Новини та прес-релізи

20 серпня питання ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду пройшло розгляд Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, який рекомендує його прийняття. Фактично створюючи умови до фіналізації майже десятилітньої дискусії, і закриваючи останні формальності що мають забезпечити повноцінне долучення України до роботи цієї інституції. Адже повноваження розслідувати злочини, вчинені в умовах війни Росії проти України з’явились в МКС, коли Верховна Рада України визнала його юрисдикцію заявами у 2014 та 2015 роках. 

Цей формальний крок тривалий час був заручником певних політичних маніпуляцій, на основі міфів, непорозумінь та активного використання імені військових для досягнення тих або інших політичних зисків.

Розуміючи гостру потребу отримати підтверджене бачення та запити українських військових щодо аспектів справедливості та ставлення до ратифікації Римського статуту ГО “Українська правова консультативна група” (Ukrainian Legal Advisory Group, ULAG) у партнерстві з Соціологічною групою «Рейтинг» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» провели опитування чинних військовослужбовців “Правосуддя в умовах російської збройної агресії: оцінки та настрої військовослужбовців” (Аудиторія: діючі військовослужбовці. Вибіркова сукупність: 660 респондентів. Метод опитування: формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 4,0%. Терміни проведення: 25 липня-12 серпня 2024 р.).

Метою дослідження було визначення думки військових не через призму інтерпретацій та домислень, які ми досі спостерігаємо зараз під час підготовки до голосування законопроекту про ратифікацію, а через призму соціологічного дослідження.

Його результати спростовують поширювані політиками тези щодо спротиву військових питанням ратифікації чи встановлення справедливості у контексті воєнних злочинів, що скоюються у межах російсько-української війни з 2014 року.

Ставлення до ратифікації Римського статуту

• Більше 70% чинних військовослужбовців, що володіють інформацією про Римський статут підтримують ідею його ратифікації Україною, 15% - не підтримують. 14% не змогли дати однозначну відповідь. Підтверджуючою є і точка зору суспільства, адже за результатами національного опитування проведеного у грудні 2022 року Соціологічною групою «Рейтинг» спільно з УЛАГом - 32% українців однозначно підтримували дану ідею, а 47% - скоріше підтримували. Ми фактично маємо справу з національним консенсусом, як на рівні суспільства, так і ЗСУ. 
• Важливо зазначити, що на думку 40% опитаних військовослужбовців першочергову відповідальність за прийняття остаточного рішення про ратифікацію римського статуту несе Президент України, ще 40% вказали Верховну Раду, 8% - Кабінет міністрів України. І це рішення, має перш за все орієнтуватись на суспільну думку – так вважають 51% опитаних, майже 40% вказали, що при прийнятті рішення  має бути враховано думку військовослужбовців, трохи більше п’ятої частини – думку вищого військового командування, майже п’ята частина – думку ветеранів.
• 58% вважає, що Міжнародний кримінальний суд може розслідувати найтяжчі міжнародні злочини, скоєні на території України та притягати до відповідальності українське військове та політичне керівництво без ратифікації Римського статуту, 27% - вважають, що не може. 15% не змогли однозначно відповісти на це питання.
• Серед військовослужбовців спостерігається досить високий рівень розуміння та усвідомленості специфіки роботи МКС, тих плюсів та ризиків, які можуть виникнути під час проведення розслідування воєнних злочинів. Так найбільшими перевагами від ратифікації Римського статуту, на думку респондентів, є посилення гарантій затримання третіми державами осіб, щодо яких Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт (38%) та позитивний вплив на реформи кримінальної юстиції в Україні щодо забезпечення справедливості постраждалим (35%). А серед головних загроз ратифікації Римського статуту Україною більше третини респондентів назвали необхідність співпраці з Міжнародним кримінальним судом незалежно від того, дії чиїх офіційних осіб він розслідує. Майже 20% вказали те, що міжнародний кримінальний суд не має повноважень розслідувати збройну агресію РФ проти України. 14% зазначили про необхідність сплати внесків до бюджету Міжнародного кримінального суду. Близько 10% респондентів вважає, що загроз немає.
• Незважаючи на досить високий запит на  поінформованість щодо перебігу розслідування та взагалі діяльності МКС, опитані військовослужбовці оцінюють власний рівень поінформованості про перебіг розслідування, документування та розгляду воєнних злочинів як відносно низький. 38% - не знають про перебіг розслідування воєнних злочинів Міжнародним кримінальним судом. Що відповідно призводить до так само середнього рівня оцінки ефективності діяльності Міжнародного кримінального суду щодо розслідування та розгляду воєнних злочинів (28% як цілком або скоріше ефективний, 42% - як скоріше або зовсім неефективний, 30% не визначились з відповіддю). 

Бачення та запит на справедливість

• На думку військовослужбовців, найбільшими пріоритетами української влади та суспільства у забезпеченні справедливості для постраждалих має бути покарання винних у найтяжчих міжнародних злочинах (64%), компенсація збитків всім постраждалим (46%), встановлення правди щодо подій (35%), знаходження зниклих безвісти та повернення депортованих осіб (31%), очищення влади через усунення/недопущення до неї тих, хто співпрацював з окупантами (26%).
• Майже 40% опитаних військовослужбовців вважають, що встановлення справедливості для жертв та постраждалих від війни найбільше залежить від Президента, 30% - від Міжнародного кримінального суду, 28% - від ЗСУ, 27% - від громадян України. Порівняно з військовослужбовцями, населення України покладає більше відповідальності на органи влади: Президента України (50%), Уряд (37%) Парламент (35%), менше – на громадян України (21%).
• Майже 90% військовослужбовців готові підтримати розслідування воєнних злочинів, без різниці від сторони скоєння, якшо це надасть можливість гарантованого притягнення до відповідальності вищого керівництва РФ.
• Питання про те, які суди мають розглядати воєнні злочини, скоєні внаслідок агресії РФ, було сприйнято неоднозначно: 40% респондентів вважають, що лише українські суди мають достатньо прав та розуміння специфіки, 41% - що такі знання та розуміння специфіки мають лише іноземні суди.
• 53% військовослужбовців вважають, що розгляд справ у Міжнародному кримінальному суді є втіленням високого рівня спроможності українських судів та можливості синхронізації судових систем. Більше третини вважають, що навпаки - такий розгляд є наслідком низького рівня спроможності українських судів.
• Майже половина опитаних військовослужбовців вважає, що найефективнішим механізмом для суду за воєнні злочини Росії є спеціальні суди за участі національних та іноземних суддів, 35% - що це мають бути міжнародні інституції, 13% - суди України.
• Більше 80% респондентів підтримують ідею створення спеціальної судової системи для здійснення правосуддя щодо злочинів вчинених під час війни Росії проти України, майже 15% не підтримують цю ініціативу.
• Абсолютна більшість (93%) респондентів вважають важливим забезпечити відкритість та регулярне інформування громадян та постраждалих про перебіг розгляду судами справ щодо воєнних злочинів. На думку майже половини опитаних це має робити Міжнародний кримінальний суд. По 29% вважає, що це повинні робити українські медіа або Верховний суд України, 27% - офіс Генерального прокурора України.

Дослідження проведене Соціологічною групою «Рейтинг», в рамках проєкту «Дослідження ключових проблем та врахування експертних думок у розробці стратегії  реінтеграції» реалізується ІМіП за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.

Оцінка ситуації

• Понад 80% опитаних вважають, що економічна ситуація в країні за останній рік погіршилась, 10% – що не змінилась, ще 2% бачать покращення. 
• Політична ситуація в країні погіршилась на думку 64% респондентів; не змінилась на думку 22%, про покращення говорять 7%. 
• Про погіршення відчуття впевненості щодо майбутнього зазначили 57%; для чверті воно не зазнало змін за останній рік, для майже 10% – покращилось, найбільше таких серед найстаршої вікової категорії. Десята частина опитаних не змогли визначитись з відповіддю.
• Матеріальне становище родини тією, або іншою мірою погіршилось у 60%, не змінилось для 35%, покращилось для 4%. Про покращення частіше зазначають опитані віком до 30 років.
• За винятком матеріального становища, серед оцінок усіх сфер спостерігається зростання частки тих, хто вказує на погіршення: найбільший приріст серед тих, хто бачить погіршення у політичній ситуації – 14%.

Втрати внаслідок війни

• Найпоширенішими втратами внаслідок війни є погіршення психоемоційного стану (49%) та погіршення стану здоров’я (39%). Близько четвертої частини опитаних зазнали втрати доходів, роз’єднання сім’ї. Про загибель близької людини, втрату роботи повідомили 20%. Респонденти, що проживають у зоні бойових дій, загалом частіше вказують, що зазнали втрат. Погіршення стану здоров’я є поширенішим серед опитаних старше 50 років та ВПО.
• Найгіршою шкодою, що її спричинила російська збройна агресія, опитані вважають загибель цивільних (72%), загибель військових (70%), тілесні ушкодження, спричинення інвалідності громадян (31%).
• Компенсація шкоди першочергово має бути спрямована родичам загиблих (68%); особам, що втратили житло та майно (44%); особам, що пройшли полон (38%), отримали фізичні ушкодження (36%). Близько 30% вважають, що першочергово компенсація має бути спрямована ветеранам війни; п’ята частина – що родичам зниклих безвісти.
• Близько 60% опитаних вважають недоцільною надання підтримки українцям, які перебувають за кордоном, 37% – вважають, що вона повинна надаватись. Надання допомоги частіше підтримують опитані з зони бойових дій, молодь, особи з досвідом переміщення та міграції.

Розуміння справедливості

• Для половини респондентів поняття справедливості пов’язано з покаранням винних у злочинах, найактуальнішим це є для старших опитаних. Для 30% справедливість означає встановлення правди щодо всіх подій; для 15% вона полягає у компенсації збитків усім постраждалим – цю думку частіше поділяє молодь.
• 76% опитаних вважають, що досягти справедливості без арешту та суду винних у нападі на Україну та воєнних злочинах у найближчі роки є неможливим. Ще 20% допускають можливість досягнення справедливості без виконання цих умов.
• Пріоритетом української влади та суспільства у забезпеченні справедливості для постраждалих має бути притягнення винних до відповідальності (50%), усунення/недопущення до влади тих, хто співпрацював з окупантами (43%), пошук зниклих безвісти та повернення депортованих осіб (33%). Порівняно з минулим роком, зросла роль отримання фінансової компенсації: як пріоритет у забезпеченні справедливості її обрали 30% на противагу 23% у минулому році.
• Встановлення справедливості для жертв та постраждалих від війни, на думку опитаних, найбільше залежить від Президента (50%), Уряду (37%), Парламенту (35%). Близько 20% респондентів надають основну роль громадянам України, міжнародним інституціям.
• Майже 90% респондентів вважає, що разом із судовим розглядом мають застосовуватися і додаткові механізми забезпечення справедливості (комісії з люстрації, встановлення правди про події війни, компенсація шкоди постраждалим). Більшість опитаних (86%) вважають, що такі механізми мають діяти на території всієї України.
• Законність та правомірність діяльності цих інституцій забезпечить їхнє створення на основі угоди між Україною та кількома іншими країнами – таку думку поділяють 39% опитаних. 22% вважають, що на це вплине створення цих інституцій через зміни в Конституції та законодавстві, ще 16% – що діяльність додаткових інституцій мають затвердити структури ООН.
• Питання виправданості самосуду щодо винних у воєнних злочинах є неоднозначним серед опитаних: 48% вважають самосуд виправданим, 50% дотримується протилежної думки.
• Абсолютна більшість (95%) респондентів вважають важливим забезпечити відкритість та регулярне інформування громадян та постраждалих про перебіг розгляду судами справ щодо воєнних злочинів.

Уявлення про реінтеграцію

• Запровадження міжнародної тимчасової адміністрації для забезпечення процесу адаптації на звільнених територіях Донбасу та Криму підтримують 77% респондентів, проти цієї ідеї –18%.
• На думку більшості опитаних (84%), держава повинна вже зараз реалізовувати заходи для підтримки та налагодження зв’язку з населенням, що лишилось на окупованих територіях. 46% вважає, що такі ініціативи мають бути спрямовані лише на тих, хто підтримує Україну, 38% — на всіх, хто лишився на окупованих територіях. 9% вказали, що такі заходи не є пріоритетними, ще 5% вважають, що держава точно не має витрачати на це ресурси.
• Серед заходів підтримки населення, що лишилось на тимчасово окупованих територіях пріоритетними є сприяння в переміщенні людей з ТОТ (35%); соціальні та пенсійні виплати тим, хто лишився на ТОТ (34%); забезпечення трансляції українських медіа (33%). Необхідними є також гарантія визнання документів, отриманих в окупації (28%); залучення молоді з ТОТ (26%),  організація доступу до державних послуг (24%) – як пріоритетні їх вбачає четверта частина опитаних.
• 55% опитаних вважають, що не варто застосовувати обмеження в правах (право голосувати, займати певні посади, вести господарську діяльність) для мешканців окупованих територій, ще 41% — протилежної думки. На доречність обмеження прав для українських громадян, що виїхали за кордон вказують 29% респондентів, проти такої ініціативи – 67%.
• З тим, що отримання російського громадянства може бути виправданим, однозначно погоджується 13% респондентів, ще 42% – скоріше погоджуються. Протилежну думку мають 39% опитаних. Частіше погоджуються з можливістю виправдання отримання російського громадянства респонденти, що мають родичів на окупованих територіях.

