Новини та прес-релізи

Дослідження здійснено у співпраці із доктором соціологічних наук, заступником директора Інституту соціології НАН України Сергієм Дембіцьким. 

• За результатами дев’ятнадцятого загальнонаціонального опитування «Україна в умовах війни», проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», загалом на даному етапі українське суспільство характеризується майже однаковою кількістю осіб, які вважають, що у нашому суспільстві відсутні загальновизнані норми (аноміний стан), та осіб, які, навпаки, вважають, що такі норми існують (неаномійний стан). Кількість перших становить 46%, кількість других – 48%. Ще 6% опитаних належать до проміжної групи, про яку важко зробити висновок щодо їх ставлення до існування у суспільстві загальновизнаних норм.

• Впродовж усієї історії сучасної України у суспільстві домінував аномійний стан, який дуже повільно та непослідовно слабшав (з 82% у 1992 до 72% у 2021). Але після початку широкомасштабної війни росії проти України на початку 2022 року аномійні настрої істотно зменшилися та перестали бути визначальними, хоча й залишаються доволі поширеним.

• Ключовими індикаторами, які досі вказують на існування аномійних настроїв респондентів є невпевненість у майбутньому та відчуття руйнування того, у що вірили їх батьки. Ці спостереження цілком вкладаються в логіку того, що зараз відбувається в Україні. В той же час, абсолютна більшість респондентів чітко розуміє, що відбувається навколо них, а також впевнені у своїх оцінках того, що є зараз вірним, а що – ні. 

• У регіональному вимірі майже відсутні відмінності щодо аномійного стану серед опитаних. Але такі відмінності присутні серед жителів різних типів поселень, вікових груп та респондентів різної статі: 

1) чим більший розмір населеного пункту, тим менш розповсюдженим є відчуття аномії; 

2) аномійний стан стає більш поширеним зі збільшенням віку; 

3) відчуття аномії є слабшим серед чоловіків у порівнянні з жінкам

Довідка: Шкала аномії (Anomie Scale, McClosky & Schaar) дає можливість оцінити аномійну деморалізованість. Аномійна деморалізованість – це психологічна реакція людей на соціальну ситуацію, коли одна система норм і цінностей, яка об'єднує людей в спільність, зламана, а інша ще не сформована. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України

Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів . Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 20-21 листопада 2022 р.

• Згідно результатів опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», 93% зазначили, що погоджуються з твердженням, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом Українського народу. Лише 3% – заперечують це, вагалися з відповіддю – 4%. 

• За останні десять років відбулося зростання у півтори рази кількості респондентів, які погоджуються з тезою про те, що Голодомор 1932-33 років є геноцидом Українського народу (у порівнянні із минулим роком – зростання на 8 в.п.). Голодомор 1932-33 рр. визнають геноцидом абсолютна більшість мешканців як західних, центральних, так і південно-східних областей країни. Також не зафіксовано значимих відхилень у вікових розподілах у цьому питанні.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 20-21 листопада 2022 р.

• Соціологічною групою «Рейтинг» в рамках Вісімнадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни 8-9 жовтня 2022 року проведено комплексне дослідження загальної оцінки ситуації, сприйняття небезпеки ядерної загрози з боку росії, а також ставлення до іноземних країн та оцінки їх за індексом «союзника».

 • Результати опитування  підтвердили динаміку зростання кількості тих, хто вважає, що справи у країні рухаються у правильному напрямку. У цьому опитуванні зафіксовано рекордний показник за історію спостережень – 86% опитаних вважають, що справи в Україні розвиваються правильно. Лише 6% протилежної думки, 8% - не змогли оцінити. У всіх регіонах та серед всіх вікових груп домінує оцінка напрямку як правильного. 

• Дві третини українців не вірять, що росія може застосувати ядерну зброю проти України, ще більше респонденти не вірять у можливість ядерного удару по країнах учасниках НАТО (84%). У порівнянні із опитуванням у квітні ц.р. зросла впевненість у тому, що росія не нанесе ядерного удару по Україні та західних державах - членах Північноатлантичного Альянсу. 

• На думку українців найбільш дружніми до України є сьогодні  Польща, Литва, Великобританія, США та Канада. Також дружніми вважають Фінляндію, Швецію, Данію, Францію, Швейцарію, Німеччину, Японію. Близько половини опитаних вважають дружніми Туреччину та Казахстан, ще близько 40% вважають ці дві країни нейтральними щодо України. 

• Китай зараз для українців залишається переважно нейтральною країною. Угорщина натомість «перейшла» у стан «ворожих» – такою  її вважають 41%, нейтральною – 26%, дружньою – 21%. Білорусь (85%) та росія (97%) для українців – це абсолютно ворожі країни. За останні місяці покращилося ставлення українців до Канади, Польщі, Литви, Великобританії та США. Не змінилося – до Франції. Натомість зросло нейтральне ставлення до Туреччини. Також зберігається тенденція погіршення ставлення до Китаю (особливо у порівнянні з даними 2021 року). 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів . Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 8-9 жовтня 2022 р.

 В рамках вісімнадцятої хвилі проекту «Україна в умовах війни» Cоціологічною групою «Рейтинг» було проведене чергове дослідження психологічних маркерів: рівнів життєстійкості, психологічного виснаження та стратегії поведінки споживачів.   

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ГРОМАДЯН

• Дещо зросла кількість респондентів, які змушені були покинути місце постійного проживання з 24 лютого 2022 року. Ріст відбувається за рахунок зростання кількості внутрішньо переміщених осіб зі східних та південних регіонів.  

• 85% опитаних висловлюють намір повернутися додому: 21% – найближчим часом, 19% – хочуть повернутися, але ще почекають, 45% – повернуться, але після закінчення війни. Лише 6% зазначили, що вже не повернуться додому. У порівнянні із липнем ц.р. зросла кількість тих, хто планує повертатися негайно, та зменшилася тих, хто повернеться після війни, або ж взагалі не повернеться. 

• Продовжується поступове повернення громадян до місць роботи. Сьогодні 38% з тих, хто працював до війни, повернулися на свої робочі місця у звичному режимі, 18% – працюють дистанційно, 7% – знайшли нове місце праці. Попри це третина таких опитаних до цього часу не працює. Найбільше останніх серед наймолодших та найстарших опитаних, жінок, мешканців сходу. У цьому опитуванні вперше зафіксовано позитивні тенденції з поверненням на роботу серед мешканців півдня та сходу. Водночас слід мати на увазі, що регіональна ідентифікація відбувається за місцем проживання до 24 лютого 2022 року. 

РІВЕНЬ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ

• Українці на восьмому місяці війни надалі демонструють хороший рівень життєстійкості  (3.9 з 5). Складові цього показника: психологічна стійкість (3.9) та підтримка фізичного здоров’я (3.7) – не зазнали суттєвих змін, порівняно з червнем.  

• Відносно  високий показник психологічної стійкості забезпечується в першу чергу цікавістю до того, що відбувається навколо (4.5), планами на майбутнє (4.2), нормальним харчуванням (4.2), відсутністю жалю про минуле (4.1) та впевненістю у своїх рішеннях (4.0). 

• Найбільше сьогодні українці потерпають від втоми (лише 34% її не відчувають) та нестачі повноцінного сну (лише 47% мають повноцінний сон). Такі реакції організму є природніми для стресу і при цьому достатньо виснажливими. Попри це інші емоційні та моральні показники громадян у кращому стані.  

• З квітня спостерігається зниження показників нормального харчування, водночас зростають показники повноцінного сну. І це дозволяє тримати відносний баланс підтримки фізичного здоров’я. 

• Жінки мають нижчий рівень життєстійкості, ніж чоловіки. Відносно нижчий рівень життєстійкості фіксується у наймолодших та найстарших. Наявність роботи позитивно впливає на життєстійкість: ті, хто працює повноцінно або частково почуваються краще, ніж ті, хто не працюють, бо робота (зайнятість, колектив) та зарплата закривають базову потребу у безпеці та приналежності до спільноти. Також вищий рівень життєстійкості спостерігається серед тих, хто має родичів, які сьогодні воюють.  

• У регіональному розрізі у цьому дослідженні не спостерігається суттєвих відмінностей за інтегральним показником. Водночас, помітний суттєвий розрив між індексом фізичного здоров’я (відносно нижчий рівень) та психологічної стійкості (відносно вищий рівень) у мешканців півдня. 

• В усіх категоріях опитаних психологічна життєстійкість (3.9) є вищою за показники фізичного стану (3.7). Як і у попередньому дослідженні підтверджується гіпотеза про те, що війна фізично виснажила більше, а психологічна витривалість поки залишається відносно стійкою. 

• Динаміка індексу життєстійкості дещо покращилася. В українців, незважаючи на восьмий місяць війни, все ще вистачає фізичних та моральних сил жити у складних умовах, працювати, допомагати, воювати. 

РІВЕНЬ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВИСНАЖЕННЯ

• Динаміка дослідження емоційних станів за період з березня по жовтень 2022, показує, що зміни у повсякденній оцінці власного емоційного напруження надалі незначні. Пік напруження спостерігався на початку квітня 2022 року (3.5), у червні спостерігалося поступове зниження рівня стресового стану (3.3), у жовтні – фіксацію на тому ж рівні (3.3). 

• У спокійному та дуже спокійному стані знаходяться 24% українців. У напруженому та дуже напруженому – 40% - це відносно невисокий показник для воєнного часу. Напруженість зростає з віком, бо, вірогідно звужуються можливості подбати про себе, матеріальні та інші ресурси. Також вона частіше притаманна жінкам (вірогідно через вищу чутливість та необхідність піклуватися не лише про себе, а про дітей) та особам, які змінювали місце проживання, – необхідність адаптації до нового місця, ситуація невизначеності, зміна звичних умов життя значно підвищують стрес.  

• Індекс психологічного виснаження все ще є достатньо помірним (2.0). В динаміці від квітня до жовтня 2022 року він не змінився, окрім у показнику довіри до людей (знизилася). Побільшало тих, хто вважає, що людям не можна довіряти, та думає про те, що зі мною може статися щось погане. Останнє, вірогідно, пов’язане з новинами про руйнування та загиблих, та з усвідомленням, що мало залишилося тих, кого це хоча б це опосередковано не торкнулося.  

• Індекс психологічного виснаження і надалі утримується за рахунок відносно вищого рівня недовіри до інших (2,7)  та сумного настрою (2.6). Однак, українці не відчувають себе «мертвими» всередині (1.6) та все ще можуть покластися на себе (1.4). Також більшість не відчуває себе слабкими, а навколишній світ не сприймається ними ворожим та небезпечним. З квітня спостерігається зменшення показників «сумного» настрою, водночас є зростання недовіри до інших та зневіри в можливість покластися на себе.  

• Найбільше виснаженими почуваються респонденти наймолодшого та найстаршого віку, жінки, мешканці зі сходу та заходу  країни, ті, хто не працює або на пенсії, змінили своє місце проживання, а також ті, хто мають родичів на війні.  

• Моніторинг емоційних станів, рівня життєстійкості та психологічного виснаження з березня року по жовтень 2022 року показав, що в цілому українці змогли втримати та стабілізувати свій психологічний та емоційний стан, набути достатньої компетентності в подоланні стресових подій воєнного життя. Групами ризику залишаються молоді люди, старші за віком, жінки та ті, хто втратив роботу. 

СТРАТЕГІЇ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧІВ

• Найчастіше респонденти приймають рішення щодо купівлі продуктів та товарів, виходячи з відповідності ціни та якості (42%). По 29% керуються тим, що регулярно купують одні і ті ж товари (стратегія регулярного споживання), або через можливість купити їх дешевше (стратегія мінімізації витрат). 20% купують тому що покупка приносить задоволення (гедоністи), 13% – купують товари найкращої якості (перфекціоністи). Лише 4% зазначили, що купують товари імпульсивно (стратегія імпульсивного споживання), 2% – через те, що товар є новинкою (споживання новинок). Відповідність ціни та якості, регулярність покупки більш притаманні молодшому та середньому поколінню, які керуються раціональним підходом до витрат. Покупка через нижчу ціну – старшому, оскільки в них частіше нижчі доходи і вони змушені економити. Молодь також відносно частіше купує товари, тому ще це приносить задоволення або ж керуючись показником якості – це відповідає цінностям молодого покоління, які є більшими гедоністами та перфекціоністами. Регулярність та мотив «дешевизни» переважає у жінок, відповідність ціні та якості, особливо кращої – чоловікам. Отже, жінки мають більш раціональні стратегії, а чоловіки – емоційні, хоча зазвичай орієнтацію на емоції приписують жінкам, однак у жінок зазвичай і доходи нижчі, ніж у чоловіків. 

• Результати кластерного аналізу стратегії поведінки споживачів дозволили розділити споживачів на такі групи: гедоністи (38%), раціоналісти (24%), традиціоналісти (21%) та економні (19%). «Гедоністи» - обирають товари найкращої якості, купують те, що за ціною відповідає якості та приносить задоволення – переважають у категорії молоді, серед чоловіків та тих, хто працює (відповідно має вищі доходи). «Раціоналістів», які купують дешевше та коли є хороше співвідношення «ціна – якість», їх більше серед представників середнього покоління, чоловіків, тих, хто працює, а також пенсіонерів. «Традиціоналістів», які купують одні і ті самі товари у співвідношенні «ціна – якість», їх більше серед молоді та тих, хто працює. «Економних», які купують дешевше та одне і те саме – більше серед старших, жінок (їх більше серед найстаршої категорії) та безробітних і тих, хто на пенсії. В цілому, це хороші, адекватні стратегії розвинених суспільств з непоганими економічними показниками. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 8-9 жовтня 2022 р.

З питань коментування результатів цього дослідження просимо звертатися до директора дослідницької лабораторії «Рейтинг Лаб», доктора психологічних наук, 

професора Маріанни Ткалич. Тел.: +38 (050) 322-09-25 (WhatsApp, Signal), 

e-mail: tkalych@ratinggroup.ua

 • Соціологічна група «Рейтинг» в межах проекту «Народний ТОП» продовжила дослідження видатних українців усіх часів. За допомогою відкритого питання респонденти, не отримуючи жодних списків чи підказок, називали імена відомих особистостей, котрих вони вважають достойними цього рейтингу. 

• Лідером рейтингу «Народний ТОП» вчергове став Тарас Шевченко (63,9%). До першої п’ятірки найвидатніших українців також увійшли Володимир Зеленський (29,8%), Леся Українка (19,6%), Богдан Хмельницький (17,3%) та Степан Бандера (12,8%). Також в десятці «Народного ТОПу» Михайло Грушевський (11,6%), Iван Франко (10,1%), Iван Мазепа (8,8%), В’ячеслав Чорновіл (8,7%) та Валерій Залужний (7,7%).  

• До другої десятки увійшли Григорій Сковорода (6,7%), Василь Стус (3,4%), Володимир Великий (2,6%), Ярослав Мудрий (2,5%), Леонід Кравчук (2,5%), Іван Сірко (2,4%), Віталій Кличко (2,2%), Олександр Усик (2,2%), Андрій Шевченко (1,8%) та Петро Сагайдачний (1,8%).  

• В третій десятці: Роман Шухевич (1,7%), Леонід Кучма (1,5%), Тарас Бульба (1,5%), Іван Котляревський (1,4%), Ліна Костенко (1,3%), Ігор Сікорський (1,2%), Петро Порошенко (1,2%), Михайло Коцюбинський (1,1%), Микола Амосов (0,9%) та Павло Скоропадський (0,9%). 

• Всього респонденти вказали 148 імен. Разом з тим близько 8% опитаних не змогли назвати (згадати) жодного видатного українця. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 8-9 жовтня 2022 р.

Опитування проведено в рамках проєкту Громадської організації “Центр сприяння волонтерському руху “Волонтер.Орг”: “Оцінка шкоди, яка завдана військовими злочинами РФ в Україні”. 

Опитування та звіт  підготовлено у рамках проекту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю Громадської організації "Центр сприяння волонтерському руху “Волонтер.Орг" і не обов`язково відображає позицію Європейського Союзу. Експертна підтримка та консультації під час дослідження надавались представниками Коаліції «Україна. П’ята ранку». 

• Згідно результатів близько чверті опитаних зазначили, що були змушені змінити своє місце проживання в Україні за час повномасштабного вторгнення росії в Україну. Найбільше таких серед тих, хто проживав у зоні бойових дій  – 64%, а також у Києві – 42%. Третина тих, хто покидав домівки, вже повернулись. Також 9% серед переселенців планують повернутись найближчим часом, 15% - ще почекають. Водночас ще третина мають намір повернутися, але лише коли закінчиться війна. Не планують повертатись взагалі лише 6%. В деокуповані населені пункти повернулись вже половина з тих, хто виїжджав звідти під час війни. 

• 32% опитаних заявили, що зазнали матеріальних втрат внаслідок війни, 67% - не зазнали. Більше половини мешканців територій, де були, чи ще тривають бойові дії, зазнали втрат. Серед втрат найчастіше називали гроші – 36%, житло – 23%, побутову техніку – 14%. Ще 7% говорили, що втратили свійських тварин, 6% - автомобіль, 5% - виробництво, 4% - комерційну нерухомість. 

• Кожен десятий опитаний зазначив, що його житло або зруйноване (2%), або ж пошкоджене (8%). Ще 5% не знають в якому стані їхнє помешкання зараз. Для 85% ситуація з житлом не змінилась. Близько третини тих, чий дім знаходиться на деокупованій території або території бойових дій, зазначили, що їхнє житло пошкоджене. Також кожен п’ятий з тих, у кого житло досі в зоні окупації, не знають в якому воно стані.

• У третині пошкоджених будинків уже почались роботи по відновленню: 4% почали капітальний ремонт, 27% - частковий. Попри це, 66% ще не почали ніяких робіт. Серед тих, хто втратив житло, 18% вже подали заяву про пошкодження в Дію, 16% - у правоохоронні органи, 15% - у інші державні інституції, 67% - поки не подавали нікуди заяви. 39% постраждалих вважають, що їх будинки потрібно відновлювати якомога швидше, 59% - навпаки, думають, що варто спочатку дочекатись закінчення війни. 

• Більшість тих (58%), хто втратив житло, планують залучати для відновлення в першу чергу свої власні кошти. 27% розраховують відновити будинок за державні кошти, 12% - за кошти міжнародних організацій, 9% - кошти волонтерів, по 7% - за кошти родичів чи благодійних фондів. Власники зруйнованого помешкання більше очікують на допомогу від держави, а власники частково пошкодженого житла планують справитись з власними ресурсами. Загалом ті, хто уже почав ремонт, переважно роблять його за власний рахунок. В цілому більшу активність щодо відновлення свого житла проявляють мешканці, які вже провернулись додому – більшість з них уже почали роботи по відбудові та подали заяву про пошкодження.

• Наразі серед тих, хто мав роботу до війни, працюють 61%: повноцінно – 36%, віддалено або частково – 19%, знайшли нову роботу – 6%. Натомість 37% втратили роботу і не працюють зараз. Найбільше тих, хто втратив роботу, серед мешканців сходу, жінок, найбідніших, а також внутрішньо переміщених осіб. За місяць показники працевлаштованості в цілому суттєво не змінились, однак у порівнянні з попередніми опитування помітні позитивні тенденції щодо повернення до роботи в центральних й західних областях.

• Основним джерелом доходів у більшості опитаних є заробітна плата (56%) і пенсія (31%). Доходи від приватного бізнесу мали 8%, ще стільки ж отримували соціальну допомогу. З початку війни лише у 2% опитаних рівень доходів збільшився, у 33% - не змінився. Натомість у двох третин опитаних спостерігається погіршення ситуації із доходами:  у 18% - незначно зменшився дохід, у 32% - значно зменшився, 14% втратили практично всі доходи. Найбільших фінансових втрат зазнали мешканці півдня і сходу та особи середнього віку. Половина зазначили, що у разі повної втрати доходів, їхніх заощаджень вистачить ще на місяць, 19% - до 2-х місяців, 12% - до 3-х місяців, ще стільки ж – до півроку і більше.

• Серед тих, у кого джерелом доходів до війни був бізнес, лише 12% зазначили, що він і надалі працює повноцінно. Майже половина вказала, що їхнє підприємство працює, але з меншими доходами. З іншого боку 12% планують закривати свій бізнес, у 28% він вже не працює. 30% отримувачів доходу від бізнесу мали найманих працівників. З них майже 40% роботодавців довелося звільняти найманих працівників, більше 20% - зменшувати заробітну плату.

• 35% опитаних доводилося тимчасово розділятися зі своєю сім’єю/партнером через війну: 12% - довелося, але вони вже возз’єдналися, 23% - поки живуть окремо. Найбільше таких серед мешканців зони бойових дій, молоді, більш забезпечених, тих, хто має родичів, які воюють. 52% зазначили, що не розділялися через війну зі своїми близькими.

• Більше половини опитаних зазначили про погіршення стану власного фізичного здоров’я, більше 60% - стану психічного здоров’я. Погіршення здоров’я спостерігається серед мешканців деокупованих, прифронтових, зон бойових дій, людей старшого віку, менш забезпечених, тим кому довелося розділитися із сім’єю, та тих, котрі втратили близьких на війні. 

• 47% зазначили, що мають близьких родичів, які служать на війні. Майже 20% повідомили, що мають серед близьких родичів таких, з якими втратили контакт і не знають, де вони зараз знаходяться. 5% - мають серед близьких загиблих через війну, 3% - таких, кого примусово депортували в росію або на окуповані території Сходу чи Криму. 7% опитаних зазначили, що особисто або їхні близькі родичі зазнали поранення, каліцтва через воєнні дії. 

• 95% не зверталися в правоохоронні органи за останні півроку з питань спричинених вторгненням росії.

• Більше 90% вважають, що росія має компенсувати економічні та інфраструктурні втрати України за час війни. При цьому вірять в це лише третина опитаних. Компенсацій від країн Європи та міжнародних організацій  очікують 14-15%, від США – 10%, від України – 9%. Вірять в можливість її реалізації від цих країн більше 70%.

• Найефективнішим механізмом за воєнні злочини росії вважають спеціальні суди за участі національних та іноземних суддів (63%) та міжнародні інституції (23%). Суди України як такий механізм бачать лише 5%. Третина опитаних готові особисто брати участь у судових позовах з метою вимагання компенсації за втрачене майно/здоров’я в судах України та міжнародних судах.

• Серед джерел інформації про війну в Україні найбільше довіряють ТВ-марафону (40%), розповідям очевидців, знайомих (35%), каналам в месенджерах (33%).

• Майже 40% вважають, що для відновлення інфраструктури та економіки України вистачить п’яти років. 25% вважають що на це потрібно до десяти років, 23% - більше десяти років.  4% вважає, що відбудова займе менше року.

• Більшість українців готові долучитися до відбудови країни: 42% готові особисто, 49% готові, але не мають можливості. Більше до відбудови готові долучитися мешканці Києва, респонденти віком від 18 до 50 років, чоловіки, більш забезпечені.

* Для цілей цього опитування використовуються декілька підходів до регіонального розподілу. У відповідях, де йдеться про оцінку шкоди застосовується нетиповий розподіл, з урахуванням інтенсивності бойових дій під час повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році. Зона бойових дій (частково або повністю окуповані області, в яких проходять активні воєнні дії) : Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська, Херсонська області. Прифронтові (області поблизу зони бойових дій, окремі території яких зазнають постійних обстрілів): Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська. Деокуповані (області, які були частково окупованими до квітня 2022 року): Київська, Сумська, Чернігівська. Захід та Центр (області, які зовсім, або майже не зазнали окупації): Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Черкаська. Київ виокремлено в окрему групу, через близькість до воєнних дій до квітня 2022 року та високий рівень внутрішньої міграції. 

У інших випадках застосовується більш традиційний розподіл на 5 макрорегіонів: Захід, Центр, Південь, Схід та м.Київ. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2.2%. Терміни проведення: 15-19 вересня 2022 р.

• За результатами загальнонаціонального опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 1-2 жовтня 2022 року, 86% опитаних підтримали б вступ України до Євросоюзу у разі проведення референдуму (проти – 3%, не проголосували б – 7%). Підтримка вступу до ЄС одностайна серед представників усіх макрорегіонів та вікових груп.

• Підтримка вступу до НАТО – найвища за історію спостережень: на референдумі цю ініціативу підтримали б 83%, проти – 4%, не проголосували б 9%. У червні 2022 підтримували вступ до Альянсу 76%. На відміну від вступу до ЄС вступ до НАТО дещо обережніше сприймається мешканцями сходу країни (69% - за вступ, 9% – проти, 17% – не прийшли б на голосування). Попри це у порівнянні із попереднім опитуванням динаміка у підтримці вступу до Альянсу серед мешканців цього макрорегіону дуже позитивна (у червні за – 55%, проти – 20%, не прийшли б голосувати – 22%).

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,2%. Терміни проведення: 1-2 жовтня 2022 р.

• Соціологічною групою «Рейтинг» в рамках Сімнадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни проведено комплексне дослідження різноманітних маркерів патріотизму українців. Напередодні Дня Незалежності респондентам ставилися питання щодо віри у перемогу, емоцій, які сьогодні відчувають громадяни стосовно країни та себе, оцінки становища нашої держави у світі, громадянської та мовної ідентичності, частоти споживання російського інформаційного контенту, ставлення до різноманітних етнічних груп. Окремо досліджувалася динаміка змін цінностей українського суспільства (за скороченою методикою Шварца (Schwartz Shalom H.)).

• Три чверті українців (74%) оцінюють напрям розвитку країни як правильний. Лише 13% вважають, що вона рухається у неправильному напрямку, стільки ж – не змогли відповісти. Після незначно падіння у травні, показники стабілізувались.

• Абсолютна більшість (93%) впевнені, що Україна зможе відбити напад росії. Близько 60% зазначили, що для перемоги у війні необхідний більш тривалий час: 20% вважають, що необхідно більше року, 40% - півроку-рік. Водночас, майже чверть оцінюють необхідний для перемоги час до кількох місяців. 

• Головна емоція, яку відчувають респонденти, думаючи про Україну – гордість (75%). Серед інших – сум (29%) та радість (26%). Близько 10% відчувають зацікавлення або страх. Думаючи про себе, емоції розділилися рівною мірою: гордість (34%), сум (31%), зацікавленість (29%), радість (23%). За останній рік вдвічі зросла гордість та радість за країну. На індивідуальному рівні також зросли показники гордості, водночас є приріст по суму і страху. При цьому страх і сум відносно себе більш виражені, ніж щодо країни. Аналогічно з гордістю. А от з зацікавленістю навпаки – щодо себе відчувають значно частіше, ніж щодо країни. Сум за країну відносно частіше відчувають мешканці півдня та жінки. Страх – жінки та бідніші категорії населення. На індивідуальному рівні страх частіше відчувають мешканці сходу, жінки та бідніші. Радість частіше відчувають молодші. 

• Якби сьогодні стояв вибір підтримати проголошення Незалежності України, то абсолютна більшість (86% однозначно і 11% скоріше) зробили б це. Порівняно з минулим роком цей показник зріс з 80 до 97%, порівняно з 2012 роком – з 62 до 97%. 

• За 7-бальною шкалою, де 7 – найвища сходинка, а 1 – найнижча, більшість опитаних оцінили положення України вище середнього – 4,6 балів, що в 1,5 рази перевищує минулорічний показник (3,0). 

• Майбутнє країни через 10 років оцінили в 6,4 балів з 7, що також значно перевищує замір минулого року (4,5). При цьому дві третини опитаних оцінили майбутні перспективи України на найвищому рівні.

• Більшість українців бачать свою країну у майбутньому вільною, незалежною і багатою.

• Так, респондентам було запропоновано назвати три слова (відкрите питання), якою вони бачать майбутню Україну. Першим словом найчастіше була «вільна». Також серед перших слів часто звучали «сильна», «квітуча», «процвітаюча», «мирна», «щаслива». Другою ознакою для характеристики майбутнього України опитані найчастіше вживали «незалежна». Третьою ознакою –  «багата». Також використовували такі характеристики як «європейська»,  «розвинута», «єдина». 

• Аналіз за віковими групами показав: якщо молодь частіше від інших вікових категорій бачить майбутню Україну як вільну, незалежну і сильну, середній вік - мирну, процвітаючу та успішну, а старші - багату, квітучу і щасливу. За статтю теж є різниці: чоловіки частіше бачать майбутню Україну вільною, незалежною, сильною, прогресивною, демократичною, європейською без корупції. Тоді як жінки, – багатою, квітучою, мирною, щасливою та непереможною. 

• Абсолютна більшість опитаних ідентифікує себе як громадян України (94%). Майже стільки ж – мешканцем свого регіону. Половина ідентифікують себе європейцями (близько 30% - ні). «Радянською людиною» ототожнюють себе майже 10%, натомість більше 80% - ні. 

• Щодо громадянської ідентичності то не фіксується відчутних відмінностей в регіональному та віковому розрізі. Окрім того, європейцями себе частіше вважає молодь, а «радянською людиною» – старші.

• Продовжує зростати кількість тих, хто частіше розмовляє українською вдома. Так, сьогодні 51% зазначили, що розмовляють вдома українською (у квітні 2022 – 48%), третина – двома мовами, 13% - російською. Більше половини мешканців півдня і сходу двомовні, близько чверті – російськомовні. Використання російською у побуті зменшилося приблизно вдвічі.

• 76% вказали українську мову як рідну, 19% - російську. При цьому 30% російськомовних вважають своєю рідною українську.

• 86% вважають, що українська мова повинна бути єдиною державною мовою. 10% підтримують статус російської, як офіційної в окремих регіонах, лише 3% за російську як другу державну мову в Україні. 

• Більше половини опитаних до війни постійно спілкувалися українською мовою, чверть – інколи, кожен п’ятий – рідко або ніколи. За останні півроку кількість тих, хто почав постійно спілкуватися українською, збільшилася до 64%. Інколи говорять українською 24%, рідко або ніколи – 12%. Частіше почали використовувати українську мешканці Півдня і Сходу, переселенці. 19% українців з початку війни перейшли на постійне або частіше використання української мови. Загалом з початку війни 41% російськомовних та двомовних почали частіше говорити українською, з них 24% - постійно, 17% - частіше.

• Спостерігається різке зниження рівня споживання російського інформаційного контенту серед українців. 

• Більше 40% опитаних взагалі перестали дивитися російські серіали, ще чверть не дивилися раніше і зараз не дивляться. Загалом майже 70% не дивились російські серіали протягом останніх півроку і ця цифра зросла втричі. Тільки 15% продовжують дивитись російські серіали як і раніше.

• Більше 40% опитаних взагалі перестали слухати російську музику, ще 18% не слухали раніше і зараз не слухають. Загалом майже 60% не слухали російську музику протягом останніх півроку і ця цифра зросла майже вп’ятеро. Тільки чверть продовжують слухати російську музику як і раніше.

• До початку повномасштабного вторгнення частіше за інших російські серіали дивилися старші опитані, жінки, мешканці сходу та півдня. Музику слухали молодь та представники середнього покоління, чоловіки. Сьогодні російські серіали дещо частіше інших дивляться представники середнього покоління та жінки. Натомість щодо музики, то значно вирізняються у частоті споживання представники молоді, середнього покоління та чоловіків (третина у цих категоріях надалі продовжують слухати музику російських виконавців).  

• Дослідження показало подальше погіршення ставлення українців до мешканців росії та Білорусі. 81% негативно ставляться до росіян (у квітні 2022 – 69%, у квітні 2021 – 41%), 14% – нейтрально, лише 3% – позитивно. До білорусів негативно ставляться 52% (у квітні 2022 – 33%, у квітні 2021 – 4%), нейтрально – 34%, позитивно – 10%. 

• До росіян, які проживають в Україні, ставлення переважно нейтральне (42%). Позитивно ставляться до них 22%, негативно – 29%. До російськомовних українців ставлення переважно позитивне (51%) або нейтральне (31%), негативне – лише 14%. Загалом внаслідок війни ставлення до російськомовних українців покращилось з 37% (квітень 2021) до 51% (серпень 2022), хоча за чотири останні місяці рівень позивного ставлення дещо знизився на користь нейтрального, при відсутності зростання негативу. 

• Продовжує погіршуватися ставлення до мешканців окупованого Криму та особливо до жителів т.зв «Л/ДНР». До мешканців окупованого Криму позитивно ставляться 22%, негативно – 23%, нейтрально – 45%. (у квітні позитивно ставилися 41%, негативно – 14%, нейтрально – 40%). До мешканців т.зв. ДНР/ЛНР позитивно ставляться лише 14%, негативно – 47%, нейтрально – 32% (у квітні 2022 – позитивно ставилися – 27%, негативно – 31%, нейтрально – 37%).

• Спостерігається певне «пом’якшення» у питанні оцінки необхідного часу на примирення з українців з росіянами. Якщо у квітні 2022 року (опитування робилося після звільнення Київщини від російських загарбників) дві третини говорили, що примирення неможливе, то у серпні таких респондентів близько половини. Третина вважають, що поновити стосунки вдасться через 20-30 років, 14% вважають, що це станеться за 10-15 років, і лише 5% – вважають це можливим за кілька років. Більш схильні до «примирення» у відносно ближчій часовій перспективі старші опитані, мешканці сходу та півдня, та російськомовні. 

• Ціннісна шкала українців в умовах війни зазнала незначних змін. Загалом спостерігається динаміка у бік цінностей самовизначення та відкритості до змін. Традиційно домінують універсалізм та доброта. На високому рівні залишилися конформність і на противагу їй самостійність. Також значимими є цінності безпеки і традиційності. Найменше, як і минулого року українці цінують багатство. За рік дещо зросли значення цінності традиційності, гедонізму, стимуляції та особливо самостійності. 

• Традиційно цінності самостійності, багатства та гедонізму притаманні більше молоді. На противагу їм у середній та особливо у старшій вікових групах більш схильні до консервативних цінностей (традиційності та конформізму). Натомість такі цінності як самостійність, універсалізм, доброта, безпека та досягнення притаманні представникам усіх вікових категорій. Якщо для чоловіків значно вищими є цінності стимуляції, досягнення та багатства (влади), то для жінок – безпеки, традиційності, конформізму, універсалізму і доброти.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів . Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 17-18 серпня 2022 р.

Опитування проведено з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України. Профінансовано Соціологічною групою «Рейтинг»

• За результатами Шістнадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України  6-7 серпня  2022 року, більше 40% опитаних зазначили, що серед їхніх близьких та рідних є ті, хто брав участь у воєнних діях на території України, починаючи з 2014 року. Зокрема 54% мають серед близьких тих, хто воював чи воює на фронті, починаючи з 24 лютого 2022 року. 44% сказали, що серед їхніх близьких та рідних є ті, хто брав участь у війні на Сході України у 2014-2021 роках. 

• У термін «ветеран війни» респонденти вкладають різні категорії учасників воєнних дій: для третини це асоціація з ветеранами, які воюють у війні зараз, а для іншої третини – це в першу чергу ветерани Другої світової війни. Ще 14% асоціюють термін з ветеранами АТО (ООС) 2014-2021 року, лише 2% - з ветеранами Афганістану, і 12% - з іншими категоріями учасників бойових дій, 8% – не змогли відповісти. Цікаво, що для молоді «ветеран» частіше це учасник Другої світової війни, а для найстарших – той, хто воює сьогодні. Також частіше про ветеранів як про учасників Другої світової війни говорять мешканці сходу та півдня, тоді як респонденти з заходу та центру – частіше під цим терміном мають на увазі бійців, що воюють за Україну сьогодні. 

• Говорячи про ветеранів російсько-української війни респонденти в першу чергу відчувають вдячність (64%) та гордість (50%). Чверть відчуває сум коли зустрічає ветеранів, стільки ж відчувають радість. Про інші відчуття опитані згадували менш частіше: провину при зустрічі з ветераном відчувають 3%, сором і страх – по 2%, байдужість, гнів, неприязнь – всього по 1%. Частіше про сум щодо ветеранів говорять жінки, аніж чоловіки. Також дещо частіше відчуває сум ті, хто має близьких серед ветеранів АТО (ООС) 2014-2021 рр. Ті, хто мають знайомих, які воювали у 2014-2021 і продовжують далі воювати, - частіше за інших відчувають вдячність й гордість.

• Більше 90% довіряють військовим ЗСУ, ветеранам нинішньої війни та ветеранам АТО (ООС) 2014-2021 рр. Ветеранам Другої світової війни довірять 67%, 15% - не довіряють, 17% - не змогли відповісти. Ветеранам Афганістану довіряють 62%, не довіряють 19%, не змогли відповісти – 19%. Незалежно від регіону та віку більшість довіряють військовим ЗСУ, ветеранам нинішньої війни, ветеранам АТО. Ветеранам Другої світової війни найбільше довірять наймолодші, тоді як ветеранам Афганістану дещо більше довіряють старші. 

• Позитивною рисою ветеранів російсько-української війни найчастіше називають патріотизм – 75%. Також близько чверті зазначили, що ветеранам властива незалежність у прийнятті рішень, дисциплінованість, ще 13% - назвали працьовитість, 9% - законослухняність. 

• Щодо негативних рис, респондентам було складніше визначати їх щодо ветеранів. Так, 17% взагалі не змогли відповісти на це питання, 11% зазначили, що жодна з перелічених у шкалі якостей не притаманна цій категорії населення. Попри це, третина вважають, що ветеранам властива емоційна нестабільність, чверть – закритість, відлюдькуватість. Стосовно інших якостей (жорстокість, нездатність адаптуватись, схильність до насильства) їх обирали рідше - від 11% до 17%. 

• На думку опитаних, в першу чергу від громадян ветерани очікують підтримки (46%) і вдячності (36%). Про дружнє ставлення, вшанування, розуміння зазначили 20-21%, виконання зобов’язань – 15%. Найменше опитані вважають, що ветерани очікують співчуття – лише 5%.

• Половина опитаних вважають, що для ветеранів російсько-української війни ймовірною є проблема безробіття, трохи менше половини – вважають це малоймовірним. Частіше малоймовірними вважають такі  проблеми як конфлікти в родинах ветеранів та зловживання алкоголем чи наркотиками. Щодо ризиків самогубств та порушення законів переважна більшість (не менше двох третин) вважають це малоймовірним для ветеранів. Частіше про можливість згаданих проблем говорять мешканці сходу та чоловіки. Також більш гостро наявність усіх цих проблем відчувають близькі ветеранів АТО, які вже не воюють й адаптуються до життя, тоді як близькі тих, хто ще воює, – більш оптимістично дивляться на потенційні ризики, можливо поки що їх недооцінюючи.

• Рівень зарплати військових, які безпосередньо беруть участь у бойових діях, вважають оптимальним 40%, нижчим необхідного - 32%, вищим – 11%, не змогли оцінити – 17%. Стосовно зарплати військових, які служать в тилу, половина оцінили її як оптимальну, 15% - нижче необхідної – 15%, вище необхідної – 13%, не змогли оцінити – 22%.

• Абсолютна більшість (93%) вважає, що суспільство сьогодні поважає ветеранів, лише 3% мають протилежну думку.

• Майже 70% опитаних вважають, що держава виконує свої зобов’язання перед ветеранами російсько-української війни, 20% - не виконує. 

• Більше 90% підтримують ідею надання  пільг бізнесу, заснованого ветеранами російсько-української війни, лише 6% - проти цього.

• Найбільше пільг та гарантій від держави, на думку опитаних, повинні мати ветерани російсько-української війни (50%), особи з інвалідністю (34%) та багатодітні сім’ї (31%). Пільги для пенсіонерів та матерів/батьків одинаків підтримують по 17%, для малозабезпечених і внутрішньо-переселених осіб – по 12-13%, для чорнобильців – лише 1%. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 6-7 серпня 2022 р.

• Нове опитування громадської думки Міжнародного республіканського інституту (МРІ) в Україні, проведене Соціологічною групою «Рейтинг», свідчить про незмінно сильну впевненість громадян у перемозі над росією та підтримку президента Зеленського. Більшість українців не готові поступитися частиною території країни, а підтримка членства в НАТО різко зросла.  
• На запитання, чи вірять громадяни, що Україна переможе у війні, 98% респондентів відповіли ствердно. Що стосується президента Зеленського, то 91% українців схвалюють його діяльність. 
• В останні місяці зросла підтримка членства в НАТО. 72% українців підтримали б вступ до НАТО, якби референдум проводився сьогодні. Цей показник зріс на 13% у порівнянні з результатами в опитуванні, проведеному у квітні цього року.  
• Опитування також показало, що більшість українців не вірять, що вони поступляться якоюсь частиною території російським загарбникам. 64% стверджують, що після цієї війни Україна збереже всі території у межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року. Ще 14% кажуть, що Україна поверне собі території, які були під її контролем до нападу росії 24 лютого.  

Методологія:

Опитування Міжнародного республіканського інституту було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» по всій Україні (крім окупованих територій Криму, Донецької та Луганської областей) 27-28 червня 2022 року. Метод опитування – Computer Assisted Telephone Interviewing (CATI) – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера, на основі випадкової вибірки мобільних номерів. Всього було опитано n= 2,004 жителів України віком 18 років і старше. Вибірка не включає українців, які зараз не перебувають в Україні. Отримані дані опитування зважено за регіональним та віковим показниками з використанням даних Державної служби статистики України на 1 січня 2020 року.  Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95 не перевищує 2.0%. Коефіцієнт досяжності респондентів – 16%. Опитування було проведено за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).   

Дослідження здійснено у співпраці із доктором соціологічних наук, заступником директора Інституту соціології НАН України Сергієм Дембіцьким.

• Соціологічною групою «Рейтинг» в рамках п’ятнадцятого загальнонаціонального опитування «Україна в умовах війни» було проведене дослідження установок щодо цинізму в Україні. За результатами дослідження в узагальненому вигляді 55% опитаних повністю або переважно демонструють установки щодо цинізму в суспільстві, 29% - повністю або переважно демонструють невизначені установки щодо цього питання, 16% - навпаки демонструють повністю або переважно установки щодо відсутності цинізму.

• Майже за всіма індикаторами, що фіксують установки щодо цинізму, більшість респондентів дає схвальну відповідь. В цьому значенні найсильнішою (три чверті опитаних) є віра у здатність людей збрехати задля просування по службі. В той же час виключенням є твердження про чесність людей лише через те, що вони бояться викриття у брехні: у цьому випадку кількість незгодних із твердженням майже зрівнюється з кількістю згодних.

• Незважаючи на таку здебільшого негативну картину, вперше за роки дослідження спостерігаються позитивні зміни в оцінках розповсюдженості цинізму в українському суспільстві. Перш за все це знаходить вираження у тому, що кількість осіб, які повністю або переважно дотримаються установок про цинізм, зменшилася на 12 відсоткових пунктів (з 67% до 55%). На таку ж величину (з 17% до 29%) зросла кількість тих, хто вагається зі своєю позицією.

• Позитивна динаміка пояснюється тим, що знизилася кількість респондентів, які: 

• вірять у здатність більшості людей піти на нечесний вчинок заради вигоди;

• вірять в те, що більшість людей не люблять обтяжувати себе заради допомоги іншим.

• Майже в усіх соціально-демографічних групах від 49% до 61% говорять, що цинічні установки є повністю або переважно властивими українському суспільству. При цьому найсуттєвіші розбіжності фіксуються в контексті матеріального становища. Найбільше про цинізм суспільства говорять у групі бідних -  77%, тоді як у забезпеченій відповідна група зменшується до 47%. Також слід виокремити групу жінок у віці від 18 до 35 років, у якій найчастіше (22%) говорять про те, що цинізм не є притаманним українському суспільству.

Довідка: Шкала цинізму є додатковою шкалою Міннесотського Багатопрофільного Особистісного Опитувальника (MMPI). Індекс цинізму відтворює міру зневажливого ставлення до загальноприйнятих цінностей.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 23-24 липня 2022 р.

• За результатами П’ятнадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 23-24 липня 2022 року, 73% опитаних вважають, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку. 12% – протилежної думки, ще 15% – не змогли оцінити. Спостерігається поступове зменшення кількості тих, хто оцінює напрямок розвитку країни як правильний на користь тих, хто не визначився в оцінках. У всіх регіонах та серед всіх вікових груп продовжує домінувати оцінка напрямку як правильного. Відмінності у поглядах помітні за майновим розподілом: серед найбідніших вони дещо гірші (вважають напрям розвитку правильним – 63%).

• В оцінках змін економічного становища родини та країни за останні півроку помітне наростання песимізму. Попри це, говорячи про економіку країни у майбутньому, респонденти мають більше позитивних сподівань, аніж до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Так, сьогодні 86% говорять, що економічне становище України за останні півроку погіршилося (у січні ц.р. таких було 70%). Щодо особистої ситуації, то про погіршення говорять 74% (у січні – 52%). У той же час 25% сподіваються, що у наступні 12 місяців їхнє особисте економічне становище покращиться, чверть вважають, що воно не зміниться, третина – мають песимістичні погляди щодо цього. При цьому остання категорія зросла у порівнянні із дослідженням у квітні ц.р (з 27%). Натомість у оцінках майбутнього країни спостерігається зростання кількості оптимістичних оцінок: тих, хто вважає, що економіка покращиться у наступний рік сьогодні 34% (у квітні – 32%). Відповідно зменшилася кількість тих, хто очікує погіршення: з 42% до 37%. 

• Відносно кращі оцінки поточного стану власного економічного становища спостерігаються серед мешканців заходу країни, молодших респондентів, тих, хто  працює, та  більш забезпечених. Натомість в оцінках динаміки змін в економіці України за останні півроку не помітно особливих різниць в демографічних групах: повсюдно домінують негативні оцінки. Щодо оцінки майбутнього, то більше позитивних сподівань стосовно власного економічного становища спостерігається серед мешканців сходу, більш молодих та тих, хто зараз не працює. Щодо України – відносно більше оптимістичних сподівань серед мешканців заходу, півдня та сходу, наймолодшої та найстаршої вікових категорій та непрацюючих. 

• Спостерігається певна переоцінка власної фінансової стійкості у кризовий час серед більш заможних. З березня ц.р. зросла кількість тих, хто вважає, що мають достатньо фінансових запасів: їх вистачить більше ніж на півроку. Останніх найбільше серед найзаможніших та підприємців. Натомість не змінилася кількість тих, хто вважає, що заощаджень вистачить лише на місяць (близько 40%). Таких найбільше серед непрацюючих, пенсіонерів, тих, хто має найману роботу у приватному, чи державному секторі. 

• За оцінками опитування в Україні надалі близько 20% тих, хто змінив своє місце проживання після 24 лютого 2022 року. Найбільше їх серед мешканців сходу (58%). Лише 10% не мають наміру повертатися у рідні домівки (у квітні – 3%, у червні – 8%). 16% зазначили, що повернуться найближчим часом, 18% – повернуться, але ще трохи почекають. 50% зазначили, що мають намір повернутися, але лише за умови закінчення війни і їх кількість поступово зростає. 

• Сповільнилася динаміка показників повернення на робочі місця, яка спостерігалася останні три місяці. Сьогодні серед тих, хто мав роботу до війни наразі працюють 59%: повноцінно – 34%, віддалено або частково – 19%, знайшли нову роботу – 6%. Натомість зросла кількість тих, хто роботу все ж таки втратив (з 35% у червні до 39% у липні). Найбільше останніх серед мешканців сходу, жінок, найбідніших, тих, хто працює в приватному секторі або має власну справу, а також внутрішньо переміщених осіб. 

• У динаміці по регіонах спостерігається подальше зростання кількості безробітних серед мешканців сходу (у червні – 53%, у липні – 57%). Також помітно певне зростання кількості тих, хто втратив роботу і серед мешканців центральних та західних областей (у центрі – 37, на заході – 32%). 

• Половина працюючих зазнали зниження зарплати від 10% і більше відсотків. У 43% зарплата не змінилась, в 9% - зросла. Найбільше тих, хто відчув зниження доходів серед тих, хто працює зараз віддалено або частково та підприємців. Тоді як серед державних службовців відносна більшість зберегла попередню зарплатню.

• Відносна більшість (57%) готова продовжувати працювати навіть у разі зменшення заробітної плати, 40% – займають більш активну позицію (шукатимуть нову роботу). Останніх більше серед молоді, тих, хто працює в приватному секторі, або сам на себе. 

• Серед працюючих домінує впевненість у збереженні свого робочого місця у наступні півроку (переконані у цьому – 83%). Не впевнені – 11%. Найбільше останніх серед тих, чия зарплата зменшилася більше ніж на 50%. 

• Майже 40% працюючих переконані, що змогли б швидко знайти роботу у випадку її втрати. 57% – не мають такої впевненості, найчастіше це старші опитані, жінки, працівники державного сектору. 

• Серед тих, хто втратив роботу на час війни, лише третина активно її зараз шукає. Ще 23% думають над цим, і 41% - займають вичікувальну позицію. Менш мотивовані ніж інші на пошук нової роботи старші опитані, держслужбовці, та ті, хто мають заощадження.  

• Серед тих, хто шукає зараз роботу - більшість готова змінювати і місце роботи, і сферу діяльності. Натомість переїжджати в інший регіон, чи країну для роботи вони скоріше не готові. Загалом більше відкриті до змін переселенці, працюючі в приватному секторі,  а також, ті, хто зазнав зменшення зарплати. 

• Домінуючим критерієм у виборі бажаної роботи сьогодні є зарплата (70%). Зарплата уособлює фінансову безпеку і дозволяє задовольняти базові потреби особистості – цей рівень потреб є природньо найважливішим під час війни. Також відносно важливим для респондентів є графік та безпечність місця роботи (23-24%), що теж закриває базовий рівень потреб. Соціальні гарантії важливі для 17%, взаємини в колективі – 16%, можливість працювати дистанційно – для 10%. Такі критерії як кар’єра, престижність та соціальний статус під час війни на найнижчий сходинках критеріїв у виборів нового місця праці (3-7%), оскільки такі рівні потреб не є актуальними для більшості під час війни через кількість загроз та ризиків для життя. Безпека (фізична та матеріальна) набагато важливіша за кар’єру та статус. 

• Відносно краще респонденти оцінили можливості досягти успіху (47%), відсутність таких можливостей вказали лише 26% опитаних. Близько третини високо оцінили можливість знайти роботу і мати стабільний дохід (стільки ж – їхню відсутність). Можливість знайти роботу переважно оцінюють посередньо. Близько 30% вважають, що є можливості зробити кар’єру або зайнятися підприємництвом (35-37% низько оцінили ці можливості).  За останні три з половиною роки зросла оцінка можливостей зайнятися підприємництвом та досягти успіху. 

• Найкраще рівень всіх можливостей оцінюють мешканці заходу і сходу, чоловіки, молодь, люди з вищим рівнем доходів, а також ті, хто повноцінно працює чи займається підприємництвом. Також, чим активніша позиція у стратегії збільшення своїх доходів, тим краще оцінюють свої можливості респонденти. 

• Майже удвічі зросла кількість бажаючих розпочати власний бізнес: сьогодні 45% хотіли б зайнятися підприємництвом, 9% вже мають власну справу, 46% не мають такого бажання. Мешканці заходу, молодь, більш забезпечені, чоловіки, зайняті у приватному секторі і мотивовані на успіх більшою мірою виявляють бажання зайнятися власною справою.

• Дослідження поведінкових моделей економічної поведінки показало, що у випадку різкого скорочення доходів 62% будуть шукати додаткові джерела заробітку, 35% - скорочувати свої витрати. 53% хочуть жити не гірше інших, 42% - хочуть жити краще, ніж інші. Половина опитаних вважають, що можуть впливати на збільшення власних доходів, стільки ж – мають протилежну думку. Отже, більшість українців продовжують демонструвати активну життєву позицію щодо свого матеріального становища та можливостей професійної реалізації у бізнесі.

• За рік кількість тих, хто зазначив, що може впливати на свої доходи зменшилася з 60% до 50%.  Війна та актуальна соціо-економічна ситуація є об’єктивними обставинами, які вірогідно зменшують відчуття суб’єктності впливу на доходи. Загалом активнішу стратегію щодо своїх фінансових можливостей має молодь, більш забезпечені та чоловіки, вірогідно через наявність відповідних ресурсів та традиційну цінність цих категорій на ринку праці та у бізнесі.

• Щодо зовнішньої міграції, 28% хотіли б особисто працювати / отримати роботу за кордоном (70% - ні). 9% хотіли б поїхати за кордон на постійне місце проживання (90% - ні). Кількість тих, хто хотів би поїхати за кордон на постійне місце проживання критично зменшилася з 27% до 9% за два останні роки. Це в тому числі пов’язано з тим, що велика кількість знаходяться за кордоном у вимушеній імміграції. Бажання працювати чи жити за кордоном більше притаманне мешканцям сходу, молоді та чоловікам. 

• Будівництво (60%) та військова промисловість (42%) – галузі, які на думку опитаних отримають найбільший розвиток після війни. Будівництво спрямовано на відновлення зруйнованої війною інфраструктури та нові архітектурні проекти, друге – підтримка та зміцнення обороноздатності країни, яке буде мати високу підтримку та буде актуальним довгий період після війни. Щодо інших сфер оцінки наступні: розвиток сільського господарства бачать 34%, медицини – 26%. Важка промисловість і металургія – 18%, ІТ-сфера – 16%, освіта і наука – 13%. Транспорт та перевезення – 7%, торгівля, культура, туризм, легка промисловість – по 5-6%.

• Більшість українців надалі доволі оптимістично налаштовані щодо відбудови країни після війни – 43% вважають, що вистачить п’яти років. 28% вважають що на це потрібно до десяти років. Збільшилася кількість тих, хто бачить перспективу відбудову у довгому періоді – більше десяти років (з 10% до 21%) та зменшилася кількість тих, хто вважав, що відбудова займе менше року (з 13% до 5%).

• У півтори рази зменшилася кількість тих, хто готовий особисто долучитися до відбудови країни – з 61% до 45%. 46% зазначили, що хотіли, але не мають можливості. Більше до відбудови готові долучитися мешканці сходу, респонденти віком від 18 до 50 років, чоловіки, більш забезпечені та ті, хто змінив місце проживання.  

• Майже 90% опитаних надалі вважають, що компенсувати економічні та інфраструктурні втрати України внаслідок війни повинна росія. Окрім цього, 21%  українців вважає, що до цього мають долучитися країни Європи, 18% - міжнародні організації, 11% – США. Зросла кількість тих, хто вважає, що долучитися повинна і Україна – з 10% до 15%.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 23-24 липня 2022 р.

 В рамках чотирнадцятої хвилі проекту «Україна в умовах війни» Cоціологічною групою «Рейтинг» було проведене чергове дослідження психологічних маркерів: рівнів життєстійкості, психологічного виснаження та прийнятність розваг під час війни.   

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ГРОМАДЯН

• Практично незмінною залишається кількість респондентів, які змушені були покинути місце постійного проживання з 24 лютого 2022 року. На відміну від попередніх замірів, зростає кількість внутрішньо переміщених осіб зі східних та південних регіонів, зменшується – з центральних. 

• 87% опитаних висловлюють намір повернутися додому: 15% – найближчим часом, 24% – хочуть повернутися, але ще почекають, 48% – повернуться, але після закінчення війни. 8% зазначили, що вже не повернуться додому. У порівнянні із квітнем ц.р. зменшується кількість тих, хто планує повертатися негайно, зростає кількість тих, хто повернеться після війни, або ж взагалі не повернеться. 

• Продовжується поступове повернення громадян до місць роботи. Сьогодні 38% з тих, хто працював до війни, повернулися на свої робочі місця у звичному режимі, 18% – працюють дистанційно, 7% – знайшли нове місце праці. Попри це третина таких опитаних до цього часу не працюють. Найбільше останніх серед наймолодших та найстарших опитаних, жінок, мешканців сходу та півдня країни. У динаміці найкраща ситуація з поверненням на роботу – серед мешканців центру та заходу, найгірша – мешканців сходу. 

РІВЕНЬ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ

• Українці на четвертому місяці війни надалі демонструють хороший рівень життєстійкості  (3.8 з 5). Складові цього показника: психологічна стійкість (3.9) та підтримка фізичного здоров’я (3.7) – не зазнали суттєвих змін, хоча і дещо знизилися, порівняно з квітнем. 

• Відносно  високий показник психологічної стійкості забезпечується в першу чергу цікавістю до того, що відбувається навколо (4.4), нормальним харчуванням (4.2), планами на майбутнє (4.2), впевненістю у своїх рішеннях (4.0) та відсутністю жалю про минуле (4.0).

• Найбільше сьогодні українці потерпають від втоми (лише 36% її не відчувають) та нестачі повноцінного сну (лише 44% мають повноцінний сон). Такі реакції організму є природніми для стресу. Попри це інші емоційні та моральні показники громадян у кращому стані. 

• Жінки мають нижчий рівень життєстійкості, ніж чоловіки. З віком життєстійкість також знижується. Наявність роботи позитивно впливає на життєстійкість: ті, хто працює повноцінно або частково почуваються краще, ніж ті, хто не працюють.

• Чим більше людина вважає, що треба жити повноцінним життям, тим вищий рівень життєстійкості. Вищий рівень життєстійкості мають ті, хто має родичів, які сьогодні воюють. Можливо, це пояснюється підвищеним відчуттям відповідальності та переживань за близьких, які знаходяться в потенційній небезпеці. 

• У регіональному розрізі, найгірша ситуація із життєстійкістю у мешканців сходу країни, де сьогодні основна лінія фронту, найбільше руйнувань та смертей.

• В усіх категоріях опитаних психологічна життєстійкість (3.9) є вищою за показники фізичного стану (3.7). Війна фізично виснажила більше, а психологічна витривалість поки краща.

• Динаміка індексу життєстійкості дещо погіршилася за останні 2 місяці.  Динаміка індексу життєстійкості дещо погіршилася з квітня (з 3.9 до 3.8). Однак, в українців все ще вистачає фізичних та моральних сил жити під час війни, працювати, допомагати, воювати. Сприятливим у цьому є літній період: довжина дня та сонячна активність зазвичай позитивно впливають на настрій та самопочуття. Найбільше негативних змін відбулося із цікавістю до життя навколо та харчуванням, проблемами з планами на майбутнє, шкодуванням про минуле. 

РІВЕНЬ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВИСНАЖЕННЯ

• Динаміка дослідження емоційних станів за період з березня 2020 по червень 2022, показує, що зміни у повсякденній оцінці власного емоційного напруження незначні. Пік напруження спостерігався на початку квітня 2022 року (3.5). Але на червень 2022 року спостерігається поступове повернення до показників «мирного» часу (2.9). Вірогідно це є емоційною адаптацією до війни, яка може бути пов'язана як з резервами психіки людини, так і з зовнішніми обставинами, які для більшості громадян відносно стабілізувалися або хоча б стали зрозумілими і визначеними.

• У спокійному та дуже спокійному стані знаходяться 24% українців. У напруженому та дуже напруженому – 39%. Напруженість зростає з віком. Також вона частіше притаманна жінкам (вірогідно через вищу чутливість та необхідність піклуватися не лише про себе, а про дітей) та особам, які вважають, що під час війни треба себе обмежувати, – така вимога значно підвищує стрес. 

• Індекс психологічного виснаження все ще є достатньо помірним (2.0). В динаміці від квітня до червня 2022 року він не змінився, окрім у показнику довіри до людей (знизилася). Побільшало тих, хто вважає, що людям не можна довіряти, та думає про те, що зі мною може статися щось погане. Останнє пов’язане з новинами про руйнування та загиблих, та з усвідомленням, що мало залишилося тих, кого це хоча б це опосередковано не торкнулося. 

• Індекс психологічного виснаження в основному «забезпечений» сумним настроєм (2.7) та недовірою до людей (2.6). Однак, українці все ще можуть покластися на себе (1.6) та не відчувають себе «мертвими» всередині (1.4).

• Найбільше виснаженими почуваються жінки, мешканці зі сходу країни, ті, хто не працює або на пенсії, змінили своє місце проживання, а також ті, хто схильні до самообмежень. 

ТИПИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ДО ВІЙНИ

• Результати аналізу дозволили виокремити дві групи населення за рівнем адаптації до умов війни. «Адаптовані»: мають високу життєстійкість, вони не обмежують себе в задоволеннях, мають низьке емоційне напруження та психологічне виснаження, використовують більш адаптивні стратегії для подолання стресових станів. «Не адаптовані»: переживають значне емоційне напруження, схильні себе обмежувати в розвагах та задоволеннях, мають психологічне виснаження та низьку життєстійкість. Стратегії подолання стресу тут не є малоефективними і часто призводять до пригнічення психологічного стану і виснаження. 

ЖИТТЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ 

• Війна викликає велику кількість почуттів та думок, які часто є протилежними та суперечливими, багато чого більше не має відтінків, а стає чорно-білим, набуває однозначності та категоричності. Людина стикається з високим рівнем стресу, переживає «провину вцілілого», «травму свідка» та інші стани, які пов’язані із війною. Одним з наслідків таких станів є зміна звичної поведінки та пріоритетів. Зростає самозвинувачення, обмеження себе у задоволеннях, можливості радіти життю або навіть вести звичайне «мирне життя».

• Сьогодні 59% вважають за необхідне суттєво обмежувати себе у розвагах і покупках, 36% натомість вважають, що потрібно намагатися жити повноцінним життям. 

• Молодь до 35 років менш схильна до самообмежень (лише 46% це підтримують). Також менше обмежують себе люди, які повноцінно (55%) або частково працюють (58%), вірогідно вважаючи, що їх фронт – економічний (сплата податків, допомога армії). 

• На загал, суттєвих гендерних відмінностей у самообмеженні не знайдено. Однак, молоді жінки до 35 років частіше схильні намагатися жити повноцінним життям (54%), на відміну від своїх однолітків-чоловіків (44%). Однією з важливих причин такої відмінності є соціальна прийнятність такої поведінки для жінок. У чоловіків під час війни, на думку більшості, – інші ролі.

• Найбільш прийнятним є ходити в спортзал (84%); відвідувати салони краси (67%), святкувати власний день народження (62%). Менш прийнятними є дозвілля на природі (смажити шашлики) – 42%, ходити в ресторани та кафе (37%) та купувати дорогі продукти, одяг (36%). Отже спорт,  як ознака здорового способу життя та підтримки себе в хорошій фізичній формі і догляд за собою є позитивною поведінкою, дозволеною під час війни. Інші позиції вірогідно вважаються надлишковими, такими, без яких можна обійтися. Особливо це стосується дорогих продуктів та одягу, які не є тим, що потрібно першочергово, тим більше на тлі того, що окуповані регіони або пошкоджені міста потерпають від нестачі елементарних продуктів, чистої води, ліків та ін.  і тому це викликає більше провини та вважається надлишком.

• Найбільше до заборон схильна старша вікова група (51+), особливо щодо купівлі дорогих продуктів, одягу та відвідувань ресторанів і кафе. Найменше вікові відмінності стосуються спорту та салонів краси. Отже, ті зразки поведінки, які викликають засудження та самообмеження, в основному представлені у старшій віковій групі. Найменше – у молоді до 35 років, які намагаються жити мирним життям та менше себе обмежувати.

• Жінки, на відміну від чоловіків, також менш прихильно ставляться до «поведінки мирного життя» за виключенням відвідувань салонів краси, де немає гендерних відмінностей. Вірогідно прихильність салонам краси жінками вважається не надлишком, а необхідністю, а чоловіки прихильно ставляться до салонів краси, бо це більше жіноче і тому дозволене жінкам, до яких у воєнний час інші вимоги, ніж до чоловіків. 

• Щодо макрорегіональних відмінностей: мешканці заходу частіше вважають неприйнятним святкування власного дня народження та купівлю дорогих продуктів та одягу.

• Ті, хто вважають, що треба себе обмежувати під час війни, набагато більше вважають неприйнятним різні активності, за виключенням відвідування спортзалу, ніж ті, хто вважають, що треба жити повноцінним життям.   

• Також дещо менше схильні себе обмежувати ті, хто мають родичів, які воюють. Можливо це пов’язано з тим, що вони менше відчувають провину, оскільки хтось з близьких вже «сплачує» за їх мирне життя. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,8%. Терміни проведення: 18-19 червня 2022 р.

• За результатами Тринадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 18-19 червня 2022 року, 75% опитаних вважають, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку. 13% – протилежної думки, ще 12% – не змогли оцінити. У всіх регіонах та серед всіх вікових груп продовжує домінувати оцінка напрямку як правильного.

• 93% опитаних впевнені у тому, що Україна зможе відбити напад росії. Високий показник впевненості спостерігається серед мешканців усіх макрорегіонів та представників різних вікових груп. 

• Попри високий рівень впевненості у перемозі, респонденти більш «тверезо» оцінюють терміни досягнення перемоги у війні. Сьогодні більшість (57%) вважають, що для перемоги потрібно не менше півроку, або ж і більше часу. У перемогу за кілька місяців вірять чверть опитаних, за кілька тижнів – близько 6%. Дещо більше тих, хто прагне перемоги у більш короткий термін, – серед старших. Водночас навіть у цій віковій групі половина опитаних бачить перспективу перемоги за півроку-рік. 

• Президент Польщі Дуда та прем’єр-міністр Британії Джонсон –  іноземні очільники, до яких спостерігається найвищий показник позитивного ставлення серед українців – понад 90% (74-76% повністю позитивно, ще 15-16% – скоріше позитивно). До президента США Байдена – позитивно ставляться 89%, президента Литви Наусєди – 73%, президента Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн – 71%, президента Туреччини Ердогана – 59%, президента Франції  Макрона – 58%, президента Румунії Йоганніса – 50% (не знають його – 30%), прем’єр-міністра Італії Драгі – 45% (не знають його – 25%), канцлера Німеччини Шольца – 41%. До прем’єр-міністра Угорщини Орбана переважає негативне ставлення – 53%. Позитивно ставляться до нього 20%, не знають його – 20%.  

• Абсолютна більшість респондентів негативно ставляться до очільників Білорусі (95%) та росії (98%). 

• За останні два місяці покращилося ставлення до канцлера Шольца, президента Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн,  погіршилося  – до президента Туреччини Ердогана та президента Франції Макрона. 

• 87% опитаних підтримали б вступ України до Євросоюзу у разі проведення референдуму (проти – 4%, не проголосували б – 8%). Підтримка вступу до ЄС одностайна серед представників усіх макрорегіонів та вікових груп. 

• 69% опитаних вірять у вступ до ЄС у перспективі 5 років (40% – протягом 1-2 років, 29% – до п’яти років). Ще 14% вірять, що Україна стане членом ЄС у наступні 5-10 років, 3% – за 10-20 років. Лише 7% не вірять, що Україна інтегрується до Європейського Союзу. 

• Зросла підтримка вступу до НАТО: на референдумі цю ініціативу підтримали б 76%, проти – 10%, не проголосували б 12%. У березні 2022 підтримували вступ до Альянсу 68%. На відміну від вступу до ЄС вступ до НАТО обережніше сприймається мешканцями сходу країни (55% - за вступ, 20% – проти, 22% не прийшли б на голосування).

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,8%. Терміни проведення: 18-19 червня 2022 р.

• Результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 13-23 травня у великих містах Львівщини серед постійних мешканців та переселенців, показали, що абсолютна більшість (близько 90%) жителів міст, як постійних, так і новоприбулих, відчувають надію, коли думають про ситуацію в Україні. 

• Більше 90% опитаних в обох категоріях опитаних повністю підтримують Збройні сили України, більше 75% – дії президента Зеленського (і ще 16-17% - скоріше підтримують). 

• Дії міського голови Львова Андрія Садового повністю підтримують – 26% постійних мешканців, скоріше підтримують – 39%. Дії голови обласної державної адміністрації Максима Козицького повністю підтримують 24%, скоріше підтримують – 35% (третина вагалися із відповіддю). 

• Постійні мешканці висловлюють високий рівень задоволеності окремими сферами життя міста. Відносно краще вони оцінюють дотримання громадського порядку та забезпечення продовольчими товарами. Дещо менш задоволені зміцненням оборони міста та забезпеченням ліками.

• Оцінюючи можливі воєнні загрози, постійні мешканці висловлюють дещо більше занепокоєння, аніж переселенці. Так найбільше як місцеві, так і переселенці бояться ракетних ударів по воєнних об’єктах (оцінюють як високу загрозу: місцеві – 46%, переселенці – 40%). Дещо менше бояться диверсій проти об’єктів інфраструктури та ракетних ударів по цивільних об’єктах (оцінюють як високу загрозу: місцеві та переселенці – по 24-26%). Диверсій проти цивільного населення частіше бояться місцеві мешканці (висока загроза – 16%, середня – 40%), ніж переселенці (висока – 15%, середня – 31%). Натомість захоплення населених пунктів більшістю опитаних в обох категоріях не оцінюються як високий та середній рівень загрози. 

• Абсолютна більшість (понад 80%) місцевих мешканців беруть участь у захисті країни. 49% – допомагають фінансово, 38% – займаються волонтерством, 13% – беруть участь в інформаційному спротиві, 9% – працюють в критичній інфраструктурі, по 3% – служать в територіальній обороні або в ЗСУ. 16% зазначили, що не мають змоги допомагати (відносно більше їх серед найстарших). 

• Дві третини опитаних переселенців Львівщини є жителями східних областей України, 19% – прибули з центральних регіонів, 18% – з південних. 62% - це жінки (половина з них мають дітей віком до 17 років). 38% – чоловіки. Середній вік переселенців – 43 роки. 46% постійно вдома спілкуються російською мовою, 34% – двома мовами (як українською, так і російською), 19% – тільки українською. 

• 38% опитаних переселенців головною причиною вибору Львівщини для тимчасового перебування, назвали наявність родичів або близьких друзів. 20% обрали Львівщину через інформацію про наявність вільних місць для тимчасового проживання, 18% – через рішення організації, відповідальної за поселення. Лише 7% зазначили, що поїхали на Львівщину через можливість отримати роботу. 18% – вказали іншу причину.

• Переселенці загалом краще оцінюють ставлення до себе місцевих жителів, аніж жителі міст Львівщини оцінюють своє ставлення до внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Так, 49% опитаних переселенців говорять, що ставлення місцевих до них дуже позитивне, ще 32% – скоріше позитивне. У свою чергу, 18% місцевих жителів зазначили, що цілком позитивно ставляться до біженців, 35% – скоріше позитивно, 34% – нейтрально. 11% місцевих зазначили, що ставляться до переселенців негативно. 

• 24% опитаних мешканців Львівщини зазначили, що вже прийняли особисто у себе біженців з інших регіонів країни. Ще 15% – готові прийняти. 57% – не висловили бажання прийняти переселенців. 

• Понад 90% біженців хотіли б завести знайомства та друзів серед місцевих жителів. З іншого боку знайти друзів серед переселенців не проти трохи більше половини (56%) місцевих (не мають такого бажання – 34%). 

• Попри те, що 80% тих, хто недавно приїхав на Львівщину, спілкуються у побуті двома мовами, або лише російською, більшість з них (67%) намагаються з місцевими спілкуватися виключно українською (серед російськомовних таких – 57%, двомовних – 64%). 

• 46% переселенців не бачать проблеми мовного непорозуміння з місцевими жителями. 41% вбачають у цьому незначну проблему, 12% – значну. Натомість серед місцевих 31% – не бачать у цьому жодної проблеми, 42% вважають цю проблемою незначною, 25% вважають, що це значна проблема. 

• 61% ВПО вважають, що не існує напруження у відносинах між переселенцями і місцевими жителями, 36% – іншої думки. Серед місцевих жителів про певне напруження говорять 52%, про його відсутність – 42%. 

• 39% опитаних мешканців міст Львівщини зазначили, що їм невідомі факти порушення соціальних норм та непристойної поведінки з боку біженців з інших регіонів України. 32% знають про такі випадки виключно з засобів масової інформації. 27% стикалися з подібними випадками особисто. 

• Як місцеві мешканці, так і переселенці, абсолютно згодні з тим, що міста, в котрих вони зараз знаходяться є комфортними для проживання. 

• Лише 14% опитаних біженців зазначили, що їм бракує продуктів харчування або одягу, 21% скаржаться на нестачу побутових товарів, 24% – на нестачу медикаментів. 69% опитаних біженців отримували соціальну та гуманітарну допомогу від людей, чи волонтерів.  54% – від держави, 48% – від благодійних організацій. У той же час 70% опитаних місцевих жителів зазначили, що особисто надавали допомогу переселенцям на місцях. 

• 79% постійних мешканців вважають, що місцева влада ефективно справляється з розміщення біженців з інших  регіонів України (35% – цілком ефективно, 44% – скоріше ефективно).

• 49% опитаних біженців проживають на даний час у центрі для біженців, 22% у помешканнях родичів, друзів або знайомих. 21% – орендують квартиру, 3% – проживають у помешканнях чужих для них осіб. Лише 2% живуть у готелях, чи хостелах. Серед тих, хто орендують житло, 54% вважають вартість оренди завищеною, 40% – прийнятною. 

• Лише 10% опитаних переселенців, котрі мають дітей шкільного віку, зазначили, що вони вже  навчаються у місцевих школах. 70% таких респондентів зазначили, що їхні діти продовжують навчання у своїх закладах. Діти 18% опитаних зараз не навчаються. 

• 26% переселенців хотіли б залишитися жити, або знайти роботу у містах Львівщини. Ще 30% – можливо б розглянули таку перспективу. 41% – не мають таких намірів. У свою чергу, 39% місцевих мешканців позитивно ставляться до того, що частина переселенців могла б залишитися у місті для проживання та роботи. 36% ставляться до цього нейтрально і 22% – негативно. 

• У той же час 84% опитаних місцевих жителів підтримують ініціативу перенесення підприємств, які постраждали від війни на територію Львівщини. 63% – за будівництво постійних помешкань у їхньому місті для внутрішньо переміщених осіб (проти загалом – 23%, найбільше у Львові – 27%)

• 18% опитаних переселенців планують повертатися додому найближчим часом, 34% – планують повертатися, але трохи пізніше. 36% – мають намір повернутися тільки після закінчення війни. Лише 8% не мають наміру повертатися взагалі.

• Лише 19% ВПО сьогодні працюють, 80% – не мають роботи. 39% тих, хто тимчасово безробітній, мають намір шукати роботу на Львівщині, 54% – такого наміру не мають. Відносно більше тих, хто має намір шукати роботу, спостерігається серед чоловіків, представників молодого та середнього віку, та тих, хто зупинився у Львові.  

• Більше 80% як місцевих мешканців, так і переселенців готові терпіти матеріальні труднощі заради перемоги над Росією скільки буде потрібно. 

• 75% опитаних місцевих жителів не розглядають можливості виїзду закордон у випадку загострення воєнної ситуації у регіоні. Серед переселенців таких – 54% (нагадаємо, що 62% переселенців – це жінки). 

Аудиторія: постіійні мешканці та тимчасові переселенці від 18 років і старші у містах Львів, Дрогобич, Самбір, Стрий, Червоноград. Вибірка серед постійних мешканців репрезентативна за віком, статтю. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів – мешканці міст області (Львів – 800, інші міста – 400). 800 респондентів – переселенці, розміщені у великих містах області (Львів – 400, інші міста – 400). Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження:  не більше 2,8% - опитування містян,  не більше 3,5% - опитування переселенців. Терміни проведення:  13-23 травня 2022 р.

• Думка населення щодо правильності напрямку, в якому йдуть справи в країні, майже не змінилася – абсолютна більшість (79%) дає схвальну відповідь. За цим питанням спостерігаються незначні відмінності в різних регіонах та вікових групах. Втім, кількість позитивних відповідей не опускається нижче трьох чвертей (74% на півдні та серед респондентів віком від 30 до 39 років).

• В період війни значно покращилися оцінки ефективності української держави. Якщо наприкінці 2021 року лише 5% вважало, що центральні органи влади справлялися майже зі всіма своїми обов’язками, то у травні 2022 їх кількість зросла до 54%. Симетрично зменшилася група тих, хто вважає, що органи влади майже не справляються зі своїми обов’язками — з 44% до 4%. Кількість респондентів з проміжною оцінкою (справляються частково) майже не змінилася. В регіональному розрізі дещо більш стриманими є оцінки мешканців Сходу. З точки зору вікових груп порівняно вищі оцінки характерні для молоді.

• Помірно покращилися оцінки співвідношення досягнень та невдач України за часи її незалежності. Якщо наприкінці 2021 року більше половини опитаних (53%) вважали, що починаючи з 1991 року і до сьогоднішнього дня переважали невдачі, то в травні 2022 року їх кількість зменшилися до 30%. В той же час, з 4% до 18% збільшилися кількість тих, хто зупинився на перевазі досягнень, а також з 34% до 44% зросла кількість тих, хто вважає, що невдачі й досягнення компенсували одне одного. Доволі цікавим є те, що найбільша кількість негативних оцінок характерна для мешканців центрального регіону, а найменша — для мешканців сходу. У віковому вимірі оцінки мають тенденцію дещо погіршуватися зі збільшенням віку респондентів.

• Незважаючи на війну у країні покращилися й оцінки умов життя для більшості населення України. Абсолютна більшість (59%) зараз вважають, що умови є загалом задовільними (проти 34% наприкінці 2021). Відчутно зменшилася й кількість тих, хто оцінює відповідні умови як загалом погані — з 53% до 28%. Очікувано, що серед мешканців півдня та сходу спостерігається дещо більша кількість опитаних, які називають умови життя поганими. За віковим поділом кращими оцінками виокремлюється молодь (18-29 років).

• Значні позитивні зміни відбулися з думками про майбутнє України. Відчутно зменшилася як кількість тих, хто вважає, що ситуація не буде змінюватися (з 38% до 13%), так й кількість тих, хто вважає, що ситуація буде погіршуватися (з 35% до 7%). При цьому значно зросла кількість оптимістів: з 13% до 76%. З точки зору регіонального та вікового поділу відповіді є доволі однорідними – всі регіони вірять у краще майбутнє України.

• Разом п’ять представлених на графіках індикаторів (ефективність держави, досягнення та невдачі, умови життя, соціальні очікування, задоволеність подіями) дозволяють побудувати узагальнений образ української держави (методика GSR-5), до якого схиляються респонденти. У листопаді 2021 року 35% опитаних схилявся до виразно негативного образу, ще 32% — до помірно негативного. Чверть (25%) демонстрували проміжний образ (не добре, але і не погано), й лише 8% — помірно або виразно позитивний. Станом на травень 2022 ситуація суттєво змінилися. Трохи більше половини говорять про виразно (5%) або помірно (46%) позитивний образ держави. Кількість респондентів, що схиляються до проміжного образу трохи підвищилася (30%). Відповідно, значно зменшилася кількість тих, хто дотримується помірно (15%) або виразно (3%) негативного образу.

• В регіональному розрізі образ держави є дещо більш стриманим серед мешканців сходу. Також незначне погіршення показників цього параметру відбувається зі збільшенням віку респондентів. Чоловіки та жінки відрізняються несуттєво. Відчутні розбіжності існують між електоратами різних партій. Найбільш позитивний образ є характерним для виборців політичних партій «Слуга народу» та «УДАР Віталія Кличка», найбільш негативний — для політичних партій «Батьківщина» та «Партія Разумкова». Але найгірший образ української держави є характерним для тих, хто не взагалі не збирається йти на вибори. Це єдина група, в якій помірно або виразно негативного образу держави дотримаються більше половини опитаних — 38% та 15% відповідно.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок.  Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,2%.  Терміни проведення: 18-19 травня 2022 р.

• Результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» в травні на замовлення громадської ініціативи «Український арсенал свободи», зафіксували значну різницю в оцінках ситуації в Україні та на місцевому рівні. Говорячи про Україну 73% опитаних зазначили, що ситуація в країну напружена, 22% – критична, і лише 4% – спокійна. Натомість оцінюючи ситуацію на місцях, спокійною її вважають 61%, напруженою – 34%, і критичною – лише 4%. Мешканці сходу та півдня бачать ситуацію більш напруженою, ніж респонденти центру та особливо заходу.  

• За останній чотири місяці значно зросла значимість для респондентів безпеки життя (52%) та захисту від терористичних і військових загроз (52%) – ці два фактори очолюють рейтинг важливих складових у сфері особистої безпеки. Соціальний захист важливий у цьому контексті для 20% опитаних, захист від корупції та контрабанди – для 18%, захист здоров’я – для 17%, захист прав людини – 13%, екологія – лише для 5%. 

• Серед ключових прав, гарантованих Конституцією України, найважливішим для респондентів сьогодні є право захищати своє життя (58%). Свобода слова найважливіша для 32%, право на особисту недоторканість – для 30%, право на працю – для 27%, право на соціальний захист – для 25%, право на власність для 21%. Право на пересування найважливіше для 14%, судовий захист – 13%, на освіту – 11%, на безпечне довкілля – 8%, свободу віросповідання – 7%, на підприємницьку діяльність – 6%. 

• Понад 90% опитаних згодні з тезою, що свобода є однією з головних цінностей для українців. 

• Половина опитаних вважають, що спроможні особисто захиститися у випадку виникнення раптової загрозі життю, здоров'ю чи майну до прибуття поліції. Інша половина – ні. Більш спроможними захиститися вважають себе чоловіки, молоді респонденти та ті, хто досконало володіють вогнепальною зброєю. 

• Опитані висловлюють більше занепокоєння за безпеку своїх близьких та рідних (91%), аніж за свою власну безпеку (63%). За власну безпеку більше хвилюються жінки, мешканці півдня і сходу, респонденти з місць, де були бойові дії, або ж окупація. 

• Наявність власної зброї або зброї у володінні когось з близьких чи рідних викликає більше відчуття захищеності (48%), ніж наявність поруч інших громадян з легальною вогнепальною зброєю (33%). 

• В умовах війни більш ніж удвічі зросла кількість тих, хто підтримує надання громадянам України права на володіння вогнепальною зброєю та боєприпасами. Сьогодні підтримують таку ініціативу 58%, не підтримують – 39%, таким чином вперше за історію дослідження цього питання кількість прихильників ідеї перевищила кількість противників (у 2018-2021 підтримували таку ідею близько чверті, не підтримували – більше 70%). Прихильників «озброєння» громадян більше серед мешканців центру країни, респондентів молодої та середньої вікової груп, чоловіків.

• Респонденти, що мають родичів, які сьогодні захищають країну на війні, більш лояльні до ідеї надання права громадян на володіння зброєю, ніж решта. 

• 61% вважають, що масове озброєння громадян України вогнепальною зброєю сприятиме зміцненню обороноздатності країни. 36% – протилежної думки. Більше цю тезу підтримують молодь, чоловіки та ті, хто мають бажання мати зброю. 

• 45% вважають, що створення юридичних умов для вільної купівлі вогнепальної зброї збільшить особисті свободи громадян, 40% – навпаки вважають, що свободи будуть ущемлені за таких умов. Останніх більше серед мешканців сходу, жінок та противників створення умов для вільної купівлі вогнепальної зброї. 

• Водночас 58% побоюються, що вільна купівлі вогнепальної зброї призведе до збільшення злочинності. Протилежної думки – 35%. Останніх більше серед мешканців центру, чоловіків та тих, хто хочуть стати власниками вогнепальної зброї. 

• Близько 80% респондентів не відчували необхідності володіти вогнепальною зброєю до початку вторгнення росії. Натомість сьогодні 44% хотіли б бути власниками вогнепальної зброї і боєприпасів до неї. В результаті, сьогодні третина з тих, хто не хотів мати зброю до війни – змінили думку на протилежну, а майже половина з них хочуть аби зброю мали члени родини.

• 60% чоловіків і 28% жінок хотіли б зараз бути власником вогнепальної зброї та боєприпасів до неї. При цьому, якщо загалом жінки скоріше проти особисто володіти зброєю, більшість жінок середнього та молодшого віку хотіли щоб зброєю володіли члени їх родини. 

• Серед тих, хто хоче мати зброю, більшість (70%) хотіли б мати одну одиницю зброї. 21% – дві, 9% – три і більше. Серед видів зброї надають перевагу пістолетам (57%) та трохи менше – автоматам (48%). Рушницю хотіли б мати 18%. 

• Маже 60% чоловіків і 30% жінок скористалися б правом покупки вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, якби у них була така фінансова та юридична можливість.  

• Водночас, 64% вважають, що існує значна загроза нелегального обігу зброї після закінчення війни. 31% вважають, що хоча така загроза існує, але вона незначна. 3% взагалі не бачать можливої загрози. 

• 17% опитаних (в т.ч. 31% чоловіків і 4% жінок) зазначили, що досконало вміють користуватися вогнепальною зброєю. 38% – в загальних рисах. 45% заявили, що не мають таких навиків. Серед тих, хто вміє користуватися вогнепальною зброєю лише в загальних рисах, дві третини хотіли б покращити свої навики. Серед тих, хто взагалі не вміє, таких – 37%.  Цікаво, що серед жінок молодого та середнього віку більше половини хотіли б навчитися володіти зброєю. 

• Більшість опитаних (72%) підтримують ідею запровадження в Україні обов’язкового навчання з володіння вогнепальною зброєю для цивільного населення. 26% – не підтримують. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,5%. Терміни проведення: 16 травня 2022 р. Опитування проведене на замовлення громадської ініціативи «Український арсенал свободи».

• Соціологічною групою «Рейтинг» в рамках Десятого загальнонаціонального опитування в умовах війни проведено комплексне дослідження ідеологічних маркерів українського суспільства. Напередодні 9 травня респондентам ставилися питання щодо радянського минулого, ролі та участі українського народу у Другій світовій війні, національно-визвольного руху, оцінки історичних постатей, відношення до заборони символів та демонтажу пам’ятників. Окремо вивчалося питання національної приналежності, мови та ставлення до різноманітних етнічних груп. 

• Повномасштабна агресія росії проти України відчутно вплинула на сприйняття ідеологічних питань, особливо пов’язаних зі «спільною» радянською історією. Результати багаторічних спостережень в Україні та росії підтверджували рух громадської думки у протилежних напрямках щодо історичного минулого. Прикладом цього є показник ностальгії за розпадом СРСР: у росії за останні десять років  він здебільшого  зростав (з 2010 року показник зріс з 55 до 63%), в Україні – знижувався (з 2010 року з 46% до 11% ). В результаті, на місце колись значимих та нав’язаних радянською пропагандою історичних постатей почали повертатися українські національні герої та символи. Таким чином станом на кінець квітня 2022 року в Україні зафіксовано найнижчий за історію спостережень показник ностальгії за розпадом СРСР (11%). Не жалкують за ним – абсолютна більшість – 87%. 

• Наприкінці лютого 2022 року, в результаті агресії росії, відбувся різкий перелом в ідеологічних поглядах українського суспільства щодо будь-яких маркерів пов’язаних із краъною агресором. Відбулася «декомунізація» та «дерусифікація» суспільної думки. Усе «радянське» часто тепер сприймається як російське, а відповідне – вороже. Головна причина – використання російською пропагандою у війні проти України радянських символів та спекуляцій на «спільному» історичному минулому. 

• Однією із ключових змін в історичній пам’яті – переоцінка ставлення до Дня Перемоги 9 Травня. Якщо до 2022 року це свято абсолютною більшістю (80%) дорослого населення сприймалося як таке, що має значимий особистий символізм, то у 2022 році для значної частини опитаних воно перейшло у розряд пережитків минулого (36%), або ж буденності (23%). 

• Крім того «переможний» символізм цього дня змінився на «меморіальний». З 2012 року фіксувалася поступова динаміка переосмислення цієї дати. Але війна з росією різко змінила погляди українців і сьогодні для 80% опитаних – це День пам’яті, і лише для 15% – День перемоги (у 2018 таких було 58%). 

• Попри зміну ставлення до символізму Дня Перемоги, українці високо (78%) оцінюють внесок українського народу у перемогу над фашизмом, а 67% переконані, що саме Україна внесла найбільший вклад в перемогу над Німеччиною у Другій світовій війні. Про росію такої думки 23%, Білорусь – 24%, інші країни СРСР – 21%. Щодо союзників: про найбільший вклад США говорять 30% українців, Великою Британії – 27%.  

• Відбулося зміщення акценту боротьби українського народу під час війни з прорадянського на проукраїнський. Якщо у 2008 році 74% опитаних вважали, що українські солдати та офіцери у складі радянської армії воювали за радянську батьківщину, 13% – за звільнення України і лише 3% – за звільнення Європи, то у 2022 році тих, хто вважає, що українці воювали за свою землю стало 44%, за радянську батьківщину – 39%, за звільнення Європи – 7%. Як і у 2008 році лише 3% вважають, що вони воювали за Сталіна.

• Цікаво, що оцінюючи сучасну україно-російську війну три чверті респондентів вважають, що українські солдати та офіцери захищають сьогодні як народ України, так і народи Європи, і лише 22% – що тільки народ України. 

• Українці позитивно ставляться до воїнів, які в різний час і у різних арміях захищали рідну землю від ворогів. Абсолютна більшість (96%) позитивно ставляться до воїнів сучасної української армії. Також у суспільстві домінує позитивне ставлення до воїнів радянської армії, які воювали з фашизмом (85%) та воїнів УПА (71%). І якщо в оцінках радянських воїнів, та воїнів УПА залишаються регіональні відмінності, то щодо сучасних воїнів української армії спостерігається повний регіональний чи віковий консенсус.

• Суттєво зросла підтримка визнання ОУН-УПА учасниками боротьби за державну Незалежність України: 81% підтримують, лише 10% – проти. З 2010 року показник підтримки зріс у 4 рази, з 2015 – вдвічі.

• Богдан Хмельницький та Михайло Грушевський – українські історичні постаті, котрі однозначно позитивно (понад 90%) сприймаються в суспільстві. За останні роки спостерігалася позитивна динаміка у ставленні до українських історичних постатей, навколо котрих ще десятиліття тому точилися гострі дискусії у суспільстві. Зокрема поступово покращувалося відношення до Івана Мазепи (у 2012 – 44%, у 2022 – 76%), Симона Петлюри (у 2012 – 26%, у 2022 – 49%) та Степана Бандери (у 2012 – 22%, у 2022 – 74%). Важливо, що позитивне ставлення до ідеолога українського націоналізму переважає сьогодні і в південно-східних регіонах, та серед тих, хто в побуті спілкується виключно російською мовою. 

• Натомість до радянських керівників ставлення в останнє десятиліття було переважно негативним, і особливо різко погіршало у 2022 році. За останні 5-8 років ставлення до Леніна погіршилося вдвічі, до Сталіна – втричі. Сьогодні лише 13% позитивно ставляться до В.Леніна та 7% – до Й.Сталіна. 

• Абсолютна більшість (89%) опитаних підтримують визнання дій російських військ в Україні геноцидом українського народу. 76% – за заборону використання символів Z та V, що використовуються на російській військовій техніці, 74% – за заборону «георгіївської» стрічки в Україні, характерно, що за 5 останніх рокі підтримка останньої ініціативи зросла з 45 до 74%. 

• Понад 65% підтримують перейменування вулиць в Україні, що містять російські, або ж радянські назви. 71% – за демонтаж пам’ятників, які пов’язані з росією. 62% – за заборону на радіо та телебаченні музичної продукції з росії. Водночас суперечливо сприймається ініціатива щодо вилучення зі шкільної програми творів російської літератури (підтримують – 35%, не підтримують – 30%, нейтрально ставляться – 31%). А щодо демонтажу пам’ятників, пов’язаних з історією Другої світової війни відносна більшість виступає проти (40%). Підтримують цю ініціативу – 19%, нейтрально ставляться до неї – 36%. 

• Диктатура (41%) та фашизм (37%) – основні характеристики, якими описують українці сучасний політичний режим в росії. Ще 10% характеризують російський режим як нацизм. 

• Сьогодні 92% опитаних вважають себе українцями за національністю. 5% – росіянами, 3% – відносять себе до інших етносів. Цікаво, що з 2008 по 2014 роки спостерігався сталий національний розподіл: біля 83% вважали себе українцями, біля 15% – росіянами. Після окупації Криму та частини Донбасу у 2014 кількість респондентів, котрі ідентифікували себе як росіяни зменшилася до 11%, а кількість українців зросла – до 87-88%. При цьому за останні вісім років кількість тих, хто вважав себе росіянами, поступово зменшувалася. 

• Дослідження ставлення до різноманітних етнічних та мовних груп, котрі проживають в Україні показали переважно позитивне, або ж позитивно-нейтральне ставлення респондентів до них. Найкраще українці ставляться до україномовних (95% – позитивно) та російськомовних (57% – позитивно, 30% – нейтрально, 13% – негативно) українців. Позитивне ставлення переважає також і щодо євреїв (60%) та угорців (49%), що проживають на території нашої держави. 

• Вже під час війни погіршилося ставлення до росіян, які проживають в Україні, мешканців окупованого Криму та мешканців т.зв. ДНР/ЛНР.

• До мешканців окупованого Криму позитивно ставляться 41%, негативно – 14%, нейтрально – 40%. До росіян, які проживають в Україні позитивно ставляться 30%, негативно – 27%, нейтрально – 39%. До мешканців т.зв. ДНР/ЛНР позитивно ставляться 27%, негативно – 31%, нейтрально – 37%. 

• До жителів Білорусі українців ставляться значно краще, ніж до жителів росії, хоча обидві категорії значно втратили в довірі за час війни. 

• До жителів Білорусі позитивно ставляться лише 22% (за рік показник погіршився втричі), негативно – 33%, нейтрально – 42%. Натомість до жителів росії переважає негативне ставлення – 69%. Позитивно ставляться до них 8% (за рік показник погіршився більш ніж втричі), нейтрально – 20%. 

• Таким чином, за останній рік змінилося ставлення з швидше позитивного на більш нейтральне до мешканців Білорусі, мешканців т.зв. ЛНР/ДНР та окупованого Криму. Натомість значно погіршилося ставлення до мешканців росії, натомість одночасно покращилося ставлення до російськомовних українців. 

• Мовна самоідентифікація та мова в побуті – дві різні площини. Можемо констатувати стале зменшення російськомовного сегменту українців: у 2012 таких респондентів було близько 40%, наприкінці 2021 – 26%, на початку війни – 18%, станом на кінець квітня – 15%. Натомість, «перетік» російськомовних відбувається у сегмент «двомовних» (з 15 до 33%). Кількість тих, хто постійно користується лише українською вдома зросла незначно з 44% до 51%.

• Українську рідною мовою вважають 80% опитаних, російську – 16%, іншу мову – 3%.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 27 квітня 2022 р.

 • За результатами Дев’ятого загальнонаціонального опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 26 квітня 2022 року, 80% опитаних вважають, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку. Лише 10% протилежної думки, ще 10% – не змогли оцінити. У всіх регіонах та серед всіх вікових груп продовжує домінувати оцінка напрямку як правильного.

• За останні 1,5 місяці покращилися оцінки міжнародної допомоги від наших західних партнерів. Зокрема, опитані помітили позитивну динаміку в наданні дипломатичної, гуманітарної та фінансової допомоги. Дипломатичну та гуманітарну допомогу вважають достатньою близько 60% (на початку березня – близько 50%). Фінансову підтримку достатньою вважають 46% (у березні – 39%). 

• Оцінки щодо надання озброєння практично не змінилися: достатніми їх вважають 29%, не достатніми – 65%. Погіршилися оцінки економічних санкцій проти Росії: достатніми їх вважають лише 20% (у березні – 33%). 

• Протягом останніх двох місяців значно покращилося ставлення українців до очільників Польщі, Великої Британії, США, Туреччини, Литви та Франції. Позитивно ставляться до президента Польщі Дуди – 92% опитаних, до прем’єр-міністра Британії Джонсона – 87%, президента США Байдена – 86%, президента Туреччини Ердогана – 76%, президента Литви Наусєди – 75%, президента Франції  Макрона – 75%. До президента Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн позитивно ставляться 66%. 

• Водночас, погіршилося ставлення до канцлера Німеччини Шольца: позитивно ставляться до нього 30%, негативно – 54% (у січні 2022 року – 23%). До президента Німеччини Штайнмаєра позитивно ставляться 26%, негативно – 44%. 

• Абсолютна більшість респондентів негативно ставляться до очільників Білорусі (96%) та росії (98%). 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 26 квітня 2022 р.

• За результатами Дев’ятого загальнонаціонального опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 26 квітня 2022 року, 20% дорослого населення зазначили, що їм довелося змінити місце проживання (цей показник сталий з середини березня) . Найбільше тих, хто змушений виїхати, у східних регіонах (58%) та серед молоді (33%). 

• З початку квітня дещо зменшилася кількість тих, хто планує повертатися додому найближчим часом (з 29% до 22%). Натомість побільшало тих, хто хотів би повернутися, але трохи пізніше (з 24% до 31%). Майже не змінилася кількість тих, хто має намір повернутися додому, але після завершення війни (43%). 

• Спостерігається поступове зростання кількості українців, які повертаються до роботи. Наразі серед тих, хто мав роботу до війни, продовжують працювати 59% (у березні таких було 46%). Зокрема, зросла кількість тих, хто працює у звичному режимі (з 23 до 32%). 24% працюють частково або віддалено, а 3% - почали працювати на новій роботі. Найбільше тих, хто зараз працює, серед мешканців західних та центральних областей (біля 60%). Серед мешканців півдня працюють 52%, сходу – близько 40%. Поступове відновлення зайнятості спостерігається у центрі, на півдні та сході. Натомість на заході з початку квітня ситуація стабілізувалася.

• Водночас, 39% з тих, хто мав роботу до війни, досі не мають роботи (у березні було 53%, на початку квітня – 41%). 

• Половина опитаних (54%), котрі втратили роботу на час війни вірять, що зможуть повернутися на попереднє місце праці. 40% – не вірять. Найбільше останніх – серед мешканців сіл, старших опитаних  та жінок. 

• Важливо, що дві третини респондентів, котрі втратили роботу внаслідок війни, готові змінити місце роботи. 58% респондентів не проти перекваліфікуватися на іншу професію, а 49% – готові працювати в іншому регіоні країни. Найбільше тих, хто готовий змінити свій фах та місце роботи серед мешканців східних регіонів. 

• 70% підтримують можливу мобілізації чоловіків призовного віку певних професій для відбудови країни замість служби в армії. Не підтримують – 6%. Частіше за таку ініціативу старші опитані, відносно менше підтримують – молодь.

• 55% чули про ініціативу «Сади перемоги» (28% – багато чули, 27% – щось чули). 45% нічого не знають про це. 82% позитивно ставляться до такої ідеї. 

• 56% зазначили, що мають земельну ділянку  і планують садити город цього року, ще 9% – не мають власної землі, але також планують садити у родичів, знайомих. Лише 8% зазначили, що мають город, але садити нічого не будуть. Ще чверть – не мають ділянки. Найбільше тих, хто садитиме городи, серед мешканців заходу та центру країни. Серед селян таких 83%, мешканців малих міст – 65%, обласних центрів – 50%. 

• 33% зазначили, що відвідували церкву на Великдень, 67% – не відвідували. Це вищий показник аніж в час першого карантину (квітень 2020), але нижчий ніж був до 2020 року. Найбільше тих, хто був у церкві на Великодні свята серед мешканців західних областей та сільського населення. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 26 квітня 2022 р.