Прес-релізи

 • За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у серпні 2018 року, патріотами своєї країни вважають себе 82% громадян України (стільки ж як і у 2017). Тільки 13% мають протилежну думку, ще 5% не змогли відповісти.

• У всіх макрорегіонах України загальна кількість патріотично настроєних громадян перевищує 75%: на Заході таких 85%, у Центрі – 84%, на Півдні – 79%, на Сході – 76%. 

• За період досліджень зафіксовано найбільшу кількість тих, хто підтримав би проголошення Незалежності України, якби сьогодні перед ними постав такий вибір – майже 80% (у 2012 році таких було 62%). Лише 13% висловили протилежні міркування, ще 7% вагалися з відповіддю. 

• Найбільше тих, хто підтримує проголошення Незалежності України, на Заході (93%). У Центрі таких респондентів 82%, на Півдні – 72%, на Сході – 63%. Тих, хто має протилежну думку, найбільше у південно-східних областях (від 20 до 25%). Також відносно більше тих, хто не підтримав би сьогодні Незалежність нашої держави серед старшого покоління, бідніших верств населення та осіб з нижчим рівнем освіти. Підтримка Незалежності чітко корелюється із почуттям патріотизму: чим вищий рівень патріотичних почуттів, тим більше вони підтримують проголошення Незалежності України.

• За останні 8 років зросла кількість тих, хто ідентифікує себе громадянином України: якщо у 2010 році тих, хто міг себе так назвати було 57%, то у 2018 році таких опитаних вже 66%. Цьогоріч зафіксовано найменшу за час досліджень кількість тих, хто ідентифікував себе як жителя свого регіону, міста, села (19%), а також тих, хто б просто назвав би свою національність (13%). Водночас помітно у порівнянні із опитуванням 2014 року зростання кількості тих, хто обрав би альтернативу «просто людина» (до 29%, у 2012 таких респондентів було 24%, 2010 – 26%). 10% опитаних назвали як ідентифікатор свою родинну роль, 9% вважають себе «громадянином світу». По 6% опитаних характеризують себе як «радянська людина» та «європеєць». Також 5%, відповідаючи на питання «Хто я такий?», назвали б свої релігійні переконання, 3% – професію, рід заняття.

• «Громадянин України», як ідентифікатор, хоча і є домінуючим у всіх регіонах України, водночас прослідковуються і відмінності. Так, у Центрі респондентів, які обрали цю альтернативу - 74%, на Заході – 67%, на Півдні – 61%, на Сході – 55%. 

• За національною ознакою частіше ідентифікували б себе мешканці західних областей. Асоціація із «радянською людиною» притаманна більше жителям південного та східного макрорегіонів, людям старшого віку. Ототожнюють себе із «європейцями» більшою мірою жителі Заходу та Центру, а також молодь. 

• Майже 70% опитаних вважають скоріше Україну, а не Росію спадкоємницею Київської Русі. Протилежної думки дотримують лише 9%. Ще 6% вважають, що ані Україна, ані Росія не можуть претендувати на спадок Давньоруської держави. За 10 років тих, хто вважає Україну спадкоємицею Київської Русі, побільшало (у 2008 році таких було 54%), а тих, хто дотримується протилежної думки, поменшало (у 2008 тих, хто говорив так про Росію було 18%). 

• Частіше за інших про Україну у цьому питанні заявляли респонденти Західного та  Центрального макрорегіонів (по 79%). На Півдні та Сході таких опитаних зафіксовано більше половини. Водночас від 20 до 25% у цих областях нічого не змогли відповісти на це питання, а у східних регіонах взагалі кожен четвертий вважає спадкоємицею Київської Русі Росію. Чим вищий рівень патріотизму опитаних, тим частіше вони зазначали, що саме Україна є спадкоємицею Київської Русі.

• 52% опитаних зазначили, що саме Українська Православна Церква (Київський Патріархат) скоріше має право вважатися історичною правонаступницею Православної церкви, утвердженої в Київській Русі 1030 років тому. Про Українську Православну Церкву (Московський Патріархат) як правонаступницю говорили 12%, 3% обрали Українську Автокефальну Православну Церкву, 2% – Російську Православну Церкву, 5% – іншу. 27% респондентів не змогли визначитися у цьому питанні.

• За 10 років кількість тих, хто вважає, що УПЦ (КП) має право вважатися історичною правонаступницею Православної церкви, утвердженої в Київській Русі 1030 років тому, збільшилося більш ніж у півтори рази. Частіше за інших про правонаступність УПЦ (КП) заявляли жителі Заходу та Центру, мешканці сіл. Також така думка домінує серед прихожан УПЦ (КП), та УГКЦ. Натомість більшість віруючих УПЦ (МП) вважають свою конфесію правонаступницею Православної церкви, утвердженої в Київській Русі 1030 років.

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 3-10 серпня 2018 р.

•    Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» серед мешканців Дніпра, у президентському рейтингу лідирує Ю.Тимошенко: її готові підтримати 19,0% тих, хто має намір голосувати. За В.Зеленського мають намір віддати голоси  13,5%, Ю.Бойка - 13,4%, А.Гриценка – 8,3%, В.Рабіновича – 7,9%, П.Порошенка – 7,0%, О.Ляшка – 5,9%, С.Вакарчука – 3,9%. Рейтинг інших кандидатів – менше 2%. Не визначилися із вибором – 12,0%.

•    Лідером т.зв. «другого вибору» є В.Зеленський – його могли б підтримати 12,7% тих, хто не знайшов би у списку кандидатів свого основного фаворита. Близько 8% респондентів за таких умов могли б віддати голоси за С.Вакарчука, Ю.Тимошенко, та О.Ляшка, 6,8% - за А.Гриценка, 6,2% – В.Рабіновича, 5,8% - Ю.Бойка, 3,1% - А.Садового, 2,7% - П.Порошенка.

•    Лідером антирейтингу є П.Порошенко: майже половина (48%) опитаних мешканців Дніпра не проголосували б за нього за жодних умов. Антирейтинг А.Яценюка складає 28,6%, Н.Савченко – 21,9%, Ю.Тимошенко – 19,1%, О.Тягнибока – 16,7%, О.Ляшка – 16,2%, Ю.Бойка – 14,6%, В.Рабіновича – 13,6%.

•    На думку близько 16% опитаних наступним президентом України стане Ю.Тимошенко. 7,2% вважають, що наступним президентом стане П.Порошенко, 6,1% - В.Зеленський, 5,5% - Ю.Бойко, 3,6% - О.Ляшко, 2,5% - А.Гриценко, по 2% - В.Рабінович та С.Вакарчук.

•    Для абсолютної більшості опитаних (83%) важливо, щоб майбутній президент активно відстоював інтереси їхнього міста.

•    Третина опитаних найкращим президентом України вважає Л.Кучму, 13% - Л.Кравчука, кожен десятий – В.Януковича, по 5% - В.Ющенка та П.Порошенка. 28% не виявили бажання обрати жодного з них.

•    Партійний рейтинг очолює Батьківщина: цю політичну силу готові підтримати близько 20% тих, хто має намір голосувати. Партія «Слуга народу» В.Зеленського має підтримку у 14,6%, Опозиційний блок – 13,9%, партія «За життя» - 8,2%, Громадянська позиція А.Гриценка – 7,8%, БПП Солідарність – 6,7%, Радикальна партія та УКРОП – по 5,9 та 5,6%. Рейтинг інших партій – менше 2%. Тих, хто не визначився – 8,8%.

•    Переважна більшість опитаних мешканців міста вважає, що кандидатів, які під час виборчих кампаній роздають незаконну матеріальну допомогу виборцям, необхідно суворо карати (59%), тоді як третина схильні вважати, що такий вид агітації слід дозволити, майже кожен десятий – не визначився. 

•    70% опитаних вважають, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямку, кожен п’ятий висловлює протилежну думку, 9% – вагаються з оцінками у цьому питанні. Відносно менше песимізму висловлюють щодо оцінки місцевих справ. Неправильним рух у власному місті вважають 42% дніпрян, майже стільки ж думають навпаки, 18% - вагаються.

•    Роботою мера Дніпра Б.Філатова задоволені 65% опитаних, не задоволені  – 32%. Діяльність губернатора області В.Резніченка позитивно оцінюють 49%, негативно – 35%. Натомість ставлення до діяльності міської ради Дніпра суперечливе: не задоволені її роботою 46% опитаних, тоді як задоволені – 43%.

•    Переважна більшість опитаних (понад 70%) не задоволені роботою комунальних служб та медичних установ міста, більше половини висловлюють негатив щодо місцевих учбових закладів.

•    Серед проблем міста, які найбільше турбують респондентів, абсолютна більшість опитаних (близько 80%) визначила вартість комунальних послуг. По 42-43% стурбовані поганим станом доріг та вартістю проїзду в транспорті, ще 35% - питаннями наркоманії та алкоголізму, по 31% - ростом злочинності та низьким професійним рівнем медиків. Понад чверть опитаних занепокоєна поганим станом тротуарів та пішохідних доріжок, кожен п’ятий – поганим освітленням вулиць та якістю послуг громадського транспорту.

•    Третина опитаних мешканців Дніпра підтримують вступ України до НАТО, тоді як половина – виступає проти цієї ідеї. Ще 16% - не голосуватимуть або не визначилися зі своїм ставленням. В питанні вступу до Європейського Союзу, 45% респондентів схильні підтримати цю ідею, тоді як понад третина – проти, ще 18% - не голосуватимуть або не визначилися. Чим молодший вік респондентів, тим більше вони підтримують ідеї європейської та євроатлантичної інтеграції. Підтримка зазначених союзів також найвища серед виборців партій Громадянська позиція та БПП Солідарність.

•    В питанні вибору вектору інтеграції, більшість опитаних (39%) вважає, що Україні краще зберегти рівновіддаленість від ЄС та Росії, не вступаючи в жодні союзи, дещо менша кількість (34%) виступають за членство в ЄС, 16% - в Митному Союзі, кожен десятий – не визначився на цей рахунок.

•    В контексті мовного питання, майже половина мешканців Дніпра вважає, що українська мова має бути єдиною державною мовою, а російська – вільно використовуватися в усіх сферах життя. На думку 29% російська мова має стати державною на всій території України на рівні з українською. Кожен п’ятий вважає, що українська має бути державною, але з одночасним наданням російській офіційного статусу в окремих регіонах.

•    46% опитаних мешканців Дніпра не шкодують про розпад Радянського Союзу в 1991 році, майже стільки ж (44%) – все ж ностальгують за радянськими часами, кожен п’ятий – не зміг відповісти.

•    Серед варіантів вирішення проблеми на Донбасі, найбільшу підтримку отримали такі сценарії як припинення військових дій і визнання територій тимчасово окупованими, заморожування конфлікту (35%) та надання цим територіям самостійності, федеративного статусу краю, але в складі України (33%). Варіант продовження військових дій до повного відновлення української влади на всьому Донбасі обрав кожен десятий респондент, ще 7% - підтримують відділення цих територій від України, 14% - не визначилися.

•    Дві третини опитаних мешканців Дніпра вважають Росію країною-агресором по відношенню до України, чверть – мають протилежну думку, 8% - вагаються із відповіддю.

•    Половина опитаних вважає, що Україна повинна обмежити (частково чи суттєво) або ж повністю припинити економічні відносини з Росією. В той же час, чверть респондентів виступають за те, аби не скорочувати ці відносини, ще 14% - взагалі виступають за їх суттєве розширення, кожен десятий – не визначився. Збереження або розширення економічних зв’язків з Росією найбільше схильні підтримувати виборці партій Опозиційний блок та За життя, а також респонденти старшого віку.

Аудиторія: населення м. Дніпро від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком та статтю. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 3,1%. Терміни проведення: 29 червня – 10 липня 2018 р.

•    Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», наразі, респонденти мало орієнтуються у тому, що збираються робити основні кандидати у випадку обрання президентом (від 45 до 65% респондентів не орієнтуються в планах кандидатів).

•    Відносно вищий рівень обізнаності опитані мають щодо планів  Юлії Тимошенко (46%, з них 15% знають багато про плани кандидата, 18% – ознайомлені частково, ще 14% - знають дуже мало). 

•    Дещо менше знають про програмні ініціативи Олега Ляшка (39%) та Петра Порошенка (36%). Майже 60% респондентів нічого не знають про плани Юрія Бойка та Анатолія Гриценка. Двом третинам респондентів нічого не відомо про плани Володимира Зеленського і Святослава Вакарчука. Як правило, відносно краще орієнтуються в планах кандидатів старші виборці. Натомість про плани Вакарчука і Зеленського краще поінформована молодь.

•    Майже половина опитаних однозначно мають намір голосувати на виборах президента, ще кожен п’ятий скоріше так, ніж ні.

•    Лідером президентського рейтингу залишається Ю.Тимошенко, за яку готові проголосувати 17,7% тих, хто візьме участь у голосуванні та вже визначився із вибором. За А.Гриценка можуть віддати свої голоси 10,7%, Ю.Бойка – 8,9%, О.Ляшка – 8,5%, П.Порошенка – 8,3%, В.Зеленського – 8,0%, С.Вакарчука – 8,0%, В.Рабіновича – 5,9%. Рейтинг інших кандидатів менше 3%. Майже кожен п’ятий не визначився з вибором.

•    Тимошенко має міцні електоральні позиції практично в усіх макрорегіонах, з відносно вищими показниками на Заході, в Центрі та на Півдні. Основна електоральна база Гриценка сьогодні також більше зосереджена у західних та центральних регіонах, натомість в інших регіонах країни його позиції слабші. Порошенка підтримують більш-менш рівномірно в усіх макрорегіонах за виключенням Сходу. Ляшка – на Півдні та у Центрі, Вакарчука – на Заході. Виборців Бойка, Рабіновича та Зеленського відносно більше на Сході та Півдні, з тією різницею, що Бойка і Рабіновича відносно більше підтримують на Сході, а Зеленського – на Півдні.

•    За показниками т.зв. «другого вибору» відносно кращий електоральний потенціал мають В.Зеленський (8,0%), Ю.Тимошенко (7,5%), А.Гриценко (6,1%), С.Вакарчук (5,7%), О.Ляшко (4,8%). За В.Рабіновича за певних умов могли б ще проголосувати 3,7% опитаних, Ю.Бойка – 3,4%, П.Порошенка – 3,1%.

•    Антирейтинг надалі очолює П.Порошенко: половина респондентів не проголосували б за нього у жодному випадку. Ю.Тимошенко, О.Ляшка, А.Яценюка не підтримали б у жодному разі 26-29%, О.Тягнибока – 18%, Ю.Бойка – 17%, В.Рабіновича – 15%, В.Зеленського – 13%, С.Вакарчука – 11%.

•    16% опитаних вважають, що наступним президентом буде Юлія Тимошенко, 12,7% - що Петро Порошенко. Ще 6,7% думають, що президентом стане Юрій Бойко, 4,7% - Володимир Зеленський, 3,7% - Олег Ляшко, 3,4% - Анатолій Гриценко, 2,9% - Святослав Вакарчук, 1,9% - Вадим Рабінович. Майже 40% опитаних не змогли спрогнозувати, хто буде наступним президентом країни. При цьому, за останні кілька місяців зросли показники впевненості у перемозі на президентських виборах Ю.Тимошенко (з 10 до 16%) та зменшилися у П.Порошенка (з 15 до 13%).

•    Готовність брати участь у парламентських виборах дещо нижча – 46% однозначно мають намір голосувати, ще кожен четвертий скоріше так, ніж ні.

•    Партійний рейтинг очолює Батьківщина, яку готові підтримати 19,5% тих, хто має намір голосувати і визначився з вибором. Другу позицію ділять Опозиційний блок, Громадянська позиція та партія «Слуга народу», за які готові проголосувати близько 11%. За партію «За життя» мають намір віддати голоси – 7,2%, Радикальну партію – 7,0%, БПП Солідарність – 6,5%, Самопоміч – 4,3%, ВО Свобода – 4,1%, Аграрну партію – 2,5%. Рейтинг інших партій – менше 2%. Майже кожен шостий не визначився з вибором.

•    Батьківщину, Опозиційний блок, Громадянську позицію, партію «За життя» і БПП Солідарність більше підтримують респонденти середнього і старшого віку. За партію «Слуга народу», наразі, готова голосувати більше молодь.

•    Батьківщина та БПП Солідарність мають відносно кращі показники в усіх макрорегіонах країни за виключенням східних областей, Громадянську позицію краще підтримують на Заході та у Центрі. Опозиційний блок та партія «За життя» мають найсильніші позиції на Півдні та Сході країни, Радикальна партія та партія «Слуга народу» – в Центрі та на Півдні, Самопоміч та ВО Свобода – на Заході.

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 20 липня – 3 серпня 2018 р.

• Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи Рейтинг, найбільше радості у житті українцям приносять родина (74%), діти (63%) та друзі (49%) – ці групи лідирують у рейтингу радості всі останні 10 років – період, протягом якого Соціологічна група Рейтинг досліджує дане питання.

• Також радість українцям приносять подорожі (30%), спілкування з природою (30%), гроші (29%), музика (27%), робота (25%), домашні тварини (24%), подарунки (22%). 

• Майже кожному п’ятому українцю приносять радість відпустки/канікули, книжки, інтернет, перегляд телевізору, їжа, секс, а також порання по господарству та заняття спортом. Кожному шостому – кіно, дні народження, молитва, шопінг. Майже кожному десятому – театр, танці, пісні, перемоги улюбленої команди чи просте усамітнення. Близько 5% приносять радість навчання та алкоголь, 1-2% – азартні ігри та легкі наркотики. Тільки 1% українців зазначили, що їм нічого не приносить радість у житті. 

• Протягом останніх 10 років найбільше зросло відчуття радості від родини, дітей, друзів, відпусток і подорожей, домашніх тварин і спілкування з природою, зайняття спортом, сексу, їжі, книжок, театру,  співів і танців.

• Натомість за останні 10 років суттєво зменшилося число респондентів, які отримують радість від перегляду телевізору (нагадаємо, що ще у 2009-2011 роках перегляд телевізору стабільно потрапляв у першу п’ятірку рейтингу радості, тоді як сьогодні це середина другої десятки). 

• При цьому, зросло незначно або не змінилося число респондентів, яким радість приносять гроші, робота, подарунки, інтернет, порання по господарству, кіно, молитва, перемоги улюбленої команди, шопінг.

• Аналіз вікових груп засвідчив, що старші люди відчувають відносно більше радості лише від перегляду телевізору, порання по господарству та молитви. Також сюди можна віднести домашніх тварин, книжки, співи та усамітнення, де немає відчутної вікової різниці. Респондентам середнього віку відносно більше радості приносять діти та робота. Молоді – друзі,  гроші, музика, їжа, секс, спорт, кіно, шопінг, танці, навчання.

• Зафіксовано і гендерні різниці у сприйнятті радості. Так, жінкам відносно більше за чоловіків радості приносять родина, діти, природа, подарунки, книжки, шопінг, танці, співи, театр, домашнє господарство, молитва, усамітнення. Натомість, чоловікам відносно більше радості приносять друзі, робота, їжа, інтернет, секс, зайняття спортом, кіно, перемоги улюбленої команди, алкоголь та азартні ігри.

• Люди з вищими доходами відчувають відносно більше радості практично від всього, окрім, перегляду телевізору та домашнього господарства. При цьому, діти приносять радість усім незалежно від рівня доходів респондентів.

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 10-15 липня 2018 р.

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи Рейтинг, 70% опитаних українців задоволені послугами електропостачання, які їм надаються, 28% - скоріше незадоволені. Відносно більше задоволених серед мешканців Центру та жителів міст.

Водночас, лише третина опитаних вважає, що тарифи на послуги електропостачання відповідають їхній якості, більше 60% мають протилежну думку. Відповідність між ціною та якістю послуг більше вбачають ті, хто загалом задоволені послугами електропостачання.

20% опитаних вважають Україну цілком енергетично незалежною країною, половина – частково незалежною, ще майже 20% - повністю енергетично залежною, кожен десятий не зміг відповісти. 

Майже чверть опитаних вважає, що Україна стала більш енергетично незалежною від іноземних держав за останні 4 роки, 30% - мають протилежну думку, третина опитаних вважають, що ситуація за цей час не змінилася. 13%  - не визначилися. На залежність від інших країн в енергетиці більше вказують мешканці Сходу. Чим вище оцінюють енергетичну незалежність України загалом, тим більше схильні вважати, що за останній час країна посилила свою енергетичну незалежність від інших держав. 

На думку 45% опитаних за останні 4 роки Україна стала більш енергетично незалежною від Росії, 18% - мають протилежне бачення, ще чверть вважає, що нічого не змінилося, 13% не змогли відповісти. При цьому серед тих, хто оцінює Україну як повністю енергетично залежну, третина вважає, що Україна посилила свою незалежність від Росії в енергетиці.

40% відзначили, що Україна повинна продовжувати купувати газ за реверсною схемою у європейських партнерів, стільки ж – за те, щоб розпочати прямі переговори з Росією про нові ціни на газ, майже 20% - не визначилися. За переговори з Росією по газовому питанню більше виступають мешканці Сходу і Півдня.

80% українців підтримують рішення суду проти російської компанії «Газпром» щодо неправомірності схеми «бери і плати», в результаті рішення якого Україна зможе отримати 2,6 мільярда доларів компенсації та надалі закуповувати газ в будь-кого на свій розсуд, 11% - не підтримують, 9% - не визначилися. Відносно більшу підтримку такому рішенню висловлюють мешканці Центрального і Західного регіонів, а також ті, хто оцінює Україну як більш незалежну в енергетиці від Росії.

У ситуації, коли у результаті війни на Сході Україна втратила контроль над вугільними шахтами, що постачали паливо для електростанцій і через це Уряд змушений закуповувати вугілля в інших країнах, зокрема Росії, Південній Африці та Сполучених Штатах, на думку третини опитаних вугілля потрібно купувати за кордоном. 46% вважають, що Україна має домовлятися з т. зв. ДНР-ЛНР про поставки вугілля в Україну, ще 21% - не визначилися. Домовленість про поставки вугілля з т.зв. ДНР і ЛНР підтримують майже дві третини мешканців Півдня і Сходу. Також чим молодший вік, тим більше підтримують варіант закупівлі вугілля за кордоном. Цікаво, що серед тих, хто оцінює Україну як більш незалежну в енергетиці від Росії, однаковою мірою оцінює варіант як купівлі вугілля за кордоном, так і домовленості з т. зв. ЛНР-ДНР.

Близько половини опитаних скоріше позитивно ставляться до інвесторів з Німеччини, Канади, Польщі, Японії (нейтрально до них ставляться близько чверть, негативно – кожен шостий), 45% - з США (23% - нейтрально, 19% - негативно), з Італії, Туреччини і Данії – від 37% до 41% (третина нейтрально, 14-21% - негативно), третина висловлює позитивне ставлення до інвесторів з Китаю і Південної Кореї (26% - нейтральне, 25-26% - негативне), 26% мають позитивне відношення до інвесторів з Кіпру (28% - нейтральне, 27% - негативне). До інвесторів з Росії 15% мають позитивне ставлення, 18% - нейтральне, 56% - висловлюють свій негатив. 

Своє позитивне ставлення до інвесторів з усіх країн висловлюють переважно мешканці Західного і Центрального регіонів, молодь та люди з вищими доходами. Натомість відносно більшу прихильність до Росії демонструють жителі Півдня і Сходу, люди з нижчим рівнем доходів.

Більше ніж дві третини опитаних вважають вигідною підтримку від Німеччини, Польщі (64%), Канади (63%), Великої Британії і США (по 62%), Японії і Франції (по 60%). Половина оцінюють як вигідну підтримку з боку Італії та Китаю, лише 22% - з боку Росії (59% - не вигідною). Загалом мешканці Заходу, Центру, молодь і люди з вищим рівнем доходів вище оцінюють вигідність підтримки від всіх країн.

Майже 90% скоріше позитивно ставляться до відновлювальної («зеленої» енергетики), 8% мають нейтральне ставлення, 2% - негативне, 3% - не визначилися). 

75% підтримують запровадження «зеленого тарифу» для виробників електроенергії з відновлювальних джерел, що сприятиме поступовому переходу України на відновлювальні джерела енергії. 15% - не підтримують ініціативу, 10% - не визначилися. Чим молодші респонденти та чим вищі доходи, тим краще ставлення до відновлювальної енергетики та переходу на «зелений тариф».

У ситуації, коли група депутатів запропонувала знизити розмір виплат виробникам відновлюваної енергії на третину, оскільки на їх думку, Україна не може дозволити собі платити дорожче за енергію з відновлюваних джерел, а інші – навпаки вважають, що внесення змін до закону несе шкоду іноземним інвестиціям і робить Україну більш енергетично залежною, третина опитаних виступає за зменшення розміру виплат виробникам відновлювальної енергії. 46% вважають, що потрібно зберегти тарифи на тому ж рівні (не змінювати Закон), ще 22% не змогли відповісти.  При цьому, серед тих, хто в цілому підтримує «зелений тариф», понад половина вступає проти внесення змін до законодавства і зниження розміру виплат виробникам відновлюваної енергії. 

За умови наявності «інтелектуальної системи обліку» у домашніх господарствах, 41% зменшили б об’єми використання ресурсів, 46% - витрачали б так само, як і зараз, ще 8% - збільшили б об’єми використання ресурсів, ще 5% - не змогли відповісти. Більшою мірою до заощаджень готові мешканці Заходу і Центру, люди середнього і старшого віку.

Якби людям довелось обирати між нижчими тарифами на електроенергією від менш надійного постачальника або ж дорожчими тарифами на  електроенергією та більш надійним електропостачанням, то дорожчі тарифи, але більш надійного постачальника електроенергії обрали б 44% опитаних, майже 30% - за менші тарифи, навіть за умови менш надійного постачальника, для 18% немає різниці, ще 9% - не визначилися. Дорожчі тарифи швидше б обрали мешканці Заходу і Центру, молодь і люди середнього віку.

Оцінюючи вигідність співпраці України з різними країнами, відносна більшість опитаних (45%) погодились, що Угода про вільну торгівлю з Європейський Союзом приносить швидше користь Україні, при цьому 22% вважають, що  ця Угода швидше шкодить нашій державі, чверть нічого не знають про це, кожен десятий не зміг визначитися зі ставленням.

Аналогічно більшість (54%) вважають, що Угода про вільну торгівлю з Канадою приносить швидше користь Україні, при цьому 12% вважають, що  ця Угода швидше шкодить нашій державі, майже чверть нічого не знають про це, і майже кожен десятий не зміг визначитися зі ставленням.

51% вважає, що майбутня Угода про вільну торгівлю з Ізраїлем принесе швидше користь Україні, при цьому 13% вважають, що  ця Угода швидше нашкодить нашій державі, майже чверть нічого не знають про це, і кожен десятий не зміг визначитися зі ставленням.

Більше оптимістичне ставлення до даних угод серед респондентів Західної та Центральної України, частіше це молодь та люди з відносно вищим рівнем доходів.

Якби сьогодні проводився референдум щодо вступу України в НАТО, то 45% опитаних проголосували б за вступ, третина – проти, кожен десятий – не брав би участь у голосуванні, стільки ж не визначилися зі своїм ставленням. При цьому на Заході і в Центрі виступають швидше за вступ України до НАТО, на Півдні і Сході – швидше проти. Вступ України до НАТО схильні більше підтримувати респонденти з вищим ревнем освіти і доходів.

Якщо б Україна розглядала варіант підписання угоди з іншими країнами про надання військової підтримки їм у разі агресії, то з запропонованого переліку країн найбільш прийнятними респонденти вважають Польщу (74%), Велику Британію (60%), США (59%), Грузію (55%), Білорусь (53%), Туреччину (49%). Близько 40% респондентів підтримали б угоду з Молдовою та Китаєм, третина – з Індією. Водночас, тільки 19% респондентів підтримали б підписання угоди про надання військової підтримки з Росією, натомість дві третини не підтримали б.

Цікаво, що прихильники вступу України до НАТО відносно більше підтримують підписання угод про надання військової підтримки з Польщею, США, Великою Британією та Грузією, натомість противники вступу до НАТО – з Росією та Білоруссю.

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,8%. Терміни проведення: 6-14 липня 2018 р.

• Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», лідером президентського рейтингу залишається Ю.Тимошенко, за яку готові проголосувати 17,1% тих, хто візьме участь у голосуванні та вже визначився із вибором. За А.Гриценка готові віддати свої голоси 9,7%, Ю.Бойка – 8,9%, В.Зеленського – 8,5%, О.Ляшка – 8,1%, П.Порошенка – 7,8%, С.Вакарчука,– 6,6%, Є.Мураєва – 4,2%, В.Рабіновича – 3,7%, О.Тягнибока – 2,6%, А.Садового – 2,2%, С.Таруту – 1,5%, А.Яценюка – 1,3%. Р.Безсмертного – 1,2%.
• Серед респондентів, які мають намір голосувати, майже кожен п’ятий не визначився з вибором.
• У рейтингу «другого вибору» лідерські позиції займають С.Вакарчук (5,3%), Ю.Тимошенко (4,9%). В.Зеленський (4,7%), А.Гриценко (4,7%).
• Антирейтинг надалі очолює П.Порошенко: майже половина респондентів не проголосували б за нього у жодному випадку. За Ю.Тимошенко не проголосували б 28,5%, А.Яценюка – 26,9%, О.Ляшка – 26,2%, О.Тягнибока – 18,9%, Ю.Бойка – 16,1%, В.Рабіновича – 15,6%.
• Три чверті опитаних вважають, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямку, 13% – висловлюють протилежну думку, 12% – вагаються з оцінками у цьому питанні.
• У сприйнятті проблем надалі зберігається тенденція, коли війна на Сході України і корупція залишається найважливішими загальнодержавними проблемами, водночас на особистісному рівні переважають проблеми соціального характеру: низькі зарплати і пенсії, а також високі тарифи.
• Кількість прихильників прозахідної інтеграції переважає над кількістю противників цього вектору: за вступ до ЄС – 50%, проти – 28%; за євроатлантичну інтеграцію – 42%, проти – 35%.
• За умови вибору між напрямками інтеграції в економічні союзи 42% опитаних підтримують вступ до Європейського Союзу, 36% – за рівновіддаленість від Росії та ЄС. 11% підтримують вступ до Митного Союзу, ще стільки ж – не визначилися. При цьому у регіональному розрізі можна спостерігати тенденцію, коли у південних та східних регіонах переважають прихильники рівновіддаленості (40-45%). При цьому прихильників вступу до Митного Союзу на Півдні удвічі менша, аніж прихильників євроінтеграції, а на Сході – їхня кількість майже однакова.
• 61% вважають, що українська мова повинна бути єдиною державною, при цьому російська повинна вільно використовуватися у всіх сферах життя. За надання російській мові статусу офіційної в окремих регіонах, при збереженні державного статусу української – 17%, за державний статус як української, так і російської – 19%. Найбільша кількість прихильників надання російській мові певного статусу – на Півдні та Сході. Водночас, навіть у цих регіонах кількість тих, хто за збереження статусу-кво у державній мовній політиці – 40-45%.
• Найбільш позитивно опитані ставляться до Білорусі (74%), Канади (68%) та Європейського Союзу (68%).
• До США позитивно ставляться 58% та 27% негативно, СНД – 44% та 31%, Росії – 35% та 52% відповідно. До міжнародних організацій ставлення наступне: до ООН позитивно ставляться 58%, негативно – 20%, ОБСЄ – 50% та 26% відповідно, НАТО – 49% та 30%, МВФ – 39% та 35% відповідно. Чверть опитаних не змогли висловити жодного ставлення до зазначених міжнародних інституцій. До західних країн та інституцій відносно краще ставляться на Заході та у Центрі, до Білорусі, СНД та Росії – на Півдні та Сході країни.
• Дві третини виступають за мирні шляхи вирішення проблеми окупованого Донбасу: 32% – за припинення військових дій та визнання цих територій тимчасово окупованими (замороження конфлікту), 24% – за надання цим територіям самостійності, або ж федеративного статусу краю у складі України, і 9% – за повне їх відділення. Натомість, 21% виступають за продовження військових дій до повного відновлення української влади на всьому Донбасі. Думка про необхідність збройного вирішення конфлікту на Донбасі не є домінуючою у жодному із макрорегіонів країни.
• Лише 9% опитаних зазначили, що добре знають зміст Мінських угод. Ще 49% заявили, що знайомі з ними поверхнево, чули про них у ЗМІ. Майже 40% опитаних взагалі не знайомі із змістом цих домовленостей.
• Лише 14% вважають, що Україна повинна повністю виконати усі поставлені умови в Мінських угодах. У свою чергу, 17% вважають, що потрібно вийти з переговорного процесу та приймати рішення без участі міжнародних посередників. Натомість відносна більшість (32%) стверджують, що потрібно переглянути ці домовленості і підписати нові угоди. Третина нічого не змогли відповісти на це питання. Чим більше респонденти знайомі з суттю угод, тим більш чіткіше висловлюють свою думку стосовно їхнього майбутнього. Протягом останнього року дещо зросла кількість опитаних, які підтримують перегляд Мінських домовленостей і підписання нових.

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 
3200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 1,7%. 
Терміни проведення: 22 червня – 5 липня 2018 р.

• За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у червні 2018 року 44% опитаних зазначили, що за останні два роки загальна якість державних медичних послуг для країни погіршилася. 14% побачили покращення, 32% вважають, що у рівні якості державних медичних послуг нічого не змінилося, 10% не змогли відповісти. За останні півроку дещо збільшилася кількість тих, хто говорить про покращення у цій сфері. 

• 38% оцінюють рівень професіоналізму та компетентності лікарів в Україні як високий. Натомість 54% мають протилежну думку. Дещо вище, аніж в інших регіонах, оцінили професійні якості медиків на Сході. Також позитивно на рівень схвалення компетентності впливають наявність медика у родині та знайомство з сімейним лікарем. 

• 55% знають свого сімейного лікаря або терапевта, 44% – не знають. Відносно вищий рівень обізнаності спостерігається серед жінок та людей старшого віку.

• 86% чули про національну програму «Лікар для кожної сім’ї», 12% заявили, що нічого не знають про це. 70% зазначили, що підтримують подібну програму. Краще за інших сприймають це нововведення у західних регіонах. Також дещо вищий рівень підтримки спостерігається серед молодших респондентів та тих, хто знає свого сімейного лікаря. 

• 36% заявили, що вже обрали собі сімейного лікаря та підписали з ним договір. 63% - поки ще не зробили цього. Частіше за інших про обрання сімейного лікаря зазначали респонденти Сходу, старші опитані та мешканці міст. Серед тих, хто вже уклав контракт, 82% заявили, що задоволені своїм лікарем і лише 7% висловили невдоволення. 

• 22% опитаних зазначили, що мають у родинах тих, хто у працює професiйнiй медицинi, а саме лiкарем, медсестрою/медбратом, логопедом, психологом тощо. 

• 73% підтримують добровільну вакцинацію дітей проти таких хвороб, як поліомієліт, кір, туберкульоз, гепатит B, дифтерія та ін. 21% - не підтримують. У випадку обов’язкової вакцинації рівень підтримки дещо знижується: 66% - підтримують, 27% - не підтримують. Добровільна вакцинація дещо краще сприймається молодшими респондентами та жінками. Натомість за обов’язкову вакцинацію відносно частіше висловлювалися люди старшого віку.

• 68% заявили, що чули про програму «Доступні ліки», за якою в аптеках надаються безкоштовні препарати пацієнтам з хронічними захворюваннями, такими як діабет II-го типу, серцево-судинні захворювання та бронхіальна астма. 31% нічого не знають про неї. Вищий рівень обізнаності спостерігається серед старших респондентів та тих, у кого в родині є медичні працівники. 

• 50% підтримують запровадження принципу «гроші йдуть за пацієнтом» у фінансуванні медицини. 20% - висловили протилежну думку, ще 17% заявили, що не підтримують ані стару систему фінансування, ані нову, 14% нічого не змогли відповісти з цього приводу. Вищий рівень підтримки нової моделі розподілу бюджетних коштів на медицину спостерігається у західних та центральних регіонах, серед молодших опитаних та мешканців міст. 

• 49% опитаних зазначили, що чули про набуття чинності Закону України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості», згідно якого 5 мільярдів гривень виділено на розвиток медицини на селі: придбання нових машин швидкої допомоги, забезпечення транспорту для лікарів, проведення Інтернету та закупівлю медичного обладнання. 49% зазначили, що нічого про це не знають. Частіше аніж інші про обізнаність про цю правову ініціативу зазначали найстарші опитані. Серед тих, хто чув про прийняття цього Закону, більше 80% підтримують цю ідею, і лише 12% - не підтримують. 

• Серед послуг, які б міг надавати електронний сервіс eHealth, що поступово запроваджується в Україні, для опитаних найзручнішим виявилася перевірка та порівняння цін в аптеках. 66% заявили, що їм було б зручно це робити з використанням цієї системи, 29% висловили протилежну думку. Призначати зустрічі з лікарями, перевіряти свою історію хвороби, укладати договори з сімейним лікарем, друкувати офіційні рецепти лікарських засобів було б зручним від 50% до 60% опитаних (незручним – від 35% до 40%). Натомість можливе використання eHealth для отримання медичних консультацій за допомогою відеоконференцій викликає протилежні оцінки: 46% вважали б це зручним для себе, водночас стільки ж – незручним. Отримання названих послуг через електронний сервіс однозначно краще сприймається особами молодшого та середнього віку. Натомість найстарші швидше вважають такий спосіб комунікації незручним для себе. Також отримання медичних послуг через eHealth зручнішим вважають чоловіки та більш заможні респонденти. 

• 56% опитаних зазначили, що протягом останніх 12 місяців  у них не просили заплатити хабаря за лікування, 15% зазначили, що у зіткнулися з фактами корупції під час отримання медичних послуг, 27% сказали, що не відвідували лікаря за цей період Відносно частіше з вимогами хабаря стикалися мешканці південних регіонів, молодші та більш заможні опитані. Водночас 27% сказали, що робили подарунок (у вигляді цукерок, алкоголю тощо) в якості подяки за лікування або медичні послуги протягом останніх 12 місяців. 40% зазначили, що не мали такого досвіду. Дещо частіше про такий спосіб висловлення вдячності за отримані послуги лікарям заявляли більш молодші та заможніші опитані. Також частіше за інших про такий спосіб подяки говорили на Заході та у Центрі. 

• Дві третини підтримують запровадження системи розподілу витрат на лікування, коли певна частина оплачується державою, а іншу платить пацієнт, 25% - проти такої ініціативи. За співфінансування витрат за лікування частіше висловлювалися у західних та центральних регіонах, молодші та більш заможні респонденти. У свою чергу, серед тих, хто зазначив, що не проти такої системи фінансування витрат на медичні послуги, 33% зазначили, що готові потратити на це не більше 5% від загальної вартості, 26% - не більше 10%, 13% - не більше 20% і 14% готові оплатити чверть вартості лікування. Знову ж таки, чим молодші та чим більш заможніші респонденти, тим частіше вони заявляли про готовність співфінансувати чверть витрат на лікування. 

• Більше 80% зазначили, що підтримують запровадження в Україні нової системи стандартизованих вступних іспитів для абітурієнтів медичних навчальних закладів, яка базується на основі міжнародних практик і підвищення вимог при вступі до медичних ВНЗ. Стільки ж вважають, що випускний іспит на отримання диплому медика у навчальних закладах має бути складним (52% - дуже складним, 35% - скоріше складним). Лише 7% висловилися за спрощення іспитів для студентів-медиків. 

• 58% опитаних вважають Міністерство охорони здоров’я важливим для себе та своїх родин. У свою чергу 35% опитаних висловили протилежну думку. Про важливість профільного міністерства відносно частіше висловлювалися мешканці західних регіонів, більш молодші опитані, та ті, у кого в родині є медики.

Аудиторія: населення України від 18 років і старше. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,8%. Терміни проведення дослідження: 

1-10 червня 2018 р.

•    Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», 76% опитаних вважають, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямку, 13% – висловлюють протилежну думку, 11% – вагаються з оцінками у цьому питанні. Відносно менше песимізму висловлюють мешканці центральних та західних регіонів, найвищий рівень критики на Півдні.

•    Лише 8% опитаних заявляють про покращення економічного становища їхніх родин за останні півроку. 60% навпаки говорять про погіршення, ще 30% - про відсутність змін. Найбільше тих, хто бачить погіршення особистого майнового стану, – на Півдні (74%), найменше – на Заході (40%). Чим старші респонденти, тим частіше вони говорять про погіршення власного економічного становища.

•    Війна на Сході України залишається найважливішою державною проблемою в очах громадян (78%). Про хабарництво та корупцію як загальнодержавну проблему говорять 55% респондентів, безробіття – 29%. Низький рівень зарплат та пенсій, недостатній рівень соціального захисту, соціальне розшарування, підвищення цін на основні товари, як проблеми на рівні країни, хвилюють від 16% до 18% опитаних.

•    Водночас, рейтинг особистих проблем очолюють питання соціально-економічного характеру: підвищення цін й тарифів, а також низький рівень зарплат і пенсій особисто хвилюють більше половини респондентів. Питання війни на Сході, низький рівень медичних послуг, відсутність роботи є особистими проблемами  для кожного п’ятого. Недостатній рівень соціального захисту, хабарництво і корупція у владі вважають проблемами 15-16% опитаних, соціальне розшарування – 10%. Інші питання особисто хвилюють не більше 10%.

•    Дві третини опитаних однозначно покладають вину за складну ситуацію, яка сьогодні склалася в Україні, на екс-президента України В.Януковича. Про П.Порошенка такої думки 53%, екс-Прем’єр-міністра України М.Азарова – 51%, діючого Главу Уряду – В.Гройсмана – 40%. Росію однозначно вважають винною у ситуації в Україні 52% опитаних, США – 21%. Стосовно провини українського народу в цілому за ситуацію думки розділилися наступним чином: однозначно народ вважають винним 9%, натомість не бачать жодної провини – 24% опитаних. У регіональному розрізі: ступінь провини В.Януковича, М.Азарова та Росії відносно більше оцінюють у західних регіонах, П.Порошенка та США – в східних.

•    Серед реформ найбільш критично громадяни оцінюють боротьбу з корупцією та медичну реформу. Невдоволені боротьбою з хабарництвом майже 80% респондентів, задоволені – 5%, медичною реформою – 75% та 10% відповідно. Реформою поліції не задоволені – 61%, задоволені – 21%, судовою реформою не задоволені 56%, задоволені – 5%, реформою освіти – 50% та 13% відповідно, децентралізацією – 36% та 27%. Більшість реформ відносно краще сприймається у західних регіонах країни. Більш молодші респонденти схильні позитивніше сприймати урядові ініціативи, аніж найстарші.

•    Припинення військових дій на Сході – домінуюча вимога громадян до наступного Президента України (63%). Посилення боротьби з корупцією очікують 49% респондентів, відродження промисловості – 40%, підвищення соціальних стандартів –  30%. Підвищення якості медицини, зменшення впливу олігархів на політику, відродження аграрного сектору, зміцнення обороноздатності країни та стимулювання розвитку бізнесу – очікують від 11% до 19%. Підвищення міжнародного іміджу України, реформування освіти і науки, захисту української мови і культури – від 4% до 8% респондентів.

•    Дві третини вважають, що майбутні вибори президента України будуть нечесними. Лише 12% переконані у чесності їх проведення, ще 22% поки не можуть відповісти на це питання.

•    64% вважають, що потрібно суворо карати кандидатів в президенти, від імені яких під час виборів роздаватимуть допомогу виборцям (пайки, кошти на ремонт, допомога на лікування тощо). 23% – протилежної думки. Відносно вищий рівень толерування виборчого підкупу спостерігається серед респондентів Півдня, де третина вважають, що не потрібно карати за роздачу матеріальної допомоги на виборах. Також відносно більше тих, хто підтримує роздавання допомоги, – серед найстарших опитаних.

•    Виступи політиків у ЗМІ – головне джерело звідки громадяни дізнаються про програмні засади кандидатів у президенти (70%). Від близьких та знайомих про програми черпають таку інформацію 35%, з політичної реклами у ЗМІ – 27%, з листівок та буклетів, які поширюють під час кампанії, – 22%, з новин інтернет сайтів – 19%, соціальних мереж – 17%, зовнішньої реклами – 16%, статей у друкованій пресі – 13%, з офіційних сайтів політиків – 9%, виступів на мітингах та зустрічах з виборцями – 8%. При цьому лише 14% опитаних заявили, що коли-небудь повністю ознайомлювалися із програмою кандидата у президенти. 49% завили, що ознайомлювалися частково, 33% – взагалі ніколи не читали повністю програми політиків, які балотувалися на найвищу державну посаду.

•    Лідером президентського рейтингу залишається Ю.Тимошенко, за яку готові проголосувати 16% тих, хто візьме участь у голосуванні та вже визначився із вибором. За А.Гриценка готові віддати свої голоси 11,7%, Ю.Бойка – 10,5%, В.Зеленського – 9,3%, С.Вакарчука, О.Ляшка, П.Порошенка – по 8,6%, В.Рабіновича – 7,6%, А.Садового – 3,4%, О.Тягнибока – 2,8%, В.Наливайченка – 2,0%, Р.Безсмертного – 1,4%, С.Таруту – 1,1%, А.Яценюка – 1,1%.

•    У рейтингу «другого вибору» лідерські позиції займають А.Гриценко, за якого, як альтернативу основному фаворитові, готові віддати свої голоси 7,5% виборців, В.Зеленський (6,3%), С.Вакарчук (6,0%), В.Рабінович (5,7%), Ю.Тимошенко (5,3%).

•    Антирейтинг надалі очолює П.Порошенко: майже 52% респондентів не проголосували б за нього у жодному випадку. За А.Яценюка не голосували б 30%, О.Ляшка – 23,8%, Ю.Бойка – 23%, Ю.Тимошенко – 20,8%, В.Рабіновича – 16,0%, О.Тягнибока – 14,7%.

•    Партійний рейтинг очолює Батьківщина, яку готові підтримати 17% тих, хто має намір прийти на вибори і визначився. Другу позицію поділяють Опозиційний блок, Громадянська позиція та партія «Слуга народу», за які готові проголосувати близько 10,5%. За партію «За життя» мають намір віддати голоси – 9,6%, Радикальну партію – 8,2%, БПП Солідарність – 7,4%, Самопоміч – 5,1%, ВО Свобода – 3,8%. Рейтинг інших партій – менше 2%.

•    Підтримка вступу України в Європейський Союз та НАТО залишаються на сталому рівні: За вступ до ЄС 51%, проти – 29%; за євроатлантичну інтеграцію – 44%, проти – 36%. 

   
Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2500 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,0%. Терміни проведення: 14-24 червня 2018 р.

 • Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», в країні поступово зростає кількість тих, хто підтримує ринкові відносини на противагу плановій економіці. Найвища підтримка розвитку ринку спостерігається серед мешканців Заходу. При цьому на Сході, незважаючи на те, що майже кожен третій тут підтримує повернення до планової економіки, дві третини все ж таки за ринок. Підтримка повернення до планової економіки відносно вища серед старших респондентів, жінок, непрацюючих, осіб з меншими доходами та нижчим рівнем освіти.

• За останні п’ять років більш ніж у півтора рази зріс запит на заняття підприємництвом. Сьогодні майже половина респондентів бажали б мати власну справу. Найбільше тих, хто хотів би стати підприємцем, серед молодих опитаних: майже три чверті виявляють готовність займатися власним бізнесом. Також більше прагнення до підприємництва проявляють чоловіки, працюючі, більш забезпечені та освічені респонденти. Цікаво, що серед тих, хто заявив, що має роботу, кожен десятий вже працює у власному бізнесі. 

• Серед тих, хто хотів би мати власну справу зросла оцінка перспектив на старт власного бізнесу у близькому майбутньому. Сьогодні 22% тих, хто бажав би займатися підприємництвом, заявили про значні шанси у відкритті бізнесу найближчим часом (у минулих опитуваннях таких респондентів було не більше 6%). Про незначні шанси у цьому напрямку заявили 41%, про їх відсутність – 31%. У регіональному розрізі відносно більше тих, хто говорить про реальні перспективи початку бізнесу у близькому майбутньому, на Півдні та Заході. Також подібних респондентів найбільше серед опитаних молодого та середнього віку, забезпечених (серед них таких, взагалі 41%), та осіб з вищою освітою. Найбідніші, непрацюючі та особи старшого віку частіше заявляють про відсутність шансів на початок власної справи. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%.  Терміни проведення: 2-9 червня 2018 р.

 • Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», за 10 років, які минули з часу запровадження в Україні ЗНО при вступі до вищих навчальних закладів, ставлення до нього в суспільстві значно покращилось: так, якщо у травні 2008 року лише чверть опитаних підтримували (однозначно або скоріше) запровадження ЗНО в Україні замість вступних екзаменів, то у травні цього року даний показник зафіксовано на рівні 52% (майже 75% – серед тих, хто особисто складав тести ЗНО).

• Чим молодші респонденти та чим вищий рівень їх доходів та освіти, тим більше вони підтримують ідею запровадження ЗНО замість вступних іспитів. Також, дещо вища підтримка спостерігається на Заході та серед тих, хто має досвід складання ЗНО (особисто або їхні діти/внуки),  дещо нижча підтримка – на Сході та серед тих, хто не має відповідного досвіду.

• Подібна ситуація спостерігається і щодо оцінок справедливості ЗНО: так, якщо 10 років тому лише 26% вірили, що ЗНО дозволяє більш справедливо оцінювати рівень знань вступників, то цього року кількість оптимістично налаштованих громадян склала вже 52%. Важливо, що у справедливість ЗНО набагато частіше вірять ті, хто складали такі іспити (70%), аніж ті, хто не мав подібного досвіду (45%). 

• 40% вірять, що вступ до вищих навчальних закладів можливий без корупції (це майже вдвічі більше порівняно з дослідженням 2008 року – 22%). Більш того, 46% вважають, що запровадження ЗНО сприяє боротьбі з корупцією при вступі до вищих навчальних закладів (19% у 2008). Знову ж таки, оптимістів більше серед молоді та людей середнього віку, забезпечених та з вищою освітою, мешканців Заходу, а також тих, хто мав досвід складання ЗНО та в цілому його підтримує. 

• Майже половина опитаних (48%) вважає, що ЗНО створює рівні умови для вступу до вищих навчальних закладів для всіх, незалежно від матеріальних можливостей, тоді як 31% дотримуються протилежної думки, а кожен п’ятий – не визначився з даного питання. Цікаво, що у рівні умови для всіх більше вірять люди з середнім та високим рівнем доходів, аніж малозабезпечені та бідні, а також більше молодь, аніж старше покоління. Окрім того, 38% опитаних однозначно або скоріше переконані, що запровадження ЗНО підвищило якість середньої та вищої освіти в Україні (дещо частіше так вважають ті, хто мав досвід складання ЗНО), стільки ж – думають навпаки, чверть – не визначились. 

• При цьому цікаво, що 45% респондентів все ж таки не виключають, що фальсифікації результатів ЗНО можливі (26% – не вірять в це, ще 30% не змогли дати відповідь). Скептиків більше було помічено серед мешканців Заходу, чоловіків, тих, хто не підтримує ЗНО. Цікаво, що серед батьків рівень недовіри до ЗНО дещо вищий, аніж серед тих, хто особисто складав тести. 

• Найбільшими перевагами ЗНО на думку опитаних є об'єктивнiсть оцiнювання за рахунок виключення людського фактору (32%), подолання корупцiї при вступi до вищих навчальних закладів (28%) та забезпечення рiвного доступу до вищої освiти незалежно вiд матерiальних можливостей абітурієнта (27%). Ще по 20-21% серед найбільших переваг відмітили наближення української освiти до європейських стандартiв освiти та пiдвищення ефективностi вiдбору студентiв до вищих навчальних закладів, 16% – пiдвищення якостi середньої та вищої освiти. 13% вважають, що ЗНО взагалі не має жодних переваг, кожен п’ятий – вагається з відповіддю.

• В той же час, серед найбільших недоліків ЗНО опитані відзначають складнiсть та недосконалiсть тестів (31%), необхiднiсть у додатковому навчанні (29%) та частi змiни правил проходження тестів (26%). Кожен п’ятий до найбільших недоліків відносить поглиблення нерiвностi мiж звичайними та привiлейованими школами, ще 17% – падiння якостi шкiльної освiти, 16% – неможливiсть оцiнити творчi здiбностi учнів, 14% – недосконалiсть при системi оцінювання. Лише 5% опитаних вважають, що ЗНО не має жодних недоліків, кожен четвертий – вагається із відповіддю.

• Більше половини (52%) тих, хто особисто або чиї діти здавали ЗНО, користувалися послугами репетиторів при підготовці до оцінювання, 43% - не користувалися такими послугами. Частіше за інших послугами репетиторів користувалися люди з вищим рівнем доходів та мешканці міст, тоді як у регіональному розрізі відчутних відмінностей по цьому питанню не виявлено.

• 41% респондентів підтримують рішення не проводити з 2018 року ЗНО з предмету «Російська мова», 35% – проти такої ініціативи, ще чверть – не визначились. Найбільшу підтримку дане рішення знаходить серед мешканців Заходу, селян, молоді (до 25 років), більш заможних, а також тих, хто в цілому підтримує ЗНО та мав досвід його складання або чиї діти планують вступ до ВУЗу найближчим часом. У свою чергу, найбільше опонентів на Сході та Півдні країни, серед найстарших та найбідніших осіб, а також тих, хто не підтримує і не складав ЗНО та чиї діти взагалі не вступатимуть до ВУЗу найближчим часом.

• При цьому майже половина (47%) підтримує ідею запровадити обов’язковий тест ЗНО з предмету «Іноземна мова» (27% – проти, стільки ж – не визначились). Цікаво, що дана ідея більш популярна серед батьків вступників, міського населення, та більш заможних громадян, аніж серед тих, чиї діти ще не поступатимуть, селян та бідніших.  

• 11% опитаних заявили про намiр своїх дітей вступати до вищих навчальних закладів у найближчі 3 роки, тоді як 85% - не мають такого наміру. Найбільше тих, чиї діти планують вступ до ВУЗів, серед осіб середнього віку, з високим рівнем доходів, та мешканців західних регіонів.

• Протягом останніх 10 років 12% респондентів складали тести ЗНО особисто, ще 20% заявили, що це робили їхні діти або ж онуки. Дві третини респондентів до 35 років мали досвід складання цих тестів за останні 10 років. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 3-8 травня 2018 р.

•    Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», половина мешканців Києва вважають, що справи у місті рухаються у неправильному напрямку, 33% – мають протилежну думку, 17% – не визначилися з оцінкою. Найбільше оптимістичних оцінок серед молоді до 35 років, більш заможних мешканців, найменше – серед старших та найбідніших респондентів.

•    45% опитаних висловили невдоволення діяльністю мера міста В.Кличка, 40% – мають протилежну думку. Роботою міської ради задоволені 22%, незадоволені – 63%.

•    Роботою освітніх закладів задоволені 32%, не задоволені 46%, медичних закладів – задоволені 22%, не задоволені – 68%, роботою комунальних служб – 22% та 74% відповідно.

•    Найбільш важливими проблемами кияни вважають військовий конфлікт на Сході України (53%) та підвищення тарифів на комунальні послуги (51%). Низький рівень зарплат і пенсій особистою проблемою вважають 28%, корупцію у центральній владі – 20%, зростання злочинності, підвищення цін на основні товари, відсутність роботи, неможливість отримати якісне медичне обслуговування, корупцію в судах, міліції та прокуратурі – від 12 до 15%. Інші проблеми хвилюють менше 10% опитаних. За останній рік зафіксовано зменшення кількості тих, хто переймається через підвищення тарифів й цін, низький рівень зарплат або пенсій, неможливість отримати якісне медичне обслуговування. Натомість зросла кількість респондентів, які вважають проблемами війну на Сході, зростання злочинності, а також корупцію в судах, міліції і прокуратурі.

•    Найбільшою проблемою міста кияни вважають вартість комунальних послуг (57%). Наркоманія і алкоголізм як міська проблема турбує 35% опитаних, вартість проїду у транспорті – 32%, поганий стан доріг – 30%, ріст злочинності та завантаженість доріг транспортом – по 22%, незаконні забудови, низький фаховий рівень медиків, безпритульні тварини на вулицях, стан житлових будинків, мала кількість місць у дитсадках, поганий стан тротуарів – від 10% до 17% опитаних. Інші проблеми міста турбують менше 10% киян.

•    55% опитаних вважають, що ситуація із злочинністю у місті за останній рік погіршилася, 25% – вважають, що вона не змінилася, і лише 7% – говорять про покращення. За рік дещо зменшилася кількість тих, хто говорить про погіршення ситуації у цій сфері.

•    Дві третини опитаних не жалкують про розпад Радянського Союзу у 1991 році, 24% – мають протилежну думку. Найбільше тих, хто ностальгує за СРСР серед старшого покоління та найбідніших.

•    Протягом останнього року загальне ставлення до перейменування вулиць у Києві в рамках декомунізації дещо покращилося, водночас, 65% опитаних продовжують вважати, що не потрібно перейменовувати назви вулиць, названі на честь радянських діячів, 22% вважають, що перейменовувати потрібно тільки назви, пов’язані із особистостями, які вчинили злочини проти Українського народу, і це документально доведено, 9% – за повне перейменування вулиць, що носять імена, пов’язані з радянською історією.

•    40% опитаних киян заявили, що вони не проти змінити місце проживання на одне із міст Європейського Союзу, 55% – не мають такого бажання. Стосовно зміни місця проживання з Києва на одне із міст України висловили бажання 18%. У міста Росії переїхати з Києва бажають лише 7%.

•    62% киян не хотіли б виїхати за кордон на постійне місце проживання, 35% – не проти такої ідеї. Найбільше бажаючих виїхати серед молоді та найбагатших (більше 40%). Натомість на роботу в інші країни хотіли б поїхати 43%, 55% – не мають таких намірів. Знову ж таки, наймолодші та найзаможніші найчастіше висловлювати бажання працювати або ж отримати роботу за кордоном.

•    84% киян пишаються своїм містом. Лише 12% висловили протилежні погляди. Основною причиною гордості називали історію Києва (65%). Привабливість природи та культурне життя міста як причину гордості зазначили по 41-42% киян, можливості для самореалізації – 30%. Міжнародний статус, освіта і наука, спортивне життя, гарні побутові умови є причинами для гордості для 13-18% столичних мешканців. Натомість розвитком економіки пишаються лише 10%. Лише 9% вважають, що Києву взагалі немає чим пишатися. Цікаво, що корінні кияни частіше за інших обирали історію та природу міста як предмет гордості. Натомість ті, хто нещодавно переїхали до Києва, частіше зазначали, що пишаються містом через його культурне життя, можливості для реалізації, міжнародний статус, рівень освіти та науки, спортивного життя.

•    Серед можливостей міста кияни найкраще оцінили можливості для дозвілля. Дещо гірше, але водночас на високому рівні, – можливості для спорту, реалізації культурних, освітніх потреб та можливості для самореалізації. Можливості для заробітку оцінили відносно гірше – швидше задоволені ними 42%, не задоволені – 29%, а третина оцінила ці можливості на посередньому рівні.

•    46% киян святкуватимуть День Києва цього року, 49% – не мають такого бажання. Дещо більше тих, хто висловив бажання взяти участь у святкових заходах, серед старших респондентів та тих, хто пишається містом.

Аудиторія: мешканці Києва від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,8%. Терміни проведення: 16-23 травня 2018 р.

 Дослідження проводилося Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Міжнародного Республіканського Інституту (IRI).

Опитування проводилося по всій Україні (крім окупованих територій Криму і Донбасу) з 15 по 31 березня 2018 р. Всього було опитано 2,400 жителів України віком 18 років і старше, які мають право голосувати. Вибірка є репрезентативною за статтю, віком, регіоном і розміром населеного пункту. 

Допустима похибка не перевищує  2.0%. Коефіцієнт досяжності респондентів – 65.4%. 

З англомовною версією опитування можна ознайомитися на сайті IRI.

• Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», 75% опитаних вважають, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямку, 14% – висловлюють протилежну думку, 11% – вагаються з оцінками у цьому питанні. Відносно менше песимізму у цьому питанні висловлюють мешканці Києва та Подільського кластеру (Вінницька та Хмельницька області), найвищий рівень критики – у регіонах Півдня та Сходу.

• Поступово зростає запит на зміни. Сьогодні майже 70% опитаних вважають, що країні потрібні радикальні перетворення, ще 10% вважають, що краще хай залишається як є, лише б не гірше, разом з тим, 16% – за повернення того, як було раніше. У середовищі майже усіх електоральних груп, за винятком прихильників діючої влади, кількість тих, хто вимагає змін перевищує кількість прихильників стабільності, або повернення у минуле. Відносно вищий запит на поворот у зворотному напрямку серед симпатиків Ю.Бойка, В.Рабіновича та О.Ляшка (більше 20%), на стабілізацію – у прихильників П.Порошенка (45%). Найбільше тих, хто прагне змін серед молодих (до 40 років), більш заможних та більш освічених респондентів, а також опитаних, які прагнуть змін у політиці і шукатимуть альтернатив на майбутніх виборах серед «нових» партій, зокрема, серед прихильників С.Вакарчука і В.Зеленського. Водночас, запит на радикальні перетворення серед респондентів інших категорій не менш високий. 

• У суспільстві зростає вимога на модернізацію політичного середовища. Якщо у 2012 році половина опитаних були готові підтримувати партії, які були представлені у Верховній Раді, і лише 21% хотіли змінити їх, то у квітні ц.р. ситуація зворотна: 46% опитаних висловили готовність підтримати нові політичні проекти, і лише третина голосувала б за парламентські партії. Найбільше тих, хто прагне змін у політичному житті серед молоді, більш забезпечених респондентів та мешканців міст. Навіть у середовищі прихильників «старих» партій не менше третини готові шукати їм альтернативу. 

• Припинення військових дій на Сході України та посилення боротьби з корупцією – два основні очікування від майбутнього Президента України. 38% очікують від нового Глави держави відродження промисловості, майже чверть – підвищення якості медицини та соціальних стандартів, 16% – зменшення впливу олігархів на політику, 11% – відродження аграрного сектору, 7% – стимулювання розвитку бізнесу. 

• Нові обличчя в українській політиці користуються найвищим рівнем довіри серед громадян. Святославу Вакарчуку довіряють 33% опитаних, не довіряють – 47%, Володимиру Зеленському довіряють 32%, не довіряють – 50%. 

• Анатолію Гриценку довіряють 26%, Юлії Тимошенко – 20%, Олегу Ляшку – 17%, Юрію Бойку  – 18%, Володимиру Гройсману – 17%, Андрію Садовому – 17%, Вадиму Рабіновичу – 14%, Валентину Наливайченку – 14%, Петру Порошенку – 13%, Олегу Тягнибоку – 11%, Арсенію Яценюку – 8%. 

• У президентському рейтингу лідирує Ю.Тимошенко, її готові підтримати близько 9% серед усіх опитаних, А.Гриценка – 7%, Ю.Бойка, С.Вакарчука, В.Зеленського – по 6%, П.Порошенка, О.Ляшка – 5%, В.Рабіновича – 4%, А.Садового – 2%, В.Наливайченка, О.Тягнибока, А.Яценюка – 1%, іншого кандидата – 11%, ще третина – не визначилися або не мають намірів голосувати.

• Водночас, серед тих, хто мають намір голосувати і визначився з вибором, підтримка кандидатів становить: Ю.Тимошенко – близько 14%, А.Гриценко – 11%, Ю.Бойко, П.Порошенко, С.Вакарчук – 9%, В.Зеленський, О.Ляшко – 8%, В.Рабінович – 6%. 

• Лідером т.зв. «другого вибору» є В.Зеленський, його могли б підтримати до 6% тих, хто не знайшов би у списку кандидатів свого основного фаворита. Близько 4% респондентів за таких умов могли б віддати голоси за Ю.Тимошенко, С.Вакарчука, А.Гриценка та О.Ляшка, по 2% – за В.Рабіновича, Ю.Бойка, А.Садового, О.Тягнибока, П.Порошенка та В.Наливайченка. 

• Слід зазначити, що прихильники «нових» кандидатів, за умови неучасті свого фаворита, швидше схильні голосувати за «нові обличчя», аніж за особистостей, які вже давно присутні в українській політиці – щонайменше третина прихильників С.Вакарчука можуть проголосувати за В.Зеленського.

• Лідером антирейтингу є П.Порошенко. Майже половина опитаних не проголосували б за нього за жодних умов. Антирейтинг А.Яценюка – 26%, О.Ляшка – 25%, Ю.Тимошенко – 24%, О.Тягнибока – 18%, Ю.Бойка – 17%, В.Рабіновича – 16%. 

• Партійний рейтинг очолює Батьківщина. Цю політичну силу готові підтримати близько 9% серед всіх опитаних. За Опозиційний блок,  партію «Слуга народу» В.Зеленського, Громадянську позицію А.Гриценка – по 6%, Радикальну партію, партію «За життя», БПП Солідарність – по 5%, Самопоміч – 3%, Свободу і Аграрну партію – по 2%.  Інші партії – близько 14%, понад третина – не визначилися або не мають намірів голосувати. 

• Водночас, серед тих, хто мають намір голосувати і визначився з вибором підтримка партій становить: Батьківщина – 16%, Громадянська позиція А.Гриценка, Опозиційний блок – по 10%, партія «Слуга народу» В.Зеленського – 9%, партія «За життя», Радикальна партія, БПП Солідарність – по 8%, Самопоміч – 5%. Найближчі до подолання прохідного бар’єру партії Свобода (4%), Аграрна партія (3%) та УКРОП (2%). 

• Найчастіше мотивом вибору політичної сили опитані обирали підтримку соціально-економічних ініціатив партії. Виходячи з симпатій до лідера обирають 17%, через ідеологічні засади – 11%. У динаміці за останні кілька років суттєво зріс запит на соціально-економічні ініціативи та зменшився запит на ідеологічні принципи. 

• У суспільстві спостерігається поступовий відхід від патерналістських очікувань та зростання запиту на індивідуальну активність та інтернальну позицію. Якщо у 2011 році майже 80% респондентів вважали, що саме влада повинна брати на себе відповідальність у забезпеченні життя кожного громадянина, то на сьогодні таких опитаних менше 60%. Найбільш схильними до патерналістських ціннісних орієнтацій – найстарші та найбідніші опитані, до індивідуальної активності – наймолодші та найзаможніші. Рівень освіти також позитивно впливає на зміни у ціннісних орієнтирах громадян.

• Аналогічно змінюються погляди стосовно необхідності «зрівняння» доходів. Сім років тому майже 70% підтримували подібні ініціативи, сьогодні таких вдвічі менше. Натомість зростає підтримка тези, що потрібно стимулювати індивідуальну активність громадян шляхом можливостей для збільшення доходів.

• Натомість дещо слабшу динаміку має питання зменшення частки державної власності в бізнесі та промисловості на користь приватної: у 2011 році 61% підтримували збільшення державної частики власності, у 2017 році цей показник зменшився до 52%, а у 2018 році знову підвищився до 58%. 

• Незважаючи на ціннісні зрушення у суспільстві, на фоні кризових явищ у економіці та політиці, поступово зростає запит на необхідність наведення порядку, навіть якщо для цього доведеться піти на обмеження демократичних принципів та свобод. Такий розвиток подій підтримують 70% опитаних (минулого року їх було 63%). За збільшення свободи, демократії за відсутності порядку – лише 15% (у 2017 році – 22%). Запит на порядок найвищий серед найстарших, найбідніших та громадян з нижчим рівнем освіти. Водночас навіть у середовищі наймолодших, найзаможніших та опитаних з високим рівнем освіти частка тих, хто виступає за порядок – не менше 60%. 

• На тлі зростання оцінки щодо поширення корупції на місцях, поступово спадає рівень терпимості до цього явища. За п’ять останніх років кількість тих, хто вважає, що рівень корупції зростає збільшилася з 49% до 61%. Водночас частка тих, хто вважає, що хабар є виправданим, якщо необхідно вирішити питання, що мають особисту значимість, зменшилася з 37% до 13%. Також дещо зменшилася і кількість тих, хто особисто давав хабарі (з 27% у 2013 році до 22% у 2018 році). Найбільше тих, хто давав хабарі серед респондентів, від 30 до 50 років, та більш заможних й освічених. 

• Поступово змінюється ставлення до корупції як до явища загалом. Поступово збільшується кількість тих, хто вважає, що корупція – це хвороба, яка заважає розвиватися українському суспільству (55%) та зменшується частка тих, хто переконаний, що це механізм, без якого не може існувати наше суспільство (39%). Водночас найбільше прихильників останньої тези спостерігається серед наймолодших (до 40 років), найосвіченіших та забезпечених респондентів. Серед тих, хто особисто давав хабарі протягом останнього року так вважають, майже половина опитаних (47%). Також третина серед них виправдовують хабарництво в особистих цілях. 

• Абсолютна більшість респондентів (не менше 75%) переконана, що покарання за корупцію для чиновників центральних органів влади, правоохоронців, податківців, митників, місцевих можновладців, повинно бути дуже суворим (ув’язнення, конфіскація майна). При цьому, чим вищий рівень влади, тим суворіше повинно бути покарання. Від 11% до 18% вважають, що відповідальність за хабарництво повинно обмежитися штрафом або ж звільненням з роботи. Лише 1-2% підтримують легкі покарання (попередження, догана). Натомість стосовно вчителів та медиків позиція значно лояльніша: за важке покарання для цієї категорії службовців виступають 44%, помірне – 32%, а 15% – взагалі проти будь якої кримінальної відповідальності за хабарництво для педагогів та лікарів. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 6000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 1.5%. Терміни проведення: 10-22 квітня 2018 р.

 • За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» серед повнолітніх мешканців Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Луцька, які протягом останніх п’яти років працювали у Польщі, більше половини тих, хто має досвід заробітчанства у сусідній країні, їздили туди на роботу не більше трьох разів (25% не більше одного разу, 34% - два-три рази). 13% заявили, що їздили на заробітки від трьох до п’яти разів, 18% – більше п’яти разів, а 7% відповіли, що практично працюють на постійній основі. Дещо більший досвід перебування зафіксований серед чоловіків, старших респондентів (віком від 51 року і старше) та осіб з середнім рівнем освіти.

• Більше половини опитаних заявили, що найдовше на роботі у Польщі вони перебували від одного до трьох місяців (9% – менше 1 місяця, 49% від місяця до трьох). Чверть опитаних зазначила, що найдовшим був термін перебування від трьох до шести місяців, 14% – від півроку до року, 3% перебували на роботі більше року. Найбільше тих, хто найдовше залишався на роботі у Польщі серед найстарших та тих, хто вже більше трьох разів їздив туди на роботу.

• 77% опитаних заявили, що у Польщі переважно виконували фізичну роботу, 16% – працювали у сфері послуг, 3% – мали працю, пов’язану із інтелектуальною діяльністю, і лише 1% працювали на керівних посадах. Чоловіки майже в абсолютній більшості (89%) виконували фізичну роботу, лише 6% з них працювали у сфері послуг. Серед жінок фізичною роботою займалися 63%, у сфері послуг працювали 28%. Чим вищий рівень освіти, тим частіше респонденти знаходили роботу у сфері послуг або ж займалися інтелектуальною працею.

• 34% працювали у Польщі на сільськогосподарських роботах, 32% – на будівництві чи ремонтних роботах. 8% виконували роботу по дому, 7% – працювали у ресторанному бізнесі, 5% – у готелях, 4% – доглядали за особами похилого віку, інвалідами, іншими видами діяльності займалися 3%, працювали у сфері послуг менше 3% опитаних. На сільськогосподарських роботах частіше працювали жінки та найстарші респонденти, у будівництві та ремонті – чоловіки, молодь та особи середнього віку. Жінки, на відміну від чоловіків, також частіше були задіяні у роботах по дому та ресторанному бізнесі, догляді за людьми похилого віку та інвалідами, дітьми, у сфері послуг. Чим вищий рівень освіти, тим частіше заробітчани знаходили роботу не пов’язану із сільським господарством або ж будівництвом. 

• Більше 80% шукали роботу через родичів та знайомих: 66% через близьких в Україні, 21% – у Польщі. Лише 10% користувалися для пошуку роботи українськими агентствами працевлаштування і 3%  – польськими. 6% знаходили роботу через оголошення в українських ЗМІ, 2% – польських ЗМІ, 5% – через соціальні мережі (Facebook, Linkedin та ін.). Послугами державних служб зайнятості в Україні та Польщі скористалися менше 1% опитаних. 

• Основним каналом пошуку роботи для всіх категорій опитаних в першу чергу є близькі особи в Україні. Водночас більш молодші респонденти частіше за інших використовували для працевлаштування українські агентства, оголошення у вітчизняних ЗМІ та соціальні мережі.  

• Половина опитаних (53%) назвали головною причиною вибору Польщі (а не іншої країни) як місця працевлаштування географічну близькість. 44% зазначили, що мотивом вибору був вищий розмір заробітної плати, 34% – низький мовний бар’єр, 30% – наявність членів родини або знайомих, які вже є у Польщі. 21% зазначили, що їх вибір на Польщу випав через більшу кількість пропозицій роботи у цій країні, аніж в інших. Стабільна політична та економічна ситуація в Польщі, культурно-історична близькість, неможливість обрати іншу країну Європи, окрім Польщі, як мотиви заначили від 6 до 7% опитаних. По 3% бачили в Польщі можливість навчання, або ж кращі перспективи особистого розвитку. Вищий розмір зарплати та більша кількість пропозицій на польському ринку праці частіше була мотивом вибору для молоді та осіб середнього віку. Також це мотивувало дещо частіше чоловіків. Натомість жінки частіше за чоловіків обирали Польщу через низький мовний бар’єр та наявність там родичів. 

• 39% опитаних вважають, що найважчим у роботі у Польщі є довготривала розлука з родиною. 32% скаржаться на багато годин роботи в день, 28% – на важкі умови праці, 24% – на відсутність соціального захисту українців-заробітчан. 14% вважають проблемою неприязне ставлення до українців з боку поляків, 13% – адміністративні формальності при оформленні документів, 12% – мовний бар’єр, 9% – відсутність вихідних, 8% – погані побутові умови, 4% – конфлікти з керівником/наймачем, 3% – конфлікти з колегами. На довготривалу розлуку з родиною більш частіше скаржаться особи середнього віку та найстарші, на багато годин роботи в день – молоді респонденти. Родинний фактор також більш важливий для жінок та тих, хто вже їздив до Польщі більше трьох разів. Проблему мовного бар’єру дещо рідше відзначали старші та ті, хто вже багато разів їздив у Польщу на роботу. 

• Дві третини ніколи не відсилали грошей сім’ї в Україні під час перебування на роботі у Польщі. Ще 15% відмовилися надавати відповідь на це питання. 6% зазначили, що надсилали родинам до 500 злотих на місяць, 8% – від 500 до 1000 злотих, 11% – більше 1000 злотих. Чим більше разів респонденти були на роботі у Польщі, тим більші суми вони надсилали своїм родинам в Україні.

• 45% опитаних зазначили, що їхнє місячне утримання в Польщі коштувало в середньому від 200 до 500 злотих. 22% – зазначили, що витрачали на це до 200 злотих, 19% – більше 500 злотих. 15% не змогли відповісти на це питання.

• Найчастіше додатковими безкоштовними умовами, не пов’язаними із виплатою зарплати, роботодавці пропонували опитаним проживання на квартирі (58%). 35% зазначили, що отримували безкоштовне харчування, 34% – транспортування до місця праці, 28% – доступ до інтернету. 13% – як додаткові опції отримували допомогу у підготовці документів для офіційної реєстрації, 12% – мобільний зв’язок. 7% отримували соціальні виплати (страховки, допомогу для переїзду тощо), по 5% – освітні послуги (вивчення польської мови або ж професійне навчання). 15% зазначили, що їм нічого не пропонували окрім зарплати. 

• Серед послуг, якими користувалися під час роботи у Польщі, найчастіше опитані використовували мобільний зв’язок (72%). 50% користувалися інтернетом, 32% – телебаченням. По 13% користувалися послугами грошових переказів, пошуку та оренди житла, банками, 9% – послугами страхування, 7% – приватною медичною допомогою. Інші послуги, такі як автосервіс, вантажні перевезення, юридичні послуги, оренда автомобілів, використовували не більше 2% українських заробітчан. Ті, хто був у Польщі більше трьох разів, частіше за інших користувалися мобільним зв’язком, грошовими переказами, банками, пошуком оренди житла, страхуванням. 

• Половина опитаних (52%) загалом оцінюють польських роботодавців добре, або ж дуже добре, 38% дали їм нейтральні оцінки, лише 8% оцінили їх погано, або ж дуже погано. Жінки, більш забезпечені та ті, хто більше разів перебував на роботі, краще оцінюють польських роботодавців, аніж інші категорії.

• Подібні тенденції у загальному також і щодо оцінки своїх співробітників, з якими опитані працювали у Польщі: більше половини (58%) оцінили їх добре, або ж дуже добре, 36% – нейтрально, 4% – погано або ж дуже погано. Більш забезпечені опитані схильні краще оцінювати своїх співробітників, аніж інші. 

• Лише 4% заявили, що планують купити, або ж уже володіють нерухомістю у Польщі (переважно ті, хто був тут на роботі більше трьох разів). Абсолютна більшість не мають подібних планів (88% заявили, шо не планують, ще 8% не дали жодної відповіді). Подібна тенденція і щодо можливостей заснування власної фірми/господарської діяльності в Польщі у майбутньому: лише 3% заявили про такі плани, 89% не мають таких думок, 9% не змогли дати відповіді.

• 63% зазначили, що планують знову поїхати на роботу у Польщу найближчим часом, 19% зазначили, що не мають подібних думок, ще стільки ж не змогли відповісти. Найбільше тих, хто планує найближчим часом повернутися на роботу в Польщі, серед опитаних, які були там більше трьох разів.

• 74% заявили, що не планують переїжджати до Польщі на постійне місце проживання у найближчі кілька років. 11% зазначили, що мають подібні плани. Знову ж таки найбільше їх серед тих,  хто був у Польщі багато разів. 

• Серед країн, у яких найбільше хотіли б працювати заробітчани 30% обрали Польщу, 27% – Німеччину, 22% – Сполучені Штати Америки, 20% – Скандинавські країни (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія), 18% – Чехію, 13% – Велику Британію, 12% – Канаду, по 7% – Нідерланди та Бельгію. Інші країни обрали не більше 6% опитаних. Польщу частіше за інших обирали старші респонденти, чоловіки та особи з середнім рівнем освіти. США, Канада, Велика Британія та Скандинавські країни є більш бажаними для осіб з вищою освітою. 

• Дві третини опитаних вважають, що запровадження безвiзового режиму з Євросоюзом полегшило можливості пошуку роботи та працевлаштування за кордоном для українців. Лише 7% мають протилежну думку. Чверть нічого не змогли відповісти на це питання. Дещо більше позитивних оцінок стосовно можливостей для працевлаштування через запровадження безвізу зафіксовано серед жінок, осіб з вищою освітою та тих, хто був у Польщі не більше одного разу.

З більш розгорнутим звітом щодо настроїв українських заробітчан у Польщі та ставленням польських роботодавців до наших працівників можна ознайомитися на сайті рекрутингової компанії "Personnel Service" за посиланням personnelservice.pl/en/press-office/reports 

Аудиторія: мешканці Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Луцька віком від 18 років і старші, які протягом останніх п’яти років працювали у Польщі. Вибіркова сукупність: 400 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face).Помилка репрезентативності дослідження: не більше 4,9%. Терміни проведення: 9-26 лютого 2018 р. Дослідження проведене на замовлення рекрутингової компанії «Personnel Service» (Польща)

 Опитування було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» від імені Міжнародного республіканського інституту. 

Це щорічне дослідження забезпечує розширений погляд на ставлення громадян до місцевого самоврядування і муніципальних послуг.

Опитування було проведено у 22 обласних центрах України, які не перебувають під контролем російських або проросійських сил, а також в містах Маріуполь та Сєвєродонецьк на Донбасі. Дослідження базується на вибірці з більш ніж 19 000 респондентів.

Статистична похибка для кожного міста не перевищує ±3,5%. Досяжність респондентів у середньому склала 64,8%. 

Четверте всеукраїнське муніципальне опитування from Ratinggroup

 • Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою Рейтинг, 17% опитаних зазначили, що їхні родичі перебували на заробітках за кордоном протягом останніх півроку, 11% – що у їхніх родинах є ті, хто працюють за кордоном постійно. Водночас у 70% респондентів близькі не працювали за кордоном за цей період, 2% - не змогли відповісти на це питання. 

• Найбільше тих, у кого родичі мають досвід роботи за межами Батьківщини серед мешканців Західного макрорегіону (особливо Закарпаття). Відносно частіше про наявність в родині заробітчан зазначали мешканці сіл та опитані з вищим рівнем доходів.

• 65% опитаних зазначили, що не хочуть змінювати країну проживання. Натомість 27% зазначили, що виношують плани стосовно еміграції. Найчастіше про бажання переїзду за кордон зазначали молоді респонденти до 35 років (серед них майже половина тих, хто має подібне бажання). Також бажаючих виїхати дещо більше серед чоловіків, осіб з вищими рівнями освіти та доходів. Характерно, що серед респондентів, які мають заробітчан в родинах, бажання виїзду за кордон з метою проживання значно більше.

• Відносно більша кількість тих, хто висловлює бажання залишити Україну зафіксована серед мешканців північних (Житомирська, Сумська області, м. Київ) та західних (Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька) регіонів. 

• У свою чергу, більшість опитаних (50%) бажаною країною для проживання своїх дітей зазначили Україну. Ще чверть обрали б для своїх дітей країни Європи, 7% - США, 3% - інші країни, і лише 2% - Росію. 13% не змогли визначитися із відповіддю на це питання. 

• Україну, як країну для проживання своїх дітей частіше обирали старші респонденти, мешканці сіл, та особи з нижчим рівнем доходів. У свою чергу молодь, багатші та більш освіченіші все ж таки частіше обирали інші країни (найчастіше країни Заходу), як можливе місце проживання наступного покоління. Наявність заробітчан у родині також визначає вибір країни проживання для дітей не на користь нашої держави: майже половина опитаних, серед близьких яких є особи, що працюють за кордоном, обрали б для своїх дітей інші країни проживання, аніж Україна. 

• Також найбільше тих, хто бачить закордон більш бажаним для проживання дітей, серед опитаних Сумської, Житомирської, Чернігівської, Тернопільської, Закарпатської, Івано-Франківської областей та м. Києва. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 30 000 респондентів (по 1200 у кожному регіоні). Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 0,6%. Терміни проведення: 12-28 грудня 2017 р.

 • Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою Рейтинг 59% опитаних вважають, що країні потрібні радикальні зміни, 15% – за те, що усе залишилося так, як є зараз, аби не гірше, стільки ж – за повернення того, як було раніше. Найбільше тих, хто виступає за радикальні зміни серед мешканців Галичини. Тих, хто за повернення у минулі часи – серед жителів неокупованого Донбасу, Харківщини, Миколаївщини, Одещини, Запоріжжя. Водночас, навіть тут очікування радикальних змін значно переважають над іншими настроями. 

• Чверть опитаних очікують, що життя їхніх сімей покращиться у найближчі п’ять років. 37% вважають, що воно не зміниться, 18% – очікують погіршення, ще 21% не змогли оцінити перспективи своїх родин у майбутньому. Найбільше тих, хто оптимістично налаштований - у західних областях та у столичному регіоні (Києві та області). Водночас оптимістичний тренд все ж таки тут не є домінуючим: тих, хто вважає, що життя їхніх сімей не зміниться або ж погіршиться не менше половини. 

• Найбільш важливою проблемою для країни опитані вважають військовий конфлікт на Сході України (75%). Майже половина так говорить про хабарництво та корупцію у владі. 28% вважають найбільш важливою проблемою держави безробіття, по 19% – так говорять про підвищення цін товари та низький рівень зарплат або пенсій, 17% – про соціальне розшарування, розрив між бідними та багатими, по 15% – про підвищення тарифів на комунальні послуги та недостатній рівень соціального захисту, по 12% – про зростання злочинності та неможливість отримати якісне медичне обслуговування, 8% – про несприятливі умови для розвитку малого та середнього бізнесу, лише 6% – про нестачу свободи і демократії, 4% – про неможливість отримати якісну освіту. 

• Натомість на особистісному рівні найважливішими проблемами опитані вважають низький рівень зарплат та пенсій (52%), підвищення цін на основні товари, інфляцію (51%), підвищення тарифів на комунальні послуги (50%). Кожен п’ятий говорить як про особисті проблеми про військовий конфлікт на Сході України, неможливість отримати якісне медичне обслуговування, безробіття. По 14-15% вважають своїми проблемами недостатній рівень соціального захисту, хабарництво та корупцію, 11% вважають проблемою соціальне розшарування. Інші проблеми особисто хвилюють менше 8% опитаних.

• Понад 90% респондентів оцінили політичну ситуацію в країні як критичну або напружену (33 і 59% відповідно), лише 3% говорили про неї як про спокійну. Високий рівень напруженості стосовно оцінки ситуації у вітчизняній політиці зафіксований в усіх без винятку областях країни. 

• Незважаючи на високий рівень напруженості у суспільстві, відносна більшість громадян виступають не за радикальні, а конструктивні шляхи виходу країни з кризи. Так, 44% вважають, що найбільшою мірою сприятиме зниженню напруженості у суспільстві початок реальних кримінальних  розслідувань корупції у владній верхівці країни. 37% говорять, що знизити напруженість зможе реалізація проектів, спрямованих на покращення матеріального становища та умов життя людей, 35% вважають, що це повинен бути реальний прогрес на Донбасі, наприклад припинення військових дій, звільнення полонених тощо. 20% вважають, що зниженню рівня напруги у суспільстві сприятиме шире залучення людей до громадського контролю за діями влади. 

• Лідером президентського рейтингу є Ю.Тимошенко, за яку у разі проведення виборів найближчим часом готові проголосувати 18,7% тих, хто взяв би у них участь та визначився із вибором. П.Порошенка готові підтримати 15,6% опитаних, Ю.Бойка – 11,7%, А.Гриценка – 9,7%, О.Ляшка – 8,7%, В.Рабіновича – 8,3%, А.Садового – 6,4%, О.Тягнибока – 3,9%, А.Яценюка – 1,7%. За інших, аніж представлені у списку кандидатів готові віддати свої голоси 15,3% опитаних. 

• Ю.Тимошенко лідирує практично в усіх областях Центру та частини Заходу країни. При цьому вона входить до трійки лідерів майже в усіх областях. П.Порошенко має сильні позиції в частині областей Заходу та Києві, Ю.Бойко – у більшості областей Півдня та Сходу. 

• Рівень підтримки Ю.Тимошенко більш-менш рівномірний у всіх областях Центру, Півночі, Заходу та частково Півдня. П.Порошенка найбільше підтримують на Вінниччині, дещо менше в областях Заходу та Центру, ще менше на Півдні. Електоральною базою А.Гриценка є частково Захід, Київська та Черкаська області. Найвищий рівень підтримки О.Ляшка на Півночі та Буковині, А.Садового – на Галичині, Волині та Хмельниччині. Підтримка В.Рабіновича та Ю.Бойка зосереджена на Півдні та Сході, водночас в останнього виборці більше концентровані в індустріальних областях Сходу.

• Моделювання другого туру президентських виборів у парі Ю.Тимошенко та П.Порошенко дало наступні результати: за лідера Батьківщини готові проголосувати 30% тих, хто заявив, що візьме участь у основних виборах. Главу держави готові підтримати у цьому випадку 23%. 28% відмовилися б брати участь у голосуванні другого туру за таких умов, ще 19% не визначилися із вибором. П.Порошенко переміг би лише в 3-х областях (Вінницькій, Хмельницькій та Чернівецькій), приблизно однакову кількість голосів обоє кандидатів набрали б у 5-ти регіонах - Рівненській, Черкаській, Кіровоградській та Донецькій областях та Києві. В решті 17-ти областях перемогла б Ю.Тимошенко. 

• Проєвропейський вектор є домінуючим практично в усіх регіонах країни за винятком Одещини, Харківщини та Донбасу. Загалом вступ до ЄС підтримали б у разі проведення референдуму 52% опитаних, проти цієї ініціативи – 27%, не змогли визначитися, або ж не брали участь у голосуванні – 20%. 

• За останні три роки кількість прихильників вступу до НАТО зросла у півтори рази. Сьогодні 43% підтримують вступ до Альянсу, 34% – проти цього. Ще майже чверть або ж не визначилися, або ж не приймали б участі у референдумі у разі його проведення. На відміну від євроінтеграції підтримка вступу до НАТО є нижчою на Півдні та Сході. У віковому розрізі найбільше противників НАТО серед найстарших респондентів. 

• Третина опитаних жалкують про розпад у 1991 році Радянського Союзу, 55% – не мають ностальгії за СРСР. Найбільше тих, хто сумує за минулим в областях Півдня та Сходу, найменше – на Заході. Ностальгія за СРСР корелюється у регіональному розрізі з кількістю тих, хто не підтримує вступ до НАТО. 

• Прозахідний та проукраїнський вектори є сьогодні однозначно домінуючими в суспільстві. Так, не менше половини опитаних відповіли, що хочуть, щоб їхні діти жили в Україні, ще третина обрали б для місця їхнього життя Європейський Союз, 7% – США, і лише 2% – Росію. Ця тенденція притаманна з невеликими відмінностями для мешканців усіх областей України. 

• 47% заявили, що використовують вдома для спілкування українську мову, 29% – як українську так, і російську, 24% – російську, 1% – іншу мову. Більше тих, хто використовує вдома виключно українську мову проживають на Заході, Півночі та в Центрі (за винятком Кіровоградської, Сумської областей та Києва). Тих, хто більше використовує російську більше на Одещині, Харківщині та Донбасі. В інших областях використовують обидві мови, як українську, так і російську. 

• Кількість прихильників української мови як єдиної державної постійно зростає. Так, сьогодні вважають вже 61% (у 2014 році таких було 47%), ще 20% – стверджують, що російській можна надати статус офіційної в окремих регіонах, 15% – за надання російській мові статусу державної. При цьому слід зауважити, що при постійному зменшенні кількості прихильників надання російській мові державного статусу, зростає кількість прихильників української, як єдиної державної без інших альтернатив. Найбільше прихильників надання російській будь-якого статусу в областях Півдня та Сходу. 

• 43% опитаних вважають, що Україна повинна стати великою аграрною державою, стільки ж, – що вона повинна розвивати високотехнологічні галузі та промисловість.  Прихильників аграрного шляху розвитку переважно більше на Заході та у Центрі, технологічної еволюції – на Сході, Півдні та у столиці. 

• Питання дозволу продажу земель сільськогосподарського призначення сьогодні не має підтримки у суспільстві. 77% опитаних проти цієї ініціативи, за – лише кожен десятий, 13% – не визначилися із відповіддю у цьому питанні. 

• Половина опитаних вважають, що Україна повинна бути парламентсько-президентською республікою, 17% – виключно парламентською, 14% – президентською, 20% – не визначилися із відповіддю. 

• Лише 28% вважають, що Україні сьогодні потрібна диктатура з жорстким лідером на чолі держави, 56% – проти диктатури, ще 16% – не визначилися. 

• Дві третини – за унітарний устрій країни, 19% – за федеративний, стільки ж – не визначилися. Прихильників федерації найбільше у Миколаївській, Одеській та Харківській областях. Незважаючи на це, кількість прихильників унітарного устрою тут все одно переважає (42-43%). 

• Серед шляхів вирішення проблеми Донбасу більшість підтримують мирні ініціативи з врегулювання ситуації, в тому числі 32% опитаних за припинення військових дій на Донбасі та визнання цих територій тимчасово окупованими, 21% – за надання цим територіям федеративного статусу в складі України. Крім того, 8% підтримують відділення цих територій від України, а майже кожен п’ятий (18%) не визначились щодо цього питання. У свою чергу 21% вважають, що необхідно продовжувати військові дії до повного відновлення української влади на окупованих територіях. Найбільше їх на Заході та Центрі країни. Водночас слід зазначити, що незважаючи на це, у цих регіонах також переважають мирні ініціативи вирішення проблеми Донбасу.

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 30 000 респондентів (по 1200 у кожному регіоні). Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 0,6%. Терміни проведення: 12-28 грудня 2017 р.

  • За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у листопаді - грудні 2017 року, 43% опитаних зазначили, що за останні два роки загальна якість державних медичних послуг для країни погіршилася. Лише 11% побачили покращення, 38% вважають, що у рівні якості державних медичних послуг нічого не змінилося, 8% не змогли відповісти. Водночас за останній рік зменшилася кількість тих, хто говорить про погіршення у цій сфері. 

• 54% знають свого сімейного лікаря або терапевта, 45% – не знають. Найбільша обізнаність спостерігається серед жінок та людей старшого віку. 31% користуються послугами сімейного лікаря або педіатра, 20% - не користуються. Частіше звертаються до педіатрів мешканці сіл, Півдня і Центру.

• Третина опитаних користувалися послугами Служби швидкої допомоги за останній рік. Відносно частіше зверталися за швидкою допомогою жителі міст, Центру та Півдня та люди старшого віку. Серед користувачів послуг швидкої допомоги 72% задоволені якістю послуг та професіоналізмом команди Служби швидкої допомоги, чверть опитаних – незадоволені, 3% - не визначилися. 

• Серед реформ та змін до певних законодавчих актів, які цієї осені затвердила Верховна Рада України, найбільшу обізнаність респонденти демонструють щодо пенсійної та медичної реформ: 86-88% чули про такі ініціативи. 69% обізнані щодо освітньої реформи, 64% – судової.

• Серед урядових ініціатив у медичній сфері респонденти найбільше обізнані про запровадження системи безкоштовного (або з невеликою доплатою) надання ліків від діабету, астми та серцево-судинних захворювань за рецептом лікаря (74%) та введення загальнодержавного медичного страхування (71%). Дві третини опитаних знають про такі ініціативи як збільшення заробітної плати лікарів через запровадження механізму контрактів та укладання контрактів між пацієнтами і лікарями. 55% опитаних обізнані щодо заснування госпітальних округів з однією багатопрофільною лікарнею у кожній області, і 4-5 лікарень інтенсивного лікування другого рівня (по одній у кожному з госпітальних округів) для надання послуг невідкладної цілодобової допомоги, 53% знають про створення Центрів громадського здоров’я у кожній області, метою яких є, в першу чергу, попередження захворювань, запобігання епідемій та популяризація здорового способу життя, 51% - щодо введення референтного ціноутворення на лікарські засоби, щоб гарантувати справедливість і адекватність роздрібної ціни у відповідності з угодами між Міністерством охорони здоров’я та фармацевтичними компаніями. Більше не знають, аніж знають респонденти про введення суворого контролю над громадськими фондами для будівництва Охматдит (47% обізнані). Найменше опитані обізнані про надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму (39%). Водночас варто зазначити, що поінформованість про ініціативи уряду щодо реформування медичної сфери зросла за останні три місяці.

• Серед зазначених ініціатив опитані найбільше підтримують запровадження системи безкоштовного (або з невеликою доплатою) надання ліків від діабету, астми та серцево-судинних захворювань по рецепту лікаря та введення суворого контролю над громадськими фондами для будівництва Охматдит (86% та 85% відповідно). Створення Центрів громадського здоров’я та введення референтного ціноутворення на ліки підтримують по 77% опитаних; введення загальнодержавного медичного страхування – 71%; збільшення заробітної плати лікарів через запровадження механізму контрактів та надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму – по 68%; укладання контрактів з метою отримання безкоштовного лікування на первинній ланці – 63%; заснування госпітальних округів – 48%.

• Підтримка усіх перелічених ініціатив, які становлять основні елементи медичної реформи, дещо зменшилася порівняно із серпнем ц.р. Дві третини опитаних підтримують законопроекти, до складу яких входять усі 9 ініціатив, 21% – не підтримують, 13% – не визначились. Підтримка даних законопроектів дещо вища на Заході, серед жителів міст, молоді, людей вищими доходами. Найнижча підтримка – на Сході, серед осіб старшого віку та селян.

• За можливості обирати систему стандартизованих протоколів більше половини опитаних (54%) надали б перевагу міжнародній системі (таких більше серед молоді та міських мешканців, жителів Центру і Заходу), тоді як  вітчизняній – лише чверть (26%), майже 20% – не визначились. За останні 3 місяці кількість прибічників вітчизняної системи протоколів дещо зросла з 20 до 26%.

• У порівнянні із серпнем ц.р. з 57% до 62% зросла кількість тих, хто вважає Міністерство охорони здоров’я важливим для себе та своїх родин. У свою чергу 31% опитаних у листопаді-грудні висловили протилежну думку.

• Більше половини опитаних (56%) найбільше довіряють українському телебаченню, коли чують про медичну реформу. Українським сайтам у цьому випадку довіряють чверть респондентів, соціальним мережам та українським газетам – 15-16%, українському радіо – 12%, західним інтернет-сайтам – 6%, західним ЗМІ – 4%, російським інтернет сайтам – 3%, по 1% російським соціальним мережам та ЗМІ. Іншим джерелам довіряють 8%, не визначилися 14%.

• Серед інституцій в контексті медичної реформи найбільше довіряють близьким (51%) та медичним фахівцям (39%). Колегам і співробітникам довіряють 12%, представникам місцевих органів влади – 5%, українським громадським і неурядовим організаціям – 4%, західним громадським і неурядовим організаціям, міністрам і членам Уряду – по 3%, релігійним лідерам і народним депутатам – по 2%. Іншим інституціям довіряють 7%, не визначилися із відповіддю – 14%. 

• Серед джерел інформації, безвідносно до інформації, яку вони поширюють, українському телебаченню довіряє майже половина опитаних (49%), українським інтернет-сайтам – 41%, соціальним мережам – 37%, українським газетам – 33%, українському радіо – 29%, іноземному телебаченню та інтернет-сайтам 15-17%, російським джерелам інформації (газетам, радіо, інтернет сайтам, телебаченню) від 3 до 7%. Українським ЗМІ найбільше довіряють на Заході, російським соціальним мережам та інтернет-сайтам – на Півдні і Сході. На Сході також більше, ніж у інших макрорегіонах, довіряють російському телебаченню, радіо і газетам. Інтернет-сайтам більше довіряє молодь і люди середнього віку. Також серед молоді відносно більшою довірою користуються соціальні мережі та західне телебачення. Люди старшого віку надають перевагу українському телебаченню, газетам і радіо.

Аудиторія: населення України від 18 років і старше. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,8%. Терміни проведення дослідження: 23 листопада – 4 грудня 2017р

 • За результатами опитування Соціологічної групи «Рейтинг», не менше двох третин опитаних (63%) не задоволені державними медичними послугами за останні п’ять років. У порівнянні із минулорічним дослідженням кількість незадоволених дещо зросла (з 59%). У свою чергу кількість тих, хто задоволений державними медичними послугами, становить 26% і є меншою, аніж рік тому (32%). Рівень задоволеності цим видом послуг є дещо вищим серед містян, аніж серед селян. 

• Лише 18% респондентів вважають, що за останні два роки загальна якість державних медичних послуг в області покращилася; 15% відзначили покращення загальної якості медичних послуг, отриманих ними особисто. У порівнянні із минулим роком відсоток позитивних оцінок зменшився майже на третину, водночас зросла кількість тих, хто не побачив жодних змін (41 та 46% відповідно). В містах люди більш схильні відзначати позитивні зміни порівняно з селами. Частота відвідування лікарів також впливає на оцінку послуг: чим частіше звертаються, тим краще оцінюють роботу медиків.

• За рік відбулося невелике зростання кількості тих, хто позитивно оцінив роботу державних медичних закладів: 42% опитаних оцінюють позитивно якість послуг, 46% – негативно. Краще за інших роботу цих установ оцінили у містах, молодь до 35 років, ті, хто мають дітей до 18 років та більш забезпечені респонденти. 

• У той же час, якість медичного обслуговування у приватних лікувальних закладах майже 40% опитаних не змогли оцінити взагалі, 48% опитаних оцінюють позитивно, 13% – негативно. Люди молодого віку, більш забезпечені, містяни більш схильні оцінювати приватну медицину позитивно. 

• 35% заявили, що були свідками реконструкції або ремонту лікарень за останні два роки, 46% заявили протилежне. Про оновлення лікарняних приміщень значно частіше згадували ті, хто частіше відвідував лікарів. 

• 35% опитаних знають про прийняття законів, які дають з наступного року старт медичній реформі. 49% заявили, що щось чули про це. Лише 15% нічого не знають про реформу. Вищий рівень обізнаності серед містян, старших осіб, жінок та осіб з вищою освітою. 

• 33% опитаних заявили, що підтримують впровадження медичної реформи в Україні, водночас 39% висловили протилежну думку. 28% не змогли дати жодних власних оцінок цій ініціативі. Вищий, аніж у інших, рівень підтримки впровадження медичної реформи серед молоді, чоловіків, осіб з вищою освітою, та тих, хто знає про її впровадження. 

• Водночас лише 22% впевнені, що ситуація у системі охорони здоров’я внаслідок реформи покращиться у наступні два роки. 26% вважають, що вона погіршиться, 34%, – що не зміниться. У порівнянні із минулим роком кількість тих, хто оптимістично оцінює найближчі перспективи розвитку галузі після реформи, зменшилася удвічі. Найгірше на розвиток ситуації дивляться особи старші 50 років. Водночас у далекій перспективі (5-10 років) респонденти більш оптимістично оцінюють розвиток ситуації: так, 35% вважають, що вона покращиться, 19% – погіршиться, 23% – не зміниться, 23% нічого не змогли про це сказати. Як і у попередньому разі, найбільшими оптимістами у цьому випадку були молоді люди та особи з вищою освітою. Водночас слід зазначити, що чверть тих, хто вважав, що ситуація не зміниться у наступні 1-2 роки, позитивно оцінюють її у більш далекій перспективі. 

• 30% опитаних консультуються з лікарем або медичним спеціалістом із приводу стану свого здоров'я чи надання будь-яких рекомендацій щодо стану свого здоров'я рідше, ніж раз на рік, чверть – кожен рік або кожні 6 місяців, 15% – принаймні раз на 3 місяці і лише 4% користуються такою послугою щомісяця. 

• Переважна більшість (58%) опитаних знають, хто є їхнім сімейним лікарем або терапевтом. Рівень обізнаності вищий серед жінок та осіб старшого віку. Більше половини (53%) усіх опитаних повністю або частково довіряють своєму сімейному лікарю. При цьому жінки та старші люди демонструють більшу довіру лікареві, аніж чоловіки та молодь. Важливо, що більшість серед тих, хто знає свого сімейного лікаря, довіряють йому 80%.

• 78% респондентів вважає за необхідне проконсультуватися з лікарем перед тим, як розпочати своє лікування. Для 43% опитаних, як правило, є зрозумілою схема лікування, яку надав лікар, 39% – частково зрозумілою. Містяни, жінки, ті, хто знають свого лікаря, та часто звертаються до медичних закладів скоріше розуміють призначення, аніж інші категорії. 

• 66% респондентів після консультації з лікарем та призначення лікування повністю або частково дослухаються до призначення лікаря (37% і 29% відповідно), 9% – самостійно приймають рішення щодо власного лікування, не зважаючи на призначення, 5% – консультуються ще з одним лікарем. 20% не змогли відповісти на це питання. Жінки більш схильні дослухатися до призначень лікаря, аніж чоловіки. Набагато більше виконують призначення лікаря ті, хто його знають (47% проти 23%), та особливо ті, хто йому довіряють (56% проти 11%). 

• Переважна більшість опитаних (87%) довіряє медичним рекомендаціям медпрацівників, 71% – аптекарів та фармацевтів, 70% – близьких та знайомих. Медичним рекомендаціям на телебаченні, в Інтернеті, в пресі та на радіо довіряє набагато менша кількість опитаних – 24%, 23%, та 16% відповідно. 16% опитаних довіряють подібній інформації, отриманій від народних цілителів та ворожбитів. При цьому високий рівень до цього джерела спостерігається у містах та серед старших осіб. Молодь більше за інших схильна довіряти інформації від близьких та з Інтернету. 

• Під час вибору лікувального закладу 51% найбільше звертають увагу на професіоналізм та досвід лікарів, 49% – на довіру до лікарів у цьому закладі, 32% – на хороше ставлення з боку лікарів та персоналу до пацієнтів, 24% – на наявність сучасного медичного обладнання. На можливість отримання пільгових послуг (консультацій, ліків) звертають увагу 24% опитаних: при цьому цьогоріч цей показних зріс на чверть. На комфортні умови лікування та швидкість обслуговування у закладі звертають увагу дещо менше (16-15%). Більше уваги на професіоналізм лікарів та їхнє ставлення до пацієнтів звертають люди молодого та середнього віку, а також більш забезпечені. Наявність сучасного медичного обладнання є відносно важливішою для містян. Містяни та молодь більше за інших звертають увагу на швидкість обслуговування. Старші особи та малозабезпечені – на можливість отримання пільгових послуг.

• 15% респондентів вимірюють артеріальний тиск щодня, 28% – кілька разів на місяць, 12% і 11% – кожні 3 та 6 місяців, 12% – раз на рік, 21% – рідше ніж раз на рік. 

• Третина респондентів зізналася, що жодного разу не мала проблем з артеріальним тиском, 25% – мають такі проблеми кілька разів на місяць, по 11-12% – кожні 6 і 3 місяців, 8% – рідше 1 разу на рік, в той час як 6% – щодня. Проблеми з артеріальним тиском частіше виникають у жінок і людей старшого віку; вони ж частіше його і перевіряють. Чим бідніші люди та чим частіше вони відчувають стрес, тим регулярніше стикаються з проблемами з артеріальним тиском. 

• Вагу свого тіла щоденно вимірюють 4% опитаних, 17% – кілька разів на місяць, по 14-15% – кожні 3 та 6 місяців, 22% – раз на рік, 25% – рідше ніж раз на рік. Молодь та жінки частіше вимірюють вагу свого тіла порівняно зі старшими людьми та чоловіками.

• Майже 40% респондентів заявили, що роблять електрокардіограму рідше 1 разу на рік, 33% – кожен рік, 14% – кожні 6 місяців, лише 6 і 3% – кожні 3 місяці або кілька разів на місяць відповідно. Ті, хто часто звертається до лікаря або має проблеми із тиском, частіше роблять електрокардіограму.

• 44% опитаних перевіряють рівень цукру в крові рідше ніж раз на рік, чверть – кожен рік, 13% – кожні 6 місяців, 6% – кожні 3 місяці, лише 5 і 1% – кілька разів на місяць або кожен день відповідно. 

• 48% респондентів перевіряють рівень холестерину у крові рідше 1 разу на рік, 23% – кожен рік, 11% – кожні 6 місяців, 7% – принаймні кожні 3 місяці, лише 3 та 1% – кожні кілька разів на місяць або кожного дня. 

• 46% опитаних заявили, що ніколи не зверталася за медичним обслуговуванням, пов’язаним із серцево-судинними захворюваннями. 9% мали подібний досвід кілька років тому, 17% – рік тому і більше, 19% – кілька місяців тому, 6% – кілька тижнів тому, і 2% – нещодавно. Серед тих, хто звертався за подібними послугами протягом останніх місяців, дещо більше містян, аніж селян (31% проти 26%), жінок більше, аніж чоловіків (31% проти 21%) і майже вдвічі більше людей старшого віку, аніж молоді (33% проти 19%). 

• 60% опитаних не вживають ліки для нормалізації артеріального тиску, 39% – вживають. Майже 90% не приймає ліки для нормалізації рівня цукру та холестерину у крові. Серед тих, хто має проблеми з артеріальним тиском принаймні раз на півроку, дві третини вживають ліки для нормалізації тиску, 16% і 13% – для нормалізації рівня цукру і холестерину у крові відповідно. 

• При виявленні проблем із артеріальним тиском третина опитаних приймає препарати, рекомендовані лікарем, 27% приймають ліки, виходячи  із власних знань та досвіду. По 11% – користуються засобами народної медицини або відразу звертаються до лікаря. 8% взагалі нічого не роблять у даній ситуації. Приймають ліки, рекомендовані лікарем, або виходячи із власного досвіду частіше за інших старші особи та жінки. Довіряють народних засобам більше містяни. 

• Половина опитаних заявила, що, коли востаннє вони перевіряли свій тиск, він був у нормі, третина, – що він був вище норми, 12% – нижче норми. 71% стверджували, що коли вимірювали вагу свого тіла, вона була у нормі, 15% – вище норми, лише 5% – нижче норми. Дві третини опитаних заявили, що при останніх вимірюваннях рівня цукру та холестерину у крові ці показники були у межах норми, чверть нічого не змогли сказати про це, 6-8% заявили про підвищений рівень. 

• 74% має звичку прогулюватися на свіжому повітрі щодня, 15% – кілька разів на тиждень, 6% і 3% – кілька разів або раз на місяць відповідно. Значно більше часу на свіжому повітрі проводять сільські мешканці, відносно більше жінки, аніж чоловіки.

• 45% респондентів зазначили, що вживають свіжі фрукти та овочі щодня, 39% – кілька разів на тиждень, 12% – кілька разів на місяць, 3% – раз на місяць або рідше. 

• Третина опитаних вказали, що вживають м’ясо щодня, 45% – кілька разів на тиждень, 15% – кілька разів на місяць, 5% – раз на місяць або рідше, 1% – не вживають ніколи. Закономірно, кількість чоловіків, які вживають м’ясні продукти щоденно є дещо більшою у порівнянні з жінками. У свою чергу, селяни і молодь споживають м’ясо частіше за містян та старших людей.

• Близько чверті респондентів щоденно споживають кондитерські вироби та випічку (серед них більше молоді), 41% – кілька разів на тиждень, чверть – кілька разів на місяць, 9% – раз на місяць або рідше, 1% – ніколи. 

• 14% опитаних зізналися у щоденному вживанні смаженої, жирної їжі, 42% – кілька разів на тиждень, 27% – кілька разів на місяць, 11% – раз на місяць або рідше, 5% – не вживають ніколи. Серед тих, хто її вживає щодня, чоловіків майже вдвічі більше, ніж жінок. Молодь також більш схильна вживати таку їжу щодня, аніж старші особи.

• 7% заявили про щоденне вживання безалкогольних газованих напоїв, 19% – кілька разів на тиждень, по 25-27% – кілька разів на місяць та раз на місяць або рідше, 21% – не вживають таких напоїв взагалі. Серед останніх переважно більше жінок та старших людей. 

• Майже половина (45%) респондентів відзначили, що вживають алкогольні напої раз на місяць або рідше, чверть – кілька разів на місяць, 4% – кілька разів на тиждень, 1% – щодня. Майже чверть (22%) опитаних не споживають спиртного взагалі – серед них майже втричі більше жінок, аніж чоловіків, майже у стільки ж разів більше старших людей аніж молоді.

• Щодня фізичними вправами та спортом займаються лише 15% респондентів, 14% – кілька разів на тиждень, 13% – кілька разів на місяць, 16% – раз на місяць або рідше. 42% опитаних взагалі не займаються спортом – таких більше серед старших людей, а також серед жінок і селян. 

• 76% опитаних не палять: з них 62% – ніколи не палили і 14% – кинули. З тих, хто палять, 7% випалюють 1-5 сигарет в день, 5% – 6-12  сигарет, 6% – 13-20, 4% – більше 20. Серед молоді таких, що палять вдвічі більше у порівнянні з людьми віком 51 і старше, серед чоловіків таких в майже в п’ять разів більше, ніж серед жінок. Менше палять люди з невисокими доходами та ті, хто мають проблеми з тиском. 

• Стрес або подібні відчуття щоденно відчували 14% опитаних, чверть – кілька разів на тиждень, 36% – кілька разів на місяць; 24% респондентів не відчувають стресу ніколи. Жінки і міське населення дещо частіше схильні перебувати у стресовому стані порівняно з чоловіками і сільськими мешканцями. Серед бідних удвічі більше, ніж серед інших майнових категорій тих, хто відчуває стрес щодня.

• Абсолютна більшість (83%) респондентів погоджуються, що наявність зайвої ваги впливає на розвиток серцево-судинних хвороб; 64% згодні, що артеріальний тиск 140/90 є високим. При цьому 72% обізнані про симптоми при підвищеному артеріальному тиску, 61% – знають про методи лікування у такому випадку (при пониженому артеріальному тиску – 64 і 54% відповідно).

• Абсолютна більшість опитаних згодні, що для профілактики і попередження серцево-судинних захворювань потрібно дотримуватися правил здорового харчування (94%), не палити (91%) та не зловживати алкоголем (91%), більшість вважає важливим займатися спортом (90%), підтримувати вагу свого тіла в межах норми (88%), проходити профілактичні медичні обстеження (87%). 

• 21% отримували інформацію про профілактику хвороб серцево-судинної системи та кровообігу останнім часом з телебачення або радіо, 19% – від сімейного лікаря, 17% – з оголошень в медичних закладах, по 8% – з Інтернету та від друзів, 4% – з газет і журналів. У порівнянні з минулим роком удвічі зросла кількість тих, хто отримував подібну інформацію з телебачення та радіо, дещо зменшилася кількість тих, хто чув це від лікарів. 49% - взагалі не отримували подібної інформації останнім часом – серед них більше молоді та селян. 

• 37% опитаних дають позитивні оцінки якості медичного обслуговування, пов’язаного із серцево-судинними захворюваннями, у власному населеному пункті, 13% – оцінюють якість обслуговування негативно. При цьому 47% респондентів взагалі не зверталися до відповідних закладів. У порівнянні із минулим роком позитивна оцінка зросла майже у півтори рази. Міське населення краще оцінює якість обслуговування порівняно з сільським. Також кращі оцінки дають старші респонденти, та ті, хто частіше за інших звертається до лікаря. 

• Якість лікування серцево-судинних захворювань на обласному рівні понад чверть опитаних оцінює позитивно, 7% – негативно; при цьому тих, що не зверталися по лікування – дві третини. Серед тих, хто позитивно оцінює даний аспект, знову ж таки більше містян, аніж селян. 69% опитаних не зверталися по даний вид послуг в інших містах України. 17% оцінюють якість таких послуг позитивно, 7% − негативно.

• Третина респондентів у випадку виникнення проблем із серцево-судинною системою звертаються до мiської/районної лiкарні, поліклініки, 15% – до Рівненської обласної клiнiчної лiкарні, 11% – до обласного клінічного лікувально-діагностичного центру ім. В.Поліщука, 9% – до фельдшерсько-акушерського пункту, 8% – до сімейного лікаря (лікарської амбулаторії), 4% - до швидкої медичної допомоги, 3% – до приватних медичних закладів. 40% заявили, що у них немає проблем із тиском. 

• Кращі оцінки респондентів з огляду на якість медичного обслуговування у кардіологічних відділах отримали мiські/районні лiкарні, поліклініки – 32%; Рівненська обласна клiнiчна лiкарня – 21%, ФАПи – 19%, сімейний лікар – 15%, обласний клінічний лікувально-діагностичний центр ім. В.Поліщука – 15%, швидка медична допомога – 11%, приватні заклади – 10%. 

• 38% опитаних вважають, що у їхньому населеному пункті достатньо закладів, що займаються лікуванням серцево-судинних захворювань, майже половина (49%) – недостатньо. Останню тезу поділяє 58% опитаного сільського населення і 40% населення міст. 

• Як і минулого року, більшість респондентів (77%) нічого не знають про те, що Рівненська область є учасником спільного проекту Світового Банку та Міністерства охорони здоров’я України «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей», який передбачає підвищення ефективності лікування та профілактику хвороб системи кровообігу. 17% – щось чули про це і лише 5% – знають. При цьому переважна більшість (72%) опитаних вважають запровадження даного проекту важливим. Лише 10% з цим не погоджуються. Серед тих, хто знає про проект, вважають його дуже важливим майже 60%. 

• На думку майже половини респондентів, із запровадженням даного проекту загальна ситуація із серцево-судинними захворюваннями в області покращиться, 20% – думають, що ситуація не зміниться, лише 8%, – що вона погіршиться. Чверть нічого не змогли відповісти на це питання. Серед тих, хто знає про проект, майже 62% вважають, що ситуація покращиться. 

• 69% респондентів зазначили, що отримують медичну інформацію від лікарів, 39% – від друзів та сім’ї, майже третина – від аптекаря або фармацевта, 17% – з телевізійних програм, 10% – з Інтернету, по 2-3% – з радіо, журналів, від народних цілителів, релігійних лідерів та священників тощо. 

Аудиторія: мешканці Рівненської області від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 3,5%. Терміни проведення: 15-30 листопада 2017 р.

 • Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у листопаді 2017 року, лідером електоральних симпатій серед політичних партій є партія Батьківщина, за яку готові віддати свої голоси 16,8% тих, хто визначився та має намір взяти участь у голосуванні. 14,5% заявили, що підтримують БПП Солідарність, 9,4% – Опозиційний блок, 8,9% – партію «За життя», 7,7% – Радикальну партію, 6,8% – Громадянську позицію, 6,5% – Самопоміч, 5,6% – ВО Свобода. Рейтинг інших партій нижче 3%. 

• У «антирейтингу» партій лідером є БПП Солідарність: 22,5% опитаних, які мають намір взяти участь у виборах, не проголосували б за цю політичну силу за жодних обставин. Опозиційний блок не підтримали б 11,5%, Радикальну партію – 7,4%, Батьківщину – 6,2%, Народний фронт – 6,1%, ВО «Свобода» – 4,0%. 

• У президентському рейтингу лідером є Ю.Тимошенко, за яку готові віддати свої голоси 15,8% тих, хто має намір голосувати та визначився із вибором. 13,8% підтримують П.Порошенка, 9,6% – В.Вакарчука, 8,4% – В.Рабіновича, 8,3% – А.Гриценка, 8,0% – О.Ляшка, 7,0% – Ю.Бойка, 4,7% – О.Тягнибока, по 4,6% – В.Гройсмана та А.Садового.

• У «антирейтингу» серед політиків першу позицію займає П.Порошенко: за нього у жодному разі не проголосують 23,9% опитаних, які висловили намір брати участь у виборах. О.Ляшка однозначно не підтримують 10,2% респондентів, Ю.Бойка – 9,8%, А.Яценюка – 8,5%, Ю.Тимошенко – 6,8%, О.Тягнибока – 5,1%, В.Рабіновича – 4,8%, В.Гройсмана – 3,1%.

• Моделювання другого туру президентських виборів дало наступні результати. У випадку виходу до нього Ю.Тимошенко та П.Порошенка, останнього готові підтримати 21% опитаних, лідерку Батьківщини – 27%. При цьому 37% заявили, що не братимуть участі за таких умов у виборах, 13% не змогли визначитися із вибором. 

• Проведення дострокових виборів до Верховної Ради України підтримують 47% опитаних, 41% – проти такої ініціативи, ще 12% – не визначилися у цьому питанні. Проведення дострокових виборів Президента України підтримують 44% опитаних, 46% – не підтримують, не визначилися – 10%. 

• Організацію загальнонаціональних масових протестів з метою усунення діючої влади підтримують 33% опитаних. Проти цієї ідеї – 54% респондентів, не визначилися – 13%. За проведення масових акцій найчастіше висловлюються опитані із західних областей, симпатики Радикальної партії та партії «За життя». 

• 45% опитаних вважають, що П.Порошенку потрібно дати допрацювати свій президентський термін і замінити його на іншого в результаті виборів. 38% виступають за негайне усунення його з посади Президента України. Лише 5% однозначно висловлюються за його переобрання на наступний термін. 12% не визначилися із відповіддю у цьому питанні. 

• У випадку проведення референдуму щодо запровадження візового режиму із Росією цю ініціативу підтримали б 32% опитаних, проти неї – 51%, 4% – не голосували, 13% – не визначилися із відповіддю. Найбільше прихильників візового режиму з Росією серед опитаних західних регіонів – 42%. Водночас, стільки ж там і не підтримують цю ініціативу. В інших макрорегіонах противників ідеї запровадження візового режиму з Росією більше, аніж прихильників. Серед симпатиків партій найбільшими апологетами запровадження віз із Росією є прихильники ВО Свобода, Громадянської позиції та БПП Солідарність. Найбільше противників серед тих, хто підтримує Опозиційний блок та партію «За життя». 

• Надання російській мові статусу державної підтримують 29% опитаних, 63% – проти, 8% – не визначилися. На Сході та Півдні двомовність підтримують не менше 40% опитаних, водночас не менше виступають і проти цієї ініціативи. Найменше тих, хто за дві державні мови, серед респондентів Заходу. 

• 59% опитаних за унітарний устрій України, 23% – за федеративний. Найбільше прихильників федерації серед мешканців Півдня та Сходу (по 32-33%). 

• Вступ України до Європейського Союзу підтримують 59% опитаних, 26% – проти цього, 11% – не визначилися, 4% – не брали б участь у референдумі з цього питання. Найвищий рівень підтримки ідеї вступу до ЄС серед мешканців Заходу (81%), найнижчий – на Сході (39%). Серед прихильників партій ідея вступу до ЄС найбільше підтримується симпатиками Самопомочі та БПП Солідарність. Найнижчий рівень підтримки євроінтеграції серед прибічників Опозиційного блоку та партії «За життя». 

• Вступ України до НАТО підтримали б у разі проведення референдуму 47% опитаних, не підтримали б – 36%, не визначилися – 13%, 4% – не брали б участі у ньому. Як і у випадку із вступом до ЄС, найвищий рівень підтримки інтеграції до Північноатлантичного Альянсу на Заході (71%), найнижчий – на Сході (25%). Найбільшими противниками цієї ідеї є симпатики Опозиційного блоку та партії «За життя».

• 43% висловлюються за боротьбу за повернення Донбасу політико-дипломатичним шляхом. 17% виступають за припинення військових дій та замороження конфлікту, 13% – за надання цим територіям автономного статусу із залишенням у складі України, 11% – за повернення їх силою зброї, 8% – за відділення цих територій від України, 9% не визначилися із відповіддю. Припинення військових дій або надання Донбасу автономії більше підтримується мешканцями Півдня та Сходу, повернення цих територій силою зброї – більш популярна ідея серед мешканців Заходу та Центру. Водночас не менше 40% опитаних, незалежно від макрорегіону, підтримують ідею про політико-дипломатичний шлях вирішення конфлікту. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 22-30 листопада 2017 р.