Прес-релізи

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» (Україна) у грудні 2010 року, близько 46% українців жалкують про розпад Радянського Союзу. У свою чергу, згідно з результатами дослідження, проведеного Левада-Центром (Росія) у листопаді 2010 року, росіяни більше - 56% - шкодують про розпад СРСР. Не шкодують 36% українців і 30% росіян. Не змогли відповісти на питання 18% українців і 16% росіян.

У випадку, як України, так і Росії, у відповідях простежується чітка вікова тенденція: чим молодші респонденти, тим менше вони жалкують про розпад СРСР. Так, в Україні шкодують за Радянським Союзом 19% молоді і 69% пенсіонерів, в Росії - 17 і 83% відповідно.

У той же час в Україні простежуються і інші демографічні особливості та закономірності. Отже, в регіональному аспекті жалкують про розпад СРСР більше всього на Донбасі (65%), Півдні (58%) і Сході (55%), а найменше - на Заході України (18%).
Ностальгію за СРСР відчувають більше жінки (49%), ніж чоловіки (42%); також більше жителі міст (48%), ніж сіл (40%); більше віруючі УПЦ МП (59%) і атеїсти (47%), ніж віруючі УПЦ КП (41%) і греко-католики (17%). А також більше жалкують респонденти, для яких рідною є російська мова (57%), ніж респонденти, для яких рідною є українська (37%) або обидві мови (49%); більше росіяни за національністю (69%), ніж українці (43%).

Крім того, чим вище рівень освіти респондентів, тим менше вони жалкують про розпад Радянського Союзу.

53% опитаних жителів Росії і 41% жителів України вважають, що розпаду Радянського Союзу можна було уникнути. У тому, що розпад держави був неминучий, упевнені 32% росіян і 34% українців.

Цікаво, що кількість респондентів, які не змогли відповісти на запитання в Україні (25%), майже вдвічі більше, ніж у Росії (15%). Такий результат може свідчити про менший рівень обговорення питання і різні підходи до історії в країнах. Крім цього, близько половини українців у віці 18-29 років не змогли відповісти на запитання «Розпад Радянського Союзу був неминучий, чи його можна було уникнути?».

Примітно, що близько 70% респондентів, які шкодують про розпад СРСР, вважають, що його можна було уникнути. У свою чергу, більшість респондентів, які не жалкують за Радянським Союзом (62% з них), вважають, що його розпад був неминучим.

На запитання «Яку форму відносин між республіками колишнього Союзу ви б особисто підтримали?» найбільше росіян відповіли, що це має бути об'єднання кількох республік у більш тісні союзи. Тоді як серед опитаних українців найбільш популярна модель: незалежне існування усіх республік.

Отже, об'єднання кількох республік в більш тісні союзи підтримали 26% росіян і лише 18% українців.

Відновлення СРСР у його колишньому вигляді підтримали по 15% українців і росіян.

Більш тісне об'єднання усіх республік колишнього СРСР за типом Євросоюзу підтримали 19% росіян і 15% українців.

Збереження СНД в його нинішньому вигляді підтримали 17% росіян і лише 10% українців.

Незалежне існування усіх республік підтримали 27% українців і лише 13% росіян.

12% опитаних росіян і 15% українців не визначилися з відповіддю на поставлене питання.

Найбільше підтримали відновлення СРСР жителі Донбасу (25%) та Сходу України (26%); об'єднання кількох республік в більш тісні союзи - жителі Півдня (35%); більш тісне об'єднання усіх республік колишнього СРСР за типом Євросоюзу - жителі Півночі (21%) ; незалежне існування усіх республік - жителі Заходу (59%), Центру (31%), а також Півночі України (30%).

Згідно з дослідженням, проведеним в Україні, чим молодші респонденти і чим вище рівень їх освіти, тим більше вони підтримують незалежне існування усіх республік колишнього СРСР.

Респонденти, які шкодують про розпад Радянського Союзу, найбільше підтримують відновлення СРСР у його колишньому вигляді (31%), об'єднання кількох республік в більш тісні союзи (28%) і більш тісне об'єднання усіх республік колишнього СРСР за типом Євросоюзу (18%).

У свою чергу, більшість респондентів, які не жалкують за Радянським Союзом (53% з них), вважають, що найбільш правильним буде незалежне існування усіх республік колишнього СРСР.

Реліз підготовлений на підставі результатів досліджень, проведених Соціологічною групою «Рейтинг» (Україна) у грудні 2010 р. (опитано 2000 респондентів, похибка не перевищує 3%) і Левада-Центром (Росія) у листопаді 2010 р. (опитано 1593 респондентів, похибка не перевищує 3,4%).

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником. Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 11 – 18 грудня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Для порівняння використовувалися дані дослідження Аналітичного Центру Юрія Левади (Левада-Центр), проведеного 19-22 листопада 2010 р. Опитано 1593 росіян у віці 18 років і старше в 127 населених пунктах 44 регіонах країни. Статистична похибка не перевищує 3,4%.

Якби вибори Верховної Ради України відбувались наприкінці грудня найбільше голосів у Львові отримали б Свобода (28,8% серед тих, хто має намір взяти участь у виборах), Батьківщина (16,6%) та Фронт змін (12%).

Порівняно з листопадом дещо виросли рейтинги Свободи (з 27 до 28,8%) і Батьківщини (з 13,9 до 16,6%). Фронту змін – зменшились (з 13,2 до 12%).

Далі у рейтингу Партія регіонів (7,2%), Наша Україна (5,5%), Сильна Україна (3,2%), УДАР В.Кличка (3,1%), Громадянська позиція (2,2%) та Європейська партія (2,1%). Решту партій підтримують близько 6% виборців, не підтримують жодної – 5,8%, не визначились з вибором 7,5%.

40% опитаних мешканців міста вважають, що вибори до Верховної Ради повинні відбутися у березні 2011 року, 22% - у жовтні 2012 року, решта – не визначились.

За вибори у 2011 році найбільше виступають прибічники Фронту змін, Свободи  і Батьківщини, за  вибори у 2012 році – Партії регіонів, Сильної України та Нашої України.

У президентському рейтингу ситуація дещо інша. Лідерство тут ділять О.Тягнибок (19,5%) і Ю.Тимошенко (19,2%).  Не набагато відстає від них А.Яценюк (15,2%).

Порівняно з попереднім місяцем покращились позиції  О.Тягнибока (з 18,2 до 19,5%) та Ю.Тимошенко (з 16,5 до 19,2%). Погіршились А.Яценюка (з 17 до 15,2%).

Далі у рейтингу В.Янукович (7,4%), В.Ющенко (6,8%), В.Кличко (4%), С.Тігіпко (3,4%) та А.Гриценко (3,4%). Інших кандидатів підтримують близько 4% виборців, не підтримують жодного – 6,8%, не визначились з вибором 10%.

Серед місцевих політиків найбільше довіряють у Львові А.Садовому (58%) та О.Тягнибоку (54%).  Обидва політики мають позитивний (+26) Індекс довіри.

П.Писарчуку довіряє майже чверть мешканців міста, не довіряють – 57%.

Колишньому керівнику обласної державної адміністрації В.Горбалю довіряє лише кожен десятий, не довіряє – 51%.

Новопризначені голова обласної ради О.Панькевич та секретар міської ради В.Павлюк поки мало відомі громадянам – близько 60% опитаних або не знають цих політиків або не змогли визначитися зі своїм ставленням до них.

В цілому мешканці Львова задоволені результатами місцевих виборів-2010:

•      58% опитаних задоволені результатами виборів міського голови (незадоволені – 28%);

•      55% опитаних задоволені результатами виборів до міської ради (незадоволені – 26%).

Найбільше задоволені результатами виборів міського голови прихильники А.Садового та С.Кубіва, а також виборці Батьківщини, Нашої України та Фронту змін.

Найбільше задоволені результатами виборів до міської ради прихильники Ю.Михальчишина та А.Садового, а також виборці Свободи, Батьківщини та Фронту змін.

Позиціонування міського голови до центральної влади. 17% опитаних вважають, що міський голова має підтримувати опозицію і протистояти Президенту та уряду, 44% - співпрацювати з новою владою виключно в інтересах міста, 12% - висловити політичну підтримку Президенту і уряду. Порівняно з опитуванням, проведеним у березні цього року, найбільше скоротилась кількість людей, які вважають, що міський голова має співпрацювати з новою владою виключно в інтересах міста (з 57 до 44%) і відповідно зросла кількість людей, яким важко відповісти на питання як повинен будувати свої стосунки міський голова з центральною владою.

З огляду на результати останнiх мiсцевих виборiв у Львовi, 42% мешканців вважають, що вiдповiдальнiсть за розвиток мiста несуть однаково як партiя ВО Свобода, яка перемогла на виборах до мiської ради, так і А.Садовий, який перемiг  на виборах мiського голови. 30% - вважають, що головну відповідальність несе А.Садовий, 8% - ВО Свобода. Ще 5% вважають, що ані міський голова, ані ВО Свобода не несуть жодної відповідальності.

На думку 41% опитаних А.Садовий та ВО Свобода будуть співпрацювати, але без конфліктів не обійдеться, 20% - очікують виключно конструктивної співпраці, 15% - лише постійних конфліктів.

Найбільше (30%) конструктивної співпраці чекають виборці А.Садового та Свободи. Хоча і серед них близько 10% очікують лише постійних конфліктів.

Найменше чекають продуктивних відносин між міським головою та партією-переможцем місцевих виборів прибічники Партії регіонів та Сильної України та виборці, які голосували за П.Писарчука та С.Кубіва.

29% опитаних мешканців міста вважають, що загальна ситуація у Львові покращується, 39% - не змінюється, 21% - погіршується. Порівняно з березнем 2010 року оцінки громадян практично не змінилися.

За оцінками городян, найбільше покращилась ситуація за останній рік у місті у сфері ремонту доріг - 66% опитаних так вважають.

50% мешканців міста вважають, що за останній рік ситуація переважно покращилась у сфері водопостачання та з освітленням вулиць.

Майже стільки ж вважають, що ситуація покращилась у сфері культурного життя міста (48%) та  прибирання міста (47%).

Дещо гірше мешканці оцінили ситуацію у таких сферах як збереження історичної спадщини, теплопостачання та робота міського транспорту (36%, 35% і 31% відповідно говорять про покращення).

Найгірше громадяни оцінили роботу ЖЕКів та закладів охорони здоров’я. Майже третина опитаних вважає, що за останній рік ситуація в цих сферах лише погіршувалась.

Протестні настрої.

41% опитаних мешканців Львова погодились з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої, з них 7% однозначно так вважають і 34% швидше погодились, ніж не погодились.

У свою чергу 39% опитаних не згодні з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої, з них 16% однозначно не погодились і 23% швидше не погодились. 19% опитаних не визначились з даного питання.

Найбільше згодні з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої прихильники Свободи, Батьківщини та Фронту змін.

Третина львів’ян вірять, що вже в найближчий час революційні настрої можуть вилитися у масові акції протесту на зразок подій листопада 2004 року. Не вірять в це 45% опитаних. 24% респондентів не визначились з даного питання.

Найбільш радикально налаштовані знову ж таки прихильники Свободи, Батьківщини та Фронту змін.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 18 – 26 грудня 2010 р.

Соціологічна група «Рейтинг» розпочинає проект «Благодійність по-українськи», який включатиме серію випусків, присвячених темі благодійності в Україні, ставленню до неї громадян України, дослідженню можливостей діяльності у цій сфері як професійних організацій, так і звичайних людей.

Проект фінансується на кошти компанії.

Сьогодні ми представляємо випуск №1 «Допомогти в новорічні свята!». Щиро сподіваємось, що отримана інформація надихне читачів до дій.

Отже, згідно з проведеним у грудні 2010 року Соціологічною групою «Рейтинг» дослідженням, понад чверть опитаних (27%) громадян хотіли б проявити благодійність у період новорічних свят. Ще 20% поки що над цим не задумувалися.

Разом з тим майже половина (47%) такого бажання не виявили. 6% опитаних не змогли визначитися з цього приводу.  

Найбільше бажаючих проявити благодійність на новорічні свята виявилось на Заході (41%), Центрі (35%) та Півдні (29%). Найменше – на Півночі (20%) та Донбасі (15%).

Жінки виявили трохи більше бажання до благодійності, ніж чоловіки, як і люди, що живуть в селах, на противагу городянам. А одружені та не одружені більше, ніж розлучені та вдівці.

Більш освічені громадяни виявились більш охочими до благодійності, ніж менш освічені. Також спостерігається чітка залежність відповідей респондентів від фінансового стану: чим кращий фінансовий стан, тим більше бажання проявити благодійність на новорічні свята.

У розрізі соціального статусу чи за родом занять найбільше бажання проявити благодійність на новорічні свята виявили керівники, спеціалісти, підприємці, службовці. Найменше – робітники, пенсіонери, домогосподарки, безробітні. Студенти переважно ще не задумувалась над цим питанням.

Респондентам, які  не проти проявити благодійність у період новорічних свят, або ще не задумувалися над цим, була надана можливість вказати, перешкоди, які можуть завадити зробити це.

В результаті лише 16% з них зазначили, що не бачать жодних перешкод проявити благодійність у період новорічних свят.

Решта – а це майже 80% – знайшли аргументи: 59% опитаних серед перешкод бачать власні фінансові можливості, 10% – відсутність інформації про те, кому потрібна допомога, 5% – відсутність інформації, як це зробити, ще 3% – може не вистачити часу.

Таким чином можна припустити, що з 27% опитаних, які виявили бажання проявити благодійність у період новорічних свят, лише кожен п’ятий зробить це на ділі. А це означає, що цими новорічними святами благодійність проявлять лише близько 5-6% громадян України.

З 41% мешканців Заходу та 35% мешканців Центру, які виявили бажання допомогти – а саме ці регіони лідирують в плані бажання, лише 16% та 11% відповідно не бачать жодних перешкод зробити це. В Центрі головною перешкодою є відсутність інформації про те, кому потрібна допомога і як це зробити, на Заході – фінансові можливості громадян (відповідно тут добре знають як і де це робити).

У перерахунку на всіх мешканців реальну благодійність у період новорічних свят слід чекати лише від 7% мешканців Півдня, 7% - Заходу, 4% - Центру, 4% - Півночі, 3% – Сходу та 2% - Донбасу.

Відсутність інформації про те, кому потрібна допомога найбільшою перешкодою є для тих респондентів, чий фінансовий стан дозволяє заощаджувати багато. В той час коли менш заможні респонденти цей чинник згадували значно  рідше.

Лише 16% опитаних зазначили, що відповідати за те, щоб благодійну допомогу в новорічні свята отримали ті, хто потребує її, повинен «кожен громадянин у тому числі і я». В той же час 28% опитаних громадян переклали відповідальність на вітчизняні благодійні організації та фонди, 28% - на державні структури, 17% - на багатих, 4% - на міжнародні організації, фонди, 3% - на політичні партії.

