Прес-релізи

Мешканці Львівської області мають достатньо високі очікування щодо президентських виборів: 84% переконані, що будь-які вибори Президента повинні змінювати ситуацію в країні на краще, 54% - очікують змін на краще в результаті виборів Президента-2010.

Найвищі очікування щодо виборів у прихильників В.Януковича, Ю.Тимошенка та В.Ющенка.

56% мешканців Львівщини говорять, що точно братимуть участь у виборах Президента, 31% - скоріше, що братимуть.

Чим вищі очікування щодо виборів, тим більше бажання взяти у них участь: серед респондентів, які очікують змін на краще у результаті виборів 95% – мають наміри взяти участь у голосуванні, серед респондентів, які не очікують змін – 75%.

Найбільше мешканці Львівщини вірять у перемогу Ю. Тимошенко - 42% опитаних очікують, що наступним Президентом України стане Ю.Тимошенко, 21% - В. Янукович, 12% - В.Ющенко, 6% - А.Яценюк.

При цьому, 38% опитаних вірять, Ю.Тимошенко посяде перше місце у І турі, 32% - друге місце, 8% - третє. 29% опитаних вірять, В.Янукович посяде перше місце у І турі, 28% - друге місце, 18% - третє.

Половина прихильників В.Ющенка переконані, що він посяде перше місце у І турі і стане наступним Президентом. 15% - пророкують йому друге місце, ще 15% - третє місце. Третина прихильників А.Яценюка вірять, що він виграє І тур і вибори загалом, 11% - посяде друге місце у І турі, третина - третє місце.

Лідером симпатій на президентських виборах в області є Ю.Тимошенко (26%). Далі йдуть В.Ющенко (18%), А.Яценюк (10%), О.Тягнибок (7%), В.Янукович (6%), С.Тігіпко (2%) та В.Литвин (2%). Цікаво, що В.Противсіх підтримують 0,5%, а голосувати проти всіх готові 10%. Близько 11% - не визначились.

Серед респондентів, які мають намір взяти участь у виборах п’ятірка лідерів наступна: Ю.Тимошенко – 29%, В.Ющенко – 20%, А.Яценюк – 12%, О.Тягнибок – 7%, В.Янукович – 6%.

Ю.Тимошенко, В.Ющенко та А.Яценюк мають вищу підтримку у селах, О.Тягнибок та В.Янукович – у Львові. Ю.Тимошенко і В.Ющенко мають вищу підтримку серед жінок, О.Тягнибок – серед чоловіків.

За В.Ющенка переважно готові голосувати менш освічені громадяни, його ж підтримують найбідніші громадяни, за А.Яценюка – більш освічені. Ю.Тимошенко лідирує серед громадян з середніми статками.

У разі виходу до другого туру В.Януковича та Ю.Тимошенко, за лідера Партії регіонів на Львівщині готові проголосувати близько 10%, за лідера БЮТ – 60%.

У разі виходу до другого туру В.Януковича та А.Яценюка, за лідера Партії регіонів готові проголосувати близько 10%, за лідера Фронту змін – 64%.

У разі виходу до другого туру В.Януковича та В.Ющенка, за лідера Партії регіонів готові проголосувати близько 12%, за лідера Нашої України – 54%.

Кращий результат А.Яценюка у гіпотетичному другому турі забезпечується за рахунок вищої підтримки серед прихильників В.Ющенка. Гірший результат В.Ющенка – за рахунок зменшення підтримки серед прихильників Ю.Тимошенко та А.Яценюка.

У заочних протистояннях Тимошенко і Яценюка та Тимошенко і Ющенка перемагає лідер БЮТ: 41 проти 33% та 43 проти 30% відповідно.

Симпатії мешканців Львівщини щодо виборів до Верховної Ради розподілилися наступним чином: БЮТ – 28%, Наша Україна В.Ющенка – 19%, Блок Яценюка – 10%, Свобода – 9%, Партія регіонів – 6%, Блок Литвина – 2%, Блок Тігіпка – 1%. Не визначились – 8%, проти всіх – 6%. Варто зазначити, що на місцевих виборах підтримка ВО «Свободи» значно вища, ніж на національних. Так на виборах до Львівської обласної ради за цю політичну силу готові проголосувати майже вдвічі більше, ніж на парламентських - 16%. При цьому лідерами симпатій у питанні голосування до облради є БЮТ – 24% та Наша Україна – 16%. Долають тривідсотковий бар’єр також Блок Яценюка – 9% і Партія регіонів – 6%.

За рівнем повної довіри лідирує в області Ю.Тимошенко (19% повністю довіряють, 28% - скоріше довіряють). Далі йдуть В.Ющенко (12 і 28%), А.Яценюк (12 і 38%) та О.Тягнибок (9 і 32%).

Найбільше недовіряють в області О.Морозу (91%), В.Януковичу (88%) та І.Богословській (81%).

Роботу Прем’єр-міністра з подолання епідемії грипу мешканці Львівщини оцінюють вище (46%), ніж роботу Президента (36%). Разом з тим у судженнях опитаних переважають електоральні оцінки. Так, роботу Президента позитивно оцінили 75% прихильників В.Ющенка і вдвічі гірше прихильники А.Яценюка та Ю.Тимошенко. Роботу Прем’єр-міністра позитивно оцінили 80% прихильників Ю.Тимошенко і вдвічі гірше прихильники А.Яценюка та В.Ющенка. Цікаво, що роботу з подолання епідемії грипу як В.Ющенка, так і Ю.Тимошенко значно краще оцінили в селах, ніж у Львові.

Серед керівників місцевої влади найбільше задоволені діяльністю А.Садового (10% - повністю задоволені, 33% - скоріше задоволені). Роботою Голови облдержадміністрації М.Кмітя (4% - повністю задоволені, 28% - скоріше задоволені) мешканці Львівщини задоволені трохи більше, ніж діяльністю Голови облради М.Сеника (4% - повністю задоволені, 25% - скоріше задоволені). Якщо роботу М.Кмітя та М.Сеника майже однаково оцінюють і на селі і у Львові, то діяльність А.Садового – краще у Львові.

Щодо національних маркерів думки мешканців Львівщини розподілились наступним чином. У разі проведення референдуму, «за» надання російській мові статусу державної голосуватимуть лише 7% і 84% - «проти». При цьому, підвищення статусу російської мови підтримують лише половина прихильників В.Януковича.

Разом з тим понад 90% прихильників А.Яценюка, В.Ющенка, О.Тягнибока та Ю.Тимошенко голосуватимуть «проти».

Вступ до Єдиного економічного простору підтримують лише 19% мешканців Львівщини. Серед них лише близько 10% прихильників В.Ющенка, О.Тягнибока та Ю.Тимошенко, близько чверті - А.Яценюка та С.Тігіпка та понад 60% - В.Януковича.

Вступ до НАТО підтримують 60% мешканців області, не підтримують – близько чверті. Серед найбільших противників прихильники В.Януковича (60% – проти.

Вступ до Європейського Союзу готові підтримати на референдумі 74%, проти – лише 10%. Серед найбільших прихильників ЄС виборці О.Тягнибока (85%), Ю.Тимошенко (80%) та А.Яценюка (79%).

Зважаючи, що лише чверть прихильників лідера Фронту змін підтримують вступ України до ЄЕП, а 79% - підтримують вступ до ЄС, 67% - до НАТО і 94% проти надання російській мові статусу державної, цілком прогнозовано очікувати від них певного нерозуміння нових програмних ініціатив А.Яценюка на кшталт Східноєвропейського проекту і т.д.

Аудиторія дослідження: населення Львівської області віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів (у т.ч. Львів – 400 респондентів). Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 2,8%, для значень близьких до 30% - не більше 2,4%, для значень близьких до 10% - не більше 1,7%. Терміни проведення дослідження: 14-23 листопада 2009 р.

Найулюбленішими жанрами кіно для українців є комедія (45%), мелодрама (31%) та історичні фільми (28%). Далі йдуть  пригодницькі фільми (24%), бойовики (16%) та документальне кіно (15%). Кожний десятий українець захоплюється фантастикою. Драми популярні серед 8% опитаних, трилери – серед 7%. 5% українці люблять фільми жахів, 4% - еротику.

Лише 4% українців не люблять кіно.

З віком втрачається інтерес українців до таких жанрів кіно як комедія, пригодницькі фільми, бойовики, фантастика, фільми жахів та еротика. Натомість зростає інтерес до мелодрам,  історичних фільмів та документального кіно.

Серед більш освічених громадян популярними є комедії, документальне кіно, фантастика, історичні та пригодницькі фільми. Людей середнього рівня освіти цікавлять мелодрами і бойовики.

Документальні фільми вдвічі популярніші в  містах, ніж на селі.  Взагалі кіно в містах люблять більше. Водночас мелодрами і бойовики однаково дивляться як в містах, так і в селах.

Мелодрами у 6 разів популярніші серед жінок, ніж серед чоловіків. Натомість бойовики в 6 разів популярніші серед сильної статі. Крім того, жінки більше за чоловіків люблять комедії та драми. Решта жанрів за чоловіками: вони вдвічі більше дивляться фантастику, трилери, еротику та документальне кіно;  у 1,5 рази більше - історичні та пригодницькі фільми, а також фільми жахів.

Найбільший інтерес до кіно проявляють пари, які живуть у громадянському шлюбі. Вони більше за інших люблять комедії, пригодницькі та історичні фільми, бойовики, а також документальне кіно. Неодружені – фантастику, трилери, містику. А от серед одружених, а ще більше серед розлучених, найбільш популярними є мелодрами.  Інша цікава тенденція: чим більше дітей в родині, тим менше подобаються комедії та пригодницькі фільми. Натомість росте популярність  мелодрам.

Документальні фільми найбільш популярні серед виборців В.Ющенка та В.Литвина. Також виборці В.Ющенка люблять історичні фільми, як до речі і виборці С.Тігіпка. Цікаво, що виборці В.Ющенка взагалі не люблять жахів, практично не дивляться еротики, містики і фантастики. Разом з тим ці категорії фільмів є дуже популярними серед виборців того ж С.Тігіпка.

Виборці Ю.Тимошенко люблять мелодрами і комедії.  Проте найбільша любов до кінокомедій належить прихильникам В.Януковича. Пригодницькі фільми, як, до речі і бойовики, найпопулярніші серед виборців А.Яценюка та В.Януковича.

Найулюбленішими стилями музики для українців є поп-музика (32%), народна або фолк (25%) та шансон (22%).

Кожний п'ятий українець любить класичну музику. Танцювальну музику або диско слухають13% опитаних, романси – 12%, клубну музику – 9%. Рок залишається популярним серед 7%, бардівська музика – серед 6% опитаних. 5% українців  люблять духовну музику, 5% - джаз,  3% - реп, 3% - блюз.  Найменшою популярністю серед українців користується тяжкий рок та реггі.

Щодо музичних вподобань українців існує кілька очікуваних тенденцій. Так, чим старше респонденти,  тим  популярніша серед них народна музика, чим молодші – поп-музика. Крім того, близько третини (!) молоді любить клубну музику, майже кожен п'ятий – рок. Натомість старші люди віддають більше переваги романсам і духовній музиці.

Шансон, класична і бардівська музика  найпопулярніші серед українців середнього віку.

Більш освічені респонденти віддають превагу крім поп-музики, класичній музиці, романсам, року та джазу. Серед найменш освічених пальму першості тримає народна музика.

До речі духовну музику найбільше шанують греко-католики, найменше – віруючі УПЦ Київського та Московського Патріархату.

Народна музика на селі вдвічі більш популярна, ніж у містах. Натомість у містах значно більше популярніша класична музика, рок, джаз і шансон.

Музичні смаки чоловіків і жінок також значно різняться. Жінки більше, ніж чоловіки люблять поп-музику, народну і танцювальну, а також класику та романси. Натомість чоловіки - шансон,  бардівську музику та джаз, а також рок, реп і електронну музику.

Клубна музика, рок і реп найпопулярніші серед неодружених  респондентів, які не мають дітей. Поп-музика – серед пар, які живуть у громадянському шлюбі. Останні також люблять бардівську музику і джаз.

Одружені віддають перевагу народній і класичній музиці, а також шансону і не проти танцювальної та поп-музики.

Виборці Ю.Тимошенко віддають перевагу народній, класичній та клубній музиці. Виборці В.Януковича – поп-музиці, шансону і танцювальному стилю. Виборці А.Яценюка також люблять шансон, танцювальну і рок-музику.

Найбільшими прихильниками народної та духовної музики є виборці В.Ющенка. Виборці С.Тігіпка люблять класичну, танцювальну музику, романси і джаз. Третина виборців В.Литвина (найбільше серед інших) віддають перевагу класичній музиці, трохи менше – шансону. Разом з тим частина прихильників Голови ВРУ  полюбляє і клубну музику.

Майже дві третини українців тримають домашніх тварин. Найпопулярнішими є коти (41%) і собаки (41%). Понад половина українців тримає одночасно і собаку і кота.

Разом з тим близько 6% опитаних тримають вдома птахів, 3% - рибок, 2% - різних гризунів.

Існує чітка тенденція: чим більше дітей в родині тим більша ймовірність побачити в цій родині домашніх тварин. Водночас в таких родинах найбільше виникає бажання відмовитись від будь-яких тварин вдома – майже 30% опитаних, які тримають домашніх тварин, не хотіли б мати жодної тварини вдома.

Лише 14% опитаних на селі сказали, що не тримають домашніх тварин, у місті таких втричі більше (48%).

Собаки більш популярні в селах, ніж в містах. Коти – навпаки.

Жінки більше люблять котів, чоловіки – собак.

Пари, які живуть у громадянському шлюбі частіше тримають собак, одружені, а особливо розлучені – котів.

Цікаво, що загалом українці більш лояльні до собак, ніж до котів: респонденти, які тримають вдома котів більш охочі  завести ще й собаку, натомість ті, які тримають собаку менше хочуть заводити ще й кота.

Виборці Ю.Тимошенко і В.Литвина частіше тримають вдома котів, ніж собак. Решта – навпаки.

Найчастіше тримають тварин вдома виборці Ю.Тимошенко, В.Ющенка та В.Януковича.

Примітно, що серед виборців А.Яценюка найбільше тих, які не мають взагалі тварин і також найбільше тих, які не хотіли б мати жодної тварини вдома. Теж саме можна сказати і щодо виборців С.Тігіпка.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 3-12 жовтня 2009 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Сьогодні окремі скептики доводять, що немає радості і щастя в нашому житті, оскільки на дворі криза, епідемія і т.д. Команда соціологічної групи “Рейтинг” з цим не погодилась і вирішила підготувати своєрідний РЕЙТИНГ РАДОСТІ за даними всеукраїнського опитування який і презентуємо. До того ж у нас є свій власний привід для радості – ми провели ювілейне 500-те опитування і хотіли б розділити це свято з Вами.

Отже, щасливими себе вважають майже 70% українців (27,1% - однозначно щасливими, 42,5% - мабуть, що щасливими). Майже 20% - не щасливими і близько 10% - не змогли сказати, щасливі вони чи ні.

28,5% громадян говорять, що відчувають радість в житті щодня, 24,4% - кілька разів на тиждень, 13,6% - кілька разів на місяць. Тобто дві третини відчувають радість не менше 1 разу на місяць. Близько 20% опитаних вважають, що рідко відчувають радість в житті і 12% - не визначились.

Дослідження доводить, що зв’язок між відчуттям радості і щастя прямий: найбільш щасливі українці відчувають радість в житті щодня!

 40% опитаних мешканців Заходу вважають, що вони відчувають радість щодня (найбільше), а от серед мешканців Донбасу таких не більше 20%, Центру – 13%.

Дослідження також показало, що з віком відчуття радості в людей поступово зменшується: майже половина опитаних у віці 18-29 років відчувають радість в житті щодня, а от серед опитаних у віці від 50 років і старше, а особливо пенсіонерів, таких виявилось лише близько 20%. Натомість кількість респондентів, які рідко радіють – навпаки – зросла: з  9% (18-39 років) до 35% (60 років і більше).

Інша тенденція: чим гірша освіта в опитаних, тим менше у них радості в житті. Одружені менше відчувають радість в житті, ніж неодружені, або ті, які живуть у громадянському шлюбі.

Що ж приносить українцям найбільше радості в житті?

На першому місці – родина (понад 60%), на другому – діти (47%), на третьому – друзі (37%). П'ятірку замикають перегляд телевізора (32%) та гроші (27%).

Майже 20% отримують радість від спілкування з природою. Кожен шостий українець радіє подорожам.

Отримувати подарунки українці люблять більше, ніж дарувати. Відпустки і канікули більше, ніж роботу чи навчання.

Для 13% опитаних радість приносить порання по господарству, для 10% - домашні тварини.

Якщо взяти групу мистецтв, то тут найбільше радості приносить музика (16%) і кіно (14%). Мистецтво театру українцям з одного боку недоступне, з іншого – незрозуміле, у результаті в рейтингу радості театр отримав лише 2%. Книжки приносять радість в житті 12% українцям.

Кожному десятому українцю радість приносить їжа.

Кожен десятий українець радіє від сексу. Секс у рейтингу радості випередив молитву (церкву), шопінг, зайняття спортом, перемоги улюбленої команди, співи (до речі, співати українці люблять більше, ніж танцювати) та алкоголь.

Тепер давайте розберемось кому і що подобається більше,  здійснивши аналіз демографічних особливостей.

Друзi, музика, вiдпустка/канiкули, подорожі, кiно, дні народження, секс, шопiнг, зайняття спортом, iнтернет, танці, навчання і гроші з віком приносять менше радості. Чим менше відповідальності, тим більше радості. Коли з'являються родина і діти шкала радості змінюється: одні радості стають менш актуальними, інші – вже недоступними. Натомість приходять  інші приводи порадіти.

 Отже, радості, які з віком стають дедалі більш актуальними: родина, діти, дивитися телевізор, спілкуватися з природою, поратися по господарству, книжки, домашнi тварини, молитва (церква), співати пiснi, усамітнення.

Практично не втрачає актуальності з віком, а в середньому віці навіть загострюється відчуття радості від роботи. Аналогічно щодо їжі та алкоголю.

Майже не змінюється з віком ставлення до подарунків.

Зі збільшенням кількості потомства в сім’ї зростає відчуття радості від дітей: тільки 8% респондентів, які не мають дітей відчувають радість від дітей, серед респондентів, які мають хоча б одну дитину таких 53%, а чотири і більше дитини – 74%.

Серед неодружених респондентів та тих, які живуть у громадянському шлюбі  не  більше 40% відчувають радість від родини. Натомість одружені навпаки – 70% назвали серед ключових радостей в житті саме родину.

Цікаво, що молитва (церква) приносить найбільше радості віруючим УАПЦ та греко-католикам. Найменше – віруючим УПЦ  Київського і Московського патріархатів. Відповідно серед мешканців Заходу кожний п'ятий опитаний сказав, що відчуває радість від молитви (церкви ), а от на Півдні і Донбасі таких виявилось близько 4%, а на Півночі – взагалі 3%.

Чоловіки радіють більше, ніж жінки від: друзів, перегляду телевізора, Інтернету, відпусток, а також і роботи, занять спортом, перемог улюбленої команди, алкоголю та грошей.

До речі, чоловіки вдвічі більше радіють від сексу, ніж жінки. Натомість жінки втричі більше радіють від шопінгу , ніж чоловіки.

До рейтингу радості жінок також входять: родина, діти, поратися по господарству, книжки, домашні тварини, молитва (церква). Жінки більше за чоловіків радіють подарункам, причому вони люблять як отримувати подарунки, так і їх дарувати.  Незважаючи на це, дні народження жінки люблять не більше за чоловіків – мабуть отримувати подарунки жінки хотіли б не тільки на дні народження.

У чому повністю зійшлись смаки і чоловіків і жінок це: спілкування  з природою, музика, подорожі, кіно, їжа, танці (до речі, співати жінки люблять трохи більше).

Чим вища освіта респондентів, тим більше радості вони відчувають від музики, театру, книжок, подорожування, роботи,  сексу,  шопiнгу, iнтернету і навчання.

Зворотня тенденція яскраво виражена хіба що для молитви.

За допомогою аналізу ми спробували скласти своєрідну матрицю щастя або ідентифікувати суміжні види радості.

Отже, люди, що відчувають радість від родини  радіють і від  дітей. Ці радості дуже близькі для респондентів, які радіють від того, що дарують подарунки, пораються по домашньому господарству, домашніх тварин, молитви.

 Друзі – це інтернет, спорт, алкоголь, дні народження, музика і навчання.

Радість від перегляду телевізора найчастіше отримують опитані, які радіють від алкоголю та їжі, кіно та від того, що отримують подарунки. Те ж саме можна сказати і щодо наступного виду радості – гроші. Сюди хіба що додамо людей, які отримують радість від сексу, шопінгу.

Спілкування з природою найбільше радості доставляє респондентам, які полюбляють усамітнення, театр, домашнє  господарство, танці і церкву.

Музика – це навчання, театр, кіно, танці, інтернет, дні народження. Подарунки асоціюються з днями народження.

Книжки – це усамітнення, театр, кіно, навчання.

Робота і відпустка між собою корелюються слабо.

Секс – це танці, спорт, інтернет, дні народження, навчання.

Радість від молитви найчастіше отримують опитані, які радіють від того, що співають, від усамітнення, домашнього господарства та домашніх тварин, від того, що дарують подарунки.

Навчання – це танці, інтернет, спорт, секс, музика. Шопінг – це також танці, секс, інтернет, дні народження, їжа.

Згідно з результатами опитування, 3% респондентів кажуть, що займаються сексом щодня (!), 20% - кілька разів на тиждень, 13% - кілька разів на місяць. 19% - відповіли, що сексом не займаються, а ще 33% - відмовились відповідати.

Таким чином лише 36% опитаних українців у віці від 18 років (а у віці 18-49 років – лише 54%) говорять, що займаються сексом. І це при тому, що кількість населення України невпинно скорочується!

Між тим результати дослідження доводять, що секс приносить радість в життя: чим частіше люди займаються коханням, тим частіше вони відчувають радість в житті.  Оптимальний рецепт: кілька разів на тиждень!

Найактивніші щодо сексу мешканці Півдня, Донбасу і Сходу. Найменше займаються сексом на Заході та в Центрі.

Чоловіки у 1,5 рази частіше займаються сексом, ніж жінки! Найбільш активна вікова група: 23-37 років (пік 28-32). Дещо насторожує те, що серед респондентів у віці 18-22 років – близько третини  відмов від відповіді та у віці 48-52 – близько 44%.

Найбільш регулярний секс мають пари, які живуть у громадянському шлюбі (причому переважно ті, які не мають дітей), далі з відривом йдуть одружені і не одружені.

Найбільш відмов від відповіді на запитання щодо сексу надійшло від віруючих, передусім прихожан УПЦ (МП) – 39%. Найчастіше сексом займаються віруючі УПЦ (КП), найрідше – греко-католики.

Цікаво, що найбільш активні щодо сексу виборці Ю.Тимошенко, С.Тігіпка, В.Януковича, А.Яценюка, а також група “проти всіх”. Водночас найбільш пасивні та закриті щодо сексу - виборці П.Симоненка, О.Тягнибока, В.Ющенка та В.Литвина.

Підсумовуючи весь матеріал, соціологічна група «Рейтинг» пропонує всім долучитись і змінити статистику: молодь має розуміти, що радості в житті не обмежуються розвагами, а старші – моли б згадати ті розваги, які приносили радість їм в молодості.

... Ось такі ми українці, або принаймні хочемо такими виглядати, коли даємо відповіді на прямі зручні, або не зовсім запитання.

І наостанок, соціологічна група «Рейтинг» пропонує всім долучитись і змінити статистику: нехай діти здивують бабусю допомогою по господарству, а вона їх свіжими цікавинками з інтернету, а мама загадково підморгне батькові і ніхто, навіть соціологи, не здогадаються, що викликало радість у двох дорослих українців наперекір складним реаліям сьогодення...

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 3-12 жовтня 2009 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Кожен третій громадян України у віці понад 18 років вважає себе футбольним уболівальником: 5% вважають себе футбольними фанатами, 10% - активними футбольними вболівальниками, 18% - не активними.

Теза, що футбол об’єднує українців знайшла своє підтвердження в опитуванні: найбільше число вболівальників живе на Донбасі, в Центрі та на Заході.

В містах вболівальниками вважають себе частіше (35%), ніж в селах (27%).

Найбільше футбольних вболівальників серед молоді у віці 18-29 років (41%), найменше – серед людей у віці 60 років і старше (25%).

54% чоловіків вважають себе футбольними вболівальниками, разом з тим так вважають і 15% жінок.

Найбільше вболівальників серед неодружених (46%) та осіб, які живуть разом, але не зареєстровані як подружжя (39%), трохи менше серед одружених (33%), найменше – серед розлучених (23%) та удівців (18%).

Серед громадян, які не мають дітей 45% прихильників футболу, далі – чим більше дітей у опитаних, тим менше серед них футбольних вболівальників.

Чим вища освіта опитаних, тим більше серед них прихильників футболу. Аналогічна залежність і щодо матеріального стану: серед респондентів з більш високими достатками більше футбольних вболівальників, ніж серед бідніших.

Щодо політичних симпатій футбольних вболівальників можна зазначити наступне. Прихильники футболу більше за інших підтримують В.Януковича, Ю.Тимошенко, В.Литвина, О.Тягнибока та А.Гриценка. Натомість менше підтримують А.Яценюка, В.Ющенка, П.Симоненка.

Футбольні вболівальники оцінили в цілому позитивно гру збірної України з футболу (64%) та роботу її головного тренера О.Михайличенка (59%) у 2009 році. Це при тому, що більшість опитаних не знали як зіграє збірна Україна зі збірною Англією: опитування проводилось 3-12 жовтня, а переможний матч відбувся 10 жовтня. Найкраще оцінили гру збірної вболівальники зі Сходу та Заходу, найгірше – з Донбасу.

57% опитаних вважають, що далі тренувати збірну України по футболу повинен фахівець з України, 21% - з Європи, 3% - з Росії. Водночас респонденти, які негативно оцінили роботу О.Михайличенка більш схильні вважати, що збірною має керувати фахівець з Європи (37%), або Росії (5%).

Переважна більшість вболівальників кожного з регіонів переконані, що збірну і надалі має очолювати українець. Найбільше прихильників тези, що тренувати збірну далі має фахівець з Європи виявилось на Півночі, Сході, Заході та Донбасі.

Переважна більшість опитаних (82%) позитивно ставляться до повернення А.Шевченка в «Динамо» Київ. Найбільш таких виявилось на Півдні, Півночі, Заході та в Центрі, найменше – на Сході та Донбасі.

62% опитаних вірять, що українські футбольні клуби можуть повторити цього року успіхи минулого сезону у міжнародних турнірах. Найбільше оптимістів на Заході, Півдні та Сході, найменше – на Донбасі.

На початку жовтня шанси донецького «Шахтаря» на вихід з групи вболівальники оцінювали значно краще, ніж київського «Динамо». Слід зауважити, що на момент проведення опитування (3-12 жовтня) респонденти не знали, що у третьому ігровому турі Ліги Європи «Шахтар» обіграє «Тулузу» і забезпечить собі вихід в плей-офф, а «Динамо» зіграє внічию з «Інтером» у Лізі Чемпіонів. Отже, на початок жовтня 51% опитаних вірили в те, що «Динамо» Київ вийде до наступного раунду Ліги Чемпіонів, тобто посяде у своїй групі 1 або 2 місце. Майже 70% опитаних вірили, що до наступного раунду Ліги Європи вийде «Шахтар» Донецьк.

Шанси «Шахтаря» оцінили найвище на Сході, Донбасі, в Центрі та на Півдні. Шанси «Динамо» - на Сході, Центрі та Півночі. Слід відмітити, що вболівальники з Донбасу значно більше вірять в успіхи “Шахтаря” зокрема, ніж в успіхи українського футболу в цілому.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 3-12 жовтня 2009 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами загальноукраїнського опитування, проведеного у жовтні 2009 року, більшість українців (39,6%), не вірять, що у Верховній Раді цього скликання буде створено коаліцію депутатських фракцій, в яку б входило понад 226 депутатів.

У створення такої коаліції вірять лише 27,2% опитаних, решта (33,2%) – не змогли визначитись з цього приводу.

Найбільше скептиків щодо можливості створення дієвої коаліції у парламенті цього скликання виявилось на Донбасі, Центрі та Заході. Найбільш ж оптимісти – на Півночі. Серед прихильників політичних сил розподіл наступний: більше вірять у створення такої коаліції, аніж не вірять - прихильники БЮТ, “Нашої України” та Блоку Литвина. Переважно не вірять -  прихильники КПУ та Блоку Яценюка.

Для відносної більшості українців (18,1%) найоптимальнішим варіантом коаліції у Верховній Раді нового скликання є об'єднання Партії регіонів, КПУ та Блоку Литвина. На другому місці - об'єднання Блоку Юлії Тимошенко з Блоком Яценюка, яке  підтримують 11,7% українців. Об'єднання Партії регіонів з БЮТ підтримують 8,5%, стільки ж (8,3%) підтримують союз “регіоналів” з Блоком Яценюка.

Разом з тим, найвірогіднішим союзом у Верховній Раді нового скликання, на думку відносної більшості (15,5%) є союз Партії регіонів з БЮТ.

Серед прихильників політичних сил відповіді розділились наступним чином. Так, 43% прихильників Партії регіонів та 60% КПУ переконані, що найкращим варіантом більшості у парламенті нового скликання буде коаліція у складі Партії регіонів, КПУ та Блоку Литвина. Тільки 11% прихильників Партії регіонів вважають, що кращим буде об'єднання Партії регіонів з БЮТ, але 19% переконані, що саме така коаліція і буде у Верховній Раді нового скликання.

Лише 14% прихильників БЮТ підтримують об'єднання з Партією регіонів, водночас 21% прогнозують саме таку коаліцію.

Таким чином, як прихильники БЮТ, так і Партії регіонів переважно не підтримують об'єднання цих політичних сил. Проте відносна більшість як прихильників БЮТ, так і Партії регіонів вважають, що саме такий союз буде фактично оформлений у Верховній Раді нового скликання.

Більшість прихильників БЮТ (36%) вважають, що їх політичній силі доцільно об'єднуватись з Блоком Яценюка. Такої ж думки притримуються і більшість прихильників А.Яценюка (35%). Частина прихильників БЮТ (21%) виступають за старий формат коаліції - об'єднання БЮТ з Блоком Литвина та Нашою Україною.

Разом з тим 18% прихильників Блоку Яценюка виступають за об'єднання їх політичної сили з Партією регіонів. До речі такий формат підтримують і 19 % прихильників Партії регіонів.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 3-12 жовтня 2009 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Згідно з результатами загальноукраїнського опитування, проведеного у жовтні 2009 року, активність виборців за два останні місяці зросла.

Так, 57,5% опитаних заявили, що точно братимуть участь у виборах Президента (у серпні – 49%), 26,2% - скоріше братимуть участь у виборах (у серпні – 31%).

Рейтинг симпатій на виборах Президента очолюють  Віктор Янукович та Юлія Тимошенко.

За два останні місяці лідери перегонів укріпили власні позиції. Найбільше зріс рейтинг Ю.Тимошенко (з 15,4 до 19,4%), трохи менше – В.Януковича (з 28,9 до 31,1%). Обидва політики вирішують питання мобілізації власного виборця. Так, підтримка Ю.Тимошенко зросла по всій країні (найбільше на Заході і Півночі). У свою чергу В.Янукович збільшив підтримку на Донбасі, Півдні, Центрі і Півночі, натомість  втратив  на Сході.

Підтримка А.Яценюка зменшилась з 12,3 до 8%. Особливих втрат лідер «Фронту змін» зазнав на Заході, де його рейтинг впав з 24 до 13%.

Відповідно вперше за останні півроку рейтинг симпатій на Заході очолила Ю.Тимошенко. Крім того, А.Яценюк зазнав втрат на Сході і Півдні, а також Півночі.

Зафіксовано ріст симпатій до С.Тігіпка, рейтинг якого з серпня виріс майже втричі (з 1 до 2,9%). Найбільший прогрес - на Сході, де його рейтинг виріс з 1,7% до 6,4%, а також в Центрі, Півночі та Донбасі.  В результаті С.Тігіпко майже зрівнявся з В.Ющенком і П.Симоненком та трохи випереджає В.Литвина.

Спостерігається незначне покращення позицій В.Ющенка (з 2,6 до 3,4%), передусім на Заході. А також незначне погіршення позицій В.Литвина (з 3,7 до 2,2%), передусім на Півночі.

Практично у кожному регіоні спостерігається тенденція щодо зменшення числа респондентів, які висловлюють намір голосувати за так званих “інших» кандидатів  – кристалізація виборців під фаворитів.    

Розподіл голосів серед тих, хто має намір взяти участь у виборах  Президента наступний: В.Янукович – 35,6%; Ю.Тимошенко – 22,1%; А.Яценюк – 9,1%, П.Симоненко – 3,9%, В.Ющенко – 3,8%, С.Тігіпко – 3,3%, В.Литвин – 2,3%. Решта – 4,6%, проти всіх – 7,2%, не визначились з вибором – 7,9%.

На запитання «За кого Ви б проголосували якби до другого туру потрапили В.Янукович та Ю.Тимошенко?»  майже 40% респондентів віддали перевагу лідеру Партії регіонів і 30% - лідеру БЮТ. Слід зазначати, що у серпні різниця між цими двома кандидатами у другому турі становила 12,5%, у жовтні – 10%.

Щодо іншої можливої пари «Янукович-Яценюк»  спостерігається зворотна тенденція: у серпні різниця становила 10,5%, а у жовтні – 13% (39 проти 26%) на користь В.Януковича.

Що стосується гіпотетичної пари «Яценюк-Тимошенко», то у жовтні перемагає Ю.Тимошенко - 27% на 23%, тоді як у серпні перемагав А.Яценюк - 23% на 19%.

Жоден український політик не має позитивного балансу довіри-недовіри.

У рейтингу довіри лідирує В.Янукович (довіряють - 41%, недовіряють  - 53%).  Найбільше довіряють лідеру Партії регіонів на Донбасі  та Півдні (69% та 62%), найменше - на Заході (16%). Не довіряють В.Януковичу на Заході – 79% опитаних.

Ю.Тимошенко та А.Яценюк мають практично рівні показники сукупної довіри – близько 31%.

При цьому лідеру БЮТ цілком довіряють майже вдвічі більше, ніж лідеру «Фронту змін»  (15% і 9% відповідно). Водночас недовіряють Ю.Тимошенко більше, ніж А.Яценюку (64% і 56% відповідно).

В.Литвину довіряють 30% (повністю довіряють лише 4%), недовіряють – 60%. Найбільше  Голові Верховної Ради довіряють на Півночі та Півдні (38% та 36% відповідно), найменше – на Донбасі  - 18%.

В.Ющенку довіряють 9% (повністю довіряють лише 3%), недовіряють - 86%. Найбільше довіряють чинному Президенту на Заході та Півночі (24% та 10% відповідно), у решті регіонів рівень довіри коливається від 1% на Донбасі до 5% в Центрі.

Рейтинги політичних сил повторюють тенденції зміни симпатій до кандидатів в Президенти. Розподіл голосів серед тих, хто має намір взяти участь у виборах наступний:

Партія  регіонів – 35,8%, БЮТ – 21,5%, Блок Яценюка – 7,8%, КПУ – 3,9%, «Наша Україна» – 3,1%, Блок Тігіпка – 2,5%, Блок Литвина – 1,9%. Решта партій та блоків – 4,8%, проти всіх – 8%, не визначились – 10,7%.

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%. Терміни проведення дослідження: 3-12 жовтня 2009 р.

Розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, м. Севастополь
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська
Донбас: Донецька, Луганська

Говорячи про важливість ЄВРО-2012 для України більшість респондентів вважають, що це питання престижу держави (42,3%), нові робочі місця, створені для розвитку інфраструктури до чемпіонату (40,3%) та покращення якості доріг, аеропортів та готелів (35,9%). Також близько третини респондентів, вважають, що проведення ЄВРО-2012 в Україні дає можливість для України заробити додаткові кошти (32,7%), можливість з кращого боку показати Україну Європі і світові (32,5%) та забезпечить розвиток міст, які прийматимуть чемпіонат (29,8%). Дещо менше опитані вказували на інші причини важливості ЄВРО-2012 для України. Так, майже чверть опитаних вважають, що ЄВРО-2012 – це тест на те, чи є Україна цивілізованою європейською державою, це додатковий поштовх для розвитку спорту (18,6%) та культури (16,5%). Майже кожен шостий українець вважає, що ЄВРО-2012 дає Україні нові можливості для вступу в Євросоюз. Тільки 8,8% опитаних українців вважають, що ЄВРО-2012 не є важливим для України. Ще 8,4% - не змогли визначитись з цього питання.

Варто зазначити, що для Сходу України ЄВРО-2012 - це передусім нові робочі місця, для Донбасу - розвиток приймаючих міст, для Півдня – можливість заробити додаткові гроші, а Захід, Центр і Північ переймаються престижем держави.

Українці проти ідеї відмовитись від проведення ЄВРО-2012. Майже половина опитаних (46,4%) скоріше негативно ставляться до ідеї відмовитись від проведення ЄВРО-2012 в Україні і тільки 9,3% респондентів готові підтримати таку ідею. Разом з тим, кожному п’ятому байдуже чи відбудеться ЄВРО-2012 в Україні, чи ні, а ще чверть - не змогли визначитись з цього приводу. Найбільше прихильників ЄВРО-2012 виявилось на Півночі та Сході, а найменше – на Півдні України. Також існує чітка тенденція: чим молодші респонденти, чим вища їх освіта та матеріальний стан, тим більше серед них прихильників ЄВРО-2012. Громадяни, за національністю українці, більше вболівають за проведення ЄВРО-2012, ніж росіяни. Окрім того, жінки майже вдвічі більше байдужі до ЄВРО-2012, ніж чоловіки.

Українці переконані, що центральна влада має відповідати за проведення ЄВРО-2012 в Україні більше (35,1%), ніж місцева (4,4%). При цьому половина респондентів вважають, що обидва рівні влади несуть однакову відповідальність.

А от, відповідаючи на питання «Хто на сьогодні краще справляється з підготовкою ЄВРО-2012: місцева чи центральна влада» 29,6% опитаних заявили, що як центральна, так і місцева влада не справляються з підготовкою до чемпіонату, 22,8% - що справляються обидві влади, 15,9% - відмітили лише роботу місцевої влади, 13,2% - лише центральної. Варто зазначити, що Центр і Північ оцінили роботу центральної влади по підготовці ЄВРО-2012 краще, ніж місцевої, решта – навпаки.

На думку українців, Київ та Донецьк можуть найкраще представити Україну на ЄВРО-2012 і саме ці два міста будуть фактично приймати матчі чемпіонату. Переважна більшість опитаних (63,2%) вважають, що серед чотирьох міст-претендентів найкраще представити Україну на ЄВРО-2012 може Київ. Дещо менше прихильників у Донецька - 39,6%. Трохи менше чверті респондентів назвали Харків і Львів містами, які найкраще можуть представити Україну на ЄВРО-2012 (23% і 22,6% відповідно).

Що стосується міст, які, на думку респондентів, фактично будуть приймати матчі чемпіонату, то шанси Києва оцінили дещо гірше ніж його потенціал (56,7%), шанси Донецька – дещо краще (43,1%), шанси Харкова і Львова приблизно так само (21,4% і 20,6% відповідно). При цьому, мешканці Заходу і Сходу вважають, що саме їх міста (Львів і Харків) можуть разом з Києвом найкраще представити Україну на ЄВРО-2012, проте, шанси Донецька фактично прийняти чемпіонат вони оцінюють вище.

Рівень готовності України до ЄВРО-2012 громадяни оцінили на 2,4 бали із 5 можливих. Натомість рівень готовності Польщі українці оцінили на 3,4 бали. Цікаво, що Північ і Донбас оцінили рівень готовності України вище, ніж Захід і Південь. Ще одна тенденція: чим вищий рівень освіти респондентів, тим гірші оцінки вони ставили.

Серед перешкод, які найбільше гальмують організацію ЄВРО-2012, українці відзначили передусім традиційні, наболілі для себе і для України проблеми, а вже потім проблеми, на яких акцентують інспектори УЄФА. Основними проблемами, які найбільше заважають успішному проведенню ЄВРО-2012 були названі економічна криза (61,2%), політична криза (54,4%) та наявність корупції у владі (50,5%). Проблеми інфраструктури до чемпіонату згадувались респондентами рідше: неякісні автодороги (39%), недостатні темпи будівництва стадіонів (30,3%), відсутність сучасних аеропортів (17,5%), відсутність достатньої кількості якісних готелів (17,2%), ускладнене транспортне пересування всередині міст (14,3%) та складності в пересуванні залізничним транспортом (8,8%).

Мешканці Донбасу ключовими перешкодами для успішного проведення ЄВРО-2012 бачать економічну та політичну кризи. А от мешканці Півдня – корупцію у владі. Захід і Північ гостро відчувають проблему недостатніх темпів будівництва стадіонів, водночас Донбас – проблему неякісних доріг, а Схід – відсутність готелів та аеропортів.

43% українців не вірять, що до 30 листопада Україна виконає більшу частину вимог УЄФА, вірять в це – лише 25,7%. При цьому, найбільші оптимісти живуть на Півночі, найменші - на Півдні та Донбасі. Шанси виконати до 30 листопада вимоги УЄФА українці оцінюють на третину краще, ніж росіяни. Характерно, що чим вища освіта у опитаних, тим більше вони вірять в можливості України.

38% опитаних вважають, що Р.Ахметов зробив найбільше для успішного проведення ЄВРО-2012 в Україні. При цьому, вклад Р.Ахметова відзначили не менше 30% мешканців у кожному регіоні України, крім Донбасу, де він отримав близько 60%. 21,6% респондентів відзначили роботу Г.Суркіса.

Значно рідше згадувались: Ю.Тимошенко (9,2%), В.Янукович (8,3%), Є.Червоненко (7,5%), В.Ющенко (7%), Ю.Павленко (5,6%), А.Яценюк (2,5%), В.Литвин (2,4%), І.Васюник (0,9%), інші (0,9%). Разом з тим, 11,6% респондентів вважають, що жоден з цих політиків нічого не зробив для успішного проведення чемпіонату, а ще 34% - не змогли визначитись з цього питання.

Якщо припустити, що ЄВРО-2012 в Україні не відбудеться, найбільшу відповідальність за це нестимуть, на думку більшості,  В.Ющенка (57,8%) та Ю.Тимошенко (42%). Інші прізвища вказувались значно рідше: Г.Суркіс (7,9%), Ю.Павленко (7%), В.Литвин (2,8%), І.Васюник (2,7%).

