Новини та прес-релізи

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», станом на березень 2011 рівень мобілізації виборців Львова залишається на відносно високому рівні: 43% львів’ян точно взяли би участь у парламентських виборах і 48% - у президентських, якби вони відбувались наступної неділі. Ще близько третини скоріше взяли би участь у виборах, ніж ні.

Найвищий рівень мобілізації серед виборців Свободи, якщо говорити про парламентські вибори та серед виборців Юлії Тимошенко у випадку президентських. Найнижчий рівень мобілізації серед мешканців міста, які не визначились зі своїм вибором та серед категорії «проти всіх».

Якби вибори до Верховної Ради відбувались наступної неділі, 26,8% львів’ян підтримали б Свободу (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

Батьківщину підтримали б 18,1% виборців, Фронт змін – 14,8%, Партію регіонів – 4,4%, Громадянську позицію – 3,8%, УДАР – 3,6%, Сильну Україну – 3,3%, Нашу Україну – 2,1%, Європейську партію – 1,6%, Народний Рух – 1%. Підтримка кожної з решти партій становить менше 1%, загалом – понад 5%.

Не підтримали б жодну партію 7,2% виборців, не визначились – 8,2%.

Якби президентські вибори відбувались наступної неділі, 22,4% львів’ян проголосували б за Ю.Тимошенко (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

А.Яценюка підтримали б 19,4% виборців, О.Тягнибока – 17,4%, А.Гриценка – 6,8%, С.Тігіпка – 4,1%, В.Януковича – 3,6%, В.Ющенка – 3,3%, В.Кличка – 3,3%. Інших кандидатів підтримали б понад 6%.

Не підтримали б жодного кандидата близько 8% виборців, не визначились – 6%.

ТЕНДЕНЦІЇ:

• Вперше за останні півроку Ю.Тимошенко очолила рейтинг політиків на посаду Президента у Львові. Такий результат досягнуто за рахунок найвищої мобілізації її прихильників (готовності взяти участь у виборах). Порівно з лютим рейтинг лідера Батьківщини виріс з 18 до 22%, при тому, що рейтинг партії майже не змінився. А.Яценюк – другий у рейтингу (порівняно з лютим рейтинг майже не змінився – 19%). Третій – О.Тягнибок, який дещо покращив позиції порівняно з лютим (з 15 до 17%), проте все рівно поступається показникам, які мав у грудні минулого року.
• Найбільший прогрес демонструє А.Гриценко, рейтинг якого динамічно зростає і у березні вперше досяг позначки 7%. Рейтинг В.Кличка балансує на рівні 3-4%. В.Ющенко продовжує втрачати, його рейтинг вперше опустився до позначки 3%. Продовжують втрачати також В.Янукович, рейтинг якого також вперше опустився до позначки 4%, та С.Тігіпко (4%).
• Лідером у партійному рейтингу залишається Свобода, стабільність показників якої (26-27%) стримує ріст рейтингів Батьківщини (18-19%) та Фронту змін (15%). У першому випадку показники партії значно випереджають рейтинг лідера, у другому і третьому – навпаки.
• Дещо додали Громадянська позиція і УДАР, рейтинги яких виросли до 4%. Стабільно низькими залишаються рейтинги Партії регіонів та Сильної України (3-4%). Рейтинг Нашої України вперше опустився до рівня 2%.

Серед політиків національного рівня найвищим рівнем довіри у місті й надалі користується О.Тягнибок – довіряють 50%, не довіряють – 41%. Дещо зменшився рівень довіри до А.Яценюка (з 55 до 48%) та Ю.Тимошенко (з 35 до 31%). Однак це не вплинуло на їх рейтингові позиції.

В.Кличку довіряють 43% львів’ян, не довіряють – 38%. О.Тягнибок, А.Яценюк та В.Кличко – єдині політики національного рівня, які мають позитивний баланс довіри у Львові (довіряють більше респондентів, ніж не довіряють).

А.Гриценку довіряють 38% мешканців міста, не довіряють 42%.

В.Ющенку довіряють 18%, не довіряють 73%. В.Януковичу довіряють лише 8%, не довіряють 86%. Як по у випадку В.Ющенка, так і В.Януковича, у березні зафіксовано максимуми протягом останніх кількох років (найнижчий показник довіри і найвищий показник недовіри).

С.Тігіпку довіряють 17% львів’ян, не довіряють – 72%.

Серед місцевих політиків найбільше довіряють А.Садовому – 57%. Не довіряють міському голові 32%. Порівняно з груднем минулого року рівень довіри та недовіри до нього не змінився.

П.Писарчуку довіряють 23% львів’ян, не довіряють – 56%. Порівняно з груднем ці показники майже не змінились. 

В.Куйбіді довіряють 18%, не довіряють 58%.

М.Цимбалюку довіряють 16% мешканців міста, не довіряють 30%. Поряд з тим 17% взагалі не знають такого політика, а 38% не змогли визначитися зі своїм ставленням до Голови обласної адміністрації.

О.Панькевичу довіряють 15%, не довіряють – 27%. Порівняно з груднем минулого року рівень довіри до Голови обласної ради виріс з 11 до 15%, а недовіри зменшився – з 29 до 27%. Поряд з тим 34% взагалі не знають такого політика, а 24% не змогли визначитися зі своїм ставленням до О.Панькевича.

В.Павлюку довіряють 9%, не довіряють – 31%. Порівняно з груднем минулого року ці показники майже не змінились. Поряд з тим 45% взагалі не знають такого політика, а 16% не змогли визначитися зі своїм ставленням до Секретаря міської ради.

Якби вибори міського голови Львова відбувались наступної неділі, 46,7% львів’ян підтримали б А.Садового (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

П.Писарчука підтримали б 12,2% виборців, Ю.Михальчишина – 5,4%, В.Гірняка – 5%. Інших кандидатів підтримали б близько 9% виборців.

Не підтримали б жодного кандидата 9,4% виборців, не визначились – 12,2%.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 17 – 26 березня 2011 р.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у березні 2011 року, 16% опитаних вважають президентську форму правління оптимальною для України, 30% підтримують президентсько-парламентську форму правління, 21% – парламентсько-президентську, 4% - парламентську, 4% - диктатуру, а 25% - не змогли визначитися з даного питання.

ТЕНДЕНЦІЇ:

• Поступово зменшується підтримка громадянами пропрезидентської форми правління (разом відповіді респондентів по підтримці президентської та президентсько-парламентської форм правління), пік якої фіксувався у квітні минулого року. Так, у жовні 2009 пропрезидентську форму правління підтримали 58% опитаних, у квітні 2010 – 61%, у вересні 2010 – 50% та у березні 2011 – 46%.
• Ці тенденції близькі до повторення динаміки зміни довіри до В.Януковича: у жовні 2009 повністю або скоріше довіряли В.Януковичу 41% громадян, у квітні 2010 – 55%, у вересні 2010 – 39% та у березні 2011 – 28%.
• Сповільнився і ріст підтримки пропарламентської форми правління (разом відповіді респондентів по підтримці парламентсько-президентської та парламентської форм правління). Так, у жовні 2009 пропарламентську форму правління підтримували 22% опитаних, у квітні 2010 – 20%, у вересні 2010 – 28% та у березні 2011 – 25%.
• Натомість зростає число громадян, які не змогли визначитися, яка саме форма правління є оптимальною для країни: у жовні 2009 - 15% опитаних, у квітні 2010 – 16%, у вересні 2010 – 18% та у березні 2011 – 25%.
• Диктатуру, як оптимальну форму правління, стабільно підтримують близько 4% громадян.
• Серед найбільших прихильників посилення президентської влади виборці Партії регіонів та Сильної України, серед найбільших прихильників посилення повноважень парламенту – виборці Свободи, Батьківщини та Громадянської позиції.
• Найбільш виразний ріст підтримки посилення повноважень парламенту зафіксовано лише на Сході України, посилення повноважень Президента – в жодному з регіонів, ріст невизначених – на Донбасі, Півдні, Центрі, Півночі та Заході.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 4 – 14 березня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у березні 2011 року, п’ятірку найбільших загроз для країни формують: економічний занепад країни (назвали 53% респондентів), ріст безробіття (47%), знецінення гривні (23%), свавілля влади (23%) та деградація населення (18%).

Далі у рейтингу загроз: погіршення медичного обслуговування (15%),  ріст злочинності (13%), екологічні катастрофи (13%), масова міграція українців закордон (11%), розкол країни (9%), демографічна криза (9%), можлива втрата незалежності (9%), загроза громадянської війни (8%), погіршення рівня освіти (7%).

Крім того, 6% опитаних бояться загрози втратити контроль над українською ГТС, 5% - антиконституційного перевороту, 3% - військової загрози з боку Росії, 2% - загрози тероризму,  1% - військової загрози з боку Заходу.

Лише 2% опитаних українців не відчувають жодних загроз.

ТЕНДЕНЦІЇ:

• За рік (попереднє опитування проводилось у березні 2010 року) серед громадян України дещо зменшилось відчуття загрози економічного занепаду – з 56 до 53%. Тенденція притаманна для усіх регіонів, крім Донбасу, де кількість опитаних громадян, що бояться економічного занепаду, навпаки зросла з 60 до 67%.
• Також зменшилось відчуття загрози екологічних катастроф (з 15 до 13%), розколу країни (з 14 до 9%), втрати контролю над ГТС (з 8 до 6%), антиконституційного перевороту (з 8 до 5%).
• Натомість за рік громадяни стали більше боятися росту безробіття (з 42 до 47%), деградації населення (з 16 до 18%), масової міграції українців за кордон (з 7 до 11%), демографічної кризи (з 6 до 9%), загрози громадянської війни (з 5 до 8%), погіршення рівня освіти в країні (з 5 до 7%).
• Як і рік назад чверть опитаних українців відчувають загрозу знецінення гривні і свавілля влади, майже кожен шостий – погіршення рівня медицини та росту злочинності.
• На Заході країни найбільше зросло відчуття загрози росту безробіття, свавілля влади, деградації населення та екологічних катастроф. Зменшилось – знецінення гривні, розколу країни, втрати незалежності, військової загрози з боку Росії.
• В Центрі найбільше зросло відчуття загрози росту безробіття, погіршення медичного обслуговування, масової міграції українців за кордон, демографічної кризи, загрози громадянської війни, погіршення рівня освіти. Зменшилось – знецінення гривні, свавілля влади, росту злочинності, розколу країни.
• На Півночі найбільше зросло відчуття загрози росту безробіття та знецінення гривні, зменшилось – екологічних катастроф та розколу країни.
• На Сході найбільше зросло відчуття загрози росту безробіття, погіршення медичного обслуговування та рівня освіти, зменшилось – свавілля влади, деградації населення.
• На Півдні найбільше зросло відчуття загрози погіршення медичного обслуговування, деградації населення  та загрози громадянської війни. Зменшилось – свавілля влади, розколу країни та військової загрози з боку Заходу.
• На Донбасі найбільше зросло відчуття загрози знецінення гривні, росту злочинності та демографічної кризи. Зменшилось – екологічних катастроф.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 4 – 14 березня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», якби вибори до Верховної Ради України відбувалися у березні 2011 року, то 29% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 36% скоріше взяли б участь. Активність щодо виборів Президента традиційно вища: якби вибори Президента України відбувалися у березні – 32% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 37% скоріше взяли б участь.

Найбільш мобілізованими є виборці  Свободи, Громадянської позиції та КПУ. Найменш – Сильної України та партії УДАР. Майже  половина з опитаних, які не підтримують жодної партії («проти всіх») або не визначились з вибором - не мають намірів брати участі у виборах.

РЕЗУЛЬТАТИ:

Якби вибори до Верховної Ради України відбувалися у березні 2011 року, 26,2% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за Партію регіонів, 19,7% - за Батьківщину, 9,3% - за Фронт змін, 6% - за Свободу, 5,6% - за Сильну Україну, 4,6% - за Комуністичну партію.

Ще  по 1,9% виборців підтримали б Громадянську позицію та УДАР, 1,3% - Народну партію, 1,2% - Нашу Україну.  Інші партії підтримали б 4,3% виборців, не підтримали б жодну з партій («проти всіх») – 10,4%, не визначились з вибором – 7,6%.

Якби вибори Президента України відбувалися у березні 2011 року, 26% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за В.Януковича, 20,3% - за Ю.Тимошенко, 11,2% - за А.Яценюка, 6,4% - за С.Тігіпка, 4,2% - за О.Тягнибока, 3,5% - за П.Симоненка, по 2,8% - за В.Кличка та А.Гриценка, 1,7% - за В.Ющенка, 1,2% - В.Литвина.

Інших кандидатів підтримали б 2,6% виборців, не підтримали б жодного («проти всіх») – 8,8%, не визначились з вибором – 8,5%.

