Прес-релізи

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», якби вибори до Верховної Ради України відбувалися наприкінці вересня 2011 року, то 32% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 34% скоріше взяли б участь. Активність щодо виборів Президента дещо вища: 33% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 35% скоріше взяли б участь. Найбільш мобілізованими є виборці Свободи, партії УДАР та Батьківщини.

РЕЗУЛЬТАТИ:

Якби вибори до Верховної Ради України відбувалися наприкінці вересня 2011 року, 21,9% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за Партію регіонів, 18,9% - за Батьківщину, 11% - за Фронт змін, 5,7% - за Комуністичну партію, 5,4% - за партію УДАР В.Кличка, 4,2% - за Свободу.

Ще  1,7% виборців підтримали б Громадянську позицію, 1,6% - Народну партію, по 0,8% - Нашу Україну та Соціалістичну партію.  Інші партії підтримали б 4,2% виборців у т.ч. Радикальну партію Олега Ляшка 0,2% (досліджувалась вперше). Не підтримали б жодну з партій («проти всіх») – 12,6%, не визначились з вибором – 11,3%.

Таким чином, якби вибори відбувались наприкінці вересня і прохідний бар’єр лишився б на рівні 3% або 4%, до парламенту потрапили би шість партій: Партія регіонів, Батьківщина, Фронт змін, КПУ, УДАР та Свобода.

Якби вибори Президента України відбувалися наприкінці вересня 2011 року, 21% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за В.Януковича, 18% - за Ю.Тимошенко, 11,7% - за А.Яценюка, 6,6% - за В.Кличка, 5,5% - за П.Симоненка, 3,5% - за О.Тягнибока, 2,9% - за С.Тігіпка, 2,6% - за А.Гриценка.  Інших кандидатів підтримали майже 5%, не підтримали б жодного («проти всіх») – 10,7%, не визначились з вибором – 12,6%.

ТЕНДЕНЦІЇ:

• Порівняно з травнем рейтинги лідерів практично не зазнали змін: стабільності показників Партії регіонів частково сприяли перетоки від Сильної України (детальніше про ставлення до об’єднання ПР і Сильної України та можливі електоральні наслідки – в наступних прес-релізах); Батьківщини – високий рівень мобілізації виборця, стимульований судовими процесами.
• Натомість додали Фронт змін (з травня рейтинг виріс з 9,3 до 11%), КПУ (з 4,5 до 5,7%) та УДАР (з 4 до 5,4%). Додали і лідери зазначених партій: А.Яценюк (з 10,1 до 11,7%), В.Кличко (з 5 до 6,6%) та П.Симоненко (з 2,9 до 5,5%). В.Кличко вперше посів 4 місце у президентському рейтингу. Нагадаємо, що перед цим В.Кличко додав у травні (з 3 до 5%).
• Водночас погіршились позиції Свободи (з 5,5% до 4,2%) при незмінному рейтингу лідера партії О.Тягнибока (3,5%).
• Проте найбільших втрат зазнав С.Тігіпко, рейтинг якого з травня зменшився наполовину (до 3%).
• Продовжує зростати кількість опитаних, які не підтримують жодну партію (з 7% у грудні минулого року, 10% у березні, 12% у травні та до 13% у вересні). Зростає також кількість опитаних, які не визначились зі своїм вибором (з 8% у березні, 9% у травні та до 11% у вересні). Однією з причин зростання кількості невизначених і «проти всіх» є відмова Сильної України від самостійної участі у виборах.

Усі дані приведені серед респондентів, які мають намір взяти участь у виборах.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face).Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 17 – 27 вересня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Ю.Тимошенко вважають швидше винною у «газовій справі», ніж не винною. Разом з тим, переважна більшість опитаних схиляється до думки, що справа Тимошенко – це політичне переслідування і відповідно наполягають на її закритті або пом’якшенні вироку.

46% опитаних вважають, що Ю.Тимошенко швидше винна у злочинах, в яких її звинувачує прокуратура, а саме у перевищенні влади або службових повноважень під час підписання газових угод 2009 року з Росією.

34% – вважають Ю.Тимошенко швидше не винною. 20% – не визначились з цього питання.

Швидше винною, ніж не винною Ю.Тимошенко вважають на Сході, Донбасі і Півдні України. Водночас на Заході дотримуються протилежної думки, де вважають екс-прем’єра швидше не винною, ніж винною. На Півночі і Центрі України думки розділились майже навпіл.

На вині екс-прем’єра наполягають понад 70% прихильників Партії регіонів, КПУ та Народної партії. А також майже половина прихильників партії УДАР.  Водночас майже половина прихильників Свободи, Фронту змін, Громадянської позиції та майже 95% прихильників Батьківщини вважають Ю.Тимошенко не винною у злочинах, в яких її звинувачує прокуратура.

Разом з тим лише 26% опитаних вважають, що кримінальна справа проти Ю.Тимошенко це скоріше дотримання законності, натомість більшість (54%) наполягає, що це політичні переслідування владою. Ще 20% не визначились з даного питання.

Порівняно з січнем 2011 року кількість опитаних, які вважали кримінальну справу Тимошенко швидше дотриманням законності зменшилась з 36 до 26%, натомість тих,  які трактують її як політичні переслідування – зросла з 46 до 54%.

Думка про політичні переслідування домінує в усіх регіонах, окрім Донбасу, де думки розділись на майже рівні частини і найбільше невизначених з цього питання. Чверть прихильників Партії регіонів, майже 40% КПУ, УДАРу та Народної партії погодились з тим, що справа Тимошенко – це політичні переслідування. Серед прихильників Свободи, Фронту змін та Громадянської позиції таких майже 80%. Такої ж думки притримуються половина з так званих «проти всіх».

Лише 28% опитаних вважають, що підписуючи газові угоди 2009 року з Росією, Ю.Тимошенко діяла скоріше в інтересах України.  4% опитаних вважають, що Ю.Тимошенко діяла скоріше в інтересах Росії і 44% – в своїх особистих інтересах. Ще чверть не визначились з даного питання.

Третина прихильників Свободи, Фронту змін та Громадянської позиції вважають, що підписуючи газові угоди Ю.Тимошенко діяла скоріше в інтересах України, стільки ж вважають, що екс-прем’єр діяла швидше у власних інтересах.  Цікаво, що найбільше прихильників версії, що Ю.Тимошенко діяла швидше в інтересах Росії, серед прихильників Свободи (так вважає щонайменше кожен десятий).

Тільки на Заході і в Центрі України кількість респондентів, які вважають, що підписуючи газові угоди Ю.Тимошенко діяла скоріше в інтересах України перевищує кількість тих, які  дотримуються версії про власні інтереси екс-прем’єра.

Лише 24% респондентів вважають, що вирок у справі Ю.Тимошенко щодо газових угод 2009 року повинен бути позбавлення волі за рішенням суду. 11% – підтримують умовний вирок або амністію після рішення суду про позбавлення  волі.

Натомість 22% опитаних вважають, що потрібно визнати, що газові угоди 2009 року не вигідні для України, але кримінальну відповідальність з Тимошенко потрібно зняти, ще 20% – зняти усі обвинувачення з екс-прем’єра.

Таким чином більшість опитаних наполягають на закритті кримінальної справи (42%) або на пом’якшенні вибору (11%).

22% опитаних не визначились з даного питання.

Лише 39% опитаних на Донбасі,  близько 30% – на Півдні та Сході, кожен п’ятий – на Півночі, близько 10% в Центрі та на Заході підтримують позбавлення волі Ю.Тимошенко.  На закритті кримінальної справи найбільше наполягають на Заході і Півночі України (понад половина).

Лише 13% опитаних готові особисто вийти на акції протесту з вимогою звільнення Ю.Тимошенко з СІЗО / в’язниці. Натомість 78% - не готові підтримувати такі протести. Ще 9% - не визначились з цього питання.

Найбільше протести з вимогою звільнення Тимошенко  можуть підтримати власне прихильники Батьківщини (60%) та Свободи (30%). За регіонами – чверть на Заході, майже 20% на Півночі і більше 10% в Центрі.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 17 – 27 вересня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Соціологічна група «Рейтинг» розпочинає новий проект «Риси політиків», який, сподіваємось, стане певним дзеркалом, де політики зможуть подивитися на себе очима виборців – своїх прямих роботодавців.

Старт проекту присвячений новому політичному сезону, багато в чому вирішального. Саме тому в аналізі були використані дані за травень-червень 2011 року – а отже до СІЗО Тимошенко і можливих нових зворотів у справі Гонгадзе, до об’єднавчих процесів  Тігіпка і Партії регіонів та чергових спроб до об’єднання опозиції, а також багато чого іншого.

Наступна хвиля цього дослідження, яка планується на жовтень-листопад,  можливо покаже інші сторони політиків, але це вже буде інша історія.

Наразі, пропонується розглянути риси політиків, чиї партії, принаймні на початку літа, формували першу п’ятірку рейтингу: В.Янукович, Ю.Тимошенко, А.Яценюк, С.Тігіпко та  О.Тягнибок.

Отже, В.Янукович та Ю.Тимошенко – це, передусім, сильні лідери (так вважають 20 і 26% опитаних українців відповідно). За цією позицією вони мінімум вдвічі випереджають як С.Тігіпка, так і А.Яценюка та О.Тягнибока. Що цікаво: обох, і Ю.Тимошенко і В.Януковича вважають сильними лідерами як на Заході, так і на Донбасі.

В.Янукович має команду професіоналів (14%) і за цією позицією йому значно поступаються решта. Щодо інших рис, які на думку опитаних, притаманні чинному главі держави більше ніж іншим, то це віруюча людина (8%), надійний (5%), здатен знаходити компроміси з опонентами (8%).

Водночас, Ю.Тимошенко  говорить зрозумілими словами (11%), турбується про таких як я (6%), захистить державу (5%). Однакова кількість опитаних вважають, що В.Янукович та Ю.Тимошенко гідно представляють Україну у світі (10%), виконують свої обіцянки (8%), дбають про сімейні цінності (4%).

С.Тігіпко – знає як керувати економікою (13%).

А.Яценюк – може принести зміни (13%), має ефективну програму розвитку країни (8%).

О.Тягнибок – патріот (11%), піклується про національні традиції та культуру (10%).

Це все стосується позитивних рис. Натомість значна кількість опитаних відзначили і негативні риси політиків.

Так, 37% опитаних зауважили, що В.Янукович турбується лише про владу, майже стільки ж (35%) – аналогічної думки стосовно Ю.Тимошенко, 27% - стосовно С.Тігіпка, по 22% - стосовно А.Яценюка та О.Тягнибока. Що цікаво: знайшлась достатня кількість опитаних як на Заході, так і на Донбасі, які вважають, що В.Янукович і Ю.Тимошенко турбуються лише про владу. Так, майже чверть опитаних на Заході і понад 40% на Донбасі такої думки про Ю.Тимошенко.  І одночасно майже 30% на Донбасі і майже 50% на Заході такої думки відносно В.Януковича.

На жаль, лише від 1 до 3% опитаних вважають, що названим вище п’яти політикам притаманна така риса як чесність. Водночас 34% опитаних вважають, що Ю.Тимошенко – говорить неправду, майже стільки ж (31%) – аналогічної думки відносно В.Януковича, 19% - відносно С.Тігіпка, по 14% - відносно А.Яценюка та О.Тягнибока. Майже 40% мешканців Півдня, Сходу і Донбасу вважають, що Ю.Тимошенко говорить неправду. Аналогічно майже 40% мешканців Заходу, Півночі і Центру такої ж думки відносно В.Януковича.

Майже однакова кількість опитаних (близько чверті) вважають, що В.Янукович та Ю.Тимошенко схильні до корупції. 12% такої ж думки відносно С.Тігіпка, по 9% - відносно А.Яценюка та О.Тягнибока.

Варто зауважити, що по 10% опитаних не змогли визначитися щодо рис, притаманних В.Януковичу та Ю.Тимошенко. Значно більше виявилось невизначених щодо рис С.Тігіпка (20%), А.Яценюка (24%) та О.Тягнибока (26%), які для виборців ще відносно нові політики, і відповідно мають кращі шанси проявити себе з позитивної сторони або повноцінно так  і не розкритися.

Досить цікавим виявився аналіз рис політиків очима виборців їхніх партій – те, за що власне їх підтримують.

Отже, на думку прихильників Партії регіонів, В.Янукович – це сильний лідер (49%), який має команду професіоналів (39%), знає як керувати економікою (37%) та виконує свої обіцянки (33%).

На думку прихильників партії Батьківщина, Ю.Тимошенко – це сильний лідер (57%), який гідно представляє Україну у світі (40%), говорить зрозумілими словами (40%) та виконує свої обіцянки (33%).

Таким чином В.Янукович та Ю.Тимошенко в очах своїх виборців мають спільні риси: вони сильні лідери і виконують власні обіцянки, хоча у Ю.Тимошенко ці риси розвинуті краще. Разом з тим політики мають і відмінні риси: В.Янукович – має команду професіоналів і знає як керувати економікою, а Ю.Тимошенко – гідно представляє Україну у світі та говорить зрозумілими словами. І хоча В.Янукович знає як керувати економікою, прихильники Ю.Тимошенко вважають, що саме вона більше турбується про таких людей, як вони. Водночас В.Янукович більше здатен знаходити компроміси з опонентами, він більш надійний і віруюча людина, натомість Ю.Тимошенко – захистить державу і турбується про сімейні цінності.

Мають спільні риси в очах виборців своїх партій і С.Тігіпко та А.Яценюк. Вони обидва знають як керувати економікою (С.Тігіпко більше – 53% проти 49%), можуть принести зміни (А.Яценюк більше – 51% проти 40%), мають ефективну програму розвитку країни (А.Яценюк – 42%, С.Тігіпко – 38%). В обох політиках їх виборці мало цінують їх лідерські якості.

Разом з тим ці політики мають і відмінності. До головних рис С.Тігіпка, на думку його виборців, входить наявність команди професіоналів (39%) і цим він схожий до сприйняття В.Януковича його виборцями. Водночас в А.Яценюку більше цінують здатність говорити зрозумілими словами (46%) і цим він схожий до сприйняття Ю.Тимошенко, при цьому майже не бачать команди (лише 16%).

А.Яценюк більше здатен знаходити компроміси з опонентами і більш надійний і в цьому він схожий до сприйняття вже В.Януковича. Натомість у С.Тігіпка більше цінують здатність виконувати обіцянки і гідно представляти свою країну і цим він схожий до сприйняття Ю.Тимошенко.

О.Тягнибок, для виборців Свободи, передусім, патріот (57%). В ньому також цінують те, що він піклується про національні традиції (48%), його лідерські якості (47%) та здатність принести зміни (47%). Він віруюча людина і цим він схожий до сприйняття В.Януковича, говорить зрозумілими словами і виконує обіцянки – і цим схожий до Ю.Тимошенко, може принести зміни – і цим схожий до А.Яценюка. Натомість практично не розвинуті такі риси як  вміння керувати економікою, він не здатен знаходити компроміси з опонентами і не має ефективної програми розвитку країни.

Таким чином українські політики такі однакові і одночасно такі різні … Далі буде

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 26 травня – 2 червня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ:

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», місцеві мешканці вважають, що виконавча влада в області має значно більше повноважень, ніж місцеве самоврядування: лише 17% вважають, що місцеве самоврядування має більше повноважень для вирішення соціально-економічних проблем в області, водночас 28% опитаних вважають, що більше повноважень має центральна і 31% - місцева виконавча влада. Крім того, 6% вважають, що усі гілки влади мають однакові повноваження, 19% - не визначились або не розуміють питання.

Разом з тим, більшість опитаних (60%) переконані, що більше повноважень для вирішення соціально-економічних проблем в регіоні має мати саме місцеве самоврядування. Лише 4% вважають, що більше повноважень має мати центральна і 20% - місцева виконавча влада. При цьому останні позиції найбільше підтримали саме в обласному центрі.

Відповідно довіряють органам місцевого самоврядування значно більше (40%), ніж органам центральної (2%) та місцевої виконавчої влади (9%). Водночас 13% опитаних довіряють усім гілкам влади однаково, а 19% - не довіряють жодній владі і найбільше знову ж таки в обласному центрі.

Згідно з результатами дослідження, чим вище рівень місцевої влади, тим менше задоволені її діяльністю. Так, найбільше мешканці області задоволені діяльністю міських і сільських рад (60%). Дещо менше – районних рад (44%), а також міської ради (42%) та міського голови Івано-Франківська (40%). Найменше задоволені діяльністю облради (32%) облдержадміністрації (30%).

Водночас якщо говорити про баланс позитивних і негативних оцінок, то найгірший він у міського голови Івано-Франківська та міської ради обласного центру, діяльністю яких не задоволені 52% та 46% відповідно. Тоді як діяльністю обласної ради та обласної адміністрації не задоволені менше – 40% і 42% відповідно.

Цікаво, що діяльністю усіх рівнів місцевої влади найбільше задоволені пенсіонери.

На думку опитаних, ключовими проблемами розвитку місцевого самоврядування в Івано-Франківській області є:

• несамостійність органів місцевого самоврядування у рішеннях і діях (30%);
• недосконалість механізмів відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування перед громадою (27%);
• недостатність повноважень органів місцевого самоврядування щодо розподілу коштів, зібраних в регіоні (27%).

Крім того, це відсутність належного законодавчого забезпечення функціонування місцевого самоврядування (25%), недостатність повноважень для контролю за розподілом коштів (23%). А також втручання виконавчої влади у сферу діяльності місцевого самоврядування (20%), неналежна реалізація права громадян бути обраними до органів місцевого самоврядування (17%), недостатній рівень кадрового забезпечення органів місцевого самоврядування (16%) та дублювання функцій виконавчої влади і органів місцевого самоврядування (13%).

Важливо, що недостатній рівень кадрового забезпечення місцевого самоврядування та недосконалість механізмів відповідальності посадових осіб найбільш помітні проблеми в обласному центрі, а недостатність повноважень органів місцевого самоврядування щодо розподілу коштів та втручання виконавчої влади у сферу діяльності місцевого самоврядування – в селах.

Чоловіки, люди середнього віку з відносно вищим рівнем освіти - більше обізнані щодо проблем місцевого самоврядування.

74% мешканців області підтримують ініціативу обирати Голову обласної державної адміністрації на виборах. Не підтримують лише 13%.

Найбільше ініціативу підтримують мешканці обласного центру.



ПРІОРИТЕТИ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ:

На думку мешканців області до пріоритетів діяльності місцевих органів влади у регіоні повинні відноситися ремонт доріг (52%), зниження рівня безробіття (51%), стримування зростання цін (44%), боротьба з корупцією у місцевій владі та відновлення сільського господарства (38%). А також: допомога незахищеним верствам населення (33%), відновлення промисловості (31%), підтримка охорони здоров’я (27%), підтримка молоді (27%) та стримування росту тарифів на комунальні послуги (26%).

Дещо менше опитаних віднесли до пріоритетів діяльності місцевої влади захист культури та мови (21%), боротьбу з алкоголізмом і наркоманією (21%), залучення інвестицій в регіон (20%), вирішення проблеми зі сміттєзвалищами (19%), розвиток малого і середнього бізнесу (17%), боротьба зі злочинністю (16%), захист демократії (16%) та покращення екологічної ситуації в регіоні (13%).

Менше 10% опитаних віднесли до пріоритетів роботи місцевої влади розвиток житлового будівництва, підтримку освітньої галузі, покращення транспортного обслуговування, забезпечення відкритості влади і розвиток туризму.

Варто відзначити, що відповіді респондентів значно різняться в залежності від того, де живуть респонденти.

Так, в обласному центрі більш гостро відчувають проблему корупції у місцевій владі, потребу відновлення промисловості, стримування тарифів на комунальні послуги, необхідність боротьби зі злочинністю, підтримки освітньої галузі, розвитку малого і середнього бізнесу та туризму.

В інших містах області – проблеми росту безробіття, інфляції та комунальних тарифів, підтримки охорони здоров’я та покращення екологічної ситуації в регіоні. В селах гостріше інших відчувають проблему відновлення сільського господарства та необхідність забезпечення допомоги незахищеним.

Лише 6% опитаних мешканців задоволені ситуацією зі створенням робочих місць в області, лише 8% задовольняє ситуація з розвитком сільського господарства та промисловості, а також з ремонтом автодоріг, лише 10% - з розвитком малого і середнього бізнесу. Не більше 15% задоволені боротьбою з корупцією, рівнем допомоги малозабезпеченим і  якістю надання комунальних послуг. Варто нагадати, що більшість з цих напрямків, на думку опитаних, повинні відноситися до пріоритетів діяльності місцевих органів влади у регіоні.

Кожен п’ятий задоволений медичним забезпеченням, а також рівнем відкритості влади. Найбільше задоволені розвитком туризму (36%) та роботою закладів освіти (42%).

Порівняно з іншими мешканці обласного центру більше задоволені розвитком туризму, ремонтом автодоріг, створенням робочих місць, підтримкою малого і середнього бізнесу. В селах – роботою закладів освіти, медичним обслуговуванням, рівнем боротьби з корупцією.

Цікаво, що мешканці Івано-Франківська більше задоволені розвитком сільського господарства в області, а селяни – якістю комунальних послуг. Як ті, так і інші оцінки скоріше суб’єктивні і не відображають реальної ситуації, оскільки мешканці сіл не є активними користувачами комунальних послуг, а городяни – навряд чи мають таке ж відношення до сільського господарства як селяни.

Ще один цікавий факт – чим вищий рівень доходів респондентів, тим більше вони задоволені тим, як розвивається ситуація в області майже по кожному з наведених напрямків.

Зважаючи, що за окремими напрямками респонденти вагались з оцінкою, а за окремими (наприклад, стан доріг) – навпаки, було виведено Індекс задоволеності по кожному з них, розрахований як різниця між позитивними та негативними відповідями (без врахування невизначених).

Отже, мешканці Франківщини:

• переважно задоволені роботою закладів освіти і розвитком туризму;
• відносно задоволені рівнем відкритості влади;
• не задоволені медичним обслуговуванням, розвитком малого і середнього бізнесу в області, станом допомоги малозабезпеченим, боротьби з корупцією у місцевій владі та якістю надання комунальних послуг;
• зовсім не задоволені ситуацією зі створенням робочих місць і відповідно рівнем розвитку промисловості та сільського господарства, а також ремонтом автодоріг.

КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА:

 Крім того, в рамках цього опитування було досліджено стан дотримання в області окремих конституційних прав та свобод.

Отже, понад 90% опитаних вважають, що можуть реалізувати своє право на свободу волевиявлення на виборах.

Право на свободу слова і думки, вільне вираження своїх поглядів і переконань мають можливість реалізувати 86% опитаних, право на свободу мирних зібрань (мітинги, демонстрації, мирні акції протесту) – 83%,  право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод – 81%, право місцевих мешканців на місцевий референдум – 76%, право бути обраними до органів влади та місцевого самоврядування – 72%.

Цікаво, що мешканці обласного центру мають більше, ніж мешканці сіл, можливостей реалізувати свої конституційні права практично за кожним напрямком, крім права бути обраними до органів влади та місцевого самоврядування, де свої можливості селяни оцінюють краще.

Мають більше можливостей реалізувати свої конституційні права переважно люди з відносно вищим рівнем освіти, середнього і старшого віку (не молодь). Відповідно для того, щоб твої права не порушувалися їх, щонайменше, потрібно знати.

ДИСКРИМІНАЦІЯ:

Результати дослідження свідчать, що місцеві мешканці практично не відчувають наявності в області такого явища як дискримінація за окремими ознаками. Разом з тим, відносно вищий рівень дискримінації спостерігається за політичними поглядами (так вважає 15% опитаних) та за статтю (14%). Дещо менший – за віросповіданням (10%), мовними ознаками (9%), національністю (8%). Лише 7% опитаних погодились , що в області існує расова дискримінація.

Цікаво, що в обласному центрі більше відчувають дискримінацію за політичними поглядами, статтю, мовними ознаками, на селі – за віросповіданням. Найбільше погодились з наявністю в області такого явища як дискримінація – молодь та люди з відносно вищим рівнем освіти.

ПРОТЕСТНІ НАСТРОЇ:

Область характеризується досить високим рівнем протестних настроїв: 50% опитаних готові особисто відстоювати свої права та інтереси шляхом участі в акціях протесту, не готові – 37%.

Люди готові практично однаково протестувати, як у містах, так і в селах. Найбільш протестно налаштовані прихильники УДАРу, Свободи, Батьківщини, Фронту змін та Нашої України. Найменше – категорія «проти всіх» та «невизначені».

До протестів більше готові чоловіки, переважно це люди середнього віку, з відносно вищим рівнем освіти та доходів. Передусім це стосується економічно активних людей, які мають роботу. Таким чином можлива втрата роботи є куди сильнішим стимулом до протестів, ніж її відсутність.

ПЕРСОНАЛЬНІ ПОКАЗНИКИ:

Лідерами довіри по області є Голова обласної адміністрації М.Вишиванюк (34%) та Голова обласної ради О.Сич (33%). Це при тому, що М.Вишиванюк відомий серед 94% опитаних, а О.Сич – лише серед 65%.

Крім того, 19% опитаних мешканців області довіряють І.Насалику, 15% - М.Палійчуку, 14% - З.Шкутяку, 14% - Р.Ткачу. Проте рівень відомості цих політиків становить лише близько 50%, а то й менше.

ЕЛЕКТОРАЛЬНІ НАСТРОЇ:

Якби вибори до Верховної Ради України відбувалися у липні 2011 року перемогу на них загалом по Івано-Франківській області здобула б партія Батьківщина, по місту Івано-Франківськ – партія Свобода. Отже тенденції, які були помітні ще на місцевих виборах-2010 збереглися.  Далі докладніше.

Результати по області (виходячи з відповідей респондентів, які мають намір взяти участь у виборах)

Отже Батьківщину на парламентських виборах в області готові підтримати 30,8% опитаних, Свободу – 20,9%, Фронт змін – 16%, Нашу Україну – 3,5%, партію УДАР – 3%, Партію регіонів – 3%, Громадянську позицію – 2,1%, Українську партію – 1,4%, Сильну Україну – 1,3%, Народний Рух – 1,1%. Решту партій підтримують менше 1% (загалом 7,1%), не підтримали б жодну – 5,1%, не визначились – 5,9% виборців.

На виборах Президента України Ю.Тимошенко по області підтримали б 30%, А.Яценюка – 23,4%, О.Тягнибока – 14,5%, В.Кличка – 7,2%, В.Ющенка – 3,3%, А.Гриценка – 3,1%, В.Януковича – 3,1%. Решту кандидатів обрали б близько 9% виборців, не підтримали б жодного 2,6%, не визначились – 4,1% виборців.

Результати по місту Івано-Франківськ (виходячи з відповідей респондентів, які готові взяти участь у виборах)

Свободу на парламентських виборах в обласному центрі готові підтримати 26,5% опитаних, Батьківщину – 21,8%, Фронт змін – 17,7%, Нашу Україну – 4,1%, Партію регіонів – 3,4%, партію УДАР – 2,7%, Сильну Україну – 2,7%, Громадянську позицію – 1,4%, КПУ – 1,4%, Народний Рух – 1,4%. Решту партій підтримують менше 1% (загалом 4,1%), не підтримали б жодну – 6,1%, не визначились – 6,8% виборців.

На виборах Президента України Ю.Тимошенко по обласному центру підтримали б 22,2%, А.Яценюка – 22,2%, О.Тягнибока – 18,4%, В.Кличка – 5,7%, В.Януковича – 4,4%, А.Гриценка – 3,8%, В.Ющенка – 3,2%, С.Тігіпка – 2,5%.

Решту кандидатів обрали б близько 12% виборців, не підтримали б жодного 2,5%, не визначились – 3,2% виборців.

ЕЛЕКТОРАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ:

Порівняно з місцевими виборами Свобода продовжує користуватися значною підтримкою на Франківщині: як і в жовтні 2010 партію в обласному центрі підтримують близько 27% виборців.

Проте розрив між рейтингом О.Тягнибока і партії залишається: для обласного центру – 18 проти 27%, для області загалом – 15 проти 21%.  Разом з цим рейтинг лідера Свободи на президентських виборах – 2010 в області становив лише 5%.

Також О.Тягнибок є лідером довіри в обласному центрі (48%) та другим загалом по області (52%).

Покращив позиції А.Яценюк, рейтинг якого (23%) майже вдвічі вище результату на президентських виборах по області (14%). Додав відповідно і Фронт змін.

А.Яценюк є лідером довіри в області загалом (58%) та в селах зокрема (63%).

Також додала Ю.Тимошенко (30%) і наблизилась до результату президентських виборів (39%).

Ю.Тимошенко довіряють 47% опитаних загалом по області (50% - в селах, 39% - в обласному центрі).

Динамічно додає В.Кличко, який третій у рейтингу довіри (48%) і четвертий у президентському (7%). Разом з тим рейтинг партії більш ніж вдвічі відстає від рейтингу лідера.

Наша Україна та Партія регіонів погіршили підтримку порівняно з місцевими виборами до 3-4%, при цьому ПР – більш ніж вдвічі.

В.Ющенку довіряють 18%, а В.Януковичу – лише 7%. Не довіряють відповідно 77 та 87% мешканців області.

А.Гриценку довіряють 30% опитаних, С.Тігіпку – 14%. Особисті рейтинги цих політиків становлять 3% (на президентських виборах підтримали 1%) та 1% відповідно (на президентських виборах – 4%).

Аудиторія дослідження: населення Івано-Франківської області віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 1600 респондентів, у т.ч. 600 обласний центр. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 24 червня - 7 липня 2011 р. 

Відповідно до результатів дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» на початку червня 2011 року, 40% опитаних планують відпочивати (провести відпуску) цим літом вдома, 10% - в іншому місті (селі) України.

Разом з тим 17% опитаних українців планують цим літом відпочити на Чорному морі, 8% - на Азовському морі, 5% - в Карпатах, 2% - на Закарпатті, а 3% планують відпочивати цим літом за кордоном.

Водночас кожен шостий українець скоріше за все не матиме відпочинку цим літом.

Для 45% опитаних найулюбленішим місцем відпочинку є море, 22% - річка або озеро, 14% - ліс, 7% - гори, 4% - інше. 8% - не змогли визначитися з цього питання.

Таким чином понад дві третини українців люблять відпочивати на воді.

Лише третина з тих, які більше за все люблять відпочивати на морі, зможуть цього року дозволити собі поїздку на Чорне море, 13% - на Азовське море і 4% - за кордон. Решта (понад половина) буде змушена залишаться переважно вдома.

Відповідно серед улюблених видів відпочинку 39% опитаних відзначили відпочинок на морі, а 24% - поїздки на природу.

19% опитаних люблять відпочивати на дачі чи на городі, 15% - лікуватися в санаторіях.

14% - обирають пізнавальний відпочинок, пов'язаний з екскурсіями, відвідуванням визначних місць, музеїв і т.д., 13% - подорожі.

14% опитаних серед улюблених видів відпочинку назвали рибалку, 4% - походи, 4% - відпочинок у горах, 2% - мисливство.

Найулюбленішим видом транспорту для подорожей серед українців є автомобіль (45%), далі потяг (27%) та автобус (22%).

Лише 6% українців люблять подорожувати на велосипеді, 5% - на літаку, 2% - на мотоциклі, 1% - автостопом. Разом з тим 6% опитаних не люблять подорожувати жодним з цих видів транспорту.


ДЕМОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Отже, жінки більше за чоловіків люблять море, а чоловіки – відпочивати на річці. Відповідно у чоловіків рибалка на другому місці серед улюблених видів відпочинку (26%), а у жінок – на одному з останніх (3%).  Крім того, серед жінок більш популярний відпочинок на дачі та в санаторіях, а серед чоловіків – на природі, походи, гори та мисливство. Незважаючи на те, що серед чоловіків подорожі більш популярні, пізнавальний відпочинок більше полюбляють жінки.

Чоловіки більше віддають перевагу подорожам автомобілем, велосипедом та мотоциклом, жінки – потягом та автобусом.

Ще один цікавий момент. Лише 35% чоловіків планують цим літом лишитися вдома, тоді як серед жінок таких 43%. Чоловіки частіше за жінок планують відпочинок на морі та в Карпатах.

Море – найулюбленіше місце відпочинку молоді та людей середнього віку. Річка та ліс – людей старшого та похилого віку. Гори також більш популярні серед молоді.

Чим старше респонденти, тим більше серед них планують цим літом лишатися вдома (лише 25% – серед молоді і майже 60% - серед людей похилого віку). Крім того, чим старше респонденти, тим більше серед них взагалі не матимуть відпочинку цим літом (лише 10% - серед молоді і майже чверть – серед людей похилого віку). Таким чином, українські пенсіонери, які за статусом вже перебувають на «заслуженому відпочинку», або не мають можливості відпочивати або просто не вміють цього робити.

Чверть молоді планує відпочивати цим літом на Чорному морі, 13% - на Азовському, 4% - за кордоном. Серед пенсіонерів Чорне море планують відвідати лише 5%, Азовське – менше 1%.

Ще кілька цікавих моментів. Чим старше респонденти, тим популярніший серед них відпочинок в санаторіях, а також на дачі чи на городі. Пізнавальний відпочинок однаково популярний як серед молоді (18-29 років), так і людей середнього (30-39 років) та більш старшого віку (40-49 років).

Подорожі, походи та відпочинок у горах значно популярніші серед молоді. Відпочинок на природі – серед людей середнього віку, а рибалка та мисливство – серед людей більш старшого, але не пенсійного віку (40-49 років та 50-59 років).

Подорожувати автомобілем більше любить молодь та люди середнього віку. Потягом та автобусом – більше старшого віку. Подорожувати мотоциклом та автостопом любить переважно лише молодь. Майже чверть пенсіонерів не люблять подорожувати жодним з видів транспорту.

Цікаво, що люди з вищою освітою більше за інших віддають перевагу в якості транспорту для подорожей автомобілю, потягу та літаку. А люди з вищим рівнем доходів – лише автомобілю.

Чим вище рівень освіти, тим популярніший серед респондентів пізнавальний відпочинок, подорожі та відпочинок в горах, а також на морі.

Дачний відпочинок найбільш популярний серед людей з середньою освітою. Аналогічно – рибалка та мисливство. А от лікуватися в санаторіях найбільше люблять люди з найнижчим рівнем освіти (як зазначалося раніше, це переважно люди похилого віку з низьким рівень достатку), які відпочинок сприймають за старими, популярними за радянських часів критеріями.

Дачний відпочинок та рибалка особливо популярні серед людей з відносно низькими доходами,  а море, подорожі, гори, пізнавальний відпочинок – серед людей з більш високими доходами. Разом з тим на природі полюбляють відпочивати, як бідніші, так і багатші, відповідно це найбільш компромісний вид відпочинку.

Таким чином, цим літом більш заможні громадяни зі значно більшою вірогідністю відпочиватимуть на морі (чверть на Чорному, 18% - на Азовському, 5% - за кордоном), а також подорожуватимуть Україною (18%). Тоді як менш заможні, на жаль, переважно проведуть літо вдома, або взагалі не матимуть відпочинку. Кожен п’ятий з опитаних, які не мають роботи, вважають, що цим літом вони не матимуть і відпочинку. Отже, вони не мають ані роботи, ані відпочинку і це безперечно сумно.

Підсумовуючи зазначимо, що відпочивати на морях цим літом найбільше планують мешканці Півдня, Сходу і Донбасу. При цьому мешканці Півдня і Сходу – на Чорному, а Донбасу – на Азовському морі. Найменше Чорне і, особливо, Азовське море цікавлять мешканців Заходу.

Разом з тим майже половина мешканців Заходу і Центру планують відпочивати вдома. З тією різницею, що в першому випадку значна частина збирається відпочити в Карпатах (для більшості це і є їх дім), а у другому – скоріше за все не матимуть відпочинку цим літом взагалі.

Найменше людей, які збираються працювати цим літом, проживає на Півночі. Значна частина з них збирається подорожувати країною.

Відповідно, мешканці міст частіше планують відпочинок на морі та подорожі, а мешканці сіл – сидітимуть переважно вдома.

Найбільше люблять море на Донбасі і вже потім на Півдні. Відпочивати на річці, озері – у Центрі.  Ліс як місце відпочинку люблять на Півночі, Донбасі і Заході, а гори – лише на Заході.

Відповідно саме в Центрі країни найбільше популярна рибалка (найменше рибалку люблять на Донбасі). Відпочинок на природі найбільше до вподоби мешканцям Заходу і Центру (тут його люблять більше, ніж навіть море).

Мешканці Заходу також більше інших люблять подорожувати і менше інших дачний відпочинок. Санаторний відпочинок найбільше приваблює мешканців Центру і Донбасу. Разом з тим саме мешканців Донбасу і Сходу країни більше інших приваблює пізнавальний відпочинок, пов'язаний з екскурсіями та музеями.

В якості транспорту для подорожей більшість мешканців Заходу, Центру і Півдня обрали б автомобіль, а мешканці Донбасу – потяг.

Велосипедом більше інших люблять подорожувати мешканці Півночі. Це ж саме стосується літаків. Автобусом – мешканці Центру, а також Донбасу.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 26 травня – 2 червня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці травня 2011 року, 41% опитаних відчувають, що після  президентських виборів в Україні відбувається згортання свободи слова.

43% опитаних не відчувають згортання свободи слова, ще 17% - не визначились з цього питання.

Найбільше стурбовані згортанням свободи слова в країні мешканці Заходу (61%), Центру (47%), Півночі (40%) та Донбасу (37%).

Здебільшого це люди середнього віку, з відносно вищим рівнем освіти та доходів.

Чоловіки більш гостріше відчувають проблему, ніж жінки.

За політичними симпатіями це, передусім, прихильники Свободи, Громадянської позиції та Батьківщини, дві третини з яких відчувають згортання свободи слова. Дещо менше (понад 50%) – прихильники Фронту змін та Нашої України.

Водночас лише 14% прихильників Партії регіонів відчувають негативні тенденції зі свободою слова, примітно, що серед прихильників інших провладних партій – Народної партії, КПУ та Сильної України – таких вдвічі більше.

Таким чином, згідно з останніми оцінками громадян, ситуація зі свободою слова в Україні протягом останніх місяців стабілізувалась.

Так, у травні 2011 року показник зафіксовано на тому ж рівні, що і у вересні 2010 року (41%), крім того, він дещо зменшився порівняно з січнем 2011 року (46%).

Проте якщо порівнювати з квітнем 2010 року, ситуація залишається загрозливою: якщо рік тому, одразу після президентських виборів, згортання свободи слова в країні відчували лише 19% опитаних, то у травні 2011 року відчуття зросли більш ніж вдвічі (41%).

З вересня минулого року відчуття згортання свободи слова в країні зросли лише на Донбасі, залишились практично на тому ж рівні на Півдні, Заході та в Центрі, зменшились на Сході і Півночі.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 26 травня – 2 червня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», якби вибори до Верховної Ради України відбувалися наприкінці травня 2011 року, то 32% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 35% скоріше взяли б участь. Активність щодо виборів Президента дещо вища: 36% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 36% скоріше взяли б участь. Найбільш мобілізованими залишаються виборці Громадянської позиції, Свободи, партії УДАР та Батьківщини.

РЕЗУЛЬТАТИ:

Якби вибори до Верховної Ради України відбувалися наприкінці травня 2011 року, 22,8% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за Партію регіонів, 18,8% - за Батьківщину, 9,3% - за Фронт змін, 5,5% - за Свободу, 5,5% - за Сильну Україну, 4,5% - за Комуністичну партію та 4% - за партію УДАР В.Кличка.

Ще  2,2% виборців підтримали б Громадянську позицію, 1,2% - Народну партію, 1,1% - Нашу Україну.  Інші партії підтримали б 4,4% виборців, не підтримали б жодну з партій («проти всіх») – 11,7%, не визначились з вибором – 9%.

Таким чином, якби вибори відбувались наприкінці травня і прохідний бар’єр лишився б на рівні 3% до парламенту потрапили би 7 партій: Партія регіонів, Батьківщина, Фронт змін, Свобода, Сильна Україна, КПУ та УДАР. У випадку підвищення бар’єру до 5% - лише 5 партій без комуністів та УДАРу.

Якби вибори Президента України відбувалися наприкінці травня 2011 року, 22,5% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за В.Януковича, 18,4% - за Ю.Тимошенко, 10,1% - за А.Яценюка, 7,1% - за С.Тігіпка, 5% - за В.Кличка, 3,6% - за О.Тягнибока, 2,9% - за П.Симоненка та 2,8% - за А.Гриценка.