Уявлення про колабораційну діяльність

• Найчастіше опитані відносять до колабораційної діяльності перебування на керівних посадах в органах окупаційної влади (48%), участь в організації т.з виборів та референдумів (46%), військову службу в лавах окупаційних збройних сил (44%). Кожен третій опитаний відносить до колабораційної діяльності службу в правоохоронних, судових органах та перебування на будь-яких посадах в органах окупаційного місцевого самоврядування.
• 46% опитаних вважають, що кримінальній відповідальності підлягає будь-яка співпраця з окупаційними адміністраціями, 52% – лише та, яка призвела до тяжких наслідків та злочинів. Частка тих, хто вбачає необхідною кримінальну відповідальність за будь-яку співпрацю зменшилась на 6% у порівнянні з опитуванням 2023 року.
• Більшість респондентів (65%) вважають, що в якості покарання за взаємодію з окупаційною владою може виступати обмеження щодо зайняття певних посад. Близько 30% вважають доречним застосування штрафу. Обмеження участі в громадському житті, громадські роботи можуть виступати покаранням на думку близько 20% опитаних. 
• Покарання за співпрацю з окупаційними адміністраціями у вигляді позбавлення права займати державні посади, чи вести господарську діяльність має бути безстроковим на думку 63% опитаних. Ще 33% вважають, що воно має бути обмеженим у часі.
• 60% респондентів вважає, що ступінь та некримінальні форми покарання за колабораційну діяльність має визначати суд. Близько чверті вважають, що такі рішення мають приймати місцеві органи влади; жителі громади безпосередньо, ще близько 20% – постраждалі та їхні родичі. Активна участь громади є актуальнішою для старших респондентів, роль судів та місцевої влади - для молоді. 

Амністія

• На думку близько 40% респондентів, амністія може надаватися за умови виконання суспільно корисних робіт із відновлення країни та за злочини, що не призвели до загибелі людей. Надання важливих та правдивих показань, сплата компенсації постраждалим, можуть бути підставою для амністії на думку близько чверті опитаних. Добровільне зізнання у конкретному злочині може бути такою умовою згідно з думкою 18% опитаних. 14% опитаних вважають амністію для осіб, винних у скоєнні воєнних злочинів під час війни, неможливою за будь-яких умов. 

Уявлення про майбутнє

• Серед ініціатив, які опитані готові підтримати задля стабілізації ситуації в країні після війни, 28% готові підтримати збереження статусу автономії Криму. 23% готові підтримати запровадження перехідної адміністрації під егідою ООН на звільнених територіях Донбасу та Криму, 19% -  надання звільненим територіям розширених економічних повноважень. 17% готові підтримати надання звільненим територіям Донбасу статусу автономії. 20% не готові підтримати жодну з подібних ініціатив.
• Ідею запровадження на звільнених територіях Донбасу і Криму, які були окуповані у 2014 році, міжнародної тимчасової адміністрації, яка забезпечить процес адаптації та поступового повернення цих територій, підтримує майже 80%.
• 88% респондентів вважає, що Україна має спільне майбутнє з мешканцями територій, що були окуповані у 2022-му році. 73% опитаних вбачають спільне майбутнє з мешканцями Криму та Донбасу, які були окуповані у 2014-му році. 
• Про потребу в національному обговоренні між представниками різних регіонів України формату спільного майбутнього, після звільнення окупованих територій, зазначають 82% опитаних, ще 14% не бачать такої потреби.
• Більше половини опитаних вважають, що обговорення має бути розпочате після завершення війни, водночас 30% респондентів вважають, що процес має початись уже зараз. Ще 19% вказали, що обговорення має початись після стабілізації ситуації на фронті. 51% вбачають ініціатором процесу громадян України, 34% – місцеві органи влади, 32% – національні органи влади, 30% – громадські організації.

Вшанування пам’яті

• 70% респондентів брали участь у заходах із вшанування пам’яті постраждалих, загиблих внаслідок агресії росії: 37% у випадках, що стосувались близьких людей, чи їх особисто, 33% в офіційних заходах на рівні держави, або громади. 30% не брали участі в таких заходах. Мешканці західних, центральних регіонів частіше зазначали про участь у меморіальних заходах.
• Питання історичної пам’яті та відповідної державної політики є важливим для 90% респондентів.
• 93% опитаних погоджуються з твердженням, що Україна має вже зараз гідно вшановувати пам’ять жертв збройної агресії росії, зокрема через різні національні та місцеві ініціативи.
• До перейменування міст, вулиць чи площ на честь загиблих воїнів, військових, ветеранів ставиться позитивно майже 90% опитаних. До перейменування топонімів на честь волонтерів позитивно ставиться близько 80%, на честь мирного населення – 67%. 
• На думку близько 40% респондентів, координатором ініціатив із вшанування пам’яті жертв російської агресії мають виступати національні державні органи. Також ця роль має бути надана місцевим органам влади (33%), постраждалим та членам їхніх родин (32%), громадським організаціям (25%), асоціаціям постраждалих (19%), церкві та релігійним діячам (5%).

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв’язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing) — телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,2 % Терміни проведення: 5-12 липня 2024 р.

В результаті тимчасової окупації росією, соціальні, економічні, громадські та ресурсні характеристики територіальних громад Харківської та Херсонської областей зазнали фундаментальних змін. Аналіз та врахування цих змін необхідні для розробки ефективної стратегії реінтеграції, яка має бути адаптована для використання на ново звільнених українських територіях. Харківська та Херсонська області мають спільні проблеми та виклики, з якими українська держава, ймовірно, зіткнеться і в інших деокупованих територіях (відновлення державного управління, робота органів місцевого самоврядування, відновлення зруйнованого та допомога постраждалому населенню тощо).

Житлові умови та думка місцевих жителів мають велике значення при плануванні певних реінтеграційних заходів, але наразі існує проблема недостатнього представлення місцевих жителів у дослідженнях на тему згуртованості та реінтеграції, що може призвести до ігнорування їхніх інтересів при розробці стратегії інтеграції. Нарешті, нагальною проблемою протягом усього воєнного періоду є згуртованість суспільства. В результаті військового конфлікту та окупації місцеві громади можуть бути розділені фізично та психологічно, що призведе до втрати спільного ідентифікаційного чинника.

Дослідження було проведене за підтримки Фонду партнерства за стійку Україну на замовлення  ГО «Центр Трансатлантичного діалогу». Опитування експертів та громадськості було проведено Соціологічною групою Рейтинг.

 Нове опитування Групи Рейтинг, на замовлення Фонду Карнеґі за міжнародний мир (Carnegie Endowment for International Peace — CEIP), виявило, що українці продовжують вірити у перемогу, навіть якщо мають сумніви щодо правильного шляху до перемогу.

Переважна більшість українців відкинули думку, що росія перемагає у війні наразі (лише 5% вірять у це). Решта майже порівну розділилась на тих, хто вважає, що Україна перемагає, та тих, які не бачать переваги жодної зі сторін на фронті зараз. 

Коли мова йде про результати війни, 73% українців вважають, що з часом Україна звільнить усі свої території. Значний відсоток респондентів були переконані, що Україна поверне частину або усі свої території протягом наступного року (56%), або що війна завершиться впродовж наступних двох років (59%).

Результати опитування виявили розбіжності між старшими та молодшими поколіннями українців у оцінках ходу війни та політичних вподобаннях. Старші українці віком 60+ відрізняються своїм оптимізмом щодо війни за більшістю параметрів. Ця група більш позитивно оцінила поточну ситуацію на полі бою та була більш впевнена у поступовій перемозі України. Вони також більше схилялися до думки, що війна скоро закінчиться, і найбільше підтримували боротьбу до звільнення усіх територій, а також переважно не підтримували проведення перемовин з росією.

Натомість, молодші українці, особливо молодші за 35 років, переважно песимістичніше оцінювали  можливості України здобути перемогу та відносно частіше приймали більш обмежені результати війни. Порівняно з 60% українців віком 60+, лише 40% молоді віком 18-35 років вважають, що Україна повинна воювати до звільнення всіх своїх територій в межах, визначених станом на 1991 рік.

Частка українців, які надали перевагу пошукам компромісів для закінчення війни скоротилася з 43% у питанні з альтернативами «Так» і «Ні» до 26%, коли їм запропонували вибір між перемовинами з росією та продовженням боротьби.

Більшість з тих, хто декларував готовність до перемовин також вірять в можливість України вимагати повного відведення російських військ з української території, засудження представників російської влади за воєнні злочини, репарації.

У питанні про можливі сценарії закінчення війни українці показали розбіжності між своїми поглядами та вимогами росії. Більшість українців (83%) не підтримали скорочення військових спроможностей України як умови для завершення війни.

Значна або переважна більшість також не підтримали закінчення війни згідно з такими сценаріями: припинення вогню із замороженням лінії фронту (65%), відмова України від ймовірного членства у ЄС та НАТО (65% та 60% відповідно).

Більшість українців (86%) вірять у наявність помірного або високого ризику повторного нападу росії навіть за умови підписання мирного договору, і ще більша частина (91%) були переконані в тому, що мотивом росії для вступу в перемовини є відтягування часу для підготовки наступного нападу. Навіть серед прихильників переговорів з росією, лише 21% вірять у здатність підписання мирного договору запобігти майбутній російській агресії. 

Українці цінують підтримку, надану від міжнародних партнерів, і більшість переконана, що ця підтримка зросте або буде залишатися на тому самому рівні впродовж наступних декількох років. Але більшість українців не очікують, що партнери воюватимуть від їхнього імені: порівняно з 63%, які бажають отримання далекобійної зброї, тренування та підтримки оборонної промисловості, лише 26% очікують розгортання військ партнерів на території України.

Ознайомитися з повною версією статті можна на веб-сайті Фонду Карнеґі за міжнародний мир  авторства Nicole Gonik та Eric Ciaramella:

  Нове муніципальне опитування Міжнародного республіканського інституту (IRI), яке провела Соціологічна група «Рейтинг», показує високу зацікавленість у тому, як місцеві посадовці будуть займатись відбудовою країни після закінчення війни, низький рівень корупції на місцевому рівні та продовження стійкої підтримки членства в ЄС та НАТО.

«Це опитування демонструє, що місцеві органи влади та мери реагують на потреби своїх громадян в умовах надзвичайної воєнної ситуації. Мери та інші місцеві посадовці відіграватимуть важливу роль у побудові майбутнього України», – сказав Стівен Нікс, директор IRI у Євразії.

Українці вважають, що у процесі післявоєнної відбудови рішення повинні приймати мери та міські ради. Опитування у всіх містах показало, що громадяни зацікавлені в інформації щодо того, скільки коштів отримала місцева влада на реконструкцію та як вони були використані, зокрема рівень зацікавленості коливається від 76% до 56%.

Хоча корупція залишається проблемним питанням для українців, переважна більшість громадян у всіх областях (79%-93%) заявили, що не стикалися з корупцією при отриманні послуг у місті.

«Різке зниження кількості тих, хто стикався з корупцією на місцевому рівні, є важливим результатом для України. Це свідчить про роботу, яку провели місцеві органи влади, щоб побороти корупцію та зосередитись на потребах своїх виборців», – сказав Нікс.

Як і в попередньому муніципальному опитуванні IRI, українці продовжують прагнути вступу до ЄС і НАТО. Підтримка членства в ЄС коливається від 91% до 72% серед мешканців міст, які не знаходяться на передовій війни. Підтримка членства в НАТО коливається від 87% до 64% серед тієї ж групи.

«Українці вважають, що тісніші зв’язки з ЄС і НАТО відповідають їхнім інтересам, як показало наше опитування», – сказав Нікс.

Методологія

Опитування проводилося Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Центру аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту у 21 місті України (Київ та усі обласні центри, де безпекова ситуація дозволяла провести дослідження) з 13 квітня по 14 травня 2024 року за допомогою face-to-face інтерв'ю на дому у респондентів. Вибірка складалася з 16,800 громадян віком від 18 років і старше. Отримані дані у кожному місті були зважені по статі та віку з використанням національних статистичних даних (станом на 1 січня 2022). Статистична похибка для кожного міста не перевищує ±3,5%. Досяжність респондентів у середньому склала 49%. Опитування було проведено за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

  Київ, 6 червня 2024 року. — Проведене ЮНІСЕФ та Rating Group дослідження обізнаності з мінної безпеки та практики безпечної поведінки серед батьків та дітей 10–17 років показало, що найбільш небезпечну поведінку демонструють хлопці 14–17 років (62%), а також діти із сіл та малозабезпечених родин. 97% усіх опитаних дітей стверджують, що поінформовані про правила мінної безпеки. 

Дослідження проведене Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) в Україні та дослідницькою компанією Rating Group у межах гуманітарної допомоги ЄС у березні — квітні 2024 року по всій Україні з фокусом на 27 районах, які забруднені вибухонебезпечними предметами.

Результати найбільш комплексного в Україні дослідження обізнаності та поведінкових моделей серед дітей та їхніх батьків засвідчують, що небезпечна поведінка властива хлопцям із громад, території яких заміновано. До групи найвищого ризику прояву небезпечної поведінки щодо ВНП належать хлопці 14–17 років. Зокрема, вони більш самостійні, здебільшого проводить час поза домом і у нових місцях. Загалом діти із сільської місцевості та малозабезпечених родин мають вищий ризик прояву небезпечної поведінки. Дівчата старшого віку за такого ж рівня поінформованості схильні демонструвати більш безпечну поведінку щодо мін та ВНП (48% — низький ризик серед дівчат та 38% — серед хлопців). Група найменшого ризику — це діти віком 10–13 років.

Понад 90% опитаних дітей стверджують, що їм розповідали про правила мінної безпеки. Зокрема, найкращу поінформованість та знання правил мінної безпеки продемонстрували діти із Запорізької, Харківської, Херсонської, Донецької й частково Сумської областей. У забруднених мінами та ВНП районах Чернігівської, Київської та Житомирської областей цей показник нижчий (на рівні, зафіксованому серед опитаних із «незабруднених» територій центру країни). Найгірші результати обізнаності показали діти із західних областей, де й загрози, пов’язані з мінами та ВНП, найнижчі.

«Важливо розуміти, що висока обізнаність з темою ще не дорівнює безпечній поведінці. Поінформовані діти про правила мінної безпеки, можуть демонструвати ризиковану поведінку з інших причин. Саме тому ЮНІСЕФ разом з партнерами реалізує програми поведінкових змін для формуванням культури безпеки серед дітей, підлітків та їхніх опікунів», — наголосив Мунір Мамедзаде, голова Представництва ЮНІСЕФ в Україні. 

Ключові фактори, які впливають на дитячу поведінку:

• Дозвілля. Компʼютерні ігри знижують сприйняття мінних ризиків — до ризикованої поведінки більш схильні діти, які багато часу проводять онлайн («сидять у телефонах») або часто грають у комп'ютерні ігри, особливо шутери. Частіше грають у комп’ютерні ігри хлопці, що притуплює відчуття загрози в реальному житті. Водночас діти, які проводять час із родиною, за читанням книг або переглядом фільмів удома, менш схильні до ризикованої поведінки. Попри те що понад 80% опитаних дітей знають про небезпечні місця, де вони можуть натрапити на ВНП, значна частка дітей із «забруднених» районів проводять свій вільний час саме там. Зокрема, діти з високим рівнем ризикованої поведінки на дозвіллі перебувають поруч із водоймами (70%), у лісах, лісосмугах, на полях (70%), гуляють на мостах чи біля них, поблизу залізничних колій, у зруйнованих і покинутих будівлях (близько 50%), на покинутих військових позиціях або біля техніки (30%).
• Формати навчання. Заходи з інформування та уроки із застосуванням принципу навчання через гру (едютеймент) сприяють формуванню безпечної поведінки. Діти, які отримували інформацію про мінну небезпеку з мультфільмів і коміксів ЮНІСЕФ, показали одні з найкращих результатів обізнаності із правилами безпечної поведінки. Наприклад, серед дітей, які переглядали комікси і брошури із завданнями від ЮНІСЕФ, 59% мають низький рівень ризику і лише 9% — високий рівень небезпечної поведінки. 
• Залучення батьків. 50% дітей, із якими дорослі неодноразово розмовляли про мінну загрозу, демонструють безпечну поведінку, на відміну від тих дітей, із якими батьки розмовляли рідко (32% — безпечна поведінка) або не розмовляли про це взагалі (31% відповідно).
• Міфи про міни заважають сприймати правила безпечної поведінки. Згідно з результатами якісного етапу дослідження, значна частка дітей вірить у поширені міфи, а саме що не варто використовувати телефон поруч із міною, бо від сигналу вона може здетонувати; що міна з часом деактивується, якщо пролежить у землі кілька років; що можна торкатися розірваного снаряда чи відпрацьованої міни, а також наближатися до протитанкових мін; що мін можна (!) торкатися, але обережно, якщо сапери вже витягли тротил.  

«Російська війна в Україні залишає по собі смертоносну спадщину у вигляді вибухонебезпечних предметів та мін, на очищення землі від яких потрібні десятиліття. На жаль, ситуація погіршується з кожним днем, і все більше і більше життів опиняється під загрозою, — сказала Клаудія Амарал, голова Офісу гуманітарної допомоги ЄС в Україні. — Саме тому Європейський Союз інвестує зусилля та кошти, щоб звільнити Україну від смертельних пасток та підвищити обізнаність українців, особливо найменших, щодо того як захиститися від загроз, пов'язаних із життям на забруднених територіях».

Згідно з результатами дослідження, основним джерелом знань про мінну небезпеку для дітей є заклади освіти та батьки. Діти із «забруднених» районів здебільшого отримують таку інформацію під час навчання та від батьків, рятувальників, військових і поліцейських. І якщо дітям молодшого шкільного віку частіше проводять тематичні заняття у школі або вони дізнаються про мінну загрозу від батьків чи з мультфільмів, то старші діти черпають інформацію із соцмереж, інтернет-сайтів, від рятувальників і військових. 

Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко зазначив: «Дослідження показує, що альтруїзм залишається рушійною силою небезпечної поведінки: діти прагнуть допомогти в біді іншим — друзям, знайомим або ж тваринам, — чим наражають себе на високий ризик, адже там, де одна міна, з високою ймовірністю є і інші. Більшість опитаних дітей хочуть надати медичну допомогу або врятувати, а не викликати одразу екстрені служби, забуваючи, що коли вони наближаються до постраждалого або замінованої території, то ризикують власним життям. Тож важливо сфокусувати наші зусилля на сприйнятті ризиків та формуванні безпечної поведінки». 

Понад 80% підлітків можуть ідентифікувати вибухонебезпечні предмети. Також діти краще знають (67%) порівняно з їхніми батьками (42%), за яким єдиним номером слід повідомити (101), якщо помітили небезпечний предмет. Показово, що молодші діти найкраще знають цей номер — 101. Однак що стосується попереджувальних знаків про загрозу ВНП поруч, то лише 55% дітей із «забруднених» районів розпізнають біло-червону кіперну стрічку як попереджувальний знак мінної небезпеки, решта не асоціюють її з цієї загрозою, вважаючи, що ця стрічка попереджає та забороняє прохід.  

Читати повний звіт за результатами дослідження  

Довідково

ЮНІСЕФ спільно з Міністерством внутрішніх справ, Міністерством освіти і науки, Державною службою з надзвичайних ситуацій та партнерами у 2023–2024 роках проінформували про мінну безпеку понад 8 млн українців, а також залучили 1,5 млн дітей та 500 тис. батьків до навчання правил мінної безпеки. Через поведінкові комунікаційні кампанії, інтерактивні заняття у громадах та спеціальні проєкти, як-от мобільні класи безпеки та мультфільми й комікси із псом Патроном, діти, молодь та їхні батьки по всій Україні вивчають правила, які рятують життя. Окрім того, ЮНІСЕФ запустив спеціальний курс про те, як ефективно навчати дітей мінній просвіті, для освітян, рятувальників та представників поліції.  

Про дослідження

Дослідження обізнаності з мінної безпеки та практики безпечної поведінки серед батьків та дітей 10–17 років проводилося з 16.03.2024 по 25.04.2024. Метою було дослідити рівень обізнаності дітей 10–17 років щодо мінної небезпеки, вміння розпізнати ВНП, а також дізнатися, які формати найкраще працюють у навчанні дітей таких правил і кому вони довіряють найбільше, як дозвілля і медіаспоживання дітей впливає на їхню поведінку щодо ВНП. Окрім того, опитано батьків, які мають дітей віком 10–17 років, з метою визначити їхню роль у формуванні безпечної поведінки дітей та їхній рівень обізнаності з мінною небезпекою. 

Загалом опитано 25 500 респондентів (12 750 батьків та 12 750 дітей), включаючи всеукраїнську випадкову вибірку (4 128 респонтентів), яка репрезентативна для сімей з дітьми 10-17 років та бустерну випадкову вибірку (21 372 респондентів), яка репрезентативна для сімей з дітьми 10-17 років для кожного з 27 забруднених районів Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Запорізької, Київської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської та  Чернігівської областей. Опитування відбувалось на всіх територіях, окрім тимчасово-окупованих та територій, де на момент опитування відсутній мобільний зв'язок.

Дослідницька лабораторія Rating Lab у складі професійних дитячих психологів та експертів із соціальних і поведінкових змін Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) розробила авторський тест на знання правил мінної безпеки та визначення потенційно небезпечної поведінки для дітей 10–17 років. Тест ліг в основу кількісного телефонного опитування батьків та кількісного онлайн-опитування (тестування) дітей. Додатково проведено серію фокус-групових досліджень із дітьми. 

На тлі масованих ударів росії по українським енергетичним об’єктам, Соціологічною групою «Рейтинг» було проведене опитування щодо роботи енергетичного комплексу України, спрямоване на дослідження обізнаності, оцінок та планів українців у контексті енергоспоживання.

Обізнаність щодо ситуації в енергетиці

• Близько 80 % опитаних знають про удари по енергетичним об’єктам, з них 38 % добре поінформовані, 43% поінформовані частково, 12 % знають дуже мало. Нічого не знають про удари 6 %. Мешканці міст та центральних областей мають вищу обізнаність. 
• Більше половини (57%) респондентів зустрічали в мережі фото-, або відеоматеріали, які демонструють масштаб руйнувань енергетичних об’єктів. Опитані з міст та більш забезпечені групи зустрічали такі матеріали частіше.
   

Оцінка ситуації з енергопостачанням

• Третина опитаних (35 %) вважають, що енергетична інфраструктура повністю витримує виклики у формі ракетних ударів, натомість більшість (56 %) — вважають, що витримує частково; ще 4 % оцінюють ситуацію як дуже критичну. 
• Для 54 % опитаних ситуація з неперервним електрозабезпеченням є скоріше хорошою, відключення не відбуваються. Натомість 41 % опитаних зазначили, що відключення відбуваються зрідка. Про погану ситуацію зазначають 4 %. Опитані зі східних областей зазначають про відключення найчастіше — 17 % відповіли, що відключення відбуваються часто або постійно. 
• 74 % респондентів вважають, що ракетні удари по енергооб’єктам є довгостроковою стратегією рф, спрямованою на руйнування української енергетики. 7 % мають думку, що такі дії є епізодичними. Близько 19 % - не визначилися з цього питання.
• 76% респондентів чули про заклики представників енергетичної галузі до зменшення споживання електроенергії в пікові години. Мешканці центральних областей, міст, заможніші та старші опитані частіше зазначають, що чули про такі заклики.
• Дві третини опитаних вказали, що стабільне забезпечення електроенергією є важливим для них, проте є можливість терпіти короткочасні перебої. Ще 27 % зазначили, що стабільне енергозабезпечення є надзвичайно важливим для них. Лише 7 % відповіли, що стабільне енергозабезпечення не є важливим і вони готові терпіти довготривалі перебої.
• Якщо ситуація з енергозабезпеченням буде погіршуватись, 54 % опитаних планують використовувати power bank-и, 43 % — альтернативні джерела енергії. Пунктами незламності планують скористатися 22 %, послугами громадських місць — 19 %. 5 % розглядають можливість зміни місця проживання в межах України, ще 4 % планують виїхати за кордон у випадку погіршення енергозабезпечення.
• Містяни, молодші та заможніші опитані частіше за інші групи зазначають про плани використання індивідуальних накопичувачів енергії. Альтернативними джерелами енергії планують активніше користуватися опитані із Центру та Заходу, мешканці сіл. Звернення до Пунктів незламності чи громадських місць частіше відзначали мешканці міст та менш забезпечені.

Відновлення енергетичної інфраструктури 

• 70% опитаних вважають, що минулорічне підвищення тарифу дозволило відновити на належному рівні пошкоджені об’єкти енергетичної інфраструктури. На питання про те, чи були відновлені потужності протягом минулого року, 59 % респондентів  відповіли, що інфраструктура була відновлена на достатньому рівні, 11 % — що відновлена повністю. Ще 15 % респондентів вважають, що інфраструктура була відновлена на недостатньому рівні, 2 % — що не була відновлена взагалі. 13 % опитаних не змогли визначитись щодо цього питання. Мешканці східних областей, обласних центрів та опитані середнього віку оцінюють ефективність відновлення гірше.
• На думку 41 % респондентів, всю енергетичну інфраструктуру потрібно відновлювати вже зараз. 52 % вважають, що наразі відновлювати потрібно тільки найважливіші об’єкти, а решту — після війни. Ще 3 % дотримуються думки, що будь-яке відновлення потрібно відкласти на післявоєнний період. Мешканці Півдня та міст частіше вважають, що всю інфраструктуру потрібно відновлювати вже зараз

Ставлення до підвищення тарифів

• Більше половини (55%) опитаних з розумінням ставляться до підвищення тарифів з метою забезпечення ремонту зруйнованих об’єктів інфраструктури. Зокрема 45 % опитаних вважають, що для забезпечення ремонтної кампанії можуть бути підвищені тарифи на електроенергію з урахуванням матеріального статку та обсягів споживання домогосподарства, ще 10 % — що тариф варто підвищити всім споживачам. Разом з тим, 40 % вважають, що підвищувати тарифи не треба, навіть за умов погіршення ситуації з електропостачанням. Про необхідність підвищення тарифів з урахуванням статку та споживання частіше зазначають мешканці центральних областей, обласних центрів, молодші та заможніші опитані. 
• Більшість респондентів (67 %) погоджуються з тим, що у випадку підвищення тарифів незахищені верстви населення мають отримати допомогу від держави. Близько чверті (26 %) з цим не погоджуються. Опитані із сільської місцевості та групи з нижчим доходом частіше за інших не погоджуються з цією тезою.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв’язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України.  Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення.  Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing — телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,8 %. Терміни проведення: 6-8 травня 2024 р.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.  

Знайомимо з шостою темою масштабного дослідження:  чи була перебільшена загроза від коронавірусу?

