Новини та прес-релізи

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.  

Знайомимо з шостою темою масштабного дослідження:  чи була перебільшена загроза від коронавірусу?

Загалом, в світі майже половина опитаних згодна з твердженням, що загроза коронавірусу була перебільшеною. Ще чверть дала невизначену відповідь “і згодні, і не згодні”. Інші або не згодні, або не дали відповідь

• В Україні одна з найбільших в Європі кількість згодних з твердженням про перебільшення коронавірусної загрози: 53% згодні з твердженням, 30% не згодні, 16% і згодні, і не згодні. В інших країнах Європи з цим твердженням було менше згодних.
• Загалом з твердженням “Я вважаю, що загроза від коронавірусу була перебільшена” найбільше згодні (більше 60%) опитаних у п’яти країнах: Боснії і Герцеговині, Косово, Азербайджані, Румунії і Грузії.
• Близький Схід також демонструє високий рівень згоди з тим, що загроза COVID-19 була перебільшеною: Афганістан (62%), Ірак (59%) і Сирія (57%),
• Найбільший відсоток не згодних з цим твердженням спостерігається серед європейських країн: це Іспанія, Швеція, Велика Британія та Німеччина.  
• В США і Канаді майже однаковий відсоток згодних відносно не згодних з твердженням про перебільшення загрози.
• Щодо південної Америки, в Мексиці один з найвищих в світі відсотків тих, хто вважає: загроза від коронавірусу не була перебільшеною. В Аргентині і Еквадорі також схожий показник.

‍

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.  

Знайомимо з п’ятою темою масштабного дослідження: рівень демократії.

Україна є шостою серед досліджуваних країн по рівню цілковитої згоди з твердженням що “Демократія може мати свої недоліки, але це - найкраща система правління”. У цьому тренді вона приєднується до Європейських країн, перші п’ять позицій займають Швеція, Австрія, Німеччина, Іспанія, Швейцарія.  

В цілому в Україні з цим твердженням згодні 64%, 14% і згодні, і не згодні, і лише 16% з цим не погодились.

Найбільше незгодних з тим, що демократія найкраща форма правління серед опитаних в Іраку, Кенії, Пакистані, Перу, Молдові.

Також Україна входить у топ десять країн, які відповіли що їх країною керує воля народу. З цим погодились 44%, 17% частково згодні, однак 36% так не вважають. Серед країн, які вважають що їх державою керує воля народу Швеція, Індія, Афганістан, Косово, Швейцарія, Малайзія.

Найменше відчувають, що народ керує країною у Боснії та Герцеговині, росії, Болгарії, Північній Македонії.

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.  

Знайомимо з четвертою з десяти темою масштабного дослідження:  готовність за умов війни воювати за свою країну.

Україна має найвищу готовність воювати за свою країну серед Європейських країн, при чому  питання для українців було прямим і не носило гіпотетичний характер. Відсоток тих, хто готовий, становить 62%, що майже удвічі більше за тих, хто не готовий – таких 33%, тих, хто ще не визначився із відповіддю всього 4%.  

• Найбільшу готовність за умов війни воювати за свою країну демонструють респонденти з країн Азії.
• Вірменія та Саудівська Аравія продемонстрували найвищий рівень готовності воювати за власну країну: їх показники складають відповідно 96% та 94%. Високий рівень готовності також мають такі країни як Азербайджан, Грузія, Афганістан, Індія та Пакистан.
• У країнах Америки та Європи найбільший показник тих, хто не визначився.
• Вищу готовність воювати демонструють респонденти з країн Центрально-Східної Європи, найнижчу – Південної. Загалом найменше серед європейських країн готові воювати за свою державу в Італії, Німеччині, Австрії, Іспанії, Болгарії.
• В цілому найменше тих, хто відповів, що готовий воювати за свою країну серед японців.
• Серед сусідів України відносно більшу готовність воювати за свою країну вислови у Молдові, де цей відсоток трохи більше половини. У Румунії та Польщі відсоток готовності воюти дещо менше половини опитаних.

‍

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.    

Знайомимо з третьою темою масштабного дослідження: ставлення до BRICS. BRICS це міжурядова організація, до складу якої входять Бразилія, росія, Індія, Китай, Південна Африка, Єгипет, Ефіопія, Іран та Об’єднані Арабські Емірати.

За загальним показником серед всіх країн немає ні вираженого негативного, ні вираженого позитивного ставлення до альянсу.

• Найбільш негативне ставлення до глобального альянсу БРІКС демонструють респонденти в США та в країнах Європи. Загалом найбільш негативне ставлення до альянсу має Швеція.
• Україна також входить до тих країн, що мають найбільш негативне ставлення до альянсу. Водночас, серед українців 40% не знають нічого про цей альянс.
• Навіть серед членів альянсу частина громадян не поінформована про це: серед опитаних в новоприєднаній Суадівській Аравії половина не знає нічого про альянс.
• Серед опитаних країн-членів найбільший відсоток негативного ставлення до альянсу спостерігається у Індії. А найбільш позитивне ставлення серед росіян.
• В цілому найбільш позитивне ставлення до глобального альянсу БРІКС демонструють респонденти з країн Африки, Латинської Америки, Центральної Азії.

‍

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.    

Знайомимо з другою з десяти темою масштабного дослідження: ядерна загроза.

Україна входить до країн, серед яких найнижчий рівень страху щодо ядерної загрози.

• Загалом протягом року у світі не відбулося значного зменшення страхів від ядерної загрози. Дві п'ятих опитаних зараз бачать високий ризик використання ядерної зброї. Майже така ж частка оцінок помірного ризику, і лише 14% не бачать ризику.
• В цілому у європейських країнах менше респондентів оцінюють загрозу застосування ядерної зброї як високу, ніж в країнах Азії, Африки та Південної Америки, де оцінки щодо ядерної загрози більш песимістичні.
• Водночас найбільше бояться ядерної загрози серед європейських Італія, Португалія, Румунія, де більше половини оцінила загрозу як високу.
• Індонезія, Нігерія, Еквадор, Сирія, Аргентина - мають найвищий показник оцінки ядерної загрози як високої.
• Натомість Україна, Іран, Пакистан, Вірменія - мають найвищий відсоток, що такого ризику немає.
• Наймолодша група респондентів має найбільш песимістичні оцінки щодо ядерної загрози.  

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу. В Україні опитування проводила Група Рейтинг.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International.

Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.  

Знайомимо з першою з темою масштабного дослідження: очікування від 2024 року.

Загалом, близько 40% опитаних у всьому світі очікують кращого майбутнього року, близько 25% — очікують гіршого. Ще третина очікують такого ж року як попередній.

• Більшість людей по всьому світу очікує, що 2024 рік буде відзначатися неспокоєм, а не миром.
• Більшість також прогнозують економічні труднощі, а не економічне процвітання у наступному році.
• В Україні 26% очікують більш мирного року, 33% — більш неспокійного і 36% — такого ж. Решта не змогли відповісти.
• Західні країни визначаються більшою стурбованістю. Найпозитивніші очікування мають країни Глобального Півдня та Далекого Сходу, наприклад, Афганістан та Індонезія, які досягають 68% позитивних очікувань щодо миру та війни.
• Україна також демонструє більш позитивні очікування щодо 2024 року порівняно з іншими країнами — кожен другий сподівається на кращий рік, ніж попередній.
• Натомість найнижчий рівень очікувань на позитивні зміни у 2024 році демонструють європейські країни.

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.

Нове всеукраїнське опитування Міжнародного республіканського  інституту ( IRI ) показало, що абсолютна більшість українців вірить у те, що Україна переможе Росію у війні, і оптимістично бачать майбутнє країни. Високою залишається і підтримка вступу України до Європейського Союзу (ЄС) та НАТО. Опитування було проведено Соціологічною групою "Рейтинг".

Українці переважно оптимістично бачать майбутнє. Коли їх запитали, чи переможе Україна, переможе у війні з Росією, 88% відповіли "так". Крім того, 80% вважають, що майбутнє їхньої країни виглядає "скоріше обнадійливим".

Опитування також показує, що Україна прагне зближення із Заходом. 77% українців підтримали б приєднання до ЄС на противагу митному союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Також 77% заявили, що голосували б за приєднання України до НАТО, якби референдум проводили сьогодні.

‍

Опитування було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Центру  аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту  (IRI) по всій Україні (крім окупованих територій Криму та Донбасу) 17-21 лютого 2024  року. Метод опитування – Computer Assisted Telephone Interviewing (CATI) – телефонні  інтерв'ю з використанням комп'ютера, на основі випадкової вибірки мобільних номерів.  Всього було опитано n=2000 жителів України віком 18 років та старше. Отримані дані  опитування поважено за регіональними (область проживання та тип населеного  пункту) та віковими показниками з використанням даних Державної служби  статистики України станом на 1 січня 2022 року. Помилка репрезентативності  дослідження з довірчою імовірністю 0,95 не перевищує ±3,5 відсоткових пунктів для  повної вибірки. Коефіцієнт досяжності респондентів – 14%. Опитування було проведено  за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) .

У межах дослідження «Правосуддя в контексті російської збройної агресії» проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», за підтримки Швейцарії через Відділ миру та прав людини, були отримані результати щодо розуміння українцями справедливості, покарань та компенсацій у контексті військової агресії росії; уявлень про колабораційну діяльність та вшанування пам’яті.

Оцінка ситуації

   
• 78 % респондентів вважають, що економічна ситуація в країні погіршилася за останній рік, 6 % — що покращилась, ще 13 % — що вона не змінилась. 59 % вказали про негативні зміни в матеріальному стану родини, водночас для 36 % стан справ не змінився, для 4 % — змінився на краще. Половина опитаних зазначили про погіршення відчуття впевненості в майбутньому та політичній ситуації в країні. В динаміці, порівняно із листопадом 2022 р., показники погіршення ситуації значно зросли. Для четвертої частини опитаних у цих сферах нічого не змінилось, ще близько 15 % спостерігають покращення. 

Втрати внаслідок війни

   
• Серед втрат, які понесли респонденти внаслідок війни, 50 % зазначили про погіршення психоемоційного стану, ще близько 40 % про погіршення стану фізичного здоров’я. Близько 30 % втратили доходи. Про роз’єднання сім’ї зазначили 23 %, про втрату роботи — 22 %. Близько 20 % опитаних вказали на загибель, або поранення близької людини та розірвання стосунків з членами родини.
   
• Найгіршою, на думку опитаних українців, шкодою яку спричинила росія є загибель цивільних (68 %) та військових (65 %), поранення та набуття інвалідності громадянами (40 %).
   
• Ключовими постраждалими внаслідок російської агресії, за результатами опитування, є родичі загиблих (60 %); особи, що пройшли полон (41 %); особи що зазнали фізичних ушкоджень (34 %), втратили житло (33 %). Ці ж категорії, а також ветеранів війни і родичів зниклих безвісті респонденти виділяють як тих, кому першочергово має бути спрямована компенсація шкоди. 
   
• Думки респондентів щодо доцільності підтримки й тих українців, які перебувають за кордоном розділились: 40 % вважають, що підтримка має надаватись, 57 % — що ні. Про необхідність підтримки частіше зазначає молодь, а також мешканці деокупованих, прифронтових територій і зони бойових дій.  

Розуміння справедливості

   
• Для 47 % опитаних поняття справедливості в контексті військової агресії росії проти України означає покарання винних у військових злочинах; для 30 % — встановлення правди щодо всіх подій, ще для 17 % — компенсація збитків усім постраждалим;
   
• З тим, що справедливості можна буде досягнути без арешту та суду над винними в нападі на Україну та військових злочинах не погоджуються 75 % респондентів. З можливістю досягнення справедливості за таких умов погоджуються 22 %.
   
• Серед пріоритетних напрямів діяльності української влади та суспільства в забезпеченні справедливості, опитані найчастіше зазначали про притягнення винних до відповідальності (55 %), очищення влади через усунення та недопущення до неї тих, хто співпрацював з окупантами (46 %), знаходження зниклих безвісти та повернення депортованих осіб (30 %). Близько чверті опитаних зазначали про встановлення фактів злочинів та отримання фінансової компенсації, кожен п’ятий - про посилення санкцій та замороження активів росії та її громадян.
   
• Встановлення справедливості для жертв для постраждалих від війни, на думку половини опитаних найбільше залежить від Президента. 37 % опитаних вбачають відповідальним Парламент, 35 % — Уряд. Близько четвертої частини опитаних вважає, що відповідальними є громадяни України, молодь поділяє цю думку частіше за інші вікові групи.
   
• Майже 90 % респондентів вважає, що разом із судовим розглядом мають застосовуватися і додаткові механізми забезпечення справедливості (комісії люстрації, встановлення правди про події війни, компенсація шкоди постраждалим): 51 % зазначили, що вони мають застосовуватися на постійній основі, 38 % — що на тимчасовій. Більшість опитаних (84 %) вважають, що такі механізми мають діяти на території всієї України. 
   
• Законність та правомірність діяльності цих інституцій забезпечить їхнє створення на основі угоди між Україною та кількома іншими країнами — таку думку поділяють 41 % опитаних. 24 % вважають, що на це вплине створення таких інституцій через зміни в Конституції та законодавстві, ще 18 % — що діяльність додаткових інституцій мають затвердити структури ООН.
   
• Питання виправданості самосуду щодо винних у воєнних злочинах є неоднозначним серед опитаних: 46 % вважають самосуд виправданим, 51 % — протилежної думки.
   
• Абсолютна більшість (95 %) респондентів вважають важливим забезпечити відкритість та регулярне інформування громадян та постраждалих про перебіг розгляду судами справ щодо воєнних злочинів.
     

Уявлення про реінтеграцію

   
• Запровадження міжнародної тимчасової адміністрації для забезпечення процесу адаптації на звільнених територіях Донбасу та Криму підтримують 76 % респондентів, проти цієї ідеї - 20 %.
   
• На думку більшості респондентів, держава повинна вже зараз реалізовувати заходи для підтримки та налагодження зв’язку з населенням, що лишилось на окупованих територіях. 47 % вважає, що такі ініціативи мають бути спрямовані лише на тих, хто підтримує Україну, 40 % — на всіх, хто лишився на окупованих територіях. 8 % вказали, що такі заходи не є пріоритетними, ще 3 % вважають, що держава взагалі не має витрачати на це ресурси.
   
• Серед заходів підтримки населення, що лишилось на окупованих територіях близько 40 % опитаних називають соціальні та пенсійні виплати, забезпечення трансляції українських, 33% - сприяння в переміщенні людей з окупованих територій. Гарантію визнання отриманих в окупації документів та організацію безпечного доступу до державних послуг зазначають близько 30 %, програми залучення молоді з окупованих територій - 23%.
   
• 54 % опитаних вважають, що не варто застосовувати обмеження в правах (право голосувати, займати певні посади, вести господарську діяльність) для мешканців окупованих територій, ще 43 % — мають протилежну думку. Про доречність обмеження прав для українських громадян, що виїхали за кордон вказали 29 % респондентів, проти такої ініціативи — 68 %.
   
• Ситуацією, умовами життя на окупованих територіях постійно цікавляться 34 % респондентів, ще 25 % цікавляться часто. Зрідка цікавиться 33 % опитаних, ще 7 % майже ніколи, або ніколи не цікавляться. Частіше ситуацією цікавляться респонденти старших вікових категорій та ті, хто має родичів на окупованих територіях.
   
• З тим, що отримання російського громадянства може бути виправданим, однозначно погоджується 10 % респондентів, ще 39 % — скоріше погоджуються. 46 % опитаних не погоджується. Частіше не погоджуються з можливістю виправдання отримання російського громадянства респонденти, що не мають родичів на окупованих територіях, мешканці центральних та західних регіонів.
     

Уявлення про колабораційну діяльність

   
• Найчастіше опитані відносили до колабораційної діяльності перебування на керівних посадах в органах окупаційної влади (50 %), військову службу в лавах окупаційних збройних сил (47 %), участь в організації т.з виборів та референдумів (46 %), службу в правоохоронних, судових органах (32 %), перебування на будь-яких посадах в органах окупаційного місцевого самоврядування. Респонденти, що мешкають у зоні бойових дій частіше за інших вказували на колабораційний характер обіймання посад місцевого окупаційного самоврядування.
   
• 52 % опитаних вважають, що кримінальній відповідальності підлягає будь-яка співпраця з окупаційними адміністраціями, 47 % — лише та, яка призвела до тяжких наслідків та злочинів.
   
• Більшість (66 %) респондентів вважають, що в якості покарання за взаємодію з окупаційною владою може виступати обмеження щодо зайняття певних посад. Четверта частина вважають доречним застосування штрафу; обмеження участі в громадському житті, громадські роботи можуть виступати покаранням на думку близько 20 % опитаних. Мешканці зони бойових дій та прифронтових територій дещо частіше обирають громадські роботи, як потенційне покарання.
   
• Покарання за співпрацю з окупаційними адміністраціями, у вигляді позбавлення права займати державні посади, чи вести господарську діяльність має бути безстроковим на думку 66 % опитаних. Ще 30 % вважають, що воно має бути обмеженим у часі.
   
• 61 % респондентів вважає, що ступінь та некримінальні форми покарання за колабораційну діяльність має визначати суд. Близько чверті вважають, що такі рішення мають приймати місцеві органи влади; жителі громади безпосередньо, більше 20% - постраждалі та їхні родичі. Активна участь громади є більш актуальною для старших респондентів, роль судів та місцевої влади - для молоді.  

Можлива амністія

   
• На думку близько 40 % респондентів, амністія може надаватися засудженим за злочини, що не призвели до загибелі людей, або за умови виконання суспільно корисних робіт із відновлення країни. Надання важливих та правдивих показань, сплата компенсації постраждалим, можуть бути підставою для амністії, на думку близько чверті опитаних. Добровільне зізнання у конкретному злочині може бути такою умовою для 20% опитаних. 14 % опитаних вважають амністію для осіб, винних у скоєнні воєнних злочинів під час війни, неможливою за будь-яких умов. 
   
• Серед категорій мешканців окупованих територій, які співпрацювали з окупантами та до яких можна було б застосувати амністію, 58 % респондентів вказали на вчителів, лікарів, соціальних працівників; 33 % — на керівників місцевих комунальних підприємств (шкіл, лікарень, комунальних підприємств). 17 % респондентів вважають, що амністія не може бути застосована до жодної групи. 

Уявлення про майбутнє

   
• Серед ініціатив, які опитані готові підтримати задля стабілізації ситуації в країні після війни, четверта частина готова погодитись на збереження статусу автономії Криму. Близько 20 % готові підтримати запровадження перехідної адміністрації під егідою ООН на звільнених територіях Донбасу та Криму; надання звільненим територіям розширених економічних повноважень. Надання звільненим територіям Донбасу статусу автономії готові підтримати 17 %. 23 % опитаних не готові підтримати жодну з подібних ініціатив.
   
• Більше 90 % респондентів вважає, що Україна має спільне майбутнє з мешканцями територій, що були окуповані у 2022-му році. 83 % опитаних вбачають спільне майбутнє з мешканцями Криму та Донбасу, які були окуповані у 2014-му році.
   
• Про потребу в національному обговоренні між представниками різних регіонів України про формат спільного майбутнього, після звільнення окупованих територій, зазначають 83 % опитаних, ще 14 % мають протилежну думку.
   
• На думку 48 %, обговорення має бути розпочате після завершення війни, водночас 32 % респондентів вважають, що процес має початись уже зараз. Ще 19 % вказали, що обговорення має початись після стабілізації ситуації на фронті. 51 % вбачають ініціатором процесу громадян України, 39 % — місцеві органи влади, 33 % — національні органи влади, 30 % — громадські організації.
     

Вшанування пам’яті

   
• Майже 70 % респондентів брали участь у заходах із вшанування пам’яті постраждалих, загиблих внаслідок агресії росії: 34 % у випадках, що стосувались близьких людей, чи їх особисто, 35 % у офіційних заходах на рівні держави, або громади. 30 % не брали участі в таких заходах. Молодь та мешканці західних, центральних регіонів частіше зазначали про участь у меморіальних заходах.
   
• Питання історичної пам’яті та відповідної державної політики є важливим для 91 % респондентів.
   
• 94 % опитаних погоджується з твердженням, що Україна має вже зараз гідно вшановувати пам’ять жертв збройної агресії росії, зокрема через різні національні та місцеві ініціативи.
   
• До перейменування міст, вулиць чи площ на честь загиблих воїнів, військових, ветеранів ставиться позитивно майже 90 % опитаних. До перейменування топонімів на честь волонтерів позитивно ставиться 78 %, на честь мирного населення — 68 %, військово-політичного керівництва країни — 57 %.
   
• На думку 42 % респондентів, координатором ініціатив із вшанування пам’яті жертв російської агресії мають виступати національні державні органи. Також роль має бути надана місцевим органам влади (34 %), постраждалим та членам їхніх родин (29 %), громадським організації (27 %), асоціаціям постраждалих (18 %), церкві та релігійні діячам (5 %).

• Відповідно до результатів опитування Соціологічної групи «Рейтинг», 28% опитаних мешканців Чернігова оцінили свій емоційний стан за останній тиждень як спокійний, 36% – як напружений, 35% – дали посередні оцінки. Вищий рівень тривожності фіксується серед жінок, старших людей та з нижчим рівнем доходів.
• Більше половини опитаних (52%) вважають малоймовірним повторний наступ на Чернігів у найближчі півроку. Близько 15% із високою ймовірністю оцінили його повторну можливість, 28% дали посередні оцінки.
• 74% опитаних впевнені, що Україна зможе відбити напад Росії , більше 20% мають протилежну думку. За останні півтора роки зменшилася кількість тих, хто впевнений у можливості відбити напад Росії (з 93% у грудні 2022 р. до 74%).
• Майже 70% вважають за неможливе відновлення дружніх відносин українців з росіянами за деяку годину після закінчення війни. 20% вважають це можливим через 20-30 років, 6% - через 10-15 років, 2% - протягом кількох років.
• Близько 60% опитаних зауважили, що мають когось із близьких родичів, хто служити на війні. 
• Серед політиків опитані найбільше довіряють В. Залужному (87% – довіряють, 7% – не довіряють). В.Зеленському довіряють 57%, не довіряють – 39%, С.Притулі довіряють 46%, не довіряють – 43%, В.Кличку довіряють 34%, не довіряють – 48%, П.Порошенка довіряють 17%, не довіряють – 79 %.
• Діяльністю в.о.міського голови Чернігова О.Ломако та міської ради задоволені майже 60% , не задоволені – 30%. Діяльністю Чернігівської обласної військової адміністрації задоволено 28%, не задоволено – 53% (у динаміці показник задоволеності погіршився: 59% проти 28%). Діяльністю Чернігівської міської військової адміністрації задоволено 27% , незадоволено – 55%. РоботуГолови обласної військової адміністрації В.Чаусапозитивно оцінили 24%, негативно – 68%. Роботу начальника міської військової адміністрації Чернігова Д.Брижинського позитивно оцінили 19% , негативно –59%. 
• Понад 80% вважають, що обрана міська рада має займатися питаннями забезпечення життєдіяльності міста . 11% вважають, що це має робити призначена міська військова адміністрація.
• Майже 65% вважають, що в.о. міського голови О.Ломако ефективно справляється з виконанням обов'язків міського голови. 27% мають протилежну думку. Старші опитані вважають діяльність в.о. міського голови більш ефективною.
• Більше половини опитаних (54%) зазначили, що створення міської військової адміністрації скоріше перешкоджає розвитку міста, 22% - що йде на користь, близько четвертої – не визначились. Найчастіше користь відзначали молодші опитані та більш забезпечені.
• 64% опитаних вважають створення міської військової адміністрації політичним протистоянням з командою колишнього мера В.Атрошенко. 23% оцінили це як необхідність безпеки. Кожен десятий не визначився із відповіддю. Молодь та більш забезпечені частіше зазначали про безпекову необхідність.
• Серед місцевих політиків опитані краще ставитися до В.Атрошенко(83% – позитивно, 12% – негативно). ДоО.Ломакапозитивно ставиться 66%, негативно – 23%. До Чауса позитивно ставляться 25%, негативно – 65%. До Д.Брижинського позитивно ставляться 17%, негативно – 55%, 14% – не чули про таке. 
• 94% чули про рішення Яворівського районного суду, згідно з яким мер Чернігова В.Атрошенко на рік позбавили права обіймати посаду міського голови (59% – багато чули, 35% – щось чули). 76% опитаних не підтримують рішення цього суду, 14% висловили свою підтримку.
•  75% опитаних вважають, що це рішення суду є скоріше тиском на місцеву владу, 15% – вважають це боротьбою з корупцією. 
  
  

Аудиторія: мешканці Чернігова від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю. Вибіркова сукупність: 800 респондентів.  Метод опитування: Особисте формалізоване інтерв'ю (face-to-face).  Ошибка репрезентативності дослідження: не більше 3,5 %. Термін проведення: 1-10 березня 2024р. 

Опитування проведено за ініціативою Українського ветеранського фонду Міністерства з питань ветеранів України. Профінансовано Соціологічною групою «Рейтинг»

• За результатами двадцять сьомого загальнонаціонального опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства з питань ветеранів України 2-5 березня 2024 року,  55% опитаних зазначили, що серед їхніх близьких та рідних є ті, хто брав участь у воєнних діях на території України, з 2014 до 2021 року. 70% мають серед близьких тих, хто воював чи воює на фронті, починаючи з 24 лютого 2022 року. Порівняно з попередніми опитуваннями зростає кількість тих, чиї близькі сьогодні воюють на фронті.  
• 41% опитаних припускають, що можуть стати ветераном у майбутньому, 53% – протилежної думки. Найчастіше про можливість стати ветераном говорили мешканці західних регіонів, наймолодші респонденти, чоловіки, ті, хто має родичів та ближніх, котрі воювали з 2014 року та воюють зараз.
• У суспільстві надалі фіксуються найвищі показники довіри до військових:  96% довіряють ветеранам АТО, які зараз знову воюють, по 94% довіряють військовим ЗСУ та ветеранам нинішньої війни, 84% – ветеранам АТО (ООС) 2014-2021 рр., які зараз . Незалежно від регіону та віку абсолютна більшість довіряють цим категоріям населення.
• Серед ризикових явищ, з якими можуть зіткнутися ветерани російсько-української війни після повернення зі служби, на перших місцях – психоемоційна нестабільність, проблеми з фізичним здоров'ям, труднощі з отриманням медичної допомоги, відсутність інклюзивного простору та адаптованого робочого місця для осіб з інвалідністю, а також проблеми з оформленням соціальних пільг. Також опитані вважають досить ймовірними проблеми конфліктів у сім'ї, батьківщині, відсутність роботи, нерозуміння суспільства, невідповідність військового досвіду для громадянського життя та зловживання алкоголем чи наркотиками. Близько половини опитаних зауважили про ризик самогубств серед ветеранів. Про ризики порушення законів та участі у злочинності зазначили близько третини опитаних. Водночас у порівнянні з опитуванням у вересні 2023 року зросла кількість тих, хто вбачає ризики всіх вищезазначених проблем. Найгостріше наявність згаданих проблем відчувають близькі ветеранів, які воювали з 2014 року та воюють зараз.  
• Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни: у серпні 2022 року таких було 69%, у січні 2023 – 53%, у вересні 2023 – 33%, у марті 2024 – 25 %. Сьогодні тих, хто вважає інакше, – понад 60%. Найчастіше негативної думки щодо виконання зобов'язань держави перед ветеранами дотримуються мешканці західних регіонів, а також ті, хто має близьких, які воювали з 2014 року та воюють зараз.
• 76% опитаних вважають, що суспільство сьогодні поважає ветеранів. Водночас у порівнянні з опитуванням у вересні 2023р. їхня кількість майже не змінилася  (у вересні таких було 79%). Протилежну думку сьогодні мають 18%. Більше таких серед мешканців західних регіонів та молоді.
• Дещо зросла кількість тих, хто зазначив, що добре чи скоріше поінформовані про проблеми ветеранів (56%). 42% – зазначили, що не поінформовані. Найбільше останніх серед мешканців зі східних областей, осіб старшого віку, жінок.

• Загалом більшість вважає дружніми до України США і Великобританію (по 81%), Німеччину (80%), Польщу і Литву (по 79%), Канаду (78%), Францію (70%), Японію (55%).  
• Польща залишається дружньої країною для більшості українців, однак позитивна оцінка зменшилася з 94% до 79% порівняно з минулим роком. Крім того, з 79% до 33% знизилася частка тих, хто вважає Польщу однозначно дружньою.
• Хоча для більшості українців США продовжує сприйматися дружньою країною, однак також з 61% у червні до 35% наразі знизилася частка тих, хто говорить про однозначну дружність США, й натомість обирає варіант «скоріше дружня». 
• Абсолютна більшість українців вважає ворожими країнами рф (97%), Білорусь (90%), Іран (75%). 
• Китай і Угорщина перейшли в категорію скоріше недружніх країн: 58% вважають ворожим Китай, і 52% - Угорщину. Раніше ці дві держави сприймалися більш нейтрально: Китай у червні 2023 вважали ворожою країною 34% опитаних, а 52% – нейтральною, а Угорщину вважали раніше ворожою країною 42% опитаних, ще 26% – нейтральною.
• До Білорусі ставлення також погіршилось: з 56% до 71% виросла частка респондентів, які ставляться до Білорусі як до абсолютно ворожої країни.
• Нейтрально-дружнім вважають Ізраїль: 44%  оцінили як нейтральну, 38% – дружню. Туреччину українці розглядають більше як нейтральну країну (51%). Водночас, порівняно з червнем 2023 з 40% до 30% знизилася поширеність думки, що Туреччина є дружньою країною. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 10-11 лютого 2024 р. Профінансовано Групою Рейтинг в рамках 26-ої хвилі Моніторингу, який започаткований та проводиться з третього дня повномасштабного вторгнення росії.

В рамках двадцять шостої хвилі загальнонаціонального опитування Соціологічною групою Рейтинг було проведене дослідження динаміки суспільних настроїв населення України. 

КЛЮЧОВІ ВИСНОВКИ

• Оцінка напряму справ як правильного знизилась до 36%, і наразі негативна оцінка (46%) переважає. 
• Гордість – усе ще найчастіша емоція респондентів щодо України (так відповіли 56% опитаних). Але у динаміці гордість дещо знизилась, натомість зросла частка відчуття суму (з 29% до 39%) і страху (з 11% до 21%).
• Більшість українців упевнені у здатності України відбити напад рф (85%). Але за умови відсутності міжнародної підтримки у перемозі впевнені лише 19%.
• Збільшились очікування, що для перемоги знадобиться понад рік: цей показник зріс з 25% у червні 2023 до 39% наразі. 
• Чим старші респонденти, тим більш позитивні їх очікування щодо перемоги та стану справ в країні. 
• Необхідними умовами для перемоги українці, в першу чергу, називають збільшення озброєння, в другу чергу – подолання корупції, зміну влади, згуртованість суспільства, допомогу партнерів, мобілізацію.
• Захоплення росією нових територій більшість респондентів вважають малоймовірним.

ОЦІНКА ЗАГАЛЬНОЇ СИТУАЦІЇ

• На думку 36% опитаних, справи в країні йдуть у правильному напрямку, натомість 45% вважають, що справи рухаються у неправильному напрямку. Ще 19% не змогли відповісти.
• Після піку позитивних настроїв протягом 2022-го, продовжується зниження оцінки стану справ в Україні. В результаті вперше із березня 2022 негативна оцінка загального стану справ у країні переважає позитивну. 
• Старші респонденти мають загалом більше оптимізму. Серед українців віком 51+ рух справ оцінюють позитивно 44% (проти 39%, які вважають, що справи рухаються у неправильному напрямку). Це єдина вікова категорія, де позитивна оцінка переважає над негативною. Тоді як серед наймолодших правильним вважать напрям лише 27%. 
• У західних регіонах дещо більш поширена оцінка, що справи йдуть у неправильному напрямку. 

ЕМОЦІЇ ЩОДО УКРАЇНИ

• На питання які дві емоції, респонденти відчувають, коли думають про Україну, найчастіше називали гордість (56%), потім сум (39%) і страх (21%).
• Загальна тенденція – це зростання негативних емоцій і певне зменшення оптимізму. У серпні 2022 гордість відчували 75%, наразі 56%, хоча все одно ця емоція залишається домінуючою. 
• Також з серпня 2022 до лютого 2024 зросло відчуття суму (з 29% до 39%) і страху (з 11% до 21%).
• Упевненість/невпевненість у перемозі України загалом відповідає схильності до позитивних/негативних емоцій. Наприклад, серед тих, хто переконаний у перемозі, вища частка гордості (64% проти 21%) та радості (12% проти 2%) за країну. А серед невпевнених у перемозі навпаки переважає сум (56% порівняно 36%), та більшим є страх (25% проти 21%), гнів (18% проти 7%), сором (19% проти 5%).
• Молодші покоління віком частіше відчувають сум (по 41%) і гнів (10%), ніж старші (36% і 7% відповідно). З іншого боку, молодь віком 18-35 років частіше відчуває зацікавленість (15%) щодо майбутнього України.
• Страх – емоція, яка помітно коливається між різними категоріями респондентів. Наприклад, це відчуття більш поширене серед ВПО (31% проти 20%), серед респондентів, чиї родичі зараз в ЗСУ (25% проти 19%), і серед молоді (26% проти 20% серед старших респондентів).

ВПЕВНЕНІСТЬ В ПЕРЕМОЗІ УКРАЇНИ

• Абсолютна більшість респондентів (85%) в цілому впевнені, що Україна зможе відбити напад рф. 15% не впевнені у цьому. 
• Важливою умовою перемоги є міжнародна підтримка: лише 19% опитаних вважають, що перемога України можлива без міжнародної допомоги, відповідно 79% не впевнені, що без західної допомоги вдасться перемогти.
• Загальний відсоток переконаних у перемозі суттєво не змінився, але за півроку знизився відсоток тих, хто був у цьому абсолютно впевнений: у червні абсолютна певність щодо перемоги була у 71% українців, наразі – у 42%. Водночас, зріс відсоток тих, хто не вірить в перемогу (з 3% у червні минулого року до 15% зараз).
• Більше абсолютної упевненості у перемозі України мають старші, а також ті, чиї родичі воюють. Якщо серед 18-35-річних українців абсолютно впевнені у перемозі 31%, то серед респондентів віком 51+ таких 50%.
• 31% вважають, що для перемоги над росією Україні знадобиться півроку чи менше. Однак частіше (39%) говорять, що для перемоги потрібно більше року. Така позиція стала загалом більш поширеною порівняно з червнем 2023 (тоді так вважали 25%).  
• Чим молодші респонденти, тим довшим, на їхню думку, є шлях до перемоги: молодь віком 18-35 років більш схильна вважати, що для перемоги потрібно понад рік (52%), аніж респонденти віком 36-50 (38%) або 51 і старше (31%).
• Мешканці східних областей найменш упевнені в конкретних часових рамках перемоги: серед східного регіону 38% опитаних не змогли відповісти коли чекати перемогу, у той час як в інших регіонах частка такої відповіді була не більше чверті.

ЩО ПОТРІБНО УКРАЇНІ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ (ВІДКРИТЕ ЗАПИТАННЯ)

• Респондентам запропонували самим назвати три речі, які потрібні для перемоги України. Найчастішими були відповіді пов’язані зі збільшенням зброї (46%). У відповідях йшлося про збільшення обсягу зброї загалом та поставок від партнерів, виготовлення власної зброї, забезпечення боєприпасами та сучасною зброєю, літаками, дронами, важкою технікою (наприклад, танками) тощо. На другому місці за частотою називали необхідність побороти корупцію (34%) – таку альтернативу називали частіше ті, хто не дуже впевнений у перемозі. 
• Третє місце (близько 20%) поділяють такі запити:
  - єдність і згуртованість українського суспільства; 
  - потреба у зміні влади. Зазвичай респонденти вказували перезавантаження політичного керівництва загалом або згадувалися конкретні органи (потреба в новій Верховній Ради, нових депутатах, Президенті, тощо);
  - допомога партнерів Україні в цілому;
  - мобілізація, збільшення армії.
• Близько 14% також називали важливим фактором терпіння населення та віру у перемогу. 6-9% важливим для перемоги називали гроші на армію, розвиток економіки та переведення її на воєнні рейки, а також активність громадян й підтримка ЗСУ. Рідше (близько 3%) говорили про сильне військове командування, переговори, повернення Залужного, діалог влади та суспільства. Поодиноко (до 2%) також називали боротьбу із зрадниками, соціальну справедливість, розвиток міжнародних відносин.  

• Є різниця у запитах залежно від упевненості людини у перемозі. Наприклад, упевнені у перемозі майже удвічі частіше говорять про потребу збільшення обсягу зброї, а також про необхідність єдності/згуртованості суспільства. Натомість невпевнені у перемозі дещо частіше вказують на потребу подолати корупцію та змінити владу.

ОЦІНКА ЗАГРОЗ

• Загалом більшість українців вважає малоймовірним захоплення росією нових територій (64%). 
• Більше половини не вірять також у масові заворушення/протести (53%). Так само більше половини вважають скоріше малоймовірним встановлення військової диктатури. Водночас, щодо ризику встановлення диктатури чинної влади респонденти висловились дещо гірше: такий сценарій 46% вважають малоймовірним, 20% вагаються, і 24% думають, що це можливо.
• Більш ймовірними загрозами українці вважають загострення економічної (48%) та політичної (45%) кризи. Ще до 35% вагаються чи це можливо, і до 20% вважають, що кризи не буде.
• Респонденти, які упевнені у перемозі України, загалом мають більше оптимізму відносно і інших подій: наприклад, вони не розглядають як можливий сценарій захоплення росією нових територій, менше вірять в можливість встановлення диктатури, кризи. 
• Молодші покоління мають дещо песимістичні оцінки щодо загроз, ніж старші. Наприклад, у віковій групі 18-35 років 32% вважають імовірними масові заворушення та протести, хоча серед категорії 51+ років так думають тільки 16%. Також молодші вважають більш вірогідним захоплення нових територій і настання криз.  

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 10-11 лютого 2024 р. Профінансовано Групою Рейтинг в рамках 26-ої хвилі Моніторингу, який започаткований та проводиться з третього дня повномасштабного вторгнення росії.

   Дослідження «Культурні практики та потреби для відновлення населення у деокупованих та прифронтових громадах» реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID "Зміцнення громадської довіри (UCBI)".

Повномасштабне вторгнення Росії на українські території  змінило не тільки фізичний ландшафт українських регіонів, але й призвело до стрімких змін в їх соціальній структурі та соціально-психологічних змін окремих громад та їх членів. Всі без виключення респонденти дослідження підтверджують, що війна змінила їх уявлення про власну культуру, самих себе, підсилила відчуття значущості культури як тої, що формує та підтримує націю у боротьбі за власний суверенітет. 

ПРАКТИКИ ДОЗВІЛЛЯ

За даними кількісного дослідження, зустрічі з друзями (56%), перегляд телепередач вдома (56%) та перегляд контенту в соцмережах (52%) – основні види проведення дозвілля серед респондентів досліджуваних областей України. Слухають музику та читають книги близько 40%, займаються творчістю/хобі – 25%, займаються спортом – 25%, ходять в походи – 16%, відвідують кінотеатри – 15%, ходять до церкви – 15%, грають у настільні ігри – 13%, займають громадськими роботами, волонтерством – 11%. Відвідують театри, музеї – 9%, зоопарки та атракціони – 7%, ходять на концерти – 6%, екскурсійні тури – 6%, відвідують фестивалі – 2%, грають у азартні ігри – 2%. 

У практиках дозвілля очікувано спостерігаються відмінності серед представників різних вікових груп. Так, молодші респонденти (18-35 років) частіше інших зустрічаються із друзями, переглядають контент у соцмережах, слухають музику, займаються творчістю, спортом, переглядають фільми у кінотеатрах, грають у настільні та азартні ігри. Найстарші (51 і старше) натомість частіше інших переглядають телепередачі вдома, читають книги, відвідують церкву. Також є відмінності серед респондентів, котрі проживають у різних типах поселень. Так, мешканці обласних центрів частіше проводять час із друзями, слухають музику, читають книги, займають спортом та різними хобі, ходять в кінотеатри, музеї, зоопарки. 

Серед контенту із соцмереж, який споживають респонденти, переважають новини (статті та відео)  - 75%, кіно та серіали – 64%, музика онлайн – 57%, стрічки із фото та відео – 56%. Близько половини тих, котрі споживають інформацію із соцмереж дивляться пізнавальний й та навчальний контент або документальні сюжети (46-48%). Близько 40% цих респондентів дивляться гумористичні шоу або розмовні інтерв’ю з відомими людьми, блогерів. Близько чверті дивляться стендапи або виступи коміків, розважальні, чи реаліті шоу. 

Серед споживачів телевізійного контенту як продукт споживання переважають фільми та серіали (72%) та новини (66%). Документальні сюжети переглядають 40%, гумористичні шоу – 35%, пізнавальний та навчальний контент – 33%, розмовні інтерв’ю з відомими людьми – 32%, розважальні та реаліті-шоу – 23%. 

Кіно та концерти, чи фестивалі – найбільш цікаві культурні заходи для респондентів (по 45%). Спілкування з однодумцями, гуртки за інтересами цікаві для 36% опитаних, спортзали, танцювальні студії – для 32%, театри – для 31%, виставки – 30%, організовані екскурсії – 27%, творчі гуртки – 23%, зустрічі з відомими діячами – 21%. Рівень зацікавленості культурними заходами має вікові залежності. Так, кіно, спортзали, танцювальні студії, творчі гуртки та зустрічі з відомими культурними діячами більш цікаві молодій аудиторії. Серед старших більш цікавим культурним дозвіллям є спілкування з однодумцями або ж гуртки за інтересами. За типом поселення у містах, особливо великих, спостерігається вищий рівень зацікавленості до усіх видів культурних заходів. Натомість у сільській місцевості та малих містах є спостерігається вищий рівень зацікавленості лише до концертів та фестивалів, а також творчих гуртків. 

Головними мотивами, котрі впливають на рішення відвідувати культурні заходи є особиста зацікавленість до теми або формату заходу (41%), територіальна доступність (38%), доступна ціна (37%). Також доволі значним чинником є наявність компанії, знайомих (31%). Інші чинники такі як склад артистів (14%), благодійна мета заходу, необхідність організації сімейного дозвілля – малозначимими (по 14%). Оголошення у соцмережах та ЗМІ практично не впливають на рішення відвідувати культурні заходи (6%). 

ОЦІНКА МІСЦЕВИХ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ

Більше половини опитаних у всіх областях (за винятком Херсонської) зазначили, що у їхньому населеному пункті цілком або скоріше достатньо закладів культури (напр. бібліотек, клубів, музеїв, мистецьких студій). У той же час не менше третини в цих регіонах зазначили, що таких установ є недостатньо. Частіше про недостатність говорили у Дніпропетровській, Запорізькій та Чернігівській областях. На Херсонщині лише чверть заявили, що культурних закладів достатньо, натомість більше 70% відзначили, що їх не вистарчає. 

Частіше про достатність закладів культури говорили мешканців обласних центрів, а також ті, котрі користуються послугами бібліотек або будинків культури, а також старші респонденти (51 років і старше). 

Ситуація з роботою бібліотек у населених пунктах найкраща у Чернігівській, Сумській та Миколаївській областях, де більше 75% опитаних зазначили, що ці заклади культури працюють у їхніх населених пунктах.  Найгірша ситуація – в Херсонській (21%) та Харківській (48%) областях. В інших регіонах майже 60% зазначили, що бібліотеки сьогодні працюють. 

Загалом лише близько 10% опитаних респондентів, котрі знають про роботу бібліотек, зазначили, що їх відвідують раз на місяць, або частіше. Близько 15% таких респондентів зазначили, що відвідують їх раз на квартал або півроку. Водночас не відвідують ці заклади культури близько двох третин таких опитаних. 

Ситуація з роботою клубів у населених пунктах найкраща у Чернігівській та Сумській областях, де більше 75% опитаних зазначили, що ці заклади культури працюють у їхніх населених пунктах.  Найгірша ситуація – в Херсонській (12%) та Харківській (41%) областях. В інших регіонах близько 60% зазначили, що клуби сьогодні працюють. 

Загалом лише близько від 14% до 20% опитаних респондентів, котрі знають про роботу клубів, зазначили, що їх відвідують раз на місяць, або частіше. Від 20 до 30% таких респондентів зазначили, що відвідують їх раз на квартал або півроку. Водночас не відвідують ці заклади культури від 30% до 40% таких опитаних. Найбільше останніх у Харківській та Дніпропетровській областях. 

Оцінюючи роботу бібліотек за декількома критеріями, їхні відвідувачі відносно краще оцінили роботу працівників цих закладів культури. Також високі оцінки отримали перелік послуг та заходів, а також стан приміщення та матеріальна оснащеність бібліотек. 

Найкращі оцінки роботи бібліотек за різними критеріями зафіксовані серед респондентів Харківської, Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської,  областей. Серед відвідувачів бібліотек Чернігівської та Сумської областей відносно частіше фіксувалися невизначені оцінки щодо оцінки роботи цих закладів культури. 

Оцінюючи роботу клубів за декількома критеріями, їхні відвідувачі відносно краще оцінили роботу працівників цих закладів культури. Також високі оцінки отримали перелік послуг та заходів, а також стан приміщення та матеріальна оснащеність бібліотек. Водночас за останніми трьома критеріями оцінки дещо гірші у порівнянні із оцінками роботи бібліотек щодо стану приміщення та особливо переліку послуг та заходів. 

Найкращі оцінки працівників клубів зафіксовані серед респондентів Харківської та Сумської областей. За критерієм стан приміщення відносно кращі оцінки серед респондентів Харківської та Одеської областей. За матеріальною оснащеністю – у Харківській, Одеській та Запорізькій областях. За переліком послуг та заходів − у Харківській, Сумській, Дніпропетровській та Одеській областях. 

У Херсонській області питання  про критерії задоволеності будинками культури не аналізувалися через недостатню кількість респондентів, які їх відвідують.

Більше 70% не підтримують ідею закриття закладів культури (клуби, бібліотеки) в малонаселених пунктах, якщо вони не справляються зі своїми функціями. Підтримують таку ініціативу 22%.

У регіональному розподілі не спостерігається суттєвих відмінностей у ставленні до такої ініціативи: не менше 70% опитаних в усіх областях не підтримують таку ідею. У вікових групах дещо вищий рівень підтримки (до 27%) оптимізації закладів культури спостерігається серед молодої аудиторії (18-35 років). Водночас навіть серед них тих, хто не підтримує таку ініціативу – 70%. Також не фіксується відмінностей у ставленні до такої ідеї серед тих, хто відвідує або не відвідує бібліотеки. Натомість серед тих, хто не відвідує клуби є дещо вищий рівень підтримки закриття закладів культури (27%), ніж серед тих, хто користується послугами цих закладів (18%). 

Попри те, більшість не підтримує закриття закладів культури в малонаселених пунктах, переважаюча більшість (78%) вважають, що відновлювати/відбудовувати зруйновані заклади культури потрібно лише після закінчення війни. Відновлення таких закладів зараз підтримують лише 17%. Цікаво, що найнижчий рівень негайного підтримки відновлення закладів культури фіксується у Херсонській області. Серед вікових груп та мешканців міських та сільських територій не зафіксовано значимих відмінностей у ставленні до необхідності відновлення зруйнованих закладів культури: абсолютна більшість у всіх групах підтримують відбудову тільки після закінчення війни. 

Оцінюючи можливості дозвілля у своїх місцевостях загалом відносно кращі оцінки отримали можливості для дітей та підлітків, найгірші – для демобілізованих військовослужбовців та ветеранів, а також людей з інвалідністю. Щодо останніх категорій респонденти найчастіше не могли оцінити рівень можливостей дозвілля для цих категорій.

У регіональному розрізі відносно кращі оцінки можливостей дозвілля для усіх вікових груп населення зафіксовані у Одеській області, найгірші – у Херсонській. 

Відносно кращі оцінки щодо можливостей дозвілля для усіх категорій зафіксовані серед мешканців обласних центрів, молоді та більш забезпечених. 

Переважна більшість вважають що сфера культури у їхній громаді фінансується недостатньо. Також значна частина опитаних (від 20% до 36% у різних областях) взагалі не змогли відповісти на це питання. Про достатній рівень фінансування говорили від 19% до 26% опитаних. Відносно краще оцінили стан фінансування у Одеській та Миколаївській областях.

Краще оцінюють стан фінансування сфери культури у сільській місцевості, одночасно тут і найбільше тих, хто взагалі не зміг відповісти на це питання. Також відносно кращі оцінки дали молоді респонденти (18-35 років) та ті, хто користуються послугами бібліотек, чи клубів. 

Думки щодо необхідності виділення коштів на культурні заходи під час війни розділили аудиторію опитаних. Так, підтримують такі ініціативи 50% опитаних, не підтримують – 44%, не змогли відповісти – 6%.

Дещо вищий рівень підтримки ідеї виділення коштів на культурні заходи під час війни зафіксований у Дніпропетровській та Одеській областях, найнижчий рівень підтримки – у Херсонській.

Відносно вищий рівень підтримки виділення коштів на культурні заходи під час війни також зафіксований серед молодшої вікової групи (18-35 років)та тих, котрі користуються послугами таких культурних закладів як бібліотеки та клуби.

Абсолютна більшість вважають, що культурні заходи у їхніх громадах має фінансувати місцева влада (понад 70%). На центральну владу, бізнес, благодійні фонди, міжнародні, громадські організації і фонди покладають ці зобов’язання від 19% до 29% опитаних, на звичайних громадян – 8%. Подібна думка, які і стосовно фінансування заходів фіксується і щодо фінансування закладів культури в громадах. Переважна більшість (72%) вважають, що повинна робити місцева влада.  

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

Близькі та знайомі люди (51%), канали в Telegram (44%) та дописи у Facebook (39%) – найпоширеніші джерела інформації про культурне життя у громадах. З інтернет сайтів таку інформацію черпають 27%, з Instagram – 23%, з місцевого телебачення – 16%, місцевої преси – 7%, радіо – 5%. 

Про культурне життя громади від близьких та знайомих відносно частіше дізнаються у Харківській та Херсонській областях, з каналів Telegram – у Харківській, Запорізькій та Херсонській областях, з Facebook – у Сумській, з інтернет сайтів та Instagram – у Запорізькій, з місцевого телебачення у Дніпропетровській.

У малих містах та селах частіше аніж в обласних центрах дізнаються про новини культурного життя від близьких та знайомих та з дописів у Facebook. Інтернет-сайти, канали в Telegram, дописи в Instagram – більш  частіше  виступають джерелами інформації в обласних центрах. Для старших частіше джерелами новин є близькі, знайомі та телебачення, радіо, чи преса, для молодшої аудиторії – інтернет джерела та Telegram канали.

ІДЕНТИЧНІСТЬ

Серед мешканців досліджуваних областей домінує регіональна ідентичність. Також зафіксовано дуже високі показники відчуття серед респондентів української громадянської ідентичності.

Щодо відчуття європейської ідентичності – оцінки посередні. Відносно вищий рівень відчуття європейської ідентичності зафіксований у Сумській, Запорізькій, Миколаївській та Херсонській областях, найнижчий – у Одеській та Харківській. Відчуття радянської ідентичності фіксується у незначної кількості респондентів, дещо частіше серед старшого населення та тих, у кого мова спілкування російська. Дещо частіше про радянську ідентичність відповідали у Одеській та Запорізькій області, рідше – у Сумській.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ЯКІСНОГО ЕТАПУ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Близькість до кордонів з Росією або до лінії фронту, системні обстріли від початку великої війни, досвід окупації та деокупації, зробили безпеку головним фактором, що визначає життя громад в усіх восьми областях дослідження. Війна та її наслідки спричинили відчутну соціальну ізоляцію та роз’єднання людей в досліджуваних громадах.  Ізоляція зростає як всередині громад, так і як процес ізолювання окремих громад одна від одної, від інших областей та регіонів України. Респонденти не тільки менше зустрічаються та спілкуються всередині громади, вони набагато менше подорожують Україною, менше відвідують великі міста та великі осередки культури.
   Тривога та страх заважають залишити місце проживання. Про втрачені можливості подорожувати, респонденти шкодують найбільше. Масовий виїзд людей з прифронтових та прикордонних громад лише посилює процеси соціальної ізоляції та депопуляції.Більшу частину часу люди більшості областей (за виключенням Одеської) проводять в межах будинку та подвір’я, в компанії членів родини або співмешканців, бо це безпечно. Війна позбавила людей звичних практик повсякденності (довго гуляти на вулиці, їздити на звичне море, гуляти рідним лісом). Обстріли та прильоти зробили  перебування людей за межами дому функціональним та недовгим.В усіх областях дослідження у публічному просторі вкрай мало укриттів, ще менше їх в закладах культури, особливо по селах. Люди нікуди зайвий раз не ходять і дітей не відпускають.  Не сприяють соціалізації і культурні послуги в регіонах, які в малих населених пунктах, в містах та селищах під системними обстрілами переважно надаються онлайн. 
2. Неможливість організувати навчання офлайн, відсутність укриттів та зазначені вище ризики призвели до порушення нормального процесу соціалізації дітей, підлітків і частково молодих людей. Більшість часу діти, підлітки та молодь проводять з батьками та родичами, а не в компанії однолітків. В гаджетах, а не в живому спілкуванні. Онлайн-школа, за свідченням респондентів зменшує вірогідність відвідування як онлайн, так і офлайн культурних подій дітьми. Онлайн-події після онлайн-уроків втомлюють та обтяжують дітей та підлітків. Відвідування офлайн-подій через обстріли та нестабільний графік шкільних занять, загальні ризики виходити за межі дому теж зменшується. 
3. Постійне відчуття небезпеки, обстріли, руйнування та смерті поряд, призводять до зміни сприйняття часу власного життя жителям досліджуваних громад – «кожен день, як останній», підвищують суб’єктивну цінність часу. Саме тому більшість респондентів цей цінний час життя вважає правильним провести з родиною. 
   Зростаючі тривожність та доволі високий рівень повсякденного стресу, який відзначають респонденти, також зменшує бажання відвідувати культурні події та заходи. Системний стрес впливає на концентрацію уваги та здатність отримувати задоволення від складного культурного продукту (читання книг, перегляд вистав). Відвідування розважальних та культурних заходів також може супроводжуватися в окремих респондентів почуттям провини за радість, яку вони можуть відчути, починає працювати самообмеження. Ще одним фактором, що зменшує бажання респондентів приділяти час культурним подіям стали нові економічні та соціальні реалії. Більшість респондентів старші 24 років за їх словами почали працювати набагато більше і втомлюватися набагато більше, зайвого часу на культурне дозвілля в них немає. 
4. Усі респонденти дослідження визнають, що їхні культурні потреби суттєво трансформувалися за час великої війни.  Негативний старт цим трансформаціями поклав ще до війни досвід ковіду. Респонденти з сумом згадують часи, коли громади практикували масові культурні заходи, людина могла відчути свою належність до громади, мати досвід соціальної підтримки та соціального єднання, різноманітних соціальних зв’язків та відносин.  
   Соціальна ізоляція сформувала сильний запит на безпосередні живі зустрічі, відчуття соціального тіла громади (масові заходи), обмін думками, спільне переживання емоцій, проте вони недосяжні через безпекові обмеження. В більшості досліджуваних громад будь-які великі масові заходи зараз заборонені.  Живі зустрічі з відомими людьми, «вечорниці», «посиденьки», суспільні простори, де можна зустрітися з однолітками та поспілкуватися – головна потреба, задоволення якої респонденти прагнуть отримати в закладах культури. 
5. Заклади культури в досліджуваних областях представлені будинками культури, музичними школами, музеями, бібліотеками, центрами культурного дозвілля, театрами, кінотеатрами, спортивними секціями та клубами дозвілля. Всі вони знаходяться в різних робочих станах – від майже повністю зруйнованих та розкрадених окупантами в херсонських громадах та Снігурівці, до діючих з різним ступенем успішності та руйнаціями, як від дій ворога так і від відсутності ремонтів. Заклади культури майже не мають облаштованих укриттів (за виключенням закладів культури в Одеські області, де ця ситуація видається позірно кращою), тому, як правило, працюють повністю, або частково онлайн. 
6. Заклади культури в досліджуваних громадах надають доволі вузький перелік послуг – гуртки, книги, концерти та вистави (як правило онлайн). Офлайн-події в досліджених громадах проходять доволі нечасто, як правило, в теплу пору року і виключно на вулиці в цілях безпеки. В деяких районах діють обмеження на зібрання (не більше 50 людей для одної події), в деяких їх взагалі не проводять (Херсонщина, громади Сумщини).  
   Типові офлайн-події  - ярмарки та благодійні концерти, дитячі свята, національні пам’ятні дні. Все патріотичної спрямованості. Часто на подіях збираються гроші на потреби ЗСУ, для респондентів це вагома причина відвідувати ці заходи. В більшості громад за словами респондентів, культурну діяльність в закладах культури частково замінило волонтерство та допомога ЗСУ. Робітники  культури разом з відвідувачами в’яжуть сітки та готують окопні свічки, збирають гроші. 
7. Серед усіх вікових груп респондентів найбільш забезпеченою можливостями самореалізації залишається група дітей та підлітків. Майже в кожній з громад, в залежності від безпекової ситуації, вони можуть відвідувати онлайн або офлайн гуртки, музичні школи, сезонні та державні свята, які влаштовують в укриттях або просто неба. Часто дозвілля дітей забезпечується зусиллями міжнародних фондів та організацій  (Червоний хрест, ЮНІСЕФ). Заходів, що відбуваються, вкрай мало, вони все одно не забезпечують належного розвитку та соціалізації дітей. Респонденти-батьки хотіли би бачити більше таких зайнять, а також психологічних тренінгів та тренінгів навичок для дітей та підлітків, розвиваючих зайнять, спортивних секцій. Спортивні заклади та стадіони в робочому стані майже відсутні в досліджуваних громадах і запит на них доволі помітний. За якісне дозвілля дітей їх батьки готові сплачувати гроші по своїм можливостям. Розвиток дітей є пріоритетнішим за власний для батьків-респондентів.
   Молодь 16-24 років майже немає можливостей для якісного культурного дозвілля в своїх громадах. Більша частина таких респондентів до війни задовольняла свої культурні потреби в обласних центрах, частина з них продовжує це робити, якщо навчається там. Для тих же, хто залишився в своїх громадах відвідування обласних центрів (Суми, Харків, Чернігів, Дніпро, Одеса, Миколаїв або Запоріжжя) сьогодні виглядає ризиковим, бо в великих містах ризики ракетних обстрілів зростають. 
   Тому ці респонденти вимушено ізольовані в своїх невеликих громадах, з яких їхні однолітки до того ж переїжджають за кордон, або в інші регіони. Це спонукає будувати нові соціальні зв’язки, що складно, оскільки суспільних просторів, де можна проводити час молоді по громадах дуже мало. Головні культурні потреби респондентів цього віку – відволіктися та розслабитися, трохи забути про війну. Вони мріють про фестивалі, концерти, гумористичні шоу, стендапи, зустрічі з відомими людьми та спортивні секції. Також актуальними для них є освітні заходи – тренінги та майстер-класи, психологічні тренінги, театр. Частина з них, з проактивною позицією, приєднується до волонтерського руху. 
   Стан культури в своїх громадах молоді респонденти вважають незадовільним, застарілим, в громадах бракує як цікавих ідей дозвілля, так і сучасного обладнання для їх реалізації. В окремих громадах цю групу респондентів рятують «посиденьки» та «вечорниці», заходи, які проводять місцеві заклади культури часто за допомогою Молодіжних рад. 
   Дорослі респонденти 25-40 років є найбільш зайнятою категорією респондентів. Їх культурні потреби як правило опосередковані потребами їх дітей. Для цієї вікової групи в громадах доволі мало культурних послуг було і до війни. Вони мріють про відновлення ярмарків, Днів міста та села, можливості офлайн-зустрічей з цікавими людьми, про корисні майстер-класи та психологічні тренінги, можливість відвідати театр, кінотеатр, або концерт українських естрадних зірок. За ці послуги вони готові сплачувати гроші. Цю вікову групу респондентів більше цікавіть сучасний український культурний контент, який дозволяє більше дізнатися про Україну, її історію та сьогодення (документальні фільми, шоу, цикл передач Дмитра Комарова), сучасна українська та закордонна естрада, сучасні українські та закордоні фільми. 
   Культурна самореалізація людей 41+ як правило представлена місцевими хоровими колективами, жіночими клубами по інтересах, тематично і за форматом зміщена до віку 60+. Ця група найбільше зацікавлена  в отриманні культурних послуг всередині громади, вони є активними споживачами онлайн-контенту, який продукують культурні заклади громади. Проте більша частина їх дозвілля проходить традиційно вдома. Як і інші респонденти вони були б раді концертам, фестивалями, виступам українських культурних діячів та колективів, але вимушено споживають цифровий контент. Ця вікова група найактивніші відвідувачі бібліотек, також, це найбільша патріотична за запитом культурного контенту категорія. Розважальний контент вони часто вважають тим, що зараз не на часі. 
8. Усі респонденти дослідження, включно з надавачами культурних послуг вважають стан культурних закладів в громадах в цілому незадовільним. Культурним закладам бракує ремонтів, облаштованих укриттів, транспорту для підвозу людей з віддалених сіл. Загального фінансування та сучасного оснащення культурних закладів, осучаснення бібліотечних фондів (лише деякі громади мають змогу його оновити, проте всі активно списали російську та радянську літературу). Друга велика  проблема – брак сучасних та молодих кадрів в системі культури. Частина громад формує Молодіжні ради, щоб пожвавити обмін ідеями, проте загалом низька оплата праці, маленькі громади, депопуляція, роблять кадрове питання складним для вирішення. Частково його можна вирішити за рахунок ВПО, вважають респонденти, в деяких громадах жили ВПО з великих міст, проактивні, які проводили цікаві гуртки, проте втримати їх в громадах виявилося складно. Якісні культурні послуги для більшості респондентів  - це послуги, які надаються не формально, а від серця, надаються кваліфікованими культурними працівниками, залишають після себе корисне знання або приємний досвід. 
9. Більшість громад знає про грантову підтримку культури і намагається подаватися на гранти, деякі громади мають успішні випадки отримання та використання грантів. І респонденти, і культурні діячі, і менеджери культури вважають, що культуру в громадах має фінансувати не тільки місцева, але й державна влада, треба підвищувати зарплатню працівникам культури, оскільки респонденти вважають цю роботу престижною по духу, але вкрай недооціненою і не мотивуючою нею займатися. 
   Також фінансування культури респонденти бачать результатом спільних зусиль усіх можливих учасників: місцевої та державної влади, меценатів, споживачів, що готові сплачувати за культурні послуги, міжнародних фондів та донорів. Визнають важливість та необхідність системної комунікації та пошуків вигідних рішень усіма цими стейкхолдерами на рівні громад. Під час війни місцевий бізнес меншою мірою залучений у фінансування культури та підтримку культурних заходів. Його діяльність більшою мірою спрямована на допомогу армії і забирає суттєвий його ресурс. Респонденти від бізнесу (окрім Одеської області) прохолодно зустрічають ідею самим отримувати гранти та розвивати культуру в громадах. Бути ситуативним спонсором,  дитячих та благодійних свят, їм більш зрозуміла ідея. 
10. Фінансування культури часто сприймається респондентами як конкурентне до фінансування ЗСУ. Саме тому визначаючи велику значущість культури під час війни, вони постійно розмірковують, як фінансувати культуру, якщо гроші потрібні на фронті. Часто це питання не має хорошого рішення з їхньої точки зору. 
    Частина респондентів вважає, що культуру треба фінансувати мінімально, так, щоб підтримувати зарплати працівникам культури, проводити тільки скромні локальні події, а не дорогі заходи. Потреби фронту мають бути пріоритетом держави, а потім вже культура. Лише частина респондентів говорить про необхідність хорошого фінансування культури навіть в ситуації постійних потреб фронту. 
11. Покращити стан культурних заходів в громадах та збільшити їх відвідуваність на думку респондентів може стійке досягнення безпеки. Поки немає безпеки, всі рішення можуть носити лише ситуативний характер – облаштування укриттів, оновлення кадрового складу, діалоги з громадою про її інтереси та потреби, краще фінансування подій та їх осучаснення, практики вдячності культурним діячам та підвищення їм зарплатні.  Деякі респонденти також згадують розробку стратегії культурної діяльності на рівні громад та системну реформу культурної сфери, якою має займатися держава. 
12. Всі респонденти відзначають інтегративну та об’єднуючу роль культури під час війни. Саме українська культура, на їх думку в цій війні є головним об’єктом агресії з боку окупанта. Знищуючи культуру, він намагається знищувати українську ідентичність. Громади, які пережили окупацію знають це наочно. Для майже всіх респондентів культура під час війни стала тим, що ефективно проводить межу між «своїми» та «чужими», підкреслює право українців на суверенітет, є важливою основою ідентичності. 
    Інтерес та запит на українську культуру виріс в усіх громадах та в усіх вікових групах респондентів. Респонденти сприймають українську культуру як ту, що «виходить із тіні», була захована, затиснута, спочатку радянським, потім російським пануванням, містить в собі багато загадок. Для старших респондентів вона також є свідоцтвом про те, що все було не так, як вони думали та вірили, тому їх інтерес до розкриття та дослідження української культури доволі високий. 
    Багато респондентів «відкрили» для себе українську культуру, як давню, так і сучасну саме під час війни, або трохи раніше. При чому важливим виявилося збільшення українського культурного продукту в ЗМІ та на інтернет-ресурсах за декілька років до війни. Саме тоді респонденти почали його споживати, а вже потім самостійно шукати, а війна лише прискорила ці процеси, як і процеси відмови від російського культурного контенту. 
    Усі респонденти дослідження заявляють що відмовилися від споживання російського культурного контенту, це зробили і молоді, і зрілі респонденти і це стало головним моментом в зміні їх культурних смаків. Вони не тільки не хочуть, але й не можуть вживати російський контент, який тепер видається їм агресивним та загрозливим, тим, що може нести в собі пропаганду. Частина з них не тільки відмовилися від російської культури, але й намагаються говорити українською мовою в публічних місцях, приймаючи участь у дослідженні.  
    Культура також виступає для респондентів як один з інструментів боротьби, вони кажуть про спротив, який об’єднаний навколо української культури, крім того, відзначають прагматичні моменти культури – гастролі українських культурних діячів дозволяють збирати гроші на армію. 
    Разом з цікавістю до української культури зросла цікавість респондентів до української історії, та локальної історії громад. Багато респондентів заявило, що саме війна пробудила їх цікавість щодо історії громади, її назви, тих пам’яток що розміщені на її території. Багато респондентів називають території де вони мешкають цікавими, а їх локальну історію нерозкритою. Цікавляться вони і історією інших регіонів України. Контент присвячений звичаям та пам’яткам інших регіонів викликає живий інтерес. 
    Сама по собі культура не забезпечує респондентам відчуття безпеки, проте працюючи в прифронтових та прикордонних громадах заклади культури забезпечують відчуття нормальності буденного життя, допомагають відчути себе ніби в довоєнному житті, зрозуміти, що не всі про них забули (особливо, якщо до громади хтось приїжджає зовні з зустрічами, тренінгами, тощо), що іншій Україні на них не байдуже. Тому зберегти осередки культури, хай і ризиковано близько до фронту, потрібно. Культура та культурні події допомагають респондентам трохи розслабитись, відійти від відчуття постійної загрози, зняти психологічне напруження. Всі ці стабілізуючі функції культури респонденти відзначали як вкрай важливі. Так само негативно респонденти ставляться до закриття культурних закладів в малонаселених пунктах. Вони пропонують реорганізувати, ремонтувати, проводити кадрові зміни, але не закривати заклади культури, бо закриття таких закладів на їх погляд пов’язано з швидким занепадом села. 
13.  Окупація, деокупація та життя під обстрілами суттєво вплин

 В рамках 25 хвилі національного опитування «Україна в умовах війни» Соціологічною Групою Рейтинг було проведено окреме дослідження щодо сприйняття загроз та очікувань зими 2023-2024. 

Очікування щодо зими

• За очікуваннями половини опитаних ситуація загалом в Україні цієї зими залишиться незмінною (51%). Ще 25% очікують взимку на покращення, 21% - погіршення. Більш позитивні прогнози стосовно ситуації загалом переважають серед жителів центральних регіонів, старших людей та бідних: серед них приблизно третина вірять у покращення. 
• Українці очікують взимку покращення ситуації на фронті, але погіршення в економіці. Очікування стосовно ситуації на фронті є найбільш оптимістичними: у покращення вірять 46%. За песимістичними очікуваннями лідирує економіка: 34% респондентів очікують на погіршення у цій сфері, 43% - не чекають жодних змін. Сфера енергетики оцінюється як така, що покращиться (17%) або залишиться без змін (43%).  
• Молодь віком 18-35 є порівняно більш критичною в оцінці ситуації на фронті – у її покращення вірить 38%, тоді як серед старших людей віком 51+ у позитивний розвиток подій вірить 52%. 
• Найбільше на погіршення ситуації в економіці очікують кияни (49%). Загалом чим молодші та забезпеченіші респонденти, тим вища серед них частка людей з негативними очікуваннями стосовно економіки.
• Однак коли мова йде про зміни особистого стан справ взимку, тут негативних очікувань більше серед бідніших: серед забезпечених громадян частка тих, хто очікує погіршення свого становища, складає 7%, тоді як серед бідних – 28%.  Загалом серед усіх у особистому становищі 64% респондентів очікують відсутності змін, 16% – покращення, 17% – погіршення.  
• На основі очікувань щодо зими було проведено кластерний аналіз та визначено серед респондентів декілька категорій. За своїми очікуваннями ситуації цієї зими респонденти поділяються на три групи: песимісти (25%), оптимісти (21%) та ті, хто не визначився зі своїми очікуваннями (54%). Найбільша частка оптимістів спостерігається серед жителів центральних областей, сіл та людей віком 51+. Водночас жителі Києва та молодь (18-35 років) є найбільш песимістично налаштованими. 
• Порівняльні оцінки потенційної ситуації з енергопостачанням цієї зими є позитивними: опитані вважають, що ситуація буде кращою порівняно з минулим роком (41%) або ж буде такою ж як минулого року (49%). Водночас серед жителів прифронтових та деокупованих територій 54% в обох категоріях вважає, що їх ситуація з електропостачанням буде така ж сама, як і минулого року, тоді як центрально-західні регіони мають більше оптимістичних очікувань і думають, що ситуація буде кращою. 

Підготовка до зими

• Майже 75% українців готувалися до можливих проблем з енергопостачанням взимку. Серед найбільш популярних заходів підготовки придбання ліхтариків та батарейок, підготовка запасів їжі, купівля акумуляторів та генераторів, а також підготовка запасів питної води – кожен з названих заходів зробили більше половини опитаних. 
• Найбільш інтенсивно готувалися до проблем з енергопостачанням мешканці Києва, а також люди молодого та середнього віку, більш забезпечені. Мешканці міст дещо частіше за інших придбали ліхтарики та батарейки, а також зробили запаси питної води, тоді як мешканці сіл частіше купували генератори.
• На інтенсивність підготовки до проблем з енергопостачанням впливають і настрої щодо того, з якими проблемами зіткнеться Україна взимку: песимісти в очікуванні складнощів докладають більше зусиль для підготовки до зими, ніж оптимісти.
• 72% опитаних вказали, що у їхньому населеному пункті є “Пункт незламності”. Водночас у сільській місцевості майже 40% мешканців зазначили, що їхньому населеному пункті “Пункт незламності” відсутній. Найбільше таких пунктів у Києві, а також на деокупованих та прифронтових територіях. Серед тих респондентів, які мають “Пункт незламності” у своєму населеному пункті, 13% користувалися ним минулої зими: 3% часто, 10% рідко.
• Більшість українців (74%) у випадку відсутності електроенергії протягом тижня не планують покидати своє житло. Водночас майже чверть українців у цьому випадку планують переїхати в інше місце: 11% в межах населеному пункті, 8% – в інший населеному пункті, 3% – у тимчасове місце проживання (школа, тощо), 2% – за кордон. Найчастіше переміщення обмежується тим же населеним пунктом, в якому респондент зараз проживає. Найчастіше готові до переїзду мешканці Києва, загалом мешканці міст, більш забезпечені, молодші. 

Життя під час війни

• 60% вважають, що під час війни потрібно суттєво себе обмежувати в розвагах і покупках, і за два роки війни ці показники практично ніяк не змінились. 36% думають навпаки – що потрібно намагатися жити повноцінним життям під час війни. Таку думку частіше поділяють мешканці Києва та деокупованих територій. А з тим, що необхідно себе обмежувати найбільше погоджуються мешканці західних областей. Це питання найбільш розділило респондентів за віком та доходами: молодші й забезпечені значно більше хочуть жити повноцінним життям ніж старші і бідніші, серед яких більшість підтримує самообмеження. 
• Кожен другий в Україні сьогодні не будує ніяких планів наперед взагалі. За останній рік кількість українців, які планують своє життя на тривалий термін (декілька років), знизилась з 19% до 12%.  Ще близько 15% планують життя на півроку-рік, 22% – не більш ніж на кілька місяців. Планують своє життя на більш тривалий термін мешканці Києва, люди молодого та середнього віку, а також заможніші громадяни.
• Майже 80% українців почувають себе безпечно у своєму населеному пункті. Найменш безпечно відчувають себе мешканці прифронтових та деокупованих регіонів, а також люди середнього і старшого віку, мешканці міст і менш забезпечені громадяни.

Оцінка загроз

• Близько третини українців оцінюють загрозу ракетного удару по їхньому населеному пункту як високу. Найбільше таких серед мешканців Києва (57%), а також прифронтових та деокупованих територій (близько 42%). Натомість військові дії на території свого населеного пункту вважають дуже ймовірними лише 10%, але серед деокупованих і прифронтових областей так вважають до 20%. 
• Половина (51%) українців вважають, що завжди необхідно оголошувати повітряну тривогу під час злетів МіГів потенційних носіїв “кинджалів”. Близько 40% українців зазначають про доцільність диференціації тривог в залежності від ситуації та реальності загрози. Кількість українців, які взагалі виступають проти оголошення тривог, не перевищує 5%. Найменшою підтримкою ця норма користується серед мешканців Києва: 59% з них вважають, що тривогу у такому випадку потрібно оголошувати не завжди, а залежно від ситуації. 

Соціальна згуртованість

• Опитані вважають, що минулого року українці були згуртованішими ніж зараз, однак майбутню і поточну ситуацію оцінюють однаково. Якщо, оцінюючи минулий рік, 87% вважають, що нація була згуртована, то станом на зараз таку оцінку надали 64%, і в майбутньому році очікується цей показник на рівні 59%. Натомість 34% респондентів вважають, що наразі українці не є згуртованими, тоді як лише 11% вказали, що українці не були згуртованими минулого року.
• Оцінюючи поточний момент та майбутній 2024 рік, майже половина респондентів обирали відповідь “згуртовані” або “скоріше згуртовані”  в усіх регіональних, вікових та фінансових групах, однак в цілому молодші бачать менше згуртованості населення ніж старші.  

 Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 22-23 листопада 2023 р.

В рамках двадцять п’ятої хвилі загальнонаціонального опитування Соціологічною групою Рейтинг було проведене дослідження динаміки ставлення населення України до міжнародних союзів.

• Станом на кінець листопада 78% опитаних проголосували би за вступ України до Європейського Союзу у разі проведення такого референдуму, що дещо менше ніж у липні цього року (85%). Проти вступу до ЄС тільки 5% респондентів. Натомість збільшується частка тих, хто не визначився або не хотів би голосувати: 3% та 14% відповідно. 
• Підтримка вступу держави до НАТО має також тенденцію до зниження і становить 77% (в липні було 83%). Наразі показник підтримки вступу до НАТО на тому ж рівні який був на початку вторгнення у березні 2022. Однак не хотіли би бачити Україну в Північноатлантичному Альянсі лише 5% опитаних, 15% – не голосували б, і 3% – не визначились.  
• Вікових відмінностей щодо підтримки євроінтеграції немає. Жінки частіше за чоловіків демонструють невпевненість (не збираються голосувати або вагаються з відповіддю) як щодо вступу до ЄС, так і щодо вступу до НАТО. Найменшу підтримку союзів демонструють опитані з найнижчими доходами.
• В цілому у кожному з регіонів більшість підтримує вступ до обох союзів, але найбільше бажаючих побачити Україну в складі ЄС та НАТО серед мешканців столиці та заходу.
• Ідея вступу України до НАТО в межах лише тих територій, які підконтрольні державі, є неприйнятною для більше половини опитаних (53%). Водночас 40% респондентів цілком або скоріше підтримують таку ідею: відносно частіше на такий крок готові піти мешканці західних регіонів та столиці; люди середнього віку. Натомість жителі сходу, центру та півдня, а також найстарші підтримують цю ідею найменше.
• Навіть серед прихильників вступу України до НАТО цю ідею підтримують лише 44%, тоді як 51% - проти.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою ймовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 22-23 листопада 2023 р.

 Презентуємо дослідження соціального капіталу в Україні, яке провела Соціологічна група "Рейтинг" на запит проєкту "Трансформація комунікацій" за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Проведення цього дослідження стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).

"Соціальний капітал – потенціал взаємної довіри і взаємодопомоги, що виникає у відносинах між людьми: зобов'язання та очікування, обмін інформацією та соціальні норми. До форм соціального капіталу відносяться: організаційні, мобілізаційні ресурси, ресурси соціальної згуртованості та соціальної взаємодопомоги". 

Джеймс Коулман, американський соціолог. 

Ключові висновки: 

● В українському суспільстві загалом спостерігається позитивний радіус довіри: тих, хто довіряє іншим дещо більше, ніж ти, хто недовіряє. Попри це при більш детальному аналізі спостерігається значна відмінність у вікових групах. Найстарші – найбільш «відкриті» до інших, наймолодші – найбільш «закриті». Загалом проблема молоді, як в Україні, так і в західних суспільства є сьогодні одним із викликів сучасного світу. Така ситуація є несприятливою для соціального капіталу, оскільки відносно вищий рівень недовіри серед молоді, котра є основним і найбільш перспективним базисом людського розвитку країни, послаблює соціальний капітал суспільства і є фактором, який потребує глибшого вивчення і розробки окремої стратегії щодо подолання цього феномену.

● Результати дослідження також підтвердили гіпотези щодо залежності рівня відкритості та довіри до інших у суспільних групах від рівня доходів. Більш заможні демонструють значно вищий рівень відкритості, аніж бідніші. Водночас слід враховувати, що шкала оцінки доходів є суб’єктивною, і група найбільш забезпечених в українських реаліях часто є швидше міцним середнім класом, аніж дійсно багатими особами.

● Попри «середній» показник довіри до інших людей та демонстрацію згуртованості, деталізація за категоріями демонструє суперечність у суспільній свідомості у ставленні до інших. Відносно позитивний баланс довіри/недовіри до інших загалом в першу чергу формується за рахунок надвисокого рівня довіри до осіб близького кола (найближчі члени сім’ї, родичі). Сім’я в Україні є однією із найважливіших суспільних інституцій. Моделі поведінки у родинному колі часто проектуються на інші спільноти. «Кумівство», клановість, замовчування злочинів є похідними з такої моделі взаємовідносин. Водночас що стосується незнайомих осіб, осіб іншої національності, або тих, котрі мають інші політичні погляди, рівень недовіри до цих категорій населення є значним. Зважаючи на історичні суперечності та ідеологічні відмінності у формуванні українського суспільства, такий фактор є вагомим фактором ризику. З іншого боку схильність до колективізму, пожертви своїми інтересами заради колективних є значною перевагою у кризових умовах, зокрема під час війни. Волонтерство, сусідські об’єднання, система горизонтальних зв’язків стали наріжним каменем оборони у перші місяці повномасштабної війни і є прикладом суспільної мобілізації в умовах кризи. Високий рівень довіри до благодійних фондів, громадських організацій, який фіксується з 2014 року і підтверджується також цим дослідженням, є цьому доказом. Цей феномен є добрим підґрунтям для подальшого розвитку соціального капіталу та побудови нової децентралізованої моделі взаємодій всередині соціуму.

● Усереднений показник довіри до державних та місцевих установ, як важливої складової соціального капіталу, на даний момент є швидше феноменом воєнного часу, а не звичайною ситуацією. З перших днів війни в опитуваннях фіксується стрімке зростання довіри до ключових органів влади України, викликане зміщенням фокусу суспільства у питанні пріоритетних проблем

(у першу чергу розвитку економіки та корупції у владі) на питання захисту та оборони. У цих питаннях держава, як інституція має максимальні можливості та повноваження, тому недовіра до ключових органів державної влади під час війни сприймається як елемент зради. Водночас після припинення воєнних дій актуальність соціально-економічних проблем та питань корупції повернеться, що традиційно спричиняє падіння рівня недовіри до центральних органів влади. Окрім того роль держави (як централізованої владної інституції) в українському суспільстві є «розмитою», через часткове скасування суспільного договору. У такій ситуації норми і цінності держави сприймаються швидше як декларативні, а не є базисами для встановлення правопорядку та законності. З іншого боку за сприятливих умов рівень довіри до місцевої влади має потенціал для зростання, зважаючи на успіхи децентралізації, кращі можливості комунікації з громадянами та демонстрації своїх успіхів під час повоєнної відбудови.

● Засоби масової інформації є важливим інструментом формування соціального капіталу в умовах тотальної цифровізації та інформатизації суспільства. Формування атмосфери довіри, як важливої складової соціального капіталу сьогодні сильно залежить від якості та змісту інформації, котра практично миттєво поширюється різними каналами. Крім того ставлення до свободи слова, як до однієї із засад демократичного суспільства, сьогодні є важливим індикатором, яким є суспільство і чи формується у ньому соціальний капітал. В умовах війни, коли державна пропаганда є елементом захисту та боротьби проти ворога, українці підтримуючи необхідність такого інструменту в умовах кризи, водночас доволі критично ставляться інформації, яка їм надається. Результати опитування свідчать, що суспільство надає перевагу незалежним і «швидким» електронним ЗМІ та соцмережам, де можна отримати доступ до будь- якої відкритої інформації. Свобода висловлювань для українців є однією із головних засад розвитку.2 З іншого боку, є загроза того, що через ці канали часто поширюються неперевірені факти, або ж чутливі теми, котрі створюють передумови до виникнення соціальних протистоянь. Політична нетерпимість, яка фіксується у дослідженні, часто виливається у протистояння у соціальних мережах, які є вільними майданчиками висловлювання своїх думок. Тому медіаграмотність, уміння розрізняти фейки та критичний підхід до поширеної інформації є важливою запорукою формування соціального капіталу в українському суспільстві, яке є сьогодні надто вразливим в інформаційному просторі в умовах повномасштабної війни.

● Українське суспільство продемонструвало надзвичайно високий рівень згуртованості при необхідності протистояння ворогу. Результати опитувань демонструють зростання у воєнних умовах рівня національної (в перш чергу проукраїнської), громадянської та мовної самоідентифікації. В основних ідеологічних питаннях, як то питання зовнішньополітичного вектору, чи історії, в яких до лютого 2022 року спостерігалося протистояння за регіональною ознакою сьогодні загалом є консенсус у переважної більшості громадян. Така згуртованість є добрим підґрунтям для формування соціального капіталу. З іншого боку через довготривале протистояння на ідеологічному ґрунті, яке доволі часто розігрувалося політичними силами під час виборчих кампаній, ідея єдності суспільства поки не є домінуючою.

Також не спостерігається консолідації у питаннях оцінки ефективності реформ, а також європейського майбутнього, попри те, що підтримка вступу до ЄС сягає більше 80%. Водночас ті соціальні групи, котрі орієнтовані на обов’язковий вступ до ЄС, мають позитивне ставлення до реформ, висловлюються про ідеологічну єдність українського суспільства, проявляють вищий рівень довіри в усіх її колах, ведуть більш відкрите соціальне життя, мають більш складніше суспільне життя, частіше проявляють свою громадянську позицію, – є суттєвою основою соціального капіталу України.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв’язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, типом поселення та регіоном проживання. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Статистична похибка вибірки (з довірчою імовірністю 0,95): не більше 2,2% для значень близьких до 50%, не більше 1,9% для значень, близьких до 25%, не більше 1,3% - для значень, близьких до 10%, не більше 0,8% - для значень, близьких до 5%.

• За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», майже 70% опитаних мешканців Івано-Франківської міської громади вважають напрямок справ у місті правильним, 17% - мають протилежну думку. Переселенці краще оцінюють напрям справ у місті (більше 80% оцінили як правильний).
• Серед наявних можливостей місцеві мешканці громади та переселенці найкраще оцінили можливість відчувати себе безпечно (задоволені 82% та 94% відповідно, незадоволені 11% та 4%), самореалізацію (задоволені по 71%, незадоволені – 18% та 10%) та розвиток молоді (задоволені 66% та 70% відповідно, незадоволені – 20% та 8%). Гірші оцінки отримали можливість вести бізнес (задоволені 47% та 36% відповідно, незадоволені – 27% та 12%) та гідна оплата праці (задоволені по 31%, незадоволені – 56% та 24%). Всі можливості краще оцінюють опитані із вищим рівнем доходів.
• Діяльністю мера Івано-Франківська Марцінківа серед місцевих мешканців задоволені майже 70% опитаних, незадоволені – 26% (серед переселенців задоволені діяльністю 63%, незадоволені – 15%, близько чверті – не визначилися). Його діяльністю більше задоволені старші та бідніші опитані. Діяльністю голови обласної військово-цивільної адміністрації Онищук задоволені 37%, незадоволені – 16%, майже половина – не визначилися із оцінкою (серед переселенців її діяльністю задоволені 33%, незадоволені – 5%, більше 60% - не дали оцінку). Роботою обласної військово-цивільної адміністрації задоволені майже 40%, 28% - незадоволені, третина – не визначилися (серед переселенців задоволені діяльністю 41%, незадоволені – 9%, більше половини – не визначилися). Діяльністю обласної ради серед місцевих задоволені 41%, 21% - незадоволені, майже 40% - не визначилися (серед переселенців задоволені діяльністю 43%, незадоволені – 6%, більше половини – не визначилися). Роботою міської ради задоволені 46%, 25% - незадоволені, майже 30% - не надали свої оцінки (серед переселенців задоволені діяльністю 45%, незадоволені – 8%, 45% – не визначилися).
• Взаємодію мешканців міста з місцевою владою щодо вирішення важливих питань громади вважають ефективною 60% франківчан, неефективною – близько 30%. Серед переселенців 60% вважають ефективною взаємодію, 13% - неефективною, більше чверті не визначилися із відповіддю.
• Оцінюючи різні напрямки роботи міської влади, ремонтом доріг і тротуарів та благоустроєм дворів та прибудинкових територій 71% місцевих мешканців задоволені, незадоволені – 25-27% (серед переселенців 72-73%% та 21-24% відповідно). Налагодженням функціонування міста у воєнний час задоволені 69% містян, незадоволені – 25% (серед переселенців задоволені 79%, незадоволені – 12%). Оцінюючи допомогу переселенцям, 58% місцевих мешканців висловили свою задоволеність, 10% - мають протилежну думку, третина не змогли оцінити цей напрямок. Самі переселенці більше задоволені наданою допомогою (73%), незадоволені – 18%. Допомогою армії задоволені 57%, незадоволені – 22%, не надали оцінку – 22% (серед переселенців 57% та 15% відповідно, 29% - не визначилися). Соціальною допомогою малозабезпеченим мешканцям серед місцевих мешканців задоволені 44%, незадоволені – 19%, більше третини – не визначилися (серед переселенців задоволені 46%, не задоволені 14%, більше 40% - не визначилися).
• Пріоритетними сферами для міської влади вважають допомогу армії (64% серед місцевих мешканців та 57% - серед ВПО), безпеку в місті (27% серед місцевих та 34% серед ВПО), допомогу для переселенців (10% серед місцевих, 25% серед ВПО). Облаштування укриттів вважають важливим по 24%, роботу медичних закладів (12% серед місцевих та 16% серед переселенців), боротьбу із корупцією (22% та 16% відповідно), організацію гуманітарної допомоги постраждалим від війни (9% та 15% відповідно), створення робочих місць по 14%. Роботу шкіл і дитсадків, благоустрій прибудинкових територій обрали до 10% опитаних, соціальні програми для малозабезпечених, розвиток енергозбереження, якість комунальних послуг, ремонт доріг, озеленення міста  - до 5%.
• 90% франківчан пов’язують свої плани на майбутнє із проживанням у місті. Серед переселенців такі плани мають менше половини опитаних, 40% - не планують залишатися у місті.
• Намір найближчим часом купити власне житло в Івано-Франківську мають 9% опитаних місцевих мешканців та 3% переселенців. Ще кожен п’ятий думає над цим (23% місцевих мешканців і 21% переселенців).
• На думку більшості опитаних, у найближчі 5-10 років Івано-Франківськ може стати туристичним центром (вважають 46% місцевих мешканців та 42% ВПО). Близько 30% бачать його культурним центром. Як IT-центр у майбутньому розглядають місто 20% місцевих та 12% опитаних переселенців, як освітній центр – 19% та 24% відповідно, як економічний осередок – 10% та 15%, медично-рекреаційний – 9% та 15%. У якості військово-оборонного центру Франківськ бачать у майбутньому 6-7% опитаних. Менше 5% обрали транспортний та аграрний напрямок розвитку міста.
• Майже 60% місцевих мешканців та більше 40% переселенців мають зараз роботу. Серед тих, хто не працює, до 40% місцевих  мешканців та майже 35% ВПО планують працевлаштовуватися у місті найближчим часом.
• До волонтерських ініціатив, пов’язаних з війною, особисто залучені майже чверть місцевих мешканців (20% серед ВПО), залучені їх близькі друзі або родичі – 22-28% (27-32% серед ВПО), дальні друзі/знайомі у 14% місцевих мешканців (10% серед переселенців), сусіди або інші знайомі 6% (5% серед ВПО). Не залучені до волонтерства близько 30% франківчан та майже 40% серед ВПО.
• 40% франківчан вважають, що проблема мовного непорозуміння між місцевими мешканцями та переселенцями значна (серед ВПО таких майже 30%), 34% оцінили її як незначну (40% серед ВПО). Менше чверті опитаних франківчан сказали, що проблеми немає (серед переселенців таких до 30%). За останній рік серед жителів Івано-Франківської міської громади зросла кількість тих, хто вважає, що така проблема існує (з 64 до 74%). Більше про неї говорять молодь, жінки та більш забезпечені.
• Серед місцевих опитаних більше половини позитивно ставиться до переселенців, третина має нейтральне ставлення, 10% - негативне. Також за рік спостерігається зменшення позитивного ставлення до переселенців (з 68% до 53%) та ріст нейтрального (з 27% до 34%). Тепліше ставлення до ВПО демонструють чоловіки та більш забезпечені.
• Близько 70% місцевих опитаних надавали допомогу переселенцям. Частіше про це зазначала молодь та більш забезпечені. Серед переселенців 44% сказали, що отримували допомогу від звичайних мешканців, 43% - від міської влади. Про допомогу від держави зазначили більше 80% опитаних ВПО, від волонтерів – близько 70%.
• Більше половини опитаних мешканців громади позитивно поставилися б до того, якби частина переселенців залишились жити та працювати у місті. Близько 30% дали нейтральну відповідь, близько 10% - негативну. За останній рік дещо зросло позитивне ставлення до цієї думки.
• Більше 60% місцевих мешканців бачать напруження у відносинах між переселенцями і франківчанами (серед ВПО такої думки менше половини опитаних). Про відсутність напруження зазначає третина опитаних та менше половини опитаних переселенців. Про напруження у відносинах частіше говорили молодь, жінки, більш забезпечені, а також ті, хто вбачає проблему мовного непорозуміння та має негативне ставлення до переселенців.
• Про наявність ВПО у зв’язку з повномасштабним вторгненням росії у своєму близькому оточенні та серед друзів або дальніх родичів зазначили 13% місцевих мешканців, 11% - серед близьких родичів, 9% - серед сусідів або знайомих. Більше 60% не мають ВПО в своєму оточенні.
• Натомість власний досвід прийняття переселенців у своєму помешканні має 18% опитаних місцевих, 15% - серед близьких родичів, 9% - серед близьких друзів, 6-7% серед дальніх родичів або сусідів. Більше половини зазначили, що не мали такого досвіду особисто або серед свого оточення.
• 22% переселенців зазначили, що їхнє житло, де вони жили до війни, зруйноване або непридатне до життя, у 30% - частково пошкоджене, ще у третини – лишилося без змін. 16% не володіють інформацією щодо стану свого житла.
• Майже половина опитаних переселенців зазначили, що орендують квартиру, третина проживає у центрі для біженців. 10% проживають у готелі, хостелі, 5% - у родичів, знайомих.
• Основними джерелами отримання новин є Telegram (48% серед місцевих та 59% серед ВПО), новинні інтернет-сайти (30% та 27% відповідно), Facebook (24% та 28% відповідно), Youtube (20% та 25% відповідно). Про телебачення та Телемарафон зазначили 16-19% місцевих мешканців та 6-10% ВПО, живе спілкування є джерелом новин для 12% франківчан та 16% ВПО. Близько 10% опитаних для отримання новин користуються Instagram та Viber, 5% - Tik-Tok, менше 5% - радіо та друковані видання.
• Близько половини опитаних зазначили, що їх близькі родичі проходять службу в Силах оборони та спротиву. Про наявність тих, хто служить серед близьких друзів говорили 28% франківчан (23% серед ВПО), серед дальніх родичів чи знайомих – 14-15%, серед сусідів чи інших знайомих – 6-7%, про особисту службу – 4-5%. Менше 30% серед місцевих мешканців та близько третини серед переселенців не мають у своєму оточенні тих, хто зараз служить.

  Голодомор одна з найстрашніших трагедій українського народу: в 1932-1933 роках від умисно організованого радянською владою голоду загинуло понад 4 млн українців, або 13% населення. Згадки про "великий голод" є чи не в кожній  родині. Яке було і яке зараз ставлення до цієї болючої теми у сучасного населення країни? 

До Вашої уваги — динаміка ставлення до Голодомору 1932-33 рр.

Соціологічна група "Рейтинг" — чи не єдина компанія, яка досліджувала це питання з 2010 року, проводячи щорічний моніторинг. 

У 2010 р. 60% опитаних групою Рейтинг відповідали ствердно на питання "Чи погоджуєтесь Ви з тим, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу?" 

А за результатами останнього опитування Рейтингу, 2023 року,   92% погоджуються з вищенаведеним твердженням. Лише 4% — заперечують це, вагалися з відповіддю — 4%. 

За останні десять років відбулося зростання у півтори рази кількості респондентів, які погоджуються з тезою про те, що Голодомор 1932-33 років є геноцидом Українського народу. Голодомор 1932-33 рр. визнають геноцидом абсолютна більшість мешканців як західних, центральних, так і південно-східних областей країни. Також не зафіксовано значних відхилень у вікових розподілах у цьому питанні.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 14-16 листопада 2023 р.

Результати “Національного соціологічного дослідження про сприйняття людей з інвалідністю в Україні”, яке провела Соціологічна група “Рейтинг” в рамках проекту “Центр експертизи у сфері прав людей з інвалідністю” на замовлення Громадської спілки “Всеукраїнське об’єднання організацій в інтересах осіб з інвалідністю “Ліга сильних”“.                         

Сприйняття суспільства

⅔  опитаних вважають, що українське суспільство позитивно сприймає військових, які мають інвалідність. До цивільних з інвалідністю - скоріше нейтральне ставлення. Варто відзначити, що самі респонденти з інвалідністю переважним почуттями, які відчувають до них люди, називають жалість. Цю ж емоцію стосовно людей з інвалідністю відчувають 71% опитаних.   

Натомість при зустрічі з військовими з інвалідністю головною емоцією опитаних є “вдячність”, а вже потім “співчуття”. 

“Люди військові, вони більш холодні, вони не потребують того, щоб ти там підходив, показував якусь жалість чи співчуття. Але єдине, що ти можеш зробити, і для мене це правильно, ти можеш підійти і сказати дякую”, - зазначає один з учасників фокус-груп. 

Українське суспільство ще не напрацювало досвіду взаємодії з людьми з інвалідністю. Про це свідчить і нерозуміння опитаними слова “інклюзивність” - його використовують аж ніяк не про форму спільного життя звичайних людей і людей з інвалідністю в суспільстві, тільки щодо навчання дітей в інклюзивних класах. 

Хоча 90% згодні з тим, що люди з інвалідністю можуть вести активне життя, як і люди без інвалідності, схоже, що відповіді давалися з урахуванням соціальної бажаності, намаганням представити себе з найкращої сторони.  

З одного боку опитані декларують високий ступінь схвалення соціальної інтеграції людей з інвалідністю та особистого комфорту у комунікації із ними, але водночас показник соціальної стигматизації говорить про інше.  

Відчуття щастя і можливостей

Близькі і сім’ї людей з інвалідністю частіше за інших говорять про те, що ці люди вважають себе нещасливими. Серед тих, хто особисто має інвалідність, кожен п’ятий погодився з твердженням що  “… люди з інвалідністю покарані за свої вчинки”. 

Можливості для військових, які отримали інвалідність на війні, оцінюють дещо вище, ніж можливості цивільних людей з інвалідністю. Причиною респонденти  зазначали те, що військові, які втратили своє здоров’я на війні повинні отримувати від суспільства більше допомоги та підтримки. 

Найкращі можливості для людей з інвалідністю, за оцінками опитаних, є у сфері освіти та навчання. А найгірші можливості для людей з інвалідністю в Україні - знайти роботу та займатися підприємництвом. 

Дискримінаційні моменти людей з інвалідністю

Що про життя в українському суспільстві говорять самі люди з інвалідністю?

Головним дискримінаційним моментом опитувані назвали мобільність, тобто можливість вільно пересуватись за межами помешкання, неможливість доступу до об’єктів публічного простору і дискримінація при пошуку роботи та працевлаштуванні, яке здебільшого носить номінальний характер для виконання квоти.

Більшість опитаних посередньо та погано оцінили стан сфер та ініціатив для людей з інвалідністю. Зокрема, респонденти з інвалідністю часто відзначали проблему з реабілітацією, попри хорошу якість, часто проблемою є те, що реабілітаційні кабінети розташовані на 2-3 поверхах лікарень. Також можливостей реабілітації вкрай мало в маленьких містах. 

Майже 60% опитаних зазначили, що люди з інвалідністю найбільше потребують фінансової допомоги, майже 50% – медичної, більше 40% – психологічної. 

Що саме потрібно людям з інвалідністю

Респонденти з інвалідністю часто зазначали, що головна їхня потреба бути видимими, прийнятими та нормалізованими суспільством. Вони хочуть бути суб’єктами змін в цьому напрямку, готові комунікувати свої проблеми, залучатися в покращення публічного простору, роблячи його доступним та справедливим, прагнуть, щоб суспільство змінювало свою думку стосовно них, бачать в цьому процесі і частину своєї відповідальності. 

Головне питання, з огляду на вищезазначене: хто має займатись вирішенням питань людей з інвалідністю? Безпосередньо люди з інвалідністю дещо частіше покладають відповідальність на вирішення власних питань самих на себе. Натомість більшість опитаних громадян вважають, що цим має займатися місцева або центральна влада.

Соціологічна група Рейтинг враховувала  ризики при опитуванні людей з інвалідністю, тому в якості інструмента взаємодії використано індивідуальні інтерв’ю. Дослідження є однією зі складових проекту «Центр експертизи у сфері прав людей з інвалідністю». Центр працює завдяки отриманому гранту від Програми «Підтримка організацій громадянського суспільства (ОГС)» в Україні у межах фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй та розвитку Великої Британії Foreign, Commonwealth & Development Office. Програма реалізується Crown Agents у партнерстві з International Alert і у співпраці з Crown Agents in  Ukraine. Зміст допису не обов’язково відображає погляди Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй та розвитку Великої Британії, погляди Crown Agents, International Alert та Crown Agents in Ukraine. Всю інформацію про критерії, допустимі витрати та вимоги до заявників можна знайти на Підтримка організацій громадянського суспільства в Україні.

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ОПИТУВАННЯ ІНСТИТУТУ СОЦІОЛОГІЇ НАН УКРАЇНИ: ЖОВТЕНЬ 2023

Прес-реліз підготував д.соц.н., заступник директора Інституту соціології НАН України, керівник дослідного проекту «Стресові стани населення України в контексті війни» (за фінансування Національної академії наук України) Сергій Дембіцький.

Актуальне опитування з теми стресових станів населення України в умовах війни повідомило такі важливі факти:

• Через широкомасштабне вторгнення російської федерації в Україну кількість тих, хто отримав досвід перебування в зоні бойових дій зріс з 18% до 44%.
• Враховуючи поширеність та негативний психологічний вплив, рейтинг стресорів є наступним (від найважчих до найлегших): травматичний досвід як важкі спогади, стресори соціальної взаємодії (конфлікти, недостатня підтримка, дискримінація) та особистих вчинків, погіршення умов життя, проблеми зі здоров’ям, загроза для життя як можливість, обумовлена війною.
• Найважливішими ресурсами протидії стресу є спілкування у справах поза основною роботою, дозвілля та робота. При цьому, якщо взаємодія з близькими дійсно задовольняється на необхідному рівні серед більшості населення, то потреба в дозвіллі й роботі задовольняється набагато гірше.
• Якщо розглядати індивідуальні психологічні ресурси, то найсильнішими з них є загальна активність (трудова та соціальна), а також оптимізм. Значно гірша ситуація з емоціональною стійкістю та відчуттям контролю над ситуацією.
• З точки зору рівня психологічного дистресу* актуальна ситуація співставна з другою половиною 2020 року, коли населення України знаходилося в очікуванні чергової хвилі коронавірусу. Так, близько 69% опитаних демонструють нормальний рівень психологічного дистресу, 21% - підвищений, 10% - високий. Це дозволяє припустити, що за рахунок збереження Збройними силами України значної частини соціального ареалу існування українців, населення у своїй більшості має достатні ресурси психологічного відновлення, а також захист від найтяжчих стресорів війни.
• За поширеністю окремі стресові стани можна впорядкувати наступним чином (від наймеш поширених до найбільш поширених): ворожість як імпульсивність і агресія, депресія як пригніченість і тужливість, соматизація як тілесний дискомфорт, міжособистісна чутливість як низька самооцінка та вразливість, тривожність як напруженість, страз і погані передчуття, виснаження як занепад фізичних та психічних можливостей, параноїдальні ідеї як підозрілість, недовіра та звинувачування інших.
• Основними наслідками психологічних стресових станів в умовах війни є ціннісна депривація в таких сферах як дозвілля, фізичне здоровʼя та багатство. Натомість, трьома ціннісними стовпами, на яких зараз тримається індивідуальна життєдіяльність є міжособистісні стосунки, моральність та знання.

* Психологічний дистрес – унікальний емоційно дискомфортний стан, що його відчуває індивід у відповідь на специфічні стресори або сильну потребу в чому-небудь і який призводить до тимчасових або постійних негативних наслідків.

Методологія 

Опитування було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Інституту соціології НАН України по всій Україні (крім окупованих територій Криму та Донбасу) 6-10 жовтня 2023 року. Дизайн опитування: mixed mode із застосуванням Computer Assisted Telephone Interviewing (CATI) для рекрутинга респондентів та Computer Assisted Web Interviewing (CAWI) для відповідей респондентів за основним блоком анкети. Вибірка, що була використана для фінального аналізу, включає 2767 респондентів і репрезентує жителів України у віці від 18 до 69, які користуються смартфоном (орієнтовно – 74% дорослого населення України). Вибірка не включає українців, які зараз не перебувають в Україні. Похибка вибірки з довірчою імовірністю 0,95 та врахуванням дизайн-ефекту становить ±2,1%. Коефіцієнт досяжності респондентів – 9,5%.