Інших кандидатів підтримали б 6,8% виборців, не підтримали б жодного («проти всіх») – 8,7%, не визначились з вибором – 12,1%

ТЕНДЕНЦІЇ:

• Ключова тенденція: продовження росту кількості опитаних, які не підтримують жодну партію (з 7% у грудні минулого року до 10% у березні та до 12% у травні). Примітно, що серед усіх опитаних кількість так званих «проти всіх» ще вища – понад 14% і більш ніж половина з них мають намір брати участь у виборах з метою підтвердження власної позиції. Порівняно з березнем зросла також кількість опитаних, які не визначились зі своїм вибором (до 9%).
• На цьому тлі найбільше зменшились рейтинги В.Януковича та Партії регіонів (з 26 до 23%). Найбільш відчутних втрат В.Янукович зазнав в базових Півдні та Донбасі, де росте кількість невизначених та «проти всіх».
• Незначно втратили Ю.Тимошенко та А.Яценюк (при цьому рейтинги партій практично не змінились). Цікаво, що на Заході, де найбільше втратила лідер Батьківщини, А.Яценюк свої позиції покращив. Разом з тим лідер Фронту змін зазнав незначних втрат в Центрі і Півночі.
• Позиції Свободи залишаються стабільними (6% - у березні і 5,5% - у травні).
• На тлі відносного погіршення позицій лідерів майже вдвічі додав В.Кличко (з 3 до 5%) та партія УДАР (з 2% до 4%), особливо на Заході, Півночі та Півдні.
• С.Тігіпко дещо укріпився на Півдні і Донбасі, внаслідок чого дещо покращив свій загальний рейтинг з 6 до 7%.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 26 травня – 2 червня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з останнім дослідженням Соціологічної групи «Рейтинг», 60% львів’ян вважають, що 9 травня має відзначатися більше як День пам’яті жертв війни, 28% - більше як День Перемоги. Ще 12% не визначились з цього питання.

За День пам’яті найбільше виступає молодь.

За політичними симпатіями відзначення 9 травня як Дня пам’яті жертв війни найбільше підтримують виборці Нашої України, Свободи та Фронту змін (понад 70%). Як Дня Перемоги – дві третини виборців Партії регіонів та усі прихильники КПУ.

83% опитаних львів’ян погодились з тезою, що на 9 травня у Львові відбулась спланована провокація, в результаті якої відбулись сутички. Не погодились з тезою лише 7%, ще 11% не визначились з цього питання. З тезою погодились навіть дві третини прихильників КПУ та майже 60% - Партії регіонів.

Понад половина (52%) львів’ян вважають, що головними винуватцями того, що 9 травня у Львові відбулися сутички, є проросійські партії. Третина опитаних вважають, що вина лежить на Президентові, майже стільки ж – на Верховній Раді, третина – на правоохоронних органах.

Кожен п’ятий вважає, що винуваті політтехнологи.

Разом з тим 15% львів’ян переконані, що головними винуватцями сутичок на 9 травня у Львові є Свобода та інші націоналістичні сили. 11% бачать вину Голови ОДА, 8% - міського голови.

Майже 40% опитаних львів’ян підтримують дії міського голови А.Садового у подіях, пов’язаних з 9 травня у Львові, не підтримують менше (30%).

Також майже 40% опитаних львів’ян підтримують дії Свободи у подіях, пов’язаних з 9 травня у Львові, стільки ж – не підтримують.

Дії Голови обласної держадміністрації на 9 травня підтримують лише 17% львів’ян, не підтримують – 45%.

Дії міліції підтримують ще менше – 11%, а не підтримують майже 70%.

А от дії проросійських партій на 9 травня у Львові підтримує лише 1% львів’ян і не підтримують понад 80%.

Активісти Комуністичних партій України та Росії висловили ініціативу провести 22 червня цього року у Львові спільну акцію. У зв’язку з цим респондентам було запропоновано дати відповідь на питання «Якою повинна бути реакція львів’ян, якщо така акція відбудеться?».

Отже, лише 3% львів’ян пропонують висловити підтримку можливій спільній акції комуністів на 22 червня, 24% – не звертати увагу, тобто не підтримувати і не протестувати. Разом з тим 47% пропонують висловити мирний протест і ще 14% – висловити радикальний протест аж до силових дій. 11% – не визначились з цього питання.

Найбільше готові до можливих протестів на 22 червня прибічники Свободи, Нашої України, Фронту змін та Батьківщини. Підтримати акцію готові хіба що 30% прихильників Партії регіонів та 20% – КПУ.

Найбільш критично налаштована відносно можливої акції молодь, з якої майже 20% готові до радикальних протестів, ще 50% – до мирних.

35% львів’ян підтримують ініціативу що відставки Голови обласної адміністрації, не підтримують – 29%, ще 36% – не визначились.

Найбільше відставку Голови ОДА підтримують прибічники Громадянської позиції, Свободи і Батьківщини.

Найбільше проти відставки – прибічники Сильної України та Партії регіонів.

Останні дослідження свідчать про продовження росту протестних настроїв у суспільстві.

Так, у грудні минулого року лише 42% опитаних мешканців міста погодились з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої, у березні цього року – 57%, а у травні – вже 63%.

Не відчувають революційних настроїв лише 26% мешканців міста (у грудні було 40%, у березні – 32%).

У грудні минулого року лише 32% опитаних мешканців міста вірили в те, що вже в найближчий час революційні настрої можуть вилитися в масові акції протесту на зразок подій листопада 2004 року, у березні цього року –  46%, а у травні – вже понад половина (56%).

Не вірили у такий розвиток подій у грудні 44% опитаних львів’ян, у березні – 42%, у травні – лише 32%.

43% львів’ян готові особисто брати участь в акціях протесту, 48% - не готові.

Найбільш протестно налаштовані прибічники Свободи, УДАРу та Громадянської позиції.

До протестів готова не лише молодь (половина), а і люди середнього віку (близько половини), а також не менше третини людей старшого віку.

Якщо говорити про загальні тенденції, вийти з протестами більше готові чоловіки, ніж жінки, з відносно вищими доходами та вищим рівнем освіти.  Разом з тим високий протестний потенціал спостерігається і серед людей з середніми доходами. Відповідно маємо ситуацію, коли протести можуть підтримати як робітники, так і керівники зі службовцями, а також  підприємці.

Люди, які мають роботу, більше готові до протестів, ніж безробітні: втрата роботи більше стимулює до протестів, ніж її відсутність. Вони готові протестувати більше, ніж навіть студенти.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 19 – 26 травня 2011 р.

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», станом на травень 2011 рівень політичної активності львів’ян залишається на відносно високому рівні: 43% точно взяли би участь у парламентських виборах і 49% - у президентських, якби вони відбувались наступної неділі. Ще близько 30% скоріше взяли би участь у виборах, ніж ні.

Найвищий рівень мобілізації серед виборців Свободи, Фронту змін та Батьківщини.

Якби вибори до Верховної Ради відбувались наступної неділі, 23,7% львів’ян підтримали б Свободу (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

Батьківщину підтримали б 19,7% виборців, Фронт змін – 15,8%, Громадянську позицію – 4,9%, Нашу Україну – 4,8%, Сильну Україну – 4,4%, Партію регіонів – 3,2%, УДАР – 2,5%, Європейську партію – 1,9%. Решту партій підтримали б 8% виборців. Не підтримали б жодну партію 6,3% виборців, не визначились – 4,9%.

Якби президентські вибори відбувались наступної неділі, 20,4% львів’ян проголосували б за Ю.Тимошенко (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

А.Яценюка підтримали б 18,6% виборців, О.Тягнибока – 12,9%, В.Кличка – 8%, А.Гриценка – 7,2%, В.Ющенка – 5,1%, С.Тігіпка – 4,9%, В.Януковича – 2,7%, Інших кандидатів підтримали б 7%. Не підтримали б жодного кандидата близько 5% виборців, не визначились – 7%.

Серед політиків національного рівня найвищим рівнем довіри у місті користується А.Яценюк. За останні два місяці рівень довіри до лідера Фронту змін покращився з  48 до 54%.

Половина львів’ян (51%) довіряє В.Кличку і лише 30% не  довіряють політику. З березня рівень довіри до лідера УДАРу покращився з 43 до 51%.

Дещо зріс рівень довіри і до А.Гриценка: з 38% у березні до 40% у травні. Порівняно з вереснем минулого року А.Гриценку довіряють майже вдвічі більше львів’ян (з 23 до 40%). Не довіряють лідеру Громадянської позиції 39%.

О.Тягнибоку довіряють 47% львів’ян, не довіряють – 41%. За останні три місяці рівень довіри до лідера Свободи погіршився з 51 до 47%, а недовіри виріс з 35 до 40%.

Рівень довіри до Ю.Тимошенко з березня (31%) виріс і стабілізувався на позначці, яка фіксувалась у лютому 2011 та вересні 2010 (35%).

Після рекордного падіння рівня довіри до В.Ющенка у березні (до 18%), у травні він стабілізувався на позначці, яка фіксувалась у лютому 2011 та вересні 2010 (22%).

Рівень довіри до В.Януковича продовжує погіршуватися: лише 8% довіряють главі держави, з яких лише 1% – довіряють повністю (у березні було 3%). Не довіряють В.Януковичу 86% львів’ян.

С.Тігіпку довіряють 19% львів’ян, не довіряють – 61%.

ТЕНДЕНЦІЇ:

• Як і у березні, так і у травні Ю.Тимошенко продовжує очолювати рейтинг політиків на посаду Президента у Львові. Рейтинг Батьківщини зріс за два місяці з 18 до 20%.
• Рейтинг А.Яценюка (близько 19%), як і рейтинг Фронту змін (близько 15%) залишаються стабільними протягом усього 2011 року.
• Рейтинг О.Тягнибока за останні два місяці погіршився з 17 до 13%. Незначно зменшилась і підтримка Свободи на виборах до Верховної Ради – з 27 до 24%. За останніми показниками Свобода наблизилась до позицій, які займала в середині минулого року.
• Незважаючи на те, що рівень підтримки партії УДАР залишається відносно стабільним протягом останніх півроку (3-4%), рейтинг В.Кличка за останні два місяці зріс майже вдвічі – до рекордних 8%. Можна припустити, що різкий ріст підтримки В.Кличка «блокує» вихід на перше місце у президентському рейтингу А.Яценюка, оскільки саме лідер Фронту змін очолює наразі рейтинг довіри.
• Подальший прогрес демонструє А.Гриценко, рейтинг якого динамічно зростає: у травні політика готові підтримати на виборах 7% львів’ян (півроку назад 3%), Громадянську позицію – 5% (півроку назад 2%).
• Після рекордного падіння у березні (до 2%) повернула свої позиції Наша Україна до рівня 5%, а от рейтинги Партії регіонів і В.Януковича погіршились до рекордних 3%.

Серед місцевих політиків найбільше довіряють А.Садовому – 57%. Не довіряють міському голові 34%. Рівень довіри до міського голови залишається стабільним протягом останніх півроку.

П.Писарчуку довіряють 27% львів’ян, не довіряють – 54%. Від грудня минулого року рівень довіри до П.Писарчука покращився з 24 до 27%, недовіри зменшився з 56 до 54%.

О.Панькевичу довіряють 20%, не довіряють – 27%. Порівняно з груднем минулого року рівень довіри до Голови обласної ради виріс майже вдвічі (з 11 до 20%). Кількість опитаних, які не знають такого політика за аналогічний період зменшилась з 35 до 21%.

М.Цимбалюку довіряють 17%, не довіряють – 45%. Порівняно з березнем рівень довіри до Голови обласної адміністрації практично не змінився, разом з тим рівень недовіри виріс у 1,5 рази – з 30 до 45%. Кількість опитаних, які не знають такого політика за аналогічний період зменшилась з 17 до 7%.

В.Павлюку довіряють 12%, не довіряють – 22%. Порівняно з груднем минулого року рівень довіри до Секретаря міської ради покращився з 8 до 12%. Поряд з тим майже половина львів’ян взагалі не знають такого політика і цей показник за останні півроку не покращився.

Якби вибори міського голови Львова відбувались наступної неділі, 52,2% львів’ян підтримали б А.Садового (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

П.Писарчука підтримали б 13,5% виборців, В.Гірняка – 4,6%, Ю.Михальчишина – 3,1%, Інших кандидатів підтримали б близько 12% виборців. Не підтримали б жодного кандидата 4,5% виборців, не визначились – 9,4%.

Найбільше за останні два місяці виріс рейтинг чинного міського голови А.Садового: з 47 до 52%, а також його основного конкурента на попередніх виборах П.Писарчука: з 12 до 14%.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 19 – 26 травня 2011 р.

44% респондентів, опитаних Соціологічною групою «Рейтинг» у квітні 2011, підтримують надання російській мові статусу державної. Проти цього виступають 47% опитаних.

Слід зазначити, що протягом 2009 року надання російській мові статус державної стабільно підтримували понад 50% громадян, у 2010 році рівень підтримки зменшився до 46-47%, а у 2011 році – до 44%.  Паралельно стабільно зростає кількість противників надання російській мові статусу другої державної: у 2009 році – 40%, у 2010 році – 46%, у 2011 році – 47-48%.

Цікаво, що кількість невизначених у цьому питанні практично лишалась незмінною (7-8%).

Найбільше підтримують надання російській мові статусу другої державної мешканці Донбасу, Півдня та Сходу, відповідно це, передусім, прихильники Партії регіонів, КПУ, дещо менше Сильної України та партії УДАР.

У 2010 році утворення єдиної держави з Росією та Білоруссю стабільно підтримували 44-45% опитаних, стільки ж не підтримували. У січні 2011 року рівень підтримки єдиної держави виріс до 48%, а у квітні 2011 року – зменшився до 47%. Натомість стабільно зменшується і кількість опитаних, які не підтримують утворення єдиної держави з Росією та Білоруссю: у січні 2011 року – 44%, у квітні 2011 року – 40%. Відповідно зросла кількість невизначених у цьому питанні (з 8 до 13%).

Союз з Росією та Білоруссю найбільше відстоюють мешканці Донбасу, Півдня та Сходу. Цікаво, що прихильники КПУ підтримують єдину державу з РФ навіть більше, ніж надання російській мові статусу державної. Близько 70% прихильники Партії регіонів підтримують як запровадження двомовності, так і об’єднання України в єдину державу з Росією.  Водночас найбільші опоненти цим рішенням прихильники Свободи, а також Фронту змін, Громадянської позиції та Батьківщини.

На цьому тлі намітились тенденції до зменшення підтримки громадянами євроінтеграції до рівня 2009 року.  Так, у жовтні 2009 року приєднання України до Європейського Союзу підтримували 51% опитаних, у квітні 2010 року – 52%, у вересні 2010 року – 57%, у січні 2011 року – 56%, а вже у квітні 2011 року – лише 51%.

Не підтримують приєднання України до ЄС близько 30% опитаних.

Цікаво, що 37% опитаних, які підтримують утворення єдиної держави з Росією та Білоруссю, одночасно підтримують і приєднання України до ЄС. Так вважає кожен четвертий мешканець Донбасу, Півдня та Сходу. Більшість з них від можливої інтеграції очікує, передусім, поліпшення рівня свого життя і вже не так важливо, через інтеграцію з кимось одним чи одночасно з усіма. Для них економічний чинник переважає ідеологічний.

Чим вище рівень освіти респондентів, чим молодші вони за віком, тим більше вони підтримують приєднання України до ЄС та менше утворення єдиної держави з Росією та Білоруссю та надання російській мові статусу другої державної.

Дещо погіршилась останнім часом ставлення громадян і до вступу України в НАТО. Так, у жовтні 2009 року вступ України до НАТО підтримували 22% опитаних, у квітні 2010 року – 24%, у вересні 2010 року – 26%, у січні 2011 року – 24%, а вже у квітні 2011 року – лише 22%.

Не підтримують вступ України до НАТО понад 60% опитаних.

Яскраво вираженою підтримка приєднання України до Північноатлантичного Альянсу  є лише на Заході країни (половина опитаних). Серед прихильників партій вступ до НАТО відстоюють, передусім, прихильники Свободи, Громадянської позиції та Фронту змін.

Тим часом продовжує зменшуватись число прибічників ідеї продовжити термін перебування Чорноморського Флоту Росії на території України до 2042 року (з 46% у вересні 2010 до 42% у січні 2011 та до 41% у квітні 2011 року). Разом з тим припинився і ріст противників ідеї (41% у квітні 2011 року). В результаті у 2011 році встановився паритет: число прихильників ідеї відповідає числу противників.

З іншого боку зросла кількість невизначених у цьому питанні (з 13% у  вересні 2010 до 18% у квітні 2011 року).

Найбільше підтримує ідею продовжити термін перебування Чорноморського Флоту Росії на території України до 2042 року Південь країни (73%), на третину менше Донбас(56%) і Схід (52%).

Характерно, що молодь більше не підтримує продовження перебування ЧФ РФ в Україні, старші навпаки – більше підтримують, ніж не підтримують.

За рік кількість громадян, які підтримують ініціативу створення «газового» консорціуму, в якому розподілити власність на українську ГТС між Росією, ЄС та Україною, скоротилось майже на третину – з 36% (березень 2010) до 27% (квітень 2011).  Ще більш відчутно зросла кількість противників даної ініціативи з 35% до 56%.

Ідею підтримують не більше 40% мешканців Донбасу, Півдня та Сходу, передусім, прибічники КПУ.

За рік кількість громадян, які підтримують скасування указу Президента Ющенка щодо присвоєння С.Бандері звання Герой України зменшилась з 53%  у березні 2010 до 51% у квітні 2011. А кількість противників такого рішення навпаки зросла – з 28 до 32%. 18% опитаних не визначились у цьому питанні (у березні 2010 – 19%).

27% опитаних (72% - на Заході країни) підтримують ідею визнати ОУН-УПА учасниками боротьби за державну Незалежність України, 49% опитаних (73% - на Півдні країни) не підтримують. Ще чверть не визначились з цього питання (найбільше в Центрі, на Сході та Донбасі країни).

За рік (з квітня 2010) кількість опитаних, які підтримують визнання ОУН-УПА, зросла з 20% до 27% (найбільше на Заході та Центрі країни). Кількість респондентів, які не підтримують ідею, зменшилась з  61 до 49%.

Ідею визнати ОУН -УПА учасниками боротьби за державну Незалежність України підтримують майже 90% прихильників Свободи, майже половина прихильників Фронту змін, Громадянської позиції та Батьківщини, майже 40% - прибічників партії УДАР.

58% опитаних громадян погодились з твердженням, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу. Не погодились 29%, не визначились 13%.

Слід окремо вернути увагу на коливання громадської думки у ставленні цього питання. Так, у березні минулого року з тезою про геноцид погодились 61% опитаних, у січні 2011 року їх кількість зменшилась до 53%, а у квітні 2011 року знову зросла до 58%. Таким чином зміна курсу влади у цьому питанні дещо відбилась на настроях громадян, разом з тим понад половина українців і надалі вважає, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу.

Тезу про геноцид розділяють майже 90% мешканців Заходу, 70% - Півночі та Центру, а також половина мешканців Сходу країни. Навіть майже 40% прихильників Партії регіонів та 30% КПУ погодились з цією тезою. Найбільше за рік зменшилось число громадян, які не вважають Голодомор геноцидом, на Донбасі (з 49% до 61%), в той час я к на Сході і Півдні – майже не змінилось.

Більш як половина опитаних громадян (55%) позитивно ставляться до ініціативи встановлення на День Перемоги (9 травня) на будинках органів влади та інших установ України, поряд із державними прапорами, червоні прапори СРСР. Негативно ставляться 30%, не визначились - 15% опитаних.

Найбільш позитивно відреагували на ініціативу з червоними прапорами мешканці Півдня країни (86%) та Донбасу (75%). Нагадаємо, що згідно з дослідженням, проведеним у грудні 2010 року, саме на Півдні та Донбасі найбільше жалкують за розпадом Радянського Союзу.

Найбільше ініціативу підтримують прихильники КПУ (понад 90%) та Партії регіонів (75%), найменше – Свободи (жодного респондента). Прихильники Батьківщини, Фронту змін та Громадянської позиції більше не підтримують ініціативу з червоними прапорами, ніж підтримують. А Сильної України та УДАРу навпаки – більше підтримують, ніж не підтримують.

Чим вище рівень освіти респондентів, чим молодші вони за віком, тим більше вони не підтримують ідею з червоними прапорами. Нагадаємо, що аналогічні тенденції і щодо ставлення до утворення єдиної держави з Росією та Білоруссю.

83% опитаних громадян України позитивно ставляться до того, що у 1954 році Крим увійшов до складу Української РСР, лише 5% - негативно і 12%  - не визначились зі свої ставленням.

Найбільш позитивно ставляться до приєднання Криму мешканці Донбасу, Центру і Сходу, найбільш негативно – мешканці Півдня країни, передусім, в самому Криму. Найбільше противників приєднання Криму до України серед прихильників КПУ, хоча і серед них майже 70% ставляться до цього позитивно.

60% опитаних громадян вважають, що Крим повинен і надалі масти статус Автономії у складі України, 23% - звичайної області України, 2% - татарської автономії у складі України і лише 4% - має бути відокремлений і переданий Росії.

Майже 40% мешканців Заходу підтримують надання Криму статусу звичайної області. Разом з тим майже чверть мешканців Півдня підтримують  передачу Криму до Росії.

Половина опитаних громадян вважають, що оптимальним типом державного устрою для України є унітарна держава, чверть – федерація. Ще чверть не визначились з цього питання.

Унітарний устрій найбільше підтримують на Заході (69%), Півночі (64%) і в Центрі (55%). Федеративний найбільше -  на Донбасі (36%) і Півдні (36%). Лише на Донбасі кількість прихильників федеративного устрою переважає кількість тих, які підтримують унітарний. Тут також найбільше невизначених з цього питання.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 30 березня – 9 квітня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Готовність до протестів

40% опитаних громадян готові особисто відстоювати свої права та інтереси шляхом участі в акціях протесту, 52% - не готові, ще 8% - не змогли відповісти на питання.

Найвища готовність до протестів на Заході (51%), Півночі (45%) та Центрі (43%) України. Значна частина людей готові вийти на акції протесту також і на Сході (36%), Донбасі (33%) та Півдні (29%). Серед виборців найвища готовність до протестів серед прихильників Свободи та Батьківщини, а також Громадянської позиції та Фронту змін. Найнижча – Партії регіонів.

Варто зазначити, що найвища готовність до протестів спостерігається серед працюючих громадян, людей з середніми та вище середніх доходами, а також вищим рівнем освіти.

Як правило, це люди широкого вікового спектру: відповіді розподілились практично порівну між респондентами середнього, старшого і наймолодшого віку, за винятком хіба що пенсіонерів. Це частіше чоловіки, ніж жінки. За приналежністю до релігійної конфесії найбільше готові вийти на протести греко-католики та віряни УПЦ (КП), найменше – УПЦ (МП).

Дії влади, які здатні збурити протести

Варто одразу наголосити, що соціальні теми здатні збурити людей на акції протесту значно більше, ніж політичні чи ідеологічні.

Отже, ключові теми, які можуть змусити громадян вийти на вулицю для участі в акціях протесту (мітингах, демонстраціях, пікетуваннях): зростання цін (38%), невиплата заробітної плати (32%), підвищення комунальних тарифів (29%) та масове скорочення робочих місць (26%).

Дещо менше можуть мобілізувати громадян на протести: підвищення пенсійного віку (18%), запровадження платної медицини (14%), збільшення витрат на утримання високопосадовців (13%).

Крім того, це згортання демократії (9%), порушення політичних прав і свобод (8%), підвищення плати за навчання у вищих навчальних закладах (8%), здача національних інтересів у відносинах з Росією (7%), скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель (6%), політичні репресії проти опозиції (4%).

Разом з тим 34% опитаних у жодному випадку не візьмуть участь в акціях протесу (таким чином не всі з 52%, які в попередньому прямому запитанні висловили неготовність особисто відстоювати свої права та інтереси шляхом участі в акціях протесту, такі категоричні. Частина з них все таки може поповнити лави протестуючих у випадку порушення їх, передусім, соціальних прав).

Підвищення цін більше за інші регіони може мобілізувати на протести Центр, підвищення комунальних тарифів – Північ, невиплата зарплат і скорочення робочих місць – Схід та Північ, підвищення пенсійного віку та скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель – Південь, запровадження платної медицини – Північ, згортання демократії, свободи слова, політичних прав і свобод громадян, а також здача національних інтересів – Захід.

Донбас залишається найбільш стриманим до протестів регіоном – майже половина опитаних за будь-яких дій влади не вийдуть на протести. Хоча й тут близько третини готові протестувати, найбільше у випадку підвищення цін та комунальних тарифів, а також скорочення робочих місць та невиплати зарплати.

Готовність до протестів у разі їх судової заборони

Половина опитаних з тих, які готові особисто відстоювати свої права та інтереси шляхом участі в акціях протесту, братимуть участь у них, навіть у випадку, якщо влада заборонить протести через суд. Разом з тим 27% братимуть участь в акціях протесту лише після того, як влада їх офіційно дозволить.

Найбільш впевнені у своїй правоті і готові брати участь у протестах, навіть у випадку їх заборони, мешканці Заходу, Півночі та Сходу. Серед виборців це прихильники Громадянської позиції, Свободи та Батьківщини.

Ставлення до нового Майдану

Якщо найближчим часом у Києві знову збереться Майдан 36% опитаних підтримають його, 47% - ні. 17% - не змогли визначитися з цього приводу. Найбільше новий Майдан готові підтримати мешканці Заходу, Півночі та Центру. Крім того, новий Майдан може підтримати майже кожен п’ятий мешканець Півдня та Донбасу. Серед виборців найбільше підтримують організацію нового Майдану виборців Свободи та Батьківщини.

Організація нового Майдану: політики чи самі люди

Відносна більшість опитаних – 39% – вважають, що для того, щоб Майдан був успішним, для його організації та керівництва потрібно залучати когось із політиків. 34% - вважають, що люди здатні організувати протести власними зусиллями і обійтись без політичних лідерів. Ще 27% - не змогли визначитися з відповіддю на це питання.

Серед респондентів, які підтримують організацію нового Майдану,  53% воліли б покладатися в його організації на когось з політиків, 37% - на себе і 10% - не визначились на кого саме.

Найбільше готові довірити організацію нового Майдану комусь з політиків мешканці Півночі, передусім Києва та Київщини. Дещо менше – мешканці Заходу. Серед прихильників партій це – виборці Батьківщини, Свободи, УДАРу та Фронту змін.

Лідери протестів (нового Майдану)

Серед тих громадян, які підтримують новий Майдан, 38% вважають, що його очолити може Ю.Тимошенко, 20% - А.Яценюк, 15% - О.Тягнибок, 14% - В.Кличко, 8% - А.Гриценко, 8% - інші політики. Разом з тим, 13% відповіли, що жоден з політиків не може очолити новий Майдан, 16% - не визначились.

Ю.Тимошенко визнана як найбільш ймовірний лідер нового Майдану у всіх без винятку регіонах, найбільше – на Заході, найменше – на Півдні.

Разом з тим прибічники кожної з партій хотіли би бачити на Майдані, передусім, лідера тієї партії, яку вони підтримують. Тим не менше майже кожен п’ятий прихильник Свободи, УДАРу та Фронту змін бачать серед лідерів нового Майдану Ю.Тимошенко. Менше всіх хотіли би бачити лідера Батьківщини на цьому місці прибічники Громадянської позиції та КПУ.

Готовність до тривалого Майдану

Відносна більшість опитаних – 47% – з тих, які підтримують новий Майдан, вказали, що у разі якщо вони стануть його безпосередніми учасниками, протестуватимуть стільки, скільки потрібно, аби поставлені вимоги були виконані. 5% опитаних заявили, що готові стояти близько місяця, 8% - близько тижня. Разом з тим кожен п’ятий братиме участь в Майдані день або кілька днів.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 30 березня – 9 квітня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», майже третина львів’ян у віці понад 16 років хотіли би зайнятися власною справою: 11% - однозначно хотіли б і 20% - швидше хотіли би. Серед львів'ян працездатного віку охочих розпочати власний бізнес майже 40%.

Разом з тим 58% опитаних не хотіли б займатися підприємницькою діяльністю. Ще 5% вказали, що вже мають власну справу і 6% - не змогли визначитися з цього питання.

Чим молодші респонденти і чим вищий у них рівень освіти, тим більше серед них бажаючих мати власну справу. Так, серед молоді віком 16-25 років більш як половина хотіли би займатися підприємництвом, натомість серед категорії 56 років і старших 90% не хотіли би.

Серед чоловіків на третину більше охочих до власної справи, ніж серед жінок. За родом занять найбільше охочих до підприємництва серед безробітних та студентів, найменше – серед службовців і пенсіонерів.

Бажання займатися власною справою висловили вдвічі більше не одружених, аніж одружених (52% проти 27%). Разом з тим, у респондентів, які вже мають дітей бажання до відкриття власної справи сильніше, ніж у респондентів, які дітей ще не мають.

Чим вищі доходи опитаних, тим більше бажання вони проявляють щодо відкриття власного бізнесу. Серед найбагатших респондентів найвища кількість тих, хто власну справу вже має, зокрема, серед категорії 46-55 років.

Щодо того, що ж у підприємництві приваблює більше - прибутки чи самостійність, то думки респондентів розподілилися майже навпіл. Так, 48% тих, хто хотів би зайнятися власною справою відзначили, що у підприємництві їх приваблюють можливі прибутки, натомість трохи менше - 43% першочергово відзначили незалежність і самостійність у прийнятті рішень. Ще 9% не визначилися з цього питання.

При цьому, найбільше цінують у підприємництві самостійність люди у віці 26-35 років, з вищою освітою, жінки. Натомість про прибутки найбільше думають чоловіки, вище середнього  і старшого віку.

Нажаль, лише 5% тих, хто хотів би зайнятися власною справою оцінюють шанси на те, що у найближчий рік чи два займуться підприємництвом як «значні». На «незначні» шанси вказали 48% бажаючих зайнятися підприємництвом, на «відсутність» шансів взагалі вказали 34%.

Таким чином, близько 190 тис. львів’ян хотіли б мати власну справу (займатися бізнесом), проте реально у найближчі рік-два місто може поповнитися хіба що на 6 тис. підприємців.

Отже маємо колосальний розрив між кількістю бажаючих мати власну справу і тими з них, хто вважає, що цю справу в найближчий час дійсно розпочне – понад 30 разів! Символічно, але такий же розрив спостерігається між доходами багатих і бідних в Україні (в Європі він становить до 10 разів).

Це тільки підтверджує – реальний шлях до Європи лежить через побудову в Україні середнього класу. Резерви для цього є, а на прикладі Львова, ми бачимо, що їх не так і мало.

Основними перешкодами для започаткування власної справи респонденти, які хотіли би займатися підприємництвом назвали відсутність стартового капіталу (60%) і високі податки (51%).

Приблизно третину стримують загальна кризова ситуація (35%), високий рівень конкуренції (29%) і бюрократичні перепони на шляху ведення бізнесу (28%). Кожен п’ятий перешкодами на шляху до власної справи назвав невпевненість у прибутковості справи (22%), побоювання впливу контролюючих органів (21%) і відсутність досвіду підприємницької діяльності (19%).

Дещо рідше, як перешкоди для ведення підприємницької діяльності, називалися побоювання впливу криміналітету (14%), відсутність необхідних знань та навичок (12%), невпевненість у своїх можливостях (10%), небажання ризикувати (9%), відсутність ідей (8%) і вік або стан здоров’я (4%).

Цікаво, що серед львів’ян, які високо оцінюють шанси на початок власної справи значно менше поширені такі побоювання, як відсутність стартового капіталу та досвіду ведення бізнесу, ніж серед опитаних, які оцінюють шанси на початок власної справи як мінімальні, або взагалі таких не бачать.

Варто також зазначити, що відсутність стартового капіталу найбільше турбує молодь у віці 26-35 років, високі податки і високий рівень конкуренції – молодь у віці 16-25 років, бюрократичні перепони – людей середньої вікової категорії, а загальна кризова ситуація турбує однаково усі вікові категорії.

Окрім того, жінок більше за чоловіків стримують на шляху до підприємництва високі податки, бюрократичні перепони, невпевненість у собі і небажання ризикувати. Чоловіки ж частіше за жінок відзначали загальну кризову ситуацію, високий рівень конкуренції, відсутність досвіду підприємництва і необхідних навичок.

Якщо відсутність стартового капіталу є однаково актуальною перешкодою для початку бізнесу для опитаних з різним рівнем освіти, то за іншими позиціями спостерігаються цікаві особливості. Так, більш освічених громадян більше турбують бюрократичні перепони, вплив контролюючих органів, можливий тиск криміналітету, а також відсутність досвіду і навичок.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 16 років і старші. Вибіркова сукупність: 827 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,7%, для значень близьких до 30% - не більше 2,3%, для значень близьких до 10% - не більше 1,6%. Терміни проведення дослідження: 19 – 28 лютого 2010 р.

Оцінка розвитку подій

Лише 9% львів’ян вважають, що події в Україні розвиваються у правильному напрямку (так вважають в основному прихильники Партії регіонів), 71% – у  неправильному.

Ситуацію у Львові опитані оцінюють значно краще, ніж в державі: 24% львів’ян вважають, події у Львові розвиваються у правильному напрямку, 45% – у  неправильному. Найбільше задоволені ситуацією у Львові прихильники Свободи і Батьківщини.

Лише 8% львів’ян вважають, що фінансове становище їх та їхньої родини за останні кілька років покращилось. 30% - лишилось без змін. Натомість 59% – погіршилось.

Вдвічі менше – лише 4% львів’ян відчули покращення фінансового становища за останні півроку, а 69% - відчули погіршення.

На думку львів’ян до трьох найбільших комунальних проблем у Львові відносяться незадовільна робота ЖЕКів (45%), аварійний стан житлових будинків (38%), неякісний стан доріг міста (37%). Крім того, засміченість вулиць (27%) та незадовільна робота закладів охорони здоров’я (23%).

Значно рідше респонденти називали незадовільну роботу громадського транспорту (16%), складність транспортного пересування містом (15%), збереження пам`яток архітектури (14%), неякісне водопостачання (14%), злочинність на вулицях (13%), малу кiлькiсть дитячих майданчиків та спортивних закладів (12%), погане освiтлення вулиць мiста (11%), неякiсне теплопостачання (8%), незадовiльну роботу закладiв освiти (6%).

Протестні настрої

57% опитаних мешканців міста погодились з тезою, що в Українi назрiвають революцiйнi настрої і лише 32% - не погодились. Порівняно з груднем минулого року кількість опитаних, які погодились з тезою, що в Українi назрiвають революцiйнi настрої, зросла на третину – з 42 до 57%.

Найбільше тезу про назрівання революційних настроїв розділяють прихильники Громадянської позиції, Нашої України, УДАРу, категорія «проти всіх» та Свободи. Найменше – Партії регіонів.

46% опитаних мешканців міста вірять в те, що вже в найближчий час революційні настрої можуть вилитися в масові акції протесту на зразок подій листопада 2004 року, не вірять 42%.  Порівняно з груднем минулого року кількість опитаних, які вірять в повторення Майдану, зросла майже у 1,5 рази – з 32 до 46%.

60% опитаних мешканців міста погодились з твердженням, що в Україні проводиться політика «русифікації». Не погодились лише 27%.

Тезу про «русифікацію» найбільше підтримують прихильники Батьківщини та Свободи, а також Фронту змін, категорія «проти всіх», Нашої України.

На думку опитаних, найбільше відбувається «русифікація» у таких сферах як телебачення (71%) та освіта (61%).

Крім того, у культурі (46%), пресі (43%), на радіо (36%), книговиданні (28%), кіно і театр (27%), діловодстві у державних установах (22%).

85% опитаних мешканців міста не підтримують ідею відокремлення Західної України в окрему державу. При цьому підтримали ідею лише 9% львів’ян, з них повністю підтримали тільки 3%.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 17 – 26 березня 2011 р.

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», станом на березень 2011 рівень мобілізації виборців Львова залишається на відносно високому рівні: 43% львів’ян точно взяли би участь у парламентських виборах і 48% - у президентських, якби вони відбувались наступної неділі. Ще близько третини скоріше взяли би участь у виборах, ніж ні.

Найвищий рівень мобілізації серед виборців Свободи, якщо говорити про парламентські вибори та серед виборців Юлії Тимошенко у випадку президентських. Найнижчий рівень мобілізації серед мешканців міста, які не визначились зі своїм вибором та серед категорії «проти всіх».

Якби вибори до Верховної Ради відбувались наступної неділі, 26,8% львів’ян підтримали б Свободу (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

Батьківщину підтримали б 18,1% виборців, Фронт змін – 14,8%, Партію регіонів – 4,4%, Громадянську позицію – 3,8%, УДАР – 3,6%, Сильну Україну – 3,3%, Нашу Україну – 2,1%, Європейську партію – 1,6%, Народний Рух – 1%. Підтримка кожної з решти партій становить менше 1%, загалом – понад 5%.

Не підтримали б жодну партію 7,2% виборців, не визначились – 8,2%.

Якби президентські вибори відбувались наступної неділі, 22,4% львів’ян проголосували б за Ю.Тимошенко (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

А.Яценюка підтримали б 19,4% виборців, О.Тягнибока – 17,4%, А.Гриценка – 6,8%, С.Тігіпка – 4,1%, В.Януковича – 3,6%, В.Ющенка – 3,3%, В.Кличка – 3,3%. Інших кандидатів підтримали б понад 6%.

Не підтримали б жодного кандидата близько 8% виборців, не визначились – 6%.

ТЕНДЕНЦІЇ:

• Вперше за останні півроку Ю.Тимошенко очолила рейтинг політиків на посаду Президента у Львові. Такий результат досягнуто за рахунок найвищої мобілізації її прихильників (готовності взяти участь у виборах). Порівно з лютим рейтинг лідера Батьківщини виріс з 18 до 22%, при тому, що рейтинг партії майже не змінився. А.Яценюк – другий у рейтингу (порівняно з лютим рейтинг майже не змінився – 19%). Третій – О.Тягнибок, який дещо покращив позиції порівняно з лютим (з 15 до 17%), проте все рівно поступається показникам, які мав у грудні минулого року.
• Найбільший прогрес демонструє А.Гриценко, рейтинг якого динамічно зростає і у березні вперше досяг позначки 7%. Рейтинг В.Кличка балансує на рівні 3-4%. В.Ющенко продовжує втрачати, його рейтинг вперше опустився до позначки 3%. Продовжують втрачати також В.Янукович, рейтинг якого також вперше опустився до позначки 4%, та С.Тігіпко (4%).
• Лідером у партійному рейтингу залишається Свобода, стабільність показників якої (26-27%) стримує ріст рейтингів Батьківщини (18-19%) та Фронту змін (15%). У першому випадку показники партії значно випереджають рейтинг лідера, у другому і третьому – навпаки.
• Дещо додали Громадянська позиція і УДАР, рейтинги яких виросли до 4%. Стабільно низькими залишаються рейтинги Партії регіонів та Сильної України (3-4%). Рейтинг Нашої України вперше опустився до рівня 2%.

Серед політиків національного рівня найвищим рівнем довіри у місті й надалі користується О.Тягнибок – довіряють 50%, не довіряють – 41%. Дещо зменшився рівень довіри до А.Яценюка (з 55 до 48%) та Ю.Тимошенко (з 35 до 31%). Однак це не вплинуло на їх рейтингові позиції.

В.Кличку довіряють 43% львів’ян, не довіряють – 38%. О.Тягнибок, А.Яценюк та В.Кличко – єдині політики національного рівня, які мають позитивний баланс довіри у Львові (довіряють більше респондентів, ніж не довіряють).

А.Гриценку довіряють 38% мешканців міста, не довіряють 42%.

В.Ющенку довіряють 18%, не довіряють 73%. В.Януковичу довіряють лише 8%, не довіряють 86%. Як по у випадку В.Ющенка, так і В.Януковича, у березні зафіксовано максимуми протягом останніх кількох років (найнижчий показник довіри і найвищий показник недовіри).

С.Тігіпку довіряють 17% львів’ян, не довіряють – 72%.

Серед місцевих політиків найбільше довіряють А.Садовому – 57%. Не довіряють міському голові 32%. Порівняно з груднем минулого року рівень довіри та недовіри до нього не змінився.

П.Писарчуку довіряють 23% львів’ян, не довіряють – 56%. Порівняно з груднем ці показники майже не змінились. 

В.Куйбіді довіряють 18%, не довіряють 58%.

М.Цимбалюку довіряють 16% мешканців міста, не довіряють 30%. Поряд з тим 17% взагалі не знають такого політика, а 38% не змогли визначитися зі своїм ставленням до Голови обласної адміністрації.

О.Панькевичу довіряють 15%, не довіряють – 27%. Порівняно з груднем минулого року рівень довіри до Голови обласної ради виріс з 11 до 15%, а недовіри зменшився – з 29 до 27%. Поряд з тим 34% взагалі не знають такого політика, а 24% не змогли визначитися зі своїм ставленням до О.Панькевича.

В.Павлюку довіряють 9%, не довіряють – 31%. Порівняно з груднем минулого року ці показники майже не змінились. Поряд з тим 45% взагалі не знають такого політика, а 16% не змогли визначитися зі своїм ставленням до Секретаря міської ради.

Якби вибори міського голови Львова відбувались наступної неділі, 46,7% львів’ян підтримали б А.Садового (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

П.Писарчука підтримали б 12,2% виборців, Ю.Михальчишина – 5,4%, В.Гірняка – 5%. Інших кандидатів підтримали б близько 9% виборців.

Не підтримали б жодного кандидата 9,4% виборців, не визначились – 12,2%.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 17 – 26 березня 2011 р.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у березні 2011 року, 16% опитаних вважають президентську форму правління оптимальною для України, 30% підтримують президентсько-парламентську форму правління, 21% – парламентсько-президентську, 4% - парламентську, 4% - диктатуру, а 25% - не змогли визначитися з даного питання.

ТЕНДЕНЦІЇ:

• Поступово зменшується підтримка громадянами пропрезидентської форми правління (разом відповіді респондентів по підтримці президентської та президентсько-парламентської форм правління), пік якої фіксувався у квітні минулого року. Так, у жовні 2009 пропрезидентську форму правління підтримали 58% опитаних, у квітні 2010 – 61%, у вересні 2010 – 50% та у березні 2011 – 46%.
• Ці тенденції близькі до повторення динаміки зміни довіри до В.Януковича: у жовні 2009 повністю або скоріше довіряли В.Януковичу 41% громадян, у квітні 2010 – 55%, у вересні 2010 – 39% та у березні 2011 – 28%.
• Сповільнився і ріст підтримки пропарламентської форми правління (разом відповіді респондентів по підтримці парламентсько-президентської та парламентської форм правління). Так, у жовні 2009 пропарламентську форму правління підтримували 22% опитаних, у квітні 2010 – 20%, у вересні 2010 – 28% та у березні 2011 – 25%.
• Натомість зростає число громадян, які не змогли визначитися, яка саме форма правління є оптимальною для країни: у жовні 2009 - 15% опитаних, у квітні 2010 – 16%, у вересні 2010 – 18% та у березні 2011 – 25%.
• Диктатуру, як оптимальну форму правління, стабільно підтримують близько 4% громадян.
• Серед найбільших прихильників посилення президентської влади виборці Партії регіонів та Сильної України, серед найбільших прихильників посилення повноважень парламенту – виборці Свободи, Батьківщини та Громадянської позиції.
• Найбільш виразний ріст підтримки посилення повноважень парламенту зафіксовано лише на Сході України, посилення повноважень Президента – в жодному з регіонів, ріст невизначених – на Донбасі, Півдні, Центрі, Півночі та Заході.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 4 – 14 березня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у березні 2011 року, п’ятірку найбільших загроз для країни формують: економічний занепад країни (назвали 53% респондентів), ріст безробіття (47%), знецінення гривні (23%), свавілля влади (23%) та деградація населення (18%).

Далі у рейтингу загроз: погіршення медичного обслуговування (15%),  ріст злочинності (13%), екологічні катастрофи (13%), масова міграція українців закордон (11%), розкол країни (9%), демографічна криза (9%), можлива втрата незалежності (9%), загроза громадянської війни (8%), погіршення рівня освіти (7%).

Крім того, 6% опитаних бояться загрози втратити контроль над українською ГТС, 5% - антиконституційного перевороту, 3% - військової загрози з боку Росії, 2% - загрози тероризму,  1% - військової загрози з боку Заходу.

Лише 2% опитаних українців не відчувають жодних загроз.

ТЕНДЕНЦІЇ:

• За рік (попереднє опитування проводилось у березні 2010 року) серед громадян України дещо зменшилось відчуття загрози економічного занепаду – з 56 до 53%. Тенденція притаманна для усіх регіонів, крім Донбасу, де кількість опитаних громадян, що бояться економічного занепаду, навпаки зросла з 60 до 67%.
• Також зменшилось відчуття загрози екологічних катастроф (з 15 до 13%), розколу країни (з 14 до 9%), втрати контролю над ГТС (з 8 до 6%), антиконституційного перевороту (з 8 до 5%).
• Натомість за рік громадяни стали більше боятися росту безробіття (з 42 до 47%), деградації населення (з 16 до 18%), масової міграції українців за кордон (з 7 до 11%), демографічної кризи (з 6 до 9%), загрози громадянської війни (з 5 до 8%), погіршення рівня освіти в країні (з 5 до 7%).
• Як і рік назад чверть опитаних українців відчувають загрозу знецінення гривні і свавілля влади, майже кожен шостий – погіршення рівня медицини та росту злочинності.
• На Заході країни найбільше зросло відчуття загрози росту безробіття, свавілля влади, деградації населення та екологічних катастроф. Зменшилось – знецінення гривні, розколу країни, втрати незалежності, військової загрози з боку Росії.
• В Центрі найбільше зросло відчуття загрози росту безробіття, погіршення медичного обслуговування, масової міграції українців за кордон, демографічної кризи, загрози громадянської війни, погіршення рівня освіти. Зменшилось – знецінення гривні, свавілля влади, росту злочинності, розколу країни.
• На Півночі найбільше зросло відчуття загрози росту безробіття та знецінення гривні, зменшилось – екологічних катастроф та розколу країни.
• На Сході найбільше зросло відчуття загрози росту безробіття, погіршення медичного обслуговування та рівня освіти, зменшилось – свавілля влади, деградації населення.
• На Півдні найбільше зросло відчуття загрози погіршення медичного обслуговування, деградації населення  та загрози громадянської війни. Зменшилось – свавілля влади, розколу країни та військової загрози з боку Заходу.
• На Донбасі найбільше зросло відчуття загрози знецінення гривні, росту злочинності та демографічної кризи. Зменшилось – екологічних катастроф.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 4 – 14 березня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», якби вибори до Верховної Ради України відбувалися у березні 2011 року, то 29% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 36% скоріше взяли б участь. Активність щодо виборів Президента традиційно вища: якби вибори Президента України відбувалися у березні – 32% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 37% скоріше взяли б участь.

Найбільш мобілізованими є виборці  Свободи, Громадянської позиції та КПУ. Найменш – Сильної України та партії УДАР. Майже  половина з опитаних, які не підтримують жодної партії («проти всіх») або не визначились з вибором - не мають намірів брати участі у виборах.

РЕЗУЛЬТАТИ:

Якби вибори до Верховної Ради України відбувалися у березні 2011 року, 26,2% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за Партію регіонів, 19,7% - за Батьківщину, 9,3% - за Фронт змін, 6% - за Свободу, 5,6% - за Сильну Україну, 4,6% - за Комуністичну партію.

Ще  по 1,9% виборців підтримали б Громадянську позицію та УДАР, 1,3% - Народну партію, 1,2% - Нашу Україну.  Інші партії підтримали б 4,3% виборців, не підтримали б жодну з партій («проти всіх») – 10,4%, не визначились з вибором – 7,6%.

Якби вибори Президента України відбувалися у березні 2011 року, 26% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за В.Януковича, 20,3% - за Ю.Тимошенко, 11,2% - за А.Яценюка, 6,4% - за С.Тігіпка, 4,2% - за О.Тягнибока, 3,5% - за П.Симоненка, по 2,8% - за В.Кличка та А.Гриценка, 1,7% - за В.Ющенка, 1,2% - В.Литвина.

Інших кандидатів підтримали б 2,6% виборців, не підтримали б жодного («проти всіх») – 8,8%, не визначились з вибором – 8,5%.

ТЕНДЕНЦІЇ:

• Продовжується падіння підтримки В.Януковича (з 32% у грудні минулого року до 26% у березні цього року) та Партії регіонів (з 30 до 26%).  Від президентських виборів В.Янукович втратив до третини прихильників або близько 10% рейтингу, а якщо порівнювати з піком підтримки, який фіксувався у березні-червні 2010 року – майже половину або близько 20% рейтингу. Найбільших втрат В.Янукович зазнав у Центрі, на Півночі, а також на Півдні.
• Порівняно з груднем минулого року позиції Ю.Тимошенко та Батьківщини майже не змінились – підтримують близько 20% виборців. В регіональному розрізі Ю.Тимошенко додала лише на Заході. З березня минулого року рейтинг Тимошенко знизився з 24 до 20%.
• Незначне зростання демонструє А.Яценюк (з 8% у грудні минулого року до 11% у березні цього року) та Фронт змін (з 7 до 9%). Найбільшу підтримку лідер Фронту змін має на Заході, Півночі і в Центрі, а також додав на Півдні країни.
• Рівень підтримки С.Тігіпка та Сильної України продовжує зменшуватися, а за рік відбулося падіння вдвічі. Так, у березні – червні минулого року рейтинг С.Тігіпка становив близько 13%, у жовтні – 10%, у грудні – 8%, у березні цього року – 6%.
• Рейтинг Свободи впродовж останніх чотирьох місяців стабільно тримається на рівні 6%, а за рік він зріс втричі.
• Незначні тенденції до покращення демонструє рейтинг Комуністичної партії, який за рік виріс до 5%.
• Близькими до подолання 3%-бар’єру є партія УДАР В.Кличка та Громадянська позиція А.Гриценка, які підтримують по 2% виборців. Рейтинги лідерів цих партій вищі – по 3%.
• Майже у 1,5 рази зросла кількість виборців, які не підтримують жодну партію («проти всіх») – з 7% у жовтні минулого року до 10% - у березні цього року. Цікаво, що одразу після президентських виборів «проти всіх» було лише близько 2%.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 4 – 14 березня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», станом на лютий рівень мобілізації виборців Львова залишається на відносно високому рівні: 45% львів’ян точно взяли би участь у парламентських виборах і 49% - у президентських, якби вони відбувались наступної неділі. Ще 35% і 34% відповідно скоріше взяли би участь у виборах, ніж ні.

Найвищий рівень мобілізації серед виборців Свободи, якщо говорити про парламентські вибори та серед виборців Юлії Тимошенко у випадку президентських. Найнижчий рівень мобілізації серед мешканців міста, які не визначились зі своїм вибором та серед категорії «проти всіх».

Якби вибори до Верховної Ради відбувались наступної неділі, 26,1% серед тих, хто має намір взяти в них участь, підтримали б Свободу.

Батьківщину підтримали б 19% виборців, Фронт змін – 14,6%, Партію регіонів – 4,3%, Нашу Україну – 4,1%, Сильну Україну – 3,9%, Громадянську позицію – 3,5%, УДАР – 2,4%, За Україну! – 1,6%, Європейську партію – 1,4%, Пору – 1,1%. Підтримка кожної з решти партій становить менше 1%, загалом – понад 4%.

Не підтримали б жодну партію близько 6% виборців, не визначились – 8,2%.

Якби президентські вибори відбувались наступної неділі, 20,3% серед тих, хто має намір взяти в них участь, підтримали б А.Яценюка.

Ю.Тимошенко підтримали б 18,3% виборців, О.Тягнибока – 14,7%, С.Тігіпка – 6,1%, А.Гриценка – 5,8%, В.Ющенка – 5,3%, В.Януковича – 5,2%, В.Кличка – 3,6%. Інших кандидатів підтримали б понад 5%.

Не підтримали б жодного кандидата близько 5% виборців, не визначились – 10,2%.

ТЕНДЕНЦІЇ:

•   За останній рік найбільше додала Свобода, рейтинг якої за рік зріс більш, ніж вдвічі. Наразі це абсолютний фаворит у львівському рейтингу партій. Перша хвиля зростання припала на середину минулого року, коли рейтинг Свободи зріс з 14% до 22%. Друга хвиля – на місцеві вибори, коли рейтинг зріс з 22% у вересні до 29% у грудні. Разом з тим безумовна перемога на місцевих виборах і відповідно здобуття влади у місцевій раді містить в собі і певні ризики, пов’язані з високими очікуваннями виборців. Інший чинник – зростання підтримки інших політичних партій, реальних претендентів на місця у майбутньому парламенті.  В результаті рейтинг Свободи дещо колихнувся донизу: з 29% у грудні минулого року до 26% у лютому цього року. Втрати О.Тягнибока у президентському рейтингу більш відчутні.

•   Батьківщина, після найбільшого падіння, викликаного неучастю у місцевих виборах (так чи інакше це можна розцінювати як певну поразку), поступово відновлює свої позиції. Так, з 26% у березні минулого року рейтинг Батьківщини опустився до 14% у листопаді. Проте станом на лютий цього року рейтинг зріс до 19%, що наразі гарантує Батьківщині тверде друге місце у львівському рейтингу партій. Рейтинг Ю.Тимошенко стабілізувався на рівні 18-19%, що у 1,5 рази нижче результатів президентських виборів.

•  Динамічно відновлює втрачені позиції Фронт змін і здобуває нових прихильників. Після відносно неуспішної другої половини минулого року, коли рейтинги партії впали до 7%, відносно невисокий результат на місцевих виборах у Львові (9,8%) на тлі сприятливих умов у вигляді неучасті Батьківщини, у лютому партія має вже 15% симпатій, що гарантує Фронту змін тверде третє місце у львівському рейтингу партій та хороші перспективи для зростання симпатій.

Ці перспективи лише підкреслює зростання персональних показників лідера партії – Арсенія Яценюка, який у лютому очолив президентський рейтинг у Львові (20% проти 11%, які він отримав на президентських виборах 2010).

•   За рік рейтинг В.Ющенка погіршився з 32% (І тур президентських виборів 2010) до 5%, Нашої України – з 19% до 4%.  Найбільші кризи припали на першу половину минулого року (розчарування результатами президентських виборів) та місцеві вибори (локальний програш у боротьбі за виборця у протистоянні зі Свободою). Проте в останні кілька місяців ситуація дещо стабілізувалась і рейтинг партії майже відповідає результатам Нашої України на місцевих виборах. На даному етапі можна говорили про досягнення партією певного «електорального дна».

•  В останні кілька місяців фіксується найбільше падіння рейтингів Партії регіонів (до 4%), підтримка якої, наразі, майже вдвічі нижча, ніж на місцевих виборах та  майже втричі нижча, ніж була напередодні президентських виборів. Персональні рейтинги В.Януковича повторюють цю тенденцію.

•   Незначно, але відновив свої позиції С.Тігіпко (до 6%), дещо відновився і рейтинг партії (до 4%). Але ці показники все рівно більш ніж вдвічі нижчі підтримки, які партія мала одразу після президентських виборів, хоча і вищі результатів місцевих виборів.

•   Продовжується ріст підтримки А.Гриценка, якого підтримує вдвічі більше львів’ян, ніж на президентських виборах. Після невдалої участі у місцевих виборах, дещо збільшила підтримку і Громадянська ініціатива (до 3%). Проте рейтинг А.Гриценка і надалі вдвічі перевищує рейтинг партії.

•  Наразі не можна говорити про стійкий рейтинг В.Кличка і його УДАРу. Після відносно успішних місцевих виборів (4%) партія дещо втратила підтримку, передусім через певне відновлення позицій С.Тігіпка та ріст рейтингів А.Гриценка.

•   Фіксується незначна, проте відносно стабільна кількість прихильників Європейської партії (до 2%), За Україну! (до 2%) та УНП (до 1%). Приблизно такі ж результати партії отримали на місцевих виборах.

•   А от Пора та Народний Рух наразі не можуть підтвердити результати, отримані на місцевих виборах (4% та 3% відповідно) – перших готові підтримати на парламентських виборах близько 1% львів’ян, других – менше 1%.

•   Близько 6% виборців не мають намірів підтримувати жодну з партій – майже стільки ж було зафіксовано на місцевих виборах (7%).

Найвищим рівнем довіри серед львів’ян користуються А.Яценюк та О.Тягнибок, яким довіряють понад половина мешканців міста і не довіряють близько третини. Довіра до обох політиків протягом останнього року зросла. Порівняно з листопадом 2009 року рівень довіри до А.Яценюка зріс з 44 до 55%, а недовіри зменшився з 51 до 34%. Рівень довіри до О.Тягнибока зріс з  42 до 51%, а недовіри зменшився з 52 до 35%.

При відносно стабільному рівні довіри до Ю.Тимошенко (близько 35%), поступово зменшується рівень недовіри до політика (з 57 до 53%). Проте наразі недосяжним залишається пік довіри, зафіксований одразу після президентських виборів (45%).

В.Ющенку довіряють 22% (перед президентськими виборами довіряли 35%) і не довіряють 67%.

За рік зменшився і рівень довіри до В.Януковича (з 15% у березні 2010 до 9% у лютому 2011) і відповідно зріс рівень недовіри (з 75 до 80%). Варто зазначити, що повністю довіряють В.Януковичу лише 2% мешканців міста, а повністю не довіряють 62% при тому, що кількість останніх зростає – ще рік тому повністю не довіряли чинному главі держави лише 42% львів’ян.

 
Понад половина львів’ян у грудні минулого року та у лютому цього року в цілому задоволені результатами останніх місцевих вибрів. Проте зменшується число цілком задоволених, які переходять у категорію «скоріше задоволені» і вже почався ріст, хоча і незначний, числа незадоволених.

Оцінити результати виборів міського голови львів’янам дещо простіше, ніж результати виборів до міської ради – лише 8% утримались від оцінки у першому випадку, проти 17% - у другому випадку.

59% львів’ян задоволені діяльністю А.Садового на посаді міського голови і 31% - не задоволені. Разом з тим порівняно з періодом, який припадав безпосередньо на кампанію місцевих виборів 2010, зменшується число цілком задоволених (з 24 до 13%)  і збільшується число категорії «скоріше задоволені» (з 37 до 46%). Поступово зростає і кількість незадоволених (з 24 до 31%).

Майже 60% львів’ян поки що ніяк не змогли оцінити діяльність голови обласної державної адміністрації М.Цимбалюка. Позитивно (переважно «скоріше позитивно») оцінюють діяльність голови ОДА 16% мешканців міста, негативно – 26%.

Діяльністю його попередника – В.Горбаля – були задоволені 20% львів'ян, незадоволені –  46%.

Майже 60% львів’ян поки що ніяк не змогли оцінити і діяльність голови обласної ради О.Панькевича. Позитивно (переважно «скоріше позитивно») оцінюють діяльність голови облради 15% мешканців міста, негативно – 23%.

Діяльністю його попередника – М.Сеника – були задоволені 25% львів'ян, незадоволені –  43%.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 19 – 28 лютого 2011 р.

Соціологічна група «Рейтинг» продовжує представляти результати дослідження, що проводиться на кошти компанії за спеціальним проектом «Благодійність по-українськи». У грудні був представлений випуск №1 «Допомогти в новорічні свята!».

Отже, згідно з проведеним Соціологічною групою «Рейтинг» дослідженням, близько 7% респондентів займаються благодійністю регулярно – щонайменше раз на місяць, 16% - декілька разів на рік. Таким чином в Україні не більше чверті населення у віці понад 18 років проявляють благодійність хоча б раз на рік. Ще близько 16% опитаних займались благодійністю декілька разів у минулому, а 61% - не займались благодійністю ніколи.

Кількість респондентів, які констатували, що не займались благодійністю ніколи, змінюється від близько половини на Заході і Півдні до понад 70% на Донбасі і Сході. Людей, які ніколи не займались благодійністю, виявилось найбільше у віці 18-29 та 30-39 років. Переважно, це люди з низьким рівнем освіти та доходами, здебільшого не одружені, дещо більше чоловіки, ніж жінки. За соціальним статусом це домогосподарки, студенти, робітники, безробітні.

Щодо напрямків, які потребують благодійної допомоги найбільше, респонденти виділили такі: дитячі будинки (64%), безпритульні діти (62%) та діти інваліди (58%). Дещо рідше називались люди похилого віку, що потребують допомоги (42%), будинки престарілих (41%), важкі захворювання людства (37%), малозабезпечені сім’ї (32%), дорослі інваліди (26%).

Далі у рейтингу пріоритетних напрямків благодійності йдуть безпритульні дорослі або бомжі (18%), розвиток охорони здоров’я (17%), захист прав людини (11%), люди, що просять милостині на вулиці (11%), захист тварин (10%), молодь, що потребує допомоги (10%),  обдарована молодь (9%).

Далі церква (8%), захист навколишнього середовища (8%), наркоманія, алкоголізм (7%), люди з психологічними розладами (5%).

Замикають рейтинг такі теми як освіта, наука (4%), люди, позбавлені волі (3%), люди, що зазнали репресій з боку влади (3%), мистецтво, культура (2%), проблеми нацменшин (1%), інше (1%). Не змогли визначитись 1% респондентів.

Таким чином, серед напрямків, що найбільше потребують благодійної допомоги, беззаперечним “лідером” є категорія “діти”.

Як виявилось благодійників також можна об'єднати в певні групи. Провівши аналіз відповідей респондентів на запитання «За якими з цих напрямків Ви займались благодійністю особисто?» ми отримали своєрідну «матрицю благодійності», яка показує які напрямки корелюють між собою, об'єднуючи благодійників у певні психологічні  групи, їх є 8 :

• «Діти інваліди. Дитячі будинки. Дорослі інваліди. Будинки престарілих. Важкі захворювання людства»

• «Церква. Люди, що просять милостині»

• «Безпритульні діти. Безпритульні дорослі»

• «Малозабезпечені сім’ї. Люди похилого віку, що потребують допомоги»

• «Освіта, наука. Обдарована молодь. Мистецтво, культура. Розвиток охорони здоров’я»

• «Захист тварин. Захист навколишнього середовища»

• «Люди з психологічними розладами. Наркоманія, алкоголізм»

• «Захист прав людини. Молодь, що потребує допомоги»

Відповіді респондентів щодо напрямків, які найбільше потребують благодійної допомоги, кардинально різняться з відповідями респондентів щодо напрямків, за якими проявляли благодійність безпосередньо вони! При цьому списки можливих напрямків використовувались ідентичні.

Отже, найчастіше респонденти проявляють свою благодійність даючи милостиню на вулиці (40% серед тих, хто хоча б раз займався благодійністю). Також допомагаючи безпритульним дітям (33%), жертвуючи церкві (30%) та допомагаючи людям похилого віку, що потребують допомоги (29%).

Дещо рідше респонденти проявляють благодійність, допомагаючи дитячим будинкам (25%), дітям інвалідам (24%) та малозабезпеченим сім’ям (21%), а також жертвуючи на боротьбу з важкими захворюваннями людства (15%), допомагаючи безпритульним дорослим (14%), будинкам престарілих (11%), дорослим інвалідам (10%).

Решті категорій допомагають не більше 5%. Зокрема, на розвиток охорони здоров’я (5%), молодь, що потребує допомоги (4%), захист тварин (4%), захист прав людини (3%). Допомагають людям з психологічними розладами, жертвують на захист природи та обдаровану молодь не більше 2% опитаних.

Найпопулярнішим видом благодійності на Заході України є пожертви на церкву (58%), в Центрі – безпритульні діти (51%). Допомога людям, що просять милостині найпопулярніша на Півночі (54%), Сході (39%), Півдні (36%) та Донбасі (27%).

Людям похилого віку найбільше допомагають на Півдні і Донбасі, включно з допомогою будинкам престарілих і безпритульним дорослим. На розвиток охорони здоров’я найбільше жертвують люди, що мешкають на Півночі (передусім йдеться про Київ), на дитячі будинки – на Сході, на важкі захворювання людства – в Центрі.

Проаналізувавши результати можна дійти наступних висновків:

1. Найактивнішими напрямками благодійності є допомога людям, що просять милостині на вулиці та пожертви на церкву. Адже тільки по цих напрямках кількість людей, які займаються такого роду благодійністю, значно перевищує (більш ніж вдвічі) кількість людей, які вважать ці напрямки такими, що потребують допомоги найбільше.
   

2.  Найменш активними напрямками благодійності є наркоманія та алкоголізм, освіта та наука, обдарована молодь, розвиток охорони здоров’я, захист навколишнього середовища та будинки престарілих. Недостатньо активними також можна назвати наступні напрямки: люди, що зазнали репресій, люди з психологічними розладами, дорослі та діти інваліди, захист прав людини, дитячі будинки, важкі захворювання людства, захист тварин, мистецтво і культура, а також  люди, що позбавлені волі. Разом з тим, за більшістю неактивних напрямків благодійності вибір щодо допомоги робився осмислено. Так, 9 з 10 респондентів, що допомагали обдарованій молоді, будинкам престарілих, дітям інвалідам і дитячим будинкам вважають, що саме ці напрямки потребують благодійної допомоги найбільше.

Виходячи з вище сказаного ряд логічних запитань щодо нашої нелогічної поведінки у темі благодійності, який ми розпочали ще з минулого дослідження…

• Чому наше немаленьке (27%) бажання проявити благодійність, у процесі його реалізації, зашпортується у найзручніших, найпопулярніших перешкодах?
 

• Чому у результаті  цієї складної боротьби між побутовим та душевним комфортом, бажання допомагати іншим виживає тільки  у 5-6% громадян?

… поповнюється новим  запитанням:

• Чому, за часту, ми займаємось благодійністю не в тих напрямках, які вважаємо пріоритетними?

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 11 – 18 грудня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», майже 40% львів’ян у віці понад 16 років вважають себе футбольними вболівальниками. Зокрема, 6% – вважають себе футбольними фанатами, 13% – активними вболівальниками, 22% - не активними. Решта – футбольними вболівальниками себе не вважають.

Слід зазначити, що згідно з результатами загальнонаціонального дослідження, проведеного у жовтні 2009 року, кожен третій українець вважав себе футбольним уболівальником: 5% - футбольним фанатом, 10% - активним вболівальником, 18% - не активним. Можна припустити, що ріст числа вболівальників у Львові припав саме на останній рік, коли ФК «Карпати» вийшов до групового турніру Ліги Європи.

На підставі демографічних особливостей відповідей респондентів було складено своєрідний «Портрет футбольного вболівальника Львова». Отже, передусім це молоді, високоосвічені, неодружені львів’яни. Половина опитаних студентів вважають себе фанатам футболу.

Не відстають від молоді і львів’яни середнього віку – майже половина з них вважають себе вболівальниками. Навіть серед людей похилого віку таких близько третини.

Серед працюючих львів’ян вболівальників дещо більше, ніж серед непрацюючих (48 проти 34%). Серед чоловіків  вболівальників втричі більше, ніж серед жінок (65 проти 21%).

Найбільше вболівальників серед виборців Нашої України  та Свободи, найменше – Фронту змін.

Серед клубів української Прем'єр-ліги львів’яни найбільше вболівають за рідні «Капати» (87%), а також київське «Динамо» (46%) та донецький «Шахтар» (26%).

Приємно констатувати, що політичний фактор значно нівелюється на футбольному полі. І хоча за «Шахтар» найбільше вболівають виборці Партії регіонів, разом з тим за донецький клуб вболіває близько чверті виборців Свободи, Батьківщини та Нашої України і навпаки – близько половини виборців Партії регіонів вболіває за «Карпати», майже третина – за «Динамо».

Серед вболівальників «Шахтаря» знайшлося значно більше вболівальників «Динамо» (63%), ніж серед вболівальників київського клубу вболівальників донецького (35%). Водночас понад 90% вболівальників як «Динамо» і «Шахтаря» вболівають за львівські «Карпати».

Серед вболівальників «Карпат» найбільше виборців Батьківщини та Свободи, «Динамо» – Фронту змін.

Домінуючим фактором вибору улюбленої команди для львів’ян є походження команди – «підтримуємо своїх». Так, якщо наступного сезону в Прем'єр-лiзi виступатимуть два клуби від Львова тільки 46% львів’ян вболіватимуть лише за «Карпати» і 4% - лише за ФК «Львів», тоді як майже 40% вболіватимуть за обидві львівські команди.

Майже 70% футбольних вболівальників Львова (понад 80% вболівальників «Карпат») позитивно оцінили роботу головного тренера футбольного клубу "Карпати" О.Кононова у 2010 році. Лише 10% дали негативну оцінку роботі тренера (8% – серед вболівальників «Карпат»).

13% футбольних вболівальників Львова (14% вболівальників «Карпат») вважають виступ футбольного клубу "Карпати" у Лiзi Європи 2010 однозначно успішним; 54% (59%) – назвали цей виступ швидше успішним, все таки команда вийшла до групового турніру.

Водночас 15% футбольних вболівальників Львова (12% вболівальників «Карпат») назвали виступ футбольного клубу "Карпати" у Лiзi Європи 2010 швидше не успішним, все таки останнє місце у групі і 6% - однозначним провалом.

Як бачимо роботу тренера «Карпат» львів’яни оцінили дещо краще, ніж виступ самого клубу.

Тим не менше 76% футбольних вболівальників Львова (82% вболівальників «Карпат») вірять в те, що наступного сезону футбольний клуб "Карпати" знову гратиме в Лiзi Європи.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 16 років і старші. Вибіркова сукупність: 827 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,7%, для значень близьких до 30% - не більше 2,3%, для значень близьких до 10% - не більше 1,6%. Терміни проведення дослідження: 18 – 26 грудня 2010 р.