Прес-релізи

 • Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у листопаді 2017 року, більшість опитаних асоціюють Туреччину з туризмом, відпочинком на морі і курортами (46%). 12% асоціюють з турецькими товарами, продуктами, серіалами. Чверть опитаних не змогли назвати ніяких асоціацій, пов'язаних з Туреччиною.

• Відвідували Туреччину всього 10% опитаних (9% - один-два рази, 1% -більш ніж два рази). Майже 90% ніколи не були в цій країні. Дещо частіше за інших в цій країні були особи віком до 50 років і більш заможні (серед них в Туреччині були більше третини опитаних).

• Серед тих, хто відвідував Туреччину, переважна більшість (76%) їздили туди з метою відпочинку. 24% відвідували цю країну з метою екскурсій по туристичним містах. Лише 6% їздили туди на роботу (перш за все жителі Півдня), 4% - у справах бізнесу, 3% - відвідували родичів.

• 53% опитаних українців заявили, що позитивно ставляться до турецького народу. 43% - заявили про нейтральне ставлення і тільки 2% про негативне. Найбільш позитивне ставлення до турецького народу серед жителів Півдня і Центру (по 57%), на Заході позитивно ставляться 53%, на Сході - 38%. При цьому дещо позитивніше, ніж інші, до турків ставляться жителі міст, громадяни з відносно високим рівнем доходу, ті, хто відвідував Туреччину хоча б один раз, або ж дивляться турецькі серіали.

• 54% респондентів оцінили відносини України і Туреччини як дружні, 37% - як нейтральні і тільки 1% - як ворожі. 7% не змогли відповісти на це питання. Найбільше тих, хто оцінює відносини двох країн як дружні, серед респондентів з Центру, міських жителів, молодих (до 35 років) і більш забезпечених.

• В цілому, 54% респондентів позитивно ставляться до турецьких товарів, 37% - нейтрально, тільки 2% - негативно. 7% не змогли висловити своє ставлення. Трохи краще до турецьких товарів ставляться жителі міст, молодшого та середнього віку і більш забезпечені респонденти.

• 51% говорять, що за останній рік купували турецький одяг, 41% - фрукти і овочі, 28% - взуття, 19% солодощі. Такі види товарів як дитячі товари, побутова техніка, будматеріали, побутова хімія, ліки за минулий рік купували менше 7% опитаних. Послугами турецьких авіаліній користувалися лише 2% респондентів. 20% взагалі заявили, що не купували турецьких товарів і не користувалися послугами компаній з цієї країни. Найменше турецькі товари і послуги купували мешканці Заходу.

• 56% не дивляться турецьких серіалів. У той же час 70% серед тих, хто дивиться серіали, кажуть, що вони створюють позитивне враження про країну, і тільки 5% - що негативне. 14% говорять, що вони не створюють ніякого враження, 11% не змогли дати ніякої оцінки. Турецькі серіали особливо популярні серед жінок, частіше старшого віку, також більш популярні в селах, ніж в містах.

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 15-23 листопада 2017 р.

 • За результатами загальноукраїнського соціологічного дослідження, проведеного зусиллями чотирьох соціологічних компаній Центр соціальних та маркетингових досліджень «SOCIS», Київський міжнародний інститут соціології, Соціологічна група «Рейтинг» та Центр Разумкова за підтримки Всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України» з 28 жовтня по 14 листопада 2017 року найактуальнішими проблемами для більшості опитаних є війна на Сході України (51,3%) та соціально-економічні проблеми: зростання цін (37%), низький рівень зарплат чи пенсій (36%), безробіття (27,1%), високі комунальні тарифи (26,9%). Значна частина населення віднесла до найактуальніших проблем корупцію в центральній владі (22,9%) та проблеми медицини (22,9%).

• З позитивних змін, які за останній рік відбулися в місцях проживання респондентів, значний відсоток опитаних звернули увагу на ремонт доріг (44,9%), підвищення пенсій (27,3%) та покращення благоустрою міст та сіл (26,6%). До речі, підвищені пенсії на момент проведення дослідження отримали 55,8% родин.

• Якби президентські вибори відбулися найближчої неділі, найбільшу підтримку населення отримав би Петро Порошенко: за нього готові проголосувати 16,1% респондентів. Друге та третє місця займають Юлія Тимошенко (14,4%) та Святослав Вакарчук (12,1%). Показники інших кандидатів мали б наступний вигляд: Ю.Бойко та А.Гриценко по 9,3%, В.Рабінович – 7,9%, О.Ляшко – 7,5%. (Рейтингові показники розраховано на основі тих респондентів, хто визначився зі своїм вибором та прийме участь у голосуванні («імітація виборів»)). Загалом, близько 21% виборців на даний момент не знають, за кого віддати свій голос, а 18% взагалі не планують брати участі в голосуванні. 

• Під час дослідження респондентам також було запропоновано зробити свій власний прогноз того, хто стане наступним Президентом України (запитання: «А хто, на Вашу думку, переможе і стане наступним Президентом?»). Найбільш ймовірним переможцем на президентських виборах респонденти вважають П.Порошенка – 19,2%. Перемогу Ю.Тимошенко прогнозують 10,1% опитаних. Значна частина опитаних (42%) не змогли сказати, хто саме стане наступним Президентом України.

• Цікавими виявилися результати дослідження, які стосувалися такого актуального на сьогоднішній день питання як система виборів до Верховної Ради України. Близько 30% українців підтримують мажоритарну систему виборів, а 27% респондентів вважають, що змішана система виборів, яка діє зараз, є кращою. Лише 19% опитаних підтримують пропорційну систему, при якій виборці голосують виключно за списки політичних партій.

• Лідерами парламентських перегонів на сьогоднішній день є ВО «Батькiвщина» та Блок Петра Порошенка «Солiдарнiсть». При цьому ВО «Батькiвщина» дещо випереджає пропрезидентську силу: 9,7% проти 9,4% (серед всіх респондентів). За таких умов, до парламенту увійшли би сім політичних партій, і ймовірний розподіл мандатів за партійними списками (згідно чинного виборчого законодавства) виглядав би наступним чином: ВО«Батькiвщина» – 47 народних депутатів, «БПП-Солідарність» – 45, «Опозиційний блок» – 31, «Громадянська позиція» – 30, «За Життя» – 27, «Радикальна партія О.Ляшка» – 23, «Самопоміч» – 22.

• Переважна більшість українців (68,2%) вважають, що нинішня ситуація в країні є напруженою. Досить значний відсоток (21,9%) назвали її вибухонебезпечною і лише 6,2% опитаних відзначають, що ситуація в країні стабільна. 

• Прослідковується тренд до вибору населенням здебільшого мирних та не надто радикальних форм протесту. Так, більшість респондентів готові вдаватися до таких форм протестної активності як участь у виборах (58,9%) та підписання петицій та звернень (26,7%). Більшість опитаних (59,9%) на даний момент не підтримали б організацію нового Майдану. Лише 9,2% тих, хто готовий особисто взяти участь в новому Майдані.

• В громадських настроях зберігається підтримка населенням задекларованого владою курсу на євроінтеграцію та вступ до НАТО. Так, вступ до ЄС підтримує переконлива більшість населення (56,2%), а вступ до НАТО має набагато більше прихильників (43,2%), ніж противників (33,3%).

• Якщо говорити про бачення подальшого шляху розвитку України, то на даний час суспільство поділилося на прихильників інтеграції з ЄС (44,9%)та прихильників власного шляху розвитку України (40%). 

Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face) за місцем проживання респондента.

Вибірка: 20 000 респондентів в усіх областях України (без врахування населення АР Крим та окупованих територій Донецької та Луганської областей). Вибірка репрезентативна для населення України віком від 18 років за такими показниками як стать, вік, тип поселення та регіон проживання.

Статистична похибка вибірки: не більше 0,7% при показниках, близьких до 50%; не більше 0,4% при показниках, близьких до 10%

Терміни проведення польового етапу дослідження: 28 жовтня – 14 листопада 2017 року

 • Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, більшість опитаних (77%) погоджуються з твердженням, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу, не погодились з цим 13%, не визначились - 11%.

• Варто зазначити, що кількість тих, хто визнає Голодомор геноцидом, збільшилась у порівнянні з минулим роком (з 72% до 77%), водночас вона є дещо меншою у порівнянні з 2015 (80%).

• Твердження, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу, поділяє переважна більшість жителів Заходу країни (91%), більшість опитаних Центру (84%), дві третини Півдня (65%) та більше половини Сходу (56%).

• Мешканці сіл дещо більше згодні з тезою про Голодомор-геноцид, аніж мешканці міст (79% проти 76%). Серед респондентів, рідна мова яких українська, прихильників тези 85%, в той час як серед тих, хто вважає рідною російську, – 57%. 

• У віковому розрізі кількість тих, хто підтримує тезу про Голодомор-геноцид, коливається від 72% до 80% у різних категоріях (найбільше серед людей середнього віку). Водночас простежується різниця у кількості противників цієї тези у вікових групах: чим старші опитані, тим їх більше. У контексті рівня освіти, кількість тих, хто підтримує тезу про Голодомор-геноцид, коливається від 74% до 79% у різних категоріях. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 20-29 вересня 2017 р

 • Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року на замовлення Громадської спілки «Форум Українського Партнерства» серед працівників наукових установ Дніпра, Києва, Львова, Одеси та Харкова, 64% опитаних заявляють, що ситуація в українській науці погіршується. Про стабільність ситуації говорять 23%, про покращення – лише 8%, Найгірші оцінки стану справ давали доктори наук та ті, хто має стаж роботи в науці більше 20 років. 

• 46% опитаних вчених зазначили, що погіршується стан справ в науковій установі, у якій вони працюють. 30% заявили про стабільність і лише 18% – про покращення. У цьому випадку частіше за інших про погіршення говорили кандидати наук та ті, у кого науковий стаж більше 10 років. 

• Стосовно стану справ з медіа, які висвітлюють новини науки та інновацій 41% заявили про стабільність справ, 29% сказали, що справи у цій сфері погіршилися та 12% сказали, що вони покращуються. Знову ж таки про погіршення найчастіше говорили доктори наук та ті, у кого стаж роботи більше 20 років. 

• Водночас, найоптимістичніші оцінки серед науковців стосовно свого власного наукового розвитку. Про покращення у цьому випадку заявили 40% опитаних, про стабільність – 37%, про погіршення – лише 10%. 13% не змогли оцінити стан власних справ. Дещо гірше про свій розвиток говорили ті, у кого найвищий науковий ступінь та найбільший стаж роботи. 

• 47% опитаних вважають, що сьогодні найбільше сприяють розвитку науки в Україні окремі науковці, винахідники та спеціалісти. Про науково- дослідницькі установи такої думки 35%, про вищі навчальні заклади – 33%, про Національну академію наук – 28%. 16% вважають, що розвитку науки сприяє Міністерство освіти і науки України, стільки ж так думають про громадські об’єднання, фонди, центри розвитку інновацій, коворкінг-центри. По 8% так зазначали про бізнес-структури та медіа, що висвітлюють новини науки та інновацій, і лише 4% – про загальноосвітні навчальні заклади (школи та гімназії). 

• Натомість 74% вважають, що саме Міністерство освіти і науки України повинно сприяти розвитку науки України. 65% вважають, що це повинна бути Національна академія наук. 37% такої думки про науково-дослідницькі установи, 28% – про вищі навчальні заклади, 14% – про бізнес-структури, 9-10% медіа або громадські об’єднання чи центри, по 6% – загальноосвітні заклади або ж окремі науковці чи винахідники. 

• 66% опитаних науковців вважають, що державі, приватним структурам, громадським ініціативам потрібно проводити політику популяризації серед молоді отримання професійно-технічної освіти замість вищої. 23% мають протилежну думку, 11% не змогли відповісти на це питання. Найчастіше погоджувалися із цим твердження доктори наук та ті, хто має найбільший науковий стаж. 

• 52% вважають, що сьогодні існує запит на розробки українських вчених та винахідників від міжнародних корпорацій, 32% мають протилежну думку щодо цього. Стосовно вітчизняних бізнес структур та особливо органів державної влади думки цілком протилежні: більше половини вважають, що запиту від цих структур на вітчизняні наукові розробки немає. Натомість третина з цим не згодна. Щодо медіа та громадських фондів ситуація схожа із попередньою: чверть вважає, що подібний запит існує, половина вважає інакше. 

• 60% вважають, що у найближчому майбутньому Україна найбільше потребує інновацій, винаходів у галузі медицини. По 50% такої думки про галузі енергетики та сільського господарства, 46% – електроніки, програмування, телекомунікацій. Третина вважають, що інновацій потребують авіація та космічна галузі, військово-промисловий комплекс, машинобудування, 22% – хімічна промисловість, 18-19% – металургія і важка промисловість та транспорт, від 10% до 12% такої думки про автомобілебудування, будівництво, легку промисловість та видобування корисних копалині. 

• Натомість серед галузей науки, які на думку науковців, мали б стати стратегічними пріоритетами для розвитку та інновацій в Україні у найближчому майбутньому, найчастіше обирали технічні науки (машинобудування, електротехніка, інформатика та інші) – 75%. Про медичні, фізико-математичні науки, як стратегічні пріоритети, заявляли половина опитаних. Біологічні, сільськогосподарські та хімічні науки – від 40% до 45%. Про військові науки такої думки 19%, економічні науки, державне управління, педагогічні науки – від 11% до 13%, психологічні, політичні, історичні, юридичні, філософські, філологічні науки та мистецтвознавство – менше 10%. 

Аудиторія: науковці з 35 наукових установ у 5 містах (Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Львів). Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Терміни проведення: 4-30 вересня 2017 р. Дослідження проведене на замовлення Громадської спілки «Форум Українського Партнерства»

 • Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року на замовлення Громадської спілки «Форум Українського Партнерства» серед працівників наукових установ Дніпра, Києва, Львова, Одеси та Харкова, 86% опитаних вважають, що науковці повинні займатися популяризацією науки (читати відкриті лекції, видавати статті в ненаукових журналах, давати коментарі для ЗМІ, брати участь у телепрограмах тощо). Лише 5% висловили протилежну думку та 9% не змогли відповісти на це запитання. 

• У свою чергу, 45% заявили, що особисто займаються популяризацією науки (21% – постійно, 24% – час від часу). Більше половини відповіли, що не ведуть такої діяльності. Чим більший науковий стаж та вищий науковий ступінь респондента, тим частіше опитані займаються популяризацією науки. 

• 85% серед тих, хто заявив, що мав досвід популяризації науки, стверджують, що робили це на громадських засадах, і лише 6% відповіли, що отримували за таку діяльність винагороду. Водночас, 41% усіх опитаних науковців вважають, подібна робота повинна оплачуватися, 37% сказали, що її потрібно робити на громадських засадах, 22% не змогли визначитися. 

• Половина опитаних заявили, що наукова установа, у якій вони ведуть свою діяльність заохочує їх брати участь у різних формах популяризації науки, 35% сказали протилежне, 14% не змогли відповісти. 

