Новини та прес-релізи

Опитування проведено з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України. Профінансовано Соціологічною групою «Рейтинг»

• За результатами Шістнадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» з ініціативи «Українського ветеранського фонду» Міністерства у справах ветеранів України  6-7 серпня  2022 року, більше 40% опитаних зазначили, що серед їхніх близьких та рідних є ті, хто брав участь у воєнних діях на території України, починаючи з 2014 року. Зокрема 54% мають серед близьких тих, хто воював чи воює на фронті, починаючи з 24 лютого 2022 року. 44% сказали, що серед їхніх близьких та рідних є ті, хто брав участь у війні на Сході України у 2014-2021 роках. 

• У термін «ветеран війни» респонденти вкладають різні категорії учасників воєнних дій: для третини це асоціація з ветеранами, які воюють у війні зараз, а для іншої третини – це в першу чергу ветерани Другої світової війни. Ще 14% асоціюють термін з ветеранами АТО (ООС) 2014-2021 року, лише 2% - з ветеранами Афганістану, і 12% - з іншими категоріями учасників бойових дій, 8% – не змогли відповісти. Цікаво, що для молоді «ветеран» частіше це учасник Другої світової війни, а для найстарших – той, хто воює сьогодні. Також частіше про ветеранів як про учасників Другої світової війни говорять мешканці сходу та півдня, тоді як респонденти з заходу та центру – частіше під цим терміном мають на увазі бійців, що воюють за Україну сьогодні. 

• Говорячи про ветеранів російсько-української війни респонденти в першу чергу відчувають вдячність (64%) та гордість (50%). Чверть відчуває сум коли зустрічає ветеранів, стільки ж відчувають радість. Про інші відчуття опитані згадували менш частіше: провину при зустрічі з ветераном відчувають 3%, сором і страх – по 2%, байдужість, гнів, неприязнь – всього по 1%. Частіше про сум щодо ветеранів говорять жінки, аніж чоловіки. Також дещо частіше відчуває сум ті, хто має близьких серед ветеранів АТО (ООС) 2014-2021 рр. Ті, хто мають знайомих, які воювали у 2014-2021 і продовжують далі воювати, - частіше за інших відчувають вдячність й гордість.

• Більше 90% довіряють військовим ЗСУ, ветеранам нинішньої війни та ветеранам АТО (ООС) 2014-2021 рр. Ветеранам Другої світової війни довірять 67%, 15% - не довіряють, 17% - не змогли відповісти. Ветеранам Афганістану довіряють 62%, не довіряють 19%, не змогли відповісти – 19%. Незалежно від регіону та віку більшість довіряють військовим ЗСУ, ветеранам нинішньої війни, ветеранам АТО. Ветеранам Другої світової війни найбільше довірять наймолодші, тоді як ветеранам Афганістану дещо більше довіряють старші. 

• Позитивною рисою ветеранів російсько-української війни найчастіше називають патріотизм – 75%. Також близько чверті зазначили, що ветеранам властива незалежність у прийнятті рішень, дисциплінованість, ще 13% - назвали працьовитість, 9% - законослухняність. 

• Щодо негативних рис, респондентам було складніше визначати їх щодо ветеранів. Так, 17% взагалі не змогли відповісти на це питання, 11% зазначили, що жодна з перелічених у шкалі якостей не притаманна цій категорії населення. Попри це, третина вважають, що ветеранам властива емоційна нестабільність, чверть – закритість, відлюдькуватість. Стосовно інших якостей (жорстокість, нездатність адаптуватись, схильність до насильства) їх обирали рідше - від 11% до 17%. 

• На думку опитаних, в першу чергу від громадян ветерани очікують підтримки (46%) і вдячності (36%). Про дружнє ставлення, вшанування, розуміння зазначили 20-21%, виконання зобов’язань – 15%. Найменше опитані вважають, що ветерани очікують співчуття – лише 5%.

• Половина опитаних вважають, що для ветеранів російсько-української війни ймовірною є проблема безробіття, трохи менше половини – вважають це малоймовірним. Частіше малоймовірними вважають такі  проблеми як конфлікти в родинах ветеранів та зловживання алкоголем чи наркотиками. Щодо ризиків самогубств та порушення законів переважна більшість (не менше двох третин) вважають це малоймовірним для ветеранів. Частіше про можливість згаданих проблем говорять мешканці сходу та чоловіки. Також більш гостро наявність усіх цих проблем відчувають близькі ветеранів АТО, які вже не воюють й адаптуються до життя, тоді як близькі тих, хто ще воює, – більш оптимістично дивляться на потенційні ризики, можливо поки що їх недооцінюючи.

• Рівень зарплати військових, які безпосередньо беруть участь у бойових діях, вважають оптимальним 40%, нижчим необхідного - 32%, вищим – 11%, не змогли оцінити – 17%. Стосовно зарплати військових, які служать в тилу, половина оцінили її як оптимальну, 15% - нижче необхідної – 15%, вище необхідної – 13%, не змогли оцінити – 22%.

• Абсолютна більшість (93%) вважає, що суспільство сьогодні поважає ветеранів, лише 3% мають протилежну думку.

• Майже 70% опитаних вважають, що держава виконує свої зобов’язання перед ветеранами російсько-української війни, 20% - не виконує. 

• Більше 90% підтримують ідею надання  пільг бізнесу, заснованого ветеранами російсько-української війни, лише 6% - проти цього.

• Найбільше пільг та гарантій від держави, на думку опитаних, повинні мати ветерани російсько-української війни (50%), особи з інвалідністю (34%) та багатодітні сім’ї (31%). Пільги для пенсіонерів та матерів/батьків одинаків підтримують по 17%, для малозабезпечених і внутрішньо-переселених осіб – по 12-13%, для чорнобильців – лише 1%. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 6-7 серпня 2022 р.

• Нове опитування громадської думки Міжнародного республіканського інституту (МРІ) в Україні, проведене Соціологічною групою «Рейтинг», свідчить про незмінно сильну впевненість громадян у перемозі над росією та підтримку президента Зеленського. Більшість українців не готові поступитися частиною території країни, а підтримка членства в НАТО різко зросла.  
• На запитання, чи вірять громадяни, що Україна переможе у війні, 98% респондентів відповіли ствердно. Що стосується президента Зеленського, то 91% українців схвалюють його діяльність. 
• В останні місяці зросла підтримка членства в НАТО. 72% українців підтримали б вступ до НАТО, якби референдум проводився сьогодні. Цей показник зріс на 13% у порівнянні з результатами в опитуванні, проведеному у квітні цього року.  
• Опитування також показало, що більшість українців не вірять, що вони поступляться якоюсь частиною території російським загарбникам. 64% стверджують, що після цієї війни Україна збереже всі території у межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року. Ще 14% кажуть, що Україна поверне собі території, які були під її контролем до нападу росії 24 лютого.  

Методологія:

Опитування Міжнародного республіканського інституту було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» по всій Україні (крім окупованих територій Криму, Донецької та Луганської областей) 27-28 червня 2022 року. Метод опитування – Computer Assisted Telephone Interviewing (CATI) – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера, на основі випадкової вибірки мобільних номерів. Всього було опитано n= 2,004 жителів України віком 18 років і старше. Вибірка не включає українців, які зараз не перебувають в Україні. Отримані дані опитування зважено за регіональним та віковим показниками з використанням даних Державної служби статистики України на 1 січня 2020 року.  Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95 не перевищує 2.0%. Коефіцієнт досяжності респондентів – 16%. Опитування було проведено за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).   

Дослідження здійснено у співпраці із доктором соціологічних наук, заступником директора Інституту соціології НАН України Сергієм Дембіцьким.

• Соціологічною групою «Рейтинг» в рамках п’ятнадцятого загальнонаціонального опитування «Україна в умовах війни» було проведене дослідження установок щодо цинізму в Україні. За результатами дослідження в узагальненому вигляді 55% опитаних повністю або переважно демонструють установки щодо цинізму в суспільстві, 29% - повністю або переважно демонструють невизначені установки щодо цього питання, 16% - навпаки демонструють повністю або переважно установки щодо відсутності цинізму.

• Майже за всіма індикаторами, що фіксують установки щодо цинізму, більшість респондентів дає схвальну відповідь. В цьому значенні найсильнішою (три чверті опитаних) є віра у здатність людей збрехати задля просування по службі. В той же час виключенням є твердження про чесність людей лише через те, що вони бояться викриття у брехні: у цьому випадку кількість незгодних із твердженням майже зрівнюється з кількістю згодних.

• Незважаючи на таку здебільшого негативну картину, вперше за роки дослідження спостерігаються позитивні зміни в оцінках розповсюдженості цинізму в українському суспільстві. Перш за все це знаходить вираження у тому, що кількість осіб, які повністю або переважно дотримаються установок про цинізм, зменшилася на 12 відсоткових пунктів (з 67% до 55%). На таку ж величину (з 17% до 29%) зросла кількість тих, хто вагається зі своєю позицією.

• Позитивна динаміка пояснюється тим, що знизилася кількість респондентів, які: 

• вірять у здатність більшості людей піти на нечесний вчинок заради вигоди;

• вірять в те, що більшість людей не люблять обтяжувати себе заради допомоги іншим.

• Майже в усіх соціально-демографічних групах від 49% до 61% говорять, що цинічні установки є повністю або переважно властивими українському суспільству. При цьому найсуттєвіші розбіжності фіксуються в контексті матеріального становища. Найбільше про цинізм суспільства говорять у групі бідних -  77%, тоді як у забезпеченій відповідна група зменшується до 47%. Також слід виокремити групу жінок у віці від 18 до 35 років, у якій найчастіше (22%) говорять про те, що цинізм не є притаманним українському суспільству.

Довідка: Шкала цинізму є додатковою шкалою Міннесотського Багатопрофільного Особистісного Опитувальника (MMPI). Індекс цинізму відтворює міру зневажливого ставлення до загальноприйнятих цінностей.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 23-24 липня 2022 р.

• За результатами П’ятнадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 23-24 липня 2022 року, 73% опитаних вважають, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку. 12% – протилежної думки, ще 15% – не змогли оцінити. Спостерігається поступове зменшення кількості тих, хто оцінює напрямок розвитку країни як правильний на користь тих, хто не визначився в оцінках. У всіх регіонах та серед всіх вікових груп продовжує домінувати оцінка напрямку як правильного. Відмінності у поглядах помітні за майновим розподілом: серед найбідніших вони дещо гірші (вважають напрям розвитку правильним – 63%).

• В оцінках змін економічного становища родини та країни за останні півроку помітне наростання песимізму. Попри це, говорячи про економіку країни у майбутньому, респонденти мають більше позитивних сподівань, аніж до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Так, сьогодні 86% говорять, що економічне становище України за останні півроку погіршилося (у січні ц.р. таких було 70%). Щодо особистої ситуації, то про погіршення говорять 74% (у січні – 52%). У той же час 25% сподіваються, що у наступні 12 місяців їхнє особисте економічне становище покращиться, чверть вважають, що воно не зміниться, третина – мають песимістичні погляди щодо цього. При цьому остання категорія зросла у порівнянні із дослідженням у квітні ц.р (з 27%). Натомість у оцінках майбутнього країни спостерігається зростання кількості оптимістичних оцінок: тих, хто вважає, що економіка покращиться у наступний рік сьогодні 34% (у квітні – 32%). Відповідно зменшилася кількість тих, хто очікує погіршення: з 42% до 37%. 

• Відносно кращі оцінки поточного стану власного економічного становища спостерігаються серед мешканців заходу країни, молодших респондентів, тих, хто  працює, та  більш забезпечених. Натомість в оцінках динаміки змін в економіці України за останні півроку не помітно особливих різниць в демографічних групах: повсюдно домінують негативні оцінки. Щодо оцінки майбутнього, то більше позитивних сподівань стосовно власного економічного становища спостерігається серед мешканців сходу, більш молодих та тих, хто зараз не працює. Щодо України – відносно більше оптимістичних сподівань серед мешканців заходу, півдня та сходу, наймолодшої та найстаршої вікових категорій та непрацюючих. 

• Спостерігається певна переоцінка власної фінансової стійкості у кризовий час серед більш заможних. З березня ц.р. зросла кількість тих, хто вважає, що мають достатньо фінансових запасів: їх вистачить більше ніж на півроку. Останніх найбільше серед найзаможніших та підприємців. Натомість не змінилася кількість тих, хто вважає, що заощаджень вистачить лише на місяць (близько 40%). Таких найбільше серед непрацюючих, пенсіонерів, тих, хто має найману роботу у приватному, чи державному секторі. 

• За оцінками опитування в Україні надалі близько 20% тих, хто змінив своє місце проживання після 24 лютого 2022 року. Найбільше їх серед мешканців сходу (58%). Лише 10% не мають наміру повертатися у рідні домівки (у квітні – 3%, у червні – 8%). 16% зазначили, що повернуться найближчим часом, 18% – повернуться, але ще трохи почекають. 50% зазначили, що мають намір повернутися, але лише за умови закінчення війни і їх кількість поступово зростає. 

• Сповільнилася динаміка показників повернення на робочі місця, яка спостерігалася останні три місяці. Сьогодні серед тих, хто мав роботу до війни наразі працюють 59%: повноцінно – 34%, віддалено або частково – 19%, знайшли нову роботу – 6%. Натомість зросла кількість тих, хто роботу все ж таки втратив (з 35% у червні до 39% у липні). Найбільше останніх серед мешканців сходу, жінок, найбідніших, тих, хто працює в приватному секторі або має власну справу, а також внутрішньо переміщених осіб. 

• У динаміці по регіонах спостерігається подальше зростання кількості безробітних серед мешканців сходу (у червні – 53%, у липні – 57%). Також помітно певне зростання кількості тих, хто втратив роботу і серед мешканців центральних та західних областей (у центрі – 37, на заході – 32%). 

• Половина працюючих зазнали зниження зарплати від 10% і більше відсотків. У 43% зарплата не змінилась, в 9% - зросла. Найбільше тих, хто відчув зниження доходів серед тих, хто працює зараз віддалено або частково та підприємців. Тоді як серед державних службовців відносна більшість зберегла попередню зарплатню.

• Відносна більшість (57%) готова продовжувати працювати навіть у разі зменшення заробітної плати, 40% – займають більш активну позицію (шукатимуть нову роботу). Останніх більше серед молоді, тих, хто працює в приватному секторі, або сам на себе. 

• Серед працюючих домінує впевненість у збереженні свого робочого місця у наступні півроку (переконані у цьому – 83%). Не впевнені – 11%. Найбільше останніх серед тих, чия зарплата зменшилася більше ніж на 50%. 

• Майже 40% працюючих переконані, що змогли б швидко знайти роботу у випадку її втрати. 57% – не мають такої впевненості, найчастіше це старші опитані, жінки, працівники державного сектору. 

• Серед тих, хто втратив роботу на час війни, лише третина активно її зараз шукає. Ще 23% думають над цим, і 41% - займають вичікувальну позицію. Менш мотивовані ніж інші на пошук нової роботи старші опитані, держслужбовці, та ті, хто мають заощадження.  

• Серед тих, хто шукає зараз роботу - більшість готова змінювати і місце роботи, і сферу діяльності. Натомість переїжджати в інший регіон, чи країну для роботи вони скоріше не готові. Загалом більше відкриті до змін переселенці, працюючі в приватному секторі,  а також, ті, хто зазнав зменшення зарплати. 

• Домінуючим критерієм у виборі бажаної роботи сьогодні є зарплата (70%). Зарплата уособлює фінансову безпеку і дозволяє задовольняти базові потреби особистості – цей рівень потреб є природньо найважливішим під час війни. Також відносно важливим для респондентів є графік та безпечність місця роботи (23-24%), що теж закриває базовий рівень потреб. Соціальні гарантії важливі для 17%, взаємини в колективі – 16%, можливість працювати дистанційно – для 10%. Такі критерії як кар’єра, престижність та соціальний статус під час війни на найнижчий сходинках критеріїв у виборів нового місця праці (3-7%), оскільки такі рівні потреб не є актуальними для більшості під час війни через кількість загроз та ризиків для життя. Безпека (фізична та матеріальна) набагато важливіша за кар’єру та статус. 

• Відносно краще респонденти оцінили можливості досягти успіху (47%), відсутність таких можливостей вказали лише 26% опитаних. Близько третини високо оцінили можливість знайти роботу і мати стабільний дохід (стільки ж – їхню відсутність). Можливість знайти роботу переважно оцінюють посередньо. Близько 30% вважають, що є можливості зробити кар’єру або зайнятися підприємництвом (35-37% низько оцінили ці можливості).  За останні три з половиною роки зросла оцінка можливостей зайнятися підприємництвом та досягти успіху. 

• Найкраще рівень всіх можливостей оцінюють мешканці заходу і сходу, чоловіки, молодь, люди з вищим рівнем доходів, а також ті, хто повноцінно працює чи займається підприємництвом. Також, чим активніша позиція у стратегії збільшення своїх доходів, тим краще оцінюють свої можливості респонденти. 

• Майже удвічі зросла кількість бажаючих розпочати власний бізнес: сьогодні 45% хотіли б зайнятися підприємництвом, 9% вже мають власну справу, 46% не мають такого бажання. Мешканці заходу, молодь, більш забезпечені, чоловіки, зайняті у приватному секторі і мотивовані на успіх більшою мірою виявляють бажання зайнятися власною справою.

• Дослідження поведінкових моделей економічної поведінки показало, що у випадку різкого скорочення доходів 62% будуть шукати додаткові джерела заробітку, 35% - скорочувати свої витрати. 53% хочуть жити не гірше інших, 42% - хочуть жити краще, ніж інші. Половина опитаних вважають, що можуть впливати на збільшення власних доходів, стільки ж – мають протилежну думку. Отже, більшість українців продовжують демонструвати активну життєву позицію щодо свого матеріального становища та можливостей професійної реалізації у бізнесі.

• За рік кількість тих, хто зазначив, що може впливати на свої доходи зменшилася з 60% до 50%.  Війна та актуальна соціо-економічна ситуація є об’єктивними обставинами, які вірогідно зменшують відчуття суб’єктності впливу на доходи. Загалом активнішу стратегію щодо своїх фінансових можливостей має молодь, більш забезпечені та чоловіки, вірогідно через наявність відповідних ресурсів та традиційну цінність цих категорій на ринку праці та у бізнесі.

• Щодо зовнішньої міграції, 28% хотіли б особисто працювати / отримати роботу за кордоном (70% - ні). 9% хотіли б поїхати за кордон на постійне місце проживання (90% - ні). Кількість тих, хто хотів би поїхати за кордон на постійне місце проживання критично зменшилася з 27% до 9% за два останні роки. Це в тому числі пов’язано з тим, що велика кількість знаходяться за кордоном у вимушеній імміграції. Бажання працювати чи жити за кордоном більше притаманне мешканцям сходу, молоді та чоловікам. 

• Будівництво (60%) та військова промисловість (42%) – галузі, які на думку опитаних отримають найбільший розвиток після війни. Будівництво спрямовано на відновлення зруйнованої війною інфраструктури та нові архітектурні проекти, друге – підтримка та зміцнення обороноздатності країни, яке буде мати високу підтримку та буде актуальним довгий період після війни. Щодо інших сфер оцінки наступні: розвиток сільського господарства бачать 34%, медицини – 26%. Важка промисловість і металургія – 18%, ІТ-сфера – 16%, освіта і наука – 13%. Транспорт та перевезення – 7%, торгівля, культура, туризм, легка промисловість – по 5-6%.

• Більшість українців надалі доволі оптимістично налаштовані щодо відбудови країни після війни – 43% вважають, що вистачить п’яти років. 28% вважають що на це потрібно до десяти років. Збільшилася кількість тих, хто бачить перспективу відбудову у довгому періоді – більше десяти років (з 10% до 21%) та зменшилася кількість тих, хто вважав, що відбудова займе менше року (з 13% до 5%).

• У півтори рази зменшилася кількість тих, хто готовий особисто долучитися до відбудови країни – з 61% до 45%. 46% зазначили, що хотіли, але не мають можливості. Більше до відбудови готові долучитися мешканці сходу, респонденти віком від 18 до 50 років, чоловіки, більш забезпечені та ті, хто змінив місце проживання.  

• Майже 90% опитаних надалі вважають, що компенсувати економічні та інфраструктурні втрати України внаслідок війни повинна росія. Окрім цього, 21%  українців вважає, що до цього мають долучитися країни Європи, 18% - міжнародні організації, 11% – США. Зросла кількість тих, хто вважає, що долучитися повинна і Україна – з 10% до 15%.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. Терміни проведення: 23-24 липня 2022 р.

 В рамках чотирнадцятої хвилі проекту «Україна в умовах війни» Cоціологічною групою «Рейтинг» було проведене чергове дослідження психологічних маркерів: рівнів життєстійкості, психологічного виснаження та прийнятність розваг під час війни.   

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ГРОМАДЯН

• Практично незмінною залишається кількість респондентів, які змушені були покинути місце постійного проживання з 24 лютого 2022 року. На відміну від попередніх замірів, зростає кількість внутрішньо переміщених осіб зі східних та південних регіонів, зменшується – з центральних. 

• 87% опитаних висловлюють намір повернутися додому: 15% – найближчим часом, 24% – хочуть повернутися, але ще почекають, 48% – повернуться, але після закінчення війни. 8% зазначили, що вже не повернуться додому. У порівнянні із квітнем ц.р. зменшується кількість тих, хто планує повертатися негайно, зростає кількість тих, хто повернеться після війни, або ж взагалі не повернеться. 

• Продовжується поступове повернення громадян до місць роботи. Сьогодні 38% з тих, хто працював до війни, повернулися на свої робочі місця у звичному режимі, 18% – працюють дистанційно, 7% – знайшли нове місце праці. Попри це третина таких опитаних до цього часу не працюють. Найбільше останніх серед наймолодших та найстарших опитаних, жінок, мешканців сходу та півдня країни. У динаміці найкраща ситуація з поверненням на роботу – серед мешканців центру та заходу, найгірша – мешканців сходу. 

РІВЕНЬ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ

• Українці на четвертому місяці війни надалі демонструють хороший рівень життєстійкості  (3.8 з 5). Складові цього показника: психологічна стійкість (3.9) та підтримка фізичного здоров’я (3.7) – не зазнали суттєвих змін, хоча і дещо знизилися, порівняно з квітнем. 

• Відносно  високий показник психологічної стійкості забезпечується в першу чергу цікавістю до того, що відбувається навколо (4.4), нормальним харчуванням (4.2), планами на майбутнє (4.2), впевненістю у своїх рішеннях (4.0) та відсутністю жалю про минуле (4.0).

• Найбільше сьогодні українці потерпають від втоми (лише 36% її не відчувають) та нестачі повноцінного сну (лише 44% мають повноцінний сон). Такі реакції організму є природніми для стресу. Попри це інші емоційні та моральні показники громадян у кращому стані. 

• Жінки мають нижчий рівень життєстійкості, ніж чоловіки. З віком життєстійкість також знижується. Наявність роботи позитивно впливає на життєстійкість: ті, хто працює повноцінно або частково почуваються краще, ніж ті, хто не працюють.

• Чим більше людина вважає, що треба жити повноцінним життям, тим вищий рівень життєстійкості. Вищий рівень життєстійкості мають ті, хто має родичів, які сьогодні воюють. Можливо, це пояснюється підвищеним відчуттям відповідальності та переживань за близьких, які знаходяться в потенційній небезпеці. 

• У регіональному розрізі, найгірша ситуація із життєстійкістю у мешканців сходу країни, де сьогодні основна лінія фронту, найбільше руйнувань та смертей.

• В усіх категоріях опитаних психологічна життєстійкість (3.9) є вищою за показники фізичного стану (3.7). Війна фізично виснажила більше, а психологічна витривалість поки краща.

• Динаміка індексу життєстійкості дещо погіршилася за останні 2 місяці.  Динаміка індексу життєстійкості дещо погіршилася з квітня (з 3.9 до 3.8). Однак, в українців все ще вистачає фізичних та моральних сил жити під час війни, працювати, допомагати, воювати. Сприятливим у цьому є літній період: довжина дня та сонячна активність зазвичай позитивно впливають на настрій та самопочуття. Найбільше негативних змін відбулося із цікавістю до життя навколо та харчуванням, проблемами з планами на майбутнє, шкодуванням про минуле. 

РІВЕНЬ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВИСНАЖЕННЯ

• Динаміка дослідження емоційних станів за період з березня 2020 по червень 2022, показує, що зміни у повсякденній оцінці власного емоційного напруження незначні. Пік напруження спостерігався на початку квітня 2022 року (3.5). Але на червень 2022 року спостерігається поступове повернення до показників «мирного» часу (2.9). Вірогідно це є емоційною адаптацією до війни, яка може бути пов'язана як з резервами психіки людини, так і з зовнішніми обставинами, які для більшості громадян відносно стабілізувалися або хоча б стали зрозумілими і визначеними.

• У спокійному та дуже спокійному стані знаходяться 24% українців. У напруженому та дуже напруженому – 39%. Напруженість зростає з віком. Також вона частіше притаманна жінкам (вірогідно через вищу чутливість та необхідність піклуватися не лише про себе, а про дітей) та особам, які вважають, що під час війни треба себе обмежувати, – така вимога значно підвищує стрес. 

• Індекс психологічного виснаження все ще є достатньо помірним (2.0). В динаміці від квітня до червня 2022 року він не змінився, окрім у показнику довіри до людей (знизилася). Побільшало тих, хто вважає, що людям не можна довіряти, та думає про те, що зі мною може статися щось погане. Останнє пов’язане з новинами про руйнування та загиблих, та з усвідомленням, що мало залишилося тих, кого це хоча б це опосередковано не торкнулося. 

• Індекс психологічного виснаження в основному «забезпечений» сумним настроєм (2.7) та недовірою до людей (2.6). Однак, українці все ще можуть покластися на себе (1.6) та не відчувають себе «мертвими» всередині (1.4).

• Найбільше виснаженими почуваються жінки, мешканці зі сходу країни, ті, хто не працює або на пенсії, змінили своє місце проживання, а також ті, хто схильні до самообмежень. 

ТИПИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ДО ВІЙНИ

• Результати аналізу дозволили виокремити дві групи населення за рівнем адаптації до умов війни. «Адаптовані»: мають високу життєстійкість, вони не обмежують себе в задоволеннях, мають низьке емоційне напруження та психологічне виснаження, використовують більш адаптивні стратегії для подолання стресових станів. «Не адаптовані»: переживають значне емоційне напруження, схильні себе обмежувати в розвагах та задоволеннях, мають психологічне виснаження та низьку життєстійкість. Стратегії подолання стресу тут не є малоефективними і часто призводять до пригнічення психологічного стану і виснаження. 

ЖИТТЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ 

• Війна викликає велику кількість почуттів та думок, які часто є протилежними та суперечливими, багато чого більше не має відтінків, а стає чорно-білим, набуває однозначності та категоричності. Людина стикається з високим рівнем стресу, переживає «провину вцілілого», «травму свідка» та інші стани, які пов’язані із війною. Одним з наслідків таких станів є зміна звичної поведінки та пріоритетів. Зростає самозвинувачення, обмеження себе у задоволеннях, можливості радіти життю або навіть вести звичайне «мирне життя».

• Сьогодні 59% вважають за необхідне суттєво обмежувати себе у розвагах і покупках, 36% натомість вважають, що потрібно намагатися жити повноцінним життям. 

• Молодь до 35 років менш схильна до самообмежень (лише 46% це підтримують). Також менше обмежують себе люди, які повноцінно (55%) або частково працюють (58%), вірогідно вважаючи, що їх фронт – економічний (сплата податків, допомога армії). 

• На загал, суттєвих гендерних відмінностей у самообмеженні не знайдено. Однак, молоді жінки до 35 років частіше схильні намагатися жити повноцінним життям (54%), на відміну від своїх однолітків-чоловіків (44%). Однією з важливих причин такої відмінності є соціальна прийнятність такої поведінки для жінок. У чоловіків під час війни, на думку більшості, – інші ролі.

• Найбільш прийнятним є ходити в спортзал (84%); відвідувати салони краси (67%), святкувати власний день народження (62%). Менш прийнятними є дозвілля на природі (смажити шашлики) – 42%, ходити в ресторани та кафе (37%) та купувати дорогі продукти, одяг (36%). Отже спорт,  як ознака здорового способу життя та підтримки себе в хорошій фізичній формі і догляд за собою є позитивною поведінкою, дозволеною під час війни. Інші позиції вірогідно вважаються надлишковими, такими, без яких можна обійтися. Особливо це стосується дорогих продуктів та одягу, які не є тим, що потрібно першочергово, тим більше на тлі того, що окуповані регіони або пошкоджені міста потерпають від нестачі елементарних продуктів, чистої води, ліків та ін.  і тому це викликає більше провини та вважається надлишком.

• Найбільше до заборон схильна старша вікова група (51+), особливо щодо купівлі дорогих продуктів, одягу та відвідувань ресторанів і кафе. Найменше вікові відмінності стосуються спорту та салонів краси. Отже, ті зразки поведінки, які викликають засудження та самообмеження, в основному представлені у старшій віковій групі. Найменше – у молоді до 35 років, які намагаються жити мирним життям та менше себе обмежувати.

• Жінки, на відміну від чоловіків, також менш прихильно ставляться до «поведінки мирного життя» за виключенням відвідувань салонів краси, де немає гендерних відмінностей. Вірогідно прихильність салонам краси жінками вважається не надлишком, а необхідністю, а чоловіки прихильно ставляться до салонів краси, бо це більше жіноче і тому дозволене жінкам, до яких у воєнний час інші вимоги, ніж до чоловіків. 

• Щодо макрорегіональних відмінностей: мешканці заходу частіше вважають неприйнятним святкування власного дня народження та купівлю дорогих продуктів та одягу.

• Ті, хто вважають, що треба себе обмежувати під час війни, набагато більше вважають неприйнятним різні активності, за виключенням відвідування спортзалу, ніж ті, хто вважають, що треба жити повноцінним життям.   

• Також дещо менше схильні себе обмежувати ті, хто мають родичів, які воюють. Можливо це пов’язано з тим, що вони менше відчувають провину, оскільки хтось з близьких вже «сплачує» за їх мирне життя. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,8%. Терміни проведення: 18-19 червня 2022 р.

• За результатами Тринадцятого загальнонаціонального опитування в умовах війни, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 18-19 червня 2022 року, 75% опитаних вважають, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку. 13% – протилежної думки, ще 12% – не змогли оцінити. У всіх регіонах та серед всіх вікових груп продовжує домінувати оцінка напрямку як правильного.

• 93% опитаних впевнені у тому, що Україна зможе відбити напад росії. Високий показник впевненості спостерігається серед мешканців усіх макрорегіонів та представників різних вікових груп. 

• Попри високий рівень впевненості у перемозі, респонденти більш «тверезо» оцінюють терміни досягнення перемоги у війні. Сьогодні більшість (57%) вважають, що для перемоги потрібно не менше півроку, або ж і більше часу. У перемогу за кілька місяців вірять чверть опитаних, за кілька тижнів – близько 6%. Дещо більше тих, хто прагне перемоги у більш короткий термін, – серед старших. Водночас навіть у цій віковій групі половина опитаних бачить перспективу перемоги за півроку-рік. 

• Президент Польщі Дуда та прем’єр-міністр Британії Джонсон –  іноземні очільники, до яких спостерігається найвищий показник позитивного ставлення серед українців – понад 90% (74-76% повністю позитивно, ще 15-16% – скоріше позитивно). До президента США Байдена – позитивно ставляться 89%, президента Литви Наусєди – 73%, президента Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн – 71%, президента Туреччини Ердогана – 59%, президента Франції  Макрона – 58%, президента Румунії Йоганніса – 50% (не знають його – 30%), прем’єр-міністра Італії Драгі – 45% (не знають його – 25%), канцлера Німеччини Шольца – 41%. До прем’єр-міністра Угорщини Орбана переважає негативне ставлення – 53%. Позитивно ставляться до нього 20%, не знають його – 20%.  

• Абсолютна більшість респондентів негативно ставляться до очільників Білорусі (95%) та росії (98%). 

• За останні два місяці покращилося ставлення до канцлера Шольца, президента Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн,  погіршилося  – до президента Туреччини Ердогана та президента Франції Макрона. 

• 87% опитаних підтримали б вступ України до Євросоюзу у разі проведення референдуму (проти – 4%, не проголосували б – 8%). Підтримка вступу до ЄС одностайна серед представників усіх макрорегіонів та вікових груп. 

• 69% опитаних вірять у вступ до ЄС у перспективі 5 років (40% – протягом 1-2 років, 29% – до п’яти років). Ще 14% вірять, що Україна стане членом ЄС у наступні 5-10 років, 3% – за 10-20 років. Лише 7% не вірять, що Україна інтегрується до Європейського Союзу. 

• Зросла підтримка вступу до НАТО: на референдумі цю ініціативу підтримали б 76%, проти – 10%, не проголосували б 12%. У березні 2022 підтримували вступ до Альянсу 68%. На відміну від вступу до ЄС вступ до НАТО обережніше сприймається мешканцями сходу країни (55% - за вступ, 20% – проти, 22% не прийшли б на голосування).

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,8%. Терміни проведення: 18-19 червня 2022 р.

• Результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 13-23 травня у великих містах Львівщини серед постійних мешканців та переселенців, показали, що абсолютна більшість (близько 90%) жителів міст, як постійних, так і новоприбулих, відчувають надію, коли думають про ситуацію в Україні. 

• Більше 90% опитаних в обох категоріях опитаних повністю підтримують Збройні сили України, більше 75% – дії президента Зеленського (і ще 16-17% - скоріше підтримують). 

• Дії міського голови Львова Андрія Садового повністю підтримують – 26% постійних мешканців, скоріше підтримують – 39%. Дії голови обласної державної адміністрації Максима Козицького повністю підтримують 24%, скоріше підтримують – 35% (третина вагалися із відповіддю). 

• Постійні мешканці висловлюють високий рівень задоволеності окремими сферами життя міста. Відносно краще вони оцінюють дотримання громадського порядку та забезпечення продовольчими товарами. Дещо менш задоволені зміцненням оборони міста та забезпеченням ліками.

• Оцінюючи можливі воєнні загрози, постійні мешканці висловлюють дещо більше занепокоєння, аніж переселенці. Так найбільше як місцеві, так і переселенці бояться ракетних ударів по воєнних об’єктах (оцінюють як високу загрозу: місцеві – 46%, переселенці – 40%). Дещо менше бояться диверсій проти об’єктів інфраструктури та ракетних ударів по цивільних об’єктах (оцінюють як високу загрозу: місцеві та переселенці – по 24-26%). Диверсій проти цивільного населення частіше бояться місцеві мешканці (висока загроза – 16%, середня – 40%), ніж переселенці (висока – 15%, середня – 31%). Натомість захоплення населених пунктів більшістю опитаних в обох категоріях не оцінюються як високий та середній рівень загрози. 

• Абсолютна більшість (понад 80%) місцевих мешканців беруть участь у захисті країни. 49% – допомагають фінансово, 38% – займаються волонтерством, 13% – беруть участь в інформаційному спротиві, 9% – працюють в критичній інфраструктурі, по 3% – служать в територіальній обороні або в ЗСУ. 16% зазначили, що не мають змоги допомагати (відносно більше їх серед найстарших). 

• Дві третини опитаних переселенців Львівщини є жителями східних областей України, 19% – прибули з центральних регіонів, 18% – з південних. 62% - це жінки (половина з них мають дітей віком до 17 років). 38% – чоловіки. Середній вік переселенців – 43 роки. 46% постійно вдома спілкуються російською мовою, 34% – двома мовами (як українською, так і російською), 19% – тільки українською. 

• 38% опитаних переселенців головною причиною вибору Львівщини для тимчасового перебування, назвали наявність родичів або близьких друзів. 20% обрали Львівщину через інформацію про наявність вільних місць для тимчасового проживання, 18% – через рішення організації, відповідальної за поселення. Лише 7% зазначили, що поїхали на Львівщину через можливість отримати роботу. 18% – вказали іншу причину.

• Переселенці загалом краще оцінюють ставлення до себе місцевих жителів, аніж жителі міст Львівщини оцінюють своє ставлення до внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Так, 49% опитаних переселенців говорять, що ставлення місцевих до них дуже позитивне, ще 32% – скоріше позитивне. У свою чергу, 18% місцевих жителів зазначили, що цілком позитивно ставляться до біженців, 35% – скоріше позитивно, 34% – нейтрально. 11% місцевих зазначили, що ставляться до переселенців негативно. 

• 24% опитаних мешканців Львівщини зазначили, що вже прийняли особисто у себе біженців з інших регіонів країни. Ще 15% – готові прийняти. 57% – не висловили бажання прийняти переселенців. 

• Понад 90% біженців хотіли б завести знайомства та друзів серед місцевих жителів. З іншого боку знайти друзів серед переселенців не проти трохи більше половини (56%) місцевих (не мають такого бажання – 34%). 

• Попри те, що 80% тих, хто недавно приїхав на Львівщину, спілкуються у побуті двома мовами, або лише російською, більшість з них (67%) намагаються з місцевими спілкуватися виключно українською (серед російськомовних таких – 57%, двомовних – 64%). 

• 46% переселенців не бачать проблеми мовного непорозуміння з місцевими жителями. 41% вбачають у цьому незначну проблему, 12% – значну. Натомість серед місцевих 31% – не бачать у цьому жодної проблеми, 42% вважають цю проблемою незначною, 25% вважають, що це значна проблема. 

• 61% ВПО вважають, що не існує напруження у відносинах між переселенцями і місцевими жителями, 36% – іншої думки. Серед місцевих жителів про певне напруження говорять 52%, про його відсутність – 42%. 

• 39% опитаних мешканців міст Львівщини зазначили, що їм невідомі факти порушення соціальних норм та непристойної поведінки з боку біженців з інших регіонів України. 32% знають про такі випадки виключно з засобів масової інформації. 27% стикалися з подібними випадками особисто. 

• Як місцеві мешканці, так і переселенці, абсолютно згодні з тим, що міста, в котрих вони зараз знаходяться є комфортними для проживання. 

• Лише 14% опитаних біженців зазначили, що їм бракує продуктів харчування або одягу, 21% скаржаться на нестачу побутових товарів, 24% – на нестачу медикаментів. 69% опитаних біженців отримували соціальну та гуманітарну допомогу від людей, чи волонтерів.  54% – від держави, 48% – від благодійних організацій. У той же час 70% опитаних місцевих жителів зазначили, що особисто надавали допомогу переселенцям на місцях. 

• 79% постійних мешканців вважають, що місцева влада ефективно справляється з розміщення біженців з інших  регіонів України (35% – цілком ефективно, 44% – скоріше ефективно).

• 49% опитаних біженців проживають на даний час у центрі для біженців, 22% у помешканнях родичів, друзів або знайомих. 21% – орендують квартиру, 3% – проживають у помешканнях чужих для них осіб. Лише 2% живуть у готелях, чи хостелах. Серед тих, хто орендують житло, 54% вважають вартість оренди завищеною, 40% – прийнятною. 

• Лише 10% опитаних переселенців, котрі мають дітей шкільного віку, зазначили, що вони вже  навчаються у місцевих школах. 70% таких респондентів зазначили, що їхні діти продовжують навчання у своїх закладах. Діти 18% опитаних зараз не навчаються. 

• 26% переселенців хотіли б залишитися жити, або знайти роботу у містах Львівщини. Ще 30% – можливо б розглянули таку перспективу. 41% – не мають таких намірів. У свою чергу, 39% місцевих мешканців позитивно ставляться до того, що частина переселенців могла б залишитися у місті для проживання та роботи. 36% ставляться до цього нейтрально і 22% – негативно. 

• У той же час 84% опитаних місцевих жителів підтримують ініціативу перенесення підприємств, які постраждали від війни на територію Львівщини. 63% – за будівництво постійних помешкань у їхньому місті для внутрішньо переміщених осіб (проти загалом – 23%, найбільше у Львові – 27%)

• 18% опитаних переселенців планують повертатися додому найближчим часом, 34% – планують повертатися, але трохи пізніше. 36% – мають намір повернутися тільки після закінчення війни. Лише 8% не мають наміру повертатися взагалі.

• Лише 19% ВПО сьогодні працюють, 80% – не мають роботи. 39% тих, хто тимчасово безробітній, мають намір шукати роботу на Львівщині, 54% – такого наміру не мають. Відносно більше тих, хто має намір шукати роботу, спостерігається серед чоловіків, представників молодого та середнього віку, та тих, хто зупинився у Львові.  

• Більше 80% як місцевих мешканців, так і переселенців готові терпіти матеріальні труднощі заради перемоги над Росією скільки буде потрібно. 

• 75% опитаних місцевих жителів не розглядають можливості виїзду закордон у випадку загострення воєнної ситуації у регіоні. Серед переселенців таких – 54% (нагадаємо, що 62% переселенців – це жінки). 

Аудиторія: постіійні мешканці та тимчасові переселенці від 18 років і старші у містах Львів, Дрогобич, Самбір, Стрий, Червоноград. Вибірка серед постійних мешканців репрезентативна за віком, статтю. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів – мешканці міст області (Львів – 800, інші міста – 400). 800 респондентів – переселенці, розміщені у великих містах області (Львів – 400, інші міста – 400). Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження:  не більше 2,8% - опитування містян,  не більше 3,5% - опитування переселенців. Терміни проведення:  13-23 травня 2022 р.

• Думка населення щодо правильності напрямку, в якому йдуть справи в країні, майже не змінилася – абсолютна більшість (79%) дає схвальну відповідь. За цим питанням спостерігаються незначні відмінності в різних регіонах та вікових групах. Втім, кількість позитивних відповідей не опускається нижче трьох чвертей (74% на півдні та серед респондентів віком від 30 до 39 років).

• В період війни значно покращилися оцінки ефективності української держави. Якщо наприкінці 2021 року лише 5% вважало, що центральні органи влади справлялися майже зі всіма своїми обов’язками, то у травні 2022 їх кількість зросла до 54%. Симетрично зменшилася група тих, хто вважає, що органи влади майже не справляються зі своїми обов’язками — з 44% до 4%. Кількість респондентів з проміжною оцінкою (справляються частково) майже не змінилася. В регіональному розрізі дещо більш стриманими є оцінки мешканців Сходу. З точки зору вікових груп порівняно вищі оцінки характерні для молоді.

• Помірно покращилися оцінки співвідношення досягнень та невдач України за часи її незалежності. Якщо наприкінці 2021 року більше половини опитаних (53%) вважали, що починаючи з 1991 року і до сьогоднішнього дня переважали невдачі, то в травні 2022 року їх кількість зменшилися до 30%. В той же час, з 4% до 18% збільшилися кількість тих, хто зупинився на перевазі досягнень, а також з 34% до 44% зросла кількість тих, хто вважає, що невдачі й досягнення компенсували одне одного. Доволі цікавим є те, що найбільша кількість негативних оцінок характерна для мешканців центрального регіону, а найменша — для мешканців сходу. У віковому вимірі оцінки мають тенденцію дещо погіршуватися зі збільшенням віку респондентів.

• Незважаючи на війну у країні покращилися й оцінки умов життя для більшості населення України. Абсолютна більшість (59%) зараз вважають, що умови є загалом задовільними (проти 34% наприкінці 2021). Відчутно зменшилася й кількість тих, хто оцінює відповідні умови як загалом погані — з 53% до 28%. Очікувано, що серед мешканців півдня та сходу спостерігається дещо більша кількість опитаних, які називають умови життя поганими. За віковим поділом кращими оцінками виокремлюється молодь (18-29 років).

• Значні позитивні зміни відбулися з думками про майбутнє України. Відчутно зменшилася як кількість тих, хто вважає, що ситуація не буде змінюватися (з 38% до 13%), так й кількість тих, хто вважає, що ситуація буде погіршуватися (з 35% до 7%). При цьому значно зросла кількість оптимістів: з 13% до 76%. З точки зору регіонального та вікового поділу відповіді є доволі однорідними – всі регіони вірять у краще майбутнє України.

• Разом п’ять представлених на графіках індикаторів (ефективність держави, досягнення та невдачі, умови життя, соціальні очікування, задоволеність подіями) дозволяють побудувати узагальнений образ української держави (методика GSR-5), до якого схиляються респонденти. У листопаді 2021 року 35% опитаних схилявся до виразно негативного образу, ще 32% — до помірно негативного. Чверть (25%) демонстрували проміжний образ (не добре, але і не погано), й лише 8% — помірно або виразно позитивний. Станом на травень 2022 ситуація суттєво змінилися. Трохи більше половини говорять про виразно (5%) або помірно (46%) позитивний образ держави. Кількість респондентів, що схиляються до проміжного образу трохи підвищилася (30%). Відповідно, значно зменшилася кількість тих, хто дотримується помірно (15%) або виразно (3%) негативного образу.

• В регіональному розрізі образ держави є дещо більш стриманим серед мешканців сходу. Також незначне погіршення показників цього параметру відбувається зі збільшенням віку респондентів. Чоловіки та жінки відрізняються несуттєво. Відчутні розбіжності існують між електоратами різних партій. Найбільш позитивний образ є характерним для виборців політичних партій «Слуга народу» та «УДАР Віталія Кличка», найбільш негативний — для політичних партій «Батьківщина» та «Партія Разумкова». Але найгірший образ української держави є характерним для тих, хто не взагалі не збирається йти на вибори. Це єдина група, в якій помірно або виразно негативного образу держави дотримаються більше половини опитаних — 38% та 15% відповідно.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок.  Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,2%.  Терміни проведення: 18-19 травня 2022 р.

• Результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» в травні на замовлення громадської ініціативи «Український арсенал свободи», зафіксували значну різницю в оцінках ситуації в Україні та на місцевому рівні. Говорячи про Україну 73% опитаних зазначили, що ситуація в країну напружена, 22% – критична, і лише 4% – спокійна. Натомість оцінюючи ситуацію на місцях, спокійною її вважають 61%, напруженою – 34%, і критичною – лише 4%. Мешканці сходу та півдня бачать ситуацію більш напруженою, ніж респонденти центру та особливо заходу.  

• За останній чотири місяці значно зросла значимість для респондентів безпеки життя (52%) та захисту від терористичних і військових загроз (52%) – ці два фактори очолюють рейтинг важливих складових у сфері особистої безпеки. Соціальний захист важливий у цьому контексті для 20% опитаних, захист від корупції та контрабанди – для 18%, захист здоров’я – для 17%, захист прав людини – 13%, екологія – лише для 5%. 

• Серед ключових прав, гарантованих Конституцією України, найважливішим для респондентів сьогодні є право захищати своє життя (58%). Свобода слова найважливіша для 32%, право на особисту недоторканість – для 30%, право на працю – для 27%, право на соціальний захист – для 25%, право на власність для 21%. Право на пересування найважливіше для 14%, судовий захист – 13%, на освіту – 11%, на безпечне довкілля – 8%, свободу віросповідання – 7%, на підприємницьку діяльність – 6%. 

• Понад 90% опитаних згодні з тезою, що свобода є однією з головних цінностей для українців. 

• Половина опитаних вважають, що спроможні особисто захиститися у випадку виникнення раптової загрозі життю, здоров'ю чи майну до прибуття поліції. Інша половина – ні. Більш спроможними захиститися вважають себе чоловіки, молоді респонденти та ті, хто досконало володіють вогнепальною зброєю. 

• Опитані висловлюють більше занепокоєння за безпеку своїх близьких та рідних (91%), аніж за свою власну безпеку (63%). За власну безпеку більше хвилюються жінки, мешканці півдня і сходу, респонденти з місць, де були бойові дії, або ж окупація. 

• Наявність власної зброї або зброї у володінні когось з близьких чи рідних викликає більше відчуття захищеності (48%), ніж наявність поруч інших громадян з легальною вогнепальною зброєю (33%). 

• В умовах війни більш ніж удвічі зросла кількість тих, хто підтримує надання громадянам України права на володіння вогнепальною зброєю та боєприпасами. Сьогодні підтримують таку ініціативу 58%, не підтримують – 39%, таким чином вперше за історію дослідження цього питання кількість прихильників ідеї перевищила кількість противників (у 2018-2021 підтримували таку ідею близько чверті, не підтримували – більше 70%). Прихильників «озброєння» громадян більше серед мешканців центру країни, респондентів молодої та середньої вікової груп, чоловіків.

• Респонденти, що мають родичів, які сьогодні захищають країну на війні, більш лояльні до ідеї надання права громадян на володіння зброєю, ніж решта. 

• 61% вважають, що масове озброєння громадян України вогнепальною зброєю сприятиме зміцненню обороноздатності країни. 36% – протилежної думки. Більше цю тезу підтримують молодь, чоловіки та ті, хто мають бажання мати зброю. 

• 45% вважають, що створення юридичних умов для вільної купівлі вогнепальної зброї збільшить особисті свободи громадян, 40% – навпаки вважають, що свободи будуть ущемлені за таких умов. Останніх більше серед мешканців сходу, жінок та противників створення умов для вільної купівлі вогнепальної зброї. 

• Водночас 58% побоюються, що вільна купівлі вогнепальної зброї призведе до збільшення злочинності. Протилежної думки – 35%. Останніх більше серед мешканців центру, чоловіків та тих, хто хочуть стати власниками вогнепальної зброї. 

• Близько 80% респондентів не відчували необхідності володіти вогнепальною зброєю до початку вторгнення росії. Натомість сьогодні 44% хотіли б бути власниками вогнепальної зброї і боєприпасів до неї. В результаті, сьогодні третина з тих, хто не хотів мати зброю до війни – змінили думку на протилежну, а майже половина з них хочуть аби зброю мали члени родини.

• 60% чоловіків і 28% жінок хотіли б зараз бути власником вогнепальної зброї та боєприпасів до неї. При цьому, якщо загалом жінки скоріше проти особисто володіти зброєю, більшість жінок середнього та молодшого віку хотіли щоб зброєю володіли члени їх родини. 

• Серед тих, хто хоче мати зброю, більшість (70%) хотіли б мати одну одиницю зброї. 21% – дві, 9% – три і більше. Серед видів зброї надають перевагу пістолетам (57%) та трохи менше – автоматам (48%). Рушницю хотіли б мати 18%. 

• Маже 60% чоловіків і 30% жінок скористалися б правом покупки вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, якби у них була така фінансова та юридична можливість.  

• Водночас, 64% вважають, що існує значна загроза нелегального обігу зброї після закінчення війни. 31% вважають, що хоча така загроза існує, але вона незначна. 3% взагалі не бачать можливої загрози. 

• 17% опитаних (в т.ч. 31% чоловіків і 4% жінок) зазначили, що досконало вміють користуватися вогнепальною зброєю. 38% – в загальних рисах. 45% заявили, що не мають таких навиків. Серед тих, хто вміє користуватися вогнепальною зброєю лише в загальних рисах, дві третини хотіли б покращити свої навики. Серед тих, хто взагалі не вміє, таких – 37%.  Цікаво, що серед жінок молодого та середнього віку більше половини хотіли б навчитися володіти зброєю. 

• Більшість опитаних (72%) підтримують ідею запровадження в Україні обов’язкового навчання з володіння вогнепальною зброєю для цивільного населення. 26% – не підтримують. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,5%. Терміни проведення: 16 травня 2022 р. Опитування проведене на замовлення громадської ініціативи «Український арсенал свободи».

• Соціологічною групою «Рейтинг» в рамках Десятого загальнонаціонального опитування в умовах війни проведено комплексне дослідження ідеологічних маркерів українського суспільства. Напередодні 9 травня респондентам ставилися питання щодо радянського минулого, ролі та участі українського народу у Другій світовій війні, національно-визвольного руху, оцінки історичних постатей, відношення до заборони символів та демонтажу пам’ятників. Окремо вивчалося питання національної приналежності, мови та ставлення до різноманітних етнічних груп. 

• Повномасштабна агресія росії проти України відчутно вплинула на сприйняття ідеологічних питань, особливо пов’язаних зі «спільною» радянською історією. Результати багаторічних спостережень в Україні та росії підтверджували рух громадської думки у протилежних напрямках щодо історичного минулого. Прикладом цього є показник ностальгії за розпадом СРСР: у росії за останні десять років  він здебільшого  зростав (з 2010 року показник зріс з 55 до 63%), в Україні – знижувався (з 2010 року з 46% до 11% ). В результаті, на місце колись значимих та нав’язаних радянською пропагандою історичних постатей почали повертатися українські національні герої та символи. Таким чином станом на кінець квітня 2022 року в Україні зафіксовано найнижчий за історію спостережень показник ностальгії за розпадом СРСР (11%). Не жалкують за ним – абсолютна більшість – 87%. 

• Наприкінці лютого 2022 року, в результаті агресії росії, відбувся різкий перелом в ідеологічних поглядах українського суспільства щодо будь-яких маркерів пов’язаних із краъною агресором. Відбулася «декомунізація» та «дерусифікація» суспільної думки. Усе «радянське» часто тепер сприймається як російське, а відповідне – вороже. Головна причина – використання російською пропагандою у війні проти України радянських символів та спекуляцій на «спільному» історичному минулому. 

• Однією із ключових змін в історичній пам’яті – переоцінка ставлення до Дня Перемоги 9 Травня. Якщо до 2022 року це свято абсолютною більшістю (80%) дорослого населення сприймалося як таке, що має значимий особистий символізм, то у 2022 році для значної частини опитаних воно перейшло у розряд пережитків минулого (36%), або ж буденності (23%). 

• Крім того «переможний» символізм цього дня змінився на «меморіальний». З 2012 року фіксувалася поступова динаміка переосмислення цієї дати. Але війна з росією різко змінила погляди українців і сьогодні для 80% опитаних – це День пам’яті, і лише для 15% – День перемоги (у 2018 таких було 58%). 

• Попри зміну ставлення до символізму Дня Перемоги, українці високо (78%) оцінюють внесок українського народу у перемогу над фашизмом, а 67% переконані, що саме Україна внесла найбільший вклад в перемогу над Німеччиною у Другій світовій війні. Про росію такої думки 23%, Білорусь – 24%, інші країни СРСР – 21%. Щодо союзників: про найбільший вклад США говорять 30% українців, Великою Британії – 27%.  

• Відбулося зміщення акценту боротьби українського народу під час війни з прорадянського на проукраїнський. Якщо у 2008 році 74% опитаних вважали, що українські солдати та офіцери у складі радянської армії воювали за радянську батьківщину, 13% – за звільнення України і лише 3% – за звільнення Європи, то у 2022 році тих, хто вважає, що українці воювали за свою землю стало 44%, за радянську батьківщину – 39%, за звільнення Європи – 7%. Як і у 2008 році лише 3% вважають, що вони воювали за Сталіна.

• Цікаво, що оцінюючи сучасну україно-російську війну три чверті респондентів вважають, що українські солдати та офіцери захищають сьогодні як народ України, так і народи Європи, і лише 22% – що тільки народ України. 

• Українці позитивно ставляться до воїнів, які в різний час і у різних арміях захищали рідну землю від ворогів. Абсолютна більшість (96%) позитивно ставляться до воїнів сучасної української армії. Також у суспільстві домінує позитивне ставлення до воїнів радянської армії, які воювали з фашизмом (85%) та воїнів УПА (71%). І якщо в оцінках радянських воїнів, та воїнів УПА залишаються регіональні відмінності, то щодо сучасних воїнів української армії спостерігається повний регіональний чи віковий консенсус.

• Суттєво зросла підтримка визнання ОУН-УПА учасниками боротьби за державну Незалежність України: 81% підтримують, лише 10% – проти. З 2010 року показник підтримки зріс у 4 рази, з 2015 – вдвічі.

• Богдан Хмельницький та Михайло Грушевський – українські історичні постаті, котрі однозначно позитивно (понад 90%) сприймаються в суспільстві. За останні роки спостерігалася позитивна динаміка у ставленні до українських історичних постатей, навколо котрих ще десятиліття тому точилися гострі дискусії у суспільстві. Зокрема поступово покращувалося відношення до Івана Мазепи (у 2012 – 44%, у 2022 – 76%), Симона Петлюри (у 2012 – 26%, у 2022 – 49%) та Степана Бандери (у 2012 – 22%, у 2022 – 74%). Важливо, що позитивне ставлення до ідеолога українського націоналізму переважає сьогодні і в південно-східних регіонах, та серед тих, хто в побуті спілкується виключно російською мовою. 

• Натомість до радянських керівників ставлення в останнє десятиліття було переважно негативним, і особливо різко погіршало у 2022 році. За останні 5-8 років ставлення до Леніна погіршилося вдвічі, до Сталіна – втричі. Сьогодні лише 13% позитивно ставляться до В.Леніна та 7% – до Й.Сталіна. 

• Абсолютна більшість (89%) опитаних підтримують визнання дій російських військ в Україні геноцидом українського народу. 76% – за заборону використання символів Z та V, що використовуються на російській військовій техніці, 74% – за заборону «георгіївської» стрічки в Україні, характерно, що за 5 останніх рокі підтримка останньої ініціативи зросла з 45 до 74%. 

• Понад 65% підтримують перейменування вулиць в Україні, що містять російські, або ж радянські назви. 71% – за демонтаж пам’ятників, які пов’язані з росією. 62% – за заборону на радіо та телебаченні музичної продукції з росії. Водночас суперечливо сприймається ініціатива щодо вилучення зі шкільної програми творів російської літератури (підтримують – 35%, не підтримують – 30%, нейтрально ставляться – 31%). А щодо демонтажу пам’ятників, пов’язаних з історією Другої світової війни відносна більшість виступає проти (40%). Підтримують цю ініціативу – 19%, нейтрально ставляться до неї – 36%. 

• Диктатура (41%) та фашизм (37%) – основні характеристики, якими описують українці сучасний політичний режим в росії. Ще 10% характеризують російський режим як нацизм. 

• Сьогодні 92% опитаних вважають себе українцями за національністю. 5% – росіянами, 3% – відносять себе до інших етносів. Цікаво, що з 2008 по 2014 роки спостерігався сталий національний розподіл: біля 83% вважали себе українцями, біля 15% – росіянами. Після окупації Криму та частини Донбасу у 2014 кількість респондентів, котрі ідентифікували себе як росіяни зменшилася до 11%, а кількість українців зросла – до 87-88%. При цьому за останні вісім років кількість тих, хто вважав себе росіянами, поступово зменшувалася. 

• Дослідження ставлення до різноманітних етнічних та мовних груп, котрі проживають в Україні показали переважно позитивне, або ж позитивно-нейтральне ставлення респондентів до них. Найкраще українці ставляться до україномовних (95% – позитивно) та російськомовних (57% – позитивно, 30% – нейтрально, 13% – негативно) українців. Позитивне ставлення переважає також і щодо євреїв (60%) та угорців (49%), що проживають на території нашої держави. 

• Вже під час війни погіршилося ставлення до росіян, які проживають в Україні, мешканців окупованого Криму та мешканців т.зв. ДНР/ЛНР.

• До мешканців окупованого Криму позитивно ставляться 41%, негативно – 14%, нейтрально – 40%. До росіян, які проживають в Україні позитивно ставляться 30%, негативно – 27%, нейтрально – 39%. До мешканців т.зв. ДНР/ЛНР позитивно ставляться 27%, негативно – 31%, нейтрально – 37%. 

• До жителів Білорусі українців ставляться значно краще, ніж до жителів росії, хоча обидві категорії значно втратили в довірі за час війни. 

• До жителів Білорусі позитивно ставляться лише 22% (за рік показник погіршився втричі), негативно – 33%, нейтрально – 42%. Натомість до жителів росії переважає негативне ставлення – 69%. Позитивно ставляться до них 8% (за рік показник погіршився більш ніж втричі), нейтрально – 20%. 

• Таким чином, за останній рік змінилося ставлення з швидше позитивного на більш нейтральне до мешканців Білорусі, мешканців т.зв. ЛНР/ДНР та окупованого Криму. Натомість значно погіршилося ставлення до мешканців росії, натомість одночасно покращилося ставлення до російськомовних українців. 

• Мовна самоідентифікація та мова в побуті – дві різні площини. Можемо констатувати стале зменшення російськомовного сегменту українців: у 2012 таких респондентів було близько 40%, наприкінці 2021 – 26%, на початку війни – 18%, станом на кінець квітня – 15%. Натомість, «перетік» російськомовних відбувається у сегмент «двомовних» (з 15 до 33%). Кількість тих, хто постійно користується лише українською вдома зросла незначно з 44% до 51%.

• Українську рідною мовою вважають 80% опитаних, російську – 16%, іншу мову – 3%.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 27 квітня 2022 р.

 • За результатами Дев’ятого загальнонаціонального опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 26 квітня 2022 року, 80% опитаних вважають, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку. Лише 10% протилежної думки, ще 10% – не змогли оцінити. У всіх регіонах та серед всіх вікових груп продовжує домінувати оцінка напрямку як правильного.

• За останні 1,5 місяці покращилися оцінки міжнародної допомоги від наших західних партнерів. Зокрема, опитані помітили позитивну динаміку в наданні дипломатичної, гуманітарної та фінансової допомоги. Дипломатичну та гуманітарну допомогу вважають достатньою близько 60% (на початку березня – близько 50%). Фінансову підтримку достатньою вважають 46% (у березні – 39%). 

• Оцінки щодо надання озброєння практично не змінилися: достатніми їх вважають 29%, не достатніми – 65%. Погіршилися оцінки економічних санкцій проти Росії: достатніми їх вважають лише 20% (у березні – 33%). 

• Протягом останніх двох місяців значно покращилося ставлення українців до очільників Польщі, Великої Британії, США, Туреччини, Литви та Франції. Позитивно ставляться до президента Польщі Дуди – 92% опитаних, до прем’єр-міністра Британії Джонсона – 87%, президента США Байдена – 86%, президента Туреччини Ердогана – 76%, президента Литви Наусєди – 75%, президента Франції  Макрона – 75%. До президента Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн позитивно ставляться 66%. 

• Водночас, погіршилося ставлення до канцлера Німеччини Шольца: позитивно ставляться до нього 30%, негативно – 54% (у січні 2022 року – 23%). До президента Німеччини Штайнмаєра позитивно ставляться 26%, негативно – 44%. 

• Абсолютна більшість респондентів негативно ставляться до очільників Білорусі (96%) та росії (98%). 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 26 квітня 2022 р.

• За результатами Дев’ятого загальнонаціонального опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 26 квітня 2022 року, 20% дорослого населення зазначили, що їм довелося змінити місце проживання (цей показник сталий з середини березня) . Найбільше тих, хто змушений виїхати, у східних регіонах (58%) та серед молоді (33%). 

• З початку квітня дещо зменшилася кількість тих, хто планує повертатися додому найближчим часом (з 29% до 22%). Натомість побільшало тих, хто хотів би повернутися, але трохи пізніше (з 24% до 31%). Майже не змінилася кількість тих, хто має намір повернутися додому, але після завершення війни (43%). 

• Спостерігається поступове зростання кількості українців, які повертаються до роботи. Наразі серед тих, хто мав роботу до війни, продовжують працювати 59% (у березні таких було 46%). Зокрема, зросла кількість тих, хто працює у звичному режимі (з 23 до 32%). 24% працюють частково або віддалено, а 3% - почали працювати на новій роботі. Найбільше тих, хто зараз працює, серед мешканців західних та центральних областей (біля 60%). Серед мешканців півдня працюють 52%, сходу – близько 40%. Поступове відновлення зайнятості спостерігається у центрі, на півдні та сході. Натомість на заході з початку квітня ситуація стабілізувалася.

• Водночас, 39% з тих, хто мав роботу до війни, досі не мають роботи (у березні було 53%, на початку квітня – 41%). 

• Половина опитаних (54%), котрі втратили роботу на час війни вірять, що зможуть повернутися на попереднє місце праці. 40% – не вірять. Найбільше останніх – серед мешканців сіл, старших опитаних  та жінок. 

• Важливо, що дві третини респондентів, котрі втратили роботу внаслідок війни, готові змінити місце роботи. 58% респондентів не проти перекваліфікуватися на іншу професію, а 49% – готові працювати в іншому регіоні країни. Найбільше тих, хто готовий змінити свій фах та місце роботи серед мешканців східних регіонів. 

• 70% підтримують можливу мобілізації чоловіків призовного віку певних професій для відбудови країни замість служби в армії. Не підтримують – 6%. Частіше за таку ініціативу старші опитані, відносно менше підтримують – молодь.

• 55% чули про ініціативу «Сади перемоги» (28% – багато чули, 27% – щось чули). 45% нічого не знають про це. 82% позитивно ставляться до такої ідеї. 

• 56% зазначили, що мають земельну ділянку  і планують садити город цього року, ще 9% – не мають власної землі, але також планують садити у родичів, знайомих. Лише 8% зазначили, що мають город, але садити нічого не будуть. Ще чверть – не мають ділянки. Найбільше тих, хто садитиме городи, серед мешканців заходу та центру країни. Серед селян таких 83%, мешканців малих міст – 65%, обласних центрів – 50%. 

• 33% зазначили, що відвідували церкву на Великдень, 67% – не відвідували. Це вищий показник аніж в час першого карантину (квітень 2020), але нижчий ніж був до 2020 року. Найбільше тих, хто був у церкві на Великодні свята серед мешканців західних областей та сільського населення. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 26 квітня 2022 р.

• Результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 16 квітня 2022 року серед постійних мешканців Івано-Франківська та переселенців, показали, що абсолютна більшість (понад 90%) жителів міста, як постійних, так і новоприбулих, відчувають надію, коли думають про ситуацію в Україні. 

• Більше 95% опитаних в обох категоріях опитаних повністю підтримують Збройні сили України, більше 80% – дії президента Зеленського (і ще 15% - скоріше підтримують). 

• Дії міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа повністю підтримують  67% опитаних постійних мешканців, ще 29% - скоріше підтримують. Дії голови обласної державної адміністрації Світлани Онищук повністю підтримують 32%, скоріше підтримують – 38% (чверть вагалися із відповіддю). 

• Постійні мешканці висловлюють високий рівень задоволеності окремими сферами життя міста. Відносно краще вони оцінюють дотримання громадського порядку та забезпечення продовольчими товарами. Дещо менш задоволені зміцненням оборони міста та забезпеченням ліками.

• Оцінюючи можливі воєнні загрози, постійні мешканці висловлюють більше занепокоєння, аніж переселенці. Так найбільше жителі міста (як місцеві, так і переселенці) бояться ракетних ударів по воєнних об’єктах (оцінюють як високу загрозу: місцеві – 33%, переселенці – 30%). Дещо менше бояться диверсій проти об’єктів інфраструктури (оцінюють як високу загрозу: місцеві – 27%, переселенці – 22%) та ракетних ударів по цивільних об’єктах (оцінюють як високу загрозу: місцеві та переселенці – по 19%). Диверсій проти цивільного населення частіше бояться місцеві мешканці (висока загроза – 20%), ніж переселенці (14%). Натомість захоплення населених пунктів більшістю опитаних в обох категоріях поки не оцінюється як високий та середній рівень загрози. 

• Абсолютна більшість (понад 80%) місцевих мешканців беруть участь у захисті країни. 59% допомагають фінансово, 41% – займаються волонтерством, 20% – працюють в критичній інфраструктурі, 20% – беруть участь в інформаційному просторі, по 3% – служать в територіальній обороні або в ЗСУ. Лише 11% – зазначили, що не мають змоги допомагати (відносно більше їх серед найстарших). 

• Половина опитаних переселенців у Івано-Франківську є жителями центральних областей України, 38% – прибули зі східних регіонів, лише 12% – з південних. Майже 80% - це жінки (55% з них мають дітей до 17 років). Середній вік переселенців – 44 роки. Третина їх постійно вдома спілкуються російською мовою, 45% – двома мовами (як українською, так і російською), чверть – тільки українською. 

• 61% опитаних переселенців головною причиною вибору саме Івано-Франківська як міста для тимчасового перебування, назвали наявність родичів або близьких друзів у місті. 14% обрали місто через інформацію про наявність вільних місць для тимчасового проживання. Лише 4% зазначили, що поїхали до міста через рішення відповідальної за переселення організації, 3% – через можливість отримати роботу.

• 30% опитаних мешканців Івано-Франківська зазначили, що вже прийняли особисто у себе біженців з інших регіонів країни. Ще 25% – готові прийняти. 44% – не висловили бажання прийняти переселенців. 

• Три чверті франківчан зазначили, що особисто надавали допомогу переселенцям. 51% позитивно поставилися б до того, що частина переселенців залишилися б жити або працювати у місті. 43% ставляться до такої перспективи нейтрально, лише 5% – негативно. 

• 92% підтримують ініціативу про перенесення підприємств з регіонів, які постраждали від війни на територію Івано-Франківської області. 74% – підтримують ідею будівництва постійних помешкань для внутрішьнопереміщених осіб. 

• 89% вважають, що місцева влада ефективно справляється з розміщення біженців з інших  регіонів України (35% – цілком ефективно, 54% – скоріше ефективно).

• Переселенці загалом краще оцінюють ставлення до себе місцевих жителів, аніж жителі обласного центру оцінюють своє ставлення до внутрішньопереміщених осіб. Так, 57% опитаних переселенців говорять, що ставлення місцевих до них дуже позитивне, ще 30% – скоріше позитивне. У свою чергу, 20% місцевих жителів зазначили, що цілком позитивно ставляться до біженців, 42% – скоріше позитивно, 27% – нейтрально. Лише 3% опитаних франківчан зазначили, що ставляться до переселенців негативно. 

• Понад 90% біженців хотіли б завести знайомства та друзів серед місцевих жителів. З іншого боку не проти знайти друзів серед переселенців понад 80% франківчан. Не мають такого бажання 16% місцевих мешканців. 

• Попри те, що більшість опитаних (понад 65%) тих, хто недавно приїхав до міста, спілкуються у побуті двома мовами, або лише російською, абсолютна більшість з них (82%) намагаються з місцевими спілкуватися виключно українською (серед російськомовних таких – дві третини). 

• 57% переселенців не бачать проблеми мовного непорозуміння з місцевими жителями. 37% вбачають у цьому незначну проблему, лише 6% – значну. Натомість серед місцевих 13% вважають, що існує значна проблема мовного непорозуміння з біженцями, 51% вважають цю проблемою незначною, 35% – не бачать у цьому жодної проблеми. 

• 44% опитаних фраківчан зазначили, що їм невідомі факти порушення соціальних норм та непристойної поведінки з боку біженців з інших регіонів України. 42% знають про такі випадки виключно з засобів масової інформації. Лише 13% стикалися з подібними випадками особисто. 

• 83% франківчан готові відстоювати територіальну цілісність України зі зброєю у руках. 86% готові терпіти матеріальні труднощі заради перемоги над Росією скільки буде потрібно. Серед переселенців воювати зі зброєю готові 60%, терпіти матеріальні труднощі – 79% (нагадаємо, що 80% переселенців – жінки).

• Майже 80% опитаних місцевих жителів не розглядають можливості виїзду закордон у випадку загострення воєнної ситуації у регіоні. Серед переселенців таких – 59%. 

• У 46% опитаних франківчан найближчі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати) беруть участь у війні проти Росії. Серед переселенців таких – 34%. 

• Як франківчани, так і переселенці, абсолютно згодні з тим, що Івано-Франківськ є комфортним містом для проживання. 

• Лише 7% опитаних біженців зазначили, що їм бракує продуктів харчування, 15% стверджують, що їм недостатньо побутових товарів, 16% скаржаться на нестачу медикаментів, 21% – на нестачу одягу. Половина опитаних біженців отримували соціальну та гуманітарну допомогу від держави або людей, чи волонтерів.  

• 20% переселенців хотіли б залишитися жити, або знайти роботу у Івано-Франківську. Ще 40% – можливо б розглянули таку перспективу. 39% – не мають таких намірів. У свою чергу 51% місцевих мешканців позитивно ставляться до того, що частина переселенців могла б залишитися у місті для проживання та роботи. 43% ставляться до цього нейтрально і лише 5% – негативно. 

• Третина опитаних переселенців, котрі мають дітей шкільного віку, зазначили, що вони вже  навчаються у місцевих школах. Половина таких респондентів зазначили, що їхні діти продовжують навчання у своїх навчальних закладах. Діти 14% опитаних зараз не навчаються. 

• 51% біженців проживають на даний час у помешканнях родичів, друзів або знайомих. 33% – орендують квартиру, 7% – проживають у помешканнях чужих для них осіб. Лише 3% живуть у готелях, чи хостелах, 2% – у центрах для біженців. Серед тих, хто орендують житло, 63% вважають вартість оренди завищеною, 32% – прийнятною. 

• 10% опитаних переселенців планують повертатися додому найближчим часом, 45% – планують повертатися, але трохи пізніше. 40% – мають намір повернутися тільки після закінчення війни. Лише 3% не мають наміру повертатися взагалі.

Аудиторія: мешканці Івано-Франківська та переселенці, які приїхали у місто, від 18 років і старші. Вибірка серед мешканців міста репрезентативна за віком, статтю.  Вибіркова сукупність: 600 респондентів – жителі міста Івано-Франківськ, 400 респондентів – переселенці. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 4,0% - опитування містян, не більше 4,9% - опитування переселенців. Терміни проведення: 16 квітня 2022 р.

В рамках восьмої хвилі проекту «Україна в умовах війни» Cоціологічною групою «Рейтинг» було проведене дослідження психологічних маркерів війни: стратегій адаптації до стресових станів, рівнів життєстійкості та психологічного виснаження.   

АДАПТАЦІЯ ДО СТРЕСОВИХ СТАНІВ

• За більше, ніж місяць війни Індекс емоційного напруження піднявся з 2.7 до 3.5. Сьогодні кількість тих, хто оцінює свій емоційний стан як дуже напружений або напружений складає майже 50%.У спокійному емоційному стані сьогодні лише 8% опитаних, тоді як до війні цей показник коливався в межах 22-26%. 

• Найбільше емоційно напруженим свій стан визначають старші люди. Також така ситуація спостерігається серед жінок, які зазвичай емоційніше реагують на складні ситуації. З них майже 60% сукупно мають високі та надвисокі рівні емоційної напруги, тоді як серед чоловіків таких  лише 35%. Абсолютна більшість (74%) тих, хто перебуває у складних обставинах, оцінюють свій стан як напружений.

• Загалом, лише 5% респондентів зазначили, що перебувають у складній ситуації. Ще 44% мають труднощі, але вони терпимі. У відносно нормальних обставинах знаходиться 51% опитаних. 

• Найбільше складнощів відчувають ті, хто вимушено змінили місце проживання, особливо мешканці східних областей. Легше тим, хто має роботу, або хоча б часткову занятість. Відповідно найважче тим, хто не працює – лише 40% з них перебувають у відносно нормальних обставинах. Отже, можливість якнайшвидше відновити роботу, запустити підприємства залишається вкрай важливим для відносної нормалізації життя українців під час війни.

• У складних життєвих обставинах людина може обирати різні стратегії поведінки: наразі, 50% опитаних намагаються активно вирішувати свої проблеми – для умов війни це показник хорошої адаптації до ситуації та прийняття відповідальності за своє життя на себе. 35% намагаються перечекати, не поспішають з рішеннями, отже займають пасивну позицію. 13% шукають підтримки в інших людей (здатні спиратися на інших та залучати їх до рішень). В цілому, конструктивні стратегії поведінки в складних життєвих обставинах притаманні сьогодні 63% опитаних.

• Найменш активну стратегію поведінки використовують мешканці сходу (41%), і вони ж більше за інших звертаються за допомогою (17%). Молодь більше схильна перечекати і не поспішати з рішеннями (40%). Жінки більше, ніж чоловіки шукають підтримку в інших людей (16% проти 10%) і набагато менш схильні до активного вирішення своїх проблем (44% проти 56%). Це відповідає традиційним гендерним типам поведінки, які актуалізувалися під час війни. 

• Активно вирішують свої проблеми ті, хто працює повноцінно або частково (60%). Ті, хто не працює більше готові перечекати і не поспішати з рішеннями (41%). Активна життєва позиція сприяє збереженню або поверненню на робоче місце і навпаки – наявність роботи сприяє можливості активно вирішувати свої проблеми, бо людина зберігає свій соціальний статус і має матеріальне забезпечення.

• Зрозумілою є набагато нижча активна позиція у тих, хто перебуває у складних життєвих обставинах (36%), вони більш схильні перечекати (39%) та шукати підтримки в інших людей (18%), на відміну від тих, хто знаходиться у відносно нормальних обставинах та відчувають незначні труднощі. 

• Країна згуртувалася у боротьбі з ворогом і у підтримці один одного та взаємодопомозі. Стосунки та взаємодія з рідними є миролюбними (94%). Лише 5% уникають цих стосунків. Також хороші взаємини зберігаються із сусідами (89%). З незнайомими мають миролюбні взаємини 67%. Водночас, майже третина уникають контактів з незнайомцями. Агресивні стосунки з іншими практично відсутні. Отже, навіть з незнайомцями більшість нормально взаємодіє – це хороший показник атмосфери взаємин та довіри і низький рівень підозрілості до співгромадян.

• Найбільше уникають незнайомих людей мешканці центру та півдня, люди середнього віку, жінки та ті, хто не змінили місце проживання у зв’язку з війною.  

РІВЕНЬ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ

• Українці на другому місяці війни демонструють хороший рівень життєстійкості  (3.9 з 5). Індекс життєстійкості складається із психологічної стійкості (4.0) та підтримки фізичного здоров’я (3.8).

• Низький рівень життєстійкості мають лише 2% опитаних. У більшості він на середньому рівні (59%). Високу стійкість все ще мають 39%. Хоча війна вже триває більше місяця, але насправді це критично, оскільки  резерви психіки розраховані на більш тривалий складний період життя. 

• Психологічна життєстійкість пов’язана з інтересом до життя, відчуттям себе корисним, здатністю приймати рішення, наявністю планів на майбутнє та відсутністю жалю за минулим. Українці в цьому є достатньо сильними:  цікавляться тим, що відбувається навколо (92%), та мають плани на майбутнє (82%). Однак втоми не відчувають лише третина, мають повноцінний сон лише 40%, слідкують за своїм здоров’ям половина.  Водночас, нормально харчуються більшість (83%).

• Найменшу стійкість мають мешканці сходу, пенсіонери та ті, хто втратили роботу. У жінок підтримка фізичного здоров’я у гіршому стані, ніж психологічна стійкість. Найгірший стан у тих, хто перебуває у складних життєвих обставинах. Підтримка фізичного здоров’я в них на незадовільному рівні. В усіх категоріях опитаних психологічна життєстійкість є вищою за фізичний стан. Тож наразі війна фізично виснажила більше, а психологічно ми є більш витривалими. 

• Дещо вищий рівень психологічної витривалості, готовності до тривалої боротьби виявляють люди до 50 років, в основному чоловіки, ті, хто повноцінно працюють, перебувають у відносно нормальних обставинах, здатні активно вирішувати проблеми та не змінили місце проживання у зв’язку з війною. Тому зрозумілим є прагнення багатьох швидше повернутися до дому, який є важливим ресурсом в житті людини. Це не лише матеріальна, але і важлива емоційна складова підтримки, нормалізації життя.

• Також найбільша життєстійкість у тих, хто відчуває такі емоції щодо країни як радість (53%), гнів (43%) та гордість (40%), а найменше у тих, кому страшно (28%) та сумно (33%). Гнів не є позитивною, але є активною емоцією, яка дозволяє підтримувати життя та рухатися вперед, не завмирати та не розсипатися. Особливо коли гнів справедливий.

РІВЕНЬ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВИСНАЖЕННЯ

• На сьогодні високий рівень виснаження мають лише 2% опитаних, у 71% він на середньому рівні, а у 27% на низькому. Резерви психіки людини набагато більші, ніж на такий короткий проміжок часу. Ми здатні швидко адаптуватися і достатньо повноцінно жити, бути активними та дієвими. В умовах війни часто відкривається «друге дихання» і безумовно з’являється жага до життя, коли навколо багато смерті та руйнувань. Не відчувають себе «мертвими» всередині 79%, можуть покластися на себе 69%, не відчувають себе слабкими – 55%. Тоді як часто відчувають на собі загрозу від світу лише 6%.

• Виснаження у більшості проявляється у сумному настрої, зниженні довіри до інших людей, думках про власну безпорадність і що зі ними може статися щось погане. 

• Найбільшими є гендерні відмінності: жінки почуваються вдвічі більш психологічно виснаженими, ніж чоловіки. Війна емоційно і фізично є більш травмуючим досвідом для жінок, це підтверджується в усіх попередніх наших дослідженнях.

• Також відносно вищий рівень психологічного виснаження у тих, хто зараз не працює, хто вимушено змінив місце проживання, та у молоді. Найважча ситуація у тих, хто перебуває у складних обставинах. Поведінкова стратегія на активне вирішення проблем як стратегія поведінки сприяє низькому рівню психологічного виснаження. 

• Результати також доводять, що радість та гордість за країну країни найбільше сприяють хорошому психологічному стану. Повернення додому (як з’явиться така можливість) теж зміцнює людину і допомагає відновитися швидше.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,8%. Терміни проведення: 6  квітня 2022 р.

• Результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 6 квітня 2022 року, зафіксували значне зростання почуття гордості за Україну серед респондентів. Якщо у серпні 2021 року 34% опитаних зазначали, що відчувають гордість за державу (у той час переважала емоція суму щодо України), то сьогодні це відчуття є домінуючим (80%). Сум щодо України відчувають 32%, радість – 20%, страх – 16%, гнів – 11%, зацікавленість – 6%. Сьогодні такі емоції як байдужість та сором щодо України практично відсутні у респондентів. 

• Емоція гордості за Україну є домінуючою серед усіх респондентів, незалежно від віку чи регіону проживання. Радість дещо більше відчувають мешканці центру країни (період опитування збігається з визволенням від окупантів центральних областей), також радість більш поширена емоція щодо України серед молоді. Водночас, страх за Україну сьогодні найчастіше фіксується серед жителів сходу. 

• Від серпня 2021 значно зросла кількість опитаних, які самоідентифікують себе як громадяни України (з 75 до 98%) та як «європейці» – з 27 до 57%. Натомість все менше респондентів говорять про себе як про «радянську людину», їх число зменшилось з 21 до 7%. Також фіксується абсолютно високий рівень місцевого патріотизму. 

• Громадянська самосвідомість сьогодні домінує в усіх вікових та регіональних групах. Щодо проєвропейської самоідентифікації, то практично відсутні відмінності у вікових фракціях.  Водночас, фіксуються певні різниці по макрорегіонах: європейська ідентифікація дещо більше переважає на заході та у центрі. Прорадянська ідентичність відносно частіше серед найстарших. 

• Абсолютна більшість (91%) не підтримують тезу, що «росіяни та українці – це один народ». Тих, хто має таку думку, сьогодні лише 8% (у серпні 2021 таких було – 41%, у березні 2022 – 21%). Підтримка такої ідеї ще фіксується серед 23% мешканців сходу та 13% старших опитаних. Натомість в інших макрорегіонах та вікових групах підтримка такої тези майже відсутня. 

• За останній місяць у півтори рази зросла кількість тих, хто вважає, що відновлення дружніх відносин українців з росіянами є взагалі неможливим (з 42% до 64%). 22% вважають, що це може статися не менше, ніж через 20-30 років. Тих, хто бачить таке примирення у перспективі до 15 років, – близько 10%. Навіть у регіонах півдня та сходу бвльше половини опитаних не вірять у відновлення дружби між народами. 

• Близько 80% респондентів тим, чи іншим способом, беруть участь у захисті країни. 45% респондентів допомагають захисту країни фінансово (у березні 2022 – 39%). Волонтерством та допомогою людям/військовим займаються 35%, беруть участь у інформаційному спротиві – 18%, працюють в критичній інфраструктурі – 13%, беруть участь в теробороні – 3%, або які військові – 3%. Чверть не мають змоги допомагати. 

• До своєї роботи починають повертатись все більше людей. Наразі серед тих, хто мав роботу до війни, продовжують працювати 58% (у березні таких було 46%). В цілому 29% працюють у звичайному режимі, 26% - частково або віддалено, 3% - почали працювати на новій роботі. 41% втратили роботу на час війни (у березні було 53%). Найбільше тих, хто зараз працює, – у західних областях, тоді як лише третина мешканців сході мають роботу, а інші дві третини – втратили роботу. 

• Змінити місце проживання довелося 20% дорослого населення. Найбільше тих, хто був змушений виїхати з місця проживання, у східних регіонах (46%). Також більше виїхало молоді (31%), старшим важче покинути свою домівку (13%). Третина з тих, хто покинув домівку, планують повертатись вже найближчим часом, чверть – ще трохи почекають. Близько 40% висловлюють готовність повернутися, але тільки після закінчення війни. 

• Майже 80% задоволені діяльністю свого міського/сільського голови, комунальних служб та поліції. Три чверті задоволені роботою медичних закладів, дві третини – громадським транспортом та закладами освіти. 

• Абсолютна більшість (90%) підтримують ініціативу позбавлення мандатів депутатів із проросійських партій. 86% підтримують повну заборону їхньої діяльності в Україні. 

• 81% підтримують ідею збільшення податків для українського бізнесу, який продовжує працювати в росії. 

• 76% підтримують ініціативу перейменування вулиць та інших об’єктів, назви яких пов’язані з росією. 

• Зростає підтримка ідеї розриву зв’язків УПЦ московського патріархату з російською православною церквою. Сьогодні за цю ініціативу 74% (на початку березня – 63%). Не підтримують – лише 7%. 

• Половина опитаних (51%) вважають, що держава повинна заборонити діяльність УПЦ МП на території України (заборону підтримують дві третини опитаних мешканців заходу і лише 29% – сходу). Водночас, 21% підтримують позбавлення пільг та скасування договорів оренди церковних приміщень. Попри це, 20% виступають за невтручання держави у справи церкви – найбільше таких на сході (35%) та півдні (25%). 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,8%. Терміни проведення: 6 квітня 2022 р.

• За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 30-31 березня, 78% опитаних вважають, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку. Лише 11% протилежної думки, 11% - не змогли оцінити. У всіх регіонах та серед всіх вікових груп продовжує домінувати оцінка напрямку як правильного. 

• 95% опитаних вірять у те, що Україна зможе відбити напад росії, проте впевненість у швидкій перемозі «за кілька тижнів» дещо зменшилась з 47% до 35%. Натомість зросли позиції «кілька місяців» і «півроку-рік». 14% не змогли відповісти на це питання. 

• Продовжується зменшення рівня підтримки вступу до НАТО. Нагадаємо, що в перші дні війни підтримка входження України до Альянсу зросла з 62 до 76%, в перший тиждень підтримка зменшилась до 72%, а станом на кінець березня становить 68%, тобто наближається до довоєнних показників. 

• Водночас, зростає підтримка вступу до ЄС. Нагадаємо, що в перші дні війни відбувся ріст з 68 до 86%, далі ріст продовжився і станом на кінець березня становить 91% – абсолютний рекорд за всі роки досліджень.

• При цьому більшість (56%) переконані, що Україна стане членом Євросоюзу за протягом одного-двох років, 23% – за п’ять років. За місяць дещо зменшилася кількість тих, хто вірить, що Україна приєднається до Європейського Союзу у дуже короткій перспективі (з 61% до 56%), і зросла кількість тих, хто вірить у вступ до Союзу за п’ять років (з 13% до 23%).  

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1500 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,5%. Терміни проведення: 30-31 березня 2022 р.

• За останнє десятиліття спостерігається стала динаміка зростання кількості тих, хто вважає українську мову рідною: з 57% у 2012 році до 76% у 2022 році. Російська за 10 років втратила з 42 до 20%. У цій динаміці слід звернути увагу на наступні тенденції. Перше: помітні зміни у мовній самоідентифікації відбулися між 2012-2016 роками. Одними із ключових причин стали а) реакція суспільства на експерименти тодішньої влади у мовній політиці;  б) події Революції Гідності; та в) агресія росії проти України у 2014 році та тимчасова окупація Криму та окремих територій Донецької та Луганської областей. Друге: позитивна динаміка у самоідентифікації відбулася за рахунок зміни ставлення до української мови у центрі, а також на півдні та сході країни.
• Водночас, практичний бік справи має дещо інший вигляд: мовна самоідентифікація та мова в побуті – це дві різні площини. Можемо констатувати стале зменшення російськомовного сегменту українців: у 2012 таких респондентів було близько 40%, наприкінці 2021 – 26%, а на початку війни – 18%. Натомість, «перетік» російськомовних відбувається у сегмент «двомовних» (з 15 до 32%). Кількість тих, хто постійно користується лише українською вдома зросла незначно з 44% до 48%.
• Процес переходу на іншу мову спілкування не є одномоментним і потребує певної адаптації. Сьогодні важливо, що дві третини тих, хто користується двома мовами у побуті готові найближчим часом перейти виключно на українську. Серед російськомовних – таких третина.
• Безпрецендентне єднання суспільства на тлі війни різко вплинули і на ставлення до статусу мови: сьогодні абсолютна більшість (83%) за те, щоб українська була єдиною державною мовою в Україні. Така думка домінує в усіх макрорегіонах, вікових та мовних групах. З іншого боку за надання державного статусу російській мові до війни виступали майже чверть, а сьогодні – лише 7%. У мирний час за надання статусу державної російській мові традиційно виступали мешканці півдня та сходу. Але навіть у цих регіонах таких було лише третина, а сьогодні їх кількість зменшилась майже вдвічі.
• На сьогодні, дані свідчать, що мова є швидше регіональною особливістю, але не способом мислення. Для прикладу, у грудні 2021 року серед двомовних росію агресором вважали 65%, серед російськомовних – половина. Водночас, у сегменті україномовних кожен десятий мав проросійські погляди. Прихильність до росії визначалася не так мовою спілкування, як політичними поглядами та впливом пропаганди і коригувалася з рівнем підтримки проросійських партій (ОПЗЖ, Наші, Шарій).
• Сьогодні більшість (67%) вважають, що ніяких проблем між україномовними та російськомовними громадянами в Україні не існує. 19% вважають, що мовна проблема існує, але вона не є настільки важливою. Лише 12% вважають, все таки, що це питання є загрозою для внутрішньої безпеки. Важливо, що тези про наявність проблеми у мовній сфері є популярними не серед російськомовного населення, а саме у західних регіонах, де українська домінує в усіх сферах. Важливо, що згідно з попереднім дослідженням, лише 2% українців вважають, що росія прийшла захищати російськомовних громадян України – цей міф українці не прийняли.

Підсумовуючи можна зробити наступні висновки:

1. Рівень мовної самоідентифікації українців стабільно зростає. Війна, як виклик для всього суспільства тільки прискорить цей процес. Українська мова як один із наріжних каменів державності сьогодні лише зміцнюється і лінії протистояння у цьому питанні зникають.
2. Перехід на українську у побуті відбувається еволюційно. Руйнування міфу про «братній народ», ізоляція росії від світового культурного та інформаційного контексту лише сприятимуть його пришвидшенню в українському суспільстві.
3. «Мовна проблема» та намагання розпочинати дискусії навколо цієї теми не мають підтримки у більшої частини населення. Ця проблема носить суто політичний і частково локальний характер. Попри це, більшість громадян, незалежно від мови спілкування, усвідомлюють, що у нас один спільний ворог – росія, яка намагається знищити нашу державність. Найбільш постраждалими від дій агресора є саме російськомовні міста сходу. В лавах Збройних сил України поруч воюють україномовні та російськомовні і вони об’єднані єдиною метою – перемогою над ворогом. Після перемоги можна очікувати продовження змін у мовній самоідентифікації громадян та розширення сфери використання української мови у всіх сферах.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 19 березня 2022 р.

Соціологічна групою «Рейтинг» в рамках проекту «Україна в умовах війни» було проведене комплексне опитування, метою якого було дослідити яким чином війна змінила звичне життя наших громадян. У опитуванні ми вирішили підняли комплекс проблем, що стосуються соціально-економічного становища громадян, їхньої готовності до адаптації у нових реаліях, змін у щоденній комунікації, сподівань та планів на майбутнє.  

ВІДБУДОВА УКРАЇНИ ПІСЛЯ ВІЙНИ

• Більшість українців доволі оптимістично налаштовані щодо відбудови країни після війни – 51% вважає, що вистачить 5 років, 13% - до року. Більш впевнені в цьому на заході країни, молодь та ті, хто вимушено покинув своє місто. Молодь зазвичай більш оптимістично налаштована.  На заході, на відміну від сходу війна не нанесла суттєвих руйнувань та дозволила більшою мірою зберегти звичне життя і теж додає оптимізму. Люди, які покинули свої домівки, живуть надією, що з їх домом все буде добре.  

• При цьому українці також готові не лише чекати, а й долучитися до відбудови країни – 61% хочуть фінансово підтримати або піти працювати на будівництво. 33% хотіли б, але не мають такої можливості. І лише 5% вважають, що це справа виключно влади. Плани про відбудову України об’єднують українців, більшість займає консолідовану, проактивну позицію та вказує на колективну відповідальність. Більше до відбудови готові долучитися мешканці центру, віком від 18 до 50 років та ті, хто покинули своє місто.

• 90% опитаних вважають, що компенсувати економічні та інфраструктурні втрати України внаслідок війни повинна Росія. Окрім цього, 21%  українців вважає, що до цього мають долучитися країни Європи, 17% - міжнародні організації, 12% – США і лише 10% - Україна. 

ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ НАСЕЛЕННЯ

• Серед українців, які мали роботу до війни, половина (53%) сьогодні не працюють. 22% працюють у звичному режимі, 21% – віддалено або частково, лише 2% – знайшли собі нову роботу. Це показник не лише економічних проблем, але і соціально-психологічних. Робота – це не лише економіка, це звичний спосіб життя, спілкування та взаємодія з іншими, структурованість часу, те, що стабілізує, надає впевненості, знижує тривогу і підвищує самооцінку. Суттєва частина громадян втратили таку підтримку і більш вірогідно отримали вищий рівень дезадаптації.  Найбільше це торкнулося мешканців сходу (74%), молоді до 35 років (60%) та тих, хто покинув своє місто (66%). 

• Економічне становище внаслідок війни не змінилося лише у 18% громадян, у 52% значно погіршилося, у 28% скоріше погіршилося. Дохід «закриває» базові потреби людини, дає відчуття безпеки та знижує тривогу перед невизначеним майбутнім. 

• 40% опитаних вважають, що їх заощаджень вистачить лише на місяць. Проте, пандемія COVID-19 навчила українців заощаджувати і відсоток тих, хто підвищив свою матеріальну безпеку в кризу виріс (під час першого карантину (04.2020) 55% вважали, що заощаджень їм вистачить лише на місяць). Тому з врахуванням соціально-економічної та психологічної важливості зайнятості, зараз дуже важливо наскільки це можливо відновити роботу.

АДАПТАЦІЯ ДО ЖИТТЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

• Життєва позиція (що саме я вирішую в своєму житті), інтенсивність негативних емоцій, особливості комунікації під час війни є умовними (прямими або опосередкованими) показниками психологічної адаптації або дезадаптації. Активна життєва позиція забезпечує більший рівень впевненості у власних силах щодо подолання життєвих труднощів, нижчий рівень негативних емоцій та тривоги, більше можливостей швидкої адаптації, збереження комунікації, можливостей частково зберігати або частково відновлювати звичний спосіб життя. 

• На сьогодні, 47% українців сьогодні мають активну життєву позицію, 18% знаходяться десь посередині між активною та пасивною, водночас, третина стверджують, що зараз в своєму житті майже нічого не вирішують. Найбільш активна життєва позиція у молоді до 35 років (53%) та осіб середнього віку (50%). Традиційно під час війни гендерний баланс руйнується, ми повертаємося до традиційного розподілу ролей: тому 43% жінок та 51% чоловіків мають активну життєву позицію і лише 25% чоловіків майже нічого не вирішують в своєму житті, а серед жінок таких майже 40%. Активну позицію також мають ті, хто повноцінно (60%) або частково/дистанційно (66%) працюють. Війна поглибила незахищеність та дезадаптацію серед старших людей.

• Індекс психологічної дезадаптації виміряний через спектр негативних емоцій виявився достатньо помірним (2.6), зважаючи на обставини війни. Але війна йде менше місяця і такого проміжку часу замало для поглибленої дезадаптації. І ми не обов’язково будемо спостерігати її  в цілому далі, відповідно до рівня активності життєвої позиції громадян. Однак, у групі ризику знаходяться пенсіонери, ті, хто втратив роботу, хто поїхав зі свого міста, жінки також під більшим ризиком, ніж чоловіки. 

• На четвертому тижні війни українці в цілому ще не вдалися до пригнічених станів.  Найбільше емоційний рівень психологічної дезадаптації забезпечує агресивність (3.1), найменший – апатія (2.1). Ці стани за інтенсивністю прояву на різних полюсах, отже, майже у всіх даних вони розведені: низький рівень апатії при високому рівні агресивності. Можемо припустити, що саме агресивність не дає розвиватися апатії. Це хороше еволюційне надбання, яким ми зараз можемо користуватися в ситуації боротьби за життя та виживання, відчуття загрози. Апатії зараз очікувати не варто, оскільки Україна в гарячій фазі війни, майже кожного дня відбуваються якісь події, тож, якщо війна не перейшла у затяжну фазу, то і апатія у більшості не з’явиться. Агресивність – єдина властивість активного спектру. Водночас, песимізм, розпач і апатія – це стани пригнічення, економії емоцій, зниження активності. 

• Найбільший рівень агресивності спостерігається у старшої вікової групи (51+) – 3.3, найменший – у молоді (2.8). У молоді загалом найменший рівень емоційної дезадаптації, бо за віком вони належать до тих, хто здатен швидше адаптуватися до будь-яких умов. Старшим війна багато в чому перекреслила досягнення і залишила (в кількості років) менше часу на відновлення, нові горизонти, відбудову і часу нормального мирного життя – це повинно сильно дратувати і дратує. 

• У чоловіків суттєво відрізняються розпач (2.2) та агресивність (3.2), тоді як у жінок знаходяться на однаковому рівні. У рівні песимізму немає відмінностей, а ось апатія у жінок вища (2.2), ніж у чоловіків (1.9). Цивільним жінкам в емоційному плані війна дається важче. Війна – це більше царина маскулінності, це ті періоди існування суспільства, коли все, що пов’язано з мужністю, витривалістю, агресивністю виходить на перший план. У війнах, цивільні жінки є більш незахищеними через свої фізичні можливості, загрозу насильства та необхідність піклуватися про дітей. Отже жінки частіше потерпають через пригнічений емоційний стан.

• За регіонами схід є найбільш дезадаптованим і найбільш емоційно пригніченим, бо в у його мешканців нижчий рівень агресивності, проте, вищий рівень апатії, розпачу та песимізму. Найбільш агресивно налаштований захід та центр – це дає їм більш активну позицію, тут менше пригнічення і агресія відокремлена від іншої частини негативного спектру емоцій. 

• Знов бачимо, що ті, хто повноцінно працюють, мають кращій емоційний стан: найнижчий рівень апатії. Це також стосується тих, хто працює частково. Розпач та песимізм цим двом групам також менш притаманний. Отже, можливість працювати допомагає людині підтримувати більш позитивний емоційний стан. Агресивність у працюючих вища і тут забезпечує проактивну позицію і це як раз її конструктивна реалізація.

• Активна життєва позиція також пов’язана з кращою емоційною адаптацією – суттєво нижчими рівнями апатії, розпачу та песимізму. Навпаки, ті, хто майже нічого  у своєму житті не вирішують знаходяться в стані психологічної дезадаптації: в них розпач вищий за агресивність, бо розпач – паралізує здатність людини приймати рішення та бути активною.

• Ті, хто покинув своє місто мають нижчий рівень апатії за тих, хто залишилися, бо їм зараз доводиться шукати можливості прихистку, влаштовувати своє життя в іншому місці. Цікавим виявилося те, що  в кращому стані ті, у кого житло пошкоджене, ніж ті, у кого ціле. В найгіршому емоційному стані серед цих груп ті, хто не знає, що з житлом – це ситуація невизначеності, яка формує додаткову тривогу.

• Комунікація з близькими багато в чому визначає емоційний спектр переживань: ті, хто залишився зі своєю сім’єю, спілкуються з рідними та друзями знаходяться в кращому емоційному стані і переживають меншу дезадаптацію, ніж ті, кому довелося розділитися з сім’єю, хто зрідка спілкується з рідними та друзями. Спілкування з колегами та сусідами впливає несуттєво, бо це не найближче оточення, однак, спілкування з колегами знижує апатію і підвищує агресивність, яку зараз ми більше розуміємо як активність. В цілому, такі надстресові події  у житті людини як війна, значно посилюють бажання бути разом з рідними та близькими людьми, у комунікації високий ресурс та цінність її також підвищилася, а можливість такої комунікації знижують ризики дезадаптації.

КРИЗОВІ СИТУАЦІЇ ПІД ЧАС ВІЙНИ

• 44% українців довелося тимчасово розділитися зі своєю сім’єю. Найбільше таких на сході (54%), найменше – на заході (39%). Серед молоді таких 50% – це за віком найбільший показник. Розділення з сім’єю не з власної волі – це психологічно важке випробування, особливо під час війни, яка формує невизначеність майбутнього возз’єднання родини. До того ж ми з’ясували вище, що бути разом з родиною і спілкуватися – важлива частина психологічної підтримки і емоційної адаптації до подій.

• Окрім розділення з родиною, 19% громадян покинули своє місто/село на час війни (найбільше виїхало зі сходу). Водночас, абсолютна більшість (93%) з них планують після війни повернутися додому. «План повернення» – це міцна підтримуюча сила в складній, невизначеній ситуації війни. Багато хто не знає, чим він буде займатися після війни, якими ми будемо, але ціль – повернутися додому стабілізує, знижує невизначеність і робить життя таким, що має сенс при багатьох вже не так актуальних сенсах. При цьому лише 58% знають, що з їх житлом все без змін, 10% знають, що їх житло пошкоджене, а 9% - зруйноване. Решта не знають, що х їх житлом.

• Віра в Бога: знають, що Бог існує і не сумніваються в цьому 60% опитаних і цей показник не змінився з 2021 року. Вірять в Бога, хоча іноді сумніваються 14% порівняно з 17%  у 2021 році. Не вірять у Бога, але вірять у вищі сили 17% порівняно з 14% у 2021 році. Отже, група умовних агностиків дещо збільшилась. Тих, хто не вірить в Бога сьогодні 6% порівняно із 7% у 2021 році. Найбільше вірять в Бога і не сумніваються в цьому традиційно на заході (71%), старші люди (64%), жінки (68%). 

ПЛАНИ НА «ЖИТТЯ ПІСЛЯ ВІЙНИ»

• Плани на життя після війни в основному пов’язані із подорожами, які можна розуміти і як знайомство із своєю країною для тих, хто мало їздив до цього, а також можливість відвідати рідних та друзів. Подорожувати країною після війни планують 55% українців – це виглядає як бажання засвідчити своє ставлення та «обійняти» країну, цінність якої підвищилася разом з ціною, яку доводиться платити за те, що ми – громадяни України. Професійний розвиток, нові знання в цілому є другим дуже актуальними напрямком планів, бо попереду відновлення країни, в професійній площині та структурі зайнятості відбудуться зміни, отже, громадяни це розуміють і вже 49% роздумують як отримати додаткову освіту чи нові знання, а 38% - освоїти нову професію, 

• 27% мріють після війни відкрити свою справу, 21% - піти нову роботу. Війна – це завжди зміни, і люди починають про них думати.

• Під час війни можливість піклуватися про когось має високе значення, тож 25%  після війни хочуть завести домашнього улюбленця – так втілюється бажання піклуватися, отримувати теплі емоції та оточувати себе життям.

• Майже всі хочуть або залишитися вдома або повернутися до дому. Це не історія про вільний вибір, щоб мати бажання жити в іншій країні, навіть за наявності зараз певних можливостей це зробити. Вибір без вибору не буває привабливим, тому бажання повернутися до дому є зрозумілим. Повернення до дому – це як повернення до себе, можливість себе не втратити і якщо і зробити вибір щодо змін, то з власної волі, а не з примусу.

• Гендерні відмінності спостерігаються в будь-яких пересуваннях: чоловіки більше хочуть подорожувати країною, більше розглядають можливість переїхати в інше місто/регіон або за кордон. Географічна мобільність – це традиційно маскулінна характеристика, жінки більше прив’язані до місця та надають перевагу осілості. Власну справу хочуть відкрити 31% чоловіків проти 23% жінок. Загалом активність чоловіків під час війни підвищується. Війна дає можливість чоловікам стверджувати свою маскулінність і мати кращу ідентифікацію з традиційно чоловічими ролями. Світ був занадто сучасним та модернизованим і щодо ролей, і щодо ідентифікації, але росія зараз занурила його в архаїчний морок, в якому і щодо ідентифікації, і щодо цінностей все спрощено і чітко визначено. Це дає можливість легше самоідентифікуватися, визначити свої сенсові та ціннісні позиції, бо світ на час війни поляризується і стає чорно-білим.

• Плани тих, хто покинув своє місто відрізняються від тих, хто залишився. Ті, хто поїхав більше хочуть подорожувати країною. І суттєво більше хочуть отримати додаткову освіту чи нові знання (61% проти 47%), освоїти нову професію (51% проти 35%) та відкрити свою справу (40% проти 23%) – цей вимушений від’їзд сформував активну позицію щодо життя після війни, бажання змін та розвитку. Вимушена мобільність може викликати деструктивні зміни, але в цих результатах ми бачимо, що на рівні планів ті, хто поїхали мають проактивну, конструктивну позицію. Їхати – це діяти, отже цей вчинок сприяє дієвості і в іншому та відкриває можливості.

КОМУНІКАЦІЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

• Спілкування, можливість бути разом з іншими людьми, відчуття єдності та причетності під час війни відіграють особливу роль. Комунікація, окрім своїх прямих функцій, допомагає стабілізуватися, знизити тривогу, отримати та надати підтримку,  відреагувати власні почуття та дати таку можливість іншому. З близькими та рідними зараз постійно спілкується 72% громадян, 48% – з друзями, 38% з сусідами і 28% з колегами по роботі. Найважливіша та найбільш об’ємна частина комунікації – із близьким колом, про яке  в час війни людина переживає та турбується найбільше. 

• Порівняння з квітнем 2020 року показує, наскільки війна відрізняється від пандемії за рівнем своєї небезпеки та тривоги – частка тих, хто постійно на зв’язку із рідними зросла з 27% до 72%. Це так само стосується спілкування з друзями: ріст з 15% до 48%.  Зараз те, чим людина має можливість займатися, чим наповнюватися, заспокоюватися – ці ресурси критично звужені і комунікація – це одна зі небагатьох сфер, яка зараз є таким ресурсом і отже забрала на себе багато. До всього тривога за безпеку близьких під час війни висока, постійний зв’язок дає можливість перевіряти стан безпеки. У більшості українців життя змінилося, особливо в частинах країни з активними бойовими діями або окупацією, у інших також не бракує новин, отже, ці зміни також формують цю необхідність бути на зв’язку більше.

• Змінилася вага способів отримання інформації. З листопада 2021 року центральне телебачення дещо повернуло свої позиції (з 56% до 62%) і домінує серед джерел. Також суттєво додали групи та канали у месенджерах (з 13% до 42%), це можна пояснити швидкістю та кількістю публікацій. Війна формує високу потребу у постійній інформованості, отже, месенджери найбільше за своїми можливостями задовольняють такі потреби – їх можна читати будь де і будь коли, для цього потрібен смартфон та інтернет.

• Водночас, знизилася доля соціальних мереж (з 49% до 37%), вірогідно їх частково замінили групи та канали у месенджерах. Бо соціальні мережі за своєю функцією – це більше не про отримання інформації, а про спілкування та можливість поділитися інформацією. Зросло отримання інформації від родичів та знайомих (з 14% до 28%), бо часто вони – безпосередні свідки подій, що відбуваються. Газети та журнали втратили (з 11% до 6%), бо не можуть гнатися за швидкістю подій. А ось радіо додало (з 10 до 15%), оскільки стало певним чином альтернативою телебачення.

• Традиційно телебачення є головним джерелом інформації для людей старшого віку (78%). Для середнього віку – це новини інтернет сайтів (58%). Для молоді до 35 років – групи і канали у месенджерах (62%) – це традиційний розподіл каналів інформації за віком, він зберіг свою структуру і під час війни.

• Центральне телебачення найбільш популярне на заході (72%) та у центрі (62%). Водночас, 42% мешканців сходу отримують інформацію від родичів та знайомих, бо схід є найактивнішою зоною бойових дій, люди поїхали з регіону і бажають отримувати інформацію «з перших рук».

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 19 березня 2022 р.

• За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 18 березня, 77% опитаних вважають, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку. Лише 14% протилежної думки, 10% - не змогли оцінити. У всіх регіонах та серед всіх вікових груп домінує оцінка напрямку як правильного. 

• Віра у перемогу залишається на найвищому рівні: 93% опитаних вірять у те, що Україна зможе відбити напад росії. Впевненість у перемозі переважає в усіх регіонах країни. 

• Половина (47%) опитаних сподіваються, що Україна зможе перемогти у війні з росією вже у найближчі кілька тижнів. Чверть (23%) вважають, що війна триватиме кілька місяців. Тільки 12% думають, що війна закінчиться за півроку-рік чи більше. Тих, хто взагалі не вірить в перемогу, практично немає. 17% поки не змогли відповісти на це питання. 

• Інфляція, ріст цін (45%) та дефіцит палива (38%) – загрози, які на думку українців, можуть виникнути з високою ймовірністю у найближчі кілька місяців. Знецінення гривні й зрив посівної кампанії вважають ймовірним не більше чверті опитаних, голод –  13%. Мешканці східних регіонів дещо більше бояться настання згаданих загроз, аніж мешканці інших макрорегіонів. 

• Абсолютна більшість опитаних (82%) вважають загрозу розколу країни малоймовірною, ця впевненість суттєво зросла внаслідок згуртування населення під час війни. 

• На думку українців найбільш дружніми до України є сьогодні  Польща, Литва, Великобританія та США. Також дружніми вважають Чехію, Румунію, Молдову, Словаччину, Туреччину, Францію, Словенію. Близько половини опитаних вважають дружніми Угорщину, Грузію та Німеччину, ще третина – нейтральними. 

• Китай зараз для українців переважно нейтральна країна. Тоді як росія (98%) і Білорусь (84%) для українців – це ворожі країни. Ставлення до цих країн значно погіршилось після розв’язання ними війни проти України. Також, дещо погіршилось ставлення українців до Китаю. Майже не  змінилось – до Німеччини, Угорщини, Грузії. Покращилося до Туреччини, Франції, Польщі, Литви, Великобританії, США, Румунії. 

• При цьому у міжнародних настроях відчутно зміцнішала регіональна консолідація: якщо раніше до США та інших західних країн холодніше ставились мешканці сходу та півдня, то зараз ці країни однаково дружні для мешканців усіх макрорегіонів. Те саме стосується ворожих країн – росія і Білорусь ворожі країни для абсолютної більшості українців незалежно від місця проживання. 

• Прямі переговори Зеленського з путіним щодо припинення війни підтримують 74%, чверть – не підтримують. Трохи більше прихильників прямих переговорів на Півдні й Сході, але і в інших регіонах також таких більшість. 

• Водночас, підписання тимчасового перемир’я з росією без виведення її військ з території України на думку населення є неприйнятним (89%). 

• Підтримка створення військово-політичного союзу у складі України, Польщі, Великобританії зросла з 61% (у січні) до 85%. Сьогодні підтримка такого союзу вища, ніж підтримка інтеграція України з НАТО (72%). 

• 44% вважають, що Україна має обов’язково вступити в НАТО, 42% – що Україна має продовжувати співпрацю з НАТО, але не ставати членом союзу. Співпрацю з НАТО поза членством в Альянсі підтримує більше людей ніж до війни, ця цифра збільшилась за рахунок тих, хто раніше казав, що з НАТО взагалі не потрібно співпрацювати (зараз таких лише 7%). Найбільше прихильників вступу серед західних, центральних областей, на Півдні та Сході – більше підтримують співпрацю поза членством в Альянсі.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 18 березня 2022 р.

• За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 12-13 березня, 76% опитаних вважають, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку. Це найвищий показник за усю історію замірів. Лише 15% протилежної думки, 10% - не змогли оцінити. У всіх регіонах та серед вікових груп домінує оцінка напрямку як правильного. 

• В період війни значно зросла самооцінка населення. Тепер Україну порівняно з країнами Європи бачать серед «лідерів» (34%) і «середнячків» (42%), тоді як ще два місяці тому бачили серед «аутсайдерів». Водночас, 63% бачать Україну в «лідерах» серед країн колишнього СРСР, тоді як ще два місяці тому бачили переважно серед «середнячків». 

• Абсолютна більшість підтримують ініціативу надання містам статусу міста-героя (93%) та перейменування вулиць на честь Героїв, які зараз боронять Україну (92%). В усіх регіонах максимальна підтримка такої ініціативи. Унікальний шанс – творити нову історію через нових героїв, які об’єднують.

• 56% вважають, що головна мета вторгнення росії – це повне знищення українського народу, і ця думка домінує в усіх регіонах України.  Ще половина вважають, що ціль нападу – окупація України і приєднання до росії. Тільки 15-17% думають, що росія переслідує мету змінити політичний курс України чи запобігти розміщенню баз НАТО, 10% – вважають, що мотивом є знищення військової інфраструктури, 5% – провокування НАТО на війну. Тих хто вважає, що вторгнення росії мало за мету захистити російськомовних – лише 2%. 

• Реальним шляхом завершення війни більшість бачить пошук компромісів на переговорах із залученням інших країн (64%), водночас, майже третина вважають, що варто відмовитися від переговорів і воювати до звільнення всіх територій і лише 1% - погодитись на більшість вимог рф.

• Українці зовсім не готові віддавати ані Крим, ані Донбас: більшість вважають, що Україна має використовувати всі можливості для повернення окупованих територій Донбасу (86%) і Криму (80%). У цьому впевнені мешканці усіх регіонів, і цей показник зараз вищий, ніж у довоєнні часи.  

• Половина опитаних українців оцінюють ймовірність того, що росія здійснить військовий напад на одну з країн Європи як високу (25%) або середню (26%). Лише 22% взагалі відкидають таку ймовірність, це передусім старші люди.

• Поряд з цим, підтримка вступу України до НАТО за останні 2 тижні дещо скоротилась з рекордних 76% до 72%. Основна причина – відсутність рішення про закриття неба над Україною, якого вимагають майже 90% українців.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews - телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,8%. Терміни проведення: 12-13 березня 2022 р.