Новини та прес-релізи

Національний центр культури на своєму Інтернет-сайті (www.nck.pl/badania) опублікував звіт «Українці про історію, культуру та польсько-українські відносини», підготовлений Томашом Стриєком (Tomasz Stryjek), Йоанною Конєчною-Саламатін (Joanna Konieczna-Sałamatin), Камілією Захарук (Kamila Zacharuk). Звіт представляє результати дослідження Національного центру культури та Інституту політичних досліджень Польської Академії Наук. Дослідження проводилося наприкінці 2016 року в Україні і складалося з якісної та кількісної частин, дослідження за якими проводилося паралельно. Роботу на місцях здійснювала Соціологічна група «Рейтинг» / Rating Group (Київ, Україна).

В якісній частині дослідження було поставлено наступні запитання:

• Які переконання та оцінки виражають представники сучасної української гуманітарної та творчої інтелігенції відносно впливу Польщі та поляків на історію України, культурної спадщини на території України, що залишилася з періоду, коли обидві країни - частково або повністю - залишалися в складі однієї держави (XIV-XX в.), а також актуального стану збереження цієї спадщини?
• Як сучасна українська інтелігенція оцінює доступність польської культури в Україні, наскільки її представники знайомі з діяльністю окремих польських установ і програмами, що реалізуються в цій сфері?
• Як українська інтелігенція ставиться до сучасної польської та української історичної політики, яку здійснюють ці дві країни одна відносно одної?

З огляду на комплексний характер запитань дослідження, а також на встановлене право, згідно з яким одна фокус-групова дискусія не повинна була тривати більше двох годин, дослідницька група прийняла рішення проводити по дві групові співбесіди різних типів («Історія», а також «Культура та політика пам'яті») у кожному з чотирьох регіонів України (загалом було проведено вісім фокус-груп). У кожній з них брали участь від дев'яти до одинадцяти осіб.

У кількісній частині опитування проводилося на вибірці кількістю 4000 осіб, яка була дібрана таким чином, щоб бути репрезентативною як для чотирьох українських регіонів – західного, центрального, південного і східного, так і для всієї країни. Така вибірка дозволила зробити висновки щодо процентного розподілу досліджуваних змінних на рівні кожного з чотирьох регіонів України з точністю не менш ніж ±3%.
Основні питання дослідження, відповіді на які мала дати опитувальна частина, стосувалися наступного:

• Що означає бути українцем, і чи в цьому уявленні (визначенні) присутнє віднесення до минулого?
• Які символи минулого важливі для українців сьогодні?
• Яким є ставлення українців до вибраних подій минулого? Якою мірою вони приймають участь у підтримуванні пам'яті про ці події?
• Що українці знають про спільне минуле Польщі та України та як вони до нього ставляться?
• Яким чином серед опитаних українців формується думка про поточні події?
• Що саме та якою мірою впливає на сприйняття подій минулого?

Повний звіт, доступний польською мовою, представляє результати обох частин дослідження, починаючи від результатів опитування.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ авторів дослідження

ВИСНОВКИ З КІЛЬКІСНОЇ ЧАСТИНИ

• Жителі України самі себе найчастіше ідентифікують через громадянство держави - таку ідентифікацію вказали 42% опитаних. Етнічна ідентифікація (українець, росіянин тощо) відрізняється відносно високою популярністю тільки на заході країни, де вона є незначно менш популярною, ніж ідентифікація через громадянство.
• Історія України вважається дуже важливою або важливою у відповідях 83% жителів України; 82% вважають такою історію свого регіону (під регіоном тут найчастіше розуміється область або дещо більша територія, яка охоплює історичний край, наприклад, Галичину або Поділля). Відсоток тих, хто вважає дуже важливою або важливою історію СРСР, складає тільки 51%.
• Участь жителів України в діяльності, скерованій на підтримання пам'яті (участь у святкуванні річниць, відвідини місць пам'яті) є скоріше низькою, що не відповідає високому відсотку осіб, які заявили, що історія для них є дуже важливою або важливою.
• Серед джерел історичних знань для всього населення перше місце посіли розмови з родиною та близькими (40%), а потім - школа (38%), книги (36%), фільми (29%), українські телевізійні канали (25%) та Інтернет (24%).
• Найбільш популярними історичними фільмами, які переглянула приблизно половина респондентів, є фільми, що стосуються долі жителів України під час Другої Світової війни: українців («Залізна сотня», 2004 – переглянуло 55%, і «Білий птах з чорною ознакою», 1970 – переглянуло 49%), а також кримських татар («Хайтарма», 2013 – переглянуло 48%).
• Найвищі оцінки з рейтингу 22 особистостей в історії України отримали (позитивні оцінки): Тарас Шевченко (92%), Богдан Хмельницький (84%), князь Ярослав Мудрий (83%), князь Володимир Великий (82%), Михайло Грушевський (75%) і В'ячеслав Чорновіл (65%). У свою чергу, найнижчі оцінки отримали (негативні оцінки): Йосип Сталін (78%), Володимир Ленін (59%), Михайло Горбачов (53%), Катерина II (51%), Микита Хрущов (43%) і Степан Бандера (40%). Одночасно, Бандера отримав 36% позитивних оцінок, 19% нейтральних, а 4% респондентів його не знали.
• 52% жителів України вважають, що повстання Хмельницького у 1648 р. було «боротьбою за незалежність України».
• 63% жителів України відносно Голодомору обрали відповідь: «геноцид, вчинений владою СРСР проти українського народу».
• Відсоток осіб, які серед дев'яти характеристик діяльності ОУН обрали тільки позитивні (можна було вибрати до трьох), склав 48%, тільки негативні – 22%, як позитивні, так і негативні – 5%.
• Відсоток осіб, які серед одинадцяти характеристик діяльності УПА обрали тільки позитивні (можна було вибрати до трьох), склав 51%, тільки негативні – 6%, як позитивні, так і негативні – 11%.
• Кожен третій мешканець України (34%) вважає, що розпад СРСР приніс Україні більше втрат, ніж користі, протилежної думки дотримуються 29%.
• Найважливішим святом серед восьми державних свят і пам'ятних дат 39% вважають День перемоги (9 травня), а 30% - День незалежності України (24 серпня).
• Декомунізацію, яка зараз проходить в Україні, непотрібною вважають 58% жителів (33% категорично, 25% скоріше), потрібною 34% (12% категорично, 22% скоріше), а 9% не мали власної думки з цього питання.
• Серед десяти держав, щодо яких респондентів запитували, чи є історія важливою у відносинах з ними, Польща зайняла друге місце (23% дуже важливою, 44% важливою) після Росії (33% дуже важливою, 37% важливою).

ВИСНОВКИ З ЯКІСНОЇ ЧАСТИНИ

• Загалом, сприйняття ролі Польщі та поляків в історії України представниками сучасної української інтелігенції є неоднозначним. З одного боку, вони підкреслюють цивілізаційний вплив, який полягає на передачі взірців Західної Європи через Польщу в Україну в добу пізнього середньовіччя та в новітній історії, з іншого – відзначають обмеження та складнощі в процесі емансипації українського народу та його шляху до утворення власної держави в XIX і XX ст. з точки зору політичного панування та культурної й соціальної домінації поляків у період до 1939 р.
• Міжрегіональні різниці, які відзначаються у звіті, не дають підстав стверджувати, що за своєю колективною пам'яттю та ідентичністю існують або дві (по обидві сторони Дніпра), або чотири (Захід, Центр, Схід і Південь) України. Результати дослідження дозволяють стверджувати, що загальна картина є значно більш різноманітною. Це стосується також ставлення українських респондентів до спадщини, що має польські аспекти в Україні. Відносно зв'язку між переконаннями учасників опитування та їхнім місцем проживання було відмічено тільки одну закономірність: критичних оцінок ролі Польщі та поляків в історії України було найбільше в західному регіоні, а їхня кількість та однозначність зменшувалися по мірі віддалення від польсько-українського кордону в східному та південному напрямку.
• Протягом останніх років відбулася консолідація українського суспільства в умовах війни, що йде на Сході. В опитуваннях це знайшло свій вираз у твердженні про те, що відсутність визначених цілей та рішучого здійснення політики пам'яті або взагалі відсутність контролю цієї сфери з боку держави в Україні взагалі призвели до втрати Криму та Донбасу. Суттєво слабкіше та рідше в опитуваннях (особливо в Києві) звучали голоси на користь однозначного відокремлення державної політики від історії в Україні.
• Найважливішими подіями в історії українсько-польських відносин в колективній свідомості українців виявилися: 1. конфлікт козацтва з Першою Річчю Посполитою; 2. боротьба та спроби співпраці в період 1918-1921 років; 3. трагедія на Волині та у Східній Галичині в період 1943-1944 років, а також акція «Вісла» в 1947 році; 4. репресії, які зазнали обидва народи від СРСР та Третього Рейху, а також боротьба проти цих окупантів; 5. допомога Польщі Україні в період після 1991 р. Ці події загалом мають потенціал, здатний більш-менш у рівному ступені об'єднувати або розділяти. На думку авторів звіту, в Польщі на даний момент спостерігається політично-медійна тенденція концентруватися у відносинах з Україною щодо минулого, передусім, на волинському питанні, яке викликає найбільші суперечки, що в значній мірі призводить до протилежних наслідків, ніж планувалося. Адже українська інтелігенція, яка дуже критично висловлюється про політику пам'яті своєї власної держави взагалі, одночасно бачить політику пам'яті Польщі відносно Волині однобокою і такою, що уникає визнання польських провин періоду до 1939 р. та не шанує гідності адресата.
• Як представники української інтелігенції, так і більшість громадської думки України не мають чіткого образу відповідальності сторін, які брали участь у конфлікті на Волині в 1943-1944 роках, зокрема і самої УПА. Сформульовану Сеймом і Сенатом Республіки Польща в липні 2016 р. однозначну класифікацію дій УПА проти «громадян Другої Речі Посполитої» як геноциду учасники опитування сприймали як нав'язану. Здається, що навіть якби така класифікація була офіційно визнана Президентом, Урядом чи Парламентом України (а така ймовірність є низькою), це за існуючих обставин отримало б обмежене сприйняття в колах гуманітарної інтелігенції. Такий стан був би пов'язаний з відчуттям того, що влада просто піддалася можливому зовнішньому тиску, і був би наслідком низької довіри громадської думки в Україні до людей, які здійснюють державні функції.
• Враховуючи те, що українські респонденти оцінюють добу Середньовіччя (до середини XIV ст.) як таку, під час якої українсько-польські відносини мали рівноцінний характер, а XIX ст. як добу, що відзначалася, скоріше, співпрацею та обміном, ніж конфліктами, і період від 1991 р. як період, протягом якого значення польського впливу було майже виключно позитивним, польській стороні в її відносинах з українською стороною було б доцільніше звернути на ці періоди більше уваги. Саме факти, історичні постаті та явища переважно цих періодів, а також обставини співпраці між Польщею та Українською Народною Республікою та її рухом за незалежність у період 1919-1939 років несуть у собі позитивний потенціал для розвитку сучасних відносин.
• У період Революції гідності в Україні помітно зріс рівень організації третього сектора. На думку респондентів, серед змін, які протягом останнього часу відбулися в українському суспільстві, однією з найважливіших є зміна, пов'язана зі зростанням громадської активності. На даний момент у реалізації пов'язаних з Польщею проектів найбільш інтенсивну участь беруть не особи, які займаються історією професійно, а організатори гуманітарної допомоги (зокрема, у прифронтовій зоні), прибічники глибоких державних реформ та учасники обміну в різних сферах контактів між людьми (переважно у сфері культури, останнім часом також у сфері праці з молоддю).

МЕТОДОЛОГІЧНІ ВІДОМОСТІ

КІЛЬКІСНА ЧАСТИНА
Опитування проводилося на всій території України, за винятком окупованих територій Криму та Донбасу, в період з 23.11.2016 по 06.12.2016, методом безпосереднього опитування в домах респондентів (з використанням анкети на папері - PAPI). Кількість складала 4000 осіб і включала мешканців України віком від 18 років.
У кожному з чотирьох регіонів (східному, західному, центральному та південному) опитування проводилося серед 1000 респондентів. Додатково, адміністративні території в рамках даного регіону мали пропорційну репрезентативну вибірку, що відповідала значенню кожної окремої території в даному регіоні. Вибірка є репрезентативною за статтю, віком, регіоном і розміром населеного пункту. Використовувався випадковий багатоступеневий відбір вибірки, при застосуванні методу випадкової стежки (random route) і критерію вибору респондента як особи, яка нещодавно мала день народження (next birthday selection).
Response rate, тобто рівень реалізації вибірки, склав 65,2%. У частині опитувань на місцях було проведено перевірку осіб, що здійснювали опитування (перевірено 10% проведених опитувань), під час якої суттєвих відхилень виявлено не було.

ЯКІСНА ЧАСТИНА
Для участі у групових опитуваннях було запрошено представників середовищ, що впливають на формування громадської думки. Фокус-групи було проведено в наступних містах: Київ, Івано-Франківськ, Харків, Одеса.У дискусіях відносно польсько-українських відносин брали участь викладачі історії та інших гуманітарних предметів (переважно початкових і середніх шкіл), журналісти, які займаються історією, колективною пам'яттю, редактори та користувачі Інтернет-сайтів, присвячених минулому, куратори та реставратори історичних пам'яток.
До дискусії про польську культуру та політику пам'яті Польщі та України були запрошені журналісти, які займаються культурою, історією, колективною пам'яттю та/або відносинами між державами Центральної та Східної Європи, критики культури, представники органів місцевого самоврядування, активісти громадських організацій, представники локальних громадських об'єднань, а також працівники будинків культури.
Протягом групового опитування, що стосувалося оцінки історії польсько-українських відносин та спадщини, що має польські аспекти в Україні, для більш плідної дискусії респондентам демонструвалися фотографічні зображення історичних об'єктів. Було обрано об'єкти, пов'язані з політичними та військовими подіями часів Польського Королівства/Речі Посполитої до 1795 р. (легендарними або реальними), а також часів Другої Речі Посполитої та Другої Світової війни, храмами Римсько-католицької церкви, будівлями великих шляхетських родів (XVI-XVIII ст.), а також визначними будівлями, збудованими за ініціативи польських меценатів або міської влади та/або спроектованими польськими архітекторами (XIX-XX ст.). Важливим критерієм вибору було асоціювання об'єктів з Польщею та поляками в Україні.

 • За даними дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», 30% опитаних українців довіряють А. Гриценку. Майже кожен п’ятий довіряє Ю.Тимошенко, А.Садовому, В.Рабіновичу та О.Ляшку. По 16-17% довіряють В.Наливайченку, П.Порошенку, Ю.Бойку, по 13-14% – М.Катеринчуку, О.Тягнибоку, Д.Добродомову, В.Гройсману, М.Саакашвілі, Ю.Луценку, А.Парубію. 11% довіряють Н.Савченко. 

• У разі проведення парламентських виборів найближчим часом 13,9% з тих, хто має намір взяти участь у голосуванні та визначився з вибором партії, готові віддати свої голоси за Батьківщину. За Опозиційний блок готові проголосувати 10,4%, БПП Солідарність – 10,2%, Радикальну партію – 9,5%, партію «За життя» – 9,2%. Громадянську позицію готові обрати 7,7% опитаних, Самопоміч – 7,1%, Свободу – 6,6%, Народний Контроль та партію УКРОП – по 2%. Рейтинг інших політичних сил менше 2%. 

