Новини та прес-релізи

Simferopol, Ukraine – Today, IRI released its survey of Crimean public opinion (PDF).  The poll, conducted September 20 – October 2, 2011, is a comprehensive analysis of attitudes regarding the Crimean economic, social and political landscape.
 
IRI’s 2011 survey reveals that Crimeans have become increasingly concerned about inflation and corruption, while Russian language issues and relations with Russia dropped in issues of concern since IRI’s 2009 survey.  Since that time, the Yanukovych administration has filled many administrative positions in Crimea with officials from the Donbas region in the eastern part of the country.  IRI’s 2011 survey shows that only seven percent of respondents support such actions.  Seventy-seven percent were in favor of the international community suspending visas and freezing assets abroad for Ukrainian officials, including judges, who are engaged in corrupt practices.

This is the second survey IRI has conducted in Crimea.  The first survey was conducted in November 2009.  This poll is part of IRI’s democratic development program in Ukraine, and was designed to enable leaders to identify citizen priorities, appropriately manage expectations, better inform the electorate of their progress and help foster the ongoing integration process of Crimea into Ukraine.

The randomly selected sample consists of 1,200 Crimean residents older than the age of 18 and eligible to vote and is representative of the general population by age, gender and education.  The margin of error for the national sample does not exceed + 2.8 percent.

Crimea is a distinct area of Ukraine, whose residents’ attitudes are influenced by their historical and cultural connection to Russia and tend to differ from residents in the rest of Ukraine.  Its ethnic composition of Ukrainians, Tatars and Russians further complicates the integration of Crimea into the wider social and political context of Ukraine.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці вересня 2011, найбільше радості дорослим у віці понад 18 років приносять родина (66%),  діти (53%) та друзі (41%).

Доповнюють п’ятірку «РЕЙТИНГУ РАДОСТІ» гроші (31%) та перегляд телевізору (27%).

Кожному п’ятому приносить радість робота. Також майже кожному п’ятому радість приносить спілкування з природою, подорожі, музика, день народження, дарування та отримання подарунків.

Кожний шостий отримує радість від домашніх тварин та роботі по дому і господарству. Дещо менше людям приносять радість відпустка / канікули (14%), їжа (13%), секс (13%), кіно (12%), книжки (12%) та інтернет (10%).

Менше 10% опитаних отримують радість від молитви (церкви), шопінгу, співу, занять спортом та перемог улюбленої команди. Менше 5% – від танців, навчання, театру, усамітнення, алкоголю та азартних ігор.

Лише 3% опитаним нічого не приносить радості в житті.

Слід зазначити, що порівняно з аналогічним опитуванням, проведеним  Соціологічною групою «Рейтинг» два роки тому, у 2011 році люди відчувають радості менше лише від перегляду телевізора, кіно та відпусток / канікул.

За рештою напрямків відчуття людей або не змінилися або покращилися – найбільший «приріст радості» від роботи, сексу та  інтернету, а також від святкування днів народження та подарунків, домашніх тварин та перемог улюбленої команди.

Разом з тим за два роки значно збільшилось число людей, які відчувають радість від усамітнення – сьогодні таких вже 5%.

Окрім того, виходить так, що за два роки люди почали відчувати радості від телевізору менше, а від інтернету більше.

Станом на кінець вересня 2011 найбільш радісними виглядають мешканці Півночі (передусім Києва), Заходу та Центру. Найменш радісними є мешканці Донбасу.

ЗАХІД виразно лідирує за показниками радості від родини та дітей, роботи, пісні та молитви (церкви). Як і два року тому молитва (церква) приносить найбільше радості греко-католикам.

Мешканці ЦЕНТРу відносно більше отримують радість від днів народження та подарунків, а також хатньої роботи та домашніх тварин.  За цими критеріями мешканці Центру дуже схожі до ПІВДНЯ, які, крім того, абсолютні лідери за відчуттям радості від перегляду телевізора.

Мешканці СХОДу абсолютні лідери за відчуттям радості від грошей – тут відносно менше працює приказка «не имей сто рублей, а имей сто друзей», оскільки Схід – це єдиний регіон,  де від грошей радіють більше, ніж від друзів. Разом з тим, тут люблять бувати на природі і значно більше радіють відпусткам та подорожам, ніж в решті регіонів. Також тут радіють від днів народжень і подарунків, від шопінгу та їжі.

Музика, кіно, книжки, театр значно більше приносять радості мешканцям ПІВНОЧІ (передусім Києва).

Родина приносить радості однаково як мешканцям міст, так і сіл. Водночас, друзі, гроші, подорожі, книжки та інтернет більше захоплюють ГОРОДЯН, а діти, подарунки, хатні справи, церква та пісні – МЕШКАНЦІВ СІЛ.

Родина, діти, подарунки, хатні справи та домашні тварини, книжки, театр, шопінг, спів пісень та молитва більше приносять радості ЖІНКАМ. Тоді як друзі, гроші, робота, телевізор, їжа, інтернет, зайняття спортом та перемоги улюблених команд, алкоголь та азартні ігри – ЧОЛОВІКАМ. Як і два роки тому секс значно більше радості приносить чоловікам, ніж жінкам.

Прикро відзначати, але з віком люди починають все менше відчувати радості. Чим старші люди, тим менше вони відчувають радості від друзів, грошей, подорожей, музики, кіно, сексу, шопінгу, танців, спорту. Чи старше люди, тим менше вони радіють дню народженню. Водночас їм все більше приносить радість хатня робота та господарка, телевізор, церква. Тим не менше старші люди радіють книжці більше, ніж молодь.

Люди середнього віку більше інших радіють від усамітнення, вони більше радіють від того, що дарують подарунки, від книжки, театру та спілкування з природою. Також їм більше інших приносить радість робота.

Як і два роки тому молодь продовжує менше інших радіти дітям (вони ще самі як діти) та родині, водночас значно більше інших радіє друзям, отримує радість від музики, подорожей, інтернету, кіно, сексу, танців, спорту.

За допомогою аналізу кореляцій у відповідях респондентів , спробуємо скласти своєрідну МАТРИЦЮ РАДОСТІ та ідентифікувати суміжні види радості.

Отже, якщо людям приносить радість «ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ», то вони люблять отримувати і дарувати подарунки і більше інших отримують задоволення від шопінгу. Як і два роки тому вони люблять отримувати подарунки більше, ніж дарувати. Зазначимо, що респонденти, які отримують задоволення від шопінгу, дуже позитивно ставляться і до грошей, що цілком логічно.

Другу – найбільш «АКТИВНУ» групу суміжних видів радості, формують робота, відпустка /канікули,  друзі, їжа, гроші, секс, подорожі та інтернет.

Цій групі можна протиставити «НЕАКТИВНУ», куди входять молитва, пісні, робота по дому і господарству.  Для останньої часто суміжним видом радості є радість від домашніх тварин.

Зайняття спортом, танці, перемоги улюбленої команди та навчання – суміжні радості у групі «СПОРТ».

Наступну – «МИСТЕЦЬКУ», формують кіно, музика, книжки та театр.

Радість від «УСАМІТНЕННЯ» найкраще кореспондується з радістю від спілкування з природою. Ця група близька і часто перетинається з вже названою «МИСТЕЦЬКОЮ» групою.

Люди, що відчувають радість від родини радіють від дітей і навпаки. Ця група має умовну назву «РОДИННА».

У групі «АЗАРТНА» близькими видами радості є алкоголь та азартні ігри.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 17 – 27 вересня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами досліджень, проведених Соціологічною групою «Рейтинг» протягом останніх трьох років, кількість опитаних, які мають намір не підтримувати жодну з партій (голосувати «проти всіх») на виборах до Верховної Ради динамічно зростає.

Так, в середині 2009 року близько 8% виборців мали намір проголосувати «проти всіх», напередодні президентських виборів – 5%. У І турі виборів Президента «проти всіх»  проголосували 2,2%, у ІІ турі – 4,4%.

Одразу після президентських виборів кількість «проти всіх» зменшилась до 2% і вже з літа 2010 продовжує постійно зростати: у червні 2010 – 5%, у жовтні 2010 – 8%, у березні 2011 – 10%, у травні 2011 – 12% і нарешті у вересні 2011 – 13% виборців. Слід відзначити, що цифри наведені з розрахунку респондентів, які мають намір взяти участь у виборах. Серед усіх опитаних показник «проти всіх» ще вищий.

Також з жовтня минулого року кількість опитаних, які взагалі не мають намірів голосувати на виборах, зросла з 16 до 26%.

Зросла також і кількість виборців, які на вибори йти збираються, проте не визначились зі своїм вибором. Проте, якщо протягом 2009-2010 років їх кількість стабільно випереджала кількість «проти всіх», то у 2011 році вперше кількість «проти всіх» стабільно випереджає «невизначених».

Результати аналізу свідчать, що найбільше лави «проти всіх» та громадян, які не мають намірів голосувати на виборах або «не визначились», поповнили колишні прихильники Партії регіонів та Сильної України.

На підтвердження цьому свідчить структура «протестного» електорату, понад половина якого припадає на Південно-Східний регіон, а саме на Схід і Донбас.

У свою чергу Захід на чверть формує категорію «невизначених». Також на чверть формує цю категорію Донбас.

Чоловіки більш схильні голосувати «проти всіх» або ігнорувати вибори, жінки – переважно «не визначились». «Проти всіх» найбільше у містах, «невизначених» - в селах. Значну частину групи «проти всіх» та тих, хто не має намірів йти на вибори, становить молодь. Непрацюючі громадяни більше схильні голосувати «проти всіх» або ігнорувати вибори, працюючі – більше «не визначились». Категорія «невизначених» має вищий рівень освіти та доходів, ніж «проти всіх».

Лише кожен п’ятий (21%) з тих, хто має намір прийти на вибори і проголосувати «проти всіх» розглядає можливість на наступних виборах все таки змінити позицію і проголосувати за конкретну партію. Понад половина таку можливість навіть не розглядають, а 27% - ще не вирішили.

Якщо згідно з новим законом про вибори у них не буде можливості голосувати «проти всіх», 35% з них – мають намір ігнорувати вибори. 42% - ще не вирішили, а решта – можуть проголосувати за конкретні партії, зокрема найбільше за Фронт змін (5,4%), Партію регіонів (4,8%), КПУ (3%), УДАР (2,8%) та Громадянську позицію (1,8%).

Варто зауважити, що жоден з провідних політиків не може розраховувати більше, ніж на 15% довіри від категорії «проти всіх». Найбільші шанси завоювати хоч частину їх симпатій мають В.Кличко (14% «проти всіх» довіряють політику), А.Яценюк (13%) та А.Гриценко (11%). Найменше довіряють «проти всіх» В.Ющенку (1%), О.Тягнибоку (3%) та Ю.Тимошенко (5%).

Категорія «невизначені» менш категорична у ставленні до політиків. Третина з них довіряють В.Кличку, майже кожен п’ятий – А.Яценюку, В.Януковичу та А.Гриценку, кожен шостий – Ю.Тимошенко.

Люди, які голосують на виборах «проти всіх» діють таким чином, тому що не вірять політикам (52%) та не довіряють будь-якій політичній владі  як такій (45%).

Третина голосують «проти всіх», тому що розчарувались у своїх попередніх симпатіях, висловлюють таким чином протест (31%), не мають за кого голосувати (29%) або не хочуть, що б їх голос вкрали (23%).

Разом з тим кожен п’ятий вважає, що їх голос нічого не вирішує, 8% – не знають за кого голосувати, 6% – не розбираються в політиці, 4% – голосують «проти всіх», бо так роблять інші.

На думку 69% опитаних голосування «проти всіх» – це свідомий вибір (принципова позиція), лише 20% вважають, що це небажання брати відповідальність за вибір. 11% – не визначились з цього приводу.

Варто зауважити, що думку про свідомий вибір найбільше поділяють на Півночі (76%) і Донбасі (74%).

Крім власне переважної більшості самих «проти всіх» (88%), думку також розділяють громадяни, які на вибори не підуть (72%) та прихильники КПУ (72%).

Водночас думка про небажання брати відповідальність за вибір найбільш поширена серед прихильників Свободи (32%), Партії регіонів (27%) та Батьківщини (26%).

Разом з тим 65% опитаних вважають, що позиція «не йти на вибори» – це також свідомий вибір (принципова позиція) і лише 23%  небажання брати відповідальність за вибір. 12% – не визначились з цього приводу.

Знову ж таки найбільше позицію про свідомий вибір поділяє категорія «проти всіх» (81%) та громадяни, які не мають намірів йти на вибори (70%).

Думку про небажання брати відповідальність за вибір найбільше поділяють прихильники Батьківщини (28%), Свободи (32%) та Партії регіонів (32%).

Таким чином позиції «не йти на вибори» і «проти всіх» досить схожі.

Проте люди, які не мають намірів йти на вибори, роблять це, передусім, через те, що немає за кого голосувати. А от категорія «проти всіх» - не довіряють політичні владі як такій. В цьому і полягає основна різниця між цими двома категоріями. А це вже чіткий і досить небезпечний сигнал не тільки владі, а і опозиції. Та і суспільству загалом.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 17 – 27 вересня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», лише 19% опитаних вважають, що приєднання партії Сильна Україна до Партії регіонів більш вигідне С.Тігіпку, майже стільки ж (16%) – вважають, що це приєднання більш вигідне Партії регіонів. При цьому більшість (44%) вважають, що воно вигідне для обох сторін і лише 3% - не вигідне для обох сторін. Ще 18% не визначились з даного питання.

Якщо прихильники В.Януковича вважають, що приєднання більш вигідне С.Тігіпку, то прихильники самого С.Тігіпка – Партії регіонів.

Варто наголосити, що після оголошення заяви щодо приєднання партії Сильна Україна до Партії регіонів, лише 3% опитаних покращили своє ставлення до С.Тігіпка, 54% - не змінили ставлення, а 33% - навіть погіршили ставлення до політика.  Ще 10% не змогли визначитися щодо зміни свого ставлення.

Найбільше погіршили ставлення до С.Тігіпка на Заході (39%), Півночі (38%) і в Центрі (37%), а також на Сході (33%) та Півдні (31%). Лише на Донбасі ставлення майже не погіршилось (16%), де більшість (61%) свого ставлення не змінили. Найбільше погіршили своє ставлення до С.Тігіпка прихильники А.Гриценка (60%) та Ю.Тимошенко (55%), а також О.Тягнибока (43%), А.Яценюка (41%) та категорія «проти всіх» (41%).

Покращили своє ставлення лише 4% опитаних на Донбасі, 4% - на Сході і 3% - на Півдні. Лише кожен десятий прихильник  В.Януковича покращив своє ставлення до С.Тігіпка після оголошення про об’єднання Сильної України з Партією регіонів, стільки ж – погіршили ставлення. Більшість (70%) – не змінили свого ставлення. Лише кожен десятий прихильник С.Тігіпка покращив своє ставлення до політика, водночас  чверть – погіршили і 60% - не змінили.

В результаті з травня 2011 рівень довіри до С.Тігіпка загалом зменшився з 23 до 18%, а рівень недовіри виріс з 70 до 74%. Наразі найбільше довіряють Віце-прем’єр-міністру на Півдні (23%), Сході (20%) та Донбасі (20%).

Найбільш негативно ставляться на Заході країни, де С.Тігіпку не довіряють (82%) більше, ніж В.Януковичу (75%).

Наразі С.Тігіпку довіряють близько 60% прихильників В.Януковича, чверть – В.Кличка і кожен шостий прихильник  В.Литвина. Водночас не довіряють політику близько 90% прихильників А.Гриценка,  А.Яценюка, О.Тягнибока, Ю.Тимошенко. Та майже 90% прихильників П.Симоненка і категорії «проти всіх».

З середини минулого року, коли С.Тігіпко був лідером загальнонаціональної довіри (понад 60%) і випереджав навіть В.Януковича, рівень довіри до політика погіршився більш ніж втричі.

Практично за усіма показниками С.Тігіпко вийшов на рівень дворічної давності – жовтня 2009 року, коли він розпочав президентську кампанію.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці вересня, майже половина прихильників С.Тігіпка проголосували б на виборах Президента за В.Януковича, кожен п’ятий – за А.Яценюка, кожен десятий – за В.Кличка. З огляду на це можна припустити:

• частина прихильників С.Тігіпка вже приєднались до Партії регіонів і це, зокрема, зумовило стабілізацію рейтингів Партії регіонів на тлі продовження падіння рейтингу В.Януковича.
• частина вагається, що, у тому числі, зумовило ріст кількості «невизначених» (з 9 до 11%) і «проти всіх» (з 12 до 13%).
• частина прихильників С.Тігіпка розчарувались і поповнили лави вже прихильників Фронту змін та УДАРу, рейтинги яких з травня виросли.

З огляду на зазначене та досвід ІІ туру президентських виборів 2010, можна припустити, що структура можливих перетоків від Сильної України становитиме орієнтовно 60 на 40% на користь Партії регіонів, це якщо брати тих прихильників С.Тігіпка, які на вибори підуть.

Ще один цікавий момент. У грудні 2010 Фронт змін вперше випередив у рейтингу Сильну Україну і зайняв третє місце у загальному заліку. В середньому, кожна з цих партій утримувала третє місце не довше року, а середня тривалість т. з. «медового» періоду (пік рейтингів) становила близько 8 місяців.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 17 – 27 вересня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», станом на початок жовтня 2011 рівень політичної активності львів’ян залишається на відносно високому рівні: 44% точно взяли би участь у парламентських виборах і 49% - у президентських, якби вони відбувались наступної неділі. Ще близько 30% скоріше взяли би участь у виборах, ніж ні.

Вищий рівень мобілізації виборців у Свободи та Батьківщини.

Якби вибори до Верховної Ради відбувались наступної неділі, по 18,2% львів’ян підтримали б Батьківщину, Фронт змін та Свободу. Дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах.

Партію УДАР – 7,2%, Громадянську позицію – 6%, Нашу Україну – 5,8%, Партію регіонів – 4,1%, КПУ – 1,5%, по 1,4% – Європейську партію, за Україну! та Народну партію. Інші партії підтримали б близько 4% виборців. Не підтримали б жодну партію 5,6% виборців, не визначились – 7,3%.

Якби президентські вибори відбувались на початку жовтня, 22,1% львів’ян проголосували б за А.Яценюка (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

Ю.Тимошенко підтримали б 18,6% виборців, О.Тягнибока – 12,4%, В.Кличка – 7,8%, А.Гриценка – 6,8%, В.Ющенка – 4,7%, В.Януковича – 4,7%, С.Тігіпка – 3,4%. Інших кандидатів підтримали б 8,6% виборців. Не підтримали б жодного кандидата близько 6% виборців, не визначились – 5%.

За останні півроку рівень довіри у Львові погіршився майже до всіх політиків, крім Ю.Тимошенко, якій стали довіряти більше, а недовіряти менше.

Так, найвищим рівнем довіри у місті користується В.Кличко (довіряють - 51% і не довіряють 34%). З травня рівень довіри до політика не змінився.

А.Яценюку довіряють 47% львів’ян, не довіряють – 42%. З травня рівень довіри до лідера Фронту змін погіршився з 54 до 47%, а недовіри – зріс з 35 до 42%.

О.Тягнибоку довіряють 40% львів’ян, не довіряють – 49%. З травня рівень довіри до лідера Свободи погіршився з 47 до 40%, а недовіри – зріс з 40 до 49%.

Ю.Тимошенко довіряють 37%  львів’ян, не довіряють – 53%. З травня рівень довіри до лідера Батьківщини покращився з 35 до 37%, а недовіри – впав з 56 до 53%. У Ю.Тимошенко найвищий серед усіх політиків рівень повної довіри (14%).

А.Гриценку довіряють 38%  львів’ян, не довіряють – 41%. З травня рівень довіри до лідера Громадянської позиції погіршився з 40 до 38%, а недовіри – зріс з 39 до 41%.

В.Ющенку довіряють 17%  львів’ян, не довіряють – 74%. З травня рівень довіри до лідера Нашої України погіршився з 22 до 17%, а недовіри – зріс з 68 до 74%.

С.Тігіпку  довіряють 12%  львів’ян, не довіряють – 76%. Після оголошення про об’єднання Сильної України та Партії регіонів рівень довіри до політика погіршився з 19 до 12%, а недовіри – зріс з 71 до 76%.

В.Януковичу довіряють лише 8%  львів’ян, не довіряють – 84%. З травня рівень довіри до Президента Украйни не змінився.

ТЕНДЕНЦІЇ:

На початку жовтня 2011 одразу три політичні сили – Батьківщина, Фронт змін та Свобода – з однаковим результатом (18%) очолили партійний рейтинг. З тією особливістю, що рейтинг Батьківщини постійно коливається в межах від 18 до 20%, рейтинг Фронту змін – незначно зріс. Проте, найвідчутніших втрат зазнала Свобода, підтримка якої зменшилася з 24 до 18%.

Відбулась рокіровка і у президентському рейтингу. При тому, що рейтинг Ю.Тимошенко майже не змінився (19%), А.Яценюк додав (з 19 до 22%) і вийшов у лідери. О.Тягнибок з незмінними 12%  продовжує утримувати третю позицію.

Зростання довіри (як і зменшення недовіри) до Ю.Тимошенко наразі не позначилось на рейтингах партії Батьківщини і можна говорити лише про очікувані тенденції.

Стабільними лишились показники В.Кличка (8%) та А.Гриценка (7%), проте рейтинги їх політичних сил зросли, чи не вперше наблизившись до персональних показників лідерів.

Так, найбільше додав УДАР, рейтинг якого з травня виріс вдвічі (з 3 до 7%). Відбулося це паралельно з падінням показників Свободи.

Наша Україна, після рекордного падіння у березні, поступово відновлює підтримку. Відбулося це також  паралельно з падінням показників Свободи. Наразі партія Наша Україна досягла показників, які фіксувались перед місцевими виборами (6%).

Рейтинг Громадянської позиції зростає з кожним заміром. Ще на початку року за партію А.Гриценка були готові проголосувати лише близько 2% виборців, у березні – 4%, у травні – 5% та у жовтні – 6%).

Дещо додала і Партія регіонів, чому частково сприяли перетоки від Сильної України, яку не було включено до списку на голосування. Рейтинг самого С.Тігіпка впав з 5 до 3%, паралельно зменшилась і довіра до політика з 19% до рекордно низьких 12%.

56% львів’ян задоволені діяльністю Міського голови А.Садового і 35% - не задоволені.

Протягом останнього року у жовтні фіксується найвищий показник незадоволення діяльністю міського голови.

Разом з тим, позитивні оцінки діяльності міського голови стабільні і коливаються в межах похибки: у грудні минулого року були задоволені 57% опитаних львів’ян, у лютому вже цього року – 59%,  у березні – 56%, у травні – 59% і у жовтні знову 56%.

27% львів’ян задоволені діяльністю Голови обласної державної адміністрації М.Цимбалюка і 40% - не задоволені.

Варто відзначити, що рівень задоволеності діяльністю М.Цимбалюка з травня покращився з 18 до 27%, а незадоволених стало менше (з 45 до 40%). Вперше чинний Голова ОДА випередив за позитивними показниками оцінки двох своїх попередників (М.Кмітя та В.Горбаля).

Майже чверть львів’ян задоволені діяльністю Голови обласної ради О.Панькевича і 36% - не задоволені.

Як і раніше про діяльність голови облради  львів’яни поінформовані найгірше. Понад 40% опитаних поки що ніяк не змогли оцінити діяльність О.Панькевича. Прогрес звичайно є (з початку року цей показник знизився з 62 до 41%), але повільний. З травня рівень задоволеності діяльністю Голови обласної ради покращився з 19 до 23%, разом з тим стало більше і незадоволених (з 30 до 36%).

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 1 – 10 жовтня 2011 р.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці вересня 2011 року, 27% опитаних українців оцінили стосунки України та Росії як теплі (у т.ч. 5% – дружні, 12% – добросусідські, 10% – доволі теплі), водночас 46% – як прохолодні (у т.ч. 23% – прохолодні, 21% – напружені, 2% – ворожі).

Крім того, 20% опитаних українців оцінили стосунки України та Росії як нейтральні, 7% – не визначились з відповіддю.

Найкраще оцінюють стосунки України та Росії на Півдні нашої держави (40% – як теплі), найгірше – на Донбасі, Заході і Сході (22%).

Разом з тим, в газових питаннях лише 5% опитаних українців оцінили стосунки України та Росії як теплі (у т.ч. 1% – дружні, 2% – добросусідські, 2% – доволі теплі), водночас 76% – як прохолодні та, передусім, напружені (у т.ч. 26% – прохолодні, 43% – напружені, 7% – ворожі).

Крім того, 12% опитаних українців оцінили стосунки України та Росії в газових питаннях як нейтральні, 9% – не визначились з відповіддю.

Таким чином, на думку українців стосунки двох сусідніх держав більше прохолодні, ніж теплі, а у газовій сфері вони взагалі напружені, а навіть подекуди і ворожі.

Варто зазначити, що практично аналогічно оцінюють україно-російські стосунки і росіяни, хоча вони і дещо м'якші у своїх судженнях.

Так, згідно з результатами дослідження, проведеного Левада Центр (Росія) в серпні 2011 року, 28% росіян оцінили стосунки України та Росії як теплі (у т.ч. 5% – дружні, 11% – добросусідські, 12% – доволі теплі), водночас лише 39% – як прохолодні (у т.ч. 26% – прохолодні, 11% – напружені, 2% – ворожі). Крім того, 27% опитаних росіян оцінили стосунки України та Росії як нейтральні, 7% – не визначились з відповіддю.

Згідно з результатами інших досліджень Левада Центр, наразі росіяни оцінюють стосунки України та Росії краще, ніж у 2006–2007 роках, проте гірше, ніж у 2003 та значно гірше, ніж у 1999–2000 роках. Тоді близько 50% росіян оцінювали їх як теплі, а зараз – лише 28%.

56% опитаних українців підтримують підписання Угоди про Зону вільної торгівлі з Євросоюзом, не підтримують – 26%, не визначились – 18%.

Серед найбільших прихильників підписання Угоди про Зону вільної торгівлі з ЄС мешканці Півночі, Заходу і знову Сходу, прихильники Свободи, Фронту змін, Батьківщини та партії УДАР.

Одночасно 53% опитаних українців підтримують вступ України до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном, не підтримують – 28%, не визначились – 19%.

Серед найбільших прихильників Митного союзу мешканці Сходу, Донбасу і Півдня, прихильники КПУ і Партії регіонів.

Таким чином, щонайменше 30% українців одночасно підтримують і вступ України до Митного союзу і підписання Угоди про Зону вільної торгівлі з Євросоюзом, зокрема найбільше на Півночі і Сході (40%).

Є і такі, які одночасно не підтримують ані вступ України до Митного союзу, ані підписання Угоди про Зону вільної торгівлі з Євросоюзом, таких – 4%, зокрема найбільше в Центрі (9%).

Враховуючи такі особливості відповідей серед українців, респондентам було задане пряме запитання. Отже на думку опитаних, для України підписання Угоди про Зону вільної торгівлі з Євросоюзом більш вигідне (39%), ніж вступ до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном (34%). 27% – не змогли визначитися.

В результаті Захід, Північ і Центр України більше підтримують Угоду з Євросоюзом. Донбас, Південь і Схід – вступ до Митного союзу. Хоча як серед прихильників Батьківщини 14% підтримують вступ до Митного союзу, так і серед  комуністів знайшлись 14% прихильників Угоди з Євросоюзом. Так само 27% прихильників Партії регіонів підтримали Угоду з Євросоюзом, як і 22% прихильників Фронту змін – вступ до Митного союзу.

Чим молодше респонденти, тим більше серед них прихильників підписання Угоди про Зону вільної торгівлі з Євросоюзом (від 47% у віці 18–29 років до 27% – серед пенсіонерів). Відповідно чим старші респонденти, тим більше вони за Митний союз (від 43% серед пенсіонерів до 27% – серед молоді).

ГАЗОВІ ПИТАННЯ

Переважна більшість опитаних українців (60%) вважають, що Україна платить Росії за газ по ціні,  вище ринкової і яка є завищеною. Лише 13% вважають, що ціна є ринковою і 1% – нижче ринкової. 26% не змогли визначитися з даного питання, при цьому більшість з них мешканці Донбасу і Сходу.

Понад половина опитаних у всіх регіонах (найбільше на Півночі) вважають ціну на газ для України завищеною.

Навіть на Півдні 48% притримуються цієї думки, хоча чверть опитаних (вдвічі більше, ніж у решті регіонах) все таки переконані, що ціна на газ для України є ринковою і 3% – нижче ринкової.

Відповідно переважна більшість (70%) вважають, що Україна повинна домагатися зниження ціни на газ. При цьому більшість (53%) переконана, що потрібно домагатися зниження ціни на газ без будь-яких поступок зі сторони України.

Лише 9% вважають, що потрібно  домагатися зниження ціни на газ в обмін на продаж Росії української газотранспортної системи, 5% – в обмін на злиття українського Нафтогазу та російського Газпрому, 3% – в обмін на вступ України до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном.

Разом з тим 7% опитаних вважають, що не потрібно нічого не вимагати – Україна повинна виконувати десятирічний контракт, підписаний з Росією у 2009 році. Зокрема, так вважає кожен п’ятий мешканець Півдня, кожен десятий прихильник Партії регіонів та КПУ.

Ще 23% – не визначились з даного питання.

Попри таку впевненість громадян щодо необхідності зниження ціни на газ і виправданості таких дій, позиції нашої держави в переговорах з Росією вони бачать як надто слабкі.

Так, 60% опитаних вважають, що позиції Росії у переговорах з газових питань виглядають наразі сильнішими, 17% – цілком рівними і лише 6% думають, що позиції України є сильнішими. 18% – не визначились з даного питання.

Цікаво, що найсильнішими позиції Росії бачать на Півночі – саме там, де найбільше нарікають на завищені ціни на газ для України.

Відповідно лише 26% опитаних українців вірять в те, що Україна зможе найближчим часом переконати Росію знизити ціну на газ, 53% – не вірять. 21% – не визначились.

Найвища віра в те, що Україна зможе найближчим часом переконати Росію знизити ціну на газ серед прихильників Партії регіонів (41% – вірять, 37% – не вірять). Хоча в цілому і на Заході, і на Донбасі однаково мало вірять в успішні переговори (27%) і однаково більше не вірять (47%).

У випадку, якщо Росія відмовиться знижувати ціну на газ, Україна, на думку 44% опитаних, повинна розробляти власні поклади газу, у т.ч. сланцевого, 37% – шукати інших  постачальників газу, 32% – перейти на альтернативні види енергії, 31% – підвищити ціну на транзит російського газу в Європу.

Дещо менше опитаних вважають, що Україна повинна стимулювати економне енергоспоживання промисловими споживачами (26%) і населенням (21%), збільшити орендну плату за перебування РФ в Криму (23%), залучити до переговорів Європу (20%), скоротити термін перебування  російського флоту в Криму (15%), скасувати газову угоду з Росією у міжнародних судах (12%).

Також існують думки обмежити ввезення російських товарів в Україну (9%), відмовитися від надання російській мові статусу державної (7%), активізувати співробітництво з НАТО (5%), оголосити про вихід зі складу СНД (4%), інше (2%).

Важливо, що якщо в результаті переговорів ціна на російський газ буде знижена до 48% українців можуть покращити своє ставлення до керівництва Росії, а 51% – до керівництва України. При цьому це декларують практично в усіх регіонах однаково.

Разом з тим,  якщо в результаті переговорів ціна на російський газ зросте, до 44% українців можуть погіршити своє ставлення до керівництва Росії і 48% – до керівництва України. При цьому у мешканців Сходу і Донбасу ставлення до керівництва України може погіршитися значно більше, ніж до керівництва Росії.

Природно, що українці покладають більшу політичну відповідальність за газові переговори саме на керівництво власної країни.

Цікаво, що не більше 60% українців знайомі з заявою Президента України В.Януковича від 3 вересня 2011 в Душанбе:

«Будь-який тиск в газових переговорах з Росією є принизливий. І ми не дозволимо, щоб так з нами говорили… спочатку загнали нас у кут - потім почали диктувати умови. Це принижує сьогодні державу, і я не можу цього допустити».

При цьому лише 14% – добре поінформовані, 21% – знають про це в загальних рисах, 22% – щось чули, але зовсім мало.

Водночас майже 40% – взагалі нічого не чули про це. Найбільше поінформовані на Півночі, Сході і Заході України.

60% опитаним (з тих, хто щось чув про цю заяву) сподобалась ця заява В.Януковича і лише 22% – не сподобалась. Найбільше заява Президента сподобалась на Заході, найменше – на Півдні. Чи не вперше заява В.Януковича майже однаково сподобалась як прихильникам Партії регіонів, так і Свободи.

Разом з тим, після такої заяви більшість (63%) не змінили свого ставлення до Президента України, водночас 17% – покращили своє ставлення і лише 8% – погіршили. Найбільше покращили своє ставлення до В.Януковича прихильники Партії регіонів, майже вдвічі менше – УДАРу, КПУ, Фронту змін. І хоча 70% прихильникам Свободи і половині прихильникам Батьківщини заява В.Януковича сподобалась, жоден з них в результаті не покращив свого ставлення до Президента.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 17 – 27 вересня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська,Івано-Франківська,Львівська,Рівненська,Тернопільська,Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

В умовному протистоянні «другого туру» наразі лише А.Яценюк переграє В.Януковича, а Ю.Тимошенко і В.Кличко – майже зрівнялись, проте мінімально поступаються.
 

ЯНУКОВИЧ проти ТИМОШЕНКО

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», якби вибори Президента України відбулися наприкінці вересня 2011 і до другого туру вийшли В.Янукович і Ю.Тимошенко, то 31,8% опитаних (серед тих, які мають намір взяти участь  у виборах) підтримали б чинного Президента України, 31,4% – екс-прем’єра, 26,8% – не підтримали б жодного з кандидатів і 10% – не визначились щодо свого вибору.

Якщо аналізувати динаміку, то у грудні 2010 В.Януковича у протистоянні з Ю.Тимошенко готові були підтримати 40%, у березні 2011 – 33%, у травні 2011 – 34% і відповідно у вересні 2011 – 32%. У свою чергу Ю.Тимошенко у грудні 2010  готові були підтримати 30%, у березні 2011 – 33%, у травні 2011 – 32% і відповідно у вересні 2011 – 31%.

Нагадаємо, що на останніх президентських виборах В.Янукович переміг у ІІ турі Ю.Тимошенко (49 проти 45%).

Таким чином спостерігається тенденція до зменшення підтримки в очному протистоянні обох політиків, але більш динамічно – чинного глави держави.

В.Януковича найбільше підтримують на Півдні (52%) та Донбасі (51%), дещо менше на Сході (42%) і Півночі (27%). Водночас Ю.Тимошенко – на Заході (49%), в Центрі (43%) та на Півночі (41%). Серед виборців інших політиків В.Януковича у протистоянні з Ю.Тимошенко найбільше готові підтримати  прихильники С.Тігіпка (57%), П.Симоненка (25%) і опитані, які не визначились з вибором (21%).

Ю.Тимошенко готові підтримати прихильники А.Гриценка (51%), О.Тягнибока (40%), А.Яценюка (39%). Більшість прихильників В.Кличка не підтримують жодного з цих політиків.

ЯНУКОВИЧ проти ЯЦЕНЮКА

Якби вибори Президента України відбулися наприкінці вересня 2011  і до другого туру вийшли В.Янукович і А.Яценюк, то 29,3% опитаних підтримали б чинного Президента України, 34,6% – лідера Фронту змін, 25,1% – не підтримали б жодного з кандидатів і 11% – не визначились щодо свого вибору.

Якщо аналізувати динаміку, то у грудні 2010 В.Януковича у протистоянні з А.Яценюком готові були підтримати 39%, у березні 2011 – 32%, у травні 2011 – 32%, у вересні 2011 – 29%.

У свою чергу А.Яценюка у грудні 2010  готові були підтримати 31%, у березні 2011 – 34%, у травні 2011 – 32%, у вересні 2011 – 35%.

Таким чином спостерігається тенденція до зменшення підтримки в очному протистоянні В.Януковича та зростання – його можливого опонента А.Яценюка.

В.Януковича найбільше підтримують на Півдні (51%) та Донбасі (48%), дещо менше на Сході (41%) і Півночі (23%). Водночас А.Яценюка – на Заході (61%), в Центрі (41%) та на Півночі (38%).

Серед виборців інших політиків В.Януковича у протистоянні з А.Яценюком найбільше готові підтримати  прихильники С.Тігіпка (50%), П.Симоненка (23%) і опитані, які не визначились з вибором (18%). А.Яценюка готові підтримати прихильники А.Гриценка (60%), Ю.Тимошенко (59%), О.Тягнибока (51%), В.Кличка (33%).

У можливому протистоянні з В.Януковичем А.Яценюк має більшу підтримку, ніж Ю.Тимошенко, за рахунок вищої підтримки на Заході та за рахунок вищої підтримки серед прихильників О.Тягнибока та В.Кличка.

Цікаво, що у можливому протистоянні з В.Януковичем прихильники Ю.Тимошенко значно більше готові підтримати лідера Фронту змін, ніж прихильники А.Яценюка – лідера Батьківщини.

ЯНУКОВИЧ проти ТЯГНИБОКА

Якби вибори Президента України відбулися наприкінці вересня 2011  і до другого туру вийшли В.Янукович і О.Тягнибок, то 32,3% опитаних підтримали б чинного Президента України, 16,8% – лідера Свободи, 38,2% – не підтримали б жодного з кандидатів і 12,7% – не визначились щодо свого вибору.

Якщо аналізувати динаміку, то у грудні 2010 В.Януковича у протистоянні з О.Тягнибоком готові були підтримати 40%, у березні 2011 – 34%, у травні 2011 – 36% і відповідно у вересні 2011 – 32%.

У свою чергу О.Тягнибока у грудні 2010  готові були підтримати 19%, у березні 2011 – 22%, у травні 2011 – 17% і відповідно у вересні 2011 – 17%.

Таким чином спостерігається тенденція до зменшення підтримки в очному протистоянні обох політиків і більш динамічно – чинного глави держави.

В.Януковича найбільше підтримують на Донбасі (54%) та Півдні (52%), дещо менше на Сході (41%) і Півночі (27%). Водночас О.Тягнибока – на Заході (41%) та на Півночі (17%).

Серед виборців інших політиків В.Януковича у протистоянні з О.Тягнибоком найбільше готові підтримати прихильники С.Тігіпка (53%), П.Симоненка (23%) і опитані, які не визначились з вибором (23%).

О.Тягнибока готові підтримати прихильники А.Гриценка (34%), Ю.Тимошенко (30%) та А.Яценюка (26%).

Більшість прихильників В.Кличка не підтримують жодного з цих політиків.

ЯНУКОВИЧ проти КЛИЧКА

Якби вибори Президента України відбулися наприкінці вересня 2011 і до другого туру вийшли В.Янукович і В.Кличко, то 29,6% опитаних підтримали б чинного Президента України, 28,3% – лідера партії УДАР, 28,3% – не підтримали б жодного з кандидатів і 13,8% – не визначились щодо свого вибору.

Якщо аналізувати динаміку, то у травні 2011 В.Януковича у протистоянні з В.Кличком готові були підтримати 34%, відповідно у вересні 2011 – 30%.

У свою чергу В.Кличка у травні 2011 готові були підтримати 24%, відповідно у вересні 2011 – 28%.

Таким чином спостерігається тенденція до зменшення підтримки в очному протистоянні В.Януковича та зростання – його можливого опонента В.Кличка.

В.Януковича найбільше підтримують на Донбасі (53%) та Півдні (50%), дещо менше на Сході (41%) і Півночі (23%). Водночас В.Кличка – на Заході (45%), Півночі (39%) та в Центрі (33%), а також на Сході (18%).

Серед виборців інших політиків В.Януковича найбільше готові підтримати прихильники С.Тігіпка (47%), П.Симоненка (24%) і опитані, які не визначились з вибором (18%). В.Кличка готові підтримати прихильники О.Тягнибока (57%), А.Гриценка (49%), А.Яценюка (46%) та Ю.Тимошенко (40%).

Важливо наголосити, що жодна з наведених пар ІІ туру не змогла переконати категорію «проти всіх» - понад 80% з них залишились про своєму виборі.

Нагадаємо, що у І турі Президентських виборів 21% проголосували б за В.Януковича, 18% - за Ю.Тимошенко, 11,7% - за А.Яценюка, 6,6% - за В.Кличка, 5,5% - за П.Симоненка, 3,5% - за О.Тягнибока, 2,9% - за С.Тігіпка, 2,6% - за А.Гриценка. «Проти всіх» – 10,7%, не визначились з вибором – 12,6%.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 17 – 27 вересня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», якби вибори до Верховної Ради України відбувалися наприкінці вересня 2011 року, то 32% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 34% скоріше взяли б участь. Активність щодо виборів Президента дещо вища: 33% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 35% скоріше взяли б участь. Найбільш мобілізованими є виборці Свободи, партії УДАР та Батьківщини.

РЕЗУЛЬТАТИ:

Якби вибори до Верховної Ради України відбувалися наприкінці вересня 2011 року, 21,9% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за Партію регіонів, 18,9% - за Батьківщину, 11% - за Фронт змін, 5,7% - за Комуністичну партію, 5,4% - за партію УДАР В.Кличка, 4,2% - за Свободу.

Ще  1,7% виборців підтримали б Громадянську позицію, 1,6% - Народну партію, по 0,8% - Нашу Україну та Соціалістичну партію.  Інші партії підтримали б 4,2% виборців у т.ч. Радикальну партію Олега Ляшка 0,2% (досліджувалась вперше). Не підтримали б жодну з партій («проти всіх») – 12,6%, не визначились з вибором – 11,3%.

Таким чином, якби вибори відбувались наприкінці вересня і прохідний бар’єр лишився б на рівні 3% або 4%, до парламенту потрапили би шість партій: Партія регіонів, Батьківщина, Фронт змін, КПУ, УДАР та Свобода.

Якби вибори Президента України відбувалися наприкінці вересня 2011 року, 21% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за В.Януковича, 18% - за Ю.Тимошенко, 11,7% - за А.Яценюка, 6,6% - за В.Кличка, 5,5% - за П.Симоненка, 3,5% - за О.Тягнибока, 2,9% - за С.Тігіпка, 2,6% - за А.Гриценка.  Інших кандидатів підтримали майже 5%, не підтримали б жодного («проти всіх») – 10,7%, не визначились з вибором – 12,6%.

ТЕНДЕНЦІЇ:

• Порівняно з травнем рейтинги лідерів практично не зазнали змін: стабільності показників Партії регіонів частково сприяли перетоки від Сильної України (детальніше про ставлення до об’єднання ПР і Сильної України та можливі електоральні наслідки – в наступних прес-релізах); Батьківщини – високий рівень мобілізації виборця, стимульований судовими процесами.
• Натомість додали Фронт змін (з травня рейтинг виріс з 9,3 до 11%), КПУ (з 4,5 до 5,7%) та УДАР (з 4 до 5,4%). Додали і лідери зазначених партій: А.Яценюк (з 10,1 до 11,7%), В.Кличко (з 5 до 6,6%) та П.Симоненко (з 2,9 до 5,5%). В.Кличко вперше посів 4 місце у президентському рейтингу. Нагадаємо, що перед цим В.Кличко додав у травні (з 3 до 5%).
• Водночас погіршились позиції Свободи (з 5,5% до 4,2%) при незмінному рейтингу лідера партії О.Тягнибока (3,5%).
• Проте найбільших втрат зазнав С.Тігіпко, рейтинг якого з травня зменшився наполовину (до 3%).
• Продовжує зростати кількість опитаних, які не підтримують жодну партію (з 7% у грудні минулого року, 10% у березні, 12% у травні та до 13% у вересні). Зростає також кількість опитаних, які не визначились зі своїм вибором (з 8% у березні, 9% у травні та до 11% у вересні). Однією з причин зростання кількості невизначених і «проти всіх» є відмова Сильної України від самостійної участі у виборах.

Усі дані приведені серед респондентів, які мають намір взяти участь у виборах.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face).Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 17 – 27 вересня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Ю.Тимошенко вважають швидше винною у «газовій справі», ніж не винною. Разом з тим, переважна більшість опитаних схиляється до думки, що справа Тимошенко – це політичне переслідування і відповідно наполягають на її закритті або пом’якшенні вироку.

46% опитаних вважають, що Ю.Тимошенко швидше винна у злочинах, в яких її звинувачує прокуратура, а саме у перевищенні влади або службових повноважень під час підписання газових угод 2009 року з Росією.

34% – вважають Ю.Тимошенко швидше не винною. 20% – не визначились з цього питання.

Швидше винною, ніж не винною Ю.Тимошенко вважають на Сході, Донбасі і Півдні України. Водночас на Заході дотримуються протилежної думки, де вважають екс-прем’єра швидше не винною, ніж винною. На Півночі і Центрі України думки розділились майже навпіл.

На вині екс-прем’єра наполягають понад 70% прихильників Партії регіонів, КПУ та Народної партії. А також майже половина прихильників партії УДАР.  Водночас майже половина прихильників Свободи, Фронту змін, Громадянської позиції та майже 95% прихильників Батьківщини вважають Ю.Тимошенко не винною у злочинах, в яких її звинувачує прокуратура.

Разом з тим лише 26% опитаних вважають, що кримінальна справа проти Ю.Тимошенко це скоріше дотримання законності, натомість більшість (54%) наполягає, що це політичні переслідування владою. Ще 20% не визначились з даного питання.

Порівняно з січнем 2011 року кількість опитаних, які вважали кримінальну справу Тимошенко швидше дотриманням законності зменшилась з 36 до 26%, натомість тих,  які трактують її як політичні переслідування – зросла з 46 до 54%.

Думка про політичні переслідування домінує в усіх регіонах, окрім Донбасу, де думки розділись на майже рівні частини і найбільше невизначених з цього питання. Чверть прихильників Партії регіонів, майже 40% КПУ, УДАРу та Народної партії погодились з тим, що справа Тимошенко – це політичні переслідування. Серед прихильників Свободи, Фронту змін та Громадянської позиції таких майже 80%. Такої ж думки притримуються половина з так званих «проти всіх».

Лише 28% опитаних вважають, що підписуючи газові угоди 2009 року з Росією, Ю.Тимошенко діяла скоріше в інтересах України.  4% опитаних вважають, що Ю.Тимошенко діяла скоріше в інтересах Росії і 44% – в своїх особистих інтересах. Ще чверть не визначились з даного питання.

Третина прихильників Свободи, Фронту змін та Громадянської позиції вважають, що підписуючи газові угоди Ю.Тимошенко діяла скоріше в інтересах України, стільки ж вважають, що екс-прем’єр діяла швидше у власних інтересах.  Цікаво, що найбільше прихильників версії, що Ю.Тимошенко діяла швидше в інтересах Росії, серед прихильників Свободи (так вважає щонайменше кожен десятий).

Тільки на Заході і в Центрі України кількість респондентів, які вважають, що підписуючи газові угоди Ю.Тимошенко діяла скоріше в інтересах України перевищує кількість тих, які  дотримуються версії про власні інтереси екс-прем’єра.

Лише 24% респондентів вважають, що вирок у справі Ю.Тимошенко щодо газових угод 2009 року повинен бути позбавлення волі за рішенням суду. 11% – підтримують умовний вирок або амністію після рішення суду про позбавлення  волі.

Натомість 22% опитаних вважають, що потрібно визнати, що газові угоди 2009 року не вигідні для України, але кримінальну відповідальність з Тимошенко потрібно зняти, ще 20% – зняти усі обвинувачення з екс-прем’єра.

Таким чином більшість опитаних наполягають на закритті кримінальної справи (42%) або на пом’якшенні вибору (11%).

22% опитаних не визначились з даного питання.

Лише 39% опитаних на Донбасі,  близько 30% – на Півдні та Сході, кожен п’ятий – на Півночі, близько 10% в Центрі та на Заході підтримують позбавлення волі Ю.Тимошенко.  На закритті кримінальної справи найбільше наполягають на Заході і Півночі України (понад половина).

Лише 13% опитаних готові особисто вийти на акції протесту з вимогою звільнення Ю.Тимошенко з СІЗО / в’язниці. Натомість 78% - не готові підтримувати такі протести. Ще 9% - не визначились з цього питання.

Найбільше протести з вимогою звільнення Тимошенко  можуть підтримати власне прихильники Батьківщини (60%) та Свободи (30%). За регіонами – чверть на Заході, майже 20% на Півночі і більше 10% в Центрі.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 17 – 27 вересня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Соціологічна група «Рейтинг» розпочинає новий проект «Риси політиків», який, сподіваємось, стане певним дзеркалом, де політики зможуть подивитися на себе очима виборців – своїх прямих роботодавців.

Старт проекту присвячений новому політичному сезону, багато в чому вирішального. Саме тому в аналізі були використані дані за травень-червень 2011 року – а отже до СІЗО Тимошенко і можливих нових зворотів у справі Гонгадзе, до об’єднавчих процесів  Тігіпка і Партії регіонів та чергових спроб до об’єднання опозиції, а також багато чого іншого.

Наступна хвиля цього дослідження, яка планується на жовтень-листопад,  можливо покаже інші сторони політиків, але це вже буде інша історія.

Наразі, пропонується розглянути риси політиків, чиї партії, принаймні на початку літа, формували першу п’ятірку рейтингу: В.Янукович, Ю.Тимошенко, А.Яценюк, С.Тігіпко та  О.Тягнибок.

Отже, В.Янукович та Ю.Тимошенко – це, передусім, сильні лідери (так вважають 20 і 26% опитаних українців відповідно). За цією позицією вони мінімум вдвічі випереджають як С.Тігіпка, так і А.Яценюка та О.Тягнибока. Що цікаво: обох, і Ю.Тимошенко і В.Януковича вважають сильними лідерами як на Заході, так і на Донбасі.

В.Янукович має команду професіоналів (14%) і за цією позицією йому значно поступаються решта. Щодо інших рис, які на думку опитаних, притаманні чинному главі держави більше ніж іншим, то це віруюча людина (8%), надійний (5%), здатен знаходити компроміси з опонентами (8%).

Водночас, Ю.Тимошенко  говорить зрозумілими словами (11%), турбується про таких як я (6%), захистить державу (5%). Однакова кількість опитаних вважають, що В.Янукович та Ю.Тимошенко гідно представляють Україну у світі (10%), виконують свої обіцянки (8%), дбають про сімейні цінності (4%).

С.Тігіпко – знає як керувати економікою (13%).

А.Яценюк – може принести зміни (13%), має ефективну програму розвитку країни (8%).

О.Тягнибок – патріот (11%), піклується про національні традиції та культуру (10%).

Це все стосується позитивних рис. Натомість значна кількість опитаних відзначили і негативні риси політиків.

Так, 37% опитаних зауважили, що В.Янукович турбується лише про владу, майже стільки ж (35%) – аналогічної думки стосовно Ю.Тимошенко, 27% - стосовно С.Тігіпка, по 22% - стосовно А.Яценюка та О.Тягнибока. Що цікаво: знайшлась достатня кількість опитаних як на Заході, так і на Донбасі, які вважають, що В.Янукович і Ю.Тимошенко турбуються лише про владу. Так, майже чверть опитаних на Заході і понад 40% на Донбасі такої думки про Ю.Тимошенко.  І одночасно майже 30% на Донбасі і майже 50% на Заході такої думки відносно В.Януковича.

На жаль, лише від 1 до 3% опитаних вважають, що названим вище п’яти політикам притаманна така риса як чесність. Водночас 34% опитаних вважають, що Ю.Тимошенко – говорить неправду, майже стільки ж (31%) – аналогічної думки відносно В.Януковича, 19% - відносно С.Тігіпка, по 14% - відносно А.Яценюка та О.Тягнибока. Майже 40% мешканців Півдня, Сходу і Донбасу вважають, що Ю.Тимошенко говорить неправду. Аналогічно майже 40% мешканців Заходу, Півночі і Центру такої ж думки відносно В.Януковича.

Майже однакова кількість опитаних (близько чверті) вважають, що В.Янукович та Ю.Тимошенко схильні до корупції. 12% такої ж думки відносно С.Тігіпка, по 9% - відносно А.Яценюка та О.Тягнибока.

Варто зауважити, що по 10% опитаних не змогли визначитися щодо рис, притаманних В.Януковичу та Ю.Тимошенко. Значно більше виявилось невизначених щодо рис С.Тігіпка (20%), А.Яценюка (24%) та О.Тягнибока (26%), які для виборців ще відносно нові політики, і відповідно мають кращі шанси проявити себе з позитивної сторони або повноцінно так  і не розкритися.

Досить цікавим виявився аналіз рис політиків очима виборців їхніх партій – те, за що власне їх підтримують.

Отже, на думку прихильників Партії регіонів, В.Янукович – це сильний лідер (49%), який має команду професіоналів (39%), знає як керувати економікою (37%) та виконує свої обіцянки (33%).

На думку прихильників партії Батьківщина, Ю.Тимошенко – це сильний лідер (57%), який гідно представляє Україну у світі (40%), говорить зрозумілими словами (40%) та виконує свої обіцянки (33%).

Таким чином В.Янукович та Ю.Тимошенко в очах своїх виборців мають спільні риси: вони сильні лідери і виконують власні обіцянки, хоча у Ю.Тимошенко ці риси розвинуті краще. Разом з тим політики мають і відмінні риси: В.Янукович – має команду професіоналів і знає як керувати економікою, а Ю.Тимошенко – гідно представляє Україну у світі та говорить зрозумілими словами. І хоча В.Янукович знає як керувати економікою, прихильники Ю.Тимошенко вважають, що саме вона більше турбується про таких людей, як вони. Водночас В.Янукович більше здатен знаходити компроміси з опонентами, він більш надійний і віруюча людина, натомість Ю.Тимошенко – захистить державу і турбується про сімейні цінності.

Мають спільні риси в очах виборців своїх партій і С.Тігіпко та А.Яценюк. Вони обидва знають як керувати економікою (С.Тігіпко більше – 53% проти 49%), можуть принести зміни (А.Яценюк більше – 51% проти 40%), мають ефективну програму розвитку країни (А.Яценюк – 42%, С.Тігіпко – 38%). В обох політиках їх виборці мало цінують їх лідерські якості.

Разом з тим ці політики мають і відмінності. До головних рис С.Тігіпка, на думку його виборців, входить наявність команди професіоналів (39%) і цим він схожий до сприйняття В.Януковича його виборцями. Водночас в А.Яценюку більше цінують здатність говорити зрозумілими словами (46%) і цим він схожий до сприйняття Ю.Тимошенко, при цьому майже не бачать команди (лише 16%).

А.Яценюк більше здатен знаходити компроміси з опонентами і більш надійний і в цьому він схожий до сприйняття вже В.Януковича. Натомість у С.Тігіпка більше цінують здатність виконувати обіцянки і гідно представляти свою країну і цим він схожий до сприйняття Ю.Тимошенко.

О.Тягнибок, для виборців Свободи, передусім, патріот (57%). В ньому також цінують те, що він піклується про національні традиції (48%), його лідерські якості (47%) та здатність принести зміни (47%). Він віруюча людина і цим він схожий до сприйняття В.Януковича, говорить зрозумілими словами і виконує обіцянки – і цим схожий до Ю.Тимошенко, може принести зміни – і цим схожий до А.Яценюка. Натомість практично не розвинуті такі риси як  вміння керувати економікою, він не здатен знаходити компроміси з опонентами і не має ефективної програми розвитку країни.

Таким чином українські політики такі однакові і одночасно такі різні … Далі буде

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 26 травня – 2 червня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ:

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», місцеві мешканці вважають, що виконавча влада в області має значно більше повноважень, ніж місцеве самоврядування: лише 17% вважають, що місцеве самоврядування має більше повноважень для вирішення соціально-економічних проблем в області, водночас 28% опитаних вважають, що більше повноважень має центральна і 31% - місцева виконавча влада. Крім того, 6% вважають, що усі гілки влади мають однакові повноваження, 19% - не визначились або не розуміють питання.

Разом з тим, більшість опитаних (60%) переконані, що більше повноважень для вирішення соціально-економічних проблем в регіоні має мати саме місцеве самоврядування. Лише 4% вважають, що більше повноважень має мати центральна і 20% - місцева виконавча влада. При цьому останні позиції найбільше підтримали саме в обласному центрі.

Відповідно довіряють органам місцевого самоврядування значно більше (40%), ніж органам центральної (2%) та місцевої виконавчої влади (9%). Водночас 13% опитаних довіряють усім гілкам влади однаково, а 19% - не довіряють жодній владі і найбільше знову ж таки в обласному центрі.

Згідно з результатами дослідження, чим вище рівень місцевої влади, тим менше задоволені її діяльністю. Так, найбільше мешканці області задоволені діяльністю міських і сільських рад (60%). Дещо менше – районних рад (44%), а також міської ради (42%) та міського голови Івано-Франківська (40%). Найменше задоволені діяльністю облради (32%) облдержадміністрації (30%).

Водночас якщо говорити про баланс позитивних і негативних оцінок, то найгірший він у міського голови Івано-Франківська та міської ради обласного центру, діяльністю яких не задоволені 52% та 46% відповідно. Тоді як діяльністю обласної ради та обласної адміністрації не задоволені менше – 40% і 42% відповідно.

Цікаво, що діяльністю усіх рівнів місцевої влади найбільше задоволені пенсіонери.

На думку опитаних, ключовими проблемами розвитку місцевого самоврядування в Івано-Франківській області є:

• несамостійність органів місцевого самоврядування у рішеннях і діях (30%);
• недосконалість механізмів відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування перед громадою (27%);
• недостатність повноважень органів місцевого самоврядування щодо розподілу коштів, зібраних в регіоні (27%).

Крім того, це відсутність належного законодавчого забезпечення функціонування місцевого самоврядування (25%), недостатність повноважень для контролю за розподілом коштів (23%). А також втручання виконавчої влади у сферу діяльності місцевого самоврядування (20%), неналежна реалізація права громадян бути обраними до органів місцевого самоврядування (17%), недостатній рівень кадрового забезпечення органів місцевого самоврядування (16%) та дублювання функцій виконавчої влади і органів місцевого самоврядування (13%).

Важливо, що недостатній рівень кадрового забезпечення місцевого самоврядування та недосконалість механізмів відповідальності посадових осіб найбільш помітні проблеми в обласному центрі, а недостатність повноважень органів місцевого самоврядування щодо розподілу коштів та втручання виконавчої влади у сферу діяльності місцевого самоврядування – в селах.

Чоловіки, люди середнього віку з відносно вищим рівнем освіти - більше обізнані щодо проблем місцевого самоврядування.

74% мешканців області підтримують ініціативу обирати Голову обласної державної адміністрації на виборах. Не підтримують лише 13%.

Найбільше ініціативу підтримують мешканці обласного центру.



ПРІОРИТЕТИ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ:

На думку мешканців області до пріоритетів діяльності місцевих органів влади у регіоні повинні відноситися ремонт доріг (52%), зниження рівня безробіття (51%), стримування зростання цін (44%), боротьба з корупцією у місцевій владі та відновлення сільського господарства (38%). А також: допомога незахищеним верствам населення (33%), відновлення промисловості (31%), підтримка охорони здоров’я (27%), підтримка молоді (27%) та стримування росту тарифів на комунальні послуги (26%).

Дещо менше опитаних віднесли до пріоритетів діяльності місцевої влади захист культури та мови (21%), боротьбу з алкоголізмом і наркоманією (21%), залучення інвестицій в регіон (20%), вирішення проблеми зі сміттєзвалищами (19%), розвиток малого і середнього бізнесу (17%), боротьба зі злочинністю (16%), захист демократії (16%) та покращення екологічної ситуації в регіоні (13%).

Менше 10% опитаних віднесли до пріоритетів роботи місцевої влади розвиток житлового будівництва, підтримку освітньої галузі, покращення транспортного обслуговування, забезпечення відкритості влади і розвиток туризму.

Варто відзначити, що відповіді респондентів значно різняться в залежності від того, де живуть респонденти.

Так, в обласному центрі більш гостро відчувають проблему корупції у місцевій владі, потребу відновлення промисловості, стримування тарифів на комунальні послуги, необхідність боротьби зі злочинністю, підтримки освітньої галузі, розвитку малого і середнього бізнесу та туризму.

В інших містах області – проблеми росту безробіття, інфляції та комунальних тарифів, підтримки охорони здоров’я та покращення екологічної ситуації в регіоні. В селах гостріше інших відчувають проблему відновлення сільського господарства та необхідність забезпечення допомоги незахищеним.

Лише 6% опитаних мешканців задоволені ситуацією зі створенням робочих місць в області, лише 8% задовольняє ситуація з розвитком сільського господарства та промисловості, а також з ремонтом автодоріг, лише 10% - з розвитком малого і середнього бізнесу. Не більше 15% задоволені боротьбою з корупцією, рівнем допомоги малозабезпеченим і  якістю надання комунальних послуг. Варто нагадати, що більшість з цих напрямків, на думку опитаних, повинні відноситися до пріоритетів діяльності місцевих органів влади у регіоні.

Кожен п’ятий задоволений медичним забезпеченням, а також рівнем відкритості влади. Найбільше задоволені розвитком туризму (36%) та роботою закладів освіти (42%).

Порівняно з іншими мешканці обласного центру більше задоволені розвитком туризму, ремонтом автодоріг, створенням робочих місць, підтримкою малого і середнього бізнесу. В селах – роботою закладів освіти, медичним обслуговуванням, рівнем боротьби з корупцією.

Цікаво, що мешканці Івано-Франківська більше задоволені розвитком сільського господарства в області, а селяни – якістю комунальних послуг. Як ті, так і інші оцінки скоріше суб’єктивні і не відображають реальної ситуації, оскільки мешканці сіл не є активними користувачами комунальних послуг, а городяни – навряд чи мають таке ж відношення до сільського господарства як селяни.

Ще один цікавий факт – чим вищий рівень доходів респондентів, тим більше вони задоволені тим, як розвивається ситуація в області майже по кожному з наведених напрямків.

Зважаючи, що за окремими напрямками респонденти вагались з оцінкою, а за окремими (наприклад, стан доріг) – навпаки, було виведено Індекс задоволеності по кожному з них, розрахований як різниця між позитивними та негативними відповідями (без врахування невизначених).

Отже, мешканці Франківщини:

• переважно задоволені роботою закладів освіти і розвитком туризму;
• відносно задоволені рівнем відкритості влади;
• не задоволені медичним обслуговуванням, розвитком малого і середнього бізнесу в області, станом допомоги малозабезпеченим, боротьби з корупцією у місцевій владі та якістю надання комунальних послуг;
• зовсім не задоволені ситуацією зі створенням робочих місць і відповідно рівнем розвитку промисловості та сільського господарства, а також ремонтом автодоріг.

КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА:

 Крім того, в рамках цього опитування було досліджено стан дотримання в області окремих конституційних прав та свобод.

Отже, понад 90% опитаних вважають, що можуть реалізувати своє право на свободу волевиявлення на виборах.

Право на свободу слова і думки, вільне вираження своїх поглядів і переконань мають можливість реалізувати 86% опитаних, право на свободу мирних зібрань (мітинги, демонстрації, мирні акції протесту) – 83%,  право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод – 81%, право місцевих мешканців на місцевий референдум – 76%, право бути обраними до органів влади та місцевого самоврядування – 72%.

Цікаво, що мешканці обласного центру мають більше, ніж мешканці сіл, можливостей реалізувати свої конституційні права практично за кожним напрямком, крім права бути обраними до органів влади та місцевого самоврядування, де свої можливості селяни оцінюють краще.

Мають більше можливостей реалізувати свої конституційні права переважно люди з відносно вищим рівнем освіти, середнього і старшого віку (не молодь). Відповідно для того, щоб твої права не порушувалися їх, щонайменше, потрібно знати.

ДИСКРИМІНАЦІЯ:

Результати дослідження свідчать, що місцеві мешканці практично не відчувають наявності в області такого явища як дискримінація за окремими ознаками. Разом з тим, відносно вищий рівень дискримінації спостерігається за політичними поглядами (так вважає 15% опитаних) та за статтю (14%). Дещо менший – за віросповіданням (10%), мовними ознаками (9%), національністю (8%). Лише 7% опитаних погодились , що в області існує расова дискримінація.

Цікаво, що в обласному центрі більше відчувають дискримінацію за політичними поглядами, статтю, мовними ознаками, на селі – за віросповіданням. Найбільше погодились з наявністю в області такого явища як дискримінація – молодь та люди з відносно вищим рівнем освіти.

ПРОТЕСТНІ НАСТРОЇ:

Область характеризується досить високим рівнем протестних настроїв: 50% опитаних готові особисто відстоювати свої права та інтереси шляхом участі в акціях протесту, не готові – 37%.

Люди готові практично однаково протестувати, як у містах, так і в селах. Найбільш протестно налаштовані прихильники УДАРу, Свободи, Батьківщини, Фронту змін та Нашої України. Найменше – категорія «проти всіх» та «невизначені».

До протестів більше готові чоловіки, переважно це люди середнього віку, з відносно вищим рівнем освіти та доходів. Передусім це стосується економічно активних людей, які мають роботу. Таким чином можлива втрата роботи є куди сильнішим стимулом до протестів, ніж її відсутність.

ПЕРСОНАЛЬНІ ПОКАЗНИКИ:

Лідерами довіри по області є Голова обласної адміністрації М.Вишиванюк (34%) та Голова обласної ради О.Сич (33%). Це при тому, що М.Вишиванюк відомий серед 94% опитаних, а О.Сич – лише серед 65%.

Крім того, 19% опитаних мешканців області довіряють І.Насалику, 15% - М.Палійчуку, 14% - З.Шкутяку, 14% - Р.Ткачу. Проте рівень відомості цих політиків становить лише близько 50%, а то й менше.

ЕЛЕКТОРАЛЬНІ НАСТРОЇ:

Якби вибори до Верховної Ради України відбувалися у липні 2011 року перемогу на них загалом по Івано-Франківській області здобула б партія Батьківщина, по місту Івано-Франківськ – партія Свобода. Отже тенденції, які були помітні ще на місцевих виборах-2010 збереглися.  Далі докладніше.

Результати по області (виходячи з відповідей респондентів, які мають намір взяти участь у виборах)

Отже Батьківщину на парламентських виборах в області готові підтримати 30,8% опитаних, Свободу – 20,9%, Фронт змін – 16%, Нашу Україну – 3,5%, партію УДАР – 3%, Партію регіонів – 3%, Громадянську позицію – 2,1%, Українську партію – 1,4%, Сильну Україну – 1,3%, Народний Рух – 1,1%. Решту партій підтримують менше 1% (загалом 7,1%), не підтримали б жодну – 5,1%, не визначились – 5,9% виборців.

На виборах Президента України Ю.Тимошенко по області підтримали б 30%, А.Яценюка – 23,4%, О.Тягнибока – 14,5%, В.Кличка – 7,2%, В.Ющенка – 3,3%, А.Гриценка – 3,1%, В.Януковича – 3,1%. Решту кандидатів обрали б близько 9% виборців, не підтримали б жодного 2,6%, не визначились – 4,1% виборців.

Результати по місту Івано-Франківськ (виходячи з відповідей респондентів, які готові взяти участь у виборах)

Свободу на парламентських виборах в обласному центрі готові підтримати 26,5% опитаних, Батьківщину – 21,8%, Фронт змін – 17,7%, Нашу Україну – 4,1%, Партію регіонів – 3,4%, партію УДАР – 2,7%, Сильну Україну – 2,7%, Громадянську позицію – 1,4%, КПУ – 1,4%, Народний Рух – 1,4%. Решту партій підтримують менше 1% (загалом 4,1%), не підтримали б жодну – 6,1%, не визначились – 6,8% виборців.

На виборах Президента України Ю.Тимошенко по обласному центру підтримали б 22,2%, А.Яценюка – 22,2%, О.Тягнибока – 18,4%, В.Кличка – 5,7%, В.Януковича – 4,4%, А.Гриценка – 3,8%, В.Ющенка – 3,2%, С.Тігіпка – 2,5%.

Решту кандидатів обрали б близько 12% виборців, не підтримали б жодного 2,5%, не визначились – 3,2% виборців.

ЕЛЕКТОРАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ:

Порівняно з місцевими виборами Свобода продовжує користуватися значною підтримкою на Франківщині: як і в жовтні 2010 партію в обласному центрі підтримують близько 27% виборців.

Проте розрив між рейтингом О.Тягнибока і партії залишається: для обласного центру – 18 проти 27%, для області загалом – 15 проти 21%.  Разом з цим рейтинг лідера Свободи на президентських виборах – 2010 в області становив лише 5%.

Також О.Тягнибок є лідером довіри в обласному центрі (48%) та другим загалом по області (52%).

Покращив позиції А.Яценюк, рейтинг якого (23%) майже вдвічі вище результату на президентських виборах по області (14%). Додав відповідно і Фронт змін.

А.Яценюк є лідером довіри в області загалом (58%) та в селах зокрема (63%).

Також додала Ю.Тимошенко (30%) і наблизилась до результату президентських виборів (39%).

Ю.Тимошенко довіряють 47% опитаних загалом по області (50% - в селах, 39% - в обласному центрі).

Динамічно додає В.Кличко, який третій у рейтингу довіри (48%) і четвертий у президентському (7%). Разом з тим рейтинг партії більш ніж вдвічі відстає від рейтингу лідера.

Наша Україна та Партія регіонів погіршили підтримку порівняно з місцевими виборами до 3-4%, при цьому ПР – більш ніж вдвічі.

В.Ющенку довіряють 18%, а В.Януковичу – лише 7%. Не довіряють відповідно 77 та 87% мешканців області.

А.Гриценку довіряють 30% опитаних, С.Тігіпку – 14%. Особисті рейтинги цих політиків становлять 3% (на президентських виборах підтримали 1%) та 1% відповідно (на президентських виборах – 4%).

Аудиторія дослідження: населення Івано-Франківської області віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 1600 респондентів, у т.ч. 600 обласний центр. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 24 червня - 7 липня 2011 р. 

Відповідно до результатів дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» на початку червня 2011 року, 40% опитаних планують відпочивати (провести відпуску) цим літом вдома, 10% - в іншому місті (селі) України.

Разом з тим 17% опитаних українців планують цим літом відпочити на Чорному морі, 8% - на Азовському морі, 5% - в Карпатах, 2% - на Закарпатті, а 3% планують відпочивати цим літом за кордоном.

Водночас кожен шостий українець скоріше за все не матиме відпочинку цим літом.

Для 45% опитаних найулюбленішим місцем відпочинку є море, 22% - річка або озеро, 14% - ліс, 7% - гори, 4% - інше. 8% - не змогли визначитися з цього питання.

Таким чином понад дві третини українців люблять відпочивати на воді.

Лише третина з тих, які більше за все люблять відпочивати на морі, зможуть цього року дозволити собі поїздку на Чорне море, 13% - на Азовське море і 4% - за кордон. Решта (понад половина) буде змушена залишаться переважно вдома.

Відповідно серед улюблених видів відпочинку 39% опитаних відзначили відпочинок на морі, а 24% - поїздки на природу.

19% опитаних люблять відпочивати на дачі чи на городі, 15% - лікуватися в санаторіях.

14% - обирають пізнавальний відпочинок, пов'язаний з екскурсіями, відвідуванням визначних місць, музеїв і т.д., 13% - подорожі.

14% опитаних серед улюблених видів відпочинку назвали рибалку, 4% - походи, 4% - відпочинок у горах, 2% - мисливство.

Найулюбленішим видом транспорту для подорожей серед українців є автомобіль (45%), далі потяг (27%) та автобус (22%).

Лише 6% українців люблять подорожувати на велосипеді, 5% - на літаку, 2% - на мотоциклі, 1% - автостопом. Разом з тим 6% опитаних не люблять подорожувати жодним з цих видів транспорту.


ДЕМОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Отже, жінки більше за чоловіків люблять море, а чоловіки – відпочивати на річці. Відповідно у чоловіків рибалка на другому місці серед улюблених видів відпочинку (26%), а у жінок – на одному з останніх (3%).  Крім того, серед жінок більш популярний відпочинок на дачі та в санаторіях, а серед чоловіків – на природі, походи, гори та мисливство. Незважаючи на те, що серед чоловіків подорожі більш популярні, пізнавальний відпочинок більше полюбляють жінки.

Чоловіки більше віддають перевагу подорожам автомобілем, велосипедом та мотоциклом, жінки – потягом та автобусом.

Ще один цікавий момент. Лише 35% чоловіків планують цим літом лишитися вдома, тоді як серед жінок таких 43%. Чоловіки частіше за жінок планують відпочинок на морі та в Карпатах.

Море – найулюбленіше місце відпочинку молоді та людей середнього віку. Річка та ліс – людей старшого та похилого віку. Гори також більш популярні серед молоді.

Чим старше респонденти, тим більше серед них планують цим літом лишатися вдома (лише 25% – серед молоді і майже 60% - серед людей похилого віку). Крім того, чим старше респонденти, тим більше серед них взагалі не матимуть відпочинку цим літом (лише 10% - серед молоді і майже чверть – серед людей похилого віку). Таким чином, українські пенсіонери, які за статусом вже перебувають на «заслуженому відпочинку», або не мають можливості відпочивати або просто не вміють цього робити.

Чверть молоді планує відпочивати цим літом на Чорному морі, 13% - на Азовському, 4% - за кордоном. Серед пенсіонерів Чорне море планують відвідати лише 5%, Азовське – менше 1%.

Ще кілька цікавих моментів. Чим старше респонденти, тим популярніший серед них відпочинок в санаторіях, а також на дачі чи на городі. Пізнавальний відпочинок однаково популярний як серед молоді (18-29 років), так і людей середнього (30-39 років) та більш старшого віку (40-49 років).

Подорожі, походи та відпочинок у горах значно популярніші серед молоді. Відпочинок на природі – серед людей середнього віку, а рибалка та мисливство – серед людей більш старшого, але не пенсійного віку (40-49 років та 50-59 років).

Подорожувати автомобілем більше любить молодь та люди середнього віку. Потягом та автобусом – більше старшого віку. Подорожувати мотоциклом та автостопом любить переважно лише молодь. Майже чверть пенсіонерів не люблять подорожувати жодним з видів транспорту.

Цікаво, що люди з вищою освітою більше за інших віддають перевагу в якості транспорту для подорожей автомобілю, потягу та літаку. А люди з вищим рівнем доходів – лише автомобілю.

Чим вище рівень освіти, тим популярніший серед респондентів пізнавальний відпочинок, подорожі та відпочинок в горах, а також на морі.

Дачний відпочинок найбільш популярний серед людей з середньою освітою. Аналогічно – рибалка та мисливство. А от лікуватися в санаторіях найбільше люблять люди з найнижчим рівнем освіти (як зазначалося раніше, це переважно люди похилого віку з низьким рівень достатку), які відпочинок сприймають за старими, популярними за радянських часів критеріями.

Дачний відпочинок та рибалка особливо популярні серед людей з відносно низькими доходами,  а море, подорожі, гори, пізнавальний відпочинок – серед людей з більш високими доходами. Разом з тим на природі полюбляють відпочивати, як бідніші, так і багатші, відповідно це найбільш компромісний вид відпочинку.

Таким чином, цим літом більш заможні громадяни зі значно більшою вірогідністю відпочиватимуть на морі (чверть на Чорному, 18% - на Азовському, 5% - за кордоном), а також подорожуватимуть Україною (18%). Тоді як менш заможні, на жаль, переважно проведуть літо вдома, або взагалі не матимуть відпочинку. Кожен п’ятий з опитаних, які не мають роботи, вважають, що цим літом вони не матимуть і відпочинку. Отже, вони не мають ані роботи, ані відпочинку і це безперечно сумно.

Підсумовуючи зазначимо, що відпочивати на морях цим літом найбільше планують мешканці Півдня, Сходу і Донбасу. При цьому мешканці Півдня і Сходу – на Чорному, а Донбасу – на Азовському морі. Найменше Чорне і, особливо, Азовське море цікавлять мешканців Заходу.

Разом з тим майже половина мешканців Заходу і Центру планують відпочивати вдома. З тією різницею, що в першому випадку значна частина збирається відпочити в Карпатах (для більшості це і є їх дім), а у другому – скоріше за все не матимуть відпочинку цим літом взагалі.

Найменше людей, які збираються працювати цим літом, проживає на Півночі. Значна частина з них збирається подорожувати країною.

Відповідно, мешканці міст частіше планують відпочинок на морі та подорожі, а мешканці сіл – сидітимуть переважно вдома.

Найбільше люблять море на Донбасі і вже потім на Півдні. Відпочивати на річці, озері – у Центрі.  Ліс як місце відпочинку люблять на Півночі, Донбасі і Заході, а гори – лише на Заході.

Відповідно саме в Центрі країни найбільше популярна рибалка (найменше рибалку люблять на Донбасі). Відпочинок на природі найбільше до вподоби мешканцям Заходу і Центру (тут його люблять більше, ніж навіть море).

Мешканці Заходу також більше інших люблять подорожувати і менше інших дачний відпочинок. Санаторний відпочинок найбільше приваблює мешканців Центру і Донбасу. Разом з тим саме мешканців Донбасу і Сходу країни більше інших приваблює пізнавальний відпочинок, пов'язаний з екскурсіями та музеями.

В якості транспорту для подорожей більшість мешканців Заходу, Центру і Півдня обрали б автомобіль, а мешканці Донбасу – потяг.

Велосипедом більше інших люблять подорожувати мешканці Півночі. Це ж саме стосується літаків. Автобусом – мешканці Центру, а також Донбасу.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 26 травня – 2 червня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці травня 2011 року, 41% опитаних відчувають, що після  президентських виборів в Україні відбувається згортання свободи слова.

43% опитаних не відчувають згортання свободи слова, ще 17% - не визначились з цього питання.

Найбільше стурбовані згортанням свободи слова в країні мешканці Заходу (61%), Центру (47%), Півночі (40%) та Донбасу (37%).

Здебільшого це люди середнього віку, з відносно вищим рівнем освіти та доходів.

Чоловіки більш гостріше відчувають проблему, ніж жінки.

За політичними симпатіями це, передусім, прихильники Свободи, Громадянської позиції та Батьківщини, дві третини з яких відчувають згортання свободи слова. Дещо менше (понад 50%) – прихильники Фронту змін та Нашої України.

Водночас лише 14% прихильників Партії регіонів відчувають негативні тенденції зі свободою слова, примітно, що серед прихильників інших провладних партій – Народної партії, КПУ та Сильної України – таких вдвічі більше.

Таким чином, згідно з останніми оцінками громадян, ситуація зі свободою слова в Україні протягом останніх місяців стабілізувалась.

Так, у травні 2011 року показник зафіксовано на тому ж рівні, що і у вересні 2010 року (41%), крім того, він дещо зменшився порівняно з січнем 2011 року (46%).

Проте якщо порівнювати з квітнем 2010 року, ситуація залишається загрозливою: якщо рік тому, одразу після президентських виборів, згортання свободи слова в країні відчували лише 19% опитаних, то у травні 2011 року відчуття зросли більш ніж вдвічі (41%).

З вересня минулого року відчуття згортання свободи слова в країні зросли лише на Донбасі, залишились практично на тому ж рівні на Півдні, Заході та в Центрі, зменшились на Сході і Півночі.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 26 травня – 2 червня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», якби вибори до Верховної Ради України відбувалися наприкінці травня 2011 року, то 32% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 35% скоріше взяли б участь. Активність щодо виборів Президента дещо вища: 36% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 36% скоріше взяли б участь. Найбільш мобілізованими залишаються виборці Громадянської позиції, Свободи, партії УДАР та Батьківщини.

РЕЗУЛЬТАТИ:

Якби вибори до Верховної Ради України відбувалися наприкінці травня 2011 року, 22,8% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за Партію регіонів, 18,8% - за Батьківщину, 9,3% - за Фронт змін, 5,5% - за Свободу, 5,5% - за Сильну Україну, 4,5% - за Комуністичну партію та 4% - за партію УДАР В.Кличка.

Ще  2,2% виборців підтримали б Громадянську позицію, 1,2% - Народну партію, 1,1% - Нашу Україну.  Інші партії підтримали б 4,4% виборців, не підтримали б жодну з партій («проти всіх») – 11,7%, не визначились з вибором – 9%.

Таким чином, якби вибори відбувались наприкінці травня і прохідний бар’єр лишився б на рівні 3% до парламенту потрапили би 7 партій: Партія регіонів, Батьківщина, Фронт змін, Свобода, Сильна Україна, КПУ та УДАР. У випадку підвищення бар’єру до 5% - лише 5 партій без комуністів та УДАРу.

Якби вибори Президента України відбувалися наприкінці травня 2011 року, 22,5% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за В.Януковича, 18,4% - за Ю.Тимошенко, 10,1% - за А.Яценюка, 7,1% - за С.Тігіпка, 5% - за В.Кличка, 3,6% - за О.Тягнибока, 2,9% - за П.Симоненка та 2,8% - за А.Гриценка.

Інших кандидатів підтримали б 6,8% виборців, не підтримали б жодного («проти всіх») – 8,7%, не визначились з вибором – 12,1%

ТЕНДЕНЦІЇ:

• Ключова тенденція: продовження росту кількості опитаних, які не підтримують жодну партію (з 7% у грудні минулого року до 10% у березні та до 12% у травні). Примітно, що серед усіх опитаних кількість так званих «проти всіх» ще вища – понад 14% і більш ніж половина з них мають намір брати участь у виборах з метою підтвердження власної позиції. Порівняно з березнем зросла також кількість опитаних, які не визначились зі своїм вибором (до 9%).
• На цьому тлі найбільше зменшились рейтинги В.Януковича та Партії регіонів (з 26 до 23%). Найбільш відчутних втрат В.Янукович зазнав в базових Півдні та Донбасі, де росте кількість невизначених та «проти всіх».
• Незначно втратили Ю.Тимошенко та А.Яценюк (при цьому рейтинги партій практично не змінились). Цікаво, що на Заході, де найбільше втратила лідер Батьківщини, А.Яценюк свої позиції покращив. Разом з тим лідер Фронту змін зазнав незначних втрат в Центрі і Півночі.
• Позиції Свободи залишаються стабільними (6% - у березні і 5,5% - у травні).
• На тлі відносного погіршення позицій лідерів майже вдвічі додав В.Кличко (з 3 до 5%) та партія УДАР (з 2% до 4%), особливо на Заході, Півночі та Півдні.
• С.Тігіпко дещо укріпився на Півдні і Донбасі, внаслідок чого дещо покращив свій загальний рейтинг з 6 до 7%.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 26 травня – 2 червня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з останнім дослідженням Соціологічної групи «Рейтинг», 60% львів’ян вважають, що 9 травня має відзначатися більше як День пам’яті жертв війни, 28% - більше як День Перемоги. Ще 12% не визначились з цього питання.

За День пам’яті найбільше виступає молодь.

За політичними симпатіями відзначення 9 травня як Дня пам’яті жертв війни найбільше підтримують виборці Нашої України, Свободи та Фронту змін (понад 70%). Як Дня Перемоги – дві третини виборців Партії регіонів та усі прихильники КПУ.

83% опитаних львів’ян погодились з тезою, що на 9 травня у Львові відбулась спланована провокація, в результаті якої відбулись сутички. Не погодились з тезою лише 7%, ще 11% не визначились з цього питання. З тезою погодились навіть дві третини прихильників КПУ та майже 60% - Партії регіонів.

Понад половина (52%) львів’ян вважають, що головними винуватцями того, що 9 травня у Львові відбулися сутички, є проросійські партії. Третина опитаних вважають, що вина лежить на Президентові, майже стільки ж – на Верховній Раді, третина – на правоохоронних органах.

Кожен п’ятий вважає, що винуваті політтехнологи.

Разом з тим 15% львів’ян переконані, що головними винуватцями сутичок на 9 травня у Львові є Свобода та інші націоналістичні сили. 11% бачать вину Голови ОДА, 8% - міського голови.

Майже 40% опитаних львів’ян підтримують дії міського голови А.Садового у подіях, пов’язаних з 9 травня у Львові, не підтримують менше (30%).

Також майже 40% опитаних львів’ян підтримують дії Свободи у подіях, пов’язаних з 9 травня у Львові, стільки ж – не підтримують.

Дії Голови обласної держадміністрації на 9 травня підтримують лише 17% львів’ян, не підтримують – 45%.

Дії міліції підтримують ще менше – 11%, а не підтримують майже 70%.

А от дії проросійських партій на 9 травня у Львові підтримує лише 1% львів’ян і не підтримують понад 80%.

Активісти Комуністичних партій України та Росії висловили ініціативу провести 22 червня цього року у Львові спільну акцію. У зв’язку з цим респондентам було запропоновано дати відповідь на питання «Якою повинна бути реакція львів’ян, якщо така акція відбудеться?».

Отже, лише 3% львів’ян пропонують висловити підтримку можливій спільній акції комуністів на 22 червня, 24% – не звертати увагу, тобто не підтримувати і не протестувати. Разом з тим 47% пропонують висловити мирний протест і ще 14% – висловити радикальний протест аж до силових дій. 11% – не визначились з цього питання.

Найбільше готові до можливих протестів на 22 червня прибічники Свободи, Нашої України, Фронту змін та Батьківщини. Підтримати акцію готові хіба що 30% прихильників Партії регіонів та 20% – КПУ.

Найбільш критично налаштована відносно можливої акції молодь, з якої майже 20% готові до радикальних протестів, ще 50% – до мирних.

35% львів’ян підтримують ініціативу що відставки Голови обласної адміністрації, не підтримують – 29%, ще 36% – не визначились.

Найбільше відставку Голови ОДА підтримують прибічники Громадянської позиції, Свободи і Батьківщини.

Найбільше проти відставки – прибічники Сильної України та Партії регіонів.

Останні дослідження свідчать про продовження росту протестних настроїв у суспільстві.

Так, у грудні минулого року лише 42% опитаних мешканців міста погодились з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої, у березні цього року – 57%, а у травні – вже 63%.

Не відчувають революційних настроїв лише 26% мешканців міста (у грудні було 40%, у березні – 32%).

У грудні минулого року лише 32% опитаних мешканців міста вірили в те, що вже в найближчий час революційні настрої можуть вилитися в масові акції протесту на зразок подій листопада 2004 року, у березні цього року –  46%, а у травні – вже понад половина (56%).

Не вірили у такий розвиток подій у грудні 44% опитаних львів’ян, у березні – 42%, у травні – лише 32%.

43% львів’ян готові особисто брати участь в акціях протесту, 48% - не готові.

Найбільш протестно налаштовані прибічники Свободи, УДАРу та Громадянської позиції.

До протестів готова не лише молодь (половина), а і люди середнього віку (близько половини), а також не менше третини людей старшого віку.

Якщо говорити про загальні тенденції, вийти з протестами більше готові чоловіки, ніж жінки, з відносно вищими доходами та вищим рівнем освіти.  Разом з тим високий протестний потенціал спостерігається і серед людей з середніми доходами. Відповідно маємо ситуацію, коли протести можуть підтримати як робітники, так і керівники зі службовцями, а також  підприємці.

Люди, які мають роботу, більше готові до протестів, ніж безробітні: втрата роботи більше стимулює до протестів, ніж її відсутність. Вони готові протестувати більше, ніж навіть студенти.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 19 – 26 травня 2011 р.

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», станом на травень 2011 рівень політичної активності львів’ян залишається на відносно високому рівні: 43% точно взяли би участь у парламентських виборах і 49% - у президентських, якби вони відбувались наступної неділі. Ще близько 30% скоріше взяли би участь у виборах, ніж ні.

Найвищий рівень мобілізації серед виборців Свободи, Фронту змін та Батьківщини.

Якби вибори до Верховної Ради відбувались наступної неділі, 23,7% львів’ян підтримали б Свободу (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

Батьківщину підтримали б 19,7% виборців, Фронт змін – 15,8%, Громадянську позицію – 4,9%, Нашу Україну – 4,8%, Сильну Україну – 4,4%, Партію регіонів – 3,2%, УДАР – 2,5%, Європейську партію – 1,9%. Решту партій підтримали б 8% виборців. Не підтримали б жодну партію 6,3% виборців, не визначились – 4,9%.

Якби президентські вибори відбувались наступної неділі, 20,4% львів’ян проголосували б за Ю.Тимошенко (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

А.Яценюка підтримали б 18,6% виборців, О.Тягнибока – 12,9%, В.Кличка – 8%, А.Гриценка – 7,2%, В.Ющенка – 5,1%, С.Тігіпка – 4,9%, В.Януковича – 2,7%, Інших кандидатів підтримали б 7%. Не підтримали б жодного кандидата близько 5% виборців, не визначились – 7%.

Серед політиків національного рівня найвищим рівнем довіри у місті користується А.Яценюк. За останні два місяці рівень довіри до лідера Фронту змін покращився з  48 до 54%.

Половина львів’ян (51%) довіряє В.Кличку і лише 30% не  довіряють політику. З березня рівень довіри до лідера УДАРу покращився з 43 до 51%.

Дещо зріс рівень довіри і до А.Гриценка: з 38% у березні до 40% у травні. Порівняно з вереснем минулого року А.Гриценку довіряють майже вдвічі більше львів’ян (з 23 до 40%). Не довіряють лідеру Громадянської позиції 39%.

О.Тягнибоку довіряють 47% львів’ян, не довіряють – 41%. За останні три місяці рівень довіри до лідера Свободи погіршився з 51 до 47%, а недовіри виріс з 35 до 40%.

Рівень довіри до Ю.Тимошенко з березня (31%) виріс і стабілізувався на позначці, яка фіксувалась у лютому 2011 та вересні 2010 (35%).

Після рекордного падіння рівня довіри до В.Ющенка у березні (до 18%), у травні він стабілізувався на позначці, яка фіксувалась у лютому 2011 та вересні 2010 (22%).

Рівень довіри до В.Януковича продовжує погіршуватися: лише 8% довіряють главі держави, з яких лише 1% – довіряють повністю (у березні було 3%). Не довіряють В.Януковичу 86% львів’ян.

С.Тігіпку довіряють 19% львів’ян, не довіряють – 61%.

ТЕНДЕНЦІЇ:

• Як і у березні, так і у травні Ю.Тимошенко продовжує очолювати рейтинг політиків на посаду Президента у Львові. Рейтинг Батьківщини зріс за два місяці з 18 до 20%.
• Рейтинг А.Яценюка (близько 19%), як і рейтинг Фронту змін (близько 15%) залишаються стабільними протягом усього 2011 року.
• Рейтинг О.Тягнибока за останні два місяці погіршився з 17 до 13%. Незначно зменшилась і підтримка Свободи на виборах до Верховної Ради – з 27 до 24%. За останніми показниками Свобода наблизилась до позицій, які займала в середині минулого року.
• Незважаючи на те, що рівень підтримки партії УДАР залишається відносно стабільним протягом останніх півроку (3-4%), рейтинг В.Кличка за останні два місяці зріс майже вдвічі – до рекордних 8%. Можна припустити, що різкий ріст підтримки В.Кличка «блокує» вихід на перше місце у президентському рейтингу А.Яценюка, оскільки саме лідер Фронту змін очолює наразі рейтинг довіри.
• Подальший прогрес демонструє А.Гриценко, рейтинг якого динамічно зростає: у травні політика готові підтримати на виборах 7% львів’ян (півроку назад 3%), Громадянську позицію – 5% (півроку назад 2%).
• Після рекордного падіння у березні (до 2%) повернула свої позиції Наша Україна до рівня 5%, а от рейтинги Партії регіонів і В.Януковича погіршились до рекордних 3%.

Серед місцевих політиків найбільше довіряють А.Садовому – 57%. Не довіряють міському голові 34%. Рівень довіри до міського голови залишається стабільним протягом останніх півроку.

П.Писарчуку довіряють 27% львів’ян, не довіряють – 54%. Від грудня минулого року рівень довіри до П.Писарчука покращився з 24 до 27%, недовіри зменшився з 56 до 54%.

О.Панькевичу довіряють 20%, не довіряють – 27%. Порівняно з груднем минулого року рівень довіри до Голови обласної ради виріс майже вдвічі (з 11 до 20%). Кількість опитаних, які не знають такого політика за аналогічний період зменшилась з 35 до 21%.

М.Цимбалюку довіряють 17%, не довіряють – 45%. Порівняно з березнем рівень довіри до Голови обласної адміністрації практично не змінився, разом з тим рівень недовіри виріс у 1,5 рази – з 30 до 45%. Кількість опитаних, які не знають такого політика за аналогічний період зменшилась з 17 до 7%.

В.Павлюку довіряють 12%, не довіряють – 22%. Порівняно з груднем минулого року рівень довіри до Секретаря міської ради покращився з 8 до 12%. Поряд з тим майже половина львів’ян взагалі не знають такого політика і цей показник за останні півроку не покращився.

Якби вибори міського голови Львова відбувались наступної неділі, 52,2% львів’ян підтримали б А.Садового (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

П.Писарчука підтримали б 13,5% виборців, В.Гірняка – 4,6%, Ю.Михальчишина – 3,1%, Інших кандидатів підтримали б близько 12% виборців. Не підтримали б жодного кандидата 4,5% виборців, не визначились – 9,4%.

Найбільше за останні два місяці виріс рейтинг чинного міського голови А.Садового: з 47 до 52%, а також його основного конкурента на попередніх виборах П.Писарчука: з 12 до 14%.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 19 – 26 травня 2011 р.

44% респондентів, опитаних Соціологічною групою «Рейтинг» у квітні 2011, підтримують надання російській мові статусу державної. Проти цього виступають 47% опитаних.

Слід зазначити, що протягом 2009 року надання російській мові статус державної стабільно підтримували понад 50% громадян, у 2010 році рівень підтримки зменшився до 46-47%, а у 2011 році – до 44%.  Паралельно стабільно зростає кількість противників надання російській мові статусу другої державної: у 2009 році – 40%, у 2010 році – 46%, у 2011 році – 47-48%.

Цікаво, що кількість невизначених у цьому питанні практично лишалась незмінною (7-8%).

Найбільше підтримують надання російській мові статусу другої державної мешканці Донбасу, Півдня та Сходу, відповідно це, передусім, прихильники Партії регіонів, КПУ, дещо менше Сильної України та партії УДАР.

У 2010 році утворення єдиної держави з Росією та Білоруссю стабільно підтримували 44-45% опитаних, стільки ж не підтримували. У січні 2011 року рівень підтримки єдиної держави виріс до 48%, а у квітні 2011 року – зменшився до 47%. Натомість стабільно зменшується і кількість опитаних, які не підтримують утворення єдиної держави з Росією та Білоруссю: у січні 2011 року – 44%, у квітні 2011 року – 40%. Відповідно зросла кількість невизначених у цьому питанні (з 8 до 13%).

Союз з Росією та Білоруссю найбільше відстоюють мешканці Донбасу, Півдня та Сходу. Цікаво, що прихильники КПУ підтримують єдину державу з РФ навіть більше, ніж надання російській мові статусу державної. Близько 70% прихильники Партії регіонів підтримують як запровадження двомовності, так і об’єднання України в єдину державу з Росією.  Водночас найбільші опоненти цим рішенням прихильники Свободи, а також Фронту змін, Громадянської позиції та Батьківщини.

На цьому тлі намітились тенденції до зменшення підтримки громадянами євроінтеграції до рівня 2009 року.  Так, у жовтні 2009 року приєднання України до Європейського Союзу підтримували 51% опитаних, у квітні 2010 року – 52%, у вересні 2010 року – 57%, у січні 2011 року – 56%, а вже у квітні 2011 року – лише 51%.

Не підтримують приєднання України до ЄС близько 30% опитаних.

Цікаво, що 37% опитаних, які підтримують утворення єдиної держави з Росією та Білоруссю, одночасно підтримують і приєднання України до ЄС. Так вважає кожен четвертий мешканець Донбасу, Півдня та Сходу. Більшість з них від можливої інтеграції очікує, передусім, поліпшення рівня свого життя і вже не так важливо, через інтеграцію з кимось одним чи одночасно з усіма. Для них економічний чинник переважає ідеологічний.

Чим вище рівень освіти респондентів, чим молодші вони за віком, тим більше вони підтримують приєднання України до ЄС та менше утворення єдиної держави з Росією та Білоруссю та надання російській мові статусу другої державної.

Дещо погіршилась останнім часом ставлення громадян і до вступу України в НАТО. Так, у жовтні 2009 року вступ України до НАТО підтримували 22% опитаних, у квітні 2010 року – 24%, у вересні 2010 року – 26%, у січні 2011 року – 24%, а вже у квітні 2011 року – лише 22%.

Не підтримують вступ України до НАТО понад 60% опитаних.

Яскраво вираженою підтримка приєднання України до Північноатлантичного Альянсу  є лише на Заході країни (половина опитаних). Серед прихильників партій вступ до НАТО відстоюють, передусім, прихильники Свободи, Громадянської позиції та Фронту змін.

Тим часом продовжує зменшуватись число прибічників ідеї продовжити термін перебування Чорноморського Флоту Росії на території України до 2042 року (з 46% у вересні 2010 до 42% у січні 2011 та до 41% у квітні 2011 року). Разом з тим припинився і ріст противників ідеї (41% у квітні 2011 року). В результаті у 2011 році встановився паритет: число прихильників ідеї відповідає числу противників.

З іншого боку зросла кількість невизначених у цьому питанні (з 13% у  вересні 2010 до 18% у квітні 2011 року).

Найбільше підтримує ідею продовжити термін перебування Чорноморського Флоту Росії на території України до 2042 року Південь країни (73%), на третину менше Донбас(56%) і Схід (52%).

Характерно, що молодь більше не підтримує продовження перебування ЧФ РФ в Україні, старші навпаки – більше підтримують, ніж не підтримують.

За рік кількість громадян, які підтримують ініціативу створення «газового» консорціуму, в якому розподілити власність на українську ГТС між Росією, ЄС та Україною, скоротилось майже на третину – з 36% (березень 2010) до 27% (квітень 2011).  Ще більш відчутно зросла кількість противників даної ініціативи з 35% до 56%.

Ідею підтримують не більше 40% мешканців Донбасу, Півдня та Сходу, передусім, прибічники КПУ.

За рік кількість громадян, які підтримують скасування указу Президента Ющенка щодо присвоєння С.Бандері звання Герой України зменшилась з 53%  у березні 2010 до 51% у квітні 2011. А кількість противників такого рішення навпаки зросла – з 28 до 32%. 18% опитаних не визначились у цьому питанні (у березні 2010 – 19%).

27% опитаних (72% - на Заході країни) підтримують ідею визнати ОУН-УПА учасниками боротьби за державну Незалежність України, 49% опитаних (73% - на Півдні країни) не підтримують. Ще чверть не визначились з цього питання (найбільше в Центрі, на Сході та Донбасі країни).

За рік (з квітня 2010) кількість опитаних, які підтримують визнання ОУН-УПА, зросла з 20% до 27% (найбільше на Заході та Центрі країни). Кількість респондентів, які не підтримують ідею, зменшилась з  61 до 49%.

Ідею визнати ОУН -УПА учасниками боротьби за державну Незалежність України підтримують майже 90% прихильників Свободи, майже половина прихильників Фронту змін, Громадянської позиції та Батьківщини, майже 40% - прибічників партії УДАР.

58% опитаних громадян погодились з твердженням, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу. Не погодились 29%, не визначились 13%.

Слід окремо вернути увагу на коливання громадської думки у ставленні цього питання. Так, у березні минулого року з тезою про геноцид погодились 61% опитаних, у січні 2011 року їх кількість зменшилась до 53%, а у квітні 2011 року знову зросла до 58%. Таким чином зміна курсу влади у цьому питанні дещо відбилась на настроях громадян, разом з тим понад половина українців і надалі вважає, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу.

Тезу про геноцид розділяють майже 90% мешканців Заходу, 70% - Півночі та Центру, а також половина мешканців Сходу країни. Навіть майже 40% прихильників Партії регіонів та 30% КПУ погодились з цією тезою. Найбільше за рік зменшилось число громадян, які не вважають Голодомор геноцидом, на Донбасі (з 49% до 61%), в той час я к на Сході і Півдні – майже не змінилось.

Більш як половина опитаних громадян (55%) позитивно ставляться до ініціативи встановлення на День Перемоги (9 травня) на будинках органів влади та інших установ України, поряд із державними прапорами, червоні прапори СРСР. Негативно ставляться 30%, не визначились - 15% опитаних.

Найбільш позитивно відреагували на ініціативу з червоними прапорами мешканці Півдня країни (86%) та Донбасу (75%). Нагадаємо, що згідно з дослідженням, проведеним у грудні 2010 року, саме на Півдні та Донбасі найбільше жалкують за розпадом Радянського Союзу.

Найбільше ініціативу підтримують прихильники КПУ (понад 90%) та Партії регіонів (75%), найменше – Свободи (жодного респондента). Прихильники Батьківщини, Фронту змін та Громадянської позиції більше не підтримують ініціативу з червоними прапорами, ніж підтримують. А Сильної України та УДАРу навпаки – більше підтримують, ніж не підтримують.

Чим вище рівень освіти респондентів, чим молодші вони за віком, тим більше вони не підтримують ідею з червоними прапорами. Нагадаємо, що аналогічні тенденції і щодо ставлення до утворення єдиної держави з Росією та Білоруссю.

83% опитаних громадян України позитивно ставляться до того, що у 1954 році Крим увійшов до складу Української РСР, лише 5% - негативно і 12%  - не визначились зі свої ставленням.

Найбільш позитивно ставляться до приєднання Криму мешканці Донбасу, Центру і Сходу, найбільш негативно – мешканці Півдня країни, передусім, в самому Криму. Найбільше противників приєднання Криму до України серед прихильників КПУ, хоча і серед них майже 70% ставляться до цього позитивно.

60% опитаних громадян вважають, що Крим повинен і надалі масти статус Автономії у складі України, 23% - звичайної області України, 2% - татарської автономії у складі України і лише 4% - має бути відокремлений і переданий Росії.

Майже 40% мешканців Заходу підтримують надання Криму статусу звичайної області. Разом з тим майже чверть мешканців Півдня підтримують  передачу Криму до Росії.

Половина опитаних громадян вважають, що оптимальним типом державного устрою для України є унітарна держава, чверть – федерація. Ще чверть не визначились з цього питання.

Унітарний устрій найбільше підтримують на Заході (69%), Півночі (64%) і в Центрі (55%). Федеративний найбільше -  на Донбасі (36%) і Півдні (36%). Лише на Донбасі кількість прихильників федеративного устрою переважає кількість тих, які підтримують унітарний. Тут також найбільше невизначених з цього питання.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 30 березня – 9 квітня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Готовність до протестів

40% опитаних громадян готові особисто відстоювати свої права та інтереси шляхом участі в акціях протесту, 52% - не готові, ще 8% - не змогли відповісти на питання.

Найвища готовність до протестів на Заході (51%), Півночі (45%) та Центрі (43%) України. Значна частина людей готові вийти на акції протесту також і на Сході (36%), Донбасі (33%) та Півдні (29%). Серед виборців найвища готовність до протестів серед прихильників Свободи та Батьківщини, а також Громадянської позиції та Фронту змін. Найнижча – Партії регіонів.

Варто зазначити, що найвища готовність до протестів спостерігається серед працюючих громадян, людей з середніми та вище середніх доходами, а також вищим рівнем освіти.

Як правило, це люди широкого вікового спектру: відповіді розподілились практично порівну між респондентами середнього, старшого і наймолодшого віку, за винятком хіба що пенсіонерів. Це частіше чоловіки, ніж жінки. За приналежністю до релігійної конфесії найбільше готові вийти на протести греко-католики та віряни УПЦ (КП), найменше – УПЦ (МП).

Дії влади, які здатні збурити протести

Варто одразу наголосити, що соціальні теми здатні збурити людей на акції протесту значно більше, ніж політичні чи ідеологічні.

Отже, ключові теми, які можуть змусити громадян вийти на вулицю для участі в акціях протесту (мітингах, демонстраціях, пікетуваннях): зростання цін (38%), невиплата заробітної плати (32%), підвищення комунальних тарифів (29%) та масове скорочення робочих місць (26%).

Дещо менше можуть мобілізувати громадян на протести: підвищення пенсійного віку (18%), запровадження платної медицини (14%), збільшення витрат на утримання високопосадовців (13%).

Крім того, це згортання демократії (9%), порушення політичних прав і свобод (8%), підвищення плати за навчання у вищих навчальних закладах (8%), здача національних інтересів у відносинах з Росією (7%), скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель (6%), політичні репресії проти опозиції (4%).

Разом з тим 34% опитаних у жодному випадку не візьмуть участь в акціях протесу (таким чином не всі з 52%, які в попередньому прямому запитанні висловили неготовність особисто відстоювати свої права та інтереси шляхом участі в акціях протесту, такі категоричні. Частина з них все таки може поповнити лави протестуючих у випадку порушення їх, передусім, соціальних прав).

Підвищення цін більше за інші регіони може мобілізувати на протести Центр, підвищення комунальних тарифів – Північ, невиплата зарплат і скорочення робочих місць – Схід та Північ, підвищення пенсійного віку та скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель – Південь, запровадження платної медицини – Північ, згортання демократії, свободи слова, політичних прав і свобод громадян, а також здача національних інтересів – Захід.

Донбас залишається найбільш стриманим до протестів регіоном – майже половина опитаних за будь-яких дій влади не вийдуть на протести. Хоча й тут близько третини готові протестувати, найбільше у випадку підвищення цін та комунальних тарифів, а також скорочення робочих місць та невиплати зарплати.

Готовність до протестів у разі їх судової заборони

Половина опитаних з тих, які готові особисто відстоювати свої права та інтереси шляхом участі в акціях протесту, братимуть участь у них, навіть у випадку, якщо влада заборонить протести через суд. Разом з тим 27% братимуть участь в акціях протесту лише після того, як влада їх офіційно дозволить.

Найбільш впевнені у своїй правоті і готові брати участь у протестах, навіть у випадку їх заборони, мешканці Заходу, Півночі та Сходу. Серед виборців це прихильники Громадянської позиції, Свободи та Батьківщини.

Ставлення до нового Майдану

Якщо найближчим часом у Києві знову збереться Майдан 36% опитаних підтримають його, 47% - ні. 17% - не змогли визначитися з цього приводу. Найбільше новий Майдан готові підтримати мешканці Заходу, Півночі та Центру. Крім того, новий Майдан може підтримати майже кожен п’ятий мешканець Півдня та Донбасу. Серед виборців найбільше підтримують організацію нового Майдану виборців Свободи та Батьківщини.

Організація нового Майдану: політики чи самі люди

Відносна більшість опитаних – 39% – вважають, що для того, щоб Майдан був успішним, для його організації та керівництва потрібно залучати когось із політиків. 34% - вважають, що люди здатні організувати протести власними зусиллями і обійтись без політичних лідерів. Ще 27% - не змогли визначитися з відповіддю на це питання.

Серед респондентів, які підтримують організацію нового Майдану,  53% воліли б покладатися в його організації на когось з політиків, 37% - на себе і 10% - не визначились на кого саме.

Найбільше готові довірити організацію нового Майдану комусь з політиків мешканці Півночі, передусім Києва та Київщини. Дещо менше – мешканці Заходу. Серед прихильників партій це – виборці Батьківщини, Свободи, УДАРу та Фронту змін.

Лідери протестів (нового Майдану)

Серед тих громадян, які підтримують новий Майдан, 38% вважають, що його очолити може Ю.Тимошенко, 20% - А.Яценюк, 15% - О.Тягнибок, 14% - В.Кличко, 8% - А.Гриценко, 8% - інші політики. Разом з тим, 13% відповіли, що жоден з політиків не може очолити новий Майдан, 16% - не визначились.

Ю.Тимошенко визнана як найбільш ймовірний лідер нового Майдану у всіх без винятку регіонах, найбільше – на Заході, найменше – на Півдні.

Разом з тим прибічники кожної з партій хотіли би бачити на Майдані, передусім, лідера тієї партії, яку вони підтримують. Тим не менше майже кожен п’ятий прихильник Свободи, УДАРу та Фронту змін бачать серед лідерів нового Майдану Ю.Тимошенко. Менше всіх хотіли би бачити лідера Батьківщини на цьому місці прибічники Громадянської позиції та КПУ.

Готовність до тривалого Майдану

Відносна більшість опитаних – 47% – з тих, які підтримують новий Майдан, вказали, що у разі якщо вони стануть його безпосередніми учасниками, протестуватимуть стільки, скільки потрібно, аби поставлені вимоги були виконані. 5% опитаних заявили, що готові стояти близько місяця, 8% - близько тижня. Разом з тим кожен п’ятий братиме участь в Майдані день або кілька днів.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 30 березня – 9 квітня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», майже третина львів’ян у віці понад 16 років хотіли би зайнятися власною справою: 11% - однозначно хотіли б і 20% - швидше хотіли би. Серед львів'ян працездатного віку охочих розпочати власний бізнес майже 40%.

Разом з тим 58% опитаних не хотіли б займатися підприємницькою діяльністю. Ще 5% вказали, що вже мають власну справу і 6% - не змогли визначитися з цього питання.

Чим молодші респонденти і чим вищий у них рівень освіти, тим більше серед них бажаючих мати власну справу. Так, серед молоді віком 16-25 років більш як половина хотіли би займатися підприємництвом, натомість серед категорії 56 років і старших 90% не хотіли би.

Серед чоловіків на третину більше охочих до власної справи, ніж серед жінок. За родом занять найбільше охочих до підприємництва серед безробітних та студентів, найменше – серед службовців і пенсіонерів.

Бажання займатися власною справою висловили вдвічі більше не одружених, аніж одружених (52% проти 27%). Разом з тим, у респондентів, які вже мають дітей бажання до відкриття власної справи сильніше, ніж у респондентів, які дітей ще не мають.

Чим вищі доходи опитаних, тим більше бажання вони проявляють щодо відкриття власного бізнесу. Серед найбагатших респондентів найвища кількість тих, хто власну справу вже має, зокрема, серед категорії 46-55 років.

Щодо того, що ж у підприємництві приваблює більше - прибутки чи самостійність, то думки респондентів розподілилися майже навпіл. Так, 48% тих, хто хотів би зайнятися власною справою відзначили, що у підприємництві їх приваблюють можливі прибутки, натомість трохи менше - 43% першочергово відзначили незалежність і самостійність у прийнятті рішень. Ще 9% не визначилися з цього питання.

При цьому, найбільше цінують у підприємництві самостійність люди у віці 26-35 років, з вищою освітою, жінки. Натомість про прибутки найбільше думають чоловіки, вище середнього  і старшого віку.

Нажаль, лише 5% тих, хто хотів би зайнятися власною справою оцінюють шанси на те, що у найближчий рік чи два займуться підприємництвом як «значні». На «незначні» шанси вказали 48% бажаючих зайнятися підприємництвом, на «відсутність» шансів взагалі вказали 34%.

Таким чином, близько 190 тис. львів’ян хотіли б мати власну справу (займатися бізнесом), проте реально у найближчі рік-два місто може поповнитися хіба що на 6 тис. підприємців.

Отже маємо колосальний розрив між кількістю бажаючих мати власну справу і тими з них, хто вважає, що цю справу в найближчий час дійсно розпочне – понад 30 разів! Символічно, але такий же розрив спостерігається між доходами багатих і бідних в Україні (в Європі він становить до 10 разів).

Це тільки підтверджує – реальний шлях до Європи лежить через побудову в Україні середнього класу. Резерви для цього є, а на прикладі Львова, ми бачимо, що їх не так і мало.

Основними перешкодами для започаткування власної справи респонденти, які хотіли би займатися підприємництвом назвали відсутність стартового капіталу (60%) і високі податки (51%).

Приблизно третину стримують загальна кризова ситуація (35%), високий рівень конкуренції (29%) і бюрократичні перепони на шляху ведення бізнесу (28%). Кожен п’ятий перешкодами на шляху до власної справи назвав невпевненість у прибутковості справи (22%), побоювання впливу контролюючих органів (21%) і відсутність досвіду підприємницької діяльності (19%).

Дещо рідше, як перешкоди для ведення підприємницької діяльності, називалися побоювання впливу криміналітету (14%), відсутність необхідних знань та навичок (12%), невпевненість у своїх можливостях (10%), небажання ризикувати (9%), відсутність ідей (8%) і вік або стан здоров’я (4%).

Цікаво, що серед львів’ян, які високо оцінюють шанси на початок власної справи значно менше поширені такі побоювання, як відсутність стартового капіталу та досвіду ведення бізнесу, ніж серед опитаних, які оцінюють шанси на початок власної справи як мінімальні, або взагалі таких не бачать.

Варто також зазначити, що відсутність стартового капіталу найбільше турбує молодь у віці 26-35 років, високі податки і високий рівень конкуренції – молодь у віці 16-25 років, бюрократичні перепони – людей середньої вікової категорії, а загальна кризова ситуація турбує однаково усі вікові категорії.

Окрім того, жінок більше за чоловіків стримують на шляху до підприємництва високі податки, бюрократичні перепони, невпевненість у собі і небажання ризикувати. Чоловіки ж частіше за жінок відзначали загальну кризову ситуацію, високий рівень конкуренції, відсутність досвіду підприємництва і необхідних навичок.

Якщо відсутність стартового капіталу є однаково актуальною перешкодою для початку бізнесу для опитаних з різним рівнем освіти, то за іншими позиціями спостерігаються цікаві особливості. Так, більш освічених громадян більше турбують бюрократичні перепони, вплив контролюючих органів, можливий тиск криміналітету, а також відсутність досвіду і навичок.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 16 років і старші. Вибіркова сукупність: 827 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,7%, для значень близьких до 30% - не більше 2,3%, для значень близьких до 10% - не більше 1,6%. Терміни проведення дослідження: 19 – 28 лютого 2010 р.

Оцінка розвитку подій

Лише 9% львів’ян вважають, що події в Україні розвиваються у правильному напрямку (так вважають в основному прихильники Партії регіонів), 71% – у  неправильному.

Ситуацію у Львові опитані оцінюють значно краще, ніж в державі: 24% львів’ян вважають, події у Львові розвиваються у правильному напрямку, 45% – у  неправильному. Найбільше задоволені ситуацією у Львові прихильники Свободи і Батьківщини.

Лише 8% львів’ян вважають, що фінансове становище їх та їхньої родини за останні кілька років покращилось. 30% - лишилось без змін. Натомість 59% – погіршилось.

Вдвічі менше – лише 4% львів’ян відчули покращення фінансового становища за останні півроку, а 69% - відчули погіршення.

На думку львів’ян до трьох найбільших комунальних проблем у Львові відносяться незадовільна робота ЖЕКів (45%), аварійний стан житлових будинків (38%), неякісний стан доріг міста (37%). Крім того, засміченість вулиць (27%) та незадовільна робота закладів охорони здоров’я (23%).

Значно рідше респонденти називали незадовільну роботу громадського транспорту (16%), складність транспортного пересування містом (15%), збереження пам`яток архітектури (14%), неякісне водопостачання (14%), злочинність на вулицях (13%), малу кiлькiсть дитячих майданчиків та спортивних закладів (12%), погане освiтлення вулиць мiста (11%), неякiсне теплопостачання (8%), незадовiльну роботу закладiв освiти (6%).

Протестні настрої

57% опитаних мешканців міста погодились з тезою, що в Українi назрiвають революцiйнi настрої і лише 32% - не погодились. Порівняно з груднем минулого року кількість опитаних, які погодились з тезою, що в Українi назрiвають революцiйнi настрої, зросла на третину – з 42 до 57%.

Найбільше тезу про назрівання революційних настроїв розділяють прихильники Громадянської позиції, Нашої України, УДАРу, категорія «проти всіх» та Свободи. Найменше – Партії регіонів.

46% опитаних мешканців міста вірять в те, що вже в найближчий час революційні настрої можуть вилитися в масові акції протесту на зразок подій листопада 2004 року, не вірять 42%.  Порівняно з груднем минулого року кількість опитаних, які вірять в повторення Майдану, зросла майже у 1,5 рази – з 32 до 46%.

60% опитаних мешканців міста погодились з твердженням, що в Україні проводиться політика «русифікації». Не погодились лише 27%.

Тезу про «русифікацію» найбільше підтримують прихильники Батьківщини та Свободи, а також Фронту змін, категорія «проти всіх», Нашої України.

На думку опитаних, найбільше відбувається «русифікація» у таких сферах як телебачення (71%) та освіта (61%).

Крім того, у культурі (46%), пресі (43%), на радіо (36%), книговиданні (28%), кіно і театр (27%), діловодстві у державних установах (22%).

85% опитаних мешканців міста не підтримують ідею відокремлення Західної України в окрему державу. При цьому підтримали ідею лише 9% львів’ян, з них повністю підтримали тільки 3%.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 17 – 26 березня 2011 р.