Загалом, в світі майже половина опитаних згодна з твердженням, що загроза коронавірусу була перебільшеною. Ще чверть дала невизначену відповідь “і згодні, і не згодні”. Інші або не згодні, або не дали відповідь

• В Україні одна з найбільших в Європі кількість згодних з твердженням про перебільшення коронавірусної загрози: 53% згодні з твердженням, 30% не згодні, 16% і згодні, і не згодні. В інших країнах Європи з цим твердженням було менше згодних.
• Загалом з твердженням “Я вважаю, що загроза від коронавірусу була перебільшена” найбільше згодні (більше 60%) опитаних у п’яти країнах: Боснії і Герцеговині, Косово, Азербайджані, Румунії і Грузії.
• Близький Схід також демонструє високий рівень згоди з тим, що загроза COVID-19 була перебільшеною: Афганістан (62%), Ірак (59%) і Сирія (57%),
• Найбільший відсоток не згодних з цим твердженням спостерігається серед європейських країн: це Іспанія, Швеція, Велика Британія та Німеччина.  
• В США і Канаді майже однаковий відсоток згодних відносно не згодних з твердженням про перебільшення загрози.
• Щодо південної Америки, в Мексиці один з найвищих в світі відсотків тих, хто вважає: загроза від коронавірусу не була перебільшеною. В Аргентині і Еквадорі також схожий показник.

‍

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.  

Знайомимо з п’ятою темою масштабного дослідження: рівень демократії.

Україна є шостою серед досліджуваних країн по рівню цілковитої згоди з твердженням що “Демократія може мати свої недоліки, але це - найкраща система правління”. У цьому тренді вона приєднується до Європейських країн, перші п’ять позицій займають Швеція, Австрія, Німеччина, Іспанія, Швейцарія.  

В цілому в Україні з цим твердженням згодні 64%, 14% і згодні, і не згодні, і лише 16% з цим не погодились.

Найбільше незгодних з тим, що демократія найкраща форма правління серед опитаних в Іраку, Кенії, Пакистані, Перу, Молдові.

Також Україна входить у топ десять країн, які відповіли що їх країною керує воля народу. З цим погодились 44%, 17% частково згодні, однак 36% так не вважають. Серед країн, які вважають що їх державою керує воля народу Швеція, Індія, Афганістан, Косово, Швейцарія, Малайзія.

Найменше відчувають, що народ керує країною у Боснії та Герцеговині, росії, Болгарії, Північній Македонії.

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.  

Знайомимо з четвертою з десяти темою масштабного дослідження:  готовність за умов війни воювати за свою країну.

Україна має найвищу готовність воювати за свою країну серед Європейських країн, при чому  питання для українців було прямим і не носило гіпотетичний характер. Відсоток тих, хто готовий, становить 62%, що майже удвічі більше за тих, хто не готовий – таких 33%, тих, хто ще не визначився із відповіддю всього 4%.  

• Найбільшу готовність за умов війни воювати за свою країну демонструють респонденти з країн Азії.
• Вірменія та Саудівська Аравія продемонстрували найвищий рівень готовності воювати за власну країну: їх показники складають відповідно 96% та 94%. Високий рівень готовності також мають такі країни як Азербайджан, Грузія, Афганістан, Індія та Пакистан.
• У країнах Америки та Європи найбільший показник тих, хто не визначився.
• Вищу готовність воювати демонструють респонденти з країн Центрально-Східної Європи, найнижчу – Південної. Загалом найменше серед європейських країн готові воювати за свою державу в Італії, Німеччині, Австрії, Іспанії, Болгарії.
• В цілому найменше тих, хто відповів, що готовий воювати за свою країну серед японців.
• Серед сусідів України відносно більшу готовність воювати за свою країну вислови у Молдові, де цей відсоток трохи більше половини. У Румунії та Польщі відсоток готовності воюти дещо менше половини опитаних.

‍

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.    

Знайомимо з третьою темою масштабного дослідження: ставлення до BRICS. BRICS це міжурядова організація, до складу якої входять Бразилія, росія, Індія, Китай, Південна Африка, Єгипет, Ефіопія, Іран та Об’єднані Арабські Емірати.

За загальним показником серед всіх країн немає ні вираженого негативного, ні вираженого позитивного ставлення до альянсу.

• Найбільш негативне ставлення до глобального альянсу БРІКС демонструють респонденти в США та в країнах Європи. Загалом найбільш негативне ставлення до альянсу має Швеція.
• Україна також входить до тих країн, що мають найбільш негативне ставлення до альянсу. Водночас, серед українців 40% не знають нічого про цей альянс.
• Навіть серед членів альянсу частина громадян не поінформована про це: серед опитаних в новоприєднаній Суадівській Аравії половина не знає нічого про альянс.
• Серед опитаних країн-членів найбільший відсоток негативного ставлення до альянсу спостерігається у Індії. А найбільш позитивне ставлення серед росіян.
• В цілому найбільш позитивне ставлення до глобального альянсу БРІКС демонструють респонденти з країн Африки, Латинської Америки, Центральної Азії.

‍

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.    

Знайомимо з другою з десяти темою масштабного дослідження: ядерна загроза.

Україна входить до країн, серед яких найнижчий рівень страху щодо ядерної загрози.

• Загалом протягом року у світі не відбулося значного зменшення страхів від ядерної загрози. Дві п'ятих опитаних зараз бачать високий ризик використання ядерної зброї. Майже така ж частка оцінок помірного ризику, і лише 14% не бачать ризику.
• В цілому у європейських країнах менше респондентів оцінюють загрозу застосування ядерної зброї як високу, ніж в країнах Азії, Африки та Південної Америки, де оцінки щодо ядерної загрози більш песимістичні.
• Водночас найбільше бояться ядерної загрози серед європейських Італія, Португалія, Румунія, де більше половини оцінила загрозу як високу.
• Індонезія, Нігерія, Еквадор, Сирія, Аргентина - мають найвищий показник оцінки ядерної загрози як високої.
• Натомість Україна, Іран, Пакистан, Вірменія - мають найвищий відсоток, що такого ризику немає.
• Наймолодша група респондентів має найбільш песимістичні оцінки щодо ядерної загрози.  

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу. В Україні опитування проводила Група Рейтинг.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International.

Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.  

Знайомимо з першою з темою масштабного дослідження: очікування від 2024 року.

Загалом, близько 40% опитаних у всьому світі очікують кращого майбутнього року, близько 25% — очікують гіршого. Ще третина очікують такого ж року як попередній.

• Більшість людей по всьому світу очікує, що 2024 рік буде відзначатися неспокоєм, а не миром.
• Більшість також прогнозують економічні труднощі, а не економічне процвітання у наступному році.
• В Україні 26% очікують більш мирного року, 33% — більш неспокійного і 36% — такого ж. Решта не змогли відповісти.
• Західні країни визначаються більшою стурбованістю. Найпозитивніші очікування мають країни Глобального Півдня та Далекого Сходу, наприклад, Афганістан та Індонезія, які досягають 68% позитивних очікувань щодо миру та війни.
• Україна також демонструє більш позитивні очікування щодо 2024 року порівняно з іншими країнами — кожен другий сподівається на кращий рік, ніж попередній.
• Натомість найнижчий рівень очікувань на позитивні зміни у 2024 році демонструють європейські країни.

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.

Нове всеукраїнське опитування Міжнародного республіканського  інституту ( IRI ) показало, що абсолютна більшість українців вірить у те, що Україна переможе Росію у війні, і оптимістично бачать майбутнє країни. Високою залишається і підтримка вступу України до Європейського Союзу (ЄС) та НАТО. Опитування було проведено Соціологічною групою "Рейтинг".

Українці переважно оптимістично бачать майбутнє. Коли їх запитали, чи переможе Україна, переможе у війні з Росією, 88% відповіли "так". Крім того, 80% вважають, що майбутнє їхньої країни виглядає "скоріше обнадійливим".

Опитування також показує, що Україна прагне зближення із Заходом. 77% українців підтримали б приєднання до ЄС на противагу митному союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Також 77% заявили, що голосували б за приєднання України до НАТО, якби референдум проводили сьогодні.

‍

Опитування було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Центру  аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту  (IRI) по всій Україні (крім окупованих територій Криму та Донбасу) 17-21 лютого 2024  року. Метод опитування – Computer Assisted Telephone Interviewing (CATI) – телефонні  інтерв'ю з використанням комп'ютера, на основі випадкової вибірки мобільних номерів.  Всього було опитано n=2000 жителів України віком 18 років та старше. Отримані дані  опитування поважено за регіональними (область проживання та тип населеного  пункту) та віковими показниками з використанням даних Державної служби  статистики України станом на 1 січня 2022 року. Помилка репрезентативності  дослідження з довірчою імовірністю 0,95 не перевищує ±3,5 відсоткових пунктів для  повної вибірки. Коефіцієнт досяжності респондентів – 14%. Опитування було проведено  за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) .

У межах дослідження «Правосуддя в контексті російської збройної агресії» проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», за підтримки Швейцарії через Відділ миру та прав людини, були отримані результати щодо розуміння українцями справедливості, покарань та компенсацій у контексті військової агресії росії; уявлень про колабораційну діяльність та вшанування пам’яті.

Оцінка ситуації

   
• 78 % респондентів вважають, що економічна ситуація в країні погіршилася за останній рік, 6 % — що покращилась, ще 13 % — що вона не змінилась. 59 % вказали про негативні зміни в матеріальному стану родини, водночас для 36 % стан справ не змінився, для 4 % — змінився на краще. Половина опитаних зазначили про погіршення відчуття впевненості в майбутньому та політичній ситуації в країні. В динаміці, порівняно із листопадом 2022 р., показники погіршення ситуації значно зросли. Для четвертої частини опитаних у цих сферах нічого не змінилось, ще близько 15 % спостерігають покращення. 

Втрати внаслідок війни

   
• Серед втрат, які понесли респонденти внаслідок війни, 50 % зазначили про погіршення психоемоційного стану, ще близько 40 % про погіршення стану фізичного здоров’я. Близько 30 % втратили доходи. Про роз’єднання сім’ї зазначили 23 %, про втрату роботи — 22 %. Близько 20 % опитаних вказали на загибель, або поранення близької людини та розірвання стосунків з членами родини.
   
• Найгіршою, на думку опитаних українців, шкодою яку спричинила росія є загибель цивільних (68 %) та військових (65 %), поранення та набуття інвалідності громадянами (40 %).
   
• Ключовими постраждалими внаслідок російської агресії, за результатами опитування, є родичі загиблих (60 %); особи, що пройшли полон (41 %); особи що зазнали фізичних ушкоджень (34 %), втратили житло (33 %). Ці ж категорії, а також ветеранів війни і родичів зниклих безвісті респонденти виділяють як тих, кому першочергово має бути спрямована компенсація шкоди. 
   
• Думки респондентів щодо доцільності підтримки й тих українців, які перебувають за кордоном розділились: 40 % вважають, що підтримка має надаватись, 57 % — що ні. Про необхідність підтримки частіше зазначає молодь, а також мешканці деокупованих, прифронтових територій і зони бойових дій.  

Розуміння справедливості

   
• Для 47 % опитаних поняття справедливості в контексті військової агресії росії проти України означає покарання винних у військових злочинах; для 30 % — встановлення правди щодо всіх подій, ще для 17 % — компенсація збитків усім постраждалим;
   
• З тим, що справедливості можна буде досягнути без арешту та суду над винними в нападі на Україну та військових злочинах не погоджуються 75 % респондентів. З можливістю досягнення справедливості за таких умов погоджуються 22 %.
   
• Серед пріоритетних напрямів діяльності української влади та суспільства в забезпеченні справедливості, опитані найчастіше зазначали про притягнення винних до відповідальності (55 %), очищення влади через усунення та недопущення до неї тих, хто співпрацював з окупантами (46 %), знаходження зниклих безвісти та повернення депортованих осіб (30 %). Близько чверті опитаних зазначали про встановлення фактів злочинів та отримання фінансової компенсації, кожен п’ятий - про посилення санкцій та замороження активів росії та її громадян.
   
• Встановлення справедливості для жертв для постраждалих від війни, на думку половини опитаних найбільше залежить від Президента. 37 % опитаних вбачають відповідальним Парламент, 35 % — Уряд. Близько четвертої частини опитаних вважає, що відповідальними є громадяни України, молодь поділяє цю думку частіше за інші вікові групи.
   
• Майже 90 % респондентів вважає, що разом із судовим розглядом мають застосовуватися і додаткові механізми забезпечення справедливості (комісії люстрації, встановлення правди про події війни, компенсація шкоди постраждалим): 51 % зазначили, що вони мають застосовуватися на постійній основі, 38 % — що на тимчасовій. Більшість опитаних (84 %) вважають, що такі механізми мають діяти на території всієї України. 
   
• Законність та правомірність діяльності цих інституцій забезпечить їхнє створення на основі угоди між Україною та кількома іншими країнами — таку думку поділяють 41 % опитаних. 24 % вважають, що на це вплине створення таких інституцій через зміни в Конституції та законодавстві, ще 18 % — що діяльність додаткових інституцій мають затвердити структури ООН.
   
• Питання виправданості самосуду щодо винних у воєнних злочинах є неоднозначним серед опитаних: 46 % вважають самосуд виправданим, 51 % — протилежної думки.
   
• Абсолютна більшість (95 %) респондентів вважають важливим забезпечити відкритість та регулярне інформування громадян та постраждалих про перебіг розгляду судами справ щодо воєнних злочинів.
     

Уявлення про реінтеграцію

   
• Запровадження міжнародної тимчасової адміністрації для забезпечення процесу адаптації на звільнених територіях Донбасу та Криму підтримують 76 % респондентів, проти цієї ідеї - 20 %.
   
• На думку більшості респондентів, держава повинна вже зараз реалізовувати заходи для підтримки та налагодження зв’язку з населенням, що лишилось на окупованих територіях. 47 % вважає, що такі ініціативи мають бути спрямовані лише на тих, хто підтримує Україну, 40 % — на всіх, хто лишився на окупованих територіях. 8 % вказали, що такі заходи не є пріоритетними, ще 3 % вважають, що держава взагалі не має витрачати на це ресурси.
   
• Серед заходів підтримки населення, що лишилось на окупованих територіях близько 40 % опитаних називають соціальні та пенсійні виплати, забезпечення трансляції українських, 33% - сприяння в переміщенні людей з окупованих територій. Гарантію визнання отриманих в окупації документів та організацію безпечного доступу до державних послуг зазначають близько 30 %, програми залучення молоді з окупованих територій - 23%.
   
• 54 % опитаних вважають, що не варто застосовувати обмеження в правах (право голосувати, займати певні посади, вести господарську діяльність) для мешканців окупованих територій, ще 43 % — мають протилежну думку. Про доречність обмеження прав для українських громадян, що виїхали за кордон вказали 29 % респондентів, проти такої ініціативи — 68 %.
   
• Ситуацією, умовами життя на окупованих територіях постійно цікавляться 34 % респондентів, ще 25 % цікавляться часто. Зрідка цікавиться 33 % опитаних, ще 7 % майже ніколи, або ніколи не цікавляться. Частіше ситуацією цікавляться респонденти старших вікових категорій та ті, хто має родичів на окупованих територіях.
   
• З тим, що отримання російського громадянства може бути виправданим, однозначно погоджується 10 % респондентів, ще 39 % — скоріше погоджуються. 46 % опитаних не погоджується. Частіше не погоджуються з можливістю виправдання отримання російського громадянства респонденти, що не мають родичів на окупованих територіях, мешканці центральних та західних регіонів.
     

Уявлення про колабораційну діяльність

   
• Найчастіше опитані відносили до колабораційної діяльності перебування на керівних посадах в органах окупаційної влади (50 %), військову службу в лавах окупаційних збройних сил (47 %), участь в організації т.з виборів та референдумів (46 %), службу в правоохоронних, судових органах (32 %), перебування на будь-яких посадах в органах окупаційного місцевого самоврядування. Респонденти, що мешкають у зоні бойових дій частіше за інших вказували на колабораційний характер обіймання посад місцевого окупаційного самоврядування.
   
• 52 % опитаних вважають, що кримінальній відповідальності підлягає будь-яка співпраця з окупаційними адміністраціями, 47 % — лише та, яка призвела до тяжких наслідків та злочинів.
   
• Більшість (66 %) респондентів вважають, що в якості покарання за взаємодію з окупаційною владою може виступати обмеження щодо зайняття певних посад. Четверта частина вважають доречним застосування штрафу; обмеження участі в громадському житті, громадські роботи можуть виступати покаранням на думку близько 20 % опитаних. Мешканці зони бойових дій та прифронтових територій дещо частіше обирають громадські роботи, як потенційне покарання.
   
• Покарання за співпрацю з окупаційними адміністраціями, у вигляді позбавлення права займати державні посади, чи вести господарську діяльність має бути безстроковим на думку 66 % опитаних. Ще 30 % вважають, що воно має бути обмеженим у часі.
   
• 61 % респондентів вважає, що ступінь та некримінальні форми покарання за колабораційну діяльність має визначати суд. Близько чверті вважають, що такі рішення мають приймати місцеві органи влади; жителі громади безпосередньо, більше 20% - постраждалі та їхні родичі. Активна участь громади є більш актуальною для старших респондентів, роль судів та місцевої влади - для молоді.  

Можлива амністія

   
• На думку близько 40 % респондентів, амністія може надаватися засудженим за злочини, що не призвели до загибелі людей, або за умови виконання суспільно корисних робіт із відновлення країни. Надання важливих та правдивих показань, сплата компенсації постраждалим, можуть бути підставою для амністії, на думку близько чверті опитаних. Добровільне зізнання у конкретному злочині може бути такою умовою для 20% опитаних. 14 % опитаних вважають амністію для осіб, винних у скоєнні воєнних злочинів під час війни, неможливою за будь-яких умов. 
   
• Серед категорій мешканців окупованих територій, які співпрацювали з окупантами та до яких можна було б застосувати амністію, 58 % респондентів вказали на вчителів, лікарів, соціальних працівників; 33 % — на керівників місцевих комунальних підприємств (шкіл, лікарень, комунальних підприємств). 17 % респондентів вважають, що амністія не може бути застосована до жодної групи. 

Уявлення про майбутнє

   
• Серед ініціатив, які опитані готові підтримати задля стабілізації ситуації в країні після війни, четверта частина готова погодитись на збереження статусу автономії Криму. Близько 20 % готові підтримати запровадження перехідної адміністрації під егідою ООН на звільнених територіях Донбасу та Криму; надання звільненим територіям розширених економічних повноважень. Надання звільненим територіям Донбасу статусу автономії готові підтримати 17 %. 23 % опитаних не готові підтримати жодну з подібних ініціатив.
   
• Більше 90 % респондентів вважає, що Україна має спільне майбутнє з мешканцями територій, що були окуповані у 2022-му році. 83 % опитаних вбачають спільне майбутнє з мешканцями Криму та Донбасу, які були окуповані у 2014-му році.
   
• Про потребу в національному обговоренні між представниками різних регіонів України про формат спільного майбутнього, після звільнення окупованих територій, зазначають 83 % опитаних, ще 14 % мають протилежну думку.
   
• На думку 48 %, обговорення має бути розпочате після завершення війни, водночас 32 % респондентів вважають, що процес має початись уже зараз. Ще 19 % вказали, що обговорення має початись після стабілізації ситуації на фронті. 51 % вбачають ініціатором процесу громадян України, 39 % — місцеві органи влади, 33 % — національні органи влади, 30 % — громадські організації.
     

Вшанування пам’яті

   
• Майже 70 % респондентів брали участь у заходах із вшанування пам’яті постраждалих, загиблих внаслідок агресії росії: 34 % у випадках, що стосувались близьких людей, чи їх особисто, 35 % у офіційних заходах на рівні держави, або громади. 30 % не брали участі в таких заходах. Молодь та мешканці західних, центральних регіонів частіше зазначали про участь у меморіальних заходах.
   
• Питання історичної пам’яті та відповідної державної політики є важливим для 91 % респондентів.
   
• 94 % опитаних погоджується з твердженням, що Україна має вже зараз гідно вшановувати пам’ять жертв збройної агресії росії, зокрема через різні національні та місцеві ініціативи.
   
• До перейменування міст, вулиць чи площ на честь загиблих воїнів, військових, ветеранів ставиться позитивно майже 90 % опитаних. До перейменування топонімів на честь волонтерів позитивно ставиться 78 %, на честь мирного населення — 68 %, військово-політичного керівництва країни — 57 %.
   
• На думку 42 % респондентів, координатором ініціатив із вшанування пам’яті жертв російської агресії мають виступати національні державні органи. Також роль має бути надана місцевим органам влади (34 %), постраждалим та членам їхніх родин (29 %), громадським організації (27 %), асоціаціям постраждалих (18 %), церкві та релігійні діячам (5 %).

• Відповідно до результатів опитування Соціологічної групи «Рейтинг», 28% опитаних мешканців Чернігова оцінили свій емоційний стан за останній тиждень як спокійний, 36% – як напружений, 35% – дали посередні оцінки. Вищий рівень тривожності фіксується серед жінок, старших людей та з нижчим рівнем доходів.
• Більше половини опитаних (52%) вважають малоймовірним повторний наступ на Чернігів у найближчі півроку. Близько 15% із високою ймовірністю оцінили його повторну можливість, 28% дали посередні оцінки.
• 74% опитаних впевнені, що Україна зможе відбити напад Росії , більше 20% мають протилежну думку. За останні півтора роки зменшилася кількість тих, хто впевнений у можливості відбити напад Росії (з 93% у грудні 2022 р. до 74%).
• Майже 70% вважають за неможливе відновлення дружніх відносин українців з росіянами за деяку годину після закінчення війни. 20% вважають це можливим через 20-30 років, 6% - через 10-15 років, 2% - протягом кількох років.
• Близько 60% опитаних зауважили, що мають когось із близьких родичів, хто служити на війні. 
• Серед політиків опитані найбільше довіряють В. Залужному (87% – довіряють, 7% – не довіряють). В.Зеленському довіряють 57%, не довіряють – 39%, С.Притулі довіряють 46%, не довіряють – 43%, В.Кличку довіряють 34%, не довіряють – 48%, П.Порошенка довіряють 17%, не довіряють – 79 %.
• Діяльністю в.о.міського голови Чернігова О.Ломако та міської ради задоволені майже 60% , не задоволені – 30%. Діяльністю Чернігівської обласної військової адміністрації задоволено 28%, не задоволено – 53% (у динаміці показник задоволеності погіршився: 59% проти 28%). Діяльністю Чернігівської міської військової адміністрації задоволено 27% , незадоволено – 55%. РоботуГолови обласної військової адміністрації В.Чаусапозитивно оцінили 24%, негативно – 68%. Роботу начальника міської військової адміністрації Чернігова Д.Брижинського позитивно оцінили 19% , негативно –59%. 
• Понад 80% вважають, що обрана міська рада має займатися питаннями забезпечення життєдіяльності міста . 11% вважають, що це має робити призначена міська військова адміністрація.
• Майже 65% вважають, що в.о. міського голови О.Ломако ефективно справляється з виконанням обов'язків міського голови. 27% мають протилежну думку. Старші опитані вважають діяльність в.о. міського голови більш ефективною.
• Більше половини опитаних (54%) зазначили, що створення міської військової адміністрації скоріше перешкоджає розвитку міста, 22% - що йде на користь, близько четвертої – не визначились. Найчастіше користь відзначали молодші опитані та більш забезпечені.
• 64% опитаних вважають створення міської військової адміністрації політичним протистоянням з командою колишнього мера В.Атрошенко. 23% оцінили це як необхідність безпеки. Кожен десятий не визначився із відповіддю. Молодь та більш забезпечені частіше зазначали про безпекову необхідність.
• Серед місцевих політиків опитані краще ставитися до В.Атрошенко(83% – позитивно, 12% – негативно). ДоО.Ломакапозитивно ставиться 66%, негативно – 23%. До Чауса позитивно ставляться 25%, негативно – 65%. До Д.Брижинського позитивно ставляться 17%, негативно – 55%, 14% – не чули про таке. 
• 94% чули про рішення Яворівського районного суду, згідно з яким мер Чернігова В.Атрошенко на рік позбавили права обіймати посаду міського голови (59% – багато чули, 35% – щось чули). 76% опитаних не підтримують рішення цього суду, 14% висловили свою підтримку.
•  75% опитаних вважають, що це рішення суду є скоріше тиском на місцеву владу, 15% – вважають це боротьбою з корупцією. 
  
  

Аудиторія: мешканці Чернігова від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю. Вибіркова сукупність: 800 респондентів.  Метод опитування: Особисте формалізоване інтерв'ю (face-to-face).  Ошибка репрезентативності дослідження: не більше 3,5 %. Термін проведення: 1-10 березня 2024р. 

Опитування проведено за ініціативою Українського ветеранського фонду Міністерства з питань ветеранів України. Профінансовано Соціологічною групою «Рейтинг»

• За результатами двадцять сьомого загальнонаціонального опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства з питань ветеранів України 2-5 березня 2024 року,  55% опитаних зазначили, що серед їхніх близьких та рідних є ті, хто брав участь у воєнних діях на території України, з 2014 до 2021 року. 70% мають серед близьких тих, хто воював чи воює на фронті, починаючи з 24 лютого 2022 року. Порівняно з попередніми опитуваннями зростає кількість тих, чиї близькі сьогодні воюють на фронті.  
• 41% опитаних припускають, що можуть стати ветераном у майбутньому, 53% – протилежної думки. Найчастіше про можливість стати ветераном говорили мешканці західних регіонів, наймолодші респонденти, чоловіки, ті, хто має родичів та ближніх, котрі воювали з 2014 року та воюють зараз.
• У суспільстві надалі фіксуються найвищі показники довіри до військових:  96% довіряють ветеранам АТО, які зараз знову воюють, по 94% довіряють військовим ЗСУ та ветеранам нинішньої війни, 84% – ветеранам АТО (ООС) 2014-2021 рр., які зараз . Незалежно від регіону та віку абсолютна більшість довіряють цим категоріям населення.
• Серед ризикових явищ, з якими можуть зіткнутися ветерани російсько-української війни після повернення зі служби, на перших місцях – психоемоційна нестабільність, проблеми з фізичним здоров'ям, труднощі з отриманням медичної допомоги, відсутність інклюзивного простору та адаптованого робочого місця для осіб з інвалідністю, а також проблеми з оформленням соціальних пільг. Також опитані вважають досить ймовірними проблеми конфліктів у сім'ї, батьківщині, відсутність роботи, нерозуміння суспільства, невідповідність військового досвіду для громадянського життя та зловживання алкоголем чи наркотиками. Близько половини опитаних зауважили про ризик самогубств серед ветеранів. Про ризики порушення законів та участі у злочинності зазначили близько третини опитаних. Водночас у порівнянні з опитуванням у вересні 2023 року зросла кількість тих, хто вбачає ризики всіх вищезазначених проблем. Найгостріше наявність згаданих проблем відчувають близькі ветеранів, які воювали з 2014 року та воюють зараз.  
• Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни: у серпні 2022 року таких було 69%, у січні 2023 – 53%, у вересні 2023 – 33%, у марті 2024 – 25 %. Сьогодні тих, хто вважає інакше, – понад 60%. Найчастіше негативної думки щодо виконання зобов'язань держави перед ветеранами дотримуються мешканці західних регіонів, а також ті, хто має близьких, які воювали з 2014 року та воюють зараз.
• 76% опитаних вважають, що суспільство сьогодні поважає ветеранів. Водночас у порівнянні з опитуванням у вересні 2023р. їхня кількість майже не змінилася  (у вересні таких було 79%). Протилежну думку сьогодні мають 18%. Більше таких серед мешканців західних регіонів та молоді.
• Дещо зросла кількість тих, хто зазначив, що добре чи скоріше поінформовані про проблеми ветеранів (56%). 42% – зазначили, що не поінформовані. Найбільше останніх серед мешканців зі східних областей, осіб старшого віку, жінок.

• Загалом більшість вважає дружніми до України США і Великобританію (по 81%), Німеччину (80%), Польщу і Литву (по 79%), Канаду (78%), Францію (70%), Японію (55%).  
• Польща залишається дружньої країною для більшості українців, однак позитивна оцінка зменшилася з 94% до 79% порівняно з минулим роком. Крім того, з 79% до 33% знизилася частка тих, хто вважає Польщу однозначно дружньою.
• Хоча для більшості українців США продовжує сприйматися дружньою країною, однак також з 61% у червні до 35% наразі знизилася частка тих, хто говорить про однозначну дружність США, й натомість обирає варіант «скоріше дружня». 
• Абсолютна більшість українців вважає ворожими країнами рф (97%), Білорусь (90%), Іран (75%). 
• Китай і Угорщина перейшли в категорію скоріше недружніх країн: 58% вважають ворожим Китай, і 52% - Угорщину. Раніше ці дві держави сприймалися більш нейтрально: Китай у червні 2023 вважали ворожою країною 34% опитаних, а 52% – нейтральною, а Угорщину вважали раніше ворожою країною 42% опитаних, ще 26% – нейтральною.
• До Білорусі ставлення також погіршилось: з 56% до 71% виросла частка респондентів, які ставляться до Білорусі як до абсолютно ворожої країни.
• Нейтрально-дружнім вважають Ізраїль: 44%  оцінили як нейтральну, 38% – дружню. Туреччину українці розглядають більше як нейтральну країну (51%). Водночас, порівняно з червнем 2023 з 40% до 30% знизилася поширеність думки, що Туреччина є дружньою країною. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 10-11 лютого 2024 р. Профінансовано Групою Рейтинг в рамках 26-ої хвилі Моніторингу, який започаткований та проводиться з третього дня повномасштабного вторгнення росії.

В рамках двадцять шостої хвилі загальнонаціонального опитування Соціологічною групою Рейтинг було проведене дослідження динаміки суспільних настроїв населення України. 

КЛЮЧОВІ ВИСНОВКИ

• Оцінка напряму справ як правильного знизилась до 36%, і наразі негативна оцінка (46%) переважає. 
• Гордість – усе ще найчастіша емоція респондентів щодо України (так відповіли 56% опитаних). Але у динаміці гордість дещо знизилась, натомість зросла частка відчуття суму (з 29% до 39%) і страху (з 11% до 21%).
• Більшість українців упевнені у здатності України відбити напад рф (85%). Але за умови відсутності міжнародної підтримки у перемозі впевнені лише 19%.
• Збільшились очікування, що для перемоги знадобиться понад рік: цей показник зріс з 25% у червні 2023 до 39% наразі. 
• Чим старші респонденти, тим більш позитивні їх очікування щодо перемоги та стану справ в країні. 
• Необхідними умовами для перемоги українці, в першу чергу, називають збільшення озброєння, в другу чергу – подолання корупції, зміну влади, згуртованість суспільства, допомогу партнерів, мобілізацію.
• Захоплення росією нових територій більшість респондентів вважають малоймовірним.

ОЦІНКА ЗАГАЛЬНОЇ СИТУАЦІЇ

• На думку 36% опитаних, справи в країні йдуть у правильному напрямку, натомість 45% вважають, що справи рухаються у неправильному напрямку. Ще 19% не змогли відповісти.
• Після піку позитивних настроїв протягом 2022-го, продовжується зниження оцінки стану справ в Україні. В результаті вперше із березня 2022 негативна оцінка загального стану справ у країні переважає позитивну. 
• Старші респонденти мають загалом більше оптимізму. Серед українців віком 51+ рух справ оцінюють позитивно 44% (проти 39%, які вважають, що справи рухаються у неправильному напрямку). Це єдина вікова категорія, де позитивна оцінка переважає над негативною. Тоді як серед наймолодших правильним вважать напрям лише 27%. 
• У західних регіонах дещо більш поширена оцінка, що справи йдуть у неправильному напрямку. 

ЕМОЦІЇ ЩОДО УКРАЇНИ

• На питання які дві емоції, респонденти відчувають, коли думають про Україну, найчастіше називали гордість (56%), потім сум (39%) і страх (21%).
• Загальна тенденція – це зростання негативних емоцій і певне зменшення оптимізму. У серпні 2022 гордість відчували 75%, наразі 56%, хоча все одно ця емоція залишається домінуючою. 
• Також з серпня 2022 до лютого 2024 зросло відчуття суму (з 29% до 39%) і страху (з 11% до 21%).
• Упевненість/невпевненість у перемозі України загалом відповідає схильності до позитивних/негативних емоцій. Наприклад, серед тих, хто переконаний у перемозі, вища частка гордості (64% проти 21%) та радості (12% проти 2%) за країну. А серед невпевнених у перемозі навпаки переважає сум (56% порівняно 36%), та більшим є страх (25% проти 21%), гнів (18% проти 7%), сором (19% проти 5%).
• Молодші покоління віком частіше відчувають сум (по 41%) і гнів (10%), ніж старші (36% і 7% відповідно). З іншого боку, молодь віком 18-35 років частіше відчуває зацікавленість (15%) щодо майбутнього України.
• Страх – емоція, яка помітно коливається між різними категоріями респондентів. Наприклад, це відчуття більш поширене серед ВПО (31% проти 20%), серед респондентів, чиї родичі зараз в ЗСУ (25% проти 19%), і серед молоді (26% проти 20% серед старших респондентів).

ВПЕВНЕНІСТЬ В ПЕРЕМОЗІ УКРАЇНИ

• Абсолютна більшість респондентів (85%) в цілому впевнені, що Україна зможе відбити напад рф. 15% не впевнені у цьому. 
• Важливою умовою перемоги є міжнародна підтримка: лише 19% опитаних вважають, що перемога України можлива без міжнародної допомоги, відповідно 79% не впевнені, що без західної допомоги вдасться перемогти.
• Загальний відсоток переконаних у перемозі суттєво не змінився, але за півроку знизився відсоток тих, хто був у цьому абсолютно впевнений: у червні абсолютна певність щодо перемоги була у 71% українців, наразі – у 42%. Водночас, зріс відсоток тих, хто не вірить в перемогу (з 3% у червні минулого року до 15% зараз).
• Більше абсолютної упевненості у перемозі України мають старші, а також ті, чиї родичі воюють. Якщо серед 18-35-річних українців абсолютно впевнені у перемозі 31%, то серед респондентів віком 51+ таких 50%.
• 31% вважають, що для перемоги над росією Україні знадобиться півроку чи менше. Однак частіше (39%) говорять, що для перемоги потрібно більше року. Така позиція стала загалом більш поширеною порівняно з червнем 2023 (тоді так вважали 25%).  
• Чим молодші респонденти, тим довшим, на їхню думку, є шлях до перемоги: молодь віком 18-35 років більш схильна вважати, що для перемоги потрібно понад рік (52%), аніж респонденти віком 36-50 (38%) або 51 і старше (31%).
• Мешканці східних областей найменш упевнені в конкретних часових рамках перемоги: серед східного регіону 38% опитаних не змогли відповісти коли чекати перемогу, у той час як в інших регіонах частка такої відповіді була не більше чверті.

ЩО ПОТРІБНО УКРАЇНІ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ (ВІДКРИТЕ ЗАПИТАННЯ)

• Респондентам запропонували самим назвати три речі, які потрібні для перемоги України. Найчастішими були відповіді пов’язані зі збільшенням зброї (46%). У відповідях йшлося про збільшення обсягу зброї загалом та поставок від партнерів, виготовлення власної зброї, забезпечення боєприпасами та сучасною зброєю, літаками, дронами, важкою технікою (наприклад, танками) тощо. На другому місці за частотою називали необхідність побороти корупцію (34%) – таку альтернативу називали частіше ті, хто не дуже впевнений у перемозі. 
• Третє місце (близько 20%) поділяють такі запити:
  - єдність і згуртованість українського суспільства; 
  - потреба у зміні влади. Зазвичай респонденти вказували перезавантаження політичного керівництва загалом або згадувалися конкретні органи (потреба в новій Верховній Ради, нових депутатах, Президенті, тощо);
  - допомога партнерів Україні в цілому;
  - мобілізація, збільшення армії.
• Близько 14% також називали важливим фактором терпіння населення та віру у перемогу. 6-9% важливим для перемоги називали гроші на армію, розвиток економіки та переведення її на воєнні рейки, а також активність громадян й підтримка ЗСУ. Рідше (близько 3%) говорили про сильне військове командування, переговори, повернення Залужного, діалог влади та суспільства. Поодиноко (до 2%) також називали боротьбу із зрадниками, соціальну справедливість, розвиток міжнародних відносин.  

• Є різниця у запитах залежно від упевненості людини у перемозі. Наприклад, упевнені у перемозі майже удвічі частіше говорять про потребу збільшення обсягу зброї, а також про необхідність єдності/згуртованості суспільства. Натомість невпевнені у перемозі дещо частіше вказують на потребу подолати корупцію та змінити владу.

ОЦІНКА ЗАГРОЗ

• Загалом більшість українців вважає малоймовірним захоплення росією нових територій (64%). 
• Більше половини не вірять також у масові заворушення/протести (53%). Так само більше половини вважають скоріше малоймовірним встановлення військової диктатури. Водночас, щодо ризику встановлення диктатури чинної влади респонденти висловились дещо гірше: такий сценарій 46% вважають малоймовірним, 20% вагаються, і 24% думають, що це можливо.
• Більш ймовірними загрозами українці вважають загострення економічної (48%) та політичної (45%) кризи. Ще до 35% вагаються чи це можливо, і до 20% вважають, що кризи не буде.
• Респонденти, які упевнені у перемозі України, загалом мають більше оптимізму відносно і інших подій: наприклад, вони не розглядають як можливий сценарій захоплення росією нових територій, менше вірять в можливість встановлення диктатури, кризи. 
• Молодші покоління мають дещо песимістичні оцінки щодо загроз, ніж старші. Наприклад, у віковій групі 18-35 років 32% вважають імовірними масові заворушення та протести, хоча серед категорії 51+ років так думають тільки 16%. Також молодші вважають більш вірогідним захоплення нових територій і настання криз.  

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 10-11 лютого 2024 р. Профінансовано Групою Рейтинг в рамках 26-ої хвилі Моніторингу, який започаткований та проводиться з третього дня повномасштабного вторгнення росії.

   Дослідження «Культурні практики та потреби для відновлення населення у деокупованих та прифронтових громадах» реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID "Зміцнення громадської довіри (UCBI)".

Повномасштабне вторгнення Росії на українські території  змінило не тільки фізичний ландшафт українських регіонів, але й призвело до стрімких змін в їх соціальній структурі та соціально-психологічних змін окремих громад та їх членів. Всі без виключення респонденти дослідження підтверджують, що війна змінила їх уявлення про власну культуру, самих себе, підсилила відчуття значущості культури як тої, що формує та підтримує націю у боротьбі за власний суверенітет. 

ПРАКТИКИ ДОЗВІЛЛЯ

За даними кількісного дослідження, зустрічі з друзями (56%), перегляд телепередач вдома (56%) та перегляд контенту в соцмережах (52%) – основні види проведення дозвілля серед респондентів досліджуваних областей України. Слухають музику та читають книги близько 40%, займаються творчістю/хобі – 25%, займаються спортом – 25%, ходять в походи – 16%, відвідують кінотеатри – 15%, ходять до церкви – 15%, грають у настільні ігри – 13%, займають громадськими роботами, волонтерством – 11%. Відвідують театри, музеї – 9%, зоопарки та атракціони – 7%, ходять на концерти – 6%, екскурсійні тури – 6%, відвідують фестивалі – 2%, грають у азартні ігри – 2%. 

У практиках дозвілля очікувано спостерігаються відмінності серед представників різних вікових груп. Так, молодші респонденти (18-35 років) частіше інших зустрічаються із друзями, переглядають контент у соцмережах, слухають музику, займаються творчістю, спортом, переглядають фільми у кінотеатрах, грають у настільні та азартні ігри. Найстарші (51 і старше) натомість частіше інших переглядають телепередачі вдома, читають книги, відвідують церкву. Також є відмінності серед респондентів, котрі проживають у різних типах поселень. Так, мешканці обласних центрів частіше проводять час із друзями, слухають музику, читають книги, займають спортом та різними хобі, ходять в кінотеатри, музеї, зоопарки. 

Серед контенту із соцмереж, який споживають респонденти, переважають новини (статті та відео)  - 75%, кіно та серіали – 64%, музика онлайн – 57%, стрічки із фото та відео – 56%. Близько половини тих, котрі споживають інформацію із соцмереж дивляться пізнавальний й та навчальний контент або документальні сюжети (46-48%). Близько 40% цих респондентів дивляться гумористичні шоу або розмовні інтерв’ю з відомими людьми, блогерів. Близько чверті дивляться стендапи або виступи коміків, розважальні, чи реаліті шоу. 

Серед споживачів телевізійного контенту як продукт споживання переважають фільми та серіали (72%) та новини (66%). Документальні сюжети переглядають 40%, гумористичні шоу – 35%, пізнавальний та навчальний контент – 33%, розмовні інтерв’ю з відомими людьми – 32%, розважальні та реаліті-шоу – 23%. 

Кіно та концерти, чи фестивалі – найбільш цікаві культурні заходи для респондентів (по 45%). Спілкування з однодумцями, гуртки за інтересами цікаві для 36% опитаних, спортзали, танцювальні студії – для 32%, театри – для 31%, виставки – 30%, організовані екскурсії – 27%, творчі гуртки – 23%, зустрічі з відомими діячами – 21%. Рівень зацікавленості культурними заходами має вікові залежності. Так, кіно, спортзали, танцювальні студії, творчі гуртки та зустрічі з відомими культурними діячами більш цікаві молодій аудиторії. Серед старших більш цікавим культурним дозвіллям є спілкування з однодумцями або ж гуртки за інтересами. За типом поселення у містах, особливо великих, спостерігається вищий рівень зацікавленості до усіх видів культурних заходів. Натомість у сільській місцевості та малих містах є спостерігається вищий рівень зацікавленості лише до концертів та фестивалів, а також творчих гуртків. 

Головними мотивами, котрі впливають на рішення відвідувати культурні заходи є особиста зацікавленість до теми або формату заходу (41%), територіальна доступність (38%), доступна ціна (37%). Також доволі значним чинником є наявність компанії, знайомих (31%). Інші чинники такі як склад артистів (14%), благодійна мета заходу, необхідність організації сімейного дозвілля – малозначимими (по 14%). Оголошення у соцмережах та ЗМІ практично не впливають на рішення відвідувати культурні заходи (6%). 

ОЦІНКА МІСЦЕВИХ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ

Більше половини опитаних у всіх областях (за винятком Херсонської) зазначили, що у їхньому населеному пункті цілком або скоріше достатньо закладів культури (напр. бібліотек, клубів, музеїв, мистецьких студій). У той же час не менше третини в цих регіонах зазначили, що таких установ є недостатньо. Частіше про недостатність говорили у Дніпропетровській, Запорізькій та Чернігівській областях. На Херсонщині лише чверть заявили, що культурних закладів достатньо, натомість більше 70% відзначили, що їх не вистарчає. 

Частіше про достатність закладів культури говорили мешканців обласних центрів, а також ті, котрі користуються послугами бібліотек або будинків культури, а також старші респонденти (51 років і старше). 

Ситуація з роботою бібліотек у населених пунктах найкраща у Чернігівській, Сумській та Миколаївській областях, де більше 75% опитаних зазначили, що ці заклади культури працюють у їхніх населених пунктах.  Найгірша ситуація – в Херсонській (21%) та Харківській (48%) областях. В інших регіонах майже 60% зазначили, що бібліотеки сьогодні працюють. 

Загалом лише близько 10% опитаних респондентів, котрі знають про роботу бібліотек, зазначили, що їх відвідують раз на місяць, або частіше. Близько 15% таких респондентів зазначили, що відвідують їх раз на квартал або півроку. Водночас не відвідують ці заклади культури близько двох третин таких опитаних. 

Ситуація з роботою клубів у населених пунктах найкраща у Чернігівській та Сумській областях, де більше 75% опитаних зазначили, що ці заклади культури працюють у їхніх населених пунктах.  Найгірша ситуація – в Херсонській (12%) та Харківській (41%) областях. В інших регіонах близько 60% зазначили, що клуби сьогодні працюють. 

Загалом лише близько від 14% до 20% опитаних респондентів, котрі знають про роботу клубів, зазначили, що їх відвідують раз на місяць, або частіше. Від 20 до 30% таких респондентів зазначили, що відвідують їх раз на квартал або півроку. Водночас не відвідують ці заклади культури від 30% до 40% таких опитаних. Найбільше останніх у Харківській та Дніпропетровській областях. 

Оцінюючи роботу бібліотек за декількома критеріями, їхні відвідувачі відносно краще оцінили роботу працівників цих закладів культури. Також високі оцінки отримали перелік послуг та заходів, а також стан приміщення та матеріальна оснащеність бібліотек. 

Найкращі оцінки роботи бібліотек за різними критеріями зафіксовані серед респондентів Харківської, Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської,  областей. Серед відвідувачів бібліотек Чернігівської та Сумської областей відносно частіше фіксувалися невизначені оцінки щодо оцінки роботи цих закладів культури. 

Оцінюючи роботу клубів за декількома критеріями, їхні відвідувачі відносно краще оцінили роботу працівників цих закладів культури. Також високі оцінки отримали перелік послуг та заходів, а також стан приміщення та матеріальна оснащеність бібліотек. Водночас за останніми трьома критеріями оцінки дещо гірші у порівнянні із оцінками роботи бібліотек щодо стану приміщення та особливо переліку послуг та заходів. 

Найкращі оцінки працівників клубів зафіксовані серед респондентів Харківської та Сумської областей. За критерієм стан приміщення відносно кращі оцінки серед респондентів Харківської та Одеської областей. За матеріальною оснащеністю – у Харківській, Одеській та Запорізькій областях. За переліком послуг та заходів − у Харківській, Сумській, Дніпропетровській та Одеській областях. 

У Херсонській області питання  про критерії задоволеності будинками культури не аналізувалися через недостатню кількість респондентів, які їх відвідують.

Більше 70% не підтримують ідею закриття закладів культури (клуби, бібліотеки) в малонаселених пунктах, якщо вони не справляються зі своїми функціями. Підтримують таку ініціативу 22%.

У регіональному розподілі не спостерігається суттєвих відмінностей у ставленні до такої ініціативи: не менше 70% опитаних в усіх областях не підтримують таку ідею. У вікових групах дещо вищий рівень підтримки (до 27%) оптимізації закладів культури спостерігається серед молодої аудиторії (18-35 років). Водночас навіть серед них тих, хто не підтримує таку ініціативу – 70%. Також не фіксується відмінностей у ставленні до такої ідеї серед тих, хто відвідує або не відвідує бібліотеки. Натомість серед тих, хто не відвідує клуби є дещо вищий рівень підтримки закриття закладів культури (27%), ніж серед тих, хто користується послугами цих закладів (18%). 

Попри те, більшість не підтримує закриття закладів культури в малонаселених пунктах, переважаюча більшість (78%) вважають, що відновлювати/відбудовувати зруйновані заклади культури потрібно лише після закінчення війни. Відновлення таких закладів зараз підтримують лише 17%. Цікаво, що найнижчий рівень негайного підтримки відновлення закладів культури фіксується у Херсонській області. Серед вікових груп та мешканців міських та сільських територій не зафіксовано значимих відмінностей у ставленні до необхідності відновлення зруйнованих закладів культури: абсолютна більшість у всіх групах підтримують відбудову тільки після закінчення війни. 

Оцінюючи можливості дозвілля у своїх місцевостях загалом відносно кращі оцінки отримали можливості для дітей та підлітків, найгірші – для демобілізованих військовослужбовців та ветеранів, а також людей з інвалідністю. Щодо останніх категорій респонденти найчастіше не могли оцінити рівень можливостей дозвілля для цих категорій.

У регіональному розрізі відносно кращі оцінки можливостей дозвілля для усіх вікових груп населення зафіксовані у Одеській області, найгірші – у Херсонській. 

Відносно кращі оцінки щодо можливостей дозвілля для усіх категорій зафіксовані серед мешканців обласних центрів, молоді та більш забезпечених. 

Переважна більшість вважають що сфера культури у їхній громаді фінансується недостатньо. Також значна частина опитаних (від 20% до 36% у різних областях) взагалі не змогли відповісти на це питання. Про достатній рівень фінансування говорили від 19% до 26% опитаних. Відносно краще оцінили стан фінансування у Одеській та Миколаївській областях.

Краще оцінюють стан фінансування сфери культури у сільській місцевості, одночасно тут і найбільше тих, хто взагалі не зміг відповісти на це питання. Також відносно кращі оцінки дали молоді респонденти (18-35 років) та ті, хто користуються послугами бібліотек, чи клубів. 

Думки щодо необхідності виділення коштів на культурні заходи під час війни розділили аудиторію опитаних. Так, підтримують такі ініціативи 50% опитаних, не підтримують – 44%, не змогли відповісти – 6%.

Дещо вищий рівень підтримки ідеї виділення коштів на культурні заходи під час війни зафіксований у Дніпропетровській та Одеській областях, найнижчий рівень підтримки – у Херсонській.

Відносно вищий рівень підтримки виділення коштів на культурні заходи під час війни також зафіксований серед молодшої вікової групи (18-35 років)та тих, котрі користуються послугами таких культурних закладів як бібліотеки та клуби.

Абсолютна більшість вважають, що культурні заходи у їхніх громадах має фінансувати місцева влада (понад 70%). На центральну владу, бізнес, благодійні фонди, міжнародні, громадські організації і фонди покладають ці зобов’язання від 19% до 29% опитаних, на звичайних громадян – 8%. Подібна думка, які і стосовно фінансування заходів фіксується і щодо фінансування закладів культури в громадах. Переважна більшість (72%) вважають, що повинна робити місцева влада.  

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

Близькі та знайомі люди (51%), канали в Telegram (44%) та дописи у Facebook (39%) – найпоширеніші джерела інформації про культурне життя у громадах. З інтернет сайтів таку інформацію черпають 27%, з Instagram – 23%, з місцевого телебачення – 16%, місцевої преси – 7%, радіо – 5%. 

Про культурне життя громади від близьких та знайомих відносно частіше дізнаються у Харківській та Херсонській областях, з каналів Telegram – у Харківській, Запорізькій та Херсонській областях, з Facebook – у Сумській, з інтернет сайтів та Instagram – у Запорізькій, з місцевого телебачення у Дніпропетровській.

У малих містах та селах частіше аніж в обласних центрах дізнаються про новини культурного життя від близьких та знайомих та з дописів у Facebook. Інтернет-сайти, канали в Telegram, дописи в Instagram – більш  частіше  виступають джерелами інформації в обласних центрах. Для старших частіше джерелами новин є близькі, знайомі та телебачення, радіо, чи преса, для молодшої аудиторії – інтернет джерела та Telegram канали.

ІДЕНТИЧНІСТЬ

Серед мешканців досліджуваних областей домінує регіональна ідентичність. Також зафіксовано дуже високі показники відчуття серед респондентів української громадянської ідентичності.

Щодо відчуття європейської ідентичності – оцінки посередні. Відносно вищий рівень відчуття європейської ідентичності зафіксований у Сумській, Запорізькій, Миколаївській та Херсонській областях, найнижчий – у Одеській та Харківській. Відчуття радянської ідентичності фіксується у незначної кількості респондентів, дещо частіше серед старшого населення та тих, у кого мова спілкування російська. Дещо частіше про радянську ідентичність відповідали у Одеській та Запорізькій області, рідше – у Сумській.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ЯКІСНОГО ЕТАПУ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Близькість до кордонів з Росією або до лінії фронту, системні обстріли від початку великої війни, досвід окупації та деокупації, зробили безпеку головним фактором, що визначає життя громад в усіх восьми областях дослідження. Війна та її наслідки спричинили відчутну соціальну ізоляцію та роз’єднання людей в досліджуваних громадах.  Ізоляція зростає як всередині громад, так і як процес ізолювання окремих громад одна від одної, від інших областей та регіонів України. Респонденти не тільки менше зустрічаються та спілкуються всередині громади, вони набагато менше подорожують Україною, менше відвідують великі міста та великі осередки культури.
   Тривога та страх заважають залишити місце проживання. Про втрачені можливості подорожувати, респонденти шкодують найбільше. Масовий виїзд людей з прифронтових та прикордонних громад лише посилює процеси соціальної ізоляції та депопуляції.Більшу частину часу люди більшості областей (за виключенням Одеської) проводять в межах будинку та подвір’я, в компанії членів родини або співмешканців, бо це безпечно. Війна позбавила людей звичних практик повсякденності (довго гуляти на вулиці, їздити на звичне море, гуляти рідним лісом). Обстріли та прильоти зробили  перебування людей за межами дому функціональним та недовгим.В усіх областях дослідження у публічному просторі вкрай мало укриттів, ще менше їх в закладах культури, особливо по селах. Люди нікуди зайвий раз не ходять і дітей не відпускають.  Не сприяють соціалізації і культурні послуги в регіонах, які в малих населених пунктах, в містах та селищах під системними обстрілами переважно надаються онлайн. 
2. Неможливість організувати навчання офлайн, відсутність укриттів та зазначені вище ризики призвели до порушення нормального процесу соціалізації дітей, підлітків і частково молодих людей. Більшість часу діти, підлітки та молодь проводять з батьками та родичами, а не в компанії однолітків. В гаджетах, а не в живому спілкуванні. Онлайн-школа, за свідченням респондентів зменшує вірогідність відвідування як онлайн, так і офлайн культурних подій дітьми. Онлайн-події після онлайн-уроків втомлюють та обтяжують дітей та підлітків. Відвідування офлайн-подій через обстріли та нестабільний графік шкільних занять, загальні ризики виходити за межі дому теж зменшується. 
3. Постійне відчуття небезпеки, обстріли, руйнування та смерті поряд, призводять до зміни сприйняття часу власного життя жителям досліджуваних громад – «кожен день, як останній», підвищують суб’єктивну цінність часу. Саме тому більшість респондентів цей цінний час життя вважає правильним провести з родиною. 
   Зростаючі тривожність та доволі високий рівень повсякденного стресу, який відзначають респонденти, також зменшує бажання відвідувати культурні події та заходи. Системний стрес впливає на концентрацію уваги та здатність отримувати задоволення від складного культурного продукту (читання книг, перегляд вистав). Відвідування розважальних та культурних заходів також може супроводжуватися в окремих респондентів почуттям провини за радість, яку вони можуть відчути, починає працювати самообмеження. Ще одним фактором, що зменшує бажання респондентів приділяти час культурним подіям стали нові економічні та соціальні реалії. Більшість респондентів старші 24 років за їх словами почали працювати набагато більше і втомлюватися набагато більше, зайвого часу на культурне дозвілля в них немає. 
4. Усі респонденти дослідження визнають, що їхні культурні потреби суттєво трансформувалися за час великої війни.  Негативний старт цим трансформаціями поклав ще до війни досвід ковіду. Респонденти з сумом згадують часи, коли громади практикували масові культурні заходи, людина могла відчути свою належність до громади, мати досвід соціальної підтримки та соціального єднання, різноманітних соціальних зв’язків та відносин.  
   Соціальна ізоляція сформувала сильний запит на безпосередні живі зустрічі, відчуття соціального тіла громади (масові заходи), обмін думками, спільне переживання емоцій, проте вони недосяжні через безпекові обмеження. В більшості досліджуваних громад будь-які великі масові заходи зараз заборонені.  Живі зустрічі з відомими людьми, «вечорниці», «посиденьки», суспільні простори, де можна зустрітися з однолітками та поспілкуватися – головна потреба, задоволення якої респонденти прагнуть отримати в закладах культури. 
5. Заклади культури в досліджуваних областях представлені будинками культури, музичними школами, музеями, бібліотеками, центрами культурного дозвілля, театрами, кінотеатрами, спортивними секціями та клубами дозвілля. Всі вони знаходяться в різних робочих станах – від майже повністю зруйнованих та розкрадених окупантами в херсонських громадах та Снігурівці, до діючих з різним ступенем успішності та руйнаціями, як від дій ворога так і від відсутності ремонтів. Заклади культури майже не мають облаштованих укриттів (за виключенням закладів культури в Одеські області, де ця ситуація видається позірно кращою), тому, як правило, працюють повністю, або частково онлайн. 
6. Заклади культури в досліджуваних громадах надають доволі вузький перелік послуг – гуртки, книги, концерти та вистави (як правило онлайн). Офлайн-події в досліджених громадах проходять доволі нечасто, як правило, в теплу пору року і виключно на вулиці в цілях безпеки. В деяких районах діють обмеження на зібрання (не більше 50 людей для одної події), в деяких їх взагалі не проводять (Херсонщина, громади Сумщини).  
   Типові офлайн-події  - ярмарки та благодійні концерти, дитячі свята, національні пам’ятні дні. Все патріотичної спрямованості. Часто на подіях збираються гроші на потреби ЗСУ, для респондентів це вагома причина відвідувати ці заходи. В більшості громад за словами респондентів, культурну діяльність в закладах культури частково замінило волонтерство та допомога ЗСУ. Робітники  культури разом з відвідувачами в’яжуть сітки та готують окопні свічки, збирають гроші. 
7. Серед усіх вікових груп респондентів найбільш забезпеченою можливостями самореалізації залишається група дітей та підлітків. Майже в кожній з громад, в залежності від безпекової ситуації, вони можуть відвідувати онлайн або офлайн гуртки, музичні школи, сезонні та державні свята, які влаштовують в укриттях або просто неба. Часто дозвілля дітей забезпечується зусиллями міжнародних фондів та організацій  (Червоний хрест, ЮНІСЕФ). Заходів, що відбуваються, вкрай мало, вони все одно не забезпечують належного розвитку та соціалізації дітей. Респонденти-батьки хотіли би бачити більше таких зайнять, а також психологічних тренінгів та тренінгів навичок для дітей та підлітків, розвиваючих зайнять, спортивних секцій. Спортивні заклади та стадіони в робочому стані майже відсутні в досліджуваних громадах і запит на них доволі помітний. За якісне дозвілля дітей їх батьки готові сплачувати гроші по своїм можливостям. Розвиток дітей є пріоритетнішим за власний для батьків-респондентів.
   Молодь 16-24 років майже немає можливостей для якісного культурного дозвілля в своїх громадах. Більша частина таких респондентів до війни задовольняла свої культурні потреби в обласних центрах, частина з них продовжує це робити, якщо навчається там. Для тих же, хто залишився в своїх громадах відвідування обласних центрів (Суми, Харків, Чернігів, Дніпро, Одеса, Миколаїв або Запоріжжя) сьогодні виглядає ризиковим, бо в великих містах ризики ракетних обстрілів зростають. 
   Тому ці респонденти вимушено ізольовані в своїх невеликих громадах, з яких їхні однолітки до того ж переїжджають за кордон, або в інші регіони. Це спонукає будувати нові соціальні зв’язки, що складно, оскільки суспільних просторів, де можна проводити час молоді по громадах дуже мало. Головні культурні потреби респондентів цього віку – відволіктися та розслабитися, трохи забути про війну. Вони мріють про фестивалі, концерти, гумористичні шоу, стендапи, зустрічі з відомими людьми та спортивні секції. Також актуальними для них є освітні заходи – тренінги та майстер-класи, психологічні тренінги, театр. Частина з них, з проактивною позицією, приєднується до волонтерського руху. 
   Стан культури в своїх громадах молоді респонденти вважають незадовільним, застарілим, в громадах бракує як цікавих ідей дозвілля, так і сучасного обладнання для їх реалізації. В окремих громадах цю групу респондентів рятують «посиденьки» та «вечорниці», заходи, які проводять місцеві заклади культури часто за допомогою Молодіжних рад. 
   Дорослі респонденти 25-40 років є найбільш зайнятою категорією респондентів. Їх культурні потреби як правило опосередковані потребами їх дітей. Для цієї вікової групи в громадах доволі мало культурних послуг було і до війни. Вони мріють про відновлення ярмарків, Днів міста та села, можливості офлайн-зустрічей з цікавими людьми, про корисні майстер-класи та психологічні тренінги, можливість відвідати театр, кінотеатр, або концерт українських естрадних зірок. За ці послуги вони готові сплачувати гроші. Цю вікову групу респондентів більше цікавіть сучасний український культурний контент, який дозволяє більше дізнатися про Україну, її історію та сьогодення (документальні фільми, шоу, цикл передач Дмитра Комарова), сучасна українська та закордонна естрада, сучасні українські та закордоні фільми. 
   Культурна самореалізація людей 41+ як правило представлена місцевими хоровими колективами, жіночими клубами по інтересах, тематично і за форматом зміщена до віку 60+. Ця група найбільше зацікавлена  в отриманні культурних послуг всередині громади, вони є активними споживачами онлайн-контенту, який продукують культурні заклади громади. Проте більша частина їх дозвілля проходить традиційно вдома. Як і інші респонденти вони були б раді концертам, фестивалями, виступам українських культурних діячів та колективів, але вимушено споживають цифровий контент. Ця вікова група найактивніші відвідувачі бібліотек, також, це найбільша патріотична за запитом культурного контенту категорія. Розважальний контент вони часто вважають тим, що зараз не на часі. 
8. Усі респонденти дослідження, включно з надавачами культурних послуг вважають стан культурних закладів в громадах в цілому незадовільним. Культурним закладам бракує ремонтів, облаштованих укриттів, транспорту для підвозу людей з віддалених сіл. Загального фінансування та сучасного оснащення культурних закладів, осучаснення бібліотечних фондів (лише деякі громади мають змогу його оновити, проте всі активно списали російську та радянську літературу). Друга велика  проблема – брак сучасних та молодих кадрів в системі культури. Частина громад формує Молодіжні ради, щоб пожвавити обмін ідеями, проте загалом низька оплата праці, маленькі громади, депопуляція, роблять кадрове питання складним для вирішення. Частково його можна вирішити за рахунок ВПО, вважають респонденти, в деяких громадах жили ВПО з великих міст, проактивні, які проводили цікаві гуртки, проте втримати їх в громадах виявилося складно. Якісні культурні послуги для більшості респондентів  - це послуги, які надаються не формально, а від серця, надаються кваліфікованими культурними працівниками, залишають після себе корисне знання або приємний досвід. 
9. Більшість громад знає про грантову підтримку культури і намагається подаватися на гранти, деякі громади мають успішні випадки отримання та використання грантів. І респонденти, і культурні діячі, і менеджери культури вважають, що культуру в громадах має фінансувати не тільки місцева, але й державна влада, треба підвищувати зарплатню працівникам культури, оскільки респонденти вважають цю роботу престижною по духу, але вкрай недооціненою і не мотивуючою нею займатися. 
   Також фінансування культури респонденти бачать результатом спільних зусиль усіх можливих учасників: місцевої та державної влади, меценатів, споживачів, що готові сплачувати за культурні послуги, міжнародних фондів та донорів. Визнають важливість та необхідність системної комунікації та пошуків вигідних рішень усіма цими стейкхолдерами на рівні громад. Під час війни місцевий бізнес меншою мірою залучений у фінансування культури та підтримку культурних заходів. Його діяльність більшою мірою спрямована на допомогу армії і забирає суттєвий його ресурс. Респонденти від бізнесу (окрім Одеської області) прохолодно зустрічають ідею самим отримувати гранти та розвивати культуру в громадах. Бути ситуативним спонсором,  дитячих та благодійних свят, їм більш зрозуміла ідея. 
10. Фінансування культури часто сприймається респондентами як конкурентне до фінансування ЗСУ. Саме тому визначаючи велику значущість культури під час війни, вони постійно розмірковують, як фінансувати культуру, якщо гроші потрібні на фронті. Часто це питання не має хорошого рішення з їхньої точки зору. 
    Частина респондентів вважає, що культуру треба фінансувати мінімально, так, щоб підтримувати зарплати працівникам культури, проводити тільки скромні локальні події, а не дорогі заходи. Потреби фронту мають бути пріоритетом держави, а потім вже культура. Лише частина респондентів говорить про необхідність хорошого фінансування культури навіть в ситуації постійних потреб фронту. 
11. Покращити стан культурних заходів в громадах та збільшити їх відвідуваність на думку респондентів може стійке досягнення безпеки. Поки немає безпеки, всі рішення можуть носити лише ситуативний характер – облаштування укриттів, оновлення кадрового складу, діалоги з громадою про її інтереси та потреби, краще фінансування подій та їх осучаснення, практики вдячності культурним діячам та підвищення їм зарплатні.  Деякі респонденти також згадують розробку стратегії культурної діяльності на рівні громад та системну реформу культурної сфери, якою має займатися держава. 
12. Всі респонденти відзначають інтегративну та об’єднуючу роль культури під час війни. Саме українська культура, на їх думку в цій війні є головним об’єктом агресії з боку окупанта. Знищуючи культуру, він намагається знищувати українську ідентичність. Громади, які пережили окупацію знають це наочно. Для майже всіх респондентів культура під час війни стала тим, що ефективно проводить межу між «своїми» та «чужими», підкреслює право українців на суверенітет, є важливою основою ідентичності. 
    Інтерес та запит на українську культуру виріс в усіх громадах та в усіх вікових групах респондентів. Респонденти сприймають українську культуру як ту, що «виходить із тіні», була захована, затиснута, спочатку радянським, потім російським пануванням, містить в собі багато загадок. Для старших респондентів вона також є свідоцтвом про те, що все було не так, як вони думали та вірили, тому їх інтерес до розкриття та дослідження української культури доволі високий. 
    Багато респондентів «відкрили» для себе українську культуру, як давню, так і сучасну саме під час війни, або трохи раніше. При чому важливим виявилося збільшення українського культурного продукту в ЗМІ та на інтернет-ресурсах за декілька років до війни. Саме тоді респонденти почали його споживати, а вже потім самостійно шукати, а війна лише прискорила ці процеси, як і процеси відмови від російського культурного контенту. 
    Усі респонденти дослідження заявляють що відмовилися від споживання російського культурного контенту, це зробили і молоді, і зрілі респонденти і це стало головним моментом в зміні їх культурних смаків. Вони не тільки не хочуть, але й не можуть вживати російський контент, який тепер видається їм агресивним та загрозливим, тим, що може нести в собі пропаганду. Частина з них не тільки відмовилися від російської культури, але й намагаються говорити українською мовою в публічних місцях, приймаючи участь у дослідженні.  
    Культура також виступає для респондентів як один з інструментів боротьби, вони кажуть про спротив, який об’єднаний навколо української культури, крім того, відзначають прагматичні моменти культури – гастролі українських культурних діячів дозволяють збирати гроші на армію. 
    Разом з цікавістю до української культури зросла цікавість респондентів до української історії, та локальної історії громад. Багато респондентів заявило, що саме війна пробудила їх цікавість щодо історії громади, її назви, тих пам’яток що розміщені на її території. Багато респондентів називають території де вони мешкають цікавими, а їх локальну історію нерозкритою. Цікавляться вони і історією інших регіонів України. Контент присвячений звичаям та пам’яткам інших регіонів викликає живий інтерес. 
    Сама по собі культура не забезпечує респондентам відчуття безпеки, проте працюючи в прифронтових та прикордонних громадах заклади культури забезпечують відчуття нормальності буденного життя, допомагають відчути себе ніби в довоєнному житті, зрозуміти, що не всі про них забули (особливо, якщо до громади хтось приїжджає зовні з зустрічами, тренінгами, тощо), що іншій Україні на них не байдуже. Тому зберегти осередки культури, хай і ризиковано близько до фронту, потрібно. Культура та культурні події допомагають респондентам трохи розслабитись, відійти від відчуття постійної загрози, зняти психологічне напруження. Всі ці стабілізуючі функції культури респонденти відзначали як вкрай важливі. Так само негативно респонденти ставляться до закриття культурних закладів в малонаселених пунктах. Вони пропонують реорганізувати, ремонтувати, проводити кадрові зміни, але не закривати заклади культури, бо закриття таких закладів на їх погляд пов’язано з швидким занепадом села. 
13.  Окупація, деокупація та життя під обстрілами суттєво вплин