• Якби вибори Президента України відбулися б наступної неділі, то за Юлію Тимошенко готові проголосувати 15% з тих, хто має намір взяти участь у виборах та визначився з вподобаннями. За П.Порошенка проголосували б 12%, Ю.Бойка – 10,2%, А.Гриценка та В.Рабіновича по 10,1%, О.Ляшка – 9,6%, А.Садового – 7,6%, О.Тягнибока – 4,8%. Рейтинг інших кандидатів менше 2%. 

• 76% опитаних вважає, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямку, 13% – у правильному, кожен десятий не визначився із відповіддю. Більш позитивно оцінюють ситуацію в країні на Заході країни та молодь.

• Більше половини опитаних (53%) вважають військовий конфлікт на Сході України найважливішою проблемою. Більше 45% турбують низький рівень зарплати або пенсії та підвищення тарифів на комунальні послуги. Більше третини вважають важливою проблемою підвищення цін на основні товари, інфляцію. Для чверті опитаних важливими також є хабарництво і корупція у владі, відсутність роботи і безробіття.

• За останні два роки підвищилася важливість таких проблем, як низький рівень зарплати/пенсії, підвищення цін на основні товари, а також хабарництво і корупція у центральній владі. Натомість суттєво знизилася важливість такої проблеми як підвищення тарифів на комунальні послуги (з 70% до 45%). Якщо мешканців Заходу відносно більше турбує військовий конфлікт на Донбасі та корупція у центральній владі, то мешканців Півдня і Сходу – низький рівень зарплат і пенсій, ріст цін і тарифів на комунальні послуги.

• Половина опитаних підтримує ідею розпуску парламенту і призначення нових виборів Верховної Ради, 37% – не підтримують, 13% – не визначилися. Рівень підтримки ідеї проведення дострокових виборів у річній перспективі практично не змінився. Найбільше підтримують ідею дочасних перевиборів парламенту прихильники Опозиційного блоку та Батьківщини, найменше – БПП Солідарність. 

• 54% заявили, що не готові особисто відстоювати свої права та інтереси шляхом участі в акціях протесту, 36% – готові, кожен десятий – не визначився. Найбільш активно готові відстоювати свої права на Заході та в Центрі, молодь та люди середнього віку. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше  2,2%. Терміни проведення: 12-20 травня 2017 р.

 • За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у травні 2017 року, лише 9% опитаних вважають, що якість державних медичних послуг покращилась за останні два роки. Водночас половина стверджують, що ситуація погіршилась, третина вважають, що вона залишилась на тому ж рівні, 11%  – не визначились із відповіддю.

• Серед останніх урядових ініціатив щодо реформування медичної сфери опитані найбільше підтримують відшкодування пацієнтам витрат на ліки від діабету, астми та серцево-судинних захворювань (88%) та введення контролю над громадськими фондами, що використовуються для будівництва діагностичного комплексу для Охматдит (80%). 

• Близько двох третин опитаних підтримують введення референтного ціноутворення на лікарські засоби та створення Центрів громадського здоров’я з метою попередження захворювань та популяризації здорового способу життя, запровадження обов’язкового медичного страхування для усіх громадян та надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму.

• Більше половини підтримують запровадження стандартизованих протоколів на базі “доказової медицини” для лікування всіх захворювань та збільшення заробітної плати лікарів як мінімум на 30% завдяки запровадженню механізму контрактів між пацієнтом і лікарем. Укладання контрактів між медиками та пацієнтами із гарантованою ціною за лікування підтримують 41% опитаних. 

• За останні 2 місяці дещо зросла підтримка практично усіх ініціатив, окрім запровадження обов’язкового медичного страхування, укладання контрактів між пацієнтами та лікарями та введення суворого контролю за громадськими фондами.

• 90% опитаних підтримують ідею, що медична допомога повинна надаватися всім особам незалежно від їхнього матеріального стану. Близько 80% погоджуються з тим, що гроші з державного бюджету повинні "йти за пацієнтом" і виплачуватися лікарям виключно за фактично надані послуги, а не залежати від розміру лікарні та кількості лікарняних ліжок, а також, що благодійні внески для медичної допомоги особам/організаціям, які цього потребують, не повинні обкладатися податком. Стільки ж опитаних підтримують створення державного спеціального фонду для оплати лікування ветеранів АТО та отримання пріоритетного фінансування ветеранів АТО від держави на потреби лікування.

• 75% підтримують ідею про необхідність відкриття і відображення в електронних деклараціях інформацію про благодійні внески, зроблені державними службовцями на медичні потреби інших осіб/організацій та отримання податкових пільг підприємствам, які оплачують страхування здоров'я працівників. 

• 70% підтримали те, що витрати на лікування повинні бути розподілені таким чином, що 70% сплачує держава, а 30% (або менше) – пацієнт.

• 60% підтримують ідею, що лікарні та медичні установи повинні мати більше самоуправління для прийняття рішень, які впливають на надання послуг пацієнтам. Половина схвалюють необхідність отримання права медичними працівниками працювати на підприємницьких засадах та сплачувати менші податки. 43% підтримали твердження про те, що держава може відмовитися оплачувати лікування у випадку, якщо людина нехтує своїм здоров'ям.

• Більшість респондентів (77%) підтримують запровадження механізму, який дозволить особисто звернутися до фармацевтичного контрольного агентства для перевірки якості своїх ліків, 9% - не підтримують, 13% - не визначились. На Заході, Півдні та Центрі країни ідею запровадження механізму перевірки якості ліків підтримують більше, ніж на Сході.

• Половина респондентів вважають, що медичним працівникам, які вимагали хабар і були за це засуджені судом, слід заборонити працювати в якості медичного працівника, 15% - заборонити працювати в державних установах, але дозволити працювати в приватних, 21% - заплатити накладений штраф, 3% вважають, що ніякого покарання не повинно бути, 11% - не визначились. Серед мешканців Півдня менше тих, хто підтримує як покарання заборону працювати в якості медичного працівника, ніж в інших регіонах країни. Ті, у кого є медики у родині, менш схильні до запровадження заборони вести медичну діяльність за хабар.

• Майже половина респондентів заявила, що Міністерство охорони здоров’я є важливим для них особисто та для їхньої родини. 40% сказали, що цей орган влади не має жодного значення для них. Найбільше тих, для кого міністерство має значення на Півдні, найменше – на Сході. Для старших міністерство є дещо важливішим, аніж для молодших респондентів. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше  2,8%. Терміни проведення: 29 квітня – 7 травня 2017 р.

Опитування було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» від імені Міжнародного республіканського інституту. 

Це щорічне дослідження забезпечує розширений погляд на ставлення громадян до місцевого самоврядування і муніципальних послуг.

Опитування було проведено у 22 обласних центрах України, які не перебувають під контролем російських або проросійських сил, а також в містах Маріуполь та Сєвєродонецьк на Донбасі. Дослідження базується на вибірці з більш ніж 19 000 респондентів.

Статистична похибка для кожного міста не перевищує ±3,5%. Досяжність респондентів у середньому склала 67,2%. Опитування було профінансовано Урядом Канади. 

Третє всеукраїнське муніципальне опитування from Ratinggroup

 Лідером рейтингу довіри серед національних політиків у Тернополі є Анатолій Гриценко. Йому довіряють 40% респондентів, не довіряють - 52%. Він єдиний з політиків, представлених у списку, рівень довіри до якого виріс з минулого року. До інших політичних діячів цей показник знизився. А.Садовому довіряють 28%, не довіряють - 66%, О.Тягнибоку довіряють 28%, не довіряють – 68%, Ю.Тимошенко – 25% та 72% відповідно, А.Парубію – 21% та 80%, О.Ляшку 21% та 77%, П.Порошенку – 20% та 77%, М.Саакашвілі – 18% та 74%, В.Гройсману – 16% та 78%, Ю.Бойко довіряють лише 2%, не довіряють – 78%. А.Яценюк – лідер рейтингу недовіри серед тернопільчан (87% не довіряють, 9% довіряють).

Лідером партійного рейтингу є ВО Свобода. За неї готові віддати свої голоси 13,3% опитаних, які мають намір взяти участь у виборах. 11,7% підтримують Батьківщину, 10,8% - БПП Солідарність, 9,6% − Громадянську позицію, 8,9% - Самопоміч, 8,2% - Радикальну партію. Рейтинги інших партій – менше 3%. Вагаються із вибором – 19%. Готовність взяти участь у виборах до ВРУ висловили 73% опитаних.

Лідером президентського рейтингу у Тернополі є Ю.Тимошенко. За неї готові проголосувати 14,5% опитаних, які мають намір взяти участь у виборах. П.Порошенка та А.Гриценка підтримують по 12%, О.Ляшка та О.Тягнибока – по 8,8%, А.Садового – 8,4%, Д.Яроша – 4,4%, А.Яценюка – 3,1%, Ю.Бойка трохи менше 1%, С.Тігіпка – близько 0,5%. 7% готові проголосувати за «іншого» кандидата. Не визначилися із вибором майже 20%. 

ВО Свобода однозначний лідер серед політичних сил на виборах до міської ради Тернополя. Цю політичну силу готові підтримати 21,8% тих, хто взяв би участь у голосуванні. 9,8% віддали б свої голоси за Батьківщину, 8,6% − за Громадянську позицію, 7,9% − за Самопоміч, 6,6% − БПП Солідарність, 6,0 – за Радикальну партію. Рейтинг інших партій – нижче 3%. Не визначилися зі своїм вибором 27,6% виборців. 

Аудиторія: мешканці Тернополя від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 600 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 4%. Терміни проведення: 17-29 березня 2017 р.

 За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», лише 24% опитаних українців вважають себе азартними людьми. 75% респондентів вважать, що їм не притаманна така риса. Азартних більше серед містян, чоловіків, молодших осіб, працюючих та більш освічених. 

46% опитаних позитивно ставляться до азартних ігор, які не передбачають грошових ставок або виграшів. Найкраще ставлення до такого виду розваг на Півдні. Також більш прихильні до них мешканці міст, чоловіки, молодші респонденти та більш забезпечені. Водночас, до ігор на гроші позитивно ставляться лише 11%. Загалом чим вищий рівень освіти та доходи, тим краще ставлення до подібних занять.

Понад 70% вважають, що азартні ігри можуть призвести до залежності, ще кожен п’ятий швидше згоден з цією думкою. Водночас лише 2-4% опитаних зазначили, що вони особисто або їхні родичі потрапляли у таку залежність.

74% респондентів вважають, що у випадку потрапляння в залежність від азартних ігор відповідальність в першу чергу за це несе сама людина. 22% говорять, що відповідальність повинен нести організатор таких розваг. 

67% респондентів вважають, що повнолітня людина має право грати в азартні ігри на гроші, 27% мають протилежну думку. Чоловіки, ті, хто мешкають у містах, молодші респонденти, більш освічені та заможніші сильніше переконані у тому, що повнолітня людина має право самостійно вирішувати грати, чи не грати їй у азартні ігри. 

Серед азартних ігор найбільш прихильно респонденти ставляться до лотерей – 32% підтримують такий вид занять, водночас 60% не підтримують. До ставок у букмекерських конторах позитивно ставляться 17%, негативно - 76%. До гри в казино позитивно відносяться 13%, негативно - 83%. До інтернет-казино – 8% та 86% відповідно, гри в карти на гроші − 8% та 88%, ігрових автоматів − 7% та 91%. Чим старші респонденти та чим нижчий їхній достаток, тим гірше ставлення до різного виду азартних ігор.

83% опитаних зазначили, що не грали за останні п’ять років в азартні ігри на гроші. Водночас 17% сказали, що мали такий досвід як мінімум один раз за цей період. Грали на гроші дещо більш жителі міст, чоловіки, молодші та більш забезпечені. Серед тих, хто вважає себе азартною людиною, таких практично половина. 

Серед ігор на гроші, в які респонденти грали за останні п’ять років, респонденти найчастіше називали лотереї (23% заявили, що мали такий досвід). Натомість в інші ігри респонденти грали нечасто. Ставки в букмекерських конторах як мінімум один раз за п’ять років робили 8% опитаних, грали на гральних автоматах 8%, в карти на гроші – 7%, інтернет-казино – 4%, казино – 3%. Частіше грали за останні п’ять років молодші та більш заможні респонденти. 

На питання «Хотіли б Ви зіграти в такі азартні ігри на гроші у майбутньому?» серед перелічених варіантів найчастіше респонденти обирали такий вид ігор як лотереї (21%). Зробити ставки у букмекерських конторах хотіли б лише 9% опитаних, зіграти в казино 8%, в карти на гроші – 6%, на гральних автоматах – 5%, в інтернет казино – 5% опитаних. Більше бажання зіграти у майбутньому в азартні ігри висловлювали молодші та більш заможніші респонденти.

Про заборону грального бізнесу в Україні знають 87% опитаних, не знають – 13%. Підтримують цю заборону 73%, не підтримують 22% опитаних. Тих, хто підтримує її, більше серед старших, жінок та менш заможних. 

Водночас оцінка наслідків заборони грального бізнесу протилежно різниться від підтримки її заборони. Лише 17% вважають, що вона виявилася успішною, натомість 71% говорять, що вона була скоріше або цілком неуспішною. 79% респондентів вважають, що заборона сприяла переходу цього виду діяльності у тіньовий сектор економіки (13% так не вважають), 57% вважають, що вона привела до зменшення надходжень до державного та місцевого бюджетів (27% так не вважають). 43% стверджують, що заборона грального бізнесу призвела до зменшення кількості робочих місць, водночас майже стільки ж мають протилежну думку. Майже половина переконані, що такі дії держави жодним чином не вплинули на зменшення кількості людей, які витрачають гроші на азартні ігри (40% мають іншу думку).  57% вважають, що заборона не сприяла зменшенню кількості залежних від азартних ігор людей. Водночас 33% висловили протилежну твердження. 

Серед азартних ігор, які можуть бути дозволені в Україні 58% опитаних зазначили, що такими можуть бути лотереї. 25% мають подібну думку про ставки в букмекерських конторах, 18% − щодо казино, 11% − щодо інтернет-казино, 9% − щодо ігрових автоматів, 7% − щодо гри в карти на гроші. Водночас третина опитаних вважають, що жодна із перелічених ігор не має бути дозволена в Україні. Чи молодші та заможніші респонденти, тим лояльніше у них ставлення до різного виду азартних ігор та дозволу їх організації в Україні. 

45% вважають, що немає жодних переваг від можливої легалізації грального бізнесу в Україні. Натомість 38% стверджують, що внаслідок легалізації держава могла б отримати додаткові гроші, які буде платити гральний бізнес як податки. Кожен п’ятий думає, що легалізація сприяла б зниженню корупції у цій сфері, або ж створенню нових робочих місць. По 12% переконані, що дозвіл на ведення ігрового бізнесу привернув би іноземних туристів в Україну, або ж сприяв розвитку підприємництва.

34% респондентів вважають, що однією із умов легалізації грального бізнесу є заснування спеціальних зон (наприклад як Лас-Вегас в США), де б дозволили будувати гральні заклади. 29% стверджують що легалізація можлива через встановлення для компаній, які займаються гральним бізнесом, високих штрафів або повного позбавлення ліцензії за порушення правил ведення бізнесу (наприклад, допуск неповнолітніх, залежних і т.п.). 22% думають, що дозволити відкривати гральні зали треба тільки в дорогих готелях для того, щоб обмежити аудиторію для гри тільки заможними громадянами. 21% переконані, що однією із умов легалізації повинно бути встановлення обов'язкової заборони на відвідування гральних закладів особам, яких відносять до залежних від азартних ігор (наприклад, на прохання родичів чи правоохоронних органів). Лише 8% переконані, що можна легалізувати гральний бізнес за умов повної свободи підприємців за виключенням сплати податків. Незважаючи на вищезазначене 36% все одно стверджують, що легалізація неприйнятна за жодних умов. 

Чверть опитаних вважають, що допустити на ігровий ринок України в разі його легалізації в найближчому майбутньому можна лише українські компанії, 7% думають, що такий дозвіл можна надати компаніям з ЄС, 2% − з США, і менше 1% − з Росії. 20% переконані, що не потрібно робити жодних обмежень для компаній з будь-якої країни світу. Водночас 40% стверджують, що такого дозволу не можна надавати нікому.

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 17-27 березня 2017 р.

 Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у лютому 2017 року, опитані найбільше погоджуються з думкою, що «Гроші – це свобода і відчуття безпеки» (індекс 1,9), трохи менше з такими тезами як «Гроші – це статус і влада» (індекс 1,7) та «Гроші слід економити і контролювати» (індекс 1,4), значно менше погоджуються з тим, що «Гроші – це імідж і повага» (індекс 0,5). З тезою про те, що «Гроші – це зло», респонденти не згодні (індекс -0,8).

Абсолютна більшість опитаних згодні з тим, що гроші важливі (90%), наявність заощаджень дозволяє почувати себе безпечніше (87%), гроші – це добре (85%) та гроші дають свободу і незалежність (79%).

82% опитаних погоджуються, що гроші є символом статусу в сучасному суспільстві, 80% визнають, що гроші – це влада, трохи більше 70% вірять, що з грошима можна всього досягти. 

Переважна більшість опитаних (74%) заявляють, що економно витрачають гроші та ретельно планують витрати; 64% вважають, що час – це гроші (при цьому майже чверть – не визначились зі своїм ставленням).

Дві третини респондентів цінують гроші дуже високо, трохи менше (61%) вважають, що гроші можуть дати можливість бути тим, ким вони хочуть бути. 

Майже половина переконані, що гроші змушують людей з оточення поважати їх, третина – не згодні з цим. 46% опитаних визнають, що гроші – найголовніше у їхньому житті, і майже стільки ж (41%) не визнають. 40% думають, що гроші дозволяють завести багато друзів, трохи більше (43%) у це не вірять.

Третина (32%) опитаних вважають, що гроші – це корінь усіх бід, при цьому майже половина (48%) не згодні з даним твердженням. Лише 27% відповіли, що гроші – це зло, тоді як більше половини (52%) не погодились з цим. 16% вважають, що гроші – це непристойно, водночас дві третини (68%) так не думають. 

Найбільшу підтримку серед респондентів знайшли твердження, що наявність заощаджень дозволяє почувати себе безпечніше та гроші важливі; найменшу – твердження про те, що гроші – це непристойно.

Думку, що гроші – це статус і влада, найбільше підтримують на Сході, найменше – на Заході. Мешканцям Сходу та Центру більш близька ідея про те, що гроші слід економити і контролювати. Цікаво, що на Заході найменше підтримують думку про те, що гроші – це свобода і відчуття безпеки, а також імідж і повага; в той самий час, тут найменше незгодних з тим, що гроші – це зло.

Молодші респонденти, порівняно зі старшими, втричі частіше поділяють думку, що гроші – це імідж і повага. Натомість, старші люди вдвічі частіше погоджуються з тим, що гроші – це зло. Ідея про те, що гроші слід економити і контролювати, більш близька старшому поколінню. 

Жінки, порівняно з чоловіками, більше схильні до думки, що гроші слід економити і контролювати, і менше – що гроші дають імідж та повагу. І ті й інші однаково вірять, що гроші – це свобода і відчуття безпеки.

Чим більш забезпечені люди, тим менше вони вважають, що гроші слід економити і контролювати, і тим більше підтримують думку, що гроші надають статус і владу, імідж і свободу. На противагу, найменш забезпечені вдвічі рідше не погоджуються з тим, що гроші – це зло і найменше погоджуються з тим, що гроші – це імідж і повага.

Половина опитаних українців (54%) вважають, що бідним бути не соромно, водночас третина (31%) думають навпаки. Переважна більшість опитаних (72%) вважають, що багатим бути не соромно.

На Сході країни найбільше підтримують тези про те, що бідним бути соромно, а багатим – не соромно. Чим старші респонденти, тим більше вони вважають, що бідним бути соромно, і тим менше, що соромно бути багатим. Чоловіки дещо більше у порівнянні з жінками соромляться як бідності, так і багатства.

40% опитаних хотіли б, щоб їх вважали багатою людиною, водночас стільки ж (41%) – не хотіли б, 19% – не визначились.

Найменше бажаючих здаватися багатими на Сході, проте і тих, що не визначились, там найбільше (третина). Серед містян та чоловіків дещо більше тих, хто хотів би, щоб знайомі вважали їх багатими, ніж серед селян та жінок. Чим молодші респонденти та чим більше вони забезпечені, тим більше серед них тих, хто хотів би здаватися багатим. 

Половина опитаних (52%) погодились з тим, що багаті люди можуть бути успішними та ефективними політиками, третина мають протилежну думку, 16% – не визначились.

На Сході та Заході найбільше тих, хто вважають, що багаті люди можуть бути успішними та ефективними політиками (61% та 58% відповідно), на Півдні – найменше (43%). Чим молодші респонденти, чим вищий рівень їх освіти та рівень доходів, тим більше вони схильні поділяти дане твердження.

Опитуваним найбільш комфортно спілкуватися з людьми приблизно однакового достатку (92%), трохи менш комфортно – із людьми нижчого достатку (84%), найменш комфортно – із людьми вищого достатку (65%). 

Жителям Сходу відносно менш комфортно спілкуватися з людьми нижчого та вищого достатку у порівнянні з мешканцями інших регіонів. В той же час, у Центрі люди найбільш спокійно ставляться до спілкування із більш заможними.

14% опитаних вважають, що їм достатньо грошей, які вони заробляють, 27% – скоріше не достатньо, більше половини (56%) – однозначно не достатньо. При цьому, абсолютна більшість опитаних (89%) хотіла б заробляти більше. 

На Заході країни дещо більше людей, яким достатньо зароблених грошей у порівнянні з іншими регіонами. Чим старші респонденти та чим вищі їх доходи, тим більше серед них тих, яким зароблених грошей достатньо; таких також більше серед чоловіків, аніж серед жінок.

Більшість (62%) опитаних вважають, що оптимальний робочий день повинен тривати 8 годин, 27% – за коротший робочий день (6-7 годин), лише 2% – готові працювати 10 годин і більше.

Тих, хто підтримує коротший робочий день (6-7 годин), більше на Заході та у Центрі країни. Менш тривалий робочий день також більше підтримують мешканці сіл, жінки, молодші респонденти та ті, чий рівень освіти є вищим. Цікаво, що малозабезпечені та бідні люди підтримують короткий робочий день більше, порівняно з тими, в кого доходи вищі.

Довше працювати задля додаткового заробітку готові більше половини (56%) опитаних, третина (32%) – не готові.

Найбільше тих, хто готові працювати більше часу задля додаткового заробітку, на Заході, найменше – на Сході. Чим молодші респонденти та чим вищий рівень їх доходу, тим більша серед них готовність працювати понаднормово задля отримання додаткового заробітку; таких також  більше серед чоловіків, аніж серед жінок. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 9-19 лютого 2017 р.

 За результатами опитування Соціологічної групи «Рейтинг», майже дві третини опитаних (59%) не задоволені державними медичними послугами за останні п’ять років. Кількість задоволених є вдвічі меншою (32%). Рівень задоволеності цим видом послуг дещо вищий серед селян, аніж серед містян. В той же час, у райцентрах області рівень задоволеності найнижчий.

23% респондентів вважають, що за останні два роки загальна якість державних медичних послуг в області покращилася; такий самий відсоток опитаних відзначили покращення загальної якості медичних послуг, отриманих ними особисто. При цьому, 38-39% опитаних не відзначили жодних змін. В селах люди більш схильні відзначати позитивні зміни порівняно з містами (у райцентрах оцінки найнижчі). 

Якість медичного обслуговування у державних лікувальних закладах 52% опитаних оцінюють негативно, тоді як 40% – позитивно. При цьому більше негативних оцінок дають мешканці міст, аніж сільське населення (56% проти 48%), а також ті, хто відвідує лікарів дуже рідко, аніж ті, хто користується їх послугами часто (63% проти 54%). З огляду на інші фактори, найбільш критичними в своїх оцінках є молодь, люди з неповнолітніми дітьми, бідні та малозабезпечені верстви населення. 

У той же час якість медичного обслуговування у приватних лікувальних закладах більше 52% опитаних оцінюють позитивно, 12% – негативно, більш ніж третина не змогли дати оцінок. Люди молодого і середнього віку, більш забезпечені, а також ті, хто відвідує лікарів частіше, більш схильні оцінювати приватну медицину позитивно. 

40% опитаних підтвердили (і майже стільки ж не підтвердили), що були свідками реконструкції або ремонту лікарень за останні два роки. Про оновлення лікарняних приміщень значно частіше згадували в селах, аніж в містах (50% проти 30%). 

22% опитаних консультуються з лікарем або медичним спеціалістом із приводу стану свого здоров'я чи надання будь-яких рекомендацій щодо стану свого здоров'я рідше ніж раз на рік, 27% – кожен рік, чверть – кожні 6 місяців, 15% – кожні 3 місяці і лише 7% користуються такою послугою щомісяця. Містяни, люди середнього та старшого віку, жінки, бідніші зазвичай частіше за інших спілкуються з медиками (принаймні кожні 6 місяців). 

Переважна більшість (67%) опитаних знають, хто є їхнім сімейним лікарем або терапевтом. Рівень обізнаності вищий серед селян, жінок, осіб середнього та старшого віку та людей з дітьми. Більше половини (54%) усіх опитаних повністю або частково довіряють своєму сімейному лікарю. При цьому жінки та старші люди демонструють більшу довіру лікареві, аніж чоловіки та молодь. Важливо, що більшість серед тих, хто знає свого сімейного лікаря, довіряють йому (74%).

91% респондентів вважає за необхідне проконсультуватися з лікарем перед тим, як розпочати своє лікування. Половині опитаних, як правило, є зрозумілою схема лікування, яку надав лікар, третині – частково зрозумілим. Респонденти з вищою освітою та забезпечені скоріше розуміють призначення, аніж не розуміють. 

Більшість респондентів після консультації з лікарем та призначення лікування повністю або частково дослухаються до призначення лікаря (40% і 31% відповідно), 7% – самостійно приймають рішення щодо власного лікування, не зважаючи на призначення, 14% – консультуються ще з одним лікарем. Жінки більш схильні дослухатися до призначень лікаря, аніж чоловіки. Набагато більше виконують призначення лікаря ті, хто його знають (47% проти 24%) та особливо ті, хто йому довіряють (59% проти 9%).  

Переважна більшість опитаних (87%) довіряє медичним рекомендаціям медпрацівників,  71% – аптекарів та фармацевтів, 70% – близьких та знайомих. Медичним рекомендаціям на телебаченні, в Інтернеті, в пресі та на радіо довіряє набагато менша кількість опитаних – 28%, 26%, 22% та 19% відповідно. Більше довіри інформації з Інтернету спостерігається з боку молоді, тоді як старші більше орієнтуються на ТБ та пресу. Цікаво, що 15% довірять порадам, отриманим від народних цілителів та ворожбитів, при чому серед старших цей показник є вдвічі вищим, аніж серед молоді (21% проти 10%).

Під час вибору лікувального закладу 58% найбільше звертають увагу на професіоналізм та досвід лікарів, 48% – на довіру до лікарів у цьому закладі, 39% – на хороше ставлення з боку лікарів та персоналу до пацієнтів, 29% – на наявність сучасного медичного обладнання. На комфортні умови лікування, можливість отримання пільгових послуг (консультацій, ліків) та швидкість обслуговування у закладі звертають увагу дещо менше – 19%, 18% та 16% респондентів відповідно. Більше уваги на професіоналізм лікарів та їх ставлення до пацієнтів звертають мешканці сіл, люди молодого та середнього віку та більш забезпечені. Наявність сучасного медичного обладнання є відносно більш важливим для молоді. Та ж сама молодь, а також мешканці міст та більш забезпечені люди більш схильні орієнтуватися на комфортні умови лікування під час вибору лікувального закладу. Закономірно, що бідні люди та особи старшого віку більше звертають увагу на можливість отримання пільгових послуг порівняно з молодшими і більш забезпеченими; для останніх у свою чергу більш важливою є швидкість обслуговування у закладі. 

15% респондентів вимірюють артеріальний тиск щодня, 26% – кілька разів на місяць, 15% і 14% – кожні 3 та 6 місяців, 10% – раз на рік, 16% – рідше ніж раз на рік. 

Третина респондентів зізналася, що жодного разу не мала проблем з артеріальним тиском, 18% – мають такі проблеми кілька разів на місяць, по 14% – кожні 6 і 3 місяців, 10% – рідше 1 разу на рік, в той час як 6% – щодня. Проблеми з артеріальним тиском частіше виникають у жінок і людей старшого віку; вони ж частіше його перевіряють. Чим бідніші люди та чим частіше вони відчувають стрес, тим регулярніше стикаються з проблемами з артеріальним тиском. 

Вагу свого тіла щоденно вимірюють 14% опитаних, 24% – кілька разів на місяць, по 15% – кожні 3 та 6 місяців, 13% – раз на рік, 16% – рідше ніж раз на рік. Молодь і люди середнього віку відносно частіше вимірюють вагу свого тіла порівняно зі старшими людьми.

Більше третини (35%) респондентів роблять електрокардіограму рідше 1 разу на рік, така ж кількість – кожен рік, 16% – кожні 6 місяців, лише 4 і 2% – кожні 3 місяці або кілька разів на місяць відповідно. Жінки дещо частіше проходять дану процедуру, аніж чоловіки. Також чим старші респонденти, тим частіше вони роблять електрокардіограму.

35% опитаних перевіряють рівень цукру в крові рідше ніж раз на рік, чверть – кожен рік, 15% – кожні 6 місяців, 7% – кожні 3 місяці, лише 2 і 1% – кілька разів на місяць або кожен день відповідно, 16% – не змогли відповісти. Жінки і старші люди вдаються до перевірок рівня цукру у крові дещо частіше.

37% респондентів перевіряють рівень холестерину у крові рідше 1 разу на рік, 19% – кожен рік, 13% – кожні 6 місяців, лише 5 і 2% – кожні 3 місяці або кілька разів на місяць відповідно, чверть – не змогли відповісти. Жінки у порівнянні з чоловіками дещо частіше вдаються до перевірок холестерину у крові, а люди середнього та старшого віку – частіше за молодь. 

Майже половина (45%) опитаних заявила, що ніколи не зверталася за медичним обслуговуванням, пов’язаним із серцево-судинними захворюваннями. 10% мали подібний досвід кілька років тому, 16% – рік тому і більше, 20% – кілька місяців тому, 6% – кілька тижнів тому, і 1% – нещодавно. Серед тих, хто звертався за подібними послугами протягом останніх місяців, дещо більше містян, аніж селян (31% проти 22%), жінок більше, аніж чоловіків (32% проти 20%), майже вдвічі більше бідних, аніж забезпечених (38% проти 20%) і втричі більше людей старшого віку, аніж молоді (43% проти 13%). 

