Прес-релізи

 Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», жоден з досліджуваних варіантів об’єднаних списків не дає, наразі, кумулятивного ефекту – відповідно похід партій на вибори «по одному» дає у підсумку кращі результати, ніж в об’єднанні.

Єдиний варіант об’єднання, за якого майже досягається кумулятивний ефект – це ЄДИНИЙ СПИСОК ПАРТІЙ БАТЬКІВЩИНА ТА ФРОНТ ЗМІН. Таке об’єднання, наразі, готові підтримати 30% виборців, при цьому «по одному» партії можуть отримати 31%.

Лише на Заході таке об’єднання дає приріст: 51% – «по одному», проти 53% – «разом».

Основна проблема в тому, що прихильники Фронту змін таке об’єднання сприймають гірше (лише 75% прихильників готові вже підтримати єдиний список), ніж прихильники Батьківщини (90%).

Водночас втрати по лінії Фронту змін компенсуються за рахунок перетоків від Свободи, Громадянської позиції, Європейської партії, Нашої України. Також таке об’єднання готові підтримати до 10% «невизначених» та «проти всіх».

Цікаво, що приєднання до цього об’єднання (Батьківщина + Фронт змін) Свободи не додає йому електоральної ваги. ЄДИНИЙ СПИСОК ПАРТІЙ  БАТЬКІВЩИНА, ФРОНТ ЗМІН ТА СВОБОДА наразі готові підтримати теж 30%, при цьому «по одному» партії можуть отримати  до 35%.

Лише близько 80% існуючих прихильників  Батьківщини, 70% - Фронту змін та Свободи вже готові підтримати таке об’єднання. Важливо, що як прихильники Батьківщини, так і Фронту змін більш обережніше ставляться до об’єднання «трьох», ніж «двох». Водночас втрати компенсуються за рахунок  незначних перетоків від Нашої України та УСДП (до 15%), Громадянської позиції та Європейської партії (10%). Також таке об’єднання готові підтримати до 10% «невизначених» та 6% «проти всіх».

Лише на Заході за об’єднання «трьох» готові проголосувати більше (56%), ніж за об’єднання «двох» (53%). На Півночі їх потенційний рейтинг однаковий (37%), а вже в Центрі є значні втрати: об’єднання Батьківщина + Фронт змін підтримують 31%, а Батьківщина + Фронт змін + Свобода – лише 25%.

Таким чином приєднання Свободи найбільш болісно сприймається саме в Центрі і градус неприйняття буде прямо пропорційним підвищенню градусу радикальності Свободи.

Слід зазначити, що прихильники Батьківщини сприймають будь-яке об’єднання краще, ніж  прихильники партій - ймовірних союзників. Відчувається певна незахищеність, спровокована відсутністю лідера, відповідно об’єднання може сприйматися і через призму шляху до захисту.

Не досягається кумулятивного ефекту і при об’єднанні провладних партій. За ЄДИНИЙ СПИСОК Партії регіонів, Народної партії та Сильної України готові вже проголосувати 21%, при цьому «по одному» партії можуть отримати 23%.

Найбільш впевненими за такого формату почуваються прихильники Партії регіонів (майже 90% прихильників готові вже підтримати єдиний список).  Водночас цього не можна сказати щодо інших можливих учасників: Народної партії (лише 52%) та Сильної України (лише 64%). Додає цьому об’єднанню те, що за нього вже готові проголосувати до 10% «невизначених». Зовсім пасивними є прихильники КПУ – лише 5% з них можуть проголосувати за такий об’єднаний список. Найбільш перспективне таке об'єднання для Сходу та Донбасу.

Варто наголосити, що за усіх зазначених форматів більшість виборців, які наразі не підтримують приєднання їхніх партій, не змінюють симпатій, а переходять швидше у «невизначені».

ВІРА В ОБ'ЄДНАВЧІ ПРОЦЕСИ НА ВИБОРАХ 2012

Приймаючи вибір, за яку партію голосувати на виборах 2012 року, 52% опитаних будуть голосувати швидше проти курсу Президента В.Януковича, 22% – на підтримку курсу Президента В.Януковича. Ще 26% не визначилися з відповіддю.

Так, на Донбасі понад третина будуть голосувати на підтримку курсу Президента В.Януковича, майже 30% - проти. У решті регіонів, кількість опитаних, які швидше голосуватимуть проти  курсу Президента В.Януковича, перевищує тих, які голосуватимуть на підтримку курсу Президента. Найбільш радикально налаштовані мешканці Заходу (74%), Півночі (69%) та Центру (56%) України.

Понад 90% прихильників Партії регіонів, майже половина – Сильної України та чверть – КПУ голосуватимуть на виборах 2012 швидше на підтримку курсу Президента В.Януковича.

При цьому близько 90% прихильників Батьківщини, Свободи та Фронту змін – голосуватимуть проти курсу чинного глави держави. Важливо, що аналогічної позиції дотримується половина «проти всіх» та понад третина «невизначених».

Попри значний запит у суспільстві на об’єднання опозиції віра в те, що такі процеси відбудуться, незначна. Виборці вірять у те, що на виборах 2012 зможуть об’єднатися швидше провладні партії (53% – зможуть об'єднатися проти 24% – ні), ніж опозиційні (44% – зможуть об'єднатися проти 36% – ні).

Лише половина мешканців Заходу і Півночі країни вірять в об’єднання опозиції на виборах. Натомість майже 60% мешканців Заходу вірять в об’єднання провладних партій. А найбільше в це вірять на Сході (майже 70%). Цікаво, що на Півдні переважно не вірять ані в об’єднання опозиції, ані провладних партій. В об’єднання опозиції найбільше вірять прихильники Батьківщини, а щодо партій влади – прихильники Партії регіонів. Решта виборців більш стримані в оцінках. Серед опозиційних партій найменше вірять в об’єднання опозиції прихильники УДАРу, серед провладних – КПУ.

Попри слабку віру в об’єднання, готовність підтримати єдиних кандидатів від опозиції значно вища, ніж від влади.

Так, 43% швидше голосуватимуть на мажоритарному окрузі  за єдиного кандидата від опозиції, 34% - ні, 23% - не визначилися.

Майже 90% прихильників Батьківщини, понад 70% – Фронту змін та Свободи, майже 60% – УДАРу та Громадянської позиції можуть підтримати єдиних кандидатів на мажоритарних округах від опозиції. Найбільше на Заході (64%), Півночі (56%) та в Центрі (46%), а також від третини на Сході до чверті на Донбасі.

32% швидше голосуватимуть на мажоритарному окрузі  за єдиного кандидата від влади, 46% - ні, 23% - не визначилися.

Єдиних кандидатів від влади можуть підтримати близько 40% на Сході і Донбасі, близько третини – на Півдні та в Центрі, близько чверті – на Півночі та Заході. Відповідно понад 90% прихильників Партії регіонів, близько 70% – Сильної України та Народної партії і лише третина – КПУ, які, швидше за все, не ототожнюють себе ані з владою, ані з опозицією.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 4000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 1,5%, для значень близьких до 30% - не більше 1,3%, для значень близьких до 10% - не більше 0,9%. Терміни проведення дослідження: 10 – 24 лютого 2012 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька

Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська

Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська

Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь

Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська

Донбас: Донецька, Луганська

Київ, Україна – IRI оприлюднив перше у серії національних опитувань громадської думки в Україні. Опитування, проведене 30 жовтня – 11 листопада 2011 року, є комплексним аналізом ставлення населення до поточної економічної, соціальної та політичної ситуації в Україні.

Серед результатів опитування: 13% українців вважають, що країна рухається у правильному напрямку, тоді як 71% вважають, що вона рухається у неправильному напрямку. Трьома найважливішими проблемами, які турбують українців, є безробіття, корупція в державних органах та низький рівень промислового виробництва.

Крім того, 81% підтримують замороження міжнародних активів та запровадження візових обмежень міжнародною спільнотою щодо українських посадовців, включно із суддями, які причетні до корупційних практик, тоді як лише 6% виступають проти таких заходів.

Щодо оцінки майбутніх парламентських виборів 2012 року, лише 3% вважають, що вони будуть абсолютно вільними та чесними, ще 15% — що вони будуть скоріше вільними та чесними. Водночас 39% вважають, що вибори будуть скоріше невільними та нечесними, а 26% — що вони будуть абсолютно невільними та нечесними.

Найближче до цього IRI проводив два опитування громадської думки на Кримському півострові (у листопаді 2011 та грудні 2009 року). Дані опитувань IRI використовуються для вимірювання громадської думки та допомоги політичним партнерам IRI у формуванні програм на основі питань, які є найбільш важливими для українців.

Випадкова вибірка становила 2016 чоловіків та жінок виборчого віку по всій території України. Аналіз дослідження здійснювався Baltic Surveys / The Gallup Organization. Польовий етап опитування проводився Соціологічною групою «Рейтинг» під наглядом IRI. Похибка репрезентативності національної вибірки не перевищує ±2,2%.

•   Українці почуваються швидше небезпечно, ніж безпечно. Чим далі на Схід, тим в меншій безпеці почуваються громадяни і тим менше вони задоволені своїм життям. Особливо незахищеними почуваються мешканці міст, жінки та старші люди.
•     Ключовими проблемами безпеки громадяни бачать не так злочинність, як бідність, корупцію та економічні кризи.
•     Серед можливих злочинів, найбільше українці бояться стати жертвою фінансових махінацій та шахрайства, нападу хуліганів на вулиці та пограбування. Майже половина молодих жінок бояться стати жертвою злочинів на сексуальному ґрунті.
•     Незважаючи на те, що громадяни відносно рідко звертаються до правоохоронних органів, українці в цілому негативно ставляться до них, найменше довіряють українці судам. Так, лише 12% зверталися до міліції протягом року. Двом третинам опитаних не доводилося у поточному році спостерігати дії правоохоронців, при яких порушувалися права людини.
•     Важливо, що рівень довіри до правоохоронних органів на місцевому рівні значно виший, ніж на центральному. Так само українці оцінюють рівень безпеки у власному населеному пункті значно краще, ніж рівень безпеки в країні загалом. Крім того, люди, які зверталися до правоохоронних органів і отримали позитивний результат, значно краще ставляться до них після цього.
•     Ключовими проблемами української міліції є корупція, недовіра населення, низька моральність працівників, висока залежність від вищої влади та низький рівень підготовки кадрів. При цьому, на думку більшості, проблеми не є новими і виникли або за часів СРСР або за ранньої Незалежності. Понад 80% наголошують на тому, що українській правоохоронній системі потрібні реформи, у т.ч. 51% – термінові.
•     Абсолютна більшість опитаних (65%) вважають, що здійснення контролю за виконанням законів в країні це спільна відповідальність громадян та правоохоронних органів.
•     Майже 70% опитаних висловили готовність допомагати працівникам міліції у виконанні ними своїх професійних обов’язків, при цьому лише 14% – за будь-яких умов, тоді як половина – якщо це не буде шкодити їх інтересам чи інтересам їх близьких. Примітно, що в регіонах, де найбільше довіряють місцевій міліції (Захід), виразили також і найбільшу готовність допомагати їй. Натомість на Сході і Півдні охочих до допомоги виявилось менше.
•     Лише кожен третій свідок фактів правопорушень, скоєних іншими особами протягом останнього року, і лише кожен шостий свідок фактів хабарництва, зловживань з коштами та майном держави, повідомив про це відповідні органи. Люди, як правило, не звертаються в правоохоронні органи через невіру в те, що злочинці будуть покарані, через страх, що міліція не захистить свідка від злочинців та через страх зі свідка перетворитися на підозрюваного.
•     Майже 60% опитаних вірять, що українська міліція справиться із забезпеченням громадського порядку під час проведення в Україні наступного року ЄВРО 2012.
•     Тільки 21% опитаних позитивно ставиться до ідеї перейменувати міліцію в поліцію, 43% - негативно. Разом з тим 36% - не визначились зі своїм ставленням.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці грудня 2011 року, 42% опитаних українців задоволені своїм життям (з них лише 10% - повністю задоволені), тоді як 54% - не задоволені (з них 20% - повністю не задоволені). Ще 4% - не визначились.

Найбільш задоволені своїм життям мешканці Західної України, менше – Південної та Східної України. Чим молодше респонденти, тим більше вони задоволені власним життям. Мешканці міст більш оптимістичні, аналогічно чоловіки почуваються більш задоволеними, ніж жінки.

Згідно з останніми даними Євробарометру, оприлюдненими у жовтні 2011, в середньому  81% мешканців Євросоюзу задоволені власним життям (чверть – повністю задоволені) і лише 18% - не задоволені. За цим показником Україна поступається будь-якій з країн Євросоюзу, найбільше – Данії, Швеції, Нідерландам, Люксембургу, Фінляндії та Ірландії, де розрив становить рази. Водночас найближче за рівнем задоволеності життя Україна стоїть до таких країн як Румунія, Болгарія, Угорщина, Греція, Португалія, Литва та Латвія. А вже починаючи з Естонії розрив різко зростає не на користь України.

ВІДЧУТТЯ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ

Лише 7% опитаних українців почуваються цілком безпечно, а 31% - швидше безпечно, прогулюючись на самоті після настання темряви в районі, де вони проживають.  Водночас 54% - почуваються в небезпеці. Ще 8% - не визначились.

За цим показником Україна також поступається усім країнам Євросоюзу, найбільше – Данії, Фінляндії, Нідерландам, Швеції та Словенії. Водночас найближче за рівнем безпеки Україна стоїть до Болгарії та Литви.

Мешканці сіл України почуваються в безпеці значно більше, ніж мешканці міст. Старші люди та жінки почуваються найменш захищеними і відповідно відчувають найбільшу небезпеку.

Більше в безпеці почуваються мешканці Західної України, менш захищеними – Півдня та особливо Сходу України, де лише чверть  почуваються  швидше безпечно, прогулюючись на самоті після настання темряви в районі, де вони проживають, водночас 60% – швидше небезпечно.

Лише 4% опитаних українців вважають, що за останній рік рівень безпеки життя в їх населеному пункті покращився, 61% – не змінився і 28% – погіршився.

6% – вважають, що за останній рік рівень безпеки на дорогах в їх населеному пункті покращився,  51% – не змінився, і 37% – погіршився.

Лише 2% опитаних українців вважають, що за останній рік рівень безпеки життя загалом в країні покращився, 41% – не змінився, і 48% – погіршився.

Також з’ясовано, що рівень особистої безпеки впливає на рівень задоволеності своїм життям: дві третини опитаних, які почуваються цілком в безпеці, задоволені власним життям, тоді як 60% опитаних, які почуваються в небезпеці – життям не задоволені.

ФАКТОРИ НЕБЕЗПЕКИ

На думку більшості опитаних, найбільш важливим проблемами безпеки для громадян України на даний момент є бідність (66%), корупція (53%), економічні та фінансові кризи (40%), вулична злочинність (35%) та погіршення екології (23%).