ТЕНДЕНЦІЇ:

• Продовжується падіння підтримки В.Януковича (з 32% у грудні минулого року до 26% у березні цього року) та Партії регіонів (з 30 до 26%).  Від президентських виборів В.Янукович втратив до третини прихильників або близько 10% рейтингу, а якщо порівнювати з піком підтримки, який фіксувався у березні-червні 2010 року – майже половину або близько 20% рейтингу. Найбільших втрат В.Янукович зазнав у Центрі, на Півночі, а також на Півдні.
• Порівняно з груднем минулого року позиції Ю.Тимошенко та Батьківщини майже не змінились – підтримують близько 20% виборців. В регіональному розрізі Ю.Тимошенко додала лише на Заході. З березня минулого року рейтинг Тимошенко знизився з 24 до 20%.
• Незначне зростання демонструє А.Яценюк (з 8% у грудні минулого року до 11% у березні цього року) та Фронт змін (з 7 до 9%). Найбільшу підтримку лідер Фронту змін має на Заході, Півночі і в Центрі, а також додав на Півдні країни.
• Рівень підтримки С.Тігіпка та Сильної України продовжує зменшуватися, а за рік відбулося падіння вдвічі. Так, у березні – червні минулого року рейтинг С.Тігіпка становив близько 13%, у жовтні – 10%, у грудні – 8%, у березні цього року – 6%.
• Рейтинг Свободи впродовж останніх чотирьох місяців стабільно тримається на рівні 6%, а за рік він зріс втричі.
• Незначні тенденції до покращення демонструє рейтинг Комуністичної партії, який за рік виріс до 5%.
• Близькими до подолання 3%-бар’єру є партія УДАР В.Кличка та Громадянська позиція А.Гриценка, які підтримують по 2% виборців. Рейтинги лідерів цих партій вищі – по 3%.
• Майже у 1,5 рази зросла кількість виборців, які не підтримують жодну партію («проти всіх») – з 7% у жовтні минулого року до 10% - у березні цього року. Цікаво, що одразу після президентських виборів «проти всіх» було лише близько 2%.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 4 – 14 березня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у лютому, дві третини львів’ян у віці від 16 років вживають каву принаймні один раз на день: 15% вживають каву три і більше разів на день, 22% - два рази на день, 29% - один раз на день.

Лише 34% львів’ян не вживають кави.

Найчастіше вживають каву львів’яни середнього віку від 26 до 45 років. Значно рідше – люди похилого віку. Чоловіки частіше вживають каву, ніж жінки. Це ж саме можна сказати про працюючих у порівнянні з непрацюючими.

60% респондентів, які вживають каву вказали, що п’ють цей напій, скоріше щоб збадьоритися. Натомість 32% - скоріше за звичкою. Об’єктивно що, серед тих, хто п’є каву скоріше за звичкою – частота добового споживання кави є вищою ніж серед тих, хто п’є каву просто щоб збадьоритися.

Попри значне місце кави у житті львів'ян, лише 26% з них вважають себе «кавоманами», тоді як 70% - такими себе не вважають. Люди, які вживають цей напій скоріше за звичкою, вважають себе «кавоманами» більше, ніж ті, хто п’є каву аби просто збадьоритися.

Отримання звання «кавомана» прямо пропорційне середньодобовій кількості випитих філіжанок цього напою: серед респондентів, які п’ють каву три і більше разів на день, «кавоманів» аж 60%, серед тих, хто п’є каву двічі на день – 26%, один раз на день – лише 9%.

Постійними відвідувачами кав’ярень можна вважати не більше 10% львів’ян: 2% відвідують кав’ярні щодня або майже щодня і ще 8% - кілька разів на тиждень. 20% львів’ян  відвідують кав’ярні кілька разів на місяць, а ще стільки ж – рідше ніж раз на місяць. Разом з тим, половина львів’ян взагалі не ходить у кав’ярні.

Найчастіше ходять у кав’ярні молодь та люди середнього віку. Також варто відзначити, що чоловіки бувають у кав’ярнях частіше за жінок, як і працюючі частіше ніж непрацюючі.

Найчастіше львів’яни «йдуть на каву» щоб поспілкуватися зі знайомими та друзями (62%) або ж зустрівши людину, яку давно не бачили (44%). Дещо рідше «йдуть на каву» щоб відсвяткувати якусь подію (32%), перепочити кілька хвилин (24%), провести ділові переговори (18%) або перекусити (12%). Значно рідше львів’яни «йдуть на каву» щоб скоротати час або познайомитися з новими людьми (7% і 4% відповідно).

При цьому молодь частіше за інших «іде на каву» щоб поспілкуватися зі знайомими; люди середньої вікової категорії – щоб перепочити, зустрівши людину, яку давно не бачили або провести ділові переговори.

Найчастіше відвідують кав’ярні львів’яни, які п’ють каву три і більше разів на день – лише чверть з них не відвідують ці заклади взагалі, тоді як серед респондентів, які вживають каву не більше одного разу на день, таких половина.

Не оминуло дослідження і теми умовного «протистояння кави і чаю». Отже 21% львів’ян найчастіше вживають все таки каву, 30% - споживають чай і каву в однаковій мірі. А от 48% львів’ян віддають перевагу все таки чаю.

Львів – європейське місто і віддавши перевагу одній культурі, тут в жодному разі не забувають і про інші. Тому ми не будемо підводити підсумок хто перемагає: кава чи чай, зазначивши, що лише 2% львів’ян не вживають жоден з цих напоїв.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 16 років і старші. Вибіркова сукупність: 827 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,7%, для значень близьких до 30% - не більше 2,3%, для значень близьких до 10% - не більше 1,6%. Терміни проведення дослідження: 19 – 28 лютого 2010 р.

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», станом на лютий рівень мобілізації виборців Львова залишається на відносно високому рівні: 45% львів’ян точно взяли би участь у парламентських виборах і 49% - у президентських, якби вони відбувались наступної неділі. Ще 35% і 34% відповідно скоріше взяли би участь у виборах, ніж ні.

Найвищий рівень мобілізації серед виборців Свободи, якщо говорити про парламентські вибори та серед виборців Юлії Тимошенко у випадку президентських. Найнижчий рівень мобілізації серед мешканців міста, які не визначились зі своїм вибором та серед категорії «проти всіх».

Якби вибори до Верховної Ради відбувались наступної неділі, 26,1% серед тих, хто має намір взяти в них участь, підтримали б Свободу.

Батьківщину підтримали б 19% виборців, Фронт змін – 14,6%, Партію регіонів – 4,3%, Нашу Україну – 4,1%, Сильну Україну – 3,9%, Громадянську позицію – 3,5%, УДАР – 2,4%, За Україну! – 1,6%, Європейську партію – 1,4%, Пору – 1,1%. Підтримка кожної з решти партій становить менше 1%, загалом – понад 4%.

Не підтримали б жодну партію близько 6% виборців, не визначились – 8,2%.

Якби президентські вибори відбувались наступної неділі, 20,3% серед тих, хто має намір взяти в них участь, підтримали б А.Яценюка.

Ю.Тимошенко підтримали б 18,3% виборців, О.Тягнибока – 14,7%, С.Тігіпка – 6,1%, А.Гриценка – 5,8%, В.Ющенка – 5,3%, В.Януковича – 5,2%, В.Кличка – 3,6%. Інших кандидатів підтримали б понад 5%.

Не підтримали б жодного кандидата близько 5% виборців, не визначились – 10,2%.

ТЕНДЕНЦІЇ:

•   За останній рік найбільше додала Свобода, рейтинг якої за рік зріс більш, ніж вдвічі. Наразі це абсолютний фаворит у львівському рейтингу партій. Перша хвиля зростання припала на середину минулого року, коли рейтинг Свободи зріс з 14% до 22%. Друга хвиля – на місцеві вибори, коли рейтинг зріс з 22% у вересні до 29% у грудні. Разом з тим безумовна перемога на місцевих виборах і відповідно здобуття влади у місцевій раді містить в собі і певні ризики, пов’язані з високими очікуваннями виборців. Інший чинник – зростання підтримки інших політичних партій, реальних претендентів на місця у майбутньому парламенті.  В результаті рейтинг Свободи дещо колихнувся донизу: з 29% у грудні минулого року до 26% у лютому цього року. Втрати О.Тягнибока у президентському рейтингу більш відчутні.

•   Батьківщина, після найбільшого падіння, викликаного неучастю у місцевих виборах (так чи інакше це можна розцінювати як певну поразку), поступово відновлює свої позиції. Так, з 26% у березні минулого року рейтинг Батьківщини опустився до 14% у листопаді. Проте станом на лютий цього року рейтинг зріс до 19%, що наразі гарантує Батьківщині тверде друге місце у львівському рейтингу партій. Рейтинг Ю.Тимошенко стабілізувався на рівні 18-19%, що у 1,5 рази нижче результатів президентських виборів.

•  Динамічно відновлює втрачені позиції Фронт змін і здобуває нових прихильників. Після відносно неуспішної другої половини минулого року, коли рейтинги партії впали до 7%, відносно невисокий результат на місцевих виборах у Львові (9,8%) на тлі сприятливих умов у вигляді неучасті Батьківщини, у лютому партія має вже 15% симпатій, що гарантує Фронту змін тверде третє місце у львівському рейтингу партій та хороші перспективи для зростання симпатій.

Ці перспективи лише підкреслює зростання персональних показників лідера партії – Арсенія Яценюка, який у лютому очолив президентський рейтинг у Львові (20% проти 11%, які він отримав на президентських виборах 2010).

•   За рік рейтинг В.Ющенка погіршився з 32% (І тур президентських виборів 2010) до 5%, Нашої України – з 19% до 4%.  Найбільші кризи припали на першу половину минулого року (розчарування результатами президентських виборів) та місцеві вибори (локальний програш у боротьбі за виборця у протистоянні зі Свободою). Проте в останні кілька місяців ситуація дещо стабілізувалась і рейтинг партії майже відповідає результатам Нашої України на місцевих виборах. На даному етапі можна говорили про досягнення партією певного «електорального дна».

•  В останні кілька місяців фіксується найбільше падіння рейтингів Партії регіонів (до 4%), підтримка якої, наразі, майже вдвічі нижча, ніж на місцевих виборах та  майже втричі нижча, ніж була напередодні президентських виборів. Персональні рейтинги В.Януковича повторюють цю тенденцію.

•   Незначно, але відновив свої позиції С.Тігіпко (до 6%), дещо відновився і рейтинг партії (до 4%). Але ці показники все рівно більш ніж вдвічі нижчі підтримки, які партія мала одразу після президентських виборів, хоча і вищі результатів місцевих виборів.

•   Продовжується ріст підтримки А.Гриценка, якого підтримує вдвічі більше львів’ян, ніж на президентських виборах. Після невдалої участі у місцевих виборах, дещо збільшила підтримку і Громадянська ініціатива (до 3%). Проте рейтинг А.Гриценка і надалі вдвічі перевищує рейтинг партії.

•  Наразі не можна говорити про стійкий рейтинг В.Кличка і його УДАРу. Після відносно успішних місцевих виборів (4%) партія дещо втратила підтримку, передусім через певне відновлення позицій С.Тігіпка та ріст рейтингів А.Гриценка.

•   Фіксується незначна, проте відносно стабільна кількість прихильників Європейської партії (до 2%), За Україну! (до 2%) та УНП (до 1%). Приблизно такі ж результати партії отримали на місцевих виборах.

•   А от Пора та Народний Рух наразі не можуть підтвердити результати, отримані на місцевих виборах (4% та 3% відповідно) – перших готові підтримати на парламентських виборах близько 1% львів’ян, других – менше 1%.

•   Близько 6% виборців не мають намірів підтримувати жодну з партій – майже стільки ж було зафіксовано на місцевих виборах (7%).

Найвищим рівнем довіри серед львів’ян користуються А.Яценюк та О.Тягнибок, яким довіряють понад половина мешканців міста і не довіряють близько третини. Довіра до обох політиків протягом останнього року зросла. Порівняно з листопадом 2009 року рівень довіри до А.Яценюка зріс з 44 до 55%, а недовіри зменшився з 51 до 34%. Рівень довіри до О.Тягнибока зріс з  42 до 51%, а недовіри зменшився з 52 до 35%.

При відносно стабільному рівні довіри до Ю.Тимошенко (близько 35%), поступово зменшується рівень недовіри до політика (з 57 до 53%). Проте наразі недосяжним залишається пік довіри, зафіксований одразу після президентських виборів (45%).

В.Ющенку довіряють 22% (перед президентськими виборами довіряли 35%) і не довіряють 67%.

За рік зменшився і рівень довіри до В.Януковича (з 15% у березні 2010 до 9% у лютому 2011) і відповідно зріс рівень недовіри (з 75 до 80%). Варто зазначити, що повністю довіряють В.Януковичу лише 2% мешканців міста, а повністю не довіряють 62% при тому, що кількість останніх зростає – ще рік тому повністю не довіряли чинному главі держави лише 42% львів’ян.

 
Понад половина львів’ян у грудні минулого року та у лютому цього року в цілому задоволені результатами останніх місцевих вибрів. Проте зменшується число цілком задоволених, які переходять у категорію «скоріше задоволені» і вже почався ріст, хоча і незначний, числа незадоволених.

Оцінити результати виборів міського голови львів’янам дещо простіше, ніж результати виборів до міської ради – лише 8% утримались від оцінки у першому випадку, проти 17% - у другому випадку.

59% львів’ян задоволені діяльністю А.Садового на посаді міського голови і 31% - не задоволені. Разом з тим порівняно з періодом, який припадав безпосередньо на кампанію місцевих виборів 2010, зменшується число цілком задоволених (з 24 до 13%)  і збільшується число категорії «скоріше задоволені» (з 37 до 46%). Поступово зростає і кількість незадоволених (з 24 до 31%).

Майже 60% львів’ян поки що ніяк не змогли оцінити діяльність голови обласної державної адміністрації М.Цимбалюка. Позитивно (переважно «скоріше позитивно») оцінюють діяльність голови ОДА 16% мешканців міста, негативно – 26%.

Діяльністю його попередника – В.Горбаля – були задоволені 20% львів'ян, незадоволені –  46%.

Майже 60% львів’ян поки що ніяк не змогли оцінити і діяльність голови обласної ради О.Панькевича. Позитивно (переважно «скоріше позитивно») оцінюють діяльність голови облради 15% мешканців міста, негативно – 23%.

Діяльністю його попередника – М.Сеника – були задоволені 25% львів'ян, незадоволені –  43%.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 19 – 28 лютого 2011 р.

Соціологічна група «Рейтинг» продовжує представляти результати дослідження, що проводиться на кошти компанії за спеціальним проектом «Благодійність по-українськи». У грудні був представлений випуск №1 «Допомогти в новорічні свята!».

Отже, згідно з проведеним Соціологічною групою «Рейтинг» дослідженням, близько 7% респондентів займаються благодійністю регулярно – щонайменше раз на місяць, 16% - декілька разів на рік. Таким чином в Україні не більше чверті населення у віці понад 18 років проявляють благодійність хоча б раз на рік. Ще близько 16% опитаних займались благодійністю декілька разів у минулому, а 61% - не займались благодійністю ніколи.

Кількість респондентів, які констатували, що не займались благодійністю ніколи, змінюється від близько половини на Заході і Півдні до понад 70% на Донбасі і Сході. Людей, які ніколи не займались благодійністю, виявилось найбільше у віці 18-29 та 30-39 років. Переважно, це люди з низьким рівнем освіти та доходами, здебільшого не одружені, дещо більше чоловіки, ніж жінки. За соціальним статусом це домогосподарки, студенти, робітники, безробітні.

Щодо напрямків, які потребують благодійної допомоги найбільше, респонденти виділили такі: дитячі будинки (64%), безпритульні діти (62%) та діти інваліди (58%). Дещо рідше називались люди похилого віку, що потребують допомоги (42%), будинки престарілих (41%), важкі захворювання людства (37%), малозабезпечені сім’ї (32%), дорослі інваліди (26%).

Далі у рейтингу пріоритетних напрямків благодійності йдуть безпритульні дорослі або бомжі (18%), розвиток охорони здоров’я (17%), захист прав людини (11%), люди, що просять милостині на вулиці (11%), захист тварин (10%), молодь, що потребує допомоги (10%),  обдарована молодь (9%).

Далі церква (8%), захист навколишнього середовища (8%), наркоманія, алкоголізм (7%), люди з психологічними розладами (5%).

Замикають рейтинг такі теми як освіта, наука (4%), люди, позбавлені волі (3%), люди, що зазнали репресій з боку влади (3%), мистецтво, культура (2%), проблеми нацменшин (1%), інше (1%). Не змогли визначитись 1% респондентів.

Таким чином, серед напрямків, що найбільше потребують благодійної допомоги, беззаперечним “лідером” є категорія “діти”.

Як виявилось благодійників також можна об'єднати в певні групи. Провівши аналіз відповідей респондентів на запитання «За якими з цих напрямків Ви займались благодійністю особисто?» ми отримали своєрідну «матрицю благодійності», яка показує які напрямки корелюють між собою, об'єднуючи благодійників у певні психологічні  групи, їх є 8 :

• «Діти інваліди. Дитячі будинки. Дорослі інваліди. Будинки престарілих. Важкі захворювання людства»

• «Церква. Люди, що просять милостині»

• «Безпритульні діти. Безпритульні дорослі»

• «Малозабезпечені сім’ї. Люди похилого віку, що потребують допомоги»

• «Освіта, наука. Обдарована молодь. Мистецтво, культура. Розвиток охорони здоров’я»

• «Захист тварин. Захист навколишнього середовища»

• «Люди з психологічними розладами. Наркоманія, алкоголізм»

• «Захист прав людини. Молодь, що потребує допомоги»

Відповіді респондентів щодо напрямків, які найбільше потребують благодійної допомоги, кардинально різняться з відповідями респондентів щодо напрямків, за якими проявляли благодійність безпосередньо вони! При цьому списки можливих напрямків використовувались ідентичні.

Отже, найчастіше респонденти проявляють свою благодійність даючи милостиню на вулиці (40% серед тих, хто хоча б раз займався благодійністю). Також допомагаючи безпритульним дітям (33%), жертвуючи церкві (30%) та допомагаючи людям похилого віку, що потребують допомоги (29%).

Дещо рідше респонденти проявляють благодійність, допомагаючи дитячим будинкам (25%), дітям інвалідам (24%) та малозабезпеченим сім’ям (21%), а також жертвуючи на боротьбу з важкими захворюваннями людства (15%), допомагаючи безпритульним дорослим (14%), будинкам престарілих (11%), дорослим інвалідам (10%).

Решті категорій допомагають не більше 5%. Зокрема, на розвиток охорони здоров’я (5%), молодь, що потребує допомоги (4%), захист тварин (4%), захист прав людини (3%). Допомагають людям з психологічними розладами, жертвують на захист природи та обдаровану молодь не більше 2% опитаних.

Найпопулярнішим видом благодійності на Заході України є пожертви на церкву (58%), в Центрі – безпритульні діти (51%). Допомога людям, що просять милостині найпопулярніша на Півночі (54%), Сході (39%), Півдні (36%) та Донбасі (27%).

Людям похилого віку найбільше допомагають на Півдні і Донбасі, включно з допомогою будинкам престарілих і безпритульним дорослим. На розвиток охорони здоров’я найбільше жертвують люди, що мешкають на Півночі (передусім йдеться про Київ), на дитячі будинки – на Сході, на важкі захворювання людства – в Центрі.

Проаналізувавши результати можна дійти наступних висновків:

1. Найактивнішими напрямками благодійності є допомога людям, що просять милостині на вулиці та пожертви на церкву. Адже тільки по цих напрямках кількість людей, які займаються такого роду благодійністю, значно перевищує (більш ніж вдвічі) кількість людей, які вважать ці напрямки такими, що потребують допомоги найбільше.
   

2.  Найменш активними напрямками благодійності є наркоманія та алкоголізм, освіта та наука, обдарована молодь, розвиток охорони здоров’я, захист навколишнього середовища та будинки престарілих. Недостатньо активними також можна назвати наступні напрямки: люди, що зазнали репресій, люди з психологічними розладами, дорослі та діти інваліди, захист прав людини, дитячі будинки, важкі захворювання людства, захист тварин, мистецтво і культура, а також  люди, що позбавлені волі. Разом з тим, за більшістю неактивних напрямків благодійності вибір щодо допомоги робився осмислено. Так, 9 з 10 респондентів, що допомагали обдарованій молоді, будинкам престарілих, дітям інвалідам і дитячим будинкам вважають, що саме ці напрямки потребують благодійної допомоги найбільше.

Виходячи з вище сказаного ряд логічних запитань щодо нашої нелогічної поведінки у темі благодійності, який ми розпочали ще з минулого дослідження…

• Чому наше немаленьке (27%) бажання проявити благодійність, у процесі його реалізації, зашпортується у найзручніших, найпопулярніших перешкодах?
 

• Чому у результаті  цієї складної боротьби між побутовим та душевним комфортом, бажання допомагати іншим виживає тільки  у 5-6% громадян?

… поповнюється новим  запитанням:

• Чому, за часту, ми займаємось благодійністю не в тих напрямках, які вважаємо пріоритетними?

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 11 – 18 грудня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», майже 40% львів’ян у віці понад 16 років вважають себе футбольними вболівальниками. Зокрема, 6% – вважають себе футбольними фанатами, 13% – активними вболівальниками, 22% - не активними. Решта – футбольними вболівальниками себе не вважають.

Слід зазначити, що згідно з результатами загальнонаціонального дослідження, проведеного у жовтні 2009 року, кожен третій українець вважав себе футбольним уболівальником: 5% - футбольним фанатом, 10% - активним вболівальником, 18% - не активним. Можна припустити, що ріст числа вболівальників у Львові припав саме на останній рік, коли ФК «Карпати» вийшов до групового турніру Ліги Європи.

На підставі демографічних особливостей відповідей респондентів було складено своєрідний «Портрет футбольного вболівальника Львова». Отже, передусім це молоді, високоосвічені, неодружені львів’яни. Половина опитаних студентів вважають себе фанатам футболу.

Не відстають від молоді і львів’яни середнього віку – майже половина з них вважають себе вболівальниками. Навіть серед людей похилого віку таких близько третини.

Серед працюючих львів’ян вболівальників дещо більше, ніж серед непрацюючих (48 проти 34%). Серед чоловіків  вболівальників втричі більше, ніж серед жінок (65 проти 21%).

Найбільше вболівальників серед виборців Нашої України  та Свободи, найменше – Фронту змін.

Серед клубів української Прем'єр-ліги львів’яни найбільше вболівають за рідні «Капати» (87%), а також київське «Динамо» (46%) та донецький «Шахтар» (26%).

Приємно констатувати, що політичний фактор значно нівелюється на футбольному полі. І хоча за «Шахтар» найбільше вболівають виборці Партії регіонів, разом з тим за донецький клуб вболіває близько чверті виборців Свободи, Батьківщини та Нашої України і навпаки – близько половини виборців Партії регіонів вболіває за «Карпати», майже третина – за «Динамо».

Серед вболівальників «Шахтаря» знайшлося значно більше вболівальників «Динамо» (63%), ніж серед вболівальників київського клубу вболівальників донецького (35%). Водночас понад 90% вболівальників як «Динамо» і «Шахтаря» вболівають за львівські «Карпати».

Серед вболівальників «Карпат» найбільше виборців Батьківщини та Свободи, «Динамо» – Фронту змін.

Домінуючим фактором вибору улюбленої команди для львів’ян є походження команди – «підтримуємо своїх». Так, якщо наступного сезону в Прем'єр-лiзi виступатимуть два клуби від Львова тільки 46% львів’ян вболіватимуть лише за «Карпати» і 4% - лише за ФК «Львів», тоді як майже 40% вболіватимуть за обидві львівські команди.

Майже 70% футбольних вболівальників Львова (понад 80% вболівальників «Карпат») позитивно оцінили роботу головного тренера футбольного клубу "Карпати" О.Кононова у 2010 році. Лише 10% дали негативну оцінку роботі тренера (8% – серед вболівальників «Карпат»).

13% футбольних вболівальників Львова (14% вболівальників «Карпат») вважають виступ футбольного клубу "Карпати" у Лiзi Європи 2010 однозначно успішним; 54% (59%) – назвали цей виступ швидше успішним, все таки команда вийшла до групового турніру.

Водночас 15% футбольних вболівальників Львова (12% вболівальників «Карпат») назвали виступ футбольного клубу "Карпати" у Лiзi Європи 2010 швидше не успішним, все таки останнє місце у групі і 6% - однозначним провалом.

Як бачимо роботу тренера «Карпат» львів’яни оцінили дещо краще, ніж виступ самого клубу.

Тим не менше 76% футбольних вболівальників Львова (82% вболівальників «Карпат») вірять в те, що наступного сезону футбольний клуб "Карпати" знову гратиме в Лiзi Європи.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 16 років і старші. Вибіркова сукупність: 827 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,7%, для значень близьких до 30% - не більше 2,3%, для значень близьких до 10% - не більше 1,6%. Терміни проведення дослідження: 18 – 26 грудня 2010 р.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» (Україна) у грудні 2010 року, близько 46% українців жалкують про розпад Радянського Союзу. У свою чергу, згідно з результатами дослідження, проведеного Левада-Центром (Росія) у листопаді 2010 року, росіяни більше - 56% - шкодують про розпад СРСР. Не шкодують 36% українців і 30% росіян. Не змогли відповісти на питання 18% українців і 16% росіян.

У випадку, як України, так і Росії, у відповідях простежується чітка вікова тенденція: чим молодші респонденти, тим менше вони жалкують про розпад СРСР. Так, в Україні шкодують за Радянським Союзом 19% молоді і 69% пенсіонерів, в Росії - 17 і 83% відповідно.

У той же час в Україні простежуються і інші демографічні особливості та закономірності. Отже, в регіональному аспекті жалкують про розпад СРСР більше всього на Донбасі (65%), Півдні (58%) і Сході (55%), а найменше - на Заході України (18%).
Ностальгію за СРСР відчувають більше жінки (49%), ніж чоловіки (42%); також більше жителі міст (48%), ніж сіл (40%); більше віруючі УПЦ МП (59%) і атеїсти (47%), ніж віруючі УПЦ КП (41%) і греко-католики (17%). А також більше жалкують респонденти, для яких рідною є російська мова (57%), ніж респонденти, для яких рідною є українська (37%) або обидві мови (49%); більше росіяни за національністю (69%), ніж українці (43%).

Крім того, чим вище рівень освіти респондентів, тим менше вони жалкують про розпад Радянського Союзу.

53% опитаних жителів Росії і 41% жителів України вважають, що розпаду Радянського Союзу можна було уникнути. У тому, що розпад держави був неминучий, упевнені 32% росіян і 34% українців.

Цікаво, що кількість респондентів, які не змогли відповісти на запитання в Україні (25%), майже вдвічі більше, ніж у Росії (15%). Такий результат може свідчити про менший рівень обговорення питання і різні підходи до історії в країнах. Крім цього, близько половини українців у віці 18-29 років не змогли відповісти на запитання «Розпад Радянського Союзу був неминучий, чи його можна було уникнути?».

Примітно, що близько 70% респондентів, які шкодують про розпад СРСР, вважають, що його можна було уникнути. У свою чергу, більшість респондентів, які не жалкують за Радянським Союзом (62% з них), вважають, що його розпад був неминучим.

На запитання «Яку форму відносин між республіками колишнього Союзу ви б особисто підтримали?» найбільше росіян відповіли, що це має бути об'єднання кількох республік у більш тісні союзи. Тоді як серед опитаних українців найбільш популярна модель: незалежне існування усіх республік.

Отже, об'єднання кількох республік в більш тісні союзи підтримали 26% росіян і лише 18% українців.

Відновлення СРСР у його колишньому вигляді підтримали по 15% українців і росіян.

Більш тісне об'єднання усіх республік колишнього СРСР за типом Євросоюзу підтримали 19% росіян і 15% українців.

Збереження СНД в його нинішньому вигляді підтримали 17% росіян і лише 10% українців.

Незалежне існування усіх республік підтримали 27% українців і лише 13% росіян.

12% опитаних росіян і 15% українців не визначилися з відповіддю на поставлене питання.

Найбільше підтримали відновлення СРСР жителі Донбасу (25%) та Сходу України (26%); об'єднання кількох республік в більш тісні союзи - жителі Півдня (35%); більш тісне об'єднання усіх республік колишнього СРСР за типом Євросоюзу - жителі Півночі (21%) ; незалежне існування усіх республік - жителі Заходу (59%), Центру (31%), а також Півночі України (30%).

Згідно з дослідженням, проведеним в Україні, чим молодші респонденти і чим вище рівень їх освіти, тим більше вони підтримують незалежне існування усіх республік колишнього СРСР.

Респонденти, які шкодують про розпад Радянського Союзу, найбільше підтримують відновлення СРСР у його колишньому вигляді (31%), об'єднання кількох республік в більш тісні союзи (28%) і більш тісне об'єднання усіх республік колишнього СРСР за типом Євросоюзу (18%).

У свою чергу, більшість респондентів, які не жалкують за Радянським Союзом (53% з них), вважають, що найбільш правильним буде незалежне існування усіх республік колишнього СРСР.

Реліз підготовлений на підставі результатів досліджень, проведених Соціологічною групою «Рейтинг» (Україна) у грудні 2010 р. (опитано 2000 респондентів, похибка не перевищує 3%) і Левада-Центром (Росія) у листопаді 2010 р. (опитано 1593 респондентів, похибка не перевищує 3,4%).

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником. Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 11 – 18 грудня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Для порівняння використовувалися дані дослідження Аналітичного Центру Юрія Левади (Левада-Центр), проведеного 19-22 листопада 2010 р. Опитано 1593 росіян у віці 18 років і старше в 127 населених пунктах 44 регіонах країни. Статистична похибка не перевищує 3,4%.

Якби вибори Верховної Ради України відбувались наприкінці грудня найбільше голосів у Львові отримали б Свобода (28,8% серед тих, хто має намір взяти участь у виборах), Батьківщина (16,6%) та Фронт змін (12%).

Порівняно з листопадом дещо виросли рейтинги Свободи (з 27 до 28,8%) і Батьківщини (з 13,9 до 16,6%). Фронту змін – зменшились (з 13,2 до 12%).

Далі у рейтингу Партія регіонів (7,2%), Наша Україна (5,5%), Сильна Україна (3,2%), УДАР В.Кличка (3,1%), Громадянська позиція (2,2%) та Європейська партія (2,1%). Решту партій підтримують близько 6% виборців, не підтримують жодної – 5,8%, не визначились з вибором 7,5%.

40% опитаних мешканців міста вважають, що вибори до Верховної Ради повинні відбутися у березні 2011 року, 22% - у жовтні 2012 року, решта – не визначились.

За вибори у 2011 році найбільше виступають прибічники Фронту змін, Свободи  і Батьківщини, за  вибори у 2012 році – Партії регіонів, Сильної України та Нашої України.

У президентському рейтингу ситуація дещо інша. Лідерство тут ділять О.Тягнибок (19,5%) і Ю.Тимошенко (19,2%).  Не набагато відстає від них А.Яценюк (15,2%).

Порівняно з попереднім місяцем покращились позиції  О.Тягнибока (з 18,2 до 19,5%) та Ю.Тимошенко (з 16,5 до 19,2%). Погіршились А.Яценюка (з 17 до 15,2%).

Далі у рейтингу В.Янукович (7,4%), В.Ющенко (6,8%), В.Кличко (4%), С.Тігіпко (3,4%) та А.Гриценко (3,4%). Інших кандидатів підтримують близько 4% виборців, не підтримують жодного – 6,8%, не визначились з вибором 10%.

Серед місцевих політиків найбільше довіряють у Львові А.Садовому (58%) та О.Тягнибоку (54%).  Обидва політики мають позитивний (+26) Індекс довіри.

П.Писарчуку довіряє майже чверть мешканців міста, не довіряють – 57%.

Колишньому керівнику обласної державної адміністрації В.Горбалю довіряє лише кожен десятий, не довіряє – 51%.

Новопризначені голова обласної ради О.Панькевич та секретар міської ради В.Павлюк поки мало відомі громадянам – близько 60% опитаних або не знають цих політиків або не змогли визначитися зі своїм ставленням до них.

В цілому мешканці Львова задоволені результатами місцевих виборів-2010:

•      58% опитаних задоволені результатами виборів міського голови (незадоволені – 28%);

•      55% опитаних задоволені результатами виборів до міської ради (незадоволені – 26%).

Найбільше задоволені результатами виборів міського голови прихильники А.Садового та С.Кубіва, а також виборці Батьківщини, Нашої України та Фронту змін.

Найбільше задоволені результатами виборів до міської ради прихильники Ю.Михальчишина та А.Садового, а також виборці Свободи, Батьківщини та Фронту змін.

Позиціонування міського голови до центральної влади. 17% опитаних вважають, що міський голова має підтримувати опозицію і протистояти Президенту та уряду, 44% - співпрацювати з новою владою виключно в інтересах міста, 12% - висловити політичну підтримку Президенту і уряду. Порівняно з опитуванням, проведеним у березні цього року, найбільше скоротилась кількість людей, які вважають, що міський голова має співпрацювати з новою владою виключно в інтересах міста (з 57 до 44%) і відповідно зросла кількість людей, яким важко відповісти на питання як повинен будувати свої стосунки міський голова з центральною владою.

З огляду на результати останнiх мiсцевих виборiв у Львовi, 42% мешканців вважають, що вiдповiдальнiсть за розвиток мiста несуть однаково як партiя ВО Свобода, яка перемогла на виборах до мiської ради, так і А.Садовий, який перемiг  на виборах мiського голови. 30% - вважають, що головну відповідальність несе А.Садовий, 8% - ВО Свобода. Ще 5% вважають, що ані міський голова, ані ВО Свобода не несуть жодної відповідальності.

На думку 41% опитаних А.Садовий та ВО Свобода будуть співпрацювати, але без конфліктів не обійдеться, 20% - очікують виключно конструктивної співпраці, 15% - лише постійних конфліктів.

Найбільше (30%) конструктивної співпраці чекають виборці А.Садового та Свободи. Хоча і серед них близько 10% очікують лише постійних конфліктів.

Найменше чекають продуктивних відносин між міським головою та партією-переможцем місцевих виборів прибічники Партії регіонів та Сильної України та виборці, які голосували за П.Писарчука та С.Кубіва.

29% опитаних мешканців міста вважають, що загальна ситуація у Львові покращується, 39% - не змінюється, 21% - погіршується. Порівняно з березнем 2010 року оцінки громадян практично не змінилися.

За оцінками городян, найбільше покращилась ситуація за останній рік у місті у сфері ремонту доріг - 66% опитаних так вважають.

50% мешканців міста вважають, що за останній рік ситуація переважно покращилась у сфері водопостачання та з освітленням вулиць.

Майже стільки ж вважають, що ситуація покращилась у сфері культурного життя міста (48%) та  прибирання міста (47%).

Дещо гірше мешканці оцінили ситуацію у таких сферах як збереження історичної спадщини, теплопостачання та робота міського транспорту (36%, 35% і 31% відповідно говорять про покращення).

Найгірше громадяни оцінили роботу ЖЕКів та закладів охорони здоров’я. Майже третина опитаних вважає, що за останній рік ситуація в цих сферах лише погіршувалась.

Протестні настрої.

41% опитаних мешканців Львова погодились з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої, з них 7% однозначно так вважають і 34% швидше погодились, ніж не погодились.

У свою чергу 39% опитаних не згодні з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої, з них 16% однозначно не погодились і 23% швидше не погодились. 19% опитаних не визначились з даного питання.

Найбільше згодні з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої прихильники Свободи, Батьківщини та Фронту змін.

Третина львів’ян вірять, що вже в найближчий час революційні настрої можуть вилитися у масові акції протесту на зразок подій листопада 2004 року. Не вірять в це 45% опитаних. 24% респондентів не визначились з даного питання.

Найбільш радикально налаштовані знову ж таки прихильники Свободи, Батьківщини та Фронту змін.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 18 – 26 грудня 2010 р.

Соціологічна група «Рейтинг» розпочинає проект «Благодійність по-українськи», який включатиме серію випусків, присвячених темі благодійності в Україні, ставленню до неї громадян України, дослідженню можливостей діяльності у цій сфері як професійних організацій, так і звичайних людей.

Проект фінансується на кошти компанії.

Сьогодні ми представляємо випуск №1 «Допомогти в новорічні свята!». Щиро сподіваємось, що отримана інформація надихне читачів до дій.

Отже, згідно з проведеним у грудні 2010 року Соціологічною групою «Рейтинг» дослідженням, понад чверть опитаних (27%) громадян хотіли б проявити благодійність у період новорічних свят. Ще 20% поки що над цим не задумувалися.

Разом з тим майже половина (47%) такого бажання не виявили. 6% опитаних не змогли визначитися з цього приводу.  

Найбільше бажаючих проявити благодійність на новорічні свята виявилось на Заході (41%), Центрі (35%) та Півдні (29%). Найменше – на Півночі (20%) та Донбасі (15%).

Жінки виявили трохи більше бажання до благодійності, ніж чоловіки, як і люди, що живуть в селах, на противагу городянам. А одружені та не одружені більше, ніж розлучені та вдівці.

Більш освічені громадяни виявились більш охочими до благодійності, ніж менш освічені. Також спостерігається чітка залежність відповідей респондентів від фінансового стану: чим кращий фінансовий стан, тим більше бажання проявити благодійність на новорічні свята.

У розрізі соціального статусу чи за родом занять найбільше бажання проявити благодійність на новорічні свята виявили керівники, спеціалісти, підприємці, службовці. Найменше – робітники, пенсіонери, домогосподарки, безробітні. Студенти переважно ще не задумувалась над цим питанням.

Респондентам, які  не проти проявити благодійність у період новорічних свят, або ще не задумувалися над цим, була надана можливість вказати, перешкоди, які можуть завадити зробити це.

В результаті лише 16% з них зазначили, що не бачать жодних перешкод проявити благодійність у період новорічних свят.

Решта – а це майже 80% – знайшли аргументи: 59% опитаних серед перешкод бачать власні фінансові можливості, 10% – відсутність інформації про те, кому потрібна допомога, 5% – відсутність інформації, як це зробити, ще 3% – може не вистачити часу.

Таким чином можна припустити, що з 27% опитаних, які виявили бажання проявити благодійність у період новорічних свят, лише кожен п’ятий зробить це на ділі. А це означає, що цими новорічними святами благодійність проявлять лише близько 5-6% громадян України.

З 41% мешканців Заходу та 35% мешканців Центру, які виявили бажання допомогти – а саме ці регіони лідирують в плані бажання, лише 16% та 11% відповідно не бачать жодних перешкод зробити це. В Центрі головною перешкодою є відсутність інформації про те, кому потрібна допомога і як це зробити, на Заході – фінансові можливості громадян (відповідно тут добре знають як і де це робити).

У перерахунку на всіх мешканців реальну благодійність у період новорічних свят слід чекати лише від 7% мешканців Півдня, 7% - Заходу, 4% - Центру, 4% - Півночі, 3% – Сходу та 2% - Донбасу.

Відсутність інформації про те, кому потрібна допомога найбільшою перешкодою є для тих респондентів, чий фінансовий стан дозволяє заощаджувати багато. В той час коли менш заможні респонденти цей чинник згадували значно  рідше.

Лише 16% опитаних зазначили, що відповідати за те, щоб благодійну допомогу в новорічні свята отримали ті, хто потребує її, повинен «кожен громадянин у тому числі і я». В той же час 28% опитаних громадян переклали відповідальність на вітчизняні благодійні організації та фонди, 28% - на державні структури, 17% - на багатих, 4% - на міжнародні організації, фонди, 3% - на політичні партії.

Цікаво, що люди, які не виявили жодного бажання до благодійності у період новорічних свят, найбільшу відповідальність за неї поклали на багатих і державу. Натомість найвищий рівень власної відповідальності, за тих хто потребує допомоги у ці новорічні свята виявили респонденти, які мають бажання проявити благодійність і не бачать жодних перешкод зробити це.   

Найвищий рівень усвідомлення громадянами власної відповідальності за благодійність виявився серед мешканців Півдня. Переважно це люди середнього віку, середньої спеціальної освіти та середніх статків.

Відповідальність за те, щоб люди, які потребують благодійної допомоги, отримали її в період новорічних свят на державні структури  найбільше перекладають на Заході та Півночі, на благодійні фонди – на Донбасі і в Центрі. А те, що саме багаті повинні відповідати за благодійність  вважають  переважно  респонденти  на Сході.

Три “чому?”: Чому такі логічні з погляду соціології речі, стають такими нелогічними якщо їх аналізувати з позиції звичайної людяності? Чому наше немаленьке (27%) бажання проявити благодійність, у процесі його реалізації, зашпортується у найзручніших, найпопулярніших перешкодах? Чому у результаті  цієї складної боротьби між побутовим та душевним комфортом, бажання допомагати іншим виживає тільки  у 5-6% громадян?

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 11 – 18 грудня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з проведеним у грудні 2010 року Соціологічною групою «Рейтинг» дослідженням, майже 45% опитаних громадян погодились з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої, з них 13% однозначно так вважають і 31% швидше погодились, ніж не погодились.

У свою чергу 41% опитаних не згодні з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої, з них 11% однозначно не погодились і 30% швидше не погодились. 15% опитаних не визначились з даного питання.

Найбільше згодні з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої на Заході і в Центрі України, зокрема 73% прихильників Свободи, 67% - Батьківщини, 59% - Фронту змін та 55% - партії «УДАР» В.Кличка. Більше не погодились з тезою, ніж погодились мешканці Півночі, Сходу, Донбасу і Півдня, зокрема, найбільше прихильники Партії регіонів, КПУ та Сильної України.

Більш як третина опитаних громадян (37%) вірять, що вже в найближчий час революційні настрої можуть вилитися у масові акції протесту на зразок подій листопада 2004 року.

Не вірять в це 46% опитаних. 17% респондентів не визначились з даного питання.

Найбільш радикально налаштовані прихильники Батьківщини (58% вірять в повторення подій 2004), Свободи (56%) та Фронту змін (52%), відповідно найбільше це мешканці Заходу та Центру України.

Найменше вірять в те, що революційні настрої можуть вилитися у масові акції протесту на зразок подій листопада 2004 року виборці Партії регіонів (23%). Примітно, що мешканці Донбасу (33%) більше вірять в радикалізацію ситуації, ніж опитані на Півдні (30%) та Сході (28%).

Варто зазначити, що опитаних, які категорично впевнені у радикалізації протестів, вдвічі менше за тих, які це швидше припускають. Загалом лише кожен десятий українець впевнений, що в Україні однозначно назрівають революційні настрої і вони в переважній більшості однозначно вірять в те, що ці настрої можуть вилитися у масові акції протесту на зразок подій листопада 2004 року. Зокрема, це майже кожен п’ятий прибічник Батьківщини та Фронту змін, кожен четвертий – Свободи.

Більшість опитаних (47%) переконані, що такі масові акції протесту в Україні скоріше можливі на  соціальному ґрунті (протести, викликані низьким рівнем життя і т.д.) і лише 7% - на національному (протести, викликані потуранням національних інтересів і т.д.). Ще чверть вважають, що протести можливі як на соціальному, так і на національному ґрунті однаково. Кожен п’ятий не зміг відповісти на запитання.

Найбільше припускають протести на соціальному ґрунті мешканці Півночі (передусім це мешканці Києва, які мали можливість слідкувати і брати участь у нещодавніх протестах підприємців) – 56%, Сходу – 52% та Центру – 51%. Найменше – мешканці Заходу (39%), де більш як третина опитаних припускають протести як на соціальному, так і на національному ґрунті однаково. Протести на національному ґрунті найбільше очікують мешканці Півдня (вдвічі частіше, ніж у будь-якому іншому регіоні). На Півдні, очевидно, маємо справу з проявом певного «ідеологічного страху».

У можливість протестів на соціальному ґрунті найбільше вірять прибічники Фронту змін, Батьківщини, Сильної України та Партії регіонів, найменше – прибічники Свободи, половина з яких вважають, що протести можливі як на соціальному, так і на національному ґрунті однаково.

Майже третина опитаних (31%) вважають, що очолити протестний рух в Україні у випадку таких масових акцій могла б Ю.Тимошенко, 15% - А.Яценюк, 14% - О.Тягнибок. Також називались, але рідше,  В.Кличко (5%), В.Ющенко (2%), А.Гриценко (2%) і т.д. Чверть опитаних переконані, що такий протестний рух не здатен очолити жоден  з наведених вище політиків.

Ю.Тимошенко в якості можливого лідера протестного руху найчастіше називали на Півночі (41%), Донбасі (38%), Заході (32%) та в Центрі (30%); А.Яценюка – на Заході (21%) та в Центрі (21%); О.Тягнибока – на Заході (27%) та Донбасі (19%).

Ю.Тимошенко найчастіше називали прибічники власне Батьківщини та партії «УДАР», а також Сильної України та Партії регіонів.  А.Яценюка – прибічники власне Фронту змін та Свободи, О.Тягнибока – прибічники власне Свободи та Фронту змін.

Переважна більшість опитаних (60%) вважають протести підприємців щодо нового Податкового кодексу, зокрема, які відбувались на Майдані Незалежності у Києві, акцією протесту громадян проти дій влади, яка не пов’язана з політикою. Разом з тим майже чверть (22%) – більше політичною акцією. Не визначились з даного питання 18% опитаних.

Акцію протесту підприємців щодо нового Податкового кодексу визнали переважно неполітичною у кожному з регіонів України. Найбільше громадян, які не пов’язують протести підприємців з політикою, зафіксовано на Півночі (73%), зокрема у Києві, де власне і відбувались ключові події, а також в Центрі (69%).

Разом з тим майже третина прихильників Сильної України та Партії регіонів визнали ці протести більше політичною акцією.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 11 – 18 грудня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

З метою наближення результатів соціологічних досліджень до результатів партій, які вони отримують на виборах, усі наведені в релізі показники розраховані виходячи з відповідей респондентів, які мають намір взяти  участь у виборах.

Отже згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», якби вибори до Верховної Ради України відбувалися в середині грудня 26% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 38% скоріше взяли б участь. Активність щодо виборів Президента традиційно вища: якби вибори Президента України відбувалися в середині грудня 31% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 37% скоріше взяли б участь. Така відносно низька ймовірна явка з одного боку є наслідком низької явки на місцевих виборах у жовтні 2010, з іншого – передсвятковими настроями громадян.

Найбільш мобілізованими є виборці  КПУ, Свободи, Батьківщини та Партії регіонів.

Станом на середину грудня найвищу позицію у президентському рейтингу займає В.Янукович, якого підтримують 32% опитаних серед тих, хто взяв би учать у виборах, якби вони відбувались найближчої неділі. Другу позицію зберігає Ю.Тимошенко, яку підтримують 19,9%. С.Тігіпка підтримують 8,2%, А.Яценюка – 8%, О.Тягнибока – 5%, П.Симоненка – 3,4%, В.Кличка – 2,7%, В.Ющенка – 1,8%, А.Гриценка – 1,4%.

Іншого кандидата готові підтримати 2,1% опитаних, не підтримують жодного – 5,6%. Не визначились 9,1% респондентів серед тих, хто взяв би учать у виборах, якби вони відбувались найближчої неділі.

У рейтингу партій першість утримує Партія регіонів, яку підтримують 30% опитаних серед тих, хто взяв би учать у виборах, якби вони відбувались найближчої неділі.

Другу позицію зберігає Батьківщина, яку підтримують 19,6%.

Фронт змін підтримують  7,2%, Сильну Україну – 6,4%, Свободу – 6,2%, Комуністичну партію України – 4,8%. Усі зазначені вище політичні сили потрапили б до Парламенту, якби вибори до Верховної Ради України відбувались найближчої неділі. Також має шанси потрапити до парламенту Партія «УДАР» В.Кличка, яку підтримують 2,7% виборців.

Далі у рейтингу Наша Україна, яку підтримують 1,6%, Громадянська позиція А.Гриценка – 1%, Соціалістична партія України – 0,8%, Народна партія – 0,7% та Єдиний Центр В.Балоги – 0,6%.

Загалом інші партії готові підтримати 2,3% респондентів, не підтримують жодної партії – 7,4%. Не визначились 8,7% респондентів серед тих, хто взяв би учать у виборах, якби вони відбувались найближчої неділі.

Порівняно з аналогічним дослідженням, проведеним соціологічною групою «Рейтинг» у жовтні цього року, фіксуються наступні тенденції:

Рейтинг В.Януковича та Ю.Тимошенко стабілізувались на рівні 32% та 20% відповідно. Протягом останніх трьох місяців стабілізувався і розрив між політиками, який становить 10-12%, тоді як в середині року він становив від 20 до 30%. Завдяки мобілізації виборців рейтинг Батьківщини наблизився до рейтингу лідера.

За останні два місяці В.Янукович покращив свої позиції на Півдні та Центрі. Зберіг на Заході, Півночі та Сході. Ю.Тимошенко покращила позиції на Сході та в Центрі, погіршила на Заході. 

Позиції А.Яценюка продовжують покращуватися (4,7% - у березні, 5,8% - у квітні , 5,1% - у червні, 5,2% - у вересні, 7,1% - у жовтні та 8% - у грудні).  Позиції С.Тігіпка продовжують погіршуватися (13,2% - у березні, 13,6% - у квітні, 13,2% - у червні, 12,8% - у вересні, 10% - у жовтні та 8,2% - у грудні).  У результаті на партійному рівні Сильна Україна (6,4%) вперше за останній рік поступилась третім місцем Фронту змін (7,2%) і ризикує поступитися четвертим місцем ВО Свободі (6,2%).

Продовжує зростати рейтинг О.Тягнибока (з 2,8% у жовтні до 5% у грудні) та ВО Свободи (з 4% у жовтні до 6,2% у грудні). Особливо ця тенденція характерна для Заходу, де рейтинг О.Тягнибока становить 17%.

Позиції КПУ залишаються стабільними (4,3% у жовтні проти 4,8% у грудні), що дозволяє розраховувати на місце в наступному парламенті.  Найбільший ріст рейтингу комуністів спостерігається на Донбасі.

За останні два місяці майже вдвічі покращила позиції партія УДАР В.Кличка (з 1,5% у жовтні до 2,7% у грудні). У президентському рейтингу В.Кличко  випереджає В.Ющенка, А.Гриценка та В.Литвина.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 11 – 18 грудня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

В жовтні минулого року Соціологічна група «Рейтинг» презентувала власний проект «РЕЙТИНГ РАДОСТІ», який показав, що незважаючи на кризу, епідемію грипу, вибори і  багато інших обставин, які в той час вирували у нас в країні,  українці знаходили місце радості і щастю у своєму житті.

Цього року ми презентуємо інший проект – «РЕЙТИНГ АНТИРАДОСТІ або що засмучує українців?», метою якого є вивчити іншу сторону відчуттів українців, спробувати дати відповіді на більш складні питання з нашого життя.

Отже, найбільше засмучують українців рівень їх доходів (40% відповідей), стан їх здоров’я (31%), стан здоров’я їхніх близьких (25%) та невпевненість у майбутньому (21%).

Крім того українців засмучує відсутність роботи, яка б приносила задоволення (15%) – у 1,5 рази більше, ніж відсутність роботи як такої (9%). Також частині опитаних (15%) не приносить радості їх житло, засмучує необлаштоване життя їх дітей (10%). Кожного десятого засмучують  нереалізовані можливості і таланти, а також відчуття безвиході (7%), емоційний стан (5%), самотність (5%), хатня робота (4%), відносини з дітьми (4%), відносини з дружиною/чоловіком, шлюб (4%). Ще 3% засмучуються через сусідів, а також через заздрість оточуючих.

Варто наголосити, що лише 1% опитаних засмучує стан їх духовності і лише 2% - рівень їх знань.

Разом з тим 13% опитаних нічого не засмучує в житті – категорія так званих «круглих оптимістів», серед яких переважна більшість молодь.

Разом з тим чверть молоді у віці 18-29 років невпевнені у своєму майбутньому, стільки ж – стурбовані відсутністю роботи, яка б приносила задоволення. Крім того, молодь засмучує здоров’я рідних та близьких. Лише молодь (і то лише 4%) турбує рівень їхніх знань.

Людей середнього віку більше турбує рівень їх доходів,  починає більше турбувати як власне здоров’я так і здоров’я близьких. Росте невпевненість у власному майбутньому, починають більше турбувати відносини з дружиною/чоловіком, шлюб. У віці 40-49 років людей починає засмучувати їх сексуальне життя.

Старших починає турбувати необлаштоване життя дітей, відносини з дітьми, стан здоров’я поступово виходить на передній план – 37% опитаних у віці 50-59 років і 67% у віці понад 60 років найбільше засмучує стан їх здоров’я.

Цікаво, що у віці приблизно 50 років відбувається певний переломний етап, коли власне здоров’я починає засмучувати людей куди більше, ніж здоров’я їх рідних та близьких.

Тут же простежується інша тенденція: чим менший рівень доходів людей, тим більше вони засмучені станом власного здоров’я.

І ще одна тенденція: вага прямо впливає на стан здоров’я людей. Так, чим більшою була вага у респондентів, тим частіше вони відповідали, що саме стан здоров'я засмучує їх найбільше.

Старших людей (50-59 років) з віком значно менше засмучує відсутність роботи, яка б приносила задоволення, менше засмучує стан житла. Проте кожного десятого турбує почуття безвиході.

Людей похилого віку (понад 60 років) все більше засмучує самотність, відносини з дітьми, разом з тим, менше засмучує стан їхнього житла та рівень доходів. «Старість – на радість»: лише 7% опитаних у віці понад 60 років нічого не засмучує в житті.

На кожному з етапів свого життя, крім старості, люди в однаковій мірі засмучуються нереалізованими планами, можливостями і талантами.

Жінки, мають більше приводів засмучуватися, ніж чоловіки.

Так, жінки більше стурбовані рівнем доходів, станом здоров’я (як власним, так і близьких), невпевненістю у власному майбутньому, необлаштованим життям дітей, своїм емоційним станом. Жінок більше засмучує хатня робота, самотність та почуття безвиході.

У свою чергу чоловіків більше, ніж жінок, турбують відсутність роботи, яка б приносила задоволення, нереалізовані можливості і таланти.

На основі відповідей респондентів на запитання «Що засмучує Вас найбільше у власному житті?» була складена своєрідна «матриця антирадості». Відповіді респондентів, які корелювались між собою, дозволили сформувати певні психологічні групи, їх 8:

1. «Невпевненість у власному майбутньому. Робота, яка  не приносить задоволення. Рівень моїх доходів. Нереалiзованi власні можливості, таланти. Відсутність роботи як такої»
2. «Стан мого здоров`я. Стан здоров`я моїх близьких»
3. «Хатня робота. Моє житло»
4. «Самотність. Моє сексуальне життя. Відчуття безвиході»
5. «Відносини з дітьми. Відносини з дружиною/чоловіком, шлюб. Необлаштоване життя моїх дітей»
6. «Відносини з батьками. Мій зовнішній вигляд. Рівень моїх знань»
7. «Рівень моєї духовності. Моє минуле. Мій емоційний стан»
8. «Сусіди. Заздрість оточуючих. Ставлення мого оточення до мене»

Якби у людей була можливість почати своє життя спочатку, лише 25% опитаних прожили б його точно так само. Найбільше таких на Заході і Сході України, а також серед молоді і респондентів похилого віку.

48% і це більшість – десь прожили б так само, десь би щось змінили. Найбільше таких на Півночі України, а також серед респондентів у віці 50-59 років.

А от майже кожен п’ятий (17%) прожив би нове життя зовсім по іншому. Таких найбільше в Центрі України, а також серед респондентів у віці 40-49 років.

10% не змогли відповісти на це запитання.

Дослідження засвідчило, що чим вищі доходи в людей, тим більше серед них тих, які б прожили своє життя точно так само.

Так, серед респондентів, сукупний дохід яких на сім’ю перевищує 3000 гривень, прожили б життя так само 35%. У свою чергу серед тих респондентів, доходи яких становлять менше 1000 гривень, таких вдвічі менше (18%).

Ці ж самі тенденції спостерігаються і щодо рівня освіти. Так, серед респондентів з вищою освітою прожили б життя так само майже третина (31%). У свою чергу серед респондентів з середньою освітою таких менше чверті (21%).

33% опитаних, які відчувають себе щасливими, прожили б своє життя так само. Більш ніж втричі менше (9%) таких серед респондентів, які відчувають себе нещасливими.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 4 – 11 жовтня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з дослідженням, проведеним Соціологічною групою «Рейтинг» у жовтні 2010 року, відносно щасливими почувають себе 68% опитаних українців, з них лише 17% вважають себе однозначно щасливими. Разом з тим, кожен п’ятий опитаний вважає себе нещасливим. Ще 13% не змогли визначитися.

Рік, що минає, не додав українцям щастя. Порівняно з аналогічним дослідженням, проведеним у жовтні 2009 року, число людей, які вважають себе в більшій чи меншій мірі щасливими, трохи зменшилось з 70 до 68%. Проте число тих, які вважають себе однозначно щасливими зменшилось – з 27 до 17%.

Як і рік тому, найбільш щасливими почуваються мешканці Півночі і Заходу, найменш щасливими – мешканці Донбасу.

За рік настрої мешканців Півночі (78%), Центру (65%) та Півдня (66%) майже не змінились. А от у крайніх точках України щастя поменшало: найбільше на Заході – з 85 до 72% (при цьому число тих, які вважають себе однозначно щасливими зменшилось вдвічі – з 39 до 19%), Сході – з 73 до 64%, Донбасі – з 58% до 52%. Сумно констатувати, але щонайменше кожен четвертий мешканець Донбасу почувається нещасливим і лише 9% вважають себе однозначно щасливими.

Як і рік тому, дослідження підтвердило тезу, що з роками відчуття щастя в  нашій країні у людей поступово зникає.

Так, найбільш щасливими почувається молодь у віці 18-29 років (70%), найменш щасливими – люди похилого віку (53%). Майже третина опитаних у віці понад 60 років почуваються нещасливими.

Неодружені почуваються більш щасливими, ніж одружені. Водночас одружені набагато більше щасливіші, ніж розлучені та самотні.

Люди з вищим рівнем освіти більш щасливі. Так, серед респондентів з вищою освітою щасливими почуваються 74%, із середньою загальною – лише 51%.

Теза «не в грошах щастя», нажаль, не була підтверджена дослідженням, згідно з яким чим вище доходи людей, тим більш щасливими вони почуваються.

Так, серед респондентів, сукупний дохід яких перевищує 3000 гривень на сім’ю, почуваються щасливими 79%, нещасливими – лише 10%. У свою чергу серед тих респондентів, сімейні доходи яких становлять менше 1000 гривень, щасливих лише 49%, а нещасливих – 37%.

Дослідження не оминуло «улюбленої» теми жінок і показало також як впливає вага людини на відчуття нею щастя.

Жінки в цьому плані категоричні – чим нижча їх вага, тим вони щасливіші. Наприклад, серед жінок вагою до 60 кілограмів число щасливих становить 74%, а серед жінок вагою 90 кілограмів і більше – лише 55%.

У чоловіків реакція на вагу дещо протилежна: найхудіші респонденти-чоловіки (до 60 кг) почуваються найменш щасливими, а чоловіки з більшою вагою відповідно більш щасливі.  Для порівняння серед чоловіків вагою до 60 кг число щасливих становить лише 57%, а серед чоловіків  вагою 90 кг і більше – 70%.

«Найщасливіша» вага жінки становить менше 60 кг., в той час коли чоловіча вага “щастя”  знаходиться у проміжку 70-79 кг.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 4 – 11 жовтня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у жовтні 2010 року, лише 17% опитаних не вірять в успішне проведення Україною Чемпіонату з футболу ЄВРО-2012. Тоді як 62% громадян мають позитивні очікування. 21% не визначились з даного питання.

Найбільш позитивні оцінки в регіонах, які прийматимуть чемпіонат: на Півночі (69%), Донбасі (69%), Заході (64%). Найбільш песимістичні очікування в Центрі України: вірять в успішне проведення ЄВРО-2010 55% опитаних, не вірять – 26%.

Серед прихильників політичних сил найбільш оптимістично налаштовані виборці Сильної України (72%), Фронту змін (70%), Батьківщини (69%) та Партії регіонів (68%).

Чим молодші респонденти, тим більше вони вірять в успішне проведення ЄВРО-2012 в Україні. Чоловіки більш оптимістичні в оцінках, ніж жінки.

Порівняно з серпнем минулого року оцінки громадян щодо рівня готовності України до проведення ЄВРО-2012 покращились. Респонденти мали можливість оцінити цей показник за п’ятибальною шкалою, де 1 бал означав низьку готовність, 5 – високу. Таким чином, якщо у серпні 2009 року середня оцінка становила «два з плюсом» (2,4), то у жовтні 2010 року – це «тверда трійка» (3,0). Найбільше зросла кількість людей, які поставили оцінку «чотири» - втричі.

Як і у минулого року найкращі оцінки поставили мешканці Донбасу (3,2). Найбільший прогрес за рік в оцінках на Півночі (середній бал зріс з 2,2 до 3,1) та Заході (з 2,1 до 3,0).

Як і в серпні минулого року, так і в жовтні цього року для громадян України ЄВРО-2012 – це, передусім, питання престижу країни (42%) та нові робочі місця (42%).

Також це покращення якості доріг, аеропортів, готелів (34%), можливість для країни заробити додаткові кошти (31%).

За рік погіршилось відчуття, що ЄВРО-2012 це розвиток міст, які прийматимуть чемпіонат (з 30 до 27%) та можливість з кращого боку показати Україну Європі та світові (з 33 до 27%).

Разом з тим зросло відчуття, що ЄВРО-2012 це тест для України, чи є вона цивілізованою країною (з 23 до 25%).

20% опитаних продовжують вважати, що ЄВРО-2012 це поштовх для розвитку спорту в країні, 14% - нові можливості для вступу країни до ЄС.

Найголовніше, що лише 3% опитаних вважають, що ЄВРО-2012 не важливе для країни (у серпні минулого року було 9%).

Цікаво, що на Донбасі найменше відчувають, що ЄВРО-2012 це покращення доріг, аеропортів, готелів, а на Заході – найбільше.

На Півночі найбільше серед усіх вважають, що ЄВРО-2012 це, передусім, нові робочі місця і додаткові кошти для країни, на Півдні – престиж держави, на Сході – розвиток міст, які прийматимуть чемпіонат і шанс найкраще показати країну світові.

На Заході найбільше людей, які вважають, що ЄВРО-2012 дає нові можливості для вступу країни до ЄС.

Економічна криза, корупція у владі і неякісні автодороги – ключові проблеми, які можуть стати на заваді успішному проведенню ЄВРО-2012 в Україні.

Порівняно з серпнем минулого року число респондентів, які бачать економічну кризу серед ключових проблем, які можуть стати на заваді успішному проведенню ЄВРО-2012 в Україні, поменшало з 61 до 46%, наявність корупції у владі – зменшилось з 51 до 35%. Зменшилось і відчуття проблеми неякісних доріг (але  скромніше ) – з 39 до 34%.

Найбільше зменшилось число респондентів, які бачать політичну кризу серед ключових проблем, які можуть стати на заваді успішному проведенню ЄВРО-2012 – з 54 до 26%.

Майже не змінилась кількість опитаних, які серед можливих проблем на шляху успішної організації чемпіонату бачать недостатні темпи будівництва стадіонів (26%), ускладнене пересування всередині міст (15%), відсутність достатньої кількості якісних готелів (15%), відсутність сучасних аеропортів  (15%).

Економічну кризу серед можливих причин, які можуть стати на заваді успішному проведенню ЄВРО-2012, бачать передусім, мешканці Півдня і Півночі,  політичну кризу, а також неякісні автодороги – мешканці Центру, незадовільні темпи будівництва стадіонів – мешканці Заходу, ускладнене пересування всередині міст – мешканці Півночі (перш за все Києва).

Другий рік поспіль 40% опитаних громадян вважають, що Р.Ахметов зробив найбільше для успішного проведення ЄВРО-2012 в Україні. 

Як і в серпні та грудні минулого року на другому місці Г.Суркіс (19%).

Далі В.Янукович (16% - вдвічі більше, ніж у серпні та грудні минулого року), Б.Колесніков (9% - вперше в рейтингу) та М.Азаров (8% - вперше в рейтингу).

Заслуги попередньої влади оцінюються дещо скромніше:  Ю.Тимошенко (7%), Є.Червоненко (6%), Ю.Павленко (4%), В.Ющенко (4%), І.Васюник (1%).

Заслуги О.Ярославського відзначили 4% опитаних, передусім на Сході України (16%).

Оцінки заслуг Р.Ахметова не змінились на Донбасі (58%) та Заході (30%). Покращились на Півночі (з 32 до 48%) та Сході (з 44 до 55%). Водночас погіршились на Півдні (з 35 до 28%) та Центрі (з 32 до 24%).

Оцінки стосовно Г.Суркіса найбільше зменшились на Донбасі (втричі – до 5%) та на Сході (з 26 до 18%), що може бути наслідком публічного конфлікту президентів футбольних клубів з Федерацією футболу. Водночас покращились на Півночі (з 26 до 34%).

Оцінки В.Януковича найбільше зросли на Півдні (з 12 до 27%), Сході (з 10 до 20%) та Центрі (з 6 до 18%). Варто наголосити, що більшість цих регіонів не прийматимуть матчі чемпіонату.

Водночас оцінки В.Януковича не змінились на Донбасі – 14% проти 58% у Р.Ахметова та 22% у Б.Колесникова.

Оцінки Ю.Тимошенко майже не змінились в Центрі та на Заході і зменшились на Півночі, Сході, Півдні  та Донбасі. 

Заслуги Ю.Павленка найбільше пам’ятають на Заході і Півночі, В.Ющенка – лише на Заході.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 4 – 11 жовтня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Переважна більшість українців (76%) і росіян (84%) вважають себе патріотами. Варто зазначити, що згідно з результатами опитування серед українців виявилося вдвічі більше респондентів (ніж серед росіян), які не змогли відповісти на запитання «Як би Ви самі себе охарактеризували - як патріота своєї країни чи ні?».

У Росії назвали себе патріотами, в першу чергу, москвичі і петербуржці. В Україні - жителі Центру, Півночі і Заходу.

Лише кожен десятий зізнався в тому, що не відчуває патріотизму до своєї країни. У Росії це в основному жителі малих міст, в Україні - жителі Донбасу. Мешканці українських міст менш патріотичні, ніж мешканці українських сіл.

Як у Росії, так і в Україні, найменше відчувають себе патріотами молодь, найбільш патріотичні - люди старшого віку.

Головним приводом гордості за країну для українців є місце, де вони народилися і виросли (33%), а також земля, на якій вони живуть (31%).

Для росіян головним приводом для гордості за свою країну є її історичне минуле (47%). Серед українців таких виявилося вдвічі менше (25%).

Згідно з даними проведених опитувань у двох країнах, росіяни значно більше, порівняно з українцями, пишаються своєю літературою та мистецтвом (17 проти 9%), а також військовою міццю своєї країни (16 проти 3%).

У свою чергу українці більше, ніж росіяни, пишаються великими людьми своєї національності (28 проти 22%), державою, в якій живуть (25 проти 19%), душевними якостями свого народу (20 проти 15%), мовою свого народу (17 проти 13%).

Також українці пишаються своєю працьовитістю та вмінням господарювати (21% серед українців проти 6%), національними піснями, святами та звичаями (20 проти 12%), вірою та релігією свого народу (17 проти 9%).

Крім того, для 9% українців і 9% росіян предметом гордості за свою країну є її прапор, герб і гімн. Для 12% українців і 11% росіян - перемоги спортсменів своєї країни. Для 14% українців і 10% росіян - могили предків і пам'ять про них.

У регіональному розрізі слід відзначити такі особливості. Для мешканців Півдня України головним приводом гордості за країну є місце, де вони народилися і виросли. Наша працьовитість і вміння господарювати є предметом гордості, перш за все, для мешканців Центральної України. Для мешканців Західної України особливим предметом гордості є мова народу. Душевні якості свого народу як привід для гордості відзначили, перш за все, жителі Сходу України. Для мешканців Донбасу особливим предметом гордості за свою країну є перемоги спортсменів своєї країни.

Крім того, жителі Донбасу, Півдня і Сходу України частіше за інших в якості предмета гордості за свою країну відзначали її історичне минуле. Мешканці Центру України - великих людей своєї національності. Заходу України - релігію.

В уявленні 45% українців і 48% росіян істинний патріотизм проявляється у повазі до традицій. Для 46% росіян і лише 36% українців - у зміцненні сім'ї і вихованні дітей.

Разом з тим для 22% українців і лише 14% росіян патріотизм проявляється у голосуванні на виборах за патріотичні партії і політиків, для 18% українців і лише 9% росіян - в участі у патріотичних організаціях, для 14% українців і лише 10% росіян - у конструктивній критиці недоліків у своїй країні.

Цікаво, що 13% росіян і 9% українців вважають, що справжній патріотизм проявляється в розмовах і бесідах зі знайомими на патріотичні теми.

Крім того, 29% українців і 26% росіян бачать прояв істинного патріотизму в роботі з повною віддачею за своєю спеціальністю, 22% українців і 19% росіян - у святкуванні історичних подій.

Росіяни середнього віку частіше за інших бачать справжній патріотизм у зміцненні сім'ї і вихованні дітей, молодь - у святкуванні історичних дат.

Ті ж тенденції характерні і для українців. Крім того, українці і росіяни середнього віку частіше за інших бачать справжній патріотизм у голосуванні на виборах за патріотичні партії і політиків.

Жителі Півдня України частіше за інших бачать справжній патріотизм у зміцненні сім'ї і вихованні дітей, Центральної України - в роботі з повною віддачею за своєю спеціальністю, Західної України - у голосуванні на виборах за патріотичні партії і політиків, а також участі у патріотичних організаціях. Півночі України - у святкуванні історичних подій, ювілеїв, Донбасу - у повазі до традицій.

Крім того, кожен п'ятий житель Донбасу і Західної України (набагато частіше, ніж в інших регіонах) бачить справжній патріотизм у конструктивній критиці недоліків у своїй країні.

57% українців і 58% росіян ідентифікують себе, перш за все, як громадян своєї країни: відповідно України та Росії. Варто зазначити, що згідно з даними ВЦИОМ, за два роки частка росіян, що ідентифікують себе, як громадяни Росії знизилася з 70 до 58%.

Проте з 2006 року в Росії зростає частка респондентів, які відповіли на запитання «Хто я такий?» словом «людина» (з 24 до 30%).

26% українців також ідентифікували себе словом «людина».

Разом з тим 29% українців і лише 19% росіян визначають себе як мешканців свого регіону, міста, села. 24% українців і лише 18% росіян - ідентифікують себе через національну приналежність (назвали б свою національність).

Слід зазначити, що близько 70% мешканців Західної та Центральної України і лише 44% - Півдня і Донбасу ідентифікують себе як громадян України. 38% мешканців Заходу, 36% Півночі Україні і лише 12% мешканців Півдня та 14% Донбасу ідентифікують себе через національну приналежність.

У свою чергу 38% опитаних на Донбасі і 31% на Півдні проти 18% на Заході України визначили себе як мешканців свого регіону, міста, села.

43% мешканців Донбасу (приблизно вдвічі більше, ніж в інших регіонах) на запитання «Хто я такий?» відповіли б словом «людина».

Цікаво, що 15% росіян і лише 8% українців вважають себе радянськими людьми. В Україні так вважають, перш за все, жителі Півдня (14%).

Крім того, 17% росіян і 16% українців визначають себе через свою сімейну роль (батько, дружина, бабуся і т.д.).

7% росіян і 6% українців визначають себе як представників певної професійної групи. 5% росіян і 6% українців назвали б свої релігійні переконання, 6% росіян і 4% українців вважають себе космополітами (або громадянами світу), 2% росіян і 5% українців - європейцями.

Реліз підготовлений на основі результатів досліджень, проведених Соціологічною групою «Рейтинг» (Україна) у вересні 2010 р. (опитано 2000 респондентів, похибка не перевищує 3%) і ВЦИОМ (Росія) у червні 2010 р. (опитано 1600 респондентів, похибка не перевищує 3,4%).

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 9 – 16 вересня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Ів.-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Для порівняння використовувалися дані дослідження Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦИОМ), проведеного 5-6 червня 2010 р. Опитано 1600 чоловік в 140 населених пунктах в 42 областях, краях і республіках Росії. Статистична похибка не перевищує 3,4%

31 жовтня 2010 року Соціологічна група «Рейтинг» провела місцевий екзит-пол «ГАЛИЧИНА-2010». Опитування виборців на виході з виборчих дільниць у день голосування проводилося у Львові, Івано-Франківську та Тернополі. На екзит-полі в день виборів працювало близько 250 фахівців, у т.ч. майже 200 інтерв’юерів. Загалом на 96 дільницях було опитано понад 7700 виборців.

Варто констатувати, що під час проведення екзит-полу «ГАЛИЧИНА-2010» не було зафіксовано випадків відмови керівників виборчих дільниць у проведенні опитування. Усі бригади розпочали і закінчили свою роботу згідно з погодженим графіком.

Особливістю цьогорічного екзит-полу, і це фіксують усі соціологічні компанії, які проводили опитування у Львові, Тернополі та Івано-Франківську, є велика кількість відмов респондентів давати відповіді інтерв’юерам. На окремих дільницях кількість відмов доходила до 40% при стандартних 15-20%. Ця ситуація певною мірою є наслідком нагнітання політичної ситуації напередодні виборів, а також реакцією громадян на певні «інформаційні війни», які велись в окремих ЗМІ проти екзит-полів.

Попри все усі екзит-поли, які були оголошені у Львові, Тернополі та Івано-Франківську відбулися і збіглися у своїх результатах. Єдиним незначним виключенням став Івано-Франківськ, де за даними компанії Research & Branding Group перемогу здобував кандидат Юрій Соловей, а за даними Соціологічної групи «Рейтинг» - Віктор Анушкевичус. Саме останній, в результаті офіційного підрахунку, і був обраний мером Івано-Франківська.

Варто зазначити, що результати усіх екзит-полів, які проводились у Львові, Івано-Франківську та Тернополі, збігаються між собою щодо виборів партій, проте за окремими позиціями відрізняються від офіційних результатів.

Передусім йдеться про ВО Свободу, яка за даними усіх екзит-полів на виборах міської ради Львова, Тернополя і Івано-Франківська отримала підтримку понад 30% виборців, тоді як за даними місцевих ТВК на 6% менше.

По решті позицій відхилення між офіційними даними і екзит-полами, як правило, в межах статистичної похибки. Певним виключенням є лише Тернопіль, де офіційний результат Партії регіонів, а також кандидата від цієї партії на посаду міського голови перевищив результат екзит-полів на 4-5%.

ДЕМОГРАФІЧНА СТРУКТУРА ВИБОРЦІВ ПАРТІЙ

На цих місцевих виборах «проти всіх» голосували переважно чоловіки та молодь (18-29 років).

Більш активними на цих виборах були люди старшого і похилого віку. Тоді як значна частина молоді (щонайменше чверть) не голосували, що в результаті вплинуло на підсумкову явку виборців. 

Згідно з результатами екзит-полу у структурі виборців ВО Свободи переважають чоловіки. Порівняно з результатами усіх попередніх досліджень у структурі виборців ВО Свободи значно зросла кількість людей старшого віку – як правило, це перетоки колишніх прихильників В.Ющенка та Ю.Тимошенко.

Також найбільше чоловіків у структурі виборців Народного Руху. У свою чергу Наша Україна, а також партія «За Україну!» (Тернопіль) орієнтовані переважно на жінок.

Наймолодший електорат мають партії «ПОРА» та «УДАР В.Кличка».

У структурі прихильників Фронту змін значна частина молоді, але переважають виборці середнього віку. Також серед них значна кількість жінок. Схожий електорат у Третьої сили (Івано-Франківськ).

Найстарший електорат у Партії регіонів та Нашої України, а також у Республіканської Християнської Партії (Львів).

Цікаво, що у Львові і Тернополі за Партію регіонів передусім голосували жінки, а у Івано-Франківську чоловіки.

ДЕМОГРАФІЧНА СТРУКТУРА ВИБОРЦІВ КАНДИДАТІВ НА ПОСАДУ МІСЬКИХ ГОЛІВ

Серед лідерів мерських перегонів у Львові молоді найбільше у структурі виборців у А.Садового, найстарших – у Ю.Михальчишина та В.Гірняка. Жінки переважно підтримали А.Садового та В.Гірняка, чоловіки –  Ю.Михальчишина.

У Тернополі чоловіки найбільше підтримали С.Надала та В.Лило, жінки – В.Чубака, П.Гоча та Р.Заставного. Найстарші голосували за С.Надала та П.Гоча, молодь – за В.Чубака.

В Івано-Франківську чоловіки переважно підтримали Р.Марцинківа, В.Балагуру та Ю.Солов’я. Жінок найбільше у структурі виборців В.Анушкевичуса.

Цікаво, що згідно з оперативними даними з Івано-Франківського екзит-полу станом на 11-00 годину чоловіки були більш активні, ніж жінки. У результаті Ю.Соловей випереджав В.Анушкевичуса на більш ніж 3%. Близько обіду демографічна структура виборців дещо вирівнялась як і вирівнялись позиції двох конкурентів, проте, після обіду жінки були більш активні, в результаті станом на вечір В.Анушкевичус вже лідирував. Таким чином ситуацію з виборами в Івано-Франківську певним чином вирішили жінки.

Молодь передусім підтримала В.Балагуру та Ю.Солов’я. Старші проголосували за Р.Марцинківа та В.Бойчука, виборці середнього віку – І.Прокопіва.

Варто зазначити, що за три тижні до виборів Соціологічна група «Рейтинг» провела дослідження електоральних симпатій мешканців Івано-Франківська. Згідно з результати цього дослідження лише 31% опитаних мешканців міста були задоволені діяльністю чинного міського голови В.Анушкевичуса, 64% вважали, що буде краще, якщо місто очолить нова людина.

Впевненим лідером виборчих перегонів на той момент був Ю.Соловей  (понад 30%).

Ключовою причиною перемоги В.Анушкевичуса на виборах стало розмивання опозиційного до діючого міського голови електорату. Зокрема, кандидати Ю.Соловей, Р.Марцінків та І.Прокопів в сумі набрали майже вдвічі більше, ніж переможець виборів (47% проти 27%).

Таким чином ситуація на цих виборах у Івано-Франківську багато у чому повторила останні вибори у Києві, де через відсутність єдиного кандидата від опозиції перемогу на виборах мера Києва отримав Л.Черновецький.

Згідно з проведеним у жовтні 2010 року дослідженням в середньому українська родина витрачає на одяг і взуття близько 400 гривень на місяць або приблизно шосту частину свого  бюджету. Зокрема, до 100 гривень витрачає на місяць кожна шоста родина, від 100 до 300 гривень – майже кожна четверта, від 300 до 500 гривень – майже кожна п’ята і т.д.

Якщо брати період еквівалентний середньому календарному року, кожного місяця здійснюють покупки одягу і взуття 16% опитаних, один-два рази на сезон – 41%, один-два рази на рік – 22%, рідше, ніж раз на рік – 13%.

Найбільш активні у питанні купівлі одягу мешканці Заходу та Півночі (передусім йдеться про Київ), менш  активні – на Сході і Донбасі.

Частота купівлі одягу та взуття прямо пропорційна віку респондентів (чим молодші, тим частіше купують, третина опитаних у віці понад 60 років купують одяг рідше, ніж один раз в рік), типу поселення (більш активні споживачі у містах), статі (більш активні жінки), рівню доходів (опитані з доходом у 3000 гривень і більше майже вдвічі частіше купують одяг, ніж респонденти з доходами до 1000 гривень), рівню зайнятості (працюючі в 1,5 рази частіше купують одяг, ніж непрацюючі, хоча і в цій категорії є активні - студенти і домогосподарки), рівню освіти (чим вище освіта респондента, тим частіше він купує одяг і взуття). Неодружені більш активні в плані купівлі одягу, ніж одружені, разом з тим одружені більш активні, ніж розлучені.

Абсолютна більшість українців купують одяг і взуття на ринках (84%) і ця ситуація характерна для усіх без виключення регіонів. Третина опитаних здійснює покупки у невеликих магазинах, 14% - в універмагах і супермаркетах, 5% - в магазинах «брендового» одягу, 1% - в інтернеті, 1% - за кордоном.

27% опитаних купують зазвичай одяг та взуття українського виробництва, 22% - з Туреччини, 20% -  Польщі, 19% - Китаю, 16% - країн Західної Європи, 11% - Росії, 8% - Білорусії, інші країни – 5%. Разом з тим 42% опитаних не звертає увагу на виробника при покупці. Така відповідь найбільш популярна на Донбасі, Сході і Півдні України.

Мешканці Заходу більш вимогливі до покупок. Тут значно більше популярні, ніж в решті регіонів одяг та взуття з Польщі та загалом із Західної Європи.

Найбільш перебірливими є мешканці Півночі, передусім Києва. Вибір дозволяє їм робити покупки усіх виробників. Що цікаво, саме тут рекордно високим є показник користування українським одягом (48%!). Це й не дивно, оскільки майже третина респондентів назвали серед причин, чому не користуються вітчизняною продукцією, малу кількість місць її продажу, або взагалі їх відсутність. Ключовою ж перешкодою для купівлі українського одягу та взуття є невідповідність критерію «ціна/якість» (45%) та низька якість продукції (37%), ще 31% назвали малий асортимент і 14% - невідповідність тенденціям моди.

Цікаво, що для респондентів, які купують вітчизняну продукцію головний аргумент саме відповідність ціни якості – таких половина. Проте, в перерахунку на абсолютні величини таких вже і не так багато – купують вітчизняний одяг 27% з них половина становить лише 14%. Третина купує українську продукцію, щоб підтримати вітчизняного виробника, ще 27% цінують хорошу якість, 16% - хороший вибір і лише 4% з тих, хто  купує український одяг, вважає, що він відповідає тенденціям моди. Тобто споживач української продукції не такий вже й вибагливий. Остання категорія, а вона дедалі зростає, шукає альтернативу, проте обмежені доходи значно стримують цей пошук.

Однією із реальних альтернатив для таких людей став вживаний одяг з Європи або «секонд хенд».

Дві третини опитаних українців позитивно ставляться до того, в Україні є можливість придбати вживаний одяг чи взуття з Європи або так званий «секонд хенд» і лише 18% - негативно. Найбільш позитивно ставляться на Заході (77%), Півночі (72%) та Центрі України (66%), менше позитивно, хоча і тут переважна більшість відповідала в «плюс», – на Півдні (56%) та Донбасі (53%).

Жінки значно позитивніше ставляться до «секонд хенду», ніж чоловіки.

57% опитаних респондентів у віці понад 18 років купували коли-небудь товари «секонд хенду», з них 18% - це робили раніше, а 39% - купували і купують зараз. Разом з тим 43% українців ніколи не купували «секонд хенду».

Найбільше користувачів «секонд хенду» на Заході (48% купує зараз), Сході (41%) і Донбасі (41%). При цьому останній регіон лише приходить до цього, оскільки лише 10% купували цю продукцію раніше.

У містах «секонд хенд» більш популярний, ніж в селах. Користувачами його є переважно жінки, люди середнього віку (30-39 років), середньої спеціальної або вищої освіти. За сімейним положенням це розлучені та одружені. Варто звернути увагу на те, що якщо брати загалом одяг і взуття, то одружені більш активні в плані купівлі, ніж розлучені, а в питанні користування «секонд хендом» - навпаки.

Більше половини громадян, зайнятих домашнім господарством або тих, які перебувають у декретній відпустці, є користувачами товарів «секонд хенду», при чому активних – половина з них купує ці товари кілька разів на місяць.

Одним із найбільш вагомих критеріїв ідентифікації споживача вживаного одягу є рівень його доходів, коли з одного боку є потреба гарно одягатись при обмежених ресурсах, з іншого – одягатись хоч якось при мінімальних ресурсах. Найбільше користувачів «секонд хенду» серед респондентів з рівнем доходів менше 1000 гривень на місяць (45%). 39% - серед респондентів з рівнем доходів 1000 -2000 гривень на місяць.

Рівень користування зазначеною категорією товарів прямо пропорційний рівню сукупних витрат сім’ї на одяг і взуття. Майже половина людей, які витрачають з сімейного бюджету на одяг і взуття менше 100 гривень або від 100 до 300 гривень на місяць є користувачами «секонд хенду». Серед людей з місячними витратами на рівні 300-500 гривень таких 38%.

З огляду на зазначені цифри цілком логічним виглядає той факт, що 85% опитаних вважають, що від заборони «секонд хенду» постраждають малозабезпечені громадяни України.

Варто також зазначити, що користувачами «секонд хенду» є не лише малозабезпечені. Так, третина респондентів з доходами від 2000 до 3000 гривень і понад 3000 гривень на місяць також є користувачами «секонд хенду», а також третина тих, які витрачають на одяг і взуття 500-1000 гривень на місяць.

Помітна певна еволюція якості споживача. Якщо для респондентів, які користувались вживаним одягом раніше (а зараз припинили це робити) головною причиною була відсутність коштів на купівлю нових речей (38%), то для сьогоднішніх користувачів – «секонд хенд», в першу чергу, це якісні речі за доступні ціни (64%). Крім того  сьогодні 45% йде на «секонд» через відсутність коштів, 27% - бачать у цьому можливість серед вживаних речей знайти новий одяг, 23% -  дешево придбати одяг модних «брендів», 14% - доступний дитячий одяг.  При цьому, якщо раніше 22% опитаних купували «секонд хенд» для використання у професійній діяльності, то сьогодні таких лише 13%.

54% продовжували б купувати товари «секонд хенд» навіть якби у них було достатньо коштів для купівлі нового одягу. Третина відмовилась би від таких товарів.

Звичайно у людей, які ніколи не купували товари «секонд хенду» - 43% із всієї вибірки - є свої аргументи. Так, головний з них – цей одяг небезпечний для здоров’я (обробляється формальдегідами) – таких 30%. Ще 26% не йдуть на «секонд», оскільки їм вистачає коштів, щоб купувати нові речі, 24% - це принижує їхню гідність, для 20% соромно купувати вживаний одяг і 9% не задовольняють умови, в яких продається товар.

Натомість користувачі «секонд хенду» переважно задоволені умовами, в яких продаються товари (68%). Не задоволені 22%. Найбільше задоволені умовами споживачі на Заході і Півночі. Решта регіонів задоволені значно менше.

На сьогодні 62% опитаних громадян не підтримують ідею заборонити ввезення в Україну товарів «секонд хенду» (серед користувачів таких 91%!, серед тих, які ніколи не користувалися – 30%). Підтримують ідею 18%. Для 17% байдуже, що буде із «секонд хендом», ще 5% - не визначились.

Найменше підтримують заборону на Донбасі і Заході України.

У випадку припинення торгівлі «секонд хендом» 67% користувачів (рівень доходів до 1000 гривень та 1000-2000 гривень) мають намір економити і купувати менше одягу і взуття. 9% (рівень доходів від 2000 гривень) - збільшать витрати із сімейного бюджету на одяг і взуття, щоб купувати його стільки ж як раніше.

43% користувачів бачать в якості альтернативи «секонд хенду» будь-який дешевий одяг незалежно від країни виробника, 25% - дешевий вітчизняний одяг, 16% - будь-який якісний одяг, якщо він буде навіть дорожчий, 16% - дешевий одяг з Білорусі та Росії, 6% - дешевий одяг із Китаю. 3% мають намір і далі купувати «брендові» речі.

42% опитаних громадян переконані, що від заборони «секонд хенду» виграють вітчизняні виробники одягу і взуття, 39% - так не думають, а 20% - не визначились.

Разом з тим, 67% опитаних думають, що від заборони виграють імпортери дешевого одягу, 18%  - ні, а 19% - не визначились.

На питання «Хто виграє від заборони більше?» 11% відповіли, що вітчизняна легка промисловість, 35% - імпортери, 19% обидві сторони виграють однаково, 17% - не виграють ані перші, ані другі, а 18% - не змогли відповісти.

Разом з тим абсолютна більшість (94%) опитаних переконані, що держава повинна підтримувати розвиток вітчизняного виробництва одягу і взуття. Серед заходів, які можуть бути найбільш ефективними для підтримки вітчизняного виробництва одягу та взуття 36% виділили збільшення податкових пільг для галузі легкої промисловості, 21% - посилення боротьби з контрабандою на митниці, 19% - заборону імпорту дешевого одягу з Китаю і 4% - заборону імпорту «секонд хенду».

53% опитаних допускають, що під виглядом «секонд хенду» в Україну завозиться новий одяг як контрабанда, 18% - ні, 29% - не змогли відповісти на питання. Серед респондентів, які допускають факти контрабанди, 5% вважають, що в цьому більше винні імпортери, 34% - митники і 54% - бачать однакову вину як одних, так і інших. 59% опитаних переконані, що держава здатна вирішити питання контрабанди нового одягу не забороняючи ввезення «секонд хенду». Не впевнені в цьому 19% опитаних. 22% - не змогли відповісти на питання.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 4 – 11 жовтня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Станом на початок жовтня найвищу позицію у президентському рейтингу зберігає В.Янукович, якого підтримують 27,1% серед усіх опитаних (або 31,3% серед тих, хто взяв би учать у виборах, якби вони відбувались найближчої неділі).

Другу позицію зберігає Ю.Тимошенко, яку підтримують 15,5% усіх опитаних (19,7%). С.Тігіпка підтримують 8,3% усіх опитаних (10%), А.Яценюка – 5,6% (7,1%), П.Симоненка – 3% (3,3%), О.Тягнибока – 2,3% (2,8%), В.Литвина – 1,8% (2%), А.Гриценка – 1,1% (1,4%), В.Ющенка 1,1 (1,4%).

Іншого кандидата готові підтримати 2,8% усіх питаних (2,9%), не підтримують жодного кандидата – 12,2% (9,1%), не братимуть участі у виборах 8,5%. Не визначились 10,9% респондентів або 9,1% серед тих, хто взяв би учать у виборах, якби вони відбувались найближчої неділі.

У рейтингу партій першу позицію продовжує утримувати Партія регіонів, яку підтримують 23,9% серед усіх опитаних (або 29,1% серед тих, хто взяв би учать у виборах).

Другу позицію зберігає Батьківщина, яку підтримують 12,9% усіх опитаних (16,8%).

Сильну Україну підтримують 6,8% усіх опитаних (8,5%), Фронт змін – 4,5% (5,7%), Комуністичну партію України – 3,6% (4,3%), Свободу – 3,3% (4,2%). Усі зазначені вище політичні сили потрапили б до Парламенту, якби вибори до Верховної Ради України відбувались найближчої неділі.

Далі у рейтингу Народна партія, яку підтримують 1,8% усіх опитаних (2%), партія УДАР В.Кличка – 1,1% (1,4%), Наша Україна – 1% (1,4%), Громадянська позиція А.Гриценка – 0,8% (0,9%), партія За Україну! В.Кириленка – 0,6% (0,7%) та Єдиний Центр В.Балоги – 0,5% (0,6%).

Решту партій не підтримують більше 0,5% опитаних. Загалом інші партії готові підтримати 2,6% респондентів, не підтримують жодної партії – 9,4% (8%), не братимуть участі у виборах 11,1%. Не визначились 16,6% респондентів або 13,5%  серед тих, хто взяв би учать у виборах, якби вони відбувались найближчої неділі.

Порівняно з аналогічним дослідженням, проведеним соціологічною групою «Рейтинг» у вересні цього року, фіксуються наступні тенденції:

• Президентський рейтинг В.Януковича стабілізувався і навіть дещо зріс (з 26 до 27,1%), хоча говорити про тенденції росту зарано, оскільки коливання значень відбувається в межах статистичної похибки. Рейтинг Партії регіонів не змінився (24,4% – у вересні проти 23,9% – у жовтні);

• Президентський рейтинг Ю.Тимошенко дещо зменшився (16,8% – у вересні проти 15,5% – у жовтні), проте говорити про тенденції падіння також зарано, оскільки коливання значень відбувається в межах статистичної похибки. А от підтримка партії Батьківщини точно зменшилась з 15,5% у вересні до 12,9% у жовтні – помітна тенденція до зростання різниці між рейтингом партії і персональним рейтингом лідера, яка характерна, передусім, для Заходу України, де напередодні місцевих виборів динамічно зростає підтримка Свободи, зокрема на Галичині, а також інших партій демократичного позиціонування (в залежності в регіону);

• Рейтинг С.Тігіпка продовжує демонструвати спадну тенденцію  (13,6% - у березні, 13,4% - у квітні , 11,8% - у червні, 11,1% - у вересні, 8,3% - у жовтні). Сильна Україна повторює плавну спадну тенденцію персональних позицій лідера. ЇЇ рейтинги у березні становили 12,7%, у квітні - 10,7%, у червні  - 9,2%, у вересні - 8,8%, у жовтні – 6,8%;

• Поступово відновлює свої позиції А.Яценюк, наближаючись до результату, зафіксованого на президентських виборах. Зокрема, у червні рейтинг А.Яценюка становив 4,3%, у вересні – 4,2%, у жовтні – 5,6%. Рейтинги партії Фронт змін повторюють тенденції зміни позицій її лідера, відстаючи в середньому на 1%; 

Комуністична партія України та Свобода закріпили позиції вище лінії подолання 3-відсоткового бар’єру.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 4 – 11 жовтня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська