15-17 квітня 2026 року Rating Group провела всеукраїнське репрезентативне опитування на тему релігійності. Дослідження проведене на запит експерта Rating Lab Богдана Сулятицького в межах його роботи над дисертацією для здобуття ступеня доктора філософії (PhD) за темою «Трансформація релігійної свідомості в умовах соціально-політичних викликів. Філософський аналіз» (спеціальність – «Філософія»).

У цьому аналітичному тексті представлені ключові інсайти зі статистичних даних цього дослідження.

Результати за деякими питаннями порівнюються з дослідженням «Покоління Незалежності 2021» від Rating Group.

Динаміка релігійних переконань: від впевненості до сумніву

У 2021 році 60% респондентів відповідали, що знають про існування Бога і не сумніваються в цьому; 17% вірили в існування Бога, хоча іноді сумнівалися; 14% не вірили в Бога, але вірили у вищі сили; 7% не вірили ані в Бога, ані у вищі сили; ще 2% не могли визначитися.

Станом на 2026 рік відбувся зсув у бік сумніву

• У 2026 році 51% залишаються в категорії безсумнівної віри;
• 24% вірять у Бога, але сумніваються;
• 14% вірять у вищі сили без віри в Бога;
• 9% не вірять ані в Бога, ані у вищі сили, ще 2% вагаються з відповіддю.

Порівняння розподілу відповідей щодо існування Бога та вищих сил

*відмінність статистично значуща на рівні p = 0,05

Частка безсумнівно віруючих зменшилася на 9 відсоткових пунктів (в.п.), тоді як частка тих, хто вірить, але сумнівається, зросла на 7 в.п. Частка віри у «вищі сили» залишилася стабільною, а частка повної невіри зросла лише на 2 в.п. При цьому сумарна частка тих, хто вірить у Бога, майже не змінилася: 77% у 2021 році проти 75% у 2026 році. Це дає підстави для головного припущення:

Загалом більшість респондентів ідентифікують себе як віруючі: 36% – однозначно, 34% – скоріше. Водночас 28% уже описують себе як радше або зовсім не віруючих. Бог є важливим для 75% респондентів, тоді як церква – для 53%.

Самоідентифікація, важливість Бога та важливість церкви

Група сумніву як центральний об’єкт аналізу

Під групою сумніву маються на увазі респонденти, які обрали варіант «Вірю в існування Бога, хоча іноді сумніваюся» – це майже чверть вибірки.

Уявлення про існування Бога та вищих сил і поточна самоідентифікація як віруючої людини

Проміжну позицію цієї категорії видно через зв’язок із питанням «А зараз Ви вважаєте себе віруючою людиною?».

• Серед тих, хто сумнівається в існуванні Бога, 15% називають себе «однозначно віруючими», 56% – «скоріше віруючими», але водночас 20% кажуть, що вони «скоріше не віруючі», а ще 7% – «зовсім не віруючі».
• Тобто близько 27% цієї групи вже описують себе через невіру, хоча на рівні уявлення про Бога ще не відкидають Його існування.

Зміст цього сумніву добре видно через ставлення до тверджень «Сумніватися в існуванні Бога – це нормально», «Щоб вірити в Бога, потрібні докази його існування» та «Віра в Бога або вищі сили – це пережиток минулого».

• Серед тих, хто вірить у Бога, але сумнівається, 76% погоджуються, що сумніватися в існуванні Бога нормально.
• Водночас лише 35% погоджуються, що для віри потрібні докази, тоді як 65% радше не погоджуються з цим.
• Ще важливіше, що тільки 15% цієї групи погоджуються з твердженням, що віра є «пережитком минулого», тоді як 85% його не підтримують.

Отже, це не антирелігійна позиція, а радше стан внутрішнього напруження: віра зберігається, але вже не є безумовною.

Для порівняння:

• Серед тих, хто відповідає «Я не вірю в існування Бога та вищих сил», 88% вважають сумнів нормальним, 63% погоджуються, що для віри потрібні докази, і 64% підтримують твердження, що віра є пережитком минулого.
• Натомість серед тих, хто відповідає «Я знаю, що Бог існує і не сумніваюся в цьому», лише 46% погоджуються, що сумніватися нормально, 31% вважають, що для віри потрібні докази, і тільки 13% сприймають віру як пережиток минулого.

Це підтверджується й релігійними практиками:

• Серед безсумнівно віруючих 66% моляться вдома часто або дуже часто, тоді як серед тих, хто сумнівається, таких 27%.
• Водночас, серед сумнівних лише 25% ніколи не моляться, тоді як серед тих, хто не вірить ані в Бога, ані у вищі сили, таких 86%.
• Подібна логіка є щодо богослужінь: серед сумнівних 30% інколи відвідують богослужіння, 38% роблять це рідко, 25% – ніколи.

Проте, важливо розрізняти віру в Бога та ставлення до релігійних інституцій (церкви): сумнів не означає втрату віри як такої, а лише дистанціювання від церкви та втрату безумовності віри

• Серед тих, хто сумнівається, Бог залишається дуже або скоріше важливим для 80%: 20% називають його дуже важливим, а 60% – скоріше важливим.
• Натомість церква є дуже або скоріше важливою для близько 50% цієї групи: 10% називають її дуже важливою, 40% – скоріше важливою.

Уявлення про існування Бога та вищих сил і важливість Бога

Уявлення про існування Бога та вищих сил і важливість церкви

Додатковий вимір пояснення дають відповіді про те, що саме могло послабити віру у Бога або вищі сили.

Причини сумнівів у вірі в Бога

Найчастіше респонденти називають причинами послаблення віри не світоглядні аргументи проти віри, а досвід війни та кризу довіри до релігійних інституцій.

• Загалом найчастіше названою причиною є відчуття, що Бог не допоміг: його згадують 37,2% респондентів. Майже на тому самому рівні перебувають жахи війни – 35,5% та недовіра до Московського патріархату – 33,9%. Скандали зі священниками називають 28,2%, тоді як несправедливість і недовіра до церкви загалом мають нижчі, але все ще помітні показники – 22,7% і 22,1% відповідно.
• Серед тих, хто вірить у Бога, але іноді сумнівається, перше місце також посідає відчуття, що Бог не допоміг – 41,4%. Це означає, що сумнів у цій групі має передусім досвідний та інституційний характер: він виникає не тому, що віра сприймається як «пережиток минулого» чи як щось антинаукове, а тому, що війна створює моральне питання про Божу допомогу.
• Це особливо помітно на тлі показника «антинауковість віри». Серед тих, хто сумнівається, його називають лише 6,5%, тобто він практично не вважається ключовим поясненням послаблення віри. Натомість серед тих, хто не вірить ані в Бога, ані у вищі сили, цей мотив зростає до 19,0%, а частіше називаються також недовіра до церкви загалом і скандали зі священниками. Отже, група сумніву відрізняється від групи невіри: вона не відкидає релігійну рамку як таку, але переживає її як менш очевидну.

Соціодемографічний портрет сумніву

Сумнів частіше характерний для молодших груп:

• Серед респондентів 18-35 років частка тих, хто вірить у Бога, але сумнівається, становить 28%, серед групи 36-50 років – 24%, серед 51+ – 21%.
• Особливо важливим є перетин віку і статі. Серед чоловіків 18-35 років частка тих, хто сумнівається, становить 29%, серед чоловіків 36-50 років – 23%, серед чоловіків 51+ – 25%. Серед жінок 18-35 років – 28%, серед жінок 36-50 років – 26%, а серед жінок 51+ – лише 18%.
• Отже, найстабільнішою групою безсумнівної віри є старші жінки, тоді як молодші групи, особливо молоді чоловіки, частіше перебувають у зоні сумніву, віри у «вищі сили» або невіри.

Регіонально сумнів частіше проявляється у Києві, на Сході, Півдні та в Центрі: у Києві частка тих, хто сумнівається, становить 28%, на Сході – 27%, у Центрі – 26%, на Півдні – 26%. На Заході вона помітно нижча – 18%, натомість частка безсумнівно віруючих там сягає 65%. За типом поселення сумнів дещо частіше трапляється в обласних центрах – 26%, тоді як в інших містах і селах – близько 23%.

Досвід втрати під час війни також підсилює сумнів. Серед тих, хто змінив місце проживання після 24 лютого 2022 року і досі проживає поза домом, частка тих, хто сумнівається, становить 31%. Серед тих, хто виїжджав, але повернувся, – 28%. Серед тих, хто не змінював місце проживання, – 22%. Подібна картина є з пошкодженням житла: серед тих, чиє житло було пошкоджене, 27% належать до групи тих, хто сумнівається, тоді як серед тих, чиє житло не постраждало, – 23%.

Дохід і освіта. За доходом найбільша частка безсумнівно віруючих спостерігається серед бідних – 76%, тоді як серед забезпечених вона нижча – 41%; натомість серед забезпечених вищі частки невіри, віри у «вищі сили» та сумніву. Освіта також пов’язана з меншою безумовністю віри: серед людей із повною вищою освітою частка сумнівних становить 27%, тоді як серед людей із повною середньою і нижче – 17%.

Релігійність і питання прощення

Тема прощення дозволяє побачити, як релігійна певність або сумнів переходять у моральні оцінки. У питанні, яке відсилалось до молитви «Отче наш» - «Як Ви думаєте, прощення винуватцям це ознака слабкості чи сили?» більшість респондентів сприймає прощення як ознаку сили: 80% проти 12% тих, хто бачить у цьому слабкість, ще 8% не визначилися.

Але, коли питання конкретизується як «А якщо говорити про прощення росіянам від українців, то це – ознака слабкості чи сили?», структура відповідей різко змінюється: частка відповіді «сили» знижується до 43%, частка «слабкості» зростає до 30%, а частка невизначених сягає 27%.

Уявлення про існування Бога та вищих сил і ставлення до прощення

Релігійність прямо пов’язана зі ставленням до прощення:

• Серед тих, хто відповідає «Я знаю, що Бог існує і не сумніваюся в цьому», 86% вважають загальне прощення ознакою сили, і лише 6% – слабкості.
• Серед тих, хто відповідає «Вірю в існування Бога, хоча іноді сумніваюся», «сила» також переважає – 81%, але частка відповіді «слабкість» уже вища – 13%.
• У випадку прощення росіян відмінності ще помітніші: серед тих, хто вірить, але сумнівається, відповіді «сила» і «слабкість» фактично зрівнюються – по 38%.

Якщо співставити тему прощення з питанням «А зараз Ви вважаєте себе віруючою людиною?», видно, що в загальному питанні прощення як силу сприймають частіше ті, хто однозначно вважає себе віруючими: 86% проти 64% серед тих, хто зовсім не вважає себе віруючими. Слабкістю прощення називають 7% однозначно віруючих і 24% зовсім не віруючих.

Проте, у питанні прощення росіян закономірність слабша. Силою це прощення вважають 46% однозначно віруючих і 39% зовсім невіруючих, слабкістю – 27% і 38% відповідно. Тобто різниця між групами є, але значно менша, ніж у загальному питанні. В обох крайніх групах також помітно висока частка тих, хто не визначився з оцінкою: 27% серед однозначно віруючих і 23% серед зовсім невіруючих.

Прощення та важливість Бога

Прощення та важливість церкви

Важливість Бога є сильним релігійним чинником, який пов’язаний із готовністю бачити прощення як силу

• У загальному питанні серед тих, хто вважає прощення ознакою сили, 80% мають високу важливість Бога; серед тих, хто бачить у прощенні слабкість, таких лише 51%. Для церкви відповідні показники нижчі: 57% і 33%.
• У питанні прощення росіян розрив зменшується, але не зникає: серед тих, хто бачить у ньому силу, Бог важливий для 79%, церква – для 58%; серед тих, хто бачить слабкість, відповідно 66% і 47%.
• Отже, Бог є глибшим моральним джерелом, тоді як церква радше підсилює або легітимує цю рамку.

За статево-віковим розподілом в темі прощення також видно кілька важливих відмінностей:

• У загальному питанні жінки частіше бачать прощення як силу: серед жінок таких 83%, серед чоловіків – 75%.
• Серед чоловіків старшого віку частка відповіді «слабкість» зростає до 17%, а частка невизначених – до 14%. Натомість серед жінок старшого віку прощення як силу підтримують 85%, а слабкість – лише 7%.
• У питанні прощення росіян серед чоловіків 51+ частка відповіді «слабкість» сягає 37%, серед молодих чоловіків – 33%. Серед жінок 51+ слабкість нижча – 24%, але водночас висока частка невизначених – 35%.

За доходом у питанні про прощення загалом спостерігається важливий феномен: бідніші респонденти найменше сумніваються в існуванні Бога, але в питанні прощення саме найбідніші частіше бачать його як слабкість – 16%.

• Це не означає, що бідніші є менш релігійними. Навпаки, серед них найвища частка безсумнівної віри. Радше йдеться про те, що соціальна вразливість і досвід втрат можуть робити моральну вимогу прощення менш прийнятною: віра зберігається, але вона не обов’язково перетворюється на готовність прощати винуватців.
• У питанні прощення росіян ефект доходу складніший: жорсткіша позиція помітна не лише серед бідних, а й серед груп середнього та забезпеченого рівня, тобто тут працює не тільки матеріальна вразливість, а й ширший досвід війни та справедливості.
• Досвід переміщення і пошкодження житла також важливі: серед тих, чиє житло було пошкоджене, загальне прощення як силу бачать 75%, тоді як серед тих, чиє житло не постраждало, – 81%; у питанні росіян відповідно 40% і 44%.

Загалом, серед бідніших респондентів віра має радше компенсаторний і стабілізуючий характер: вона залишається способом утримати порядок, сенс і надію в умовах вразливості. Саме тому ця група найменше переходить у сумнів або невіру.

• Але ця сама вразливість робить вимогу прощення більш проблемною. У питанні про загальне прощення винуватцям бідні частіше за інші групи називають його ознакою слабкості: 18,9% проти 12,3% загалом; у структурі тих, хто бачить у прощенні слабкість, бідні також представлені вище за свою частку у вибірці - 16,3% проти 10,6%.
• Отже, сильна віра тут не обов’язково означає готовність приймати моральну вимогу прощення. Віра зберігається як опора, але прощення може сприйматися як додаткова втрата контролю або як відмова від справедливості.

Це добре узгоджується з даними досвід війни. Серед тих, чиє житло було пошкоджене, частка безсумнівної віри нижча, ніж серед тих, чиє житло не постраждало: 42,1% проти 53,4%.

• Якщо йдеться про пошкодження житла когось із близьких, різниця ще виразніша: 40,5% проти 55,5%.
• У питаннях прощення така сама логіка: пошкодження житла знижує готовність бачити прощення як силу і підвищує частку тих, хто бачить у ньому слабкість.
• Тому серед бідних ця трансформація, ймовірно, пов’язана з тим, що матеріальна вразливість і досвід втрат роблять ідею прощення менш прийнятною без відчуття справедливості, компенсації або покарання винних.

Кластери важливості Бога та церкви

Простого поділу на «віруючих» і «невіруючих» чи «релігійних» і «нерелігійних» не достатньо. Сумнів у контексті релігії може означати різні речі: для когось це послаблення самої віри в Бога, а для інших – радше дистанціювання від церкви як інституції, але без втрати відчуття важливості Бога.

Саме тому респонденти були поділені на кластери (профілі) на основі двох запитань:

1. «Наскільки важливий Бог у Вашому житті зараз?»
2. «Наскільки важлива церква у Вашому житті зараз?»

Кластеризація показує три основні типи релігійної позиції:

• «Бог (+) Церква (+)» – 52%
• «Бог (+) Церква (-)» – 22%
• «Бог (-) Церква (-)» – 24%

Детальний аналіз показує градацію інтенсивності:

• «Бог (++) Церква (++)» – 20%
• «Бог (+) Церква (+)» – 33%
• «Бог (+) Церква (-)» – 26%
• «Бог (--) Церква (--)» – 21%.

Важливо, що профіль «Церква+ без Бога» масово фактично не формується. Це означає, що Церква майже не виступає самостійним джерелом релігійності: її важливість тримається в поєднанні з важливістю Бога. Натомість зворотна ситуація можлива: Бог може залишатися значущим навіть тоді, коли Церква не має центрального значення для людини.

Кластери важливості Бога та церкви за уявленням про існування Бога та вищих сил

Зв’язок кластерів із відповідями на питання «Що з цього точніше відображає Ваше уявлення про існування Бога та вищих сил?» показує, де саме концентрується сумнів.

• Серед тих, хто відповідає «Я знаю, що Бог існує і не сумніваюся в цьому», 76% належать до кластеру «Бог (+) Церква (+)», ще 23% – до «Бог (+) Церква (-)», і лише 2% – до «Бог (-) Церква (-)».
• Натомість серед тих, хто відповідає «Вірю в існування Бога, хоча іноді сумніваюся», структура вже інша: 51% належать до «Бог (+) Церква (+)», 30% – у «Бог (+) Церква (-)», а 19% – у «Бог (-) Церква (-)».
• Тобто сумнів не лише зменшує релігійність, а подекуди радше розшаровує її.

Схожа логіка проявляється у ставленні до прощення.

• У питанні «Як Ви думаєте, прощення винуватцям – це ознака слабкості чи сили?» відповідь «сили» частіше дають ті, хто належить до кластеру «Бог (+) Церква (+)»: серед прихильників відповіді «сили» таких 57%, тоді як серед тих, хто бачить у прощенні «слабкість», – 33%.
• Натомість кластер «Бог (-) Церква (-)» значно частіше пов’язаний із відповіддю «слабкості»: серед тих, хто так відповідає, таких 48%, тоді як серед тих, хто вважає прощення силою, – 20%.
• У питанні «А якщо говорити про прощення росіянам від українців, то це – ознака слабкості чи сили?» зв’язок зберігається, але стає менш прямолінійним: серед тих, хто вважає прощення росіян ознакою сили, 59% належать до «Бог (+) Церква (+)»; серед тих, хто бачить у цьому слабкість, – 47%.
• Водночас «Бог (-) Церква (-)» частіше присутній серед тих, хто вважає прощення слабкістю: 34% проти 20% серед прихильників відповіді «сили».

Кластери важливості Бога та церкви за ставленням до прощення

Підсумовуючи, головний компонент релігійних профілів – це все ж сприйняття Бога, а не Церкви

• По-перше, за прямими оцінками: серед тих, хто відповідає «Вірю в існування Бога, хоча іноді сумніваюся», 80% вважають Бога дуже або скоріше важливим, тоді як церкву дуже або скоріше важливою вважають лише 51%. Розрив становить майже 30 пунктів. Серед тих, хто відповідає «Я знаю, що Бог існує і не сумніваюся в цьому», Бог важливий для 97%, а церква – для 74%.
• По-друге, масового типу «Церква+ без Бога» немає: церква майже завжди важлива тоді, коли важливий Бог, але Бог може бути важливим і без високої важливості церкви.
• По-третє, зв’язок із прощенням сильніше йде через Бога: серед тих, хто вважає прощення винуватців ознакою сили, 80% мають високу важливість Бога, тоді як серед тих, хто бачить у прощенні слабкість, таких лише 51%. Для церкви відповідний розрив теж є, але нижчий за абсолютними значеннями: 57% проти 33%.

Висновки

Трансформація свідомості та автономія віри від церкви: війна не зруйнувала релігійність, а перевела її з категорії безумовної переконаності у сферу внутрішнього сумніву та рефлексії

Моральні оцінки громадян визначаються насамперед особистим сприйняттям Бога, а не інституційним впливом церкви.

Кластерний аналіз показує, що вирішальною є не інституційна релігійність сама по собі, а сприймана важливість Бога

Саме вона формує релігійну рамку та найсильніше пов’язана з моральними оцінками, зокрема з готовністю бачити прощення як силу. Водночас у питанні прощення росіян ця рамка стикається з травматичним досвідом війни, спробами росії знищити Україну та воєнними злочинами з боку росіян. Тому навіть віра та відповідний етос далеко не завжди автоматично перетворюється на готовність до прощення.

‍

Rating Lab - це дослідницька лабораторія Rating Group, яка з 2021 року об’єднує науковців-практиків, молодих дослідників, соціологів і психологів. Команда працює над дослідницькими завданнями для державного, гуманітарного, громадського секторів і бізнесу, допомагаючи краще розуміти суспільні процеси та знаходити рішення для актуальних суспільних викликів.