Менш важливими факторами небезпеки є організована злочинність (14%), стихійні лиха та техногенні катастрофи (10%), громадянські конфлікти (6%), кіберзлочинність (6%), тероризм (4%), ядерні катастрофи (4%), релігійний та національний екстремізм (3%), нелегальна імміграція (3%), відсутність безпеки кордонів (2%).

Згідно з останніми даними Євробарометру,  оприлюдненими у листопаді 2011, для мешканців Євросоюзу ключовими факторами небезпеки є економічні та фінансові кризи (33%), тероризм (25%), бідність (24%), організована злочинність (22%), а також корупція (18%).

Порівняно з даними по Євросоюзу, в Україні значно більшими факторам небезпеки вважають, бідність (66 проти 24%) та корупцію (53 проти 18%).

Вуличну злочинність українці оцінюють як більшу проблему безпеки, ніж мешканці Євросоюзу. Водночас організованої злочинності та кіберзлочинності в Україні бояться менше. Також в Україні значно менше  бояться тероризму (4 проти 25%), релігійного екстремізму та нелегальної імміграції.

За оцінками такого фактора небезпеки як бідність найбільш близькі дані до України були отримані в Румунії, Болгарії, Угорщині, Греції, Португалії, Литві та Латвії. Нагадаємо, що саме в цих країнах оцінки мешканцями рівня  задоволеності своїм життям найбільш близькі до оцінок українських громадян.

Схожі оцінки щодо небезпеки корупції в Україні були отримані в Ірландії та Румунії (навіть вищі, ніж в Україні), Словенії та Литві.

На рівні з Україною, а подекуди і вищі, отримані оцінки небезпеки від вуличної злочинності в Бельгії, Люксембурзі, Франції та Нідерландах,  економічної та фінансової кризи – в Греції, на Кіпрі, Угорщині, Ірландії та Іспанії, де загрози бояться більше, ніж в Україні.

В більшості з Європейських країн такий фактор небезпеки як організована злочинність, оцінюють вище, ніж в Україні. Особливо в Австрії, Чехії, Ірландії,  Німеччині та Італії. Кіберзлочинності – в Німеччині та Нідерландах. Тероризму – в Великобританії, Іспанії, Данії та Швеції. Нелегальної імміграції – на Кіпрі, Греції, Мальті, Великобританії, Італії, Бельгії та Австрії. Найвищі побоювання щодо ядерної небезпеки в Німеччині та Фінляндії, стихійних лих та техногенних катастроф – в Словаччині.

63% опитаних українців бояться у повсякденному житті стати жертвою фінансових махінацій та шахрайства (24% - цього дуже бояться), майже стільки  ж – бояться нападу хуліганів на вулиці (61%), пограбування квартири, машини (60%), пограбування прямо на вулиці (57%).

Близько 30% опитаних українців бояться стати жертвою злочинів на сексуальному ґрунті.

Майже  половина бояться бути засудженим за злочин, який не скоювали.

Жінки значно більше за чоловіків бояться стати жертвою будь-якого з названих випадків.  Особливо – стати жертвою злочинів на сексуальному ґрунті (майже 50%). Страхи стати жертвою найбільш поширені у містах, більше на Сході та Півдні, серед людей середнього та старшого віку. Злочинів на сексуальному ґрунті найбільше побоюється молодь.

ДОВІРА ДО ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Варто одразу зазначити, що близько третини опитаних не змогли визначитися зі своїм ставленням до СБУ, митниці та податкової, чверть – до прокуратури, кожний шостий – до судів і ДАІ і лише кожен десятий – до міліції.

В цілому ставлення до правоохоронних органів України швидше негативне, ніж позитивне.

На думку опитаних, серед правоохоронних органів найбільше заслуговує на довіру Служба Безпеки України (16% - цілком заслуговує на довіру, 25% - не зовсім заслуговує і 26% - зовсім не заслуговує). Близько 12% опитаних вважають, що цілком заслуговує на довіру прокуратура, майже стільки ж – близько 10% вважають, що цілком заслуговує на довіру міліція, податкова та митниця. Міліції в цілому довіряють більше, ніж ДАІ. 

На думку опитаних, найменше заслуговують на довіру в Україні суди (лише 8% - цілком заслуговує на довіру, 34% - не зовсім заслуговує і 43% - зовсім не заслуговує).

Порівняно з результатами аналогічного опитування, проведеного восени 2011 року Левада-Центр, в Росії рівень довіри до правоохоронних органів вищий, ніж в Україні. При цьому, в Росії, як і в Україні, більш позитивно ставляться до органів державної безпеки, а найгірше – до судів.

На місцевому рівні рівень довіри до правоохоронців значно виший, ніж на центральному. Якщо місцевій міліції повністю не довіряють 29% опитаних, то загалом міліції – 41%. Так само опитані оцінюють рівень безпеки у власному населеному пункті  значно краще, ніж рівень безпеки життя в країні загалом.

Найбільш позитивне ставлення до місцевої міліції на Заході, в Центрі та на Півдні України, краще серед жінок, мешканців сіл та людей з середнім рівнем освіти.

Двом третинам опитаних не доводилося у поточному році спостерігати дії співробітників міліції, при яких порушувалися права людини. Решта з такими фактами мали справу, зокрема, у 17% випадках це виражалося у брутальності та безтактності, 13% - у використанні службового становища працівниками міліції в особистих цілях, 12% - у вимаганні, хабарництві, 7% - проявах жорстокості, 7% - у спробах спотворити факти, фальсифікувати справу, 4% - у відмові прийняти заяву.

Найбільше з фактами порушень прав людини працівниками міліції доводилося мати справу мешканцям Півдня та Сходу України. Частіше свідками таких дій ставали молодь, чоловіки, люди з відносно вищим рівнем освіти.

Лише 12% опитаних зверталися до правоохоронних органів протягом року, з них лише половина вирішили питання, з яким зверталися.

10% опитаних зверталися протягом року до органів ДАІ. Тут результативність вища – майже 70%  вирішили питання, з яким зверталися.

Важливо, що люди, які зверталися до міліції і отримали позитивний результат значно краще ставляться до цього правоохоронного органу. 

Так, лише 18% опитаних, які зверталися і повністю вирішили питання, продовжують не довіряти міліції. Серед тих, які вирішили питання частково – лише 36% не довіряють міліції. Водночас з тих,  які звернулися і не отримали результату, повністю не довіряють міліції дві третини. 

ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ МІЛІЦІЇ

На думку більшості опитаних, найбільше заважає українській міліції ефективно виконувати свої функції корупція (64%), недовіра населення (39%), низька моральність працівників міліції (39%), висока залежність від вищої влади (34%) та низький рівень підготовки кадрів (31%).

Дещо менше – низькі зарплати працівників міліції (23%), висока залежність від політиків (22%), непрофесійне керівництво (20%), низький рівень взаємодії громадян з міліцією (20%), погане технічне оснащення (19%), неналежний контроль за міліцією з боку прокуратури (18%), відсутність належного фінансування (17%), застаріле законодавство (14%), неналежний контроль громадян (14%) та занадто м’які закони, які звужують права міліції (10%).

На думку більшості опитаних, проблеми міліції  не є новими: лише 8% вважають, що вони виникли за останні кілька років, тоді як 18% – за останні 5-10 років, 32% – за останні 10-20 років, 21% – ще за часів СРСР.

Понад 80% опитаних наголошують на тому, що українській міліції потрібні реформи, у т.ч. 51% – термінові, 30% – реформи потрібні, але вони  не першочергові.

Цікаво, що опитані, які більше вказують на застарілість проблем в міліції, менше наполягають на терміновості реформ, йдеться зокрема, про мешканців Сходу. Водночас мешканці Заходу – навпаки – наполягають на терміновості. 

СПІВПРАЦЯ ГРОМАДЯН З правоохоронними органами

Абсолютна більшість опитаних (65%) вважають, що здійснення контролю за виконанням законів в країні це спільна відповідальність громадян та правоохоронних органів, 26% – виключна відповідальність правоохоронних органів, 2% – виключна відповідальність громадян.

З тезою, що здійснення контролю за виконанням законів в країні це спільна відповідальність громадян та правоохоронних органів, однаково згодні в усіх регіонах України.

16% опитаних вважають, що необхідно завжди звертатися в правоохоронні органи, якщо Ви зіштовхнулися з фактом порушення Закону, 24% – у більшості випадків, водночас 38% – в залежності від ситуації, 11% – тільки тоді, якщо це стосується безпосередньо їх самих або їх близьких. Лише 6% вважають, що не потрібно звертатися до правоохоронних органів.

Майже 70% опитаних висловили готовність допомагати працівникам міліції у виконанні ними своїх професійних обов’язків, при цьому лише 14% – за будь-яких умов і 54% – якщо це не буде шкодити їх інтересам чи інтересам їх близьких.

Примітно, що в регіонах, де найбільше довіряють місцевій міліції (Захід), виразили також  і найбільшу готовність допомагати їй. Натомість на Сході і Півдні охочих до допомоги виявилось менше.

Найбільше громадяни готові допомагати працівникам міліції  у випадках, коли потрібно надати першу необхідну допомогу потерпілому (87%), коли є можливість попередити про злочин, який планується (75%), або який вже відбувся (77%). Менше – коли потрібно виступити в якості свідка, понятого (59%) чи коли потрібно затримати злочинця (46%).

Разом з тим наміри про допомогу далеко не завжди знаходять реальне підтвердження в діях, про що говорять наступні результати.

16% опитаних протягом останнього року були свідками фактів правопорушень, скоєних іншими особами (6% – кілька разів, 10% – одного разу), з них лише кожен третій (!) повідомив про це міліцію.

11% опитаних протягом останнього року були свідками фактів хабарництва, зловживань з коштами та майном держави, з них лише кожен шостий (!) повідомив про це міліцію.

Серед основних причин, чому люди не завжди хочуть звертатися до правоохоронних органів, коли їм стає відомо про злочин, невіра в те, що злочинці будуть покарані (56%), страх, що міліція не захистить людину як свідка від розправи злочинців (48%) та страх зі свідка перетворитися на підозрюваного (47%).

Також люди відмовляються звертатися в правоохоронні органи через волокиту та бюрократію (39%), через хамське відношення працівників (31%). Чверть визнає, що люди не повідомляють про порушення через байдужість людей до долі інших.

Цікаво, що 11% опитаних хотіли б працювати в міліції. Серед основних причин: бажання боротися зі злочинцями (40%) та навести порядок в країні (39%), а також через можливість отримати пільги, зв’язки (26%), подобається носити форму (23%) та дисципліна (21%).

Серед основних причин небажання працювати в міліції: погане ставлення до міліції населення (32%), корупція (27%), низька моральність працівників (23%), значні ризики для життя (19%), низькі зарплати (15%).

ІНШІ ПИТАННЯ

Майже 60% опитаних вірять, що українська міліція справиться  із забезпеченням громадського порядку під час проведення в Україні наступного року ЄВРО 2012, 22% - ні. 19% не визначились з відповіддю.

Найбільше вірять на Заході, в Центрі та на Півдні країни, найменше – на Сході. В те, що міліція справиться зі своїми обов’язками більше вірять старші люди, мешканці сіл.

Тільки 21% опитаних позитивно ставиться до ідеї перейменувати міліцію в поліцію, 43% - негативно. Разом з тим 36% - не визначились зі своїм ставленням.

До речі, згідно з останніми дослідженнями Левада Центр, проведеними восени 2011 року, для абсолютної більшості росіян залишаються зрозумілішими та ближчими назви «міліція» та «міліціонер» (77%), ніж «поліція» та «поліцейський» (9%). Таким чином така ініціатива мала шанси прижитися в Україні навіть більші, ніж в Росії, де таке перейменування вже відбулося.   

В Україні найбільш негативно ставляться до такої ініціативи мешканці Півдня, переважно старші люди та мешканці сіл.

30% опитаних згодні з твердженням, що в Україні будується «поліцейська держава», 36% - не згодні. Разом з тим 34% - не визначились зі своїм ставленням.

Більше згодні з твердженням на Заході країни, найменше – в Центрі. Найбільше невизначених – на Сході. Твердження значно більш зрозуміле для чоловіків, людей з відносно вищим рівнем освіти.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3,1%, для значень близьких до 30% - не більше 2,8%, для значень близьких до 10% - не більше 1,9%, для значень близьких до 5% - не більше 1,4%. Терміни проведення дослідження: 16-24 грудня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька

Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Черкаська, м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська

Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Запорізька, Миколаївська, м. Севастополь

Схід: Дніпропетровська, Харківська, Донецька, Луганська 

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», проведеного наприкінці грудня 2011, рівень політичної активності львів’ян залишається на відносно високому рівні: 50% – точно взяли би участь у парламентських виборах і 28% – скоріше взяли би участь у виборах, ніж ні.

Вищий рівень мобілізації виборців у Свободи та Батьківщини.

Якби вибори до Верховної Ради відбувались наприкінці грудня 2011, то 20,7% львів’ян підтримали б партію Батьківщина (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

Дещо менше львів’ян підтримали б Свободу (17,1%) та Фронт змін (16%).

Партію УДАР підтримали б 6,2% виборців, Громадянську позицію – 4,5%, Партію регіонів – 3,9%, Нашу Україну – 3,3%, КПУ та за Україну! – по 1%.

Інші партії підтримали б близько 4,8% виборців. Не підтримали б жодну партію 10% виборців, не визначились – 11,6%.

Порівнюючи з листопадом зміни мінімальні. За рахунок росту підтримки порівняно з вереснем, Батьківщина продовжує утримувати лідерство у рейтингах у Львові. Рейтинги Свободи, Фронту змін та УДАРу за грудень не змінилися. Водночас продовжилось зростання кількості «невизначених» (з 7% - у вересні, 11% - у листопаді до 12% - грудні) та «проти всіх» (з 6% - у вересні, 8% - у листопаді до 10% - грудні).

Підписання на початку грудня Закону про вибори народних депутатів дало формальний старт виборчим кампаніям в мажоритарних округах, зокрема і у Львові. У зв’язку з цим протягом грудня проведено чотири «сигнальні» дослідження у чотирьох виборчих округах Львова, для того щоб зрозуміти, кого львів’яни пам’ятають з попередніх виборів, кому довіряють з нових політиків і т.д.

Ключові методологічні моменти, на які зверталась увага при підготовці та проведенні дослідження:

    При формуванні переліку потенційних кандидатів враховувався, передусім, досвід балотування політиків за відповідними округами. В одиничних випадках використовувалась інформація експертів та ЗМІ. Крім того, у переліку забезпечувалось максимальне представництво кандидатів від основних партій.

    У кожному окрузі визначався як рейтинг, так і електоральна привабливість потенційних кандидатів. Останній показник розраховувався за окремою шкалою, що дало можливість окреслити коло як «твердих» прихильників кандидатів, такі і «потенційних», які можуть проголосувати за них на виборах. Крім того, це дало можливість показати загальне позитивне і негативне ставлення до місцевих політиків.

    В кожному окрузі Львова досліджувався свій перелік кандидатів. Поряд з цим, з метою більш повного дослідження особливостей громадської думки, у кожному з округів також досліджувалась електоральна привабливість трьох «універсальних» кандидатів – лідерів громадської думки, які представляють різні суспільно-політичні групи: чинний міський голова А.Садовий, який веде активну політичну діяльність і при цьому чітко не позиціонований за жодною з партій і не висловив жодних намірів взяти участь у парламентських виборах; голова ВО «Свобода» О.Тягнибок, який веде активну політичну діяльність, чітко націлену на парламентські вибори; ректор Львівського національного університету ім. І.Франка І.Вакарчук, який не веде активної політичної діяльності  і разом з цим користується високим рівнем довіри серед населення.

ОКРУГ #1 (Сихівський, частина Личаківського району)

Наразі в окрузі два лідери електоральних симпатій: представник Свободи Ю.Михальчишин (15%) та Батьківщини А.Шкіль (13%).

Дещо менше виборців, наразі, готові проголосувати за Т.Чорновола (7%), О.Шейку (6%), А.Парубія (6%) та Д.Добродомова (5%). 

Ще менше готові підтримати В.Гірняка (3%), І.Рудницького (2%), В.Загорського (2%) та О.Мацеха (2%).

Інших кандидатів підтримали б близько 12% виборців округу, не підтримують жодного – 15%, не визначились з вибором 15%.

За Ю.Михальчишин, при рейтингу 15%,  однозначно готові голосувати 8%, можуть розглянути можливість голосування за політика – 14%. Тобто разом він має шанси збільшити підтримку до 22%.

За А.Шкіля, при рейтингу 13%,  однозначно готові голосувати 8%, можуть розглянути можливість голосування за політика – 19%. Тобто разом він має шанси збільшити підтримку до 27%.

Відповідно потенційно А.Шкіль має шанси у підсумку випередити Ю.Михальчишина, якому наразі поступається в рейтингах.

Ще кілька політиків мають високий рівень електоральної привабливості, що дозволяє їм скласти серйозну конкуренцію на виборах. А.Парубій має потенціал збільшити існуючий рейтинг з 6 до 15%, А.Добродомов – з 5 до 15%, О.Шейка – з 6 до 12%.

Лідером антирейтингу є Т.Чорновіл (маже 60% не проголосують за нього у жодному уразі).

Варто нагадати, що на парламентських виборах 2002 у цьому окрузі саме Т.Чорновіл отримав впевнену перемогу (66%).

Свіжий досвід балотування в окрузі має О.Шейка (Фронт змін), за якого на виборах до обласної ради 2010 проголосували 9% виборців мажоритарного округу №1. Також досвід балотування має і В.Загорський (Партія регіонів), якого підтримали 7% виборців цього округу, та П.Соболь (Пора), якого підтримали 4%. Як бачимо жоден з них не зміг підтвердити свій результат.

Ще кілька моментів. Найбільше шансів залучити на свій бік виборців партій мають А.Парубій (для 73% прихильників Нашої України він є електорально привабливим кандидатом), Ю.Михальчишин (66% серед прихильників Свободи) та А.Шкіль (58% серед прихильників Батьківщини). Крім того, А.Парубій та А.Шкіль можуть претендувати на найбільшу кількість виборців, які не визначились з підтримкою партій – 19 та 14% відповідно. Серед прихильників інших партій за А.Парубія можуть проголосувати п’ята частина прихильників Свободи, за Д.Добродомова – Громадянської позиції, УДАРу, Батьківщини та Партії регіонів. 

Цікаво, що прихильники Партії регіонів розділились у своїх симпатіях між трьома кандидатами:  В.Загорський, Т.Чорновіл та Д.Добродомов.

ОКРУГ #2 (Залізничний, частина Шевченківського району)

Наразі в окрузі один лідер електоральних симпатій: представник Свободи І.Фаріон (21%).

Значно менше, наразі, готові підтримати В.Куйбіду (7%), Ю.Підлісного (6%), Р.Ілика (6%) та Я.Гінку (5%).

Ще менше виборців готові проголосувати за П.Хобзея (3%), М.Княжицького (2%), О.Сорочкіна (2%) та П.Качура (2%). 

Інших кандидатів підтримали б близько 6% виборців округу, не підтримують жодного – 11%, не визначились з вибором 31%.

За І.Фаріон, при рейтингу 21%, однозначно готові голосувати 12%, можуть розглянути можливість голосування за політика – 14%. Тобто разом вона має шанси збільшити підтримку до 26%.

За В.Куйбіду, при рейтингу 7%, однозначно готові голосувати 4%, можуть розглянути можливість голосування за політика – 12%. Тобто разом він має шанси збільшити підтримку до 16%.

Решта політиків мають наразі значно гірші шанси: Р.Ілик та Ю.Підлісний можуть збільшити підтримку з 6 до 9%, Я.Гінка – з 5 до 8%.

Таким чином, І.Фаріон, яка з результатом 31% виграла вибори до обласної ради 2010 за мажоритарним округом №2, може, наразі, підтвердити своє лідерство в окрузі і на виборах до Верховної Ради.

Рівень потенціалу В.Куйбіди відповідає його результату на місцевих виборах 2010 – 16%. Також з місцевих виборів свій потенціал підтвердили кандидат від Фронту змін Ю.Підлісний, якого на місцевих виборах підтримали 8% виборців та П.Хобзей з Нашої України, за якого у  2010 році голосували близько 5%.

Водночас П.Качура, який на парламентських виборах 2002 році виграв в окрузі з результатом 41%, наразі підтримують лише 2%.

М.Княжицького, якого у 2002 році підтримали 14%, наразі підтримують лише 2%.

А.Сенишина, якого на у виборах 2002 році підтримали 13%, наразі підтримують лише 1%. Враховуючи, що ці політики не мають ані яскраво вираженого позитивного, ані негативного ставлення, їх просто забули в окрузі.

Ще кілька моментів. Найбільше шансів залучити на свою користь виборців партій мають Я.Гінка (для 92% прихильників УДАРу він є електорально привабливим кандидатом), І.Фаріон (77%) та Ю.Підлісний з Фронту змін (47%) та П.Хобзей з Нашої України (47%). Крім того, І.Фаріон та В.Куйбіда можуть претендувати на найбільшу кількість виборців, які не визначились з підтримкою партій – 15 та 12% відповідно. Також В.Куйбіду можуть підтримати близько чверті прихильників Фронту змін та Батьківщини.

 ОКРУГ #3 (Франківський та Галицький райони)

Наразі в окрузі не має яскраво вираженого лідера, відповідно маємо тісну групу претендентів. Якщо більшість з ймовірних кандидатів візьмуть участь у виборах, округ претендуватиме на назву своєрідної «групи смерті», яку часто використовують у спорті, зокрема у футболі, коли учасники вибіркової групи дуже сильні і майже рівні і неможливо наперед спрогнозувати результат.

Маємо одразу шість ймовірних кандидатів, з відносно рівною підтримкою: С.Кубів (9%), П.Пилипенко (8%), С.Курпіль (7%), П.Писарчук (7%). Т.Стецьків (7%) та В.Пинзеник (6%).

Значно менше, наразі, готові підтримати В.Лясковську (4%), П.Адамика (2%), Я.Кендзьора (2%).

Інших кандидатів підтримали б близько 10% виборців округу, не підтримують жодного – 16%, не визначились з вибором 24%.

Більшість з кандидатів мають практично рівні шанси на перемогу.

Так, за С.Кубіва, при рейтингу 9%, однозначно готові голосувати 4%, можуть розглянути можливість голосування за політика – 13%. Тобто разом він має шанси збільшити підтримку до 17%. П.Пилипенко може збільшити підтримку з 8 до 14%, С.Курпіль – з 7 до 13%, П.Писарчук – з 7 до 11%, Т.Стецьків – з 7 до 13%, В.Пинзеник – з 6 до 14%, В.Лясковська – з 4 до 13%.

Варто наголосити на низькій підтримці кандидата від Свободи П.Пилипенка, який з результатом 27% виграв вибори до обласної ради 2010 за мажоритарним округом №1 (куди входили і Франківський і Галицький райони), а наразі має підтримку лише на рівні  8%.

Також варто звернути увагу на те, що Т.Стецьківа, який на парламентських виборах 2002 році виграв в окрузі з результатом 34%, наразі підтримують лише 7%, С.Курпіля, якого у 2002 році підтримали 21%, наразі підтримують також лише 7%.

За  В.Пинзеника, який у вже далекому 1998 році вигравав округ з результатом 47%, наразі готові проголосувати 6%.

Справедливості ради варто зазначити, що В.Пинзеник Т.Стецьків мають  в окрузі найвищий рівень позитивного ставлення, але більшість виборців прямо зазначили, що цього наразі замало аби голосувати за цих політиків.

Ще кілька моментів. Найбільше шансів залучити на свій бік виборців партій мають П.Писарчук (для 70% прихильників Партії регіонів він є електорально привабливим кандидатом), С.Кубів з Фронту змін (56%) та П.Пилипенко зі Свободи (51%). Водночас Т.Стецьків та В.Пинзеник можуть претендувати на найбільшу кількість виборців, які не визначились з підтримкою партій – 12 та 9% відповідно. Крім того, Т.Стецьківа можуть підтримати близько чверті прихильників Фронту змін, кожен шостий – Батьківщини та Свободи. В.Пинзеника – кожен п’ятий прихильник УДАРу, Громадянської позиції та Батьківщини. Також П.Писарчука може підтримати кожен п’ятий прихильник УДАРу, В.Лясковську – кожен п’ятий прихильник Батьківщини та Фронту змін.

ОКРУГ #4 (Пустомитівський район, частина Личаківського і Шевченківського районів)

В окрузі, наразі, один яскраво виражений лідер та один яскраво виражений претендент – обидва вже мали досвід боротьби на виборах 2002 року.

Йдеться про Б.Дубневича, якого на сьогодні підтримують 21% виборців та О.Гудиму – 13%. Дещо менше підтримують Я.Мудрого зі Свободи (8%) та М.Кадикало з Фронту змін (6%).

Значно менше виборців округу наразі готові підтримати Я.Дробота (3%), О.Лемішко (2%), О.Юринець (2%), І.Залізного (2%) та І.Чопко (2%). Решту кандидатів підтримують близько 10%. Не підтримують жодного – 11%, не визначились – 21% виборців. 

Б.Дубневич, є найбільш електорально привабливим кандидатом та має найбільш стійкий електорат. При рейтингу 21% за нього однозначно готові голосувати 17%, можуть розглянути можливість голосування за політика ще 14%. Тобто разом Б.Дубневич має шанси збільшити підтримку до 31%.

За О.Гудиму, при рейтингу 13%,  однозначно готові голосувати 9%, можуть розглянути можливість голосування за політика 12%. Тобто разом він має шанси збільшити підтримку до 21%.

За Я.Мудрого, при рейтингу 8%,  однозначно готові голосувати лише 4%, можуть розглянути можливість голосування за політика 12%. Тобто разом він має шанси збільшити підтримку до 16%.

За М.Кадикала, при рейтингу 6%, однозначно готові голосувати лише 3%, можуть розглянути можливість голосування за політика 8%. Тобто разом він має шанси збільшити підтримку до 11%.

Варто додати, що на місцевих виборах 2010 у Пустомитівському районі Б.Дубневича підтримали 48% виборців, Я.Мудрого – 16%, М.Кадикало – 4%.

Разом з тим на парламентських виборах 2002 Б.Дубневич як самовисуванець з результатом 18% поступився О.Гудимі від блоку В.Ющенка (29%).

Першість у рейтингах Б.Дубневичу забезпечує доволі рівне позитивне ставлення серед прихильників основних опозиційних сил: він електорально привабливий кандидат для 37% прихильників Батьківщини (у О.Гудими – також 37%), для 36% прихильників Свободи (у Я.Мудрого – 49%), для 32% прихильників Фронту змін (у М.Кадикало – 36%). Крім того, Б.Дубневич електорально привабливий для 41% прихильників Нашої України, 26% – УДАРу та 24% – Громадянської позиції.

Також за Б.Дубневича можуть проголосувати понад чверть виборців, які наразі не визначилися з підтримкою партії.

ЄДИНИЙ КАНДИДАТ ВІД ОПОЗИЦІЇ

У суспільстві є значний запит на об’єднання опозиції: 63% опитаних мешканців округу підтримують ідею висунення у мажоритарних округах єдиного спільного кандидата від опозиційних партій. Не підтримують – лише 14%.

Найбільше ідею підтримують в окрузі #2 (Залізничний, частина Шевченківського району), найменше – окрузі #3 (Франківський та Галицький райони).

Більше інших ідею підтримують прихильники Фронту змін (80%) та Нашої України (81%).

34% опитаних швидше за все проголосують за кандидата на виборчому округу, якщо його висунуть Батьківщина, Фронт змін і Свобода, 37% – прийматимуть рішення, дивлячись, хто саме буде цим кандидатом.

Шанси єдиного кандидата від УДАРу та Громадянської позиції скромніші – 16% швидше за все проголосують, 39% – прийматимуть рішення, дивлячись, хто саме буде цим кандидатом.

Але тут варто звернути увагу на одну особливість. Сумарна підтримка у Львові партій Батьківщина, Фронт змін і Свобода становить понад 50%, при цьому лише 34% швидше за все проголосують за єдиного кандидата від цих партій.

Сумарний  рейтинг УДАРу та Громадянської позиції становить лише 10%, тоді як більш ніж у 1,5 рази більше (16%) готові проголосувати за спільного кандидата від цих партій.

Відповідно останній варіант має потенціал до росту, єдине слабке місце – значна невпевненість прихильників Громадянської позиції (в першу чергу у прохідності партії, яку вони підтримують), які можуть майже однаково підтримати кандидата як від одного блоку, так і від іншого.

Інший момент. Значна частина людей вже зараз декларує готовність до підтримки єдиного кандидата від опозиції, але дивлячись хто саме буде цим кандидатом. Тобто на цих виборах люди будуть більш обережними і виваженими. 

Варто нагадати, що у 2002 році в усіх округах Львова виграли кандидати від блоку В.Ющенка, більшість з них саме за рахунок того, що були також свого роду єдині кандидати від більшості опозиційних партій. Сьогодні жоден з них не належить до партії В.Ющенка, деяких з них виборці взагалі не пам’ятають. Інший приклад, кандидата від Свободи П.Пилипенка, який з результатом 27% лише рік назад виграв вибори до обласної ради за мажоритарним округом №1, наразі підтримують на рівні 8%. До половини опитаних взагалі не знають такого політика, відповідно можна припустити, що вибір був пов'язаний швидше з вибором партій, ніж з персональним вибором кандидата.

Результати дослідження підтвердили, що поряд зі значним запитом на об’єднання опозиції, є також значний запит на авторитетних політиків, лідерів громадської думки.

Так, потенціал підтримки А.Садового на парламентських виборах становить від 31% в Пустомитах до 37% на Сихові.

Потенціал підтримки О.Тягнибока становить від 23% у Франківському районі до 35% на Сихові.

Потенціал підтримки І.Вакарчука становить від 28% в Пустомитах до 32% у Залізничному районі.

Варто підкреслити, що в досліджуваних округах лише Б.Дубневич має рівень підтримки на рівні, а І.Фаріон та А.Шкіль – майже на рівні названих вище політиків. Решта поступаються значно.

Тому питання залишатиметься відкритим і скоріш за все до самих виборів: задовольнивши запит на об’єднаного кандидата (читай емоційний) чи задовольнять виборці запит на авторитетних політиків (читай прагматичний або якісний)?

Аудиторія дослідження: населення міста Львова та Пустомитівського району  віком від 18 років і старші

Вибіркова сукупність: 2400 респондентів, у т.ч.

Округ #1

Сихівський, частина Личаківського району

600 респондентів

Округ #2

Залізничний, частина Шевченківського району

600 респондентів

Округ #3

Франківський та Галицький райони

600 респондентів

Округ #4

Пустомитівський район, частина Личаківського і Шевченківського районів

600 респондентів

Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності:

•     для округу на 600 респондентів – для значень близьких до 50% похибка становить не більше 4%, для значень близьких до 25% - не більше 3,5%, для значень близьких до 10% - не більше 2,4%;
•     для перезваженого масиву по Львову на 2200 респондентів – для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,1%, для значень близьких до 25% - не більше 1,8 %, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%;

Терміни проведення: 10-25 грудня 2011 р.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у грудні 2011, для 48% опитаних найулюбленішим новорічним святом є Новий Рік, для 41% - Різдво. Ще 5% більше всього люблять День Святого Миколая і 2% - Старий Новий Рік.

Лише 1% опитаних не подобається жодне з новорічних свят, а 2% - не змогли визначитися, яке свято їм подобається більше.

Якщо на Заході країни значно більше люблять Різдво (66%), то в Центрі – однаково як Новий Рік, так і Різдво, а на Півночі, Півдні, Донбасі і Сході – найулюбленішим святом є Новий Рік, так вважають до 60% опитаних.

Чим старші респонденти, тим більше вони цінують таке світо як Різдво, чим молодші – Новий Рік. Чоловіки більше люблять Новий Рік, жінки – Різдво.

Віруючі люди значно більше очікують Різдво, ніж Новий Рік, особливо це стосується греко-католиків (73%), менше – православні Московського (49%) та Київського (42%) патріархатів. Віруючі, які не відносять себе до жодної конфесії (58%) і невіруючі (73%) значно більше люблять Новий Рік.

44% опитаних збираються ставити вдома на Новий рік живу ялинку, чверть – штучну. 15% - обмежаться новорічною композицією, а у 18% - не буде скоріш за все ані ялинки, ані композиції.

Останню категорію, переважно, формують старші люди: майже 40% опитаних у віці понад 60 років не планують прикрашати дім на новорічні свята. Водночас майже 60% опитаних у віці 18-39 років планують ставити живу ялинку, ще майже 40% – штучну, або обмежаться новорічною композицією.

Традиція ставити живу ялинку найбільш поширена на Заході, Півдні та Донбасі, штучну – на Півночі (передусім, йдеться про Київ) і в Центрі, новорічні композиції найбільше популярні на Сході, де мешкає значна частина міського населення.

Зважаючи, що традиційно люди говорять один одному на Новий Рік різні побажання, ми запропонували нашим респондентам висловити побажання державі на майбутній 2012 рік. 

Отже, найбільше українці бажають у новому 2012 році своїй державі добробуту громадян (68%), економічного зростання (62%) та стабільності (53%). А також зменшення корупції (46%), миру (45%), покращення здоров’я нації (44%)  та відповідальної влади (43%).

29% респондентів побажали державі чесних виборів, майже стільки ж - якісно нової влади (29%) та єдності народу (28%). 24% опитаних побажали державі покращення рівня культури і освіти нації, 21% - вдалого проведення ЄВРО-2012. Ефективні реформи в соціально-економічній сфері і нові політики виявились рівно значимими побажаннями і отримали по  20%.

Дещо менше опитаних серед іншого бажали своїй державі розрахуватися з зовнішніми боргами (17%), демократичного розвитку (16%), авторитету на міжнародній арені (14%), укріплення Незалежності (14%), збільшення народжуваності (14%), відповідальних громадян (13%), спортивних досягнень (12%), якісно нової опозиції (11%) та надійно захищених кордонів (9%).

Цікаво, що особливих вікових розбіжностей у відповідях респондентів не простежуються. А от в регіональному розрізі певні особливості є.

Так, мешканці Сходу та Донбасу більше інших бажали державі добробуту, економічного зростання, стабільності, зменшення корупції та покращення здоров’я нації. Центру – миру.

Жителі Півночі більше інших бажали країні розрахуватися із зовнішніми боргами, росту народжуваності, спортивних досягнень, нових політиків та якісно нової опозиції. Мешканці Донбасу – якісно нової та відповідальної влади.

На Заході більше інших бажали державі єдності народу, зростання духовності нації, демократичного розвитку, авторитету на міжнародній арені та укріплення Незалежності. На Сході – ефективних реформ в соціально-економічній сфері.

Водночас, мешканців Заходу, Півночі і Сходу об'єднало  побажання державі покращення рівня культури і освіти нації. Мешканців Сходу і Заходу побажання країні вдалого проведення ЄВРО-2012. А побажання державі в новому році чесних виборів об'єднало респондентів, опитаних в усіх регіонах країни.

 Тому від себе побажаємо Україні та українцям не шукати  тем, які нас роз'єднують, а об'єднуватись навколо цінностей, що несуть гарний настрій в кожну українську оселю на Донбасі і в Центрі, на Сході і Заході, на Півдні  та Півночі.

Тож з наступаючим Новим Роком, Україно!

 Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші.Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 25 листопада – 5 грудня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», якби вибори до Верховної Ради України відбувалися у грудні 2011 року, то 36% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 37% скоріше взяли б участь. Найбільш мобілізованими є виборці партії Батьківщина, Свобода та КПУ.

РЕЗУЛЬТАТИ:

Якби вибори до Верховної Ради України відбувалися у грудні 2011 року, 20,3% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за Батьківщину, 19,4% – за Партію регіонів, 11,3% – за Фронт змін, 8,1% – за Комуністичну партію, 5% – за партію УДАР В.Кличка, 4,4% – за Свободу. Ще 2,3% виборців підтримали б Громадянську позицію, 1,2% – Народну партію, 1% – Нашу Україну. Інші партії підтримали б 3,5% виборців, не підтримали б жодну з партій («проти всіх») – 9,4%, не визначились з вибором – 14%.

Найбільше у майбутньому парламенті виборці хотіли б бачити Фронт змін (33%), Батьківщину (28%), Партію регіонів (21%), УДАР (21%), Свободу (16%), КПУ (15%) та Громадянську позицію (15%).  Решту політичних сил хотіли б бачити у наступному парламенті менше 10% опитаних.

При цьому найбільші шанси подолати 5% бар’єр і потрапити до наступного парламенту, за оцінками опитаних, мають Партія регіонів (56%), Батьківщина (45%), Фронт змін (41%), КПУ (23%), Свобода (17%) і УДАР (14%) – саме ці політичні сили мають наразі найвищу підтримку серед виборців.

Лише 7% опитаних вважають, що шанси на подолання прохідного бар’єру має Громадянська позиція, тоді як хотіли би бачити у наступному парламенті цю партію вдвічі більше опитаних.  Шанси Громадянської позиції виборці оцінили гірше навіть, ніж шанси Народної партії, яку хотіли би бачити у наступному парламенті лише 7% опитаних.

Мешканці Західної України найбільше хотіли би бачити у парламенті Батьківщину, Фронт змін та Свободу, Центру і Півночі - Батьківщину, Фронт змін та УДАР, Півдня – Партію регіонів та КПУ, Сходу – Фронт змін та Партію регіонів, Донбасу – Партію регіонів, КПУ та Прогресивну соціалістичну партію.

Окрім власних прихильників, Фронт змін більше інших хочуть бачити у парламенті прихильники Батьківщини та Свободи, Батьківщину – Свободи та Фронту змін, Свободу – Фронту змін, Громадянської позиції та Батьківщини. КПУ більше інших хочуть бачити у парламенті прихильники Партії регіонів, УДАР – Свободи, Фронту змін та Батьківщини, Партію регіонів – комуністи, Громадянську позицію – прихильники Свободи та Фронту змін.

Шанси Партії регіонів на проходження до парламенту найвище оцінюють на Сході, Півночі та Донбасі, Батьківщини – на Півночі та Заході, Фронту змін – на Півночі, Заході та Сході, Свободи – на Заході та Півночі, КПУ – на Сході та Донбасі, УДАРу – лише на Півночі.

31% опитаних очікують в результаті наступних парламентських виборів формування у Верховній Раді більшості, яка швидше співпрацюватиме з Президентом, 39% - очікують формування опозиційної більшості. 30% – не змогли відповісти.

Формування пропрезидентської більшості очікують близько 40% мешканців Сходу та Донбасу, опозиційної – близько половини мешканців Заходу, Півночі і Центру країни.

Понад 70% прихильників Партії регіонів і лише половина комуністів очікують, що більшість у новому парламенті буде швидше співпрацювати з Президентом В.Януковичем.

Водночас понад 80% прихильників Свободи, понад 70% – Батьківщини, 60% - Фронту змін та майже половина прихильників УДАРу очікують, що більшість у новому парламенті буде швидше опозиційною до Президента. Найменше впевнені у перемозі опозиційних сил прихильники Громадянської позиції (35%).

  Якби вибори Президента України відбувалися у грудні 2011 року, 18,9% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за В.Януковича, 18,9% – за Ю.Тимошенко, 12,8% – за А.Яценюка, 6% – за П.Симоненка, 5,5% – за В.Кличка, 3,9% – за А.Гриценка, 3,7% – за О.Тягнибока, 2,7% – за С.Тігіпка.  Інших кандидатів підтримали майже 5%, не підтримали б жодного («проти всіх») – 7,8%, не визначились – 14,5%.

ТЕНДЕНЦІЇ:

Ключова тенденція місяця – ріст підтримки КПУ (з 5% у листопаді до 8% у грудні), що відбувся, передусім, на Сході, Донбасі та в Центрі України. Відповідно при незмінних показниках Батьківщини (20%), Партія регіонів (19%) втрачає першість, передусім, за рахунок перетоків до КПУ. Але якщо Фронт змін буде у найближчому майбутньому забирати голоси у Батьківщини (що цілком можливо, адже саме ця партія має найбільші шанси на відповідні перетоки), Партія регіонів поверне першість і теж не за рахунок росту власних рейтингів, а через втрату прихильників основним конкурентом.

Таким чином, можемо спостерігати тенденції до поступового розмивання  рейтингів традиційних лідерів. На підтвердження цьому за останній місяць дещо додали Фронт змін (до 11%) та Свобода (до 4%). Також стабільні позиції, на межі подолання 5% бар’єру, має партія УДАР.

Додав за останній місяць і А.Гриценко (до 4%), але його персональний рейтинг майже вдвічі вищий партійного, що не дозволяє Громадянській позиції наразі долати прохідний бар’єр.

  Усі дані приведені серед респондентів, які мають намір взяти участь у виборах.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 3 – 15 грудня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у грудні 2011,  дві третини українських родин мають традицію дарувати на День Святого Миколая подарунки.

Водночас 29% - такої традиції не мають, а ще 1% не знають такого свята. 6% опитаних не змогли визначитися чи є така традиція в їхніх родинах, чи не має.

Якщо на Заході традиція поширена серед 90% родин, то вже на Півночі (67%) і в Центрі (62%) менше, а на Півдні (56%), Сході (52%) і Донбасі (51%) ще менше.

Традиція  дарувати подарунки на День Святого Миколая більше поширена серед віруючих людей, особливо греко-католиків (92%), православних Київського (73%) та Московського (58%) патріархатів. Майже половина невіруючих такої традиції не дотримується.

Традиції дарувати подарунки на День Святого Миколая більше дотримуються жінки, молодь та люди середнього віку.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%.  Терміни проведення дослідження: 25 листопада – 5 грудня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька.

Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська.

Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська.

Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь.

Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська. Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», в кінці листопада – на початку грудня 2011 рівень політичної активності львів’ян залишається на відносно високому рівні: 49% точно взяли би участь у парламентських виборах і 30% скоріше взяли би участь у виборах, ніж ні.

Вищий рівень мобілізації виборців у Свободи, Партії регіонів та Батьківщини. Відносно нижчий рівень мобілізації прихильників Фронту змін, УДАРу А.Кличка та Громадянської позиції А.Гриценка.

Якби вибори до Верховної Ради відбувались наступної неділі, то 19,7% львів’ян підтримали б партію Батьківщина (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

Дещо менше львів’ян підтримали б Свободу (16,9%) та Фронт змін (16,2%).

Громадянську позицію підтримали б – 6,2%, партію УДАР – 5,8%, Партію регіонів – 4,9%, Нашу Україну – 3,6%, КПУ – 1,1%.

Інші партії підтримали б близько 6,6% виборців. Не підтримали б жодну партію 8,2% виборців, не визначились – 10,8%.

Якби президентські вибори відбувались на початку грудня, 20% львів’ян проголосували б за Ю.Тимошенко (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

А.Яценюка підтримали б 19,1% виборців, О.Тягнибока – 12%, В.Кличка – 9,2%, А.Гриценка – 8,9%, В.Януковича – 5,5%, В.Ющенка – 3,1%.

Інших кандидатів підтримали б 8,6% виборців. Не підтримали б жодного кандидата близько 7% виборців, не визначились – 6,8%.

Серед національних політиків найвищим рівнем довіри у місті продовжує користуватися В.Кличко (довіряють - 55% і не довіряють 29%). За останній місяць рівень довіри до політика виріс з 51 до 55%.

А.Яценюку довіряють 46% львів’ян, не довіряють – 39%. За останній місяць рівень довіри до політика не змінився.

А.Гриценку довіряють 43%  львів’ян, не довіряють – 35%. Рівень довіри до політика виріс з 38 до 43%, в результаті А.Гриценко вперше випередив у рейтингу довіри О.Тягнибока, показники якого за останній місяць не змінилися.

О.Тягнибоку довіряють 39% львів’ян, не довіряють – 46%. Примітно, що у листопаді зупинилося падіння довіри до лідера Свободи і водночас знизився рівень недовіри до політика (з 49 до 46%).

Ю.Тимошенко довіряють 37%  львів’ян, не довіряють – 48%. Ставлення до Ю.Тимошенко дедалі покращується: якщо у березні лідеру Батьківщини недовіряли 60% львів’ян, у травні – 56% та у жовтні – 53%, то у листопаді рівень недовіри знизився до 48%. Таким чином за останні півроку рівень недовіри до Ю.Тимошенко знизився з 60 до 48%, або на чверть. При цьому рівень довіри до політика зростає меншими темпами: з 31 до 37%.

В.Ющенку довіряють 14%  львів’ян, не довіряють – 76%. У листопаді зафіксовано рекордно низький рівень довіри і відповідно рекордно високий рівень недовіри до В.Ющенка.

С.Тігіпку  довіряють 12%  львів’ян, не довіряють – 73%. За останній місяць показники політика майже не змінилися.

В.Януковичу довіряють лише 8%  львів’ян, не довіряють – 84%. Примітно, що показники Президента України стабільні протягом усього останнього року.

ТЕНДЕНЦІЇ:

•  У листопаді Ю.Тимошенко та партія Батьківщина повернули собі лідерство у рейтингах (20%), чому не в останню чергу сприяє динамічне покращення ставлення  львів’ян до екс-прем’єра.
• Натомість вперше за останні 1,5 року припинилось динамічне зростання показників Фронту змін, відповідно  А.Яценюк втратив першість у президентському рейтингу. За останній місяць рейтинг Фронту змін знизився з 18 до 16%, а А.Яценюка – з 22 до 19%.
• На цьому тлі зростає підтримка В.Кличка та А.Гриценка.  Аналіз засвідчив, що саме цей фактор є вирішальним у падінні показників А.Яценюка. Варто зазначити, що за останній рік В.Кличко збільшив підтримку у Львові більш ніж вдвічі: з 4 до 9%, а А.Гриценко – втричі (з 3 до 9%). Як і у випадку з А.Яценюком, персональні рейтинги В.Кличка та А.Гриценка значно випереджають партійні, але на тлі зростання рейтингів цих політиків ми не бачимо аналогічного росту підтримки Громадянської позиції та УДАРу.
• Позиції О.Тягнибока та Свободи за місяць не змінилися.
• Додала Партія регіонів (з 3% у травні до 5% – у листопаді), акумулюючи все більше колишніх прихильників С.Тігіпка. Рейтинг В.Януковича вперше за останній рік зріс до 6%. Паралельно продовжується падіння підтримки С.Тігіпка: з 5% у травні до 2% – у листопаді.
• Рекордне погіршення ставлення до В.Ющенка (на тлі покрашення ставлення до Ю.Тимошенко) мало вплив на падіння показників Нашої України (з 6 до 4%).
• За останній місяць також зросла кількість невизначених (з 7 до 11%) та «проти всіх» (з 6 до 8%).
• 57% львів’ян задоволені діяльністю Міського голови А.Садового і 31% - не задоволені. Ще 12% не змогли оцінити діяльність міського голови. Протягом останнього місця рівень задоволеності діяльністю А.Садового не змінився, водночас зменшилась кількість незадоволених (з 35 до 31%).
• 21% львів’ян задоволені діяльністю Голови обласної ради О.Панькевича і 34% - не задоволені.  Як і раніше про діяльність голови облради львів’яни поінформовані мало: понад 40% наразі не змогли оцінити діяльність О.Панькевича.
• 60% львів’ян поки ніяк не змогли оцінити діяльність новопризначеного Голови обласної державної адміністрації М.Костюка. Відповідно задоволені його діяльністю лише 15%, незадоволені – лише 25%.

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення: 24 листопада – 5 грудня 2011 р.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» на початку листопада 2011 року, 45% опитаних відчувають, що після  президентських виборів в Україні відбувається згортання свободи слова. 32% опитаних не відчувають згортання свободи слова, ще 22% - не визначились з цього питання.

 ТЕНДЕНЦІЇ:

• У листопаді 2011 фіксується найгірший за останні два роки показник: лише 32% не відчувають згортання свободи слова, з них категорично впевнені у цьому  лише 9%. Таким чином після тимчасового покращення показників на початку 2011 року наприкінці року показники знову погіршилися.  Варто нагадати, що у квітні 2010 не відчували згортання свободи слова дві третини громадян, сьогодні – вдвічі менше.
• Негативні тенденції зі свободою слова більше інших відзначають люди середнього віку, з відносно вищим рівнем освіти.  Чоловіки більш гостріше відчувають проблему, ніж жінки.
• За останні півроку найбільше зросло відчуття згортання свободи слова серед мешканців Півночі, передусім Києва.
• На Півночі, Заході, Центрі та Півдні країни кількість людей, які відчувають згортання свободи слова, перевищує кількість опитаних, які таких процесів не бачать. Йдеться, передусім, про прихильників Громадянської позиції, Батьківщини, Свободи, УДАРу та Фронту змін.
• Водночас на Сході і Донбасі здебільшого не відчувають згортання свободи слова в країні. Йдеться, передусім, про прихильників Партії регіонів та КПУ.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 25 жовтня – 6 листопада 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

На проведення відповідного дослідження Соціологічну групу «Рейтинг» надихнули результати опитування читачів американського журналу Motor Trend на предмет найбільш дратівливих факторів на дорозі. Звичайно ці дослідження різні, передусім, через різні методики їх проведення, і відповідно їх порівняння не є репрезентативним, проте для виявлення певних тенденцій воно можливе. 

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг» менше третини дорослого населення України у віці старше 18 років водять авто, у т.ч. активних водіїв – менше чверті. Решта опитаних (близько 70%) авто не водять взагалі.

У структурі українських водіїв значно переважають чоловіки (понад 80%) та люди середнього віку від 30 до 49 років (близько 50%). За родом занять серед них найбільше службовців (23%) та робітників (32%), порівну людей з вищою (40%) та середньою спеціальною (40%) освітою.

Отже, водіїв найбільше дратують на дорозі ті їх колеги, які підрізають (63%), паркуються так, що ускладнюють проїзд іншим (51%), не показують поворот, коли повертають чи перестроюються (46%) та сліплять дальнім світлому уночі (42%).

Також дратують водії, які їздять по центру дороги або між рядами (35%), відмовляються пропускати інші авто (35%), перевищують швидкість (34%), говорять по мобільному за кермом (25%), нестримані водії, які лаються, жестикулюють за кермом (24%) та водії, які на червоне не повертають на зелену стрілку (22%).

Значно менше українських водіїв дратують на дорозі повільні водії (13%), водії, які голосно слухають музику в машині (14%), їздять на брудних машинах в хорошу погоду (9%), курять за кермом (9%), постійно пропускають перед собою інші машини (5%). Лише 3% українських водіїв ніхто і ніщо не дратує на дорозі.

Порівняно з результатами опутування американського журналу Motor Trend американських і українських водіїв однаково дратують водії, які говорять по мобільному за кермом.

Водночас українських водіїв на дорозі значно більше дратують ті, які постійно підрізають, не показують поворот та водії, які на червоне не повертають на зелену стрілку. І значно менше дратують повільні водії. Таким чином виглядає цілком логічним походження та ментальні корені поговірки «Тихше їдеш, далі будеш».

Ще кілька цікавих моментів. Водії, які перевищують швидкість, говорять по мобільному, курять та голосно слухають музику в машині більше дратують пасажирів, ніж водіїв. При цьому пасажирів практично зовсім не дратують повільні водії. Також пасажирів більш ніж втричі менше дратують водії, які підрізають. Очевидно, що пасажири просто мало розуміють цю проблему як таку.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 25 жовтня – 6 листопада 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у листопаді 2011 року, 13% опитаних вважають президентську форму правління оптимальною для України, 34% підтримують президентсько-парламентську форму правління, 26% – парламентсько-президентську, 5% - парламентську, 2% - диктатуру, а 21% - не змогли визначитися з даного питання.

ТЕНДЕНЦІЇ:

• Поступово в Україні зменшується підтримка громадянами президентської форми правління: з 24% у жовтні 2009 та 26% у квітні 2010 до 16% у березні 2011 та до 13% у листопаді 2011. Президентсько-парламентську форму правління стабільно підтримує близько третини опитаних.
• Ці тенденції близькі до повторення динаміки зміни рейтингів В.Януковича: з 36% у жовтні 2009 та 44% у квітні 2010 до 26% у березня 2011 та до 20% у листопаді 2011.
• На цьому тлі зростає підтримка парламентсько-президентської та парламентської форм правління (фіксується пік підтримки за останні три роки): з 22% у жовтні 2009 та 20% у квітні 2010 до 25% у березні 2011 та до 31% у листопаді 2011.
• Серед найбільших прихильників посилення президентської влади в Україні виборці Партії регіонів, Свободи та УДАРу. Серед найбільших прихильників посилення повноважень парламенту – виборці Батьківщини та КПУ і знову ж таки Свободи.
• Пропрезидентську форму правління найбільше підтримують мешканці Півночі, Донбасу і Заходу, а пропарламентську – Центру та Сходу. Найбільше невизначених на Півдні.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 25 жовтня – 6 листопада 2011 р.

Розподіл областей:
 

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», якби вибори до Верховної Ради України відбувалися на початку листопада 2011 року, то 33% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 33% скоріше взяли б участь. Активність щодо виборів Президента дещо вища: 35% опитаних однозначно взяли б у них участь, ще 33% скоріше взяли б участь. Найбільш мобілізованими є виборці партії Батьківщина, КПУ та Партії регіонів.

РЕЗУЛЬТАТИ:

Якби вибори до Верховної Ради України відбувалися на початку листопада 2011 року, 22% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за Партію регіонів, 19,9% – за Батьківщину, 9,8% – за Фронт змін, 5,4% – за Комуністичну партію, 4,7% – за партію УДАР В.Кличка, 3,3% – за Свободу.

Ще 1,9% виборців підтримали б Громадянську позицію, 1,2% – Народну партію, 1,1% – Нашу Україну.  Інші партії підтримали б 4,3% виборців, не підтримали б жодну з партій («проти всіх») – 13,2%, не визначились з вибором – 13,2%.

Таким чином, якби вибори відбувались на початку листопада і прохідний бар’єр лишився б на рівні 3% до парламенту потрапили би шість партій: Партія регіонів, Батьківщина, Фронт змін, КПУ, УДАР та Свобода. При збільшенні прохідного бар’єру до 4% – п’ять партій, а при збільшенні прохідного бар’єру до 5% – лише чотири.

Якби вибори Президента України відбувалися на початку листопада 2011 року, 20,1% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за В.Януковича, 19,3% – за Ю.Тимошенко, 11,1% – за А.Яценюка, 5,5% – за В.Кличка, 5,2% – за П.Симоненка, 2,8% – за О.Тягнибока, 2,2% – за С.Тігіпка, 2,6% – за А.Гриценка.

Інших кандидатів підтримали майже 5%, не підтримали б жодного («проти всіх») – 11,9%, не визначились з вибором – 14,3%.

ТЕНДЕНЦІЇ:

• Незважаючи на те, що рейтинг Партії регіонів стабілізувався (22%), рівень підтримки В.Януковича – продовжує зменшуватися (з 23% у травні до 21% у вересні та 20% у листопаді).
• Одночасно зросла підтримка Ю.Тимошенко (до 19%) та партії Батьківщина (до 20%) – покращення ставлення до Ю.Тимошенко, яке фіксується останнім часом на Заході, Півночі та в Центрі країни, переростає у електоральні дивіденди.
• В результаті розрив між першим та другим місцями у президентському рейтингу скоротився до 1%, а у партійному – до 2%.
• Варто також наголосити на стабільності позиції комуністів (5%) та Громадянської позиції (2%).
• Натомість Фронт змін (10%) та УДАР (5%) втратили зростаючу динаміку. Не змогла зупинити спадну динаміку Свобода (3%).
• Продовжує зростати кількість опитаних, які не підтримують жодну партію (13%) та кількість опитаних, які не визначились зі своїм вибором (13%).

Усі дані приведені серед респондентів,які мають намір взяти участь у виборах.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 25 жовтня – 6 листопада 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Соціологічна група «Рейтинг» продовжує досліджувати настрої громадян навколо справи Тимошенко (перші результати були представлені наприкінці вересня 2011).

• Через місяць після виголошення вироку більшість українців продовжують визнавати вину Ю.Тимошенко у «газовій справі», але при цьому вважають цю справу більше політичною і наполягають, що місце екс-прем’єра на свободі.
•  Думки щодо того чи повинна екс-прем’єр мати право участі у виборах-2012 і чи є коментарі європолітиків втручанням у справи України – розділилися майже порівну.
•  Динаміка вказує на те, що справа Тимошенко з економічної чи антикорупційної площини переходить чітко в ідеологічну.
•  На думку більшості, останнє рішення у цій справі саме за Президентом, а не за судами чи прокуратурою.

Як і місяць тому, респонденти  вважають Ю.Тимошенко швидше винною (44%) у перевищенні влади або службових повноважень під час підписання газових угод 2009 року з Росією, ніж невинною (36%). Кожен п’ятий не визначився з цього питання.

Разом з тим, лише чверть (24%) респондентів підтримують вирок у справі Тимошенко по газових угодах 2009 року у вигляді позбавлення волі. Більшість (52%) – наполягає на пом’якшенні або скасуванні вироку. Так, 12% опитаних підтримують умовний вирок або амністію після рішення суду про позбавлення  волі, 21% опитаних вважають, що потрібно визнати, що газові угоди 2009 року не вигідні для України, але кримінальну відповідальність з Тимошенко потрібно зняти, ще 18% – зняти усі обвинувачення з екс-прем’єра.  22% опитаних не визначились з даного питання.

Як і місяць тому, лише близько чверті (27%) вважають, що кримінальна справа проти Ю.Тимошенко це скоріше дотримання законності, натомість більшість (54%) вважає, що це політичні переслідування. Ще 19% не визначились з даного питання.

Понад половина (51%) опитаних вважають політичними переслідуваннями і нову кримінальну справу проти Ю.Тимошенко, порушену за перекладання боргів корпорації ЄЕСУ на бюджет України. І лише 28% вважають, що ця нова справа є скоріше дотриманням законності.

Таким чином, справа Тимошенко у сприйнятті громадян України чим далі тим більше стає політичною і може підсилювати регіональний розкол. На це вказує, зокрема, регіональна динаміка. Лише на Донбасі та Півдні кількість людей, які вважають Тимошенко винною, зросла. У решті регіонів, у т.ч. і на Сході, – зменшилась і відповідно зросла кількість опитаних, які не визнають вини екс-прем’єра. Лише на Донбасі кількість тих, які підтримують позбавлення волі Тимошенко перевищує кількість тих, як наполягають на пом’якшенні або скасуванні вироку. В решті регіонів – навпаки. Думка про політичні переслідування домінує в усіх регіонах, окрім Донбасу.

Думки щодо того чи повинна Ю.Тимошенко отримати право приймати участь у парламентських виборах 2012 року розділилися майже порівну: 42% вважають, що повинна і 40% – ні. 18% – не визначились з цього питання.

На Заході, Півночі та в Центрі більше згодні з тим, що екс-прем’єр повинна брати участі у наступних виборах, на Сході, Півночі та Донбасі – що не повинна.

Право на участь Ю.Тимошенко у наступних виборах підтримує 100% прихильників Батьківщини, близько 60% прихильників Свободи, Громадянської позиції, Фронту змін, понад половина прихильників партії УДАР, третина «проти всіх» та «невизначених» і лише 9% прихильників Партії регіонів.

Більшість опитаних (41%) вважають, що остаточне рішення у справі Ю.Тимошенко (вийде вона на свободу чи ні) залежить лише від Президента В.Януковича.

Значно менше опитаних вважають, що остаточне рішення у справі Ю.Тимошенко залежить від судів (19%) та Генеральної прокуратури (10%). Ще менше – від Верховної Ради (5%) та Служби Безпеки України (3%).

2% - вважають, що це не залежить ні від кого з названих, 16% – не визначились з цього питання.

Лише мешканці Донбасу та прихильники Партії регіонів вважають, що остаточне рішення у справі Ю.Тимошенко залежить більше від судів, решта опитаних вважають, що воно залежить більше від Президента.

Більшість опитаних (46%) вважають, що після зміни влади в країні так само будуть порушуватися кримінальні справи проти представників теперішньої влади. Не згодні з цим лише третина. Ще 21% - не визначились з даного питання.

Цікаво, що в те, що після зміни влади в країні так само будуть порушуватися кримінальні справи проти представників теперішньої влади найменше вірять прихильники Партії регіонів та Батьківщини, а найбільше – Свободи, Громадянської позиції та УДАРу.

40% опитаних вважають, що коментування політиками Європейського союзу вироку у справі Ю.Тимошенко не є втручанням у внутрішні справи України. Трохи менше (36%) вважають це втручанням у справи України. Чверть не змогли відповісти на це питання.

При цьому 40% позитивно ставляться до того, що політики Європейського союзу коментують вирок у справі Ю.Тимошенко і 31% - негативно. Водночас для 15% - це байдуже і ще 15% не визначились з цього приводу.

Позиція людей, які побачили втручання у внутрішні справи України, не є категоричною, оскільки лише дві третини з них негативно ставляться до того, що політики Європейського союзу коментують вирок у справі Ю.Тимошенко. Водночас кожен десятий з них позитивно ставиться до заяв політиків Європейського союзу, а більш, ніж кожному десятому - байдуже до заяв європейських політиків.

Найбільш позитивно ставляться до коментування політиками ЄС справи Тимошенко на Півночі, Заході та в Центрі, відповідно це понад 80% прихильників Батьківщини, майже 60% - Свободи та Громадянської позиції, майже 50% - Фронту змін та УДАРу.

Найбільш негативно ставляться до такого коментування на Донбасі, Півдні та Сході, відповідно це понад 60% прихильників Партії регіонів та понад 40% - КПУ.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face).Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 25 жовтня – 6 листопада 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Сімферополь, Україна – Міжнародний республіканський інститут (IRI) оприлюднив результати дослідження громадської думки в Криму. Опитування, проведене 20 вересня – 2 жовтня 2011 року, є комплексним аналізом ставлення населення до економічної, соціальної та політичної ситуації в Криму.

Дослідження IRI 2011 року показує, що мешканці Криму дедалі більше занепокоєні інфляцією та корупцією, тоді як питання російської мови та відносин з Росією зменшили свою значущість серед проблем, що турбують населення, порівняно з дослідженням IRI 2009 року. Відтоді адміністрація Януковича призначила на багато адміністративних посад у Криму посадовців із Донбасу – східного регіону України. Згідно з результатами опитування 2011 року, лише 7% респондентів підтримують такі дії. Водночас 77% підтримують запровадження міжнародною спільнотою візових обмежень та заморожування закордонних активів українських посадовців, включно із суддями, причетними до корупційних практик.

Це друге дослідження IRI, проведене в Криму. Перше опитування було проведене у листопаді 2009 року. Це дослідження є частиною програми демократичного розвитку IRI в Україні та було спрямоване на те, щоб допомогти лідерам визначити пріоритети громадян, коректно управляти очікуваннями, краще інформувати виборців про результати своєї роботи та сприяти подальшому процесу інтеграції Криму в Україну.

Аудиторія дослідження: населення Криму віком від 18 років і старші.
Вибірка репрезентативна за віком, статтю та рівнем освіти.
Вибіркова сукупність: 1200 респондентів.
Помилка репрезентативності дослідження: не більше ±2,8%.

Крим є специфічним регіоном України, де суспільні настрої значною мірою формуються під впливом історичних та культурних зв’язків з Росією, що часто зумовлює відмінності від настроїв населення в інших регіонах України. Етнічний склад населення Криму – українці, кримські татари та росіяни – також ускладнює процес інтеграції регіону у ширший соціально-політичний контекст України.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці вересня 2011, найбільше радості дорослим у віці понад 18 років приносять родина (66%),  діти (53%) та друзі (41%).

Доповнюють п’ятірку «РЕЙТИНГУ РАДОСТІ» гроші (31%) та перегляд телевізору (27%).

Кожному п’ятому приносить радість робота. Також майже кожному п’ятому радість приносить спілкування з природою, подорожі, музика, день народження, дарування та отримання подарунків.

Кожний шостий отримує радість від домашніх тварин та роботі по дому і господарству. Дещо менше людям приносять радість відпустка / канікули (14%), їжа (13%), секс (13%), кіно (12%), книжки (12%) та інтернет (10%).

Менше 10% опитаних отримують радість від молитви (церкви), шопінгу, співу, занять спортом та перемог улюбленої команди. Менше 5% – від танців, навчання, театру, усамітнення, алкоголю та азартних ігор.

Лише 3% опитаним нічого не приносить радості в житті.

Слід зазначити, що порівняно з аналогічним опитуванням, проведеним  Соціологічною групою «Рейтинг» два роки тому, у 2011 році люди відчувають радості менше лише від перегляду телевізора, кіно та відпусток / канікул.

За рештою напрямків відчуття людей або не змінилися або покращилися – найбільший «приріст радості» від роботи, сексу та  інтернету, а також від святкування днів народження та подарунків, домашніх тварин та перемог улюбленої команди.

Разом з тим за два роки значно збільшилось число людей, які відчувають радість від усамітнення – сьогодні таких вже 5%.

Окрім того, виходить так, що за два роки люди почали відчувати радості від телевізору менше, а від інтернету більше.

Станом на кінець вересня 2011 найбільш радісними виглядають мешканці Півночі (передусім Києва), Заходу та Центру. Найменш радісними є мешканці Донбасу.

ЗАХІД виразно лідирує за показниками радості від родини та дітей, роботи, пісні та молитви (церкви). Як і два року тому молитва (церква) приносить найбільше радості греко-католикам.

Мешканці ЦЕНТРу відносно більше отримують радість від днів народження та подарунків, а також хатньої роботи та домашніх тварин.  За цими критеріями мешканці Центру дуже схожі до ПІВДНЯ, які, крім того, абсолютні лідери за відчуттям радості від перегляду телевізора.

Мешканці СХОДу абсолютні лідери за відчуттям радості від грошей – тут відносно менше працює приказка «не имей сто рублей, а имей сто друзей», оскільки Схід – це єдиний регіон,  де від грошей радіють більше, ніж від друзів. Разом з тим, тут люблять бувати на природі і значно більше радіють відпусткам та подорожам, ніж в решті регіонів. Також тут радіють від днів народжень і подарунків, від шопінгу та їжі.

Музика, кіно, книжки, театр значно більше приносять радості мешканцям ПІВНОЧІ (передусім Києва).

Родина приносить радості однаково як мешканцям міст, так і сіл. Водночас, друзі, гроші, подорожі, книжки та інтернет більше захоплюють ГОРОДЯН, а діти, подарунки, хатні справи, церква та пісні – МЕШКАНЦІВ СІЛ.

Родина, діти, подарунки, хатні справи та домашні тварини, книжки, театр, шопінг, спів пісень та молитва більше приносять радості ЖІНКАМ. Тоді як друзі, гроші, робота, телевізор, їжа, інтернет, зайняття спортом та перемоги улюблених команд, алкоголь та азартні ігри – ЧОЛОВІКАМ. Як і два роки тому секс значно більше радості приносить чоловікам, ніж жінкам.

Прикро відзначати, але з віком люди починають все менше відчувати радості. Чим старші люди, тим менше вони відчувають радості від друзів, грошей, подорожей, музики, кіно, сексу, шопінгу, танців, спорту. Чи старше люди, тим менше вони радіють дню народженню. Водночас їм все більше приносить радість хатня робота та господарка, телевізор, церква. Тим не менше старші люди радіють книжці більше, ніж молодь.

Люди середнього віку більше інших радіють від усамітнення, вони більше радіють від того, що дарують подарунки, від книжки, театру та спілкування з природою. Також їм більше інших приносить радість робота.

Як і два роки тому молодь продовжує менше інших радіти дітям (вони ще самі як діти) та родині, водночас значно більше інших радіє друзям, отримує радість від музики, подорожей, інтернету, кіно, сексу, танців, спорту.

За допомогою аналізу кореляцій у відповідях респондентів , спробуємо скласти своєрідну МАТРИЦЮ РАДОСТІ та ідентифікувати суміжні види радості.

Отже, якщо людям приносить радість «ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ», то вони люблять отримувати і дарувати подарунки і більше інших отримують задоволення від шопінгу. Як і два роки тому вони люблять отримувати подарунки більше, ніж дарувати. Зазначимо, що респонденти, які отримують задоволення від шопінгу, дуже позитивно ставляться і до грошей, що цілком логічно.

Другу – найбільш «АКТИВНУ» групу суміжних видів радості, формують робота, відпустка /канікули,  друзі, їжа, гроші, секс, подорожі та інтернет.

Цій групі можна протиставити «НЕАКТИВНУ», куди входять молитва, пісні, робота по дому і господарству.  Для останньої часто суміжним видом радості є радість від домашніх тварин.

Зайняття спортом, танці, перемоги улюбленої команди та навчання – суміжні радості у групі «СПОРТ».

Наступну – «МИСТЕЦЬКУ», формують кіно, музика, книжки та театр.

Радість від «УСАМІТНЕННЯ» найкраще кореспондується з радістю від спілкування з природою. Ця група близька і часто перетинається з вже названою «МИСТЕЦЬКОЮ» групою.

Люди, що відчувають радість від родини радіють від дітей і навпаки. Ця група має умовну назву «РОДИННА».

У групі «АЗАРТНА» близькими видами радості є алкоголь та азартні ігри.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 17 – 27 вересня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами досліджень, проведених Соціологічною групою «Рейтинг» протягом останніх трьох років, кількість опитаних, які мають намір не підтримувати жодну з партій (голосувати «проти всіх») на виборах до Верховної Ради динамічно зростає.

Так, в середині 2009 року близько 8% виборців мали намір проголосувати «проти всіх», напередодні президентських виборів – 5%. У І турі виборів Президента «проти всіх»  проголосували 2,2%, у ІІ турі – 4,4%.

Одразу після президентських виборів кількість «проти всіх» зменшилась до 2% і вже з літа 2010 продовжує постійно зростати: у червні 2010 – 5%, у жовтні 2010 – 8%, у березні 2011 – 10%, у травні 2011 – 12% і нарешті у вересні 2011 – 13% виборців. Слід відзначити, що цифри наведені з розрахунку респондентів, які мають намір взяти участь у виборах. Серед усіх опитаних показник «проти всіх» ще вищий.

Також з жовтня минулого року кількість опитаних, які взагалі не мають намірів голосувати на виборах, зросла з 16 до 26%.

Зросла також і кількість виборців, які на вибори йти збираються, проте не визначились зі своїм вибором. Проте, якщо протягом 2009-2010 років їх кількість стабільно випереджала кількість «проти всіх», то у 2011 році вперше кількість «проти всіх» стабільно випереджає «невизначених».

Результати аналізу свідчать, що найбільше лави «проти всіх» та громадян, які не мають намірів голосувати на виборах або «не визначились», поповнили колишні прихильники Партії регіонів та Сильної України.

На підтвердження цьому свідчить структура «протестного» електорату, понад половина якого припадає на Південно-Східний регіон, а саме на Схід і Донбас.

У свою чергу Захід на чверть формує категорію «невизначених». Також на чверть формує цю категорію Донбас.

Чоловіки більш схильні голосувати «проти всіх» або ігнорувати вибори, жінки – переважно «не визначились». «Проти всіх» найбільше у містах, «невизначених» - в селах. Значну частину групи «проти всіх» та тих, хто не має намірів йти на вибори, становить молодь. Непрацюючі громадяни більше схильні голосувати «проти всіх» або ігнорувати вибори, працюючі – більше «не визначились». Категорія «невизначених» має вищий рівень освіти та доходів, ніж «проти всіх».

Лише кожен п’ятий (21%) з тих, хто має намір прийти на вибори і проголосувати «проти всіх» розглядає можливість на наступних виборах все таки змінити позицію і проголосувати за конкретну партію. Понад половина таку можливість навіть не розглядають, а 27% - ще не вирішили.

Якщо згідно з новим законом про вибори у них не буде можливості голосувати «проти всіх», 35% з них – мають намір ігнорувати вибори. 42% - ще не вирішили, а решта – можуть проголосувати за конкретні партії, зокрема найбільше за Фронт змін (5,4%), Партію регіонів (4,8%), КПУ (3%), УДАР (2,8%) та Громадянську позицію (1,8%).

Варто зауважити, що жоден з провідних політиків не може розраховувати більше, ніж на 15% довіри від категорії «проти всіх». Найбільші шанси завоювати хоч частину їх симпатій мають В.Кличко (14% «проти всіх» довіряють політику), А.Яценюк (13%) та А.Гриценко (11%). Найменше довіряють «проти всіх» В.Ющенку (1%), О.Тягнибоку (3%) та Ю.Тимошенко (5%).

Категорія «невизначені» менш категорична у ставленні до політиків. Третина з них довіряють В.Кличку, майже кожен п’ятий – А.Яценюку, В.Януковичу та А.Гриценку, кожен шостий – Ю.Тимошенко.

Люди, які голосують на виборах «проти всіх» діють таким чином, тому що не вірять політикам (52%) та не довіряють будь-якій політичній владі  як такій (45%).

Третина голосують «проти всіх», тому що розчарувались у своїх попередніх симпатіях, висловлюють таким чином протест (31%), не мають за кого голосувати (29%) або не хочуть, що б їх голос вкрали (23%).

Разом з тим кожен п’ятий вважає, що їх голос нічого не вирішує, 8% – не знають за кого голосувати, 6% – не розбираються в політиці, 4% – голосують «проти всіх», бо так роблять інші.

На думку 69% опитаних голосування «проти всіх» – це свідомий вибір (принципова позиція), лише 20% вважають, що це небажання брати відповідальність за вибір. 11% – не визначились з цього приводу.