• 55% респондентів відповіли, що науковцю важко донести інформацію про свої винаходи через засоби масової інформації, 26% мають протилежну думку, 19% не змогли відповісти. Цікаво, що чим більший стаж наукової роботи, тим частіше респонденти висловлювалися про проблематичність донесення інформації через медіа. Основними проблемами у донесенні інформації про наукові винаходи широкому загалу опитані відзначили те, що ЗМІ здебільшого надають перевагу розважальній, а не науковій інформації (59%) та те, що держава не виділяє коштів науковцям для популяризації своїх винаходів (56%). 42% заявили, що проблемою у донесенні наукової інформації суспільству є те, що в Україні немає традиції популяризації науки, по 35-36% відзначили, що для потрапляння у ЗМІ потрібні кошти, або ж те, що наукова інформаціє є складною для переважної більшості людей. 22% сказали, що інформація про наукові винаходи не цікава громадськості. Лише 4% сказали, що немає жодних проблем із донесенням інформації. 

• Найкраще з точки зору ефективності у популяризації науки в Україні опитані оцінили вищі навчальні заклади: 57% заявили, що вони ведуть ефективну роботу у цій площині, водночас 35% сказали, що їхні дії неефективні. Про ефективність науково-дослідних інститутів у цій сфері заявили 48%, неефективність – 42%, Національної академії наук України – 43% та 48% відповідно, засобів масової інформації – 32% та 54%. Роботу Міністерства освіти і науки вважають ефективною лише 28%, водночас неефективною – 63% (найгірше серед усіх установ, які досліджувалися). Діяльність громадських об’єднань у сфері популяризації науки ефективною вважать 26%, неефективною – 50%; бізнес структур – 23% та 54% відповідно; загальноосвітніх шкіл – 23% та 62%. 

• Майже 90% опитаних підтримують ідею створення в Україні центру, який би спеціалізувався на популяризації та підтримці вітчизняних наукових досліджень, надавав технічну допомогу ученим і стартаперам, сприяв формуванню позитивного іміджу науковців та підприємців, пов'язаних із науковою сферою,  поширював новини про науку та інновації, 7% – проти такої ідеї, 4% не змогли дати відповідь. 

• Серед послуг, які хотіли б отримувати наукових працівників найбільше цікавлять лекції відомих науковців, стартаперів, популяризаторів науки (60%). Курси іноземних мов цікаві для 46% респондентів, круглі столи, майстер-класи, ворк-шопи – 42%, інтерактивні виставки інновацій – 30%, допомога у підготовці професійної презентації проекту 23%, медіа музеї науки та відеопродакшн – по 22%, отримання фахових консультацій з написання прес-релізів, статей та , інформаційних матеріалів – 21%, тренінги з наукової журналістики – 14%, можливість попрацювати у коворкінг-зоні та прес-брифінги (прес-конференції) – по 13%, хакатони – 7%.

• 56% респондентів як додаткову можливість своєї наукової роботи хотіли б мати доступ до сучасного обладнання для презентацій, 47% – до робочих місць з комп’ютерами з доступом до Інтернету. 31% висловили бажання мати доступ до мінітипографії, 21% – до 3D-інсталяцій, 13% – до професійної студії для відео-продакшина, 9% – до виділеного місця для експрес-зйомки. 

• 57% опитаних заявили, що співпрацюють зі своїми колегами із-за кордону, 37% сказали, що не мали такого досвіду, ще 6% не відповіли на це питання. Найбільше тих, хто співпрацює з іноземними науковцями у Києві та Одесі, найменше – у Дніпрі. Також більше їх серед докторів наук та тих, хто має великий науковий стаж. 

• Лише 2% опитаних заявили, що їхня наукова діяльність фінансується у достатній мірі, 55% заявили, що вона фінансується частково. 35% сказали, що їхня діяльність взагалі не фінансується. Більш-менш кращі справи із фінансуванням серед науковців Києва, докторів наук та тих, у кого стаж діяльності більше 20 років. Натомість серед дніпрян, працівників без наукового ступеня та тих, у кого невеликий стаж, ситуація дещо гірша. 

• 54% опитаних заявили, що займаються іншою трудовою діяльність, окрім наукових досліджень, 43% сказали, що не займаються. Водночас, 72% з тих, що мають додаткову роботу поза своєю основною, заявили, що вона пов’язана з основним місцем праці. Слід зазначити, що працівники без наукового ступеня частіше аніж інші заявляли про те, що їхня інша допоміжна діяльність не пов’язана з основною. 

• Лише 28% опитаних відповіли, що розглядають можливість залишити роботу науковця на користь іншої діяльності. 55% заявили, що не думають про зміну виду праці, ще 17% не дали відповіді на це питання. Про зміни роботи більше за інших думають у Львові, серед працівників без наукового ступеня та науковців зі стажем 5-10 років. 

• Основною причиною бажання полишити наукову діяльність ті, хто має намір це зробити, назвали незадовільний рівень оплати праці (87%). 57% сказали, що хочуть змінити роботу через недостатній рівень фінансування їхніх наукових розробок, 41% – через розчарування у розвитку української науки, 19% – через бажання реалізовуватися в іншій сфері, 10% – через неактуальність розробок, яким займається опитуваний. 

• 60% опитаних сказали, що найважливіше, що вони отримують сьогодні від своєї наукової діяльності є задоволення від улюбленої справи. Лише 14% зазначили, що отримують наукове визнання, 10% – практичне втілення результатів, 5% – фінансову винагороду. Про задоволення від улюбленої справи, як результат роботи, частіше за інших говорили кандидати наук та ті, у кого більше 10 років наукового стажу. Про наукове визнання частіше за інших зазначали доктори наук. 

• Натомість на запитання «Що б Ви хотіли отримувати від своєї наукової діяльності у найближчому майбутньому» 46% опитаних зазначили, що хотіли б отримувати фінансову винагороду, ще 24% говорили про практичне втілення результатів, 13% – наукове визнання, і лише 9% – про задоволення від улюбленої справи. Про фінансову винагороду частіше говорили кандидати та доктори наук, наукове визнання – працівники без наукового ступеню, задоволення від улюбленої справи – доктори наук.

• 56% опитаних заявили, що не розглядають можливості переїзду за кордон на наукову роботу. 26% опитаних відповіли, що думають про таку можливість, 18% не дали відповіді на це питання. Дещо більше тих, хто думає про «наукову еміграцію» серед вчених Львова, працівників без наукового ступеню та тих, у кого невеликий стаж роботи. Серед основних очікувань від еміграції, які мають ті, хто розглядає таку можливість, найчастіше називали фінансову винагороду за свою роботу (43%). Про бажання практичного втілення результатів своєї роботи як мотивацію до виїзду говорили 28%, наукове визнання – 14%, моральне задоволення – 10%. 

• 93% опитаних респондентів заявили, що для них важливо, щоб результати їхньої наукової роботи мали практичне застосування. Лише 4% сказали, що мають протилежну думку. У свою чергу, 47% сказали, що їхні наукові напрацювання отримали практичне застосування. Натомість 38% сказали, що їхні наукові розробки не були впровадження на практиці, ще 15% не відповіли на це запитання. Найбільше тих, хто заявив, що результати їхніх робіт отримали практичне втілення, серед докторів наук (61%), та тих, у кого стаж роботи більше 20 років. Найменше, відповідно, серед тих, у кого немає наукового ступеня, та, хто має малий стаж роботи.

• Основною причиною невпровадження результатів наукових робіт серед тих, хто зазначив, що не зумів застосувати свої розробки у реальному житті, є відсутність фінансування (48%). 27% заявили, що не втілювали свої напрацювання на практиці через їхній теоретичний характер. 7-9% заявили, що не реалізували свою роботу на практиці через незацікавленість керівництва наукової установи у її впровадженні або ж через неактуальність дослідження сучасним реаліям. 2-4% зазначали, що такими причинами є страх помилитися, відсутність підтримки з боку медіа, особиста незацікавленість, відсутність підтримки з боку громадськості. 

• Дві третини опитаних заявили, що не подавалися за останні п’ять років на отримання наукових грантів від органів державної влади в України або міжнародних організацій. Подавалися на такі конкурси – 33-36%. На гранти від громадських ініціатив не подавалися більше 80% респондентів, подавалися – лише 8%. 

• Кожен п’ятий заявив, що за останні п’ять років отримував гранти від органів державної влади або міжнародних організацій. Водночас, маже 80% таких грантів не отримували. Стосовно грантів від громадських ініціатив: отримували їх лише 3%, не отримували – 90%, 8% – не відповіли взагалі. 

• Серед тих, хто подавався на гранти від держави або міжнародних організацій за останні п’ять років, більше половина отримувала їх. Щодо грантів від громадських організацій результативність дещо нижча – 36%. Найбільше тих, хто вигравав гранти, серед науковців Києва, Харкова та Львова, докторів наук та тих, у кого найбільший науковий стаж. Найменше – серед науковців Одеси і Дніпра, працівників без наукового ступеня та з малим стажем роботи. 

• Найбільш прозорими респонденти вважають процедури отримання грантів від міжнародних грантів (52% – однозначно або скоріше прозорими, 24% – скоріше або однозначно непрозорими). Гранти органів державної влади вважають прозорими лише 25%, непрозорими – 57%, громадських ініціатив – 23% та 32% відповідно (45% у цьому випадку не змогли взагалі оцінити прозорість таких грантів).

• Від 23 до 27% опитаних заявили, що якби їм довелося обирати грантову програму фінансування для своїх наукових розробок, найважливішим чинником вибору були б відповідність наукової теми, можливість знайти інвестора для розширення наукової діяльності та розмір фінансування проекту. 11% сказали, що у цьому випадку важливою була б можливість популяризувати свої наукові розробки, лише 4% говорили про можливість еміграції за кордон. Для кандидатів та докторів наук дещо більш важливим за інших є фактор відповідності наукової теми, для працівників без наукового ступня – можливість популяризувати свої наукові розробки. 

• 47% заявили, що виграти гранти від міжнародних організацій є скоріше або дуже важко, 33%, – що це можна зробити легко, або скоріше легко, 21% – не змогли дати відповіді. Стосовно грантів від органів державної влади 61% сказали, що це зробити важко, лише 21%, – що це легко. У випадку грантів від громадських ініціатив: 44% нічого не змогли про це сказати, 38% сказали, що це важко. Важливо, що ті, хто подавався на здобуття грантів за останні п’ять років, удвічі частіше за тих, хто не подавався на такі конкурси, заявляли, що отримати їх легко. 

• Три чверті опитаних заявили, що отримують інформацію про науку та інновації через спеціалізовані інтернет-ресурси та спеціалізовані журнали. 52% черпають таку інформацію від своїх колег, 44% – під час лекцій, виставок, форумів та інших заходів, 31% – через соціальні мережі, 12% – через телебачення, по 8% – з суспільно-політичних газет та журналів, та від друзів, лише 4% – з радіопередач. Спеціалізовані інтернет-ресурси та журнали частіше за інших використовують доктори наук, інформацію від колег та з соціальних мереж – ті, хто поки не має наукового ступеня. 

• 90% опитаних користуються інтернетом щодня, 6% – по 3-4 рази в тиждень, 3% – 5-6 разів на тиждень. Серед тих, хто користується всесвітньою мережею, 64% надають перевагу соціальній мережі Facebook. Лише по 9-10% використовують Instagram, Вконтакте. Twitter використовують 6%, Однокласники – 3%. 10% користуються іншими соціальними мережами. Водночас, майже кожен третій не користується ними взагалі: найбільше таких серед докторів наук. 

• Три чверті опитаних заявили, що їм найзручніше отримувати інформацію у текстовому форматі, 50% – що їм зручна інформація у зображеннях, схемах, діаграмах тощо, 30% – у відеоформаті, лише 3% – у звуковому форматі. 

• 76% сказали, що хотіли б отримувати інформацію про розвиток інновацій та нові можливості для науковців в Україні, 10% – не хотіли б, ще 14% – не відповіли на це питання. 

Аудиторія: науковці з 35 наукових установ у 5 містах (Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Львів). Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Терміни проведення: 4-30 вересня 2017 р. Дослідження проведене на замовлення Громадської спілки «Форум Українського Партнерства»

 • Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, 54% опитаних висловили готовність у випадку виникнення відповідної загрози відстоювати територіальну цілісність України зі зброєю в руках, що майже удвічі більше порівняно з 2012 роком. Таких дві третини серед мешканців Центру та Заходу. На Півдні таких – половина. Натомість на Сході 52% сказали, що не готові захищати Батьківщину зі зброєю у руках (26% готові, 22% - не визначилися). Патріотично настроєних більше серед чоловіків, україномовних та більш заможних.

• 59% опитаних підтримують ідею встановлення державного свята Дня захисника України 14 жовтня, майже така сама кількість (56%) – не підтримують ідею скасування святкування Дня захисника Вітчизни 23 лютого, відомого як День Радянської армії і Військово-морського флоту. При цьому, якщо перших більше на Заході, то останніх – на Півдні та Сході. Цікавим є те, що встановлення свята 14 жовтня однаково підтримують як чоловіки, так і жінки. У свою чергу, також немає різниці між статями у питанні засудження ініціативи скасування святкування 23 лютого: це однаково не підтримують як більшість чоловіків, так і більшість жінок. При цьому майже половина (45%) прихильників ідеї встановлення 14 жовтня як Дня Захисника України, не підтримують скасування святкування радянського свята. 

• 49% опитаних підтримують ідею визнання ОУН-УПА учасниками боротьби за державну Незалежність України, 29% – не підтримують (41% і 38% відповідно у порівнянні з 2015 роком). Майже чверть опитаних не визначились з відповіддю. З початку досліджень у 2010 році рівень підтримки цієї ініціативи виріс у 2,5 рази. 

• На Заході підтримка цієї ідеї найбільша – 80%. Половина респондентів у Центрі також підтримують визнання ОУН та УПА. Водночас майже половина мешканців Сходу та Півдня не підтримують ідею визнання національно-повстанського руху. Чоловіки, більш молодші, мешканці сіл, особи з вищою освітою та україномовні більше схильні до підтримки визнання ОУН та УПА, аніж інші категорії.

• 56% позитивно ставляться до ідеї примирення воїнів Радянської армії та ОУН-УПА (у 2012 році таких було 44%). При цьому на Заході таких удвічі більше ніж на Сході (75% проти 34%). Тезу про примирення дещо більше підтримують особи з вищою освітою, мешканці сіл та україномовні. Також їх майже вдвічі більше серед тих, хто підтримує визнання ОУН-УПА борцями за Незалежність, аніж серед тих, хто не підтримує визнання національно-визвольного руху.

• Тезу про те, що під час Другої світової війни воїни Радянської армії захищали свою Батьківщину підтримує абсолютна більшість респондентів (90%), тоді як тезу про те що під час Другої світової війни воїни ОУН-УПА захищали свою Батьківщину підтримують 53%. Водночас рівень підтримки останньої тези у порівнянні із 2012 роком зріс у півтора рази. Прихильників ідеї, що вояки ОУН-УПА захищали свою Батьківщину більше серед  молоді, чоловіків, селян, україномовних та мешканців Заходу. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 20-29 вересня 2017 р

 • За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, 61% респондентів заявили, що не хотіли б поїхати за кордон на постійне місце проживання. Водночас 35% сказали, що мають таке бажання, ще 4% – не визначилися із відповіддю. У порівнянні із минулим роком кількість тих, хто хотів би змінити місце проживання на іншу країну незначно зросла (з 30% до 35%). Найбільше тих, хто бажав би змінити місце проживання серед мешканців Заходу (41%). На Півдні таких 34%, у Центрі – 33%, на Сході – 33%. Серед молоді (18-35 років) кількість тих, хто має бажання переїхати на постійне місце проживання за кордон, – 54%. Натомість серед старшого покоління таких лише 19%. Дещо більше тих, хто висловлює бажання емігрувати серед осіб з вищою освітою та більш заможних. Водночас слід звернути увагу, що серед тих, хто працював за кордоном, кількість потенційних мігрантів менша, аніж серед тих, хто тільки бажає знайти за кордоном роботу. 

• Найчастіше серед причин, які спонукають респондентів думати про еміграцію називали надію отримати кращі умови для життя (64%). Бажання забезпечити краще майбутнє для дітей як причину переїхати в іншу країну називали 34%, відсутність достойної роботи в Україні – 23%, бажання отримати кращу освіту – 12%. Менше 10% вказали причинами відсутність безпеки в Україні, можливість отримати  краще медобслуговування, кращі умови ведення бізнесу, бажання самореалізації, сімейні обставини. Через ціннісний конфлікт та політичні переслідування бажають виїхати не більше 1% опитаних. Отримання кращих умов життя як причину можливої еміграції найчастіше називали на Сході країни, бажання забезпечити майбутнє дітей – на Півдні, відсутність достойної роботи – на Заході. Молодь дещо частіше за інших називає причинами бажання емігрувати відсутність роботи та можливості для самореалізації, найстарші – відчуття небезпеки та кращу медицину. 

• 44% опитаних виявили бажання працювати / отримати роботу за кордоном. У регіональному розрізі у цьому питанні різниця несуттєва. Водночас помітна суттєва різниця у вікових категоріях: серед молоді бажаючих отримати роботу за кордоном 68%, серед осіб середнього віку – таких 52%, а серед найстарших – лише 20%.

• Основною мотивацією у бажанні працювати за кордоном респонденти найчастіше називали вищий рівень зарплати в інших країнах (72%). Кращі умови праці, бажання заробити на житло (навчання дітей, лікування родичів тощо), реалізацію як професіоналів, вищу якість соціального захисту як причину бажання отримати роботу за кордоном називали від 16 до 20% опитаних. По 7% причинами визначили можливість відкрити власну справу та бажання отримати досвід роботи в міжнародних компаніях. 

• Молодь більше за інших хоче отримати роботу через бажання реалізації як спеціаліста та отримання досвіду у міжнародних компаніях, найстарші – через кращий соціальний захист за кордоном. Цікавим є те, що ті, хто лише бажає працювати за кордоном частіше за тих, хто вже там працював, причиною бажання отримати роботу в інших країнах називали рівень зарплати. Натомість ті, хто вже працював за кордоном, частіше вказували як причину кращі умови праці. 

• Найчастіше серед країн, в яких би хотіли працювати респонденти, що висловили бажання отримати роботу за кордоном, називали Німеччину (37%). У Польщі хотіли б працювати 26%, США – 22%, Канаді – 21%, Чехії – 16%, Італії – 15%, Великобританії – 14%, Франції або Швеції – по 12%, Ізраїлі – 11%, Іспанії – 9%, Нідерландах – 7%, Росії – 6%. В інших країнах хотіли б працювати менше 5% опитаних. Німеччину, США, Чехію та Великобританію як бажані країни для роботи частіше за інших обирали мешканці Заходу, Росію – опитані на Сході. 

• 44% опитаних заявили, що не мають взагалі ніяких шансів поїхати у майбутньому на роботу за кордон. 30% оцінили свої шанси отримати роботу за кордоном як незначні, 17% – як значні. Найоптимістичніше свої перспективи отримати роботу в інших країнах оцінює молодь (32% говорять про значні шанси, ще 41% - незначні). Серед респондентів середнього віку 15% говорять про значні шанси отримати роботу за кордоном, ще 37% - незначні. Найстарші найменш оптимістичні у своїх оцінках шансів працювати в інших країнах (5% та 17%). 

• Серед опитаних лише 14% заявили, що раніше вже працювали за кордоном, 86% – не працювали. Найбільше таких серед мешканців Заходу, осіб з вищою освітою, забезпечених та самозайнятих або працюючих на приватних підприємствах. 

• 65% опитаних сказали, що однозначно або скоріше повернулися би в Україну якби мали постійну роботу за кордоном, не повернулися б – 23%, ще 12% не відповіли на це питання. Найменше тих, хто заявив, що не повернувся б в Україну серед мешканців Заходу (17%), найбільше серед жителів Сходу та Півдня (по 27%). У Центрі таких – 23%.

• 33% опитаних сказали, що вже цікавилися можливостями працевлаштування за кордоном, 67% – не цікавилися. Найбільше зацікавлених на Заході (41%), серед осіб з вищою освітою, молодих, працюючих на приватних підприємствах, самозайнятих та забезпечених. 

• 64% опитаних, які цікавилися такою інформацією, отримували її від родичів, друзів співробітників (64%). За допомогою мережі Інтернет отримували інформацію 40%, через знайомих знайомих 37%, з рекламних оголошень у ЗМІ 12%, від організацій з працевлаштування за кордоном – 13%. 

• 46% усіх опитаних вважають, що інформації про можливості та правила працевлаштування за кордоном достатньо, 37%, – що її не достатньо. Мешканці Заходу, молодь, ті, що працювали за кордоном, забезпечені - частіше за інших вважають, що інформації про можливості та правила працевлаштування за кордоном достатньо. 

• 52% респондентів заявили, що хотіли б отримувати більше інформації про можливості та правила працевлаштування за кордоном, 40% сказали, що не хотіли б. Молодь, мешканці Центру та Заходу, мешканці міст, бажаючі працювати за кордоном, особи з вищою освітою та забезпечені частіше за інших заявляли, що хотіли б отримувати більше подібної інформації. 

• 55% опитаних сказали, що серед їхніх знайомих є ті, чиї діти вчяться за кордоном. 45% сказали, що серед їхніх близьких таких осіб немає. Дещо більше тих, хто заявив, що знає людей, діти яких навчаються за кордоном на Заході, у містах та серед молоді. 

• 70% опитаних сказали, що хотіли, щоб їхні діти або внуки навчалися за кордоном, 20% мають протилежну думку. На Заході, у Центрі та на Півдні таких респондентів більш як 70%, на Сході – 59%. Чим молодші респонденти, чим вищий їхній рівень освіти та чим більше вони забезпечені, тим більше серед них тих, хто хотів би, щоб їхні діти або внуки навчалися за кордоном. 

• Серед тих, хто висловив таке бажання найчастіше обирали Німеччину (34%) як бажану країну для навчання дітей та внуків. Великобританію обрали 29%, США – 25%, Польщу - 24%, Канаду – 17%, Францію – 12%, Чехію та Швецію – по 10%, Італію – 7%, Нідерланди та Іспанію – по 5%, Росію – 4%. Словаччину, Угорщину, Литву, Португалію та Румунію обрали 1-2%. 

• 55% опитаних заявили, що особисто зацікавлені у початку роботи безвізового режиму між Україною та Євросоюзом. 38% сказали, що не зацікавлені, ще 7% не дали відповіді на це питання. Найбільше зацікавлених у «безвізі» на Заході (72%), найменше – на Сході (40%). Молодь, особи з вищою освітою, забезпечені більш зацікавлені у початку роботи безвізового режиму з ЄС аніж інші категорії. 

• 52% респондентів заявили, що запровадження безвізового режиму матиме позитивні наслідки для України. 17% сказали, це рішення не матиме жодних наслідків, 18% сказали, що воно призведе до негативу. Знову ж таки, більш оптимістично оцінюють наслідки запровадження безвізового режиму мешканці Заходу (68%). У Центрі таких 53%, на Сході та Півдні біля 40%. Молодь, більш забезпечені та особи з вищою освітою також оптимістичніше дивляться на перспективи «безвізу», аніж інші. 

• Водночас 80% опитаних стверджують, що безвізовий режим з ЄС призведе до збільшення виїзду з України працездатного населення, лише 13% мають протилежну думку.

• Також майже три чверті респондентів переконані, то спрощення Польщею та Угорщиною умов для працевлаштування українців є швидше кроком для покращення економіки цих країн, аніж дружнім кроком назустріч Україні. 

• 54% опитаних стверджують, що для працевлаштування за кордоном потрібна робоча віза. Натомість 29% мають протилежну думку, 17% не дали відповіді. 

• Дві третини опитаних заявили, що не хотіли б мати подвійного громадянства, 35% сказали, що хотіли б мати другий паспорт. Найчастіше таке бажання висловлювали на Півдні, молодь, працюючі та забезпечені. Серед країн, громадянство яких хотіли б мати, респонденти, що його прагнуть, обирали країни ЄС (42%). 18% хотіли б мати громадянство США, 15% – Канади, 12% – Росії. Громадянство країн ЄС хотіли б мати однаково мешканці західних, центральних та південних макрорегіонів (близько 40%), дещо менше східних (31%). Громадянство США більше за інших хотіли б мати мешканці Заходу, громадянство Росії – Сходу. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,8%. Терміни проведення: 8-18 вересня 2017 р. Дослідження проведене на замовлення Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування

 • За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, 55% мешканців Нікополя вважають, що за останні два роки ситуація в місті дещо або значно погіршилася. Ще 28% вважають, що вона залишилася на такому ж рівні, і лише 11% говорять про її покращення. Молодші (18-35 років) менш песимістично оцінюють стан розвитку справ у місті, аніж старші. Більше двох третин виборців Опозиційного блоку та партії «За життя» стверджують, що ситуація погіршилася. Найбільшими оптимістами є ті, хто підтримують БПП «Солідарність», – третина з них говорить про покращення, ще 40% з них, про її стабільність. 

• Майже дві третини опитаних вважають, що стан справ у місті йде у неправильному напрямку, 12% говорять про протилежне, 29% не змогли оцінити ситуацію. Знову ж таки молодші дещо оптимістичніше говорять про стан справ у місті. У електоральному розрізі найгірше оцінюють стан справ виборці партій «За життя» та Опозиційного блоку (більше ніж 70%), найкраще – симпатики БПП «Солідарність» (44% з них говорять про правильний напрямок розвитку міста). 

• 70% опитаних заявили про погіршення економічного становища їхніх родин за останній рік (47% сказали, що ситуація набагато погіршилася). 23% відповіли, що їхній економічний стан не змінився, і лише 4% заявили про покращення. Незалежно від категорій, більше половини опитаних у будь-якій із них, заявляють про погіршення матеріального стану за останній рік.

• Водночас 39% опитаних мають оптимістичні очікування щодо майбутнього Нікополя, 43% – скоріше або дуже песимістичні, ще 18% не змогли оцінити майбутні перспективи міста. Молодь більш оптимістичніше дивиться на майбутнє міста, аніж старше покоління. Також оптимісти значно переважають серед виборців партій БПП «Солідарність», Відродження та Батьківщини. Натомість у середовищі прихильників партії «За життя» та Опозиційного блоку переважають песимістичні настрої. 

• Серед комунальних послуг респонденти найкраще оцінили якість газопостачання (34% на відмінно або добре, ще 43% оцінили середньо) та електропостачання (34% на відмінно або добре, 42% – на середньо). Кожен п’ятий (21-23%) опитаний заявив про погану або жахливу якість цих послуг. 

• Водопостачання на відмінно або добре оцінили 26% опитаних, на середньо – 35%. Натомість 37% заявили про погану якість водопостачання. Серед оцінюваних послуг це найгірша оцінка. 

• Теплопостачання відмінно або добре оцінили 16%, середньо – 25%, погано або жахливо – 30%, ще стільки ж взагалі не змогли оцінити цієї послуги. 

• Водночас майже 90% опитаних охарактеризували вартість таких комунальних послуг як газо-, електро- та водопостачання як дуже або скоріше дорогу послугу. Теплопостачання як дорогу послугу оцінили майже 70%. Водночас, 29% не змогли оцінити вартості теплопостачання (швидше за все зважаючи на те, що ця послуга не надається у досліджуваний період). 

• Серед інших сфер та послуг найкраще нікопольчани оцінюють роботу шкіл та дитячих садків (18% добре та відмінно, 53% – середньо, 16% – погано, 14% – не змогли оцінити), базарів та закладів торгівлі (16% добре та відмінно, 52% середньо, 30% – погано), університетів, технікумів та коледжів (15% добре та відмінно, 52% – середньо, 17% – погано, 16% – не змогли оцінити). 

• Роботу закладів культури та бібліотек добре оцінюють 12%, середньо – 41%, погано – 25%, не змогли оцінити – 22%. Якість стадіонів та спортивних закладів добре оцінюють по 11%, середньо – 37-38%, погано – 38-40%, не змогли оцінити 11-15%. Вуличне освітлення добре оцінили 10%, середньо – 39%, погано – 51%. Пам’ятники добре оцінили 10%, середньо – 49%, погано – 29%, не змогли оцінити – 12%. Промислові зони добре оцінили 8%, середньо – 41%, погано – 34%, не дали відповіді – 18%. 

• Такими послугами як парки та сквери, мости, медичні заклади, дороги та тротуари мешканці Нікополя швидше не задоволені, аніж задоволені. Так, майже дві третини погано або ж жахливо оцінили парки, сквери та роботу медичних закладів. Половина погано оцінила якість мостів. Більше ніж 80% не задоволені дорогами та тротуарами.

• Найчастіше мешканці міста, відповідаючи на питання «Якби у Нікополі можна було покращити щось одне, що б Ви обрали», називали ремонт доріг (36%). 10% сказали, що покращили б благоустрій міста, 6% – якість надання медичних послуг, по 3-4% назвали альтернативні електростанції, вуличне освітлення, благоустрій парків, якість води, створення робочих місць, дитячі майданчики. 2% висловилися за зниження тарифів, краще транспортне сполучення, по 1% покращили б озеленення міста, боротьбу зі злочинністю, дозвілля для молоді, ремонт будинків, будівництво басейну, контроль за ростом цін, роботу ЖЕКів, соціальне забезпечення, газопостачання, спортивні майданчики, каналізацію, доступність житла. 

• Серед найважливіших проектів з покращення інфраструктури міста 48% опитаних обрали ремонт доріг. 11% висловилися за облаштування прибудинкових територій, по 5-6% – за покращення вуличного освітлення, облаштування парків, будівництво нових стадіонів, майданчиків. Лише 1% висловився за розвиток бібліотек та музеїв. 

• Якщо б вибори до Верховної Ради відбулися найближчим часом, 54% опитаних жителів Нікополя висловили готовність взяти у них участь (26% – однозначно б проголосували, 28% – скоріше б проголосували). 38% заявили, що не ходили б на вибори, ще 8% – не надали відповіді на це питання. Лідером електоральних симпатій серед тих, які висловили намір прийти на вибори, є Опозиційний блок (17,5%). Батьківщину підтримали б 13,6%, партію «За життя» – 9,4%, БПП «Солідарність» – 8,5%, УКРОП – 6,6%, Відродження – 6,3%, Радикальну партію – 4,4%, ВО Свобода – 3,1%. Рейтинг інших партій – нижче 3%. Майже кожен п’ятий не визначився із вибором. 

• Серед різних інституцій найвищий рейтинг довіри до Нікопольського заводу феросплавів – 66% опитаних довіряють цій організації (не довіряють – 17%). Українській Православній Церкві (КП) довіряють 58% опитаних, не довіряють – 29%, сусідським об’єднанням (ОСББ, ОСН, кооперативам тощо) довіряють 49%, не довіряють – 25%, громадським організаціям довіряють 46%, не довіряють – 30%, козацьким організаціям – 43% та 29% відповідно, корпорації ДТЕК – 42% та 38%. 

• Українській Православній Церкві (МП) довіряють 34%, не довіряють – 48%, місцевій поліції довіряють  27%, не довіряють – 48%, міській раді Нікополя довіряють 22%, не довіряють – 68%, виконавчому комітету міської ради довіряють 21%, не довіряють – 68%, місцевим судам довіряють 18%, не довіряють – 64%, місцевим органам прокуратури довіряють 16%, не довіряють – 63%. 

• Серед громадських організацій мешканці міста найкраще оцінюють роботу об’єднань ветеранів (42%) та молодіжних об’єднань (41%). Роботу організацій з охорони навколишнього середовища позитивно оцінюють 37% негативно – 25%, жіночих об’єднань позитивно – 33% негативно –30%, профспілок – 30% та 35% відповідно, антикорупційних організацій 19% та 34%, організації Пласт – 17% та 12%. Слід зазначити, що більше 40% опитаних (а у випадку Пласту 70%) взагалі не змогли оцінити діяльність перелічених організацій. 

• 56% скоріше позитивно ставляться до іноземних інвесторів, 26% – нейтрально, 7% – негативно, ще 12% не змогли висловити своє ставлення. Молодь та заможні більш позитивно, аніж старше покоління та бідніші ставляться до бізнесменів із-за кордону. Слід зазначити, що кожен п’ятий прихильник партій Відродження та Опозиційного блоку висловлюється негативно щодо іноземних інвесторів. 

• Більше половини опитаних позитивно ставляться до інвесторів з Канади та Німеччини, по 42-45% позитивно ставляться до інвесторів зі США, Франції та Японії, 32-33% – з Китаю та Південної Кореї, лише 13% – з Росії. 

• 76% опитаних позитивно ставляться до відновлювальної («зеленої») енергетики (вітрові, сонячні, гідроелектростанції, електростанції на біомасі тощо. 

• Серед урядових ініціатив у сфері медичної реформи найкраще опитані підтримують введення суворого контролю над громадськими фондами, що використовуються для будівництва діагностичного комплексу Охматдит (81%), запровадження системи, коли пацієнти з рецептами від лікарів безкоштовно або з невеликою доплатою отримуватимуть ліки від діабету 2-го типу, бронхіальної астми і серцево-судинних захворювань (73%), запровадження загальнодержавного медичного страхування для всіх громадян з використанням наявних бюджетних коштів (71%), створення Центрів громадського здоров`я в кожній області, метою яких є, в першу чергу, попередження захворювань, запобігання епідемій та популяризація здорового способу життя (66%), введення референтного ціноутворення на лікарські засоби, щоб гарантувати справедливість і адекватність роздрібної ціни у відповідності з угодами між МОЗ та фармкомпаніями (60%), запровадження стандартизованих протоколів на базі доказової медицини (58%). 

• Збільшення заробітної плати лікарів як мінімум на 30% завдяки запровадженню механізму контрактів між пацієнтом і лікарем підтримують 57%. Укладання контрактів між пацієнтами і лікарями, що гарантуватиме отримання безкоштовного медичного лікування на первинній ланці - 50%. Надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму - 42%. Заснування госпітальних округів з однією багатопрофільною лікарнею в кожній області, і 4-5 лікарень інтенсивного лікування другого рівня (по одній у кожному з госпітальних округів) - 35%. Водночас не підтримують останню ініціативу 40% опитаних.

• Загалом 55% респондентів висловилися за підтримку основних елементів медичної реформи та прийняття їх у вигляді законопроектів у Верховній Раді. 21% висловився проти цього, ще 24% не змогли надати відповіді. 

• Лише 14% опитаних заявили, що протягом останніх 12 місяців їм доводилося платити хабар для отримання певних державних послуг або документів. 38% сказали, що не мали такого досвіду за останній рік, 44% взагалі не зверталися до органів державної влади останнім часом, 4% не дали відповіді на це питання. Найбільше тих, хто мав досвід дачі хабарів серед молодших та більш забезпечених. 

• Половина опитаних вважає, що рівень корупції місцевої влади Нікополя за останні два роки не змінився. 23% кажуть по його погіршення, лише 1% – про покращення у цій сфері. 

• 11% опитаних заявили, що коли-небудь були жертвою кримінального злочину, 80% сказали, що не мали такого досвіду, 9% не дали відповіді на це питання. Найбільше тих, хто стикався із криміналом серед чоловіків (16%), осіб до 50 років (14%), більш заможних (19%). 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 3,1%. Терміни проведення: 1-12 вересня 2017 р

 • За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у липні-серпні 2017 року, 47% опитаних зазначили, що за останні два роки загальна якість державних медичних послуг для країни погіршилася. Лише 10% побачили покращення. Третина (34%) вважають, що у рівні якості державних медичних послуг нічого не змінилося, 9% не змогли відповісти.

• Переважна більшість опитаних (71%) найбільше довіряє порадам щодо лікування або ведення здорового способу життя, отриманим від родичів та друзів. Майже таку саму високу довіру в контексті порад щодо лікування респонденти виказують і до медичних працівників: так, лікарям швидкої допомоги довіряють найбільше – 68% опитаних, кваліфікованим медсестрам – 66%, фармацевтам та аптекарям – 65%, сімейним лікарям та терапевтам – найменше з усіх медпрацівників – 63%. Цікаво, що половина опитаних (51%) довіряє порадам викладачів медичних спеціальностей, ще майже стільки ж (46%) – спортсменам. Порадам священників і служителів церкви довіряє третина опитаних (31%), а от до народних цілителів та екстрасенсів прислухаються 15%. Лише 4% зазначили, що довіряють порадам щодо лікування або ведення здорового способу життя народних депутатів. 

• Родичам та друзям найбільше довіряють на Півдні, а також люди старшого віку та з відносно низькими доходами. Порадам медпрацівників більш за все довіряють на Сході, люди старшого віку, переважно жінки та ті, хто мають середні або високі доходи. Викладачам медичних спеціальностей та спортсменам більш схильні довіряти молодь та люди середнього віку, переважно чоловіки та особи з відносно високим рівнем доходу. Традиційно, до порад священників більше прислухаються на Заході, старше покоління, переважно жінки. Інформації, отриманій від народних цілителів, порівняно більше схильні довіряти на Сході, люди середнього та старшого віку, більше жінки, ніж чоловіки.

• Майже половина опитаних (46%) не довіряє гомеопатії як системі лікування здоров’я. Водночас, майже третина (30%) опитаних все ж виказує довіру до цієї альтернативної лікувальної системи – таких більше на Сході, серед жінок та старших людей. Чверть (24%) – не визначились з відповіддю. 

• 57% знають свого сімейного лікаря або терапевта. Найбільша обізнаність спостерігається на Сході, серед містян, жінок та людей старшого віку.  

• У абсолютної більшості опитаних (93%) відсутня приватна медична страховка, відповідно мають її лише 7%. Слід зазначити, що навіть серед респондентів з більш-менш високими доходами (більше 5 тис. грн.) тих, хто має медичну страховку – лише 11%. При цьому більше половини респондентів зазначають, що навіть за наявності медичної страховки відвідували б лікарів так само як зазвичай. Третина відзначають, що робили б це частіше, 6% - навпаки, рідше. 

• Значно зросла кількість тих, хто стверджує, що лікування для них і їхньої родини обходиться дуже дорого: з 39% у жовтні минулого року до 61%. Таку занепокоєність висловлюють більше у Центрі та на Півдні, старші люди та ті, що мають низькі доходи і не мають приватної страховки. Лише 13% респондентів відзначили, що лікування є для них більш-менш доступним за вартістю. Навіть половина тих, хто має медичну страховку, також заявили, що лікування їм обходиться дуже дорого. 

• Серед урядових ініціатив у медичній сфері респонденти найбільше обізнані про запровадження системи безкоштовного надання ліків від діабету, астми та серцево-судинних захворювань за рецептом лікаря (77%) та введення загальнодержавного медичного страхування (61%). Половина опитаних знають про такі ініціативи як збільшення заробітної плати лікарів через запровадження механізму контрактів та введення суворого контролю над громадськими фондами для будівництва Охматдит (54% і 50% відповідно порівняно з 36% і 23% у травні 2017). 

• Більше не знають, аніж знають респонденти про введення референтного ціноутворення на лікарські засоби, щоб гарантувати справедливість і адекватність роздрібної ціни у відповідності з угодами між Міністерством охорони здоров’я та фармацевтичними компаніями, укладання контрактів між пацієнтами і лікарями, що гарантуватиме отримання безкоштовного лікування на первинній ланці, створення Центрів громадського здоров’я в кожній області, метою яких є, в першу чергу, попередження захворювань, запобігання епідемій та популяризація здорового способу життя, заснування госпітальних округів з однією багатопрофільною лікарнею в кожній області, і 4-5 лікарень інтенсивного лікування другого рівня (по одній у кожному з госпітальних округів) для надання послуг невідкладної цілодобової допомоги. Найменше опитані обізнані про надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму та запровадження стандартизованих протоколів на базі “доказової медицини” для лікування всіх захворювань. Водночас, варто зазначити, що поінформованість про ініціативи уряду щодо реформування медичної сфери зросла за останні три місяці.

• Серед зазначених ініціатив опитані найбільше підтримують запровадження системи безкоштовного (або з невеликою доплатою) надання ліків від діабету, астми та серцево-судинних захворювань по рецепту лікаря та введення суворого контролю над громадськими фондами для будівництва Охматдит (91% та 89% відповідно). Створення Центрів громадського здоров’я та введення референтного ціноутворення на ліки підтримують по 77% опитаних; надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму – 71%; введення загальнодержавного медичного страхування – 69%; запровадження стандартизованих протоколів лікування та збільшення заробітної плати лікарів через запровадження механізму контрактів – по 67%; укладання контрактів з метою отримання безкоштовного лікування на первинній ланці – 57%; заснування госпітальних округів – 44%.

• Підтримка усіх урядових ініціатив порівняно з травнем ц.р. суттєво зросла. При цьому залежність між рівнем поінформованості і підтримки прямо пропорційна: чим більше люди знають про ті чи інші ініціативи, тим більше вони їх підтримують. Більш того, переважна більшість опитаних (72%) підтримує законопроекти, до складу яких входять перелічені 10 ініціатив, 15% – не підтримують, 12% – не визначились. Підтримка даних законопроектів дещо вища на Заході, серед жінок, молоді і людей середнього віку, людей з середніми та вищими доходами і тих, в чиїх родинах є медики. Найнижча підтримка – на Сході.

• Ставлення до моделі фінансування медицини: половина опитаних (53%) переконані, що державні видатки на медицину повинні формуватися за принципом «гроші йдуть за пацієнтом» (найбільше цю гіпотезу підтримують на Заході), тоді як 20% думають, що державні видатки на медицину повинні формуватися, виходячи із кількості державних медичних закладів та кількості лікарняних ліжок у них (найбільше на Сході); 11% не підтримали жоден з механізмів, 16% – не визначились з відповіддю.

• За можливості обирати систему стандартизованих протоколів, більше половини опитаних (58%) надали б перевагу міжнародній системі (таких більше серед молоді та міських мешканців), тоді як  вітчизняній – лише 20%, ще чверть – не визначились.

• Абсолютна більшість опитаних (97%) підтримують ініціативу про те, що медична допомога повинна надаватися всім особам незалежно від їхнього матеріального стану. Ініціативу про відкриття інформації про благодійні внески державних службовців на медичні потреби підтримують 84% респондентів; розподіл витрат на лікування таким чином, що 70% сплачує держава, а 30% (або менше) пацієнт підтримують 83%; пріоритетне фінансування на лікування ветеранів АТО – 82%; відсутність оподаткування благодійних внесків на медичну допомогу – 81%; систему, за якою гроші з бюджету будуть «йти за пацієнтом» - 80%; податкові пільги для підприємств, що оплачують страхування здоров’я своїх працівників та створення спеціального державного фонду для лікування ветеранів АТО – по 79%; отримання більшого простору для самоуправління лікарнями та медичними установами – 67%. 

• Найменше підтримують ініціативи про те, що медичні працівники мають мати право працювати на підприємницьких засадах та сплачувати менші податки (51%) та держава може відмовитися оплачувати лікування у випадку, якщо людина нехтує своїм здоров'ям (44%).

• 84% підтримують вакцинацію дітей проти таких хвороб як поліомієліт, кір, туберкульоз, гепатит B, дифтерія та інші. Лише 11% не підтримують цього виду профілактики. 75% вважають, що щеплення повинно бути обов’язковим, 15% – не підтримують цю ідею, 10% – не визначились.

• Більше половини (56%) заявили, що у них не вимагали хабара за лікування або медичні послуги протягом останніх 12 місяців. Водночас, 20% опитаних відзначили наявність фактів корупції, ще 22% – не відвідували лікарів протягом цього періоду. Найбільше тих, хто заявив про вимагання хабаря лікарями на Півдні (25%), найменше на Сході – 14%. 

• Переважна більшість опитаних (73%) підтримала розповсюджену за кордоном систему, коли громадяни офіційно оплачують частину витрат за отриману медичну допомогу. При цьому серед тих, хто підтримує запровадження подібної системи, 43% готові оплатити від 1% до 10% витрат на лікування, 14% – не більше 20%, 17% – не більше 30%, 9% – не більше 50%. Взагалі не готові оплачувати частину витрат на лікування 9%, ще 8% – не визначились. При цьому три чверті (78%) опитаних підтримали б таку систему розподілу витрат на лікування між державою та пацієнтом, якби вона захищала від необхідності давати хабарі лікарям.

• 63% респондентів підтримують право людини на пожертву своїх органів після смерті, щоб врятувати або покращити життя інших людей, чверть – не підтримують,12% – не визначились. Більше тих, хто підтримує таку практику на Заході, серед молоді, чоловіків, більш заможних та тих, у кого є у родині медики. 

• 80% опитаних заявили, що підтримують ініціативу, щоб до водіїв швидкої допомоги ставилася вимога закінчити медичні курси з надання першої допомоги та допомоги при отриманні травм, а не просто щоб вони були водіями. 16% - не підтримують цю ідею, 4% – не визначились.

• 85% підтримують ініціативу щодо створення фельдшерської служби як у країнах Заходу, послуги якої використовуються для надання першої медичної допомоги при травматичних ситуаціях щоб врятувати життя пацієнта, доки він не отримає повноцінного і незалежного лікування у відділенні швидкої допомоги. Лише 7% виступають проти такої ідеї, 8% – не визначились.

• У порівнянні з травнем ц.р з 49% до 57% зросла кількість тих, хто вважає Міністерство охорони здоров’я важливим для себе та своїх родин. У свою чергу 34% опитаних у серпні висловили протилежну думку.

Аудиторія: населення України від 18 років і старше. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,8%. Терміни проведення дослідження: 26 липня -2 серпня 2017р.

 • За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у серпні 2017 року, 83% опитаних зазначили, що вважають себе патріотами своєї країни. У порівнянні з аналогічним періодом 2014 року загальна кількість патріотично настроєних громадян майже не змінилася. Лише 10% висловили протилежні міркування, ще 7% не змогли дати відповіді на це питання. 

• У всіх макрорегіонах України, кількість тих, хто вважає себе патріотом України перевищує 75%: на Заході таких 88%, у Центрі – 84%, на Сході – 83%, на Півдні – 77%. Водночас у південних областях 18% опитаних заявили, що не можуть говорити про себе, як про патріотів своєї країни. На Сході таких респондентів – 11%, у Центрі – 8%, на Заході – 5%. Чим старші респонденти, тим більше серед них тих, хто вважає себе патріотом. 

• 76% опитаних заявили, що якщо б сьогодні стояв би вибір, вони б підтримали проголошення Незалежності України. Цей показник не змінився з 2014 року. Для порівняння у 2013 таких опитаних було 61%. 

• Найбільше тих, хто підтримує проголошення Незалежності України, на Заході (93%). У Центрі таких опитаних 76%, на Півдні – 66%, на Сході – 64%. Водночас в останніх двох макрорегіонах кількість тих, хто має протилежну думку становить 21%-22%. Чим молодші респонденти та чим вищий рівень їхньої освіти, тим рівень підтримки проголошення Незалежності України серед них вищий.

Аудиторія: населення України від 18 років і старше. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення дослідження: 2-13 серпня 2017р.

 • Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у липні 2017 року,  37% опитаних підтримують створення Єдиної Помісної церкви в Україні. 18% – проти цієї ініціативи, по 23% заявили, що їм або байдуже це питання, або взагалі не визначилися із відповіддю. 

• У порівнянні із 2014 роком практично не змінилася кількість тих, хто виступає за об’єднання Церков, водночас у півтора рази зменшилася кількість противників цієї ідеї. Разом з тим зросла кількість тих, хто не має чіткої позиції у цьому питанні. 

• Найбільшу підтримку створення Єдиної помісної Церкви має у середовищі представників Української Греко-Католицької Церкви (66%) та Української Православної Церкви Київського Патріархату (61%). Натомість серед прихожан Української Православної Церкви (МП) більше противників цієї ідеї (42%) аніж прихильників (23%). Водночас для 36% представників УПЦ МП або байдуже до цього питання, або ж вони не мають на нього відповіді. Серед інших категорій віруючих переважають ті, хто не має чіткої позиції щодо такої ініціативи. 

• Об’єднання церков має найбільшу підтримку на Заході (61%). У Центрі цю ідею підтримують 40%, не підтримують 17%, 43% не мають позиції. На Півдні за створення Єдиної Церкви 24%, проти – 25%, інші – або ж байдужі (33%) або ж вагаються з відповіддю (19%). На Сході ця ідея користується підтримкою у 11% опитаних, проти неї 20%. 40% не змогли надати відповідь, 29% – висловили байдужість.

• Ідею об’єднання Церков більш схильні підтримувати старші респонденти, жінки, ті, у кого вища освіта, та більш забезпечені. 

• Дві третини тих, хто підтримує ідею об’єднання, висловилися за створення Єдиної Помісної Церкви на базі УПЦ КП, 16% – за об’єднання на базі УГКЦ, 7% – УПЦ МП. 

• Переважна більшість прихожан УПЦ КП та УГКЦ бачать об’єднання на основі своїх Церков. Натомість у середовищі представників УПЦ МП лише трохи більше половини за об’єднання навколо УПЦ МП, а чверть – за об’єднання на базі УПЦ КП. Серед віруючих, які не віднесли себе до жодної із конфесій, дві третини за об’єднання на базі УПЦ КП.

• У порівнянні із 2014 роком практично не збільшилася кількість прихожан УПЦ КП та УГКЦ. Натомість прихильників УПЦ МП поменшало (3 22% до 17%). Разом з тим, зросла кількість тих, хто вважає себе віруючим, але не відносить до жодної із конфесій (з 24% до 31%). 

• Найбільше представників УПЦ КП на Заході, у Центрі та на Півдні країни, найменше – на Сході. Основний базис УГКЦ – на Заході, УПЦ МП – на Сході. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше  2,2%. Терміни проведення: 8-16 липня 2017 р.

 • Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення журналу «Фокус», більше 70% опитаних киян готові взяти участь у виборах мера Києва, якщо вони відбудуться найближчим часом, 23% - не готові, 5% - не визначилися.

• Якщо вибори мера Києва відбудуться найближчим часом, то В.Кличка обрали б 39,4% тих, хто має намір голосувати. За Б.Березу проголосували б 8,5%, В.Бондаренка – 5,9%, О.Омельченка – 4,6%, Т.Монтян – 2,4%. Рейтинг інших кандидатів менше 2%. Не визначилися зі своїми електоральними вподобаннями чверть опитаних.

• Майже половина опитаних вважає, що справи у Києві йдуть у неправильному напрямку, 30% - у правильному, чверть – не визначилися.

• Більше 40% киян задоволені роботою міського голови Києва Вiталiя Кличка, половина – незадоволені, 8% - не визначилися. Порівняно з даними 2016 року кількість задоволених діяльністю мера Києва зросла з 35% до 43%.

• Роботою Київської міської ради задоволені 22%, більше 60% - незадоволені, 16% - не визначилися.

• Роботою комунальних служб міста задоволений кожен п’ятий опитаний, більше 70%  - незадоволені, 7% - не визначилися.

• 60% опитаних киян найбільше турбує вартість комунальних послуг. Майже дві третини зазначили про зростання злочинності, наркоманію/алкоголізм, 30% - незаконні забудови, чверть – поганий стан доріг міста, кожен п’ятий – низький фаховий рівень медиків та вартість проїзду у транспорті, 18% - якість послуг громадського транспорту, 17% - завантаженість вулиць транспортом.

• Серед молоді найбільш важливими проблемами є наркоманія/алкоголізм, поганий матеріальний стан шкіл, мала кількість  місць для паркування, мала кількість місць у дитячих садочках, безпритульні тварини на вулицях, мала кількість спортмайданчиків. Представники середнього віку більше вказують на поганий стан доріг міста, завантаженість вулиць транспортом, стихійну торгівлю на вулицях. Для старшого віку більш актуальним є зростання злочинності, низький фаховий рівень медиків, якість послуг громадського транспорту, поганий стан тротуарів і пішохідних доріжок та погане освітлення вулиць, стан житлових будинків.

• 47% опитаних вказали, що для них є важливим запровадження безвізового режиму  з Європейським Союзом, стільки ж зазначили протилежну думку, 7% - не визначились. 

• 62% опитаних вважає, що Україні слід стати членом Європейського Союзу, 5% - Митного союзу, кожен п’ятий підтримує рівновіддаленість від ЄС і Росії, 12% – не визначилися. 

• Якби сьогодні проводився референдум щодо вступу України в НАТО, то 55% підтримали б його, не підтримали – 18%, кожен десятий - не голосував би, не визначилися – 17%. 

• Запровадження безвізового режиму, членство у Європейському союзі та вступ до НАТО більшою мірою підтримує молодь та люди з вищим рівнем доходів.

• 60% виступають за обмеження в економічних відносинах з Росією, чверть  - за їхнє розширення або не скорочення, 14% - не визначилися.

• Половина опитаних підтримує запровадження візового режиму з Росією, майже 40% – не підтримують, кожен десятий не визначився. 

• 56% опитаних підтримують варіант завершення АТО до повного відновлення української влади на всьому Донбасі, 9% - за надання ширших економічних та гуманітарних повноважень територіям, розташованим в зоні АТО, 12% - за надання цим територіям самостійності, федеративного статусу краю, але залишити в складі України, 8% - схвалюють відділення цих територій від України, 15% - не визначилися із даного питання. Варіант завершення АТО до повного відновлення української влади на Донбасі найбільше підтримують прихильники обмеження економічних відносин з Росією, виборці В.Бондаренка, Свободи та БПП Солідарність.

• 53% підтримують рішення про блокування товарних потоків з територій Донецької та Луганської областей, контрольованих т.зв. ДНР та ЛНР, третина – не підтримують, 14% - не визначилися. 

• 60% опитаних вважають, що Україна повинна використовувати усі можливості для повернення Криму до складу України, чверть - змиритись з переходом Криму до складу Росії, близько 16% - не визначилися. За повернення Криму до складу України більшою мірою виступають люди з вищим рівнем доходів, чоловіки, виборці БПП Солідарність та Свободи.

• 36% вважають, що Україні потрібно переглянути Мінські домовленості і підписати нові угоди, 13% - за повне виконання усіх поставлених вимог, майже 20% - за вихід з переговорного процесу та прийняття рішень без участі міжнародних посередників, 1% - за інший варіант, більше 30% не визначилися з даного питання. 

• Для більшості респондентів (84%) День Перемоги 9 травня – це свято, що є особисто значимим, 5% сприймають його як пережиток минулого, стільки ж вважають свято просто вихідним днем, 2% - звичайним днем, 3% - не визначились.

• Як свято, що має символізм значимий для людини особисто, Міжнародний жіночий день сприймають 70%, 9% вважають його пережитком минулого, 15% - просто вихідним днем, для 4% - це звичайний день, 2% - не визначились.

• Майже половина респондентів (48%) сприймають День міжнародної солідарності трудящих як особисто значиме свято, 21% вважають його пережитком минулого, стільки ж – просто вихідним днем, 5% - звичайним днем, ще 5% не визначились.

• Більше 70% опитаних не підтримують надання російській мові статусу державної, 18% - підтримують, кожен десятий - не визначився. Ті, хто мають менший дохід та виступають за розширення чи збереження відносин з Росією, більше підтримують надання російській мові статусу державної.

• Майже 70% не жалкують про розпад Радянського Союзу у 1991 році, кожен п’ятий - жалкує, 10% - не визначились. Більше тих, хто жалкує про розпад Радянського Союзу серед тих, хто виступає проти заборони «георгіївської стрічки» та російських сайтів. Також більше жалкують через розпад ті, хто мають низькі доходи, люди старшого вік, виборці партії «За життя» та Батьківщини.

• Більше половини (54%) респондентів підтримують заборону «георгіївської стрічки», більше 30% – не підтримують, 15% - не визначились. Тоді як заборону російських сайтів підтримали лише чверть опитаних, 52% – не підтримали, кожен п’ятий - не визначився зі своєю позицією. Заборону «георгіївської стрічки» більше підтримали респонденти з вищим доходом та опитані середнього віку. Абсолютна більшість виборців Свободи виступають за заборону «георгіївської стрічки». 

• Третина опитаних отримують субсидії для оплати комунальних послуг, чверть - не отримують, проте мають намір оформити, ще 40% не отримують і не будуть оформляти, 4% - не визначились.

• 41% вважають, що допомога від держави на оплату комунальних послуг повинна надаватися так як зараз – через надання субсидій, майже стільки ж (40%) вважають, що краща допомога від держави – надання матеріальної допомоги для підвищення енергоефективності за умови сплати тарифів за повною вартістю, майже 20% - не визначились.

• Серед тих, хто отримує субсидії, більше 70% вважають кращим надання субсидій як зараз, тоді як близько половини тих, хто не отримує (незалежно від того чи мають вони намір оформляти субсидії чи ні), обирають варіант надання матеріальної допомоги для підвищення енергоефективності.

• 77% користуються Інтернетом мінімум раз на тиждень, 21% - не користуються взагалі. 

• 61% опитаних користуються мережею  Facebook, 34% - ВКонтакті, 33% - Одноклассники, 16% - Twitter, 13% - Instagram, 4% - іншою, кожен п’ятий - не користується соцмережами. Респонденти з нижчими доходами більше користуються мережею ВКонтакті та Одноклассники, натомість з вищим рівнем доходів – Facebook.

Аудиторія: населення Києва від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 826 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше  3,4%. Терміни проведення: 22-31 травня 2017 р.

 • Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою Рейтинг на замовлення журналу «Фокус», більше 60% опитаних українців вважають оптимальним унітарний устрій для України, 20% підтримують федерацію, 18% - не визначилися із відповіддю. Найбільше унітарний устрій підтримують жителі Заходу. Кожен десятий з тих, хто висловлює недовіру Росії, підтримує федеративний устрій України.

• Для 40% опитаних особисто важливим є запровадження безвізового режиму з Європейським Союзом, для 55% - не важливим, 7% - не визначились. Порівняно з даними 2016 року, показники практично не змінилися. Безвізовий режим з ЄС більш важливим є для мешканців Західного регіону та молоді, а найменш важливим він є для респондентів пенсійного віку.

• Половина опитаних вважає, що Україні слід стати членом Європейського Союзу, 12% - Митного союзу, 28% підтримують рівновіддаленість від ЄС і Росії, кожен десятий – не визначився. Вступ до ЄС більшою мірою підтримують на Заході та молодь. Серед тих, хто висловлює свою недовіру до країн Європейського Союзу, 15% підтримують вступ до ЄС, 30% - за Митний союз, 45% - підтримують рівновіддаленість від ЄС і Росії.

• Якби сьогодні проводився референдум щодо вступу України в НАТО, то 43% проголосували б «за», проти  – 30%, 13% не голосували б, а ще 14% не визначилися. Вступ до НАТО більшою мірою підтримують на Заході та молодь. Кожен десятий з тих, хто висловлює свою недовіру до НАТО, підтримав би вступ до нього.

• Найбільше українці довіряють Білорусі (60%), Європейському Союзу та Канаді (по 56%), а також ООН (48%). Найбільше не довіряють Росії (73%). У регіональному розрізі на Заході і в Центрі більшою мірою висловлюють довіру до Канади та ЄС. Крім того, НАТО, США, ОБСЄ та МВФ також більше довіряють на Заході країни. Довіра до Білорусі, СНД, Китаю та Росії більш виражена на Півдні та Сході країни.

• Майже 60% опитаних підтримують обмеження економічних відносин з Росією, близько 30% - за їхнє розширення або не скорочення, 15% - не визначилися. Порівняно з даними 2016 року, дещо збільшилася кількість прихильників обмеження відносин з Росією. Більше за збереження або розширення економічних відносин з Росією виступають мешканці Сходу і Півдня, люди старшого віку та прихильники партій «За життя» і Опозиційного блоку.

• Майже 40% підтримують запровадження візового режиму з Росією, половина – не підтримують, кожен десятий не визначився. За останні місяці дещо зросла підтримка запровадження візового режиму. Найбільше за нього виступають мешканці Заходу, жителі сіл, люди переважно молодого віку та виборці Свободи.

• Стосовно вирішення проблеми на Донбасі, 40% опитаних підтримують варіант завершення АТО до повного відновлення української влади на всьому Донбасі, 13% - за надання ширших економічних та гуманітарних повноважень територіям, розташованим в зоні АТО, 18% - за надання цим територіям самостійності, федеративного статусу краю, але залишити в складі України. Тільки 12% - схвалюють відділення цих територій від України, 18% - не визначилися із даного питання. Варіант завершення АТО до повного відновлення української влади на Донбасі найбільше підтримують в Центрі та на Заході країни, мешканці сіл, молодь.

• 43% не підтримують рішення про блокування товарних потоків з територій Донецької та Луганської областей, контрольованих т.зв. ДНР та ЛНР і майже стільки ж підтримують – 40%, 17% - не визначилися. Найбільше це рішення підтримують у Західному регіоні, мешканці сіл та молодь.

• Більше половини вважають, що Україна повинна використовувати усі можливості для повернення Криму до складу України, чверть вважають, що треба змиритись з переходом Криму до складу Росії, близько 20% - не визначилися. За повернення Криму до складу України більшою мірою виступають на Заході, мешканці сіл та молодь.

• 56% опитаних зазначили, що поверхнево знайомі зі змістом Мінських угод, третина – не знайомі, лише 7% - дуже добре знають їхній зміст, 4% - не визначилися. Більшою мірою ознайомлені з Мінськими угодами мешканці Сходу, міст та чоловіки.

• Майже 30% вважають, що Україні потрібно переглянути Мінські домовленості і підписати нові угоди, 16% - підтримують повне виконання усіх поставлених вимог, 17% - за вихід з переговорного процесу та прийняття рішень без участі міжнародних посередників, 5% - за інший варіант, третина не визначилася з даного питання. Повне виконання вимог Мінських домовленостей більше підтримують на Сході країни, виборці партії «За життя», Опозиційного блоку. Натомість на Заході і в Центрі, серед виборців БПП Солідарність, Громадянської позиції та Свободи  скоріше підтримують перегляд існуючих домовленостей і підписання нових угод.

• День Перемоги 9 травня є святом зі значимим символізмом для 82% опитаних українців, 7% вважають його пережитком минулого, 9% - звичайним або вихідним днем, 2% - не визначилися.

• Понад 70% вважають Міжнародний жіночий день 8 березня святом зі значимим для них символізмом, 8% - пережитком минулого, 18% - звичайним або вихідним днем, 2% - не визначилися.

• Половина опитаних вважає День міжнародної солідарності трудящих святом зі значимим для них символізмом, 16% - пережитком минулого, 31% - звичайним або вихідним днем, 3% - не визначилися.

• Мешканці Заходу, жителі сіл, а також виборці Свободи більшою мірою вважають вищезазначені свята пережитком минулого або звичайним чи вихідним днем.

• Дві третини опитаних не підтримують надання російській мові статусу державної, 30% - підтримують, 7% - не визначилися.  За останні 2 роки спостерігається незначне зростання підтримки надання російській мові статусу державної мови. Найбільше його підтримують на Сході і Півдні та у містах.

• Третина опитаних українців жалкують про розпад у 1991 році Радянського Союзу, 53% - не жалкують, 14% - не визначилися. Найбільше про розпад СРСР жалкують у Східних і Південних регіонах, жінки та люди старшого віку, а також виборці партії «За життя» і Опозиційного блоку.

• 45% опитаних підтримують заборону «георгіївської» стрічки в Україні, майже 40% - не підтримують, 17% - не визначилися. Найбільше підтримують заборону на Заході, люди молодого і середнього віку, виборці Свободи.

• Майже 60% не підтримують заборону російських сайтів в Україні, зокрема Одноклассники, Вконтакте, Яндекс, чверть – підтримують, 20% - не визначилися. Найбільше підтримують заборону на Заході, люди з вищим рівнем освіти, виборці Свободи, БПП Солідарність і Громадянської позиції.

• Більше половини опитаних вважають, що питання переходу віруючих та передачі храмів і церковного майна з однієї конфесії до іншої можуть вирішувати самі віруючі, прихожани церкви, 22% - керівні органи церкви, 8% - місцевий священик, 7% - уповноважені органи центральної влади, 6% - місцеві органи влади, 2% - судові органи, 2% - мають іншу думку, кожен п’ятий- не визначився. Мешканці Заходу, жителі сіл більшою мірою вважають, що самі віруючі, прихожани церкви або місцевий священник можуть вирішувати це питання, натомість на Півдні та Сході, жителі міст вважають, що це мають вирішувати керівні органи церкви.

• Третина опитаних заявила, що у них особисто або членів їх сім’ї у власності є земельний пай.  На Заході таких найбільше –  майже половина (47%), на Сході – найменше (20%).  Серед селян власників земельних паїв втричі більше, ніж серед містян.

• Лише 11% опитаних вважають, що в Україні потрібно дозволити вільну купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення, 25% вважають, що для введення вільного ринку землі зараз відсутні умови , а половина опитаних (53%) впевнені, що земля не повинна бути товаром взагалі, 2% мають іншу думку, 9% - не визначились. Найбільше підтримують розвиток вільного ринку землі на Заході та серед молоді.

• Майже дві третини (63%) опитаних згодні з тим, що співпраця України з МВФ веде до зниження соціальних стандартів життя та підвищення цін, 21% - не згодні з цим твердженням, 17% - не визначились. 53% згодні з тим, що країни, які співпрацюють з МВФ переважно більше втрачають, ніж здобувають, не згодні з цим – 21%, і майже третина не визначились щодо твердження. 45% згодні з твердженням, що МВФ допомагає Україні у складний період часу, 38% - не погоджуються з цим, 17% - не визначились. 39% вважають, що співпраця з МВФ сприяє реформам в Україні, стільки ж (40%) не погоджуються, 21% - не визначились.

• Твердження, що позитивно описують МВФ та його співпрацю з Україною, більше підтримують виборці БПП та Самопомочі, а також ті, хто довіряють МВФ. А твердження, що негативно описують МВФ, більше підтримують виборці партій «За життя», Опозиційний блок і ті, хто не довіряють МВФ. 

• 19% респондентів підтримують ініціативу підвищення мінімального страхового стажу для отримання пенсії до 25 років, натомість 75% - в тій чи іншій мірі не підтримують цю ініціативу, 6% - не визначились. Ініціативу підвищити пенсійний вік до 65 років для чоловіків та жінок не підтримує абсолютна більшість респондентів (95%), 3% - підтримують, 2% - не визначились. Ініціативу підвищення мінімального страхового стажу для отримання пенсії більше підтримують на Заході та Півдні країни.

• Майже дві третини опитаних (63%) підтримують ініціативу запровадження обов’язкового сексуального виховання в школі для підлітків, 23% - не підтримують, 15% - не визначились. 

• 38% вважають, що в Україні слід відновити смертну кару, 47% - проти відновлення, 14% - не визначились. 

• Підтримують ідею заборони абортів чверть (23%) опитаних, 63% - не підтримують, 14% - не визначились. 

• Ініціативу легалізації купівлі вогнепальної зброї підтримують 18% опитаних, 77% - не підтримують, 5% - не визначились.

• За легалізацію надання сексуальних послуг виступають 14% опитаних, проти – 79%, 8% - не визначились.

• Лише 6% підтримують ініціативу легалізації вживання легких наркотиків, 90% - не підтримують, 3% - не мають думки з цього приводу.

• На Заході найбільше підтримують ініціативи відновлення смертної кари, заборони абортів, легалізації купівлі вогнепальної зброї, у Центрі більшою мірою підтримують легалізацію надання сексуальних послуг.

• Тільки 6% опитаних вважають діяльність НАБУ з точки зору боротьби з хабарництвом успішною, 80% - неуспішною, 14% - не визначились. 

• Більшість респондентів (83%) вважають більш ефективним методом боротьби з корупцією запровадження більш жорсткіших кримінальних покарань, 8% вважають більш ефективним підвищення заробітних плат чиновникам та працівникам бюджетних установ, 9%  не визначились.

• Половина респондентів (51%) отримують субсидії для оплати комунальних послуг, 18% - не отримують, але мають намір оформити, 29% - не отримують і не збираються оформляти, 3% - не визначились. У порівнянні з листопадом 2016 року збільшилась кількість тих, хто отримує субсидії.

• На Заході та у Центрі більше тих, хто отримує субсидії, на Сході – найбільше тих, хто не отримують субсидії та не збираються оформляти. Чим старші респонденти, тим більше серед них тих, хто отримує субсидії.

• Більше половини респондентів вважають, що держава повинна надавати субсидії на оплату комунальних послуг, так як зараз, 28% вважають, що краще отримати матеріальну допомогу від держави на підвищення енергоефективності за умови сплати тарифів за повною вартістю, 17% - не визначились. Серед тих, хто отримує субсидії і тих, хто хоче оформити субсидії, більше підтримки допомоги від держави на оплату комунальних послуг саме за рахунок надання субсидій.

• 65% користуються Інтернетом мінімум раз на тиждень, 32% - не користуються взагалі. Найчастіше ним користується молодь, виборці Самопомочі, Опозиційного блоку, БПП Солідарність та Громадянської позиції. 

• 48% опитаних користуються мережею  Facebook, 44% - ВКонтакті, 43% - Одноклассники, 12% - Іnstagram, 8% - Twіtter, 8% - іншою, 16% - не користуються соцмережами. Мешканці Заходу частіше користуються Facebook, жителі Півдня – ВКонтакті та Одноклассники.

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 3000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше  1,8%. Терміни проведення: 22-31 травня 2017 р.

 За даними дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», за останній рік у більш як 60% опитаних погіршилося матеріальне становище, у 30% воно не змінилося, лише у 6% – покращилося, 2% – не визначилися з відповіддю. Більше ніж 60% опитаним не під силу сплачувати рахунки за житлово-комунальні послуги, 35% мають змогу їх оплачувати, ще 3% не визначилися. Абсолютна більшість (97%) опитаних відчувають на собі підвищення цін на споживчі товари і послуги у цьому році.

На думку 65% опитаних головною причиною того соціально-економічного стану, в якому зараз перебуває країна, є непрофесіоналізм та корупція чинної влади. 54% вважають головною причиною воєнні дії на Сході, 31% - неспроможність Верховної Ради ухвалювати потрібні країні закони, 28% - непрофесіоналізм та корупцію попередньої української влади. При цьому якщо на Заході країни основною причиною вважають воєнні дії на Сході та непрофесіоналізм і корупцію попередньої влади, то на Півдні та Сході більше відзначають непрофесіоналізм і корупцію чинної влади, неспроможність Верховної Ради ухвалювати потрібні закони, відсутність політичного компромісу між опозицією та владою, проведення зовнішніми силами спецоперації з метою ослаблення України як економічного конкурента та низьку підтримку населенням реформ.

З тезою, що Україна сьогодні перебуває у стані хаосу погоджуються 85% опитаних (10% не погоджуються, 4% - не визначилися), у стані розвалу – 75% погоджуються (17% не погоджуються, 7% - не визначилися), у стані змін – 44% погоджуються (50% не погоджуються, 7% - не визначилися), у стані розвитку – 21% погоджуються (71% не погоджуються, 8% - не визначилися), консолідації – 17% погоджуються (58% не погоджуються, чверть – не визначилися). 

Половина опитаних (52%) підтримують ідею розпуску парламенту і призначення нових виборів Верховної Ради та позачергових президентських виборів, майже 40% не підтримують цю ідею, кожен десятий не визначився із відповіддю.

У разі проведення парламентських виборів найближчим часом 13,2% з тих, хто має намір взяти участь у голосуванні та визначився з вибором партії, готові віддати свої голоси за Батьківщину. За БПП Солідарність готові проголосувати 11,3%, Опозиційний блок – 10,4%, Радикальну партію – 8,9%, партію «За життя» – 8,2%. Громадянську позицію готові підтримати 7,6% опитаних, Самопоміч – 7,1%, Свободу – 6,4%. Партію УКРОП, Аграрну партію, Народний Контроль – по 2,3%, Рух нових сил – 2,2%. Рейтинг інших політичних сил менше 2%. 

Якщо партія, яку підтримують зараз, не буде брати участі у виборах, 5,5% серед тих, хто має намір голосувати, обрали б Батьківщину, 3,8% - Самопоміч, Радикальну партію і Свободу по 3,7%, Громадянську позицію – 3,5%, партію «За життя» - 3,3%, Опозиційний блок та БПП Солідарність по 3,1%, Відродження – 2,1%. Не голосуватимуть у такому випадку 7,6% опитаних, 45% - не визначилися.

28,6% з тих, хто має намір голосувати, за жодних обставин не проголосували б за БПП Солідарність, 15,5% - Опозиційний блок, 7,3% - Радикальну партію, 6,5% - Батьківщину, 4% - Народний фронт, 3,8% - Свободу, 3,1% - Нову державу (П.Симоненко).

Якби вибори Президента України відбулися б наступної неділі, то за Юлію Тимошенко готові проголосувати 15,2% з тих, хто має намір взяти участь у виборах та визначився з вподобаннями. За П.Порошенка проголосували б 11,6%, за О.Ляшка і Ю.Бойка – по 8,5%, В.Рабіновича – 7,8%, А.Гриценка – 7,2%, А.Садового – 6,6%, О.Тягнибока – 3,9%, С.Вакарчука – 3,8%, Д.Яроша – 2,5%, В.Гройсмана – 2,4%. Рейтинг інших кандидатів менше 2%. 

Моделювання другого туру виборів Президента України дало наступні результати: у парі П.Порошенко та Ю.Тимошенко 24% підтримують діючого Главу держави, 32% - лідера ВО «Батьківщина», 30% - не братимуть участь за таких умов, 14% - не визначилися. 

 За ситуації виходу у другий тур П.Порошенка та О.Ляшка, 27% підтримали б чинного Президента, 23% - лідера Радикальної партії. При цьому 17% не визначилися у своєму виборі, а третина висловили небажання брати участь у виборах. 

 За умови виходу в другий тур П.Порошенка та Ю.Бойка за Главу держави віддали б свої голоси 28% опитаних, за лідера Опозиційного блоку – 26%. 17% не визначилися із своїм вибором, 29% не виявили бажання голосувати в такому випадку. 

У парі Ю.Тимошенко та А.Садовий лідера Батьківщини підтримали б 31%, лідера Самопомочі – 23%. Третина не прийшли б на вибори, 14% - не визначилися.

У випадку виходу у другий тур Ю.Тимошенко та О.Ляшка 33% проголосували б за лідера Батьківщини, 21% – за лідера Радикальної партії. Третина не прийшли б на вибори, 13% – не визначилися. 

 У парі Ю.Тимошенко – Ю.Бойко 36% опитаних віддали б свої голоси за Ю.Тимошенко, за Ю.Бойка – 28%. 22% не брали б участі у голосуванні, 14% не визначилися. 

За ситуації виходу у другий тур А.Садового та П.Порошенка, 23% підтримали б чинного Президента, 26% - лідера Самопомочі. При цьому 18% не визначилися у своєму виборі, а третина висловили небажання брати участь у виборах. 

У парі В.Рабінович – П.Порошенко 28% опитаних віддали б свої голоси за чинного Президента, за В.Рабіновича – 24%. Третина не брали б участі у голосуванні, 16% не визначилися. 

У випадку виходу у другий тур В.Рабіновича і Ю.Тимошенко 33% проголосували б за лідера Батьківщини, 23% – за лідера партії «За життя», 30% не прийшли б на вибори, 14% – не визначилися. 

13% опитаних вважають Ю.Тимошенко політиком, який здатний вивести країну з економічної кризи, 9% вважають таким В.Рабіновича, 8% - О.Ляшка, 7% - П.Порошенка, А.Гриценка і Ю.Бойка – по 5%, А.Садового – 4%, О.Тягнибока – 2%. Третина вважає, що жоден з них не здатен вивести країну з кризи, 14% - не визначилися.

Здатними зупинити війну на Донбасі вважають П.Порошенка і Ю.Тимошенко по 8% опитаних, 7% - В.Рабіновича, А.Гриценка і О.Ляшка – по 6%, Ю.Бойка – 5%, А.Садового і О.Тягнибока – по 2%, жодного з політиків – 38%, 19% - не визначилися.

Кожен десятий опитаний вважає Ю.Тимошенко політиком, здатним об’єднати країну, 8% - П.Порошенка, В.Рабіновича і О.Ляшка – по 7%, А.Гриценка – 5%, Ю.Бойка – 4%, А.Садового – 3%, О.Тягнибока – 2%. Третина вважає, що жоден з них не здатен об’єднати країну, 19% - не визначилися.

70% вважають, що ситуація, яка склалася зараз в Україні може привести до масових загальнонаціональних протестів (таких як у 2004 чи 2013 році), 21% так не вважають, кожен десятий – не визначилися із відповіддю.

47% особисто не підтримують негайну організацію загальнонаціональних протестів, 41% - підтримують, 12% - не визначилися. 

Майже 40% особисто взяли б участь у таких протестах, якщо б вони розпочалися найближчим часом, половина опитаних – не брали б участі, кожен десятий – не визначився. Найбільше готові брати участь в акціях протесту мешканці Заходу, а також виборці Самопомочі, Радикальної партії та партії «За життя».

Якби сьогодні проводився референдум щодо зняття заборони продажу земель с.г. призначення, то майже 75% проголосували б проти продажу земель с.г. призначення, 20% - за продаж, 7% - не голосували б або не визначилися з відповіддю. 

У випадку, якщо в Україні буде дозволений продаж земель сільськогосподарського призначення, 40% можуть вийти на акції протесту, половина опитаних – не вийдуть, кожен десятий – не визначився. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше  2,2%. Терміни проведення: 19-25 травня 2017 р

Дослідження проводилося Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Міжнародного Республіканського Інституту (IRI).

 Опитування проводилося по всій Україні (крім окупованих територій Криму і Донбасу) з 21 квітня по 5 травня 2017 р. Всього було опитано 2,400 жителів України віком 18 років і старше, які мають право голосувати. Вибірка є репрезентативною за статтю, віком, регіоном і величиною населеного пункту. Додатково було опитано 1,378 респондентів у Донецькій та Луганській областях.

 Допустима похибка не перевищує  2.0%. Коефіцієнт досяжності респондентів – 64.2%.

 З англомовною версією опитування можна ознайомитися на сайті IRI.

 Дослідження фінансувалося Урядом Канади.

Національний центр культури на своєму Інтернет-сайті (www.nck.pl/badania) опублікував звіт «Українці про історію, культуру та польсько-українські відносини», підготовлений Томашом Стриєком (Tomasz Stryjek), Йоанною Конєчною-Саламатін (Joanna Konieczna-Sałamatin), Камілією Захарук (Kamila Zacharuk). Звіт представляє результати дослідження Національного центру культури та Інституту політичних досліджень Польської Академії Наук. Дослідження проводилося наприкінці 2016 року в Україні і складалося з якісної та кількісної частин, дослідження за якими проводилося паралельно. Роботу на місцях здійснювала Соціологічна група «Рейтинг» / Rating Group (Київ, Україна).

В якісній частині дослідження було поставлено наступні запитання:

• Які переконання та оцінки виражають представники сучасної української гуманітарної та творчої інтелігенції відносно впливу Польщі та поляків на історію України, культурної спадщини на території України, що залишилася з періоду, коли обидві країни - частково або повністю - залишалися в складі однієї держави (XIV-XX в.), а також актуального стану збереження цієї спадщини?
• Як сучасна українська інтелігенція оцінює доступність польської культури в Україні, наскільки її представники знайомі з діяльністю окремих польських установ і програмами, що реалізуються в цій сфері?
• Як українська інтелігенція ставиться до сучасної польської та української історичної політики, яку здійснюють ці дві країни одна відносно одної?

З огляду на комплексний характер запитань дослідження, а також на встановлене право, згідно з яким одна фокус-групова дискусія не повинна була тривати більше двох годин, дослідницька група прийняла рішення проводити по дві групові співбесіди різних типів («Історія», а також «Культура та політика пам'яті») у кожному з чотирьох регіонів України (загалом було проведено вісім фокус-груп). У кожній з них брали участь від дев'яти до одинадцяти осіб.

У кількісній частині опитування проводилося на вибірці кількістю 4000 осіб, яка була дібрана таким чином, щоб бути репрезентативною як для чотирьох українських регіонів – західного, центрального, південного і східного, так і для всієї країни. Така вибірка дозволила зробити висновки щодо процентного розподілу досліджуваних змінних на рівні кожного з чотирьох регіонів України з точністю не менш ніж ±3%.
Основні питання дослідження, відповіді на які мала дати опитувальна частина, стосувалися наступного:

• Що означає бути українцем, і чи в цьому уявленні (визначенні) присутнє віднесення до минулого?
• Які символи минулого важливі для українців сьогодні?
• Яким є ставлення українців до вибраних подій минулого? Якою мірою вони приймають участь у підтримуванні пам'яті про ці події?
• Що українці знають про спільне минуле Польщі та України та як вони до нього ставляться?
• Яким чином серед опитаних українців формується думка про поточні події?
• Що саме та якою мірою впливає на сприйняття подій минулого?

Повний звіт, доступний польською мовою, представляє результати обох частин дослідження, починаючи від результатів опитування.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ авторів дослідження

ВИСНОВКИ З КІЛЬКІСНОЇ ЧАСТИНИ

• Жителі України самі себе найчастіше ідентифікують через громадянство держави - таку ідентифікацію вказали 42% опитаних. Етнічна ідентифікація (українець, росіянин тощо) відрізняється відносно високою популярністю тільки на заході країни, де вона є незначно менш популярною, ніж ідентифікація через громадянство.
• Історія України вважається дуже важливою або важливою у відповідях 83% жителів України; 82% вважають такою історію свого регіону (під регіоном тут найчастіше розуміється область або дещо більша територія, яка охоплює історичний край, наприклад, Галичину або Поділля). Відсоток тих, хто вважає дуже важливою або важливою історію СРСР, складає тільки 51%.
• Участь жителів України в діяльності, скерованій на підтримання пам'яті (участь у святкуванні річниць, відвідини місць пам'яті) є скоріше низькою, що не відповідає високому відсотку осіб, які заявили, що історія для них є дуже важливою або важливою.
• Серед джерел історичних знань для всього населення перше місце посіли розмови з родиною та близькими (40%), а потім - школа (38%), книги (36%), фільми (29%), українські телевізійні канали (25%) та Інтернет (24%).
• Найбільш популярними історичними фільмами, які переглянула приблизно половина респондентів, є фільми, що стосуються долі жителів України під час Другої Світової війни: українців («Залізна сотня», 2004 – переглянуло 55%, і «Білий птах з чорною ознакою», 1970 – переглянуло 49%), а також кримських татар («Хайтарма», 2013 – переглянуло 48%).
• Найвищі оцінки з рейтингу 22 особистостей в історії України отримали (позитивні оцінки): Тарас Шевченко (92%), Богдан Хмельницький (84%), князь Ярослав Мудрий (83%), князь Володимир Великий (82%), Михайло Грушевський (75%) і В'ячеслав Чорновіл (65%). У свою чергу, найнижчі оцінки отримали (негативні оцінки): Йосип Сталін (78%), Володимир Ленін (59%), Михайло Горбачов (53%), Катерина II (51%), Микита Хрущов (43%) і Степан Бандера (40%). Одночасно, Бандера отримав 36% позитивних оцінок, 19% нейтральних, а 4% респондентів його не знали.
• 52% жителів України вважають, що повстання Хмельницького у 1648 р. було «боротьбою за незалежність України».
• 63% жителів України відносно Голодомору обрали відповідь: «геноцид, вчинений владою СРСР проти українського народу».
• Відсоток осіб, які серед дев'яти характеристик діяльності ОУН обрали тільки позитивні (можна було вибрати до трьох), склав 48%, тільки негативні – 22%, як позитивні, так і негативні – 5%.
• Відсоток осіб, які серед одинадцяти характеристик діяльності УПА обрали тільки позитивні (можна було вибрати до трьох), склав 51%, тільки негативні – 6%, як позитивні, так і негативні – 11%.
• Кожен третій мешканець України (34%) вважає, що розпад СРСР приніс Україні більше втрат, ніж користі, протилежної думки дотримуються 29%.
• Найважливішим святом серед восьми державних свят і пам'ятних дат 39% вважають День перемоги (9 травня), а 30% - День незалежності України (24 серпня).
• Декомунізацію, яка зараз проходить в Україні, непотрібною вважають 58% жителів (33% категорично, 25% скоріше), потрібною 34% (12% категорично, 22% скоріше), а 9% не мали власної думки з цього питання.
• Серед десяти держав, щодо яких респондентів запитували, чи є історія важливою у відносинах з ними, Польща зайняла друге місце (23% дуже важливою, 44% важливою) після Росії (33% дуже важливою, 37% важливою).

ВИСНОВКИ З ЯКІСНОЇ ЧАСТИНИ

• Загалом, сприйняття ролі Польщі та поляків в історії України представниками сучасної української інтелігенції є неоднозначним. З одного боку, вони підкреслюють цивілізаційний вплив, який полягає на передачі взірців Західної Європи через Польщу в Україну в добу пізнього середньовіччя та в новітній історії, з іншого – відзначають обмеження та складнощі в процесі емансипації українського народу та його шляху до утворення власної держави в XIX і XX ст. з точки зору політичного панування та культурної й соціальної домінації поляків у період до 1939 р.
• Міжрегіональні різниці, які відзначаються у звіті, не дають підстав стверджувати, що за своєю колективною пам'яттю та ідентичністю існують або дві (по обидві сторони Дніпра), або чотири (Захід, Центр, Схід і Південь) України. Результати дослідження дозволяють стверджувати, що загальна картина є значно більш різноманітною. Це стосується також ставлення українських респондентів до спадщини, що має польські аспекти в Україні. Відносно зв'язку між переконаннями учасників опитування та їхнім місцем проживання було відмічено тільки одну закономірність: критичних оцінок ролі Польщі та поляків в історії України було найбільше в західному регіоні, а їхня кількість та однозначність зменшувалися по мірі віддалення від польсько-українського кордону в східному та південному напрямку.
• Протягом останніх років відбулася консолідація українського суспільства в умовах війни, що йде на Сході. В опитуваннях це знайшло свій вираз у твердженні про те, що відсутність визначених цілей та рішучого здійснення політики пам'яті або взагалі відсутність контролю цієї сфери з боку держави в Україні взагалі призвели до втрати Криму та Донбасу. Суттєво слабкіше та рідше в опитуваннях (особливо в Києві) звучали голоси на користь однозначного відокремлення державної політики від історії в Україні.
• Найважливішими подіями в історії українсько-польських відносин в колективній свідомості українців виявилися: 1. конфлікт козацтва з Першою Річчю Посполитою; 2. боротьба та спроби співпраці в період 1918-1921 років; 3. трагедія на Волині та у Східній Галичині в період 1943-1944 років, а також акція «Вісла» в 1947 році; 4. репресії, які зазнали обидва народи від СРСР та Третього Рейху, а також боротьба проти цих окупантів; 5. допомога Польщі Україні в період після 1991 р. Ці події загалом мають потенціал, здатний більш-менш у рівному ступені об'єднувати або розділяти. На думку авторів звіту, в Польщі на даний момент спостерігається політично-медійна тенденція концентруватися у відносинах з Україною щодо минулого, передусім, на волинському питанні, яке викликає найбільші суперечки, що в значній мірі призводить до протилежних наслідків, ніж планувалося. Адже українська інтелігенція, яка дуже критично висловлюється про політику пам'яті своєї власної держави взагалі, одночасно бачить політику пам'яті Польщі відносно Волині однобокою і такою, що уникає визнання польських провин періоду до 1939 р. та не шанує гідності адресата.
• Як представники української інтелігенції, так і більшість громадської думки України не мають чіткого образу відповідальності сторін, які брали участь у конфлікті на Волині в 1943-1944 роках, зокрема і самої УПА. Сформульовану Сеймом і Сенатом Республіки Польща в липні 2016 р. однозначну класифікацію дій УПА проти «громадян Другої Речі Посполитої» як геноциду учасники опитування сприймали як нав'язану. Здається, що навіть якби така класифікація була офіційно визнана Президентом, Урядом чи Парламентом України (а така ймовірність є низькою), це за існуючих обставин отримало б обмежене сприйняття в колах гуманітарної інтелігенції. Такий стан був би пов'язаний з відчуттям того, що влада просто піддалася можливому зовнішньому тиску, і був би наслідком низької довіри громадської думки в Україні до людей, які здійснюють державні функції.
• Враховуючи те, що українські респонденти оцінюють добу Середньовіччя (до середини XIV ст.) як таку, під час якої українсько-польські відносини мали рівноцінний характер, а XIX ст. як добу, що відзначалася, скоріше, співпрацею та обміном, ніж конфліктами, і період від 1991 р. як період, протягом якого значення польського впливу було майже виключно позитивним, польській стороні в її відносинах з українською стороною було б доцільніше звернути на ці періоди більше уваги. Саме факти, історичні постаті та явища переважно цих періодів, а також обставини співпраці між Польщею та Українською Народною Республікою та її рухом за незалежність у період 1919-1939 років несуть у собі позитивний потенціал для розвитку сучасних відносин.
• У період Революції гідності в Україні помітно зріс рівень організації третього сектора. На думку респондентів, серед змін, які протягом останнього часу відбулися в українському суспільстві, однією з найважливіших є зміна, пов'язана зі зростанням громадської активності. На даний момент у реалізації пов'язаних з Польщею проектів найбільш інтенсивну участь беруть не особи, які займаються історією професійно, а організатори гуманітарної допомоги (зокрема, у прифронтовій зоні), прибічники глибоких державних реформ та учасники обміну в різних сферах контактів між людьми (переважно у сфері культури, останнім часом також у сфері праці з молоддю).

МЕТОДОЛОГІЧНІ ВІДОМОСТІ

КІЛЬКІСНА ЧАСТИНА
Опитування проводилося на всій території України, за винятком окупованих територій Криму та Донбасу, в період з 23.11.2016 по 06.12.2016, методом безпосереднього опитування в домах респондентів (з використанням анкети на папері - PAPI). Кількість складала 4000 осіб і включала мешканців України віком від 18 років.
У кожному з чотирьох регіонів (східному, західному, центральному та південному) опитування проводилося серед 1000 респондентів. Додатково, адміністративні території в рамках даного регіону мали пропорційну репрезентативну вибірку, що відповідала значенню кожної окремої території в даному регіоні. Вибірка є репрезентативною за статтю, віком, регіоном і розміром населеного пункту. Використовувався випадковий багатоступеневий відбір вибірки, при застосуванні методу випадкової стежки (random route) і критерію вибору респондента як особи, яка нещодавно мала день народження (next birthday selection).
Response rate, тобто рівень реалізації вибірки, склав 65,2%. У частині опитувань на місцях було проведено перевірку осіб, що здійснювали опитування (перевірено 10% проведених опитувань), під час якої суттєвих відхилень виявлено не було.

ЯКІСНА ЧАСТИНА
Для участі у групових опитуваннях було запрошено представників середовищ, що впливають на формування громадської думки. Фокус-групи було проведено в наступних містах: Київ, Івано-Франківськ, Харків, Одеса.У дискусіях відносно польсько-українських відносин брали участь викладачі історії та інших гуманітарних предметів (переважно початкових і середніх шкіл), журналісти, які займаються історією, колективною пам'яттю, редактори та користувачі Інтернет-сайтів, присвячених минулому, куратори та реставратори історичних пам'яток.
До дискусії про польську культуру та політику пам'яті Польщі та України були запрошені журналісти, які займаються культурою, історією, колективною пам'яттю та/або відносинами між державами Центральної та Східної Європи, критики культури, представники органів місцевого самоврядування, активісти громадських організацій, представники локальних громадських об'єднань, а також працівники будинків культури.
Протягом групового опитування, що стосувалося оцінки історії польсько-українських відносин та спадщини, що має польські аспекти в Україні, для більш плідної дискусії респондентам демонструвалися фотографічні зображення історичних об'єктів. Було обрано об'єкти, пов'язані з політичними та військовими подіями часів Польського Королівства/Речі Посполитої до 1795 р. (легендарними або реальними), а також часів Другої Речі Посполитої та Другої Світової війни, храмами Римсько-католицької церкви, будівлями великих шляхетських родів (XVI-XVIII ст.), а також визначними будівлями, збудованими за ініціативи польських меценатів або міської влади та/або спроектованими польськими архітекторами (XIX-XX ст.). Важливим критерієм вибору було асоціювання об'єктів з Польщею та поляками в Україні.

 • За даними дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», 30% опитаних українців довіряють А. Гриценку. Майже кожен п’ятий довіряє Ю.Тимошенко, А.Садовому, В.Рабіновичу та О.Ляшку. По 16-17% довіряють В.Наливайченку, П.Порошенку, Ю.Бойку, по 13-14% – М.Катеринчуку, О.Тягнибоку, Д.Добродомову, В.Гройсману, М.Саакашвілі, Ю.Луценку, А.Парубію. 11% довіряють Н.Савченко. 

• У разі проведення парламентських виборів найближчим часом 13,9% з тих, хто має намір взяти участь у голосуванні та визначився з вибором партії, готові віддати свої голоси за Батьківщину. За Опозиційний блок готові проголосувати 10,4%, БПП Солідарність – 10,2%, Радикальну партію – 9,5%, партію «За життя» – 9,2%. Громадянську позицію готові обрати 7,7% опитаних, Самопоміч – 7,1%, Свободу – 6,6%, Народний Контроль та партію УКРОП – по 2%. Рейтинг інших політичних сил менше 2%. 

• Якби вибори Президента України відбулися б наступної неділі, то за Юлію Тимошенко готові проголосувати 15% з тих, хто має намір взяти участь у виборах та визначився з вподобаннями. За П.Порошенка проголосували б 12%, Ю.Бойка – 10,2%, А.Гриценка та В.Рабіновича по 10,1%, О.Ляшка – 9,6%, А.Садового – 7,6%, О.Тягнибока – 4,8%. Рейтинг інших кандидатів менше 2%. 

• 76% опитаних вважає, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямку, 13% – у правильному, кожен десятий не визначився із відповіддю. Більш позитивно оцінюють ситуацію в країні на Заході країни та молодь.

• Більше половини опитаних (53%) вважають військовий конфлікт на Сході України найважливішою проблемою. Більше 45% турбують низький рівень зарплати або пенсії та підвищення тарифів на комунальні послуги. Більше третини вважають важливою проблемою підвищення цін на основні товари, інфляцію. Для чверті опитаних важливими також є хабарництво і корупція у владі, відсутність роботи і безробіття.

• За останні два роки підвищилася важливість таких проблем, як низький рівень зарплати/пенсії, підвищення цін на основні товари, а також хабарництво і корупція у центральній владі. Натомість суттєво знизилася важливість такої проблеми як підвищення тарифів на комунальні послуги (з 70% до 45%). Якщо мешканців Заходу відносно більше турбує військовий конфлікт на Донбасі та корупція у центральній владі, то мешканців Півдня і Сходу – низький рівень зарплат і пенсій, ріст цін і тарифів на комунальні послуги.

• Половина опитаних підтримує ідею розпуску парламенту і призначення нових виборів Верховної Ради, 37% – не підтримують, 13% – не визначилися. Рівень підтримки ідеї проведення дострокових виборів у річній перспективі практично не змінився. Найбільше підтримують ідею дочасних перевиборів парламенту прихильники Опозиційного блоку та Батьківщини, найменше – БПП Солідарність. 

• 54% заявили, що не готові особисто відстоювати свої права та інтереси шляхом участі в акціях протесту, 36% – готові, кожен десятий – не визначився. Найбільш активно готові відстоювати свої права на Заході та в Центрі, молодь та люди середнього віку. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше  2,2%. Терміни проведення: 12-20 травня 2017 р.

 • За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у травні 2017 року, лише 9% опитаних вважають, що якість державних медичних послуг покращилась за останні два роки. Водночас половина стверджують, що ситуація погіршилась, третина вважають, що вона залишилась на тому ж рівні, 11%  – не визначились із відповіддю.

• Серед останніх урядових ініціатив щодо реформування медичної сфери опитані найбільше підтримують відшкодування пацієнтам витрат на ліки від діабету, астми та серцево-судинних захворювань (88%) та введення контролю над громадськими фондами, що використовуються для будівництва діагностичного комплексу для Охматдит (80%). 

• Близько двох третин опитаних підтримують введення референтного ціноутворення на лікарські засоби та створення Центрів громадського здоров’я з метою попередження захворювань та популяризації здорового способу життя, запровадження обов’язкового медичного страхування для усіх громадян та надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму.

• Більше половини підтримують запровадження стандартизованих протоколів на базі “доказової медицини” для лікування всіх захворювань та збільшення заробітної плати лікарів як мінімум на 30% завдяки запровадженню механізму контрактів між пацієнтом і лікарем. Укладання контрактів між медиками та пацієнтами із гарантованою ціною за лікування підтримують 41% опитаних. 

• За останні 2 місяці дещо зросла підтримка практично усіх ініціатив, окрім запровадження обов’язкового медичного страхування, укладання контрактів між пацієнтами та лікарями та введення суворого контролю за громадськими фондами.

• 90% опитаних підтримують ідею, що медична допомога повинна надаватися всім особам незалежно від їхнього матеріального стану. Близько 80% погоджуються з тим, що гроші з державного бюджету повинні "йти за пацієнтом" і виплачуватися лікарям виключно за фактично надані послуги, а не залежати від розміру лікарні та кількості лікарняних ліжок, а також, що благодійні внески для медичної допомоги особам/організаціям, які цього потребують, не повинні обкладатися податком. Стільки ж опитаних підтримують створення державного спеціального фонду для оплати лікування ветеранів АТО та отримання пріоритетного фінансування ветеранів АТО від держави на потреби лікування.

• 75% підтримують ідею про необхідність відкриття і відображення в електронних деклараціях інформацію про благодійні внески, зроблені державними службовцями на медичні потреби інших осіб/організацій та отримання податкових пільг підприємствам, які оплачують страхування здоров'я працівників. 

• 70% підтримали те, що витрати на лікування повинні бути розподілені таким чином, що 70% сплачує держава, а 30% (або менше) – пацієнт.

• 60% підтримують ідею, що лікарні та медичні установи повинні мати більше самоуправління для прийняття рішень, які впливають на надання послуг пацієнтам. Половина схвалюють необхідність отримання права медичними працівниками працювати на підприємницьких засадах та сплачувати менші податки. 43% підтримали твердження про те, що держава може відмовитися оплачувати лікування у випадку, якщо людина нехтує своїм здоров'ям.

• Більшість респондентів (77%) підтримують запровадження механізму, який дозволить особисто звернутися до фармацевтичного контрольного агентства для перевірки якості своїх ліків, 9% - не підтримують, 13% - не визначились. На Заході, Півдні та Центрі країни ідею запровадження механізму перевірки якості ліків підтримують більше, ніж на Сході.

• Половина респондентів вважають, що медичним працівникам, які вимагали хабар і були за це засуджені судом, слід заборонити працювати в якості медичного працівника, 15% - заборонити працювати в державних установах, але дозволити працювати в приватних, 21% - заплатити накладений штраф, 3% вважають, що ніякого покарання не повинно бути, 11% - не визначились. Серед мешканців Півдня менше тих, хто підтримує як покарання заборону працювати в якості медичного працівника, ніж в інших регіонах країни. Ті, у кого є медики у родині, менш схильні до запровадження заборони вести медичну діяльність за хабар.

• Майже половина респондентів заявила, що Міністерство охорони здоров’я є важливим для них особисто та для їхньої родини. 40% сказали, що цей орган влади не має жодного значення для них. Найбільше тих, для кого міністерство має значення на Півдні, найменше – на Сході. Для старших міністерство є дещо важливішим, аніж для молодших респондентів. 

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше  2,8%. Терміни проведення: 29 квітня – 7 травня 2017 р.

Опитування було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» від імені Міжнародного республіканського інституту. 

Це щорічне дослідження забезпечує розширений погляд на ставлення громадян до місцевого самоврядування і муніципальних послуг.

Опитування було проведено у 22 обласних центрах України, які не перебувають під контролем російських або проросійських сил, а також в містах Маріуполь та Сєвєродонецьк на Донбасі. Дослідження базується на вибірці з більш ніж 19 000 респондентів.

Статистична похибка для кожного міста не перевищує ±3,5%. Досяжність респондентів у середньому склала 67,2%. Опитування було профінансовано Урядом Канади. 

Третє всеукраїнське муніципальне опитування from Ratinggroup

 Лідером рейтингу довіри серед національних політиків у Тернополі є Анатолій Гриценко. Йому довіряють 40% респондентів, не довіряють - 52%. Він єдиний з політиків, представлених у списку, рівень довіри до якого виріс з минулого року. До інших політичних діячів цей показник знизився. А.Садовому довіряють 28%, не довіряють - 66%, О.Тягнибоку довіряють 28%, не довіряють – 68%, Ю.Тимошенко – 25% та 72% відповідно, А.Парубію – 21% та 80%, О.Ляшку 21% та 77%, П.Порошенку – 20% та 77%, М.Саакашвілі – 18% та 74%, В.Гройсману – 16% та 78%, Ю.Бойко довіряють лише 2%, не довіряють – 78%. А.Яценюк – лідер рейтингу недовіри серед тернопільчан (87% не довіряють, 9% довіряють).

Лідером партійного рейтингу є ВО Свобода. За неї готові віддати свої голоси 13,3% опитаних, які мають намір взяти участь у виборах. 11,7% підтримують Батьківщину, 10,8% - БПП Солідарність, 9,6% − Громадянську позицію, 8,9% - Самопоміч, 8,2% - Радикальну партію. Рейтинги інших партій – менше 3%. Вагаються із вибором – 19%. Готовність взяти участь у виборах до ВРУ висловили 73% опитаних.

Лідером президентського рейтингу у Тернополі є Ю.Тимошенко. За неї готові проголосувати 14,5% опитаних, які мають намір взяти участь у виборах. П.Порошенка та А.Гриценка підтримують по 12%, О.Ляшка та О.Тягнибока – по 8,8%, А.Садового – 8,4%, Д.Яроша – 4,4%, А.Яценюка – 3,1%, Ю.Бойка трохи менше 1%, С.Тігіпка – близько 0,5%. 7% готові проголосувати за «іншого» кандидата. Не визначилися із вибором майже 20%. 

ВО Свобода однозначний лідер серед політичних сил на виборах до міської ради Тернополя. Цю політичну силу готові підтримати 21,8% тих, хто взяв би участь у голосуванні. 9,8% віддали б свої голоси за Батьківщину, 8,6% − за Громадянську позицію, 7,9% − за Самопоміч, 6,6% − БПП Солідарність, 6,0 – за Радикальну партію. Рейтинг інших партій – нижче 3%. Не визначилися зі своїм вибором 27,6% виборців. 

Аудиторія: мешканці Тернополя від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 600 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 4%. Терміни проведення: 17-29 березня 2017 р.