Цікаво, що люди, які не виявили жодного бажання до благодійності у період новорічних свят, найбільшу відповідальність за неї поклали на багатих і державу. Натомість найвищий рівень власної відповідальності, за тих хто потребує допомоги у ці новорічні свята виявили респонденти, які мають бажання проявити благодійність і не бачать жодних перешкод зробити це.   

Найвищий рівень усвідомлення громадянами власної відповідальності за благодійність виявився серед мешканців Півдня. Переважно це люди середнього віку, середньої спеціальної освіти та середніх статків.

Відповідальність за те, щоб люди, які потребують благодійної допомоги, отримали її в період новорічних свят на державні структури  найбільше перекладають на Заході та Півночі, на благодійні фонди – на Донбасі і в Центрі. А те, що саме багаті повинні відповідати за благодійність  вважають  переважно  респонденти  на Сході.

Три “чому?”: Чому такі логічні з погляду соціології речі, стають такими нелогічними якщо їх аналізувати з позиції звичайної людяності? Чому наше немаленьке (27%) бажання проявити благодійність, у процесі його реалізації, зашпортується у найзручніших, найпопулярніших перешкодах? Чому у результаті  цієї складної боротьби між побутовим та душевним комфортом, бажання допомагати іншим виживає тільки  у 5-6% громадян?

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 11 – 18 грудня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з проведеним у грудні 2010 року Соціологічною групою «Рейтинг» дослідженням, майже 45% опитаних громадян погодились з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої, з них 13% однозначно так вважають і 31% швидше погодились, ніж не погодились.

У свою чергу 41% опитаних не згодні з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої, з них 11% однозначно не погодились і 30% швидше не погодились. 15% опитаних не визначились з даного питання.

Найбільше згодні з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої на Заході і в Центрі України, зокрема 73% прихильників Свободи, 67% - Батьківщини, 59% - Фронту змін та 55% - партії «УДАР» В.Кличка. Більше не погодились з тезою, ніж погодились мешканці Півночі, Сходу, Донбасу і Півдня, зокрема, найбільше прихильники Партії регіонів, КПУ та Сильної України.

Більш як третина опитаних громадян (37%) вірять, що вже в найближчий час революційні настрої можуть вилитися у масові акції протесту на зразок подій листопада 2004 року.

Не вірять в це 46% опитаних. 17% респондентів не визначились з даного питання.

Найбільш радикально налаштовані прихильники Батьківщини (58% вірять в повторення подій 2004), Свободи (56%) та Фронту змін (52%), відповідно найбільше це мешканці Заходу та Центру України.

Найменше вірять в те, що революційні настрої можуть вилитися у масові акції протесту на зразок подій листопада 2004 року виборці Партії регіонів (23%). Примітно, що мешканці Донбасу (33%) більше вірять в радикалізацію ситуації, ніж опитані на Півдні (30%) та Сході (28%).

Варто зазначити, що опитаних, які категорично впевнені у радикалізації протестів, вдвічі менше за тих, які це швидше припускають. Загалом лише кожен десятий українець впевнений, що в Україні однозначно назрівають революційні настрої і вони в переважній більшості однозначно вірять в те, що ці настрої можуть вилитися у масові акції протесту на зразок подій листопада 2004 року. Зокрема, це майже кожен п’ятий прибічник Батьківщини та Фронту змін, кожен четвертий – Свободи.

Більшість опитаних (47%) переконані, що такі масові акції протесту в Україні скоріше можливі на  соціальному ґрунті (протести, викликані низьким рівнем життя і т.д.) і лише 7% - на національному (протести, викликані потуранням національних інтересів і т.д.). Ще чверть вважають, що протести можливі як на соціальному, так і на національному ґрунті однаково. Кожен п’ятий не зміг відповісти на запитання.

Найбільше припускають протести на соціальному ґрунті мешканці Півночі (передусім це мешканці Києва, які мали можливість слідкувати і брати участь у нещодавніх протестах підприємців) – 56%, Сходу – 52% та Центру – 51%. Найменше – мешканці Заходу (39%), де більш як третина опитаних припускають протести як на соціальному, так і на національному ґрунті однаково. Протести на національному ґрунті найбільше очікують мешканці Півдня (вдвічі частіше, ніж у будь-якому іншому регіоні). На Півдні, очевидно, маємо справу з проявом певного «ідеологічного страху».

У можливість протестів на соціальному ґрунті найбільше вірять прибічники Фронту змін, Батьківщини, Сильної України та Партії регіонів, найменше – прибічники Свободи, половина з яких вважають, що протести можливі як на соціальному, так і на національному ґрунті однаково.

Майже третина опитаних (31%) вважають, що очолити протестний рух в Україні у випадку таких масових акцій могла б Ю.Тимошенко, 15% - А.Яценюк, 14% - О.Тягнибок. Також називались, але рідше,  В.Кличко (5%), В.Ющенко (2%), А.Гриценко (2%) і т.д. Чверть опитаних переконані, що такий протестний рух не здатен очолити жоден  з наведених вище політиків.

Ю.Тимошенко в якості можливого лідера протестного руху найчастіше називали на Півночі (41%), Донбасі (38%), Заході (32%) та в Центрі (30%); А.Яценюка – на Заході (21%) та в Центрі (21%); О.Тягнибока – на Заході (27%) та Донбасі (19%).

Ю.Тимошенко найчастіше називали прибічники власне Батьківщини та партії «УДАР», а також Сильної України та Партії регіонів.  А.Яценюка – прибічники власне Фронту змін та Свободи, О.Тягнибока – прибічники власне Свободи та Фронту змін.

Переважна більшість опитаних (60%) вважають протести підприємців щодо нового Податкового кодексу, зокрема, які відбувались на Майдані Незалежності у Києві, акцією протесту громадян проти дій влади, яка не пов’язана з політикою. Разом з тим майже чверть (22%) – більше політичною акцією. Не визначились з даного питання 18% опитаних.

Акцію протесту підприємців щодо нового Податкового кодексу визнали переважно неполітичною у кожному з регіонів України. Найбільше громадян, які не пов’язують протести підприємців з політикою, зафіксовано на Півночі (73%), зокрема у Києві, де власне і відбувались ключові події, а також в Центрі (69%).

Разом з тим майже третина прихильників Сильної України та Партії регіонів визнали ці протести більше політичною акцією.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 11 – 18 грудня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

З метою наближення результатів соціологічних досліджень до результатів партій, які вони отримують на виборах, усі наведені в релізі показники розраховані виходячи з відповідей респондентів, які мають намір взяти  участь у виборах.

Отже згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», якби вибори до Верховної Ради України відбувалися в середині грудня 26% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 38% скоріше взяли б участь. Активність щодо виборів Президента традиційно вища: якби вибори Президента України відбувалися в середині грудня 31% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 37% скоріше взяли б участь. Така відносно низька ймовірна явка з одного боку є наслідком низької явки на місцевих виборах у жовтні 2010, з іншого – передсвятковими настроями громадян.

Найбільш мобілізованими є виборці  КПУ, Свободи, Батьківщини та Партії регіонів.

Станом на середину грудня найвищу позицію у президентському рейтингу займає В.Янукович, якого підтримують 32% опитаних серед тих, хто взяв би учать у виборах, якби вони відбувались найближчої неділі. Другу позицію зберігає Ю.Тимошенко, яку підтримують 19,9%. С.Тігіпка підтримують 8,2%, А.Яценюка – 8%, О.Тягнибока – 5%, П.Симоненка – 3,4%, В.Кличка – 2,7%, В.Ющенка – 1,8%, А.Гриценка – 1,4%.

Іншого кандидата готові підтримати 2,1% опитаних, не підтримують жодного – 5,6%. Не визначились 9,1% респондентів серед тих, хто взяв би учать у виборах, якби вони відбувались найближчої неділі.

У рейтингу партій першість утримує Партія регіонів, яку підтримують 30% опитаних серед тих, хто взяв би учать у виборах, якби вони відбувались найближчої неділі.

Другу позицію зберігає Батьківщина, яку підтримують 19,6%.

Фронт змін підтримують  7,2%, Сильну Україну – 6,4%, Свободу – 6,2%, Комуністичну партію України – 4,8%. Усі зазначені вище політичні сили потрапили б до Парламенту, якби вибори до Верховної Ради України відбувались найближчої неділі. Також має шанси потрапити до парламенту Партія «УДАР» В.Кличка, яку підтримують 2,7% виборців.

Далі у рейтингу Наша Україна, яку підтримують 1,6%, Громадянська позиція А.Гриценка – 1%, Соціалістична партія України – 0,8%, Народна партія – 0,7% та Єдиний Центр В.Балоги – 0,6%.

Загалом інші партії готові підтримати 2,3% респондентів, не підтримують жодної партії – 7,4%. Не визначились 8,7% респондентів серед тих, хто взяв би учать у виборах, якби вони відбувались найближчої неділі.

Порівняно з аналогічним дослідженням, проведеним соціологічною групою «Рейтинг» у жовтні цього року, фіксуються наступні тенденції:

Рейтинг В.Януковича та Ю.Тимошенко стабілізувались на рівні 32% та 20% відповідно. Протягом останніх трьох місяців стабілізувався і розрив між політиками, який становить 10-12%, тоді як в середині року він становив від 20 до 30%. Завдяки мобілізації виборців рейтинг Батьківщини наблизився до рейтингу лідера.

За останні два місяці В.Янукович покращив свої позиції на Півдні та Центрі. Зберіг на Заході, Півночі та Сході. Ю.Тимошенко покращила позиції на Сході та в Центрі, погіршила на Заході. 

Позиції А.Яценюка продовжують покращуватися (4,7% - у березні, 5,8% - у квітні , 5,1% - у червні, 5,2% - у вересні, 7,1% - у жовтні та 8% - у грудні).  Позиції С.Тігіпка продовжують погіршуватися (13,2% - у березні, 13,6% - у квітні, 13,2% - у червні, 12,8% - у вересні, 10% - у жовтні та 8,2% - у грудні).  У результаті на партійному рівні Сильна Україна (6,4%) вперше за останній рік поступилась третім місцем Фронту змін (7,2%) і ризикує поступитися четвертим місцем ВО Свободі (6,2%).

Продовжує зростати рейтинг О.Тягнибока (з 2,8% у жовтні до 5% у грудні) та ВО Свободи (з 4% у жовтні до 6,2% у грудні). Особливо ця тенденція характерна для Заходу, де рейтинг О.Тягнибока становить 17%.

Позиції КПУ залишаються стабільними (4,3% у жовтні проти 4,8% у грудні), що дозволяє розраховувати на місце в наступному парламенті.  Найбільший ріст рейтингу комуністів спостерігається на Донбасі.

За останні два місяці майже вдвічі покращила позиції партія УДАР В.Кличка (з 1,5% у жовтні до 2,7% у грудні). У президентському рейтингу В.Кличко  випереджає В.Ющенка, А.Гриценка та В.Литвина.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 11 – 18 грудня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

В жовтні минулого року Соціологічна група «Рейтинг» презентувала власний проект «РЕЙТИНГ РАДОСТІ», який показав, що незважаючи на кризу, епідемію грипу, вибори і  багато інших обставин, які в той час вирували у нас в країні,  українці знаходили місце радості і щастю у своєму житті.

Цього року ми презентуємо інший проект – «РЕЙТИНГ АНТИРАДОСТІ або що засмучує українців?», метою якого є вивчити іншу сторону відчуттів українців, спробувати дати відповіді на більш складні питання з нашого життя.

Отже, найбільше засмучують українців рівень їх доходів (40% відповідей), стан їх здоров’я (31%), стан здоров’я їхніх близьких (25%) та невпевненість у майбутньому (21%).

Крім того українців засмучує відсутність роботи, яка б приносила задоволення (15%) – у 1,5 рази більше, ніж відсутність роботи як такої (9%). Також частині опитаних (15%) не приносить радості їх житло, засмучує необлаштоване життя їх дітей (10%). Кожного десятого засмучують  нереалізовані можливості і таланти, а також відчуття безвиході (7%), емоційний стан (5%), самотність (5%), хатня робота (4%), відносини з дітьми (4%), відносини з дружиною/чоловіком, шлюб (4%). Ще 3% засмучуються через сусідів, а також через заздрість оточуючих.

Варто наголосити, що лише 1% опитаних засмучує стан їх духовності і лише 2% - рівень їх знань.

Разом з тим 13% опитаних нічого не засмучує в житті – категорія так званих «круглих оптимістів», серед яких переважна більшість молодь.

Разом з тим чверть молоді у віці 18-29 років невпевнені у своєму майбутньому, стільки ж – стурбовані відсутністю роботи, яка б приносила задоволення. Крім того, молодь засмучує здоров’я рідних та близьких. Лише молодь (і то лише 4%) турбує рівень їхніх знань.

Людей середнього віку більше турбує рівень їх доходів,  починає більше турбувати як власне здоров’я так і здоров’я близьких. Росте невпевненість у власному майбутньому, починають більше турбувати відносини з дружиною/чоловіком, шлюб. У віці 40-49 років людей починає засмучувати їх сексуальне життя.

Старших починає турбувати необлаштоване життя дітей, відносини з дітьми, стан здоров’я поступово виходить на передній план – 37% опитаних у віці 50-59 років і 67% у віці понад 60 років найбільше засмучує стан їх здоров’я.

Цікаво, що у віці приблизно 50 років відбувається певний переломний етап, коли власне здоров’я починає засмучувати людей куди більше, ніж здоров’я їх рідних та близьких.

Тут же простежується інша тенденція: чим менший рівень доходів людей, тим більше вони засмучені станом власного здоров’я.

І ще одна тенденція: вага прямо впливає на стан здоров’я людей. Так, чим більшою була вага у респондентів, тим частіше вони відповідали, що саме стан здоров'я засмучує їх найбільше.

Старших людей (50-59 років) з віком значно менше засмучує відсутність роботи, яка б приносила задоволення, менше засмучує стан житла. Проте кожного десятого турбує почуття безвиході.

Людей похилого віку (понад 60 років) все більше засмучує самотність, відносини з дітьми, разом з тим, менше засмучує стан їхнього житла та рівень доходів. «Старість – на радість»: лише 7% опитаних у віці понад 60 років нічого не засмучує в житті.

На кожному з етапів свого життя, крім старості, люди в однаковій мірі засмучуються нереалізованими планами, можливостями і талантами.

Жінки, мають більше приводів засмучуватися, ніж чоловіки.

Так, жінки більше стурбовані рівнем доходів, станом здоров’я (як власним, так і близьких), невпевненістю у власному майбутньому, необлаштованим життям дітей, своїм емоційним станом. Жінок більше засмучує хатня робота, самотність та почуття безвиході.

У свою чергу чоловіків більше, ніж жінок, турбують відсутність роботи, яка б приносила задоволення, нереалізовані можливості і таланти.

На основі відповідей респондентів на запитання «Що засмучує Вас найбільше у власному житті?» була складена своєрідна «матриця антирадості». Відповіді респондентів, які корелювались між собою, дозволили сформувати певні психологічні групи, їх 8:

1. «Невпевненість у власному майбутньому. Робота, яка  не приносить задоволення. Рівень моїх доходів. Нереалiзованi власні можливості, таланти. Відсутність роботи як такої»
2. «Стан мого здоров`я. Стан здоров`я моїх близьких»
3. «Хатня робота. Моє житло»
4. «Самотність. Моє сексуальне життя. Відчуття безвиході»
5. «Відносини з дітьми. Відносини з дружиною/чоловіком, шлюб. Необлаштоване життя моїх дітей»
6. «Відносини з батьками. Мій зовнішній вигляд. Рівень моїх знань»
7. «Рівень моєї духовності. Моє минуле. Мій емоційний стан»
8. «Сусіди. Заздрість оточуючих. Ставлення мого оточення до мене»

Якби у людей була можливість почати своє життя спочатку, лише 25% опитаних прожили б його точно так само. Найбільше таких на Заході і Сході України, а також серед молоді і респондентів похилого віку.

48% і це більшість – десь прожили б так само, десь би щось змінили. Найбільше таких на Півночі України, а також серед респондентів у віці 50-59 років.

А от майже кожен п’ятий (17%) прожив би нове життя зовсім по іншому. Таких найбільше в Центрі України, а також серед респондентів у віці 40-49 років.

10% не змогли відповісти на це запитання.

Дослідження засвідчило, що чим вищі доходи в людей, тим більше серед них тих, які б прожили своє життя точно так само.

Так, серед респондентів, сукупний дохід яких на сім’ю перевищує 3000 гривень, прожили б життя так само 35%. У свою чергу серед тих респондентів, доходи яких становлять менше 1000 гривень, таких вдвічі менше (18%).

Ці ж самі тенденції спостерігаються і щодо рівня освіти. Так, серед респондентів з вищою освітою прожили б життя так само майже третина (31%). У свою чергу серед респондентів з середньою освітою таких менше чверті (21%).

33% опитаних, які відчувають себе щасливими, прожили б своє життя так само. Більш ніж втричі менше (9%) таких серед респондентів, які відчувають себе нещасливими.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 4 – 11 жовтня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з дослідженням, проведеним Соціологічною групою «Рейтинг» у жовтні 2010 року, відносно щасливими почувають себе 68% опитаних українців, з них лише 17% вважають себе однозначно щасливими. Разом з тим, кожен п’ятий опитаний вважає себе нещасливим. Ще 13% не змогли визначитися.

Рік, що минає, не додав українцям щастя. Порівняно з аналогічним дослідженням, проведеним у жовтні 2009 року, число людей, які вважають себе в більшій чи меншій мірі щасливими, трохи зменшилось з 70 до 68%. Проте число тих, які вважають себе однозначно щасливими зменшилось – з 27 до 17%.

Як і рік тому, найбільш щасливими почуваються мешканці Півночі і Заходу, найменш щасливими – мешканці Донбасу.

За рік настрої мешканців Півночі (78%), Центру (65%) та Півдня (66%) майже не змінились. А от у крайніх точках України щастя поменшало: найбільше на Заході – з 85 до 72% (при цьому число тих, які вважають себе однозначно щасливими зменшилось вдвічі – з 39 до 19%), Сході – з 73 до 64%, Донбасі – з 58% до 52%. Сумно констатувати, але щонайменше кожен четвертий мешканець Донбасу почувається нещасливим і лише 9% вважають себе однозначно щасливими.

Як і рік тому, дослідження підтвердило тезу, що з роками відчуття щастя в  нашій країні у людей поступово зникає.

Так, найбільш щасливими почувається молодь у віці 18-29 років (70%), найменш щасливими – люди похилого віку (53%). Майже третина опитаних у віці понад 60 років почуваються нещасливими.

Неодружені почуваються більш щасливими, ніж одружені. Водночас одружені набагато більше щасливіші, ніж розлучені та самотні.

Люди з вищим рівнем освіти більш щасливі. Так, серед респондентів з вищою освітою щасливими почуваються 74%, із середньою загальною – лише 51%.

Теза «не в грошах щастя», нажаль, не була підтверджена дослідженням, згідно з яким чим вище доходи людей, тим більш щасливими вони почуваються.

Так, серед респондентів, сукупний дохід яких перевищує 3000 гривень на сім’ю, почуваються щасливими 79%, нещасливими – лише 10%. У свою чергу серед тих респондентів, сімейні доходи яких становлять менше 1000 гривень, щасливих лише 49%, а нещасливих – 37%.

Дослідження не оминуло «улюбленої» теми жінок і показало також як впливає вага людини на відчуття нею щастя.

Жінки в цьому плані категоричні – чим нижча їх вага, тим вони щасливіші. Наприклад, серед жінок вагою до 60 кілограмів число щасливих становить 74%, а серед жінок вагою 90 кілограмів і більше – лише 55%.

У чоловіків реакція на вагу дещо протилежна: найхудіші респонденти-чоловіки (до 60 кг) почуваються найменш щасливими, а чоловіки з більшою вагою відповідно більш щасливі.  Для порівняння серед чоловіків вагою до 60 кг число щасливих становить лише 57%, а серед чоловіків  вагою 90 кг і більше – 70%.

«Найщасливіша» вага жінки становить менше 60 кг., в той час коли чоловіча вага “щастя”  знаходиться у проміжку 70-79 кг.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 4 – 11 жовтня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у жовтні 2010 року, лише 17% опитаних не вірять в успішне проведення Україною Чемпіонату з футболу ЄВРО-2012. Тоді як 62% громадян мають позитивні очікування. 21% не визначились з даного питання.

Найбільш позитивні оцінки в регіонах, які прийматимуть чемпіонат: на Півночі (69%), Донбасі (69%), Заході (64%). Найбільш песимістичні очікування в Центрі України: вірять в успішне проведення ЄВРО-2010 55% опитаних, не вірять – 26%.

Серед прихильників політичних сил найбільш оптимістично налаштовані виборці Сильної України (72%), Фронту змін (70%), Батьківщини (69%) та Партії регіонів (68%).

Чим молодші респонденти, тим більше вони вірять в успішне проведення ЄВРО-2012 в Україні. Чоловіки більш оптимістичні в оцінках, ніж жінки.

Порівняно з серпнем минулого року оцінки громадян щодо рівня готовності України до проведення ЄВРО-2012 покращились. Респонденти мали можливість оцінити цей показник за п’ятибальною шкалою, де 1 бал означав низьку готовність, 5 – високу. Таким чином, якщо у серпні 2009 року середня оцінка становила «два з плюсом» (2,4), то у жовтні 2010 року – це «тверда трійка» (3,0). Найбільше зросла кількість людей, які поставили оцінку «чотири» - втричі.

Як і у минулого року найкращі оцінки поставили мешканці Донбасу (3,2). Найбільший прогрес за рік в оцінках на Півночі (середній бал зріс з 2,2 до 3,1) та Заході (з 2,1 до 3,0).

Як і в серпні минулого року, так і в жовтні цього року для громадян України ЄВРО-2012 – це, передусім, питання престижу країни (42%) та нові робочі місця (42%).

Також це покращення якості доріг, аеропортів, готелів (34%), можливість для країни заробити додаткові кошти (31%).

За рік погіршилось відчуття, що ЄВРО-2012 це розвиток міст, які прийматимуть чемпіонат (з 30 до 27%) та можливість з кращого боку показати Україну Європі та світові (з 33 до 27%).

Разом з тим зросло відчуття, що ЄВРО-2012 це тест для України, чи є вона цивілізованою країною (з 23 до 25%).

20% опитаних продовжують вважати, що ЄВРО-2012 це поштовх для розвитку спорту в країні, 14% - нові можливості для вступу країни до ЄС.

Найголовніше, що лише 3% опитаних вважають, що ЄВРО-2012 не важливе для країни (у серпні минулого року було 9%).

Цікаво, що на Донбасі найменше відчувають, що ЄВРО-2012 це покращення доріг, аеропортів, готелів, а на Заході – найбільше.

На Півночі найбільше серед усіх вважають, що ЄВРО-2012 це, передусім, нові робочі місця і додаткові кошти для країни, на Півдні – престиж держави, на Сході – розвиток міст, які прийматимуть чемпіонат і шанс найкраще показати країну світові.

На Заході найбільше людей, які вважають, що ЄВРО-2012 дає нові можливості для вступу країни до ЄС.

Економічна криза, корупція у владі і неякісні автодороги – ключові проблеми, які можуть стати на заваді успішному проведенню ЄВРО-2012 в Україні.

Порівняно з серпнем минулого року число респондентів, які бачать економічну кризу серед ключових проблем, які можуть стати на заваді успішному проведенню ЄВРО-2012 в Україні, поменшало з 61 до 46%, наявність корупції у владі – зменшилось з 51 до 35%. Зменшилось і відчуття проблеми неякісних доріг (але  скромніше ) – з 39 до 34%.

Найбільше зменшилось число респондентів, які бачать політичну кризу серед ключових проблем, які можуть стати на заваді успішному проведенню ЄВРО-2012 – з 54 до 26%.

Майже не змінилась кількість опитаних, які серед можливих проблем на шляху успішної організації чемпіонату бачать недостатні темпи будівництва стадіонів (26%), ускладнене пересування всередині міст (15%), відсутність достатньої кількості якісних готелів (15%), відсутність сучасних аеропортів  (15%).

Економічну кризу серед можливих причин, які можуть стати на заваді успішному проведенню ЄВРО-2012, бачать передусім, мешканці Півдня і Півночі,  політичну кризу, а також неякісні автодороги – мешканці Центру, незадовільні темпи будівництва стадіонів – мешканці Заходу, ускладнене пересування всередині міст – мешканці Півночі (перш за все Києва).

Другий рік поспіль 40% опитаних громадян вважають, що Р.Ахметов зробив найбільше для успішного проведення ЄВРО-2012 в Україні. 

Як і в серпні та грудні минулого року на другому місці Г.Суркіс (19%).

Далі В.Янукович (16% - вдвічі більше, ніж у серпні та грудні минулого року), Б.Колесніков (9% - вперше в рейтингу) та М.Азаров (8% - вперше в рейтингу).

Заслуги попередньої влади оцінюються дещо скромніше:  Ю.Тимошенко (7%), Є.Червоненко (6%), Ю.Павленко (4%), В.Ющенко (4%), І.Васюник (1%).

Заслуги О.Ярославського відзначили 4% опитаних, передусім на Сході України (16%).

Оцінки заслуг Р.Ахметова не змінились на Донбасі (58%) та Заході (30%). Покращились на Півночі (з 32 до 48%) та Сході (з 44 до 55%). Водночас погіршились на Півдні (з 35 до 28%) та Центрі (з 32 до 24%).

Оцінки стосовно Г.Суркіса найбільше зменшились на Донбасі (втричі – до 5%) та на Сході (з 26 до 18%), що може бути наслідком публічного конфлікту президентів футбольних клубів з Федерацією футболу. Водночас покращились на Півночі (з 26 до 34%).

Оцінки В.Януковича найбільше зросли на Півдні (з 12 до 27%), Сході (з 10 до 20%) та Центрі (з 6 до 18%). Варто наголосити, що більшість цих регіонів не прийматимуть матчі чемпіонату.

Водночас оцінки В.Януковича не змінились на Донбасі – 14% проти 58% у Р.Ахметова та 22% у Б.Колесникова.

Оцінки Ю.Тимошенко майже не змінились в Центрі та на Заході і зменшились на Півночі, Сході, Півдні  та Донбасі. 

Заслуги Ю.Павленка найбільше пам’ятають на Заході і Півночі, В.Ющенка – лише на Заході.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 4 – 11 жовтня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Переважна більшість українців (76%) і росіян (84%) вважають себе патріотами. Варто зазначити, що згідно з результатами опитування серед українців виявилося вдвічі більше респондентів (ніж серед росіян), які не змогли відповісти на запитання «Як би Ви самі себе охарактеризували - як патріота своєї країни чи ні?».

У Росії назвали себе патріотами, в першу чергу, москвичі і петербуржці. В Україні - жителі Центру, Півночі і Заходу.

Лише кожен десятий зізнався в тому, що не відчуває патріотизму до своєї країни. У Росії це в основному жителі малих міст, в Україні - жителі Донбасу. Мешканці українських міст менш патріотичні, ніж мешканці українських сіл.

Як у Росії, так і в Україні, найменше відчувають себе патріотами молодь, найбільш патріотичні - люди старшого віку.

Головним приводом гордості за країну для українців є місце, де вони народилися і виросли (33%), а також земля, на якій вони живуть (31%).

Для росіян головним приводом для гордості за свою країну є її історичне минуле (47%). Серед українців таких виявилося вдвічі менше (25%).

Згідно з даними проведених опитувань у двох країнах, росіяни значно більше, порівняно з українцями, пишаються своєю літературою та мистецтвом (17 проти 9%), а також військовою міццю своєї країни (16 проти 3%).

У свою чергу українці більше, ніж росіяни, пишаються великими людьми своєї національності (28 проти 22%), державою, в якій живуть (25 проти 19%), душевними якостями свого народу (20 проти 15%), мовою свого народу (17 проти 13%).

Також українці пишаються своєю працьовитістю та вмінням господарювати (21% серед українців проти 6%), національними піснями, святами та звичаями (20 проти 12%), вірою та релігією свого народу (17 проти 9%).

Крім того, для 9% українців і 9% росіян предметом гордості за свою країну є її прапор, герб і гімн. Для 12% українців і 11% росіян - перемоги спортсменів своєї країни. Для 14% українців і 10% росіян - могили предків і пам'ять про них.

У регіональному розрізі слід відзначити такі особливості. Для мешканців Півдня України головним приводом гордості за країну є місце, де вони народилися і виросли. Наша працьовитість і вміння господарювати є предметом гордості, перш за все, для мешканців Центральної України. Для мешканців Західної України особливим предметом гордості є мова народу. Душевні якості свого народу як привід для гордості відзначили, перш за все, жителі Сходу України. Для мешканців Донбасу особливим предметом гордості за свою країну є перемоги спортсменів своєї країни.

Крім того, жителі Донбасу, Півдня і Сходу України частіше за інших в якості предмета гордості за свою країну відзначали її історичне минуле. Мешканці Центру України - великих людей своєї національності. Заходу України - релігію.

В уявленні 45% українців і 48% росіян істинний патріотизм проявляється у повазі до традицій. Для 46% росіян і лише 36% українців - у зміцненні сім'ї і вихованні дітей.

Разом з тим для 22% українців і лише 14% росіян патріотизм проявляється у голосуванні на виборах за патріотичні партії і політиків, для 18% українців і лише 9% росіян - в участі у патріотичних організаціях, для 14% українців і лише 10% росіян - у конструктивній критиці недоліків у своїй країні.

Цікаво, що 13% росіян і 9% українців вважають, що справжній патріотизм проявляється в розмовах і бесідах зі знайомими на патріотичні теми.

Крім того, 29% українців і 26% росіян бачать прояв істинного патріотизму в роботі з повною віддачею за своєю спеціальністю, 22% українців і 19% росіян - у святкуванні історичних подій.

Росіяни середнього віку частіше за інших бачать справжній патріотизм у зміцненні сім'ї і вихованні дітей, молодь - у святкуванні історичних дат.

Ті ж тенденції характерні і для українців. Крім того, українці і росіяни середнього віку частіше за інших бачать справжній патріотизм у голосуванні на виборах за патріотичні партії і політиків.

Жителі Півдня України частіше за інших бачать справжній патріотизм у зміцненні сім'ї і вихованні дітей, Центральної України - в роботі з повною віддачею за своєю спеціальністю, Західної України - у голосуванні на виборах за патріотичні партії і політиків, а також участі у патріотичних організаціях. Півночі України - у святкуванні історичних подій, ювілеїв, Донбасу - у повазі до традицій.

Крім того, кожен п'ятий житель Донбасу і Західної України (набагато частіше, ніж в інших регіонах) бачить справжній патріотизм у конструктивній критиці недоліків у своїй країні.

57% українців і 58% росіян ідентифікують себе, перш за все, як громадян своєї країни: відповідно України та Росії. Варто зазначити, що згідно з даними ВЦИОМ, за два роки частка росіян, що ідентифікують себе, як громадяни Росії знизилася з 70 до 58%.

Проте з 2006 року в Росії зростає частка респондентів, які відповіли на запитання «Хто я такий?» словом «людина» (з 24 до 30%).

26% українців також ідентифікували себе словом «людина».

Разом з тим 29% українців і лише 19% росіян визначають себе як мешканців свого регіону, міста, села. 24% українців і лише 18% росіян - ідентифікують себе через національну приналежність (назвали б свою національність).

Слід зазначити, що близько 70% мешканців Західної та Центральної України і лише 44% - Півдня і Донбасу ідентифікують себе як громадян України. 38% мешканців Заходу, 36% Півночі Україні і лише 12% мешканців Півдня та 14% Донбасу ідентифікують себе через національну приналежність.

У свою чергу 38% опитаних на Донбасі і 31% на Півдні проти 18% на Заході України визначили себе як мешканців свого регіону, міста, села.

43% мешканців Донбасу (приблизно вдвічі більше, ніж в інших регіонах) на запитання «Хто я такий?» відповіли б словом «людина».

Цікаво, що 15% росіян і лише 8% українців вважають себе радянськими людьми. В Україні так вважають, перш за все, жителі Півдня (14%).

Крім того, 17% росіян і 16% українців визначають себе через свою сімейну роль (батько, дружина, бабуся і т.д.).

7% росіян і 6% українців визначають себе як представників певної професійної групи. 5% росіян і 6% українців назвали б свої релігійні переконання, 6% росіян і 4% українців вважають себе космополітами (або громадянами світу), 2% росіян і 5% українців - європейцями.

Реліз підготовлений на основі результатів досліджень, проведених Соціологічною групою «Рейтинг» (Україна) у вересні 2010 р. (опитано 2000 респондентів, похибка не перевищує 3%) і ВЦИОМ (Росія) у червні 2010 р. (опитано 1600 респондентів, похибка не перевищує 3,4%).

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 9 – 16 вересня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Ів.-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Для порівняння використовувалися дані дослідження Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦИОМ), проведеного 5-6 червня 2010 р. Опитано 1600 чоловік в 140 населених пунктах в 42 областях, краях і республіках Росії. Статистична похибка не перевищує 3,4%

31 жовтня 2010 року Соціологічна група «Рейтинг» провела місцевий екзит-пол «ГАЛИЧИНА-2010». Опитування виборців на виході з виборчих дільниць у день голосування проводилося у Львові, Івано-Франківську та Тернополі. На екзит-полі в день виборів працювало близько 250 фахівців, у т.ч. майже 200 інтерв’юерів. Загалом на 96 дільницях було опитано понад 7700 виборців.

Варто констатувати, що під час проведення екзит-полу «ГАЛИЧИНА-2010» не було зафіксовано випадків відмови керівників виборчих дільниць у проведенні опитування. Усі бригади розпочали і закінчили свою роботу згідно з погодженим графіком.

Особливістю цьогорічного екзит-полу, і це фіксують усі соціологічні компанії, які проводили опитування у Львові, Тернополі та Івано-Франківську, є велика кількість відмов респондентів давати відповіді інтерв’юерам. На окремих дільницях кількість відмов доходила до 40% при стандартних 15-20%. Ця ситуація певною мірою є наслідком нагнітання політичної ситуації напередодні виборів, а також реакцією громадян на певні «інформаційні війни», які велись в окремих ЗМІ проти екзит-полів.

Попри все усі екзит-поли, які були оголошені у Львові, Тернополі та Івано-Франківську відбулися і збіглися у своїх результатах. Єдиним незначним виключенням став Івано-Франківськ, де за даними компанії Research & Branding Group перемогу здобував кандидат Юрій Соловей, а за даними Соціологічної групи «Рейтинг» - Віктор Анушкевичус. Саме останній, в результаті офіційного підрахунку, і був обраний мером Івано-Франківська.

Варто зазначити, що результати усіх екзит-полів, які проводились у Львові, Івано-Франківську та Тернополі, збігаються між собою щодо виборів партій, проте за окремими позиціями відрізняються від офіційних результатів.

Передусім йдеться про ВО Свободу, яка за даними усіх екзит-полів на виборах міської ради Львова, Тернополя і Івано-Франківська отримала підтримку понад 30% виборців, тоді як за даними місцевих ТВК на 6% менше.

По решті позицій відхилення між офіційними даними і екзит-полами, як правило, в межах статистичної похибки. Певним виключенням є лише Тернопіль, де офіційний результат Партії регіонів, а також кандидата від цієї партії на посаду міського голови перевищив результат екзит-полів на 4-5%.

ДЕМОГРАФІЧНА СТРУКТУРА ВИБОРЦІВ ПАРТІЙ

На цих місцевих виборах «проти всіх» голосували переважно чоловіки та молодь (18-29 років).

Більш активними на цих виборах були люди старшого і похилого віку. Тоді як значна частина молоді (щонайменше чверть) не голосували, що в результаті вплинуло на підсумкову явку виборців. 

Згідно з результатами екзит-полу у структурі виборців ВО Свободи переважають чоловіки. Порівняно з результатами усіх попередніх досліджень у структурі виборців ВО Свободи значно зросла кількість людей старшого віку – як правило, це перетоки колишніх прихильників В.Ющенка та Ю.Тимошенко.

Також найбільше чоловіків у структурі виборців Народного Руху. У свою чергу Наша Україна, а також партія «За Україну!» (Тернопіль) орієнтовані переважно на жінок.

Наймолодший електорат мають партії «ПОРА» та «УДАР В.Кличка».

У структурі прихильників Фронту змін значна частина молоді, але переважають виборці середнього віку. Також серед них значна кількість жінок. Схожий електорат у Третьої сили (Івано-Франківськ).

Найстарший електорат у Партії регіонів та Нашої України, а також у Республіканської Християнської Партії (Львів).

Цікаво, що у Львові і Тернополі за Партію регіонів передусім голосували жінки, а у Івано-Франківську чоловіки.

ДЕМОГРАФІЧНА СТРУКТУРА ВИБОРЦІВ КАНДИДАТІВ НА ПОСАДУ МІСЬКИХ ГОЛІВ

Серед лідерів мерських перегонів у Львові молоді найбільше у структурі виборців у А.Садового, найстарших – у Ю.Михальчишина та В.Гірняка. Жінки переважно підтримали А.Садового та В.Гірняка, чоловіки –  Ю.Михальчишина.

У Тернополі чоловіки найбільше підтримали С.Надала та В.Лило, жінки – В.Чубака, П.Гоча та Р.Заставного. Найстарші голосували за С.Надала та П.Гоча, молодь – за В.Чубака.

В Івано-Франківську чоловіки переважно підтримали Р.Марцинківа, В.Балагуру та Ю.Солов’я. Жінок найбільше у структурі виборців В.Анушкевичуса.

Цікаво, що згідно з оперативними даними з Івано-Франківського екзит-полу станом на 11-00 годину чоловіки були більш активні, ніж жінки. У результаті Ю.Соловей випереджав В.Анушкевичуса на більш ніж 3%. Близько обіду демографічна структура виборців дещо вирівнялась як і вирівнялись позиції двох конкурентів, проте, після обіду жінки були більш активні, в результаті станом на вечір В.Анушкевичус вже лідирував. Таким чином ситуацію з виборами в Івано-Франківську певним чином вирішили жінки.

Молодь передусім підтримала В.Балагуру та Ю.Солов’я. Старші проголосували за Р.Марцинківа та В.Бойчука, виборці середнього віку – І.Прокопіва.

Варто зазначити, що за три тижні до виборів Соціологічна група «Рейтинг» провела дослідження електоральних симпатій мешканців Івано-Франківська. Згідно з результати цього дослідження лише 31% опитаних мешканців міста були задоволені діяльністю чинного міського голови В.Анушкевичуса, 64% вважали, що буде краще, якщо місто очолить нова людина.

Впевненим лідером виборчих перегонів на той момент був Ю.Соловей  (понад 30%).

Ключовою причиною перемоги В.Анушкевичуса на виборах стало розмивання опозиційного до діючого міського голови електорату. Зокрема, кандидати Ю.Соловей, Р.Марцінків та І.Прокопів в сумі набрали майже вдвічі більше, ніж переможець виборів (47% проти 27%).

Таким чином ситуація на цих виборах у Івано-Франківську багато у чому повторила останні вибори у Києві, де через відсутність єдиного кандидата від опозиції перемогу на виборах мера Києва отримав Л.Черновецький.

Згідно з проведеним у жовтні 2010 року дослідженням в середньому українська родина витрачає на одяг і взуття близько 400 гривень на місяць або приблизно шосту частину свого  бюджету. Зокрема, до 100 гривень витрачає на місяць кожна шоста родина, від 100 до 300 гривень – майже кожна четверта, від 300 до 500 гривень – майже кожна п’ята і т.д.

Якщо брати період еквівалентний середньому календарному року, кожного місяця здійснюють покупки одягу і взуття 16% опитаних, один-два рази на сезон – 41%, один-два рази на рік – 22%, рідше, ніж раз на рік – 13%.

Найбільш активні у питанні купівлі одягу мешканці Заходу та Півночі (передусім йдеться про Київ), менш  активні – на Сході і Донбасі.

Частота купівлі одягу та взуття прямо пропорційна віку респондентів (чим молодші, тим частіше купують, третина опитаних у віці понад 60 років купують одяг рідше, ніж один раз в рік), типу поселення (більш активні споживачі у містах), статі (більш активні жінки), рівню доходів (опитані з доходом у 3000 гривень і більше майже вдвічі частіше купують одяг, ніж респонденти з доходами до 1000 гривень), рівню зайнятості (працюючі в 1,5 рази частіше купують одяг, ніж непрацюючі, хоча і в цій категорії є активні - студенти і домогосподарки), рівню освіти (чим вище освіта респондента, тим частіше він купує одяг і взуття). Неодружені більш активні в плані купівлі одягу, ніж одружені, разом з тим одружені більш активні, ніж розлучені.

Абсолютна більшість українців купують одяг і взуття на ринках (84%) і ця ситуація характерна для усіх без виключення регіонів. Третина опитаних здійснює покупки у невеликих магазинах, 14% - в універмагах і супермаркетах, 5% - в магазинах «брендового» одягу, 1% - в інтернеті, 1% - за кордоном.

27% опитаних купують зазвичай одяг та взуття українського виробництва, 22% - з Туреччини, 20% -  Польщі, 19% - Китаю, 16% - країн Західної Європи, 11% - Росії, 8% - Білорусії, інші країни – 5%. Разом з тим 42% опитаних не звертає увагу на виробника при покупці. Така відповідь найбільш популярна на Донбасі, Сході і Півдні України.

Мешканці Заходу більш вимогливі до покупок. Тут значно більше популярні, ніж в решті регіонів одяг та взуття з Польщі та загалом із Західної Європи.

Найбільш перебірливими є мешканці Півночі, передусім Києва. Вибір дозволяє їм робити покупки усіх виробників. Що цікаво, саме тут рекордно високим є показник користування українським одягом (48%!). Це й не дивно, оскільки майже третина респондентів назвали серед причин, чому не користуються вітчизняною продукцією, малу кількість місць її продажу, або взагалі їх відсутність. Ключовою ж перешкодою для купівлі українського одягу та взуття є невідповідність критерію «ціна/якість» (45%) та низька якість продукції (37%), ще 31% назвали малий асортимент і 14% - невідповідність тенденціям моди.

Цікаво, що для респондентів, які купують вітчизняну продукцію головний аргумент саме відповідність ціни якості – таких половина. Проте, в перерахунку на абсолютні величини таких вже і не так багато – купують вітчизняний одяг 27% з них половина становить лише 14%. Третина купує українську продукцію, щоб підтримати вітчизняного виробника, ще 27% цінують хорошу якість, 16% - хороший вибір і лише 4% з тих, хто  купує український одяг, вважає, що він відповідає тенденціям моди. Тобто споживач української продукції не такий вже й вибагливий. Остання категорія, а вона дедалі зростає, шукає альтернативу, проте обмежені доходи значно стримують цей пошук.

Однією із реальних альтернатив для таких людей став вживаний одяг з Європи або «секонд хенд».

Дві третини опитаних українців позитивно ставляться до того, в Україні є можливість придбати вживаний одяг чи взуття з Європи або так званий «секонд хенд» і лише 18% - негативно. Найбільш позитивно ставляться на Заході (77%), Півночі (72%) та Центрі України (66%), менше позитивно, хоча і тут переважна більшість відповідала в «плюс», – на Півдні (56%) та Донбасі (53%).

Жінки значно позитивніше ставляться до «секонд хенду», ніж чоловіки.

57% опитаних респондентів у віці понад 18 років купували коли-небудь товари «секонд хенду», з них 18% - це робили раніше, а 39% - купували і купують зараз. Разом з тим 43% українців ніколи не купували «секонд хенду».

Найбільше користувачів «секонд хенду» на Заході (48% купує зараз), Сході (41%) і Донбасі (41%). При цьому останній регіон лише приходить до цього, оскільки лише 10% купували цю продукцію раніше.

У містах «секонд хенд» більш популярний, ніж в селах. Користувачами його є переважно жінки, люди середнього віку (30-39 років), середньої спеціальної або вищої освіти. За сімейним положенням це розлучені та одружені. Варто звернути увагу на те, що якщо брати загалом одяг і взуття, то одружені більш активні в плані купівлі, ніж розлучені, а в питанні користування «секонд хендом» - навпаки.

Більше половини громадян, зайнятих домашнім господарством або тих, які перебувають у декретній відпустці, є користувачами товарів «секонд хенду», при чому активних – половина з них купує ці товари кілька разів на місяць.

Одним із найбільш вагомих критеріїв ідентифікації споживача вживаного одягу є рівень його доходів, коли з одного боку є потреба гарно одягатись при обмежених ресурсах, з іншого – одягатись хоч якось при мінімальних ресурсах. Найбільше користувачів «секонд хенду» серед респондентів з рівнем доходів менше 1000 гривень на місяць (45%). 39% - серед респондентів з рівнем доходів 1000 -2000 гривень на місяць.

Рівень користування зазначеною категорією товарів прямо пропорційний рівню сукупних витрат сім’ї на одяг і взуття. Майже половина людей, які витрачають з сімейного бюджету на одяг і взуття менше 100 гривень або від 100 до 300 гривень на місяць є користувачами «секонд хенду». Серед людей з місячними витратами на рівні 300-500 гривень таких 38%.

З огляду на зазначені цифри цілком логічним виглядає той факт, що 85% опитаних вважають, що від заборони «секонд хенду» постраждають малозабезпечені громадяни України.

Варто також зазначити, що користувачами «секонд хенду» є не лише малозабезпечені. Так, третина респондентів з доходами від 2000 до 3000 гривень і понад 3000 гривень на місяць також є користувачами «секонд хенду», а також третина тих, які витрачають на одяг і взуття 500-1000 гривень на місяць.

Помітна певна еволюція якості споживача. Якщо для респондентів, які користувались вживаним одягом раніше (а зараз припинили це робити) головною причиною була відсутність коштів на купівлю нових речей (38%), то для сьогоднішніх користувачів – «секонд хенд», в першу чергу, це якісні речі за доступні ціни (64%). Крім того  сьогодні 45% йде на «секонд» через відсутність коштів, 27% - бачать у цьому можливість серед вживаних речей знайти новий одяг, 23% -  дешево придбати одяг модних «брендів», 14% - доступний дитячий одяг.  При цьому, якщо раніше 22% опитаних купували «секонд хенд» для використання у професійній діяльності, то сьогодні таких лише 13%.

54% продовжували б купувати товари «секонд хенд» навіть якби у них було достатньо коштів для купівлі нового одягу. Третина відмовилась би від таких товарів.

Звичайно у людей, які ніколи не купували товари «секонд хенду» - 43% із всієї вибірки - є свої аргументи. Так, головний з них – цей одяг небезпечний для здоров’я (обробляється формальдегідами) – таких 30%. Ще 26% не йдуть на «секонд», оскільки їм вистачає коштів, щоб купувати нові речі, 24% - це принижує їхню гідність, для 20% соромно купувати вживаний одяг і 9% не задовольняють умови, в яких продається товар.

Натомість користувачі «секонд хенду» переважно задоволені умовами, в яких продаються товари (68%). Не задоволені 22%. Найбільше задоволені умовами споживачі на Заході і Півночі. Решта регіонів задоволені значно менше.

На сьогодні 62% опитаних громадян не підтримують ідею заборонити ввезення в Україну товарів «секонд хенду» (серед користувачів таких 91%!, серед тих, які ніколи не користувалися – 30%). Підтримують ідею 18%. Для 17% байдуже, що буде із «секонд хендом», ще 5% - не визначились.

Найменше підтримують заборону на Донбасі і Заході України.

У випадку припинення торгівлі «секонд хендом» 67% користувачів (рівень доходів до 1000 гривень та 1000-2000 гривень) мають намір економити і купувати менше одягу і взуття. 9% (рівень доходів від 2000 гривень) - збільшать витрати із сімейного бюджету на одяг і взуття, щоб купувати його стільки ж як раніше.

43% користувачів бачать в якості альтернативи «секонд хенду» будь-який дешевий одяг незалежно від країни виробника, 25% - дешевий вітчизняний одяг, 16% - будь-який якісний одяг, якщо він буде навіть дорожчий, 16% - дешевий одяг з Білорусі та Росії, 6% - дешевий одяг із Китаю. 3% мають намір і далі купувати «брендові» речі.

42% опитаних громадян переконані, що від заборони «секонд хенду» виграють вітчизняні виробники одягу і взуття, 39% - так не думають, а 20% - не визначились.

Разом з тим, 67% опитаних думають, що від заборони виграють імпортери дешевого одягу, 18%  - ні, а 19% - не визначились.

На питання «Хто виграє від заборони більше?» 11% відповіли, що вітчизняна легка промисловість, 35% - імпортери, 19% обидві сторони виграють однаково, 17% - не виграють ані перші, ані другі, а 18% - не змогли відповісти.

Разом з тим абсолютна більшість (94%) опитаних переконані, що держава повинна підтримувати розвиток вітчизняного виробництва одягу і взуття. Серед заходів, які можуть бути найбільш ефективними для підтримки вітчизняного виробництва одягу та взуття 36% виділили збільшення податкових пільг для галузі легкої промисловості, 21% - посилення боротьби з контрабандою на митниці, 19% - заборону імпорту дешевого одягу з Китаю і 4% - заборону імпорту «секонд хенду».

53% опитаних допускають, що під виглядом «секонд хенду» в Україну завозиться новий одяг як контрабанда, 18% - ні, 29% - не змогли відповісти на питання. Серед респондентів, які допускають факти контрабанди, 5% вважають, що в цьому більше винні імпортери, 34% - митники і 54% - бачать однакову вину як одних, так і інших. 59% опитаних переконані, що держава здатна вирішити питання контрабанди нового одягу не забороняючи ввезення «секонд хенду». Не впевнені в цьому 19% опитаних. 22% - не змогли відповісти на питання.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 4 – 11 жовтня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Станом на початок жовтня найвищу позицію у президентському рейтингу зберігає В.Янукович, якого підтримують 27,1% серед усіх опитаних (або 31,3% серед тих, хто взяв би учать у виборах, якби вони відбувались найближчої неділі).

Другу позицію зберігає Ю.Тимошенко, яку підтримують 15,5% усіх опитаних (19,7%). С.Тігіпка підтримують 8,3% усіх опитаних (10%), А.Яценюка – 5,6% (7,1%), П.Симоненка – 3% (3,3%), О.Тягнибока – 2,3% (2,8%), В.Литвина – 1,8% (2%), А.Гриценка – 1,1% (1,4%), В.Ющенка 1,1 (1,4%).

Іншого кандидата готові підтримати 2,8% усіх питаних (2,9%), не підтримують жодного кандидата – 12,2% (9,1%), не братимуть участі у виборах 8,5%. Не визначились 10,9% респондентів або 9,1% серед тих, хто взяв би учать у виборах, якби вони відбувались найближчої неділі.

У рейтингу партій першу позицію продовжує утримувати Партія регіонів, яку підтримують 23,9% серед усіх опитаних (або 29,1% серед тих, хто взяв би учать у виборах).

Другу позицію зберігає Батьківщина, яку підтримують 12,9% усіх опитаних (16,8%).

Сильну Україну підтримують 6,8% усіх опитаних (8,5%), Фронт змін – 4,5% (5,7%), Комуністичну партію України – 3,6% (4,3%), Свободу – 3,3% (4,2%). Усі зазначені вище політичні сили потрапили б до Парламенту, якби вибори до Верховної Ради України відбувались найближчої неділі.

Далі у рейтингу Народна партія, яку підтримують 1,8% усіх опитаних (2%), партія УДАР В.Кличка – 1,1% (1,4%), Наша Україна – 1% (1,4%), Громадянська позиція А.Гриценка – 0,8% (0,9%), партія За Україну! В.Кириленка – 0,6% (0,7%) та Єдиний Центр В.Балоги – 0,5% (0,6%).

Решту партій не підтримують більше 0,5% опитаних. Загалом інші партії готові підтримати 2,6% респондентів, не підтримують жодної партії – 9,4% (8%), не братимуть участі у виборах 11,1%. Не визначились 16,6% респондентів або 13,5%  серед тих, хто взяв би учать у виборах, якби вони відбувались найближчої неділі.

Порівняно з аналогічним дослідженням, проведеним соціологічною групою «Рейтинг» у вересні цього року, фіксуються наступні тенденції:

• Президентський рейтинг В.Януковича стабілізувався і навіть дещо зріс (з 26 до 27,1%), хоча говорити про тенденції росту зарано, оскільки коливання значень відбувається в межах статистичної похибки. Рейтинг Партії регіонів не змінився (24,4% – у вересні проти 23,9% – у жовтні);

• Президентський рейтинг Ю.Тимошенко дещо зменшився (16,8% – у вересні проти 15,5% – у жовтні), проте говорити про тенденції падіння також зарано, оскільки коливання значень відбувається в межах статистичної похибки. А от підтримка партії Батьківщини точно зменшилась з 15,5% у вересні до 12,9% у жовтні – помітна тенденція до зростання різниці між рейтингом партії і персональним рейтингом лідера, яка характерна, передусім, для Заходу України, де напередодні місцевих виборів динамічно зростає підтримка Свободи, зокрема на Галичині, а також інших партій демократичного позиціонування (в залежності в регіону);

• Рейтинг С.Тігіпка продовжує демонструвати спадну тенденцію  (13,6% - у березні, 13,4% - у квітні , 11,8% - у червні, 11,1% - у вересні, 8,3% - у жовтні). Сильна Україна повторює плавну спадну тенденцію персональних позицій лідера. ЇЇ рейтинги у березні становили 12,7%, у квітні - 10,7%, у червні  - 9,2%, у вересні - 8,8%, у жовтні – 6,8%;

• Поступово відновлює свої позиції А.Яценюк, наближаючись до результату, зафіксованого на президентських виборах. Зокрема, у червні рейтинг А.Яценюка становив 4,3%, у вересні – 4,2%, у жовтні – 5,6%. Рейтинги партії Фронт змін повторюють тенденції зміни позицій її лідера, відстаючи в середньому на 1%; 

Комуністична партія України та Свобода закріпили позиції вище лінії подолання 3-відсоткового бар’єру.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 4 – 11 жовтня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Рейтинги на виборах міського голови

44% мешканців міста вважають, що буде краще, якщо на посаді залишиться чинний міський голова. Так вважають передусім прихильники Республіканської Християнської партії, яка офіційно висунула кандидатуру А.Садового. Крім того, це прихильники Батьківщини, Фронту змін, Нашої України, Свободи і Пори.

Разом з тим 29% опитаних вважають, що буде краще, якщо місто очолить нова людина. Це передусім прихильники Народного Руху, Партії регіонів та України соборної.

Для 16% байдуже, хто очолить місто після виборів. Ще 11% - не визначились.

57% опитаних мають намір точно взяти участь у місцевих виборах 31 жовтня, ще 16% оцінюють вірогідність власної участі у виборах як високу.

Найбільш мобілізованими на виборах міського голови Львова є виборці С.Кубіва та А.Садового, найменше – О.Луціва.

Станом на початок жовтня лідером електоральних симпатій на виборах міського голови Львова є А.Садовий (рейтинг – 46,9% серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

За П.Писарчука наразі готові віддати свої голоси 11,2% виборців, за Ю.Михальчишина – 5,7%, С.Кубіва – 3,6%, О.Луціва – 3,3%, В.Гірняка – 3%. Решту кандидатів підтримують 4,5% опитаних, не підтримують жодного – 4%, не визначились – 15,8%.

Високий відсоток невизначених пояснюється кількома факторами. По-перше, щонайменше половина виборців В.Куйбіди досі не визначились за кого голосувати (наприклад, ті ж виборці Народного Руху).

По-друге, на виборах зареєструвалась значна кількість кандидатів, про яких виборці не так багато чули і ще не сприймають їх як суб’єктів виборчого процесу.     

По-третє, частина прихильників П.Писарчука засумнівались у своєму виборі. Якщо раніше П.Писарчук так би мовити «тягнув» рейтинг Партії регіонів, то сьогодні, на тлі загального розчарування у діях центральної влади, відбувається зворотній процес: Партія регіонів «тягне» рейтинг П.Писарчука тільки вниз.

Рейтинги на виборах до міської ради

Найбільш мобілізованими на виборах до міської ради є виборці Партії регіонів, Батьківщини, Сильної України, Свободи, найменше – Пори.

За три тижні до виборів лідерами симпатій на виборах до Львівської міської ради є Свобода (рейтинг – 22,2%  серед тих, хто має намір взяти участь у виборах) та Батьківщина (13,8%).

Далі у рейтингу Фронт змін (7,1%), Наша Україна (6,4%), Партія регіонів (6,2%), Республіканська християнська партія (5,9%), яка отримала такий результат виключно завдяки тому, що асоціюється з лідером мерських перегонів А.Садовим, а також Пора (5,5%), яка своїм рейтингом також може багато у чому завдячувати певною асоціацією з А.Садовим.

Крім того, три партії близькі до подолання 3-відсоткового бар’єру: Сильна Україна (2,9%), Народний Рух (2,2%) та Україна соборна (2,2%). На відміну від НРУ та України соборної, які додали під час кампанії в рейтингах і демонструють позитивну динаміку, Сильна Україна втрачає прихильників. Її підтримка за останні півроку зменшилась вдвічі, передусім на користь Партії регіонів, а також Пори. 

Варто зазначити, що за останні півроку Батьківщина і Наша Україна на відміну від Свободи і Фронту змін, дещо втратили в рейтингах. Це викликано активізацією більш дрібних політичних сил.

Інші партії підтримують 6,4% виборців, не підтримують жодної  - 2,8%, не визначились – 14,6%.

Конфлікт навколо місцевої Батьківщини

Лише 28% поінформовані про конфлікт навколо реєстрації партії Батьківщина на місцевих виборах на Львівщині. З них лише половина власне потенційних виборців партії.

Разом з тим більше половини мешканців міста (59%) нічого не відомо про ситуацію.

Респондентам було запропоновано уявити, що напередодні виборів до міської ради Львова Юлія Тимошенко звернеться із закликом не голосувати за партію Батьківщина у Львові, оскільки списки кандидатів не є легітимними, так як формувались попереднім керівництвом партії, яке співпрацює з Партією регіонів. Також респондентам було запропоновано «переголосувати» свій вибір до міської ради з огляду на вище викладені обставини.

В результаті з 13,8% виборців, які мають намір підтримати Батьківщину на виборах до міської ради залишилось майже втричі менше – 4,7%, а рейтинги виглядали б наступним чином.

Свобода – 24,7% серед тих, які мають намір взяти участь у виборах, Фронт змін – 7,4%, Наша Україна – 6,4%, Республіканська християнська партія – 6,2%, Партія регіонів – 6,2%, Пора – 5,9%, Батьківщина – 4,7%, Сильна Україна – 2,9%, Народний Рух – 2,8%, Україна соборна – 2,4%.  Інші партії підтримали б 10,8% виборців, не підтримують жодної  - 3,3%, не визначились – 16,4%.

Таким чином внаслідок бойкотування виборів партією суттєво втратить лише сама Батьківщина. Решта партій, окрім Партії регіонів та Сильної України, майже пропорційно збільшать свою підтримку. Найбільше – Свобода. Крім того, зазначені обставини можуть вплинути на конфігурацію майбутньої міської ради, оскільки за таких обставин Україна соборна і, передусім, Народний Рух збільшать шанси на подолання 3-відсоткового бар’єру.

Довіра до лідерів списків партій на виборах до міськради

В порядку експерименту соціологічна група «Рейтинг» запропонувала респондентам оцінити ступінь довіри і відомості лідерів списків партій на виборах до міської ради. Всього для аналізу було запропоновано 13 кандидатур.

Загальні висновки наступні. Виборці мало орієнтуються в людях, які  перебувають у списках партій. Перших номерів списків партій знають не більше половини виборців Львова.

Проте виборці саме тих партій, які висувають кандидатів, знають їх дещо краще. Тут відомість коливається від 40 до 90%.

Отже найбільше відомі серед власних виборців В.Гірняк, Т.Дяків, І.Рудницький, В.Веремчук, П.Ткачук. Найменш відомі – Я.Гінка, М.Хміль та О.Блащук.

Найвищим рівнем довіри серед власних виборців користуються І.Рудницький, Т.Дяків, Ю.Михальчишин, П.Ткачук та А.Дзюбан, найменше довіряють П.Адамику.

При цьому на уточнююче питання «Коли ви визначались, яку політичну партію підтримати на виборах до Львівської міської ради, Ви обирали скоріше за назвою партії чи скоріше за тим, хто входить до першої п’ятірки списку партії на виборах?» 40% опитаних відповіли, що за тим, хто очолить список і 32% - за назвою партії.

Отже за назвою партії переважно обирають виборці Партії регіонів, Свободи, Фронту змін, Сильної України, Пори, Нашої України та Батьківщини. За тим, хто входить до першої п’ятірки списку партії на виборах – виборці РХП, України соборної та Народного Руху.

Національні рейтинги

Якби вибори до Верховної Ради України відбувались наступної неділі 20,1% мешканців Львова (серед тих, хто має намір взяти участь у виборах) проголосували б за Свободу, 18,2% - за Батьківщину, 7,8% - за Нашу Україну, 7,8% - за Фронт змін,  6% - за Партію регіонів, 4,3% - за Сильну Україну.

Крім того, 3,6% виборців підтримали б Пору, 3,2% - За Україну! В.Кириленка, 1,6% - УДАР В.Кличка.

Інші партії підтримують 9,6% виборців, не підтримують жодної  - 3,6%, не визначились – 13,6%.

Таким чином такі партії як Батьківщина, Фронт змін, Наша Україна та Сильна Україна мають на парламентських виборах підтримку вищу, ніж на місцевих. Свободу – навпаки – на виборах ВРУ готові підтримати менше виборців, ніж на місцевих виборах.

Якби вибори Президента України відбувались наступної неділі 20,7% мешканців Львова (серед тих, хто має намір взяти участь у виборах) проголосували б Ю.Тимошенко, 14,9% - за А.Яценюка, 14,4% - за О.Тягнибока, 7,9% - за В.Ющенка, 6,6% - за С.Тігіпка, 6,3% - за В.Януковича, 3,5% - за А.Гриценка.

Інших кандидатів підтримали б 11,9%, не підтримали б жодного 3,6% виборців, не визначились – 10%.

З досвіду проведених досліджень. Якщо раніше виборці, які були розчаровані в політиках висловлювали, як правило, наміри голосувати «проти всіх», після президентських виборів вони переважно обирають категорію «інші», хоча таких наразі і назвати не можуть.

Варто зазначити, що персональні рейтинги Ю.Тимошенко, С.Тігіпка, А.Яценюка та А.Гриценка значно перевищують партійні. У випадку зі Свободою навпаки – рейтинг партії перевищує персональний рейтинг лідера.  Винятком є лише Партія регіонів, рейтинг якої точно повторює рейтинг лідера.

Аудиторія дослідження: населення міста віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження:для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 5-11 жовтня 2010 р.

Оцінка ситуації та роботи місцевої влади

Лише чверть опитаних мешканців Івано-Франківська вважають, що загальна ситуація у місті покращується. Серед них більшість – виборці В.Анушкевичуса, на партійному рівні – це в першу чергу виборці Батьківщини та Сильної України.

Ще 43% переконані, що загальна ситуація у місті не змінюється. Серед них більшість – виборці Партії регіонів та Нашої України.

Разом з тим  28% опитаних вважають, що ситуація у місті погіршується. Серед них більшість – виборці Фронту змін та Третьої сили, список якої очолив Ю.Соловей.

Майже третина мешканців міста задоволені діяльністю міського голови Івано-Франківська В.Анушкевичуса (хоча лише 9% - цілком задоволені). Натомість 52% - не задоволені.

На думку респондентів, дії місцевої влади є найбільш ефективними у таких сферах: прибирання і вивіз сміття (Індекс ефективності або різниця між позитивними  і негативними значеннями становить +39) та водопостачання і водовідведення (+36).

Відносно ефективними визнані дії влади у наступних сферах: розвиток культури і духовності (+27), транспортне обслуговування мешканців міста (+27) та благоустрій і озеленення міста (+18).

Мало ефективними визнані дії влади у сферах: теплопостачання (+8), будівництво дитячих і спортивних майданчиків (+7) та освіта (-6).

Зовсім не ефективними на думку мешканців міста є дії влади у сферах: медичне обслуговування (-35), боротьба з корупцією (-48), створення робочих місць (-49) та утримання доріг і тротуарів  у належному стані (-54).

Саме погані дороги, які є топ-проблемою для міста, стали символом невдоволення городян чинним міським головою.

Рейтинги на виборах міського голови

Отже, за три тижні до виборів лише 17% опитаних мешканців констатують, що для міста буде краще, якщо на посаді залишиться чинний міський голова. Переважна більшість з них є виборцям В.Анушкевичуса.

64% вважають, що буде краще, якщо місто очолить нова людина. Це прихильники інших кандидатів на посаду міського голови, у розрізі політичних сил це передусім виборці Третьої сили, Свободи, Фронту змін.

Разом з тим для 11% байдуже, хто очолить місто після виборів. Серед них більшість – виборці Партії регіонів. Ще 8% - не визначились.

59% опитаних мають намір точно взяти участь у місцевих виборах 31 жовтня, ще 14% оцінюють вірогідність власної участі у виборах як високу.

Станом на початок жовтня лідерами електоральних симпатій на виборах міського голови Івано-Франківська є два кандидати: Ю.Соловей (рейтинг – 35% серед тих, хто має намір взяти участь у виборах) та В.Анушкевичус (21%).

Решта кандидатів, маючи значний відрив від лідерів, змагатимуться за третє місце. Так, Р.Марцінківа підтримують 6% опитаних, В.Балагуру – 4%, В.Бойчука, Б.Федьківа, І.Прокопіва та В.Козачка – по 2%, П.Андрусяка – 1%, інших кандидатів – близько 10%. 

Не підтримують жодного кандидата 3% виборців, не визначились – 12%.

Разом з тим, якби І.Насалик та З.Шкутяк брали би участь у виборах перша п’ятірка виглядала б наступним чином: Ю.Соловей – 32%, В.Анушкевичус – 19%, З.Шкутяк – 10%, Р.Марцінків – 6%, І.Насалик – 5%.

Варто зазначити, що більшість прихильників І.Насалика та З.Шкутяка станом на момент проведення опитування не змогли визначитись за кого вони голосуватимуть і, як правило, відмічали у списку графу “інший кандидат”. Разом з тим, серед тих, які все таки визначились, 20% мають намір підтримати Ю. Солов’я, 10% – та В.Анушкевичуса, тобто пропорція приблизно один до двох на користь першого. Ця формула підтверджується ставленням прихильників екс-кандидатів до інших політиків. Близько 45% прихильників І.Насалика довіряють Ю.Солов’ю, 20% - В.Анушкевичусу; щодо прихильників З.Шкутяка пропорція має наступний вигляд - 40% на 30%. Останній факт знаходить підтвердження в тому, що  майже кожен десятий прихильник З.Шкутяка має намір підтримати на виборах І.Прокопіва.

Серед кандидатів, які братимуть участь у виборах, найбільш впевненим у своєму виборі є прихильники Б.Федьківа, П.Андрусяка, В.Бойчука та В.Козачка, найменш впевненими – виборці В.Балагури та І.Прокопіва.

Кандидата Ю.Солов’я найбільше підтримують виборці Батьківщини, Фронту змін та Свободи. В.Анушкевичуса – теж Батьківщини, а також Нашої України. Р.Марцінківа – виборці Свободи, І.Прокопіва – Фронту змін, Б.Федьківа – Партії регіонів, В.Козачка – Сильної України. Але якщо за Ю.Солов’я мають намір голосувати 100% виборців партії, яка його висунула (Третя сила), то решту кандидатів підтримує лише близько чверті «рідних» виборців. Звичайно, ці показники можуть змінитися в залежності від того, як побудують свою кампанію кандидати на завершальній стадії перегонів.

Лише третина виборців, які голосували у 2006 році за В.Анушкевичуса, готові повторити свій вибір у 2010 році. Натомість третина підтримує вже Ю.Солов’я.

Критерії вибору кандидатів

Ключовими критеріями вибору кандидата на посаду міського голови Івано-Франківська є наявність у нього досвіду роботи господарника (43%), здатність вирішити проблеми будинку виборця (36%), політичний досвід кандидата (34%) та незаплямована репутація (31%).

Цікаво, що критерій «досвід роботи господарника», який згідно із загальнонаціональними дослідженнями домінує практично по всій країні і становить в середньому 60% підтримки, в Івано-Франківську дещо розмивається і становить лише 43%. Таким чином в місті критерії вибору дещо адаптуються під ситуацію, оскільки лідером перегонів в Івано-Франківську є молодий політик.

Рейтинги на виборах до міської ради

Найбільш мобілізованими на виборах до міської ради є виборці Сильної України, Свободи і Батьківщини, найменше – Нашої України.

За три тижні до виборів лідерами симпатій на виборах до Івано-Франківської міської ради є Свобода (рейтинг – 25%  серед тих, хто має намір взяти участь у виборах) та Батьківщина (16%).

Певним сюрпризом на виборах може бути проходження до міської ради нової і незнайомої у місті партії Третя сила, список якої очолив Ю.Соловей, більш відомий як лідер Громадського форуму Івано-Франківська. ЇЇ рейтинг становить 9%.

Також найбільш ймовірно, що подолають 3-відсотковий бар’єр Наша Україна (7%), Партія регіонів (6%), Фронт змін (6%) та Сильна Україна (5%). Інші партії сумарно підтримують близько 11% виборців, проте наразі жодна з них не має підтримки вище 2%.

Не підтримують жодну партію 4% виборців, не визначились – 12%.

Партію Третя сила підтримують передусім виборці, які на національному рівні (вибори Президента і ВРУ) мають намір голосувати за О.Тягнибока і Свободу, С.Тігіпка та Сильну Україну, а також В.Ющенка та Нашу Україну.

Узагальнюючи результати дослідження варто відзначити, що на цих виборах мешканці міста прагнуть змін і приходу нових облич до влади. Вимальовуються два чіткі електоральні маркери.

Перший. Опозиція до чинної влади на партійному рівні. Цей вибір передусім уособлюється зі Свободою.

Другий. Опозиція до чинної влади на персональному рівні. Цей вибір уособлюється передусім з кандидатурою Ю.Солов’я.

Національні рейтинги

Якби вибори до Верховної Ради України відбувались наступної неділі 23% мешканців Івано-Франківська (серед тих, хто має намір взяти участь у виборах) проголосували б за Свободу, 16% - за Батьківщину, 9% - за Нашу Україну, 7% - за Партію регіонів, 6% - за Фронт змін,  6% - за Сильну Україну.

Близько 2% виборців проголосували б на парламентських виборах за Третю силу і Громадянську позицію. Інші партії підтримали б 10% виборців. Не підтримали б жодну партію 4% виборців, не визначились – 14%.

Якби вибори Президента України відбувались наступної неділі 27% мешканців Івано-Франківська (серед тих, хто має намір взяти участь у виборах) проголосували б Ю.Тимошенко, 16% - за О.Тягнибока, 11% - за А.Яценюка, 9% - за С.Тігіпка, 7% - за В.Януковича, 6% - за В.Ющенка, 6% - за А.Гриценка.

Інших кандидатів підтримали б 8%, не підтримали б жодного 4% виборців, не визначились – 7%.

Звертає увагу не себе той факт, що персональні рейтинги Ю.Тимошенко, С.Тігіпка, А.Яценюка та А.Гриценка значно перевищують  партійні. У випадку зі Свободою та Нашою Україною навпаки – рейтинг партії перевищує персональний рейтинг лідера.  Винятком є лише Партія регіонів, рейтинг якої точно повторює рейтинг лідера.

Довіра до політиків національного та місцевого рівня

Найбільше довіряють мешканці міста Ю.Тимошенко (45%), О.Тягнибоку (44%) та А.Яценюку (44%) при цьому за рівнем повної довіри або відповідь «цілком довіряю» лідирує саме О.Тягнибок.

Трохи менше довіряють А.Гриценку (34%), С.Тігіпку (31%) та В.Ющенку (25%).

Найменше довіряють В.Януковичу (14%) та М.Азарову (11%). Їм же найбільше не довіряють – 84 та 85% відповідно.

Серед місцевих політиків найбільше довіряють кандидату на посаду міського голови Ю.Солов’ю (54%). Він також є єдиним політиком у місті, який має позитивний Індекс довіри (визначається як різниця між позитивними і негативними значеннями і становить +23).

Трохи менше довіряють чинному міському голові В.Анушкевичусу (39%), колишньому міському голові З.Шкутяку (39%) та голові обласної адміністрації М.Вишиванюку (39%). Цікаво, що М.Вишиванюку довіряють втричі більше мешканців міста, ніж Президенту.

Близько третини мешканців міста довіряють О.Сичу. І.Насалику довіряють 20% опитаних, М.Палійчуку – 20%, І.Олійнику – 19%.

Аудиторія дослідження: населення міста Івано-Франківськ віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження:для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 1-8 жовтня 2010 р.

Загальні очікування від місцевих виборів

Половина опитаних мешканців області абсолютно точно має наміри взяти участь у місцевих виборах 2010 року.  Ще 17% оцінюють вірогідність своєї участі у виборах як високу.

Майже 40% респондентів очікують змін на краще в розвитку Львівщини у результаті місцевих виборів. 48% - не має таких очікувань, ще 12% не визначились.

Найкращі очікування мають виборці Партії регіонів та Батьківщини, найгірші – Фронту змін та Сильної України.

Якість очікування змін напряму впливає на наміри взяти участь у виборах. Так, наприклад серед тих респондентів, які однозначно очікують змін на краще в результаті місцевих виборів 72% точно мають намір взяти в них участь.

42% опитаних очікують в результаті місцевих виборів на Львівщині суттєвого оновлення депутатського корпусу, не мають таких очікувань – половина, решта – не визначилась.