Дата опитування: 2-15 серпня 2009. Кількість опитаних: 2000 респондентів. Вік опитаних: понад 18 років. Регіони: усі. Похибка: для значень близьких до 50% похибка становить не більше 3%, для значень близьких до 30% - не більше 2,6%, для значень близьких до 10% - не більше 1,8%.

Регіональний розподіл областей:          

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька        
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська       
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська    
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська   
Донбас: Донецька,  Луганська

Дві третини опитаних громадян визнали Київ найбільш привабливим для туристів, половина – Львів, більше третини – Одесу. Решта великих міст України не отримали більше 10% симпатій.

Якщо Київ отримав перше місце практично у кожному з регіонів України (крім Півдня України, де першість виборола Одеса), то інші міста оцінювались в різних регіонах по різному. Так, Львів досить високо оцінили з точки зору туристичної привабливості на Заході, Центрі, Півночі і Сході, Одесу – на Півдні і Донбасі, Харків – лише на Сході, Донецьк – лише на Донбасі. Дніпропетровськ і Запоріжжя – отримали досить низькі оцінки по всюди.

Якщо на Заході Львів як найпривабливіше місто в Україні для туристів отримав 59% симпатій, а Одеса – 34%, то на Півдні – навпаки: 32 та 59% відповідно.

Існують також відмінності в оцінках залежно від демографічних характеристик. Наприклад, чим вища освіта та матеріальний стан, чим нижчий вік опитаних, тим менше спостерігається рівень невизначених щодо заданого питання. Міське населення більш, ніж селяни обізнані щодо туристичного потенціалу великих міст.

Так, щодо Львова та Києва існує чітка залежність: чим вищий рівень освіти, тим вищі оцінки привабливості міст. Львів частіше відзначали люди, які добре оцінюють власний матеріальний стан. Одесу – молодь.

Цікаво, що Львів і Київ частіше відзначали опитані за національністю українці, а Одесу і Харків – росіяни.

Мери Харкова, Києва та Львова – кращі керівники своїх міст.

Вони отримали 11-12% симпатиків в цілому по Україні. Мерів Донецька та Одеси відмітили 9-10% респондентів, мерів Запоріжжя та Дніпропетровська – близько 5%. Варто зазначити, що 19% опитаних зазначили, що жодного з мерів великих міст не можна вважати кращим, ще 43% - не змогли визначитись із відповіддю.

Відповіді помітно різняться залежно від регіонів опитування. Так, А.Садового визнано кращим керівником свого міста на Заході (20%) та Центрі (17%); Л.Черновецького - на Півночі (15%) та Півдні (15%); М.Добкіна – на Сході (27%); О.Лук’янченка - на Донбасі (31%). Найвищі для себе оцінки Е.Гурвіц отримав на Півдні (13%), Є.Карташов та І.Куліченко – на Сході (14 та 12% відповідного).

Крім регіональних особливостей помітні і демографічні. Наприклад, серед невизначених найбільше осіб з низькою освітою, низьким матеріальним станом і т.д.
Так, чим вищий рівень освіти респондентів, тим вищі оцінки отримували А.Садовий та Е.Гурвіц. Залежно від оцінки власного матеріального стану кращі оцінки отримував О.Лук’янченко.

Цікаво, що М.Добкін та Л.Черновецький отримали майже вдвічі нижчі оцінки від мешканців сіл, ніж від міського населення, тоді як А.Садовий та О.Лук’янченко навпаки – отримали кращі оцінки від опитаних, які проживають на селі.

Мер Львова отримав перше місце серед респондентів, які за національністю українці. Мери ж Харкова та Донецька навпаки – отримали майже вдвічі кращі оцінки від росіян, ніж від українців.

Дата опитування: 2-15 серпня 2009. Кількість опитаних: 2000. Вік опитаних:    понад 18 років. Регіони: усі. Похибка: до 3,3%.

Регіональний розподіл областей:

Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька  
Центр: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська      
Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська   
Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська  
Схід: Дніпропетровська, Запорізька, Харківська  
Донбас: Донецька і Луганська  

 Згідно з результатами загальноукраїнського опитування, проведеного у серпні 2009 року, 49% опитаних заявили, що за умови проведення виборів Президента найближчої неділі, точно взяли би участь у них, 31% - скоріше взяли би участь. Натомість  на парламентських виборах - 45% і 32% відповідно. Таким чином активність виборців на президентських виборах очікується дещо вища, ніж на парламентських. 

Рейтинг симпатій на виборах Президента очолюють Віктор Янукович, Юлія Тимошенко та Арсеній Яценюк. Порівняно з травнем 2009 року підтримка В.Януковича зросла з 25,3 до 28,9%; Ю.Тимошенко - майже не змінилася (15,9% у травні до 15,4% у серпні); А.Яценюка - майже не змінилася (13,2% до 12,3%). 

Наступна трійка балансує на рівні 3-5%. Так, порівняно з травнем підтримка В.Литвина зменшилась з 6,2 до 3,7%; П.Симоненка - майже не змінилася (4,4% до 3,9%); В.Ющенка - майже не змінилася (3,1% до 2,6%). 

Розподіл голосів серед тих, хто має намір взяти участь у виборах наступний: В.Янукович – 34,6%; Ю.Тимошенко – 18,3%; А.Яценюк – 14,4%, П.Симоненко – 4,4%, В.Литвин – 4,2%, В.Ющенко – 3%, О.Тягнибок – 1,4%, І.Богословська – 1,3%, С.Тігіпко – 1,1%. Решта – 1,6%, проти всіх – 7,8%, не визначились з вибором – 7,9%.

На запитання “За кого Ви б проголосували якби до другого туру потрапили В.Янукович та Ю.Тимошенко?”  35% респондентів віддали перевагу лідеру Партії регіонів, 23% - БЮТ. У парі “Янукович-Яценюк” перевага також на користь першого – 34% на 24%.  У парі “Янукович-Ющенко” підтримка Януковича ще відчутніша – 37% на 8%.

А от у гіпотетичній парі “Яценюк-Тимошенко” наразі перемагає лідер “Фронту змін” – 23% на 19%. Він також перемагає у парі “Яценюк-Ющенко” - 29% на 4%.

В.Янукович формує своє електоральне ядро на Донбасі, Півдні та Сході, де його підтримка становить 40-50%.  Разом з тим його підтримують 13-14% на Півночі та в Центрі, а також 8% на Заході. 

Ю.Тимошенко має найбільшу підтримку на  Півночі та в Центрі (26%) та на Заході (20%). 

А.Яценюк найбільше популярний на Заході  (24%), вдвічі поступається  лідеру БЮТ на Півночі та в Центрі (11-13%). В інших регіонах підтримка Ю.Тимошенко та А.Яценюка майже рівна, з невеликим відривом на користь прем'єра на Півдні та екс-спікера на Сході та Донбасі.

В.Литвин має найбільшу підтримку на Півночі та в Центрі, П.Симоненко – на Півдні, Сході та Донбасі, В.Ющенко та О.Тягнибок – на Заході, І.Богословська – на Півдні та Донбасі, С.Тігіпко – на Півдні та Сході.

 Електоральні симпатії мешканців міст та сіл різняться між собою: В.Янукович має у 1,5 рази вищу підтримку в містах, його основні опоненти навпаки – в селах (особливо це стосується Ю.Тимошенко, яку в сільській місцевості підтримують на третину більше ніж в містах). 

Серед виборців лідера Партії регіонів переважають люди із середньою та середньою спеціальною освітою. Підтримка лідера БЮТ практично не залежить від рівня освіти опитаних, а от щодо лідера “Фронту змін” спостерігається цікава тенденція: чим вища освіта респондентів, тим вища підтримка А.Яценюка.

Старші люди найбільш визначені у своєму виборі, серед них також найменше тих, хто має намір голосувати проти всіх. 

Щодо кандидатів, то тут не спостерігається особливих тенденцій зміни підтримки залежно від віку опитаних, крім П.Симоненка, якого пенсіонери традиційно підтримують втричі більше, ніж інші вікові групи. 

Підтримка Ю.Тимошенко серед жінок на чверть вища, ніж серед чоловіків. 

Респонденти, які за національністю росіяни, підтримують В.Януковича вдвічі більше, ніж українці.

Економічна криза багато в чому визначає сьогоднішні побоювання (страхи) громадян. 59% українців назвали серед трьох основних загроз для України економічний занепад, 42,9% - ріст безробіття, 38,9% - свавілля влади. На четвертому місці основних загроз є знецінення гривні (27,8%). Цікаво, що кожен п'ятий українець стурбований деградацією населення країни.

Виборці В.Януковича значно більше, ніж виборці Ю.Тимошенко побоюються економічного занепаду країни (64% проти 55%). Виборці ж А.Яценюка не розділяють такого песимізму “регіоналів”, проте повністю їх підтримують щодо загрози свавілля влади (близько 40% проти 29% у прихильників Ю.Тимошенко).

Прихильники лідера “Фронту змін” більше за прихильників Ю.Тимошенко та В.Януковича занепокоєні загрозою втрати Україною контролю над газотранспортною системою та втрати незалежності.

Варто зазначити, що респондентів, які не визначились з вибором, тих, які мають намір голосувати проти всіх, а також прихильників як В.Януковича, так і А.Яценюка найбільше об'єднує стурбованість свавіллям влади.

Трійку лідерів на парламентських виборах традиційно формують Партія регіонів, БЮТ та гіпотетичний Блок Яценюка. 

Порівняно з травнем 2009 року підтримка Партії регіонів зросла з 24,9 до 28%; Блоку Юлії Тимошенко майже не змінилася (15,2% у травні до 14,6% у серпні); Блоку Арсенія Яценюка не змінилася (10,4% до 10,6%). 

З великим відривом, але з ш?ансами подолати 3% бар’єр, слідують Комуністична партія України, Блок Володимира Литвина та Партія «Наша Україна» Віктора Ющенка.

Порівняно з травнем 2009 року підтримка Блоку Литвина зменшилася з 6,1 до 3,1%; Комуністичної партії дещо зменшилася з 5,4 до 4,4%; Партії «Наша Україна» не змінилася (2,8% до 2,4%); 

Розподіл голосів серед тих, хто має намір взяти участь у виборах наступний: Партія  регіонів – 34,1%, БЮТ – 17,7%, Блок Яценюка – 12,7%, КПУ – 5,2%, Блок Литвина – 3,5%, “Нашої України” – 2,7%, ВО “Свобода” – 2,1%. Решта партій та блоків – 5,8%, проти всіх – 7,9%, не визначились – 8,3%. 

 Регіональний розподіл областей:  

Захід:Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька

Центр:Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська

Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська 

Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська

Схід:Дніпропетровська, Запорізька, Харківська

Донбас: Донецька і Луганська

Дата опитування:2-15 серпня 2009

Кількість опитаних: 2000

Вік опитаних: понад 18 років

Похибка: до 3%

 Економічна криза багато в чому визначає сьогоднішні побоювання (страхи) громадян.     

59% українців назвали серед трьох основних загроз для України економічний занепад, 42,9% - ріст безробіття, 38,9% - свавілля влади, 27,8% - знецінення гривні, 20,9% - деградацію населення. Від 10 до 13% опитаних відмітили ріст злочинності, екологічні катастрофи та погіршення медичного обслуговування населення.

Близько 10% українців переконані, що країні загрожує розкол та втрата контролю над власною газотранспортною системою.

6-8% респондентів найбільше побоюються масової міграції українців за кордон, демографічної кризи та погіршення рівня освіти. 

Близько 7% вважають, що Україні загрожує антиконституційний переворот, близько 6% - втрата незалежності, 4% - громадянська війна, 3% - військова загроза з боку Росії, 1,5% - з боку Заходу. Менше 1% побоюються загроз тероризму в Україні.

Окремі регіональні та демографічні особливості:

·        Найбільше економічного занепаду країни побоюються мешканці Центру, Півдня, Сходу та Донбасу (регіони з розвиненим промисловим виробництвом). Здебільшого це економічно-активне населення у віці 30-49 років зі середньою та середньою спеціальною освітою. Найбільше бояться росту безробіття молоді люди віком 18-29 років. Проблема турбує практично усі регіони (найбільше на Півдні, найменше - на Півночі). Жінки, особливо мешканці сіл, більше бояться безробіття, ніж чоловіки.

·       Свавілля влади більше турбує мешканців Півдня, Сходу та Донбасу – тобто регіони, які незадоволені нинішньою владою. Мешканці міст більше бояться цієї загрози, ніж селяни. 

·        Знецінення гривні найбільше побоюються на Заході. Громадяни, за національністю українці, значно більше занепокоєні цією проблемою, ніж росіяни – ймовірно окрема частина населення асоціює цю загрозу не тільки зі знеціненням власних доходів і заощаджень, а і з певною втратою міцності держави. 

·       Чим вищий рівень освіти опитаних, тим вищі очікування щодо загрози деградації населення України. Цей страх особливо поширений на Півночі та Сході, більше в містах, ніж селах. 

·        Загроза росту злочинності найбільше турбує мешканців Донбасу, екологічних катастроф - Півночі і Сходу, погіршення медичного обслуговування – Півдня.

·       Масова емiграцiя українців за кордон турбує переважно мешканців Заходу та Центру. Демографічної кризи найбільше бояться на Півночі, погіршення рівня освіти – на Півдні.

·        Громадяни, які вважають, що Україні загрожує втрата контролю над газотранспортною системою, здебільшого молоді люди, чоловіки, з високим рівнем освіти. Найбільше таких на Півночі, Півдні, Заході та Сході.

·       Мешканці Центру, Заходу та Півночі втричі частіше за мешканців Півдня, Сходу та  Донбасу відмітили серед загроз для країни втрату незалежності. Здебільшого це люди старшого віку, українці за національністю. Військову загрозу з боку Росії також найбільше очікують на Заході, Центрі та Півночі. Водночас громадянської війни найбільше бояться на Донбасі та Півдні. Найбільше розколу країни бояться на Півдні і Центрі, найменше – на Заході. Росіяни більше за українців очікують цієї загрози.

Регіональний розподіл областей:

Захід:Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька

Центр:Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська

Північ: м. Київ, Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська 

Південь: АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська

Схід: Дніпропетровська, Запор

Дата опитування: 2-15 серпня 2009

Кількість опитаних: 2000

Вік опитаних: понад 18 років

Похибка: до 3,3%

 Серед громадян зростає підтримка необхідності внесення змін до Конституції цього року.

Якщо у березні 2009 року 48,9% опитаних вважали, що питання реформування Конституції у цьому році не на часі, то у травні 2009 року таких 44,5%. І навпаки: у березні тільки 23,8% підтримували ідею внесення змін до Основного закону у цьому році, тоді як у квітні таких 31,6%. Кількість респондентів, які вагаються з відповіддю на дане питання також зменшилась з 27,3 до 23,9%.

Порівняно з березнем 2009 року зросла кількість опитаних, які вважають, що затверджувати зміни до Конституції України потрібно лише голосуванням у Верховній Раді (з 12,1 до 15,7%).

Разом з тим продовжує домінувати громадська думка, що зміни до Конституції потрібно затверджувати лише загальнонаціональним референдумом (62,1%).

Лише 3,1% вважають, що легітимізувати конституційні зміни можна лише підписом Президента, 1% - лише підписом Голови Верховної Ради.

18,2% опитаних не змогли відповісти на поставлене питання.

На думку відносної більшості (45,5%), у результаті конституційних змін необхідно підсилити повноваження Президента.

Чверть опитаних вважають, що потрібно наділи більшими повноваженнями парламент. 17,6% вважають, що Конституцію не потрібно змінювати, 10,7% - не визначились із відповіддю.

78% опитаних не підтримують ідею обрання Президента у парламенті (51,6% повністю не підтримують, 26,4% - швидше не підтримують). Число прихильників ідеї становить 11,4%.

Лише 47,2% респондентів змогли назвати точну дату святкування Дня Конституції в Україні – 28 червня. 19,6% опитаних назвали іншу дату. Третина зовсім не знає, коли святкується це державне свято.

Дата опитування: 21-29 травня 2009

Кількість опитаних: 2011

Вік опитаних: понад 18 років

Регіони: усі регіони України

Похибка: до 3,3%

За два останні місяці найбільше зросла підтримка лідера Партії регіонів В.Януковича (з 20,1 до 25,3%). Підтримка лідера БЮТ Ю.Тимошенко навпаки зменшилась (з 16,8 до 15,9%).

Дещо зросла також підтримка А.Яценюка (з 12,2 до 13,2%).

Підтримка діючого Президента В.Ющенка коливається на рівні 3-4%, Голови Верховної Ради В.Литвина – 6-7%, лідера комуністів – 4-5%.

Проти всіх виступають 15,8%, не визначились – 9,6%.

Якби вибори Верховної Ради України відбулися наступної неділі то до парламенту потрапили б п’ять політичних сил: Партія регіонів (24,9%), БЮТ (15,2%), Блок Яценюка (10,4%), Блок Литвина (6,1%), та КПУ (5,4%).

Близькі до подолання 3% бар’єру Наша Україна (2,8%), та ВО Свобода (2,4%). Проти всіх виступають 13,4%, не визначились – 11,3%.

54% опитаних згодні з тим, що парламент повинен відправити у відставку Міністра внутрішніх справ Ю.Луценка, не згодні – 34,3%.

Третина опитаних вважають, що профспілкові організації в Україні найбільше відстоюють інтереси керівників підприємств, кожен п’ятий – інтереси політиків. Лише 15% громадян думають, що профспілки відстоюють інтереси рядових працівників, 16,6% - не відстоюють жодних інтересів, 14,6% - не змогли дати відповідь на це питання.

Відповідно лише 16,8% респондентів оцінили позитивно діяльність профспілкових організацій в Україні за останні півроку, 28,5% - оцінили негативно. Тоді як 37,2% опитаних думають, що профспілки в Україні не відіграють жодної ролі. 17,5% - не визначились із відповіддю.

Дата опитування: 21-29 травня 2009

Кількість опитаних: 2011

Вік опитаних: понад 18 років

Регіони: усі регіони України

Похибка: до 3,3%

 Якщо у вересні 2007 року на аналогічне питання респонденти більше схилялись до відповіді, що країні найбільше не вистачає законності, то у травні 2009 року – саме порядку (ріст з 41,4 до 45,3%). Також зросло сприйняття браку стабільності (з 21,8 до 25,1%), лідера (з 20,1 до 23,6%), мудрості (з 8,9 до 11,3%), грошей (з 5,4 до 8,1%) та віри (з 2,8 до 5,3%). Дещо зменшилось або не змінилось сприйняття браку чесності, справедливості, рішучості та патріотизму.

Майже 90% респондентів відчули на собі наслідки економічної кризи.

Для того, щоб зменшити вплив кризи 47,2% громадян економлять на продуктах харчування, 43,2% - відмовились від запланованих покупок техніки. Майже кожен десятий обмежив себе у всьому. Також 28,7% респондентів звернулись по допомогу до родичів і близьких, 17,1% - відмовились від літнього відпочинку, 14,3% - перевели усі заощадження в долари.

Лише 1,7% опитаних звернулись по допомогу до держави.

Разом з тим 7,5% респондентів нічого не робили для того зменшити вплив економічної кризи.

Дата опитування: 21-29 травня 2009

Кількість опитаних: 2011

Вік опитаних: понад 18 років

Регіони: усі регіони України

Похибка: до 3,3%

 І. Сприйняття львів’янами кандидатів на посаду президента України

Отже, якою є динаміка електоральних настроїв львів’ян у 2009 році. Давайте, почнемо з очікувань жителів Львова стосовно наступних президентських виборів.

Ми порівнюємо дані дослідження, проведеного у квітні 2009 року з даними дослідження, проведеного наприкінці грудня минулого року. Протягом цих чотирьох місяців Арсеній Яценюк очолив список кандидатів на президентську посаду. Зрештою, для нас зростання підтримки Яценюка було очікуваною тенденцією і я впевнений, що першу позицію він зайняв ще у січні-лютому ц. р., а ми це підтвердили тільки у квітні. Динаміка його рейтингу була позитивною увесь час, починаючи з жовтня, коли про Яценюка активно заговорили як про кандидата в президенти. Він має наразі майже 23,5%.

Щодо інших кандидатів, то, звичайно, найбільше втратила Юлія Тимошенко. У неї тільки 19,5%. Вона найбільше втратила, порівнюючи з кінцем минулого року, цілих 5%. Це багато, особливо, зважаючи на те, що ті 5% стали прихильниками її прямого конкурента на теренах Львова – Арсенія Яценюка. Тут маємо однозначну тенденцію: Тимошенко – вниз, Яценюк – вгору.

На даний момент моя версія є такою: ріст рейтингу Яценюка та, відповідно, падіння рейтингу Тимошенко, зупинилися. Я думаю, що найближчий місяць-другий, а може, навіть до осені, приблизно такі позиції вони мали би зберігати.

Найближче до цих двох лідерів наразі підійшов Олег Тягнибок. На даний момент його рейтинг становить трохи більше ніж 10%. Треба сказати, що за 4 місяці він дещо втратив свої позиції. Але це пов’язане, вірогідно, не стільки з його особистими можливостями, а радше з тим, що в перелік останнього квітневого дослідження ми включили Анатолія Гриценка, який розглядається як певна альтернатива основним політикам. Це нове обличчя. І він був відносно бойовим міністром оборони, також позиціонує себе як «сильна рука».

Ви вважаєте, що від Тягнибока перейшли до Гриценка, бо у них подібний імідж таких собі вольових лідерів диктаторського типу, здатних «навести порядок»?

Гриценко людьми в основному так і сприймається. Тому ці 2-2,5% пониження рейтингу Тягнибока, я вважаю відбулися за рахунок виходу на президентську дистанцію Анатолія Гриценка, якого ми вперше внесли у даний перелік. Щодо Віктора Ющенка, то його рейтинг є стабільним, він за чотири місяці не пішов ні вгору, ні вниз. У даний момент він становить близько 7%. І потрібно сказати, що це теж є певною точкою, на якій його рейтинг затримається досить довго. Такі основні позиції.

А як щодо Януковича?

Віктор Янукович у Львові традиційно сприймається радше негативно. На даний момент за нього готові проголосувати 4% львів’ян. З одного боку – це дуже мало, але з іншого – це дещо більше, ніж було рік-два тому.

А якою є динаміка протягом останніх 4-х місяців?

Його рейтинг стабільний. Нікуди не хитнувся. Тобто, ті люди, які потихеньку розчаровувалися в нині діючій владі все-таки не обрали Януковича як альтернативу. Як не крути, але його не сприймають у Західній Україні, зокрема. У Львові

Тобто, можна сказати, що у Львові прихильники цих основних політичних діячів уже визначилися і картина в основному стабілізувалася. Чи можуть бути ще якісь несподіванки?

Я думаю, що несподіванок не слід очікувати. Навіть попри те, що близько 10% львів’ян не визначилися зі своїм вибором. Бо практика показує, що визначатимуться ці 10% фактично між чотирма кандидатами – Яценюком, Тягнибоком, Тимошенко і Ющенком. А люди прагнуть голосувати за тих, хто є лідерами, хто може перемогти. Тому фактично треба говорити про те, що сааме Яценюк і Тимошенко будуть боротися за ті 10% львів’ян, які наразі ще не визначилися.

Також скажу, що у нашому дослідженні близько 10% готові проголосувати «проти всіх» на виборах президента, а трохи менше 5% взагалі не хочуть брати участі у цих виборах. Цю категорію людей можна вважати незначною, з одного боку, проте, з іншого, ці цифри є вищими, ніж минулого року чи позаторік. Люди розчарувалися. Ви знаєте, що тих, хто голосує «проти всіх» зазвичай буває максимум 2-3%. А у наших опитуваннях ця цифра наразі становить аж 10%. Це втричі чи навіть у чотири рази більше, ніж зазвичай. Але думаю, що з наближенням виборів, активною фазою кампанії, значна частина цих людей визначаться і проголосують.

Ми зараз рахуємо рейтинги у відсотках, а чи могли б Ви перевести ці відсотки в абсолютні цифри?

Я зараз не готовий абсолютними цифрами оперувати, але спробуємо приблизно підрахувати. Якщо у Львові маємо близько 530 тисяч виборців, то виходить, що за Тимошенко готовий проголосувати кожен п’ятий, тобто сто з чимось тисяч чи 15%. За Яценюка – 23,3%, тобто кожен четвертий, це 120 тисяч. Це абсолютна цифра від усіх виборців. Але на вибори прийде до 70% виборців. Президентські вибори для людей більш актуальні, на них зазвичай приходить більше людей. Можливо, на президентські вибори у Львові прийде 75%. Це становитиме десь 420 тисяч виборців. Відштовхуючись від цієї цифри і треба вести підрахунок.

Цікаво було б зобразити електоральну карту України з точки зору різних політиків. На ній Львів, наприклад, з погляду Яценюка був би 120-тисячним містом, а для Януковича – 15-тисячним містом…

Погоджуюся. Цікаво би було порівняти Львів з іншими містами-мільйонниками. І тоді ще треба говорити про відсоткове значення, про рейтинг, Але також і про питому вагу населення в цілому. Адже львівські 20% можуть за абсолютним значенням дорівнювати тільки 5% донецьких. І тут є за що боротися, зрештою. Для Януковича, звичайно, про Львів не так цікаво говорити. Але все одно – чим більше місто, тим більшою є його вага в національній вибірці.

А чи можна скласти груповий портрет виборця-львів’янина, який є прихильником того чи іншого кандидата?

Можна говорити про тих кандидатів, які користуються значною підтримкою населення Львова, а це Яценюк, Тимошенко і Тягнибок, який набирає у 2 рази більше, ніж Ющенко. Тому я би зупинився на цих 3-х типових електоратах.

Прихильники Юлії Тимошенко, які років 4 тому вважалися протестним електоратом, тобто виступали проти влади і прагне змін, на даний момент, коли Тимошенко є при владі, стали найменш протестними. Це не одзначає, що електорат змінився, що 4 роки тому за Тимошенко голосували одні, а тепер інші. Це ті самі люди, вони просто змінили ставлення до свого лідера. І завдяки тому, що Тимошенко є прем’єр-міністром, перебуває при владі, вони змінюють і своє ставлення до політики в державі. Відповідно, на даний момент вони не готові йти на дострокові вибори, вони не готові йти на якісь протестні акції.

Прихильники Тимошенко це переважно жінки чи чоловіки, який їх вік?

60% електорату Тимошенко - жінки, 40% - чоловіки, для Литвина, наприклад, картина діаметрально протилежна – 65% його прихильників є чоловіками. Так само як у Тягнибока 60% прихильників теж є чоловіками.

Якщо продовжувати малювати такого собі усередненого львівського прихильника Тимошенко, то це жінка віком до 30 років і одна з найменш заможних, що і виливається у соціалістичні і популістичні настрої, притаманні цьому електорату. Ми вже згадували, що порівняно з річною давністю, рейтинг Юлії Тимошенко значно знизився, приблизно на 10 відсотків і відповідно, певні електоральні втрати вона відчула, зокрема, у Львові. Але ті 20%, які сьогодні готові голосувати за Юлію Тимошенко, є найбільш впевненими у своєму виборі. Тобто, вони можуть бути розчарованими у самій Юлії Тимошенко, в економічній кризі, в українській владі, у виборчому процесі, але вони не бачать іншого варіанту та іншого політика, за якого вони могли би проголосувати. Тому у неї залишився стійкий виборець. І я на початку казав, що напевно її рейтинги не будуть сипатися далі. Тобто, у неї є стійкий електорат.

А щодо виборців Яценюка?

Дуже різні люди є його прихильниками. Це пов’язано передусім тим, що це нове прізвище серед кандидатів на посаду президента і він представляє відносно нову політичну силу. Але, фактично, основна частина цього виборця утворилася з тих людей, які ще рік тому були прихильниками НУ, або Віктора Ющенка, тобто, це був правоцентристський електорат. І саме за рахунок прихильників Віктора Ющенка почав зростати рейтинг Яценюка. Але тільки почав. Бо наступне зростання, скажімо, ті 5%, які він отримав цього року – це вже відбулося за рахунок рейтингу Юлії Тимошенко. Рейтинг Віктора Ющенка вже впав на дно – 6- 7%, і далі навряд чи опуститься. І на даний момент Яценюк уже почав набирати за рахунок блоку Юлії Тимошенко.

Зрозуміло, якщо електорат Яценюка поповнюється за рахунок прихильників різних політиків, то він отримав досить різношерсту компанію. Його електорат не є чіткий. Але можна говорити про те, що майже половина прихильників Яценюка – це люди до сорока років. Це переважно молоді активні люди. Вони готові брати участь у протестних акціях, тобто, вони більш активні, ніж решта, навіть в політичному сенсі. Ми говоримо, що вони одні з найзаможніших, але в сенсі не найбагатші, а найменше відчули економічну кризу. Тобто, це люди, які дають собі раду навіть в таких складних умовах, в яких ми зараз перебуваємо. Разом з тим, вони декларативно прагнуть стабільності. Коли ми запитуємо людей, чи вони хочуть кардинальних змін, чи стабільності, прихильники Яценюка в переважній більшості вибирають стабільність. Напевно, це люди, які займаються бізнесом, які залежать від економічної чи політичної ситуації в державі, відповідно, для них найкращою є стабільність, їм нічого особливо міняти не хочеться, вони хочуть жити, як жили, набирати оберти, але потихеньку, без революції, без падінь.

Такі цікаві люди, які готові піти на революцію для того, щоб була стабільність.

Такий парадокс. Тому вони вибирають Яценюка як людину, яка начебто є прагматиком, начебто є прихильником європейського вибору і не асоціюється з якимись кардинальними і непередбачуваними рішеннями, як, скажімо, Юлія Тимошенко.

Основна перевага Яценюка є та, що його вважають новим обличчям в політиці, людиною, яка не заангажована в корупційних діях і тому львів’яни готові дати йому шанс на наступних президентських виборах проявити себе.

Тягнибок, напевно, також має виразний електорат?

Справді Тягнибок має дуже чіткий, визначений електорат. І він, і його політична сила дуже давно декларують ті самі тези, вони є чітко визначеними в ідеологічному сенсі. Переважна більшість прихильників Тягнибока є його прихильниками з давніх давен. Ми бачимо, що ті його 10% на президентську посаду чи 17,5-18% ВО «Свобода» у Верховну Раду, набиралися поступово, крок за кроком. Немає різких стрибків цього рейтингу, він є поступово зростаючим. Ще у 2006 році за ВО «Свобода» у Львівській області до ВРУ проголосувало близько 3% населення. На сьогодні за нашими дослідженнями за «Свободу» до ВРУ у Львові готові проголосувати майже 18%. Це значне зростання, але воно відбулося за 4 повні роки. Відповідно, таке поступове зростання їхніх рейтингів є дуже добре для цього політика і цієї політичної сили. Бо ці люди приходять усвідомлено і завтра вони не перейдуть до іншої політичної сили.

Опишіть, будь ласка, портрет виборця, який голосуватиме за Олега Тягнибока.

Я вже казав, що більшість прихильників Тягнибока – чоловіки і майже 2/3 їх –старші 40 років. Це люди визначені. Вони переходять до «Свободи» не завдяки якимсь акціям чи політичній ситуації, вони приходять усвідомлено, всерйоз і надовго і, можливо навіть, з ідейних переконань. Можемо говорити про те, що половина прихильників «Свободи» між економікою й ідеєю вибирають ідею. Для України це дуже високий показник. Всі, хто голосує за Тягнибока, усі йому довіряють, але далеко не усі, хто голосує за ВО «Свободу», готові проголосувати за Тгнибока як за кандидата в президенти. Тобто, вони не вірять в те, що Тягнибок може перемогти і тому не бачать сенсу за нього голосувати. Частково вони голосуватимуть за Яценюка і дуже незначна їх частина – за Тимошенко. І прихильники Яценюка, і прихильники Тягнибока виступають за проведення перевиборів на усіх рівнях – і президента, і ВРУ, і місцевих рад. Це зрозуміло, бо ці політичні сили не представлені і хочуть своїх представників у владі. Натомість БЮТ і прихильники Тимошенко категорично проти будь-яких дострокових виборів.

А хто є виборцем Януковича?

Можна ствердно говорити тільки одне: в переважній більшості це російськомовні люди, переважно пенсійного віку і з вищою освітою. Янукович, як і ПР, у Львові забрав голоси тих, хто завжди голосував за соціалістів і комуністів. Фактично такий російський вектор був заданий Януковичу у тих двох політичних силах. Сам він тут нічого не заробив і не створив.

У другу чергу можна говорити ще про якісь 0,5% рейтингу Януковича – це люди, які голосують за нього, аби показати свою незгоду з помаранчевими політиками. Це просто єдиний політик з іншого, не помаранчевого табору, якого почали підтримувати в Західній Україні. Бо навіть Олександр Мороз ще у грудні набирав у Львові 1%, а у квітні уже нуль, Симоненко – 0,1% .

Можна сказати що певною альтернативою львів’яни ще могли би розглядати Литвина, але ті 3%, які він набирає – це прихильники Литвина як такого. Тобто, люди які його позитивно сприймають. Звичайно, у другому турі вони за когось проголосують. А може навіть не прийдуть. Скажімо, між Януковичем і Тимошенко вони взагалі можуть не вибирати, а між Тимошенко і Яценюком, вони би могли вибрати Яценюка, бо це все-таки певна альтернатива. У 2006 році уся кампанія Литвина будувалася на тому, що потрібна альтернатива, потрібна об’єднуюча сила. І за такого Яценюка прихильники Литвина у другому турі проголосували би.

Тобто, Яценюк у місті Львові має найбільші перспективи росту?

Так. бо він сприймається як новий політик. І на фоні того, що останні 1-2 роки постійно понижувався рейтинг Тимошенко, я не можу говорити про те, що її рейтинг зараз чомусь раптом почне зростати. Звичайно, зростання може бути за рахунок активної кампанії, за рахунок приїздів Тимошенко, агітації. Але не думаю, що це значно вплине. Може, зупиниться падіння. Зараз є зупинка рейтингу Тимошенко і під час кампанії якісь1-2% додасться, бо люди визначаться більше. Але вона навряд чи вийде на першу позицію у Львові чи у Львівській області.

 ІІ Сприйняття львів’янами кандидатів на виборах до Верховної Ради

Щодо рейтингів політичних сил до Верховної Ради, то вони відповідають ситуації з президентськими рейтингами, тільки мають дещо інші відсоткові значення. Скажімо, блок Яценюка за ці 4 місяці вийшов в лідери – з 14% на більш як 21%. Блок Юлії Тимошенко з першої опустився на другу позицію, з 28% до 19%. І ВО «Свобода» потихеньку набирає свій 1% кожних 3-4 місяці і на сьогодні має 16,5%, при тому, що у грудні мала 15,5%

Але ж Блоку Яценюка реально не існує. Немає ні програми, ні конкретних людей і тим не менше, рейтинг цієї міфічної політсили зростає. Про що це свідчить? Про бажання львів’ян перекласти відповідальність на когось, хто прийде і все зробить?

Насамперед це свідчить про велику потребу, не тільки серед львів’ян, а серед виборців загалом, в альтернативних кандидатах на виборах усіх рівнів – президентських, у ВРУ, до місцевих рад. Люди не мають вибору і шукають когось нового, але на даний момент не можуть знайти нікого, окрім Яценюка. Але це тільки одна причина. Ще одна, можливо, вагоміша і глибша –те, що як львів’яни, так і переважна більшість українців не хочуть бачити політичні сили або окремих політиків, які би планомірно працювали, як, наприклад, ВО «Свобода». Вона набирає по одному відсотку і просувається, вона ідейна, щось робить. Натомість віртуальний блок Яценюка, якого побачили, який сподобався і якому сказали: «Ну давай, ще ти попробуй».

А чи не означає це, що як тільки Яценюк оприлюднить програму і покаже конкретних людей, які увійдуть у виборчі списки його політичної сили, то рейтинги можуть впасти? Бо кожен зараз розуміє блок Яценюка по-своєму.

Погоджуюся. Люди думаючі, люди, які аналізують, які цікавляться політикою глибше ніж просто подивитися новини, звичайно, будуть робити вибір усвідомлено. І зрозуміло, що якби так робила більшість виборців, то відбулось би падіння рейтингу блоку після того представлення його списків на національному і на місцевому рівнях. Але є один момент, який дозволяє говорити про те, що такого пониження чи падіння рейтингу може і не статися. Люди у нас наразі все-таки вибирають якогось месію, який би мав вирішувати усі їхні проблеми. Ми це бачили у 2004 році, у 2006 році на виборах у ВРУ, коли голосували за іменні блоки – БЮТ Блок Литвина і т.д. Зараз напевно знову будуть за Блок Ющенка, Блок Яценюка, БЮТ. Незважаючи на те, що всі прекрасно розуміють, що державою не може управляти одна людина, але якщо якась людина подобається – то за неї голосують.. На жаль, це проблема людей, які не хочуть думати й не хочуть вибирати усвідомлено, розуміючи різницю між чимось і чимось і несучи відповідальність за свій вибір. А у нас вибирають навмання, а потому нарікають не на себе, а на тих політиків, яких самі ж і вибирали за нераціональними критеріями.

Це ж ми говоримо про Львівський електорат, громадян, які живуть у великому культурному центрі...

Абсолютно. В селі буде ще гірше. Досить довго було таке ставлення – «Юля хотіла, а вони не дали зробити». Зараз вважають, що «Юля брехуха і їй не можна вірити». Там люди кидаються від однієї крайності в іншу. Щодо місцевих виборів, є звичайно, різниця, але вона якраз продиктована тим, про що ми почали говорити - про місцеву команду. Якщо говорити про ВО «Свобода», то за цю політичну силу готові проголосувати на 3-4% більше львів’ян у міську раду, аніж у Верховну Раду. Бо ця політична сила має на місці своїх політиків, своїх депутатів, своїх держслужбовців і вона в першу чергу асоціюється з чимось львівським. Тому за неї, як за місцеву, готові проголосувати більше.

Це результат ефективної роботи конкретних представників Свободи» у міській раді чи віра в те, що «Свобода» на місцевому рівні ще щось таки зможе зробити, а до парламенту вона може і не потрапити. А якщо й потрапить, то буде там в меншості, тобто, буде малозначимою?

Скажімо так: колись, років 2-3 тому я би підтвердив тезу про те, що виборці вірять, що в місті вона щось зробить, а до ВРУ може не потрапити, а якщо потрапить, то буде у меншості. Але сьогодні я вважаю, що за «Свободу» у Львові і у Львівську міську раду голосують тільки тому, що інші політичні сили взагалі не мають своїх яскравих чи просто відомих представників, які би щось робили для міста і не були дуже замазані в корупційних діях. Громадська думка схильна вважати, що «Свобода» гіпотетично як така. Що вона менше краде і здатна щось змінити. На даний момент за неї до Львівської міської ради готові проголосувати майже 20%. Це на кілька відсотків більше, ніж до Верховної Ради. У ВРУ, звичайно, крім Тягнибока, нікого більше не бачать і, відповідно, залишається менше причин вибору.

ІІІ. Рейтинги політичних партій на виборах до Львівської міської ради

На найближчих виборах до Львівської міськради «Свобода» є №1?

Так. З цифрою 19,3%. Порівнюючи з груднем минулого року, ми можемо говорити про пониження на 1-2%. Але це питання похибки, а також наслідок того, що у квітні ми вперше внесли в анкети Анатолія Гриценка і Блок Грищенка. А оскільки є певна подібність між Тягнибоком і Гриценком, тут забирається отой відсоток. Тому я би сказав, що «Свобода» має стабільну підтримку на рівні 20%.

Далі з цифрою 19% прихильників йде Блок Яценюка, який ще у грудні, коли ми задали питання щодо голосування до Львівської міської ради і поставили Блок Яценюка, на наше велике здивування, виявилося, що у Львівську міську раду за політичну силу з прізвищем національного політика але без жодного представника у місті на той момент готові проголосувати 9%. Це було нашим відкриттям. Це був запит на нові обличчя. За чотири місяці маємо зростання на 10%. Знову ж таки, наразі немає у Львівській області команди Фронту змін, окрім одного чи кількох представників. І тут ми повертаємося до того, що якщо за «Свободу» голосують як за місцевих представників, які тут є добре відомі і діють, то за Блок Яценюка голосують не як за місцевих політиків, а тільки завдяки лідеру блоку.

Третьою йде Юлія Тимошенко. Ми бачимо, що якщо в рейтингах електоральних симпатій львів’ян щодо виборів до ВРУ БЮТ був на другій позиції, причому досить близько до Блоку Яценюка, то зараз він займає третю позицію з відсотком 17% і падіння на 6% за чотири місяці. Як і в кожного іменного блоку, тут чітко зашифровано, чому ми голосуємо за БЮТ. Тому що ми підтримуємо лідера цієї політичної сили на національному рівні. За блок Юлії Тимошенко голосують як за Тимошенко. Навіть до Львівської міської ради.

Тому тільки щодо «Свободи» можна говорити, що місцеві політики роблять їй рейтинг.

А як щодо інших політичних сил, які зараз є представленими у міській раді?

Найбільш разючим, звичайно, є 5% Нашої України. Ця політична сила на даний момент залишається при владі в регіоні, і, я думаю, і надалі її представники будуть при владі. Але як політичну силу НУ зараз підтримує лише 5% львів’ян. І ця цифра була і в грудні, оскільки обвал її рейтингу відбувся ще раніше. Тому вже навіть не доводиться говорити про якийсь аналіз її електорату. Це просто ті люди, які однозначно підтримують Ющенка, а у випадку НУ – міську раду, відомих представників цієї сили, які є при владі у Львові. Я би сказав, що це ті люди, які голосують за владу.

ПР має близько 3% і на наступних виборах може пройти у Львівську міську раду. Це той твердий електорат, який дає 3% за Януковича, за представників ПР у ВРУ і також і за міську раду. Це та категорія, яка просто не є помаранчевою по своїй суті. І тому вона завжди буде голосувати проти них. Про решту практично нема що говорити. Партій у нас дуже багато. Ми включаємо практично усі, але всі вони не користуються хоч якоюсь помітною підтримкою жителів Львова.

Що Ви можете сказати про тих, котрі сьогодні є представленими у міській раді – УНП, ПРП і ПОРА?

ГП «Пора» мала підтримку близько 5% львів’ян у грудні. На сьогодні має підтримку близько 2,5%. Можна говорити про падіння, але, знову ж таки, це падіння не завдяки партії «Пора», а завдяки зростанню рейтингу Блоку Яценюка, як певної альтернативи усім іншим, хто вже представлений у Львівській міській раді. Блок Гриценка включений гіпотетично і навіть до Львівської міської ради вже має ті ж 2,5%. Блок Литвина мав і має 1,5-2%. І це, знову ж таки, голоси не за місцевих представників, а за прізвище Литвина у назві цієї політичної сили. Щодо Народної Самооборони, то є коливання 2%-1%. Такі партії як НРУ чи УНП мають менше як 1%. Зокрема, УНП має до 0,5%, НРУ до 1%. Ці партії вже давно не набирають голосів. І традиційно близько 10% львів’ян готові голосувати проти всіх на всіх рівнях.

ІV. Рейтинги кандидатів на посаду мера Львова

Андрій Садовий протягом кількох років після обрання фактично залишається лідером у всіх наших опитуваннях. Щоправда протягом останніх двох років його рейтинг суттєво знизився. На даний момент за Андрія Садового готові проголосувати 28% львів’ян. Ще рік тому ця цифра становила близько 35%. При цьому довіряють Андрію Садовому майже 40% львів’ян, але відсоток довіри також понижується. Половина електорату Садового є переконаними його симпатиками і голосуватимуть за нього у будь-якому випадку. А інша половина голосує через відсутність альтернативи, але немає жодного кандидата, якого львів’яни могли би ідентифікувати як альтернативу.

Ви ж когось пропонуєте у своїх опитуваннях?

Ми в кожному дослідженні даємо великий перелік кандидатів. Скажімо, в останньому грудневому дослідженні окрім прізвища Василя Куйбіди і колишнього мера, який набрав зараз 14% прихильників, решта не можна сказати, що вони на щось можуть претендувати, зокрема, Петро Писарчук має тільки 6%. На минулих виборах Писарчук був третій з 16%. На даний момент, я впевнений, що на виборах мера Писарчук набере 10%, може 12%, але того результату, який він мав попереднього разу, він не досягне.

Чому?

Тому що у нього дуже специфічна ситуація. Він є представником ПР.

Минулого разу він також був представником ПР, але набрав 16%. В чому ж, на вашу думку, справа цього разу?

Погляньмо на економічну ситуацію і спроектуємо це до ринку Південний. Минулого разу було економічне піднесення і зростання споживчих інтересів львів’ян й українців загалом. Тоді було зростання і середнього та малого бізнесу, який перебуває і на Південному, зокрема. І усі львів’яни, які користуються послугами Південного оцінювали це позитивно, Це був виборець. Крім того, були ще малі підприємці, які торгували на Південному і також підтримували свого власника, який дав їм можливість там працювати. На даний момент маємо економічну кризу, спад в усьому – в зарплатах, в торгівлі, в обсягах. Львів’яни набагато менше їздять на Південний, а багато підприємців закривають ятки і зменшують обсяги. Стає менше зацікавлених у підтримці свого власника. Я думаю, що цей відсоток буде десь на третину меншим, аніж він був у 2006 році. Членство у ПР тоді не так сильно било по Писарчуку, а на даний момент, я думаю, все-таки буде в дечому його обмежувати. Якби він вийшов з партії, то йому, можливо, було би легше боротися за крісло мера.

Хіба люди зараз будуть звертати на це більше уваги?

Люди будуть звертати менше уваги, але конкуренти будуть використовувати це набагато більше, як на мене.

14% на даний момент має Василь Куйбіда. Знову ж таки, ми його раз ставимо, раз не ставимо, бо не знаємо, чи буде він балотуватися на мера, чи не буде. Але класично, ті 14% чи навіть 16% Куйбіда постійно набирає.

Ці відсотки ви розцінюєте як голоси подані за хоч якусь вірогідну альтернативу Садовому, чи все-таки це люди, які хочуть бачити мером якраз Василя Куйбіду?

Я думаю, що це голоси якраз за Куйбіду. А альтернативу мали би становити ті 60%, які не голосують за Садового та Куйбіду.

40% людей довіряють Садовому. А скільки не довіряє?

Не довіряють 50%.

Але якщо хтось хоче реально поборотися за крісло з нинішнім мером, то він повинен би якось консолідувати тих 50%. Наскільки це вірогідно?

Оці 50%, які не сприймають Садового, можливо, й інших, це є великий ресурс. Але такий кандидат, який би задовольнив усіх, навряд чи появиться. Поки що немає жодної альтернативи серед усіх тих прізвищ, які ми включаємо у свої анкети. Хіба би появився якийсь політик, який би на політичних гаслах зібрав ті настрої проти Садового. Але це малоймовірно. І я, як і два роки тому, кажу, що на сьогодні альтернативи Садовому у Львові немає. І через рік, якщо Євро залишилося у Львові, Садовий наразі має усі шанси вигравати другий термін. Хоча всі ці роки ми спостерігаємо за пониженням його особистої довіри, його особистого рейтингу і за зростанням запиту на іншого кандидата. А оскільки немає іншого кандидата, то ситуація не змінюється.I. Восприятие львовянами кандидатов на должность Президента Украины

Итак, каковой является динамика электоральных настроений львовян в 2009 году. Давайте, начнем с ожиданий жителей Львова относительно следующих президентских выборов.

Мы сравниваем данные исследования, проведенного в апреле 2009 года с данными исследования, проведенного в конце декабря прошлого года. В течение этих четырех месяцев Арсений Яценюк возглавил список кандидатов на президентскую должность. В принципе, для нас рост поддержки Яценюка был ожидаемой тенденцией и я уверен, что первую позицию он занял еще в январе-феврале этого года, а мы это подтвердили только в апреле. Динамика его рейтинга была позитивной все время, начиная с октября, когда о Яценюке активно заговорили как о кандидате в президенты. Он имеет теперь почти 23,5%.

Относительно других кандидатов, то, конечно, больше всего потеряла Юлия Тимошенко. У нее только 19,5%. Она больше всего потеряла, сравнивая с концом прошлого года, целых 5%. Это много, особенно, ввиду того, что те 5% стали сторонниками ее прямого конкурента на поприщах Львова – Арсения Яценюка. Здесь имеем однозначную тенденцию: Тимошенко – вниз, Яценюк – вверх.

На данный момент моя версия является такой: рост рейтинга Яценюка и, соответственно, падение рейтинга Тимошенко остановились. Я думаю, что ближайший месяц-второй, а может, даже до осени, приблизительно такие позиции они должны были бы сохранить.

Ближе всех к этим двум лидерам теперь подошел Олег Тягнибок. На данный момент его рейтинг составляет немного больше чем 10%. Нужно сказать, что за 4 месяца он немного потерял свои позиции. Но это связано, возможно, не столько с его личными возможностями, а скорее с тем, что в перечень последнего апрельского исследования мы включили Анатолия Гриценко, который рассматривается как определенная альтернатива основным политикам. Это новое лицо. И он был относительно боевым министром обороны, также позиционирует себя как «сильная рука».

Вы считаете, что от Тягнибока перешли к Гриценко, потому что у них подобный имидж таких себе волевых лидеров диктаторского типа, способных «навести порядок»?

Гриценко людьми в основном та

 Навесні 2009 року для львів’ян все більш болючими стають зростання цін і девальвація гривні

51,4% вважають, що ситуація в Україні погіршується, 40,3% – не змінюється. Покращення ситуації в країні відчувають лише 2,1% опитаних.

Лише 7,5% опитаних не відчули на собі наслідків фінансово-економічної кризи в Україні. 47,3% відчули наслідки кризи дуже серйозно, ще 42,9% – певною мірою.

85,6% опитаних найбільше хвилює зростання цін (у грудні – 73,4%), 40,3% – зниження курсу гривні (у грудні – 33,9%). Натомість з 48 до 29,1% зменшилася гострота проблеми втрати роботи, з 20,1 до 12,5% – затримки із виплатою зарплат.

58% опитаних особисто готові брати участь у різних акціях протесту, у т.ч. через:

невиплату зарплат / пенсій – 44,5%, погіршення власного матеріального становища – 41,4%, зростання цін / тарифів на комунальні послуги – 40%, напружену політичну ситуацію в державі – 33,6%. За гроші, винагороду готові протестувати 22%.

11,9% готові брати участь в усіх перелічених акціях протесту.

33,4% упевнені, що не будуть брати участь у жодній з цих акцій протесту.

Львів’яни хочуть обирати насамперед депутатів, а не партії. 

49% проти запровадження в Україні двопалатного Парламенту

Запровадження двопалатного Парламенту готові підтримати 26,3% респондентів. 24,6% вагаються із відповіддю.

Мешканці Львова переважно проти дострокових виборів. Зокрема, 47,6% не підтримують проведення дострокових виборів до Верховної Ради (за – 45,5%), 52,3% – проти дострокових виборів Президента України (за – 40,9%).

Показово, що і ті, і інші дострокові вибори підтримують 37,9%. Натомість ані дострокових президентських, ані парламентських виборів не підтримують 43,9%.

Львів’яни не підтримують проведення виборів за існуючою пропорційною виборчою системою із закритими списками. Це стосується як виборів до Верховної Ради (тільки 10,4% назвали її оптимальною), так і місцевих рад (кращою вважають її 10%).

Найбільш прихильно опитані ставляться до мажоритарної виборчої системи. 33,6% вважають її найкращою на парламентських виборах, 36,6% – на місцевих.

20,3% думають, що оптимальною на виборах до Верховної Ради є пропорційна система із відкритими списками, 17,5% – вважають її кращою на виборах до місцевих рад.

22% вважають кращою виборчою системою змішану (між пропорційною і мажоритарною).

У Львові лідером електоральних симпатій на парламентських виборах став Блок Яценюка. 

3%-ий бар’єр долає Блок Гриценка

З початку року підтримка Блоку Яценюка зросла з 13,6 до 21,4%, за рахунок чого він обійшов БЮТ, у якого 19,1%. Третя – ВО «Свобода» із 16,5%. Понад 3% набрали «Наша Україна» (5,3%), Партія регіонів (4,4%) і Блок Гриценка (3,4%).

Мотиви виборців у підтримці політичних сил різні. 40% прихильників БЮТ довший час підтримують цю силу і не розчарувалися у ній, ще стільки ж розчарувалися, однак вважають її кращою з інших. Натомість 82% прихильників Блоку Яценюка і 48% – ВО«Свобода» недавно почали підтримувати ці сили, бо розчарувалися в інших.

Цікаво, що 22% прихильників Блоку Гриценка підтримують його «на зло» іншій силі.

У Львові продовжує знижуватися довіра до Ющенка і Тимошенко

За останній рік довіра до В.Ющенка у Львові знизилася з 77,3 до 22,8%, до Ю.Тимошенко – з 85,4 до 37,4%. Недовіра до Президента становить – 66,9%, до Прем’єра – 57,1%.

Водночас з початку року знизилася довіра до всіх національних лідерів, найбільше до О.Тягнибока (з 56,6 до 42,6%) і Ю.Луценка (з 39,3 до 28,9%). Виняток – А.Яценюк, показник довіри до якого не змінився з початку року.

Найбільшою довірою львів’ян користуються Яценюк (63,3%), Тягнибок (42,6%) і Тимошенко (37,4%).

Позитивний баланс довіри лише у А.Яценюка (+ 35,3%). Найбільше опитані вагалися із ставленням до А.Гриценка (18,3%).

Найбільше не довіряють у Львові традиційно В.Януковичу (89,3%).

На виборах Президента у Львові лідирує Яценюк з 23,3%. Друга – Тимошенко (19,5%), третій – Тягнибок (10,4%)

Рейтинг В.Ющенка стабілізувався (6,9%). П’ятий – А.Гриценко з 5,5% .

10,8% опитаних не проголосували б за жодного з кандидатів. Ще 9,5% не визначилися із вибором.

Цікаво, що у львівському електораті Ю.Тимошенко 59% складають жінки, тоді як серед виборців В.Литвина – 65% чоловіків.

Найбільше виборців із вищою освітою у В.Януковича і А.Гриценка.

Дата опитування: 6-12 квітня 2009

Кількість опитаних: 800

Вік опитаних: понад 18 років

Регіони: м. Львів

Похибка: до 3%

 Дві третини львів’ян впевнені, що Львів має віддавати у державний бюджет не більше 30% своїх коштів

На думку 41,1%, ситуація у Львові погіршується. 43,9% вважають, що ситуація у Львові не змінюється, 10% – покращується.

З початку року укріплюється теза про те, що Львів сьогодні потребує насамперед кардинальних змін. Кількість прихильників цієї тези зросла з 53,4 до 57,9%. 36,4% вважають, що Львову на даний момент більше потрібна стабільність.

Довіра до А.Садового з початку року знизилася з 44,3% до 39,3%. Не довіряють меру 49%, хоча у грудні таких було 46%.

24,9% довіряють М.Кмітю, 49,4% – не довіряють голові Львівської облдержадміністрації. Довіра до голови облради М.Сеника становить 14,4%, недовіра – 61,4%.

21,1% опитаних впевнені, що Львів не повинен віддавати коштів у держбюджет. Ще 22,6% думають, що він має віддавати лише 10%, 23,6% – частку в 30%. Лише 11,9% вважають, що місто має віддавати у держказну половину коштів, ще 7,1% – 70%.

В умовах кризи 21% мешканців Львова зовсім не хвилює проблема підготовки міста до «Євро-2012». У грудні 2008р. таких було 16,3%

Тих, кого дуже хвилює підготовка до «Євро-2012», тепер 32% (було 29,4%). 42,5% сьогодні трохи хвилює підготовка до Чемпіонату Європи з футболу.

44,3% львів’ян не вірять у те, що екс-суддю Зварича буде засуджено за корупційні дії

Вірять у те, що І.Зварич буде засуджений 32% опитаних. 16,9% опитаних вагаються із відповіддю на це запитання.

На думку 20,8% опитаних, екс-суддю І.Зварича доцільніше було б звільнити взамін на оголошення ним прізвищ високопосадовців, задіяних в корупційній діяльності. Натомість 61,5% переконані, що його потрібно засудити. 17,8% не змогли відповісти на це питання.

На виборах до Львівської міськради лідирує ВО «Свобода» з 19,3%

У трійці лідерів також Блок Яценюка (19%) і БЮТ, підтримка якого з грудня 2008р. знизилася з 23,1 до 16,9%.

Такі тенденції пояснюються переважно запитом на нові сили. Зокрема, 43,3% опитаних львів’ян очікують появи у Львові якісно нової політичної сили, яка б дійсно представляла інтереси львів’ян. 32% не очікують появи такої політичної сили.

Близькі до проходження у міськраду «Наша Україна» (5,3%), Партія регіонів (3,6%) і ГП «Пора» (2,6%).

Кількість тих, які мають намір голосувати проти всіх, зросла за 4 місяці з 8,6 до 12,8%, тоді як тих, які вагаються із вибором, поменшало з 10,8 до 7,4%.

92,6% львів’ян ходять на Великдень до церкви святити паску, 45,9% дотримуються умов Великоднього Посту

97,8% мешканців міста святкують Великдень. Не святкують – лише 1,9%.

Тільки 5,1% не святять паску на Великдень. Майже дві третини з них чоловіки, майже половина мають вищу або незакінчену вищу освіту.

40,4% опитаних не дотримуються умов Великоднього Посту, причому майже однаковою мірою і чоловіки, і жінки. 13,8% вагались із відповіддю на це питання.

Дата опитування: 6-12 квітня 2009

Кількість опитаних: 800

Вік опитаних: понад 18 років

Регіони: м. Львів

Похибка: до 3%

 Олексій Антипович для «Експерт Україна»

• Вибори депутатів Тернопільської обласної ради дали сенсаційні результати. Вони показали, що політик, який робить ставку на кулуарні домовленості, може втратити довіру виборців протягом одного місяця.
• Минуло лише чотири дні після виборів, і 19 березня депутати нового скликання Тернопільської обласної ради зібралися на сесію. Вона відбулася всупереч рішенню Окружного адміністративного суду Києва від 18 березня про заборону офіційно публікувати результати виборів. Крім того, Блок Юлії Тимошенко відкликав своїх депутатів з обласної ради та звернувся до прокуратури з вимогою забезпечити дотримання законності.
• У новій облраді бютівців виявилося несподівано мало — лише 12 депутатів. Найбільше місць отримало Всеукраїнське об’єднання «Свобода» (50 депутатів). Партія «Єдиний центр» здобула 20 мандатів, Партія регіонів — 14. Ще 11 депутатів представляють блок Української народної партії, вісім — «Нашу Україну» і п’ятеро — Блок Литвина.
• Попри сумбурність виборчого процесу (за 12 днів до дати голосування вибори встигли скасувати, а за день до голосування — знову дозволити) та сенсаційність результатів, підсумки цих місцевих виборів є показовими в масштабі всієї країни.
• Хоча парламент вирішив скасувати вибори, а БЮТ намагався зірвати голосування, вони відбулися. Для політиків це має стати уроком: питання влади слід вирішувати на виборчих дільницях, а не в судах чи кулуарах парламенту. А якщо депутати вирішили бойкотувати вибори, то таку кампанію потрібно проводити щонайменше за три тижні до дня голосування за відповідної інформаційної підтримки. Зусилля бютівців щодо зриву виборів були відносно успішними лише в обласному центрі, де явка була рекордно низькою. Багато мешканців області так і не дізналися, що вибори намагалися скасувати, і прийшли на дільниці у призначений день.
• Лідери БЮТ заявляють, що однією з причин високої активності на сільських виборчих дільницях були випадки фальсифікацій з боку обласної адміністрації. Більшість мешканців Тернопільської області вважають інакше. На запитання: «Чи відбувалися фальсифікації на виборах?» — 26% виборців відповіли, що ні, 41% заявили про наявність дрібних порушень, які не могли суттєво вплинути на результати виборчої кампанії. І лише 20% сказали, що було багато випадків фальсифікацій, хоча дві третини з них у виборах не брали участі й тому не могли бути свідками порушень. При цьому три чверті респондентів у нашому опитуванні вказують, що сприймають судові позови БЮТ як спробу скасувати невигідні результати голосування.

Три галицькі поразки Тимошенко

• Виборча кампанія в Тернополі тривала лише три місяці й була дуже динамічною. Блок Тимошенко, який був фаворитом і збирався боротися за монопольну владу в області, зазнав нищівної поразки. Битва за Тернопіль може стати визначальною у виборі стратегії президентської кампанії як для Юлії Тимошенко, так і для її опонентів.
• Падіння рейтингу Віктора Ющенка та «Нашої України», яке почалося ще 2006 року, нікого не дивує. Охолодження симпатій до БЮТ також не є новиною. А от падіння персонального рейтингу Тимошенко — справді нова тенденція. Ще в січні рівень довіри виборців області до прем’єр-міністра у півтора раза перевищував рейтинг БЮТ. У лютому рейтинг Юлії Тимошенко знизився з 24% до 17% і зрівнявся з партійним.
• Причин такого падіння кілька. Одна з них — вплив економічної кризи. Соціологічні опитування, проведені в лютому групою «Рейтинг», свідчать: 58% мешканців області переконані в неспроможності Тимошенко як глави уряду подолати економічну кризу, а 40% вважають, що вона навіть не намагається цього робити. Друга причина — втома Галичини від протистояння Ющенко—Тимошенко: за останній рік у двох третин виборців погіршилося ставлення і до прем’єра, і до президента. Таким чином, майже зруйновано образ працелюбної Юлії Тимошенко, якій заважає працювати глава держави. (Цікаво, що 55% респондентів переконані: якби Ющенко не був президентом, а Тимошенко залишалася б прем’єром, вона знайшла б інших винуватців своїх помилок.)
• І нарешті третій, дуже вагомий для мешканців Західної України аргумент: проросійська зовнішня політика глави уряду. Майже дві третини опитаних виборців вірять, що український прем’єр протягом останніх шести місяців йшла на зближення з керівництвом Росії. При цьому більшість (69%) переконані, що від взаємних домовленостей Юлії Тимошенко та Володимира Путіна виграє саме останній, і лише 18% — що український прем’єр.
• Ці вибори ще довго асоціюватимуться з поразкою Тимошенко: за кілька днів до них БЮТ зумів покарати сам себе. Його вірних виборців дезорієнтував заклик бойкотувати виборчу кампанію, однак водночас бютівці не змогли ні зірвати вибори, ні зняти свій блок із виборчих бюлетенів. Тим самим БЮТ зменшив власний результат щонайменше вдвічі.
• Тепер для Юлії Тимошенко настав час ухвалювати жорсткі кадрові рішення. Адже місцеві партійці були основними ініціаторами цих виборів, оскільки прагнули покласти край владі представників Секретаріату президента в регіоні. У підсумку вони виявилися неспроможними провести кампанію, хоча свого часу збиралися паралельно провести ще й дострокові вибори мера Тернополя, але їх вчасно зупинили в Києві.

Тернопільські уроки

• Для «Свободи» ці вибори можуть відкрити шлях до Верховної Ради. Тепер усім стало очевидно: заручившись аналогічною підтримкою виборців і в інших областях Галичини, ця сила зможе подолати виборчий бар’єр (якщо, звісно, його раптом не піднімуть до п’яти–семи відсотків). Як це не дивно звучить, але перемога «Свободи» вигідна Партії регіонів і комуністам, які на парламентських перегонах активно експлуатуватимуть тезу про загрозу радикального українського націоналізму. Це додасть їм голосів на південному сході.
• «Єдиному центру» (ЄЦ) ці вибори можуть і не принести значних дивідендів, але прихильники глави Секретаріату президента Віктора Балоги точно не серед тих, хто програв. Кампанія показала, що адмінресурс працює, як працює і ставка на позаідеологічних регіональних лідерів, які мають високий рівень довіри виборців. Отже, зміна виборчого законодавства з пропорційного на мажоритарне або, як компроміс, перехід до виборів за відкритими списками — пріоритетне завдання для «Єдиного центру». Це його єдиний шлях до парламенту. По суті, високий результат ЄЦ — це не заслуга Віктора Балоги чи Ігоря Кріля, а передусім показник довіри жителів області до конкретних депутатів зі списку партії. До речі, минулого тижня Криль зареєстрував у парламенті проєкт Виборчого кодексу, де ця модель і закладена.
• Результат Партії регіонів — майже десять відсотків — є несподіваним і радше наслідком застосування мережевих виборчих технологій, ніж партійної агітації. Високий результат у північних районах Тернопільщини (як і на попередніх виборах 2007 року) регіоналам забезпечили виборці, орієнтовані на Українську православну церкву Московського патріархату. На території області розташована Почаївська лавра, а місцеві священнослужителі мають авторитет серед жителів навколишніх сіл і не приховують свого позитивного ставлення до Партії регіонів. Навряд чи на парламентських виборах регіонали зможуть повторити тернопільський результат по всій Західній Україні, хоча традиційний тутешній рейтинг у два–три відсотки вони можуть подвоїти.
• Найважливіший урок із цих виборів має винести Юлія Тимошенко. Якщо прем’єр не змінить свого ставлення до Росії, не змінить риторику щодо Віктора Ющенка і не перегляне політику уряду, коли робиться багато заяв, які згодом не підкріплюються конкретними рішеннями, вона може назавжди втратити довіру виборців західних областей України.
• Хоча «Свобода» стала першою в партійних перегонах на Тернопільщині, її лідер Олег Тягнибок — не найпопулярніший політик в області. Ним залишається Арсеній Яценюк, його рейтинг становить близько 30%. За рівнем довіри він удвічі випереджає і Юлію Тимошенко, і Віктора Ющенка, не кажучи вже про Віктора Януковича.
• Участь у тернопільських виборах політичної сили, яку б прямо підтримував колишній спікер, могла б суттєво вплинути на їхній результат. Не виключено, що така сила навіть виграла б вибори, адже саме на заході країни міститься потенційне електоральне ядро Арсенія Яценюка. У ньому, так само як і в Тягнибоку, виборці бачать альтернативу чинним політикам. Але лідер «Фронту змін» у тернопільський бій не пішов.
• Березнева виборча кампанія на Тернопільщині стала викликом не лише для політиків, а й для демократії загалом. Її результати значною мірою емоційні й уже незабаром будуть переосмислені як виборцями, так і політиками, що позначиться на загальнонаціональних рейтингах. Ці вибори підкреслили зростаючий запит на нові обличчя в українській політиці та підтвердили, що кампанію потрібно вести саме в регіонах. Вони довели: переможе той, хто зробить ставку на авторитетних місцевих лідерів.

Тільки 16,9% думають, що судові позови матимуть на меті відстоювання законних прав громадян

Загалом 71,5% очікують, що політичні сили будуть оскаржувати результати виборів у судах, 22,3% – не мають таких очікувань

Водночас, 66,6% переконані, що рішення суду про відновлення виборів до Тернопільської облради було справедливим

68% переконані, що страх програти був ключовою причиною рішення БЮТ відмовитися в останній день від участі у виборах

Лише 10,9% думають, що БЮТ у такий спосіб хотів зекономити кошти держбюджету, ще 12,9% – БЮТ протестував проти незаконного характеру цих виборів 

67,3% вважають, що рішення Верховної Ради від 3 березня про скасування тернопільських виборів, ухвалене голосами фракції БЮТ і Партії регіонів, було незаконним. 20,4% впевнені у його легітимності 

58,3% опитаних думають, що політичні сили, які наполягали на скасуванні цих виборів, посягали на конституційне право громадянина на вибір. 30,5% не згодні з цим

58,3% всіх опитаних у Тернополі впевнені, що вибори пройшли чесно і демократично

З-поміж тих, хто 15 березня прийшли на виборчі дільниці, 71,1% переконані, що вибори були чесними і демократичними 

25,9% впевнені, що фальсифікацій на виборах не було, 40,8% – були дрібні порушення, які не могли суттєво вплинути на результати виборів 

З-поміж тих 19,9%, які думають, що на виборах до облради були значні фальсифікації, дві третини не брали участь у виборах

10,2% опитаних мали намір проголосувати на виборах до облради, проте їх переконали, що вибори скасовані

33% сказали, що проголосували 15 березня. 17% хотіли прийти на вибори, але не змогли знайти часу

Лише 36% не мали наміру брати участь у дострокових виборах

38,3% респондентів знали, за кого будуть голосувати, ще задовго до виборів, 22,6% – вирішили протягом кількох останніх тижнів, 15,1% – вирішили на останньому тижні, а 22,9% – у день виборів 

Найважливішою причиною свого вибору політичної сили 36% опитаних назвали те, що ця сила найбільше відстоює українські інтереси, 19,4% вибирали партію за принципом «краща з гірших», 14,9% – тому що цю силу представляють професіонали-господарники, які довели здатність ефективно господарювати в області, 14,3% таким чином висловили протест проти іншої політичної сили і/чи політика, 8,3% таким чином підтримали лідера цієї сили на національному рівні

Дата опитування:16-18 березня 2009

Кількість опитаних: 800

Вік опитаних: понад 18 років

Регіони: м. Тернопіль

Похибка: до 3%

 7,2% респондентів думають, що економічна криза в Україні буде подолана вже у найближчі півроку, ще 19,2% – у найближчий рік, 38,7% – через 2-3 роки. З іншого боку 13,9% вважають, що подолання економічної кризи відбудеться не раніше, ніж через 4-5 років. 5,2% переконані, що економічна криза в нашій країні не буде подолана взагалі. 15,7% не змогли відповісти на це запитання.

32,7% думають, що сьогодні в Україні найбільш відчутна більше економічна криза, ніж політична (16,4%). Водночас 41,8% опитаних вважають, сьогодні в Україні є і політична, економічна криза. Лише 1,3% не відчувають жодної кризи. 7,8% не змогли дати відповідь на це питання.

У подоланні економічної кризи в Україні 63,4% опитаних покладаються на самих себе, 18,5% – на вітчизняний бізнес, 7,6% – на допомогу інших країн і тільки 6,1% – на владу. 4,4% не змогли відповісти на це питання.

56,5% думають, що в умовах кризи владі найбільше бракує розуміння проблем простих громадян, 54,4% – дотримання закону, 45,4% – згуртованості, 35,2% – здорового глузду. Третина вважають, що владі не вистачає професіоналізму, 27,1% – рішучості.

Дата опитування: 4-14 березня 2009

Кількість опитаних: 2016

Вік опитаних: понад 18 років

Регіони: усі регіони України

Похибка: до 3,3%

На запитання «За яких умов Ви готові особисто взяти участь в акціях протесту?» 37,8% опитаних відповіли, що не готові брати участь в акціях протесту за будь-яких умов. 16,2% не змогли відповісти на це запитання. 

Водночас 35,6% (найбільше) опитаних готові взяти участь в акціях протесту, якщо будуть затримки з виплатами зарплат / пенсій, 27,1% – якщо їх (членів їх сім’ї) звільнять з роботи, 22,2% – у випадку утиску їх прав і свобод. Тільки 15,4% готові брати участь в акціях протесту у разі призначення дострокових виборів до Верховної Ради і 4,3% – у разі призначення дострокових виборів Президента України. 

61,3% не погодилися б взяти участь в акції протесту проти нинішньої влади, навіть якщо б їм запропонували за це грошову винагороду. 19,1% – готові брати участь в акції протесту проти влади за гроші. 19,6% вагалися із відповіддю на це запитання. 

Дата опитування:

4-14 березня 2009

Кількість опитаних:

2016

Вік опитаних:

понад 18 років

Регіони:

усі регіони України

Похибка:

до 3,3%