Більше половини опитаних не вживають ліків для нормалізації артеріального тиску, 45% – вживають; абсолютна більшість не приймає ліків для нормалізації рівня цукру та холестерину у крові. Серед тих, хто має проблеми з артеріальним тиском принаймні раз на півроку дві третини вживають ліки для нормалізації тиску, 10% і 9 % – для нормалізації рівня цукру і холестерину у крові відповідно. 

При виявленні проблем із артеріальним тиском третина опитаних приймає ліки на основі власних знань і досвіду, стільки ж – препарати, рекомендовані лікарем, 15% – відразу звертаються до лікаря, 10% – користуються засобами народної медицини. 7% взагалі нічого не роблять у даній ситуації – таких більше серед молоді і людей середнього віку. Керуватися власним досвідом і знаннями щодо необхідних ліків більш схильні селяни, старші люди та жінки.  

79% має звичку прогулюватися на свіжому повітрі щодня, 15% – кілька разів на тиждень, 5% і 1% – кілька разів або раз на місяць відповідно. Значно більше часу на свіжому повітрі проводять сільські мешканці, відносно більше жінки та старші люди.

43% респондентів зазначили, що вживають свіжі фрукти та овочі щодня, майже стільки ж (41%) – кілька разів на тиждень, 13% – кілька разів на місяць, 3% – раз на місяць або рідше. Свіжі продукти  дещо більше схильні споживати селяни, молодь та жінки.

Майже третина опитаних вказали, що вживають м’ясо щодня, більше половини – кілька разів на тиждень, 15% – кілька разів на місяць, 3% – раз на місяць або рідше, 1% – не вживають ніколи. Закономірно, кількість чоловіків, які вживають м’ясні продукти щоденно, є дещо більшою у порівнянні з жінками; у свою чергу селяни і молодь споживають м’ясо частіше за містян і старших людей.

Близько третини респондентів щоденно споживають кондитерські вироби та випічку (серед них більше молоді, чоловіків і селян), 43% – кілька разів на тиждень, чверть – кілька разів на місяць, 6% – раз на місяць або рідше, 1% – ніколи. 

18% опитаних зізналися у щоденному вживанні смаженої, жирної їжі, майже половина – кілька разів на тиждень, чверть – кілька разів на місяць, 10% – раз на місяць або рідше, 2% – не вживають ніколи. Серед тих, хто її вживає щодня, чоловіків вдвічі більше, ніж жінок та молоді.  

10% відзначили щоденне вживання безалкогольних газованих напоїв, 25% – кілька разів на тиждень, по 24% – кілька разів на місяць та раз на місяць або рідше, 16% – не вживають ніколи. Серед останніх переважно більше жінок, старших людей та міського населення. 

Майже половина (47%) респондентів відзначили, що вживають алкогольні напої раз на місяць або рідше, чверть – кілька разів на місяць, 7% – кілька разів на тиждень, 1% – щодня. Майже чверть (22%) опитаних не споживають спиртного взагалі – серед них втричі більше жінок, аніж чоловіків, майже в чотири рази більше старших людей, аніж молоді.

Щодня фізичними вправами та спортом займаються лише 14% респондентів, 22% – кілька разів на тиждень, 18% – кілька разів на місяць, 16% – раз на місяць або рідше. 28% опитаних взагалі не займаються спортом – таких вдвічі більше серед старших людей, а також серед жінок і селян. 

74% опитаних не палять, з них 60% – ніколи не палили і 14% – кинули. З тих, хто палять, 7% випалюють 1-5 сигарет в день, 8% – 6-12  сигарет, 9% – 13-20, 2% – більше 20. Серед молоді таких, що палять майже вдвічі більше у порівняння з людьми віком 51 і старше, серед чоловіків таких в п’ять разів більше, ніж серед жінок. Менше палять люди з низькими доходами та ті, які хто півроку мають проблеми з тиском. 

Стрес або подібні відчуття щоденно відчували 7% опитаних, майже одна п’ята – кілька разів на тиждень, 43% – кілька разів на місяць; третина респондентів не відчувають стресу ніколи. Жінки і міське населення частіше схильні перебувати у стресовому стані порівняно з чоловіками і сільськими мешканцями. Серед тих, хто не має проблем з тиском, майже вдвічі більше тих, хто ніколи не відчуває стресу у порівнянні з тими, хто страждає на тиск принаймні раз на півроку.  

28% опитаних дають позитивні оцінки якості медичного обслуговування, пов’язаного із серцево-судинними захворюваннями, у власному населеному пункті, чверть – оцінюють якість обслуговування негативно. При цьому 40% респондентів взагалі не зверталися до відповідних закладів. Міське населення в цілому більш критичне у своїх оцінках порівняно з сільським. Важливо відзначити, що у райцентрах області якість медичного обслуговування оцінюють найгірше.  

Якість лікування серцево-судинних захворювань на обласному рівні понад чверть опитаних оцінює позитивно, 13% – негативно; при цьому тих, що не зверталися по лікування – половина. Серед тих, хто позитивно оцінює даний аспект, більше селян, аніж містян. 65% опитаних не зверталися по даний вид послуг в інших містах України. Серед тих, хто зверталися, 12% оцінюють якість послуг позитивно, 5% − негативно.

Третина респондентів у випадку виникнення проблем із серцево-судинною системою звертаються до мiської/районної лiкарні, поліклініки, 16% – до Рівненської обласної клiнiчної лiкарні, 11% – до обласного клінічного лікувально-діагностичного центру ім. В.Поліщука, 9% – до сімейного лікаря (лікарської амбулаторії), 8% - до швидкої медичної допомоги, по 5% – до приватних медичних закладів і фельдшерсько-акушерських пунктів. 

Кращі оцінки респондентів з огляду на якість медичного обслуговування у кардіологічних відділах отримали такі заклади: мiські/районні лiкарні, поліклініки – майже третина позитивних оцінок, сімейний лікар – 21%, швидка медична допомога та Рівненська обласна клiнiчна лiкарня – по 20%, обласний клінічний лікувально-діагностичний центр ім. В.Поліщука – 18%, приватні заклади – 14%, ФАПи – 13%. 

42% опитаних вважають, що у їхньому населеному пункті достатньо закладів, що займаються лікуванням серцево-судинних захворювань, майже половина (48%) – недостатньо. Останню тезу поділяє 61% опитаного сільського населення і 35% населення міст. 

Абсолютна більшість (91%) респондентів погоджуються, що наявність зайвої ваги впливає на розвиток серцево-судинних хвороб; 63% згодні, що артеріальний тиск 140/90 є високим. При цьому, 68% обізнані про симптоми при пониженому артеріальному тиску, 65% – знають про методи лікування у такому випадку (при підвищеному артеріальному тиску – 74 і 68% відповідно).

Переважна більшість опитаних згодні, що для профілактики і попередження серцево-судинних захворювань дуже важливо не палити (79%) та не зловживати алкоголем (75%), більшість вважає дуже важливим дотримуватися правил здорового харчування (67%), підтримувати вагу свого тіла в межах норми (68%), займатися спортом (67%), проходити профілактичні медичні обстеження (61%). 

79% респондентів зазначили, що отримують медичну інформацію від лікарів, 39% – від друзів та сім’ї, третина – від аптекаря або фармацевта, 19% – з телевізійних програм, 16% – з Інтернету, 7% і менше – з радіо, журналів, від народних цілителів, релігійних лідерів та священників тощо. 

Серед тих, хто отримували інформацію про профілактику хвороб серцево-судинної системи та кровообігу останнім часом, чверть отримували її від сімейного лікаря, 18% – з оголошень в медичних закладах, по 11% – з телебачення (радіо) та від друзів, 7% – з мережі Інтернет, 3% – з газет і журналів. 46% - не отримували жодної інформації – серед них більше молоді, чоловіків та селян. 

Більшість респондентів (74%) нічого не знають про те, що Рівненська область є учасником спільного проекту Світового Банку та Міністерства охорони здоров’я України «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей», який передбачає підвищення ефективності лікування та профілактику хвороб системи кровообігу. При цьому, у райцентрах області люди найменше обізнані про даний проект. 17% – щось чули про це і лише 7% – знають. При цьому переважна більшість (73%) опитаних вважають запровадження даного проекту важливим. Лише 10% з цим не погоджуються. Серед тих, хто знає про проект, вважають його дуже важливим майже 60%. 

На думку половини респондентів, із запровадженням даного проекту загальна ситуація із серцево-судинними захворюваннями в області покращиться, 20% – думають, що ситуація не зміниться (така ж кількість тих, хто не може відповісти), лише 6% – погіршиться. Серед тих, хто знає про проект, майже 70% вважають, що ситуація покращиться. Позитивно налаштованих дещо більше серед молоді і людей середнього віку, а також серед сільського населення.

47% опитаних вірять, що ситуація у системі охорони здоров’я покращиться внаслідок медичної реформи у найближчі один-два роки, третина – залишиться на тому ж рівні, 7% – погіршиться. 

Аудиторія: населення Рівненської області від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, районами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 3,5%. Терміни проведення: 21-30 грудня 2016 р.

 Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у грудні 2016 року, 60% опитаних заявили, що працюють, 40% - ні. Серед тих, хто не працює, третина (32%) – пенсіонери, 27% - займаються домашнім господарством та доглядають за дітьми, 13% - навчаються, 21% - безробітні, але шукають роботу, 6% - безробітні і не шукають роботу.

Найбільше працюючих на Сході (67%), дещо менше – на Заході (57%). Чим вища освіта респондентів, тим більше серед них працюючих.

Оцінюючи умови праці, більшість респондентів, які працюють, відзначають відсутність вібрації, шуму, забрудненості повітря, незначні фізичні зусилля, комфортні освітлення та температуру. Водночас, близько половини опитаних відзначають дуже високу нервову напругу.

Взаємовідносини з керівництвом і співробітниками більшість респондентів оцінюють як дружні та комфортні.

88% з тих, хто працює, – наймані працівники, 12% – самозайняті (підприємці, працюють у сімейному бізнесі і т.д.).

Абсолютна більшість (89%) опитаних працюють повний робочий день, 11% - неповний. По змінах працюють 30% респондентів, 70% - працюють не по змінах. 22% працюють в нічний час, 78% - не працюють вночі. 

Жінки, мешканці сiл та бідні респонденти відносно частіше працюють неповний робочий день. Старші, бідні та респонденти з середньою освітою частіше працюють по змінах. Чим вища освіта та рівень доходів, тим менше серед респондентів тих, хто працює в нічний час. Серед чоловіків вдвічі більше тих, хто працює в нічний час, ніж серед жінок.

Майже у половини (47%) опитаних, які мають роботу, винагорода залежить від власних зусиль та продуктивності, у практично стількох же (46%) – не залежить, 7% - не визначились. 

12% опитаних мають додаткову зайнятість до основного місця праці, 88% - не мають. 17% опитаних мають у підпорядкуванні інших працівників, тоді як 83% - не мають.

Чим молодші респонденти та чим більше їх доходи, тим більше серед них тих, хто вважає, що винагорода на роботі залежить від власних зусиль та продуктивності. 

Серед найменш забезпечених респондентів найбільше тих, хто має додаткову зайнятість до основного місця праці.

На Заході та у Центрі найбільше (19% та 20% відповідно) респондентів мають у підпорядкуванні інших працівників, на Сході – вдвічі менше (11%).

39% працюють понаднормово, з них майже дві третини (62%) – за додаткову оплату, а 38% - без додаткової оплати праці. Чим більш забезпечені респонденти, тим більше серед них тих, хто працює понаднормово. Чоловіки працюють понаднормово відносно частіше, ніж жінки.

Половина (52%) респондентів вважає, що вони досягли балансу між роботою та особистим життям, 37% недостатньо часу для особистого життя, 4% - для професійної реалізації, 7% - не визначились.

Аудиторія: працездатне населення України (чоловіки - 18-65 років, жінки – 18-60 років). Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1580 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,5%. Терміни проведення: 1-10 грудня 2016 р.

 Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у грудні 2016 року, найменший щоденний рівень стресу у респондентів викликають сімейні стосунки, професійна діяльність та зовнішнє оточення, найбільший – війна та військова загроза, соціально-політична нестабільність в країні, корупція та власний фінансовий стан.

Половина опитаних оцінюють матеріальний стан своєї сім’ї як задовільний. Лише 15% вважають, що мають більш-менш достатньо коштів для життя. Водночас третина заявляють про власну бідність. Тих, хто вважає себе бідним, більше на Сході, серед старших осіб, селян, респондентів з поганим станом здоров’я та з низьким рівнем освіти. 

Трохи менше половини опитаних оцінюють свої житлово-побутові умови як середні, більше третини – як комфортні, кожен п'ятий -як погані. 

Про найгірші житлово-побутові умови частіше заявляли мешканці Сходу та Півдня. Чим вищий рівень освіти респондентів та чим вищий рівень доходів, тим краще вони оцінюють власні житлові умови.

42% опитаних вважають, що повністю контролюють своє життя та є вільними у своїх рішеннях, приблизно стільки ж вважають, що вони частково контролюють власне життя. Натомість 19% заявляють, що майже не мають ніякого контролю над власною долею. Найбільше осіб, що заявляли про відсутність контролю над власним життям на Сході, серед осіб старше 50 років, бідних та респондентів із поганим станом здоров’я. 

Лише 18% респондентів оцінюють своє соціальне становище як високе. Половина відносить себе до середнього становища. Натомість чверть вважають, що належать до нижчих прошарків суспільства. Останніх найбільше на Сході, серед старших та серед бідних. 

Близько третини опитаних повністю задоволені своїм життям, приблизно половина – скоріше задоволені, чверть - не задоволені. На Сході останніх майже 40%. Не задоволених життям більше серед тих, кому за 50 років, та респондентів з низьким рівнем достатку. 

82% опитаних вважають, що у разі необхідності можуть отримати емоційну підтримку від інших людей, 9% - мають протилежну думку, 9% - не визначились. 77% заявили, що зможуть отримати фізичну допомогу, 13% - сказали, що не зможуть, 10% - не визначились. На фінансову підтримку розраховують трохи менше – 69%, водночас 20% вважають, що не отримають грошову підтримку і 11% - не визначились.

Чим молодші респонденти та чим вищий рівень їх доходу, тим більше серед них вважають, що отримають емоційну підтримку в разі необхідності. Найбільше тих, хто сказав, що може розраховувати на фізичну підтримку серед мешканців Центру, молодших респондентів, а також, більш забезпечених.

Тенденція щодо отримання фінансової підтримки така сама як і емоційної та фізичної - молодші респонденти та забезпечені опитані заявляють про таку можливість частіше.

Мало хто з опитаних заявив про свою участь у громадських об'єднаннях. Лише 7% визнали, що є членами релігійних організацій, 5% - належать до професійних клубів, по 3% - до мистецьких чи громадських недержавних об'єднань, 2% - є членами політичних партій. 

Майже третина опитаних вважають, що обов’язки по веденню домогосподарства розподілені порівну, чверть (24%) виконують більшість обов’язків самостійно, у 20% більшу частину обов’язків виконує інший член сім’ї, у 14% всі обов’язки покладені на респондента, і лише в 5% - всі обов’язки покладені на іншого члена сім’ї. Серед тих, хто виконує більшість обов’язків, в чотири рази більше жінок. 

Близько третини респондентів вважають, що їх професія має високий престиж, близько половини – середній, чверть - низький. 

Аудиторія: працездатне населення України (чоловіки - 18-65 років, жінки – 18-60 років). Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1580 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,5%. Терміни проведення: 1-10 грудня 2016 р.

 Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» серед тих, хто працював за кордоном протягом останніх 5 років, більшість (77%) виїжджали на сезонні роботи, лише 15% працювали на постійній основі, 7% – мали інший тип робіт. 

Третина опитаних працювали за кордоном цього року, чверть – в минулому році, водночас, кожен п’ятий – 5 років тому.

Майже третина (31%) перебували на роботі за кордоном близько півроку, 21% - декілька місяців, 15% - більше року, по 14% - до року або кілька років, 5% - не дали відповіді на це питання.

Серед тих, хто працював в країнах ЄС, дещо більше працюючих на постійній основі, ніж серед тих, хто працював в Росії. Також на постійній роботі працювало більше жінок та респондентів з вищою освітою.

Більше всього опитаних виїжджали на роботу у Польщу – 36%, на другому місці Росія (25%), по 5% працювали у Чехії та Німеччині, 3% - в Італії, решта – в інших країнах, переважно, Західної Європи. Майже 30% респондентів відмовилась відповідати на це запитання.

Серед мешканців Заходу і Центру більшість працювали в Польщі, на Півдні та особливо Сході – в Росії.

Серед тих, хто працював за кордоном, майже половина працювали у сфері будівництва та ремонту (43%), вдвічі менше (23%)  на сільськогосподарських роботах, 10%  на роботах по дому, по 3% мали досвід роботи в IT, догляді за дітьми, ресторанному бізнесі (кухарі, офіціанти, прибирання). По 2% працювали в готельному бізнесі, офісними працівниками, медичним персоналом. По 1% заявили, що працювали прибиральниками та в сфері послуг (перукарі, масажисти, майстри).

Більшість тих, хто працював у сфері будівництва працювали в Росії, тоді як в країнах ЄС працювали більше на сільськогосподарських роботах та у сфері роботи по дому.

Більшість опитаних задоволені рівнем заробітку, який отримували, працюючи за кордоном (19% – дуже задоволені, 62% - скоріше задоволені). Найбільше незадоволених розміром заробітку на Сході країни. 

18% опитаних особисто стикалися з випадками шахрайства в Україні при оформленні офіційних документів для працевлаштування за кордоном, 78% - не стикались, 4% - не визначились.

Третина (31%) опитаних особисто стикалися з невідповідністю між заявленими умовами працевлаштування і тими, що отримали на місці роботи за кордоном, 58% - не стикалися, 11% - не відповіли на це питання.

35% опитаних працювали за кордоном офіційно, 61% - неофіційно, 4% - не дали відповіді.

Найбільше тих, хто працював офіційно за кордоном серед заробітчан зі Сходу (44%), найменше  з Півдня (27%). Серед тих, хто працював в країнах ЄС, вдвічі більше офіційно працюючих (36%), ніж серед тих, хто працював в Росії. Більше офіційно оформлених на роботу серед старших респондентів та тих, що мають вищу освіту.

Більше тих, хто особисто стикався з невідповідністю між заявленими умовами працевлаштування і тими, що отримали на місці роботи за кордоном, серед чоловіків, старших та тих, хто працював в країнах ЄС.

Серед проблем з якими найчастіше стикалися респонденти під час роботи за кордоном опитані відзначили мовний барєр та відчуття другосортності (по 27%). Ще 22% відзначили відсутність договору з роботодавцем, по 18% - погані житлові умови та проблеми з медичним забезпеченням. 13% заявили про неоплачувану понаднормову працю, 11% стикалися з відмовою в оплаті роботи, 8% - з дискримінацією за національною ознакою, 6% - проблеми з правоохоронцями, 2% - з рекетом та криміналом. Водночас більше третини (38%) відзначили, що вони не мали жодних проблем під час роботи за кордоном

Відчуття другосортності (33%), мовний бар’єр (39%) та проблеми з медичним забезпеченням (30%) переважали як проблема серед тих, хто працював в країнах ЄС, тоді як для тих, хто працював в Росії, на першому місці – погані житлові умови (30%), потім - відсутність договору з роботодавцем (27%). Більше половини тих, хто працював в Росії, не мали жодних проблем, тоді як, серед тих, хто працював в країнах ЄС, таких лише 30%.

Більшість (71%) заробітчан хотіли б у майбутньому знову працювати за кордоном, 11% - скоріше не хотіли б, 5% - однозначно не хотіли б, 13% - не визначились.

Найбільша кількість респондентів хотіли б працювати у Німеччині (23%) та Польщі (22%), близько 10% – в Італії, США, Англії, по 6-7% – в Чехії та Росії. 18%  не визначились. 

Найбільше допомоги респонденти потребують у питаннях пошуку роботи (32%), допомоги в отриманні візи (28%), медичному обслуговуванні (25%). Менш пріоритетними є питання адаптації до умов проживання в іншій країні (20%), захисту прав і свобод людини за кордоном (18%), юридичних консультацій (15%), проведення переговорів з потенційним роботодавцем (13%), пошуку житла (13%), допомоги з прибуттям до місця проживання чи роботи (12%), страхуванні (10%). 9% відзначили, що не потребують жодної допомоги, 7% - не визначились.

Серед тих, хто працював в країнах ЄС більше тих, хто потребував би допомоги у отриманні візи, адаптації до умов проживання в країні та юридичних консультаціях. Натомість серед тих, хто працював в Росії більше тих, хто бажав би допомоги в медичному обслуговуванні та страхуванні. 

Серед тих, хто працював неофіційно відносно більше тих, хто потребував би допомоги у пошуку роботи та переговорах з потенційним роботодавцем. Натомість серед тих, хто працював офіційно більше тих, хто хотів би допомоги з медичним обслуговуванням та юридичними консультаціями. 

Аудиторія: респонденти, які працювали за кордоном протягом останніх 5 років. Вибіркова сукупність: 436 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 5%. Терміни проведення: 1-10 грудня 2016 р.

 За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у грудні 2016 року, дві третини опитаних знають, хто є їхнім сімейним лікарем або терапевтом, інша третина – не знають. Чим старші респонденти, тим більша їхня обізнаність про сімейного лікаря. Жінки більше володіють цією інформацією, аніж чоловіки. 

53% опитаних довіряють своєму сімейному лікареві, 21% натомість не довіряють, 26% не змогли оцінити свій рівень довіри до нього. Рівень довіри прямо залежить від частоти відвідувань лікарів респондентами та їхнього рівня обізнаності про нього – серед тих, хто знає свого сімейного лікаря, майже 80% йому довіряють. Жінки та особи старшого віку більше довіряють лікареві, аніж чоловіки та молодші.  

Майже половина (48%) заявляють, що сімейний лікар надавав їм поради щодо попередження захворювань або рекомендації щодо здорового способу життя. Водночас стільки ж запевнили, що не отримували подібних рекомендацій. Серед тих, хто отримував ці поради 82%, довіряють своєму сімейному лікареві. 

37% опитаних консультуються із лікарем або будь-яким медичним спеціалістом  із приводу стану свого здоров'я чи надання будь-яких рекомендацій щодо стану свого здоров'я рідше аніж раз на рік. Чверть користуються такою послугою один раз в рік, 17% − консультуються з лікарем принаймні кожні 6 місяців, 10% − кожні три місяця, 5% − щомісяця. Жінки частіше спілкуються з медиками стосовно свого здоров’я або ж рекомендацій, аніж чоловіки. Також особи старшого віку частіше відвідують лікарів аніж молодь.

42% респондентів заявили, що мають від одного до трьох захворювань, які турбують їх у даний момент. 17% зазначили, що страждають від більше як чотирьох хвороб. Натомість третина заявила, що не мають жодних проблем із здоров’ям на даний час. Стан здоров’я залежить від віку – чим старші респонденти, ти більше серед них тих, кого хвилюють захворювання. Чоловіки менше скаржаться на своє здоров’я аніж жінки. 

27% опитаних перевіряли своє серце та судини цього року, ще 16% заявили, що проходили подібні обстеження у минулому році, 20% − більше аніж два роки тому, а 12% − більше аніж чотири роки тому. 18% взагалі не перевіряли стан серцево-судинної системи. Найбільше тих, хто перевірявся на предмет серцево-судинних захворювань цього року серед мешканців Півдня (31%) та Сходу (40%). Натомість чверть опитаних з Заходу взагалі ніколи не проходила подібних обстежень. Знову ж таки, серед осіб старшого віку більше тих, хто проходив подібні перевірки цього року, аніж серед молоді. Також подібних респондентів більше серед жінок, аніж серед чоловіків.

Дві третини опитаних не приймають ліків або вітамінів для лікування або попередження серцевих захворювань, третина – приймають. 42% жінок вживають «серцеві» ліки, серед чоловіків таких лише 22%. Половина опитаних старше 51-го року також приймають подібні препарати. Серед тих, хто часто звертається до лікарів або цього року проходив обстеження серцево-судинної системи, таких майже дві третини.

39% опитаних довіряють новинам про зміни в медичній галузі, які поширюються на телебаченні, натомість 56% − не довіряють. До подібної інформації, яка поширюється в інтернеті з довірою ставиться 36% респондентів, натомість 39% не довіряють їй, крім того 26% не змогли оцінити свій рівень довіри до медичних новин з всесвітньої павутини. До такої інформації в друкованій пресі з довірою ставляться 29% опитаних, з недовірою – 56%, медичним новинам на радіо довіряють 27% опитаних, не довіряють 52%. Серед мешканців Заходу найбільше тих, хто довіряє новинам про зміни в медичній галузі в усіх видах ЗМІ. Найменше таких серед мешканців Сходу. Молодь більше довіряє подібній інформації з мережі Інтернет, старше покоління – з телебачення. Жінки дещо більше довіряють таким новинам на телебаченні, аніж чоловіки. 

76% респондентів довіряють пожежно-рятувальній службі у їх регіоні, 14% − не довіряють. Службі швидкої медичної допомоги довіряють 74% опитаних, не довіряють – 22%. Медичним закладам (поліклінікам, лікарням) довіряють 57%, не довіряють – 36%, аптекам довіряють 55%, не довіряють – 38%, поліції довіряють 48% опитаних, не довіряють – 45%.

Складається ситуація, коли люди з одного боку не задоволені станом медицини і вважають, що загальна якість державних медичних послуг в країні погіршується або не змінюється, з іншого – продовжують довіряти медичним закладам і лікарям.

Серед останніх урядових ініціатив щодо реформування медичної сфери респонденти найбільше підтримують відшкодування пацієнтам витрат на ліки від діабету, астми та серцево-судинних захворювань (84%) та запровадження обов’язково медичного страхування (64%). Створення Центрів громадського здоров’я підтримують 58%, не підтримують 21%, 22% не змогли визначитися; запровадження стандартизованих протоколів лікування підтримують 57%, не підтримують 12%, 30% не змогли визначитися; ухвалення концепції розвитку системи громадського здоров’я підтримують 57%, не підтримують – 22%, така ж кількість не змогла оцінити; запровадження механізму контрактів, що зумовить підвищення зарплат лікаря, підтримують 44% опитаних, не підтримують 35%, 21% не відповіли на це питання, укладання контрактів із гарантованою ціною за лікування підтримують 38% опитаних, не підтримують − 42%, не змогли оцінити – 20%; заснування госпітальних округів підтримують 36%, водночас не підтримують 44%, 20% не змогли визначитися із своїми оцінками. 

З 64% у жовтні ц.р. до 69% у грудні зріс рівень підтримки ініціативи щодо створення фельдшерської служби з метою надання першої медичної допомоги при травматичних ситуаціях, щоб врятувати життя пацієнта, доки він не отримає повноцінного і незалежного лікування у відділенні швидкої допомоги. Водночас практично не змінився рівень підтримки скасування Наказу №33, згідно з яким бюджетні державні кошти виділялись медичним установам на підставі кількості лікарняних ліжок. Цю ініціативу як і восени підтримують дещо більше половини опитаних (58%). 

Застосування процедури конкурентних, прозорих тендерів для державних закупівель певних лікарських препаратів підтримують 64%, не підтримують – 17%. 

Лише 27% опитаних вважають, що запровадження механізму укладання контрактів між пацієнтом і лікарем зі збільшенням заробітної плати лікаря як мінімум на 30% покращить якість медичної допомоги. 36% стверджують, що це не матиме ніякого впливу, а 16% взагалі думають, що після цього якість допомоги погіршиться. 21% не змогли відповісти на це питання. Найбільше тих, хто оптимістично сприймає цю ініціативу на Заході (33%), найменше – на Сході (17%). Водночас, у східних регіонах найбільше тих, хто просто не зміг ніяким чином висловити свої оцінки стосовно цих змін (37%). Також найбільша підтримка цього механізму серед тих, хто доволі часто відвідує лікарів. 

77% підтримують вакцинацію дiтей проти таких хвороб як полiомiєлiт, кiр, туберкульоз, гепатит B, дифтерiя та iн. Не підтримують цей захід профілактики 12%, 11% не змогли формувати своє ставлення до цього. Рівень підтримки вакцинації дещо вищий серед міського населення, жінок, осіб старшого віку та тих, хто довіряє медичним закладам. 

Запровадження обов’язкових щепленнь дiтям проти таких хвороб як полiомiєлiт, туберкульоз, кiр, гепатит В, дифтерiя i т.д., за умови, що цi хвороби  можуть загрожувати суспільному здоров'ю населення підтримують 71% опитаних, не підтримують – 13%, не визначилися із ставленням – 16%. Знову ж таки, цю ініціативу дещо більше підтримують міські мешканці, жінки, та ті, хто довіряють медичним закладам. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1500 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше  2,5%. Терміни проведення: 12-22 грудня 2016 р.

 Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у грудні 2016 року, 45% опитаних українців працездатного віку (чоловіки 18-65, а жінки 18-60 років) оцінюють своє здоров’я як добре або дуже добре, 43% - як задовільне, 12% - як погане або дуже погане.

На Заході найбільше тих, хто оцінюють стан свого здоров’я як добре або дуже добре, – майже половина (49%) мешканців, на Сході – найменше (37%). Серед мешканців села більше тих, хто оцінюють своє здоров’я як добре або дуже добре, ніж серед мешканців міста (47% та 43% відповідно).

Чим молодші респонденти, чим вищий рівень їх освіти та чим вони забезпеченіше, тим кращим вони вважають стан свого здоров’я. Серед чоловіків більше тих, хто вважає стан свого здоров’я добрим чи дуже добрим, у порівнянні з жінками (49% та 39% відповідно).

Трохи менше третини (29%) українців заявляють, що мають хронічні захворювання, водночас 71% - кажуть, що не мають. Більшість (58%) з тих, хто хронічно хворіють, мають одне захворювання, 29% - два, 13% - три та більше. 

Серед містян більше тих, що заявляють про наявність у них хронічних захворювань, аніж серед сільських жителів. Також чим старші респонденти, чим гірший стан здоров’я вони мають та чим менш вони забезпечені, тим більше серед них тих, хто говорить, що хронічно хворіє. Жінки відносно чоловіків також частіше заявляють про наявність у них хронічних захворювань.

38% опитаних заявили, що відвідували лікаря за останній рік, тоді як 62% - не відвідували. Третина з тих, хто сказав, що відвідував, були у лікаря 1 раз за рік, 28% - двічі, 16% - тричі, 10% - чотири рази, 15% - п’ять та більше разів. 

Старші люди, жінки та містяни більше відвідували лікарів за останній рік. Також більше тих, хто відвідував лікаря, серед респондентів, що не займаються спортом. Цікавим є те, що частіше відвідують лікарів ті, хто не палить та не вживає алкогольні напої.

11% заявили, що перебували на стаціонарному лікуванні в лікарні за останній рік, 89% - не перебували. Майже половина (44%) з тих, хто перебували на стаціонарному лікуванні, провели в лікарні 1 день, 24% - 2-7 днів, 32% - більше 8 днів.

38% опитаних визнали, що палять, водночас 62% - не палять. З тих, хто не палить, 23% колись палили, а 77% - ніколи не палили. 

Найбільше тих, хто визнав, що палить, на Сході країни (43%), найменше – на Заході (31%). Респонденти старшої вікової групи (51 рік і старше) палять відносно менше, ніж респонденти молодших вікових груп. Серед чоловіків втричі більше тих, що палять, ніж серед жінок. Серед найменш забезпеченої категорії населення тих, хто палять, також найбільше.

Лише 2% опитаних заявили, що вживають алкогольні напої (включаючи слабоалкогольні напої такі, як пиво) майже щодня, 12% - кілька разів на тиждень, 36% - кілька разів на місяць, 34% – кілька разів на рік, 16% взагалі не вживають алкогольні напої. 

Найбільше тих, хто визнав, що вживає алкоголь щонайменше кілька разів на місяць, у Центрі країни, найменше – на Заході. Чоловіки заявляли, що вживають алкогольні напої майже вдвічі частіше, ніж жінки. 

Чим кращий стан здоров’я респондентів, тим більше серед них тих, хто каже, що вживає алкогольні напої. Найбільш та найменш забезпечені респонденти вживають алкогольні напої частіше, ніж респонденти з середнім рівнем доходу.

Лише 9% респондентів займаються спортом майже щодня, 15% сказали, що роблять це кілька разів на тиждень, 14% - кілька разів на місяць, 12% - кілька разів на рік. Водночас 50% опитаних не займаються спортом взагалі. 

Найбільше тих, хто сказав, що займається спортом серед мешканців Центру, найменше – Сходу. Ті, хто мають добрий стан здоров’я, частіше та більше займаються спортом.

Молодші, більш забезпечені та респонденти з вищим рівнем освіти сказали, що займаються спортом частіше. Чоловіки займаються спортом відносно більше, ніж жінки.

Протягом останнього місяця 8% опитаних відчували сум та безнадійність майже щодня, 23% - мають такі відчуття кілька разів на тиждень, майже половина (44%) – кілька разів на місяць, водночас чверть респондентів відзначили, що не відчували тугу та сум останнім часом.

Протягом останнього місяця 5% відчували самотність майже щодня, 12% - кілька разів на тиждень, 28% - кілька разів на місяць, більше половини (54%) не відчували самотність протягом останнього місяця взагалі.

Чим старші респонденти, чим гірший стан здоров’я вони мають та чим менший рівень доходу, тим частіше вони відчували тугу, сум та мали поганий настрій. Така ж тенденція спостерігається і для тих, хто має нижче соціальне становище, менш виражене відчуття контролю над власним життям та рівень задоволеності ним.

Мешканці Півдня частіше за жителів інших регіонів відчували самотність.

Чим старші респонденти, чим гірший стан їхнього здоров’я та чим менш вони забезпечені, тим частіше вони відчували самотність. Жінки відчували самотність частіше, ніж чоловіки.

Чим нижче соціальне становище займають респонденти, чим менш виражене відчуття контролю над власним життям та рівень задоволеності ним, тим частіше вони відчували самотність протягом останнього місяця.

Аудиторія: працездатне населення України (чоловіки - 18-65 років, жінки – 18-60 років). Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1580 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,5%. Терміни проведення: 1-10 грудня 2016 р

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у грудні ц.р., найбільшими успіхами серед подій, які мали місце у 2016 році, респонденти визначили перемогу Джамали на пісенному конкурсі Євробачення та виступ збірної України на Паралімпійських Іграх в Ріо-де-Жанейро. 

Також серед успіхів року опитані визначили ініціативу Уряду з підвищення рівня мінімальної зарплати до 3200 грн., запровадження електронного декларування доходів чиновників, виступ збірної України на Олімпійських іграх в Бразилії, визволення з російського полону Надії Савченко. Відносно успішними респонденти вважають початок проведення процедур державних закупівель через електронну систему Prozorro, зниження акцизу на ввезення вживаних машин з-за кордону, підвищення боєздатності армії, запровадження механізму конкурсного відбору держслужбовців та набуття чинності Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС.

Неоднозначні оцінки серед опитаних отримали реформа децентралізації влади, участь збірної України з футболу на Чемпіонаті Європи ЄВРО-2016, запровадження квот на україномовні пісні на радіо та процес декомунізації. 

Невдачами респонденти вважають переговори з ЄС про надання Україні безвізового режиму, переговори щодо врегулювання ситуації на Донбасі та розслідування вбивств на Майдані Незалежності у Києві в лютому 2014 року. Найнижчі оцінки по шкалі «успіх-невдача» отримали боротьба з корупцією, ситуація з тарифами на житлово-комунальні послуги, валютним курсом та з цінами на основні продовольчі товари та послуги. 

Найкраще серед напрямів державної політики у 2016 році респонденти оцінили роботу у сфері обороноздатності країни. 41% опитаних вважає, що політика влади у цій царині була успішною, водночас майже 50% мають протилежну думку. Слід зазначити, що у порівнянні з початком 2016 року зросла кількість тих, хто бачить позитивні зрушення у цій сфері ( у січні ц.р. таких було 34%).

Реформу поліції успішною вважають 28% опитаних, неуспішною - 65%.  Кількість тих, хто позитивно оцінює цей напрям діяльності влади зменшилася з початку року у півтори рази.

Децентралізацію успішною вважають 22% респондентів, не побачили позитиву у цьому напрямі 62%. З початку року кількість тих, хто позитивно оцінив цю реформу також зросла у більш ніж півтори рази.

Переговори з Європейським Союзом про надання Україні безвізового режиму позитивно оцінили 18%, негативно - 74%. За півроку кількість тих, хто вважає цю сферу політики неуспішною зросла - у січні ц.р. таких респондентів було 54%. 

Успішною політикою у сфері соціального захисту населення вважають 9% респондентів, неуспішною - 87%. У річній динаміці помітні незначні позитивні зрушення, кількість тих, хто побачив тут успіх дещо зросла (з 5% до 9%).

Підтримку малого та середнього бізнесу успішним напрямом політики вважають 9%, неуспішним - 77%, боротьбу з корупцією успішною вважають 8%, неуспішною - 89%, реформу судової системи успіхом вважають 8%, провалом - 84%, політику у сфері охорони здоров’я - 7% та 89% відповідно, обмеження впливу олігархів на політику - 6% та 89% відповідно. Поряд з тим, порівняно з попереднім роком опитані відмітили незначний прогрес у сферах боротьби з корупцією, реформи судової системи, підтримки малого і середнього бізнесу та охорони здоров’я.

Понад 90% опитаних визнали неуспішною діяльність влади у сферах забезпечення стабільності національної валюти, житлово-комунальних послуг та економічного зростання. 

Лише 16% опитаних задоволені діяльністю Президента України П.Порошенка, 82% - не задоволені. Подібна ситуація і з оцінкою діяльності Прем’єр-міністра В.Гройсмана: 16% респондентів заявили, що задоволені його діяльністю, не задоволені - 78%. Діяльністю Голови Верховної Ради А.Парубія задоволені майже 11%, не задоволені - 82%. 

Діяльністю парламентської опозиції задоволені 12% опитаних, не задоволені 78%, щодо коаліції оцінки ще гірші - лише 6% задоволені, 86% - не задоволені.

Лідером електоральних симпатій серед політичних партій є ВО «Батьківщина». У разі проведення виборів найближчим часом за цю політичну силу можуть віддати свої голоси 16,0% тих, хто має намір взяти участь у голосуванні та визначився з вибором партії. 11,8% готові підтримати БПП «Солідарність», 11,7% - Опозиційний блок, 8,5 - Радикальну партію, 8,6 - партію «Самопоміч», 6,7 - Громадянську позицію, 5,9% - партію «За життя», стільки ж - ВО «Свобода», 2,7% - УКРОП, 2,5% - Рух нових сил М.Саакашвілі. Рейтинг інших політичних сил менше 2%. 

У рейтингу кандидатів на пост Президента України лідером залишається Ю.Тимошенко. Її готові підтримати у разі проведення виборів найближчим часом 17,7% респондентів, які взяли б участь у виборах та визначилися зі своїми електоральними симпатіями. За П.Порошенка проголосували б - 13,5%, Ю.Бойка - 10,4%, О.Ляшка - 8,8%, А.Садового - 8,4%, А.Гриценка - 8,1%, В.Рабіновича - 7,3%, О.Тягнибока - 4,9%, Д.Яроша - 3,5%, Н.Савченко - 1,8%, А.Білецького - 0,9%. 

 Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 8-18 грудня 2016 р.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у грудні 2016 року, 64% опитаних українців мають традицію дарувати подарунки на День Святого Миколая. Водночас третина – такої традиції не мають, 2% – не знають такого свята, 3% – не визначилися із відповіддю.

Найбільше прихильників цієї традиції на Заході (83%), дещо менше у Центрі (67%). На Півдні та Сході дарують подарунки на День Святого Миколая половина опитаних. Більшою мірою схильні підтримувати дану традицію жінки, молодь, більш заможні українці та ті, хто мають дітей до 18 років.

В Святого Миколая вірять більше третини опитаних (37%). Водночас 53% заявили, що не вірять в нього, і ще 8% - не визначились із відповіддю, а 2% – взагалі не знають, хто це такий. Найбільше тих, хто вірить у нього – на Заході (45%), найменше – на Сході (27%). Чим молодші та чим більш забезпечені респонденти, тим більше вони вірять в Святого Миколая. Також більше їх серед жінок, мешканців міст та тих, котрі мають дітей до 18 років. 

У свою чергу, в Діда Мороза вірять 22% опитаних українців. 70% – не вірять, 7% не визначились, а 1% взагалі не знають, хто це такий. Найбільше тих, хто вірить у Діда Мороза серед жителів Центру та Сходу (27% та 25% відповідно). На Півдні таких 20%, а на Заході лише 15%. У Діда Мороза вірять такі ж категорії населення як і ті, хто вірить у Святого Миколая (молодші, забезпечені, мешканці міст та ті, що мають дітей до 18 років). 

Новий Рік та Різдво є найулюбленішими новорічними святами для більшості українців (43% найбільше люблять Новий Рік, 42% – Різдво). Ще 5% відзначили як найулюбленіше свято День Святого Миколая, 3% – Старий Новий рік. 5% не подобається жодне з перерахованих свят, не визначилися – 3%.

При цьому, на Сході, Півдні та в Центрі Новий рік люблять більше, ніж Різдво, на Заході – навпаки – більш улюбленим святом є Різдво.

Чим молодші та заможніші респонденти, тим більша їхня прихильність до Нового року. Це свято більш улюблене серед жителів міст, натомість Різдво більше люблять в селах. Чоловіки люблять Новий Рік дещо більше, ніж жінки. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 1-10 грудня 2016 р.

 Соціологічне дослідження «Суспільно-політична ситуація в Україні», проведене силами двох соціологічних служб:

• Центром соціальних та маркетингових досліджень «СОЦИС»;

• Соціологічною групою «Рейтинг».

Наприкінці 2016 року 69,9% опитаних оцінюють нинішню ситуацію в Україні як напружену, ще 23,2% респондентів взагалі вважають її вибухонебезпечною. Лише 5,2% вказують на те, що ситуація в країні стабільна, 1,9% не змогли дати чіткої відповіді на поставлене питання. 

54,3% респондентів визначили воєнний конфлікт на Сході України як основну проблему, яка потребує негайного вирішення. Ще 37,9% опитаних до такого роду проблем віднесли зростання цін на основні товари та інфляцію. У свою чергу, 37,8% вважають, що негайного вирішення потребує проблема низького рівня зарплат чи пенсій, 33,9% – тарифи на комунальні послуги, 27,5% – корупція у центральній владі, 26,9% − відсутність роботи та безробіття, 19,7% − висока вартість і низька якість медичних послуг. Дещо менше опитаних турбують соціальне розшарування, прірва між бідними і багатими (12,8%), корупція у судах, міліції, прокуратурі (12,0%), недостатній рівень соціального захисту (10,6%), високий рівень злочинності, недостатня безпека на вулицях (7,5%). Доволі малий відсоток респондентів серед проблем, що потребують нагального вирішення, визначили несприятливі умови для розвитку малого та середнього бізнесу (4,3%), низьку якість освіти (2,8%), нестачу свободи і демократії (2,2%). 

Респонденти демонструють відносно високу готовність взяти участь у виборах Президента України, за умови, якщо б вони відбулися наступної неділі. 37,8% опитаних відповіли, що вони повністю впевнені у своїй участі у голосуванні, ще 34,0% зазначили, що вони скоріше готові прийти на дільниці. Натомість 25,4% опитаних заявили про свою однозначну неготовність брати участь у цих виборах, ще 2,9% не змогли відповісти на поставлене запитання.

Серед усіх опитаних лідерами президентського рейтингу є Петро Порошенко – 9,6% та Юлія Тимошенко – 9,4%. Юрія Бойка підтримують 6,3% опитаних, Вадима Рабіновича – 6,0%, Олега Ляшка – 5,9%, Анатолія Гриценка – 5,2%, Андрія Садового – 4,3% відповідно. Інших кандидатів, перелічених у списку підтримало б менше 3% респондентів. Прослідковується доволі високий запит на гіпотетичного «іншого кандидата»: 12,1% респондентів швидше за все підтримали б інших політиків, прізвища яких не були представлені у анкеті. 12,7% респондентів не змогли визначитися зі своїми електоральними вподобаннями, або ж відмовили у відповіді, 21,6% опитаних заявили про те, що не приймали б участі у виборах взагалі.

Імітація виборів Президента України (перерахунок результатів опитування серед тих, хто планує брати участь у голосуванні та визначився зі своїм вибором) дала наступні результати: 

Петра Порошенка на наступних виборах Президента підтримали б 14,7% опитаних, Юлію Тимошенко – 14,6%, Юрія Бойка – 10,0%, Вадима Рабіновича – 9,2%, Олега Ляшка – 9,2%, Анатолія Гриценка – 7,8%, Андрія Садового – 6,8%, Олега Тягнибока – 3,1%, Надію Савченко – 2,4%, Дмитра Яроша – 2,4%, Арсенія Яценюка – 1,1%, Віктора Медведчука – 1,0%. За інших, не названих у списку кандидатів, віддали б свої голоси 17,7% респондентів.

Проведення дострокових виборів до Верховної Ради України підтримують 47,2% опитаних, 44,9% − не підтримують цю ідею. 8,0% респондентів не змогли визначитися із відповіддю на це запитання. 

36,3% респондентів висловили однозначну готовність взяти участь у виборах до Верховної Ради України, якби вони відбулися найближчої неділі. 34,5% опитаних зазначили, що скоріше готові взяти участь у голосуванні. 25,2% висловили повну невпевненість стосовно своєї участі, 4,0% взагалі не змогли відповісти на це питання або ж відмовилися на нього відповідати. 

Серед усіх опитаних 10,0% готові на найближчих виборах до парламенту віддати свої голоси за партію ВО «Батьківщина». У свою чергу 9,3% підтримали б Блок Петра Порошенка «Солідарність». 7,3% респондентів проголосували б за партію «Опозиційний блок», 6,4% − за об’єднання «Самопоміч», 5,8% − за Радикальну партію Олега Ляшка, 5,7% − за партію «За життя», 4,8% − за партію «Громадянська позиція». 3,2% підтримали б партію ВО «Свобода», 2,8% − партію «Рух нових сил». Рейтинг інших політичних сил – менше 2%. 12,3% опитаних не змогли визначитися зі своїми електоральними вподобаннями або ж відмовилися відповідати на це запитання. 22,4% респондентів взагалі заявили про те, що не приймали б участі у виборах взагалі.

Імітація виборів до Верховної Ради України методом перерахунку результатів опитування серед тих, хто визначився зі своїм вибором серед політичних партій та заявив про готовність прийти на дільниці для голосування, дала наступні результати: партію ВО «Батьківщина» підтримали б 15,5% респондентів, Блок Петра Порошенка – 14,1%, партію «Опозиційний блок» − 11,2%, об’єднання «Самопоміч» − 9,8%, Радикальну партію Олега Ляшка – 9,1%, партію «За життя» − 8,8%, партію «Громадянська позиція» − 7,1%, ВО «Свобода» − 4,9%, партію «Рух нових сил» − 4,1%. Рейтинг інших політичних сил у такому випадку – менше 2%. 

20,1% опитаних назвали лідером нинішньої опозиції в українській політиці Юрія Бойка. У свою чергу 14,5% визначили у цій ролі Юлію Тимошенко. Ще 11,5% бачать на місці лідера опозиції Олега Ляшка, 7,7% − Вадима Рабіновича, 7,5% − Михайла Саакашвілі, 4,1% − Анатолія Гриценка, 4,0% − Андрія Садового, 2,2% − Олега Тягнибока. 25,1% респондентів не змогли відповісти на це запитання або ж відмовилися від відповіді на нього.

60,7% респондентів заявили, що проголосували б за вступ до Європейського Союзу у випадку проведення референдуму з цього питання найближчим часом. 23,8% опитаних висловилися б проти, 9,2% не приймали б участі у такому голосуванні, 6,3% не змогли відповісти на це питання.

Натомість результати референдуму щодо вступу до НАТО у разі його проведення найближчим часом мали б наступні результати: 47,2% проголосували б за приєднання, 33,6% − проти, 11,0% не взяли б участі у ньому, 8,3% не змогли визначитися.

Відповідаючи на запитання «Оцінюючи результати Майдану 2013-14 років з позицій сьогоднішнього дня, підтримали б Ви Майдан сьогодні?» респонденти надали наступні відповіді. Лише 10,2% заявили про готовність регулярно брати участь у подібних акціях. 21,8% відповіли, що особисто не приймали б участі у Майдані, але б морально підтримували протестувальників, 13,5% висловили готовність інколи виходити на Майдан або ж брати участь у протестах у своєму місті. У свою чергу, 9,2% респондентів висловили готовність підтримувати протестувальників матеріально без особистої участі у акціях протесту. Водночас 31,9% опитаних заявили, що взагалі були проти Майдану. Ще 6,7% заявили, що їм байдуже до подібних акцій, 6,8% не змогли відповісти на це запитання.

Лише 16,9% опитаних заявляють про високу ймовірність повторення Майдану в найближчий час. Водночас 38,3% впевнені, що повторення подібних акцій є досить ймовірною. 27,8% респондентів вважають такий розвиток подій в найближчі півроку або рік малоймовірним, ще 9,5% взагалі вважають це практично неможливим. 7,6% не змогли визначитися із відповіддю на поставлене запитання.

У той же час, 44,1% не підтримують ідеї проведення нового Майдану. лише 16,2% опитаних підтримали б таку ініціативу і висловили готовність особисто взяти в ній участь. 30,8% висловилися про підтримку таких акцій протесту, але без особистої участі у них. 8,9% не визначилися із підтримкою чи не підтримкою подібної ініціативи.

59,5% опитаних для доведення своєї позиції найбільш допустим актом вважають участь у виборах. 21,1% заявили, що готові вдаватися у такому випадку до акцій протесту, 9,5% − до участі у акціях громадянської непокори, «майданах». 3,8% заявили про готовність відстоювати свою позицію із зброєю у руках. 3,8% визначили формою відстоювання своїх думок вступ до опозиційної партії. 18,0% заявили, що жодна із перелічених ініціатив не відповідає їхнім уявленням про форми активності для доведення своєї позиції, ще 6,6% взагалі не змогли відповісти на це питання.

46,3% опитаних вважають акції у Києві, що відбулися в листопаді ц.р., організованими та купленими політичними силами. Водночас 33,7% висловили думку, що це були справжні протести звичайного населення. 20,1% не змогли жодним чином оцінити ці події.

Відносна більшість опитаних (47,0%) вважають, що найоптимальнішою стратегією для вирішення ситуації на Сході України є продовження дипломатичних зусиль для вирішення конфлікту мирним шляхом. Водночас 20,8% бачать вирішення у проведенні референдуму щодо статусу окупованих територій та виконання рішення народу за будь-якого результату. 12,7% респондентів вважають найоптимальнішим рішенням ізоляцію окупованих територій та замороження конфлікту. Лише 9,8% опитаних підтримують ідею мобілізації населення та повернення окупованих територій військовим шляхом. 2,1% бачать вихід в інших шляхах вирішення, 7,7% − не змогли надати жодної відповіді на це питання.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: Репрезентативна, квотна вибірка 4000 респондентів в усіх регіонах України (без врахування населення АР Крим та непідконтрольних районів Донецької та Луганської областей). Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face) за місцем проживання респондента. Статистична похибка вибірки (довірчий інтервал): не більше 1,5%. Терміни проведення дослідження (польового етапу): 24 листопада – 2 грудня 2016 року

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у листопаді 2016 року, лідером електоральних симпатій серед політичних партій є ВО «Батьківщина». За цю політичну силу готові віддати свої голоси 17,4% респондентів, які мають намір взяти участь у голосуванні та визначилися у своїх вподобаннях. 12,6% підтримали б БПП Солідарність, 11,1% – Опозиційний блок, 8,4% – Радикальну партію, 7,4% – Самопоміч, 6,2% – партію «За життя», 6,1% – Свободу, 5,6% – Громадянську позицію, 3,1% – партію Саакашвілі, близько 3% виборців підтримали б Рух Яроша і партію УКРОП. 

У піврічній динаміці у п’ятірці лідерів практично без змін. При цьому, прослідковується стабільність рейтингів Батьківщини (16-18%) та поступове зростання після літнього падіння БПП Солідарність (з 9% до 13%). Зменшення рейтингу Опозиційного блоку (з 17% до 11%), передусім, пов’язане з появою у списках політичних сил партії «За життя», яка має схоже електоральне поле. Спостерігається зниження популярності Самопомочі (з 12% до 7%) та Радикальної партії (з 11 до 8%). Стабільними залишаються рейтинги Громадянської позиції, Свободи, партії Саакашвілі та УКРОПу. 

У регіональному розрізі Батьківщина лідирує на Заході та у Центрі, другу сходинку посідає БПП Солідарність, при цьому на Заході рівень її підтримки наближається до лідерських позицій. На Півдні та Сході лідирує Опозиційний блок, другу та третю сходинку ділять Батьківщина та БПП Солідарність. 

Лідером електоральних симпатій у президентському рейтингу є Ю.Тимошенко – 17,7% опитаних, які готові взяти участь у голосуванні та визначилися у своїх симпатіях, віддали б за неї свої голоси. П.Порошенка підтримують 14,3% опитаних, Ю.Бойка – 10,2%, О.Ляшка – 9,9%, А.Гриценка – 8,2%, В.Рабіновича – 7,5%, А.Садового – 7,3%, О.Тягнибока – 4,5%, Д.Яроша – 2,4%.

У порівнянні з вереснем ц.р. у президентських рейтингах не відбулося помітних змін. Водночас у піврічній динаміці спостерігається зростання популярності Ю.Тимошенко (з 15% до 18%) та П.Порошенка (з 12% до 14%). Практично не змінилися показники О.Ляшка та А.Гриценка. Негативна динаміка спостерігається у Ю.Бойка (з 14% до 10%) та А.Садового (з 10% до 7%). По суті повністю втратила свою популярність у порівнянні з червнем ц.р. Н.Савченко (з 10% до 2%).  

На Заході з мінімальним відривом лідирує П.Порошенко, другою йде  Ю.Тимошенко. В Центрі лідирує вже Ю.Тимошенко,  П.Порошенко на другому місці. На Півдні і Сході з мінімальним відривом лідирує Ю.Бойко, друге місце посідають Ю.Тимошенко (Південь) і П.Порошенко (Схід).

11% опитаних вірять, що якби вибори відбувалися найближчим часом, то перемогу здобула б Ю.Тимошенко, 9% - П.Порошенко. Водночас половина не змогли визначитися з цим питанням. Більш впевненими у перемозі свого кандидата є симпатики Батьківщини (68%). У середовищі прихильників БПП Солідарність переконаних у перемозі П.Порошенка – 60%. Серед симпатиків інших партій менше половини висловлюють впевненість у перемозі їхніх лідерів. Найменші сподівання, наразі, у симпатиків Громадянської позиції щодо А.Гриценка та Свободи щодо О.Тягнибока. 

Моделювання другого туру виборів Президента України дало наступні результати: у парі П.Порошенко та Ю.Тимошенко 16% підтримують діючого Главу держави, 27% - лідера ВО «Батьківщина», 45% - не братимуть участь за таких умов, 12% - не визначилися. 

У порівнянні із червнем результат Ю.Тимошенко у цій парі зріс з 20% до 27%, П.Порошенка практично не змінився. Ю.Тимошенко має вищі показники у всіх регіонах, також її більше підтримують прихильники усіх інших кандидатів та невизначені. 

За ситуації виходу у другий тур П.Порошенка та О.Ляшка шанси на перемогу в обох кандидатів практично однакові (20% і 19% відповідно). При цьому 14% не визначилися у своєму виборі, а 47% висловили небажання брати участь у виборах. П.Порошенко має вищі показники на Заході та Сході. У Центрі позиції обох кандидатів практично рівні, водночас на Півдні дещо кращий результат у О.Ляшка.

За умови виходу в другий тур П.Порошенка та Ю.Бойка за Главу держави віддали б свої голоси 23% опитаних, за лідера Опозиційного блоку – 17%. 16% не визначилися із своїм вибором, 44% не виявили бажання голосувати. П.Порошенко має вищі позиції на Заході та у Центрі. Ю.Бойко – на Сході та Півдні. 

У парі Ю.Тимошенко – Ю.Бойко третина опитаних віддала свої голоси за Ю.Тимошенко, за Ю.Бойка удвічі менше – 15%. 41% не брали б участі у голосуванні, 14% не визначилися. Ю.Тимошенко також має кращі позиції на Заході та у Центрі, Ю.Бойко – на Півдні, а на Сході – у нього лише невелика перевага.

У випадку виходу у другий тур Ю.Тимошенко та О.Ляшка 28% проголосували б за лідера Батьківщини, 13% – за лідера Радикальної партії. 45% не прийшли б на вибори, 14% – не визначилися. Ю.Тимошенко – фаворит у цій парі у всіх регіонах країни.

У парі Ю.Тимошенко та А.Садовий лідера Батьківщини підтримали б 25%, Самопомочі – 20%. 43% не прийшли б на вибори, 13% - не визначилися. На Заході у Ю.Тимошенко та А.Садового практично однакова підтримка. Ю.Тимошенко з невеликою перевагою перемогла б у Центрі та на Півдні, водночас, на Сході у неї більш відчутна перевага.

Таким чином П. Порошенко випереджає в умовному другому турі президентських виборів в Ю. Бойка і з меншою імовірністю О. Ляшка, а Ю. Тимошенко лідирує в усіх можливих парах з наведеними імовірними кандидатами.

14% опитаних вважають, що Ю.Тимошенко представляє інтереси простих людей, 12% - С.Вакарчук, 11% - О.Ляшко, по 8% - В.Зеленський, В.Рабінович, А.Гриценко та А.Садовий. 7% - Н.Савченко, 6% - Ю.Бойко, 5% - М.Саакашвілі. По 4% - П.Порошенко, Д.Ярош, О.Тягнибок. Водночас, 42% опитаних вважають, що ніхто із політиків, включених у список для оцінки, не представляє інтереси простих людей.

Розпуск парламенту та призначення нових виборів до Верховної Ради України підтримують 45% опитаних, не підтримують 42%, не визначилися – 13%. Найвища підтримка дострокових виборів на Півдні (55%) та Сході (47%). Дещо нижча у Центрі – 44%, найменша на Заході – 39%. Найвищі очікування стосовно перевиборів серед симпатиків Опоблоку (78%) та партії «За життя» (71%). 

46% опитаних підтримують ідею відставки Президента України та призначення нових виборів Глави держави, 42% - не підтримують, 12% - не визначилися із вибором. Найвищі сподівання на дострокові перевибори Президента - на Півдні (59%) та Сході (53%).

43% респондентів вважають, що П.Порошенку потрібно дати можливість допрацювати свій термін та потім змінити на іншого кандидата, 4% - за переобрання його на другий термін, водночас 41% - за якнайшвидше усунення його від влади. 12% не змогли дати відповіді на це запитання. Половина опитаних Заходу та Центру, а також третина Сходу та Півдня – за те, щоб П.Порошенко допрацював свій термін. Водночас із підтримкою ідеї якнайшвидшого усунення його від влади ситуація діаметрально протилежна – на Сході та Півдні більше тих, хто підтримує проведення перевиборів найближчим часом. Серед прихильників партій найбільше тих, хто за якнайшвидші перевибори Президента, серед симпатиків Опозиційного блоку та партії «За життя» (більше 70%), дещо менше серед прихильників Радикальної партії (52%) та Батьківщини (49%).

Лише 11% опитаних вважають, що справи в Україні йдуть у правильному напрямку, більшість (78%) – що у неправильному, 11% – не визначились. 89% вважають, що соціально-економічна ситуація в Україні погіршилася за останні два роки, 9% думають, що вона не змінилася, 1% - побачили покращення. 52% очікують, що у наступні два роки соціально-економічна ситуація в Україні погіршиться, 23% -  не зміниться, і лише 11% вірять, що покращиться.

Головною причиною того соціально-економічного стану, в якому зараз перебуває Україна, дві третини визначили корупцію у вищих ешелонах влади. 47% вважають головною причиною військові дії на Донбасі, 43% - вплив олігархів, 37% - захист представниками влади власних, а не державних інтересів, 36% - непрофесіоналізм влади, 32% - небажання депутатів ухвалювати потрібні закони, 26% - корупцію у місцевій владі, 25% - дії Росії проти України, 23% - відсутність єдності в суспільстві, 18% - діяльність попередньої влади, 15% - повільне просування реформ, 14% - небажання українців змінюватися самим і змінювати країну, 12% - Євромайдан, 10% - відсутність союзників України на світовій арені. Про корупцію у вищих ешелонах влади, як головну причину, частіше згадували на Півдні та Сході країни. Військові дії на Донбасі як основну причину більше виділяли мешканці Заходу та Сходу. 

69% опитаних вважають, що відповідальність за нинішній соціально-економічний стан несе, передусім, Президент П.Порошенко, 36% вважає, що відповідальність несе А.Яценюк, 32% - В.Янукович, 30% - В.Гройсман, 11% - М.Азаров, 10% - А.Парубій, 5% - Ю.Тимошенко, по 4% В.Ющенко та Л.Кучма, 3% - Л.Кравчук. На Півдні та Сході більшість відповідальними вважають П.Порошенка та А.Яценюка. Тоді як на Заході та у Центрі більше відповідальність покладають на В.Януковича. Прихильники більшості партій вважають, що відповідальність за нинішній стан несе, передусім, П.Порошенко. Водночас, виборці БПП, а також половина прихильників Самопомочі покладають основну відповідальність за нинішній соціально-економічний стан на В.Януковича.

27% вважають, що Президент здатний вивести країну з економічної кризи. 22% вважають, що це може бути Уряд, 17% – громадські активісти, волонтери, 12% - опозиція, 11% - Верховна Рада, 7% - Європейський Союз, 4% - олігархи, 2% - місцева влада, 2% - США. Більше чверті опитаних (26%) не визначились із відповіддю.

32% вважають, що Президент здатний зупинити війну на Донбасі. Майже вдвічі менше (17%) вважають, що це може Росія, 14% - Уряд, 11% - громадські активісти, по 9% - Європейський Союз, США, опозиція, Верховна Рада, 6% - олігархи. 23% не визначились із відповіддю на це питання. 

Думка, що саме Президент здатний вивести країну з кризи переважає на Заході та у Центрі. На Заході також більше підтримують тезу, що кризу здатні подолати Уряд, громадські активісти, Верховна Рада та Європейський Союз. Водночас, на Півдні та Сході відносно частіше покладають надії щодо подолання кризи на опозицію.

43% опитаних заявили, що отримують субсидії для оплати комунальних послуг, ще майже чверть мають намір її оформити, 30% не отримують і не збираються оформляти, 3% - не визначились. Чим старші респонденти та чим нижчий рівень їх доходів, тим більше серед них тих, хто отримує субсидії. Мешканці села отримують субсидії відносно більше, ніж мешканці міст. Серед тих, хто не працює, більше отримують субсидію, ніж серед працюючих.

76% погодились з тезою, що теперішні комунальні тарифи продиктовані монополістами, які надають комунальні послуги, 68% вважають, що субсидії – це державна підтримка монополістів, які надають комунальні послуги. Разом з тим, дві третини погодились з тезою, що субсидії – це реальна допомога людям у сплаті комунальних послуг.

Половина згодні з тим, що теперішні комунальні тарифи це одна з вимог МВФ для отримання Україною позики. Третина опитаних згодні, що субсидії - це перекладання фінансового тягаря з бідніших людей на багатших, водночас трохи більше половини (55%) не погоджуються із цим. Тільки 8% вважають, що нові комунальні тарифи є економічно обґрунтованими, більшість (86%) не згодні з цим.

Цікаво, що серед опитаних, які вже отримують субсидії, вдвічі більше (84%) тих, котрі згодні з тим, що субсидії - це реальна допомога людям, ніж серед тих, хто не збирається їх оформляти (39%). 

Думки, що теперішні тарифи продиктовані «комунальними» монополістами та є наслідком вимог МВФ, переважають на Півдні та Сході. 

70% підтримують ініціативу Уряду про підвищення рівня мінімальної заробітної плати вдвічі до 3200 грн., 18% – не підтримують, 12% – не визначились. Найбільше підтримують ініціативу на Заході та у Центрі, прихильники  БПП, Батьківщини та Свободи, найменше – Опоблоку та партії «За життя».

26% вважають, що найбільша заслуга у прийнятті рішення щодо підвищення рівня мінімальної заробітної плати належить Прем’єр-міністру, 12% вважають, що ця заслуга належить Президенту, 11% - парламентській опозиції, 10% - Верховній Раді України. Третина не визначились із відповіддю у цьому питанні. Відносна більшість прихильників усіх партій, окрім Опозиційного блоку та партії «За життя» вважають, що основна заслуга у прийнятті цього рішення належить Прем’єр-міністру. 

38% респондентів вважають, що підвищення рівня мінімальної заробітної плати покращить матеріальне становище їхньої сім’ї, тоді як майже половина (49%) думають, що не покращить, 13% - не визначились.

 Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 10-17 листопада 2016 р.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2016 року, більшість опитаних (72%) погоджуються з твердженням, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу, не погодились з цим 14%, не визначились - 14%.

Незважаючи на те, що кількість тих, хто визнає Голодомор геноцидом, дещо зменшилась у порівнянні з минулим роком (з 80% до 72%), водночас вона є такою ж як у 2014 році і вищою, аніж була у 2010-2012 рр. (близько 60%).

Твердження, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу, поділяють практично всі жителі Заходу країни (97%), більшість опитаних Центру (78%), майже дві третини Півдня (57%) та трохи менше половини Сходу (48%).

Мешканці сіл більше згодні з тезою про Голодомор-геноцид, аніж мешканці міст (79% проти 68%). Серед респондентів, рідна мова яких українська, прихильників тези 83%, в той час як серед тих, хто вважає рідною російську, – 47%. У віковому розрізі кількість тих, хто підтримує тезу про Голодомор-геноцид, коливається від 70 до 75% у різних категоріях. Водночас простежується різниця у кількості противників цієї тези у вікових групах: чим старші опитані, тим їх більше.

Серед прихильників євроінтеграції тих, хто погоджується, що Голодомор 1932-1933 був геноцидом 86%, серед противників майже удвічі менше – 48%. Подібна тенденція і серед тих, хто за чи проти вступу до НАТО (91% проти 53%). Натомість респонденти, які підтримують вступ до Митного Союзу менш схильні до підтримки визнання Голодомору геноцидом (таких серед них лише 38%). Цікавим є те, що ностальгічні настрої за СРСР не мають вирішального впливу на ставлення опитаних до сприйняття Голодомору як геноциду. Так, 59% тих, хто жалкує про розвал Радянського Союзу у 1991 році все одно погоджуються з тим, що Голодомор був геноцидом (25% - не погоджуються). Серед тих, хто не жалкує, таких 85%.

 Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 16-22 вересня 2016 р.

Згідно з результатами опитування Соціологічної групи «Рейтинг», 55% опитаних українців слідкували за перебігом виборів Президента Сполучених Штатів Америки. Більший інтерес вибори викликали на Заході країни (67%), менший – на Сході (48%). 

Частіше за виборами слідкували чоловіки, люди середнього і старшого віку, з вищим рівнем освіти і доходів. Найменший інтерес до виборів у США проявили прихильники Опозиційного блоку і Радикальної партії.

39% опитаних українців симпатизували Гілларі Клінтон, кожен десятий – Дональду Трампу, 42% – не симпатизували жодному кандидату. Серед тих, хто слідкував за виборами симпатії українців розподілилися наступним чином: 62% симпатизували Клінтон, 15% – Трампу. 

Клінтон найбільше симпатизували респонденти з вищим рівнем освіти і доходів, частіше в містах, здебільшого на Заході та в Центрі України, при цьому на Сході і Півдні переважно не симпатизували жодному з кандидатів. 

Рівень підтримки Клінтон був відносно вищим серед жінок, Трампа – вищим серед чоловіків. Хоча якщо говорити в цілому, то респонденти обидвох статей, зазвичай, у більшості схилялись у бік кандидата від Демократів.

Серед виборців українських партій Клінтон найчастіше підтримували прихильники БПП Солідарність, Громадянської позиції, Свободи, партії Хвиля (М.Саакашвілі), Батьківщини і Самопомочі. Водночас, прихильники Опозиційного блоку частіше симпатизували Трампу.

Відносна більшість (42%) не очікують жодних змін у відносинах України та США після перемоги Дональда Трампа на виборах Президента Сполучених Штатів Америки. Водночас чверть думають, що відносини зміняться в гіршу сторону. Найбільше погіршення очікують в Центрі та на Півдні України. Лише 7% опитаних українців вважають, що відносини покращаться. 

 Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 3%. Терміни проведення дослідження: 18-20 листопада 2016 р.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у листопаді 2016 року, майже половина опитаних (48%) підтримують ідею заборони комуністичної ідеології в Україні, проти – 36%, не визначились – 16%. За два останніх роки кількість прихильників заборони не змінилась.

Більшість мешканців Заходу (78%), половина жителів Центру, третина мешканців Півдня підтримують заборону комуністичної ідеології, тоді як на Сході таких - 18%.

Чим молодші респонденти та чим вищий рівень їх освіти, тим більше вони підтримують ідею заборони комуністичної ідеології. Чоловіки виступають за її заборону відносно більше, аніж жінки. Серед тих, хто живе в селі, більше підтримують ідею заборони, ніж серед містян. 

Заборону комуністичної ідеології найбільше  підтримують прихильники партій патріотичного спрямування, таких як Свобода та Національний рух Яроша (понад 80%). Натомість найбільше противників цієї ідеї серед симпатиків партії «За життя» та Опозиційного блоку (по 70%).

Третина опитаних підтримують заборону в Україні націоналістичної ідеології (40% - проти і чверть – не визначилися з цього приводу). За два останніх роки кількість прихильників заборони націоналістичної ідеології зменшилась з 40% до 35%.

Майже половина жителів Півдня, 40% мешканців Сходу, третина жителів Центру підтримують заборону націоналістичної ідеології, на Заході таких тільки 20%.

Чим старші респонденти та чим нижчий рівень їх доходів, тим більше вони підтримують ідею заборони націоналістичної ідеології. Жінки виступають за заборону відносно більше за чоловіків.

Серед тих, хто живе в місті, більше підтримують ідею заборони, ніж серед жителів сільської місцевості (38% та 28% відповідно). У розрізі партійних вподобань ситуація зі ставленням до заборони націоналістичної ідеології повністю протилежна з ситуацією із комуністичною   ідеологією.   Найбільше   прихильників   ідеї   заборони націоналізму серед симпатиків партії «За життя» та Опозиційного блоку (понад 55%), найменше – серед прихильників партії Свобода та Руху Яроша.

41% опитаних підтримують ініціативу демонтажу всіх пам’ятників Леніну в Україні, разом з тим майже половина респондентів (48%) - проти цієї ініціативи, 11% - не визначились. На Заході найбільше (72%) підтримують цю ідею, в Центрі цей показник менший майже в два рази – 41%, на Півдні – майже в три (26%), а на Сході – в чотири рази (18%).

Чим молодші респонденти та чим вищий рівень їх освіти, тим більше вони підтримують ініціативу демонтажу пам’ятників Леніну. Мешканці сіл прихильніше ставляться до ідеї демонтажу пам’ятників Леніну, ніж городяни. Чоловіки підтримують ініціативу відносно більше за жінок.

Серед симпатиків партій найбільшими прихильниками ідеї демонтажу пам’ятників Леніну є симпатики Свободи та Національного руху Яроша (понад 75%). У середовищі виборців БПП, Самопомочі та Громадянської позиції прихильників цієї ідеї вдвічі більше аніж противників (орієнтовно 60% проти 30%). Натомість серед симпатиків Радикальної партії та Батьківщини противників та прихильників демонтажу майже порівну. Виборці партій «За життя» та Опозиційний блок – в абсолютній більшості проти цієї ініціативи.

Ставлення до ініціативи перейменування радянських назв мiст i вулиць в Українi неоднозначне. В цілому її швидше не підтримують (57%), аніж підтримують (35%). Водночас, якщо допустити, що перейменування може відбуватися вибірково, то ставлення до ініціативи значно пом’якшується і кількість прихильників вже перевищує кількість противників (49% проти 44%). Так, 34% вважають, що перейменовувати потрібно лише ті назви, які названі на честь радянських політичних діячів, які вчинили злочини проти Українського народу і це документально доведено, 15% - всі назви, які названі на честь радянських політичних діячів. Водночас, 44% все одно не підтримують ідеї перейменування вулиць взагалі, а 7% - не визначилися.

Найбільш позитивно сприймають перейменування на Заході, тоді як на Сході і Півдні переважно негативно. При цьому, чим вищий рівень освіти опитаних, тим вища підтримка ідеї перейменування радянських назв міст та вулиць. Чоловіки підтримують ініціативу відносно більше ніж жінки. Найменша підтримка ідеї перейменування – у найстаршій групі респондентів (60+ років). Серед жителів сіл ідея перейменування має більшу підтримку, ніж серед жителів міст.

У розрізі прихильників партій ситуація схожа із оцінкою ідеї демонтажу пам’ятників Леніну. Єдина суттєва відмінність у тому, що співвідношення прихильників та противників відрізняється у сторону збільшення останніх.

72% опитаних українців позитивно ставляться до Михайла Грушевського, 8% негативно. Близько половини позитивно оцінюють Івана Мазепу (52%) та Петра І (50%), водночас негативне ставлення до останнього дещо більше (29% проти 22%).

До Фіделя Кастро позитивно ставляться 36%, негативно – 22%, 42% вагаються із оцінкою або взагалі його не знають.
35% позитивно ставляться до Степана Бандери, 46% – негативно, 18% вагаються із оцінкою. 26% позитивно ставляться до Симона Петлюри, 45% – негативно. Майже чверть вагаються зі ставленням.

25% позитивно ставляться до Рональда Рейгана, 24% – негативно, половина – вагаються або його не знають.

Найгірше ставлення до Сталіна та Леніна – лише 22 і 25% опитаних відповідно відзначили позитивне ставлення до них. Саме ці постаті мають і найвищі показники негативного ставлення – дві третини негативно ставляться до Сталіна, майже 60% – негативно до Леніна.

Динаміка свідчить про те, що кількість прихильників Сталіна за останні роки практично не змінилася (20-24%). Позитивне ставлення до Бандери значно зросло у порівнянні з показниками 2012 року (35% цього року проти 22% у 2012), і трохи збільшилось у порівнянні з 2014 роком (31%).

Цього року кількість українців, які позитивно оцінюють Петра І зменшилась у порівнянні з результатами 2012 року, проте залишилась на тому ж рівні, що і у 2014 році – 59% (2012) та 50% (2014, 2016). Тоді як позитивна оцінка Мазепи зросла (до 50%) у порівнянні з результатами 2012 (44%) та 2014 (41%) років.

На Заході спостерігається позитивне ставлення до постатей-українців –  Грушевський, Мазепа, Бандера та Петлюра, тоді як на Сході виражене позитивне ставлення до історичних постатей-росіян – Петро І, Ленін та Сталін.

Чим вищий рівень освіти респондентів, тим більш виражене їх позитивне ставлення до Грушевського, Мазепи, Петлюри та Рейгана. Натомість, чим нижчий рівень освіти респондентів, тим більш виражене їх позитивне ставлення до Леніна та Сталіна.
Серед тих, хто проживає у селі, більш позитивно оцінюють Грушевського та Бандеру і більш негативно Петра І, Кастро, Леніна та Сталіна.

Прихильники партії Свобода найкраще ставляться до Грушевського, Мазепи та Бандери, прихильники БПП позитивно оцінюють Грушевського, Мазепу, Бандеру та Петлюру. Серед тих, хто підтримує Самопоміч, позитивною оцінкою виділили Грушевського, Мазепу та Бандеру. Прихильники партії Опозиційний блок найбільш позитивно оцінили Петра І, Леніна та Сталіна.

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2.2%. Терміни проведення: 4-11 листопада 2016 р.