Варто зауважити, що думку про свідомий вибір найбільше поділяють на Півночі (76%) і Донбасі (74%).

Крім власне переважної більшості самих «проти всіх» (88%), думку також розділяють громадяни, які на вибори не підуть (72%) та прихильники КПУ (72%).

Водночас думка про небажання брати відповідальність за вибір найбільш поширена серед прихильників Свободи (32%), Партії регіонів (27%) та Батьківщини (26%).

Разом з тим 65% опитаних вважають, що позиція «не йти на вибори» – це також свідомий вибір (принципова позиція) і лише 23%  небажання брати відповідальність за вибір. 12% – не визначились з цього приводу.

Знову ж таки найбільше позицію про свідомий вибір поділяє категорія «проти всіх» (81%) та громадяни, які не мають намірів йти на вибори (70%).

Думку про небажання брати відповідальність за вибір найбільше поділяють прихильники Батьківщини (28%), Свободи (32%) та Партії регіонів (32%).

Таким чином позиції «не йти на вибори» і «проти всіх» досить схожі.

Проте люди, які не мають намірів йти на вибори, роблять це, передусім, через те, що немає за кого голосувати. А от категорія «проти всіх» - не довіряють політичні владі як такій. В цьому і полягає основна різниця між цими двома категоріями. А це вже чіткий і досить небезпечний сигнал не тільки владі, а і опозиції. Та і суспільству загалом.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 17 – 27 вересня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», лише 19% опитаних вважають, що приєднання партії Сильна Україна до Партії регіонів більш вигідне С.Тігіпку, майже стільки ж (16%) – вважають, що це приєднання більш вигідне Партії регіонів. При цьому більшість (44%) вважають, що воно вигідне для обох сторін і лише 3% - не вигідне для обох сторін. Ще 18% не визначились з даного питання.

Якщо прихильники В.Януковича вважають, що приєднання більш вигідне С.Тігіпку, то прихильники самого С.Тігіпка – Партії регіонів.

Варто наголосити, що після оголошення заяви щодо приєднання партії Сильна Україна до Партії регіонів, лише 3% опитаних покращили своє ставлення до С.Тігіпка, 54% - не змінили ставлення, а 33% - навіть погіршили ставлення до політика.  Ще 10% не змогли визначитися щодо зміни свого ставлення.

Найбільше погіршили ставлення до С.Тігіпка на Заході (39%), Півночі (38%) і в Центрі (37%), а також на Сході (33%) та Півдні (31%). Лише на Донбасі ставлення майже не погіршилось (16%), де більшість (61%) свого ставлення не змінили. Найбільше погіршили своє ставлення до С.Тігіпка прихильники А.Гриценка (60%) та Ю.Тимошенко (55%), а також О.Тягнибока (43%), А.Яценюка (41%) та категорія «проти всіх» (41%).

Покращили своє ставлення лише 4% опитаних на Донбасі, 4% - на Сході і 3% - на Півдні. Лише кожен десятий прихильник  В.Януковича покращив своє ставлення до С.Тігіпка після оголошення про об’єднання Сильної України з Партією регіонів, стільки ж – погіршили ставлення. Більшість (70%) – не змінили свого ставлення. Лише кожен десятий прихильник С.Тігіпка покращив своє ставлення до політика, водночас  чверть – погіршили і 60% - не змінили.

В результаті з травня 2011 рівень довіри до С.Тігіпка загалом зменшився з 23 до 18%, а рівень недовіри виріс з 70 до 74%. Наразі найбільше довіряють Віце-прем’єр-міністру на Півдні (23%), Сході (20%) та Донбасі (20%).

Найбільш негативно ставляться на Заході країни, де С.Тігіпку не довіряють (82%) більше, ніж В.Януковичу (75%).

Наразі С.Тігіпку довіряють близько 60% прихильників В.Януковича, чверть – В.Кличка і кожен шостий прихильник  В.Литвина. Водночас не довіряють політику близько 90% прихильників А.Гриценка,  А.Яценюка, О.Тягнибока, Ю.Тимошенко. Та майже 90% прихильників П.Симоненка і категорії «проти всіх».

З середини минулого року, коли С.Тігіпко був лідером загальнонаціональної довіри (понад 60%) і випереджав навіть В.Януковича, рівень довіри до політика погіршився більш ніж втричі.

Практично за усіма показниками С.Тігіпко вийшов на рівень дворічної давності – жовтня 2009 року, коли він розпочав президентську кампанію.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці вересня, майже половина прихильників С.Тігіпка проголосували б на виборах Президента за В.Януковича, кожен п’ятий – за А.Яценюка, кожен десятий – за В.Кличка. З огляду на це можна припустити:

• частина прихильників С.Тігіпка вже приєднались до Партії регіонів і це, зокрема, зумовило стабілізацію рейтингів Партії регіонів на тлі продовження падіння рейтингу В.Януковича.
• частина вагається, що, у тому числі, зумовило ріст кількості «невизначених» (з 9 до 11%) і «проти всіх» (з 12 до 13%).
• частина прихильників С.Тігіпка розчарувались і поповнили лави вже прихильників Фронту змін та УДАРу, рейтинги яких з травня виросли.

З огляду на зазначене та досвід ІІ туру президентських виборів 2010, можна припустити, що структура можливих перетоків від Сильної України становитиме орієнтовно 60 на 40% на користь Партії регіонів, це якщо брати тих прихильників С.Тігіпка, які на вибори підуть.

Ще один цікавий момент. У грудні 2010 Фронт змін вперше випередив у рейтингу Сильну Україну і зайняв третє місце у загальному заліку. В середньому, кожна з цих партій утримувала третє місце не довше року, а середня тривалість т. з. «медового» періоду (пік рейтингів) становила близько 8 місяців.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 17 – 27 вересня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», станом на початок жовтня 2011 рівень політичної активності львів’ян залишається на відносно високому рівні: 44% точно взяли би участь у парламентських виборах і 49% - у президентських, якби вони відбувались наступної неділі. Ще близько 30% скоріше взяли би участь у виборах, ніж ні.

Вищий рівень мобілізації виборців у Свободи та Батьківщини.

Якби вибори до Верховної Ради відбувались наступної неділі, по 18,2% львів’ян підтримали б Батьківщину, Фронт змін та Свободу. Дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах.

Партію УДАР – 7,2%, Громадянську позицію – 6%, Нашу Україну – 5,8%, Партію регіонів – 4,1%, КПУ – 1,5%, по 1,4% – Європейську партію, за Україну! та Народну партію. Інші партії підтримали б близько 4% виборців. Не підтримали б жодну партію 5,6% виборців, не визначились – 7,3%.

Якби президентські вибори відбувались на початку жовтня, 22,1% львів’ян проголосували б за А.Яценюка (дані приведені серед тих, хто має намір взяти участь у виборах).

Ю.Тимошенко підтримали б 18,6% виборців, О.Тягнибока – 12,4%, В.Кличка – 7,8%, А.Гриценка – 6,8%, В.Ющенка – 4,7%, В.Януковича – 4,7%, С.Тігіпка – 3,4%. Інших кандидатів підтримали б 8,6% виборців. Не підтримали б жодного кандидата близько 6% виборців, не визначились – 5%.

За останні півроку рівень довіри у Львові погіршився майже до всіх політиків, крім Ю.Тимошенко, якій стали довіряти більше, а недовіряти менше.

Так, найвищим рівнем довіри у місті користується В.Кличко (довіряють - 51% і не довіряють 34%). З травня рівень довіри до політика не змінився.

А.Яценюку довіряють 47% львів’ян, не довіряють – 42%. З травня рівень довіри до лідера Фронту змін погіршився з 54 до 47%, а недовіри – зріс з 35 до 42%.

О.Тягнибоку довіряють 40% львів’ян, не довіряють – 49%. З травня рівень довіри до лідера Свободи погіршився з 47 до 40%, а недовіри – зріс з 40 до 49%.

Ю.Тимошенко довіряють 37%  львів’ян, не довіряють – 53%. З травня рівень довіри до лідера Батьківщини покращився з 35 до 37%, а недовіри – впав з 56 до 53%. У Ю.Тимошенко найвищий серед усіх політиків рівень повної довіри (14%).

А.Гриценку довіряють 38%  львів’ян, не довіряють – 41%. З травня рівень довіри до лідера Громадянської позиції погіршився з 40 до 38%, а недовіри – зріс з 39 до 41%.

В.Ющенку довіряють 17%  львів’ян, не довіряють – 74%. З травня рівень довіри до лідера Нашої України погіршився з 22 до 17%, а недовіри – зріс з 68 до 74%.

С.Тігіпку  довіряють 12%  львів’ян, не довіряють – 76%. Після оголошення про об’єднання Сильної України та Партії регіонів рівень довіри до політика погіршився з 19 до 12%, а недовіри – зріс з 71 до 76%.

В.Януковичу довіряють лише 8%  львів’ян, не довіряють – 84%. З травня рівень довіри до Президента Украйни не змінився.

ТЕНДЕНЦІЇ:

На початку жовтня 2011 одразу три політичні сили – Батьківщина, Фронт змін та Свобода – з однаковим результатом (18%) очолили партійний рейтинг. З тією особливістю, що рейтинг Батьківщини постійно коливається в межах від 18 до 20%, рейтинг Фронту змін – незначно зріс. Проте, найвідчутніших втрат зазнала Свобода, підтримка якої зменшилася з 24 до 18%.

Відбулась рокіровка і у президентському рейтингу. При тому, що рейтинг Ю.Тимошенко майже не змінився (19%), А.Яценюк додав (з 19 до 22%) і вийшов у лідери. О.Тягнибок з незмінними 12%  продовжує утримувати третю позицію.

Зростання довіри (як і зменшення недовіри) до Ю.Тимошенко наразі не позначилось на рейтингах партії Батьківщини і можна говорити лише про очікувані тенденції.

Стабільними лишились показники В.Кличка (8%) та А.Гриценка (7%), проте рейтинги їх політичних сил зросли, чи не вперше наблизившись до персональних показників лідерів.

Так, найбільше додав УДАР, рейтинг якого з травня виріс вдвічі (з 3 до 7%). Відбулося це паралельно з падінням показників Свободи.

Наша Україна, після рекордного падіння у березні, поступово відновлює підтримку. Відбулося це також  паралельно з падінням показників Свободи. Наразі партія Наша Україна досягла показників, які фіксувались перед місцевими виборами (6%).

Рейтинг Громадянської позиції зростає з кожним заміром. Ще на початку року за партію А.Гриценка були готові проголосувати лише близько 2% виборців, у березні – 4%, у травні – 5% та у жовтні – 6%).

Дещо додала і Партія регіонів, чому частково сприяли перетоки від Сильної України, яку не було включено до списку на голосування. Рейтинг самого С.Тігіпка впав з 5 до 3%, паралельно зменшилась і довіра до політика з 19% до рекордно низьких 12%.

56% львів’ян задоволені діяльністю Міського голови А.Садового і 35% - не задоволені.

Протягом останнього року у жовтні фіксується найвищий показник незадоволення діяльністю міського голови.

Разом з тим, позитивні оцінки діяльності міського голови стабільні і коливаються в межах похибки: у грудні минулого року були задоволені 57% опитаних львів’ян, у лютому вже цього року – 59%,  у березні – 56%, у травні – 59% і у жовтні знову 56%.

27% львів’ян задоволені діяльністю Голови обласної державної адміністрації М.Цимбалюка і 40% - не задоволені.

Варто відзначити, що рівень задоволеності діяльністю М.Цимбалюка з травня покращився з 18 до 27%, а незадоволених стало менше (з 45 до 40%). Вперше чинний Голова ОДА випередив за позитивними показниками оцінки двох своїх попередників (М.Кмітя та В.Горбаля).

Майже чверть львів’ян задоволені діяльністю Голови обласної ради О.Панькевича і 36% - не задоволені.

Як і раніше про діяльність голови облради  львів’яни поінформовані найгірше. Понад 40% опитаних поки що ніяк не змогли оцінити діяльність О.Панькевича. Прогрес звичайно є (з початку року цей показник знизився з 62 до 41%), але повільний. З травня рівень задоволеності діяльністю Голови обласної ради покращився з 19 до 23%, разом з тим стало більше і незадоволених (з 30 до 36%).

Аудиторія дослідження: населення міста Львова віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 1 – 10 жовтня 2011 р.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці вересня 2011 року, 27% опитаних українців оцінили стосунки України та Росії як теплі (у т.ч. 5% – дружні, 12% – добросусідські, 10% – доволі теплі), водночас 46% – як прохолодні (у т.ч. 23% – прохолодні, 21% – напружені, 2% – ворожі).

Крім того, 20% опитаних українців оцінили стосунки України та Росії як нейтральні, 7% – не визначились з відповіддю.

Найкраще оцінюють стосунки України та Росії на Півдні нашої держави (40% – як теплі), найгірше – на Донбасі, Заході і Сході (22%).

Разом з тим, в газових питаннях лише 5% опитаних українців оцінили стосунки України та Росії як теплі (у т.ч. 1% – дружні, 2% – добросусідські, 2% – доволі теплі), водночас 76% – як прохолодні та, передусім, напружені (у т.ч. 26% – прохолодні, 43% – напружені, 7% – ворожі).

Крім того, 12% опитаних українців оцінили стосунки України та Росії в газових питаннях як нейтральні, 9% – не визначились з відповіддю.

Таким чином, на думку українців стосунки двох сусідніх держав більше прохолодні, ніж теплі, а у газовій сфері вони взагалі напружені, а навіть подекуди і ворожі.

Варто зазначити, що практично аналогічно оцінюють україно-російські стосунки і росіяни, хоча вони і дещо м'якші у своїх судженнях.

Так, згідно з результатами дослідження, проведеного Левада Центр (Росія) в серпні 2011 року, 28% росіян оцінили стосунки України та Росії як теплі (у т.ч. 5% – дружні, 11% – добросусідські, 12% – доволі теплі), водночас лише 39% – як прохолодні (у т.ч. 26% – прохолодні, 11% – напружені, 2% – ворожі). Крім того, 27% опитаних росіян оцінили стосунки України та Росії як нейтральні, 7% – не визначились з відповіддю.

Згідно з результатами інших досліджень Левада Центр, наразі росіяни оцінюють стосунки України та Росії краще, ніж у 2006–2007 роках, проте гірше, ніж у 2003 та значно гірше, ніж у 1999–2000 роках. Тоді близько 50% росіян оцінювали їх як теплі, а зараз – лише 28%.

56% опитаних українців підтримують підписання Угоди про Зону вільної торгівлі з Євросоюзом, не підтримують – 26%, не визначились – 18%.

Серед найбільших прихильників підписання Угоди про Зону вільної торгівлі з ЄС мешканці Півночі, Заходу і знову Сходу, прихильники Свободи, Фронту змін, Батьківщини та партії УДАР.

Одночасно 53% опитаних українців підтримують вступ України до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном, не підтримують – 28%, не визначились – 19%.

Серед найбільших прихильників Митного союзу мешканці Сходу, Донбасу і Півдня, прихильники КПУ і Партії регіонів.

Таким чином, щонайменше 30% українців одночасно підтримують і вступ України до Митного союзу і підписання Угоди про Зону вільної торгівлі з Євросоюзом, зокрема найбільше на Півночі і Сході (40%).

Є і такі, які одночасно не підтримують ані вступ України до Митного союзу, ані підписання Угоди про Зону вільної торгівлі з Євросоюзом, таких – 4%, зокрема найбільше в Центрі (9%).

Враховуючи такі особливості відповідей серед українців, респондентам було задане пряме запитання. Отже на думку опитаних, для України підписання Угоди про Зону вільної торгівлі з Євросоюзом більш вигідне (39%), ніж вступ до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном (34%). 27% – не змогли визначитися.

В результаті Захід, Північ і Центр України більше підтримують Угоду з Євросоюзом. Донбас, Південь і Схід – вступ до Митного союзу. Хоча як серед прихильників Батьківщини 14% підтримують вступ до Митного союзу, так і серед  комуністів знайшлись 14% прихильників Угоди з Євросоюзом. Так само 27% прихильників Партії регіонів підтримали Угоду з Євросоюзом, як і 22% прихильників Фронту змін – вступ до Митного союзу.

Чим молодше респонденти, тим більше серед них прихильників підписання Угоди про Зону вільної торгівлі з Євросоюзом (від 47% у віці 18–29 років до 27% – серед пенсіонерів). Відповідно чим старші респонденти, тим більше вони за Митний союз (від 43% серед пенсіонерів до 27% – серед молоді).

ГАЗОВІ ПИТАННЯ

Переважна більшість опитаних українців (60%) вважають, що Україна платить Росії за газ по ціні,  вище ринкової і яка є завищеною. Лише 13% вважають, що ціна є ринковою і 1% – нижче ринкової. 26% не змогли визначитися з даного питання, при цьому більшість з них мешканці Донбасу і Сходу.

Понад половина опитаних у всіх регіонах (найбільше на Півночі) вважають ціну на газ для України завищеною.

Навіть на Півдні 48% притримуються цієї думки, хоча чверть опитаних (вдвічі більше, ніж у решті регіонах) все таки переконані, що ціна на газ для України є ринковою і 3% – нижче ринкової.

Відповідно переважна більшість (70%) вважають, що Україна повинна домагатися зниження ціни на газ. При цьому більшість (53%) переконана, що потрібно домагатися зниження ціни на газ без будь-яких поступок зі сторони України.

Лише 9% вважають, що потрібно  домагатися зниження ціни на газ в обмін на продаж Росії української газотранспортної системи, 5% – в обмін на злиття українського Нафтогазу та російського Газпрому, 3% – в обмін на вступ України до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном.

Разом з тим 7% опитаних вважають, що не потрібно нічого не вимагати – Україна повинна виконувати десятирічний контракт, підписаний з Росією у 2009 році. Зокрема, так вважає кожен п’ятий мешканець Півдня, кожен десятий прихильник Партії регіонів та КПУ.

Ще 23% – не визначились з даного питання.

Попри таку впевненість громадян щодо необхідності зниження ціни на газ і виправданості таких дій, позиції нашої держави в переговорах з Росією вони бачать як надто слабкі.

Так, 60% опитаних вважають, що позиції Росії у переговорах з газових питань виглядають наразі сильнішими, 17% – цілком рівними і лише 6% думають, що позиції України є сильнішими. 18% – не визначились з даного питання.

Цікаво, що найсильнішими позиції Росії бачать на Півночі – саме там, де найбільше нарікають на завищені ціни на газ для України.

Відповідно лише 26% опитаних українців вірять в те, що Україна зможе найближчим часом переконати Росію знизити ціну на газ, 53% – не вірять. 21% – не визначились.

Найвища віра в те, що Україна зможе найближчим часом переконати Росію знизити ціну на газ серед прихильників Партії регіонів (41% – вірять, 37% – не вірять). Хоча в цілому і на Заході, і на Донбасі однаково мало вірять в успішні переговори (27%) і однаково більше не вірять (47%).

У випадку, якщо Росія відмовиться знижувати ціну на газ, Україна, на думку 44% опитаних, повинна розробляти власні поклади газу, у т.ч. сланцевого, 37% – шукати інших  постачальників газу, 32% – перейти на альтернативні види енергії, 31% – підвищити ціну на транзит російського газу в Європу.

Дещо менше опитаних вважають, що Україна повинна стимулювати економне енергоспоживання промисловими споживачами (26%) і населенням (21%), збільшити орендну плату за перебування РФ в Криму (23%), залучити до переговорів Європу (20%), скоротити термін перебування  російського флоту в Криму (15%), скасувати газову угоду з Росією у міжнародних судах (12%).

Також існують думки обмежити ввезення російських товарів в Україну (9%), відмовитися від надання російській мові статусу державної (7%), активізувати співробітництво з НАТО (5%), оголосити про вихід зі складу СНД (4%), інше (2%).

Важливо, що якщо в результаті переговорів ціна на російський газ буде знижена до 48% українців можуть покращити своє ставлення до керівництва Росії, а 51% – до керівництва України. При цьому це декларують практично в усіх регіонах однаково.

Разом з тим,  якщо в результаті переговорів ціна на російський газ зросте, до 44% українців можуть погіршити своє ставлення до керівництва Росії і 48% – до керівництва України. При цьому у мешканців Сходу і Донбасу ставлення до керівництва України може погіршитися значно більше, ніж до керівництва Росії.

Природно, що українці покладають більшу політичну відповідальність за газові переговори саме на керівництво власної країни.

Цікаво, що не більше 60% українців знайомі з заявою Президента України В.Януковича від 3 вересня 2011 в Душанбе:

«Будь-який тиск в газових переговорах з Росією є принизливий. І ми не дозволимо, щоб так з нами говорили… спочатку загнали нас у кут - потім почали диктувати умови. Це принижує сьогодні державу, і я не можу цього допустити».

При цьому лише 14% – добре поінформовані, 21% – знають про це в загальних рисах, 22% – щось чули, але зовсім мало.

Водночас майже 40% – взагалі нічого не чули про це. Найбільше поінформовані на Півночі, Сході і Заході України.

60% опитаним (з тих, хто щось чув про цю заяву) сподобалась ця заява В.Януковича і лише 22% – не сподобалась. Найбільше заява Президента сподобалась на Заході, найменше – на Півдні. Чи не вперше заява В.Януковича майже однаково сподобалась як прихильникам Партії регіонів, так і Свободи.

Разом з тим, після такої заяви більшість (63%) не змінили свого ставлення до Президента України, водночас 17% – покращили своє ставлення і лише 8% – погіршили. Найбільше покращили своє ставлення до В.Януковича прихильники Партії регіонів, майже вдвічі менше – УДАРу, КПУ, Фронту змін. І хоча 70% прихильникам Свободи і половині прихильникам Батьківщини заява В.Януковича сподобалась, жоден з них в результаті не покращив свого ставлення до Президента.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 17 – 27 вересня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська,Івано-Франківська,Львівська,Рівненська,Тернопільська,Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

В умовному протистоянні «другого туру» наразі лише А.Яценюк переграє В.Януковича, а Ю.Тимошенко і В.Кличко – майже зрівнялись, проте мінімально поступаються.
 

ЯНУКОВИЧ проти ТИМОШЕНКО

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», якби вибори Президента України відбулися наприкінці вересня 2011 і до другого туру вийшли В.Янукович і Ю.Тимошенко, то 31,8% опитаних (серед тих, які мають намір взяти участь  у виборах) підтримали б чинного Президента України, 31,4% – екс-прем’єра, 26,8% – не підтримали б жодного з кандидатів і 10% – не визначились щодо свого вибору.

Якщо аналізувати динаміку, то у грудні 2010 В.Януковича у протистоянні з Ю.Тимошенко готові були підтримати 40%, у березні 2011 – 33%, у травні 2011 – 34% і відповідно у вересні 2011 – 32%. У свою чергу Ю.Тимошенко у грудні 2010  готові були підтримати 30%, у березні 2011 – 33%, у травні 2011 – 32% і відповідно у вересні 2011 – 31%.

Нагадаємо, що на останніх президентських виборах В.Янукович переміг у ІІ турі Ю.Тимошенко (49 проти 45%).

Таким чином спостерігається тенденція до зменшення підтримки в очному протистоянні обох політиків, але більш динамічно – чинного глави держави.

В.Януковича найбільше підтримують на Півдні (52%) та Донбасі (51%), дещо менше на Сході (42%) і Півночі (27%). Водночас Ю.Тимошенко – на Заході (49%), в Центрі (43%) та на Півночі (41%). Серед виборців інших політиків В.Януковича у протистоянні з Ю.Тимошенко найбільше готові підтримати  прихильники С.Тігіпка (57%), П.Симоненка (25%) і опитані, які не визначились з вибором (21%).

Ю.Тимошенко готові підтримати прихильники А.Гриценка (51%), О.Тягнибока (40%), А.Яценюка (39%). Більшість прихильників В.Кличка не підтримують жодного з цих політиків.

ЯНУКОВИЧ проти ЯЦЕНЮКА

Якби вибори Президента України відбулися наприкінці вересня 2011  і до другого туру вийшли В.Янукович і А.Яценюк, то 29,3% опитаних підтримали б чинного Президента України, 34,6% – лідера Фронту змін, 25,1% – не підтримали б жодного з кандидатів і 11% – не визначились щодо свого вибору.

Якщо аналізувати динаміку, то у грудні 2010 В.Януковича у протистоянні з А.Яценюком готові були підтримати 39%, у березні 2011 – 32%, у травні 2011 – 32%, у вересні 2011 – 29%.

У свою чергу А.Яценюка у грудні 2010  готові були підтримати 31%, у березні 2011 – 34%, у травні 2011 – 32%, у вересні 2011 – 35%.

Таким чином спостерігається тенденція до зменшення підтримки в очному протистоянні В.Януковича та зростання – його можливого опонента А.Яценюка.

В.Януковича найбільше підтримують на Півдні (51%) та Донбасі (48%), дещо менше на Сході (41%) і Півночі (23%). Водночас А.Яценюка – на Заході (61%), в Центрі (41%) та на Півночі (38%).

Серед виборців інших політиків В.Януковича у протистоянні з А.Яценюком найбільше готові підтримати  прихильники С.Тігіпка (50%), П.Симоненка (23%) і опитані, які не визначились з вибором (18%). А.Яценюка готові підтримати прихильники А.Гриценка (60%), Ю.Тимошенко (59%), О.Тягнибока (51%), В.Кличка (33%).

У можливому протистоянні з В.Януковичем А.Яценюк має більшу підтримку, ніж Ю.Тимошенко, за рахунок вищої підтримки на Заході та за рахунок вищої підтримки серед прихильників О.Тягнибока та В.Кличка.

Цікаво, що у можливому протистоянні з В.Януковичем прихильники Ю.Тимошенко значно більше готові підтримати лідера Фронту змін, ніж прихильники А.Яценюка – лідера Батьківщини.

ЯНУКОВИЧ проти ТЯГНИБОКА

Якби вибори Президента України відбулися наприкінці вересня 2011  і до другого туру вийшли В.Янукович і О.Тягнибок, то 32,3% опитаних підтримали б чинного Президента України, 16,8% – лідера Свободи, 38,2% – не підтримали б жодного з кандидатів і 12,7% – не визначились щодо свого вибору.

Якщо аналізувати динаміку, то у грудні 2010 В.Януковича у протистоянні з О.Тягнибоком готові були підтримати 40%, у березні 2011 – 34%, у травні 2011 – 36% і відповідно у вересні 2011 – 32%.

У свою чергу О.Тягнибока у грудні 2010  готові були підтримати 19%, у березні 2011 – 22%, у травні 2011 – 17% і відповідно у вересні 2011 – 17%.

Таким чином спостерігається тенденція до зменшення підтримки в очному протистоянні обох політиків і більш динамічно – чинного глави держави.

В.Януковича найбільше підтримують на Донбасі (54%) та Півдні (52%), дещо менше на Сході (41%) і Півночі (27%). Водночас О.Тягнибока – на Заході (41%) та на Півночі (17%).

Серед виборців інших політиків В.Януковича у протистоянні з О.Тягнибоком найбільше готові підтримати прихильники С.Тігіпка (53%), П.Симоненка (23%) і опитані, які не визначились з вибором (23%).

О.Тягнибока готові підтримати прихильники А.Гриценка (34%), Ю.Тимошенко (30%) та А.Яценюка (26%).

Більшість прихильників В.Кличка не підтримують жодного з цих політиків.

ЯНУКОВИЧ проти КЛИЧКА

Якби вибори Президента України відбулися наприкінці вересня 2011 і до другого туру вийшли В.Янукович і В.Кличко, то 29,6% опитаних підтримали б чинного Президента України, 28,3% – лідера партії УДАР, 28,3% – не підтримали б жодного з кандидатів і 13,8% – не визначились щодо свого вибору.

Якщо аналізувати динаміку, то у травні 2011 В.Януковича у протистоянні з В.Кличком готові були підтримати 34%, відповідно у вересні 2011 – 30%.

У свою чергу В.Кличка у травні 2011 готові були підтримати 24%, відповідно у вересні 2011 – 28%.

Таким чином спостерігається тенденція до зменшення підтримки в очному протистоянні В.Януковича та зростання – його можливого опонента В.Кличка.

В.Януковича найбільше підтримують на Донбасі (53%) та Півдні (50%), дещо менше на Сході (41%) і Півночі (23%). Водночас В.Кличка – на Заході (45%), Півночі (39%) та в Центрі (33%), а також на Сході (18%).

Серед виборців інших політиків В.Януковича найбільше готові підтримати прихильники С.Тігіпка (47%), П.Симоненка (24%) і опитані, які не визначились з вибором (18%). В.Кличка готові підтримати прихильники О.Тягнибока (57%), А.Гриценка (49%), А.Яценюка (46%) та Ю.Тимошенко (40%).

Важливо наголосити, що жодна з наведених пар ІІ туру не змогла переконати категорію «проти всіх» - понад 80% з них залишились про своєму виборі.

Нагадаємо, що у І турі Президентських виборів 21% проголосували б за В.Януковича, 18% - за Ю.Тимошенко, 11,7% - за А.Яценюка, 6,6% - за В.Кличка, 5,5% - за П.Симоненка, 3,5% - за О.Тягнибока, 2,9% - за С.Тігіпка, 2,6% - за А.Гриценка. «Проти всіх» – 10,7%, не визначились з вибором – 12,6%.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження (з ймовірністю 0,95): для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,2%, для значень близьких до 30% - не більше 2%, для значень близьких до 10% - не більше 1,3%, для значень близьких до 5% - не більше 1%. Терміни проведення дослідження: 17 – 27 вересня 2011 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська