Новини та прес-релізи

Цивільні поважають ветеранів і ветеранок, але не завжди розуміють їхній досвід. Тому формуються певні позитивні й негативні стереотипи та виклики для адаптації ветеранів/ок.

Про це йдеться в спільному дослідженні "Стигматизація ветеранів і ветеранок: Ситуація в Україні та досвід США" від Український ветеранський фонд Мінветеранів, Соціологічна група Рейтинг і Syracuse University, яке презентували 17 квітня 2025 року.

Rating Group виконувала другий етап дослідження - аналіз поглядів партнерів ветеранів і ветеранок щодо їхньої стигматизації. До презентації результатів долучився й директор компанії Олексій Антипович.

Цей проєкт також продовжує нашу добру традицію співпраці з Українським ветеранським фондом, яка триває з досліджень образу ветеранства та викликів у їхньому досвіді.

Звіт дослідження дивіться за посиланням.

Дякуємо всім партнерам за співпрацю!

17 квітня 2025 року відбулася презентація дослідження “Стигматизація ветеранів і ветеранок”. Це спільний проєкт Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів, Rating Group і Сиракузького університету.

Дослідження складалося з трьох етапів:

1. Глибинні інтервʼю з ветеранами та ветеранками про досвід стигматизації.
2. Фокус-групи та глибинні інтерв’ю з партнерами ветеранів і ветеранок, тобто аналіз спостережень близьких людей щодо стигматизації.
3. Контент-аналіз новин про події з життя ветеранів та ветеранок.

Про другий етап дослідження, який проводила команда Rating Group, читайте нижче в цьому матеріалі.

Новина про дослідження також доступна на сайті Українського ветеранського фонду.

Стигматизація ветеранів/ок: погляд близьких

• На думку близьких, ставлення суспільства до ветеранів є загалом кращим, ніж до лютого 2022 року (порівняно з досвідом ветеранів АТО, зокрема).
• Водночас, цивільні часто виявляють нерозуміння, як поводитися з військовими та ветеранами. У них є відчуття провини, жалості і страху щодо ветеранів, а також стереотипи стосовно психологічного стану.
• Викликом залишаються стереотипи щодо жінок-ветеранок та ветеранів з інвалідністю. До жінок-ветеранок виявляли недовіру через асоціацію професії військових лише з чоловіками, а те, що у війську служили жінки, сприймали як порушення гендерних ролей.
• До ветернів/ок з інвалідністю проявляють повагу, але присутня необізнаність щодо коректної з ними комунікації. Це спричиняє страх та відокремлення від них.
• Образ ветеранів і ветеранок в українських ЗМІ є позитивним. Ветерани переважно змальовуються мужніми, сильними, успішними, героїчними. Але може бути й певна нереалістичність героїзованих образів ветеранів у ЗМІ.
• У медіа деколи надмірно романтизується побут ветеранів, є зміщення фокусу уваги від проблем у житті ветеранів та ветеранок
• Потенційні небезпеки стигматизації ветеранів: втрата авторитету, потенційні конфлікти між військовими та цивільними, відчуття несправедливості з боку ветеранів.

Шведське суспільство рішуче виступає проти будь-яких поступок Росії, які могли б означати капітуляцію України в обмін на мир. Це ключовий висновок нещодавнього дослідження Gallup Nordic/Novus Group International, яке спирається на аналогічне опитування Соціологічна група Рейтинг серед українців.

«Дзеркальне» дослідження Gallup Nordic/Novus є потужним свідченням спільних цінностей України та Швеції, а також підтверджує міжнародне визнання високих стандартів української соціології. Це стало можливим зокрема завдяки плідній співпраці Tetiana Skrypchenko, заступниці директора Rating Group, і Torbjörn Sjöström, CEO Novus Group International AB, президента Gallup Nordic.

Результати дослідження у Швеції порівнюються з даними з нещодавнього релізу Rating Group.

З повним звітом дослідження можна ознайомитися на сайті Gallup Nordic або Novus Group International.

Ключові знахідки

• З 75% шведів активно підтримують Україну у війні проти російського вторгнення.
• 72% шведів, як і 81% українців, переконані: найкращий шлях до завершення війни – це компроміс за умови міжнародної підтримки.
• Лише 1% громадян Швеції підтримує сценарій, за яким Україна має погодитися з усіма вимогами агресора. 61% також вважає, що для Швеції РФ стане більшою загрозою, якщо в неї залишиться контроль над окупованими територіями в Україні.
• 70% шведів підтримують створення єдиної європейської оборонної системи
• Президент України Володимир Зеленський користується виключно високою підтримкою у Швеції (90%), натомість президент РФ Володимир Путін має майже абсолютне негативне ставлення (98%)

22-24 лютого 2025 року Соціологічна Група "Рейтинг" провела опитування українців на тему сприйняття проблематики цивільного полону. Дослідження проведене на запит ГО “НУН” у межах гранту від Проєкту ЄС "Право-Justice", що імплементується Expertise France.

Ключові знахідки

• 78% респондентів загалом добре знають або щось чули про проблему цивільного полону.
• Переважна більшість (84%) знає або щось чула про Женевські конвенції та те, що не можна брати цивільних у полон.
• 16% респондентів мають серед друзів чи знайомих тих, хто перебували або перебувають у цивільному полоні.
• Найчастіше інформація про цивільний полон, з якою стикаються респонденти, які знають про цивільний полон, стосується звільнення чи обміну полоненими (55%).
• Найбільш поширеними джерелами такої інформації є канали в месенджерах (45%) та соціальні мережі (45%), телебачення (41%) та інтернет-медіа      (35%).
• Переважна більшість респондентів покладає відповідальність за вирішення питання повернення цивільних заручників на державні органи влади.
• 14% респондентів знають громадські організації, які займаються питанням повернення цивільних заручників.

Обізнаність про проблему цивільного полону

• 27% респондентів зазначили, що добре знають про практику незаконного затримання цивільних (не військових) українців на тимчасово окупованих територіях або в росії – цивільний полон. Близько половини (51%) опитаних щось чули про це, 22% відповіли, що нічого не знають.
• Найбільш обізнані респонденти – ті, які проживають у центральних областях (33%), опитані молодшого і середнього віку (34% і 32%, відповідно), а також ВПО (38%).
• Серед тих респондентів, які знають про цивільний полон, 55% чули інформацію про звільнення чи обмін полоненими, 48% – про окремі несистемні повідомлення про існування такого явища, без конкретики, 21% - про кількість полонених цивільних українців, 17% – про діяльність чи ініціативи українських органів влади щодо цієї проблеми, 14% - про діяльність чи ініціативи міжнародних органів влади.
• 42% українців добре знають про існування Женевських конвенцій та про те, що не можна брати цивільних у полон, інші 42%  щось чули про це. Непоінформовані про це питання 15% респондентів. Найбільш обізнаними респондентами є мешканці центральних областей (46%), опитані молодшого і середнього віку (53% і 49% відповідно), чоловіки (48%), ВПО, які повернулися (47%), а також респонденти, які добре знають про явище цивільного полону (74%).
• 16% українців мають серед друзів чи знайомих тих, хто перебували чи перебувають у цивільному полоні, 83% не мають таких друзів чи знайомих. Частіше такі друзі чи знайомі є у ВПО (25%).

Джерела інформації про цивільний полон

• Серед найбільш поширених джерел інформації про обміни полоненими респонденти частіше називають канали в месенджерах Telegram або Viber (45%), соціальні мережі (Facebook, Instagram, Youtube та інші) (45%), телебачення (41%) та інтернет-медіа (35%).
• Серед інших джерел опитані згадують близьких та знайомих (17%), радіо (12%), а також особистий досвід (4%).
• Загальна тенденція відповідей на це питання серед різних соціально-демографічних груп зберігається. Водночас, у західних областях респонденти частіше дізнаються про обміни полоненими через соціальні мережі, в інших областях України – через канали в месенджерах Telegram або Viber. Молодь частіше за інші вікові групи дізнається про обміни полоненими з каналів у месенджерах Telegram або Viber, а також від близьких та знайомих, опитані старшого віку (від 51 року і старші) – з телебачення та радіо.
• Ті респонденти, які мають близьких полонених, порівняно частіше дізнаються про обміни з інтернет-медіа, від близьких, знайомих та з особистого досвіду, опитані, які не мають близьких полонених, – з телебачення.

Повернення цивільних полонених

• На думку 88% респондентів, вирішувати питання щодо повернення цивільних заручників мають державні органи влади України. Серед інших відповідей називають іноземні організації (37%), українські благодійні фонди, волонтерів (27%), сім’ї і родичів полонених (21%), органи місцевої влади (19%).
• Загальна тенденція відповідей серед різних соціально-демографічних груп зберігається – респонденти покладають відповідальність за вирішення цього питання передусім на державні органи влади. Але мешканці західних і центральних областей порівняно частіше вказують, що ці питання мають вирішувати іноземні організації і українські благодійні фонди, волонтери. Молодь порівняно частіше вважає, що питання повернення цивільних заручників мають вирішувати органи місцевої влади, опитані середнього віку – сім’ї, родичі полонених і органи місцевої влади.
• Респонденти, які мають близьких полонених, частіше за інших вважають, що вирішувати це питання мають також іноземні організації.
• 14% опитаних знають громадські організації, що займаються питанням повернення цивільних заручників, 79% не знають такі організації. Порівняно більш обізнаними є опитані, які мають близьких полонених (23%), а також молодь (19%).
• У відкритому питанні про обізнаність про такі громадські оргнаізації,      респонденти, які, взагалі щось про них знають, найчастіше згадували Червоний Хрест (32%), Повернись живим (21%), омбудсмана (7%), волонтерів (5%), ООН (5%), ГУР (4%), Фонд Золкіна (3%), Білі янголи (3%). Серед поодиноких згадок були названі 43 громадські організації.

4 березня 2025 року в Українському кризовому медіа-центрі відбулася презентація дослідження на тему правосуддя в контексті війни, проведеного Соціологічною групою “Рейтинг” 3-12 січня на замовлення Центру прав людини ZMINA. Дослідження охоплює вплив війни на українське суспільство, ставлення громадян до люстрації, збереження пам’яті про війну та державну політику відновлення.

Нижче в цьому матеріалі дивіться основні результати опитування.

Переглянути запис презентації можна за посиланням.

Втрати внаслідок війни

• Половина респондентів (50%) зазначили, що внаслідок війни відчули погіршення психоемоційного стану, 36% повідомили про погіршення стану здоров’я, 24% - про втрату доходів, 21% - загибель близької людини, 20% - про роз’єднання сім’ї.
• Серед інших втрат опитані згадували втрату роботи (17%), поранення близької людини (17%), розірвання стосунків з членами родини, близькими (15%), руйнування чи пошкодження майна (16%), вимушене переселення чи міграцію (14%), втрату бізнесу (7%). 9% вказали, що не зазнали жодної з перелічених втрат.
• Порівняно з 2023 роком збільшилась кількість тих, хто пережили загибель близької людини (з 19% до 21%) і зменшилась кількість людей, які втратили дохід (з 29% до 24%), роботу (з 22% до 17%).

Люстрація (очищення органів влади)

• Для більшості (68%) опитаних люстрація може бути використана як один з інструментів відновлення довіри до органів влади після війни, 27% не погоджуються з цією думкою.
• На думку опитаних, люстрацію як механізм обмеження доступу до державних посад для тих, хто співпрацював з окупаційною владою, потрібно застосовувати насамперед до тих осіб, хто перебували на підконтрольній Україні території та співпрацювали або підтримували рф (53%), були обрані депутатами або головами незаконно створеного органу (51%), працювали у незаконно створених окупаційних органах та адміністраціях (50%), або служили в армії, правоохоронних та судових органах на окупованих територіях (37%).
• Близько чверті (23%) опитаних добре знають про проведення люстрації в Україні у 2014-2016 рр., 44% щось чули про це, 33% нічого про це не знають. Серед тих респондентів, які знають або щось чули про проведення люстрації, 58% поставились до неї позитивно, 26% - негативно, 9% - байдуже.
• На думку 43% респондентів, відповідальним за проведення люстрації для подолання наслідків війни має бути новий спеціальний загальнодержавний орган для проведення люстрації. 19% покладають таку відповідальність на національну комісію з люстрації при Міністерстві юстиції або іншому міністерстві, 18% - на органи місцевого самоврядування, територіальні громади, 10% - на національну комісію з люстрації при Українському інституті національної пам’яті.

Відповідальність за зв'язки з РФ

• Переважна більшість (79%) респондентів вважають, що для тих, хто мав зв’язки з росією після початку агресії в 2014 році, слід заборонити будь-які посади в державних органах влади, 62%  кажуть про заборону посад в судових та правоохоронних органах, 57% - вищі політичні та військові посади. 18% респондентів зазначають, що мають бути заборонені посади в органах місцевого самоврядування та національного рівня, 3% - що не має бути ніяких заборон.
• На питання про те, чи мають бути обмежені в правах українські адвокати, які продовжили свою роботу на тимчасово окупованих територіях, більшість респондентів (73%) відповіли, що діяльність кожного адвоката має оцінюватись індивідуально, 17% - що вони мають бути позбавлені права працювати як українські адвокати, 8% - що не мають бути обмежені в правах, оскільки захищають українських громадян в окупації.
• Переважна більшість опитаних (82%) вважають, що кримінальну відповідальність мають нести лише ті адвокати, що співпрацювали з росією та окупаційними адміністраціями, в тому числі займали офіційні посади. 10% зазначили, що кримінальну відповідальність мають нести всі адвокати, які продовжили працювати на окупаційних територіях, 6% - що адвокатів за продовження роботи в окупації не має бути покарано.
• Більшість респондентів (61%) готові надавати всю відому інформацію про факти співпраці громадян України з окупаційною владою до органу, що буде проводити люстрацію. 14% готові повідомляти щодо ситуацій чи дій осіб, від яких постраждали опитані особисто або їхні близькі. 15% не готові цього робити.

Національна пам'ять і вшанування

• Дві третини опитаних (65%) вважають, що місця і заходи вшанування мають викликати вдячність і визнання героїзму, половина (50%) – пам’ять про події і повагу до загиблих. Серед інших емоцій і почуттів респонденти згадували відповідальність за майбутнє (29%), надію, що подібне не повториться (28%), відновлення справедливості (24%), скорботу і тугу за постраждалими (21%), усвідомлення історичного значення (17%).
• Дві третини (66%) опитаних вважають, що у відповідь на російську агресію варто вшановувати перш за все героїзм військових, 59% - волонтерство та порятунок цивільних. Серед інших дій та подій респонденти частіше згадували збір коштів для армії (28%), спротив цивільних, в тому числі в окупації і роботу над відновленням критичної інфраструктури під обстрілами (по 24%).
• Серед пріоритетних форм вшанування пам’яті про російсько-українську війну найчастіше згадують запровадження програм підтримки та допомоги родинам загиблих (52%) і створення документальних та художніх фільмів (48%). Окрім того багато респондентів називають створення музею, тематичних виставок (36%), започаткування Парку пам’яті (35%), встановлення монументу чи скульптури (34%), стипендії для дітей, молоді на честь полеглих (30%), запровадження загальнонаціонального уроку пам’яті (26%), створення Цифрового меморіалу, архіву (25%), створення Алеї пам’яті (24%) та навчальні курси у школах та університетах (21%).
• 64% респондентів для вшанування пам’яті про війну готові були б відвідати місця поховання загиблих, 39% - відкриття пам’ятного місця, об’єкту. Серед інших подій або місць опитані частіше згадували місця поховання чи вшанування близьких на території інших регіонів (23%), громадські заходи на знаковому місці (20%), музейні експозиції та виставки (17%).
• Більше половини респондентів (56%) вважають, що стиль надгробків, меморіальних дошок та інших пам’ятних об’єктів кожен має обирати самостійно, залежно від власних уподобань і коштів, з чим найбільше погоджуються мешканці зони бойових дій. 41% зазначають, що має бути застосований єдиний стиль.
• Рішення про заходи з вшануванням пам’яті постраждалих та учасників російсько-української війни, на думку 39% опитаних мають приймати органи місцевого самоврядування, 36% - Український інститут національної пам’яті, 32% - родичі загиблих, постраждалих. Серед інших інстанцій частіше називають Верховну Раду України (27%), Уряд чи окремі міністерства (25%), Президента України (22%), громадські і благодійні організації (19%).
• Половина респондентів (52%) зазначають, що Український інститут національної пам’яті має зосередитись на зборі інформації, дослідженні фактів про події війни. Майже третина (31%) основним завданням інституту називає поширення інформації про війну у світі, 28% - збереження інформації та перевірку фактів співпраці з окупантами, по 24% - виховання патріотизму, національної свідомості, активної громадянської позиції та протидію наслідкам російської пропаганди, 21% - розробку та реалізацію державної політики пам’яті, по 19% - ініціювання створення меморіалів, цвинтарів і пам’ятників та організацію архіву про події війни.

   
• За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою Рейтинг, серед європейських лідерів найбільш позитивним є ставлення до президента Франції Емануеля Макрона (77%), президента Польщі Анджея Дуди (72%) та до Голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн (67%). Більше половини опитаних позитивно ставляться до канцлера Німеччини Олафа Шольца, президента Туреччини Ердогана (по 57%), прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера (56%). До більшості цих лідерів спостерігається покращення ставлення, порівняно із минулорічними показниками. Для Макрона і Стармера це найвищі показники позитивного ставлення за весь час замірів.
   
• Найгірше ставляться до В.Орбана (11%), О.Лукашенка (8%) та В.Путіна (1%).
   
• Дві третини українців довірять президенту Зеленському, третина – не довіряють. З січня рівень довіри покращився з 57 до 65%. Валерію Залужному довіряють 76%, недовіряють – 16%; Сергію Притулі довіряють 34%, недовіряють – 51%; Петру Порошенку довіряють 22%, недовіряють – 76%; Дмитру Разумкову довіряють 19%, недовіряють – 41%; Юлії Тимошенко довіряють 11%, недовіряють – 86%.

   
• Результати опитування свідчать, що українці категорично не сприймають (91% - проти) переговори США і Росії щодо припинення війни без участі України, вважають, що нормалізація стосунків між цими країнами має позитив передусім для Росії і шкодить як Україні, так і Європейському Союзу. Водночас, значна частина українців (64%) підтримують прямі переговори України з РФ, і цей показник зростає в динаміці, а абсолютна більшість опитаних (81%) вважають реальним шляхом закінчення війни пошук компромісного рішення на переговорах із залученням інших країн.
   
• Крім того, більшість опитаних (83%) вважають, що Україна повинна погодитися на припинення вогню лише за умови надання гарантій безпеки.

Сьогодні Rating Group офіційно стала корпоративним членом ESOMAR - European Society of Marketing Research Professionals, однієї з найвідоміших дослідницьких асоціацій у світі.

Ми дякуємо новим партнерам за довіру і продовжуємо свою роботу відповідно до найвищих дослідницьких стандартів.

Нагадуємо, що Rating Group також є членом WAPOR, ISA, Соціологічна асоціація України (САУ).

1-2 лютого Rating Sociological Group провела національне опитування "Енергетична ситуація в Україні очікування, викликита перспективи". Ми дізналися про те, як українці:

   
• Бачать ситуацію з енергопостачанням загалом.
   
• Оцінюють дії влади в енергетичній сфері.
   
• Ставляться до різних джерел енергії.
   
• Споживають і заощаджують електроенергію.

Оцінки ситуації енергопостачання

   
• 81% українців оцінюють ситуацію з електропостачанням як стабільну та відзначають відсутність відключень, 17% опитаних стикаються з мінімальними відключеннями, 1% - з постійними відключеннями. Порівняно з даними опитування, проведеного у жовтні 2024 р., кількість українців, що мають стабільне постачання електроенергії, зросла з 64% до 81%. Найменш стабільною залишається ситуація на Сході та Півдні України. 
   
• Більшість українців (62%) зазначають, що ситуація з енергопостачанням краща, ніж вони очікували, третина (32%) – що вона відповідає їхнім очікуванням. 5% вказали, що ситуація погіршилась.

Оцінки дій влади

   
• Серед заходів влади щодо покращення ситуації в українській енергетиці респонденти більше знають про відновлення зруйнованих енергооб’єктів (48%), посилення захисту енергооб’єктів (38%), залучення коштів та енергетичного обладнання від міжнародних партнерів (37%). 24% знають про збільшення імпорту електроенергії, 18% - про розвиток розподіленої генерації, 11% не чули про жоден з цих заходів. Порівняно з жовтнем 2024 р. зросла частка людей, які поінформовані про збільшення імпорту електроенергії (з 19% до 24%). Молодь краще поінформована про заходи, спрямовані на покращення енергетичної ситуації. 
   
• 69% опитаних вважають дії влади щодо покращення ситуації в енергетиці ефективними, неефективними дії влади вважають 25%.
   
• 72% опитаних позитивно поставились до ініціативи Президента Зеленського побудувати за допомогою партнерів до 1 гігавата газової генерації електроенергії у 2024 р. та ще 4 гігавати у найближчі роки. 18% оцінюють цю ініціативу негативно. Позитивне ставлення більше поширене серед заможніших верств населення. На думку 57% респондентів, Міністерство енергетики України зможе реалізувати ініціативу щодо розбудови газової генерації електроенергії, 31% вважають, що не зможе.

Джерела енергогенерації

   
• На думку 54% українців, найбільшу частку виробництва електроенергії в Україні забезпечують атомні електростанції (АЕС), 9% вважають, що це теплові електростанції (ТЕС), 6% - сонячні електростанції (СЕС), 5% - гідроелектростанції (ГЕС та ГАЕС), 2% - вітрові електростанції.
   
• 76% опитаних підтримують розвиток атомної енергетики, 18% - не погоджуються з перспективою розвитку атомної енергетики. 
   
• 80% опитаних позитивно поставились до ініціативи добудови енергоблоків Хмельницької атомної електростанції, 16% негативно оцінили цю ініціативу. Найбільше добудову енергоблоків підтримують мешканці східних та південних областей. 

Споживання електроенергії

   
• 92% опитаних завжди сплачують рахунки за спожиту електроенергію, 6% - час від часу, 1% - не сплачують.
   
• Абсолютна більшість (94%) опитаних намагається ощадливо використовувати електроенергію: 72% намагаються робити це завжди, а 22% - час від часу. 6% не намагається заощаджувати. 

Соціологічна група «Рейтинг» почала серію періодичних всеукраїнських соціологічних досліджень. Вони стосуються  різних аспектів життя українців під час війни: загального стану справ, бачення майбутнього, сприйняття регіону, факторів гуртування й роз’єднання тощо.  

У першій хвилі (20 листопада – 4 грудня 2024 року) було проведено комбіноване опитування, яке складалося з двох етапів:

   
1. Телефонне опитування: загальнонаціональна вибірка (2000 респондентів) + додаткові підвибірки для 9-х прифронтових і прикордонних областей (по 400 респондентів кожна). Усього – 5600 респондентів.
   
2. Фокус групи з респондентами.

Загальний стан справ, виклики, очікування

   
• Серед українців зростає критичність в оцінках загальної ситуації: близько половини (49%) респондентів вважають, що ситуація в країні розвивається в неправильному напрямку (35% вважають, що в правильному).
   
• Більшість українців говорять про погіршення в низці сфер життя за останній рік: в економічній (80%), політичній (62%) ситуації країни,  матеріальному становищі родини (60%), згуртованості українців (55%), стані здоров’я (54%).
   
• Серед основних загроз респонденти найчастіше називають економічні (зростання цін – 33% економічна криза – 32%,), а також безпекові (посилення обстрілів – 27%, подальша окупація територій – 25%).
   
• На загальний психоемоційний стан українців передусім впливають переживання за втрату близької людини (40%), здоров’я та фізичне самопочуття (31%), матеріальне становище (29%), безпекова ситуація (28%), новини та події в Україні та мобілізація близьких, родичів до ЗСУ (по 23%).
   
• Попри значні труднощі, більшість громадян зберігають оптимізм щодо майбутнього України (71%) і продовжують вірити в здатність України відбити напад росії (69%). І загалом щодо України респонденти переважно відчувають позитивні емоції: надію (68%) і гордість (44%). Це свідчить про високий рівень патріотизму та стійкість громадян.

Сприйняття регіону та плани переїзду

   
• У своєму регіоні респонденти найпозитивніше оцінюють комфорт проживання (75%), дозвілля (65%), доступність шкільною та дошкільної освіти (63%). 
   
• Найбільш негативно в регіоні оцінюють можливості для молоді (56% говорять про нестачу), пошуку роботи (51%), відчуття безпеки (51%), розмір заробітної плати (48%).
   
• Попри усі виклики війни, абсолютна більшість опитаних (81%) не планують переїжджати зі свого регіону. Однак серед молоді віком 18-29 років намір покинути свій регіон у майбутньому висловили майже 40%, а 14% мають намір виїхати в іншу країну.

Фактори гуртування й роз’єднання суспільства

   
• Фактори об’єднання та роз’єднання українців є дещо дзеркальними. Наприклад, об’єднувати може боротьба з корупцією (50%) й економічний добробут (44%), а роз’єднувати – зростання корупції (58%) й економічний занепад (49%). 
   
• Іншими значними факторами роз’єднання можуть бути політичні вибори (29%) і різний досвід під час війни (28%).
   
• Натомість іншим вагомим чинником об’єднання українців респонденти вважають відбудову (37%).

Громадянська участь

   
• Абсолютна більшість респондентів (76%) заявляє про готовність брати участь у змінах у країні.
   
• Респонденти найбільше зацікавлені в інформації про боротьбу з корупцією (52%) і перебіг війни (34%). 
   
• Значна частина (79%) заявляє, що цікавиться ситуацією на окупованих територіях, особливо мешканці прифронтових та пограничних областей. З іншого боку половина респондентів (52%) вважає, що медіа надають недостатньо інформації про умови життя на окупованих територіях.

End of Year Survey (EoY) — це глобальне щорічне опитування Gallup International про майбутнє, щастя й економічні очікування населення різних країн. У 2024 році опитано 35 882 респондентів у 35 країнах світу.

В Україні опитування EoY вже вдруге проводила Rating Group. У грудні 2024 ми запитали 1000 українців зокрема й про сприйняття міжнародної ролі США.

Чи буде США наддержавою у 2030 році?

   
• Більшість українців (66%) вважає, що США буде наддержавою станом на 2030 рік. Протилежну думку мають дещо менше чверті респондентів.
   
• Більш упевнені в майбутньому США як наддержави молоді люди віком 18-24 роки (72%). До такої ж думки схильні респонденти з високим доходом (70%).
   
• Українці більш переконані, що США буде світовою наддержавою, ніж у середньому респонденти з 35 країн. Водночас, оцінки українців щодо перспектив Америки доволі співзвучні з думками самих американців.

Вплив США на Україну

   
• 51% українців оцінили вплив американської зовнішньої політики на Україну позитивно, 26% – негативно. Ще 12% не погодилися, що вона має якийсь ефект, а 11% не змогли визначитися з відповіддю.
   
• Українці значно частіше говорять про позитивний вплив зовнішньої політики Америки, ніж у середньому респонденти з 35 країн. Загалом Україна входить у топ-5 країн-оптимістів щодо впливу США (після Косова, Індії, Філіппін та Колумбії). 
   
• Найбільше критики щодо впливу зовнішньої політики США на свою країну висловлюють росіяни, респонденти з Саудівської Аравії, Іраку, Ірану. Переважна більшість скептиків або критиків також у Пакистані, Сербії, Казахстані.

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це започатковане дослідження  в 1977 році, проводиться щороку у багатьох країнах світу. Цього року проєкт проводився в 35 країнах світу.

Всього було опитано 35 882 осіб у всьому світі у 2024 році. У кожній країні протягом жовтня-грудня 2024 року було опитано репрезентативну вибірку близько 1000. В Україні опитування проводила Група Рейтинг вже вдруге для цього проєкту. 

Перша тема дослідження: очікування від нового 2025 року.

• Українці очікують, що в цілому новий 2025 рік буде скоріше кращим ніж 2024, однак щодо економічної ситуації очікують погіршення у новому році. Загалом оцінки щодо майбутнього стали менш оптимістичними порівняно з минулим роком: нова хвиля опитування від Групи Рейтинг спільно Gallup International показала, що очікування українців щодо наступного року є дещо гіршими, ніж були очікування минулого року.
• Наразі, 45% українців очікують, що 2025 рік буде кращим за 2024, ще 27% очікують на погіршення, 20% вважають, що він буде таким самим. 8% не визначилися зі своїми очікуваннями щодо 2025-го року. У порівнянні з минулим роком, оцінки змістилися до більш песимістичних очікувань. Минулого року 51% мали позитивні очікування (на 6% більше, ніж минулого року), а 17% - негативні (10% менше, ніж минулоріч). 
• На глобальному рівні, Україна займає 15-те місце серед країн з найбільш позитивними очікуваннями від 2025-го року.
• За Індексом загальної надії, Україна займає 19-те місце, а три позиції попереду займають Колумбія, Кенія та Швеція. 
• Лідерами за рейтингом на основі Індексу загальної надії є Саудівська Аравія, Китай та Косово. 
• У порівнянні з іншими країнами Східної Європи, Україна займає перше місце в рейтингу за Індексом на рівні 17%, тоді як інші країни регіону мають негативні значення цього індексу: -14% у Польщі, -15% у Болгарії, -21% у Сербії та -38% у Боснії та Герцеговині. 
• Найбільш оптимістичною в своїх очікуваннях є група віком 65+: серед них 54% мають оптимістичні очікування щодо наступного року. З іншого боку, молодь віком 18-24 роки переважно не очікують на зміни – з них 33% вважають, що 2025 буде таким самим, як і 2024. Очікування щодо наступного року також залежать від фінансового становища респондента – що більш забезпечені респонденти, то меншою є частка групи, що очікує на погіршення ситуації у 2025. 
• Водночас переважна більшість опитаних очікують економічних труднощів у країні в новому році: на економічні труднощі очікують 63%, на економічне процвітання – лише 13%, натомість 20% вважають, що економічна ситуація не зазнає змін, ще 5% – вагаються з відповіддю. Порівняно з минулим роком очікування щодо економічного становища в країні також дещо погіршилися: минулого року 17% українців сподівалися на економічне процвітання, 52% – очікували на труднощі, а 29% – не очікували жодних змін.
• Очікування щодо економічного становища на наступний рік серед українців є в цілому гіршими порівняно з іншими країнами Східної Європи, адже загалом по регіону економічних труднощів серед цих країн очікують лише третина (35%).
• Україна займає 32-гу сходинку за Індексом очікувань економічного процвітання, входячи до трійки країн з найменшими показниками: крім України, це також Німеччина (33-тє) та Австралія (34-те). На двох сходинках вище розташована Польща (31-ша) та Боснія та Герцовина (30-та). 
• Лідерами за індексом очікування процвітання є Саудівська Аравія, Китай та Індонезія.
• Українська молодь у віці 18-24 роки демонструє найвищі позитивні очікування щодо економічного становища країни в наступному році.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 2-5 грудня 2024 р. 

• За результатами загальнонаціонального опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України  5-6 грудня 2024 року, 54% опитаних зазначили, що серед їхніх близьких та рідних є ті, хто брав участь у воєнних діях на території України, з 2014 по 2021 роки. 71% мають серед близьких тих, хто воював чи воює на фронті, починаючи з 24 лютого 2022 року. У порівнянні із попередніми опитуваннями, починаючи з 2022 року, зростає кількість тих, чиї близькі сьогодні воюють на фронті.

• 40% опитаних допускають, що можуть стати ветераном у майбутньому, 56% - протилежної думки. Найчастіше про можливість стати ветераном говорили мешканці центральних та західних регіонів, наймолодші респонденти, чоловіки, та ті, хто мають родичів і блихьких, котрі воювали з 2014 року і воюють зараз.

• У суспільстві надалі фіксуються найвищі показники довіри до військових. Водночас є значні відмінності у рівні довіри відповідно до категорій військових. Так, 96% довіряють ветеранам АТО, які зараз знову воюють, 91% довіряють ветеранам нинішньої війни, 88% довіряють ветеранам АТО (ООС) 2014-2021 рр. У категорії військових –  94% довіряють військовим ЗСУ, які служать на передовій, 76% довірять тим, хто служить у тилу (не ТЦК). Натомість військовослужбовцям ТЦК не довіряють 67%, довіряють – 29%. Щодо останніх найвищий рівень недовіри  до них серед мешканців західних та пограничних областей, наймолодшого покоління, чоловіків.  

• Серед ризикових явищ, з якими можуть зіткнутися ветерани російсько-української війни після повернення зі служби, надалі на перших місцях – психоемоційна нестабільність, проблеми з фізичним здоров’ям та труднощі з отриманням медичної допомоги, відсутність інклюзивного простору та адаптованого робочого місця для осіб з інвалідністю, також проблеми з оформленням соціальних пільг та конфлікти у сім’ї, родині. Також опитані вважають доволі ймовірними  нерозуміння суспільства, відсутність роботи, зловживання алкоголем, чи наркотиками, невідповідність військового досвіду для цивільного життя. Близько половини опитаних зазначили про ризик самогубств серед ветеранів та про ризики порушення ними законів та участі у злочинності. У порівнянні з опитуванням у березні 2024 зросла кількість тих, хто вбачає ризики у зловживанні алкоголем та наркотиками, порушення законів та участі у злочинності. Дещо зменшилися очікування ризиків щодо відсутності роботи та самогубств, Відносно частіше наявність згаданих проблем відчувають близькі ветеранів, які воювали з 2014 та воюють зараз.  

• 64% опитаних зазначили, що образ ветеранів ветеранок в українських ЗМІ є переважно позитивним. 20% відповідали, що він є скоріше нейтральним. Лише 4% сказали про негативний образ ветеранів у ЗМІ. З іншого боку 36% зазначили, що образ ветеранів та ветеранок у реальному житті не відповідає тому, що зображується в ЗМІ. 58% – протилежної думки. Частіше про невідповідність образу ветеранів та ветеранок у реальному житті та ЗМІ зазначали ті, хто мають родичів які воювали в АТО/ООС з 2014 року. 

• Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов’язання перед ветеранами російсько-української війни: у серпні 2022 року таких було 69%, у січні 2023 – 53%, у вересні 2023 – 33%, у березні 2024 – 25%, у грудні 2024 року – 25%. Сьогодні тих, хто вважає по інакшому, – 68%. Найчастіше негативної думки про виконання зобов’язань держави перед ветеранами дотримуються мешканці західних та пограничних  регіонів, а також ті, хто мають близьких, які воювали з 2014 і воюють зараз. 

• Серед тих, котрі вважають, що держава не виконує своїх зобов’язань перед ветеранами більшість (59%) вважають, що серед інституцій в першу чергу не виконує свої зобов’язання Верховна Рада (59%). 30% зазначили, що свої зобов’язання не виконує Кабінет Міністрів, 28% – Президент, 27% – місцеві ради та виконкоми, 19% – міністерства та відомства. 

• 78% опитаних вважають, що суспільство сьогодні поважає ветеранів. У порівнянні з опитуванням у березні 2024 їх дещо зросла (у березні таких було 76%). Протилежну думку сьогодні мають 17%. Більше таких серед тих, хто мають родичів, котрі воювали в АТО/ООС з 2014 року, мешканців західних та пограничних регіонів. 

• 53% вважають, що державні програми по створенню інклюзивного (доступного) простору та інфраструктури для осіб з інвалідністю є неефективні. 37% – протилежної думки. Частіше про неефективність таких програм зазначали мешканці прифронтових та центральних регіонів, старше населення (51+) та родичі тих, котрі воювали в АТО а також тих, котрі воюють сьогодні. 

• Кількість тих, хто зазначили, що добре або скоріше поінформовані про проблеми ветеранів у порівнянні з березнем 2024 року не змінилася (56%). 43% – зазначили, що не поінформовані. Більше останніх серед мешканців пограничних областей, осіб старшого віку, тих, котрі не мають близьких, чи знайомих, котрі воюють. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 5-6  грудня 2024 р.

У вересні 2024 року, Соціологічною Групою Рейтинг було проведено опитування на замовлення ОБСЄ серед молоді віком 16-35 років щодо оцінок молодіжних центрів і просторів та можливостей для молоді в Україні.  

Ключові результати: 

МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ МОЛОДІ

• Близько третини молоді вважає, що у них є достатньо можливостей для самореалізації як в їхньому населеному пункті, так і в Україні загалом. 

• Порівняно з іншими категоріями молоді, можливості самореалізації в Україні загалом більш позитивно оцінюють молоді люди з обласних центрів; Києва, центральних та західних областей; молодь до 21 року.

• Можливості для занять, пов’язаних з дозвіллям, освітою та творчістю оцінюються позитивно (50% чи більше зазначають про наявність таких можливостей), в той час, як можливості економічної активності мають нижчі оцінки.

• Загалом обласні центри, Київ, підприємці краще оцінюють економічні можливості для молоді. 

• Найменше можливостей для самореалізації у своїх населених пунктах бачить молодь зі східних областей та сільської місцевості.

• Наявність молодіжного центру в населеному пункті сприяє кращим оцінкам можливостей загалом та оцінці можливостей для самореалізації молоді в цьому населеному пункті.

• Якщо у місті/селі є молодіжний центр або простір, то молодь помітно краще оцінює можливості для дозвілля та творчості.

ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ ТА АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

• Власна безпека та безпека близьких, незалежність України входять до найважливіших пріоритетів молоді. Безпека більш важлива для мешканців східних областей, також для жінок. Водночас, рівні можливості дещо важливіші для молодих чоловіків. 

• Корупція, енергетична ситуація, низький дохід, мобілізація – це основні актуальні проблеми сьогодні на думку української молоді. Про мобілізацію як проблему частіше зазначають чоловіки, молодь у віці 26-30 років. Натомість, для молодих жінок актуальнішими є проблеми низького доходу, безробіття.

• Молодь із сіл значно частіше наголошує на економічних проблемах: низькому доході та безробітті.

• Молоді люди зі статусом ВПО втричі частіше вказують на проблему відсутності житла.

НАЯВНІСТЬ І ОЦІНКА МОЛОДІЖНИХ ЦЕНТРІВ ТА ПРОСТОРІВ

• 47% молоді кажуть, що в їхньому НП є молодіжні центри та простори. Ще 28% – нічого не знають про це. 25% вказують, що такого простору немає. 

• Є великий поселенський розрив. Серед мешканців обласних центр більшість кажуть що такий центр є у їх місті (58%), а серед мешканців сіл – навпаки, більшість зазначили що такого центру немає (60%). 

• При цьому респонденти, в НП, де є такі центри, здебільшого сприймають їх як “безпечний простір”, і більшість визнають їхній вплив життя молоді. Однак думка щодо здатності мол. центрів допомогти молоді знайти роботу розділилася майже порівну. Загалом чим частіше молодь відвідує центри, тим більше вони бачать його позитивний вплив.

ДОСВІД ВІДВІДУВАННЯ МОЛОДІЖНИХ ЦЕНТРІВ

• 19% опитаних принаймні раз відвідували молодіжні центри за останні кілька років. 

• Результати кількісного дослідження вказують, що основною аудиторією молодіжних центрів є:

- Молоді люди до 25 років

- Частіше жінки

- Частіше мешканці обл. центрів

- Частіше студенти, працівники державного сектору та молоді підприємці

- Залучені у волонтерську діяльність

- Ті. Хто навчаються чи проживають поруч з центром. 

• Серед тих, хто відвідував молодіжні центри, 42% є їх прихильниками (готові рекомендувати центр іншим), 21% – критиками молодіжних центрів, а 37% – мають нейтральне ставлення.

• Більше прихильників серед жінок, а також серед тих, хто частіше відвідує центри. 

• Хоча старші рідше відвідують центри ніж молодші, але ті старші, хто почав відвідувати, є дуже лояльними до МЦ. 

• Прихильників дещо більше серед тих, хто бачить перевагою МЦ що це саме безпечний простір

ПЕРЕВАГИ ВІДВІДУВАННЯ МОЛОДІЖНИХ ЦЕНТРІВ

• Відвідувачі центрів та просторів вважають можливості для соціалізації, розвитку та дозвілля одними з основних переваг відвідування молодіжних центрів.

• Відповідаючи щодо переваг молодіжних центрів, відвідувачі із сільської місцевості частіше згадують про можливості розвитку, а також частіше зазначають, що це безпечний простір для молоді.

• Ті, хто відвідує частіше центри загалом називає більше переваг, але особливо вони відносно частіше говорять про можливості проводити власні заходи, а також про комфортне середовище. 

• Молодь старша 25 років частіше називає можливості розвитку як перевагу молодіжного центру. Натомість, молодь до 25 років частіше говорить про молодіжні центри як майданчики для ініціатив – зокрема, вони говорять про можливості прояву громадської участі та проведення власних заходів.

• Жінки більше, ніж чоловіки, цінують молодіжні центри за можливість проявити громадську участь та як безпечні простори для молоді. Натомість чоловіки дещо частіше обирали такі переваги як можливість проведення власних заходів та можливість знайти друзів, однодумців.

БАР’ЄРИ ДО ВІДВІДУВАННЯ МОЛОДІЖНИХ ЦЕНТРІВ

• Ті, хто не відвідував молодіжні центри, називають відсутність вільного часу, відсутність інформації про центр та відсутність власне центру в їх місті/селі основними причинами. 

• Мешканці сіл порівняно з респондентами з інших типів НП значно частіше зазначають відсутність молодіжного центру НП як причину невідвідування.

• Молодь віком 16-21 найчастіше говорить, що в молодіжних центрах немає нічого цікавого для них, а також, що їм немає з ким туди піти та спільно провести час. Старші говорять, що не мають вільного часу

• Важливо, що 68% опитаних скоріше погодилися би відвідати молодіжний центр, якби такий відкрився неподалік від місця їхнього проживання. Серед тих, хто ніколи не ходив – також більшість (близько 65%) сказали що могли туди піти у такому випадку.

КОРИСТУВАННЯ ПОСЛУГАМИ МОЛОДІЖНИХ ЦЕНТРІВ

• 15% опитаних зазначили, що хоча б один раз зверталися отримували послуги молодіжних центрів: переважно це проведення дозвілля, культурний розвиток та розвиваючі заходи. Серед тих, хто відвідував молодіжні центри багато разів – такими послугами користувались 80%.

• Жителі сіл частіше за інших звертаються по інформаційні послуги та психологічні консультації. Натомість, послуги з проведення дозвілля, неформальної освіти та кар’єрні консультації більше отримували жителі більших міст.

• Молодь віком 16-25 років частіше користувалася послугами з проведення дозвілля та розвиваючими заходами. Серед старшої категорії (26-35) більш популярними були культурний розвиток та інформаційні послуги.

• Інформаційні послуги мало впливають на лояльність до МЦ. Натомість велика різниця є між прихильниками і критиками, коли йдеться про послуги з культурного розвитку, розвиваючі заходи, особливо психологічні консультації. 

• 84% позитивно оцінили якісь отриманих в молодіжних центрах послуг.

• Більш задоволеними якістю послуг лишились:

- Жінки

- Користувачі, які неодноразово звертались по послуги молодіжних центрів 

- Молодь, яка зверталась по психологічні консультації, культурні та розвиваючі послуги

ЗАПИТ НА ДІЯЛЬНІСТЬ МОЛОДІЖНИХ ЦЕНТРІВ

• Відповідаючи на питання про бажані заходи в молодіжних центрах, респонденти найчастіше обирали військово-медичні навчання, заходи для батьків із дітьми та заходи психологічної підтримки. Водночас, серед тих, хто багаторазово відвідував молодіжні центри, порівняно вищий запит на проведення творчих майстер класів. 

• Основними завданнями молодіжних центрів опитані бачать інтелектуальний розвиток, працевлаштування молоді, популяризація здорового способу життя.

• Найбільш пріоритетними напрямами діяльності мол. центрів, на думку респондентів, мають бути освіта та саморозвиток, національно-громадянське виховання, спорт та здоров’я, а також психологічна підтримка. Важливо, що психологічна підтримка дещо важливіша для ВПО та жінок.

• Що важливо на сході найчастіше говорять про заходи для батьків з дітьми. Серед мешканців сіл також частіше це обирали. Також заходи для батьків з дітьми дещо більше цікавлять старшу молодь. А наймолодших – більше цікавлять розваги. 

• Для жінок більш пріоритетними заходами є заходи для батьків із дітьми, а також творчі майстер-класи. Натомість чоловіки більше зацікавлені у спортивних івентах.

• Щодо напрямків діяльності, молоді люди, які служать в ЗСУ, частіше за інших говорять про важливість спорту і здоров’я, а також національно-патріотичного виховання. 

КОМУНІКАЦІЯ З МОЛОДІЖНИМИ ЦЕНТРАМИ

• 62% опитаних принаймні щось чули про діяльність молодіжних центрів. Більш обізнаними є жінки, мешканці центральних та західних областей, жителі міст, у яких є мол. центри.

• 18% респондентів підписані на сторінки молодіжних центрів у соцмережах. Серед постійних відвідувачів центрів підписані на такі сторінки 70%. Переважно підписуються на сторінки Instagram, Facebook, Telegram. Чоловіки частіше підписуються у Telegram, жінки в Instagram та Facebook.

• 70% серед підписників сторінок молодіжних центрів позитивно оцінюють опублікований на них контент. Дещо краще його оцінюють жінки.

• 13% підписників сторінок молодіжних центрів часто діляться контентом із цих сторінок, ще 59%  роблять це рідко.

• Відносно частіше діляться контентом жінки-підписниці, молодь 16-21 років, користувачі Tik-Tok. Якщо контент сподобався, то існує вищий шанс його поширення.

• Підписники сторінок молодіжних центрів найбільш позитивно оцінюють стиль комунікації на сторінці, цікавість та корисність інформації, дизайн оформлення, гірше – взаємодію з підписниками.

• Найбільшим є зв'язок між вподобанням контенту та такими критеріями як: цікавість та корисність інформації, стиль комунікації. Статистично найвпливовішим є саме стиль комунікації – якщо він подобається, то такий контент поширюють частіше.

МІГРАЦІЯ

• 32% опитаних серед молоді зазначили, що хотіли би виїхати проживати за кордон якби мали таку можливість, натомість 45% – не хотіли би. Частіше виїхати хочуть люди зі східних регіонів, малих міст, ВПО, чоловіки, молодь у віці 22-25 років, студенти.

• Безпека, можливість більше заробляти, а також можливості для дитини – це основні мотиви виїзду. Також відносно важливими є кращі умови проживання, можливості подорожувати. 

• Проблема міграції з сільської місцевості пов’язана з економічними факторами: жителі сіл, які хочуть виїхати за кордон, частіше пояснюють це можливістю більше заробляти та кращими перспективами працевлаштування за кордоном.

• Порівняно з іншими віковими групами для молодих людей у віці 16-21 мотивами переїзду частіше слугують пошук кращих умов проживання, самореалізації, перспектив роботи та якісної освіти.

• У статевому розрізі жінки частіше аргументують своє бажання виїхати за кордон безпековими факторами та можливостями для дітей, натомість чоловіки – можливостями подорожувати та перспективами самореалізації.

ГРОМАДСЬКА АКТИВНІСТЬ МОЛОДІ

• 73% опитаних вважають, що вони не здатні впливати на рішення місцевої влади. Респонденти, які живуть у більших містах, і які є членами ГО, відносно оптимістичніше оцінюють свої спроможності впливу. Молодь, яка часто займалась волонтерською діяльністю, також більш позитивно оцінює свою здатність впливати на місцеву владу.

• 60% молоді зазначили, що займалися волонтерством або громадською діяльністю впродовж останнього року: 16% – часто, 26% – іноді, 18% – рідко. 

• Найбільше активної молоді спостерігається серед жителів Києва, обласних центрів, молоді у віці 16-21 років, молодих підприємців та студентів. 

• Значна частка активних громадян спостерігається серед людей, які відвідували молодіжні центри. Водночас серед тих, хто займався волонтерством, лише 8% займалися волонтерством саме в молодіжному центрі. Переважно це молодь у віці 16-25 років, а також молодь, яка багаторазово відвідувала мол. центри.

• 5% опитаних проходили стажування в органах місцевого самоврядування, 3% – в органах центральної влади. Серед тих, хто зараз працює у державному секторі, ця частка становить 10% та 8% відповідно.

• Кожен п’ятий опитаний розглядає для себе можливість працевлаштуватися на роль молодіжного працівника у майбутньому. Таку перспективу частіше розглядають мешканці сіл, молодь 16-21 років, молода яка ще навчається, не має роботи, також частіше це жінки, і ті, хто багаторазово відвідували молодіжні центри, а також ті, хто часто займалися волонтерством.

Аудиторія: населення України віком від 16 до 35 років, які проживають в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій, які мають доступ до українського мобільного зв'язку на момент опитування. Загальна вибіркова сукупність: 2000 респондентів.Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України станом на 24.02.22, репрезентативні за регіоном, віком, статтю. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Терміни проведення опитування:  4-6 вересня 2024 р.

Міжнародний республіканський інститут разом з Соціологічною групою «Рейтинг» провели фокус-групове дослідження «Життя на деокупованих територіях очима мешканців: проблеми відбудови та пріоритети майбутнього розвитку».

Ключові висновки: 

• Мешканці, які залишились під час окупації, та повернулись після деокупації, були вмотивовані однаковими причинами – наявністю родини, приватної власності, роботи  та емоційним  зв’язком з домом. Обидві групи зазначають про страх перед небезпекою в окупованих населених пунктах, але його рівень виявився меншим, ніж перед невідомістю міграції.

• Мешканці стикаються з відсутністю базових ресурсів та життєвих умов, але демонструють стійкість і бажання відновлювати громади.

• Економіка відновлюється повільно, зокрема існує брак робочих місць, підприємства залишаються зруйнованими. У медичній сфері існує нестача персоналу, обладнання та доступних аптек.

• Серйозними перешкодами для відновлення є замінування територій та близкість до фронту. 

• Пріоритетами відновлення є комунікації, дороги та житло. Масштаби допомоги іноземних донорів залежить від відомості регіону. 

• Навчання залишається дистанційним або змішаним через відсутність належних укриттів, частина шкіл закрились через брак учнів та міграцію.

• Більший інтерес до участі у процесі відбудови демонструють старші учасники, тоді як у молоді простежується менший інтерес, зокрема через відсутність навичок та часу.

• Небажання долучатись до процесів відбудови пов’язане із недовірою до місцевого самоврядування та переконаннями, що відновленням мають займатися спеціальні організації та люди.

Методологія

Дослідження було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» від імені Центру аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту. Загалом було проведено 8 фокус-групових дискусій з жителями деокупованих територій: 4 фокус-групи з мешканцями, що залишались під час окупації  та 4 фокус-групи з тими, хто повернувся після деокупації. Деокуповані території були поділені на два  регіони. До Регіону І увійшли Київська, Чернігівська та Сумська області. До Регіону ІІ увійшли Харківська, Миколаївська та Херсонська області. Фокус-групові дискусії були проведені у серпні 2024 року. Дослідження було проведено за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). 

 Всеукраїнське соціологічне опитування Міжнародного республіканського інституту (IRI) свідчить, що більшість населення впевнене у перемозі України у війні з росією та про підтримку повернення всіх втрачених територій. 

• Українці оптимістично налаштовані щодо перемоги над росією, зокрема, про віру у перемогу зазначили 88% громадян.
• Опитування також показало, що 71% громадян вважають, що Україна повинна відвоювати всі втрачені території. Крім того, 64% українців готові взяти на себе більший тягар війни, зазначивши про підтримку підвищення військового збору з 1,5% до 5%. 

Методологія

Це опитування проводилося соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Центру аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту по всій Україні (крім окупованих територій Криму та Донбасу) у період з 27 вересня по 1 жовтня 2024 року методом телефонного інтерв'ю з використанням комп'ютера (CATI) на основі випадкової вибірки номерів мобільних телефонів. Всього було опитано n= 2,000 мешканців України віком 18 років і старше.  До вибірки не включені громадяни, які наразі перебувають за межами України. Отримані дані опитування зважено за регіональним та віковим показниками з використанням даних Державної служби статистики України на 1 січня 2022 року.  Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95 для кожного показника не перевищує +/-3,5 відсоткових пункти. Коефіцієнт досяжності респондентів – 7%.  Опитування було проведено за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). 

28 жовтня 2024 року КМЄС представила результати загальнонаціонального опитування громадської думки, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Місії. Презентовані в прес-центрі Укрінформу, результати стосувалися рівня довіри громадян до правоохоронних та судових органів, ставлення до реформ та підтримки ЄС у цих сферах, а також ключових джерел інформації, на які покладаються українці. На заході виступили голова КМЄС в Україні Рольф Хольмбо, директор групи «Рейтинг» Олексій Антипович, директор Департаменту комунікації Міністерства внутрішніх справ Мар'яна Рева та заступник керівника відділу з питань протидії інформаційним загрозам національній безпеці Центру протидії дезінформації Кирило Вікторов. 

Довіра до органів сектору правопорядку та судів  

Згідно з опитуванням, Національна гвардія України має найвищий рівень довіри серед правоохоронних органів: 86% респондентів висловили довіру, порівняно з 72% опитаних у 2023 році. За нею йде Служба безпеки України - 73%, що має нп 14% більше довіри, ніж у минулому році.  

Іншим інституціям, таким як Державна прикордонна служба, довіряють 54%, при цьому 42% респондентів їй тією, чи іншою мірою не довіряють. І Національна поліція, і Міністерство внутрішніх справ мають по 48% довіри, не довіряє їм 51% та 38% опитаних відповідно. Рівень довіри до Національної поліції дещо знизився: у 2023 частка тих, хто довіряє Національні поліції становила 56%.

Державному бюро розслідувань довіряють 45%, а 50% висловлюють недовіру. Національне антикорупційне бюро, Генеральна прокуратура та Державна митна служба мають приблизно однаковий рівень довіри (близько 33%), тоді як понад 60% не довіряють цим інституціям. 

Нарешті, найнижчий рівень довіри до судової влади: лише 25% висловлюють довіру, а 72% - недовіру.  

Ставлення до реформ та підтримки ЄС  

Опитування показує, що 74% респондентів вважають боротьбу з корупцією найбільш важливою реформою. Реформи у сфері національної безпеки, оборони та судової системи також отримали по 36% підтримки, тоді як реформи поліції та митниці є пріоритетними для 10% респондентів.  

Найкраще опитані українці оцінили проведення реформи цифрової трансформації: повністю або скоріше задоволені нею 66% респондентів; ще 20% незадоволені. 13% опитаних було важко відповісти. Підтримкою гендерної рівності задоволена половина респондентів, незадоволені близько 30%. Ще 21% не визначились з відповіддю. Реформа національної безпеки продемонструвала баланс: 46% задоволених, 47% незадоволених і 7% не визначилися. Реформа поліції незадоволені 57% опитаних, однак 40% - задоволені. Митна реформа отримала 56% незадоволених, 30% задоволених і 15% не визначилися. Найнижчу оцінку отримала судова реформа - 73% незадоволених і лише 21% задоволених, тоді як антикорупційні зусилля отримали найнижчу оцінку - 15% задоволених і 84% незадоволених. 

Що стосується підтримки з боку ЄС, то допомога деокупованим територіям (43%), підтримка у розслідуванні воєнних злочинів (38%) та забезпечення справедливого правосуддя (31%) є одними з найбільш актуальних сфер для України, а боротьба з корупцією лідирує з показником 62%. Важливо, що опитування також показує, що серед цих пріоритетів підтримка ЄС на деокупованих територіях вважається найбільш ефективною - 48% респондентів оцінюють її позитивно, а підтримку у розслідуванні воєнних злочинів вважають ефективною 38% опитаних. 

Джерела інформації  

Згідно з опитуванням, Telegram є найпопулярнішим джерелом інформації для 47% респондентів, далі йдуть YouTube (26%), «Єдиний марафон новин» (21%), а також розповідей очевидців подій/знайомих та офіційні державні джерела (обидва - по 19%). Інші джерела включають телевізійні канали, які не є частиною «Єдиного марафону новин» (16%), українські онлайн-медіа (15%) та міжнародні ЗМІ (14%).   

Соціальні мережі вважаються основним джерелом дезінформації (53%), за ними йдуть месенджери (зокрема і Telegram) (35%) і телебачення (32%). 89% респондентів вважають дезінформацію серйозною проблемою, серед яких 56% вважають її дуже серйозною, а 33% - скоріше серйозною. Лише 10% не вважають проблему дезінформації та фейків серйозною.  

Методологія дослідження  

Опитування проводилося з 24 по 29 вересня 2024 року на замовлення Консультативної місії ЄС в Україні методом CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера), вибірка склала 2000 респондентів, що представляють доросле населення України (за винятком тимчасово окупованих територій та територій, на яких відсутній український мобільний зв'язок). Похибка становить 2,2% з довірчою ймовірністю 0,95. 

• Згідно з результатами опитування Соціологічної групи «Рейтинг», 29% опитаних мешканців Чернігова вважають, що справи в Україні йдуть у правильному напрямку, 56% - що у неправильному. Натомість 43% опитаних оцінили напрям руху справ у Чернігові як правильний, стільки ж – як неправильний. 
• 64% опитаних впевнені, що Україна зможе відбити напад Росії, більше 30% мають протилежну думку. За останні два роки зменшилася кількість тих, хто впевнений у можливості відбити напад Росії (з 93% у грудні 2022 р. до 64%).
• 64% вважають неможливим відновлення дружніх відносин українців з росіянами через деякий час після закінчення війни. 22% вважають це можливим через 20-30 років, 8% - через 10-15 років, 4% - протягом кількох років. 
• Діяльністю в.о.міського голови Чернігова О. Ломако задоволені 69%, не задоволені – 24% (в динаміці показник задоволеності покращився: 59% проти 69%). Діяльністю міської ради задоволені 62%, не задоволені – 27%. Діяльністю Чернігівської обласної військової адміністрації задоволені 23%, не задоволені – 59% (в динаміці показник задоволеності погіршився: 59% у грудні 2022 р. проти теперішніх 23%). Діяльністю Чернігівської міської військової адміністрації задоволені 22%, не задоволені – 62%. Роботу Голови обласної військової адміністрації В.Чауса позитивно оцінили 22%, негативно – 70%. Роботу начальника міської військової адміністрації Чернігова Д.Брижинського позитивно оцінили 17%, негативно – 68%. 
• 70% вважають, що в.о. міського голови О.Ломако ефективно справляється з виконанням обов‘язків міського голови. 20% мають протилежну думку.
• 60% вважають скоріше неефективною діяльність міської військової адміністрації у Чернігові. 26% - оцінили її як ефективну.
• 71% опитаних вважають, що діяльність виконуючого обов'язки Чернігівського міського голови Олександра Ломако скоріше сприяє розвитку міста, 14% - мають протилежну думку. 
• 15% вважають корисною для розвитку міста діяльність міської військової адміністрації під керівництвом Дмитра Брижинського. 64% вважають, що вона скоріше перешкоджає розвитку міста. 
• 19% опитаних вважають, що діяльність обласної військової адміністрації під керівництвом В’ячеслава Чауса скоріше сприяє розвитку міста, натомість 58% висловили протилежну думку. 
• 84% вважають, що питаннями забезпечення життєдіяльності міста має займатися обрана міська рада. 9% вважають, що це має робити призначена міська військова адміністрація.
• 71% підтримують ліквідацію міської військової адміністрації під керівництвом Дмитра Брижинського та повне відновлення повноважень міської ради і виконкому. 10% висловилися навпаки - за повну передачу повноважень міської ради та виконкому міській військовій адміністрації.
• 53% вважають, що нещодавні обшуки у міській раді Чернігова та відкриті кримінальні провадження є скоріше тиском на місцеву владу. 37% вважають це боротьбою з корупцією.
• 94% опитаних підтримують ініціативу вимоги позбавлення депутатського мандату депутатів міської ради за систематичне невідвідування сесій.
• Серед місцевих політиків опитані найкраще ставляться до В.Атрошенка (84% – позитивно, 11% – негативно). До О.Ломако позитивно ставляться 70%, негативно – 21%. До В.Чауса позитивно ставляться 23%, негативно – 67%. До Д.Брижинського позитивно ставляться 17%, негативно – 63%, 10% - не чули про такого. 
• 94% чули про рішення Яворівського районного суду, згідно з яким мера Чернігова В.Атрошенка на рік позбавили права обіймати посаду міського голови (50% – багато чули, 44% – щось чули). 77% опитаних не підтримують рішення цього суду, 14% - висловили свою підтримку.
• 77% опитаних вважають, що це рішення суду є скоріше тиском на місцеву владу, 8% – вважають це боротьбою з корупцією. 
• Серед джерел інформації про війну в Україні найбільше довіряють каналам у месенджерах Telegram або Viber (47%) та соціальним мережам (42%). Розповідям очевидців, знайомих та українським інтернет-ЗМІ довіряють 28-29%, міжнародним ЗМІ – 23%. Телемарафону (об'єднаному мовленню українських телеканалів) довіряють 19%, телеканалам, що не входять до Телемарафону – 18%. 

  Аудиторія: мешканці Чернігова від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод опитування: Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 3,5%. Терміни проведення:  11-20 жовтня 2024 р. 

Група "Рейтинг" провела дослідження щодо енергозабезпечення в Україні, виявивши, що 64% українців мають стабільне постачання електроенергії, тоді як 13% мешканців східних областей стикаються з частими відключеннями. 80% опитаних підтримують розвиток атомної енергетики, а 95% — збільшення частки альтернативних джерел енергії. Більшість респондентів позитивно оцінюють дії влади в енергетичній сфері та активно заощаджують електроенергію. 

Оцінки ситуації енергозабезпечення

64% опитаних українців на момент проведення опитування мали стабільне постачання електроенергії, ще близько 30% зазначили про мінімальні відключення. 4% стикаються з відключеннями часто, ще 1% - постійно. Серед регіонів найгіршою ситуація є у східних областях: 13% опитаних мешканців зазначають про часті відключення.

Майже 90% респондентів планують провести осінньо-зимовий період 2024 року на своєму постійному місці проживання. Переміститись планують близько 10%: 4% у межах області, 3% у межах країни, 2% за кордон. Про плани переміщення частіше зазначають молодші опитані та мешканці Сходу.

64% опитаних зазначили, що атомні електростанції зараз забезпечують найбільшу частку виробництва електроенергії в Україні. Теплові електростанції є основними виробниками енергії на думку 7% респондентів. Гідроелектростанції та сонячні електростанції, як основні види генерації, обрали по 6% опитаних. Вітрові електростанції – 1%.

Оцінки дій влади

Серед заходів влади щодо покращення ситуації в українській енергетиці, найбільше опитані українці поінформовані про відновлення зруйнованих енергооб’єктів (50%), залучення коштів та енергетичного обладнання від міжнародних партнерів (38%) та посилення захисту енергооб’єктів (36%). Про розвиток розподіленої генерації та збільшення імпорту електроенергії поінформовані 19-20% опитаних. Про жоден із заходів не знають 8%. Молодші групи загалом більше поінформовані про заходи, спрямовані на покращення енергетичної ситуації.

Ефективними дії влади щодо покращення ситуації в енергетиці вважають 66% респондентів: 12% вважають їх цілком ефективними, 54% - скоріше ефективними. Неефективними дії вважають 30% (23% оцінили їх як скоріше неефективні,  7% зовсім не неефективні). 

Ставлення до атомної енергетики

Розвиток атомної енергетики бачать необхідним майже 80% респондентів (38% - однозначно необхідним, 40% - скоріше необхідним), 12% вважають його скоріше непотрібним, 5% - однозначно непотрібним.

Майже 80% опитаних позитивно оцінюють ініціативу добудови атомних блоків на Хмельницькій АЕС (41% - цілком позитивно, 36% скоріше позитивно). Проти такої ініціативи виступають 17%. Найбільше добудову енергоблоків підтримує молодь та мешканці східних областей.

Альтернативні джерела енергії

Абсолютна більшість опитаних (95%) підтримує ідею збільшення частки електроенергії, виробленої альтернативними джерелами (сонячні та вітрові електростанції тощо) у загальній енергетичній структурі України.

Практики споживання електроенергії

93% опитаних зазначили, що завжди вчасно сплачують рахунки за спожиту електроенергію. 6% сплачує рахунки вчасно час від часу. 1% зазначили, що не сплачують рахунки вчасно.

Абсолютна більшість (96%) опитаних намагається заощадливо використовувати електроенергію: 74% намагаються робити це завжди, а 22% - час від часу. 4% не намагається заощаджувати. 

83% опитаних вважають доцільним впровадження грошової компенсації за зменшення споживання електроенергії, як механізму стимулювання економії електроенергії. Непотрібною таку ініціативу вважають 15%. Частіше підтримують впровадження механізму старші опитані.

 Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%.Терміни проведення: 20-23 вересня 2024 р.

 Дослідження передбачало оцінку рівня доброчесності держслужбовців за шкалою від 0 (відсутня культура доброчесності)  до 10 (дуже високий рівень культури доброчесності). Найвищі оцінки отримали Президент України та сфера освіти (6,0), сфера медицини (5,4) та органи місцевого самоврядування (5,1).

 Образ державного діяча

Серед рис та характеристик, якими має володіти держслужбовець, перше місце посідає порядність - її вважають важливою 60% опитаних українців. Найчастіше її називають мешканці міст і старші опитані. 

Близько половини респондентів серед необхідних рис вбачають досвід і компетентність, 46% - розум, освіченість. Непідкупність та патріотизм є важливими для 36-37%, при цьому молодь зазначає про непідкупність частіше. Простота, близькість до людей є важливою для 30%, частіше цю рису називали респонденти з сільської місцевості. 

Майже кожен п’ятий респондент зазначав про важливість володіння рисами працьовитості, принциповості та лідерських якостей. Якість працьовитості частіше обирали мешканці сільської місцевості, а лідерства - містяни та молодь. 

Гнучкість, активність та сміливість є важливими характеристиками для 15%; ораторські здібності, комунікабельність - для 10%. Найменше опитані обирали характеристики впливовості, хитрості, молодості, харизми та почуття гумору - до 5%. 

Порівняно із замірами червня 2019, більша частка опитаних зазначила про важливість якостей непідкупності, патріотизму та досвіду; дещо зменшилась частка тих, хто обрав якості сміливості, лідерства, працьовитості.

Оцінка доброчесності 

Дослідження передбачало оцінку рівня доброчесності за шкалою від 0 (відсутня культура доброчесності)  до 10 (дуже високий рівень культури доброчесності). Найвищі оцінки отримали Президент України та сфера освіти (6,0), сфера медицини (5,4) та органи місцевого самоврядування (5,1).

Доброчесність державних служб загалом опитані українці оцінили у 4,9 бали, поліції - у 4,3; судів - у 3,7 бали. Найнижчі оцінки рівня доброчесності отримали Кабінет міністрів (3,3) та Верховна рада України. Молодь та мешканці сіл загалом вище оцінюють рівень доброчесності у більшості сфер.

Половина опитаних вважає, що одним з основних принципів, якими мають керуватись держслужбовці є чесність. Дещо частіше таку позицію мають жителі невеликих міст та сіл та старші опитані. 38% висловили думку, що основними принципами має бути відповідальність, ще 34% вказали професіоналізм, про який частіше вказували мешканці міст. Кожен четверний опитаний зазначив про необхідність держслужбовців керуватися принципом прозорості у роботі. Респонденти з великих міст, молодь та опитані середнього віку зазначали про нього частіше. Вміння ефективно комунікувати з громадянами відзначили 16%, необхідність регулярного звітування про результати діяльності – 12%, швидкість прийняття рішень – 7%, відкритість до критики – 4%. 

На думку 45% респондентів, держслужбовці у прийнятті рішень переважно керуються особистою вигодою, ще близько 20% вважають, що службовими інструкціями. Третина опитаних вважає, що державні службовці керуються як особистими інтересами, так і службовими інструкціями.  

На думку більшості опитаних (77%), зростанню доброчесності державних службовців може сприяти жорсткість покарань за корупцію. Заборона займатись державною службою, у випадку викриття корупційного правопорушення, сприятиме зростанню доброчесності на думку третьої частини опитаних. Суворість покарань тих, хто дає хабарі вбачають дієвою 20%.  Збільшення регулярності перевірок, спрямованих на виявлення корупції вважають ефективним 16%, підвищення прозорості звітності, диджиталізацію процесів ухвалення рішень – 14%, підняття заробітної плати державним службовцям – 8%, запровадження принципу анонімності та колегіальності при ухваленні рішень – 2% і 4% відповідно. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 20-23 вересня 2024 р.

Дослідження провела Соціологічна група Рейтинг на замовлення ГО «Інтерньюз-Україна». Звіт підготували за результатами глибинних інтерв’ю з журналістами, представниками громадських організацій та експертами з цифрової безпеки.

З початку повномасштабного вторгнення відбувалася посилення загроз в інформаційному просторі. З одного боку, інформанти відзначають істотне збільшення кількості кібератак на медійні ресурси, поширення фейкової інформації в соціальних мережах та інформаційно-психологічних спецоперацій (далі — ІПСО) в цілому. З іншого боку, експерти з кібербезпеки та представники громадських організацій частіше говорять не так про появу якісно нових загроз, як про зростання зацікавленості та інтенсивності дій зловмисників щодо зламу ресурсів та проведення ІПСО.

Очевидним чинником посилення загроз є збройна та інформаційна агресія з боку російської федерації, спецслужби якої інформанти найчастіше згадують серед бенефіціарів кібератак. Серед інших зловмисників називають також окремих представників української влади (частіше як фігурантів антикорупційних журналістських розслідувань), українські спецслужби (як знаряддя в руках недобросовісних українських посадовців), шахраїв (зокрема транснаціональних груп). Окрім безпосередньо активізації війни, опитані відзначають розвиток технологій, зокрема штучного інтелекту (далі — ШІ), які призводять до кількісного та якісного збільшення фейкової інформації, а також посилення кібератак.

Іншим чинником є поширення та проникнення соціальних мереж серед населення України, внаслідок чого відбувається відносне зниження середнього рівня інформаційної грамотності, зростання ризику зламування акаунтів рідних та знайомих журналістів, а відповідно — зростання загроз для особистої цифрової безпеки. Серед особливих небезпек журналісти згадують посилення тиску на них і як наслідок — поширення самоцензури через побоювання про можливі наслідки публікації певних матеріалів. Названі процеси призводять до ерозії поля журналістики в цілому через загальне зниження рівня довіри до відповідного інституту, що в перспективі загрожуватиме функціонуванню демократичних інституцій в Україні.

Посилення загроз спричиняє посилення вимог до цифрової безпеки, до чого медійні та громадські організації виявилися неготовими. Протягом останніх 2—3 років інформанти стикалися з DDoS-, фішинговими та вірусними атаками, внаслідок яких відбувався злам доступу до адмінпанелей сайтів, сторінок в соціальних мережах; серверів, на яких зберігаються дані, зокрема сенситивні.

Попри заходи, спрямовані на посилення цифрової безпеки, інформанти відзначають актуальність загроз витоку персональних даних, створення фейкових каналів у соціальних мережах та месенджерах, що мімікрують під справжні; конструювання якісних дипфейків за допомогою ШІ, прослуховування та зовнішнє спостереження, зокрема GPS-трекінг, масовані кібератаки. Лише деякі опитані вважають, що їхня організація має високий рівень захисту.

Як зазначають експерти з цифрової безпеки, стан цифрового захисту організацій прямо залежить від інтенсивності практик особистої кібергігієни. Дослідження показало, що інформанти здебільшого говорять, що ознайомлені з базовими правилами, серед яких найчастіше згадують ті, що пов’язані з паролями до сайтів та сторінок (генерація та регулярне оновлення складних

паролів через менеджери, двофакторна аутентифікація), та обережні під час отримання повідомлень через електронні засоби комунікації. Лише деякі респонденти до названого переліку додають використання антивірусів, VPN, створення резервних копій інформації, ознайомлення з технічною документацією під час встановлення програм (яке залишається здебільшого вибірковим),

використання та регулярне оновлення ліцензійних програм, запобігання завантаженню документів на особисті пристрої, перенесення роботи винятково до інтернет-простору. Попри загальну обізнаність щодо існування правил цифрової безпеки, інформанти відзначають, що вони та їхні колеги часто їх не дотримуються повною мірою. Серед причин найчастіше називають те, що впровадження змін призводить до порушення звичного способу життя та роботи, що спочатку спричиняє відразу, відчуття браку сил та часу; брак мотивованості, посилений небажанням визначити себе як потенційну жертву зловмисників, які начебто не цікавляться діяльністю локальних організацій; брак фінансування на програми та пристрої, які забезпечують більш надійний цифровий захист, а також окремі випадки виникнення технічних проблем зі згенерованими складними паролями через вимкнення електроенергії та/або збої в операційних системах гаджетів. 

Слабким місцем в організації особистої цифрової безпеки залишається те, що журналісти несвідомо розмежовують сервіси, які необхідні для професійної діяльності, та ті, які вони використовують у вільний час (здебільшого розважальні). Відповідно вони не поширюють правила цифрової безпеки на такі програми та застосунки. Частина організацій опитаних співробітників мають окрему політику щодо цифрової безпеки, в інших — формалізованої політики немає, проте вживають окремих заходів для впровадження цифрової безпеки. Існують різноманітні форми ознайомлення працівників з правилами цифрової безпеки, зокрема безпосереднє спілкування служби безпеки з окремими департаментами (підрозділами) організації та/або системними адміністраторами, ознайомлення під час онбордингу, проведення регулярних тренінгів та інструктажів з інформаційної безпеки (як внутрішніх, так і зовнішніх), розсилка інструкцій через організаційні канали комунікації (як одноразова, так і регулярна). Зазвичай правила інформаційної безпеки обмежені базовими інструкціями щодо поведінки з ресурсами та сервісами, з якими працює організація. Лише в деяких організаціях існують посилені правили безпеки, зокрема протоколи реагування на випадки зламу акаунту, серверу тощо; обмеження доступу до ресурсів організації та роботи з персональних пристроїв; наявність дублювальних хмар та закритих серверів. Частина організацій має відповідну службу безпеки, якій делегована діяльність щодо запобігання зламу цифрової безпеки та реагування на відповідні випадки. Лише деякі організації намагаються поєднати заходи з технічних та соціальних (організаційних, особистих) аспектів цифрової безпеки.

Окремою вразливою ланкою кібербезпеки є сервіси, якими користуються журналісти для внутрішньої комунікації. Частина організацій не має політики, яка визначила б вичерпний перелік таких сервісів, тому їхні співробітники можуть користуватися декількома одночасно. У великих компаніях працівники можуть використовувати корпоративну пошту, Google Drive, Trello, Notion, а також різноманітні месенджери, що створює додаткові проблеми та загрози. Серед месенджерів інформанти частіше називають Telegram (водночас наголошуючи на розумінні ризиків, пов’язаних з походженням цього ресурсу) та WhatsApp, рідше — месенджери Facebook, Signal, Slack. Лише в деяких організаціях поділяють комунікацію на робочу, що передбачає залучення документів (здебільшого через корпоративну пошту) та неробочу (переважно через месенджери). Небажання переходити до більш захищених сервісів спілкування пов’язане зі зручністю (необхідність пересилати великі обсяги інформації, зокрема фото- та відео-, обмежує коло сервісів; комунікація з працівниками, які можуть перебувати, зокрема, на окупованій території, призводить до намагання полегшити способи комунікації) та коштами, необхідними на користування ними. 

За словами інформантів, у їхніх організаціях працівники зазвичай ознайомлені з алгоритмами захисту від фішингу. Частина опитаних зазначила, що дізнається про такі правила під час тренінгів, які проводять або сама організація, або організація-партнер, що спеціалізується на цифровій безпеці. Менша частина респондентів недостатньо ознайомлена з такими алгоритмами, тому розв’язує проблеми з фішингом під час консультацій з відділом безпеки або з представниками організацій-партнерів, що зазвичай призводить до зайвих витрат часу. За організацію заходів безпеки в організаціях частіше відповідають окремі технічні відділи та департаменти. Їхня компетенція здебільшого поширюється на організацію технічних параметрів та застосування рішень, спрямованих проти спланованих масових атак. У невеликих медіа та громадських організаціях за заходи безпеки відповідають окремі працівники: відповідний технічний спеціаліст, HR, менеджер офісу, голова департаменту або керівник організації. Для посилення цифрової безпеки в організаціях поширена практика проведення тренінгів (частіше — власними зусиллями, рідше — із запрошеними організаціями, які спеціалізуються на цифровій безпеці). У деяких організаціях замість спільних тренінгів організовують індивідуальні сесії із залученням організацій-партнерів. Думки про рівень складності таких тренінгів розділилися: з одного боку, багато інформантів відповіли, що не вважають такі тренінги складними, з іншого, частина повідомила, що їхні колеги під час таких заходів особисто не були зацікавлені. Проте, попри поширеність особистої невмотивованості, усі опитані вказали про актуальність знань та застосування навичок, отриманих під час таких тренінгів. За їхніми словами, з рутинізацією робочих процесів відбувається втрата пильності, тому важливо регулярно нагадувати про основні правила цифрової безпеки. 

На думку частини інформантів, наявних заходів достатньо для досягнення цифрової безпеки в цілому. Інші інформанти згадували про доречність таких кроків, що впроваджені лише в деяких організаціях:

• складання внутрішнього протоколу безпеки;
• формування відділу безпеки, завданням якого був би моніторинг дотримання,
• наявності та впровадження автоматичних рішень з безпеки, насамперед для запобігання загрозам масових кібератак;
• збільшення відповідальності окремих працівників за власні дії;
• виділення коштів на покращення рівня безпеки сайту;
• запровадження періодичних тренінгів, на яких додатково були б
• розглянуті практичні кейси та потенційні наслідки недотримання окремих правил кібергігієни;
• поділ робочого та особистого цифрових просторів.
• Частина інформантів вказали на особисту зацікавленість щодо регулярного проходження тренінгів з метою моніторингу загроз, які виникають в інформаційному просторі. Відповідно основна потреба опитаних — підтримувати наявний рівень
• обізнаності про інформаційні загрози, бажано з використанням матеріалів з конкретними кейсами.

Лише деякі інформанти мають конкретні запити:

• інформація про різновиди VPN;
• способи захисту, зокрема хмарного, сайтів медіа;
• способи збереження сенситивного контенту;
• створення захищених каналів під час передачі інформації;
• убезпечення від незаконного стеження, способи ідентифікації прослуховування через девайси;
• особливості протоколів шифрування даних у месенджерах;
• використання ШІ для продукування фейків та способи розпізнавання дипфейків,
• особливості ІПСО;
• способи ідентифікації суб’єктів скарг на матеріали в соціальних мережах, що призводить до блокування сторінок організації (окрема людина, група людей, конкуренти тощо).

За словами респондентів, для тих користувачів, які лише починають ознайомлюватися з основами цифрової безпеки, доцільно використовувати формат тренінгів, під час яких вони матимуть змогу отримати відповіді на поширені запитання, для більш просунутих оптимальними будуть індивідуальні консультації.

Участь у тренінгу в офлайн-форматі називають ефективнішою через можливість поставити більше запитань, сфокусувати увагу, що є запорукою результативного навчання, а також мінімізувати наслідки вимкнень електроенергії. Під час проведення тренінгів у будь-якому форматі доцільно звернути увагу на конкретні кейси, в ідеалі — від самих організацій; зосередитися на одній програмі, якою послуговуються в організації; використовувати домашні завдання, що разом дає змогу краще розібратися з нюансами, а також проводити тренінги на різну тематику для різних представників організації. Послуг з цифрової безпеки потребує лише частина інформантів. Найчастіше вони згадують аудит захищеності серверів, адмінпанелей сайтів, корпоративної пошти тощо. Деякі опитані наголошували на потребі залучити додаткове програмне забезпечення, зокрема хмарні сховища, що потребує більших коштів. Один з інформантів згадав потребу в гарячій лінії, куди можна звернутися у випадку зламу ресурсів організації. Натомість потенційними бар’єрами для проведення аудиту можуть стати високий рівень недовіри до організації, яка його проводить, а також неготовність до відповідних фінансових витрат.

Зацікавленість у створенні онлайн-платформи, що об’єднувала б ініціативи з цифрової безпеки, проявили лише деякі інформанти. Насамперед вони не розуміють доцільності свого долучення, оскільки за потреби журналісти воліють звертатися по відповідні послуги особисто до фахівців. Експерти з кібербезпеки та представники громадських організацій виявили більшу зацікавленість. Щоб посилити їхній інтерес, варто роз’яснити, за яким напрямом така платформа працюватиме, на яких умовах туди можна долучитися, які джерела фінансування платформи, терміни співпраці та ступінь її захищеності. На думку інформантів, платформа могла б виконувати такі функції:

• цілодобова підтримка, розміщення контактів фахівців з різних напрямків;
• місце для формування навчальної програми та чеклістів для організацій, які хотіли б самостійно розв’язувати проблеми зі станом цифрової безпеки;
• оперативний обмін досвідом щодо новітніх загроз, зон ризику, способів забезпечення цифрового захисту організації;
• публікація дайджестів про тенденції e сфері інформаційної безпеки (актуальні загрози, кейси про наслідки зламів, способи визначення рівня небезпеки ресурсів, методи розпізнавання дипфейків, зміни політик соціальних мереж; софт, який допоможе убезпечити організацію тощо).

Методологія дослідження: 20 глибинних інтерв’ю з журналістами, представниками громадських організацій, експертами з цифрової безпеки. Формат проведення: телефонні інтерв’ю та онлайн-зустрічі за допомогою платформи Zoom. Терміни проведення: 26 червня — 10 липня 2024 року.