Новини та прес-релізи

У новому опитуванні, проведеному Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення проєкту «Дій для дітей України»  (Ukraine Children's Action Project), виявлено, що за винятком певних обмежень, діти та сім’ї в Україні залишаються стійкими, незважаючи на тривалу війну, що супроводжується запеклими боями на Сході та Півдні країни, а також ударами ракет та дронів по всій території країни вже більш ніж 20 місяців. 

Ключові висновки

Відвідуваність шкіл та ефективність навчання

• 94% дітей навчаються очно, чи за змішаною формою навчання (У лютому 2023 було 92%);

• З 6% тих, що зовсім не відвідують школу, 40% не відвідують через закриття місцевої школи; 60% - через стурбованість за безпеку дитини;

• Понад 55% учнів використовують комп’ютер або ноутбук як додатковий засіб навчання;

• Відвідуваність шкіл значно покращилась з часу проведення попереднього дослідження у лютому 2023 року;

• Опитані матері повідомляють, що причини пропуску навчання полягають у: 78% через хворобу дитини (44% у лютому 2023); 25% через оголошення повітряної тривоги (у лютому 2023 - 61%); 9% через відсутність електроенергії (у лютому 2023 - 49%);

• В середньому 3 з 4 матерів вказали,  що успішність та якість отриманої освіти є дуже доброю або доброю.

Що пережили/переживають діти?

• 62% матерів повідомляють, що їхні діти стали свідками або пережили «події, пов’язані з війною»;

• Тепер 25% матерів вважають своє місце проживання небезпечним, порівняно з 21% у лютому 2023 року;

• 79% матерів оцінюють фізичне здоров’я своїх дітей як дуже добре або добре;

• 73% матерів оцінюють психічне здоров’я своїх дітей як дуже добре або добре;

• Тим не менш, матері повідомляють, що багато дітей бояться гучних звуків (48%), проявляють дратівливість (37%) і т.п. Вони не виявляють повних ознак посттравматичного стресового розладу (ПТСР), але вплив війни відображається на них у різний спосіб. Примітка: Поза цим дослідженням, UCAP встановив, що більше однієї п’ятої частини переміщених дітей, які відвідували 6-денні табори для відновлення на Заході України, мають «імовірно ПТСР»);

• 38% матерів вказали, що їм потрібна фінансова допомога, 14% потребують допомоги в забезпеченні необхідними продуктами харчування, а 13% потребують непродовольчої допомоги (одяг, предмети гігієни, ковдри і т.д).

• 54% опитаних матерів вважають, що можливість українських батьків вирішувати питання, пов’язані з вихованням та розвитком дітей, погіршилася порівняно з часами до повномасштабного російського вторгнення в Україну. 25% вважають, що нічого не змінилось. Лише 15% відзначили покращення. Ті, чиє фінансове становище зараз є найгіршим, найчастіше говорили про погіршення. 

• Найчастіше про такі труднощі говорили матері з Києва - 67%. Серед матерів з високим доходом відчуття погіршення зафіксовано у 41%, у малозабезпечених – серед 59%, з найнижчим доходом – у 54%. 

Бачення майбутнього

• Хоча 91% матерів переконані у тому, що Україна переможе російських окупантів, відсоток тих, хто абсолютно впевнений у цьому, зменшився з 71% в лютому до 60% сьогодні;

• 55% матерів вважають, що Україна рухається у правильному напрямку, порівняно з 21% тих, хто вважає, що справи йдуть у неправильному напрямку (решта матерів не змогли відповісти);

• 62% матерів з вищим сімейним доходом відчувають оптимізм стосовно розвитку справ у країні, порівняно з лише 48% з низьким сімейним доходом.

• 62% матерів повідомляють про погіршення економічної ситуації своїх сімей, лише 27% матерів вважають, що їхні фінансові можливості покращаться протягом наступного року.

• 27% сімей з високим доходом відзначають погіршення фінансової ситуації, серед родин з середнім доходом таких – 53%, малозабезпечених – 78%, бідних – 90%. 

Додаткові висновки/застереження

• Під час відвідування дітьми школи часто спрацьовують повітряні тривоги, які вимагають від дітей і персоналу школи відходити в укриття на території школи, але не завжди її залишати.

• Ми відзначаємо занепокоєння тим, що незважаючи на стабільне відвідування шкіл, кількість пропусків через хвороби зростає,  із 44% матерів, які вказали хворобу як причину відсутності дитини в школі у лютому, до 78% за результатами нового опитування. Це потребує додаткового вивчення. Після розмов із матерями та представниками шкіл, доктор Ірвін Редленер, M.D., співзасновник проєкту «Дій для дітей України» вважає, що існує обґрунтоване питання про дуже погану якість та циркуляцію повітря в шкільних бомбосховищах, що може сприяти збільшенню частоти захворювань дихальних шляхів та алергій.

• Сім’ї з вищим доходом мають значно більше ресурсів для подолання викликів, пов’язаних із війною в країні, ніж сім’ї з низьким доходом. Хоча це може бути очевидною реальністю, вона повинна стимулювати до більшої підтримки людей з фінансовими труднощами для того, щоб пережити війну.

• Турбують тривалі наслідки стійкої психологічної травми з формальним діагнозом ПТСР або без нього, поряд з скорботою від втрати близьких людей.

Аудиторія: матері дітей віком 3-17 років в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2.2%. Терміни проведення: 29 жовтня – 2 листопада 2023 р. За можливості відповіді порівнювались з аналогічним опитуванням, проведеним у лютому 2023 року.

Нове опитування громадської думки Міжнародного республіканського інституту (IRI) показало, що більшість громадян України зберігають відданість демократії та підтримують ідею проведення виборів після завершення війни. Більшість населення вважає, що пріоритети післявоєнної відбудови мають визначатися на місцевому рівні і що після війни Україна відновить свою територіальну цілісність у межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року. Опитування також показало, що українці в переважній більшості підтримують вступ до Європейського Союзу (ЄС) та Північноатлантичного альянсу  (НАТО).  

Опитування показало, що прихильність громадян України до демократії залишається незмінною: 62% респондентів підтримують проведення виборів після закінчення війни.  

Дослідження також показало, що українці в переважній більшості виступають за те, щоб пріоритети відбудови визначалися громадянами шляхом опитувань та місцевими органами влади. Така підтримка зросла у порівнянні із попереднім опитуванням порівняно з попереднім опитуванням IRI, проведеним у лютому цього року.  

Громадяни України продовжують висловлювати рішучу підтримку вступу до Європейського Союзу. Близько восьми з десяти українців підтримали б вступ до ЄС і НАТО, якби це питання було винесено на референдум.   

Український народ залишається впевненим у перемозі і в тому, що післявоєнна Україна повернеться до міжнародно визнаних кордонів 1991 року. Така думка висловлюється більшістю респондентів у всіх регіональних та вікових групах.  

Методологія 

Опитування було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Центру аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту (IRI) по всій Україні (крім окупованих територій Криму та Донбасу) 9-12 вересня 2023 року. Метод опитування – Computer Assisted Telephone Interviewing (CATI) – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера, на основі випадкової вибірки мобільних номерів. Всього було опитано n= 2000 жителів України віком 18 років і старше. Вибірка не включає українців, які зараз не перебувають в Україні. Отримані дані опитування зважено за регіональними (область проживання та тип населеного пункту) та віковими показниками з використанням даних Державної служби статистики України станом на 1 січня 2022 року. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95 не перевищує ±2,2 відсоткових пункти для повної вибірки. Коефіцієнт досяжності респондентів – 12%. 

Опитування було проведено за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

В рамках двадцять четвертої хвилі проекту «Україна в умовах війни» Соціологічною групою «Рейтинг» 5-7 вересня 2023 року було проведене чергове дослідження настроїв та економічного становища населення.

Оцінка ситуації 

• За результатами дослідження 61% опитаних вважають, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку, 23% – протилежної думки, ще 16% – не змогли оцінити. Наразі спостерігається зменшення кількості тих, хто оцінює напрямок розвитку країни як правильний. У всіх регіонах та серед всіх вікових груп продовжує переважати оцінка напрямку як правильного. 

Економічна ситуація

• 60% відчули погіршення власного економічного становища за останні півроку, у 35% - воно не змінилось, лише 5% відчули покращення. Оцінки становища в Україні загалом гірші: 73% відчули погіршення, 13% - говорять про відсутність змін, 9% - про покращення. Загалом стан справ в економіці респонденти  оцінюють дещо краще, аніж у минулих опитуваннях, проте спостерігається зростання негативних оцінок щодо майбутнього. Так, говорячи про економіку країни у майбутньому 29% респондентів очікують покращення, 26% - думають, що нічого не зміниться, 32% очікують погіршення.  Щодо особистої ситуації – 23% сподіваються, що у наступний рік їхнє особисте економічне становище покращиться, 41% вважають, що воно не зміниться, 21% – мають песимістичні погляди щодо цього.

Кращі оцінки стану власного економічного становища спостерігаються серед мешканців Заходу і Центру, молодших респондентів, тих, хто  працює, та особливо тих, хто знайшов нову роботу. Майже такі ж тенденції і щодо оцінки майбутнього. Майбутнє економіки України відносно краще оцінюють мешканці Півдня.

Внутрішня міграція 

• Кількість респондентів, які були змушені покинути місце постійного проживання майже не змінилась – сьогодні це 18%. Найбільше переселенців серед вихідців з східного макрорегіону – близько 60% з них змінили місце проживання, та південного – серед яких внутрішніх переселенців 25%. 

Робота

• 44% з тих, хто працював до війни, працюють на своїх звичних робочих місцях, 14% – працюють частково/віддалено, 15% – знайшли нове місце роботи. Попри це чверть таких опитаних до цього часу не працює. Водночас спостерігається зменшення тих, хто не має роботи. Відносно краща ситуація з роботою у мешканців Центру і Заходу, чоловіків, молоді та людей середнього віку, більш забезпечених. Серед переселенців у динаміці зросла кількість тих, хто закріпився на нових робочих місцях і працює у звичному режимі, частка непрацюючих серед них у порівнянні із початком 2023 року зменшилась з половини до 40%.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 5-7 вересня 2023 р. 

 • За результатами Двадцять четвертого загальнонаціонального опитування «Україна в умовах війни», проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України  5-7 вересня 2023 року, 49% опитаних зазначили, що серед їхніх близьких та рідних є ті, хто брав участь у воєнних діях на території України, з 2014 по 2021 роки. 65% мають серед близьких тих, хто воював чи воює на фронті, починаючи з 24 лютого 2022 року. У порівнянні із попередніми опитуваннями зростає кількість тих, чиї близькі сьогодні воюють на фронті.  

• У суспільстві надалі фіксуються найвищі показники довіри до військових: 94% довіряють військовим ЗСУ, 94% - ветеранам нинішньої війни та 93% – ветеранам АТО (ООС) 2014-2021 рр. Незалежно від регіону та віку абсолютна більшість довіряють цим категоріям населення.  

• У порівнянні із опитуванням на початку 2023 року зростає кількість тих, хто асоціює ветеранів війни з людьми молодого віку: у січні ц.р. таких було 21%, у вересні – 26%. Також помітний ріст і у асоціації поняття «ветеран війни» із людиною з інвалідністю: у січні таких було 29%, у вересні – вже 47%. Загалом говорячи про основні ознаки образу ветеранів російсько-української війни 53% опитаних уявляють їх як осіб середнього віку. Також респонденти не бачать гендерної різниці у понятті «ветеран» - абсолютна більшість (80%) переконані, що такими можуть бути представники обох статей. Водночас за 9 місяців зросла частка тих, хто асоціює ветеранів тільки із чоловіками (з 13% до 20%).  

• Серед ризикових явищ, з якими можуть зіткнутися ветерани російсько-української війни після повернення зі служби, на перших місцях – психоемоційна нестабільність, проблеми з фізичним здоров’ям, труднощі з отриманням медичної допомоги, відсутність інклюзивного простору та адаптованого робочого місця для осіб з інвалідністю, а також проблеми з оформленням соціальних пільг. Також опитані вважають доволі ймовірними  проблеми конфліктів у сім’ї, родині, відсутність роботи, нерозуміння суспільства, невідповідність військового досвіду для цивільного життя та зловживання алкоголем, чи наркотиками. Зазначені вище проблеми у тій чи інші мірі вважають ймовірними більше половини опитаних.  Щодо ризиків самогубств та порушення законів переважна більшість (близько двох третин) вважають це малоймовірним для ветеранів. Водночас у  порівнянні з опитуванням у січні 2023 зросла кількість тих, хто вбачає ризики відсутності роботи, конфліктів у родинах, зловживання алкоголем, чи наркотиками, самогубств та порушення закону. Більш гостро наявність згаданих проблем відчувають близькі ветеранів, які воювали з 2014 і воюють зараз.   

• Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов’язання перед ветеранами російсько-української війни: у серпні 2022 року таких було 69%, у січні 2023 – 53%, у вересні 2023 – 33%. Сьогодні тих, хто вважає по інакшому, – майже половина (49%). Найчастіше негативної думки про виконання зобов’язань держави перед ветеранами дотримуються мешканці західних регіонів, представники молодого покоління, більш забезпечені. Цікаво, що думка про невиконання зобов’язань з боку держави більш поширена серед тих, хто не мають близьких на війні, або мають тих, котрі воюють саме зараз.  

• 79% опитаних вважають, що суспільство сьогодні поважає ветеранів. Водночас у порівнянні з опитуванням у січні 2023 їх кількість зменшилася (у січні таких біло 91%). Протилежну думку сьогодні мають 18%. Більше таких серед мешканців західних регіонів, осіб середнього віку, бідніших респондентів.  

• 96% усіх опитаних зазначили, що готові працювати в одному колективі з ветераном.   

• Зросла кількість тих, хто зазначили, що добре або скоріше поінформовані про проблеми ветеранів (53%). 46% – зазначили, що не поінформовані. Більше останніх серед мешканців східних областей, осіб старшого віку, тих, хто не має військових або ветеранів у своєму оточенні, жінок. 

Опитування проведено з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України. Профінансовано Соціологічною групою «Рейтинг»

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. 

Терміни проведення: 5-7 вересня 2023 р.

Дослідження проведено Лабораторією Rating Lab. Опитування для дослідження проведено Соціологічною групою Рейтинг на Платформі Rating Online. Серпень 2023

ТРИВАЛІСТЬ ПЕРЕБУВАННЯ В ЄВРОПІ

Основна частина опитаних (59%) перебуває в Європі близько року – це перша група міграції на початку повномасштабного вторгнення. Найбільше таких серед українців, які виїхали зі Сходу країни та столиці.

Ще 8% перебувають в Європі близько півроку, 4% - кілька місяців. Найбільше таких серед українців, які виїхали з Півдня, зокрема, через підрив Каховської ГЕС.

Разом з тим чверть опитаних перебувають в країні вже кілька років. Найбільше таких серед українців, які виїхали з Заходу та Центру країни, швидше за все на заробітки.

І якщо ті, хто перебуває за кордоном кілька років частіше живуть у Південній і Східній Європі, то прибулі внаслідок і під час повномасштабного вторгнення частіше перебувають у країнах Західної та Північної Європи.

УМОВИ ПРОЖИВАННЯ

Згідно з результатами опитування, наші громадяни живуть у Європі в цілком  (34%) або скоріше (51%)  комфортних умовах, лише 13% мають некомфортні умови. Комфортні умови для 85% громадян можуть виступати ще одним аргументом подальшого перебування закордоном.  

Комфортність умов залежить від: 

• Регіону. Найкращі умови проживання у Північній Європі (90% живуть в комфортних умовах), тоді як в Східній (84%) та Південній Європі (83%) таких менше; 

• Доходу. Забезпечені у 93% випадків мають комфортні умови (у половини – цілком комфортні умови), серед малозабезпечених таких лише 74% (лише 18% у цілком комфортних умовах), їх поточний рівень доходу не дозволяє забезпечити кращі умови життя; 

• Тривалості перебування в країні. Найбільш комфортні умови мають ті українці, які живуть в країні кілька років (89%). Хоча і ті, що приїхали недавно мають досить пристойні умови проживання (близько 80%). Це свідчить про те, що країни з усіх куточків Європи, змогли надати українцям хороші умови для проживання, бо різниця між групами несуттєва.

ПОДОРОЖІ ЄВРОПОЮ

Українці проявляють цікавість та подорожують Європою. Країною перебування часто подорожували 27% опитаних, іноді – 33%. Іншими країнами Європи – 15% та 26% відповідно. Можливо частина з них і в Україні часто подорожувала країною і тому це – хобі та звичка, але більша частина вірогідно користується шансом побачити Європу, бо закордонний туризм хоч і був безвізовий, але достатньо дорогий для пересічних громадян. Такі нові звички призводять до змін досвіду, розширення кругозору, підвищення культурного рівня, пізнавальної активності, сприяють соціалізації та адаптації в країні перебування.

Найбільше подорожує молодь, бо вони найбільш мобільні, мають менше зобов’язань, обтяжливих обставин, більш легкі на підйом. З віком кількість подорожей поступово зменшується.

Ті, хто живуть у країні перебування довше, подорожують Європою частіше, ніж ті, хто приїхав пізніше. За рівнем доходів найбільше подорожують забезпечені, бо можуть собі це дозволити, найменше – малозабезпечені. Загалом дохід найбільше впливає на можливість подорожувати.

За регіонами, найменше подорожують українці, які перебувають у Східній Європі, найбільше – у Південній.

ПОЇЗДКИ В УКРАЇНУ

Україну відвідували 46% з тих, хто поїхав. Отже, більше половини наших громадян, які виїхали, жодного разу вдома не були за час свого перебування за кордоном. Важливо, що серед тих, хто виїхав під час війни, –  60% ні разу не приїжджали в Україну.

Чоловіки їздять додому рідше (69% не відвідували Україну жодного разу), ніж жінки (51%), бо вірогідно відчувають ризик поїздок в Україну, оскільки їх можуть не випустити назад. Також рідше їздять додому переселенці з дітьми, можливо з безпекових причин або через більшу складність витримати довгу дорогу.

Відносно частіше їздять додому опитані, які перебувають у Східній Європі, це – найближче до кордону і до того ж тут перебуває більше українців, які переїхали ще до вторгнення. Відповідно найчастіше додому їздять українці, які виїхали з Заходу країни.

Натомість більшість мешканців Сходу країни (64%), які втікали від війни, жодного разу не були в Україні. Аналогічна ситуація з мешканцями Півдня (60%).

Схід та Південь – це гарячі точки, активний фронт та бойові дії, більша кількість обстрілів відбуваються саме в цих регіонах, тому вірогідно з міркувань безпеки, громадяни з цих регіонів і не приїжджають. Окрім того, частина Сходу та Півдня в окупації, є багато міст та селищ, які є частково або повністю зруйнованими, то просто немає куди приїжджати, навіть при бажанні.

Отже, найчастіше додому їздять в основному жінки, без дітей, люди з вищим рівнем доходів, з Західних та Центральних областей України, які проживають декілька років у Східній Європі.

СТОСУНКИ З МІСЦЕВИМ НАСЕЛЕННЯМ

Ставлення місцевого населення до українців в цілому оцінюється позитивно: 51% говорить про позитивне ставлення, 38% про нейтральне. З холодним зіштовхнулися лише 9%.

Ставлення українців до місцевих оцінюється ще краще: 61% ставляться тепло, 35% нейтрально і лише 3% холодно.

Таке хороше ставлення обумовлено тим, що Європа та європейці прийняли наших громадян, надали їм прихисток, соціальний захист, можливості навчатися та працювати, жити в безпеці.

Отже, це ставлення певною мірою обумовлено і вдячністю за таку позицію Європи.

Найкращим є ставлення з обох боків у Північній Європі, найменш теплим – у Східній Європі. Жінки дещо краще оцінюють стосунки з місцевими, чоловіки – емоційно більш стримані. Люди, які виїхали одразу після вторгнення відчувають до себе краще ставлення, ніж ті, хто приїхали зовсім недавно або жили ще до вторгнення. Випадки дискримінації очевидно впливають: там, де такі випадки мали місце - стосунки більш нейтральні. Однак, в жодній з категорій не зустрічається переваги холодного ставлення (немає мінусових значень в індексі).

Цікаво, що молодь відчуває на собі прохолодне ставлення місцевих значно частіше, ніж старші.

ПОРІВНЯННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ

В цілому в Європі можливості є кращими, ніж в Україні, особливо в доходах (87% краще в Європі, проти 3% – краще в Україні), соціальній захищеності (75% проти 15%), захисті прав і свобод громадян (67% проти 19%), можливості комфортно жити (60% проти 26%), знайти роботу (54% проти 30%). 

На думку опитаних, в питаннях соціальної захищеності та захисту прав і свобод громадян Східна і Південна Європи програють Північні і Західній.

Досягти успіху, на думку опитаних, можна як в Європі (40%), так і в Україні (41%), але вести свій бізнес все ж таки дещо краще в Україні (45%), ніж в Європі (34%), що, вірогідно обумовлене кращим розумінням, як влаштований цей процес, як його розпочати і як розвивати в своїй країні.

Доходи, очевидно, в Європі вищі і, навіть втративши тут в Україні більш кваліфіковану роботу, в Європі менш кваліфікована оплачується вище. Бідність та соціальна незахищеність притаманні нашому суспільству не один десяток років, то ж мати, нарешті, соціальний захист виглядає привабливим. Верховенство права теж не є сильною стороною українського суспільства, тому в опитуваннях в Україні саме судова реформа є найбільш затребувана. Можливість комфортно жити теж є перевагою Європи, яка тісно пов’язано із соцзахистом, правами і вищими доходами.

Успіх категорія абстрактна, але тут, як показує кореляційний аналіз, він значимо пов’язаний з можливостями вести бізнес (0.58**), знайти роботу (0.52**) та комфортно жити (0.51**).

Результати факторного аналізу (сумарна дисперсія 64%) дозволяють умовно розподілити можливості на 2 групи (фактори): 1) захист, і доходи; 2) досягнення та зайнятість. Комфорт стосується обох груп, хоча частіше він потрапляє у 1 групу. Європа однозначно виграє в захисті, хороші доходи – це теж своєрідний захист і можливість забезпечити собі більш комфортні умови проживання – і це є суттєвим аргументом, чому громадяни України обирають Європу. В досягненнях та успіху не все так однозначно, бо бізнес вести можна і в Україні, так само як і досягти успіху чим забезпечити собі у т.ч. і комфорт, а ось знайти роботу все ж таки кращі можливості в Європі. Хоча ті, хто роботу за кордоном ще не зміг знайти – оцінює, що можливість працевлаштування краща в Україні.

ПОРІВНЯННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ТА СФЕР

Державні онлайн-послуги в Україні оцінені значно краще (71%), ніж в Європі (16%). Так само в Україні значно виграють фінансові та банківські послуги (70% проти 14% в Європі).

Сферу медицини українці оцінили також краще в Україні, ніж в Європі. Зокрема, як доступність медичних послуг (71% проти 21%), так і якість медичних послуг (60% проти 25%). 

Водночас, щодо освіти оцінки розділились. Якщо дошкільну та шкільну освіту опитані оцінили дещо краще в Україні (42%), ніж в Європі (35%), то вищу освіту – навпаки: дещо краще в Європі (43%), ніж в Україні (32%). Українські студенти європейських вишів згодні більше за інших з тим, що вища освіта  краща у Європі. 

Абсолютна більшість опитаних українців погодились, що громадський транспорт в Європі значно кращий (77%), ніж в Україні (14%). Аналогічна думка і щодо європейських доріг, які вважають кращими там (85%), ніж в Україні (5%).

А от житло в Україні респонденти вважають доступнішим (57%), ніж в Європі (22%),  бо його дешевше винаймати і тим більше купити, і для найму потрібно пройти менше довгих та бюрократичних процедур, до того ж в Європі українці не є громадянами країни, а мають або дозвіл на проживання або прихисток, що також не сприяє можливостям винаймати або купити житло.

Відмінності в залежності в регіону проживання українців в Європі не лінійні. Доступність житла, фінансові та банківські послуги, вища освіта майже немає регіональних відмінностей. 

Незначні відмінності спостерігаються у громадському транспорті та дорогах. Північна Європа має найкращі показники в дошкільній та шкільній освіті, яка в інших регіонах Європі програє українській. Фінська, шведська та норвезька системи шкільної освіти є відомими своїм підходом до навчання та соціалізації дітей і визнаними не лише в Україні, а й в світі. 

Державні послуги онлайн теж найкращі саме в Північній Європі, хоча не мають переваги над українськими. А найгірші, на думку українців, онлайн-послуги в Західній Європі. 

Доступність медичних послуг в Східній та Північній Європі гірша, ніж у Західній та Південній. Так само їх якість, яка в Східній Європі найбільше програє українським.

Крім того, на думку українців, в нашій країні набагато краща індустрія краси (85%), ніж в Європі (5%).  А також в Україні кращі: кафе і ресторани (60% проти 16%), поштові сервіси і сервіси доставки (54% проти 25%). Онлайн-шопінг в Україні також вважається кращим (51%), ніж в Європі (22%), а от щодо торгівельних мереж і магазинів думки розділились: 42% вважають їх кращими в Україні, 36% - в Європі. 

Регіон проживання не має особливих відмінностей, крім Півдня Європи, де відносно кращі оцінки отримали кафе і ресторани,  індустрія краси та шопінг, бо це традиційний курортний регіон і тут кращі умови для туристів.

Результати факторного аналізу (сумарна дисперсія 57%) дозволяють умовно розподілити сфери і послуги на 3 групи (фактори): послуги та сервіси; соціально-гуманітарна сфера; інфраструктура, – лише остання повністю за Європою. 

Сервіси, соціально-гуманітарні питання (освіта, медицина) в цілому за Україною.

Європа – це робота, захист, доходи, комфорт, інфраструктура.

Україна – це послуги та сервіси, в тому числі медичні та частково освітні, можливості для бізнесу, доступне житло.

Успіху однаково можливо досягнути, як в Україні, так і в Європі.

Фіксується чітка залежність: чим довше українці перебувають за кордоном, тим кращі оцінки дають країні перебування.

Всі, хто нещодавно приїхав оцінюють Україну краще, далі йдуть ті, хто живе близько року – обидві групи ще не пройшли адаптацію, не звикли, часто переїхали не усвідомлено в пошуку кращого життя, а через війну. Зазвичай це швидкі і не такі обґрунтовані рішення (окрім безпеки). 

Ті, хто живе декілька років і поїхали з України не через війну, а якраз за кращими можливостями, їх оцінки – на користь Європи. До того ж ситуація з можливостями в Україні дійсно могла стати кращою за останні декілька років.

 Жінки краще оцінюють всі можливості, сфери і послуги в Україні, чоловіки більше схиляються у бік Європи. Особливо привабливо з точки зору жінок виглядають досягнення та зайнятість в Україні, більшість сфер та послуг. Важливо, що більшість жінок поїхали після початку повномасштабного вторгнення по програмі прихистку, отже, їх оцінки – це оцінки біженців, а не людей, які свідомо обрали переїзд за кордон в пошуках кращого життя. 

Лише в одному збігаються думки українських жінок і чоловіків: в оцінках рівня доходів в Європі, якості європейських доріг та що житло таки доступніше в Україні.

Оцінки за віком респондентів розподілені достатньо щільно. Хоча загалом старші менш вимогливі і дають оцінки країні перебуванні вищі ніж молодші. Особливо це стосується державних онлайн послуг, банківських послуг, сервісів доставки, шопінгу, кафе і ресторанів, індустрії краси – можливо молодші користувались частіше такими послугами загалом і оцінюють їх краще в Україні. 

В доступності та якості медичних послуг, доступності житла старші теж дещо менше бачить переваг української системи. 

Молодь (16-25 років) дещо краще оцінює вищу освіту в Європі, бо це їх пріоритет, можливо вони вже з нею познайомилися, бо навчаються в Європі або розглядають таку можливість. 

Можливості знайти роботу найбільш чутливі до зайнятості: ті, хто з різних причин не має в Європі роботи, оцінюють можливості знайти її в Україні краще. Оскільки робота пов’язана напряму з розумінням успіху, то непрацюючі досягнення успіху в Україні оцінюють краще. 

Ще одна чітка залежність: чим вищі доходи респондентів, тим кращі оцінки вони дають країні перебування. Найбільша різниця в оцінках людей, чиї доходи з переїздом погіршились або не змінились.

Дохід є взаємопов’язаним із розумінням можливостей: люди, які мають високі доходи зазвичай мають більшу мотивацію досягнень, цілепокладання, розуміння можливостей та їх використання. Малозабезпечені частіше мають мотивацію уникнення невдач, більше покладаються на інших, їм складно діяти в нових умовах, бачити нові можливості, особливо в тих обставинах, за яких вони опинилися закордоном.

КОРУПЦІЯ, БЮРОКРАТІЯ, ПОДАТКИ

Україна дуже програє європейським країнам у рівні корупції, однак щодо бюрократії та ставок оподаткування, то вдома, на думку більшості, більш сприятливий клімат, ніж в Європі. 

84% вважають, що в Україні рівень корупції вищий, ніж в Європі (3%). Натомість рівень бюрократії вищий в Європі (50%), ніж в Україні (25%). Також, на думку опитаних, рівень оподаткування в Європі вищий (59%), ніж в Україні (16%). Однак, за рівнем економічної свободи Україна (25%) поступається Європі (52%), як і за рівнем доходів (3% проти 87%).

Кореляційний аналіз показав, що існує зв’язок між відповідями на питання про доходи і економічну свободу (r=0.41** - чим вища економічна свобода, тим вищі доходи), а рівень бюрократії пов’язаний зі ставкою оподаткування (r=0.34** - чим більша бюрократія, тим вищі податки). Також оцінка високого рівня бюрократії в країні перебування напряму пов'язана з оцінкою державних й фінансових онлайн-послуг, які значно гірші у Європі у порівнянні з Україною. Найвища бюрократія і податки вважається, у країнах Західної Європи.

Крім того є від’ємна кореляція питання про корупцію і доходи (r= -0.32** - чим вища корупція, тим нижчі доходи або чим вища корупція, тим нижча економічна свобода (r= -0.21**). Це як раз те, в чому Україна програє Європі і це напряму пов’язано з корупцією, бо там, де вона є, немає ні хороших доходів для більшості, ні економічної свободи, бо економічні можливості надаються через корупційні схеми.

4% українців давали хабар посадовій особі в країні перебування. Стільки ж відмовились відповідати. Найчастіше це було в країнах Південної Європи.

У порівнянні з Україною, з питань корупції європейські країни виглядають привабливо: лише 5% вважають, що в країні перебування присутній високий рівень корупції, 24% - середній, тоді як в Україні – це 79% і 18% відповідно. 

Водночас, ті українці, які давали хабар в країні перебування, оцінюють рівень корупції в Європі вище – 45% (середній або високий рівень); серед тих, хто не давали таких лише 27%.  Найбільш корупційними для наших громадян виявилися країни Південної (38% вважають, що корупція присутня на середньому або високому рівні) та Східної Європи (35%), найнижчий – у Західній (14%) та Північній Європі (14%). 

Оцінка рівня корупції пов’язана з:

• тривалістю проживання: чим менше людина живе в країні, тим нижче оцінює корупцію: для тих, хто живе менше півроку корупція присутня у 17%; кілька років – 33%. Вони мають менше досвіду взаємодії з різними установами та досвіду життя в країні в цілому, тому їх уявлення більш позитивні. 

• зайнятістю: найкраще оцінюють корупцію ті, хто навчаються: 23% не стикалися з нею зовсім, лише 19% підтверджують її наявність; а ті, хто працюють, мають більший соціальний досвід, то ж частіше стикаються з фактами корупції.

РІШЕННЯ ПОВЕРТАТИСЯ АБО ЗАЛИШАТИСЯ ЗА КОРДОНОМ

49% українців, які переїхали після вторгнення, не хотіли б залишитися жити за кордоном. Навіть серед українців, які переїхали в Європу до вторгнення, таких 40%. Майже кожен п'ятий вагається з рішення повертатися чи залишатись, решта – думають над тим, щоб залишитись на постійне проживання за кордоном. Насправді, можливість залишитися залежить не лише від бажань, а від інших обставин: можливостей, наявності роботи, дозволу на проживання, можливості навчатися дітям, зміни особистих обставин. Тому не можна сказати, що саме така кількість наших громадян залишиться або повернеться в Україну.

Серед цілей цього дослідження було визначити чинники, які це обумовлюють. 

Регресійний аналіз показав, що попри те, що опитані в абсолютній більшості оцінили послуги в Україні на значно вищому рівні, ніж в Європі, найбільше на рішення повертатися або залишатися за кордоном впливають інші фактори: 

1) Можливості. Передусім йдеться про можливість комфортно жити і досягти успіху. Дещо менше: можливості вести власний бізнес і знайти роботу.

2) Освіта і доступність житла. Попри те, що цей фактор менш сильний, але все рівно значимий. 

Незначний вплив мають рівні інфраструктури, соціальної захищеності та захисту прав і свобод.

Натомість високий рівень бюрократії та оподаткування в Європі має значно менший вплив на ці рішення, як і високий рівень корупції в Україні.

Бажання залишитися або повернутися пов’язано також з низкою обставин (наведено у порядку від найбільш значимих за результатами регресійного аналізу):

• Дохід: для малозабезпечених Україна є більш привабливою, для забезпечених більш привабливою є вже Європа. Покращення рівня доходів після переїзду теж дуже суттєво впливає на бажання залишитися в країні перебування. 

• Віра в перемогу: ті, хто не вірить в перемогу, точно хоче залишитись; ті, хто вважають, що перемога буде за кілька місяців, хочуть найбільше додому. Чим довше триватиме війна, тим менше бажання буде повертатися. 

• Рівень володіння мовою: ті, хто має високий рівень мови в більшості прагнуть залишитися за кордоном. Мова – це і адаптація, і можливість працювати, мати доходи, спілкуватися, вчитися. Її відсутність і необхідність вчити (а вивчити мову може далеко не кожен, особливо в старшому віці) є суттєвою перепоною, бо жити без мови – це бути в соціальній ізоляції і мати низький соціальний статус та некваліфіковану роботу.

• Ставлення місцевих, випадки дискримінації: випадки дискримінації українців не сприяють бажанню залишитися. Ставлення місцевих також визначає динаміку: тепле ставлення сприяє бажанню залишитися, холодне – ні. Фактор корупції теж впливає: ті, хто давали хабар або вважають, що в країні є корупція, більше хочуть повертатися. Загалом чим кращі умови проживання в країні, тим менше бажання повертатися.

• Стать, вік, наявність та вік дітей: чоловіки значно більше орієнтовані залишитися, ніж жінки. Вікові відмінності є нелінійними, але і жінки, і чоловіки середнього віку менше орієнтовані на повернення в Україну, ніж наймолодші (16-24) та найстарші (45-55+). Найбільше хочуть повернутися додому найстарші жінки: ймовірно їм важче адаптуватися, знайти роботу, вивчити мову, розширити своє соціальне коло. Вік дітей принципово не впливає на бажання повернутися, українці з дітьми шкільного віку лиш дещо більше думають про те, щоб залишитись.

• Зайнятість: найбільше бажаючих повернутися в Україну серед тих, хто не працює або працює в Україні. Хто знайшов роботу в Європі – більше вагаються.

• Частота відвідування України, регіон України, тривалість проживання: серед тих, хто жодного разу не їздив в Україну з моменту переїзду, найменша кількість бажаючих повернутися. Йдеться передусім про українців, які виїхали зі Сходу та Півдня країни. Частота подорожей країною перебування чи Європою навпаки пов’язані із бажанням повернутися: ті, хто часто подорожують, частіше хочуть повернутися. Можливо ті, хто хочуть повернутися, сприймають життя за кордоном зараз як можливість побачити країну поки вони тут – поєднання проживання і туризму (встигнути подивитися країну). Тривалість перебування впливає лінійно: чим довше людина живе за кордоном, тим менше хоче повертатися в Україну.

• Регіон Європи: в Західній та Південній Європі бажаючих залишитися дещо більше, складно сказати чому так, бо якщо брати економічний та соціальний рівень – то це могла бути Західна та Північна Європа, але якщо брати клімат і сприятливі умови життя, то це вірогідно Південна.

ЗАЙНЯТІСТЬ

49% опитаних українських біженців в Європі працевлаштовані. Серед тих, хто приїхав до вторгнення, - таких 74%.

Найбільше працевлаштованих українців у Східній Європі (67%), найменше – у Західній Європі (35%). Найменше працевлаштованих українців, які приїхали з Півдня та Сходу країни, а також з Києва. Хто добре володіє місцевою мовою – більшість працевлаштовані. 

Серед тих, хто працевлаштований, понад 80% мають роботу в країні перебування, 14% – в Україні або одразу в кількох країнах.

Рівень працевлаштування серед чоловіків майже у 1,5 рази вищий, ніж серед жінок. Аналогічно серед респондентів, які не мають дітей, зайнятість вища, ніж серед тих хто мають (14% з них не працюють через догляд дитини). Чверть респондентів у віці 16-24 років не працюють через навчання.  

Серед тих, хто не працевлаштований, чверть знаходяться в активному пошуку роботи, ще 39% думають над цим, водночас третина роботи не шукають. Найменше опікуються пошуком роботи українці, які перебувають у Західній Європі. Жінки менше думають над пошуком роботи, ніж чоловіки, особливо в середньому віці.

Водночас, роботу шукають українці, які активно вивчають місцеву мову, мають відносно низькі доходи, приїхали відносно недавно і шукають варіанти як залишитися в країні перебування на довше.

ВІДМОВА УКРАЇНЦЯМ В РОБОТІ ТА БАР'ЄРИ У ПРАЦЕВЛАШТУВАННІ

Майже 40% опитаних українців в Європі чули про випадки відмови українським біженцям у працевлаштуванні, зокрема, 14% чули про багато прикладів, ще 24% - чули про поодинокі такі випадки.  Серед тих, хто активно шукає зараз роботу, чули про такі випадки 57% опитаних.

Частіше про випадки відмови українським біженцям у працевлаштуванні говорять опитані, які перебувають у Східній Європі. Особливо популярна така думка серед української молоді, яка відносно недавно приїхала в Європу. 

Найпоширенішими проблемами працевлаштування українців в Європі є мовний бар’єр (73%), некваліфікована робота (29%), низькооплачувана робота (19%), невизнання українського диплому про освіту (14%). Респонденти, які зараз в активному пошуку роботи додають сюди небажання роботодавців брати на роботу українців. Про останній фактор також часто говорять респонденти, які продовжують працювати в Україні. Також ті, хто працює в Україні, більше інших бачать проблемою некваліфіковану роботу, й можливо тому не хочуть змінювати українську роботу на неї. 

Якщо мовний бар’єр відносно частіше називався респондентами у Західній Європі, то низько оплачувана робота, небажання брати на роботу українців – в Східній. 

Про те, що робота знаходиться далеко від дому частіше говорили респонденти, які перебувають в Північній Європі, про невизнання українських дипломів – у Південній.

ЗМІНА МАТЕРІАЛЬНОГО СТАНОВИЩА

У майже 40% опитаних українців покращилось матеріальне становище за останній рік, чверть – не змінилось і у третини – погіршилось.  Серед українців, які виїхали до вторгнення,  таких майже половина. 

Чим довше українці перебувають у Європі, тим кращу вони мають динаміку зміни матеріального стану за останній рік.

Існує пряма залежність: серед тих, хто має роботу в країні перебування, більшість своє матеріальне становище покращили, тоді як у непрацюючих або тих, хто продовжує працювати в Україні – все навпаки.  

Важливо, що більшість студентів теж покращили свій матеріальний стан. Тоді як погіршення відбулося у людей середнього та старшого віку, частіше у жінок.

Найбільше українців, які покращили свій матеріальний стан за останній рік, перебувають у Північній та Західній Європі.

ЗНАННЯ МОВИ

Лише 13% опитаних українців в Європі володіють мовою країни перебування на високому рівні, ще 20% - на середньому, який дозволяє підтримати бесіду або читати короткі тексти. 29% - мають базовий рівень, який дозволяє спілкуватися на побутовому рівні і передбачає знання простих фраз. Решта – початковий рівень або взагалі не володіють.

Найкращий рівень володіння мовою в українців, які перебувають у Південній та Східній Європі, найгірший – у Північній.

Чим довше українці перебувають у Європі, тим вищий рівень володіння місцевою мовою вони демонструють. Адже серед українців, які тут більше ніж кілька років, 58% мають високий або середній рівень, тоді як серед тих, хто тут кілька місяців – лише 7%.

Найгірше ці навички даються старшим людям. Молодь демонструє значно більший прогрес. 

Майже 40% українців відвідують курси вивчення мови країни перебування, ще 20% планують це зробити. Найчастіше мовні курси відвідують українці, які перебувають у Західній (61%) та Північній (55%) Європі, найрідше – у Східній (24%). Найчастіше вивчають мову студенти, або ті, хто перебуває в пошуку роботи. Мовні курси частіше відвідують люди середнього і передпенсійного віку.

ОЦІНКА ЗАХІДНОЇ ДОПОМОГИ

Абсолютна більшість українців в Європі (72%) вважають, що українським біженцям надається достатньо допомоги. Зокрема, так вважають 84% опитаних українців, які перебувають у Західній і Північній Європі, 65% – в Східній і 47% – в Південній.

Більшість опитаних (61%) вважають достатньою гуманітарну допомогу Україні, у т.ч. 76% опитаних, які перебувають у Північній Європі, 63% – в Східній, 60% – в Західній та 50% – в Південній.

Відносна більшість опитаних (52%) вважають достатньою фінансову допомогу, у т.ч. 66% опитаних, які перебувають у Північній Європі, 53% – в Східній, 52% – в Західній та лише 34% – в Південній.

Разом з тим, більше половини опитаних (56%) незадоволені наданням Україні озброєння, у т.ч. 35% опитаних, які перебувають у Північній Європі, 48% – в Східній, 69% – в Західній та 72% – в Південній.

Опитування до Дня Незалежності присвячене дослідженню думок українців про їхні емоції та патріотизм, ставлення до мови і різних груп людей, фактори, які об’єднують та роз’єднують нас та найголовніше – бачення майбутнього країни.

Рідна мова та мова спілкування

Майже 60% опитаних зазвичай спілкуються вдома українською, близько 30% - українською та російською, лише 9% - російською. Починаючи з березня 2022 помітно зменшується використання російської мови у побуті. Для 82% опитаних українська мова є рідною, для 16% такою є російська. ВПО і біженці, які перебувають за кордоном, частіше використовують обидві мови для спілкування або говорять російською. Тим не менше, понад 70% ВПО і біженців вважають рідною українську.

Емоції

Головна емоція, яку відчувають респонденти, думаючи про Україну – гордість (74%). Вона лишається домінуючою, як і рік тому. Друга емоція – сум (43%). 17% відчувають страх, думаючи про Україну, гнів – 13%, радість – 10%, сором – 7%, зацікавленість – 5%, байдужість – 1%. 

Гордість більше відчувають опитані, які перебувають в Україні. Емоції суму і страху переважають серед біженців за кордоном. Гордість більше відчувають найстарші опитані, сум і страх частіше відзначали люди середнього віку. За гендерним розподілом жінки відносно частіше говорили про гордість, сум та страх, чоловіки – гнів, радість і сором. Люди, які у побуті спілкуються українською або двома мовами, частіше говорили про відчуття гордості. Сум більше відзначали ті, які спілкуються російською.

Патріотизм

У питанні, що вважають ознаками патріотизму, більшість опитаних обрали варіанти донатити і волонтерити (46%) та розмовляти українською мовою (45%). Близько третини віднесли до патріотизму служити на фронті, залишатися, працювати і вести бізнес під час війни в України, більше чверті – цікавитися історією України. Купувати українські товари, споживати український контент, займатися громадською діяльністю обрали 9-14% опитаних. Ходити в українську церкву – 6%, знати слова гімну – 4%, носити українську символіку – 3%.

Опитані, які проживають зараз в Україні, частіше обирали залишатися, працювати і вести бізнес під час війни в України. Біженці за кордоном навпаки відносно частіше обирали варіанти донатити і волонтерити, цікавитися історією України, займатися громадською діяльністю, споживати українські товари і контент. Спілкування українською є однаково патріотичним як для опитаних в Україні, так і для біженців за кордоном.

Для наймолодших патріотизм відносно частіше проявляється в тому, щоб донатити і волонтерити, служити на фронті, цікавитися історією України та займатися громадською діяльністю. Для середнього віку такою ознакою є працювати і вести бізнес в Україні, для найстарших – залишатися в Україні. Жінки частіше вбачають патріотизм у донатах та волонтерстві, спілкуванні українською, чоловіки – у службі на фронті та перебуванні в Україні. Цікаво, що україномовні респонденти частіше відзначають як ознаку патріотизму спілкування українською, тоді як російськомовні – працювати і вести бізнес в Україні.

Фактори об'єднання та роз'єднання

Перемоги ЗСУ (65%), відбудова (49%) та допомога один одному (40%) можуть найбільше об’єднати українців. Економічний ріст є об’єднуючим фактором для 30% опитаних, мова – 25%, вступ до ЄС/НАТО – 20%, єдність політиків – 15%, культура – 13%, історія – 9%, повернення біженців і релігія – по 4%, спортивні перемоги – 1%.

Ті, хто проживають в Україні, потенціал об’єднання частіше вбачають у перемогах ЗСУ. Для внутрішніх переселенців та біженців за кордоном набуває ваги чинник відбудови та взаємної допомоги. Культура і повернення біженців – важливі фактори об’єднання для тих, хто проживає зараз за кордоном.

Наймолодші частіше обирали взаємодопомогу та культуру. Відбудова та економічний ріст є важливими для молоді і середнього віку. Найстарші частіше відзначали перемоги ЗСУ, мову, вступ до ЄС/НАТО та політичну єдність.

Для мешканців Півдня, Сходу і Донбасу вагомими об’єднуючими факторами є відбудова країни, взаємодопомога та повернення біженців. Для жителів Заходу, Галичини – мова. Вступ до ЄС/НАТО є однаково важливим як для Заходу, Києва, так і для Донбасу.

Ті, хто спілкується у побуті лише українською, частіше відзначали фактор мови. Перемоги ЗСУ та вступ до ЄС/НАТО частіше обирали ті, хто говорять українською або двома мовами.

Для тих, хто говорить російською, об’єднуючим чинником є економічний ріст. Відбудову та взаємодопомогу також частіше обирали ті, хто спілкується російською та двома мовами. Для україномовних – це частіше мова, євроінтеграція та перемоги ЗСУ.

Найбільшими загрозами роз’єднання українців можуть стати політичні конфлікти (62%) і взаємні звинувачення (59%). Економічну кризу як негативний чинник назвали 35%, відсутність відбудови, масовий виїзд українців за кордон, відмова від вступу до ЄС/НАТО вказали 20-22%, поразки ЗСУ, мова – 18-19%, релігія – 12%, історія і культура – 1-2%.

Ті, хто проживають в Україні, загрозу роз’єднання частіше вбачають у масовому виїзді українців та поразках ЗСУ. Для внутрішніх переселенців та біженців за кордоном таким чинником є відсутність відбудови. Взаємні звинувачення та мова – більший тригер до роз’єднання для біженців за кордоном та російськомовних. 

Для молоді і людей середнього віку факторами роз’єднання відносно частіше є економічна криза, масовий виїзд співвітчизників та мова. Для найстарших таким є відмова від вступу до ЄС/НАТО.

Мешканці Сходу і Донбасу частіше говорять про загрозу взаємних звинувачень, жителі Заходу мають побоювання щодо відмінностей в релігії, мешканці Галичини – щодо мови. 

Ставлення до окремих груп та категорій населення 

85% українців мають тепле ставлення до внутрішньо-переміщених осіб, ще 10% – мають нейтральне, холодне ставлення мають лише 5%.  

До мешканців окупованих територій Херсонської й Запорізької областей ставлення теж є дуже позитивним: 83% – тепле, 11% – нейтральне, і тільки 5% – холодне.

Ставлення до мешканців окупованого Криму є більш прохолодним: 46% – тепле, 23% – нейтральне, 31% – холодне. До мешканців так званих ДНР/ЛНР ставлення більш негативне: 59% – холодне ставлення, 18% – нейтральне, 22% – тепле. Молодші мають трохи краще ставлення до цих двох категорій. 

Мешканці західних областей гріше ставляться до ВПО ніж інші, також вони мають більш холодне ставлення до мешканців т.зв ДНР/ЛНР. Натомість серед вихідців з Донбасу ставлення до мешканців т.зв. ДНР/ЛНР є менш холодним ніж в інших і скоріше наближається до нейтрального. Також до мешканців окупованих територій Донбасу і Криму дещо краще інших ставляться біженці, які за кордоном. 

Біженці

Загалом стать людини, яка виїхала, суттєво визначає ставлення суспільства до неї. Найбільш позитивне ставлення у суспільстві сформувалось до біженок жінок з дітьми: 83% мають тепле ставлення до них, 11% – нейтральне, і тільки 5% – холодне. Водночас до жінок біженок без дітей ставлення є скоріше позитивно-нейтральним: 47% – тепле, 25% – нейтральне, 27% – холодне.

Для чоловіків призивного віку, які виїхали, наявність дітей також поліпшує їх оцінку, але не так суттєво як у жінок: 37% мають тепле ставлення до чоловіків-біженців з дітьми, 26% – нейтральне, 36% – холодне. Натомість до чоловіків, які не мають дітей і виїхали за кордон, ставлення є найбільш негативним: 70% мають холодне ставлення, 16% – нейтральне, і всього 13% – тепле. Водночас до чоловіків призивного віку, які не служать на фронті, але залишились в Україні, ставлення є більш нейтральним: 39% – тепле, 32% – нейтральне, 30% – холодне. 

Також дуже позитивним є ставлення до старших людей, які виїхали (78% мають тепле ставлення, 17% – нейтральне, й лише 6% – холодне), тоді як до студентів-біженців ставлення менш тепле (60% – тепле ставлення, 24% – нейтральне, 16% – холодне). 

Внутрішньо-переміщені особи, та особливо самі ж біженці за кодоном значно позитивніше ставляться до усіх цих категорій.   Ті, хто зараз в Україні, і жінки і чоловіки майже однаково ставляться до біженців різних категорій. Водночас серед біженців за кордоном є певні різниці, наприклад: чоловіки, які перебувають за кордоном, нормально ставляться до таких же чоловіків за кордоном (з чи без дітей), натомість жінки-біженки мають скоріше негативне ставлення до біженців-чоловіків, які не мають дітей. 

Уявлення про майбутнє України 

69% українців вважають, що у найближчі 5 років Україну очікує розвиток, 21% – думають, що буде застій, ще 10% – не змогли визначитись. 

Респонденти до 40 років, чоловіки, а також біженці за кордоном більш скептично уявляють майбутнє України. 

Щодо ціннісних маркерів, переважно респонденти хочуть бачити Україну такою країною яка: має безкоштовну медицину (61%) й освіту (57%), не продає землю іноземцям (57%), країна в якій держава (не людина) відповідає за підвищення доходів населення (53%), але водночас з вільним ринком в економіці (58%), високим рівнем демократії (64%) та свободою ЗМІ (75%). 

Неоднозначними залишаються твердження про одностатеві шлюби та працевлаштування мігрантів з Близького Сходу. Водночас, якщо тільки кожен третій допускає легалізацію одностатевих шлюбів (37% – можна дозволити, 22% – не визначились, 42% – проти, й при цьому категорично проти – 33%), то кожен другий допускає що мігрантам можна дозволити працювати (50% – за, 15% – не визначились, 36% – проти). 

У формування оптимізму щодо розвитку України в майбутньому найбільш відчутною є різниця щодо демократичності та відповідальності за доходи: ті, хто оптимістично дивляться в майбутнє України, менше очікують допомоги від держави та більше згодні, що людина сама відповідальна за підвищення своїх доходів, а також частіше ніж скептики говорять, що Україні потрібно більше демократії (не противагу твердженню, що Україні потрібна «сильна рука»). 

Молодші респонденти більше ніж старші підтримують дозвіл продажі землі іноземцям, дозвіл одностатевих шлюбів, працевлаштування мігрантів, хоча в питання необхідності регулювання економіки чи вільного ринку вікових різниць майже немає. Чоловіки більше ніж жінки підтримують ініціативи платної освіти і медицини, вільну економіку, водночас жінки проявляються більше толерантності до одностатевих шлюбів. Також мешканці міст дещо більше (ніж мешканці сіл) підтримують демократичні та ліберальні ініціативи. 

Метод опитування: CAWI (Computer Assisted Web Interviewing). Анонімне онлайн-інтерв’ю, проведене Соціологічною групою Рейтинг на платформі Rating Online. Вибірка випадкова, респонденти отримували запрошення через месенджери та соціальні мережі.  

Структура масиву відображає структуру населення України станом на початок 2022 року (згідно актуальних даних Державної служби статистики України). Вибіркова сукупність складає 6050 респондентів, у т.ч.: 700 респондентів – внутрішньо переміщені особи (ВПО), які даний момент перебувають на території України; 750 респондентів – біженці з України, які в даний момент перебувають за кордоном. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95 для усього масиву даних становить не більше 1,5%. Для підмасивів (ВПО та біженці): не більше 4%. Терміни проведення: 16-20 серпня 2023 р.

Дослідження проведене лабораторією Rating Lab.

Опитування для дослідження в Україні провела Соціологічна група Рейтинг на платформі Rating Online.

Аудиторія дослідження в Україні: молодь віком 15-30 років. Вибіркова сукупність: 900 респондентів. Метод опитування: CAWI (Computer Assisted Web Interviewing) здійснено на основі комбінованої випадкової вибірки номерів мобільних телефонів з використанням Big Data Kyivstar, Vodafone, та месенджерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,5%. Терміни проведення: 20 - 25 травня, 2023

Підготовлено експертами Тетяною Скрипченко, Ганною Чатченко під керівництвом директорки Дослідницької лабораторії Rating Lab, докторки психологічних наук, професорки Маріанни Ткалич.

Аудиторія дослідження в ЄС: молодь віком 15-30 років, покриття 27 країн Європейського союзу (EU27).  Вибіркова сукупність: 25 992 респондентів. Розмір вибірки для кожної країни: 500 у Люксембурзі, Кіпрі, Мальті та 1000 у всіх інших країнах.

Опитування в ЄС проведено Eurobarometer 10 - 20 жовтня, 2022 на замовлення Європейської Комісії, Генерального директорату із питань зайнятості, соціальних питань та інклюзії.

Метод опитування: CAWI (Computer Assisted Web Interviewing — онлайн-інтерв'ю з використанням комп'ютера) із використанням панелі Ipsos та мережі їх партнерів.

БАЖАНА ЗАЙНЯТІСТЬ 

Значна більшість опитуваних молодих людей в Україні віддають перевагу самозайнятості і власному бізнесу (73%) і лише 19% хочуть бути найманим працівником. Тоді як в ЄС, на відміну від України, молодь здебільшого прагне працювати найманим працівником (56%) і тільки 39% - самозайнятості. 

Це не дивно, оскільки в українському суспільстві вже досить давно існує тренд самозайнятості, більш того, сучасні реалії потребують достатньої мобільності, що може підштовхувати молодь рухатися в бік віддаленої роботи. Однак, відповіді на подальші запитання показують, що цей намір залишається на рівні ідей і скоріше виглядає соціально бажаним. 

В ЄС молодь не прагне працювати самозайнятими, особливо це характерно для країн Північної Європи, оскільки це справді створює більші ризики для гарантійної роботи, тому тренд на таку зайнятість падає. Важливо, що саме серед самозайнятих працівників в ЄС більша кількість тих, кому загрожує бідність або соціальна ізоляція, порівняно з найманими працівниками серед яких таких вдвічі менше. 

Можливо так складається через високі податки на бізнес, можливо – через хороші умови для найманих працівників, законодавчу та соціальну захищеність, наявність реально діючих профспілок, дотримання контрактів та угод, більшої кількості офіційного працевлаштування, меншого тіньового сектору економіки. А можливо їх бажання самостійності і вільності у прийнятті рішень, готовність ризикувати є меншими, ніж в української молоді. 

У 2021 році майже чверть усіх самозайнятих людей в ЄС перебували під загрозою бідності та соціальної ізоляції (серед найманих працівників ця частка становила лише 11%). Порівняно з попереднім роком і дивлячись на статус активності, це була єдина категорія, яка відчула погіршення ситуації з бідністю. Це наслідки, передусім, пандемії.  

Більше того, у динаміці рівень самозайнятості в ЄС зменшується, і у 2021 році перебував на найнижчому рівні – 13,1%. Поступово ЄС рухається у бік найманої праці, а не роботи на себе. Як і в ЄС, так і в Україні, самозайнятості прагнуть наймолодші респонденти. Але якщо в ЄС молоді жінки більше хлопців прагнуть бути найманою працівницею, то в Україні такої різниці немає. Різниця між молоддю у містах і в селах незначна – у містах лише на 5% більше прагнуть бути найманим працівником, що може бути пов'язано з ширшими можливостями для пошуку добре оплачуваної роботи. 

Забезпечена молодь більш орієнтована на самозайнятість, оскільки вони мають більше фінансового капіталу для потенційних інвестицій у власну справу. 

Значно менша частка непрацюючої молоді в Україні (61%) хоче бути самозайнятими, можливо тому, що не вважають свій досвід достатнім, невпевнені в своїй здатності в принципі знайти роботу або не мають бажання працювати. 

Для тих українців, хто все ж таки обирає роботу в компанії, найбільш важливим є регулярний стабільний дохід (64%) – ця потреба яскраво відображає нестабільність сучасного життя. На другому місці недостатність фінансів і ресурсів для роботи на себе (42%), невпевненість у власних силах. 38% потребують фіксованого часу, а 36% - додаткових знань, вмінь, навичок. 

З найчастіше вказаних причин не ризикувати з самозайнятістю, молоді часто не вистачає додаткових знань і впевненості, можливо підтримки з боку старших колег. При цьому скептицизм з боку інвесторів лякає найменше. 

Для європейської молоді теж є важливим регулярний стабільний дохід (46%), але для меншого відсотка респондентів. Для них є значно важливішою гарантія зайнятості та доступ для соціального захисту (39%). Менш важлива нестача фінансових ресурсів (22%) і фіксований робочий час (29%). Вони більше побоюються, що інвестори сприймають молодих людей несерйозно.

В той час максимально мотивуючими факторами для української молоді щодо прагнення самозайнятості є, в першу чергу, особисте задоволення від втілення ідеї (65%). То ж, не дивлячись на складне економічне становище в Україні, молодь все ж таки орієнтована на власні інтереси і задоволення від діяльності. На другому місці – покращення матеріального стану (55%) та незалежність, свобода (55%). Таки цінності дуже важливі для молодих людей, оскільки завдання молодого віку – відокремитися, створити власне соціальне коло, навчитися розуміти власні потреби. Власне тому орієнтація на сім’ю менш актуальна.  

Особисте задоволення від втілення ідей у життя цікавить європейців майже в два рази менше (33%), перспективи покращення доходу також, (29%) вірогідно тому, що в Україні можливості доходу менше обмежені: тут можна заробляти як дуже мало, так і достатньо стрімко піднятися фінансово. Також менше виражене прагнення бути корисним для суспільства (17 проти 28% в Україні). Проте їх майже в два рази більше цікавить шанс на швидкий прибуток (14 проти 8%), можливість використати наявні бізнес-можливості (14 проти 6%) і вплив сім’ї чи друзів (9 проти 5%). 

Цікаво, що молодша група значно більше орієнтована на швидкий прибуток. Це може бути пов'язано з тим, що категорія 15-18 років ще майже не знайома з професійною діяльністю і має певні романтизовані уявлення про підприємництво. Чим старше молодий українець, тим більш орієнтований на покращення доходу та користь для суспільства – в них включається цінність соціальної залученості до розбудови суспільства. Чим більш забезпечена молода людина, тим більш вона вбачає в підприємництві задоволення від втілення ідей. Чим нижче рівень життя, тим більше молодь вбачає в підприємництві можливість бути незалежним і, водночас, корисним для суспільства. Молодь, що працює або навчається, більше сприймає самозайнятість як можливість втілення ідей. Працюючі вбачають також перспективу покращення доходу. Ті, хто навчаються, також орієнтовані на незалежність і свободу, а непрацюючі бачать у підприємництві вихід у випадку, якщо вони не знайдуть можливості працевлаштуватися. 

ЗАСНУВАННЯ БІЗНЕСУ 

Лише третина респондентів, які висловили зацікавлення у власній справі, зробили певні кроки для її початку. Це стосується як молоді в Україні, так і в ЄС. Детальний аналіз показує, що українські молоді чоловіки більш активні в реальних кроках щодо започаткування бізнесу, ніж жінки. Значно більше в бік самозайнятості рухається працююча українська молодь: саме вони більше роблять активних кроків, щоб почати бізнес, бо будь-яка робота та зайнятість – це досвід. Молодь, яка навчається, загалом ще нічого не розпочинала.

В ЄС значно менше виражено сприйняття власного бізнесу як можливості слідувати своїм захопленням, а також як спосіб підтримки країни (46% проти 63% в Україні). Схоже європейці інакше сприймають власний бізнес, ніж ми, не з таким акцентом на зацікавленості і самовираження, для них це менше про самореалізацію і патріотизм. При цьому важливість залучення працівників до прийняття рішень вдвічі вища (15 проти 7%), хоч все ж не входить в топ цілей – колегіальність рішень важливіша. 

В Україні основна ціль – бажання молоді рухатися за власними інтересами та захопленнями (63%). У своїх прагненнях молодь відходить від сприйняття роботи виключно як діяльності для заробляння грошей, від розуміння працівника як «гвинтика системи». З точки зору актуальних теорій профорієнтації цей рух відповідає тенденціям сучасності, оскільки наші інтереси – це те, що здатне дуже ефективно мотивувати на розвиток і робити роботу з задоволенням. 

Також важливою є підтримка регіону і країни (39%), що перегукується з військовим часом, зростаннями патріотизму в соціумі, зміцнення соціальних зв’язків (в ЄС – лише 12%). 

Більша частина української молоді прагне робити бізнес в сфері торгівлі (18%) та IT або онлайн комерції (14%). Також актуальними є сфери культури і дизайну, туризму. Виробництво – на 5 місці і має лише 7%. При цьому, наймолодші більше схиляються до IT та онлайн комерції, а старші – до торгівлі, дизайну і виробництва. Дизайн – найпривабливіший бізнес для непрацюючої молоді. 

Менш цікавими є освіта, наукові дослідження, інженерія, які в Україні не виглядають прибутковими і в основному здійснюються в некомерційний спосіб за рахунок вкрай обмеженого фінансування державою. Ще менш привабливими виглядають маркетинг, підтримка бізнесу та фінансові послуги. Інтерес до комерції і роздрібної торгівлі у українців в два рази вищий, ніж в ЄС. Також майже в два рази вище зацікавленість до виробництва. В свою чергу, у європейців вища зацікавленість до побудови бізнесу в сфері маркетингу, піару і реклами, освіти та наукових досліджень, консалтингу. Можливо причиною є орієнтованість ЄС у малому бізнесі не на виробництво і аграрний сектор, а на сферу інтелектуальних послуг. 

У питанні початкового капіталу українська молодь розраховує в першу чергу на себе, на власні заощадження (77%). Близько чверті – на зарплату та банки. Інші можливості залучати початковий капітал здаються малоймовірними. Непрацююча молодь буде шукати підтримки в державних установах, тоді як працююча – розраховує на власні заощадження та існуючу зарплату. 

Українці набагато більше готові спиратися на власні заощадження і зарплату в порівнянні з європейцями (77 проти 57%). Європейці ж більше довіряють банкам (33%), державним установам (12%), краудфандингу (11%), мікрофінансовому кредитуванню (9%). Тобто якщо наша молодь орієнтована здебільшого на себе і власні ресурси, то європейці більш готові йти за допомогою до іншихОБРАЗ ПІДПРИЄМЦІВ 

Українська молодь описує образ підприємця як людини в першу чергу сміливої, амбітної, – це про особистісні властивості в образі. Раціональна (діяльнісна) складова – це людина, яка створює нові продукти, сервіси та робочі місця. Респонденти асоціюють підприємця з позитивними характеристиками, здебільшого відкидаючи негативні. Це не дивно, оскільки переважна більшість молоді прагне займатися підприємництвом і дещо ідеалізує цей тип зайнятості.  

Тоді як європейці, частіше ніж українці, зазначали негативні характеристики підприємців, такі як «думають лише про прибуток» (18 проти 9%), «користуються працею інших людей» (14 проти 8%), «нерозсудливі» (8 проти 1%). В той час як українці частіше акцентували увагу на позитивних характеристиках, таких як сміливість (57 проти 34%), амбітність (53 проти 32%), створення нового (44 проти 22%). 

Скоріше за все ми маємо справу з різними уявленнями про підприємця на культурному рівні, коли в Україні підприємницька діяльність більше ідеалізується і навіть романтизується, а в ЄС навпаки, є менш привабливою. Бо в Україні, підприємництво уявляється як те, що допоможе самореалізуватися та досягти успіху в нестабільному, кризовому світі, а у молоді в ЄС пріоритетом є наймана праця – те, що забезпечить стабільність та соціальні гарантії. 

Орієнтовані на власний бізнес мають більш привабливий образ підприємця, який до всього ще і прагне покращити світ. 

ПІДПРИЄМНИЦЬКІ РИСИ 

Більшість підприємницьких якостей в самооцінці української молоді на високому рівні. 

Понад 80% (45% точно про мене, 42% - скоріше про мене) опитаних вважають себе такими, кому важлива ініціатива та свобода дій; 75% (30 і 45%) – кому важливі інновації, нові продукти, послуги; 67% (25 і 42%) – готові йти на ризик у досягнення=і власних цілей; 57% (21 і 36%) – кому важливо бути лідером , а не просто членом команди; 42% (15 і 27%) – кому свобода більш важлива, ніж порядок і безпека; 42% (15 і 27%) – хто вміє «продавати» товари чи ідеї іншим; 27% (9 і 18%) – підтримують агресивну конкуренцію.

Таким чином певним виключенням є вміння «продавати» і агресивна конкуренція, до якої більшість ставиться негативно, вірогідно саме через «агресивність». Це також відповідає іміджу підприємців, який сформований в української молоді: сміливі, амбітні, новатори, створюють нові робочі місця. 

Отже в сукупності це і обумовлює високу зацікавленість в тому, щоб бути підприємцем – привабливий образ, який дозволяє зміцнити самооцінку і побудувати привабливий професійний Я-образ. 

У жінок підприємницькі якості менш виражені, але достовірні гендерні відмінності є лише у важливості інновацій та бажанні бути лідером, що у чоловіків традиційно виражено більше, бо вони в нашій культурі соціалізуються частіше за лідерством і створенням змін. чоловіки значно більше схильні підтримувати агресивну конкуренцію, ніж жінки, що також є маскулінною властивістю, жінки менш схильні в принципі до агресивного поводження, що є результатом їх соціалізації. Свобода також є дещо більш важливою для чоловіків. Отже, чоловіки за лідерство, інновації, агресивну конкуренцію і свободу дій більше, ніж жінки.  

Наймолодша група значно відрізняється тим, що вважають свободу та вміння продавати своїми важливими рисами підприємця, особливо в порівнянні з найстаршою групою. В свою чергу, найстарша група вважає готовність йти на ризик не настільки притаманною їм рисою підприємців. І це зрозуміло, чим старше людина стає, тим краще вона зазвичай оцінює наслідки своїх дій і тим менше вона схильна до ризику, особливо необдуманого. 

Люди, які мають високий рівень готовності йти на ризик у досягненні своїх цілей, більше проявляють готовність створити власний бізнес – цей зв'язок є найбільш сильним.

Другий фактор – це свобода дій, ініціатива та вміння «продавати».

На третьому місці – бажання бути лідером та прагнення інновацій.

Довідково про Лабораторію:

Дослідницька лабораторія Rating Lab заснована у березні 2021 року і є частиною великої команди, куди також входять Соціологічна група Рейтинг і Платформа Rating Online. 

Після повномасштабного вторгнення 2022 року Rating Lab змістила акценти досліджень на психологічні і соціальні аспекти життя людини та країни під час війни. 

Сьогодні Лабораторія розробляє та впроваджує діагностичні інструменти для визначення динаміки психологічних та соціальних процесів на рівні особистості, спільноти та суспільства в цілому, як в Україні, так і за кордоном, зокрема, тільки протягом 2023 року проведено опитування українців у понад 4о країнах світу. 

Rating Lab має в своєму активі як загально відомі інструменти вимірювань, так і унікальні розробки, кількісні та якісні аналітичні дослідження.

З питань коментарів та співпраці звертатися до:

Маріанна Ткалич, 

докторка психологічних наук, професорка, засновниця і директорка Rating Lab 

tkalych@ratinggroup.ua 

+38 (050) 322-09-25 

• За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 4-10 липня 2023 року серед громадян України, котрі сьогодні проживають на її території, а також українців, котрі сьогодні знаходяться за кордоном, більше 80% опитаних підтримали б вступ України до Євросоюзу у разі проведення референдуму. Підтримка вступу до ЄС серед тих, хто проживає сьогодні в Україні, становить 85%, серед тих, хто знаходиться у Європі, – 83%. Проти вступу до ЄС: в Україні – 4%, у Європі – 8%. У порівнянні з опитуванням у лютому підтримка вступу до ЄС серед тих, хто проживає в Україні, практично не змінилася (у січні 2023 року – 87%). Рівень підтримки  в усіх макрорегіонах України – вище 80%. 

• Підтримка вступу до НАТО також на дуже високому рівні: 83% українців в Україні підтримують цю ініціативу, ті, хто у Європі – 86%.  Проти вступу до Альянсу: в Україні – 6%, у Європі – 4%. У січні 2023 підтримували вступ до Альянсу 86% тих, хто проживає в Україні. На відміну від вступу до ЄС вступ до НАТО дещо обережніше сприймається мешканцями сходу країни (74% - за вступ, 8% – проти, 15% – не прийшли б на голосування). 

• Очікування від саміту НАТО 11 липня 2023 року у Вільнюсі серед респондентів, котрі проживають в Україні різновекторні. Хоча загалом більше половини (56%) очікують від саміту гарантій вступу України до НАТО (29% – у короткостроковій перспективі, 27% – у довгостроковій), 27% – вважають, що на ньому не буде прийнято конкретних рішень і все обмежиться загальними фразами, ще 13% вважають, що Україні не пообіцяють вступу до НАТО, але пообіцяють надати озброєння. 

• Результати опитувань в Україні та у Європі демонструють певні відмінності у оцінці тривалості війни респондентами. Так, серед українців в Україні  32% вважають, що Україні для перемоги потрібно півроку-рік, 30% – більше року, 17% вірять, що вона для її досягнення потрібно кілька місяців, або й менше. Серед українців в Європі переважає думка, що для перемоги потрібно більше року (40%), 23% вважають, що на це потрібно півроку-рік, і лише 12% вірять в її досягнення у найближчій перспективі. 3% українців у Європі взагалі не вірять в перемогу України. В Україні таких – 1%. У макрорегіональному розрізі серед тих українців, котрі проживають в Україні, спостерігаються певні відмінності у оцінках. Так, більше тих, хто вірить в відносно короткі терміни досягнення перемоги серед мешканців центру, заходу та півдня. Менш оптимістичні або ж невизначені оцінки дають мешканці сходу та столиці. 

Опитування в Україні: Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2.2%.  Терміни проведення: 7-10 липня 2023 р.

Опитування українців в Європі: Аудиторія: українці віком від 18 років і старші, які знайшли тимчасовий прихисток у країнах Європи після 24.02.2022. Результати зважені з використанням актуальних даних UNHC (United Nations High Commissioner for Refugees, показник українців, які подали заяву на отримання притулку, ТП або аналогічні національні програми захисту). Географія країн: 31 країна Європи. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Онлайн-опитування відбувалось на платформі онлайн-досліджень Rating Online. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,2%. Терміни проведення: 4-10 липня, 2023 р.

Київ, Україна – Нове опитування громадської думки Міжнародного республіканського інституту показало, що переважна більшість населення вірить у краще майбутнє, позитивно оцінює якість послуг, що надаються місцевою владою, і планує залишатися у своїх містах під час війни з Росією та після її завершення. Це опитування проведене серед 16 800 респондентів у 21 місті України і є одним з найбільш повних зрізів громадської думки в Україні.

«Те, що багато українців не хочуть переїжджати в умовах серйозної загрози з боку Росії, свідчить про їхню рішучість, – сказав Стівен Нікс, старший регіональний директор IRI у Євразії. – Це також демонструє довіру громадян до місцевого самоврядування у дуже складні часи».

Мешканці планують залишатися у своїх нинішніх громадах, попри загострення ситуації у воєнний час та після війни. Від 45% до 61% планують залишитися в межах свого міста, навіть якщо ситуація поблизу нього ускладниться через воєнні дії. Крім того, від 87% до 96% мешканців у кожному з опитаних міст заявили, що не збираються покидати своє місто після війни.

На запитання, яким вони бачать майбутнє, від 74% до 90% громадян відповіли, що «скоріше обнадійливим». Крім того, більшість опитаних у 18 з 21 населеного пункту - від 50% до 82% респондентів - вважають, що їхнє місто рухається у правильному напрямку. 

Опитування також показало, що багато мешканців схвалюють якість послуг, які надаються органами місцевого самоврядування в їхніх містах. Зокрема, 75-90% респондентів у кожному місті оцінили якість послуг з енергопостачання на «добре» або «відмінно». 

«Якість електроенергії та енергопостачання є надзвичайно важливими, – сказав Стівен Нікс. – Енергопостачання буде ключовим як для цивільного населення, так і для військових восени та взимку, якщо війна все ще триватиме».

Значна частина мешканців кожного міста - від 39% до 62% - вважає, що органи місцевої влади повинні визначати пріоритети відбудови місцевих громад.

 В рамках двадцять другого загальнонаціонального опитування в умовах війни 1-2 червня 2023 року Соціологічною групою «Рейтинг» у співпраці з громадською організацією «Центр Трансатлантичного діалогу» було проведене дослідження ставлення до окремих країн.

Ставлення українців до найбільших країн союзників залишається дуже позитивним: 94% вважають Польщу дружньою країною, 86% вважають дружніми США, 85% - Велику Британію. 

Ставлення до Німеччини серед українців продовжує покращуватись: відсоток оцінки її як дружньої країни зріс з 65% минулого року до 80% наразі. 

Натомість ставлення українців до Китаю та Туреччини у динаміці погіршується. Якщо у жовтні минулого року Китай вважали скоріше нейтральною країною (63%), наразі ця оцінка змінилась на більш нейтрально-негативну: 34% оцінили її як ворожу країну, 52% як нейтральну. Щодо Туреччини збільшилась оцінка її як нейтральної країни: 48% вважають її нейтральною, 40% - дружньою, тоді як минулого року оцінка її як дружньої країни (51%) була більша ніж як нейтральної (39%).

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. 

Терміни проведення: 1-2 червня 2023 р. 

Опитування проведене на замовлення Національної платформи стійкості  та згуртованості.

Оцінка ситуації

• За результатами дослідження 67% опитаних вважають, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку, 18% – протилежної думки, ще 15% – не змогли оцінити. Хоча у всіх регіонах та серед усіх вікових і майнових груп продовжує домінувати оцінка напрямку як правильного, є певні відмінності. Дещо нижчі оцінки відносно середніх є серед мешканців південних та східних регіонів, жителів сіл, представників середньої вікової групи та найбідніших. 

• Віра в Збройні Сили України (86%) та сім’я і близькі (61%) – основні фактори, що допомагають опитаним зберігати стійкість під час війни з росією. Третина зазначили, що таким фактором є щоденна праця (31%), до чверті – віра у державу, релігія, чи віра у Бога. По 12% зазначили, що сприяють їхній стійкості, участь у волонтерстві та зборах коштів, а також міжнародна допомога. 

Оцінки країни та її майбутнього

• Абсолютна більшість опитаних (82%) вважають Україну успішною державою. Лише 16% – протилежної думки.  56% опитаних вважають основною ознакою успішної держави сильну армію. Третина – вважають такими ознаками розвинуту економіку, верховенство права та єдність суспільства, по 19% – соціальний захист громадян та міжнародний авторитет країни. По 14-16% – сучасну науку та технології, політичну стабільність, рівноправне суспільство та міцні демократичні інституції. 11% – вважають фактором успішності національну ідею. 

• Оцінки найбільш пріоритетних напрямків розвитку країни після війни показали, що безпековий фактор та соціальний захист є домінуючими. 77% визначили, що пріоритетом розвитку після війни в Україні має бути розвиток військової промисловості, укріплення кордонів та реформування армії.  70% вважають пріоритетом зростання зарплат і пенсій, доступність медицини, матеріальну допомогу малозабезпеченим. Інновації в державі (нові технології, енергозбереження, науку та освіту) пріоритетом вважають 44% опитаних. 

• Більшість опитаних (58%) зазначили, що задля перемоги готові терпіти труднощі через війну кілька років. 11% зазначили, що готові потерпіти близько року, 12% – кілька місяців. Не готові терпіти труднощі – 11% опитаних, найбільше таких – серед бідних прошарків населення (23%).

• Медицина (50%), військова промисловість (46%), будівництво (43%), сільське господарство (38%) та освіта і наука (34%) – сфери економіки, які на думку респондентів, повинні розвиватися в першу чергу після війни в Україні. 23% вважають, що пріоритетом розвитку має бути важка промисловість  і металургія, 15% – IT сфера. 

• Молодь (50%) та військові і ветерани (46%) – категорії населення, які на думку більшості респондентів найбільше сприятимуть ефективному розвитку українського суспільства у майбутньому. 30% опитаних вважають, що це повинні бути вчені, інноватори, 26% – волонтери, 25% – підприємці малого та середнього бізнесу, 16% – громадські діячі, по 13% – політики або керівники великого бізнесу, підприємств. По 8% вважають такими представників місцевої влади, або священнослужителів, 6% – журналістів, блогерів. 

Соціальні дистанції

• Україномовні українці, мешканці Євросоюзу, переселенці з інших областей, співгромадяни, які опинилися під окупацією після 24 лютого 2022 року, – групи осіб, з котрими респонденти найбільше готові співпрацювати, взаємодіяти.  Українці, котрі виїхали за кордон, російськомовні українці та мешканці окупованого Криму – групи, з котрими готові співпрацювати більшість населення. З росіянами, котрі живуть в Україні готові взаємодіяти дещо менше половини, не готові – 49%. З мешканцями т.зв ДНР/ЛНР готові взаємодіяти 30%, не готові – 63%, з мешканцями Білорусі готові співпрацювати 22%, не готові – 73%. З мешканцями росії не готові взаємодіяти 90%, готові – лише 7%. 

• Більшість опитаних (більше 75%) не зазнавали особисто критики або несхвалення через свої політичні вподобання, мову спілкування, приналежність до певного регіону, чи релігійну приналежність, через національність. Попри це 21% зазначили, що стикалися з критикою протягом останнього року за свої політичні вподобання, 13% – через мову спілкування, 11% – через регіональну приналежність. Лише 8% зазнавали критики через релігійну приналежність, 6% – через національність. 

Оцінка діяльності інституцій

• В цілому опитані відносно добре оцінюють ефективність роботи центральної влади (68% вважають її ефективною) та місцевої влади (56% оцінюють як ефективну) . 

• Збройні Сили України (82%) – інституція, котру українці вважають сьогодні найбільш ефективною. Президента України вважають найбільш ефективним 68%, волонтерів – 59%. Інші інституції оцінюють як найбільш ефективні значно менше опитаних. Службу безпеки України так оцінюють 38%, громадські організації – 27%, національну поліцію – 19%, міських/сільських голів – 16%, церкву, обласні військові адміністрації, уряд, загальнонаціональні ЗМІ – по 13-15%, місцеві ЗМІ – 7%. На останніх позиціях в такій оцінці органи прокуратури (5%) та суди (4%).

Взаємодія з місцевою владою

• Загалом відносна більшість опитаних вважають достатніми зусилля, які докладають для вирішення важливих питань своєї громади, міста/села місцеві громадяни (71%), влада (55%), бізнес (50%). Також відносно добрими є оцінки і у часовому вимірі: половина опитаних вважають достатньою взаємодію між мешканцями свого міста/села та місцевою владою для вирішення важливих питань вашої громади на даний час та до повномасштабного вторгнення росії (протилежної думки – близько 40%). У майбутньому ефективною таку взаємодію бачать 65%. Не вірять в ефективність – лише 13%. 

• Боротьба з корупцією (51%) – основний пріоритет, на думку опитаних, куди повинна спрямовувати свої зусилля місцева влада. Вирішення господарських, комунальних проблем та допомогу армії бачать як пріоритети місцевої влади 32-34%. Відбудова пошкодженої інфраструктури як пріоритет для місцевої влади розцінюється 25% опитаних, облаштування бомбосховищ, укриттів – 21%, допомога біженцям, внутрішньо-переміщеним особам (ВПО) – 18%, сприяння малому та середньому бізнесу – 17%, покращення умов для дошкільної та середньої освіти – 14%, соціальний захист населення – 12%, прозорість роботи влади – 11%.

• У цей же час респонденти високо оцінили ефективність роботи місцевої влади у наступних напрямках: допомога біженцям, ВПО (43%), вирішення господарських, комунальних проблем (29%),допомога армії (29%), відбудова пошкодженої інфраструктури (21%).

Участь у житті громади

• 69% не брали протягом останнього року, участі у заходах громадських організацій та рухів, спрямованих на вирішення важливих питань для вашої громади, міста/села. 31% – брали участь. 43% займаються волонтерством час від часу, 6% – на постійній основі. 6% – планують зайнятися. 44% натомість не долучалися до волонтерської діяльності за останній час. 

• 82% опитаних висловлюють готовність особисто у майбутньому долучатись до вирішення важливих питань для вашої громади, міста чи села, 16% – не готові. 

• 85% опитаних зазначають, що люди в їхній громаді міста/села допомагають одне одному (лише 15% протилежної думки). 68% зазначають, що їхня громада готова до надзвичайних ситуацій. 27% – протилежної думки про це. Останніх відносно більше серед мешканців сіл, респондентів середньої вікової групи, жінок. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2.8%. Терміни проведення: 6-11 червня 2023 р.

Опитування проведено Соціологічною групою Рейтинг для Дослідницької лабораторії Rating Lab. Реліз і презентація підготовлені Rating Lab. 3 питань коментування результатів цього дослідження просимо звертатися до директорки дослідницької лабораторії Rating Lab, докторки психологічних наук, професорки Маріанни Ткалич: Тел.: +38 (050) 322-09-25 (WhatsApp, Signal), e-mail: tkalych@ratinggroup.ua

НЕРІВНІСТЬ МОЖЛИВОСТЕЙ

У питання порівняння можливостей в сферах були включені сфери, в яких у жінок завжди були обмеження, які можна умовно розділити на:

• суб’єктивні (самодискримінація та самообмеження жінок, гендерні стереотипи, сексизм, упередження, «скляна стеля» щодо кар’єрного зростання жінок, «доріжка для матусь»);

• об’єктивні (відсутність доступу до політичної діяльності, виборчих прав; доступу до освіти і, відповідно, до кар’єри та праці, яка вимагає кваліфікацію і дає можливість заробляти більше; складності з виходом на роботу, оформленням банківських рахунків, кредитів та ін).

Об’єктивні причини більшою мірою на сьогодні можуть бути усунуті, але суб’єктивні продовжують суттєво впливати: чоловічою все ще залишається політична діяльність в Україні, де жінки не мають більше можливостей, а можуть лише частково претендувати на рівність. Кар’єрне зростання також дає третині чоловіків більше можливостей, тоді як жінки можуть частково розраховувати на рівність, а не на переваги для свого гендеру (лише 7% вважають, що в кар’єрі у жінок є карт-бланш). Оплата праці є більш об’єктивним явищем: її розмір частіше вирішується не статтю, а тарифною сіткою, посадовим окладом, особливо в державному секторі, тож тут і рівних можливостей – 61%.

Гендер і гендерні відмінності не існують самі по собі як окремі властивості особистості чи соціальні явища. Вони завжди сполучаються з іншими важливими характеристиками, наприклад вік та клас (соціальних статус, зайнятість, рівень доходів та ін). Наше дослідження дозволяє прослідкувати відмінності між чоловіками і жінками різного віку та соціального статусу (через зайнятість). 

Чоловіки будь-якого віку бачать менше нерівностей, ніж жінки, і це закономірно, бо нерівності стосуються не їх. І те, що жінки бачать як відсутність можливостей, чоловіки можуть пояснити іншими причинами. Жінки більш критично налаштовані: молоді бачать суттєві обмеження для жінок в політичній діяльності та кар’єрному зростанні (бо це вік для розбудови кар’єри, для них це чутливе питання). Жінки 51+ років – бачать суттєві нерівності у оплаті праці та політичній діяльності. Пенсія жінок цієї групи зазвичай менша за чоловічу і тому маємо суттєвий розрив: на 20% менше жінок, ніж чоловіків цього віку бачать рівність можливостей. 

І жінки, і чоловіки середнього віку визнають найменше нерівностей і розрив у оцінках теж менший: жінки краще оцінюють рівність в оплаті праці (68%), ніж чоловіки (61%). Це період зрілості, соціальних та професійних здобутків, зазвичай діти вже більш самостійні і потребують менше уваги, то ж у жінок з’являється більше часу і можливостей, отже в цій віковій групі баланс є кращим. 

Політичну діяльність жінки у всіх вікових групах оцінюють як сферу нерівностей, на відміну від чоловіків, які вважають, що у жінок тут достатньо рівних можливостей. 

Працюючі жінки більш критично оцінюють можливості кар’єри, доходів та політичної діяльності, ніж жінки, які не працюють, оскільки вони мають власний, реальний досвід, а не припущення щодо цих питань. Чоловіки, які працюють, навпаки, оцінюють краще можливості жінок, ніж чоловіки, які не працюють і знов таки спираються на свій досвід. Отже, досвід і його оцінка є суб’єктивними. Уявлення пенсіонерів пов’язані не лише зі зміною статусу, а й з віком: жінки пенсійного віку традиційно бачать більше нерівностей в цих сферах, бо більше всіх їх і відчувають та мають більш традиційні погляди на гендерний розподіл ролей. 

За більше ніж 2 роки ситуація з гендерною рівністю покращилась, особлива в оплаті праці. Менше – у кар’єрному зростанні та політичній діяльності. Однак, жінки так само не отримали в цих сферах більших за чоловіків можливостей і навіть в політиці та кар’єрному зростанні втратили преференції, які мали у 2021 р. 

Березень 2021 р. – це період пандемії Covid-19, червень 2023 р. – другий рік повномасштабної війни. І те, і інше є дестабілізуючими факторами. Однак, війна – це і час можливостей: суттєвих змін у економічному та соціальному ландшафті, внутрішній та зовнішній міграції, появі нових та реструктуризації традиційних сфер професійної діяльності, зміни у вимогах до компетентностей, soft skills людини в політиці та на робочому місці. Війна, як кризова подія вищого рівня, пришвидшує зміни у гендерному розподілі праці, вертикальній та горизонтальній сегрегації, які і так з плином часу поступово зникають. 

Жінки за ці 2 роки бачать менше змін на краще відносно можливостей, ніж чоловіки, як і в цілому більш критично оцінюють гендерну рівність. Для них зміни на краще відносно 2021 р. відбулися, але для чоловіків ці зміни набагато більш помітні: 68% вважають рівними умови оплати праці, 65% - рівні можливості у кар’єрі. Вірогідно зміни, які відбуваються останніми роками для чоловіків є суттєвими, бо жінки все більше заступають в сфери, де існував чоловічій світ, в той час як рівень запитів жінок все ще перевищує реальний стан справ для них в цих сферах. 

ОЦІНКА МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ ЖІНОК

Оцінка можливостей жінок в цілому виглядає оптимістично. Ці показники умовно можна розділити на 2 сфери: 

• кар’єра і доходи

• захист, підтримка і безпека 

Найкраще ситуація складається у рівні доходів та кар’єри. Не відстає більший доступ до військових спеціальностей – жінки з 2014 р. пробили собі дорогу у Збройні сили, а лютий 2022 дав ще більше можливостей і відчинив ще ширше двері у військову справу для жінок. Політична діяльність все ще залишається менш доступною, але під час війни її складно оцінювати, бо військовий стан об’єктивно обмежує права і свободи громадян, в тому числі політичні не лише для жінок, а для всіх громадян та політичних діячів. 

Захист, підтримка та безпека менш забезпечені для жінок, виключення – підтримка материнства, але це не про гендерну рівність, а про традиційну цінність материнства – цей показник однаково підтримується людьми з різними поглядами на гендерну рівність. Безпечність громадських місць для жінок в цілому на хорошому рівні, а ось захист від домашнього насильства і, особливо, від сексуальних домагань ще потребують уваги як з боку громадськості, так і відповідальних органів: більше третини опитаних низько оцінюють безпеку жінок. Відповідна статистика гуманітарних та державних організацій також підтверджує все ще високий рівень домашнього насильства щодо жінок як для європейської країни. 

Також військові дії в Україні посилили сприйняття важливості безпеки та піклування саме для жінок, оскільки вони є групою ризику щодо військових злочинів такого плану як зґвалтування. 

Традиційно, чоловіки краще оцінюють можливості як кар’єри і доходів, так і безпеки та підтримки, яку отримують жінки, виключення: доступ до військових спеціальностей – жінки більше впевнені у доступі до цієї раніше закритої сфери. Підтримка материнства не має гендерних відмінностей в оцінках. 

Оскільки чоловіки мають більше можливостей в кар’єрі та доходах та не потребують додаткової підтримки та посилення безпеки, то сприймають світ як такий, що має можливості для всіх. 

Молодь до 35 років бачить більше можливостей для жінок у доходах та кар’єрі, частково у доступі до політичної діяльності, бо їх вікова група як раз і має такі переваги: це вже часи меншого тиску гендерних стереотипів та гендерного соціального контролю, кращої освіти і доступу до неї, більшої економічної, соціальної свободи та географічної мобільності. 

Це також стосується оцінки безпеки громадських місць, що може бути пов’язано з більш впевненою поведінкою молоді у подібних місцях, а також і тим, що громадські місця стають дійсно більш безпечними. 

Старші жінки бачать найменше можливостей для жінок загалом, ця вікова група мала недостатньо можливостей скористатися змінами в гендерному балансі, який ми спостерігаємо у 21 сторіччі. Також це стосується захисту та безпеки – ці жінки застали часи, коли насильство та домагання до жінок толерували, а не засуджували. 

Найкраще ситуація з можливостями для жінок в кар’єрі та доходах виглядає для чоловіків до 35 років, поряд розташувалися їх ровесниці-жінки, вони ж найкраще оцінюють доступ до військових спеціальностей – бо він як раз для молодих жінок, які обирають сьогодні військовий фах. Чоловіки ж цієї вікової групи вже дійсно мають більш егалітарні погляди, позбавлені частини стереотипів, більше готові ділитися чоловічім світом і підтримувати жінок – вважають, що їм потрібно більше захисту та підтримки. Це покоління більшого гуманізму, толерантності, індивідуалізму та гедонізму. Вони більш відкриті та гнучкі у сприйнятті світу. 

Лінійних тенденцій, пов’язаних зі статтю та віком не спостерігається – це також підтверджує, що у часи змін, всі соціальні трансформації можуть бути суперечливими та нерівномірними. 

Чоловіки з сільської місцевості менше ніж містяни, бачать можливості для жінок у більшості сфер. Для мешканців сіл доступ до можливостей в цілому є більш обмежений, ніж для містян, а жінки з сіл, як група, яка має менший доступ до якісної освіти, професій, можуть відчувати додаткові обмеження з точки зору чоловіків. При цьому самі жінки з сільської місцевості краще оцінюють можливості, на відміну від містянок, у яких може бути вищій рівень запитів і наявний рівень можливостей для жінок їх не влаштовує. До того ж спосіб життя, професійна зайнятість в селі може мати дещо інший розподіл ролей, який впливає на оцінки. 

СТАВЛЕННЯ ДО ЗАПУСКУ ОКРЕМИХ ВАГОНІВ ДЛЯ ЖІНОК

Не зважаючи на бурхливі дискусії з приводу окремих вагонів для жінок, більшість громадян підтримує таку ініціативу. Серед жінок, зрозуміло, таких виявилося більше, але не суттєво. То ж побоювання, що жінки будуть підтримувати цю інновацію, а чоловіки будуть проти – не справдилася. 

Для 17% як чоловіків, так і жінок це питання, на яке в цілому не варто звертати увагу – їм байдуже, чи будуть такі вагони, чи ні. Отже противників окремих вагонів для жінок насправді лише 18% серед чоловіків і 11% серед жінок. То ж ініціатива Укрзалізниці є доречною та отримала суспільне схвалення. 

Це також опосередковано визначає готовність сприймати зміни і не чинити їм опір – це є ознакою гнучких, адаптивних суспільств. Бо це не лише про вагони, а в цілому про зміни і нові практики та ставлення суспільства до нового і незвичного. Українське суспільство готово підтримувати нове. 

Наявність окремих вагонів для жінок не є дискримінаційною практикою – 77% вважають, що такі вагони нікого не дискримінують. Це не є дискримінацією ані чоловіків, ані жінок, окремі вагони не сприймають як порушення прав або їх обмеження. Це не сприймається як недовіра до чоловіків або необґрунтовані преференції для жінок. Лише 11% чоловіків сприйняли це як дискримінацію відносно себе, але при цьому 6% з них зазначили, що це дискримінує і жінок також. Серед жінок таких зрозуміло що менше. 

Ці показники здаються обґрунтованими, бо безпека жінок, захист від домашнього насильства та сексуальних домагань оцінюються нижче, ніж все, що стосується доходів та кар’єри. У суспільстві є розуміння, що з питаннями безпеки ще потрібно працювати і вагони – це один з практичних заходів підвищення безпеки громадського простору для жінок. 

РЕЗЮМЕ

Сьогодні в світі жінки стають все більш «видимими» в усіх сферах, які були традиційно закріплені за чоловіками, а також в питаннях своїх потреб. Історія про те, що людина – це чоловік, а інше є похідним, поступово змінює сюжет, де жінки мають право голосу, преференції, здобутки і можливості. 

Як уявлення, так і реальний стан справ з можливостями жінок у розбудові кар'єри, оплаті праці і політичній діяльності трансформується протягом останніх десятиліть. В Україні гендерний баланс та рівність, «видимість» жінок в традиційно чоловічих сферах сприймається вже більш усвідомлено і ситуація поступово покращується – можливості жінок розширюються.  Однак законодавчі зміни, додаткова увага до прозорості в оплаті праці, впровадження об’єктивних, неупереджених практик оцінки кандидатів на посади, адаптація світу роботи, політики, військової справи під людину, яка може бути будь-ким, а не лише чоловіком, –   сприяли б покращенню ситуації.

У політичній діяльності, жінки в Україні все ще недостатньо представлені: у парламенті, органах місцевого самоврядування, на урядових посадах – і це підтверджується результатами дослідження: політика – сфера найменших можливостей для жінок в Україні. Військові спеціальності оцінюються як більш доступні для жінок сьогодні, але це тенденція змін у воєнний час, коли такі спеціальності і ті, хто готовий захищати країну, мають зелене світло.

Оцінка можливостей для жінок в Україні відрізняється в залежності від статі, віку, соціального статусу, зайнятості. Чоловіки краще оцінюють можливості, жінки – більш критично, бо гендерна нерівність стосується саме жінок, а їх рівень запитів все ще вищій за ті можливості, що їм може надати сучасне українське суспільство.  Жінки і самі мають різні погляди на свої можливості та сприймають різні соціальні норми не однаково, отже жіноча група всередині теж суттєво відрізняється у поглядах, наприклад, в залежності від віку: погляди молодих жінок до 35 років і жінок після 51 року іноді знаходяться на великий дистанції. 

Підтримка материнства в Україні сприймається як достатня, бо материнство як традиційна цінність є важливою для людей з різними поглядами на гендерну рівність, баланс та можливості. Захист від сексуального та сімейного насильства – це все ще зона росту для України, особливо гостро це постало під час війни і показало, наскільки насправді жінки є вразливою категорією. 

Питання безпеки для жінок у громадських місцях, захист від сімейного та сексуального насильства, а також піклування про материнство є важливими аспектами гендерної рівності та жіночого благополуччя. У багатьох країнах в останні роки були прийняті законодавчі акти та впроваджені політики, спрямовані на запобігання насильству щодо жінок і забезпечення їхньої безпеки у громадських місцях, бо дослідження довели, що громадський простір не є безпечним. 

Це включає встановлення камер спостереження, просвіта щодо безпеки, забезпечення освіченості щодо прав і можливостей для жінок, а також створення безпечних просторів для них.  Україна також включилася в цей процес  шляхом запуску Укрзалізниці окремих жіночих вагонів, що було схвалено і підтримано громадськістю. 

Отже, питання кар’єри і доходів сьогодні вирішуються краще, виглядають в очах громадськості більш гендерно збалансованими, хоча у жінок все ж таки більше критичного ставлення до своїх можливостей. Безпека, захист та піклування про жінок потребують більшої уваги з боку держави, неурядових організацій та фондів, особливо під час війни та подолання наслідків психологічної травматизації суспільства та вразливих категорій населення, до яких відносяться в першу чергу вагітні жінки, молоді матері та літні жінки, які нових заходів потребують найбільше.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 1-2 червня 2023 р.

 В рамках двадцять другої хвилі проекту «Україна в умовах війни» Соціологічною групою «Рейтинг» 1-2 червня 2023 року було проведене чергове дослідження настроїв та економічного становища населення.    

Оцінка ситуації 

• За результатами дослідження 71% опитаних вважають, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку, 13% – протилежної думки, ще 16% – не змогли оцінити. Як і влітку минулого року, наразі спостерігається невелике зменшення кількості тих, хто оцінює напрямок розвитку країни як правильний, й збільшується кількість тих, хто не визначився в оцінках. У всіх регіонах та серед всіх вікових груп продовжує домінувати оцінка напрямку як правильного. 

• Абсолютна більшість опитаних (95%) впевнена, що Україна зможе відбити напад росії. Як і у попередні місяці, близько 60% зазначили, що для перемоги у війні необхідний досить тривалий час: 25% вважають, що необхідно більше року, 37% - півроку-рік. Водночас, майже 20% оцінюють необхідний для перемоги час до кількох місяців, ще близько 20% наразі не можуть дати відповідь. Спостерігається зростання кількості тих, хто оцінює терміни для перемоги як тривалі (більше року).  Найбільше таких – серед наймолодших респондентів 18-35 років (38%).   

Економічна ситуація

• 59% відчули погіршення власного економічного становища за останні півроку, у 35% - воно не змінилось, лише 6% відчули покращення. Оцінки становища в Україні загалом гірші: 75% відчули погіршення, 14% - говорять про відсутність змін, 8% - про покращення. Попри це, говорячи про економіку країни у майбутньому, респонденти мають більше позитивних сподівань: 35% очікують покращення, 28% - думають, що нічого не зміниться, 26% очікують погіршення.  Щодо особистої ситуації – 31% сподіваються, що у наступний рік їхнє особисте економічне становище покращиться, 39% вважають, що воно не зміниться, 17% – мають песимістичні погляди щодо цього. 

• Хоча кількість тих, хто відчував покращення, у динаміці не збільшилась, однак порівняно з ситуацією рік тому негативні оцінки дещо зменшились (з 75% у липні 2022 до 59% зараз) за рахунок збільшення категорії тих, хто констатує відсутність змін. Так само знизились і негативні оцінки становища в Україні (з 36% до 26%) разом зі збільшенням кількості тих, хто не помітив змін. Також в питанні майбутніх очікувань і щодо себе, і щодо країни, спостерігається збільшення кількості тих, хто очікує стабільності та зменшення тих, хто очікує погіршення. 

• Кращі оцінки стану власного економічного становища спостерігаються серед мешканців заходу, молодших респондентів, тих, хто  працює, та особливо тих, хто знайшов нову роботу. Майже такі ж тенденції і щодо оцінки майбутнього. Натомість в оцінках економіки України не помітно особливих різниць в демографічних групах.

Оцінки можливостей 

• Щодо економічних можливостей дещо краще респонденти оцінили можливість досягти успіху (41%), хоча на відсутність таких можливостей вказали 26% опитаних. Також 36% високо оцінили можливість знайти роботу, 40% – оцінили це на середній рівень, і ще 23% - на низький. Можливість мати стабільний дохід та займатись підприємництвом оцінили дещо гірше: близько 30% оцінили позитивно, близько 35% - посередньо, і 26% - негативно. Найбільш песимістично оцінили можливість сьогодні в Україні зробити кар’єру – 33% вважають, що такої можливості немає або практично немає, хоча ще 28% - оцінили це посередньо, і 32% - позитивно.    

• За останній рік зросли оцінки можливостей зайнятися підприємництвом та знайти роботу. Оцінки щодо кар’єрних можливостей майже не змінились, щодо доходу та успіху – дещо погіршились за рахунок збільшення посередньої оцінки й зменшення позитивної. 

• Краще рівень всіх можливостей оцінюють чоловіки, молодь, а також ті, хто повноцінно працює. Пенсіонери не бачать економічних можливостей для себе в Україні сьогодні. Також щодо можливості мати стабільну зарплатню відчутно гіршими (і навіть гіршими ніж серед непрацюючих) є оцінки тих, хто працює частково – вони найбільше відчули зменшення доходу. 

Внутрішня міграція 

• Кількість респондентів, які були змушені покинути місце постійного проживання майже не змінилась – сьогодні це 18%. Найбільше переселенців серед вихідців з східного макрорегіону – більше 60% з них змінили місце проживання. 

• 75% серед переміщених осіб висловлюють намір повернутися додому: 12% – найближчим часом, 14% – хочуть повернутися, але ще почекають, 49% – повернуться, але після закінчення війни. Водночас 19% зазначили, що вже не повернуться додому, і цей відсоток в динаміці зростає: порівняно з літом минулого року тих, хто не планує повертатись, стало вдвічі більше. 

Робота 

• 41% з тих, хто працював до війни, працюють на своїх звичних робочих місцях, 14% – працюють частково, 13% – знайшли нове місце роботи. Попри це третина таких опитаних до цього часу не працює. У динаміці збільшилась кількість тих, хто знайшов нову роботу. Краща ситуація з роботою у чоловіків та людей середнього віку. Серед переселенців у динаміці суттєво зросла кількість тих, хто зміг працевлаштуватись на нове місце – кожен третій з них зміг знайти нову роботу, частка непрацюючих серед них зменшилась з половини до третини. 

Ставлення до переходу на новий церковний календар 

• 63% опитаних підтримують перехід на новий церковний календар, 18% - проти такої ідеї, і ще 17% говорять, що їм байдуже до цього. 

• Найбільше прихильників переходу серед мешканців заходу (78%) та особливо греко-католиків (92%). Серед прихожан ПЦУ/УПЦ (КП) також більше 60% підтримують цю ініціативу. Дещо меншою є підтримка переходу серед мешканців східних й південних областей, але і там близько половини це підтримують. Хоча серед прихожан УПЦ (МП) найбільше тих, хто проти цієї ініціативи (35%), однак і серед них більше 40% підтримують перехід. Молодших та невіруючих загалом це питання не хвилює.

• Підтримка переходу на новий церковний календар (що у тому числі передбачає і перенесення Різдва) є вищою, ніж була підтримка перенесення Різдва у грудні минулого року: так у грудні перенесення Різдва на 25 грудня підтримали 44% і не підтримали – 31%, тоді як зараз перехід на новий календар підтримують 63%, і 18% - не підтримують.  

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 1-2 червня 2023 р.

Дослідження проведено на замовлення Незалежної антикорупційної комісії – НАКО, за підтримки «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України. Цей документ було створено в рамках проекту,який фінансується SDA Великобританії. Відповідальність за зміст публікації несе Незалежна антикорупційна комісія. Публікація не може вважатися такою, що відображає позицію уряду Великої Британії. У звіті також використані дані загальнонаціональних опитувань Соціологічної групи «Рейтинг» «Україна під час війни. Образ ветеранів в українському суспільстві» (І хвиля – 6-7 серпня 2022,ІІ хвиля – 14-16 січня 2023).

• Загалом у суспільстві спостерігається позитивне ставлення до усіх категорій осіб, які сьогодні служать у Збройних силах України. Однак найбільш вразливою групою до дискримінації залишаються представники ЛГБТ,тоді як щодо жінок і колишніх засуджених існує помірний ризик, а національні меншини майже не стикаються з упередженням.

ЖІНОЧА СЛУЖБА

• Служба жінок у ЗСУ відображає поступові зміни в суспільстві — зростає підтримка гендерної рівності, зникає стереотип про неспроможність до керівних ролей, однак понад 40% все ще вважають головним завданням жінки материнство, тоді як молодь 18–29 років найбільш рішуче заперечує такі уявлення.
• Побутові проблеми під час служби залишаються актуальними. Попри певні покращення завдяки волонтерам, жінки стикаються з труднощами у забезпеченні формою, амуніцією та медичною допомогою, відсутністю належних умов проживання, а також обмеженими можливостями для кар’єрного зростання й підвищення кваліфікації, що посилюється залежністю від ставлення командування.
• Чоловіки загалом менше помічають дискримінацію в ЗСУ, а носії «традиційних» цінностей частіше підтримують стереотипи, відводячи жінкам «жіночі» ролі. Водночас вирішальними у зміні ситуації залишаються кількість жінок у війську, зростання гендерної рівності всуспільстві та позиція командирів, які задають корпоративну культуру і можуть сприяти еголітарним підходам.

СЛУЖБА  ПРЕДСТАВНИКІВ ЛГБТ У ЗСУ

• Ставлення до ЛГБТ у ЗСУ поступово поліпшується, особливо після 2022 року, проте понад 40% опитаних визнають існування дискримінації. Формальних обмежень щодо зарплат чи кар’єри немає, але поширені жарти, упереджене ставлення та булінг, а відкритість (камінг-аут) можлива лише за сприятливого командування, від якого й залежить рівень прийняття та захисту.
• Дискримінація ЛГБТ у ЗСУ з погляду чоловіків поступово зменшується, однак у чоловічому середовищі зберігається гомофобія, токсична маскулінність і страх «втрати мужності». Рядові частіше демонструють толерантність, тоді як серед командирів трапляються відверті гомофоби, хоча й визнають професіоналізм важливішим за орієнтацію. Більшість підтримує право партнерів ЛГБТ-військових на отримання тіла загиблого.

ДИСКРИМІНАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У ЗСУ

• Дискримінація національних меншин у ЗСУ майже нефіксується. Ставлення до військових інших національностей здебільшого позитивне або нейтральне, навіть до росіян, які служать у лавах ЗСУ. Поодинокі сумніви виникають щодо можливості командування українцями представниками меншин, однак загальна позиція — «хто воює за Україну, той свій».

ДИСКРИМІНАЦІЯ ЗАСУДЖЕНИХ ВЕТЕРАНІВ ТА ВЕТЕРАНОК У ЗСУ

• Дискримінація засуджених ветеранів та ветераноку ЗСУ проявляється слабше, ніж очікувалося. Попри загалом упереджене ставленнядо колишніх ув’язнених, більшість позитивно сприймає тих, хто був помилуваний і служить після 24 лютого 2022 року, допускаючи лише обмеження для осіб із тяжкими злочинами та необхідність ретельної перевірки їхньої поведінки.

СОЦІАЛЬНІ ПИТАННЯ

• Соціальні питання залишаються проблемними через бюрократію, черги та хаос у системі оформлення допомоги й довідок, особливо для поранених військових. Тоді як ключовими рішеннями бачать електронний документообіг на зразок «Дії», скорочення паперових процедур, реформу медичних комісій та кращу підготовку персоналу для роботи з військовими.

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА‍

• Психологічна допомога є однією з головних потреб військових і ветеранів. Служба часто руйнує сімейні стосунки, особливо ужінок-військових із цивільними чоловіками, створює високий рівень стресу, ПТСРі депресії. Тоді як система психологічної підтримки в ЗСУ малоефективна черезнестачу фахівців і низьку кваліфікацію, що підсилює потребу у реформуванніслужби та розширенні допомоги як військовим, так і їхнім родинам.‍

ОЧІКУВАННЯ ВІД ПОВЕРНЕННЯ ДО МИРНОГО ЖИТТЯ. ПРОБЛЕМИ

• Очікування від повернення до мирного життяпов’язані з ризиками конфліктів у сім’ях, безробіття, проблем зі здоров’ям,алкоголізму та психологічних розладів; ключовими викликами стануть соціальна йпсихологічна адаптація, працевлаштування та реабілітація, і саме держава разоміз суспільством, фондами та міжнародними організаціями повинна забезпечитикомплексну підтримку ветеранів.

Всеукраїнське опитування Міжнародного республіканського інституту (IRI) свідчить про стійку довіру до президента Зеленського, зростання підтримки членства в НАТО та впевненість, що Росія має заплатити за післявоєнну відбудову України.  

• Українці висловлюють рекордну підтримку щодо членства України в НАТО – 82%. Це на 10% більше порівняно з опитуванням у червні 2022 року і на 23% порівняно з даними за квітень 2022 року.  

• 91% українців схвально оцінюють діяльність Президента Володимира Зеленського. 97% громадян вірять у перемогу у війні з Росією, а 74% вважають, що Україна збереже всі території в межах своїх міжнародно-визнаних кордонів станом на 1991 рік. 

• Згідно з результатами опитування, 54% українців вважають, що рішення про відбудову мають ухвалювати жителі зруйнованих міст і селищ, тоді як 37% виступають за те, щоб ці рішення ухвалювали органи місцевої влади.  

• При цьому українці вважають, що саме Росія повинна заплатити за проведення післявоєнної відбудови. 89% переконані, що відновлення пошкодженої інфраструктури має фінансуватися за рахунок конфіскованих російських активів або репарацій. 

Інфографіка доступна тут.

Опитування проводилося Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Центру аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту по всій Україні (крім окупованих територій Криму, Донецької та Луганської областей) у період з 1 по 5 лютого 2023 року методом телефонного інтерв'ю з використанням комп'ютера (CATI) на основі випадкової вибірки номерів мобільних телефонів. Всього було опитано n=2,000 жителів України віком 18 років і старше.  До вибірки не включені громадяни, які наразі перебувають за межами України. Отримані дані опитування зважено за регіональним та віковим показниками з використанням даних Державної служби статистики України на 1 січня 2021 року. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95 не перевищує 2.0%. Коефіцієнт досяжності респондентів – 16%.  Опитування було проведено за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

  • За даними дослідження проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», 44% киян виїжджали з Києва у лютому-березні 2022 одразу після початку війни. З них більше половини виїхали до іншої області України, третина – до іншого населеного пункту Київщини, кожен десятий – за кордон. Основна аудиторія тих, хто виїжджав – молодь, жінки та більш забезпечені.

• Основна причина вибору Києва як міста проживання серед переселенців, які живуть зараз у Києві – наявність родичів і близьких друзів (45%). Серед інших – можливість знайти роботу (26%) та безпечність міста в умовах війни (22%). 8-9% зазначили, що їм подобається Київ і тут є багато можливостей, щоб почати нове життя, 5% - що тут наявні вільні місця для тимчасового проживання. Для 4% було байдуже, куди виїжджати, ще для 2% - це було рішення організації, відповідальної за переселення.  

• 17% переселенців зазначили, що їхнє житло, де вони жили до війни, зруйноване і непридатне до життя. У 24% - частково пошкоджене, 2% - було зруйноване, але вже відновлене, у 35% - без змін. 21% сказали, що не мають інформації щодо стану свого житла. Про більшу кількість руйнувань зазначили переселенці з Донбасу та старші опитані.  

• Дві третини переселенців орендують квартиру у Києві, ще чверть – живуть у помешканні родичів, друзів, знайомих. У центрах для біженців, готелях, хостелах проживають 6-7%, у власному помешканні – 2%, у помешканні інших місцевих жителів – 1%. 

• За час війни більше 60% опитаних киян зазначили про погіршення економічного становища своєї сім’ї. У 30% воно не змінилося, у 4% - покращилося. Економічна ситуація серед ВПО дещо гірша: близько 80% зазначили про погіршення, у 14% - вона не змінилася, у 5% - покращилася. 

• Три чверті як киян, так і переселенців працювали до початку війни. Зараз серед киян 60% працюють у звичайному режимі, 6% - віддалено, 7% - за скороченим графіком, 7% - на новій роботі. Втратили роботу – майже 20% киян.  

Серед ВПО 21% працюють у звичайному режимі, 12% - віддалено, 4% - за скороченим графіком, 17% - на новій роботі. Не працюють зараз 45% переселенців, які живуть у Києві.  

Серед киян, що втратили роботу, близько 40% збираються працевлаштовуватися найближчим часом у Києві. Серед переселенців таких більше 60%. 

• 65% опитаних киян вказали про відсутність напруження у відносинах між переселенцями і киянами, близько 20% зазначили, що воно існує. Серед переселенців про відсутність напруження у відносинах із місцевими зазначили майже 80%, близько 20% - про його наявність. 

• 55% опитаних киян позитивно поставилися б до того, якби частина переселенців залишились жити у місті, працювати, 35% - нейтрально, 8% - негативно. 

• 85% опитаних киян зазначили, що вони однозначно пов’язують свої плани на майбутнє з проживанням у Києві, ще 11% - скоріше пов’язують, близько 3% - не мають планів залишатися жити у Києві.  

Серед переселенців однозначно пов’язують свої плани із Києвом 28%, ще 27% - скоріше пов’язують. Близько третини ВПО не планують своє майбутнє життя у столиці. 

• Близько 90% опитаних киян та ВПО вважають Київ комфортним для проживання. Протилежну думку мають 9% киян і 6% переселенців. 

• За останній рік оцінки діяльності місцевої влади, соціальних та комунальних служб серед киян значно покращилися. Зокрема діяльністю Київського міського голови В.Кличка задоволені 68%, незадоволені – 22%. Серед переселенців таких 65 і 9% відповідно (чверть не визначилися). 

• Діяльністю Голови КМВА С.Попко задоволені 21% киян, незадоволені – 8% (більше 60% не визначилися). Серед ВПО таких 25 і 4% відповідно (більше 70% не визначилися). 

• Діяльність Київської міської ради позитивно оцінили 50% киян, негативно – 24% (25% не визначилися).Серед переселенців таких 50 і майже 10% відповідно (більше 40% не визначилися). 

• Комунальними службами Києва задоволені майже 70% місцевих мешканців (більше чверті незадоволені). Серед ВПО задоволених більше 80%, незадоволених майже 15%. 

• Діяльністю соціальних служб задоволені більше половини опитаних киян, незадоволені – 17% (третина не визначилися). Серед переселенців майже 70% задоволені, 17% - незадоволені (15% не визначилися). 

• Діяльністю громадського транспорту задоволені більше 80% киян, незадоволені – більше 10%. Серед ВПО таких 86 і 8% відповідно. 

• Діяльністю поліції задоволені більше 60% киян, незадоволені близько 20% (більше 20% не визначилися). Серед переселенців таких 62 і 7% відповідно (30% не визначилися). 

• Майже 70% опитаних киян підтримують рішення міської влади Києва демонтувати радянські пам’ятники, близько чверті – не підтримують. Серед переселенців підтримують це рішення майже 65%, проти цього – близько 20%. 

• Майже 80% киян схвально ставляться до евакуації авто, запаркованих в неналежному місці. Серед тих, хто має автомобіль понад 70% підтримують евакуацію неправильно запаркованих авто, трохи більше 20% - не підтримують.

Опитування проведене на замовлення проєкту «Дій для дітей України» (Ukraine Children's Action Project). 

• Згідно результатів опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» серед матерів українських дітей віком від 3 до 17 років, на замовлення проєкту «Дій для дітей України» (Ukraine Children's Action Project), 42% дітей навчаються у школах/садочках онлайн, 29% – за змішаною формою (як онлайн, так і в приміщеннях закладів), 26% – постійно відвідують навчальні та виховні заклади. Лише 3% – на домашній формі навчання. Онлайн форма навчання найбільш поширена на прифронтових територіях , онлайн та змішана форми – на деокупованих та серед мешканців центру. У Києві – більше половини займаються як онлайн так і за змішаною формою, водночас майже 40% відвідують освітні заклади постійно. У західних регіонах – майже половина дітей (47%) навчаються офлайн, 40% – за змішаною формою, і лише 10% – постійно онлайн. 

• Переважна більшість українських дітей навчаються у школах або ж відвідують дошкільні заклади. Лише 8% – не відвідують. Головні причини, чому діти не ходять до освітніх закладів, – закриття шкіл/садків через війну (60%) та небажання батьків віддавати дітей в школу/садок з причин небезпеки під час війни. 

• Майже третина дітей щодня (10%) або по кілька разів на тиждень (18%) пропускають заняття в школах/садочках. 36% пропускали заняття кілька разів на місяць. 34% зазначили, що майже не стикалися з такою проблемою. Найчастіше пропускали заняття ті, хто проживають на прифронтових територіях, проживають поза домом, або ж навчаються лише онлайн. Головними причинами пропусків занять, батьки тих дітей, які їх пропускали, визначили повітряні тривоги (61%), відсутність тепла, електропостачання (49%), або ж хворобу дитини (44%). 

• Основним пристроєм, який найчастіше використовують діти для навчання онлайн є смартфон. Також часто використовують ноутбук, значно рідше – планшет, чи стаціонарний комп’ютер. При цьому майже 40% тих, чиї діти користуються смартфоном, як основним пристроєм для навчання онлайн, говорять про те, що цього бракує для повноцінного навчання. Найчастіше матері дітей, чиї діти навчаються онлайн, або за змішаною формою вважають, що для навчання ще потрібен ноутбук (48%), або ж планшет (23%). 

• 83% дітей, які навчаються онлайн або змішаною формою навчання використовують для цього провідний тип з’єднання для виходу в інтернет, 51% – використовують мобільний тип з’єднання. 

• Більше половини опитаних матерів дітей, які навчаються в школах/садочках, зазначили, що оголошення повітряної тривоги, відключення електроенергії або відсутність інтернету були причинами пропусків занять їхніми дітьми майже щодня, або ж кілька днів на тиждень. 

• Майже кожен п’ятий респондент зазначив про значне погіршення успішності навчання дитини та зниження якості навчального процесу. Найчастіше такі проблеми фіксувалися серед мешканців прифронтових та деокупованих територій, матерів учнів молодшої та середньої школи, тих, хто займається онлайн або ж за змішаною формою навчання. 

• 14% опитаних матерів зазначили, що їхній дитині доводилося змінити заклад навчання/виховання внаслідок війни. Абсолютна більшість таких дітей (82%) змінювали школу/садочок лише один раз, 15% – два рази, 2% – 3 рази. Абсолютна більшість батьків (86%), чиї діти змінили заклад, зазначають, що дитина почувається у ньому добре. 11% – вважають, що дитині погано у новому навчальному закладі. Відносно частіше за інших доводилося змінювати заклад навчання дошкільнятам, внутрішнім переселенцям та тим, хто виїжджав, але вже повернувся. 

• Серед факторів, які можуть викликати у дітей травматичні психологічні стани, матері найчастіше матері фіксували страх перед гучними звуками (особливо це стосується найменших дітей до 9 років). Також відносно частіше фіксували дратівливість та апатію, байдужість до навчання і минулих захоплень (більш поширені ці прояви у дітей середнього та старшого шкільного віку). Крім того відносно частою проблемою є спалахи гніву, агресії (серед усіх дітей). Такі ознаки тривожних станів як страх перед майбутнім, проблеми зі сном, кошмари, проблеми з пам’яттю та концентрацією частіше фіксувалися у дітей старшого віку (16-17 років), відображення травмуючих подій в іграх та творчості  – серед наймолодших (3-9 років). 

• 60% дітей були свідками або учасниками тих, чи інших подій, пов’язаних з війною. Найчастіше діти, за словами матерів, зазнавали наступних травмуючих подій: розлука з рідними та близькими (28%), переїзд в інший регіон країни (25%), обстріли та бомбардування (24%), тривале перебування у холодному приміщенні (17%). Переїжджали за кордон – 11%, перебували в окупації – 8%, були свідком смерті рідних або близьких – 6%, втратили житло – 5%, зазнали голоду та відсутності води – 5%. 

• 19% опитаних матерів дітей проживають сьогодні поза домом. 20% – виїжджали з регіонів проживання, але вже повернулися. 61% – не змінювали місце проживання. 

• 20% опитаних вважають своє сучасне місце проживання небезпечним. Найбільше таких проживають у деокупованих, прифронтовних регіонах та в Києві. 

• 41% опитаних матерів дітей зазначили, що серед їхніх близьких родичів (чоловік, брат, сестра, діти, батьки) є ті, хто служать на війні.

• 87% матерів зазначили, що їхні діти не потребують психологічної підтримки або допомоги, 13% – заначили, що потребують (найчастіше це діти внутрішньо переміщених осіб та тих, хто переїжджав але вже повернувся, матері дітей середнього та старшого шкільного віку). Лише 5% матерів зверталися за останні три місяці за психологічною допомогою для дитини, 93% з них змогли її отримати або через персональний візит до психолога (78%), консультацію онлайн (18%) або телефоном (7%). 

• 92% матерів сказали, що зараз їхні діти не потребують медичної допомоги. 40% зверталися за такою допомогою за останні три місяці (найчастіше матері найменших дітей до 5 років). 98% тих, хто звертався, змогли отримати таку допомогу або через особистий візит (92%) або через консультацію телефоном (14%). 

• 94% матерів українських дітей однозначно або скоріше вірять в те, що .Україна зможе відбити напад росії. Попри те, майже 40% зазначили, що за останній рік їхнє відчуття впевненості у майбутньому погіршилося (найчастіше такі респонденти проживають в місцях, які вважають небезпечними, є ВПО, або донедавна не проживали вдома). 

• Серед форм допомоги з початку війни респонденти найчастіше отримували продукти харчування (40%), грошові перекази або фінансову допомогу (38%). Також відносно частіше отримували непродовольчу допомогу (одяг, предмети гігієни, ковдри тощо) (17%). 

Аудиторія: матері дітей віком 3-17 років в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2.2%. Терміни проведення: 27 січня – 1 лютого 2023 р.

* Для цілей цього опитування використовуються нетиповий підхід до регіонального розподілу, з урахуванням інтенсивності бойових дій під час повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022-23 рр. Прифронтові території (області поблизу зони бойових дій, окремі території яких зазнають постійних обстрілів): Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська). Деокуповані (області, які були частково окупованими і вже звільнені): Київська, Сумська, Харківська, Чернігівська). Захід та Центр (області, які зовсім, або майже не зазнали окупації): Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Черкаська. Київ виокремлено в окрему групу, через близькість до воєнних дій до квітня 2022 року та високий рівень внутрішньої міграції. 

  Комплексне порівняльне дослідження «ЯК ВІЙНА ЗМІНИЛА МЕНЕ ТА КРАЇНУ. ПІДСУМКИ РОКУ» має на меті показати як змінилися у різних сферах погляди, оцінки й життя українців за рік повномасштабного вторгнення росії в Україну.

ПОЛІТИЧНІ ЗМІНИ

·    Спогади людей про 24 лютого 2022 року говорять про шок, розгубленість, невизначеність, неготовність. Незважаючи на це сьогодні, через рік повномасштабного вторгнення, віра в перемогу становить 95%, тоді як ще в січні 2022 року становила 56%. Більшість (63%) вважають, що для перемоги потрібно не менше півроку, або ж і більше часу.  

·    Фіксується значне зростання суспільної самооцінки. Більшість опитаних оцінили положення України вище середнього – 4,6 балів з 7 максимальних, що в 1,5 рази вище показника 2021 року. Дві третини опитаних оцінили майбутні перспективи України на найвищому рівні.

·    Головна емоція, яку відчувають респонденти, думаючи про Україну – гордість. Внаслідок повномасштабного вторгнення і героїчного спротиву українського народу цей показник виріс більш ніж вдвічі – з 34 до 75%. 

·    Відбулися зміни і в національній самоідентифікації: абсолютна більшість опитаних ідентифікує себе як громадян України (порівняно з 2021 роком показник зріс з 76 до 94%). Половина ідентифікують себе європейцями (подвійний ріст).

·    22% українців за рік війни перейшли на частіше використання української мови.

·    Оцінюючи фінансову ситуацію у підсумках 2022 року, дві третини опитаних фіксують погіршення свого матеріального становища, третина – відсутність змін. Одночасно, у майже 40% (проти 14% наприкінці 2021 року) відбулося зростання впевненості у майбутньому.

·    Пріоритетами для відновлення країни вбачають відновлення підприємств й робочих місць та відбудову пошкоджень, адже більшість українців хочуть роботи, а не соціальної допомоги.

·    Україна переживає складний період свого розвитку, переосмислюючи свою роль в історії. Загалом війна сприяла підвищенню довіри громадян до державних інституцій. Довіра до Збройних сил України зросла з 65 до 97%, до Президента – з 36 до 90%.

·    І якщо більшість (65%) хотіли аби Зеленського переобрали на наступний термін, то роботою Верховної Ради більше не задоволені (54%), ніж задоволені (37%). І якщо б найближчого часу відбувалися вибори, то майже половина шукали б альтернативу серед нових партій.

·    Відбувся ріст довіри до ЗМІ, проте основною особливістю воєнного часу є різка зміна каналів комунікацій і отримання інформації громадянами. І якщо довіра до національних та місцевих медіа виросла, то частота споживання їх новинного контенту – навпаки зменшилась. Натомість спостерігається значний ріст у груп і каналів в месенджерах (з 11 до 41%), а також в YouTube (з 21 до 29%). Зберегли вплив соціальні мережі (35%).

·    Одним з прямих наслідків російського вторгнення стало зростання євроатлантичних настроїв українців, де фіксуються рекордні показники за всю історію країни. На сьогодні 87% підтримують вступ України в Європейський союз, 86% - в НАТО.

·    Якщо у 2021 році більша частина громадян схилялись до негативного образу держави, то зараз більше половини говорять про виразно або помірно позитивний образ. Ілюстративним в цьому плані є показник правильного напряму країни, який є рекордним за всю історію замірів (за рік коливання на рівні 70-80%), що базується на високій довірі до військово-політичного керівництва країни, вірі в нашу перемогу, значному рості самооцінки та гордості за країну, а також  реалізації прагнення народу до євроатлантичної інтеграції.

 ПСИХОЕМОЦІЙНІ ЗМІНИ ТА АДАПТАЦІЯ ДО ВІЙНИ

·    З початку повномасштабного вторгнення суспільство демонструє високий рівень життєстійкості, значення Індексу зменшилося мінімально (з 3.9 до 3.7).

·    Близько 8% вважають, що мають серйозні розлади, які сильно впливають на їхнє життя. Ще третина – мають помірні розлади.

·    «Горизонт планування» є важливим показником адаптації і він не зазнав суттєвих змін: 45% наразі не планують своє життя взагалі. Кількість тих, хто має плани на кілька років уперед знизилася з 23% до 19%.

·    Наразі негативні емоції більш виражені, ніж позитивні, а отже сум (4.8) і злість (4.6) переважають радість (4.1) і натхнення (4.3), між якими розташувався страх (4.2) та розчарування (4.1). А найбільш вираженими залишаються хвилювання (5.0) і інтерес (4.8), які не є однозначно ні позитивними, ні негативними – це залежить від контексту.

·    За рік відчуття любові до себе знизилося, а ось любов до інших – зросла, спрацювала тенденція афіліації (бажання бути разом з іншими), індивідуальне тут поступається колективному.

·    Українці майже так само схильні до самообмежень, як і півроку тому – більше половини (58%) вважають, що потрібно суттєво себе обмежувати у розвагах і покупках, а 37% схильні думати, що потрібно намагатися жити повноцінним життям.

·    На початку повномасштабного вторгнення 44% українців довелося тимчасово розділитися зі своєю сім’єю. Через рік таких лише 21%. Більшість тих, кому довелося розділитися з родиною, пройшли це  випробуванням, а у 20% їх стосунки навіть покращилися.

·    83% вважають, що треба бути обережними з людьми, натомість у 2020 році таких було лише 54%. Тут йдеться про довіру як базову цінність, як довіру до світу, яка підірвана або зруйнована війною. Особливо це стосується «чужих», або тих, хто такими став, а здавався близьким. 

·    Неоднозначним є ставлення до людей, які виїхали: найбільше толерують жінок з дітьми, водночас, до чоловіків призивного віку ставлення найбільш негативне.

СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗМІНИ

·    Незважаючи на повномасштабне вторгнення, українці залишаються гуманним і толерантним суспільством, підтримка смертної карти зменшилась з 52 до 42%.

·    Одночасно з цим рівень толерантності у суспільстві під час війни підвищився: до ЛГБТ спільноти зросло позитивно-нейтральне ставлення з 53 до 64%, а до людей, які не хочуть мати дітей (чайлдфрі), воно зросло з 57 до 67%.

·    За рік війни дещо знизилась віра в Бога: відсоток тих, хто не сумнівається у його існуванні змінився з 60% на 55%.

·    Загальноприйняті норми та цінності стали більш визначеними, тому аномійні настрої перестали домінувати: кількість тих, у кого переважає аномійний стан (стан деморалізованості) зменшилась з 72 до 48%. Найбільша зміна відбулась відносно покращення розуміння того, яким правилам слідувати та у що потрібно вірити сьогодні.

·    Війна призвела до втрати роботи не менш як для третини працездатного населення, особливо складна ситуація для переселенців й мешканців зон бойових дій: половина з них втратили свою роботу. Навіть з тих, хто зміг продовжити працювати під час війни, все одно половина зазнали зменшення заробітної плати.

·    Найскладніша ситуація з роботою була у перші місяці війни, надалі люди почали повертатись до роботи. Також після різкого падіння охочих зайнятися власною справою на початку війни, їх кількість поступово відновлюється.

·    Основною стратегією дій у випадку скорочення доходу залишається пошук додаткового джерела (зменшився з 62 до 54%): багато хто почав шукати другу роботу під час війни або почав більше працювати. Однак можливість контролювати свій дохід (60%) є не у всіх, це особливо складно для старших.

·    Більшість громадян зазнали прямих чи непрямих наслідків повномасштабного вторгнення, не понесли втрат лише 14%. Найбільше втрат понесли мешканці східних регіонів, більше половини з яких покинули свій дім.

·    Попри позитивні зміни у суспільстві, оптимізм й абсолютну віру в перемогу, війна продовжує завдавати українцям непоправної школи й забирати найцінніше. За останні півроку кількість тих, хто втратив рідних зросла майже вдвічі (з 9 до 17%), як і зросла кількість тих, чиї близькі  зазнали поранень (з 8 до 13%). Водночас, фіксується зростання тих, хто говорить про погіршення стану здоров'я (з 25 до 33%), а також зменшення кількості тих, хто говорить про втрати доходів (з 38 до 31%).

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України.

Для проведення комплексного дослідження було здійснено три окремі етапи:

Кількісне опитування методом CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Вибірка випадкова, репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 6-7 лютого 2023

Онлайн опитування методом CAWI (Computer Assisted Web Interviewing) здійснено на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів, на платформі Rating Online. Вибіркова сукупність: 600 респондентів. Помилка репрезентативності: не більше 4%. Терміни проведення: 10-13 лютого 2023

Фокус-групове дослідження з проведенням трьох онлайн фокус-групових дискусій з респондентами з 23 міст і містечок України. Кількість респондентів: 26. Терміни проведення: 4-5 лютого 2023

З питань коментування результатів цього дослідження просимо звертатися до директора дослідницької лабораторії «Рейтинг Лаб», доктора психологічних наук, професора Маріанни Ткалич. Тел.: +38 (050) 322-09-25 (WhatsApp, Signal), e-mail: tkalych@ratinggroup.ua

 • За даними дослідження, проведеного Соціологічною групою Рейтинг, 16% опитаних українців змінили місце проживання з 24 лютого, 12% - виїжджали, але вже повернулися додому. 72% не змінювали своє місце проживання. Половина тих, хто виїхав, планують повертатися додому тільки по закінченню війни. 10% планують повернення найближчим часом, 23% - ще перечікують, 11% - не планують повертатися додому. Серед мешканців територій, близьких до бойових дій (південь-схід) дві третини сьогодні проживають поза своїми домівками. 

• Переважна більшість опитаних (87%) не змінювали місце проживання у зв’язку з обстрілами інфраструктури, 8% - виїхали і проживають поза домом з цієї причини, 5% - виїжджали і вже повернулися.  

• Кожен десятий респондент має пошкодження або руйнування житла: 2% зазначили, що їхнє помешкання зазнало руйнувань і непридатне до життя, 6% - мають часткове пошкодження, 2% - було зруйноване, але вже відновлене. У більшості (86%) житло не зазнало змін. Серед мешканців зони бойових дій 9% зазначили, що їхні помешкання зруйновані, 20% – частково пошкоджені. На деокупованих територіях зруйноване житло у 5% опитаних, частково пошкоджене – у 14%, було пошкоджене, але вже відремонтоване – у 5%.  

• Серед тих, у кого житло зруйноване, або частково пошкоджене, 24% подали заяву про пошкодження свого житла в Дію, 12% - у правоохоронні органи, 8% - у державні інституції. Майже 70% - не подавали жодних заяв.   

• Серед тих, хто мав роботу до війни, 40% працюють у звичному режимі, 17% - віддалено або частково, 8% - знайшли нову роботу. 33% - сьогодні не працюють. 

• Рівень доходів з початку війни у 6% респондентів збільшився, у 36% - майже не змінився, у 17% - незначно зменшився, у 30% – значно зменшився. 10% опитаних втратили практично всі доходи. Гірша ситуації з доходами серед мешканців півдня і сходу, людей середнього віку, бідних і малозабезпечених, а також тих, хто втратив роботу або працюють частково. 

• 46% зазначили, що за час війни стан їхнього фізичного здоров’я не змінився, у 32% - скоріше погіршився, у 21% - значно погіршився. Частіше про погіршення говорили мешканці територій зони бойових дій, старші та бідніші опитані, жінки, ті, хто покинув свої домівки, зазнав поранень або втратив близьких внаслідок війни.  

• Майже кожен десятий опитаний зазначив, що особисто або близькі родичі зазнали поранення, каліцтва через війну. З них 66% зафіксували факти поранення документально.  

• 17% мають серед близьких родичів таких, з якими втратили контакт і не знають, де вони зараз знаходяться. 5% мають серед близьких тих, хто загинув внаслідок війни. 3% - примусово депортованих в росію, чи на окуповані території сходу, Криму. 

• 96% опитаних не зверталися в правоохоронні органи за останні півроку з питань спричинених вторгненням росії. Основна причина цього – відсутність прямих збитків/пошкоджень/втрат або вони були незначними (90%).  

• 95% опитаних не зверталися в громадські організації за останні півроку з питань спричинених вторгненням росії. 

• Близько третини опитаних готові особисто брати участь у судових позовах з метою вимагання компенсації за втрачене майно/здоров’я в судах України, міжнародних чи спеціальних судах за участі національних та іноземних суддів. 

• На думку 75% вважають, що пріоритетом під час правосуддя щодо воєнних злочинів має бути справедливе покарання воєнних злочинців, 21% - компенсація постраждалим. 

• Про правову допомогу органів правосуддя України жертвам воєнних злочинів знають лише 6%, щось чули про це – 35%. Майже 60% - нічого не знають. Більше дізнатися про правову допомогу від органів правосуддя хочуть 60%, не хочуть – 37%. 

• Правоохоронну систему України у розслідуванні воєнних злочинів росії вважають ефективною 65% опитаних, 20% - протилежної думки. Головними причинами неефективності, ті, хто дотримується такої позиції, назвали корупцію (59%), недовіру громадян до правоохоронців (29%), їхній непрофесіоналізм (24%) та тривале розслідування справ (21%). 

• Ефективність судової системи України у розслідуванні воєнних злочинів оцінили так само: 60% вважають її ефективною, менше 20% - неефективною. Серед головних причин неефективності судової системи, ті, хто так стверджують, назвали корупцію (65%), недовіру громадян до судів (36%), тривалий розгляд справ (21%) та непрофесіоналізм суддів (15%). 

• На думку більшості (75%) суди щодо воєнних злочинів в Україні варто розпочинати якомога швидше, 23% вважають, що це потрібно робити вже після закінчення війни.  

• Найефективнішим механізмом для суду за воєнні злочини росії вважають спеціальні суди за участі національних та іноземних судів (65%). 22% вважають що у цьому випадку будуть ефективними міжнародні інституції, 7% – суди України. 

• Абсолютна більшість (96%) підтримують ідею залучення міжнародних правових організацій для документування воєнних злочинів росії  під час війни. 

• Щодо ініціативи створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України обізнані 15% опитаних, щось чули про це – майже 60%. Чверть нічого не знають про це.  96% вважають, що цей трибунал також повинен розглядати й інші воєнні злочини – злочини проти людяності, геноцид. Вести розслідування у справі щодо злочину агресії проти України, на думку 95% опитаних, мають як українські, так і іноземні фахівці. 

• Майже 90% підтримують ідею створення спеціальної судової системи (на кшталт антикорупційної) для здійснення правосуддя щодо злочинів вчинених під час війни росії проти України.  

• Для проведення судочинства на звільнених від окупації територіях Донбасу та Криму 34% вважають, що потрібно створити спеціальні судові органи для цих територій, ще 22% - за створення таких спеціальних судів, але на тимчасовій основі. Майже 40% - за судочинство на звільнених територіях у звичайних судах України. 

• Добре знають про Римський статут Міжнародного кримінального суду лише 4% опитаних, 30% - щось чули про це. Більше 60% - нічого не знають. Натомість ідею ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду підтримують близько 80%, не підтримують – 4%, не визначилися – 17%. 

• Абсолютна більшість опитаних вважають політичну владу росії винною у вчиненні воєнних злочинів проти України (98%), військовослужбовців росії вважають винними 96%. Громадян росії - 87%, не винними – лише 10%. 

• У питанні застосування амністії для різних категорій мешканців окупованих територій, стосовно яких було встановлено факти колаборації з ворогом, відносна більшість вважають можливою амністію для вчителів, лікарів, соціальних працівників (68%), керівників місцевих комунальних установ (58%) та керівників місцевих підприємств, банків, організацій (51%). Амністію для журналістів місцевих ЗМІ допускають 38%, не допускають - 57%. Амністію для членів місцевих політичних партій та учасників незаконних збройних формувань допускають більше 20%, проти цього – більше 70%. Для чиновників місцевих органів влади та представників силових органів амністію вважають можливою менше 20%, близько 80% - неможливою.   

• Самосуд у випадку воєнних злочинів проти України вважають виправданим майже 40%, мають протилежну думку - 55%.  

• На думку більшості, росія має компенсувати економічні та інфраструктурні втрати України (94%), а також моральну шкоду, життю та здоров’ю громадян України (92%). Про компенсацію від міжнародних організацій говорять 11% та 14% відповідно, країн Європи – 6% і 5%, США – по 2%, України – 2% і 5% відповідно.  

• Менше половини опитаних вірять, що росія компенсовуватиме економічні та інфраструктурні втрати. Приблизно стільки ж не вірять у це. У компенсацію моральної шкоди, життю та здоров’ю громадянам України від росії вірять менше 40%, не вірять – близько 60%.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,2%. Терміни проведення: 23-26 грудня 2022 р.

Проєкт реалізується ГО "Українська правова консультативна група"  у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу

• За результатами Двадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України  14-16 січня 2023 року, 47% опитаних зазначили, що серед їхніх близьких та рідних є ті, хто брав участь у воєнних діях на території України, з 2014 по 2021 роки. 63% мають серед близьких тих, хто воював чи воює на фронті, починаючи з 24 лютого 2022 року. У порівнянні із опитуванням у серпні зросла кількість тих, чиї близькі сьогодні воюють на фронті.  

• У суспільстві надалі фіксуються найвищі показники довіри до військових: 95% довіряють військовим ЗСУ, 93% - ветеранам нинішньої війни та 95% – ветеранам АТО (ООС) 2014-2021 рр. Незалежно від регіону та віку абсолютна більшість довіряють цим категоріям населення. 

• Говорячи про основні ознаки образу ветеранів російсько-української війни половина опитаних уявляють їх як осіб середнього віку, та тих, хто служить сьогодні у ЗСУ. Респонденти не бачать гендерної різниці у понятті «ветеран» - абсолютна більшість (87%) переконані, що такими можуть бути представники обох статей. Натомість така ознака як інвалідність не є визначальною для поняття «ветеран»: 41% вагалися, коли мали визначитися з відповіддю на це питання, 30% вважають, що уявляють «ветерана»  як скоріше здорову людину, 29% – саме як людину з інвалідністю.  

• Конфлікти у сім’ї, родині, відсутність роботи та зловживання алкоголем , чи наркотиками – ключові проблеми, з якими можуть зіткнутися з високою ймовірністю ветерани російсько-української війни, після повернення додому. Так вважають більше половини опитаних. Щодо ризиків самогубств та порушення законів переважна більшість (не менше двох третин) вважають це малоймовірним для ветеранів. У порівнянні з опитуванням у серпні збільшилася кількість тих, хто вбачає ризики виникнення конфліктів у родинах та зловживання алкоголем, чи наркотиками. Більш гостро наявність проблеми конфлікті у сім’ї, чи зловживання алкоголем або наркотиками відчувають близькі ветеранів АТО, які воювали і воюють зараз, Стосовно безробіття – близькі тих, хто вже не воюють. Про ризики виникнення конфліктів у сім’ї та відсутність роботи для ветеранів частіше говорили жінки. Про ризики алкоголізму, наркоманії або порушення законів – чоловіки. 

• Рівень зарплати військових, які безпосередньо беруть участь у бойових діях, вважають оптимальним 40%, нижчим необхідного - 34%, вищим – 8%, не змогли оцінити – 18%. Стосовно зарплати військових, які служать в тилу, половина оцінили її як оптимальну, 13% - нижче необхідної – 15%, вище необхідної – 11%, не змогли оцінити – 25%.  У порівнянні із опитуванням у серпні 2022 року не спостерігається різких змін щодо оцінки розміру зарплати військових згаданих категорій. 

• Зменшилася кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов’язання перед ветеранами російсько-української війни: у серпні 2022 року таких було 69%, у січні 2023 – 53%. Сьогодні тих, хто вважає по інакшому, – 26%. Найчастіше негативної думки про виконання зобов’язань держави перед ветеранами дотримуються мешканці західних регіонів, представники середнього та старшого покоління, близькі тих, хто воював в АТО і сьогодні не воює. 

• Абсолютна більшість (91%) вважає, що суспільство сьогодні поважає ветеранів, лише 6% мають протилежну думку.

• Абсолютна більшість (97%) тих, хто має свій власний бізнес, або ж хотів його мати, готові взяти на роботу ветерана російсько-української війни. 93% усіх опитаних зазначили, що готові працювати в одному колективі з таким ветераном.  

• 93% підтримують ідею надання  пільг бізнесу, заснованого ветеранами російсько-української війни, лише 5% - проти цього.

• Найбільше пільг та гарантій від держави, на думку опитаних, повинні мати ветерани російсько-української війни (54%), особи з інвалідністю (35%) та багатодітні сім’ї (35%). Надання пільг для матерів/батьків одинаків підтримують – 17%, для пенсіонерів – 12%, для малозабезпечених і внутрішньо-переселених осіб – по 9-10%, для чорнобильців – лише 3%. 

• 75% не погоджуються із думкою, що ветерани російсько-української війни зловживають пільгами. 13% – протилежної думки. У порівнянні з серпнем 2022 року суспільна думка у цьому питанні майже не змінилася. Найчастіше про зловживання пільгами говорили мешканці сходу, близькі тих, хто сьогодні воює на фронті, бідні та малозабезпечені громадяни. 

• 14% опитаних заявили, що спілкуються з військовими, які сьогодні на фронті кожного, або майже кожного дня. 21% говорить з ними хоча б раз на тиждень, 14% – кілька разів на місяць. Рідко, або майже ніколи не мають контакту з військовими, котрі сьогодні воюють, майже половина опитаних.  Найбільше останніх серед мешканців сходу, старшого населення, жінок. 

• 9% зазначили, що майже щодня спілкуються з ветеранами російсько-української війни. 14% – хоча б раз на тиждень, 11% – кілька разів на місяць. Рідко, або ніколи не спілкуються – дві третини опитаних. Головною причиною того, що респонденти не комунікують з ветеранами є відсутність таких осіб у їхньому оточенні. 13% зазначили причину відсутності спілкування з ветеранами через небажання викликати неприємні спогади. Близько 4-5% сказали, що не спілкуються через страх сказати неправильні речі, або відсутність спільних тем для обговорення. 

• Дві третини опитаних зазначили, що вони зовсім або скоріше непоінформовані про проблеми ветеранів. 37% – зазначили, що поінформовані. Частіше більше останніх серед мешканців центру та півдня, осіб середнього віку, близьких тих, хто воював з 2014 по 2021 роки, чоловіків, і тих, хто часто комунікує з ветеранами. 

• Серед головних проблем, з якими ветерани стикаються найчастіше, відносна більшість визначили психологічні розлади (40%). Від 23% до 29% головними проблемами вважають труднощі з оформленням пільг, пошуком роботи, отриманням медичної допомоги, нерозуміння суспільства. Про конфлікти з близькими та родиною або алкогольну, чи наркотичну залежність як проблеми ветеранів говорили по 14% опитаних. 

• Телебачення (37%), розповіді близьких та знайомих (37%),  новини з соціальних мереж (34%) – головні джерела інформації ветеранів російсько-української війни та їх проблеми. 22% дізнаються про подібне з каналів у месенджерах Telegram або Viber, 19% – з інтернет ЗМІ, 13% – з особистого досвіду. 

• 47% опитаних скоріше позитивно ставляться до того, що різні політичні сили можуть запрошувати балотуватися ветеранів на виборах. 15% – байдуже. Натомість третина (32%) негативно ставиться до залучення політиками ветеранів у вибори. Найбільше останніх серед мешканців заходу та центру, осіб молодшого та середнього віку, забезпечених респондентів, а також близьких тих, хто воював в АТО та тих, хто воював і воює зараз.

Опитування проведено з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України. Профінансовано Соціологічною групою «Рейтинг»

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 14-16 січня 2023 р.