Новини та прес-релізи

Нове всеукраїнське опитування Міжнародного республіканського  інституту ( IRI ) показало, що абсолютна більшість українців вірить у те, що Україна переможе Росію у війні, і оптимістично бачать майбутнє країни. Високою залишається і підтримка вступу України до Європейського Союзу (ЄС) та НАТО. Опитування було проведено Соціологічною групою "Рейтинг".

Українці переважно оптимістично бачать майбутнє. Коли їх запитали, чи переможе Україна, переможе у війні з Росією, 88% відповіли "так". Крім того, 80% вважають, що майбутнє їхньої країни виглядає "скоріше обнадійливим".

Опитування також показує, що Україна прагне зближення із Заходом. 77% українців підтримали б приєднання до ЄС на противагу митному союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Також 77% заявили, що голосували б за приєднання України до НАТО, якби референдум проводили сьогодні.

‍

Опитування було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Центру  аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту  (IRI) по всій Україні (крім окупованих територій Криму та Донбасу) 17-21 лютого 2024  року. Метод опитування – Computer Assisted Telephone Interviewing (CATI) – телефонні  інтерв'ю з використанням комп'ютера, на основі випадкової вибірки мобільних номерів.  Всього було опитано n=2000 жителів України віком 18 років та старше. Отримані дані  опитування поважено за регіональними (область проживання та тип населеного  пункту) та віковими показниками з використанням даних Державної служби  статистики України станом на 1 січня 2022 року. Помилка репрезентативності  дослідження з довірчою імовірністю 0,95 не перевищує ±3,5 відсоткових пунктів для  повної вибірки. Коефіцієнт досяжності респондентів – 14%. Опитування було проведено  за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) .

У межах дослідження «Правосуддя в контексті російської збройної агресії» проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», за підтримки Швейцарії через Відділ миру та прав людини, були отримані результати щодо розуміння українцями справедливості, покарань та компенсацій у контексті військової агресії росії; уявлень про колабораційну діяльність та вшанування пам’яті.

Оцінка ситуації

   
• 78 % респондентів вважають, що економічна ситуація в країні погіршилася за останній рік, 6 % — що покращилась, ще 13 % — що вона не змінилась. 59 % вказали про негативні зміни в матеріальному стану родини, водночас для 36 % стан справ не змінився, для 4 % — змінився на краще. Половина опитаних зазначили про погіршення відчуття впевненості в майбутньому та політичній ситуації в країні. В динаміці, порівняно із листопадом 2022 р., показники погіршення ситуації значно зросли. Для четвертої частини опитаних у цих сферах нічого не змінилось, ще близько 15 % спостерігають покращення. 

Втрати внаслідок війни

   
• Серед втрат, які понесли респонденти внаслідок війни, 50 % зазначили про погіршення психоемоційного стану, ще близько 40 % про погіршення стану фізичного здоров’я. Близько 30 % втратили доходи. Про роз’єднання сім’ї зазначили 23 %, про втрату роботи — 22 %. Близько 20 % опитаних вказали на загибель, або поранення близької людини та розірвання стосунків з членами родини.
   
• Найгіршою, на думку опитаних українців, шкодою яку спричинила росія є загибель цивільних (68 %) та військових (65 %), поранення та набуття інвалідності громадянами (40 %).
   
• Ключовими постраждалими внаслідок російської агресії, за результатами опитування, є родичі загиблих (60 %); особи, що пройшли полон (41 %); особи що зазнали фізичних ушкоджень (34 %), втратили житло (33 %). Ці ж категорії, а також ветеранів війни і родичів зниклих безвісті респонденти виділяють як тих, кому першочергово має бути спрямована компенсація шкоди. 
   
• Думки респондентів щодо доцільності підтримки й тих українців, які перебувають за кордоном розділились: 40 % вважають, що підтримка має надаватись, 57 % — що ні. Про необхідність підтримки частіше зазначає молодь, а також мешканці деокупованих, прифронтових територій і зони бойових дій.  

Розуміння справедливості

   
• Для 47 % опитаних поняття справедливості в контексті військової агресії росії проти України означає покарання винних у військових злочинах; для 30 % — встановлення правди щодо всіх подій, ще для 17 % — компенсація збитків усім постраждалим;
   
• З тим, що справедливості можна буде досягнути без арешту та суду над винними в нападі на Україну та військових злочинах не погоджуються 75 % респондентів. З можливістю досягнення справедливості за таких умов погоджуються 22 %.
   
• Серед пріоритетних напрямів діяльності української влади та суспільства в забезпеченні справедливості, опитані найчастіше зазначали про притягнення винних до відповідальності (55 %), очищення влади через усунення та недопущення до неї тих, хто співпрацював з окупантами (46 %), знаходження зниклих безвісти та повернення депортованих осіб (30 %). Близько чверті опитаних зазначали про встановлення фактів злочинів та отримання фінансової компенсації, кожен п’ятий - про посилення санкцій та замороження активів росії та її громадян.
   
• Встановлення справедливості для жертв для постраждалих від війни, на думку половини опитаних найбільше залежить від Президента. 37 % опитаних вбачають відповідальним Парламент, 35 % — Уряд. Близько четвертої частини опитаних вважає, що відповідальними є громадяни України, молодь поділяє цю думку частіше за інші вікові групи.
   
• Майже 90 % респондентів вважає, що разом із судовим розглядом мають застосовуватися і додаткові механізми забезпечення справедливості (комісії люстрації, встановлення правди про події війни, компенсація шкоди постраждалим): 51 % зазначили, що вони мають застосовуватися на постійній основі, 38 % — що на тимчасовій. Більшість опитаних (84 %) вважають, що такі механізми мають діяти на території всієї України. 
   
• Законність та правомірність діяльності цих інституцій забезпечить їхнє створення на основі угоди між Україною та кількома іншими країнами — таку думку поділяють 41 % опитаних. 24 % вважають, що на це вплине створення таких інституцій через зміни в Конституції та законодавстві, ще 18 % — що діяльність додаткових інституцій мають затвердити структури ООН.
   
• Питання виправданості самосуду щодо винних у воєнних злочинах є неоднозначним серед опитаних: 46 % вважають самосуд виправданим, 51 % — протилежної думки.
   
• Абсолютна більшість (95 %) респондентів вважають важливим забезпечити відкритість та регулярне інформування громадян та постраждалих про перебіг розгляду судами справ щодо воєнних злочинів.
     

Уявлення про реінтеграцію

   
• Запровадження міжнародної тимчасової адміністрації для забезпечення процесу адаптації на звільнених територіях Донбасу та Криму підтримують 76 % респондентів, проти цієї ідеї - 20 %.
   
• На думку більшості респондентів, держава повинна вже зараз реалізовувати заходи для підтримки та налагодження зв’язку з населенням, що лишилось на окупованих територіях. 47 % вважає, що такі ініціативи мають бути спрямовані лише на тих, хто підтримує Україну, 40 % — на всіх, хто лишився на окупованих територіях. 8 % вказали, що такі заходи не є пріоритетними, ще 3 % вважають, що держава взагалі не має витрачати на це ресурси.
   
• Серед заходів підтримки населення, що лишилось на окупованих територіях близько 40 % опитаних називають соціальні та пенсійні виплати, забезпечення трансляції українських, 33% - сприяння в переміщенні людей з окупованих територій. Гарантію визнання отриманих в окупації документів та організацію безпечного доступу до державних послуг зазначають близько 30 %, програми залучення молоді з окупованих територій - 23%.
   
• 54 % опитаних вважають, що не варто застосовувати обмеження в правах (право голосувати, займати певні посади, вести господарську діяльність) для мешканців окупованих територій, ще 43 % — мають протилежну думку. Про доречність обмеження прав для українських громадян, що виїхали за кордон вказали 29 % респондентів, проти такої ініціативи — 68 %.
   
• Ситуацією, умовами життя на окупованих територіях постійно цікавляться 34 % респондентів, ще 25 % цікавляться часто. Зрідка цікавиться 33 % опитаних, ще 7 % майже ніколи, або ніколи не цікавляться. Частіше ситуацією цікавляться респонденти старших вікових категорій та ті, хто має родичів на окупованих територіях.
   
• З тим, що отримання російського громадянства може бути виправданим, однозначно погоджується 10 % респондентів, ще 39 % — скоріше погоджуються. 46 % опитаних не погоджується. Частіше не погоджуються з можливістю виправдання отримання російського громадянства респонденти, що не мають родичів на окупованих територіях, мешканці центральних та західних регіонів.
     

Уявлення про колабораційну діяльність

   
• Найчастіше опитані відносили до колабораційної діяльності перебування на керівних посадах в органах окупаційної влади (50 %), військову службу в лавах окупаційних збройних сил (47 %), участь в організації т.з виборів та референдумів (46 %), службу в правоохоронних, судових органах (32 %), перебування на будь-яких посадах в органах окупаційного місцевого самоврядування. Респонденти, що мешкають у зоні бойових дій частіше за інших вказували на колабораційний характер обіймання посад місцевого окупаційного самоврядування.
   
• 52 % опитаних вважають, що кримінальній відповідальності підлягає будь-яка співпраця з окупаційними адміністраціями, 47 % — лише та, яка призвела до тяжких наслідків та злочинів.
   
• Більшість (66 %) респондентів вважають, що в якості покарання за взаємодію з окупаційною владою може виступати обмеження щодо зайняття певних посад. Четверта частина вважають доречним застосування штрафу; обмеження участі в громадському житті, громадські роботи можуть виступати покаранням на думку близько 20 % опитаних. Мешканці зони бойових дій та прифронтових територій дещо частіше обирають громадські роботи, як потенційне покарання.
   
• Покарання за співпрацю з окупаційними адміністраціями, у вигляді позбавлення права займати державні посади, чи вести господарську діяльність має бути безстроковим на думку 66 % опитаних. Ще 30 % вважають, що воно має бути обмеженим у часі.
   
• 61 % респондентів вважає, що ступінь та некримінальні форми покарання за колабораційну діяльність має визначати суд. Близько чверті вважають, що такі рішення мають приймати місцеві органи влади; жителі громади безпосередньо, більше 20% - постраждалі та їхні родичі. Активна участь громади є більш актуальною для старших респондентів, роль судів та місцевої влади - для молоді.  

Можлива амністія

   
• На думку близько 40 % респондентів, амністія може надаватися засудженим за злочини, що не призвели до загибелі людей, або за умови виконання суспільно корисних робіт із відновлення країни. Надання важливих та правдивих показань, сплата компенсації постраждалим, можуть бути підставою для амністії, на думку близько чверті опитаних. Добровільне зізнання у конкретному злочині може бути такою умовою для 20% опитаних. 14 % опитаних вважають амністію для осіб, винних у скоєнні воєнних злочинів під час війни, неможливою за будь-яких умов. 
   
• Серед категорій мешканців окупованих територій, які співпрацювали з окупантами та до яких можна було б застосувати амністію, 58 % респондентів вказали на вчителів, лікарів, соціальних працівників; 33 % — на керівників місцевих комунальних підприємств (шкіл, лікарень, комунальних підприємств). 17 % респондентів вважають, що амністія не може бути застосована до жодної групи. 

Уявлення про майбутнє

   
• Серед ініціатив, які опитані готові підтримати задля стабілізації ситуації в країні після війни, четверта частина готова погодитись на збереження статусу автономії Криму. Близько 20 % готові підтримати запровадження перехідної адміністрації під егідою ООН на звільнених територіях Донбасу та Криму; надання звільненим територіям розширених економічних повноважень. Надання звільненим територіям Донбасу статусу автономії готові підтримати 17 %. 23 % опитаних не готові підтримати жодну з подібних ініціатив.
   
• Більше 90 % респондентів вважає, що Україна має спільне майбутнє з мешканцями територій, що були окуповані у 2022-му році. 83 % опитаних вбачають спільне майбутнє з мешканцями Криму та Донбасу, які були окуповані у 2014-му році.
   
• Про потребу в національному обговоренні між представниками різних регіонів України про формат спільного майбутнього, після звільнення окупованих територій, зазначають 83 % опитаних, ще 14 % мають протилежну думку.
   
• На думку 48 %, обговорення має бути розпочате після завершення війни, водночас 32 % респондентів вважають, що процес має початись уже зараз. Ще 19 % вказали, що обговорення має початись після стабілізації ситуації на фронті. 51 % вбачають ініціатором процесу громадян України, 39 % — місцеві органи влади, 33 % — національні органи влади, 30 % — громадські організації.
     

Вшанування пам’яті

   
• Майже 70 % респондентів брали участь у заходах із вшанування пам’яті постраждалих, загиблих внаслідок агресії росії: 34 % у випадках, що стосувались близьких людей, чи їх особисто, 35 % у офіційних заходах на рівні держави, або громади. 30 % не брали участі в таких заходах. Молодь та мешканці західних, центральних регіонів частіше зазначали про участь у меморіальних заходах.
   
• Питання історичної пам’яті та відповідної державної політики є важливим для 91 % респондентів.
   
• 94 % опитаних погоджується з твердженням, що Україна має вже зараз гідно вшановувати пам’ять жертв збройної агресії росії, зокрема через різні національні та місцеві ініціативи.
   
• До перейменування міст, вулиць чи площ на честь загиблих воїнів, військових, ветеранів ставиться позитивно майже 90 % опитаних. До перейменування топонімів на честь волонтерів позитивно ставиться 78 %, на честь мирного населення — 68 %, військово-політичного керівництва країни — 57 %.
   
• На думку 42 % респондентів, координатором ініціатив із вшанування пам’яті жертв російської агресії мають виступати національні державні органи. Також роль має бути надана місцевим органам влади (34 %), постраждалим та членам їхніх родин (29 %), громадським організації (27 %), асоціаціям постраждалих (18 %), церкві та релігійні діячам (5 %).

• Відповідно до результатів опитування Соціологічної групи «Рейтинг», 28% опитаних мешканців Чернігова оцінили свій емоційний стан за останній тиждень як спокійний, 36% – як напружений, 35% – дали посередні оцінки. Вищий рівень тривожності фіксується серед жінок, старших людей та з нижчим рівнем доходів.
• Більше половини опитаних (52%) вважають малоймовірним повторний наступ на Чернігів у найближчі півроку. Близько 15% із високою ймовірністю оцінили його повторну можливість, 28% дали посередні оцінки.
• 74% опитаних впевнені, що Україна зможе відбити напад Росії , більше 20% мають протилежну думку. За останні півтора роки зменшилася кількість тих, хто впевнений у можливості відбити напад Росії (з 93% у грудні 2022 р. до 74%).
• Майже 70% вважають за неможливе відновлення дружніх відносин українців з росіянами за деяку годину після закінчення війни. 20% вважають це можливим через 20-30 років, 6% - через 10-15 років, 2% - протягом кількох років.
• Близько 60% опитаних зауважили, що мають когось із близьких родичів, хто служити на війні. 
• Серед політиків опитані найбільше довіряють В. Залужному (87% – довіряють, 7% – не довіряють). В.Зеленському довіряють 57%, не довіряють – 39%, С.Притулі довіряють 46%, не довіряють – 43%, В.Кличку довіряють 34%, не довіряють – 48%, П.Порошенка довіряють 17%, не довіряють – 79 %.
• Діяльністю в.о.міського голови Чернігова О.Ломако та міської ради задоволені майже 60% , не задоволені – 30%. Діяльністю Чернігівської обласної військової адміністрації задоволено 28%, не задоволено – 53% (у динаміці показник задоволеності погіршився: 59% проти 28%). Діяльністю Чернігівської міської військової адміністрації задоволено 27% , незадоволено – 55%. РоботуГолови обласної військової адміністрації В.Чаусапозитивно оцінили 24%, негативно – 68%. Роботу начальника міської військової адміністрації Чернігова Д.Брижинського позитивно оцінили 19% , негативно –59%. 
• Понад 80% вважають, що обрана міська рада має займатися питаннями забезпечення життєдіяльності міста . 11% вважають, що це має робити призначена міська військова адміністрація.
• Майже 65% вважають, що в.о. міського голови О.Ломако ефективно справляється з виконанням обов'язків міського голови. 27% мають протилежну думку. Старші опитані вважають діяльність в.о. міського голови більш ефективною.
• Більше половини опитаних (54%) зазначили, що створення міської військової адміністрації скоріше перешкоджає розвитку міста, 22% - що йде на користь, близько четвертої – не визначились. Найчастіше користь відзначали молодші опитані та більш забезпечені.
• 64% опитаних вважають створення міської військової адміністрації політичним протистоянням з командою колишнього мера В.Атрошенко. 23% оцінили це як необхідність безпеки. Кожен десятий не визначився із відповіддю. Молодь та більш забезпечені частіше зазначали про безпекову необхідність.
• Серед місцевих політиків опитані краще ставитися до В.Атрошенко(83% – позитивно, 12% – негативно). ДоО.Ломакапозитивно ставиться 66%, негативно – 23%. До Чауса позитивно ставляться 25%, негативно – 65%. До Д.Брижинського позитивно ставляться 17%, негативно – 55%, 14% – не чули про таке. 
• 94% чули про рішення Яворівського районного суду, згідно з яким мер Чернігова В.Атрошенко на рік позбавили права обіймати посаду міського голови (59% – багато чули, 35% – щось чули). 76% опитаних не підтримують рішення цього суду, 14% висловили свою підтримку.
•  75% опитаних вважають, що це рішення суду є скоріше тиском на місцеву владу, 15% – вважають це боротьбою з корупцією. 
  
  

Аудиторія: мешканці Чернігова від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю. Вибіркова сукупність: 800 респондентів.  Метод опитування: Особисте формалізоване інтерв'ю (face-to-face).  Ошибка репрезентативності дослідження: не більше 3,5 %. Термін проведення: 1-10 березня 2024р. 

Опитування проведено за ініціативою Українського ветеранського фонду Міністерства з питань ветеранів України. Профінансовано Соціологічною групою «Рейтинг»

• За результатами двадцять сьомого загальнонаціонального опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства з питань ветеранів України 2-5 березня 2024 року,  55% опитаних зазначили, що серед їхніх близьких та рідних є ті, хто брав участь у воєнних діях на території України, з 2014 до 2021 року. 70% мають серед близьких тих, хто воював чи воює на фронті, починаючи з 24 лютого 2022 року. Порівняно з попередніми опитуваннями зростає кількість тих, чиї близькі сьогодні воюють на фронті.  
• 41% опитаних припускають, що можуть стати ветераном у майбутньому, 53% – протилежної думки. Найчастіше про можливість стати ветераном говорили мешканці західних регіонів, наймолодші респонденти, чоловіки, ті, хто має родичів та ближніх, котрі воювали з 2014 року та воюють зараз.
• У суспільстві надалі фіксуються найвищі показники довіри до військових:  96% довіряють ветеранам АТО, які зараз знову воюють, по 94% довіряють військовим ЗСУ та ветеранам нинішньої війни, 84% – ветеранам АТО (ООС) 2014-2021 рр., які зараз . Незалежно від регіону та віку абсолютна більшість довіряють цим категоріям населення.
• Серед ризикових явищ, з якими можуть зіткнутися ветерани російсько-української війни після повернення зі служби, на перших місцях – психоемоційна нестабільність, проблеми з фізичним здоров'ям, труднощі з отриманням медичної допомоги, відсутність інклюзивного простору та адаптованого робочого місця для осіб з інвалідністю, а також проблеми з оформленням соціальних пільг. Також опитані вважають досить ймовірними проблеми конфліктів у сім'ї, батьківщині, відсутність роботи, нерозуміння суспільства, невідповідність військового досвіду для громадянського життя та зловживання алкоголем чи наркотиками. Близько половини опитаних зауважили про ризик самогубств серед ветеранів. Про ризики порушення законів та участі у злочинності зазначили близько третини опитаних. Водночас у порівнянні з опитуванням у вересні 2023 року зросла кількість тих, хто вбачає ризики всіх вищезазначених проблем. Найгостріше наявність згаданих проблем відчувають близькі ветеранів, які воювали з 2014 року та воюють зараз.  
• Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни: у серпні 2022 року таких було 69%, у січні 2023 – 53%, у вересні 2023 – 33%, у марті 2024 – 25 %. Сьогодні тих, хто вважає інакше, – понад 60%. Найчастіше негативної думки щодо виконання зобов'язань держави перед ветеранами дотримуються мешканці західних регіонів, а також ті, хто має близьких, які воювали з 2014 року та воюють зараз.
• 76% опитаних вважають, що суспільство сьогодні поважає ветеранів. Водночас у порівнянні з опитуванням у вересні 2023р. їхня кількість майже не змінилася  (у вересні таких було 79%). Протилежну думку сьогодні мають 18%. Більше таких серед мешканців західних регіонів та молоді.
• Дещо зросла кількість тих, хто зазначив, що добре чи скоріше поінформовані про проблеми ветеранів (56%). 42% – зазначили, що не поінформовані. Найбільше останніх серед мешканців зі східних областей, осіб старшого віку, жінок.

• Загалом більшість вважає дружніми до України США і Великобританію (по 81%), Німеччину (80%), Польщу і Литву (по 79%), Канаду (78%), Францію (70%), Японію (55%).  
• Польща залишається дружньої країною для більшості українців, однак позитивна оцінка зменшилася з 94% до 79% порівняно з минулим роком. Крім того, з 79% до 33% знизилася частка тих, хто вважає Польщу однозначно дружньою.
• Хоча для більшості українців США продовжує сприйматися дружньою країною, однак також з 61% у червні до 35% наразі знизилася частка тих, хто говорить про однозначну дружність США, й натомість обирає варіант «скоріше дружня». 
• Абсолютна більшість українців вважає ворожими країнами рф (97%), Білорусь (90%), Іран (75%). 
• Китай і Угорщина перейшли в категорію скоріше недружніх країн: 58% вважають ворожим Китай, і 52% - Угорщину. Раніше ці дві держави сприймалися більш нейтрально: Китай у червні 2023 вважали ворожою країною 34% опитаних, а 52% – нейтральною, а Угорщину вважали раніше ворожою країною 42% опитаних, ще 26% – нейтральною.
• До Білорусі ставлення також погіршилось: з 56% до 71% виросла частка респондентів, які ставляться до Білорусі як до абсолютно ворожої країни.
• Нейтрально-дружнім вважають Ізраїль: 44%  оцінили як нейтральну, 38% – дружню. Туреччину українці розглядають більше як нейтральну країну (51%). Водночас, порівняно з червнем 2023 з 40% до 30% знизилася поширеність думки, що Туреччина є дружньою країною. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 10-11 лютого 2024 р. Профінансовано Групою Рейтинг в рамках 26-ої хвилі Моніторингу, який започаткований та проводиться з третього дня повномасштабного вторгнення росії.

В рамках двадцять шостої хвилі загальнонаціонального опитування Соціологічною групою Рейтинг було проведене дослідження динаміки суспільних настроїв населення України. 

КЛЮЧОВІ ВИСНОВКИ

• Оцінка напряму справ як правильного знизилась до 36%, і наразі негативна оцінка (46%) переважає. 
• Гордість – усе ще найчастіша емоція респондентів щодо України (так відповіли 56% опитаних). Але у динаміці гордість дещо знизилась, натомість зросла частка відчуття суму (з 29% до 39%) і страху (з 11% до 21%).
• Більшість українців упевнені у здатності України відбити напад рф (85%). Але за умови відсутності міжнародної підтримки у перемозі впевнені лише 19%.
• Збільшились очікування, що для перемоги знадобиться понад рік: цей показник зріс з 25% у червні 2023 до 39% наразі. 
• Чим старші респонденти, тим більш позитивні їх очікування щодо перемоги та стану справ в країні. 
• Необхідними умовами для перемоги українці, в першу чергу, називають збільшення озброєння, в другу чергу – подолання корупції, зміну влади, згуртованість суспільства, допомогу партнерів, мобілізацію.
• Захоплення росією нових територій більшість респондентів вважають малоймовірним.

ОЦІНКА ЗАГАЛЬНОЇ СИТУАЦІЇ

• На думку 36% опитаних, справи в країні йдуть у правильному напрямку, натомість 45% вважають, що справи рухаються у неправильному напрямку. Ще 19% не змогли відповісти.
• Після піку позитивних настроїв протягом 2022-го, продовжується зниження оцінки стану справ в Україні. В результаті вперше із березня 2022 негативна оцінка загального стану справ у країні переважає позитивну. 
• Старші респонденти мають загалом більше оптимізму. Серед українців віком 51+ рух справ оцінюють позитивно 44% (проти 39%, які вважають, що справи рухаються у неправильному напрямку). Це єдина вікова категорія, де позитивна оцінка переважає над негативною. Тоді як серед наймолодших правильним вважать напрям лише 27%. 
• У західних регіонах дещо більш поширена оцінка, що справи йдуть у неправильному напрямку. 

ЕМОЦІЇ ЩОДО УКРАЇНИ

• На питання які дві емоції, респонденти відчувають, коли думають про Україну, найчастіше називали гордість (56%), потім сум (39%) і страх (21%).
• Загальна тенденція – це зростання негативних емоцій і певне зменшення оптимізму. У серпні 2022 гордість відчували 75%, наразі 56%, хоча все одно ця емоція залишається домінуючою. 
• Також з серпня 2022 до лютого 2024 зросло відчуття суму (з 29% до 39%) і страху (з 11% до 21%).
• Упевненість/невпевненість у перемозі України загалом відповідає схильності до позитивних/негативних емоцій. Наприклад, серед тих, хто переконаний у перемозі, вища частка гордості (64% проти 21%) та радості (12% проти 2%) за країну. А серед невпевнених у перемозі навпаки переважає сум (56% порівняно 36%), та більшим є страх (25% проти 21%), гнів (18% проти 7%), сором (19% проти 5%).
• Молодші покоління віком частіше відчувають сум (по 41%) і гнів (10%), ніж старші (36% і 7% відповідно). З іншого боку, молодь віком 18-35 років частіше відчуває зацікавленість (15%) щодо майбутнього України.
• Страх – емоція, яка помітно коливається між різними категоріями респондентів. Наприклад, це відчуття більш поширене серед ВПО (31% проти 20%), серед респондентів, чиї родичі зараз в ЗСУ (25% проти 19%), і серед молоді (26% проти 20% серед старших респондентів).

ВПЕВНЕНІСТЬ В ПЕРЕМОЗІ УКРАЇНИ

• Абсолютна більшість респондентів (85%) в цілому впевнені, що Україна зможе відбити напад рф. 15% не впевнені у цьому. 
• Важливою умовою перемоги є міжнародна підтримка: лише 19% опитаних вважають, що перемога України можлива без міжнародної допомоги, відповідно 79% не впевнені, що без західної допомоги вдасться перемогти.
• Загальний відсоток переконаних у перемозі суттєво не змінився, але за півроку знизився відсоток тих, хто був у цьому абсолютно впевнений: у червні абсолютна певність щодо перемоги була у 71% українців, наразі – у 42%. Водночас, зріс відсоток тих, хто не вірить в перемогу (з 3% у червні минулого року до 15% зараз).
• Більше абсолютної упевненості у перемозі України мають старші, а також ті, чиї родичі воюють. Якщо серед 18-35-річних українців абсолютно впевнені у перемозі 31%, то серед респондентів віком 51+ таких 50%.
• 31% вважають, що для перемоги над росією Україні знадобиться півроку чи менше. Однак частіше (39%) говорять, що для перемоги потрібно більше року. Така позиція стала загалом більш поширеною порівняно з червнем 2023 (тоді так вважали 25%).  
• Чим молодші респонденти, тим довшим, на їхню думку, є шлях до перемоги: молодь віком 18-35 років більш схильна вважати, що для перемоги потрібно понад рік (52%), аніж респонденти віком 36-50 (38%) або 51 і старше (31%).
• Мешканці східних областей найменш упевнені в конкретних часових рамках перемоги: серед східного регіону 38% опитаних не змогли відповісти коли чекати перемогу, у той час як в інших регіонах частка такої відповіді була не більше чверті.

ЩО ПОТРІБНО УКРАЇНІ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ (ВІДКРИТЕ ЗАПИТАННЯ)

• Респондентам запропонували самим назвати три речі, які потрібні для перемоги України. Найчастішими були відповіді пов’язані зі збільшенням зброї (46%). У відповідях йшлося про збільшення обсягу зброї загалом та поставок від партнерів, виготовлення власної зброї, забезпечення боєприпасами та сучасною зброєю, літаками, дронами, важкою технікою (наприклад, танками) тощо. На другому місці за частотою називали необхідність побороти корупцію (34%) – таку альтернативу називали частіше ті, хто не дуже впевнений у перемозі. 
• Третє місце (близько 20%) поділяють такі запити:
  - єдність і згуртованість українського суспільства; 
  - потреба у зміні влади. Зазвичай респонденти вказували перезавантаження політичного керівництва загалом або згадувалися конкретні органи (потреба в новій Верховній Ради, нових депутатах, Президенті, тощо);
  - допомога партнерів Україні в цілому;
  - мобілізація, збільшення армії.
• Близько 14% також називали важливим фактором терпіння населення та віру у перемогу. 6-9% важливим для перемоги називали гроші на армію, розвиток економіки та переведення її на воєнні рейки, а також активність громадян й підтримка ЗСУ. Рідше (близько 3%) говорили про сильне військове командування, переговори, повернення Залужного, діалог влади та суспільства. Поодиноко (до 2%) також називали боротьбу із зрадниками, соціальну справедливість, розвиток міжнародних відносин.  

• Є різниця у запитах залежно від упевненості людини у перемозі. Наприклад, упевнені у перемозі майже удвічі частіше говорять про потребу збільшення обсягу зброї, а також про необхідність єдності/згуртованості суспільства. Натомість невпевнені у перемозі дещо частіше вказують на потребу подолати корупцію та змінити владу.

ОЦІНКА ЗАГРОЗ

• Загалом більшість українців вважає малоймовірним захоплення росією нових територій (64%). 
• Більше половини не вірять також у масові заворушення/протести (53%). Так само більше половини вважають скоріше малоймовірним встановлення військової диктатури. Водночас, щодо ризику встановлення диктатури чинної влади респонденти висловились дещо гірше: такий сценарій 46% вважають малоймовірним, 20% вагаються, і 24% думають, що це можливо.
• Більш ймовірними загрозами українці вважають загострення економічної (48%) та політичної (45%) кризи. Ще до 35% вагаються чи це можливо, і до 20% вважають, що кризи не буде.
• Респонденти, які упевнені у перемозі України, загалом мають більше оптимізму відносно і інших подій: наприклад, вони не розглядають як можливий сценарій захоплення росією нових територій, менше вірять в можливість встановлення диктатури, кризи. 
• Молодші покоління мають дещо песимістичні оцінки щодо загроз, ніж старші. Наприклад, у віковій групі 18-35 років 32% вважають імовірними масові заворушення та протести, хоча серед категорії 51+ років так думають тільки 16%. Також молодші вважають більш вірогідним захоплення нових територій і настання криз.  

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 10-11 лютого 2024 р. Профінансовано Групою Рейтинг в рамках 26-ої хвилі Моніторингу, який започаткований та проводиться з третього дня повномасштабного вторгнення росії.

   Дослідження «Культурні практики та потреби для відновлення населення у деокупованих та прифронтових громадах» реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID "Зміцнення громадської довіри (UCBI)".

Повномасштабне вторгнення Росії на українські території  змінило не тільки фізичний ландшафт українських регіонів, але й призвело до стрімких змін в їх соціальній структурі та соціально-психологічних змін окремих громад та їх членів. Всі без виключення респонденти дослідження підтверджують, що війна змінила їх уявлення про власну культуру, самих себе, підсилила відчуття значущості культури як тої, що формує та підтримує націю у боротьбі за власний суверенітет. 

ПРАКТИКИ ДОЗВІЛЛЯ

За даними кількісного дослідження, зустрічі з друзями (56%), перегляд телепередач вдома (56%) та перегляд контенту в соцмережах (52%) – основні види проведення дозвілля серед респондентів досліджуваних областей України. Слухають музику та читають книги близько 40%, займаються творчістю/хобі – 25%, займаються спортом – 25%, ходять в походи – 16%, відвідують кінотеатри – 15%, ходять до церкви – 15%, грають у настільні ігри – 13%, займають громадськими роботами, волонтерством – 11%. Відвідують театри, музеї – 9%, зоопарки та атракціони – 7%, ходять на концерти – 6%, екскурсійні тури – 6%, відвідують фестивалі – 2%, грають у азартні ігри – 2%. 

У практиках дозвілля очікувано спостерігаються відмінності серед представників різних вікових груп. Так, молодші респонденти (18-35 років) частіше інших зустрічаються із друзями, переглядають контент у соцмережах, слухають музику, займаються творчістю, спортом, переглядають фільми у кінотеатрах, грають у настільні та азартні ігри. Найстарші (51 і старше) натомість частіше інших переглядають телепередачі вдома, читають книги, відвідують церкву. Також є відмінності серед респондентів, котрі проживають у різних типах поселень. Так, мешканці обласних центрів частіше проводять час із друзями, слухають музику, читають книги, займають спортом та різними хобі, ходять в кінотеатри, музеї, зоопарки. 

Серед контенту із соцмереж, який споживають респонденти, переважають новини (статті та відео)  - 75%, кіно та серіали – 64%, музика онлайн – 57%, стрічки із фото та відео – 56%. Близько половини тих, котрі споживають інформацію із соцмереж дивляться пізнавальний й та навчальний контент або документальні сюжети (46-48%). Близько 40% цих респондентів дивляться гумористичні шоу або розмовні інтерв’ю з відомими людьми, блогерів. Близько чверті дивляться стендапи або виступи коміків, розважальні, чи реаліті шоу. 

Серед споживачів телевізійного контенту як продукт споживання переважають фільми та серіали (72%) та новини (66%). Документальні сюжети переглядають 40%, гумористичні шоу – 35%, пізнавальний та навчальний контент – 33%, розмовні інтерв’ю з відомими людьми – 32%, розважальні та реаліті-шоу – 23%. 

Кіно та концерти, чи фестивалі – найбільш цікаві культурні заходи для респондентів (по 45%). Спілкування з однодумцями, гуртки за інтересами цікаві для 36% опитаних, спортзали, танцювальні студії – для 32%, театри – для 31%, виставки – 30%, організовані екскурсії – 27%, творчі гуртки – 23%, зустрічі з відомими діячами – 21%. Рівень зацікавленості культурними заходами має вікові залежності. Так, кіно, спортзали, танцювальні студії, творчі гуртки та зустрічі з відомими культурними діячами більш цікаві молодій аудиторії. Серед старших більш цікавим культурним дозвіллям є спілкування з однодумцями або ж гуртки за інтересами. За типом поселення у містах, особливо великих, спостерігається вищий рівень зацікавленості до усіх видів культурних заходів. Натомість у сільській місцевості та малих містах є спостерігається вищий рівень зацікавленості лише до концертів та фестивалів, а також творчих гуртків. 

Головними мотивами, котрі впливають на рішення відвідувати культурні заходи є особиста зацікавленість до теми або формату заходу (41%), територіальна доступність (38%), доступна ціна (37%). Також доволі значним чинником є наявність компанії, знайомих (31%). Інші чинники такі як склад артистів (14%), благодійна мета заходу, необхідність організації сімейного дозвілля – малозначимими (по 14%). Оголошення у соцмережах та ЗМІ практично не впливають на рішення відвідувати культурні заходи (6%). 

ОЦІНКА МІСЦЕВИХ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ

Більше половини опитаних у всіх областях (за винятком Херсонської) зазначили, що у їхньому населеному пункті цілком або скоріше достатньо закладів культури (напр. бібліотек, клубів, музеїв, мистецьких студій). У той же час не менше третини в цих регіонах зазначили, що таких установ є недостатньо. Частіше про недостатність говорили у Дніпропетровській, Запорізькій та Чернігівській областях. На Херсонщині лише чверть заявили, що культурних закладів достатньо, натомість більше 70% відзначили, що їх не вистарчає. 

Частіше про достатність закладів культури говорили мешканців обласних центрів, а також ті, котрі користуються послугами бібліотек або будинків культури, а також старші респонденти (51 років і старше). 

Ситуація з роботою бібліотек у населених пунктах найкраща у Чернігівській, Сумській та Миколаївській областях, де більше 75% опитаних зазначили, що ці заклади культури працюють у їхніх населених пунктах.  Найгірша ситуація – в Херсонській (21%) та Харківській (48%) областях. В інших регіонах майже 60% зазначили, що бібліотеки сьогодні працюють. 

Загалом лише близько 10% опитаних респондентів, котрі знають про роботу бібліотек, зазначили, що їх відвідують раз на місяць, або частіше. Близько 15% таких респондентів зазначили, що відвідують їх раз на квартал або півроку. Водночас не відвідують ці заклади культури близько двох третин таких опитаних. 

Ситуація з роботою клубів у населених пунктах найкраща у Чернігівській та Сумській областях, де більше 75% опитаних зазначили, що ці заклади культури працюють у їхніх населених пунктах.  Найгірша ситуація – в Херсонській (12%) та Харківській (41%) областях. В інших регіонах близько 60% зазначили, що клуби сьогодні працюють. 

Загалом лише близько від 14% до 20% опитаних респондентів, котрі знають про роботу клубів, зазначили, що їх відвідують раз на місяць, або частіше. Від 20 до 30% таких респондентів зазначили, що відвідують їх раз на квартал або півроку. Водночас не відвідують ці заклади культури від 30% до 40% таких опитаних. Найбільше останніх у Харківській та Дніпропетровській областях. 

Оцінюючи роботу бібліотек за декількома критеріями, їхні відвідувачі відносно краще оцінили роботу працівників цих закладів культури. Також високі оцінки отримали перелік послуг та заходів, а також стан приміщення та матеріальна оснащеність бібліотек. 

Найкращі оцінки роботи бібліотек за різними критеріями зафіксовані серед респондентів Харківської, Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської,  областей. Серед відвідувачів бібліотек Чернігівської та Сумської областей відносно частіше фіксувалися невизначені оцінки щодо оцінки роботи цих закладів культури. 

Оцінюючи роботу клубів за декількома критеріями, їхні відвідувачі відносно краще оцінили роботу працівників цих закладів культури. Також високі оцінки отримали перелік послуг та заходів, а також стан приміщення та матеріальна оснащеність бібліотек. Водночас за останніми трьома критеріями оцінки дещо гірші у порівнянні із оцінками роботи бібліотек щодо стану приміщення та особливо переліку послуг та заходів. 

Найкращі оцінки працівників клубів зафіксовані серед респондентів Харківської та Сумської областей. За критерієм стан приміщення відносно кращі оцінки серед респондентів Харківської та Одеської областей. За матеріальною оснащеністю – у Харківській, Одеській та Запорізькій областях. За переліком послуг та заходів − у Харківській, Сумській, Дніпропетровській та Одеській областях. 

У Херсонській області питання  про критерії задоволеності будинками культури не аналізувалися через недостатню кількість респондентів, які їх відвідують.

Більше 70% не підтримують ідею закриття закладів культури (клуби, бібліотеки) в малонаселених пунктах, якщо вони не справляються зі своїми функціями. Підтримують таку ініціативу 22%.

У регіональному розподілі не спостерігається суттєвих відмінностей у ставленні до такої ініціативи: не менше 70% опитаних в усіх областях не підтримують таку ідею. У вікових групах дещо вищий рівень підтримки (до 27%) оптимізації закладів культури спостерігається серед молодої аудиторії (18-35 років). Водночас навіть серед них тих, хто не підтримує таку ініціативу – 70%. Також не фіксується відмінностей у ставленні до такої ідеї серед тих, хто відвідує або не відвідує бібліотеки. Натомість серед тих, хто не відвідує клуби є дещо вищий рівень підтримки закриття закладів культури (27%), ніж серед тих, хто користується послугами цих закладів (18%). 

Попри те, більшість не підтримує закриття закладів культури в малонаселених пунктах, переважаюча більшість (78%) вважають, що відновлювати/відбудовувати зруйновані заклади культури потрібно лише після закінчення війни. Відновлення таких закладів зараз підтримують лише 17%. Цікаво, що найнижчий рівень негайного підтримки відновлення закладів культури фіксується у Херсонській області. Серед вікових груп та мешканців міських та сільських територій не зафіксовано значимих відмінностей у ставленні до необхідності відновлення зруйнованих закладів культури: абсолютна більшість у всіх групах підтримують відбудову тільки після закінчення війни. 

Оцінюючи можливості дозвілля у своїх місцевостях загалом відносно кращі оцінки отримали можливості для дітей та підлітків, найгірші – для демобілізованих військовослужбовців та ветеранів, а також людей з інвалідністю. Щодо останніх категорій респонденти найчастіше не могли оцінити рівень можливостей дозвілля для цих категорій.

У регіональному розрізі відносно кращі оцінки можливостей дозвілля для усіх вікових груп населення зафіксовані у Одеській області, найгірші – у Херсонській. 

Відносно кращі оцінки щодо можливостей дозвілля для усіх категорій зафіксовані серед мешканців обласних центрів, молоді та більш забезпечених. 

Переважна більшість вважають що сфера культури у їхній громаді фінансується недостатньо. Також значна частина опитаних (від 20% до 36% у різних областях) взагалі не змогли відповісти на це питання. Про достатній рівень фінансування говорили від 19% до 26% опитаних. Відносно краще оцінили стан фінансування у Одеській та Миколаївській областях.

Краще оцінюють стан фінансування сфери культури у сільській місцевості, одночасно тут і найбільше тих, хто взагалі не зміг відповісти на це питання. Також відносно кращі оцінки дали молоді респонденти (18-35 років) та ті, хто користуються послугами бібліотек, чи клубів. 

Думки щодо необхідності виділення коштів на культурні заходи під час війни розділили аудиторію опитаних. Так, підтримують такі ініціативи 50% опитаних, не підтримують – 44%, не змогли відповісти – 6%.

Дещо вищий рівень підтримки ідеї виділення коштів на культурні заходи під час війни зафіксований у Дніпропетровській та Одеській областях, найнижчий рівень підтримки – у Херсонській.

Відносно вищий рівень підтримки виділення коштів на культурні заходи під час війни також зафіксований серед молодшої вікової групи (18-35 років)та тих, котрі користуються послугами таких культурних закладів як бібліотеки та клуби.

Абсолютна більшість вважають, що культурні заходи у їхніх громадах має фінансувати місцева влада (понад 70%). На центральну владу, бізнес, благодійні фонди, міжнародні, громадські організації і фонди покладають ці зобов’язання від 19% до 29% опитаних, на звичайних громадян – 8%. Подібна думка, які і стосовно фінансування заходів фіксується і щодо фінансування закладів культури в громадах. Переважна більшість (72%) вважають, що повинна робити місцева влада.  

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

Близькі та знайомі люди (51%), канали в Telegram (44%) та дописи у Facebook (39%) – найпоширеніші джерела інформації про культурне життя у громадах. З інтернет сайтів таку інформацію черпають 27%, з Instagram – 23%, з місцевого телебачення – 16%, місцевої преси – 7%, радіо – 5%. 

Про культурне життя громади від близьких та знайомих відносно частіше дізнаються у Харківській та Херсонській областях, з каналів Telegram – у Харківській, Запорізькій та Херсонській областях, з Facebook – у Сумській, з інтернет сайтів та Instagram – у Запорізькій, з місцевого телебачення у Дніпропетровській.

У малих містах та селах частіше аніж в обласних центрах дізнаються про новини культурного життя від близьких та знайомих та з дописів у Facebook. Інтернет-сайти, канали в Telegram, дописи в Instagram – більш  частіше  виступають джерелами інформації в обласних центрах. Для старших частіше джерелами новин є близькі, знайомі та телебачення, радіо, чи преса, для молодшої аудиторії – інтернет джерела та Telegram канали.

ІДЕНТИЧНІСТЬ

Серед мешканців досліджуваних областей домінує регіональна ідентичність. Також зафіксовано дуже високі показники відчуття серед респондентів української громадянської ідентичності.

Щодо відчуття європейської ідентичності – оцінки посередні. Відносно вищий рівень відчуття європейської ідентичності зафіксований у Сумській, Запорізькій, Миколаївській та Херсонській областях, найнижчий – у Одеській та Харківській. Відчуття радянської ідентичності фіксується у незначної кількості респондентів, дещо частіше серед старшого населення та тих, у кого мова спілкування російська. Дещо частіше про радянську ідентичність відповідали у Одеській та Запорізькій області, рідше – у Сумській.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ЯКІСНОГО ЕТАПУ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Близькість до кордонів з Росією або до лінії фронту, системні обстріли від початку великої війни, досвід окупації та деокупації, зробили безпеку головним фактором, що визначає життя громад в усіх восьми областях дослідження. Війна та її наслідки спричинили відчутну соціальну ізоляцію та роз’єднання людей в досліджуваних громадах.  Ізоляція зростає як всередині громад, так і як процес ізолювання окремих громад одна від одної, від інших областей та регіонів України. Респонденти не тільки менше зустрічаються та спілкуються всередині громади, вони набагато менше подорожують Україною, менше відвідують великі міста та великі осередки культури.
   Тривога та страх заважають залишити місце проживання. Про втрачені можливості подорожувати, респонденти шкодують найбільше. Масовий виїзд людей з прифронтових та прикордонних громад лише посилює процеси соціальної ізоляції та депопуляції.Більшу частину часу люди більшості областей (за виключенням Одеської) проводять в межах будинку та подвір’я, в компанії членів родини або співмешканців, бо це безпечно. Війна позбавила людей звичних практик повсякденності (довго гуляти на вулиці, їздити на звичне море, гуляти рідним лісом). Обстріли та прильоти зробили  перебування людей за межами дому функціональним та недовгим.В усіх областях дослідження у публічному просторі вкрай мало укриттів, ще менше їх в закладах культури, особливо по селах. Люди нікуди зайвий раз не ходять і дітей не відпускають.  Не сприяють соціалізації і культурні послуги в регіонах, які в малих населених пунктах, в містах та селищах під системними обстрілами переважно надаються онлайн. 
2. Неможливість організувати навчання офлайн, відсутність укриттів та зазначені вище ризики призвели до порушення нормального процесу соціалізації дітей, підлітків і частково молодих людей. Більшість часу діти, підлітки та молодь проводять з батьками та родичами, а не в компанії однолітків. В гаджетах, а не в живому спілкуванні. Онлайн-школа, за свідченням респондентів зменшує вірогідність відвідування як онлайн, так і офлайн культурних подій дітьми. Онлайн-події після онлайн-уроків втомлюють та обтяжують дітей та підлітків. Відвідування офлайн-подій через обстріли та нестабільний графік шкільних занять, загальні ризики виходити за межі дому теж зменшується. 
3. Постійне відчуття небезпеки, обстріли, руйнування та смерті поряд, призводять до зміни сприйняття часу власного життя жителям досліджуваних громад – «кожен день, як останній», підвищують суб’єктивну цінність часу. Саме тому більшість респондентів цей цінний час життя вважає правильним провести з родиною. 
   Зростаючі тривожність та доволі високий рівень повсякденного стресу, який відзначають респонденти, також зменшує бажання відвідувати культурні події та заходи. Системний стрес впливає на концентрацію уваги та здатність отримувати задоволення від складного культурного продукту (читання книг, перегляд вистав). Відвідування розважальних та культурних заходів також може супроводжуватися в окремих респондентів почуттям провини за радість, яку вони можуть відчути, починає працювати самообмеження. Ще одним фактором, що зменшує бажання респондентів приділяти час культурним подіям стали нові економічні та соціальні реалії. Більшість респондентів старші 24 років за їх словами почали працювати набагато більше і втомлюватися набагато більше, зайвого часу на культурне дозвілля в них немає. 
4. Усі респонденти дослідження визнають, що їхні культурні потреби суттєво трансформувалися за час великої війни.  Негативний старт цим трансформаціями поклав ще до війни досвід ковіду. Респонденти з сумом згадують часи, коли громади практикували масові культурні заходи, людина могла відчути свою належність до громади, мати досвід соціальної підтримки та соціального єднання, різноманітних соціальних зв’язків та відносин.  
   Соціальна ізоляція сформувала сильний запит на безпосередні живі зустрічі, відчуття соціального тіла громади (масові заходи), обмін думками, спільне переживання емоцій, проте вони недосяжні через безпекові обмеження. В більшості досліджуваних громад будь-які великі масові заходи зараз заборонені.  Живі зустрічі з відомими людьми, «вечорниці», «посиденьки», суспільні простори, де можна зустрітися з однолітками та поспілкуватися – головна потреба, задоволення якої респонденти прагнуть отримати в закладах культури. 
5. Заклади культури в досліджуваних областях представлені будинками культури, музичними школами, музеями, бібліотеками, центрами культурного дозвілля, театрами, кінотеатрами, спортивними секціями та клубами дозвілля. Всі вони знаходяться в різних робочих станах – від майже повністю зруйнованих та розкрадених окупантами в херсонських громадах та Снігурівці, до діючих з різним ступенем успішності та руйнаціями, як від дій ворога так і від відсутності ремонтів. Заклади культури майже не мають облаштованих укриттів (за виключенням закладів культури в Одеські області, де ця ситуація видається позірно кращою), тому, як правило, працюють повністю, або частково онлайн. 
6. Заклади культури в досліджуваних громадах надають доволі вузький перелік послуг – гуртки, книги, концерти та вистави (як правило онлайн). Офлайн-події в досліджених громадах проходять доволі нечасто, як правило, в теплу пору року і виключно на вулиці в цілях безпеки. В деяких районах діють обмеження на зібрання (не більше 50 людей для одної події), в деяких їх взагалі не проводять (Херсонщина, громади Сумщини).  
   Типові офлайн-події  - ярмарки та благодійні концерти, дитячі свята, національні пам’ятні дні. Все патріотичної спрямованості. Часто на подіях збираються гроші на потреби ЗСУ, для респондентів це вагома причина відвідувати ці заходи. В більшості громад за словами респондентів, культурну діяльність в закладах культури частково замінило волонтерство та допомога ЗСУ. Робітники  культури разом з відвідувачами в’яжуть сітки та готують окопні свічки, збирають гроші. 
7. Серед усіх вікових груп респондентів найбільш забезпеченою можливостями самореалізації залишається група дітей та підлітків. Майже в кожній з громад, в залежності від безпекової ситуації, вони можуть відвідувати онлайн або офлайн гуртки, музичні школи, сезонні та державні свята, які влаштовують в укриттях або просто неба. Часто дозвілля дітей забезпечується зусиллями міжнародних фондів та організацій  (Червоний хрест, ЮНІСЕФ). Заходів, що відбуваються, вкрай мало, вони все одно не забезпечують належного розвитку та соціалізації дітей. Респонденти-батьки хотіли би бачити більше таких зайнять, а також психологічних тренінгів та тренінгів навичок для дітей та підлітків, розвиваючих зайнять, спортивних секцій. Спортивні заклади та стадіони в робочому стані майже відсутні в досліджуваних громадах і запит на них доволі помітний. За якісне дозвілля дітей їх батьки готові сплачувати гроші по своїм можливостям. Розвиток дітей є пріоритетнішим за власний для батьків-респондентів.
   Молодь 16-24 років майже немає можливостей для якісного культурного дозвілля в своїх громадах. Більша частина таких респондентів до війни задовольняла свої культурні потреби в обласних центрах, частина з них продовжує це робити, якщо навчається там. Для тих же, хто залишився в своїх громадах відвідування обласних центрів (Суми, Харків, Чернігів, Дніпро, Одеса, Миколаїв або Запоріжжя) сьогодні виглядає ризиковим, бо в великих містах ризики ракетних обстрілів зростають. 
   Тому ці респонденти вимушено ізольовані в своїх невеликих громадах, з яких їхні однолітки до того ж переїжджають за кордон, або в інші регіони. Це спонукає будувати нові соціальні зв’язки, що складно, оскільки суспільних просторів, де можна проводити час молоді по громадах дуже мало. Головні культурні потреби респондентів цього віку – відволіктися та розслабитися, трохи забути про війну. Вони мріють про фестивалі, концерти, гумористичні шоу, стендапи, зустрічі з відомими людьми та спортивні секції. Також актуальними для них є освітні заходи – тренінги та майстер-класи, психологічні тренінги, театр. Частина з них, з проактивною позицією, приєднується до волонтерського руху. 
   Стан культури в своїх громадах молоді респонденти вважають незадовільним, застарілим, в громадах бракує як цікавих ідей дозвілля, так і сучасного обладнання для їх реалізації. В окремих громадах цю групу респондентів рятують «посиденьки» та «вечорниці», заходи, які проводять місцеві заклади культури часто за допомогою Молодіжних рад. 
   Дорослі респонденти 25-40 років є найбільш зайнятою категорією респондентів. Їх культурні потреби як правило опосередковані потребами їх дітей. Для цієї вікової групи в громадах доволі мало культурних послуг було і до війни. Вони мріють про відновлення ярмарків, Днів міста та села, можливості офлайн-зустрічей з цікавими людьми, про корисні майстер-класи та психологічні тренінги, можливість відвідати театр, кінотеатр, або концерт українських естрадних зірок. За ці послуги вони готові сплачувати гроші. Цю вікову групу респондентів більше цікавіть сучасний український культурний контент, який дозволяє більше дізнатися про Україну, її історію та сьогодення (документальні фільми, шоу, цикл передач Дмитра Комарова), сучасна українська та закордонна естрада, сучасні українські та закордоні фільми. 
   Культурна самореалізація людей 41+ як правило представлена місцевими хоровими колективами, жіночими клубами по інтересах, тематично і за форматом зміщена до віку 60+. Ця група найбільше зацікавлена  в отриманні культурних послуг всередині громади, вони є активними споживачами онлайн-контенту, який продукують культурні заклади громади. Проте більша частина їх дозвілля проходить традиційно вдома. Як і інші респонденти вони були б раді концертам, фестивалями, виступам українських культурних діячів та колективів, але вимушено споживають цифровий контент. Ця вікова група найактивніші відвідувачі бібліотек, також, це найбільша патріотична за запитом культурного контенту категорія. Розважальний контент вони часто вважають тим, що зараз не на часі. 
8. Усі респонденти дослідження, включно з надавачами культурних послуг вважають стан культурних закладів в громадах в цілому незадовільним. Культурним закладам бракує ремонтів, облаштованих укриттів, транспорту для підвозу людей з віддалених сіл. Загального фінансування та сучасного оснащення культурних закладів, осучаснення бібліотечних фондів (лише деякі громади мають змогу його оновити, проте всі активно списали російську та радянську літературу). Друга велика  проблема – брак сучасних та молодих кадрів в системі культури. Частина громад формує Молодіжні ради, щоб пожвавити обмін ідеями, проте загалом низька оплата праці, маленькі громади, депопуляція, роблять кадрове питання складним для вирішення. Частково його можна вирішити за рахунок ВПО, вважають респонденти, в деяких громадах жили ВПО з великих міст, проактивні, які проводили цікаві гуртки, проте втримати їх в громадах виявилося складно. Якісні культурні послуги для більшості респондентів  - це послуги, які надаються не формально, а від серця, надаються кваліфікованими культурними працівниками, залишають після себе корисне знання або приємний досвід. 
9. Більшість громад знає про грантову підтримку культури і намагається подаватися на гранти, деякі громади мають успішні випадки отримання та використання грантів. І респонденти, і культурні діячі, і менеджери культури вважають, що культуру в громадах має фінансувати не тільки місцева, але й державна влада, треба підвищувати зарплатню працівникам культури, оскільки респонденти вважають цю роботу престижною по духу, але вкрай недооціненою і не мотивуючою нею займатися. 
   Також фінансування культури респонденти бачать результатом спільних зусиль усіх можливих учасників: місцевої та державної влади, меценатів, споживачів, що готові сплачувати за культурні послуги, міжнародних фондів та донорів. Визнають важливість та необхідність системної комунікації та пошуків вигідних рішень усіма цими стейкхолдерами на рівні громад. Під час війни місцевий бізнес меншою мірою залучений у фінансування культури та підтримку культурних заходів. Його діяльність більшою мірою спрямована на допомогу армії і забирає суттєвий його ресурс. Респонденти від бізнесу (окрім Одеської області) прохолодно зустрічають ідею самим отримувати гранти та розвивати культуру в громадах. Бути ситуативним спонсором,  дитячих та благодійних свят, їм більш зрозуміла ідея. 
10. Фінансування культури часто сприймається респондентами як конкурентне до фінансування ЗСУ. Саме тому визначаючи велику значущість культури під час війни, вони постійно розмірковують, як фінансувати культуру, якщо гроші потрібні на фронті. Часто це питання не має хорошого рішення з їхньої точки зору. 
    Частина респондентів вважає, що культуру треба фінансувати мінімально, так, щоб підтримувати зарплати працівникам культури, проводити тільки скромні локальні події, а не дорогі заходи. Потреби фронту мають бути пріоритетом держави, а потім вже культура. Лише частина респондентів говорить про необхідність хорошого фінансування культури навіть в ситуації постійних потреб фронту. 
11. Покращити стан культурних заходів в громадах та збільшити їх відвідуваність на думку респондентів може стійке досягнення безпеки. Поки немає безпеки, всі рішення можуть носити лише ситуативний характер – облаштування укриттів, оновлення кадрового складу, діалоги з громадою про її інтереси та потреби, краще фінансування подій та їх осучаснення, практики вдячності культурним діячам та підвищення їм зарплатні.  Деякі респонденти також згадують розробку стратегії культурної діяльності на рівні громад та системну реформу культурної сфери, якою має займатися держава. 
12. Всі респонденти відзначають інтегративну та об’єднуючу роль культури під час війни. Саме українська культура, на їх думку в цій війні є головним об’єктом агресії з боку окупанта. Знищуючи культуру, він намагається знищувати українську ідентичність. Громади, які пережили окупацію знають це наочно. Для майже всіх респондентів культура під час війни стала тим, що ефективно проводить межу між «своїми» та «чужими», підкреслює право українців на суверенітет, є важливою основою ідентичності. 
    Інтерес та запит на українську культуру виріс в усіх громадах та в усіх вікових групах респондентів. Респонденти сприймають українську культуру як ту, що «виходить із тіні», була захована, затиснута, спочатку радянським, потім російським пануванням, містить в собі багато загадок. Для старших респондентів вона також є свідоцтвом про те, що все було не так, як вони думали та вірили, тому їх інтерес до розкриття та дослідження української культури доволі високий. 
    Багато респондентів «відкрили» для себе українську культуру, як давню, так і сучасну саме під час війни, або трохи раніше. При чому важливим виявилося збільшення українського культурного продукту в ЗМІ та на інтернет-ресурсах за декілька років до війни. Саме тоді респонденти почали його споживати, а вже потім самостійно шукати, а війна лише прискорила ці процеси, як і процеси відмови від російського культурного контенту. 
    Усі респонденти дослідження заявляють що відмовилися від споживання російського культурного контенту, це зробили і молоді, і зрілі респонденти і це стало головним моментом в зміні їх культурних смаків. Вони не тільки не хочуть, але й не можуть вживати російський контент, який тепер видається їм агресивним та загрозливим, тим, що може нести в собі пропаганду. Частина з них не тільки відмовилися від російської культури, але й намагаються говорити українською мовою в публічних місцях, приймаючи участь у дослідженні.  
    Культура також виступає для респондентів як один з інструментів боротьби, вони кажуть про спротив, який об’єднаний навколо української культури, крім того, відзначають прагматичні моменти культури – гастролі українських культурних діячів дозволяють збирати гроші на армію. 
    Разом з цікавістю до української культури зросла цікавість респондентів до української історії, та локальної історії громад. Багато респондентів заявило, що саме війна пробудила їх цікавість щодо історії громади, її назви, тих пам’яток що розміщені на її території. Багато респондентів називають території де вони мешкають цікавими, а їх локальну історію нерозкритою. Цікавляться вони і історією інших регіонів України. Контент присвячений звичаям та пам’яткам інших регіонів викликає живий інтерес. 
    Сама по собі культура не забезпечує респондентам відчуття безпеки, проте працюючи в прифронтових та прикордонних громадах заклади культури забезпечують відчуття нормальності буденного життя, допомагають відчути себе ніби в довоєнному житті, зрозуміти, що не всі про них забули (особливо, якщо до громади хтось приїжджає зовні з зустрічами, тренінгами, тощо), що іншій Україні на них не байдуже. Тому зберегти осередки культури, хай і ризиковано близько до фронту, потрібно. Культура та культурні події допомагають респондентам трохи розслабитись, відійти від відчуття постійної загрози, зняти психологічне напруження. Всі ці стабілізуючі функції культури респонденти відзначали як вкрай важливі. Так само негативно респонденти ставляться до закриття культурних закладів в малонаселених пунктах. Вони пропонують реорганізувати, ремонтувати, проводити кадрові зміни, але не закривати заклади культури, бо закриття таких закладів на їх погляд пов’язано з швидким занепадом села. 
13.  Окупація, деокупація та життя під обстрілами суттєво вплин

 В рамках 25 хвилі національного опитування «Україна в умовах війни» Соціологічною Групою Рейтинг було проведено окреме дослідження щодо сприйняття загроз та очікувань зими 2023-2024. 

Очікування щодо зими

• За очікуваннями половини опитаних ситуація загалом в Україні цієї зими залишиться незмінною (51%). Ще 25% очікують взимку на покращення, 21% - погіршення. Більш позитивні прогнози стосовно ситуації загалом переважають серед жителів центральних регіонів, старших людей та бідних: серед них приблизно третина вірять у покращення. 
• Українці очікують взимку покращення ситуації на фронті, але погіршення в економіці. Очікування стосовно ситуації на фронті є найбільш оптимістичними: у покращення вірять 46%. За песимістичними очікуваннями лідирує економіка: 34% респондентів очікують на погіршення у цій сфері, 43% - не чекають жодних змін. Сфера енергетики оцінюється як така, що покращиться (17%) або залишиться без змін (43%).  
• Молодь віком 18-35 є порівняно більш критичною в оцінці ситуації на фронті – у її покращення вірить 38%, тоді як серед старших людей віком 51+ у позитивний розвиток подій вірить 52%. 
• Найбільше на погіршення ситуації в економіці очікують кияни (49%). Загалом чим молодші та забезпеченіші респонденти, тим вища серед них частка людей з негативними очікуваннями стосовно економіки.
• Однак коли мова йде про зміни особистого стан справ взимку, тут негативних очікувань більше серед бідніших: серед забезпечених громадян частка тих, хто очікує погіршення свого становища, складає 7%, тоді як серед бідних – 28%.  Загалом серед усіх у особистому становищі 64% респондентів очікують відсутності змін, 16% – покращення, 17% – погіршення.  
• На основі очікувань щодо зими було проведено кластерний аналіз та визначено серед респондентів декілька категорій. За своїми очікуваннями ситуації цієї зими респонденти поділяються на три групи: песимісти (25%), оптимісти (21%) та ті, хто не визначився зі своїми очікуваннями (54%). Найбільша частка оптимістів спостерігається серед жителів центральних областей, сіл та людей віком 51+. Водночас жителі Києва та молодь (18-35 років) є найбільш песимістично налаштованими. 
• Порівняльні оцінки потенційної ситуації з енергопостачанням цієї зими є позитивними: опитані вважають, що ситуація буде кращою порівняно з минулим роком (41%) або ж буде такою ж як минулого року (49%). Водночас серед жителів прифронтових та деокупованих територій 54% в обох категоріях вважає, що їх ситуація з електропостачанням буде така ж сама, як і минулого року, тоді як центрально-західні регіони мають більше оптимістичних очікувань і думають, що ситуація буде кращою. 

Підготовка до зими

• Майже 75% українців готувалися до можливих проблем з енергопостачанням взимку. Серед найбільш популярних заходів підготовки придбання ліхтариків та батарейок, підготовка запасів їжі, купівля акумуляторів та генераторів, а також підготовка запасів питної води – кожен з названих заходів зробили більше половини опитаних. 
• Найбільш інтенсивно готувалися до проблем з енергопостачанням мешканці Києва, а також люди молодого та середнього віку, більш забезпечені. Мешканці міст дещо частіше за інших придбали ліхтарики та батарейки, а також зробили запаси питної води, тоді як мешканці сіл частіше купували генератори.
• На інтенсивність підготовки до проблем з енергопостачанням впливають і настрої щодо того, з якими проблемами зіткнеться Україна взимку: песимісти в очікуванні складнощів докладають більше зусиль для підготовки до зими, ніж оптимісти.
• 72% опитаних вказали, що у їхньому населеному пункті є “Пункт незламності”. Водночас у сільській місцевості майже 40% мешканців зазначили, що їхньому населеному пункті “Пункт незламності” відсутній. Найбільше таких пунктів у Києві, а також на деокупованих та прифронтових територіях. Серед тих респондентів, які мають “Пункт незламності” у своєму населеному пункті, 13% користувалися ним минулої зими: 3% часто, 10% рідко.
• Більшість українців (74%) у випадку відсутності електроенергії протягом тижня не планують покидати своє житло. Водночас майже чверть українців у цьому випадку планують переїхати в інше місце: 11% в межах населеному пункті, 8% – в інший населеному пункті, 3% – у тимчасове місце проживання (школа, тощо), 2% – за кордон. Найчастіше переміщення обмежується тим же населеним пунктом, в якому респондент зараз проживає. Найчастіше готові до переїзду мешканці Києва, загалом мешканці міст, більш забезпечені, молодші. 

Життя під час війни

• 60% вважають, що під час війни потрібно суттєво себе обмежувати в розвагах і покупках, і за два роки війни ці показники практично ніяк не змінились. 36% думають навпаки – що потрібно намагатися жити повноцінним життям під час війни. Таку думку частіше поділяють мешканці Києва та деокупованих територій. А з тим, що необхідно себе обмежувати найбільше погоджуються мешканці західних областей. Це питання найбільш розділило респондентів за віком та доходами: молодші й забезпечені значно більше хочуть жити повноцінним життям ніж старші і бідніші, серед яких більшість підтримує самообмеження. 
• Кожен другий в Україні сьогодні не будує ніяких планів наперед взагалі. За останній рік кількість українців, які планують своє життя на тривалий термін (декілька років), знизилась з 19% до 12%.  Ще близько 15% планують життя на півроку-рік, 22% – не більш ніж на кілька місяців. Планують своє життя на більш тривалий термін мешканці Києва, люди молодого та середнього віку, а також заможніші громадяни.
• Майже 80% українців почувають себе безпечно у своєму населеному пункті. Найменш безпечно відчувають себе мешканці прифронтових та деокупованих регіонів, а також люди середнього і старшого віку, мешканці міст і менш забезпечені громадяни.

Оцінка загроз

• Близько третини українців оцінюють загрозу ракетного удару по їхньому населеному пункту як високу. Найбільше таких серед мешканців Києва (57%), а також прифронтових та деокупованих територій (близько 42%). Натомість військові дії на території свого населеного пункту вважають дуже ймовірними лише 10%, але серед деокупованих і прифронтових областей так вважають до 20%. 
• Половина (51%) українців вважають, що завжди необхідно оголошувати повітряну тривогу під час злетів МіГів потенційних носіїв “кинджалів”. Близько 40% українців зазначають про доцільність диференціації тривог в залежності від ситуації та реальності загрози. Кількість українців, які взагалі виступають проти оголошення тривог, не перевищує 5%. Найменшою підтримкою ця норма користується серед мешканців Києва: 59% з них вважають, що тривогу у такому випадку потрібно оголошувати не завжди, а залежно від ситуації. 

Соціальна згуртованість

• Опитані вважають, що минулого року українці були згуртованішими ніж зараз, однак майбутню і поточну ситуацію оцінюють однаково. Якщо, оцінюючи минулий рік, 87% вважають, що нація була згуртована, то станом на зараз таку оцінку надали 64%, і в майбутньому році очікується цей показник на рівні 59%. Натомість 34% респондентів вважають, що наразі українці не є згуртованими, тоді як лише 11% вказали, що українці не були згуртованими минулого року.
• Оцінюючи поточний момент та майбутній 2024 рік, майже половина респондентів обирали відповідь “згуртовані” або “скоріше згуртовані”  в усіх регіональних, вікових та фінансових групах, однак в цілому молодші бачать менше згуртованості населення ніж старші.  

 Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 22-23 листопада 2023 р.

В рамках двадцять п’ятої хвилі загальнонаціонального опитування Соціологічною групою Рейтинг було проведене дослідження динаміки ставлення населення України до міжнародних союзів.

• Станом на кінець листопада 78% опитаних проголосували би за вступ України до Європейського Союзу у разі проведення такого референдуму, що дещо менше ніж у липні цього року (85%). Проти вступу до ЄС тільки 5% респондентів. Натомість збільшується частка тих, хто не визначився або не хотів би голосувати: 3% та 14% відповідно. 
• Підтримка вступу держави до НАТО має також тенденцію до зниження і становить 77% (в липні було 83%). Наразі показник підтримки вступу до НАТО на тому ж рівні який був на початку вторгнення у березні 2022. Однак не хотіли би бачити Україну в Північноатлантичному Альянсі лише 5% опитаних, 15% – не голосували б, і 3% – не визначились.  
• Вікових відмінностей щодо підтримки євроінтеграції немає. Жінки частіше за чоловіків демонструють невпевненість (не збираються голосувати або вагаються з відповіддю) як щодо вступу до ЄС, так і щодо вступу до НАТО. Найменшу підтримку союзів демонструють опитані з найнижчими доходами.
• В цілому у кожному з регіонів більшість підтримує вступ до обох союзів, але найбільше бажаючих побачити Україну в складі ЄС та НАТО серед мешканців столиці та заходу.
• Ідея вступу України до НАТО в межах лише тих територій, які підконтрольні державі, є неприйнятною для більше половини опитаних (53%). Водночас 40% респондентів цілком або скоріше підтримують таку ідею: відносно частіше на такий крок готові піти мешканці західних регіонів та столиці; люди середнього віку. Натомість жителі сходу, центру та півдня, а також найстарші підтримують цю ідею найменше.
• Навіть серед прихильників вступу України до НАТО цю ідею підтримують лише 44%, тоді як 51% - проти.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою ймовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 22-23 листопада 2023 р.

 Презентуємо дослідження соціального капіталу в Україні, яке провела Соціологічна група "Рейтинг" на запит проєкту "Трансформація комунікацій" за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Проведення цього дослідження стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).

"Соціальний капітал – потенціал взаємної довіри і взаємодопомоги, що виникає у відносинах між людьми: зобов'язання та очікування, обмін інформацією та соціальні норми. До форм соціального капіталу відносяться: організаційні, мобілізаційні ресурси, ресурси соціальної згуртованості та соціальної взаємодопомоги". 

Джеймс Коулман, американський соціолог. 

Ключові висновки: 

● В українському суспільстві загалом спостерігається позитивний радіус довіри: тих, хто довіряє іншим дещо більше, ніж ти, хто недовіряє. Попри це при більш детальному аналізі спостерігається значна відмінність у вікових групах. Найстарші – найбільш «відкриті» до інших, наймолодші – найбільш «закриті». Загалом проблема молоді, як в Україні, так і в західних суспільства є сьогодні одним із викликів сучасного світу. Така ситуація є несприятливою для соціального капіталу, оскільки відносно вищий рівень недовіри серед молоді, котра є основним і найбільш перспективним базисом людського розвитку країни, послаблює соціальний капітал суспільства і є фактором, який потребує глибшого вивчення і розробки окремої стратегії щодо подолання цього феномену.

● Результати дослідження також підтвердили гіпотези щодо залежності рівня відкритості та довіри до інших у суспільних групах від рівня доходів. Більш заможні демонструють значно вищий рівень відкритості, аніж бідніші. Водночас слід враховувати, що шкала оцінки доходів є суб’єктивною, і група найбільш забезпечених в українських реаліях часто є швидше міцним середнім класом, аніж дійсно багатими особами.

● Попри «середній» показник довіри до інших людей та демонстрацію згуртованості, деталізація за категоріями демонструє суперечність у суспільній свідомості у ставленні до інших. Відносно позитивний баланс довіри/недовіри до інших загалом в першу чергу формується за рахунок надвисокого рівня довіри до осіб близького кола (найближчі члени сім’ї, родичі). Сім’я в Україні є однією із найважливіших суспільних інституцій. Моделі поведінки у родинному колі часто проектуються на інші спільноти. «Кумівство», клановість, замовчування злочинів є похідними з такої моделі взаємовідносин. Водночас що стосується незнайомих осіб, осіб іншої національності, або тих, котрі мають інші політичні погляди, рівень недовіри до цих категорій населення є значним. Зважаючи на історичні суперечності та ідеологічні відмінності у формуванні українського суспільства, такий фактор є вагомим фактором ризику. З іншого боку схильність до колективізму, пожертви своїми інтересами заради колективних є значною перевагою у кризових умовах, зокрема під час війни. Волонтерство, сусідські об’єднання, система горизонтальних зв’язків стали наріжним каменем оборони у перші місяці повномасштабної війни і є прикладом суспільної мобілізації в умовах кризи. Високий рівень довіри до благодійних фондів, громадських організацій, який фіксується з 2014 року і підтверджується також цим дослідженням, є цьому доказом. Цей феномен є добрим підґрунтям для подальшого розвитку соціального капіталу та побудови нової децентралізованої моделі взаємодій всередині соціуму.

● Усереднений показник довіри до державних та місцевих установ, як важливої складової соціального капіталу, на даний момент є швидше феноменом воєнного часу, а не звичайною ситуацією. З перших днів війни в опитуваннях фіксується стрімке зростання довіри до ключових органів влади України, викликане зміщенням фокусу суспільства у питанні пріоритетних проблем

(у першу чергу розвитку економіки та корупції у владі) на питання захисту та оборони. У цих питаннях держава, як інституція має максимальні можливості та повноваження, тому недовіра до ключових органів державної влади під час війни сприймається як елемент зради. Водночас після припинення воєнних дій актуальність соціально-економічних проблем та питань корупції повернеться, що традиційно спричиняє падіння рівня недовіри до центральних органів влади. Окрім того роль держави (як централізованої владної інституції) в українському суспільстві є «розмитою», через часткове скасування суспільного договору. У такій ситуації норми і цінності держави сприймаються швидше як декларативні, а не є базисами для встановлення правопорядку та законності. З іншого боку за сприятливих умов рівень довіри до місцевої влади має потенціал для зростання, зважаючи на успіхи децентралізації, кращі можливості комунікації з громадянами та демонстрації своїх успіхів під час повоєнної відбудови.

● Засоби масової інформації є важливим інструментом формування соціального капіталу в умовах тотальної цифровізації та інформатизації суспільства. Формування атмосфери довіри, як важливої складової соціального капіталу сьогодні сильно залежить від якості та змісту інформації, котра практично миттєво поширюється різними каналами. Крім того ставлення до свободи слова, як до однієї із засад демократичного суспільства, сьогодні є важливим індикатором, яким є суспільство і чи формується у ньому соціальний капітал. В умовах війни, коли державна пропаганда є елементом захисту та боротьби проти ворога, українці підтримуючи необхідність такого інструменту в умовах кризи, водночас доволі критично ставляться інформації, яка їм надається. Результати опитування свідчать, що суспільство надає перевагу незалежним і «швидким» електронним ЗМІ та соцмережам, де можна отримати доступ до будь- якої відкритої інформації. Свобода висловлювань для українців є однією із головних засад розвитку.2 З іншого боку, є загроза того, що через ці канали часто поширюються неперевірені факти, або ж чутливі теми, котрі створюють передумови до виникнення соціальних протистоянь. Політична нетерпимість, яка фіксується у дослідженні, часто виливається у протистояння у соціальних мережах, які є вільними майданчиками висловлювання своїх думок. Тому медіаграмотність, уміння розрізняти фейки та критичний підхід до поширеної інформації є важливою запорукою формування соціального капіталу в українському суспільстві, яке є сьогодні надто вразливим в інформаційному просторі в умовах повномасштабної війни.

● Українське суспільство продемонструвало надзвичайно високий рівень згуртованості при необхідності протистояння ворогу. Результати опитувань демонструють зростання у воєнних умовах рівня національної (в перш чергу проукраїнської), громадянської та мовної самоідентифікації. В основних ідеологічних питаннях, як то питання зовнішньополітичного вектору, чи історії, в яких до лютого 2022 року спостерігалося протистояння за регіональною ознакою сьогодні загалом є консенсус у переважної більшості громадян. Така згуртованість є добрим підґрунтям для формування соціального капіталу. З іншого боку через довготривале протистояння на ідеологічному ґрунті, яке доволі часто розігрувалося політичними силами під час виборчих кампаній, ідея єдності суспільства поки не є домінуючою.

Також не спостерігається консолідації у питаннях оцінки ефективності реформ, а також європейського майбутнього, попри те, що підтримка вступу до ЄС сягає більше 80%. Водночас ті соціальні групи, котрі орієнтовані на обов’язковий вступ до ЄС, мають позитивне ставлення до реформ, висловлюються про ідеологічну єдність українського суспільства, проявляють вищий рівень довіри в усіх її колах, ведуть більш відкрите соціальне життя, мають більш складніше суспільне життя, частіше проявляють свою громадянську позицію, – є суттєвою основою соціального капіталу України.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв’язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, типом поселення та регіоном проживання. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Статистична похибка вибірки (з довірчою імовірністю 0,95): не більше 2,2% для значень близьких до 50%, не більше 1,9% для значень, близьких до 25%, не більше 1,3% - для значень, близьких до 10%, не більше 0,8% - для значень, близьких до 5%.

• За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», майже 70% опитаних мешканців Івано-Франківської міської громади вважають напрямок справ у місті правильним, 17% - мають протилежну думку. Переселенці краще оцінюють напрям справ у місті (більше 80% оцінили як правильний).
• Серед наявних можливостей місцеві мешканці громади та переселенці найкраще оцінили можливість відчувати себе безпечно (задоволені 82% та 94% відповідно, незадоволені 11% та 4%), самореалізацію (задоволені по 71%, незадоволені – 18% та 10%) та розвиток молоді (задоволені 66% та 70% відповідно, незадоволені – 20% та 8%). Гірші оцінки отримали можливість вести бізнес (задоволені 47% та 36% відповідно, незадоволені – 27% та 12%) та гідна оплата праці (задоволені по 31%, незадоволені – 56% та 24%). Всі можливості краще оцінюють опитані із вищим рівнем доходів.
• Діяльністю мера Івано-Франківська Марцінківа серед місцевих мешканців задоволені майже 70% опитаних, незадоволені – 26% (серед переселенців задоволені діяльністю 63%, незадоволені – 15%, близько чверті – не визначилися). Його діяльністю більше задоволені старші та бідніші опитані. Діяльністю голови обласної військово-цивільної адміністрації Онищук задоволені 37%, незадоволені – 16%, майже половина – не визначилися із оцінкою (серед переселенців її діяльністю задоволені 33%, незадоволені – 5%, більше 60% - не дали оцінку). Роботою обласної військово-цивільної адміністрації задоволені майже 40%, 28% - незадоволені, третина – не визначилися (серед переселенців задоволені діяльністю 41%, незадоволені – 9%, більше половини – не визначилися). Діяльністю обласної ради серед місцевих задоволені 41%, 21% - незадоволені, майже 40% - не визначилися (серед переселенців задоволені діяльністю 43%, незадоволені – 6%, більше половини – не визначилися). Роботою міської ради задоволені 46%, 25% - незадоволені, майже 30% - не надали свої оцінки (серед переселенців задоволені діяльністю 45%, незадоволені – 8%, 45% – не визначилися).
• Взаємодію мешканців міста з місцевою владою щодо вирішення важливих питань громади вважають ефективною 60% франківчан, неефективною – близько 30%. Серед переселенців 60% вважають ефективною взаємодію, 13% - неефективною, більше чверті не визначилися із відповіддю.
• Оцінюючи різні напрямки роботи міської влади, ремонтом доріг і тротуарів та благоустроєм дворів та прибудинкових територій 71% місцевих мешканців задоволені, незадоволені – 25-27% (серед переселенців 72-73%% та 21-24% відповідно). Налагодженням функціонування міста у воєнний час задоволені 69% містян, незадоволені – 25% (серед переселенців задоволені 79%, незадоволені – 12%). Оцінюючи допомогу переселенцям, 58% місцевих мешканців висловили свою задоволеність, 10% - мають протилежну думку, третина не змогли оцінити цей напрямок. Самі переселенці більше задоволені наданою допомогою (73%), незадоволені – 18%. Допомогою армії задоволені 57%, незадоволені – 22%, не надали оцінку – 22% (серед переселенців 57% та 15% відповідно, 29% - не визначилися). Соціальною допомогою малозабезпеченим мешканцям серед місцевих мешканців задоволені 44%, незадоволені – 19%, більше третини – не визначилися (серед переселенців задоволені 46%, не задоволені 14%, більше 40% - не визначилися).
• Пріоритетними сферами для міської влади вважають допомогу армії (64% серед місцевих мешканців та 57% - серед ВПО), безпеку в місті (27% серед місцевих та 34% серед ВПО), допомогу для переселенців (10% серед місцевих, 25% серед ВПО). Облаштування укриттів вважають важливим по 24%, роботу медичних закладів (12% серед місцевих та 16% серед переселенців), боротьбу із корупцією (22% та 16% відповідно), організацію гуманітарної допомоги постраждалим від війни (9% та 15% відповідно), створення робочих місць по 14%. Роботу шкіл і дитсадків, благоустрій прибудинкових територій обрали до 10% опитаних, соціальні програми для малозабезпечених, розвиток енергозбереження, якість комунальних послуг, ремонт доріг, озеленення міста  - до 5%.
• 90% франківчан пов’язують свої плани на майбутнє із проживанням у місті. Серед переселенців такі плани мають менше половини опитаних, 40% - не планують залишатися у місті.
• Намір найближчим часом купити власне житло в Івано-Франківську мають 9% опитаних місцевих мешканців та 3% переселенців. Ще кожен п’ятий думає над цим (23% місцевих мешканців і 21% переселенців).
• На думку більшості опитаних, у найближчі 5-10 років Івано-Франківськ може стати туристичним центром (вважають 46% місцевих мешканців та 42% ВПО). Близько 30% бачать його культурним центром. Як IT-центр у майбутньому розглядають місто 20% місцевих та 12% опитаних переселенців, як освітній центр – 19% та 24% відповідно, як економічний осередок – 10% та 15%, медично-рекреаційний – 9% та 15%. У якості військово-оборонного центру Франківськ бачать у майбутньому 6-7% опитаних. Менше 5% обрали транспортний та аграрний напрямок розвитку міста.
• Майже 60% місцевих мешканців та більше 40% переселенців мають зараз роботу. Серед тих, хто не працює, до 40% місцевих  мешканців та майже 35% ВПО планують працевлаштовуватися у місті найближчим часом.
• До волонтерських ініціатив, пов’язаних з війною, особисто залучені майже чверть місцевих мешканців (20% серед ВПО), залучені їх близькі друзі або родичі – 22-28% (27-32% серед ВПО), дальні друзі/знайомі у 14% місцевих мешканців (10% серед переселенців), сусіди або інші знайомі 6% (5% серед ВПО). Не залучені до волонтерства близько 30% франківчан та майже 40% серед ВПО.
• 40% франківчан вважають, що проблема мовного непорозуміння між місцевими мешканцями та переселенцями значна (серед ВПО таких майже 30%), 34% оцінили її як незначну (40% серед ВПО). Менше чверті опитаних франківчан сказали, що проблеми немає (серед переселенців таких до 30%). За останній рік серед жителів Івано-Франківської міської громади зросла кількість тих, хто вважає, що така проблема існує (з 64 до 74%). Більше про неї говорять молодь, жінки та більш забезпечені.
• Серед місцевих опитаних більше половини позитивно ставиться до переселенців, третина має нейтральне ставлення, 10% - негативне. Також за рік спостерігається зменшення позитивного ставлення до переселенців (з 68% до 53%) та ріст нейтрального (з 27% до 34%). Тепліше ставлення до ВПО демонструють чоловіки та більш забезпечені.
• Близько 70% місцевих опитаних надавали допомогу переселенцям. Частіше про це зазначала молодь та більш забезпечені. Серед переселенців 44% сказали, що отримували допомогу від звичайних мешканців, 43% - від міської влади. Про допомогу від держави зазначили більше 80% опитаних ВПО, від волонтерів – близько 70%.
• Більше половини опитаних мешканців громади позитивно поставилися б до того, якби частина переселенців залишились жити та працювати у місті. Близько 30% дали нейтральну відповідь, близько 10% - негативну. За останній рік дещо зросло позитивне ставлення до цієї думки.
• Більше 60% місцевих мешканців бачать напруження у відносинах між переселенцями і франківчанами (серед ВПО такої думки менше половини опитаних). Про відсутність напруження зазначає третина опитаних та менше половини опитаних переселенців. Про напруження у відносинах частіше говорили молодь, жінки, більш забезпечені, а також ті, хто вбачає проблему мовного непорозуміння та має негативне ставлення до переселенців.
• Про наявність ВПО у зв’язку з повномасштабним вторгненням росії у своєму близькому оточенні та серед друзів або дальніх родичів зазначили 13% місцевих мешканців, 11% - серед близьких родичів, 9% - серед сусідів або знайомих. Більше 60% не мають ВПО в своєму оточенні.
• Натомість власний досвід прийняття переселенців у своєму помешканні має 18% опитаних місцевих, 15% - серед близьких родичів, 9% - серед близьких друзів, 6-7% серед дальніх родичів або сусідів. Більше половини зазначили, що не мали такого досвіду особисто або серед свого оточення.
• 22% переселенців зазначили, що їхнє житло, де вони жили до війни, зруйноване або непридатне до життя, у 30% - частково пошкоджене, ще у третини – лишилося без змін. 16% не володіють інформацією щодо стану свого житла.
• Майже половина опитаних переселенців зазначили, що орендують квартиру, третина проживає у центрі для біженців. 10% проживають у готелі, хостелі, 5% - у родичів, знайомих.
• Основними джерелами отримання новин є Telegram (48% серед місцевих та 59% серед ВПО), новинні інтернет-сайти (30% та 27% відповідно), Facebook (24% та 28% відповідно), Youtube (20% та 25% відповідно). Про телебачення та Телемарафон зазначили 16-19% місцевих мешканців та 6-10% ВПО, живе спілкування є джерелом новин для 12% франківчан та 16% ВПО. Близько 10% опитаних для отримання новин користуються Instagram та Viber, 5% - Tik-Tok, менше 5% - радіо та друковані видання.
• Близько половини опитаних зазначили, що їх близькі родичі проходять службу в Силах оборони та спротиву. Про наявність тих, хто служить серед близьких друзів говорили 28% франківчан (23% серед ВПО), серед дальніх родичів чи знайомих – 14-15%, серед сусідів чи інших знайомих – 6-7%, про особисту службу – 4-5%. Менше 30% серед місцевих мешканців та близько третини серед переселенців не мають у своєму оточенні тих, хто зараз служить.

Голодомор одна з найстрашніших трагедій українського народу: в 1933-1934 роках від умисно організованого радянською владою голоду загинуло понад 4 млн українців, або 13% населення. Згадки про "великий голод" є чи не в кожній  родині. Яке було і яке зараз ставлення до цієї болючої теми у сучасного населення країни? До Вашої уваги — динаміка ставлення до Голодомору 1932-33 рр.

Соціологічна група "Рейтинг" — чи не єдина компанія, яка досліджувала це питання з 2010 року, проводячи щорічний моніторинг. 

У 2010 р. 60% опитаних групою Рейтинг відповідали ствердно на питання "Чи погоджуєтесь Ви з тим, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу?" 

А за результатами останнього опитування Рейтингу, 2023 року,   92% погоджуються з вищенаведеним твердженням. Лише 4% — заперечують це, вагалися з відповіддю — 4%. 

За останні десять років відбулося зростання у півтори рази кількості респондентів, які погоджуються з тезою про те, що Голодомор 1932-33 років є геноцидом Українського народу. Голодомор 1932-33 рр. визнають геноцидом абсолютна більшість мешканців як західних, центральних, так і південно-східних областей країни. Також не зафіксовано значних відхилень у вікових розподілах у цьому питанні.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 14-16 листопада 2023 р.

  Голодомор одна з найстрашніших трагедій українського народу: в 1932-1933 роках від умисно організованого радянською владою голоду загинуло понад 4 млн українців, або 13% населення. Згадки про "великий голод" є чи не в кожній  родині. Яке було і яке зараз ставлення до цієї болючої теми у сучасного населення країни? 

До Вашої уваги — динаміка ставлення до Голодомору 1932-33 рр.

Соціологічна група "Рейтинг" — чи не єдина компанія, яка досліджувала це питання з 2010 року, проводячи щорічний моніторинг. 

У 2010 р. 60% опитаних групою Рейтинг відповідали ствердно на питання "Чи погоджуєтесь Ви з тим, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу?" 

А за результатами останнього опитування Рейтингу, 2023 року,   92% погоджуються з вищенаведеним твердженням. Лише 4% — заперечують це, вагалися з відповіддю — 4%. 

За останні десять років відбулося зростання у півтори рази кількості респондентів, які погоджуються з тезою про те, що Голодомор 1932-33 років є геноцидом Українського народу. Голодомор 1932-33 рр. визнають геноцидом абсолютна більшість мешканців як західних, центральних, так і південно-східних областей країни. Також не зафіксовано значних відхилень у вікових розподілах у цьому питанні.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 14-16 листопада 2023 р.

Результати “Національного соціологічного дослідження про сприйняття людей з інвалідністю в Україні”, яке провела Соціологічна група “Рейтинг” в рамках проекту “Центр експертизи у сфері прав людей з інвалідністю” на замовлення Громадської спілки “Всеукраїнське об’єднання організацій в інтересах осіб з інвалідністю “Ліга сильних”“.                         

Сприйняття суспільства

⅔  опитаних вважають, що українське суспільство позитивно сприймає військових, які мають інвалідність. До цивільних з інвалідністю - скоріше нейтральне ставлення. Варто відзначити, що самі респонденти з інвалідністю переважним почуттями, які відчувають до них люди, називають жалість. Цю ж емоцію стосовно людей з інвалідністю відчувають 71% опитаних.   

Натомість при зустрічі з військовими з інвалідністю головною емоцією опитаних є “вдячність”, а вже потім “співчуття”. 

“Люди військові, вони більш холодні, вони не потребують того, щоб ти там підходив, показував якусь жалість чи співчуття. Але єдине, що ти можеш зробити, і для мене це правильно, ти можеш підійти і сказати дякую”, - зазначає один з учасників фокус-груп. 

Українське суспільство ще не напрацювало досвіду взаємодії з людьми з інвалідністю. Про це свідчить і нерозуміння опитаними слова “інклюзивність” - його використовують аж ніяк не про форму спільного життя звичайних людей і людей з інвалідністю в суспільстві, тільки щодо навчання дітей в інклюзивних класах. 

Хоча 90% згодні з тим, що люди з інвалідністю можуть вести активне життя, як і люди без інвалідності, схоже, що відповіді давалися з урахуванням соціальної бажаності, намаганням представити себе з найкращої сторони.  

З одного боку опитані декларують високий ступінь схвалення соціальної інтеграції людей з інвалідністю та особистого комфорту у комунікації із ними, але водночас показник соціальної стигматизації говорить про інше.  

Відчуття щастя і можливостей

Близькі і сім’ї людей з інвалідністю частіше за інших говорять про те, що ці люди вважають себе нещасливими. Серед тих, хто особисто має інвалідність, кожен п’ятий погодився з твердженням що  “… люди з інвалідністю покарані за свої вчинки”. 

Можливості для військових, які отримали інвалідність на війні, оцінюють дещо вище, ніж можливості цивільних людей з інвалідністю. Причиною респонденти  зазначали те, що військові, які втратили своє здоров’я на війні повинні отримувати від суспільства більше допомоги та підтримки. 

Найкращі можливості для людей з інвалідністю, за оцінками опитаних, є у сфері освіти та навчання. А найгірші можливості для людей з інвалідністю в Україні - знайти роботу та займатися підприємництвом. 

Дискримінаційні моменти людей з інвалідністю

Що про життя в українському суспільстві говорять самі люди з інвалідністю?

Головним дискримінаційним моментом опитувані назвали мобільність, тобто можливість вільно пересуватись за межами помешкання, неможливість доступу до об’єктів публічного простору і дискримінація при пошуку роботи та працевлаштуванні, яке здебільшого носить номінальний характер для виконання квоти.

Більшість опитаних посередньо та погано оцінили стан сфер та ініціатив для людей з інвалідністю. Зокрема, респонденти з інвалідністю часто відзначали проблему з реабілітацією, попри хорошу якість, часто проблемою є те, що реабілітаційні кабінети розташовані на 2-3 поверхах лікарень. Також можливостей реабілітації вкрай мало в маленьких містах. 

Майже 60% опитаних зазначили, що люди з інвалідністю найбільше потребують фінансової допомоги, майже 50% – медичної, більше 40% – психологічної. 

Що саме потрібно людям з інвалідністю

Респонденти з інвалідністю часто зазначали, що головна їхня потреба бути видимими, прийнятими та нормалізованими суспільством. Вони хочуть бути суб’єктами змін в цьому напрямку, готові комунікувати свої проблеми, залучатися в покращення публічного простору, роблячи його доступним та справедливим, прагнуть, щоб суспільство змінювало свою думку стосовно них, бачать в цьому процесі і частину своєї відповідальності. 

Головне питання, з огляду на вищезазначене: хто має займатись вирішенням питань людей з інвалідністю? Безпосередньо люди з інвалідністю дещо частіше покладають відповідальність на вирішення власних питань самих на себе. Натомість більшість опитаних громадян вважають, що цим має займатися місцева або центральна влада.

Соціологічна група Рейтинг враховувала  ризики при опитуванні людей з інвалідністю, тому в якості інструмента взаємодії використано індивідуальні інтерв’ю. Дослідження є однією зі складових проекту «Центр експертизи у сфері прав людей з інвалідністю». Центр працює завдяки отриманому гранту від Програми «Підтримка організацій громадянського суспільства (ОГС)» в Україні у межах фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй та розвитку Великої Британії Foreign, Commonwealth & Development Office. Програма реалізується Crown Agents у партнерстві з International Alert і у співпраці з Crown Agents in  Ukraine. Зміст допису не обов’язково відображає погляди Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй та розвитку Великої Британії, погляди Crown Agents, International Alert та Crown Agents in Ukraine. Всю інформацію про критерії, допустимі витрати та вимоги до заявників можна знайти на Підтримка організацій громадянського суспільства в Україні.

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ОПИТУВАННЯ ІНСТИТУТУ СОЦІОЛОГІЇ НАН УКРАЇНИ: ЖОВТЕНЬ 2023

Прес-реліз підготував д.соц.н., заступник директора Інституту соціології НАН України, керівник дослідного проекту «Стресові стани населення України в контексті війни» (за фінансування Національної академії наук України) Сергій Дембіцький.

Актуальне опитування з теми стресових станів населення України в умовах війни повідомило такі важливі факти:

• Через широкомасштабне вторгнення російської федерації в Україну кількість тих, хто отримав досвід перебування в зоні бойових дій зріс з 18% до 44%.
• Враховуючи поширеність та негативний психологічний вплив, рейтинг стресорів є наступним (від найважчих до найлегших): травматичний досвід як важкі спогади, стресори соціальної взаємодії (конфлікти, недостатня підтримка, дискримінація) та особистих вчинків, погіршення умов життя, проблеми зі здоров’ям, загроза для життя як можливість, обумовлена війною.
• Найважливішими ресурсами протидії стресу є спілкування у справах поза основною роботою, дозвілля та робота. При цьому, якщо взаємодія з близькими дійсно задовольняється на необхідному рівні серед більшості населення, то потреба в дозвіллі й роботі задовольняється набагато гірше.
• Якщо розглядати індивідуальні психологічні ресурси, то найсильнішими з них є загальна активність (трудова та соціальна), а також оптимізм. Значно гірша ситуація з емоціональною стійкістю та відчуттям контролю над ситуацією.
• З точки зору рівня психологічного дистресу* актуальна ситуація співставна з другою половиною 2020 року, коли населення України знаходилося в очікуванні чергової хвилі коронавірусу. Так, близько 69% опитаних демонструють нормальний рівень психологічного дистресу, 21% - підвищений, 10% - високий. Це дозволяє припустити, що за рахунок збереження Збройними силами України значної частини соціального ареалу існування українців, населення у своїй більшості має достатні ресурси психологічного відновлення, а також захист від найтяжчих стресорів війни.
• За поширеністю окремі стресові стани можна впорядкувати наступним чином (від наймеш поширених до найбільш поширених): ворожість як імпульсивність і агресія, депресія як пригніченість і тужливість, соматизація як тілесний дискомфорт, міжособистісна чутливість як низька самооцінка та вразливість, тривожність як напруженість, страз і погані передчуття, виснаження як занепад фізичних та психічних можливостей, параноїдальні ідеї як підозрілість, недовіра та звинувачування інших.
• Основними наслідками психологічних стресових станів в умовах війни є ціннісна депривація в таких сферах як дозвілля, фізичне здоровʼя та багатство. Натомість, трьома ціннісними стовпами, на яких зараз тримається індивідуальна життєдіяльність є міжособистісні стосунки, моральність та знання.

* Психологічний дистрес – унікальний емоційно дискомфортний стан, що його відчуває індивід у відповідь на специфічні стресори або сильну потребу в чому-небудь і який призводить до тимчасових або постійних негативних наслідків.

Методологія 

Опитування було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Інституту соціології НАН України по всій Україні (крім окупованих територій Криму та Донбасу) 6-10 жовтня 2023 року. Дизайн опитування: mixed mode із застосуванням Computer Assisted Telephone Interviewing (CATI) для рекрутинга респондентів та Computer Assisted Web Interviewing (CAWI) для відповідей респондентів за основним блоком анкети. Вибірка, що була використана для фінального аналізу, включає 2767 респондентів і репрезентує жителів України у віці від 18 до 69, які користуються смартфоном (орієнтовно – 74% дорослого населення України). Вибірка не включає українців, які зараз не перебувають в Україні. Похибка вибірки з довірчою імовірністю 0,95 та врахуванням дизайн-ефекту становить ±2,1%. Коефіцієнт досяжності респондентів – 9,5%.

У новому опитуванні, проведеному Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення проєкту «Дій для дітей України»  (Ukraine Children's Action Project), виявлено, що за винятком певних обмежень, діти та сім’ї в Україні залишаються стійкими, незважаючи на тривалу війну, що супроводжується запеклими боями на Сході та Півдні країни, а також ударами ракет та дронів по всій території країни вже більш ніж 20 місяців. 

Ключові висновки

Відвідуваність шкіл та ефективність навчання

• 94% дітей навчаються очно, чи за змішаною формою навчання (У лютому 2023 було 92%);

• З 6% тих, що зовсім не відвідують школу, 40% не відвідують через закриття місцевої школи; 60% - через стурбованість за безпеку дитини;

• Понад 55% учнів використовують комп’ютер або ноутбук як додатковий засіб навчання;

• Відвідуваність шкіл значно покращилась з часу проведення попереднього дослідження у лютому 2023 року;

• Опитані матері повідомляють, що причини пропуску навчання полягають у: 78% через хворобу дитини (44% у лютому 2023); 25% через оголошення повітряної тривоги (у лютому 2023 - 61%); 9% через відсутність електроенергії (у лютому 2023 - 49%);

• В середньому 3 з 4 матерів вказали,  що успішність та якість отриманої освіти є дуже доброю або доброю.

Що пережили/переживають діти?

• 62% матерів повідомляють, що їхні діти стали свідками або пережили «події, пов’язані з війною»;

• Тепер 25% матерів вважають своє місце проживання небезпечним, порівняно з 21% у лютому 2023 року;

• 79% матерів оцінюють фізичне здоров’я своїх дітей як дуже добре або добре;

• 73% матерів оцінюють психічне здоров’я своїх дітей як дуже добре або добре;

• Тим не менш, матері повідомляють, що багато дітей бояться гучних звуків (48%), проявляють дратівливість (37%) і т.п. Вони не виявляють повних ознак посттравматичного стресового розладу (ПТСР), але вплив війни відображається на них у різний спосіб. Примітка: Поза цим дослідженням, UCAP встановив, що більше однієї п’ятої частини переміщених дітей, які відвідували 6-денні табори для відновлення на Заході України, мають «імовірно ПТСР»);

• 38% матерів вказали, що їм потрібна фінансова допомога, 14% потребують допомоги в забезпеченні необхідними продуктами харчування, а 13% потребують непродовольчої допомоги (одяг, предмети гігієни, ковдри і т.д).

• 54% опитаних матерів вважають, що можливість українських батьків вирішувати питання, пов’язані з вихованням та розвитком дітей, погіршилася порівняно з часами до повномасштабного російського вторгнення в Україну. 25% вважають, що нічого не змінилось. Лише 15% відзначили покращення. Ті, чиє фінансове становище зараз є найгіршим, найчастіше говорили про погіршення. 

• Найчастіше про такі труднощі говорили матері з Києва - 67%. Серед матерів з високим доходом відчуття погіршення зафіксовано у 41%, у малозабезпечених – серед 59%, з найнижчим доходом – у 54%. 

Бачення майбутнього

• Хоча 91% матерів переконані у тому, що Україна переможе російських окупантів, відсоток тих, хто абсолютно впевнений у цьому, зменшився з 71% в лютому до 60% сьогодні;

• 55% матерів вважають, що Україна рухається у правильному напрямку, порівняно з 21% тих, хто вважає, що справи йдуть у неправильному напрямку (решта матерів не змогли відповісти);

• 62% матерів з вищим сімейним доходом відчувають оптимізм стосовно розвитку справ у країні, порівняно з лише 48% з низьким сімейним доходом.

• 62% матерів повідомляють про погіршення економічної ситуації своїх сімей, лише 27% матерів вважають, що їхні фінансові можливості покращаться протягом наступного року.

• 27% сімей з високим доходом відзначають погіршення фінансової ситуації, серед родин з середнім доходом таких – 53%, малозабезпечених – 78%, бідних – 90%. 

Додаткові висновки/застереження

• Під час відвідування дітьми школи часто спрацьовують повітряні тривоги, які вимагають від дітей і персоналу школи відходити в укриття на території школи, але не завжди її залишати.

• Ми відзначаємо занепокоєння тим, що незважаючи на стабільне відвідування шкіл, кількість пропусків через хвороби зростає,  із 44% матерів, які вказали хворобу як причину відсутності дитини в школі у лютому, до 78% за результатами нового опитування. Це потребує додаткового вивчення. Після розмов із матерями та представниками шкіл, доктор Ірвін Редленер, M.D., співзасновник проєкту «Дій для дітей України» вважає, що існує обґрунтоване питання про дуже погану якість та циркуляцію повітря в шкільних бомбосховищах, що може сприяти збільшенню частоти захворювань дихальних шляхів та алергій.

• Сім’ї з вищим доходом мають значно більше ресурсів для подолання викликів, пов’язаних із війною в країні, ніж сім’ї з низьким доходом. Хоча це може бути очевидною реальністю, вона повинна стимулювати до більшої підтримки людей з фінансовими труднощами для того, щоб пережити війну.

• Турбують тривалі наслідки стійкої психологічної травми з формальним діагнозом ПТСР або без нього, поряд з скорботою від втрати близьких людей.

Аудиторія: матері дітей віком 3-17 років в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2.2%. Терміни проведення: 29 жовтня – 2 листопада 2023 р. За можливості відповіді порівнювались з аналогічним опитуванням, проведеним у лютому 2023 року.

Нове опитування громадської думки Міжнародного республіканського інституту (IRI) показало, що більшість громадян України зберігають відданість демократії та підтримують ідею проведення виборів після завершення війни. Більшість населення вважає, що пріоритети післявоєнної відбудови мають визначатися на місцевому рівні і що після війни Україна відновить свою територіальну цілісність у межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року. Опитування також показало, що українці в переважній більшості підтримують вступ до Європейського Союзу (ЄС) та Північноатлантичного альянсу  (НАТО).  

Опитування показало, що прихильність громадян України до демократії залишається незмінною: 62% респондентів підтримують проведення виборів після закінчення війни.  

Дослідження також показало, що українці в переважній більшості виступають за те, щоб пріоритети відбудови визначалися громадянами шляхом опитувань та місцевими органами влади. Така підтримка зросла у порівнянні із попереднім опитуванням порівняно з попереднім опитуванням IRI, проведеним у лютому цього року.  

Громадяни України продовжують висловлювати рішучу підтримку вступу до Європейського Союзу. Близько восьми з десяти українців підтримали б вступ до ЄС і НАТО, якби це питання було винесено на референдум.   

Український народ залишається впевненим у перемозі і в тому, що післявоєнна Україна повернеться до міжнародно визнаних кордонів 1991 року. Така думка висловлюється більшістю респондентів у всіх регіональних та вікових групах.  

Методологія 

Опитування було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Центру аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту (IRI) по всій Україні (крім окупованих територій Криму та Донбасу) 9-12 вересня 2023 року. Метод опитування – Computer Assisted Telephone Interviewing (CATI) – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера, на основі випадкової вибірки мобільних номерів. Всього було опитано n= 2000 жителів України віком 18 років і старше. Вибірка не включає українців, які зараз не перебувають в Україні. Отримані дані опитування зважено за регіональними (область проживання та тип населеного пункту) та віковими показниками з використанням даних Державної служби статистики України станом на 1 січня 2022 року. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95 не перевищує ±2,2 відсоткових пункти для повної вибірки. Коефіцієнт досяжності респондентів – 12%. 

Опитування було проведено за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

В рамках двадцять четвертої хвилі проекту «Україна в умовах війни» Соціологічною групою «Рейтинг» 5-7 вересня 2023 року було проведене чергове дослідження настроїв та економічного становища населення.

Оцінка ситуації 

• За результатами дослідження 61% опитаних вважають, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку, 23% – протилежної думки, ще 16% – не змогли оцінити. Наразі спостерігається зменшення кількості тих, хто оцінює напрямок розвитку країни як правильний. У всіх регіонах та серед всіх вікових груп продовжує переважати оцінка напрямку як правильного. 

Економічна ситуація

• 60% відчули погіршення власного економічного становища за останні півроку, у 35% - воно не змінилось, лише 5% відчули покращення. Оцінки становища в Україні загалом гірші: 73% відчули погіршення, 13% - говорять про відсутність змін, 9% - про покращення. Загалом стан справ в економіці респонденти  оцінюють дещо краще, аніж у минулих опитуваннях, проте спостерігається зростання негативних оцінок щодо майбутнього. Так, говорячи про економіку країни у майбутньому 29% респондентів очікують покращення, 26% - думають, що нічого не зміниться, 32% очікують погіршення.  Щодо особистої ситуації – 23% сподіваються, що у наступний рік їхнє особисте економічне становище покращиться, 41% вважають, що воно не зміниться, 21% – мають песимістичні погляди щодо цього.

Кращі оцінки стану власного економічного становища спостерігаються серед мешканців Заходу і Центру, молодших респондентів, тих, хто  працює, та особливо тих, хто знайшов нову роботу. Майже такі ж тенденції і щодо оцінки майбутнього. Майбутнє економіки України відносно краще оцінюють мешканці Півдня.

Внутрішня міграція 

• Кількість респондентів, які були змушені покинути місце постійного проживання майже не змінилась – сьогодні це 18%. Найбільше переселенців серед вихідців з східного макрорегіону – близько 60% з них змінили місце проживання, та південного – серед яких внутрішніх переселенців 25%. 

Робота

• 44% з тих, хто працював до війни, працюють на своїх звичних робочих місцях, 14% – працюють частково/віддалено, 15% – знайшли нове місце роботи. Попри це чверть таких опитаних до цього часу не працює. Водночас спостерігається зменшення тих, хто не має роботи. Відносно краща ситуація з роботою у мешканців Центру і Заходу, чоловіків, молоді та людей середнього віку, більш забезпечених. Серед переселенців у динаміці зросла кількість тих, хто закріпився на нових робочих місцях і працює у звичному режимі, частка непрацюючих серед них у порівнянні із початком 2023 року зменшилась з половини до 40%.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 5-7 вересня 2023 р. 

 • За результатами Двадцять четвертого загальнонаціонального опитування «Україна в умовах війни», проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України  5-7 вересня 2023 року, 49% опитаних зазначили, що серед їхніх близьких та рідних є ті, хто брав участь у воєнних діях на території України, з 2014 по 2021 роки. 65% мають серед близьких тих, хто воював чи воює на фронті, починаючи з 24 лютого 2022 року. У порівнянні із попередніми опитуваннями зростає кількість тих, чиї близькі сьогодні воюють на фронті.  

• У суспільстві надалі фіксуються найвищі показники довіри до військових: 94% довіряють військовим ЗСУ, 94% - ветеранам нинішньої війни та 93% – ветеранам АТО (ООС) 2014-2021 рр. Незалежно від регіону та віку абсолютна більшість довіряють цим категоріям населення.  

• У порівнянні із опитуванням на початку 2023 року зростає кількість тих, хто асоціює ветеранів війни з людьми молодого віку: у січні ц.р. таких було 21%, у вересні – 26%. Також помітний ріст і у асоціації поняття «ветеран війни» із людиною з інвалідністю: у січні таких було 29%, у вересні – вже 47%. Загалом говорячи про основні ознаки образу ветеранів російсько-української війни 53% опитаних уявляють їх як осіб середнього віку. Також респонденти не бачать гендерної різниці у понятті «ветеран» - абсолютна більшість (80%) переконані, що такими можуть бути представники обох статей. Водночас за 9 місяців зросла частка тих, хто асоціює ветеранів тільки із чоловіками (з 13% до 20%).  

• Серед ризикових явищ, з якими можуть зіткнутися ветерани російсько-української війни після повернення зі служби, на перших місцях – психоемоційна нестабільність, проблеми з фізичним здоров’ям, труднощі з отриманням медичної допомоги, відсутність інклюзивного простору та адаптованого робочого місця для осіб з інвалідністю, а також проблеми з оформленням соціальних пільг. Також опитані вважають доволі ймовірними  проблеми конфліктів у сім’ї, родині, відсутність роботи, нерозуміння суспільства, невідповідність військового досвіду для цивільного життя та зловживання алкоголем, чи наркотиками. Зазначені вище проблеми у тій чи інші мірі вважають ймовірними більше половини опитаних.  Щодо ризиків самогубств та порушення законів переважна більшість (близько двох третин) вважають це малоймовірним для ветеранів. Водночас у  порівнянні з опитуванням у січні 2023 зросла кількість тих, хто вбачає ризики відсутності роботи, конфліктів у родинах, зловживання алкоголем, чи наркотиками, самогубств та порушення закону. Більш гостро наявність згаданих проблем відчувають близькі ветеранів, які воювали з 2014 і воюють зараз.   

• Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов’язання перед ветеранами російсько-української війни: у серпні 2022 року таких було 69%, у січні 2023 – 53%, у вересні 2023 – 33%. Сьогодні тих, хто вважає по інакшому, – майже половина (49%). Найчастіше негативної думки про виконання зобов’язань держави перед ветеранами дотримуються мешканці західних регіонів, представники молодого покоління, більш забезпечені. Цікаво, що думка про невиконання зобов’язань з боку держави більш поширена серед тих, хто не мають близьких на війні, або мають тих, котрі воюють саме зараз.  

• 79% опитаних вважають, що суспільство сьогодні поважає ветеранів. Водночас у порівнянні з опитуванням у січні 2023 їх кількість зменшилася (у січні таких біло 91%). Протилежну думку сьогодні мають 18%. Більше таких серед мешканців західних регіонів, осіб середнього віку, бідніших респондентів.  

• 96% усіх опитаних зазначили, що готові працювати в одному колективі з ветераном.   

• Зросла кількість тих, хто зазначили, що добре або скоріше поінформовані про проблеми ветеранів (53%). 46% – зазначили, що не поінформовані. Більше останніх серед мешканців східних областей, осіб старшого віку, тих, хто не має військових або ветеранів у своєму оточенні, жінок. 

Опитування проведено з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України. Профінансовано Соціологічною групою «Рейтинг»

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. 

Терміни проведення: 5-7 вересня 2023 р.

Дослідження проведено Лабораторією Rating Lab. Опитування для дослідження проведено Соціологічною групою Рейтинг на Платформі Rating Online. Серпень 2023

ТРИВАЛІСТЬ ПЕРЕБУВАННЯ В ЄВРОПІ

Основна частина опитаних (59%) перебуває в Європі близько року – це перша група міграції на початку повномасштабного вторгнення. Найбільше таких серед українців, які виїхали зі Сходу країни та столиці.

Ще 8% перебувають в Європі близько півроку, 4% - кілька місяців. Найбільше таких серед українців, які виїхали з Півдня, зокрема, через підрив Каховської ГЕС.

Разом з тим чверть опитаних перебувають в країні вже кілька років. Найбільше таких серед українців, які виїхали з Заходу та Центру країни, швидше за все на заробітки.

І якщо ті, хто перебуває за кордоном кілька років частіше живуть у Південній і Східній Європі, то прибулі внаслідок і під час повномасштабного вторгнення частіше перебувають у країнах Західної та Північної Європи.

УМОВИ ПРОЖИВАННЯ

Згідно з результатами опитування, наші громадяни живуть у Європі в цілком  (34%) або скоріше (51%)  комфортних умовах, лише 13% мають некомфортні умови. Комфортні умови для 85% громадян можуть виступати ще одним аргументом подальшого перебування закордоном.  

Комфортність умов залежить від: 

• Регіону. Найкращі умови проживання у Північній Європі (90% живуть в комфортних умовах), тоді як в Східній (84%) та Південній Європі (83%) таких менше; 

• Доходу. Забезпечені у 93% випадків мають комфортні умови (у половини – цілком комфортні умови), серед малозабезпечених таких лише 74% (лише 18% у цілком комфортних умовах), їх поточний рівень доходу не дозволяє забезпечити кращі умови життя; 

• Тривалості перебування в країні. Найбільш комфортні умови мають ті українці, які живуть в країні кілька років (89%). Хоча і ті, що приїхали недавно мають досить пристойні умови проживання (близько 80%). Це свідчить про те, що країни з усіх куточків Європи, змогли надати українцям хороші умови для проживання, бо різниця між групами несуттєва.

ПОДОРОЖІ ЄВРОПОЮ

Українці проявляють цікавість та подорожують Європою. Країною перебування часто подорожували 27% опитаних, іноді – 33%. Іншими країнами Європи – 15% та 26% відповідно. Можливо частина з них і в Україні часто подорожувала країною і тому це – хобі та звичка, але більша частина вірогідно користується шансом побачити Європу, бо закордонний туризм хоч і був безвізовий, але достатньо дорогий для пересічних громадян. Такі нові звички призводять до змін досвіду, розширення кругозору, підвищення культурного рівня, пізнавальної активності, сприяють соціалізації та адаптації в країні перебування.

Найбільше подорожує молодь, бо вони найбільш мобільні, мають менше зобов’язань, обтяжливих обставин, більш легкі на підйом. З віком кількість подорожей поступово зменшується.

Ті, хто живуть у країні перебування довше, подорожують Європою частіше, ніж ті, хто приїхав пізніше. За рівнем доходів найбільше подорожують забезпечені, бо можуть собі це дозволити, найменше – малозабезпечені. Загалом дохід найбільше впливає на можливість подорожувати.

За регіонами, найменше подорожують українці, які перебувають у Східній Європі, найбільше – у Південній.

ПОЇЗДКИ В УКРАЇНУ

Україну відвідували 46% з тих, хто поїхав. Отже, більше половини наших громадян, які виїхали, жодного разу вдома не були за час свого перебування за кордоном. Важливо, що серед тих, хто виїхав під час війни, –  60% ні разу не приїжджали в Україну.

Чоловіки їздять додому рідше (69% не відвідували Україну жодного разу), ніж жінки (51%), бо вірогідно відчувають ризик поїздок в Україну, оскільки їх можуть не випустити назад. Також рідше їздять додому переселенці з дітьми, можливо з безпекових причин або через більшу складність витримати довгу дорогу.

Відносно частіше їздять додому опитані, які перебувають у Східній Європі, це – найближче до кордону і до того ж тут перебуває більше українців, які переїхали ще до вторгнення. Відповідно найчастіше додому їздять українці, які виїхали з Заходу країни.

Натомість більшість мешканців Сходу країни (64%), які втікали від війни, жодного разу не були в Україні. Аналогічна ситуація з мешканцями Півдня (60%).

Схід та Південь – це гарячі точки, активний фронт та бойові дії, більша кількість обстрілів відбуваються саме в цих регіонах, тому вірогідно з міркувань безпеки, громадяни з цих регіонів і не приїжджають. Окрім того, частина Сходу та Півдня в окупації, є багато міст та селищ, які є частково або повністю зруйнованими, то просто немає куди приїжджати, навіть при бажанні.

Отже, найчастіше додому їздять в основному жінки, без дітей, люди з вищим рівнем доходів, з Західних та Центральних областей України, які проживають декілька років у Східній Європі.

СТОСУНКИ З МІСЦЕВИМ НАСЕЛЕННЯМ

Ставлення місцевого населення до українців в цілому оцінюється позитивно: 51% говорить про позитивне ставлення, 38% про нейтральне. З холодним зіштовхнулися лише 9%.

Ставлення українців до місцевих оцінюється ще краще: 61% ставляться тепло, 35% нейтрально і лише 3% холодно.

Таке хороше ставлення обумовлено тим, що Європа та європейці прийняли наших громадян, надали їм прихисток, соціальний захист, можливості навчатися та працювати, жити в безпеці.

Отже, це ставлення певною мірою обумовлено і вдячністю за таку позицію Європи.

Найкращим є ставлення з обох боків у Північній Європі, найменш теплим – у Східній Європі. Жінки дещо краще оцінюють стосунки з місцевими, чоловіки – емоційно більш стримані. Люди, які виїхали одразу після вторгнення відчувають до себе краще ставлення, ніж ті, хто приїхали зовсім недавно або жили ще до вторгнення. Випадки дискримінації очевидно впливають: там, де такі випадки мали місце - стосунки більш нейтральні. Однак, в жодній з категорій не зустрічається переваги холодного ставлення (немає мінусових значень в індексі).

Цікаво, що молодь відчуває на собі прохолодне ставлення місцевих значно частіше, ніж старші.

ПОРІВНЯННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ

В цілому в Європі можливості є кращими, ніж в Україні, особливо в доходах (87% краще в Європі, проти 3% – краще в Україні), соціальній захищеності (75% проти 15%), захисті прав і свобод громадян (67% проти 19%), можливості комфортно жити (60% проти 26%), знайти роботу (54% проти 30%). 

На думку опитаних, в питаннях соціальної захищеності та захисту прав і свобод громадян Східна і Південна Європи програють Північні і Західній.

Досягти успіху, на думку опитаних, можна як в Європі (40%), так і в Україні (41%), але вести свій бізнес все ж таки дещо краще в Україні (45%), ніж в Європі (34%), що, вірогідно обумовлене кращим розумінням, як влаштований цей процес, як його розпочати і як розвивати в своїй країні.

Доходи, очевидно, в Європі вищі і, навіть втративши тут в Україні більш кваліфіковану роботу, в Європі менш кваліфікована оплачується вище. Бідність та соціальна незахищеність притаманні нашому суспільству не один десяток років, то ж мати, нарешті, соціальний захист виглядає привабливим. Верховенство права теж не є сильною стороною українського суспільства, тому в опитуваннях в Україні саме судова реформа є найбільш затребувана. Можливість комфортно жити теж є перевагою Європи, яка тісно пов’язано із соцзахистом, правами і вищими доходами.

Успіх категорія абстрактна, але тут, як показує кореляційний аналіз, він значимо пов’язаний з можливостями вести бізнес (0.58**), знайти роботу (0.52**) та комфортно жити (0.51**).

Результати факторного аналізу (сумарна дисперсія 64%) дозволяють умовно розподілити можливості на 2 групи (фактори): 1) захист, і доходи; 2) досягнення та зайнятість. Комфорт стосується обох груп, хоча частіше він потрапляє у 1 групу. Європа однозначно виграє в захисті, хороші доходи – це теж своєрідний захист і можливість забезпечити собі більш комфортні умови проживання – і це є суттєвим аргументом, чому громадяни України обирають Європу. В досягненнях та успіху не все так однозначно, бо бізнес вести можна і в Україні, так само як і досягти успіху чим забезпечити собі у т.ч. і комфорт, а ось знайти роботу все ж таки кращі можливості в Європі. Хоча ті, хто роботу за кордоном ще не зміг знайти – оцінює, що можливість працевлаштування краща в Україні.

ПОРІВНЯННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ТА СФЕР

Державні онлайн-послуги в Україні оцінені значно краще (71%), ніж в Європі (16%). Так само в Україні значно виграють фінансові та банківські послуги (70% проти 14% в Європі).

Сферу медицини українці оцінили також краще в Україні, ніж в Європі. Зокрема, як доступність медичних послуг (71% проти 21%), так і якість медичних послуг (60% проти 25%). 

Водночас, щодо освіти оцінки розділились. Якщо дошкільну та шкільну освіту опитані оцінили дещо краще в Україні (42%), ніж в Європі (35%), то вищу освіту – навпаки: дещо краще в Європі (43%), ніж в Україні (32%). Українські студенти європейських вишів згодні більше за інших з тим, що вища освіта  краща у Європі. 

Абсолютна більшість опитаних українців погодились, що громадський транспорт в Європі значно кращий (77%), ніж в Україні (14%). Аналогічна думка і щодо європейських доріг, які вважають кращими там (85%), ніж в Україні (5%).

А от житло в Україні респонденти вважають доступнішим (57%), ніж в Європі (22%),  бо його дешевше винаймати і тим більше купити, і для найму потрібно пройти менше довгих та бюрократичних процедур, до того ж в Європі українці не є громадянами країни, а мають або дозвіл на проживання або прихисток, що також не сприяє можливостям винаймати або купити житло.

Відмінності в залежності в регіону проживання українців в Європі не лінійні. Доступність житла, фінансові та банківські послуги, вища освіта майже немає регіональних відмінностей. 

Незначні відмінності спостерігаються у громадському транспорті та дорогах. Північна Європа має найкращі показники в дошкільній та шкільній освіті, яка в інших регіонах Європі програє українській. Фінська, шведська та норвезька системи шкільної освіти є відомими своїм підходом до навчання та соціалізації дітей і визнаними не лише в Україні, а й в світі. 

Державні послуги онлайн теж найкращі саме в Північній Європі, хоча не мають переваги над українськими. А найгірші, на думку українців, онлайн-послуги в Західній Європі. 

Доступність медичних послуг в Східній та Північній Європі гірша, ніж у Західній та Південній. Так само їх якість, яка в Східній Європі найбільше програє українським.

Крім того, на думку українців, в нашій країні набагато краща індустрія краси (85%), ніж в Європі (5%).  А також в Україні кращі: кафе і ресторани (60% проти 16%), поштові сервіси і сервіси доставки (54% проти 25%). Онлайн-шопінг в Україні також вважається кращим (51%), ніж в Європі (22%), а от щодо торгівельних мереж і магазинів думки розділились: 42% вважають їх кращими в Україні, 36% - в Європі. 

Регіон проживання не має особливих відмінностей, крім Півдня Європи, де відносно кращі оцінки отримали кафе і ресторани,  індустрія краси та шопінг, бо це традиційний курортний регіон і тут кращі умови для туристів.

Результати факторного аналізу (сумарна дисперсія 57%) дозволяють умовно розподілити сфери і послуги на 3 групи (фактори): послуги та сервіси; соціально-гуманітарна сфера; інфраструктура, – лише остання повністю за Європою. 

Сервіси, соціально-гуманітарні питання (освіта, медицина) в цілому за Україною.

Європа – це робота, захист, доходи, комфорт, інфраструктура.

Україна – це послуги та сервіси, в тому числі медичні та частково освітні, можливості для бізнесу, доступне житло.

Успіху однаково можливо досягнути, як в Україні, так і в Європі.

Фіксується чітка залежність: чим довше українці перебувають за кордоном, тим кращі оцінки дають країні перебування.

Всі, хто нещодавно приїхав оцінюють Україну краще, далі йдуть ті, хто живе близько року – обидві групи ще не пройшли адаптацію, не звикли, часто переїхали не усвідомлено в пошуку кращого життя, а через війну. Зазвичай це швидкі і не такі обґрунтовані рішення (окрім безпеки). 

Ті, хто живе декілька років і поїхали з України не через війну, а якраз за кращими можливостями, їх оцінки – на користь Європи. До того ж ситуація з можливостями в Україні дійсно могла стати кращою за останні декілька років.

 Жінки краще оцінюють всі можливості, сфери і послуги в Україні, чоловіки більше схиляються у бік Європи. Особливо привабливо з точки зору жінок виглядають досягнення та зайнятість в Україні, більшість сфер та послуг. Важливо, що більшість жінок поїхали після початку повномасштабного вторгнення по програмі прихистку, отже, їх оцінки – це оцінки біженців, а не людей, які свідомо обрали переїзд за кордон в пошуках кращого життя. 

Лише в одному збігаються думки українських жінок і чоловіків: в оцінках рівня доходів в Європі, якості європейських доріг та що житло таки доступніше в Україні.

Оцінки за віком респондентів розподілені достатньо щільно. Хоча загалом старші менш вимогливі і дають оцінки країні перебуванні вищі ніж молодші. Особливо це стосується державних онлайн послуг, банківських послуг, сервісів доставки, шопінгу, кафе і ресторанів, індустрії краси – можливо молодші користувались частіше такими послугами загалом і оцінюють їх краще в Україні. 

В доступності та якості медичних послуг, доступності житла старші теж дещо менше бачить переваг української системи. 

Молодь (16-25 років) дещо краще оцінює вищу освіту в Європі, бо це їх пріоритет, можливо вони вже з нею познайомилися, бо навчаються в Європі або розглядають таку можливість. 

Можливості знайти роботу найбільш чутливі до зайнятості: ті, хто з різних причин не має в Європі роботи, оцінюють можливості знайти її в Україні краще. Оскільки робота пов’язана напряму з розумінням успіху, то непрацюючі досягнення успіху в Україні оцінюють краще. 

Ще одна чітка залежність: чим вищі доходи респондентів, тим кращі оцінки вони дають країні перебування. Найбільша різниця в оцінках людей, чиї доходи з переїздом погіршились або не змінились.

Дохід є взаємопов’язаним із розумінням можливостей: люди, які мають високі доходи зазвичай мають більшу мотивацію досягнень, цілепокладання, розуміння можливостей та їх використання. Малозабезпечені частіше мають мотивацію уникнення невдач, більше покладаються на інших, їм складно діяти в нових умовах, бачити нові можливості, особливо в тих обставинах, за яких вони опинилися закордоном.

КОРУПЦІЯ, БЮРОКРАТІЯ, ПОДАТКИ

Україна дуже програє європейським країнам у рівні корупції, однак щодо бюрократії та ставок оподаткування, то вдома, на думку більшості, більш сприятливий клімат, ніж в Європі. 

84% вважають, що в Україні рівень корупції вищий, ніж в Європі (3%). Натомість рівень бюрократії вищий в Європі (50%), ніж в Україні (25%). Також, на думку опитаних, рівень оподаткування в Європі вищий (59%), ніж в Україні (16%). Однак, за рівнем економічної свободи Україна (25%) поступається Європі (52%), як і за рівнем доходів (3% проти 87%).

Кореляційний аналіз показав, що існує зв’язок між відповідями на питання про доходи і економічну свободу (r=0.41** - чим вища економічна свобода, тим вищі доходи), а рівень бюрократії пов’язаний зі ставкою оподаткування (r=0.34** - чим більша бюрократія, тим вищі податки). Також оцінка високого рівня бюрократії в країні перебування напряму пов'язана з оцінкою державних й фінансових онлайн-послуг, які значно гірші у Європі у порівнянні з Україною. Найвища бюрократія і податки вважається, у країнах Західної Європи.

Крім того є від’ємна кореляція питання про корупцію і доходи (r= -0.32** - чим вища корупція, тим нижчі доходи або чим вища корупція, тим нижча економічна свобода (r= -0.21**). Це як раз те, в чому Україна програє Європі і це напряму пов’язано з корупцією, бо там, де вона є, немає ні хороших доходів для більшості, ні економічної свободи, бо економічні можливості надаються через корупційні схеми.

4% українців давали хабар посадовій особі в країні перебування. Стільки ж відмовились відповідати. Найчастіше це було в країнах Південної Європи.

У порівнянні з Україною, з питань корупції європейські країни виглядають привабливо: лише 5% вважають, що в країні перебування присутній високий рівень корупції, 24% - середній, тоді як в Україні – це 79% і 18% відповідно. 

Водночас, ті українці, які давали хабар в країні перебування, оцінюють рівень корупції в Європі вище – 45% (середній або високий рівень); серед тих, хто не давали таких лише 27%.  Найбільш корупційними для наших громадян виявилися країни Південної (38% вважають, що корупція присутня на середньому або високому рівні) та Східної Європи (35%), найнижчий – у Західній (14%) та Північній Європі (14%). 

Оцінка рівня корупції пов’язана з:

• тривалістю проживання: чим менше людина живе в країні, тим нижче оцінює корупцію: для тих, хто живе менше півроку корупція присутня у 17%; кілька років – 33%. Вони мають менше досвіду взаємодії з різними установами та досвіду життя в країні в цілому, тому їх уявлення більш позитивні. 

• зайнятістю: найкраще оцінюють корупцію ті, хто навчаються: 23% не стикалися з нею зовсім, лише 19% підтверджують її наявність; а ті, хто працюють, мають більший соціальний досвід, то ж частіше стикаються з фактами корупції.

РІШЕННЯ ПОВЕРТАТИСЯ АБО ЗАЛИШАТИСЯ ЗА КОРДОНОМ

49% українців, які переїхали після вторгнення, не хотіли б залишитися жити за кордоном. Навіть серед українців, які переїхали в Європу до вторгнення, таких 40%. Майже кожен п'ятий вагається з рішення повертатися чи залишатись, решта – думають над тим, щоб залишитись на постійне проживання за кордоном. Насправді, можливість залишитися залежить не лише від бажань, а від інших обставин: можливостей, наявності роботи, дозволу на проживання, можливості навчатися дітям, зміни особистих обставин. Тому не можна сказати, що саме така кількість наших громадян залишиться або повернеться в Україну.

Серед цілей цього дослідження було визначити чинники, які це обумовлюють. 

Регресійний аналіз показав, що попри те, що опитані в абсолютній більшості оцінили послуги в Україні на значно вищому рівні, ніж в Європі, найбільше на рішення повертатися або залишатися за кордоном впливають інші фактори: 

1) Можливості. Передусім йдеться про можливість комфортно жити і досягти успіху. Дещо менше: можливості вести власний бізнес і знайти роботу.

2) Освіта і доступність житла. Попри те, що цей фактор менш сильний, але все рівно значимий. 

Незначний вплив мають рівні інфраструктури, соціальної захищеності та захисту прав і свобод.

Натомість високий рівень бюрократії та оподаткування в Європі має значно менший вплив на ці рішення, як і високий рівень корупції в Україні.

Бажання залишитися або повернутися пов’язано також з низкою обставин (наведено у порядку від найбільш значимих за результатами регресійного аналізу):

• Дохід: для малозабезпечених Україна є більш привабливою, для забезпечених більш привабливою є вже Європа. Покращення рівня доходів після переїзду теж дуже суттєво впливає на бажання залишитися в країні перебування. 

• Віра в перемогу: ті, хто не вірить в перемогу, точно хоче залишитись; ті, хто вважають, що перемога буде за кілька місяців, хочуть найбільше додому. Чим довше триватиме війна, тим менше бажання буде повертатися. 

• Рівень володіння мовою: ті, хто має високий рівень мови в більшості прагнуть залишитися за кордоном. Мова – це і адаптація, і можливість працювати, мати доходи, спілкуватися, вчитися. Її відсутність і необхідність вчити (а вивчити мову може далеко не кожен, особливо в старшому віці) є суттєвою перепоною, бо жити без мови – це бути в соціальній ізоляції і мати низький соціальний статус та некваліфіковану роботу.

• Ставлення місцевих, випадки дискримінації: випадки дискримінації українців не сприяють бажанню залишитися. Ставлення місцевих також визначає динаміку: тепле ставлення сприяє бажанню залишитися, холодне – ні. Фактор корупції теж впливає: ті, хто давали хабар або вважають, що в країні є корупція, більше хочуть повертатися. Загалом чим кращі умови проживання в країні, тим менше бажання повертатися.

• Стать, вік, наявність та вік дітей: чоловіки значно більше орієнтовані залишитися, ніж жінки. Вікові відмінності є нелінійними, але і жінки, і чоловіки середнього віку менше орієнтовані на повернення в Україну, ніж наймолодші (16-24) та найстарші (45-55+). Найбільше хочуть повернутися додому найстарші жінки: ймовірно їм важче адаптуватися, знайти роботу, вивчити мову, розширити своє соціальне коло. Вік дітей принципово не впливає на бажання повернутися, українці з дітьми шкільного віку лиш дещо більше думають про те, щоб залишитись.

• Зайнятість: найбільше бажаючих повернутися в Україну серед тих, хто не працює або працює в Україні. Хто знайшов роботу в Європі – більше вагаються.

• Частота відвідування України, регіон України, тривалість проживання: серед тих, хто жодного разу не їздив в Україну з моменту переїзду, найменша кількість бажаючих повернутися. Йдеться передусім про українців, які виїхали зі Сходу та Півдня країни. Частота подорожей країною перебування чи Європою навпаки пов’язані із бажанням повернутися: ті, хто часто подорожують, частіше хочуть повернутися. Можливо ті, хто хочуть повернутися, сприймають життя за кордоном зараз як можливість побачити країну поки вони тут – поєднання проживання і туризму (встигнути подивитися країну). Тривалість перебування впливає лінійно: чим довше людина живе за кордоном, тим менше хоче повертатися в Україну.

• Регіон Європи: в Західній та Південній Європі бажаючих залишитися дещо більше, складно сказати чому так, бо якщо брати економічний та соціальний рівень – то це могла бути Західна та Північна Європа, але якщо брати клімат і сприятливі умови життя, то це вірогідно Південна.

ЗАЙНЯТІСТЬ

49% опитаних українських біженців в Європі працевлаштовані. Серед тих, хто приїхав до вторгнення, - таких 74%.

Найбільше працевлаштованих українців у Східній Європі (67%), найменше – у Західній Європі (35%). Найменше працевлаштованих українців, які приїхали з Півдня та Сходу країни, а також з Києва. Хто добре володіє місцевою мовою – більшість працевлаштовані. 

Серед тих, хто працевлаштований, понад 80% мають роботу в країні перебування, 14% – в Україні або одразу в кількох країнах.

Рівень працевлаштування серед чоловіків майже у 1,5 рази вищий, ніж серед жінок. Аналогічно серед респондентів, які не мають дітей, зайнятість вища, ніж серед тих хто мають (14% з них не працюють через догляд дитини). Чверть респондентів у віці 16-24 років не працюють через навчання.  

Серед тих, хто не працевлаштований, чверть знаходяться в активному пошуку роботи, ще 39% думають над цим, водночас третина роботи не шукають. Найменше опікуються пошуком роботи українці, які перебувають у Західній Європі. Жінки менше думають над пошуком роботи, ніж чоловіки, особливо в середньому віці.

Водночас, роботу шукають українці, які активно вивчають місцеву мову, мають відносно низькі доходи, приїхали відносно недавно і шукають варіанти як залишитися в країні перебування на довше.

ВІДМОВА УКРАЇНЦЯМ В РОБОТІ ТА БАР'ЄРИ У ПРАЦЕВЛАШТУВАННІ

Майже 40% опитаних українців в Європі чули про випадки відмови українським біженцям у працевлаштуванні, зокрема, 14% чули про багато прикладів, ще 24% - чули про поодинокі такі випадки.  Серед тих, хто активно шукає зараз роботу, чули про такі випадки 57% опитаних.

Частіше про випадки відмови українським біженцям у працевлаштуванні говорять опитані, які перебувають у Східній Європі. Особливо популярна така думка серед української молоді, яка відносно недавно приїхала в Європу. 

Найпоширенішими проблемами працевлаштування українців в Європі є мовний бар’єр (73%), некваліфікована робота (29%), низькооплачувана робота (19%), невизнання українського диплому про освіту (14%). Респонденти, які зараз в активному пошуку роботи додають сюди небажання роботодавців брати на роботу українців. Про останній фактор також часто говорять респонденти, які продовжують працювати в Україні. Також ті, хто працює в Україні, більше інших бачать проблемою некваліфіковану роботу, й можливо тому не хочуть змінювати українську роботу на неї. 

Якщо мовний бар’єр відносно частіше називався респондентами у Західній Європі, то низько оплачувана робота, небажання брати на роботу українців – в Східній. 

Про те, що робота знаходиться далеко від дому частіше говорили респонденти, які перебувають в Північній Європі, про невизнання українських дипломів – у Південній.

ЗМІНА МАТЕРІАЛЬНОГО СТАНОВИЩА

У майже 40% опитаних українців покращилось матеріальне становище за останній рік, чверть – не змінилось і у третини – погіршилось.  Серед українців, які виїхали до вторгнення,  таких майже половина. 

Чим довше українці перебувають у Європі, тим кращу вони мають динаміку зміни матеріального стану за останній рік.

Існує пряма залежність: серед тих, хто має роботу в країні перебування, більшість своє матеріальне становище покращили, тоді як у непрацюючих або тих, хто продовжує працювати в Україні – все навпаки.  

Важливо, що більшість студентів теж покращили свій матеріальний стан. Тоді як погіршення відбулося у людей середнього та старшого віку, частіше у жінок.

Найбільше українців, які покращили свій матеріальний стан за останній рік, перебувають у Північній та Західній Європі.

ЗНАННЯ МОВИ

Лише 13% опитаних українців в Європі володіють мовою країни перебування на високому рівні, ще 20% - на середньому, який дозволяє підтримати бесіду або читати короткі тексти. 29% - мають базовий рівень, який дозволяє спілкуватися на побутовому рівні і передбачає знання простих фраз. Решта – початковий рівень або взагалі не володіють.

Найкращий рівень володіння мовою в українців, які перебувають у Південній та Східній Європі, найгірший – у Північній.

Чим довше українці перебувають у Європі, тим вищий рівень володіння місцевою мовою вони демонструють. Адже серед українців, які тут більше ніж кілька років, 58% мають високий або середній рівень, тоді як серед тих, хто тут кілька місяців – лише 7%.

Найгірше ці навички даються старшим людям. Молодь демонструє значно більший прогрес. 

Майже 40% українців відвідують курси вивчення мови країни перебування, ще 20% планують це зробити. Найчастіше мовні курси відвідують українці, які перебувають у Західній (61%) та Північній (55%) Європі, найрідше – у Східній (24%). Найчастіше вивчають мову студенти, або ті, хто перебуває в пошуку роботи. Мовні курси частіше відвідують люди середнього і передпенсійного віку.

ОЦІНКА ЗАХІДНОЇ ДОПОМОГИ

Абсолютна більшість українців в Європі (72%) вважають, що українським біженцям надається достатньо допомоги. Зокрема, так вважають 84% опитаних українців, які перебувають у Західній і Північній Європі, 65% – в Східній і 47% – в Південній.

Більшість опитаних (61%) вважають достатньою гуманітарну допомогу Україні, у т.ч. 76% опитаних, які перебувають у Північній Європі, 63% – в Східній, 60% – в Західній та 50% – в Південній.

Відносна більшість опитаних (52%) вважають достатньою фінансову допомогу, у т.ч. 66% опитаних, які перебувають у Північній Європі, 53% – в Східній, 52% – в Західній та лише 34% – в Південній.

Разом з тим, більше половини опитаних (56%) незадоволені наданням Україні озброєння, у т.ч. 35% опитаних, які перебувають у Північній Європі, 48% – в Східній, 69% – в Західній та 72% – в Південній.