22% опитаних очікують в результаті місцевих виборів на Львівщині депутати стануть більш відкритими для виборців, не мають таких очікувань – 71%, решта – не визначилась.

В обох випадках найбільші оптимістами є виборці Партії регіонів.

При цьому, 42% опитаних мешканців області очікують масових фальсифікацій на виборах, які впливатимуть на результати виборів, ще чверть – незначних фальсифікацій, які загалом не матимуть впливу на результат. Лише 14% респондентів не очікують фальсифікацій, а кожний п’ятий не визначився.

Найбільше фальсифікацій очікують виборці Батьківщини, Свободи і Фронту змін.

Серед тих респондентів, які очікують значних фальсифікацій на місцевих виборах, більше половини думають, що вони будуть на користь Партії регіонів.  Разом з тим третина опитаних вважає, що до фальсифікацій будуть вдаватися усі політичні сили.

75% опитаних мешканців області негативно ставляться до того, що партія Батьківщина може бути не допущена владою до виборів у Львівську обласну раду. Негативні оцінки щодо такого можливого рішення значно переважають позитивні серед виборців усіх політичних сил, крім Партії регіонів, більш як третина яких таке рішення підтримує.

Рейтинги

У президентському рейтингу продовжує лідирувати Ю.Тимошенко – з червня її рейтинг майже не змінився і становить 24,7% серед усіх опитаних. Рейтинги О.Тягнибока (12,2%) та А.Яценюка (11,6%), В.Ющенка (6,3%), С.Тігіпка (6,2%), В.Януковича (4,4%), А.Гриценка (3,7%) майже не змінились і коливаються в межах статистичної похибки. Інших кандидатів підтримують 8% респондентів, не підтримують жодного – 8,7%, не братимуть участі, або не визначились – 14,5%.

На парламентських виборах зберігаються ці ж тенденції – лідерам в області є Батьківщина (підтримують 22,4% серед усіх опитаних), Свобода (14,9%), Фронт змін (8,3%), Наша Україна (5,9%), Сильна Україна (4,8%),  Партія регіонів (4%), ПОРА (2,7%), Громадянська позиція А.Гриценка (1,8%), УДАР В.Кличка (1,5%), За Україну! В.Кириленка (1,5%). Інші партії підтримують 3,6% респондентів, не підтримують жодної – 7,4%, не братимуть участі, або не визначились – 21,2%.

На місцевих виборах до обласної ради ситуація виглядає дещо іншою. Лідери зберігають позиції – Батьківщину підтримують 21,4% респондентів, Свободу – 18,6%, з тією різницею, що на місцевих виборах Батьківщину підтримують менше, ніж на парламентських, а Свободу – навпаки значно більше.  Далі у рейтингу Фронт змін (7,7%), Наша Україна (5,6%), Сильна Україна (4,5%), Партія регіонів (3,9%), ПОРА (3%), Громадянська позиція (2%), УДАР (1,3%), За Україну! (1,3%). Решту партій підтримують 4,5% респондентів,   не підтримують жодної – 6,8%, не братимуть участі, або не визначились – 18,6%.

Довіра

Найбільше довіряють в області О.Тягнибоку (47%) та Ю.Тимошенко (46%). Далі йдуть А.Яценюк (40%), С.Тігіпко (29%), А.Гриценко (27%), В.Ющенко (27%) та В.Кириленко (26%). Ю.Костенку довіряють 16% опитаних і замикають список представники чинної влади – М.Азаров (10%), В.Янукович (9%) та В.Литвин (8%).

Порівняно з червнем зміцнила свої позиції Ю.Тимошенко – Індекс довіри якої покращився на 6 пунктів. Також зріс Індекс довіри В.Ющенка – на 3 пункти. Проте наразі це не позначилось на їхніх рейтингах. Решта політиків погіршили Індекси: О.Тягнибок – на 2 пункти, В.Кириленко – на 8 пунктів, А.Гриценко – на 9 пунктів, А.Яценюк – на 11 пунктів, Ю.Костенко – на 12 пунктів. В.Янукович погіршив Індекс на 10 пунктів, В.Литвин – лідер недовіри – на 8 пунктів.  

Задоволеність владою, проблеми

Загалом задоволені діяльність Голови обласної ради 21% опитаних мешканців області, не задоволені 40%, не визначились з оцінками 37%.

Діяльністю Голови обласної державної адміністрації задоволені 18% опитаних мешканців області, не задоволені 41%, не визначились з оцінками 40%.

Порівняно з червнем позитивні оцінки незначно, але виросли як відносно діяльності М.Сеника, так і В.Горбаля.

Разом з тим з червня зросла підтримка рішення про відставку Голови обласної державної адміністрації з 32% до 41%. Зросла також і не підтримка рішення з 19% до 24%.  Все це відбулось за рахунок зменшення числа респондентів, які не могли дати оцінку, з 49% до 35%.

У вересні громаду турбують майже ті ж самі проблеми, що і у червні.  Водночас за окремими позиціями ставлення змінилось. Зокрема, помітно зросла стурбованість проблемою безробіття – з 34 до 50%, корупції – з 44 до 48%, зростання цін – з 25 до 35%, а також комунальних тарифів – з 18 до 24%.

Оцінки резонансних суспільно-політичних подій та дій влади

94% опитаних мешканців області негативно ставляться до того, що уряд на вимогу Міжнародного Валютного Фонду підвищив тарифи на газ для населення. При цьому, дві третини опитаних вважають, що згоду з МВФ на підвищення тарифів було досягнуто вже за уряду Азарова, 14% - ще за уряду Тимошенко.

Також 90% опитаних мешканців області негативно ставляться до того, що уряд на вимогу Міжнародного Валютного Фонду прийняв рішення про поступове підвищення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років. При цьому, 76% опитаних вважають, що згоду з МВФ  досягнуто вже за уряду Азарова, 6% - ще за уряду Тимошенко.

Ідею скасувати зміни до Конституції, які були прийняті у 2004 році і діяли протягом останніх  5 років підтримують 12% опитаних, не підтримують – дві третини, для 13% байдуже, 10% - не визначились з цього питання.

Аудиторія дослідження: населення Львівської області віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів (у т.ч. Львів – 400 респондентів). Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 10-20 вересня 2010 р.

41% громадян, опитаних у вересні, відчувають згортання свободи слова в країні після президентських виборів.  Порівняно з аналогічним дослідженням, проведеним у квітні цього року, цей показник зріс більш ніж вдвічі – з 18 до 41%.

Не відчувають згортання свободи слова 35% опитаних. Порівняно з квітнем цей показник зменшився також майже вдвічі – з 66 до 35%.

З квітня також виросла кількість респондентів, які не визначились щодо цього питання – з 16 до 24%.

Відчуття згортання свободи слова зросло у всіх регіонах без виключення. Найбільше в Центрі України (з 18 до 42%), на Півночі (з 23 до 55%) та Заході (з 38 до 59%), найменше – на Донбасі (з 6 до 15%) та Півдні з 10 до 29%). На Донбасі також найбільше зросла кількість респондентів, які не змогли визначитися відбувається згортання свободи слова в Україні, чи ні (з 19 до 37%).

Найбільше стурбовані згортанням свободи слова прихильники ВО Свободи, Батьківщини та Фронту змін, найменше – КПУ та Партії регіонів. Прихильники Сильної України розділились – 45% відчувають згортання свободи слова, 48% – ні.

Позитивний баланс відповідей (сума відповідей «так», переважає суму відповідей «ні») зафіксовано серед в усіх демографічних групах: за віком, освітою, типом поселення та статтю респондентів.

Найбільше відчувають згортання свободи слова в країні респонденти середнього віку (30-39 років) та люди з більш високим рівнем освіти.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 9 – 16 вересня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Ів.-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

45% респондентів, опитаних у вересні, підтримують надання російській мові статусу державної. Проти цього виступають 47%, не визначилися з цього питання 8% опитаних.

Варто зазначити, у квітні 2010 року був зафіксований паритет між «за» і «проти» як 46% на 46%, тоді як напередодні президентських виборів у жовтні 2009 року та одразу після виборів у березні 2010 року соціологічні дослідження фіксували баланс на користь «за» як 52% на 41% та 54% на 40% відповідно. Цікаво, що кількість невизначених практично лишалась незмінною.

Такі зміни передусім викликані загостренням маркера на Заході з одного боку, та пом’якшенням на решті територій, крім Донбасу. Відбулась переорієнтація виборців, у т.ч. і частини Партії регіонів  на інші проблеми, передусім соціально-економічного характеру. Відповідно питання мови – традиційний інструмент виборчих кампаній – не виглядає вже таким принциповим.

Значно пом’якшились і решта маркерів, хоча зі вступом виборчої кампанії з місцевих виборів у активну фазу ситуація може знову змінитися.

Приміром, якщо напередодні президентських виборів у жовтні 2009 року утворення єдиної держави з Росією та Білоруссю підтримували 67% і не підтримували 24%, то у квітні та вересні 2010 року зафіксовано паритет «за» і «проти» на рівні 44% на 44% та 45% на 45% відповідно.

Крім вище зазначених факторів цим процесам сприяла зміна риторики колишньої опозиції, а сьогодні влади. Відповідно, якщо у жовтні минулого року приєднання України до Європейського Союзу підтримували 51% респондентів і не підтримували 33%, то  вже у квітні баланс змінився як 52% на 29%, а у вересні склав 57% на 28%.

Дещо покращилось ставлення і до НАТО. Якщо у жовтні минулого року 69% виступали проти вступу України до Альянсу і лише 22% - за, то у вересні баланс змінився і становить  63% на 26%.  Вступ України до НАТО досі не підтримує жоден з виборців КПУ і лише 7% виборців Партії регіонів, проте зміни відбулися серед виборців опозиційних політичних сил.  

Цікаво, що з березня 2010 року зросла як кількість прибічників продовження перебування Чорноморського Флоту в Україні (з 41 до 46%), так і противників цього рішення (з 38  до 41%). Кількість прихильників цього рішення зросла передусім на Півдні, зменшилась на Заході.

Ідею скасування указу Президента В.Ющенка щодо присвоєння С.Бандері звання Герой України як і в березні цього року підтримують 53% опитаних, а от число противників цього рішення зросло з 28 до 31% - це ще одне підтвердження загострення ідеологічних маркерів на Заході.

Серед країн, які можуть нести загрозу територіальній цілісності України 19% опитаних зазначили Росію, 10% - США, 4% - Китай, 2% - Румунію, 1% - Польщу. Разом з тим 45% опитаних вважають, що жодної загрози не існує і ще 19% не визначились з даного питання. Найбільш стурбовані ймовірною загрозою з боку Росії на Заході (46%), передусім це виборці Свободи, Фронту змін та Батьківщини. Натомість 17% мешканців Центру, 14% Півдня та 11% Донбасу очікують такої загрози з боку США, передусім йдеться про виборців Партії регіонів та Сильної України.

Разом з тим майже 60% опитаних на Донбасі, Півдні та Сході вважають, що жодної загрози територіальній цілісності України не існує.

43% опитаних висловили готовність у випадку виникнення загрози відстоювати територіальну цілісність України зі зброєю в руках, 38% - не готові, 19% - не змогли відповісти на це питання.

55% чоловіків і 34% жінок висловили  готовність у випадку виникнення загрози відстоювати територіальну цілісність України зі зброєю в руках. Це передусім люди середнього віку, переважно з високим рівнем освіти. За політичними симпатіями це передусім виборці Свободи та Сильної України, а у регіональному розрізі це Центр і Донбас. Разом з тим, саме Донбас, як вже зазначалось, є регіоном, де найменше чекають зовнішньої загрози.

На Заході і Сході України виявилось найбільше людей, які не змогли відповісти на питання готові вони захищати Батьківщину зі зброєю в руках чи ні.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші.

Вибіркова сукупність: 2000 респондентів

Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face)

Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%

Терміни проведення дослідження: 9 – 16 вересня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Ів.-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Загальні очікування

42% опитаних українців однозначно мають намір взяти участь у місцевих виборах 31 жовтня 2010 року. Ще 36% скоріше мають намір взяти участь у виборах, ніж не мають. 7% опитаних скоріше не мають наміру взяти участь у голосуванні і 9% - точно не збираються цього робити. Ще 6% не визначились.

Найбільша явка очікується на Донбасі і Заході. Найменша – на Сході України. Відповідно найбільш мобілізовані наразі виборці Партії регіонів, КПУ, Свободи і Фронту змін.

Майже половина опитаних очікують змін на краще в розвитку їх регіонів у результаті місцевих виборів, не очікують змін на краще 42%. Якість очікування змін напряму впливає на наміри взяти участь у виборах. Так, наприклад серед тих респондентів, які однозначно очікують змін на краще в результаті місцевих виборів 84% точно мають намір взяти в них участь.

41% опитаних очікують, що в результаті цих місцевих виборів суттєво оновиться депутатський корпус місцевих рад, хоча лише 10% однозначно впевнені в цьому. Не очікують оновлення депутатського корпусу 42% опитаних. 17% - не визначились.

Лише 29% опитаних очікують, що в результаті цих місцевих виборів місцеві депутати стануть більш підзвітні виборцям. Разом з тим вдвічі більше – 56% не мають таких очікувань.

Підсумовуючи варто наголосити, що прихильники Партії регіонів мають найкращі очікування від місцевих виборів-2010 по кожній з вищеперерахованих позицій, а виборці Батьківщини – навпаки – мають одні з найгірших очікувань. Високі очікування від виборів мають також прихильники Свободи – близько половини з них очікують оновлення місцевих рад, а от виборці Сильної України навпаки - найменше в це вірять.

В регіональному розрізі найгірші очікування від виборів мають мешканці Сходу України, а найкращі – Донбасу.

Ставлення до новацій в законі про місцеві вибори

Більше половини опитаних підтримують проведення місцевих виборів за змішаною системою (не підтримують лише 20%).

Разом з тим інші законодавчі новації респонденти підтримують значно менше. Наприклад, лише 26% підтримують норму закону, згідно з якою участь у виборах не мають права виборчі блоки, різні місцеві громадські організації та ініціативи (не підтримують норму 47%). Лише 26% опитаних підтримують законодавчу вимогу, згідно з якою кандидат на посаду міського голови повинен висуватися виключно від політичної партії (не підтримують 53%).

Цікаво, що відповіді респондентів практично не відрізняться в залежності від регіонів та електоральний симпатій.

Проблеми регіонів

Серед ключових проблем, які необхідно вирішити, на думку опитаних, в регіонах слід виділити: безробіття (60%), високі тарифи на комунальні послуги (53%) та корупцію у місцевій владі (38%).

Також людей турбує незадовільний стан охорони здоров’я (30%), неякісний стан доріг (29%), алкоголізм, наркоманія (26%), закритість і недоступність влади для простих людей (20%), відсутність доступного житла (20%), проблеми з екологією (18%), злочинність (14%), неефективне використання землі (13%). Із проблем ЖКГ неякісне водопостачання людей турбує вдвічі більше, ніж теплопостачання.

У регіональному розрізі проблеми безробіття найбільше актуальні серед мешканців Заходу, Центру і Півдня, високих комунальних тарифів – Донбасу і Сходу,  проблема неналежного стану охорони здоров’я одна з найбільш болючих для Донбасу, як і погана екологія. Корупція найбільше турбує мешканців Заходу і Сходу.

Відсутність нормальних  доріг найбільше непокоїть мешканців Донбасу, Центру і Заходу. Проблема алкоголізму і наркоманії турбує передусім мешканців Центру і Півдня, злочинності – Сходу і Донбасу.

Критерії вибору кандидатів доповнюють загальну картину очікувань  від цих місцевих виборів.

Отже, більшість опитаних (59%) при виборі міського або сільського голови шукатимуть кандидата, який має досвід господарника.  Для 37% опитаних важливим є здатність кандидата вирішити їхні конкретні соціальні питання, при цьому  – цей критерій втричі вагоміший за здатність кандидата вирішити проблеми будинку респондента. Для 35% важлива незаплямована репутація кандидата,  для 32% - відкритість і доступність кандидата для простих людей, для 28% - політичний досвід кандидата. Партійна приналежність кандидата є вагомим критерієм вибору лише для 9% опитаних, зміст передвиборчої програми кандидата – лише для 16%.

Досвід роботи господарника найбільш вагомий при виборі кандидата на Заході і Півночі, здатність кандидата вирішувати конкретні соціальні питання виборця – на Донбасі, а також на Сході і Півдні, незаплямована репутація кандидата – в Центрі.

Очікування щодо фальсифікацій на місцевих виборах

Майже 60% опитаних українців очікують фальсифікацій на місцевих виборах 31 жовтня 2010 року, у т.ч. 31% - очікують значних фальсифікацій, які впливатимуть на результати виборів, 28% - незначних фальсифікацій.

Найбільше стурбовані можливими фальсифікаціями на місцевих виборах мешканці Півночі і Заходу України. Відповідно це виборці Свободи, Батьківщини та Фронту змін.

Найменше очікують фальсифікацій на Донбасі – відповідно це виборці Партії регіонів.

Серед тих респондентів, які очікують значних фальсифікацій на місцевих виборах, майже половина думає що вони будуть на користь Партії регіонів, 9% - на користь Батьківщини. Разом з тим 27% опитаних вважають, що до фальсифікацій будуть вдаватися усі політичні сили.

Серед респондентів, які очікують незначних фальсифікацій, на Партію регіонів вказують вже менше - 30%, а на Батьківщину – навпаки більше – 17%. Чверть опитаних у цій групі  думає, що до фальсифікацій будуть вдаватися усі політичні сили.

Більше половини опитаних на Заході, в Центрі і Півночі України і які одночасно вважають, що на виборах будуть фальсифікації, вказують на Партію регіонів, майже кожен десятий – на Батьківщину.

Так вважають близько 80% виборців Свободи і Батьківщини, 63% - Фронту змін, половина – Сильної України і третина КПУ.

Цікаво, що близько половини виборців Партії регіонів також вважають, що цих місцевих виборах будуть фальсифікації, у т.ч. 13% - значні. Ці респонденти   не звинувачують жодну конкретну партію – дві третини з них говорять, що до фальсифікацій будуть вдаватися усі політичні сили.

Загальні очікування щодо результатів виборів

Вже згадані настрої мають очевидний вплив на відповіді щодо наступного питання. Так, 54% опитаних думають, що в результаті місцевих виборів 2010 року підсилить свої позиції більше Президент, і лише 16% - думають, що опозиція. Ще 31% не змогли визначитися з цього приводу.

Разом з тим лише 32% вважає, що для країни буде краще, якщо в результаті  місцевих виборів 2010 року підсилить свої позиції більше Президент і 31% вважає, що буде краще, якщо підсить свої позиції опозиція. 37% респонденті не змогли дати відповідь на це питання.

Найбільше вболівають за підсилення позицій Президента в результаті цих виборів мешканці Півдня. Дещо менше – на Донбасі і Сході – тут майже половина респондентів не змогла визначитися, що ж для країни буде краще.

За підсилення позицій опозиції найбільше вболівають на Заході, Півночі і в Центрі України.

Переважна більшість виборців Партії регіонів (понад 70%) вважають, що позиції підсилить більше саме Президент і що це дійсно буде краще для країни. А от серед виборців Батьківщини лише 40% впевнені у перемозі опозиції. Решта опозиційних партій почуваються ще більш невпевнено.

У цікавій ситуації опинилися виборці Сильної України – третина з них вважає, що краще для країни буде, якщо у результаті місцевих виборів позиції підсилить Глава держави, а чверть – навпаки – за підсилення опозиції.  Ця суперечливість легко пояснюється регіональною специфікою – на Сході і Півдні виборці Сильної України відносять партію більше до влади, а на Заході  - до опозиції. 

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 9 – 16 вересня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Ів.-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

17% українців, опитаних у вересні, вважають президентську  форму правління оптимальною для України, третина підтримує президентсько-парламентську форму правління, чверть – парламентсько-президентську, 5% - парламентську, 4% - диктатуру, а 18% - не змогли визначитися з даного питання.

Варто зазначити, що порівняно з результатами дослідження, проведеного у квітні 2010 року, підтримка президентської форми правління знизилась  у 1,5 рази – з 26% до 17%, а підтримка парламентсько-президентської форми правління навпаки зросла з 16% до 23%.

Тенденції щодо росту підтримки посилення президентської влади характерні лише для Донбасу, в решті регіонів зросла підтримка парламентсько-президентської, або парламентської моделі.

Серед найбільших прихильників посилення президентської влади виборці Партії регіонів та Сильної України, серед найбільших противників – виборці Батьківщини та Фронту змін.

Також опитані мали змогу визначитись щодо оптимального, на їх погляд, способу призначення Прем’єр-міністра. Так, на думку 18% респондентів, Президент має напряму призначати Главу уряду без погодження з парламентом. Майже третина підтримали чинний порядок призначення Прем’єра (кандидатуру  Прем’єр-міністра вносить на розгляд Президента парламентська більшість. Далі Президент вносить її на розгляд парламенту, де голосуванням депутатів  ухвалюється остаточне рішення). 8% опитаних вважають, що парламент має напряму призначати Главу уряду без погодження з Президентом, а 29% взагалі хотіли б обирати Прем’єр-міністра країни на виборах. 14% респондентів не змогли визначитися з даного питання.

До речі, якби вибори Прем’єр-міністра відбувались найближчим часом при умові, що на цю посаду не претендували В.Янукович, оскільки є Президентом країни та Ю.Тимошенко, оскільки є лідером опозиції, 20,6% підтримали б кандидатуру С.Тігіпка, 17,2% - М.Азарова, 12,5% - А.Яценюка. Ще 2,8% проголосували б за Р.Ахметова, 1,9% - за В.Ющенка, 0,8% - за Ю.Єханурова, 0,7% - Б.Колеснікова, 0,4% - Ю.Бойка, 0,3% - А.Клюєва. 8%  респондентів підтримали б іншу кандидатуру, 18% - не підтримали б жодного або не голосували б, 16,8% не змогли визначитися з даного питання.

Порівняно з результатами дослідження, проведеного у березні 2010 року, підтримка кандидатури С.Тігіпка зменшилась майже вдвічі – з 39,4% до 20,6%, А.Яценюка зменшилась з 14,9 до 12,5%. Натомість дещо зросла підтримка кандидатури М.Азарова – з 15,6 до 17,2%. Щодо решти кандидатів зміни не відчутні. Найбільше С.Тігіпка хочуть бачити у якості Глави уряду на Півночі, Центрі і Сході, М.Азарова – на Півдні і Донбасі. 

Ідею скасувати зміни до Конституції, які були прийняті у 2004 році і діяли протягом останніх  5 років при умові, що  у разі такого рішення Президент матиме значно більші повноваження, ніж зараз, підтримують 31% опитаних, не підтримують 50%. Для 9% - байдуже, що відбуватиметься з Конституцією, кожний п’ятий - не визначився.

Позитивні оцінки ідеї скасування політреформи-2004 переважають негативні лише на Донбасі і лише серед прибічників Партії регіонів, але це ще не означає, що питання перетекло у виключно електоральну площину.  Так, чверть мешканців Заходу і Центру України підтримують  ідею скасування політреформи-2004, теж саме можна сказати і щодо 15% виборців Батьківщини, чверті виборців Свободи і Фронту змін.  З іншого боку 20% прибічників Партії регіонів та понад 40% - КПУ та Сильної України проти скасування політреформи-2004.

Проведений більш детальний аналіз отриманих результатів підтверджує тезу, що частина громадян України наразі погано орієнтуються в питаннях конституційної моделі та політреформи як такої.  Так, чверть прихильників президентської форми правління вважають оптимальним способом призначення Прем’єра через парламент, що цією моделлю якраз не передбачено.

 Також більше чверті прихильників президентської форми правління проти скасування політреформи-2004, а таке рішення якраз і призводить до такої моделі. З іншого боку майже кожен десятий прихильник парламентсько-президентської  та парламентської моделей підтримують ідею скасування політреформи-2004.

Наведені дані щодо наявності розбіжностей у відповідях респондентів свідчать про їх неготовність зробити чіткий вибір в ту чи іншу сторону через низьку поінформованість по темі і відповідно низький рівень розуміння питання. З іншого боку на світоглядні переконання громадян значний вплив мають суб’єктивні чинники. Наприклад, респондент може підтримувати президентську модель і разом з тим не підтримувати чинного Главу держави, або навпаки підтримувати парламентську модель і зовсім не довіряти цьому інституту в Україні.

Усі наведені фактори підтверджують, що питання зміни конституційної моделі гостро дискусійне для України і потребує перш за все широкої роз’яснювальної роботи серед населення.

Крім того, винесення питання на порядок денний може викликати певну суспільну нестабільність.

Так, третина опитаних переконані, що у разі зміни повноважень Президента потрібно проводити перевибори Глави держави, не підтримують цю тезу 45%, а 22% - не визначились.

Майже 60% респондентів негативно ставляться до ідеї продовжити повноваження нинішнього складу Верховної Ради України до 2015 року. Підтримують цю ідею лише 19% опитаних. 22% - не визначились. Найбільше прихильників ідеї перенесення парламентських виборів на Півдні і Донбасі, хоча і в цих регіонах негативні оцінки такого рішення перевищують позитивні.

Також ватро звернути увагу на те, що серед виборців Партії регіонів найбільше невизначених як з питання необхідності перевиборів Глави у разі зміни його повноважень, так і в питанні продовження повноважень нинішнього складу Верховної Ради України до 2015 року. Таким чином вони досі вагаються щодо підтримки цих ініціатив, що вже свідчить про неоднозначність їхнього ставлення.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 9 – 16 вересня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Ів.-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Станом на вересень найвищу позицію у президентському рейтингу зберігає В.Янукович. Разом з тим порівнюючи з аналогічним дослідженням, проведеним у червні, його рейтинг (серед усіх опитаних) понизився у 1,5 рази – з 38,2% до 26%. Другу позицію посідає Ю.Тимошенко – з червня її рейтинг виріс на чверть – з 13,2% до  16,8%.

Не можна стверджувати, що чинний Президент почав кардинально втрачати підтримку, наявні тенденції свідчать про закінчення так званого «медового місяця» влади, коли рейтинги формували переважно завищені очікування громадян. Так само не можна стверджувати про кардинальний ріст рейтингів Ю.Тимошенко – відбувається повернення власних же прихильників, які зазнали різкого розчарування у результаті програшу на виборах Президента.

Це демонструє і регіональна специфіка. Тимошенко почала відновлювати власні позиції в базових регіонах: на Заході, Центрі та Півночі, проте поки що не дотягує до рівня І туру виборів Президента.

Саме в цих регіонах почав втрачати В.Янукович, хоча значно більші загрози для нього зосереджені в базових регіонах – Сході, Півдні і Донбасі, де збільшується кількість розчарованих та відбувається певне переорієнтування виборців у бік лівих політиків та політичних сил.

В результаті як В.Янукович, так і Ю.Тимошенко поступово виходять на позиції середини минулого року – розрив на рівні 10%, який був в кінцевому випадку зафіксований результатами І туру виборів Президента. Ситуація повторюється, але з тією різницею, що минулого року третю позицію посідав А.Яценюк (впритул до грудня), а сьогодні С.Тігіпко.

Рейтинг С.Тігіпка в цілому не зазнає різких коливань і разом з тим демонструє незначну спадну тенденцію  (13,6% - у березні, 13,4% - у квітні , 11,8% - у червні, 11,1% - у вересні).

Далі у рейтингу кандидатів на посаду Президента йдуть А.Яценюк (4,2%), П.Симоненко (3,1%), О.Тягнибок (1,8%), А.Гриценко (1,7%), В.Ющенко (1,5%) та В.Литвин (1,3%).

Іншого кандидата готові підтримати 1,5% опитаних, не підтримують жодного – 10,9%, не визначились з підтримкою – 10,9%, не брали б участі у виборах – 9,3% респондентів

Ситуація на партійному рівні в цілому повторює вищезазначені тенденції.

Так, лідером симпатій залишається Партія регіонів, хоча впродовж останніх кількох місяців її рейтинг (серед усіх опитаних) знизився з 35,2% у червні до 24,4% у вересні. На другому місці партія Батьківщина – з червня рейтинг виріс з 12,4% (замірявся як БЮТ) до 15,5% (замірявся як Батьківщина). На третьому місці Сильна Україна С.Тігіпка, яка повторює плавну спадну тенденцію персональних позицій лідера. ЇЇ рейтинги у березні становили 12,7%, у квітні - 10,7%, у червні  - 9,2%, у вересні - 8,8%.

Дещо законсервувались рейтинги Фронту змін А.Яценюка (3,5%) і виросли порівняно з червнем рейтинги двох радикально протилежних сил:  Комуністичної партії України  – з 2,5% до 3,8% та ВО Свободи – з 1,7 до 3%. Перші намагаються створити альтернативу для розчарованих політикою влади на лівому фланзі (при цьому залишаючись частиною влади), другі – для розчарованих політикою опозиції на правому фланзі. Ріст рейтингів цих політичних сил свідчить про успішність такої формули.   

Саме ці шість політичних сил – Партія регіонів, Батьківщина, Сильна Україна, Фронт змін, Комуністична партія та ВО Свобода – потрапили  б до парламенту, якби вибори до Верховної Ради відбувались наступної неділі.

Далі у рейтингу Наша Україна (1,4%), Народна партія В.Литвина (1%), Громадянська позиція А.Гриценка (0,9%), партія УДАР В.Кличка (0,9%), Соціалістична партія (0,5%), Прогресивна соціалістична партія Н.Вітренко (0,4%), За Україну! В.Кириленка (0,4%). Інші партії – 1,1%,  не підтримують жодну – 11,5%, не визначились – 13,3%, не брали б участі у виборах – 9,7% респондентів.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 9 – 16 вересня 2010 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька 
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська