Новини та прес-релізи

Дослідження проведено на замовлення Незалежної антикорупційної комісії – НАКО, за підтримки «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України. Цей документ було створено в рамках проекту,який фінансується SDA Великобританії. Відповідальність за зміст публікації несе Незалежна антикорупційна комісія. Публікація не може вважатися такою, що відображає позицію уряду Великої Британії. У звіті також використані дані загальнонаціональних опитувань Соціологічної групи «Рейтинг» «Україна під час війни. Образ ветеранів в українському суспільстві» (І хвиля – 6-7 серпня 2022,ІІ хвиля – 14-16 січня 2023).

• Загалом у суспільстві спостерігається позитивне ставлення до усіх категорій осіб, які сьогодні служать у Збройних силах України. Однак найбільш вразливою групою до дискримінації залишаються представники ЛГБТ,тоді як щодо жінок і колишніх засуджених існує помірний ризик, а національні меншини майже не стикаються з упередженням.

ЖІНОЧА СЛУЖБА

• Служба жінок у ЗСУ відображає поступові зміни в суспільстві — зростає підтримка гендерної рівності, зникає стереотип про неспроможність до керівних ролей, однак понад 40% все ще вважають головним завданням жінки материнство, тоді як молодь 18–29 років найбільш рішуче заперечує такі уявлення.
• Побутові проблеми під час служби залишаються актуальними. Попри певні покращення завдяки волонтерам, жінки стикаються з труднощами у забезпеченні формою, амуніцією та медичною допомогою, відсутністю належних умов проживання, а також обмеженими можливостями для кар’єрного зростання й підвищення кваліфікації, що посилюється залежністю від ставлення командування.
• Чоловіки загалом менше помічають дискримінацію в ЗСУ, а носії «традиційних» цінностей частіше підтримують стереотипи, відводячи жінкам «жіночі» ролі. Водночас вирішальними у зміні ситуації залишаються кількість жінок у війську, зростання гендерної рівності всуспільстві та позиція командирів, які задають корпоративну культуру і можуть сприяти еголітарним підходам.

СЛУЖБА  ПРЕДСТАВНИКІВ ЛГБТ У ЗСУ

• Ставлення до ЛГБТ у ЗСУ поступово поліпшується, особливо після 2022 року, проте понад 40% опитаних визнають існування дискримінації. Формальних обмежень щодо зарплат чи кар’єри немає, але поширені жарти, упереджене ставлення та булінг, а відкритість (камінг-аут) можлива лише за сприятливого командування, від якого й залежить рівень прийняття та захисту.
• Дискримінація ЛГБТ у ЗСУ з погляду чоловіків поступово зменшується, однак у чоловічому середовищі зберігається гомофобія, токсична маскулінність і страх «втрати мужності». Рядові частіше демонструють толерантність, тоді як серед командирів трапляються відверті гомофоби, хоча й визнають професіоналізм важливішим за орієнтацію. Більшість підтримує право партнерів ЛГБТ-військових на отримання тіла загиблого.

ДИСКРИМІНАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У ЗСУ

• Дискримінація національних меншин у ЗСУ майже нефіксується. Ставлення до військових інших національностей здебільшого позитивне або нейтральне, навіть до росіян, які служать у лавах ЗСУ. Поодинокі сумніви виникають щодо можливості командування українцями представниками меншин, однак загальна позиція — «хто воює за Україну, той свій».

ДИСКРИМІНАЦІЯ ЗАСУДЖЕНИХ ВЕТЕРАНІВ ТА ВЕТЕРАНОК У ЗСУ

• Дискримінація засуджених ветеранів та ветераноку ЗСУ проявляється слабше, ніж очікувалося. Попри загалом упереджене ставленнядо колишніх ув’язнених, більшість позитивно сприймає тих, хто був помилуваний і служить після 24 лютого 2022 року, допускаючи лише обмеження для осіб із тяжкими злочинами та необхідність ретельної перевірки їхньої поведінки.

СОЦІАЛЬНІ ПИТАННЯ

• Соціальні питання залишаються проблемними через бюрократію, черги та хаос у системі оформлення допомоги й довідок, особливо для поранених військових. Тоді як ключовими рішеннями бачать електронний документообіг на зразок «Дії», скорочення паперових процедур, реформу медичних комісій та кращу підготовку персоналу для роботи з військовими.

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА‍

• Психологічна допомога є однією з головних потреб військових і ветеранів. Служба часто руйнує сімейні стосунки, особливо ужінок-військових із цивільними чоловіками, створює високий рівень стресу, ПТСРі депресії. Тоді як система психологічної підтримки в ЗСУ малоефективна черезнестачу фахівців і низьку кваліфікацію, що підсилює потребу у реформуванніслужби та розширенні допомоги як військовим, так і їхнім родинам.‍

ОЧІКУВАННЯ ВІД ПОВЕРНЕННЯ ДО МИРНОГО ЖИТТЯ. ПРОБЛЕМИ

• Очікування від повернення до мирного життяпов’язані з ризиками конфліктів у сім’ях, безробіття, проблем зі здоров’ям,алкоголізму та психологічних розладів; ключовими викликами стануть соціальна йпсихологічна адаптація, працевлаштування та реабілітація, і саме держава разоміз суспільством, фондами та міжнародними організаціями повинна забезпечитикомплексну підтримку ветеранів.

Всеукраїнське опитування Міжнародного республіканського інституту (IRI) свідчить про стійку довіру до президента Зеленського, зростання підтримки членства в НАТО та впевненість, що Росія має заплатити за післявоєнну відбудову України.  

• Українці висловлюють рекордну підтримку щодо членства України в НАТО – 82%. Це на 10% більше порівняно з опитуванням у червні 2022 року і на 23% порівняно з даними за квітень 2022 року.  

• 91% українців схвально оцінюють діяльність Президента Володимира Зеленського. 97% громадян вірять у перемогу у війні з Росією, а 74% вважають, що Україна збереже всі території в межах своїх міжнародно-визнаних кордонів станом на 1991 рік. 

• Згідно з результатами опитування, 54% українців вважають, що рішення про відбудову мають ухвалювати жителі зруйнованих міст і селищ, тоді як 37% виступають за те, щоб ці рішення ухвалювали органи місцевої влади.  

• При цьому українці вважають, що саме Росія повинна заплатити за проведення післявоєнної відбудови. 89% переконані, що відновлення пошкодженої інфраструктури має фінансуватися за рахунок конфіскованих російських активів або репарацій. 

Інфографіка доступна тут.

Опитування проводилося Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Центру аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту по всій Україні (крім окупованих територій Криму, Донецької та Луганської областей) у період з 1 по 5 лютого 2023 року методом телефонного інтерв'ю з використанням комп'ютера (CATI) на основі випадкової вибірки номерів мобільних телефонів. Всього було опитано n=2,000 жителів України віком 18 років і старше.  До вибірки не включені громадяни, які наразі перебувають за межами України. Отримані дані опитування зважено за регіональним та віковим показниками з використанням даних Державної служби статистики України на 1 січня 2021 року. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95 не перевищує 2.0%. Коефіцієнт досяжності респондентів – 16%.  Опитування було проведено за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

  • За даними дослідження проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», 44% киян виїжджали з Києва у лютому-березні 2022 одразу після початку війни. З них більше половини виїхали до іншої області України, третина – до іншого населеного пункту Київщини, кожен десятий – за кордон. Основна аудиторія тих, хто виїжджав – молодь, жінки та більш забезпечені.

• Основна причина вибору Києва як міста проживання серед переселенців, які живуть зараз у Києві – наявність родичів і близьких друзів (45%). Серед інших – можливість знайти роботу (26%) та безпечність міста в умовах війни (22%). 8-9% зазначили, що їм подобається Київ і тут є багато можливостей, щоб почати нове життя, 5% - що тут наявні вільні місця для тимчасового проживання. Для 4% було байдуже, куди виїжджати, ще для 2% - це було рішення організації, відповідальної за переселення.  

• 17% переселенців зазначили, що їхнє житло, де вони жили до війни, зруйноване і непридатне до життя. У 24% - частково пошкоджене, 2% - було зруйноване, але вже відновлене, у 35% - без змін. 21% сказали, що не мають інформації щодо стану свого житла. Про більшу кількість руйнувань зазначили переселенці з Донбасу та старші опитані.  

• Дві третини переселенців орендують квартиру у Києві, ще чверть – живуть у помешканні родичів, друзів, знайомих. У центрах для біженців, готелях, хостелах проживають 6-7%, у власному помешканні – 2%, у помешканні інших місцевих жителів – 1%. 

• За час війни більше 60% опитаних киян зазначили про погіршення економічного становища своєї сім’ї. У 30% воно не змінилося, у 4% - покращилося. Економічна ситуація серед ВПО дещо гірша: близько 80% зазначили про погіршення, у 14% - вона не змінилася, у 5% - покращилася. 

• Три чверті як киян, так і переселенців працювали до початку війни. Зараз серед киян 60% працюють у звичайному режимі, 6% - віддалено, 7% - за скороченим графіком, 7% - на новій роботі. Втратили роботу – майже 20% киян.  

Серед ВПО 21% працюють у звичайному режимі, 12% - віддалено, 4% - за скороченим графіком, 17% - на новій роботі. Не працюють зараз 45% переселенців, які живуть у Києві.  

Серед киян, що втратили роботу, близько 40% збираються працевлаштовуватися найближчим часом у Києві. Серед переселенців таких більше 60%. 

• 65% опитаних киян вказали про відсутність напруження у відносинах між переселенцями і киянами, близько 20% зазначили, що воно існує. Серед переселенців про відсутність напруження у відносинах із місцевими зазначили майже 80%, близько 20% - про його наявність. 

• 55% опитаних киян позитивно поставилися б до того, якби частина переселенців залишились жити у місті, працювати, 35% - нейтрально, 8% - негативно. 

• 85% опитаних киян зазначили, що вони однозначно пов’язують свої плани на майбутнє з проживанням у Києві, ще 11% - скоріше пов’язують, близько 3% - не мають планів залишатися жити у Києві.  

Серед переселенців однозначно пов’язують свої плани із Києвом 28%, ще 27% - скоріше пов’язують. Близько третини ВПО не планують своє майбутнє життя у столиці. 

• Близько 90% опитаних киян та ВПО вважають Київ комфортним для проживання. Протилежну думку мають 9% киян і 6% переселенців. 

• За останній рік оцінки діяльності місцевої влади, соціальних та комунальних служб серед киян значно покращилися. Зокрема діяльністю Київського міського голови В.Кличка задоволені 68%, незадоволені – 22%. Серед переселенців таких 65 і 9% відповідно (чверть не визначилися). 

• Діяльністю Голови КМВА С.Попко задоволені 21% киян, незадоволені – 8% (більше 60% не визначилися). Серед ВПО таких 25 і 4% відповідно (більше 70% не визначилися). 

• Діяльність Київської міської ради позитивно оцінили 50% киян, негативно – 24% (25% не визначилися).Серед переселенців таких 50 і майже 10% відповідно (більше 40% не визначилися). 

• Комунальними службами Києва задоволені майже 70% місцевих мешканців (більше чверті незадоволені). Серед ВПО задоволених більше 80%, незадоволених майже 15%. 

• Діяльністю соціальних служб задоволені більше половини опитаних киян, незадоволені – 17% (третина не визначилися). Серед переселенців майже 70% задоволені, 17% - незадоволені (15% не визначилися). 

• Діяльністю громадського транспорту задоволені більше 80% киян, незадоволені – більше 10%. Серед ВПО таких 86 і 8% відповідно. 

• Діяльністю поліції задоволені більше 60% киян, незадоволені близько 20% (більше 20% не визначилися). Серед переселенців таких 62 і 7% відповідно (30% не визначилися). 

• Майже 70% опитаних киян підтримують рішення міської влади Києва демонтувати радянські пам’ятники, близько чверті – не підтримують. Серед переселенців підтримують це рішення майже 65%, проти цього – близько 20%. 

• Майже 80% киян схвально ставляться до евакуації авто, запаркованих в неналежному місці. Серед тих, хто має автомобіль понад 70% підтримують евакуацію неправильно запаркованих авто, трохи більше 20% - не підтримують.

Опитування проведене на замовлення проєкту «Дій для дітей України» (Ukraine Children's Action Project). 

• Згідно результатів опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» серед матерів українських дітей віком від 3 до 17 років, на замовлення проєкту «Дій для дітей України» (Ukraine Children's Action Project), 42% дітей навчаються у школах/садочках онлайн, 29% – за змішаною формою (як онлайн, так і в приміщеннях закладів), 26% – постійно відвідують навчальні та виховні заклади. Лише 3% – на домашній формі навчання. Онлайн форма навчання найбільш поширена на прифронтових територіях , онлайн та змішана форми – на деокупованих та серед мешканців центру. У Києві – більше половини займаються як онлайн так і за змішаною формою, водночас майже 40% відвідують освітні заклади постійно. У західних регіонах – майже половина дітей (47%) навчаються офлайн, 40% – за змішаною формою, і лише 10% – постійно онлайн. 

• Переважна більшість українських дітей навчаються у школах або ж відвідують дошкільні заклади. Лише 8% – не відвідують. Головні причини, чому діти не ходять до освітніх закладів, – закриття шкіл/садків через війну (60%) та небажання батьків віддавати дітей в школу/садок з причин небезпеки під час війни. 

• Майже третина дітей щодня (10%) або по кілька разів на тиждень (18%) пропускають заняття в школах/садочках. 36% пропускали заняття кілька разів на місяць. 34% зазначили, що майже не стикалися з такою проблемою. Найчастіше пропускали заняття ті, хто проживають на прифронтових територіях, проживають поза домом, або ж навчаються лише онлайн. Головними причинами пропусків занять, батьки тих дітей, які їх пропускали, визначили повітряні тривоги (61%), відсутність тепла, електропостачання (49%), або ж хворобу дитини (44%). 

• Основним пристроєм, який найчастіше використовують діти для навчання онлайн є смартфон. Також часто використовують ноутбук, значно рідше – планшет, чи стаціонарний комп’ютер. При цьому майже 40% тих, чиї діти користуються смартфоном, як основним пристроєм для навчання онлайн, говорять про те, що цього бракує для повноцінного навчання. Найчастіше матері дітей, чиї діти навчаються онлайн, або за змішаною формою вважають, що для навчання ще потрібен ноутбук (48%), або ж планшет (23%). 

• 83% дітей, які навчаються онлайн або змішаною формою навчання використовують для цього провідний тип з’єднання для виходу в інтернет, 51% – використовують мобільний тип з’єднання. 

• Більше половини опитаних матерів дітей, які навчаються в школах/садочках, зазначили, що оголошення повітряної тривоги, відключення електроенергії або відсутність інтернету були причинами пропусків занять їхніми дітьми майже щодня, або ж кілька днів на тиждень. 

• Майже кожен п’ятий респондент зазначив про значне погіршення успішності навчання дитини та зниження якості навчального процесу. Найчастіше такі проблеми фіксувалися серед мешканців прифронтових та деокупованих територій, матерів учнів молодшої та середньої школи, тих, хто займається онлайн або ж за змішаною формою навчання. 

• 14% опитаних матерів зазначили, що їхній дитині доводилося змінити заклад навчання/виховання внаслідок війни. Абсолютна більшість таких дітей (82%) змінювали школу/садочок лише один раз, 15% – два рази, 2% – 3 рази. Абсолютна більшість батьків (86%), чиї діти змінили заклад, зазначають, що дитина почувається у ньому добре. 11% – вважають, що дитині погано у новому навчальному закладі. Відносно частіше за інших доводилося змінювати заклад навчання дошкільнятам, внутрішнім переселенцям та тим, хто виїжджав, але вже повернувся. 

• Серед факторів, які можуть викликати у дітей травматичні психологічні стани, матері найчастіше матері фіксували страх перед гучними звуками (особливо це стосується найменших дітей до 9 років). Також відносно частіше фіксували дратівливість та апатію, байдужість до навчання і минулих захоплень (більш поширені ці прояви у дітей середнього та старшого шкільного віку). Крім того відносно частою проблемою є спалахи гніву, агресії (серед усіх дітей). Такі ознаки тривожних станів як страх перед майбутнім, проблеми зі сном, кошмари, проблеми з пам’яттю та концентрацією частіше фіксувалися у дітей старшого віку (16-17 років), відображення травмуючих подій в іграх та творчості  – серед наймолодших (3-9 років). 

• 60% дітей були свідками або учасниками тих, чи інших подій, пов’язаних з війною. Найчастіше діти, за словами матерів, зазнавали наступних травмуючих подій: розлука з рідними та близькими (28%), переїзд в інший регіон країни (25%), обстріли та бомбардування (24%), тривале перебування у холодному приміщенні (17%). Переїжджали за кордон – 11%, перебували в окупації – 8%, були свідком смерті рідних або близьких – 6%, втратили житло – 5%, зазнали голоду та відсутності води – 5%. 

• 19% опитаних матерів дітей проживають сьогодні поза домом. 20% – виїжджали з регіонів проживання, але вже повернулися. 61% – не змінювали місце проживання. 

• 20% опитаних вважають своє сучасне місце проживання небезпечним. Найбільше таких проживають у деокупованих, прифронтовних регіонах та в Києві. 

• 41% опитаних матерів дітей зазначили, що серед їхніх близьких родичів (чоловік, брат, сестра, діти, батьки) є ті, хто служать на війні.

• 87% матерів зазначили, що їхні діти не потребують психологічної підтримки або допомоги, 13% – заначили, що потребують (найчастіше це діти внутрішньо переміщених осіб та тих, хто переїжджав але вже повернувся, матері дітей середнього та старшого шкільного віку). Лише 5% матерів зверталися за останні три місяці за психологічною допомогою для дитини, 93% з них змогли її отримати або через персональний візит до психолога (78%), консультацію онлайн (18%) або телефоном (7%). 

• 92% матерів сказали, що зараз їхні діти не потребують медичної допомоги. 40% зверталися за такою допомогою за останні три місяці (найчастіше матері найменших дітей до 5 років). 98% тих, хто звертався, змогли отримати таку допомогу або через особистий візит (92%) або через консультацію телефоном (14%). 

• 94% матерів українських дітей однозначно або скоріше вірять в те, що .Україна зможе відбити напад росії. Попри те, майже 40% зазначили, що за останній рік їхнє відчуття впевненості у майбутньому погіршилося (найчастіше такі респонденти проживають в місцях, які вважають небезпечними, є ВПО, або донедавна не проживали вдома). 

• Серед форм допомоги з початку війни респонденти найчастіше отримували продукти харчування (40%), грошові перекази або фінансову допомогу (38%). Також відносно частіше отримували непродовольчу допомогу (одяг, предмети гігієни, ковдри тощо) (17%). 

Аудиторія: матері дітей віком 3-17 років в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2.2%. Терміни проведення: 27 січня – 1 лютого 2023 р.

* Для цілей цього опитування використовуються нетиповий підхід до регіонального розподілу, з урахуванням інтенсивності бойових дій під час повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022-23 рр. Прифронтові території (області поблизу зони бойових дій, окремі території яких зазнають постійних обстрілів): Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська). Деокуповані (області, які були частково окупованими і вже звільнені): Київська, Сумська, Харківська, Чернігівська). Захід та Центр (області, які зовсім, або майже не зазнали окупації): Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Черкаська. Київ виокремлено в окрему групу, через близькість до воєнних дій до квітня 2022 року та високий рівень внутрішньої міграції. 

  Комплексне порівняльне дослідження «ЯК ВІЙНА ЗМІНИЛА МЕНЕ ТА КРАЇНУ. ПІДСУМКИ РОКУ» має на меті показати як змінилися у різних сферах погляди, оцінки й життя українців за рік повномасштабного вторгнення росії в Україну.

ПОЛІТИЧНІ ЗМІНИ

·    Спогади людей про 24 лютого 2022 року говорять про шок, розгубленість, невизначеність, неготовність. Незважаючи на це сьогодні, через рік повномасштабного вторгнення, віра в перемогу становить 95%, тоді як ще в січні 2022 року становила 56%. Більшість (63%) вважають, що для перемоги потрібно не менше півроку, або ж і більше часу.  

·    Фіксується значне зростання суспільної самооцінки. Більшість опитаних оцінили положення України вище середнього – 4,6 балів з 7 максимальних, що в 1,5 рази вище показника 2021 року. Дві третини опитаних оцінили майбутні перспективи України на найвищому рівні.

·    Головна емоція, яку відчувають респонденти, думаючи про Україну – гордість. Внаслідок повномасштабного вторгнення і героїчного спротиву українського народу цей показник виріс більш ніж вдвічі – з 34 до 75%. 

·    Відбулися зміни і в національній самоідентифікації: абсолютна більшість опитаних ідентифікує себе як громадян України (порівняно з 2021 роком показник зріс з 76 до 94%). Половина ідентифікують себе європейцями (подвійний ріст).

·    22% українців за рік війни перейшли на частіше використання української мови.

·    Оцінюючи фінансову ситуацію у підсумках 2022 року, дві третини опитаних фіксують погіршення свого матеріального становища, третина – відсутність змін. Одночасно, у майже 40% (проти 14% наприкінці 2021 року) відбулося зростання впевненості у майбутньому.

·    Пріоритетами для відновлення країни вбачають відновлення підприємств й робочих місць та відбудову пошкоджень, адже більшість українців хочуть роботи, а не соціальної допомоги.

·    Україна переживає складний період свого розвитку, переосмислюючи свою роль в історії. Загалом війна сприяла підвищенню довіри громадян до державних інституцій. Довіра до Збройних сил України зросла з 65 до 97%, до Президента – з 36 до 90%.

·    І якщо більшість (65%) хотіли аби Зеленського переобрали на наступний термін, то роботою Верховної Ради більше не задоволені (54%), ніж задоволені (37%). І якщо б найближчого часу відбувалися вибори, то майже половина шукали б альтернативу серед нових партій.

·    Відбувся ріст довіри до ЗМІ, проте основною особливістю воєнного часу є різка зміна каналів комунікацій і отримання інформації громадянами. І якщо довіра до національних та місцевих медіа виросла, то частота споживання їх новинного контенту – навпаки зменшилась. Натомість спостерігається значний ріст у груп і каналів в месенджерах (з 11 до 41%), а також в YouTube (з 21 до 29%). Зберегли вплив соціальні мережі (35%).

·    Одним з прямих наслідків російського вторгнення стало зростання євроатлантичних настроїв українців, де фіксуються рекордні показники за всю історію країни. На сьогодні 87% підтримують вступ України в Європейський союз, 86% - в НАТО.

·    Якщо у 2021 році більша частина громадян схилялись до негативного образу держави, то зараз більше половини говорять про виразно або помірно позитивний образ. Ілюстративним в цьому плані є показник правильного напряму країни, який є рекордним за всю історію замірів (за рік коливання на рівні 70-80%), що базується на високій довірі до військово-політичного керівництва країни, вірі в нашу перемогу, значному рості самооцінки та гордості за країну, а також  реалізації прагнення народу до євроатлантичної інтеграції.

 ПСИХОЕМОЦІЙНІ ЗМІНИ ТА АДАПТАЦІЯ ДО ВІЙНИ

·    З початку повномасштабного вторгнення суспільство демонструє високий рівень життєстійкості, значення Індексу зменшилося мінімально (з 3.9 до 3.7).

·    Близько 8% вважають, що мають серйозні розлади, які сильно впливають на їхнє життя. Ще третина – мають помірні розлади.

·    «Горизонт планування» є важливим показником адаптації і він не зазнав суттєвих змін: 45% наразі не планують своє життя взагалі. Кількість тих, хто має плани на кілька років уперед знизилася з 23% до 19%.

·    Наразі негативні емоції більш виражені, ніж позитивні, а отже сум (4.8) і злість (4.6) переважають радість (4.1) і натхнення (4.3), між якими розташувався страх (4.2) та розчарування (4.1). А найбільш вираженими залишаються хвилювання (5.0) і інтерес (4.8), які не є однозначно ні позитивними, ні негативними – це залежить від контексту.

·    За рік відчуття любові до себе знизилося, а ось любов до інших – зросла, спрацювала тенденція афіліації (бажання бути разом з іншими), індивідуальне тут поступається колективному.

·    Українці майже так само схильні до самообмежень, як і півроку тому – більше половини (58%) вважають, що потрібно суттєво себе обмежувати у розвагах і покупках, а 37% схильні думати, що потрібно намагатися жити повноцінним життям.

·    На початку повномасштабного вторгнення 44% українців довелося тимчасово розділитися зі своєю сім’єю. Через рік таких лише 21%. Більшість тих, кому довелося розділитися з родиною, пройшли це  випробуванням, а у 20% їх стосунки навіть покращилися.

·    83% вважають, що треба бути обережними з людьми, натомість у 2020 році таких було лише 54%. Тут йдеться про довіру як базову цінність, як довіру до світу, яка підірвана або зруйнована війною. Особливо це стосується «чужих», або тих, хто такими став, а здавався близьким. 

·    Неоднозначним є ставлення до людей, які виїхали: найбільше толерують жінок з дітьми, водночас, до чоловіків призивного віку ставлення найбільш негативне.

СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗМІНИ

·    Незважаючи на повномасштабне вторгнення, українці залишаються гуманним і толерантним суспільством, підтримка смертної карти зменшилась з 52 до 42%.

·    Одночасно з цим рівень толерантності у суспільстві під час війни підвищився: до ЛГБТ спільноти зросло позитивно-нейтральне ставлення з 53 до 64%, а до людей, які не хочуть мати дітей (чайлдфрі), воно зросло з 57 до 67%.

·    За рік війни дещо знизилась віра в Бога: відсоток тих, хто не сумнівається у його існуванні змінився з 60% на 55%.

·    Загальноприйняті норми та цінності стали більш визначеними, тому аномійні настрої перестали домінувати: кількість тих, у кого переважає аномійний стан (стан деморалізованості) зменшилась з 72 до 48%. Найбільша зміна відбулась відносно покращення розуміння того, яким правилам слідувати та у що потрібно вірити сьогодні.

·    Війна призвела до втрати роботи не менш як для третини працездатного населення, особливо складна ситуація для переселенців й мешканців зон бойових дій: половина з них втратили свою роботу. Навіть з тих, хто зміг продовжити працювати під час війни, все одно половина зазнали зменшення заробітної плати.

·    Найскладніша ситуація з роботою була у перші місяці війни, надалі люди почали повертатись до роботи. Також після різкого падіння охочих зайнятися власною справою на початку війни, їх кількість поступово відновлюється.

·    Основною стратегією дій у випадку скорочення доходу залишається пошук додаткового джерела (зменшився з 62 до 54%): багато хто почав шукати другу роботу під час війни або почав більше працювати. Однак можливість контролювати свій дохід (60%) є не у всіх, це особливо складно для старших.

·    Більшість громадян зазнали прямих чи непрямих наслідків повномасштабного вторгнення, не понесли втрат лише 14%. Найбільше втрат понесли мешканці східних регіонів, більше половини з яких покинули свій дім.

·    Попри позитивні зміни у суспільстві, оптимізм й абсолютну віру в перемогу, війна продовжує завдавати українцям непоправної школи й забирати найцінніше. За останні півроку кількість тих, хто втратив рідних зросла майже вдвічі (з 9 до 17%), як і зросла кількість тих, чиї близькі  зазнали поранень (з 8 до 13%). Водночас, фіксується зростання тих, хто говорить про погіршення стану здоров'я (з 25 до 33%), а також зменшення кількості тих, хто говорить про втрати доходів (з 38 до 31%).

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України.

Для проведення комплексного дослідження було здійснено три окремі етапи:

Кількісне опитування методом CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Вибірка випадкова, репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 6-7 лютого 2023

Онлайн опитування методом CAWI (Computer Assisted Web Interviewing) здійснено на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів, на платформі Rating Online. Вибіркова сукупність: 600 респондентів. Помилка репрезентативності: не більше 4%. Терміни проведення: 10-13 лютого 2023

Фокус-групове дослідження з проведенням трьох онлайн фокус-групових дискусій з респондентами з 23 міст і містечок України. Кількість респондентів: 26. Терміни проведення: 4-5 лютого 2023

З питань коментування результатів цього дослідження просимо звертатися до директора дослідницької лабораторії «Рейтинг Лаб», доктора психологічних наук, професора Маріанни Ткалич. Тел.: +38 (050) 322-09-25 (WhatsApp, Signal), e-mail: tkalych@ratinggroup.ua

 • За даними дослідження, проведеного Соціологічною групою Рейтинг, 16% опитаних українців змінили місце проживання з 24 лютого, 12% - виїжджали, але вже повернулися додому. 72% не змінювали своє місце проживання. Половина тих, хто виїхав, планують повертатися додому тільки по закінченню війни. 10% планують повернення найближчим часом, 23% - ще перечікують, 11% - не планують повертатися додому. Серед мешканців територій, близьких до бойових дій (південь-схід) дві третини сьогодні проживають поза своїми домівками. 

• Переважна більшість опитаних (87%) не змінювали місце проживання у зв’язку з обстрілами інфраструктури, 8% - виїхали і проживають поза домом з цієї причини, 5% - виїжджали і вже повернулися.  

• Кожен десятий респондент має пошкодження або руйнування житла: 2% зазначили, що їхнє помешкання зазнало руйнувань і непридатне до життя, 6% - мають часткове пошкодження, 2% - було зруйноване, але вже відновлене. У більшості (86%) житло не зазнало змін. Серед мешканців зони бойових дій 9% зазначили, що їхні помешкання зруйновані, 20% – частково пошкоджені. На деокупованих територіях зруйноване житло у 5% опитаних, частково пошкоджене – у 14%, було пошкоджене, але вже відремонтоване – у 5%.  

• Серед тих, у кого житло зруйноване, або частково пошкоджене, 24% подали заяву про пошкодження свого житла в Дію, 12% - у правоохоронні органи, 8% - у державні інституції. Майже 70% - не подавали жодних заяв.   

• Серед тих, хто мав роботу до війни, 40% працюють у звичному режимі, 17% - віддалено або частково, 8% - знайшли нову роботу. 33% - сьогодні не працюють. 

• Рівень доходів з початку війни у 6% респондентів збільшився, у 36% - майже не змінився, у 17% - незначно зменшився, у 30% – значно зменшився. 10% опитаних втратили практично всі доходи. Гірша ситуації з доходами серед мешканців півдня і сходу, людей середнього віку, бідних і малозабезпечених, а також тих, хто втратив роботу або працюють частково. 

• 46% зазначили, що за час війни стан їхнього фізичного здоров’я не змінився, у 32% - скоріше погіршився, у 21% - значно погіршився. Частіше про погіршення говорили мешканці територій зони бойових дій, старші та бідніші опитані, жінки, ті, хто покинув свої домівки, зазнав поранень або втратив близьких внаслідок війни.  

• Майже кожен десятий опитаний зазначив, що особисто або близькі родичі зазнали поранення, каліцтва через війну. З них 66% зафіксували факти поранення документально.  

• 17% мають серед близьких родичів таких, з якими втратили контакт і не знають, де вони зараз знаходяться. 5% мають серед близьких тих, хто загинув внаслідок війни. 3% - примусово депортованих в росію, чи на окуповані території сходу, Криму. 

• 96% опитаних не зверталися в правоохоронні органи за останні півроку з питань спричинених вторгненням росії. Основна причина цього – відсутність прямих збитків/пошкоджень/втрат або вони були незначними (90%).  

• 95% опитаних не зверталися в громадські організації за останні півроку з питань спричинених вторгненням росії. 

• Близько третини опитаних готові особисто брати участь у судових позовах з метою вимагання компенсації за втрачене майно/здоров’я в судах України, міжнародних чи спеціальних судах за участі національних та іноземних суддів. 

• На думку 75% вважають, що пріоритетом під час правосуддя щодо воєнних злочинів має бути справедливе покарання воєнних злочинців, 21% - компенсація постраждалим. 

• Про правову допомогу органів правосуддя України жертвам воєнних злочинів знають лише 6%, щось чули про це – 35%. Майже 60% - нічого не знають. Більше дізнатися про правову допомогу від органів правосуддя хочуть 60%, не хочуть – 37%. 

• Правоохоронну систему України у розслідуванні воєнних злочинів росії вважають ефективною 65% опитаних, 20% - протилежної думки. Головними причинами неефективності, ті, хто дотримується такої позиції, назвали корупцію (59%), недовіру громадян до правоохоронців (29%), їхній непрофесіоналізм (24%) та тривале розслідування справ (21%). 

• Ефективність судової системи України у розслідуванні воєнних злочинів оцінили так само: 60% вважають її ефективною, менше 20% - неефективною. Серед головних причин неефективності судової системи, ті, хто так стверджують, назвали корупцію (65%), недовіру громадян до судів (36%), тривалий розгляд справ (21%) та непрофесіоналізм суддів (15%). 

• На думку більшості (75%) суди щодо воєнних злочинів в Україні варто розпочинати якомога швидше, 23% вважають, що це потрібно робити вже після закінчення війни.  

• Найефективнішим механізмом для суду за воєнні злочини росії вважають спеціальні суди за участі національних та іноземних судів (65%). 22% вважають що у цьому випадку будуть ефективними міжнародні інституції, 7% – суди України. 

• Абсолютна більшість (96%) підтримують ідею залучення міжнародних правових організацій для документування воєнних злочинів росії  під час війни. 

• Щодо ініціативи створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України обізнані 15% опитаних, щось чули про це – майже 60%. Чверть нічого не знають про це.  96% вважають, що цей трибунал також повинен розглядати й інші воєнні злочини – злочини проти людяності, геноцид. Вести розслідування у справі щодо злочину агресії проти України, на думку 95% опитаних, мають як українські, так і іноземні фахівці. 

• Майже 90% підтримують ідею створення спеціальної судової системи (на кшталт антикорупційної) для здійснення правосуддя щодо злочинів вчинених під час війни росії проти України.  

• Для проведення судочинства на звільнених від окупації територіях Донбасу та Криму 34% вважають, що потрібно створити спеціальні судові органи для цих територій, ще 22% - за створення таких спеціальних судів, але на тимчасовій основі. Майже 40% - за судочинство на звільнених територіях у звичайних судах України. 

• Добре знають про Римський статут Міжнародного кримінального суду лише 4% опитаних, 30% - щось чули про це. Більше 60% - нічого не знають. Натомість ідею ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду підтримують близько 80%, не підтримують – 4%, не визначилися – 17%. 

• Абсолютна більшість опитаних вважають політичну владу росії винною у вчиненні воєнних злочинів проти України (98%), військовослужбовців росії вважають винними 96%. Громадян росії - 87%, не винними – лише 10%. 

• У питанні застосування амністії для різних категорій мешканців окупованих територій, стосовно яких було встановлено факти колаборації з ворогом, відносна більшість вважають можливою амністію для вчителів, лікарів, соціальних працівників (68%), керівників місцевих комунальних установ (58%) та керівників місцевих підприємств, банків, організацій (51%). Амністію для журналістів місцевих ЗМІ допускають 38%, не допускають - 57%. Амністію для членів місцевих політичних партій та учасників незаконних збройних формувань допускають більше 20%, проти цього – більше 70%. Для чиновників місцевих органів влади та представників силових органів амністію вважають можливою менше 20%, близько 80% - неможливою.   

• Самосуд у випадку воєнних злочинів проти України вважають виправданим майже 40%, мають протилежну думку - 55%.  

• На думку більшості, росія має компенсувати економічні та інфраструктурні втрати України (94%), а також моральну шкоду, життю та здоров’ю громадян України (92%). Про компенсацію від міжнародних організацій говорять 11% та 14% відповідно, країн Європи – 6% і 5%, США – по 2%, України – 2% і 5% відповідно.  

• Менше половини опитаних вірять, що росія компенсовуватиме економічні та інфраструктурні втрати. Приблизно стільки ж не вірять у це. У компенсацію моральної шкоди, життю та здоров’ю громадянам України від росії вірять менше 40%, не вірять – близько 60%.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,2%. Терміни проведення: 23-26 грудня 2022 р.

Проєкт реалізується ГО "Українська правова консультативна група"  у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу

• За результатами Двадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України  14-16 січня 2023 року, 47% опитаних зазначили, що серед їхніх близьких та рідних є ті, хто брав участь у воєнних діях на території України, з 2014 по 2021 роки. 63% мають серед близьких тих, хто воював чи воює на фронті, починаючи з 24 лютого 2022 року. У порівнянні із опитуванням у серпні зросла кількість тих, чиї близькі сьогодні воюють на фронті.  

• У суспільстві надалі фіксуються найвищі показники довіри до військових: 95% довіряють військовим ЗСУ, 93% - ветеранам нинішньої війни та 95% – ветеранам АТО (ООС) 2014-2021 рр. Незалежно від регіону та віку абсолютна більшість довіряють цим категоріям населення. 

• Говорячи про основні ознаки образу ветеранів російсько-української війни половина опитаних уявляють їх як осіб середнього віку, та тих, хто служить сьогодні у ЗСУ. Респонденти не бачать гендерної різниці у понятті «ветеран» - абсолютна більшість (87%) переконані, що такими можуть бути представники обох статей. Натомість така ознака як інвалідність не є визначальною для поняття «ветеран»: 41% вагалися, коли мали визначитися з відповіддю на це питання, 30% вважають, що уявляють «ветерана»  як скоріше здорову людину, 29% – саме як людину з інвалідністю.  

• Конфлікти у сім’ї, родині, відсутність роботи та зловживання алкоголем , чи наркотиками – ключові проблеми, з якими можуть зіткнутися з високою ймовірністю ветерани російсько-української війни, після повернення додому. Так вважають більше половини опитаних. Щодо ризиків самогубств та порушення законів переважна більшість (не менше двох третин) вважають це малоймовірним для ветеранів. У порівнянні з опитуванням у серпні збільшилася кількість тих, хто вбачає ризики виникнення конфліктів у родинах та зловживання алкоголем, чи наркотиками. Більш гостро наявність проблеми конфлікті у сім’ї, чи зловживання алкоголем або наркотиками відчувають близькі ветеранів АТО, які воювали і воюють зараз, Стосовно безробіття – близькі тих, хто вже не воюють. Про ризики виникнення конфліктів у сім’ї та відсутність роботи для ветеранів частіше говорили жінки. Про ризики алкоголізму, наркоманії або порушення законів – чоловіки. 

• Рівень зарплати військових, які безпосередньо беруть участь у бойових діях, вважають оптимальним 40%, нижчим необхідного - 34%, вищим – 8%, не змогли оцінити – 18%. Стосовно зарплати військових, які служать в тилу, половина оцінили її як оптимальну, 13% - нижче необхідної – 15%, вище необхідної – 11%, не змогли оцінити – 25%.  У порівнянні із опитуванням у серпні 2022 року не спостерігається різких змін щодо оцінки розміру зарплати військових згаданих категорій. 

• Зменшилася кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов’язання перед ветеранами російсько-української війни: у серпні 2022 року таких було 69%, у січні 2023 – 53%. Сьогодні тих, хто вважає по інакшому, – 26%. Найчастіше негативної думки про виконання зобов’язань держави перед ветеранами дотримуються мешканці західних регіонів, представники середнього та старшого покоління, близькі тих, хто воював в АТО і сьогодні не воює. 

• Абсолютна більшість (91%) вважає, що суспільство сьогодні поважає ветеранів, лише 6% мають протилежну думку.

• Абсолютна більшість (97%) тих, хто має свій власний бізнес, або ж хотів його мати, готові взяти на роботу ветерана російсько-української війни. 93% усіх опитаних зазначили, що готові працювати в одному колективі з таким ветераном.  

• 93% підтримують ідею надання  пільг бізнесу, заснованого ветеранами російсько-української війни, лише 5% - проти цього.

• Найбільше пільг та гарантій від держави, на думку опитаних, повинні мати ветерани російсько-української війни (54%), особи з інвалідністю (35%) та багатодітні сім’ї (35%). Надання пільг для матерів/батьків одинаків підтримують – 17%, для пенсіонерів – 12%, для малозабезпечених і внутрішньо-переселених осіб – по 9-10%, для чорнобильців – лише 3%. 

• 75% не погоджуються із думкою, що ветерани російсько-української війни зловживають пільгами. 13% – протилежної думки. У порівнянні з серпнем 2022 року суспільна думка у цьому питанні майже не змінилася. Найчастіше про зловживання пільгами говорили мешканці сходу, близькі тих, хто сьогодні воює на фронті, бідні та малозабезпечені громадяни. 

• 14% опитаних заявили, що спілкуються з військовими, які сьогодні на фронті кожного, або майже кожного дня. 21% говорить з ними хоча б раз на тиждень, 14% – кілька разів на місяць. Рідко, або майже ніколи не мають контакту з військовими, котрі сьогодні воюють, майже половина опитаних.  Найбільше останніх серед мешканців сходу, старшого населення, жінок. 

• 9% зазначили, що майже щодня спілкуються з ветеранами російсько-української війни. 14% – хоча б раз на тиждень, 11% – кілька разів на місяць. Рідко, або ніколи не спілкуються – дві третини опитаних. Головною причиною того, що респонденти не комунікують з ветеранами є відсутність таких осіб у їхньому оточенні. 13% зазначили причину відсутності спілкування з ветеранами через небажання викликати неприємні спогади. Близько 4-5% сказали, що не спілкуються через страх сказати неправильні речі, або відсутність спільних тем для обговорення. 

• Дві третини опитаних зазначили, що вони зовсім або скоріше непоінформовані про проблеми ветеранів. 37% – зазначили, що поінформовані. Частіше більше останніх серед мешканців центру та півдня, осіб середнього віку, близьких тих, хто воював з 2014 по 2021 роки, чоловіків, і тих, хто часто комунікує з ветеранами. 

• Серед головних проблем, з якими ветерани стикаються найчастіше, відносна більшість визначили психологічні розлади (40%). Від 23% до 29% головними проблемами вважають труднощі з оформленням пільг, пошуком роботи, отриманням медичної допомоги, нерозуміння суспільства. Про конфлікти з близькими та родиною або алкогольну, чи наркотичну залежність як проблеми ветеранів говорили по 14% опитаних. 

• Телебачення (37%), розповіді близьких та знайомих (37%),  новини з соціальних мереж (34%) – головні джерела інформації ветеранів російсько-української війни та їх проблеми. 22% дізнаються про подібне з каналів у месенджерах Telegram або Viber, 19% – з інтернет ЗМІ, 13% – з особистого досвіду. 

• 47% опитаних скоріше позитивно ставляться до того, що різні політичні сили можуть запрошувати балотуватися ветеранів на виборах. 15% – байдуже. Натомість третина (32%) негативно ставиться до залучення політиками ветеранів у вибори. Найбільше останніх серед мешканців заходу та центру, осіб молодшого та середнього віку, забезпечених респондентів, а також близьких тих, хто воював в АТО та тих, хто воював і воює зараз.

Опитування проведено з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України. Профінансовано Соціологічною групою «Рейтинг»

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 14-16 січня 2023 р.

• За результатами Двадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 14-16 січня 2023 року, 87% опитаних підтримали б вступ України до Євросоюзу у разі проведення референдуму (проти – 3%, не проголосували б – 8%). 

• Підтримка вступу до НАТО за останні місяці знову зросла і є найвищою за історію спостережень: на референдумі цю ініціативу підтримали б 86%, проти – 3%, не проголосували б 8%. Підтримка вступу до ЄС та НАТО практично одностайна серед представників усіх макрорегіонів, вікових та майнових груп.

• 85% опитаних підтримують ідею створення військово-політичного союзу у складі України, Польщі та Великобританії. Проти такої ініціативи 3%, байдуже – 7%. 

• 80% – позитивно ставляться до ідеї створення військово-політичного союзу у складі  України, Польщі та Литви. 6% – проти такого об’єднання, 9% – байдуже. Ідея військово-політичних союзів зі згаданими європейськими країнами має високу підтримку у всіх регіональних, вікових та майнових групах.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 14-16 січня 2023 р.

• Результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 10-18 грудня у Чернігові показали, що більше 60% жителів міста, вважають, що справи і  в Україні, і у місті йдуть у правильному напрямку: 67% говорять про правильний напрям розвитку справ в Україні, 63% – у місті. 

• Абсолютна більшість мешканців Чернігова впевнені, що Україна зможе відбити напад росії (93%), ще 4% - не змогли відповісти, й лише 3% сумніваються у перемозі України. 

• 63% мешканців міста переконані, що відновлення дружніх відносин українців з росіянами ніколи не буде. Ще чверть припускають що відновлення стосунків може бути лише за 20-30 років, і ще 6% - думають, що це буде за 10-15 років, і лише 3% бачать можливим відновлення дружби вже у найближчі роки (таких більше серед старшого й біднішого населення). 

• 83% чернігівчан задоволені роботою мера Атрошенка, 11% - не задоволені, 6% не змогли дати йому оцінку. Роботою міської ради Чернігова задоволені 65%, 13% - не задоволені – 13%, не змогли оцінити – 23%. Роботу Чернігівської ОВА оцінили майже так само: 60% задоволені роботою, 20% - не задоволені, і 20% - не змогли оцінити. 

• Роботою місцевої ТРО також задоволені більшість мешканців: 73% задоволені, 10% - не задоволені і 16% не змогли дати оцінку. Серед міських служб найкраще оцінили комунальні установи: 82% задоволені їх роботою і лише 13% - незадоволені. Роботою громадського транспорту та медичних закладів міста задоволені трохи менше: задоволені – близько 70%, не задоволені – 13-17% і приблизно ж стільки ж не змогли відповісти. Роботою поліції задоволені 62%, не задоволені – 16%, не змогли оцінити– 22%. Функціонування освітніх закладів в умовах війни 55% опитаних оцінили позитивно, 15% - незадоволені ними, ще третина не змогли надати відповідь на це питання. 

• Якістю прибирання міста абсолютна більшість задоволені (92%), й лише 4% - не задоволені. Щодо інших напрямків роботи влади думки розділились: допомогою по відновленню житла задоволені– 40%, не задоволені – 26%  не можуть її оцінити – 33%; матеріальною підтримкою мешканців також задоволені близько 40%, а біля 30% – не задоволені та стільки ж не дали відповідь. Організацією бомбосховищ задоволені лише третина, а половина мешканців міста не задоволені. 

• Серед представників місцевої влади найбільш позитивне ставлення мешканці міста висловили щодо мера міста Владислава Атрошенка: 81% позитивно ставляться до нього, 10% - негативно. Переважно з початку війни ставлення містян до мера Атрошенка або покращилось або не змінилось: 36% говорять про покращення ставлення, 51% - що нічого не змінилось і лише у 9% ставлення до мера за час війни погіршилось. 

• До голови ОВА В’ячеслава Чауса позитивне ставлення мають 47% чернігівчан, 29% - негативне, 21% - не надали відповідь й 3% - не чули про нього. До секретаря міськради Олександра Ломако 45% ставляться позитивно, 11% - негативно, 20% - не визначились і 24% - не знають його. Найменше знають голову Чернігівської обласної ради Олену Дмитренко: 65% – не знають, 20% – не змогли дати відповідь. 12% ставляться до неї позитивно і 3% - негативно.   

• 31% мешканців міста перебувають у напруженому емоційному стані, 33% – у середньому напруженні і ще 34% – мають спокійний стан. Більш спокійними вдається залишатись молодшим мешканцям, більш забезпеченим, а також  чоловікам. 

• Більше половини чернігівчан мають близьких родичів, які служать на війні. 12% зазначили, що втратили когось з близьких родичів (чоловік/дружина, батьки, діти) внаслідок війни.  Серед тих, чиї рідні воювали на фронті, про втрату близької людини говорять 16%.

• 53% мешканців Чернігова покидали свою домівку під час війни. Більшість з них виїжджали або в інший населений пункт Чернігівської області (45%), або у іншу область в межах України (44%). Лише 9% з них їздили за кордон. Більш забезпечені частіше виїжджали в інші регіони, а менш забезпечені – залишались частіше в межах області. Загалом серед молодших респондентів та жінок більше тих, хто залишав Чернігів під час війни. 

• 78% мешканців Чернігова планують залишатись у місті навіть у випадку  погіршення ситуації з електропостачанням, водою або теплом, лише 12% планують поїхати і 10% не знають що робитимуть. У випадку загострення військових дій поблизу міста/області також більшість чернігівчан збираються бути вдома: 70% – залишаться, 15% - збираються їхати, і ще 15% – не можуть поки визначитися. Загалом більш схильні до виїзду жінки, молодші, а також ті, хто вже залишав місто під час війни. Водночас, навіть серед тих, хто вже раніше виїжджав з Чернігова на під час війни, більше 70% згодні залишатись без комунікацій та більше 50% - у випадку погіршення безпекової ситуації.

• Загалом 75% жителів Чернігова оцінюють його як безпечне місто для проживання: 21% – однозначно безпечне і 54% - скоріше безпечне. Однак 14% вважають Чернігів не дуже безпечним містом: 12% - скоріше небезпечним, 2% - зовсім небезпечним, і ще 11% не змогли дати відповідь. Більш оптимістично рівень безпеки в Чернігові оцінюють забезпечені люди, чоловіки та молодші респонденти. 

• 68% тих, хто мав роботу до початку повномасштабного вторгнення росії, працюють далі у звичному режимі. 5% – працюють віддалено, ще 5% – знайшли нову роботу. Натомість 21% до цього часу – безробітні. Відносно більше останніх серед старших, та найбідніших респондентів. 

• 45% зазначили, що їхній рівень доходів у порівнянні з довоєнними зменшився (19% – незначно, 26% – значно). 4% – взагалі втратили джерела доходів. 46% натомість зазначили, що у них нічого не змінилося у фінансовій ситуації. Найчастіше про фінансові труднощі зазначали представники середньої вікової групи, найбідніші та ті, хто втратив роботу. 

• Попри те, що близько половини опитаних відчувають зниження доходів, 82% чернігівчан зазначили, що готові терпіти матеріальні труднощі стільки, скільки потрібно заради перемоги над росією. При цьому не фіксується значних розбіжностей у майнових, чи вікових категоріях. 

• 25% зазначили, про те, що їхнє житло зазнало пошкоджень з початку повномасштабного вторгнення росії: 22% – часткові пошкодження, 3% – значні ушкодження, непридатне для життя. 70% респондентів, чиє житло пошкоджене війною, заначили, що вже розпочався ремонт приміщень: 59% – говорили про початок часткового ремонту, 11% – капітального. 28% – натомість зазначили, що ремонт до цього часу не розпочався. Найбільше останніх серед тих, чиє житло майже, або повністю зруйноване. 

• 77% тих, чиє житло зазнало пошкоджень, зазначили, що проводили ремонт за власні кошти. Лише 9% заявили, що ремонт відбувся за кошти держави, 6% – за кошти міжнародних організацій, по 5% – кошти волонтерів або благодійних фондів, 3% – кошти родичів та близьких.

• 71% усіх опитаних переконані, що будинки відновлювати потрібно якомога швидше, 17% – зазначили, що потрібно дочекатися закінчення війни. При тому 51% переконані, що фінансувати відновлення пошкоджених будинків має центральної влада, 37% – вважають, що це мають бути міжнародні організації, 34% – місцева влада. 

• 49% мешканців Чернігова зазначили, що готові особисто (фінансово, чи на будівництві) брати участь відбудові міста. 37% – хотіли б долучитися, але не мають змоги, 9% – вважають це не своє справою. Найчастіше про готовність брати участь у відбудові зазначали чоловіки, молодші та заможні опитані. 

• Дві третини негативно ставляться до ідеї створення у місті Чернігові військово-цивільної адміністрації та призупинення повноважень міського голови та міської ради на час дії воєнного стану в Україні. Підтримують таку ініціативу – 18%. 

• 71% опитаних добре знають про рішення Яворівського районного суду, згідно з яким мера Чернігова Владислава Атрошенка на рік позбавили права обіймати посаду міського голови. 22% – щось чули про це. 73% чернігівчан не підтримують таке судове рішення, лише 14% – підтримують. 62% переконані, що таке рішення суду є тиском на місцеву владу, 18% вважають, що це є боротьбою з корупцією. 

Аудиторія: мешканці Чернігова від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 3,1%. Терміни проведення: 10-18 грудня 2022 р.

• Соціологічною групою «Рейтинг» в рамках Дев’ятнадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни 20-21 листопада 2022 року проведено дослідження щодо ставлення українців до ідеї перенесення дати святкування Різдва. 

• За останній рік дещо зросла кількість тих, хто святкує Різдво лише 25 грудня (з 4% до 11%), та тих, хто відзначає його в обидві дати (з 18% до 25%). Більше половини (55%) будуть святкувати Різдво 7 січня (у 2021 – 71%). 8% взагалі не святкують Різдво (найбільше таких серед молоді, мешканців півдня та столиці). Частіше про подвійне святкування Різдва, або ж святкування лише 25 грудня  говорили мешканці заходу, Києва, молодші опитані та греко-католики. 

• Також за рік значно побільшало тих, хто підтримує ідею перенесення святкування Різдва на 25 грудня: з 26% до 44%. Проти такої ідеї – 31% (у 2021 – 58%). Ще 23% зазначили, що їм байдуже це питання і 2% - не змогли відповісти. 

• Найбільше прихильників ідеї перенесення Різдва серед мешканців заходу і Києва: більше половини підтримують цю ідею. Серед жителів центру відносна більшість (44%) також не проти цієї ініціативи. Окрім того спостерігається значна підтримка ідеї перенесення святкування Різдва серед греко-католиків. Серед прихожан ПЦУ – таких майже половина (46%), при цьому третина з них проти такої ідеї. Натомість серед мешканців півдня та сходу відносна більшість не підтримують ідею перенесення дати святкування Різдва. У віковому розрізі найбільше суперечностей спостерігається у старшій та середній вікових групах, де відносна більшість (більше 40%) підтримують ідею з перенесенням дати, водночас також значна кількість (не менше третини) – проти. Серед молоді третина – за перенесення, третина – проти, і ще стільки зазначили, що їм це байдуже. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів . Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%.  Терміни проведення: 20-21 листопада 2022.

• Соціологічною групою «Рейтинг» в рамках Дев’ятнадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни 20-21 листопада 2022 року проведено комплексне дослідження щодо оцінок змін у різних сферах життя, очікувань та сподівань громадян нашої країни на наступний рік. 

• Станом на кінець 2022 року більше 82% опитаних вважають, що справи в Україні йдуть у правильному напрямку, лише 7% - у неправильному. Оцінка напрямку розвитку справ як правильного домінує в усіх регіональних розподілах та вікових групах. 

• Абсолютна більшість опитаних (97%) впевнена, що Україна зможе відбити напад росії.

• Дві третини опитаних очікують, що наступний 2023 рік буде кращим за попередній. 12% вважають, що рік буде таким самим, 16% - гіршим. У порівнянні із минулорічним дослідженням показники більш оптимістичніші. Також майже 90% дивляться у 2023 з оптимізмом, лише 6% з песимізмом. 

• Оцінюючи зміни у різних сферах за останній рік, більше позитивних оцінок було зафіксовано щодо політичної ситуації (близько половини зазначили, що вона покращилася) та відчуття впевненості у майбутньому (майже 40% опитаних зазначили про покращення). 

• Щодо оцінки власного здоров’я дві третини зазначили про відсутність змін, третина – про погіршення. Найгірше опитані оцінили економічну ситуацію в країні: 80% зазначили про погіршення, 10% - відсутність змін, лише 6% - про покращення. Про погіршення матеріального становища родини зазначили більше 60%, третина  - про відсутність змін, про покращення – лише 4%. 

• У динаміці за останній рік покращилося відчуття впевненості у майбутньому та оцінки щодо політичної ситуації в країні. Оцінка власного матеріального становища та країни хоч і зазнали за рік негативних змін, проте показники не гірші рівня 2018 року. Особливо помітно негативні тенденції у оцінках економіки та фінансів серед представників молодшого та середнього покоління. 

• Оцінюючи зміни в окремих сферах, найкращі оцінки спостерігаються в оцінці обороноздатності країни (90%) та міжнародному іміджі України (86%). 

• У сфері свободи слова і демократії половина опитаних не відчули змін, 34% - вважають, що тут ситуація покращилася, 12% – погіршилася. Щодо стану доріг 42% зазначили, що змін не відбулося, 24% - побачили покращення, 28% - погіршення. Ситуація в боротьбі з корупцією не змінилася для 46%,  покращилася – для 22%, погіршилася – для 17%. Якість медичного забезпечення та житлового комунальних послуг не змінилася майже для половини опитаних, покращилася для 12% і 8% відповідно, погіршилася – для 23% і 41% відповідно. 

• Найгірше опитані оцінили ситуацію з цінами на основні товари та ліки (погіршилася для 94%), можливості знайти роботу (погіршилася для 72%) та якості освіти (погіршилася для 55%). 

• У динаміці негативні тенденції спостерігаються щодо оцінки стану доріг, можливості знайти роботу та якості освіти. Не зазнали змін за рік оцінки щодо цін на основні товари та ліки. Покращилися індекси щодо якості послуг ЖКГ, медичного забезпечення, боротьби з корупцією, свободи слова і демократії, та особливо міжнародного іміджу.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів . Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%.  Терміни проведення: 20-21 листопада 2022.

• Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення громадської організації «Центр Трансатлантичного діалогу» («Transatlantic Dialogue Center») 20-21 листопада 2022 року було проведене дослідження «Відбудова України та міжнародна допомога». За результатами дослідження бачення українців щодо того, коли розпочинати відбудову на деокупованих територіях дещо розділились: 44% говорять, що потрібно робити це якомога швидше, а 52% - вважають, що варто дочекатись закінчення війни. Відмінності спостерігаються у регіональному розподілі: мешканці східних регіонів частіше виступають за відбудову якомога швидше, тоді як респонденти з західних і центральних областей більше підтримують ідею відкласти це до завершення війни. 

• Повернення роботи й джерела доходу для українців важливіше ніж пряма фінансова допомога. Так, серед програм, які є найбільш необхідними для постраждалих від війни громад, найчастіше обирали відновлення підприємств, робочих місць (60%) та відбудову пошкоджень (55%). Фінансову підтримку визначили важливою програмою – 44%. Ще 37% важливою визначили медичну й гуманітарну допомогу. Для чверті значимими є програми розвитку дітей та психосоціальна допомога. Натомість програми з розбудови демократичних інституцій чи культурної єдності обирали рідше – від 3 до 6%. 

• Спостерігаються певні відмінності у актуальності програм відбудови у регіональному та віковому розподілах. Так, для мешканців сходу критичніше стоїть питання з поверненням до роботи, відбудовою пошкоджень. Для молоді порівняно зі старшими важливіша гуманітарна підтримка, підтримка розвитку дітей. Також третина молодшого населення заявили про необхідність програми з психосоціальної допомоги. Крім того дещо частіше ніж у інших потреби відновлення фіксують переселенці: ті хто переїхав, частіше інших говорять про потребу у відновлені робочих місць, відбудові пошкоджень  та про потребу у медичній та гуманітарній допомозі. 

• Комунікація та енергетична інфраструктура (64%) – головний пріоритет для відбудови у постраждалих громадах на думку усіх опитаних . Як другий пріоритет найчастіше обирали відбудову соціальних закладів (школи, лікарні) – 29%, дещо рідше – відновлення приватного житла й комунікацій (по 24%), транспортної інфраструктури (17%). 

• Думки щодо стратегії відновлення пошкодженої інфраструктури розділились: 48% вважають, що відновлення має відбутись якомога швидше, а 49% – за те щоб відновлення тривало довше натомість з впровадженням зеленої енергетики, модернізацією. Серед вихідців зі східних областей дещо більше тих, хто хоче швидкого відновлення, однак і серед них близько 40%, котрі не проти зачекати задля модернізації інфраструктури. Серед мешканців центру та заходу дещо більше тих, хто за повільнішу відбудову, але з модернізацією. Також спостерігаються відмінності у поколіннях: коли старші хочуть якомога швидше відновити інфраструктуру, то більшість молоді прагне модернізації й виступає за впровадження зеленої енергетики. 

• Загалом респонденти у своїй більшості позитивно сприймають участь країн, які не чинять агресію проти України у відбудові. Так, потенційна допомога від Великої Британії, США, Німеччини, Франції сприймається дуже позитивно: 81-90% опитаних підтримують участь цих держав у реконструкції. Щодо Туреччини такої думки 67% (22% - ставляться до цього нейтрально, 10% – негативно). Щодо Китаю – підтримують таку ініціативу 45% (чверть ставляться нейтрально і стільки ж – негативно). 

• Оцінюючи різні моделі участі іноземних держав у відбудові України більшість (55%) виступають за те, щоб іноземні країни надавали фінанси та контролювали роботу українських компаній. Модель, за якої іноземні компанії напряму займаються відбудовою, підтримали 29%. Участь іноземних держав на рівні лише фінансування, а відбудовою займаються повністю українські компанії, підтримали 13%. Участь іноземних країн лише на рівні консультацій підтримали лише 2%. Серед тих, хто позитивно ставиться до участі іноземних держав у відбудові України частіше спостерігається підтримка ідей прямої участі іноземців, або ж контролю з їхнього боку. 

• З початку повномасштабного вторгнення росії переконаність у тому, що перемогою України у війні є звільнення усіх її територій включно з Кримом та окупованим Донбасом, зросла (з 74% у березні до 85% у листопаді 2022). Лише 9% обрали варіант повернення лише територій, які Україна контролювала до 24.02.22. Водночас за продовження  бойових дій на території росії виступають не більше 5%. Підтримка деокупації усіх території України без виключення абсолютна (більше 80%) серед представників усіх регіонів  країни. 

• Зросла кількість тих, хто підтримує відновлення Україною статусу ядерної держави (з 47% – у 2019 році, до 53% – у 2022). 

• Вступ України в НАТО (61%) та ядерне роззброєння росії (50%) – заходи стримування майбутніх нападів на Україну, котрі найчастіше підтримуються респондентами. Вступ України в ЄС та гарантії від західних партнерів щодо надання озброєння Україні як методи стримування підтримують по 34% опитаних. Ядерне озброєння України та фінансову допомогу нашій державі обрали по 17%. За підписання мирних угод з росією як метод стримування агресії – лише 8%. Дещо більше в ефективність підписання мирних угод з росією вірять мешканці сходу й півдня, а також ті, хто підтримує відвоювання військовим шляхом лише території, контрольованої на 24.02.2022. Водночас в усіх регіональних та вікових групах переконлива більшість обирали найкращою гарантією безпеки вступ України в НАТО та ядерне роззброєння росії. 

• Більшість населення України нічого не чули про ініціативу Президента Франції Макрона «Європейське політичне співтовариство». Знають щось про це лише 3%, 29% - щось чули. В цілому в користь такої платформи вірять 54% серед усіх, та 63% - серед тих хто чув щось про це. Чверть українців вважають, що така ініціатива не буде ефективною у протидії російській агресії. 

• Переважна більшість опитаних (60%) вважають Німеччину дружньою до України країною, близько третини – вважають її скоріше нейтральною. Лише 1% вважають Німеччину ворожою до нашої держави. Ставлення до залучення Німеччини до відбудови є дещо кращим ніж сприйняття її як союзника, адже у питанні відбудови позитивне ставлення до неї на рівні 85%. 

• Основними факторами, які впливають на сприйняття Німеччини як дружньої країни опитані, які вважають її дружньою, назвали постачання Україні озброєння та допомогу українським біженцям (понад 50%). Ще 38% зазначили, що фактором, що позитивно вплинув на їхню думку щодо Німеччини, є її фінансова допомога Україні.  14% оцінюють так Німеччину, оскільки вважають, що населення цієї країни підтримує Україну. Серед інших факторів, які вплинули на позитивну оцінку, лише 7% опитаних визначили те, запровадження Німеччиною санкцій проти росії, 5% – через проукраїнську позицію німецьких політиків. Ще 5% зазначили, що їм просто подобається ця країна. 

• Натомість основним фактором, який зумовлює сприйняття українцями Німеччини як недружньої або нейтральної країни, є те, що німецькі політики мають проросійську позицію (44% серед тих, хто вважає Німеччиною нейтральною чи ворожою). Також вагоме значення у такій оцінці відіграє те, що Німеччина продовжує співпрацювати з росією (28%), та що вона постачає недостатньо озброєння (27%). Про недостатність фінансової допомоги, чи прихильність населення Німеччини до росії говорили значно рідше – по 9-10%. Про відсутність симпатії до Німеччини, чи недостатню допомогу біженцям – по 2-5% таких опитаних. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів . Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 20-21 листопада 2022 р.

Дослідження здійснено у співпраці із доктором соціологічних наук, заступником директора Інституту соціології НАН України Сергієм Дембіцьким. 

• За результатами дев’ятнадцятого загальнонаціонального опитування «Україна в умовах війни», проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», загалом на даному етапі українське суспільство характеризується майже однаковою кількістю осіб, які вважають, що у нашому суспільстві відсутні загальновизнані норми (аноміний стан), та осіб, які, навпаки, вважають, що такі норми існують (неаномійний стан). Кількість перших становить 46%, кількість других – 48%. Ще 6% опитаних належать до проміжної групи, про яку важко зробити висновок щодо їх ставлення до існування у суспільстві загальновизнаних норм.

• Впродовж усієї історії сучасної України у суспільстві домінував аномійний стан, який дуже повільно та непослідовно слабшав (з 82% у 1992 до 72% у 2021). Але після початку широкомасштабної війни росії проти України на початку 2022 року аномійні настрої істотно зменшилися та перестали бути визначальними, хоча й залишаються доволі поширеним.

• Ключовими індикаторами, які досі вказують на існування аномійних настроїв респондентів є невпевненість у майбутньому та відчуття руйнування того, у що вірили їх батьки. Ці спостереження цілком вкладаються в логіку того, що зараз відбувається в Україні. В той же час, абсолютна більшість респондентів чітко розуміє, що відбувається навколо них, а також впевнені у своїх оцінках того, що є зараз вірним, а що – ні. 

• У регіональному вимірі майже відсутні відмінності щодо аномійного стану серед опитаних. Але такі відмінності присутні серед жителів різних типів поселень, вікових груп та респондентів різної статі: 

1) чим більший розмір населеного пункту, тим менш розповсюдженим є відчуття аномії; 

2) аномійний стан стає більш поширеним зі збільшенням віку; 

3) відчуття аномії є слабшим серед чоловіків у порівнянні з жінкам

Довідка: Шкала аномії (Anomie Scale, McClosky & Schaar) дає можливість оцінити аномійну деморалізованість. Аномійна деморалізованість – це психологічна реакція людей на соціальну ситуацію, коли одна система норм і цінностей, яка об'єднує людей в спільність, зламана, а інша ще не сформована. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України

Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів . Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 20-21 листопада 2022 р.

• Згідно результатів опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», 93% зазначили, що погоджуються з твердженням, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом Українського народу. Лише 3% – заперечують це, вагалися з відповіддю – 4%. 

• За останні десять років відбулося зростання у півтори рази кількості респондентів, які погоджуються з тезою про те, що Голодомор 1932-33 років є геноцидом Українського народу (у порівнянні із минулим роком – зростання на 8 в.п.). Голодомор 1932-33 рр. визнають геноцидом абсолютна більшість мешканців як західних, центральних, так і південно-східних областей країни. Також не зафіксовано значимих відхилень у вікових розподілах у цьому питанні.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 20-21 листопада 2022 р.

• Соціологічною групою «Рейтинг» в рамках Вісімнадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни 8-9 жовтня 2022 року проведено комплексне дослідження загальної оцінки ситуації, сприйняття небезпеки ядерної загрози з боку росії, а також ставлення до іноземних країн та оцінки їх за індексом «союзника».

 • Результати опитування  підтвердили динаміку зростання кількості тих, хто вважає, що справи у країні рухаються у правильному напрямку. У цьому опитуванні зафіксовано рекордний показник за історію спостережень – 86% опитаних вважають, що справи в Україні розвиваються правильно. Лише 6% протилежної думки, 8% - не змогли оцінити. У всіх регіонах та серед всіх вікових груп домінує оцінка напрямку як правильного. 

• Дві третини українців не вірять, що росія може застосувати ядерну зброю проти України, ще більше респонденти не вірять у можливість ядерного удару по країнах учасниках НАТО (84%). У порівнянні із опитуванням у квітні ц.р. зросла впевненість у тому, що росія не нанесе ядерного удару по Україні та західних державах - членах Північноатлантичного Альянсу. 

• На думку українців найбільш дружніми до України є сьогодні  Польща, Литва, Великобританія, США та Канада. Також дружніми вважають Фінляндію, Швецію, Данію, Францію, Швейцарію, Німеччину, Японію. Близько половини опитаних вважають дружніми Туреччину та Казахстан, ще близько 40% вважають ці дві країни нейтральними щодо України. 

• Китай зараз для українців залишається переважно нейтральною країною. Угорщина натомість «перейшла» у стан «ворожих» – такою  її вважають 41%, нейтральною – 26%, дружньою – 21%. Білорусь (85%) та росія (97%) для українців – це абсолютно ворожі країни. За останні місяці покращилося ставлення українців до Канади, Польщі, Литви, Великобританії та США. Не змінилося – до Франції. Натомість зросло нейтральне ставлення до Туреччини. Також зберігається тенденція погіршення ставлення до Китаю (особливо у порівнянні з даними 2021 року). 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів . Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 8-9 жовтня 2022 р.

 В рамках вісімнадцятої хвилі проекту «Україна в умовах війни» Cоціологічною групою «Рейтинг» було проведене чергове дослідження психологічних маркерів: рівнів життєстійкості, психологічного виснаження та стратегії поведінки споживачів.   

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ГРОМАДЯН

• Дещо зросла кількість респондентів, які змушені були покинути місце постійного проживання з 24 лютого 2022 року. Ріст відбувається за рахунок зростання кількості внутрішньо переміщених осіб зі східних та південних регіонів.  

• 85% опитаних висловлюють намір повернутися додому: 21% – найближчим часом, 19% – хочуть повернутися, але ще почекають, 45% – повернуться, але після закінчення війни. Лише 6% зазначили, що вже не повернуться додому. У порівнянні із липнем ц.р. зросла кількість тих, хто планує повертатися негайно, та зменшилася тих, хто повернеться після війни, або ж взагалі не повернеться. 

• Продовжується поступове повернення громадян до місць роботи. Сьогодні 38% з тих, хто працював до війни, повернулися на свої робочі місця у звичному режимі, 18% – працюють дистанційно, 7% – знайшли нове місце праці. Попри це третина таких опитаних до цього часу не працює. Найбільше останніх серед наймолодших та найстарших опитаних, жінок, мешканців сходу. У цьому опитуванні вперше зафіксовано позитивні тенденції з поверненням на роботу серед мешканців півдня та сходу. Водночас слід мати на увазі, що регіональна ідентифікація відбувається за місцем проживання до 24 лютого 2022 року. 

РІВЕНЬ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ

• Українці на восьмому місяці війни надалі демонструють хороший рівень життєстійкості  (3.9 з 5). Складові цього показника: психологічна стійкість (3.9) та підтримка фізичного здоров’я (3.7) – не зазнали суттєвих змін, порівняно з червнем.  

• Відносно  високий показник психологічної стійкості забезпечується в першу чергу цікавістю до того, що відбувається навколо (4.5), планами на майбутнє (4.2), нормальним харчуванням (4.2), відсутністю жалю про минуле (4.1) та впевненістю у своїх рішеннях (4.0). 

• Найбільше сьогодні українці потерпають від втоми (лише 34% її не відчувають) та нестачі повноцінного сну (лише 47% мають повноцінний сон). Такі реакції організму є природніми для стресу і при цьому достатньо виснажливими. Попри це інші емоційні та моральні показники громадян у кращому стані.  

• З квітня спостерігається зниження показників нормального харчування, водночас зростають показники повноцінного сну. І це дозволяє тримати відносний баланс підтримки фізичного здоров’я. 

• Жінки мають нижчий рівень життєстійкості, ніж чоловіки. Відносно нижчий рівень життєстійкості фіксується у наймолодших та найстарших. Наявність роботи позитивно впливає на життєстійкість: ті, хто працює повноцінно або частково почуваються краще, ніж ті, хто не працюють, бо робота (зайнятість, колектив) та зарплата закривають базову потребу у безпеці та приналежності до спільноти. Також вищий рівень життєстійкості спостерігається серед тих, хто має родичів, які сьогодні воюють.  

• У регіональному розрізі у цьому дослідженні не спостерігається суттєвих відмінностей за інтегральним показником. Водночас, помітний суттєвий розрив між індексом фізичного здоров’я (відносно нижчий рівень) та психологічної стійкості (відносно вищий рівень) у мешканців півдня. 

• В усіх категоріях опитаних психологічна життєстійкість (3.9) є вищою за показники фізичного стану (3.7). Як і у попередньому дослідженні підтверджується гіпотеза про те, що війна фізично виснажила більше, а психологічна витривалість поки залишається відносно стійкою. 

• Динаміка індексу життєстійкості дещо покращилася. В українців, незважаючи на восьмий місяць війни, все ще вистачає фізичних та моральних сил жити у складних умовах, працювати, допомагати, воювати. 

РІВЕНЬ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВИСНАЖЕННЯ

• Динаміка дослідження емоційних станів за період з березня по жовтень 2022, показує, що зміни у повсякденній оцінці власного емоційного напруження надалі незначні. Пік напруження спостерігався на початку квітня 2022 року (3.5), у червні спостерігалося поступове зниження рівня стресового стану (3.3), у жовтні – фіксацію на тому ж рівні (3.3). 

• У спокійному та дуже спокійному стані знаходяться 24% українців. У напруженому та дуже напруженому – 40% - це відносно невисокий показник для воєнного часу. Напруженість зростає з віком, бо, вірогідно звужуються можливості подбати про себе, матеріальні та інші ресурси. Також вона частіше притаманна жінкам (вірогідно через вищу чутливість та необхідність піклуватися не лише про себе, а про дітей) та особам, які змінювали місце проживання, – необхідність адаптації до нового місця, ситуація невизначеності, зміна звичних умов життя значно підвищують стрес.  

• Індекс психологічного виснаження все ще є достатньо помірним (2.0). В динаміці від квітня до жовтня 2022 року він не змінився, окрім у показнику довіри до людей (знизилася). Побільшало тих, хто вважає, що людям не можна довіряти, та думає про те, що зі мною може статися щось погане. Останнє, вірогідно, пов’язане з новинами про руйнування та загиблих, та з усвідомленням, що мало залишилося тих, кого це хоча б це опосередковано не торкнулося.  

• Індекс психологічного виснаження і надалі утримується за рахунок відносно вищого рівня недовіри до інших (2,7)  та сумного настрою (2.6). Однак, українці не відчувають себе «мертвими» всередині (1.6) та все ще можуть покластися на себе (1.4). Також більшість не відчуває себе слабкими, а навколишній світ не сприймається ними ворожим та небезпечним. З квітня спостерігається зменшення показників «сумного» настрою, водночас є зростання недовіри до інших та зневіри в можливість покластися на себе.  

• Найбільше виснаженими почуваються респонденти наймолодшого та найстаршого віку, жінки, мешканці зі сходу та заходу  країни, ті, хто не працює або на пенсії, змінили своє місце проживання, а також ті, хто мають родичів на війні.  

• Моніторинг емоційних станів, рівня життєстійкості та психологічного виснаження з березня року по жовтень 2022 року показав, що в цілому українці змогли втримати та стабілізувати свій психологічний та емоційний стан, набути достатньої компетентності в подоланні стресових подій воєнного життя. Групами ризику залишаються молоді люди, старші за віком, жінки та ті, хто втратив роботу. 

СТРАТЕГІЇ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧІВ

• Найчастіше респонденти приймають рішення щодо купівлі продуктів та товарів, виходячи з відповідності ціни та якості (42%). По 29% керуються тим, що регулярно купують одні і ті ж товари (стратегія регулярного споживання), або через можливість купити їх дешевше (стратегія мінімізації витрат). 20% купують тому що покупка приносить задоволення (гедоністи), 13% – купують товари найкращої якості (перфекціоністи). Лише 4% зазначили, що купують товари імпульсивно (стратегія імпульсивного споживання), 2% – через те, що товар є новинкою (споживання новинок). Відповідність ціни та якості, регулярність покупки більш притаманні молодшому та середньому поколінню, які керуються раціональним підходом до витрат. Покупка через нижчу ціну – старшому, оскільки в них частіше нижчі доходи і вони змушені економити. Молодь також відносно частіше купує товари, тому ще це приносить задоволення або ж керуючись показником якості – це відповідає цінностям молодого покоління, які є більшими гедоністами та перфекціоністами. Регулярність та мотив «дешевизни» переважає у жінок, відповідність ціні та якості, особливо кращої – чоловікам. Отже, жінки мають більш раціональні стратегії, а чоловіки – емоційні, хоча зазвичай орієнтацію на емоції приписують жінкам, однак у жінок зазвичай і доходи нижчі, ніж у чоловіків. 

• Результати кластерного аналізу стратегії поведінки споживачів дозволили розділити споживачів на такі групи: гедоністи (38%), раціоналісти (24%), традиціоналісти (21%) та економні (19%). «Гедоністи» - обирають товари найкращої якості, купують те, що за ціною відповідає якості та приносить задоволення – переважають у категорії молоді, серед чоловіків та тих, хто працює (відповідно має вищі доходи). «Раціоналістів», які купують дешевше та коли є хороше співвідношення «ціна – якість», їх більше серед представників середнього покоління, чоловіків, тих, хто працює, а також пенсіонерів. «Традиціоналістів», які купують одні і ті самі товари у співвідношенні «ціна – якість», їх більше серед молоді та тих, хто працює. «Економних», які купують дешевше та одне і те саме – більше серед старших, жінок (їх більше серед найстаршої категорії) та безробітних і тих, хто на пенсії. В цілому, це хороші, адекватні стратегії розвинених суспільств з непоганими економічними показниками. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 8-9 жовтня 2022 р.

З питань коментування результатів цього дослідження просимо звертатися до директора дослідницької лабораторії «Рейтинг Лаб», доктора психологічних наук, 

професора Маріанни Ткалич. Тел.: +38 (050) 322-09-25 (WhatsApp, Signal), 

e-mail: tkalych@ratinggroup.ua

 • Соціологічна група «Рейтинг» в межах проекту «Народний ТОП» продовжила дослідження видатних українців усіх часів. За допомогою відкритого питання респонденти, не отримуючи жодних списків чи підказок, називали імена відомих особистостей, котрих вони вважають достойними цього рейтингу. 

• Лідером рейтингу «Народний ТОП» вчергове став Тарас Шевченко (63,9%). До першої п’ятірки найвидатніших українців також увійшли Володимир Зеленський (29,8%), Леся Українка (19,6%), Богдан Хмельницький (17,3%) та Степан Бандера (12,8%). Також в десятці «Народного ТОПу» Михайло Грушевський (11,6%), Iван Франко (10,1%), Iван Мазепа (8,8%), В’ячеслав Чорновіл (8,7%) та Валерій Залужний (7,7%).  

• До другої десятки увійшли Григорій Сковорода (6,7%), Василь Стус (3,4%), Володимир Великий (2,6%), Ярослав Мудрий (2,5%), Леонід Кравчук (2,5%), Іван Сірко (2,4%), Віталій Кличко (2,2%), Олександр Усик (2,2%), Андрій Шевченко (1,8%) та Петро Сагайдачний (1,8%).  

• В третій десятці: Роман Шухевич (1,7%), Леонід Кучма (1,5%), Тарас Бульба (1,5%), Іван Котляревський (1,4%), Ліна Костенко (1,3%), Ігор Сікорський (1,2%), Петро Порошенко (1,2%), Михайло Коцюбинський (1,1%), Микола Амосов (0,9%) та Павло Скоропадський (0,9%). 

• Всього респонденти вказали 148 імен. Разом з тим близько 8% опитаних не змогли назвати (згадати) жодного видатного українця. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 8-9 жовтня 2022 р.

Опитування проведено в рамках проєкту Громадської організації “Центр сприяння волонтерському руху “Волонтер.Орг”: “Оцінка шкоди, яка завдана військовими злочинами РФ в Україні”. 

Опитування та звіт  підготовлено у рамках проекту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю Громадської організації "Центр сприяння волонтерському руху “Волонтер.Орг" і не обов`язково відображає позицію Європейського Союзу. Експертна підтримка та консультації під час дослідження надавались представниками Коаліції «Україна. П’ята ранку». 

• Згідно результатів близько чверті опитаних зазначили, що були змушені змінити своє місце проживання в Україні за час повномасштабного вторгнення росії в Україну. Найбільше таких серед тих, хто проживав у зоні бойових дій  – 64%, а також у Києві – 42%. Третина тих, хто покидав домівки, вже повернулись. Також 9% серед переселенців планують повернутись найближчим часом, 15% - ще почекають. Водночас ще третина мають намір повернутися, але лише коли закінчиться війна. Не планують повертатись взагалі лише 6%. В деокуповані населені пункти повернулись вже половина з тих, хто виїжджав звідти під час війни. 

• 32% опитаних заявили, що зазнали матеріальних втрат внаслідок війни, 67% - не зазнали. Більше половини мешканців територій, де були, чи ще тривають бойові дії, зазнали втрат. Серед втрат найчастіше називали гроші – 36%, житло – 23%, побутову техніку – 14%. Ще 7% говорили, що втратили свійських тварин, 6% - автомобіль, 5% - виробництво, 4% - комерційну нерухомість. 

• Кожен десятий опитаний зазначив, що його житло або зруйноване (2%), або ж пошкоджене (8%). Ще 5% не знають в якому стані їхнє помешкання зараз. Для 85% ситуація з житлом не змінилась. Близько третини тих, чий дім знаходиться на деокупованій території або території бойових дій, зазначили, що їхнє житло пошкоджене. Також кожен п’ятий з тих, у кого житло досі в зоні окупації, не знають в якому воно стані.

• У третині пошкоджених будинків уже почались роботи по відновленню: 4% почали капітальний ремонт, 27% - частковий. Попри це, 66% ще не почали ніяких робіт. Серед тих, хто втратив житло, 18% вже подали заяву про пошкодження в Дію, 16% - у правоохоронні органи, 15% - у інші державні інституції, 67% - поки не подавали нікуди заяви. 39% постраждалих вважають, що їх будинки потрібно відновлювати якомога швидше, 59% - навпаки, думають, що варто спочатку дочекатись закінчення війни. 

• Більшість тих (58%), хто втратив житло, планують залучати для відновлення в першу чергу свої власні кошти. 27% розраховують відновити будинок за державні кошти, 12% - за кошти міжнародних організацій, 9% - кошти волонтерів, по 7% - за кошти родичів чи благодійних фондів. Власники зруйнованого помешкання більше очікують на допомогу від держави, а власники частково пошкодженого житла планують справитись з власними ресурсами. Загалом ті, хто уже почав ремонт, переважно роблять його за власний рахунок. В цілому більшу активність щодо відновлення свого житла проявляють мешканці, які вже провернулись додому – більшість з них уже почали роботи по відбудові та подали заяву про пошкодження.

• Наразі серед тих, хто мав роботу до війни, працюють 61%: повноцінно – 36%, віддалено або частково – 19%, знайшли нову роботу – 6%. Натомість 37% втратили роботу і не працюють зараз. Найбільше тих, хто втратив роботу, серед мешканців сходу, жінок, найбідніших, а також внутрішньо переміщених осіб. За місяць показники працевлаштованості в цілому суттєво не змінились, однак у порівнянні з попередніми опитування помітні позитивні тенденції щодо повернення до роботи в центральних й західних областях.

• Основним джерелом доходів у більшості опитаних є заробітна плата (56%) і пенсія (31%). Доходи від приватного бізнесу мали 8%, ще стільки ж отримували соціальну допомогу. З початку війни лише у 2% опитаних рівень доходів збільшився, у 33% - не змінився. Натомість у двох третин опитаних спостерігається погіршення ситуації із доходами:  у 18% - незначно зменшився дохід, у 32% - значно зменшився, 14% втратили практично всі доходи. Найбільших фінансових втрат зазнали мешканці півдня і сходу та особи середнього віку. Половина зазначили, що у разі повної втрати доходів, їхніх заощаджень вистачить ще на місяць, 19% - до 2-х місяців, 12% - до 3-х місяців, ще стільки ж – до півроку і більше.

• Серед тих, у кого джерелом доходів до війни був бізнес, лише 12% зазначили, що він і надалі працює повноцінно. Майже половина вказала, що їхнє підприємство працює, але з меншими доходами. З іншого боку 12% планують закривати свій бізнес, у 28% він вже не працює. 30% отримувачів доходу від бізнесу мали найманих працівників. З них майже 40% роботодавців довелося звільняти найманих працівників, більше 20% - зменшувати заробітну плату.

• 35% опитаних доводилося тимчасово розділятися зі своєю сім’єю/партнером через війну: 12% - довелося, але вони вже возз’єдналися, 23% - поки живуть окремо. Найбільше таких серед мешканців зони бойових дій, молоді, більш забезпечених, тих, хто має родичів, які воюють. 52% зазначили, що не розділялися через війну зі своїми близькими.

• Більше половини опитаних зазначили про погіршення стану власного фізичного здоров’я, більше 60% - стану психічного здоров’я. Погіршення здоров’я спостерігається серед мешканців деокупованих, прифронтових, зон бойових дій, людей старшого віку, менш забезпечених, тим кому довелося розділитися із сім’єю, та тих, котрі втратили близьких на війні. 

• 47% зазначили, що мають близьких родичів, які служать на війні. Майже 20% повідомили, що мають серед близьких родичів таких, з якими втратили контакт і не знають, де вони зараз знаходяться. 5% - мають серед близьких загиблих через війну, 3% - таких, кого примусово депортували в росію або на окуповані території Сходу чи Криму. 7% опитаних зазначили, що особисто або їхні близькі родичі зазнали поранення, каліцтва через воєнні дії. 

• 95% не зверталися в правоохоронні органи за останні півроку з питань спричинених вторгненням росії.

• Більше 90% вважають, що росія має компенсувати економічні та інфраструктурні втрати України за час війни. При цьому вірять в це лише третина опитаних. Компенсацій від країн Європи та міжнародних організацій  очікують 14-15%, від США – 10%, від України – 9%. Вірять в можливість її реалізації від цих країн більше 70%.

• Найефективнішим механізмом за воєнні злочини росії вважають спеціальні суди за участі національних та іноземних суддів (63%) та міжнародні інституції (23%). Суди України як такий механізм бачать лише 5%. Третина опитаних готові особисто брати участь у судових позовах з метою вимагання компенсації за втрачене майно/здоров’я в судах України та міжнародних судах.

• Серед джерел інформації про війну в Україні найбільше довіряють ТВ-марафону (40%), розповідям очевидців, знайомих (35%), каналам в месенджерах (33%).

• Майже 40% вважають, що для відновлення інфраструктури та економіки України вистачить п’яти років. 25% вважають що на це потрібно до десяти років, 23% - більше десяти років.  4% вважає, що відбудова займе менше року.

• Більшість українців готові долучитися до відбудови країни: 42% готові особисто, 49% готові, але не мають можливості. Більше до відбудови готові долучитися мешканці Києва, респонденти віком від 18 до 50 років, чоловіки, більш забезпечені.

* Для цілей цього опитування використовуються декілька підходів до регіонального розподілу. У відповідях, де йдеться про оцінку шкоди застосовується нетиповий розподіл, з урахуванням інтенсивності бойових дій під час повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році. Зона бойових дій (частково або повністю окуповані області, в яких проходять активні воєнні дії) : Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська, Херсонська області. Прифронтові (області поблизу зони бойових дій, окремі території яких зазнають постійних обстрілів): Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська. Деокуповані (області, які були частково окупованими до квітня 2022 року): Київська, Сумська, Чернігівська. Захід та Центр (області, які зовсім, або майже не зазнали окупації): Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Черкаська. Київ виокремлено в окрему групу, через близькість до воєнних дій до квітня 2022 року та високий рівень внутрішньої міграції. 

У інших випадках застосовується більш традиційний розподіл на 5 макрорегіонів: Захід, Центр, Південь, Схід та м.Київ. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2.2%. Терміни проведення: 15-19 вересня 2022 р.

• За результатами загальнонаціонального опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 1-2 жовтня 2022 року, 86% опитаних підтримали б вступ України до Євросоюзу у разі проведення референдуму (проти – 3%, не проголосували б – 7%). Підтримка вступу до ЄС одностайна серед представників усіх макрорегіонів та вікових груп.

• Підтримка вступу до НАТО – найвища за історію спостережень: на референдумі цю ініціативу підтримали б 83%, проти – 4%, не проголосували б 9%. У червні 2022 підтримували вступ до Альянсу 76%. На відміну від вступу до ЄС вступ до НАТО дещо обережніше сприймається мешканцями сходу країни (69% - за вступ, 9% – проти, 17% – не прийшли б на голосування). Попри це у порівнянні із попереднім опитуванням динаміка у підтримці вступу до Альянсу серед мешканців цього макрорегіону дуже позитивна (у червні за – 55%, проти – 20%, не прийшли б голосувати – 22%).

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,2%. Терміни проведення: 1-2 жовтня 2022 р.

• Соціологічною групою «Рейтинг» в рамках Сімнадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни проведено комплексне дослідження різноманітних маркерів патріотизму українців. Напередодні Дня Незалежності респондентам ставилися питання щодо віри у перемогу, емоцій, які сьогодні відчувають громадяни стосовно країни та себе, оцінки становища нашої держави у світі, громадянської та мовної ідентичності, частоти споживання російського інформаційного контенту, ставлення до різноманітних етнічних груп. Окремо досліджувалася динаміка змін цінностей українського суспільства (за скороченою методикою Шварца (Schwartz Shalom H.)).

• Три чверті українців (74%) оцінюють напрям розвитку країни як правильний. Лише 13% вважають, що вона рухається у неправильному напрямку, стільки ж – не змогли відповісти. Після незначно падіння у травні, показники стабілізувались.

• Абсолютна більшість (93%) впевнені, що Україна зможе відбити напад росії. Близько 60% зазначили, що для перемоги у війні необхідний більш тривалий час: 20% вважають, що необхідно більше року, 40% - півроку-рік. Водночас, майже чверть оцінюють необхідний для перемоги час до кількох місяців. 

• Головна емоція, яку відчувають респонденти, думаючи про Україну – гордість (75%). Серед інших – сум (29%) та радість (26%). Близько 10% відчувають зацікавлення або страх. Думаючи про себе, емоції розділилися рівною мірою: гордість (34%), сум (31%), зацікавленість (29%), радість (23%). За останній рік вдвічі зросла гордість та радість за країну. На індивідуальному рівні також зросли показники гордості, водночас є приріст по суму і страху. При цьому страх і сум відносно себе більш виражені, ніж щодо країни. Аналогічно з гордістю. А от з зацікавленістю навпаки – щодо себе відчувають значно частіше, ніж щодо країни. Сум за країну відносно частіше відчувають мешканці півдня та жінки. Страх – жінки та бідніші категорії населення. На індивідуальному рівні страх частіше відчувають мешканці сходу, жінки та бідніші. Радість частіше відчувають молодші. 

• Якби сьогодні стояв вибір підтримати проголошення Незалежності України, то абсолютна більшість (86% однозначно і 11% скоріше) зробили б це. Порівняно з минулим роком цей показник зріс з 80 до 97%, порівняно з 2012 роком – з 62 до 97%. 

• За 7-бальною шкалою, де 7 – найвища сходинка, а 1 – найнижча, більшість опитаних оцінили положення України вище середнього – 4,6 балів, що в 1,5 рази перевищує минулорічний показник (3,0). 

• Майбутнє країни через 10 років оцінили в 6,4 балів з 7, що також значно перевищує замір минулого року (4,5). При цьому дві третини опитаних оцінили майбутні перспективи України на найвищому рівні.

• Більшість українців бачать свою країну у майбутньому вільною, незалежною і багатою.

• Так, респондентам було запропоновано назвати три слова (відкрите питання), якою вони бачать майбутню Україну. Першим словом найчастіше була «вільна». Також серед перших слів часто звучали «сильна», «квітуча», «процвітаюча», «мирна», «щаслива». Другою ознакою для характеристики майбутнього України опитані найчастіше вживали «незалежна». Третьою ознакою –  «багата». Також використовували такі характеристики як «європейська»,  «розвинута», «єдина». 

• Аналіз за віковими групами показав: якщо молодь частіше від інших вікових категорій бачить майбутню Україну як вільну, незалежну і сильну, середній вік - мирну, процвітаючу та успішну, а старші - багату, квітучу і щасливу. За статтю теж є різниці: чоловіки частіше бачать майбутню Україну вільною, незалежною, сильною, прогресивною, демократичною, європейською без корупції. Тоді як жінки, – багатою, квітучою, мирною, щасливою та непереможною. 

• Абсолютна більшість опитаних ідентифікує себе як громадян України (94%). Майже стільки ж – мешканцем свого регіону. Половина ідентифікують себе європейцями (близько 30% - ні). «Радянською людиною» ототожнюють себе майже 10%, натомість більше 80% - ні. 

• Щодо громадянської ідентичності то не фіксується відчутних відмінностей в регіональному та віковому розрізі. Окрім того, європейцями себе частіше вважає молодь, а «радянською людиною» – старші.

• Продовжує зростати кількість тих, хто частіше розмовляє українською вдома. Так, сьогодні 51% зазначили, що розмовляють вдома українською (у квітні 2022 – 48%), третина – двома мовами, 13% - російською. Більше половини мешканців півдня і сходу двомовні, близько чверті – російськомовні. Використання російською у побуті зменшилося приблизно вдвічі.

• 76% вказали українську мову як рідну, 19% - російську. При цьому 30% російськомовних вважають своєю рідною українську.

• 86% вважають, що українська мова повинна бути єдиною державною мовою. 10% підтримують статус російської, як офіційної в окремих регіонах, лише 3% за російську як другу державну мову в Україні. 

• Більше половини опитаних до війни постійно спілкувалися українською мовою, чверть – інколи, кожен п’ятий – рідко або ніколи. За останні півроку кількість тих, хто почав постійно спілкуватися українською, збільшилася до 64%. Інколи говорять українською 24%, рідко або ніколи – 12%. Частіше почали використовувати українську мешканці Півдня і Сходу, переселенці. 19% українців з початку війни перейшли на постійне або частіше використання української мови. Загалом з початку війни 41% російськомовних та двомовних почали частіше говорити українською, з них 24% - постійно, 17% - частіше.

• Спостерігається різке зниження рівня споживання російського інформаційного контенту серед українців. 

• Більше 40% опитаних взагалі перестали дивитися російські серіали, ще чверть не дивилися раніше і зараз не дивляться. Загалом майже 70% не дивились російські серіали протягом останніх півроку і ця цифра зросла втричі. Тільки 15% продовжують дивитись російські серіали як і раніше.

• Більше 40% опитаних взагалі перестали слухати російську музику, ще 18% не слухали раніше і зараз не слухають. Загалом майже 60% не слухали російську музику протягом останніх півроку і ця цифра зросла майже вп’ятеро. Тільки чверть продовжують слухати російську музику як і раніше.

• До початку повномасштабного вторгнення частіше за інших російські серіали дивилися старші опитані, жінки, мешканці сходу та півдня. Музику слухали молодь та представники середнього покоління, чоловіки. Сьогодні російські серіали дещо частіше інших дивляться представники середнього покоління та жінки. Натомість щодо музики, то значно вирізняються у частоті споживання представники молоді, середнього покоління та чоловіків (третина у цих категоріях надалі продовжують слухати музику російських виконавців).  

• Дослідження показало подальше погіршення ставлення українців до мешканців росії та Білорусі. 81% негативно ставляться до росіян (у квітні 2022 – 69%, у квітні 2021 – 41%), 14% – нейтрально, лише 3% – позитивно. До білорусів негативно ставляться 52% (у квітні 2022 – 33%, у квітні 2021 – 4%), нейтрально – 34%, позитивно – 10%. 

• До росіян, які проживають в Україні, ставлення переважно нейтральне (42%). Позитивно ставляться до них 22%, негативно – 29%. До російськомовних українців ставлення переважно позитивне (51%) або нейтральне (31%), негативне – лише 14%. Загалом внаслідок війни ставлення до російськомовних українців покращилось з 37% (квітень 2021) до 51% (серпень 2022), хоча за чотири останні місяці рівень позивного ставлення дещо знизився на користь нейтрального, при відсутності зростання негативу. 

• Продовжує погіршуватися ставлення до мешканців окупованого Криму та особливо до жителів т.зв «Л/ДНР». До мешканців окупованого Криму позитивно ставляться 22%, негативно – 23%, нейтрально – 45%. (у квітні позитивно ставилися 41%, негативно – 14%, нейтрально – 40%). До мешканців т.зв. ДНР/ЛНР позитивно ставляться лише 14%, негативно – 47%, нейтрально – 32% (у квітні 2022 – позитивно ставилися – 27%, негативно – 31%, нейтрально – 37%).

• Спостерігається певне «пом’якшення» у питанні оцінки необхідного часу на примирення з українців з росіянами. Якщо у квітні 2022 року (опитування робилося після звільнення Київщини від російських загарбників) дві третини говорили, що примирення неможливе, то у серпні таких респондентів близько половини. Третина вважають, що поновити стосунки вдасться через 20-30 років, 14% вважають, що це станеться за 10-15 років, і лише 5% – вважають це можливим за кілька років. Більш схильні до «примирення» у відносно ближчій часовій перспективі старші опитані, мешканці сходу та півдня, та російськомовні. 

• Ціннісна шкала українців в умовах війни зазнала незначних змін. Загалом спостерігається динаміка у бік цінностей самовизначення та відкритості до змін. Традиційно домінують універсалізм та доброта. На високому рівні залишилися конформність і на противагу їй самостійність. Також значимими є цінності безпеки і традиційності. Найменше, як і минулого року українці цінують багатство. За рік дещо зросли значення цінності традиційності, гедонізму, стимуляції та особливо самостійності. 

• Традиційно цінності самостійності, багатства та гедонізму притаманні більше молоді. На противагу їм у середній та особливо у старшій вікових групах більш схильні до консервативних цінностей (традиційності та конформізму). Натомість такі цінності як самостійність, універсалізм, доброта, безпека та досягнення притаманні представникам усіх вікових категорій. Якщо для чоловіків значно вищими є цінності стимуляції, досягнення та багатства (влади), то для жінок – безпеки, традиційності, конформізму, універсалізму і доброти.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів . Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 17-18 серпня 2022 р.